Криворі́вня, село, Верховинського району Івано-Франківської області, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Криворі́вня, село, Верховинського району Івано-Франківської області, Україна

Повідомлення АннА »

Криворі́вня — село Верховинського району Івано-Франківської області

В селі Криворівня місцевий парох отець Іван Рибарук під куполом церкви Пресвятої Богородиці знайшов метричні книги. В них вміщена цінна для села інформація з 1775 по 1944 роки.

phpBB [video]
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Криворі́вня, село, Верховинського району Івано-Франківської області, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Криворівня — село, центр сільської Ради. Розкинулась обабіч річки Чорного Черемошу, на схилі Чорногірського хребта, за 14 км від районного центру, за 42 км від залізничної станції Ворохта. Населення — 1243 чоловіка. Сільраді підпорядковане село Бережниця.

Перша письмова згадка про Криворівню датується 1719 роком. Цілком імовірно, що село засноване значно раніше, адже сучасну криворівнянську церкву перенесли з присілка Заріччя на теперішнє місце в 1719 році. В Йосифінській метриці за 1787 рік зазначено, що в селі немає орних земель, лише при хатах малі ділянки, де вирощують городину до страви. В той час панському дворові належало 95 моргів сіножатей та 5287 моргів лісу. Селяни ж мали 1987 моргів сіножатей та 738 моргів неужитків.

Селяни Криворівні терпіли тяжкий соціальний і національний гніт польських, а потім австрійських феодалів. Вони брали участь у боротьбі з гнобителями, зокрема в опришківському русі, очолюваному народним месником Олексою Довбушем. Сміливець не раз відвідував Криворівню. За однією з численних легенд, що збереглися й донині, Довбуш саме в Криворівні познайомився з Дзвінкою, яка прийшла на храм з Космача. Як свідчать документальні джерела, останній раз Довбуш відвідав Криворівню 1745 року. Зустріч з побратимами відбулася у В. Процюка та Т. Хацюка, де опришки пробули три дні, розробляючи плани літніх походів.

Після загибелі Довбуша у Криворівні діяли опришки загону Василя Баюрака (1751 рік), а в 1756—1758 рр.— повстанці, очолювані Іваном Бойчуком і місцевим жителем Іваном Бощуком. Відгомін боротьби опришківства був відчутний і в XIX ст. У 1818 році ватажок опришків Глонка напав із своїм загоном на криворівнянського посесора Гожевського.

Коли скасували кріпосне право, у Криворівні посилився процес класового розшарування. 1857 року в селі проживало 1759 чоловік. Поміщики Пшибиловські володіли 3560 моргами лісів і пасовищ, а всій громаді належало лише 1911 моргів. Не маючи змоги розрахуватися з податками, селяни часто позичали гроші в кредитних установах, у лихварів. За позичку їм доводилося сплачувати великі проценти. Селянин І. Мокан, заборгувавши у лихваря, змушений був віддати всю землю на погашення позички. Так позбувся землі й бідняк Н. Г. Шинкарук.
На рубежі XIX—XX ст. ст. населення Криворівні в основному займалося тваринництвом, вирубкою і сплавом лісу по Черемошу, народними промислами, а май-стри-будівельники виїжджали на заробітки аж на Поділля та в інші місця Подністров’я. Відомими токарями були М. Готич, О. Іванчук, теслярами — Харуки, П. Ф. Потяк, І. Зеленчук, різьбярами — А. Дячук-Дереюк, Іван та Василь Якіб’юки. Різноманітні вироби з латуні виготовляли Василь, Іван та Лука Харуки. Василь Якіб’юк спочатку займався мосяжництвом, пізніше — різьбярством. У 1894 році на етнографічній виставці у Львові він одержав бронзову медаль. Своєрідним стилем, оригінальністю відзначалися його твори, представлені на виставці українських митців у Львові 1905 року. Нині ці роботи зберігаються у Львівському музеї етнографії та художнього промислу АН Української РСР. Кращими з них є тарілки, шкатулки, пляшки. Митець прикрашав свої вироби «чистою» різьбою з незначним застосуванням інкрустації деревом, бісером та металом. У творчому пошуку В. Якіб’юк вперше використав у народній скульптурі та різьбі по дереву образ народного месника Олекси Довбуша. А. Дячук-Дереюк займався барельєфною різьбою, В. Потяк оздоблював свої вироби орнаментом, виконаним технікою художнього випалювання в поєднанні з площинною різьбою.

Матеріальні нестатки, різні стихійні лиха, що призводили до голоду, змушували гуцулів продавати свої мистецькі вироби за безцінь або міняти їх на хліб і сіль здебільшого в покутських селах та на Подністров’ї.

У 1880 році в Криворівні була 481 хата, де проживало 1833 чоловіка, з них 1744 українці, 17 поляків, 72 євреї. Злидні, антисанітарні умови спричинялися до поширення різних захворювань. Епідемії холери, чуми, тифу вражали дітей і доросле населення. Ще й досі в селі згадують страшну епідемію чуми в середині XIX ст., від якої вимерло чи не більше половини селян Криворівні. Єдиний на весь округ лікар у селі Жабйому Я. Невестюк практично не міг подати медичну допомогу навіть хворим дітям, які майже всі вмирали від скарлатини та черевного тифу.

До XIX ст. в селі не було ніяких культурно-освітніх закладів. Зате існувало кілька корчем і церква. При церкві з 1850 року діяла парафіяльна школа, пізніше реорганізована в державну однокласну. Та не всі діти могли вчитися. У 1889 році з 189 дітей до школи ходила 71 дитина. Понад 90 проц. гуцулів були неписьменними.

На початку XX ст. в Криворівні пожвавлюється громадсько-політичний та культурно-освітній рух завдяки перебуванню тут І. Я. Франка та інших видатних діячів культури. З ініціативи вчителя, громадського діяча й етнографа Л. В. Гарматія, який працював у Криворівні в 1898—1900 рр., в селі було засновано читальню. Педагог навчав грамоти не тільки гуцульську дітвору, а й заохочував до читання дорослих. Але це не сподобалося війтові села та місцевому попу, і вони добилися переводу вчителя у більш віддалене село Голови. Читальню закрили, і лише в 1903 році вона відновила свою діяльність. Через три роки читальня мала 108 членів. Її очолив громадський діяч села, прихильник І. Франка О. Волинський. Читальня влаштовувала лекції, концерти, популяризувала серед населення книги на економічно-агрономічні та суспільно-політичні теми, твори українських письменників. Активну діяльність у селі розгорнув місцевий комітет радикальної партії.

Під впливом російської революції 1905—1907 рр. трудящі посилили боротьбу за свої економічні й політичні права. 20 січня 1906 року в Криворівні на вічі, де були присутні 500 селян, промовці вимагали запровадити загальне безпосереднє таємне виборче право. Селяни Криворівні підтримували інтелігенцію в боротьбі за створення українського університету. У лютому 1908 року під час виборів до сейму вони голосували за кандидата радикальної партії Ю. Й. Соломійчука, але через те, що місцева влада позбавила права голосу окремих селян та фальсифікувала результати виборів, прогресивні діячі не були обрані. І. Франко радив написати протест. На вічі, скликаному з цього приводу, виступили І. Франко, В. Гнатюк, Г. Хоткевич, які допомогли селянам скласти резолюцію з протестом проти рішення властей. Резолюцію підписало 20 селян, і В. Гнатюк надіслав її до Відня.

Великий український поет-революціонер І. Франко, український фольклорист і етнограф В. Гнатюк жили в селі майже щоліта з 1900 по 1914 рік. Село, де, за словами І. Франка, «менше шуму, грому, біганини» і яке напувало душу «спокоєм, тихою красою», сподобалось письменникові, і він обрав його для відпочинку. І. Франко спочатку мешкав у старого гуцула Проця Мітчука, а з 1906 року — у В. Якіб’юка, народного лікаря й різьбяра.

У Криворівні І. Франко написав поему «Терен у нозі», присвятивши її своїй знайомій з цього села 3. Бурачинській, автобіографічне оповідання «У кузні», повість «Великий шум», оповідання «Як Юра Шикманюк брив Черемош», вірші в альбом О. Маркович, «У безсонну ніченьку» та ін. Тут він читав праці В. І. Леніна «Крок вперед, два кроки назад», «Що робити?», написав статтю «З Галичини», до якої схвально поставився В. І. Ленін, готував наступні випуски «Універсальної бібліотеки», перекладав поезії Шевченка німецькою мовою, писав публіцистичні статті для преси й наукові розвідки, записував приповідки, оповідання (особливо про Довбуша), пісні, бував на Писанім камені, де залишив свій підпис. Кілька цікавих оповідань записав І. Франко від 3. Бурачинської, яка добре знала побут і фольклор гуцулів. Ці оповідання письменник частково використав у своїх художніх творах.

Під час перебування у Криворівні В. Гнатюк підтримував зв’язки з різними науковими установами, вченими, листувався з М. Коцюбинським, А. Кримським, Ф. Вовком, П. Стебницьким з Петербурга. Зібраний у Криворівні та інших селах фольклорний матеріал В. Гнатюк опублікував у збірниках «Коломийки» (три томи), «Колядки та щедрівки» (два томи) та в інших виданнях.

21 липня 1901 року, проїздом на лікування в Буркут, у Криворівні зупинялася Леся Українка. На присілку Заріччя відбулася зустріч поетеси з І. Франком і В. Гнатюком.

На запрошення В. Гнатюка до Криворівні 31 липня 1910 року приїхав М. Коцюбинський. Письменник жив у хаті М. Мойсейчука. Наступного року М. Коцюбинський побував у селі ще раз. У листі до своєї дружини він писав про поїздки в села Зелене, Голови, де бачив оригінальний похоронний обряд, а у вчителя Л. Гарматія взяв багатий матеріал про життя гуцулів. Гуцульщина справила на письменника незабутнє враження. Про це він захоплено писав О. М. Горькому: «Гуцули — оригінальний народ, з багатою фантазією, з своєрідною психікою. Скільки тут красивих казок, переказів, повір’їв, символів. Збираю матеріали, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь». Повернувшись з Карпат, письменник написав повість «Тіні забутих предків».

Під впливом розповідей про Гуцульщину в 1912 році Криворівню відвідали разом з М. Коцюбинським художник М. Жук, перекладач його творів російською мовою М. Могилянський, поет О. Олесь (О. І. Кандиба), який присвятив гуцулам книгу віршів «На зелених горах» і драматичну поему «Ніч на полонині».

У 1906—1912 рр. у Криворівні у селянина П. Потяка жив Гнат Мартинович Хоткевич — український письменник, артист і мистецтвознавець. Помітивши артистичні здібності селян, Г. Хоткевич створив 1910 року в сусідньому селі Красноїлові самодіяльний Гуцульський театр, для якого написав чотири п’єси. Лише в 1910— 1911 рр. Гуцульський театр побував у 62 містах Галичини.

Перебуваючи у селі Криворівні, Гнат Хоткевич написав повість «Камінна душа», історичну повість «Довбуш», п’єси «Довбуш», «Гуцульський рік», «Непросте», «Практикований жовнір». У творах, що ввійшли до збірок «Гуцульські оповідання», «Гірські акварелі», письменник відобразив величну красу карпатської природи, життя, боротьбу, заповітні мрії гуцулів.

На запрошення Хоткевича в 1909 році під час гастрольної поїздки за кордон Криворівню відвідали видатні діячі російського театру К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, Л. Суляржицький. Вони були зачаровані красою Карпат, мистецтвом гуцулів. Пізніше між Г. Хоткевичем і К. Станіславським почалося листування про можливість постановки п’єси «Довбуш» на сцені Московського художнього академічного театру. К. Станіславський вирішив запросити в Москву Г. Хоткевича для оформлення вистави, але перша світова війна перешкодила здійснити цей задум.

У 1912 році Г. Хоткевич, діставши дозвіл виїхати в Росію, з допомогою М. К. Заньковецької перевіз на Україну невеличку трупу (сім чоловік) гуцульського театру. З концертною програмою «Гуцульські вечори» трупа з великим успіхом виступала в Харкові, Одесі, Москві, Миколаєві, Херсоні.

У селі побували й відпочивали письменники Ю. Федькович, В. Стефаник, Ольга Кобилянська, Наталя Кобринська, Марко Черемшина, Осип Маковей, Антін Крушельницький, Денис Лукіянович, М. Козоріс, історики М. Драгоманов, І. Крип’якевич, художники Іван Труш, Іван Северин.

У різні часи в селі проводили етнографічні дослідження, записували гуцульський фольклор польські письменники й етнографи Ю. Коженьовський, С. Вітвицький, Станіслав Вінценз, українські фольклорист М. Бучинський, економіст-статистик, етнограф і публіцист В. Навроцький, музикознавець і етнограф К. Квітка, педагог і етнограф В. Шухевич, етнограф, археолог і антрополог Ф. Вовк.

Під час першої світової війни Криворівня зазнала великих руйнувань, згорів будинок читальні. Майже все доросле чоловіче населення мобілізували до війська. Однак селяни не хотіли воювати за інтереси австро-угорської монархії і здавались у полон або дезертирували з фронту.

Під впливом перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у Росії трудящі Криворівні посилюють боротьбу проти соціального й національного гніту. Криворівнянці В. І. Дячук, М. П. Харук, К. Сем’ян та ін., повернувшись з російського полону, розповідали своїм односельчанам про революційні події у Росії й на Україні. На зборах у березні 1919 року селяни засудили політику буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР і за прикладом своїх братів на Радянській Україні вимагали конфіскації поміщицьких земель і розподілу їх насамперед між малоземельними та інвалідами війни, безплатного випасу худоби в державних лісах тощо.

Весною 1919 року село Криворівню окупували румунські, а влітку цього ж року — польські війська. У ніч з 16 на 17 квітня 1920 року в сусідньому Верхньому Ясенові проти окупантів почалося повстання. Загін селян в кількості 600 чоловік організував оборону села; було зведено барикади з дерева, щоб не допустити ворога. Але повстання придушили. На знак солідарності з повсталими сусіднього села жителі Криворівні бойкотували заходи окупаційних властей, зокрема перепис населення 1921 року, вибори до сейму 1922 року, призов у польську армію. Комісар Криворівні С. Пшибиловський силою заганяв людей на вибори, а на початку 1923 року, щоб примусити молодь вступати до польської армії, викликав у село каральну експедицію, яка ловила призовників й «обграбувала Криворівню до нитки».

Перша світова війна, колоніальна політика буржуазно-поміщицької Польщі, що призводили до масового зубожіння українських трудящих, виїзду їх за кордон у пошуках заробітку, змінили кількісний і соціальний склад населення Криворівні. 1921 року в селі налічувалося 383 двори, проживало 1653 мешканці, з них 1581 українець, 34 поляки і 38 євреїв. Більшість господарств була малоземельною. У 1932 році з 456 господарств 133 мали до 1 га земельних угідь, 177 — від 1 до 5 га, 77 — від 5 до 10 га, 58 — від 10 до 50 га і 11 господарств — понад 50 га. Кращими землями, лісами і пасовищами володіли поміщики Е. Баворовський, С. Пшибиловський, греко-католицька церква, куркулі П. Зеленчук, М. Магорюк. У Криворівні було лише 94 га орної землі, що належала 437 господарствам. 521 га землі був зовсім непридатним для землеробства. На частині цієї землі господарювали окремі власники, а в основному вся громада випасала тут худобу. На своїх клаптикових ділянках гірської землі селяни збирали низькі врожаї (по 8 цнт ячменю і по 6 цнт кукурудзи з гектара). Провідною галуззю господарства було тваринництво. Худобу й продукти тваринництва — масло, бринзу, сир — продавали на ринках у Косові, Жабйому, Коломиї, купуючи для себе хліб та різні предмети домашнього вжитку.

Як і раніше, селяни займалися вирубкою і сплавом лісу, різними народними промислами, майстри-будівельники виїжджали на заробітки в інші села. Але народні умільці — різьбярі, бондарі, кушнірі, ткачі, вишивальниці, килимарниці, писанкарі, музиканти — в умовах буржуазного ладу не мали змоги розвивати свої здібності. Селяни жили в маленьких курних хатах без підлоги, з малими вікнами. Тут же тримали ягнят, телят, свиней, курей. За даними 1934 року, з 447 хат 29,9 проц. були курні.

Селяни часто терпіли від стихійного лиха, голоду. У 1927 році під час повені було змито сім хат, загинуло шість осіб. 1932 року в селі був великий голод, про який повідомляла тогочасна преса. Газ. «Нова зоря» (28 лютого 1932 року), наводячи факти бідування селян, назвала прізвище селянки Г. Іванійчук, яка вже три дні не топила печі і нічого не їла. При тому з нею була маленька дитина. 13 березня 1932 року газ. «Неділя» писала про те, що в хаті Ф. Пирчук з голоду вмирають двадцятилітній Микола і його дружина, 85 родин села їдять лише раз на добу.

Поміщик Пшибиловський, місцеві орендарі, крамарі (в селі було 8 приватних крамниць, 3 корчми) та інші глитаї, всіляко затягуючи бідноту в кабалу, забирали в неї за борги або скуповували за безцінь землю. І. Коржук, щоб віддати борг, змушений був продати всю землю куркулю П. Зеленчуку. З цієї ж причини позбулися землі селяни В. Шинкарук та О. Бойканюк. Глитаї використовували для своїх цілей також фонди кооперативу «Селянська спілка», заснованого в Криворівні 28 жовтня 1927 року з ініціативи радикалів. Прибравши до своїх рук керівництво, куркулі привласнювали гроші, одержувані спілкою від українських емігрантів з Канади для допомоги голодуючим. Селянською неписьменністю й темнотою спритно користувалися чиновники. Так, 25 доларів змушений був заплатити П. Гелетчук писареві Я. Томашевському за написання заяви. Крім основних податків, селяни сплачували додатково 200 проц. до податку земельного, 150 проц. до податку від доходу з народних промислів, 100 проц. до податку за нерухоме майно, шарварок, 25 злотих від однієї рушниці. Право володіти рушницею коштувало більше, ніж сама рушниця, а тим часом вовки загризали овець на полонинах, завдавали селянам шкоди.

Дорого коштувало лікування. До лікаря треба було йти в Жаб’є. Тому селяни зверталися до знахарів, які шахраюванням наживалися на людській біді. Населення вимирало від різних хвороб. 28 лютого 1923 року газета «Громадський вісник» писала, що в Криворівні та інших селах від тифу гинуло щоденно по 8—10 чоловік. Епідемія тифу тривала півтора місяця, однак жодного разу в село не з’явився повітовий лікар. Факти смертних випадків через відсутність медичної допомоги наводила газета «Голос Покуття». 26 лютого 1935 року вона писала, що в Криворівні померла під час пологів А. Кіцяк, чоловік якої не зміг найняти лікаря через високу плату.

Матеріальні нестатки доповнювалися політичним безправ’ям і національним гнобленням. У Криворівні працювала лише однокласна школа. У 1926 році з 147 дітей шкільного віку її відвідувало тільки 282. Ні бібліотеки, ні клубу в той час не було. Єдина читальня (при церкві) успіхом не користувалася.

До десятиріччя з дня смерті І. Франка за ініціативою В. Якіб’юка гуцули скликали мітинг, який став святом. На скелі над Черемошем, з якої промовляв великий Каменяр під час народного віча 1912 року, було встановлено меморіальну плиту з написом: «В честь Іванові Франкові. Гуцульщина 1916—1926 рр.».

Революційні ідеї, що проникали у віддалене гуцульське село Криворівню, запалювали трудящих на боротьбу за свої права. З 1928 року в селі діяла революційна організація «Сельробєдність», яка налічувала у своєму складі 18 чоловік. Очолював її Д. Волинюк з села Жабйого. Під впливом організації перебували майже всі селяни Криворівні. Коли проходили вибори до сейму і сенату в 1930 році, 644 чоловіка голосувало за кандидата «Сельробєдності» І. Волинюка. Члени організації вели серед селян соціалістичну та атеїстичну пропаганду, закликали їх наслідувати приклад трудящих Радянської України й боротися за повалення влади буржуазії і встановлення Радянської влади. 21 квітня 1932 року за ведення такої пропаганди були арештовані члени «Сельробєдності» М. В. Мартищук, Ю. І. Недоходюк, Д. М. Бодоєк.

Визволення від класового і національного гноблення трудящим приніс 1939 рік. Радісно, з хлібом і сіллю зустрічали у вересні жителі Криворівні своїх визволителів — радянських воїнів. Створений тут селянський комітет наділив бідняків землею, конфіскованою в поміщика та куркулів, зерном та подав грошову допомогу для купівлі худоби.

1940 року трудящі Криворівні взяли участь у виборах до верховних органів державної влади Радянського Союзу і Радянської України, обласних і місцевих Рад депутатів трудящих. Сільська Рада в Криворівні, першим головою якої був лісоруб-бідняк К. Бойканюк, а секретарем — І. Т. Паращук, відразу розгорнула роботу в усіх галузях господарського, політичного й культурного життя. Чимало жителів села влаштувалося на роботу в Жаб’ївську сплавконтору, решта пішла на лісорозробки.

В селі відкрили магазин, сільське споживче товариство, чотирикласну школу. Вчителька Є. Олійник, яка приїхала з Києва, разом з комсомольцями І. В. Мойсейчуком, М. В. Потяком організували вечірні школи для неписьменних. Почали працювати клуб, бібліотека, медпункт.

Створена в листопаді 1939 року комсомольська організація, яка через місяць об’єднувала 40 членів, вела широку роз’яснювальну роботу серед населення.

29 червня 1941 року фашистські війська окупували Криворівню. Трудящі села бойкотували розпорядження властей, ховали в лісах худобу. Фашисти

розправлялися з активістами села. Вони спалили 26 дворів, вбили 5 чоловік, а 151 жителя відправили на каторжні роботи до Німеччини. Систематичні грабунки й податки викликали голод, від якого померло чимало людей. Селяни йшли на Подністров’я, щоб за різні дерев’яні та ткацькі вироби виміняти шматок хліба.

8 квітня 1944 року радянські війська вибили фашистів із Криворівні, та через 10 днів під натиском переважаючих сил ворога змушені були відступити. Остаточно село було визволено від фашистів 18 вересня 1944 року.

Криворівнянці доклали багато зусиль для прискорення перемоги над ворогом. Чимало з них брало участь у боях з фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни. За героїзм і відвагу в боях з ворогом одержали ордени й медалі Союзу РСР В. Ю. Білак, Ю. П. Дячук, А. О. Захарук, І. І. Остафійчук, В. Ю. Потяк, І. В. Потяк, Д. М. Сав’юк та інші.

Українські буржуазні націоналісти намагалися не допустити відновлення влади трудящих. Вони тероризували населення, вбили 30 радянських активістів, спалили приміщення сільської Ради, школи, багато будинків селян. Криворівнянці створили винищувальний батальйон і з допомогою державних органів розгромили банди націоналістів.

У перші післявоєнні роки Криворівнянська сільська Рада мобілізувала селян на відбудову зруйнованого господарства. Було зведено новий будинок сільської Ради, семирічну школу, медпункт. Створені в Криворівні дві земельні громади дбали про вчасне виконання сільськогосподарських робіт, про збільшення поголів’я худоби. У травні 1953 року в сусідньому селі Верхньому Ясенові організували сільськогосподарську артіль «Перше травня», куди вступили наступного року й мешканці Криворівні. Першим головою колгоспу селяни обрали бідняка М. В. Джеголяка, який доклав багато зусиль для зміцнення колективного господарства. З 1963 року колгосп має назву «Радянська Верховина». Основна галузь виробництва — тваринництво, переважно вівчарство. З 4 усуспільнених корів і 30 овець, які на початку заснування артілі розміщались у дворах колгоспників, тваринницька ферма у 1969 році збільшилася до 730 голів великої рогатої худоби; 3400 овець, 67 коней.

В 1969 році колгоспові належало 3047 га сільськогосподарських угідь, з них 120 га орної землі, 1952 га сіножатей, 935 га пасовищ, 6090 га лісів і чагарників. На колгоспних ланах працює нова потужна техніка, якої в артілі стає все більше. В 1969 році колгоспний автопарк налічував 12 автомашин, 5 тракторів, чимало причіпного інвентаря, 4 агрегати для стрижки овець.

Колгосп добивається успіхів на всіх ділянках виробництва. Зростають прибутки артілі — підвищується оплата праці. В 1965 році колгоспники одержали по 1,19 крб., а в 1968 році — по 2,17 крб. на людино-день.

Швидкими темпами йде громадське будівництво. Лише з 1957 по 1968 рік споруджено корівник на 100 голів, вівчарник, гуртожиток для тваринників, продуктовий магазин, школу, пологовий будинок, медпункт.

Про розвиток колгоспного виробництва та піднесення матеріального й культурного рівня сільських трударів постійно дбають партійна, організація артілі, створена 1953 року, та бригадна парторганізація Криворівні. За останні 3—5 років парторганізація зміцніла політично, організаційно, в 1969 році в ній налічувалося 62 члени КПРС.

Зростають добробут і культура колгоспного селянства. 108 чоловік одержують колгоспну пенсію. Щороку колгосп відраховує до пенсійного фонду району 16 тис. крб. Велике значення має перехід артілі в 1969 році на гарантовану грошову оплату праці. Нині середньомісячний заробіток доярки становить 100—120 карбованців.

Село змінило свій зовнішній вигляд. На місці курних хат виросли нові будинки.

У післявоєнний час селяни звели 206 будинків, переважно 2—3-кімнатних, з просторими скляними верандами, з великими вікнами.

Є і двоповерхові. Житла колгоспників обставлено хорошими сучасними меблями, які поступово заміняють саморобні мисники, лави, столи.

Тепер у гуцульських оселях можна побачити тюлеві занавіски на вікнах, доріжки на підлозі. На ліжках — фабричні покривала замість верети чи ліжника, на стінах — вишиті рушники, килими, портрети Т. Г. Шевченка, І Я. Франка, репродукції картин радянських художників. Такий вигляд мають, зокрема, кімнати двоповерхового будинку столяра І. М. Цвілинюка. В одній з п’яти кімнат він розмістив власну бібліотеку, де переважають книги на історичну тематику. Його чотири брати — діти колишнього бідняка М. М. Цвілинюка, теж спорудили собі нові будинки.

Для побутового обслуговування населення в Криворівні працює лазня, 5 торговельних точок, сільське поштове відділення. Селяни купують меблі, швейні машини, музичні інструменти, радіо- і телеприймачі. Все більше в побут селян входять електроприлади, адже село 1969 року повністю електрифіковане.

Сталися великі зміни і в селянському одязі, харчуванні. Зовсім відійшли в минуле такі страви, як саламаха (бовтанка з товченим часником), чир (розведене водою борошно) та інші.

З 1947 року в селі працює медпункт, у 1960 році відкрито другий медпункт і пологовий будинок.

На території села є початкова та восьмирічна школи. При восьмирічній школі створено інтернат, краєзнавчу кімнату-музей.

Після закінчення восьмирічки багато криворівнянців вступає до Верховинської середньої школи. Серед тих, що закінчили вузи, В. М. Чуперчук — колишня артистка Гуцульського ансамблю пісні і танцю. Її брат Я. М. Чуперчук керує вокально-хореографічним ансамблем «Галичина» у Львові, 1969 року йому на міжнародному фестивалі фольклорного мистецтва у Франції присуджено золоту медаль.

З кожним роком збільшується число читачів та книжковий фонд сільської бібліотеки. В 1968 році тут було 8576 книг і 850 читачів. Працівники бібліотеки влаштовують читацькі конференції, організовують пересувні бібліотеки й виставки, проводять тематичні вечори.

Великою культурною подією для трудящих Криворівні і району було відкриття в 1953 році літературно-меморіального музею І. Франка в хаті, де жив письменник. До 1966 року музеєм завідувала дружина Г. Хоткевича Платоніда Володимирівна.

Криворівню відвідують багато туристів, діячів культури і науки. Під враженням від перебування в Криворівні М. Стельмах написав повість «Над Черемошем», Л. Забашта — ряд віршів і нарисів, А. Малишко — поему «Франко в Криворівні», Д. Павличко — вірш «Франкова криниця». Студенти багатьох вузів республіки щороку проходять у Криворівні практику з фольклору, досліджують діалекти Гуцульщини.

Як у минулому, так і зараз Криворівня залишається місцем зустрічей та відпочинку видатних діячів української культури, а щедра, мальовнича Гуцульщина дає їм силу й наснагу.

У 1962 році за ініціативою Львівського ордена Леніна державного університету ім. І. Франка в Криворівні відбулася сьома чергова наукова сесія, присвячена дальшим дослідженням літературної спадщини Каменяра, на яку прибуло понад 200 вчених з різних областей України.

Літом 1966 року в селі було проведено наукову конференцію, присвячену 110-річчю з дня народження І. Я. Франка, а 27 грудня 1967 року тут проходила ювілейна наукова конференція з нагоди 90-річчя з дня народження Г. М. Хоткевича.

Криворівня має будинок культури, де працюють хоровий, драматичний, танцювальний гуртки, спортивна секція. У 1954 році танцювальний гурток виступав на республіканському огляді художньої самодіяльності. 1960 року сільський ансамбль пісні і танцю посів друге місце на обласному конкурсі, присвяченому Декаді української літератури і мистецтва в Москві. Керівник оркестру гуцульських інструментів І. В. Галамасюк був удостоєний честі виступити у Москві на огляді художньої самодіяльності 1965 року.

З кожним роком все владніше входять у життя горян нові звичаї й обряди. В квітні 1965 року в сільському будинку культури відбулося перше комсомольське весілля. Елементи нового у весільному обряді вдало поєднуються з традиційними народними мотивами. Тут є і давні звичаї обдаровування молодим і молодою своїх родичів, розламування «калача щастя», і новий звичай — привітання молодих представниками громадськості села та партійної організації, вручення подарунків від колгоспу та комсомольської і партійної організацій.

Кожної весни в селі відбуваються урочисті проводи тваринників на високогірні пасовища-полонини, які стали традиційним святом. З усіх куточків району сходяться до Криворівні тваринники, працівники державних і партійних установ, робітники й інтелігенція. Учасники проводів з хвилюванням чекають тієї миті, коли Герой Соціалістичної Праці чабан Ю. Г. Венгрии за дорученням усіх тваринників району запалює традиційну і вічну полонинську ватру, котра є символом добра й щастя полонинського літа. А опісля до пізнього вечора над Криворівнею не стихають дзвінкі голоси учасників художньої самодіяльності району, сріблом переливаються звуки трембіти.

У Криворівні розвивається народне мистецтво: художнє ткацтво, писанкарство, вишивка, різьба по дереву й металу. Талановиті народні умільці художньої обробки металу М. В. Прокоп’юк, І. Ю. Мітчук продовжують і збагачують традиції кращих майстрів минулого. Чимало народних умільців з Криворівні працюють у сувенірно-подарунковому цеху колгоспу. Роботи писанкаря І. В. Паращука експонуються на виставках Одеського, Львівського та Коломийського музеїв. У селі живуть народна поетеса й збирачка народнопісенних перлин Гуцульщини П. С. Плитка, музиканти І. В. Якіб’юк, В. Д. Готич, трембітарі М. І. Марусяк, Д. Ю. Данилюк та інші, які своїм мистецтвом славлять Радянську Гуцульщину.

Все більше трудівників залучається до активного громадського життя. 25 чоловік села (з них 12 членів КПРС) обрано депутатами сільської та районної Рад, які проводять значну роботу, щоб якнайкраще впорядкувати село та задовольнити культурно-побутові потреби населення. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна прокладено дорогу до найвіддаленішого присілка, а в центрі Криворівні збудовано готель, посаджено сотні декоративних дерев. Значну допомогу подають сільській Раді батьківський комітет, народна дружина, товариський суд і жіноча рада, які працюють на громадських засадах.

Таким є сьогодні гуцульське село Криворівня. Звитяжними здобутками в праці сільські трударі прокладають шлях до кращого майбутнього.

П. І. АРСЕНИЧ, О. І. СИНИЦЯ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей