Кра́сне Перше, село, Обухівський р-н, Київська область

[D_i_V_a]

Кра́сне Перше — село в Україні, Обухівському районі Київської області. Воно розташоване в мальовничій долині річки Красна. Орган місцевого самоврядування — Красненська Перша сільська рада. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1 ... E%D0%BD%29

[D_i_V_a]

Знахідка відбулась у радянські часи. На власному подвір'ї копали ями та познаходили багато цікавого, це був посуд - срібна ложка, чарки цікаовї форми, залишки від розбитого посуду з орнаментом тощо. Сусіди потім говорили, що на цьому місці колись був чи шинок чи постоялий двір.

За столом на день народження, господарі знаючи мою любов до старовини показали єдине, що збереголся - срібна ложка з орнаментом. Держак короткий, видно що був дерев'яний та відпав та мабуть зітлів.
Для жителів села Красне викладаю фото їхнього історичного скарбу. Так воно мабуть їлося їх предкам...

[D_i_V_a]

З книги Володимира Перерви "Історія шкільництва"
стор.377-378
Красне Перше (історично - Красне)
У ХІХ ст. в с. Красному діяла єдина церковно парафіяльна школа, а в 1910 р. в селі спорудили ще й земський навчальний заклад.
Приходську школу було засновано 15 листопада 1860 р. настоятелем місцевої Свято-Михайлівської церкви священиком о. Антонієм Феодосійовичем Якубовським.[1] Фундатор приходської школи відав у ній навчально-виховним процесом 31 рік - тобто, майже третину століття. За цей час школа переживала різні часи - траплялося, що її за браком матеріальних засобів доводилося закривати (середина 80-х років ХІХ ст.), а потім знову реанімувати - так було в 1887 р., який частиною документів вважається роком заснування школи. Хоча насправді це був рік її відродження, адже ще в 1860 р. заняття у місцевій приходській школі відбувалися "с изрядным успехом", про що також повідомляють документальні джерела.[2]
Власне, о. Антоній Якубовський - засновник школи - був особистістю вельми енергійною. Під його керівництвом миряни ще в 70-х роках ХІХ ст. збудували для школи окреме приміщення, що в ті часи було далеко не повсюдним явищем.[3] Пастир, вочевидь, любив дітей - в усякому разі власних нащадків у нього було семеро - і досить дбайливо ставився до школи. В ній майже весь час зростала кількість учнів - не зважаючи на матеріальні труднощі і відсутність навіть найменшої державної підтримки. За успішну пастирську та педагогічну діяльність наставник місцевої школи неодноразово відзначався церковними нагородами. Від імені київського митрополита йому було вручено набедреник, а від Священого Синоду Російської Православної Церкви - оксамитову фіолетову скфію.[4]

1.ЦДІАК, ф.127, о.1011, сп.1275, арк.59
2.Там само, арк. 59
3.Там само, ф.127, о.1011, сп.1293, арк.63
4. Там само, ф.127, о.1011, сп.1175, арк.353