УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

КАМ'ЯНКА (Кам'янка-Шевченківська), місто, Черкаська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
1
25%
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
2
50%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
1
25%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 4

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

КАМ'ЯНКА (Кам'янка-Шевченківська), місто, Черкаська обл, Україна

Повідомлення АннА » 23 жовтня 2017, 13:45

КАМ'ЯНКА (1929–44 – Кам'янка-Шевченківська) – місто Черкаської області, райцентр. Розташов. на р. Тясмин (прит. Дніпра). Залізнична станція. Нас. 14,9 тис. осіб (2004).
Засноване в серед. 17 ст. Найдавнішим з відомих на сьогодні писемних джерел, в яких ідеться про К., є привілей польс. короля Яна II Казимира Ваза Б.Хмельницькому від 26 берез. 1649. У часи козаччини входила до складу Чигиринського полку. Згідно з умовами Прутського трактату 1711, К. підпала під владу Польщі й за існуючим тоді адм. поділом була центром Кам'янського ключа, який входив до Черкас. староства (див. Староство, Ключ) і належав кн. Любомирському. 1756 К. надано статус м-ка.
Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) К. – у складі Російської імперії. Входила до Вознесенського намісництва, а з 1797 – у складі Чигиринського пов. Київської губернії як центр волості. Стала власністю Л.Давидова, від якого перейшла у власність до його сина, відставного полк. В.Давидова. 1820–25 – один із центрів декабристського руху в Україні (див. Декабристів рух), від 1822 діяла Кам'янська управа Пд. т-ва (керівники В.Давидов, кн. С.Волконський), що збиралася в т. зв. Зеленому будинку. У серед. 19 ст. в К. працювали цукрові й винокурні з-ди, сірникова ф-ка, споруджено залізничну станцію (1876). Райцентр 1923–62 та від 1966. Від 1932 у складі Київської області, від 1954 – Черкаської обл. Місто від 1956.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 було окуповане гітлерівцями від 5 серп. 1941 до 10 січ. 1944. У районі К. діяв партизан. загін під командуванням А.Куценка. Гітлерівцями знищено 455 жителів К., понад 400 осіб вивезено до Німеччини.
1995 створено Кам'янський держ. історико-культ. заповідник: літ.-меморіальний музей О.Пушкіна і П.Чайковського (в "Зеленому будинку" з 1937), які відвідували місто; істор. музей.
Пам'ятки історії, природи та арх-ри: Тясминський каньйон, садиба Давидових, парк довкола садиби, водяний млин, Пушкінський грот, флігель, обеліск Слави, пам'ятники жертвам фашизму, декабристам, О.Пушкіну, П.Чайковському.

Зображення
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КАМ'ЯНКА (Кам'янка-Шевченківська), місто, Черкаська обл, Україна

Повідомлення АннА » 23 жовтня 2017, 13:48

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Кам’янка, Кам’янський район, Черкаська область
Кам’янка — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на річці Тясьмині, притоці Дніпра, за 65 км від обласного центру, на автотрасі Київ—Донецьк. Однойменна залізнична станція — на лінії Київ—Дніпропетровськ. Населення — 14,8 тис. чоловік.

Засновано Кам’янку на початку XVII ст. кріпаками-втікачами з Поділля, Київщини, Полтавщини, які селилися на кам’янистих берегах річки Тясьмину (звідси й назва поселення). Вперше слобідка Кам’янка згадується в історичних документах періоду визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Рятуючись від народного гніву, її власник Житкевич утік до Польщі, а Кам’янку 27 березня 1649 року було передано в спадкове володіння Богдану Хмельницькому.

Через п’ять років цар Олексій Михайлович жалуваною грамотою підтвердив права Хмельницького на неї.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Правобережна Україна знов відійшла до шляхетської Польщі, до Кам’янки прибув новий управитель маєтками Житкевичів. Разом з уніатським протопопом Лаврентієм вони силоміць ополячували населення, нав’язували уніатську віру. Ігумен православного Мотронинського монастиря в листі до польського короля писав, що уніати вриваються в церкви, б’ють священників, накладають на селян великі грошові штрафи.

З 1730 року Кам’янка перейшла у володіння магнатів Любомирських. За тодішнім адміністративним поділом вона була центром Кам’янського ключа, який входив до складу Смілянського староства. В 1756 році Кам’янці надано статус містечка. Основну його частину обнесено високою дерев’яною стіною з сторожевими баштами, перед стіною викопано глибокий рів. У центрі містечка розміщувалися дерев’яний будинок управителя та різні службові приміщення. Далі один до одного тулилися будинки міщан, селян, кріпаків. У 1787 році кам’янський маєток продано князю Г. Потьомкіну, який разом з іншими населеними пунктами подарував його своїй племінниці К. М. Самойловій. Вийшовши заміж за Л. Д. Давидова, вона оселилася в Кам’янці.

На початку 20-х років XIX ст. її молодший син полковник В. Л. Давидов, учасник Вітчизняної війни 1812 року — пішов у відставку й оселився в Кам’янці. У нього часто гостювали його бойові товариші генерал М. М. Раєвський, що жив неподалік у своєму маєтку в с. Бавтишці, генерал О. П. Єрмолов, прославлений партизан і поет Д. В. Давидов та інші.

Саме в той час Кам’янка стала одним з центрів декабристського руху на Україні. В. Л. Давидов, який 1820 року вступив до «Союзу благоденства», зблизився з керівником Південного товариства декабристів П. І. Пестелем і брав активну участь у діяльності товариства. Давидов віддав у розпорядження декабристів свою кам’янську садибу. С. Г. Волконський так писав про нього: «Василь Львович Давидов — людина чудова за розумом і теплотою почуттів до справи. Я назову його ватажком щодо впливу його сміливих переконань і влучних захоплюючих розмов, а місцеперебування його в с. Кам’янці Чигиринського повіту щороку було збірним пунктом для нарад». Одна з перших нарад у Кам’янці, як свідчить у своїх «Записках» декабрист І. Д. Якушкін, відбулася у листопаді 1820 року. Із створенням у 1822 році Кам’янської управи Південного товариства, яка, за задумом її керівників В. Л. Давидова і С. Г. Волконського, мала підготувати до повстання полки військових поселенців, розташованих поблизу Кам’янки, наради стають систематичними. На них були присутні П. І. Пестель, С. І. Муравйов-Апостол, М. П. Бестужев-Рюмін, М. Ф. Орлов, І. Д. Якушкін та інші. Тут обговорювалась програма майбутнього республіканського устрою Росії «Руська правда» П. І. Пестеля, розроблявся план повстання.

Протягом 1820—1822 рр. до Кам’янки кілька разів приїздив великий російський поет О. С. Пушкін. Вперше він прибув сюди в листопаді 1820 року і гостював майже 4 місяці. Тут він познайомився з родиною Давидових. Під час перебування в Кам’янці ним були написані вірші «Нереїда» («Серед зелених вод, що пестують Тавріду…»), «Я пережив свої бажання», закінчено поему «Кавказький бранець». Про своє перебування в Кам’янці поет писав М. І. Гнєдичу в грудні 1820 року: «Тепер знахожусь у Київській губернії, в селі Давидових, милих і розумних самітників, братів генерала Раєвського… Товариство наше… різноманітна і весела суміш умів оригінальних, людей відомих нашій Росії».

1823 року керівники Кам’янської управи їздили до Петербурга, де брали участь у переговорах представників Південного і Північного товариств про їх об’єднання та спільну боротьбу проти самодержавства. Поразка виступу декабристів на Сенатській площі 14 грудня 1825 року тяжко відбилася на моральному стані членів Кам’янської управи. Під час підготовки і в ході повстання Чернігівського полку В. Л. Давидов зайняв вичікувальну позицію. В 1826 році його було засуджено до 20 років каторги, але через 13 років переведено до розряду поселенців Красноярського краю, де він і помер у 1855 році.

Після заслання В. Л. Давидова, кам’янська садиба залишилася за його родиною. 1845 року тут налічувалося 1487 ревізьких душ, з них вільних — 662, кріпаків — 8252. Отже основну масу населення становили закріпачені селяни. Вони працювали не тільки на поміщицьких ланах, а й на промислових підприємствах, збудованих Давидовими для переробки сільськогосподарської продукції. Ще 1820 року в урочищі Рудні споруджено винокурний завод, продуктивністю 7,2 тис. відер горілки на рік. 1844 року стала до ладу цукроварня, де працювало 420 кріпаків, які волами й кіньми підвозили сировину, у великих діжках мили буряки, різали їх смужками. Вдень і вночі палав вогонь у топках цукроварні та винокурні, вдень і вночі біля них поневірялись люди. Давидови мали ще й суконну фабрику, продукція якої йшла на задоволення потреб поміщицького господарства. За ручними верстатами поряд з жінками працювали підлітки і діти.

Одночасно з розвитком промисловості у містечку все ширше розгорталася торгівля. 1842 року тут було п’ять купців 3-ї гільдії, які мали близько 30 крамниць і рундуків. Кожної неділі ^відбувалися базари, річний оборот яких досягав 7 тис. крб. Економічному розвитку Кам’янки сприяло її зручне географічне розташування. Тут перетиналися три шляхи, якими рухався безперервний потік підвід з товарами: з Києва на Катеринослав, від Дніпра й Черкас вглиб херсонських степів, з Чигирина до торговельного містечка Златополя. У торгівлю поступово втягувалося і хліборобське населення, але кріпосництво гальмувало розвиток капіталістичних відносин, у сільському господарстві.

Внаслідок реформи 1861 року кріпосні селяни Кам’янки стали особисто вільними, але одержали мізерні наділи, з яких не могли прохарчуватися. 766 селянським господарствам за великий викуп було передано лише 1827 десятин землі, тоді як поміщик мав 5427 десятин, а церква — 147 десятин. Селяни не мали можливості тримати худобу, бо луками і сіножатями володів поміщик. Малоземелля,

постійні панські утиски спричинювали справедливе обурення селян, які вимагали надати їм випаси на більш вигідних умовах. Селяни рішуче заявили мировому посереднику, викликаному Давидовим у 1886 році, що коли випаси не будуть їм надані, вони самі їх візьмуть. Але сила була на боці поміщика, і селяни лишилися без сіножатей.

У післяреформенний період розвиток Кам’янки пішов значно швидше. Економічне життя в ній особливо пожвавилося після прокладення тут 1876 року залізниці та спорудження залізничної станції. Через містечко вивозилися хліб, цукор, м’ясо, велика рогата худоба, будівельні матеріали. Перше місце посідала пшениця. Якщо в 1903 році зі станції Кам’янка її відправлено 243 тис. пудів, то у 1912.році — 406,7 тис. пудів. Залізницею вивозилася і продукція сірникової фабрики «Сатурн», спорудженої наприкінці 90-х років. 1907 року на ній працювало 78 робітників.

Зростало містечко, збільшувалося його населення. Так, якщо в 1862 році налічувалося 4319 жителів, то 1900 року — понад 8,8 тис. На центральній вулиці були розташовані магазини і склади, що належали купцям і поміщикам. В хаотичному безладді тулилися халупи дрібних ремісників, чиновників та бідноти. Така тіснота пояснювалась тим, що власники Кам’янки забороняли селитись далі встановленої межі. Зелені було мало, вулички вузенькі, криві. Тісне і брудне містечко виглядало ще більш непривабливим поряд з поміщицьким маєтком, з його красивим одноповерховим будинком і великим тінистим парком, заходити до якого місцевому населенню було заборонено.

Історія містечка другої половини XIX ст. тісно пов’язана з іменем П. І. Чайковського. Вперше великий російський композитор приїздив до своєї сестри Олександри Іллівни, яка була дружиною сина декабриста В. Л. Давидова, у 1865 році. Відтоді протягом майже 30 років Кам’янка стала для композитора другим домом. Щоб створити братові сприятливі умови для творчості, Давидова відвела для нього маленький флігель на три кімнати. Молоді було суворо заборонено турбувати Петра Ілліча під час роботи. «Я знайшов у Кам’янці те відчуття миру в душі, якого марно шукав у Москві та Петербурзі»,— писав композитор у листі до рідних від 6 липня 1878 року. Останній раз Чайковський приїздив сюди незадовго до смерті у січні 1893 року. Тут і у Вербівці (за 12 км від Кам’янки) він працював над операми «Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Орлеанська діва», над балетами «Лебедине озеро», «Спляча красуня», 2-ю симфонією, 2-м фортепіанним концертом, збірником п’єс «Пори року». В Кам’янці він збирав і вивчав українські народні пісні, мотиви яких було використано ним у його творах. У 80-х роках композитор організував гурток аматорів з молоді, сам брав у ньому участь як режисер.

Становище переважної більшості кам’янців, особливо селян, було надзвичайно тяжким. У першому десятиріччі XX ст. на 832 селянські двори Кам’янки припадало всього 1657 десятин землі, тобто менше ніж по 2 десятини на двір, в той час, як поміщик мав 6335 десятин. Не маючи достатньо землі, селяни наймалися до поміщиків на «строк». На роботу «строковики» виходили вдосвіта і працювали, поки сонце зайде. Платили їм по 12—14 крб. на місяць. За кожний пропущений день нещадно штрафували, за харчування вираховували майже половину зароблених грошей.

В середовищі селян зрів протест проти нещадної експлуатації і тяжких умов життя. 1904 року в Кам’янці виник революційний селянський гурток, організатором якого був місцевий житель Г. К. Грабовий. Активну участь в його роботі брали селяни Ф. П. Билина, С. В. Явтушенко, М. І. Гуренко і муляр А. І. Соловйов. Гурток мав зв’язки з соціал-демократичними організаціями Умані, Києва та Єлисаветграда, звідки приїздили агітатори, надходила нелегальна література. У квітні і жовтні 1905 року в містечку, на залізничній станції і навколишніх селах поліція виявила листівки і прокламації революційного змісту. В червні 1906 року в Кам’янці був заарештований агітатор з Умані. Під час обшуку в нього знайдено багато революційної літератури. Під впливом соціал-демократичної агітації і революційних подій у країні в 1905—1907 рр. селяни Кам’янки та навколишніх сіл піднімалися на боротьбу проти своїх гнобителів. Вони вимагали підвищення оплати праці в економіях, протестували проти використання найманих сільськогосподарських робітників з інших місць, спільно з робітниками цукрових заводів проводили страйки.

Чигиринський повітовий справник у своєму рапорті київському губернатору від 13 червня 1906 року повідомляв: «через надзвичайно тривожний настрій у зв’язку з початком збирання хліба та одержанням землевласниками погроз, що це збирання селяни не допустять, я був змушений 11 червня перевести півескадрону Бузького драгунського полку з Чигирина до Кам’янки». Та селяни не відступили. В тому ж рапорті справника повідомлялося, що в ніч на 11 червня була підпалена Миколаївська економія в Кам’янці, де розташувалися драгуни. Три великих господарських будівлі згоріли вщент, бо ніхто з селян не з’явився їх гасити. Через два місяці спалахнула Покровська економія. В Кам’янці почалися арешти. 21 селянина власті притягнули до відповідальності. П’ять учасників революційного гуртка заслано до Вологодської й Архангельської губерній.

Революція 1905—1907 рр. зазнала поразки, і селяни Кам’янки лишилися такими ж безземельними, як і раніше. Незадовільними були медичне обслуговування, стан освіти. На початку XX ст. в лікарні працювали один лікар і 6 чоловік середнього медичного персоналу, які обслуговували Кам’янську, Триліську, Олександрівську, Цвітнянську та Телепинську волості з населенням понад 40 тис. чоловік. Містечко мало дві церковнопарафіяльні і одну двокласну міністерську школи.

Імперіалістична війна призвела до розладу економіки країни, зробила життя народних мас нестерпним, наблизила революційний вибух. На початку березня 1917 року до Кам’янки дійшла звістка про перемогу буржуазно-демократичної революції в Росії. Того ж дня на базарній площі відбувся багатолюдний мітинг. Лунали вигуки: «Хай живе свобода, рівність і братерство!». Наступного дня революційно настроєна молодь скинула пам’ятник Олександру II, а на постаменті написала великими літерами слово «Свобода». В березні у Кам’янці створено сільський і волосний комітети громадських організацій, в яких переважали есери й націоналісти з числа дрібної буржуазії, купецтва і міщан. Вони захищали поміщицьку власність, виступали проти селян, які вимагали ліквідації поміщицького землеволодіння. У травні 1917 року Кам’янський волосний комітет заборонив жителям заготовляти дрова в лісах Давидової.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, яку радо вітали трудящі Кам’янки, селянські заворушення в повіті набули широкого розмаху. В січні 1918 року з ініціативи солдата К. Г. Рудецького, що підтримував більшовиків, проведено збори фронтовиків Кам’янської волості, на яких проголошено Радянську владу. Збори обрали Раду військової громади з 20 чоловік на чолі з Ф. Л. Донцем. Це був орган революційної влади, який захищав інтереси робітників, солдатів і трудящих селян. Працювали комісії: земельна, агітаційно-редакційна, фінансова і військова.

Першими рішучими заходами Ради було роззброєння і ліквідація загону «вільних козаків», надісланого сюди Центральною радою, та стягнення контрибуції з місцевої буржуазії. Члени агітаційної комісії виїжджали на села, проводили мітинги, в місцевій друкарні Яновського надрукували відозву до населення та наказ про здачу зброї. У цій відозві взяті Радою на облік поміщицькі економії, заводи і фабрики оголошувались власністю народу. Був організований червоно-гвардійський кінний загін під командуванням солдата Р. С. Поволоцького. Загін допомагав трудящим селянам встановлювати Радянську владу в селах Чигиринського і Черкаського повітів.

Коли в лютому 1918 року на Україну вдерлися австро-німецькі війська, колишній шахтар, уродженець с. Завадівки С. М. Кулаківський сформував з жителів Кам’янки, Жаботина та інших сіл партизанський загін. Його бійці провадили успішну боротьбу проти окупантів, а після їх вигнання в листопаді 1918 року — з петлюрівцями в районі Сміли, Черкас і Гребінки.

У лютому 1919 року в Кам’янці, визволеній частинами Червоної Армії від петлюрівців, створено сільський і волосний ревкоми, організовано робітничо-селянську міліцію. В березні того ж року відбулися вибори до Кам’янської Ради робітничих і селянських депутатів. Її головою обрали робітника сірникової фабрики Г. І. Туренка. За постановою Ради на цукровому і спиртовому заводах та сірниковій фабриці створили фабрично-заводські комітети, які стали організаторами робітничих мас. Вони запровадили 8-годинний робочий день, здійснювали робітничий контроль за виробництвом, вирішували справи приймання та звільнення робітників, заробітної плати, правил внутрішнього розпорядку підприємств.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КАМ'ЯНКА (Кам'янка-Шевченківська), місто, Черкаська обл, Україна

Повідомлення АннА » 23 жовтня 2017, 13:49

Частина ІІ
Налагодженню мирного життя перешкоджали бандитські зграї. У травні 1919 року до Кам’янки вдерлися григор’євці. Кам’янці під керівництвом депутатів Ради створили загін самоохорони з колишніх солдатів і матросів, який вигнав бандитів. Та 9 серпня Кам’янку захопили денікінці і відновили старі порядки. В містечку знову з’явився повірений поміщика Давидова.

Але на початку 1920 року радянські війська з допомогою партизанів визволили Кам’янку від білогвардійців, і в ній остаточно утвердилася Радянська влада. Того ж року створено волосну партійну організацію. 4 березня 1920 року відбулися вибори до Кам’янської Ради робітничих і селянських депутатів. Головою виконкому обрали колишнього солдата І. М. Пономаренка. В квітні до Кам’янки переведено адміністративний центр Чигиринського повіту, цьому сприяло її зручне географічне положення, наявність залізниці і традиційні зв’язки з іншими населеними пунктами. В тяжких умовах розрухи й бандитизму, але я твердою вірою в щасливе майбутнє, трудящі Кам’янки починали нове життя.

. За прикладом робітників великих промислових центрів, Кам’янська Рада робітничих і селянських депутатів у травні 1920 року ухвалила рішення про організацію першого суботника. Робітники заводів і сірникової фабрики впорядковували подвір’я своїх підприємств, ремонтували залізничну колію. Навесні того ж року було проведено «місяць селянина». Партійні, радянські і профспілкові працівники, інтелігенція Кам’янки виступали перед селянами з доповідями, проводили мітинги, організовували в селах комітети незаможних селян. Було створено КНС і в Кам’янці, який об’єднував понад 80 чоловік. Члени комітету допомагали продорганам у виконанні продрозкладки, вели непримиренну боротьбу з куркулями.

Велику роль у мобілізації населення на подолання економічних труднощів, у змичці міста з селом відіграла повітова партійна конференція, що проходила в Кам’янці 6—7 листопада 1920 року. Вона розглянула питання про поточний момент, земельну і продовольчу справи та інші. В резолюції конференції з військових питань зазначалося: «Ми, перебуваючи в тилу, з свого боку обіцяємо допомагати Червоній Армії, а тому висуваємо лозунг: «Все для фронту!». Всі лишки теплого селянського одягу, а також харчові продукти кам’янці надіслали червоно-армійцям. Частинам Червоної Армії, що билися з бандами, допомагали робітничо-селянська міліція та повітова надзвичайна комісія під керівництвом колишнього моряка С. А. Бергавінова. У жовтні того року в околицях Кам’янки були розбиті банди Кваші, Хмари і Чорного Ворона. В розгромі їх відзначилися бійці 74-ї бригади 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії, штаб якої містився в Кам’янці. Вічним свідком тих буремних років залишилась братська могила в парку ім. Декабристів, де в 1921 році з військовими почестями поховано 12 червоноармійців, що загинули в бою з бандитами.

У 1921 році в Кам’янці організовано ініціативну групу для створення комсомольської організації. Члени її засновували комсомольські осередки на підприємствах Кам’янки, в селах волості. На початку 1922 року комсомольський осередок у складі 13 чоловік виник на сірниковій фабриці. Влітку Кам’янська волосна комсомольська організація налічувала близько 100 чоловік.

Партійна і комсомольська організації очолювали боротьбу трудящих мас за відбудову і дальший розвиток промисловості й сільського господарства. Протягом 1924—1925 рр. на повну потужність запрацювали Кам’янський цукровий завод, сірникова фабрика «Червона зірка», спиртозавод. На кінець відбудовного періоду цукровий завод переробляв за добу 4078 цнт цукрових буряків і давав щорічна на 1410 тис. крб. продукції.

Значних успіхів досягнуто і в розвитку сільського господарства, зроблена перші кроки в кооперуванні селянських господарств. За ініціативою комуністів і членів KHС організовано 8 сільськогосподарських товариств, які стали школою колективного господарювання.

Поліпшувалося побутове і культурне обслуговування трудящих. З перших років Радянської влади в селі працювали поліклініка та дільнична лікарня, медичний персонал складався з 6 лікарів і 12 фельдшерів, акушерок, медсестер. Протягом 1920—1922 рр. колишні міністерська та церковнопарафіяльна школи перетворено в семирічну та чотирирічну. Будинки колишніх багатіїв переобладнано під робітничі клуби і сельбуди.

22 вересня 1929 року створено артіль «Жовтень». Із 45 господарств, що влупили до колгоспу, 27 — селянські і 18 — робітничі родини. Було усуспільнена 92 га землі, 5 пар коней, 18 корів тощо. Головою правління обрали комуніста С. О. Джулая. Вже через рік до колгоспу вступили 55 проц. господарств села, у т. ч. 105 бідняцьких, 6 наймицьких, 209 середняцьких, а також 34 родини робітників. Всього в артілі налічувалося 911 працездатних. Господарство мало 950 га землі, 80 коней, 9 волів. За 1929/30 господарський рік артіль одержала понад 117 тис. крб. доходу. На трудодень колгоспникам видано по 3,7 кг зерна. Так, родина Л. Петренка одержала 197 пудів хліба і 817 крб., О. Засядька — 167 пудів і 687 карбованців. 1930 року в Кам’янці створено ще дві артілі: ім. Ворошилова та ім. Червоної Армії.

Колгоспному рухові, який набирав дедалі більшого розмаху, держава допомагала кадрами і машинами. У лютому 1930 року при цукрокомбінаті створено машинно-кінно-тракторну станцію (МКТС). Держава виділила їй 17 тракторів «Інтернаціонал» і 12 тракторів «Фордзон», 180 коней, кілька сівалок тощо. Через рік в МКТС працювало вже 69 тракторів, а також 7 автомашин. Невдовзі її перетворено на МТС. За зразкову організацію робіт і ударну працю механізаторів Кам’янську машинно-тракторну станцію в 1940 році нагороджено орденом Леніна.

Рік у рік зростав і міцнів колгосп «Жовтень». Якщо 1937 року його доходи становили 650 тис. крб., то через два роки — 850 тис. крб. За високі і сталі врожаї артіль 1939 року була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Не відставали за виробничими показниками і колгоспи ім. Ворошилова та ім. Червоної Армії. Врожаї зернових в обох артілях пересічно становили 15—17 цнт, цукрових буряків — 160—180 цнт з га. 1940 року демонстрував свої досягнення на Всесоюзній сільськогосподарській виставці колгосп ім. Червоної Армії. Напередодні Великої Вітчизняної війни колгосп «Жовтень» об’єднував 498 господарств, мав 2067 га землі, в т. ч. орної — 1469 га. В 1940 році члени артілі виростили і зібрали на великих площах по 18,7 цнт озимої пшениці й по 206 цнт цукрових буряків з гектара.

Друга половина 30-х років принесла трудящим села нові досягнення в господарському будівництві. На базі сірникової фабрики «Червона Зірка» створено завод «Шарикопідшипник», який поклав початок машинобудуванню в Кам’янці. На повну потужність працювали цукровий, спиртовий, маслоробний і цегельний заводи, розширено електростанцію.

Досягнення в галузі промисловості і сільського господарства позитивно вплинули і на розвиток культури. 1927 року в урочистій обстановці відкрито центральний робітничий клуб ім. Жовтневої революції. В ньому демонструвалися кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності. В 1929 році виник жіночий хоровий ансамбль Кам’янки, його засновником і керівником був студент-хормейстер Т. Ф. Онопа, згодом етнограф і фольклорист. Чудове виконання ансамблем українських народних пісень привернуло увагу громадськості, деякі його виступи записано на грампластинки. Ансамбль був учасником багатьох олімпіад художньої самодіяльності і не раз посідав призові місця. З 1927 року в селі діяв радіовузол, а з 1930-го виходила районна газета «Колективна праця». В 1933 році в Кам’янці відкрили середню школу. У Пушкінські дні 1937 року її переведено до новозбудованого двоповерхового приміщення і присвоєно ім’я великого поета. Того ж року в селі відкрито ще одну семирічну, а напередодні війни — дитячу музичну школи. Онуки колишніх кріпаків сіли за піаніно, взяли в руки баяни, бандури, скрипки. Над вулицями села лунала чарівна українська і російська музика.

Визначними подіями культурного життя Кам’янки було урочисте відзначення 100-річчя від дня народження П. І. Чайковського в 1940 році, відкриття пам’ятників О. С. Пушкіну і П. І. Чайковському, заснування літературно-меморіального-музею цих двох геніальних діячів російської культури. Музей розташовано у флігелі (т. зв. Зелений будиночок) в колишньому маєтку Давидових, де в свій час поет і композитор написали чимало чудових творів.

Економічний і культурний розвиток села обірвала Велика Вітчизняна війна. Партійні і радянські органи очолили перебудову господарства на воєнний лад. На місце чоловіків, що пішли захищати соціалістичну Вітчизну, ставали жінки, підлітки, представники старої робітничої гвардії. Колгоспниця артілі «Жовтень» А. Власенко звернулася до всіх жінок району із закликом сісти за кермо трактора і «працювати так, щоб перевиконувати виробничі завдання». Радянські патріоти вивозили на схід заводське устаткування, відправляли колгоспну худобу, щоб не дісталася ворогу.

5 серпня 1941 року гітлерівські війська окупували Кам’янку. В серпні було сформовано партизанський загін, до якого увійшло чимало жителів Кам’янки і району. Командиром загону призначено комуніста А. С. Куценка, комісаром Г. С. Беркіна. 4 серпня на загальних зборах бійців і командирів загонові присвоєно ім’я К. Є. Ворошилова і урочисто вручено прапор. Партизани прийняли присягу і поклялися не випускати із рук зброї, поки не буде вигнаний ворог з рідної землі.

До партизанського загону, що діяв на території Кам’янського і сусідніх районів, входило 12 диверсійних груп. Вони розповсюджували антифашистські листівки, організовували диверсії, підірвали кам’янське нафтосховище. На цукрозаводі знищили 10 тонн пального, на Косарському спиртозаводі — 100 декалітрів спирту. В Кам’янці народні месники розгромили ворожий штаб, де забрали важливі документи. їх переправили на лівий берег Дніпра і передали радянським частинам.

У вересні 1941 року командування 5-ї гітлерівської армії пред’явило ультиматум народним месникам: протягом 24 годин вийти з лісу і припинити боротьбу. На цей ультиматум загін відповів бойовими діями. Окупанти намагались вистежити і знищити партизанів, але вони весь час маневрували, були невловимими. 14 жовтня загін вступив у бій з військовим підрозділом ворога, знищив 2 автомашини, 2 підводи з боєприпасами і 14 гітлерівців. Взимку партизани вийшли з лісу і провадили антифашистську роботу кожний окремо, а влітку 1942 року знову об’єдналися і відновили бойові дії. В травні на залізничній станції вони вивели з ладу паровоз і вбили кількох фашистів; 20 червня знищили автомашину з боєприпасами, вбили двох і поранили кілька солдатів та офіцерів; 27 липня партизани напали на жандармську машину і захопили зброю.

Дії партизанів були ефективними, бо вони мали в Кам’янці та інших селах надійних помічників. Комсомолець-радист П. П. Харченко за вказівкою командира загону таємно змонтував радіоприймач і приймав повідомлення Радінформбюро, разом з іншими підпільниками поширював листівки. Зв’язковою у загоні працювала вчителька О. Сіряк. У неї на квартирі збирались комуністи, переховувались поранені та хворі партизани. 30 вересня 1943 року вона своєчасно попередила партизанів про те, що ворог готує облаву, і загін вийшов з оточення без втрат. Потрапивши до рук фашистів, О. Сіряк зуміла сповістити про це партизанів, і вони визволили відважну дівчину.

Надійним зв’язковим була С. Я. Лога. Її хата на околиці села була підпільним штабом загону. Зростаючи за рахунок місцевого населення, загін діяв до середини грудня 1943 року, до підходу частин Червоної Армії. За час свого існування він пустив під укіс 2 ешелони, знищив 25 вагонів з живою силою і технікою ворога, 14 автомашин, 5 гармат, обстріляв два поїзди. Від рук партизанів зазнали суворої кари 69 поліцаїв, 7 старост тощо. З’єднавшись з частинами Червоної Армії, загін брав участь у визволенні 19 населених пунктів.

10 січня 1944 року частини механізованого корпусу 5-ї гвардійської танкової армії 2-го Українського фронту під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова вибили фашистів з Кам’янки. Радянським воїнам, які загинули при визволенні села, встановлено пам’ятник. У боях за визволення Кам’янки відзначився син татарського народу танкіст Н. X. Хазіпов, нагороджений орденом Червоної Зірки. Вогнем свого танка він знищив майже взвод піхоти противника. Звання Героя Радянського Союзу посмертно присвоєно росіянину В. І. Галочкіну, який у боях за село знищив чимало гітлерівців і врятував життя свого командира. Його ім’ям названо вулицю, де загинув відважний комсомолець.

Понад 2 тис. кам’янців мужньо билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, 520 з них полягли в боях, 1620 чоловік нагороджено орденами і медалями СРСР. Загиблим односельцям споруджено обеліск Слави.

Гітлерівці за час окупації завдали господарству великих збитків. Як установлено державною комісією, 455 чоловік загинуло від рук ворога, понад 400 чоловік вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Повністю зруйновано будівлі МТС, пограбовано колгоспи, цукровий, спиртовий і шарикопідшипниковий заводи.

Ще гриміли бої під Корсунь-Шевченківським, а трудящі Кам’янки вже приступили до відбудови промислових підприємств, колгоспів, закладів культури. Налагоджувалась робота електростанції, маслозаводу, взуттєвої і шевської майстерень. Навесні 1944 року відбудовано механічні майстерні МТС, а наприкінці року стали до ладу цукровий та спиртовий заводи. Почали працювати лікарня, аптека, школи, районна бібліотека.

У 1945 році на базі колишнього невеликого шарикопідшипникового заводу почалося спорудження машинобудівного підприємства. З різних міст країни на завод надходили верстати. Із Московського заводу «Червоний пролетарий», Ленінграда, Саратова, Білорусії присилали токарні верстати, з Горьковського і Єреванського машинобудівних заводів ішли фрезерувальні верстати. Прибували кваліфіковані спеціалісти з Московського і Ленінградського технологічного інститутів, Орловського машинобудівного технікуму. Наступного року стали до ладу ливарний цех і заводська теплоелектростанція. Підприємство приступило до виготовлення обладнання для текстильної промисловості. Щороку набирали потужності цукровий і спиртовий заводи. Колектив спиртозаводу в листопаді 1947 року завоював друге місце у всесоюзному соціалістичному змаганні. Того ж року спиртовики дали країні понад план 73 тис. декалітрів продукції, цукровий — близько 19,6 тис. пудів. За підсумками роботи у вересні і жовтні 1949 року колектив цукрового заводу завоював перехідний Червоний прапор Міністерства харчової промисловості СРСР та ВЦРПС і одержав першу грошову премію.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КАМ'ЯНКА (Кам'янка-Шевченківська), місто, Черкаська обл, Україна

Повідомлення АннА » 23 жовтня 2017, 13:50

Частина ІІІ
Приклад кам’янських робітників запалював на нові трудові звершення колгоспне селянство. Провідні ділянки в артілях «Жовтень», ім. Ворошилова та ім. Червоної Армії очолили комуністи. Керівництво колгоспними партійними організаціями було довірено досвідченим організаторам Я. Г. Мельнику та С. О. Джулаю. Згодом перший очолив правління артілі ім. Ворошилова, а бригадир П. І. Кривохижа — правління колгоспу «Жовтень». Завдяки широкій масово-політичній та організаторській роботі, спрямованій на підвищення ділової активності мас, зміцнення трудової дисципліни, 1947 року члени артілі «Жовтень» виростили по 18,4 цнт зернових і по 252 цнт цукрових буряків на кожному га, а ланка М. Киян на площі 10 га зібрала по 32 цнт пшениці. Великий вклад у справу зміцнення економіки колгоспів внесли механізатори МТС. Набагато зросла продуктивність тракторного парку. Якщо в 1945 році на кожний трактор виробили 630 га, то через два роки — 1077 га при плані 604.

До 30-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції трудівники Кам’янки завершили відбудову сільського господарства і промисловості.

Підприємства систематично виконували і перевиконували державні плани. Майже щороку машинобудівники освоювали виробництво нових моделей текстильного обладнання, підвищували їх якість і продуктивність. Протягом 1951—1953 рр. випуск продукції на заводі збільшився вдвоє, освоєно виробництво п’яти нових видів машин. У жовтні 1959 року механоскладальний цех виготовив 32 уточно-перемотувальні автомати, виробивши за один місяць стільки продукції, скільки весь завод за 1947 рік. Зусиллями партійної, профспілкової, комсомольської організацій, дирекції, всього колективу підприємство перетворювалося на передове не тільки в галузі виробництва, а й культури, технічної естетики, виробничої дисципліни. 1962 року завод удостоєно звання підприємства комуністичної праці і занесено до обласної Книги пошани.

Багато років машинобудівники Кам’янки змагаються з колективом Коломенського заводу «Текстильмаш». Вони регулярно обмінюються делегаціями, вивчають кращий досвід, спільними зусиллями долають труднощі. Російські друзі допомогли кам’янцям у запровадженні нової системи бездефектного виготовлення продукції,, у підвищенні культури виробництва. В свою чергу, коломенці чимало запозичили хорошого і в українських друзів. Підприємство виготовляє різні типи ткацько-підготовчих машин для текстильної промисловості, лічильники для ткацьких і прядильних машин, шестеренчасті насоси. У середині 60-х років завод уже відправляв; продукцію на 190 адрес у Радянському Союзі і на 17 — в зарубіжні країни. Вироби кам’янських машинобудівників не раз демонструвались на Виставці передового досвіду в народному господарстві УРСР, на міжнародних виставках і ярмарках у Лейпцігу, Брно, Будапешті, Познані, Салоніках, Ізмірі, Дамаску, Тегерані, Карачі, Делі, Хельсінкі, Відні, Генуї, Алжирі та інших містах світу, де одержали високу оцінку.

Готуючись гідно зустріти 50-річний ювілей Радянської влади, колектив заводу включився у всесоюзне соціалістичне змагання і добився добрих успіхів. 1967 року сконструйовано 11 зразків нових автоматів і насосів. Освоєно серійне виробництво уточних автоматів двох моделей, від впровадження яких одержано економії понад 200 тис. крб. на рік. За високі показники в соціалістичному змаганні на честь піввікового ювілею Великого Жовтня колектив заводу нагороджено пам’ятним вимпелом обкому КП України, облвиконкому та облпрофради, йому присвоєно назву їм. 50-річчя Радянської України. В Першотравневі свята 1969 року на підприємстві сталася радісна подія: йому першому в області вручено державний знак якості на шестеренчастий дозуючий насос. У грудні ще два вироби одержали знак якості. Успіхи колективу наростають й далі. Випуск валової продукції 1970 року порівняно з попереднім збільшився на 19,2 проц., а продуктивність праці виросла на 11,5 проц. Завод одержав 55 тис. крб. економії від зниження собівартості продукції. Цього року кам’янські машинобудівники одержали ще одну визначну перемогу— четвертий виріб одержав знак якості.

Великий робітничий колектив заводу, який очолює бойова партійна організація, що налічує 360 комуністів, став справжньою школою трудового виховання людей. Заслужений авторитет у колективі має токар Н. М. Прокопова. Сумлінна трудівниця, чуйний товариш, активна учасниця громадського життя, вона обиралася депутатом Верховної Ради Української РСР XII скликання, працювала членом комісії при Верховній Раді по роботі з молоддю. Токар В. С. Волошина обрана до складу райкому партії, є членом парткому заводу. Її ударна праця відзначена орденом «Знак Пошани». Такої ж нагороди удостоєний ветеран заводу Ф. К. Бєлінський, який пройшов шлях від слюсаря до начальника цеху. Майже половина робітників заводу вчиться. 206 чоловік набувають знання у вищих і середніх навчальних закладах.

1952 року в Кам’янці споруджено новий маслозавод. У роки семирічки і восьмої п’ятирічки технічної реконструкції зазнали спиртовий і цукровий заводи. Тут значно розширено і вдосконалено виробництво, встановлено новітнє устаткування, запроваджено механізацію і автоматизацію. Завдяки цьому набагато збільшилася якість вироблюваної продукції.

Значні зміни сталися і в сільському господарстві. На початку 50-х років артілі ім. Ворошилова, «Жовтень» та «Червона Армія» об’єдналися в одну велику — «Жовтень».

Партійна організація та правління новоутвореного колгоспу одразу ж взяли курс на механізацію трудомістких робіт, спеціалізацію виробництва. За короткий строк побудовані добротні приміщення тваринницьких ферм і польовий стан механізаторів. З 1951 року на фермах запроваджено зелений конвейєр, двозмінну роботу доярок, внаслідок чого надої молока від кожної фуражної корови щороку досягли в середньому 2 тис. кг. Протягом 1952—1953 рр. господарство електрифікували, колгоспні лани обсадили лісосмугами.

Артіль «Жовтень» перетворилась у велике багатогалузеве господарство, яке 1968 року мало 6197 га землі, фруктовий сад і лісонасадження, ставки, тваринницьке містечко. 96 проц. сільськогосподарських робіт у рільництві виконують машини, які щедро постачає держава. У восьмій п’ятирічці колгосп добився значного підвищення врожайності зернових культур і цукрових буряків. У 1969 році зібрано з га зернових у середньому по 24,8 цнт, зокрема пшениці 26,9 цнт, цукрових буряків — по 223 цнт. На фермах артілі налічувалося понад 2 тис. голів великої рогатої худоби. Наступного року колгосп реорганізовано в радгосп. 1971 року працівники радгоспу зібрали врожай зернових по 31,1 цнт, у т. ч. по 45,9 цнт озимої пшениці з кожного гектара.

У напруженій боротьбі за розвиток економіки виросли висококваліфіковані кадри, які здобули загальну повагу. Серед них Герої Соціалістичної Праці агроном М. П. Іванченко і колгоспниця Т. П. Кравченко. За сумлінну працю і високі врожаї 37 чоловік нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Більше трьох десятків років бригаду механізаторів очолював В. А. Явтушенко, який за вирощування високих урожаїв цукрових буряків двічі відзначений урядовою нагородою — орденом Трудового Червоного Прапора.

У січні 1954 року Кам’янка стала районним центром новоствореної Черкаської області, а 1956 року її віднесено до категорії міст районного підпорядкування.

Міська партійна організація, яка налічує 1118 членів КПРС, міськвиконком, що спираються на широкі кола громадськості, розгорнули велику роботу щодо перетворення Кам’янки в місто високої культури і зразкового порядку. Розширялися і асфальтувалися вулиці та площі, висаджувалися фруктові і декоративні дерева; почали регулярно курсувати автобуси. Протягом 60-х років виросли чотири нові робітничі селища. Багато приміщень зведено методом народної будови. Прекрасну ініціативу в цьому виявив робітничий колектив цукрокомбінату. У позаурочний час він збудував новий продовольчий магазин, будинок культури, кафе «Кристал», перукарню, літній естрадний майданчик. Силами молоді споруджено стадіон «Авангард». До 50-річчя Великого Жовтня побудовано нову районну поліклініку, клуб робітників спиртозаводу, гуртожиток для робітників машинобудівного заводу, 40-квартирний житловий будинок тощо. На честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна в місті відкрито широкоформатний кінотеатр «Ювілейний».

За роки восьмої п’ятирічки введено в дію: цех складання автоматів та термо-константний цех на машинобудівному заводі, бурякопереробний цех на цукро-комбінаті, будинок зв’язку, очисні споруди та водогін. Успішно виконавши завдання восьмої п’ятирічки, трудящі Кам’янки достроково завершили перший рік дев’ятої п’ятирічки. Понад план випущено продукції на 624 тис. крб., від зниження собівартості продукції зекономлено 242 тис. карбованців.

У дальшому піднесенні господарського і культурного життя Кам’янки важлива роль належить міській Раді депутатів трудящих, до складу якої обрано 55 чоловік. Створені при ній 10 постійних комісій займаються питаннями роботи підприємств, транспорту і зв’язку, охорони здоров’я, народної освіти тощо. Зокрема, велику увагу Рада приділяє будівництву та благоустрою міста. Бюджет міської Ради на 1971 рік становив 445 600 крб., з них виділено на впорядкування Кам’янки 156 тис. карбованців.

Розширюються мережі медичних, освітніх і культурних закладів. Населення обслуговують районна лікарня на 125 ліжок, обладнана найновішою апаратурою, дитяча лікарня на 50 ліжок, поліклініка і медпункти машинобудівного, цукрового і спиртового заводів. На варті охорони здоров’я трудящих понад 200 медичних працівників, у т. ч. 45 лікарів. Близько 600 дошкільнят відвідують 6 стаціонарних дитячих садків.

У Кам’янці діють три середні й одна восьмирічна школи, заочна і вечірня школи робітничої молоді, де навчається 2300 учнів, працює 151 вчитель. Гордістю міста є дитяча музична школа ім. Чайковського. Як свідчить статистика, тут кожний четвертий житель вчиться на стаціонарі чи заочно. В Кам’янці шість (крім шкільних) бібліотек, книжковий фонд яких налічує 68 тис. книжок. Крім того, жителі одержують 124 назви газет і журналів.

Багате історичне минуле Кам’янки, її прекрасне сучасне викликає щирий інтерес радянських людей, які приїздять сюди, щоб оглянути історичні пам’ятки, експозицію літературно-меморіального музею О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського, ознайомитися з досягненнями міста. Протягом 1951—1971 рр. тут побувало понад 370 тис. чоловік, у т. ч. делегації зарубіжних соціалістичних країн — Польщі, Румунії, Чехословаччини, Угорщини, Монголії, НДР.

Разом з усім радянським народом кам’янці глибоко шанують пам’ять Пушкіна і Чайковського. В місті склалася традиція щороку відзначати їхні дні народження, урочисто святкувати ювілейні дати. У 1949 році по всій країні вшановувалося 150-річчя з дня народження О. С. Пушкіна. 28 травня в Кам’янському будинку культури відбулося урочисте засідання республіканського ювілейного комітету, яке відкрив вступною промовою поет-академік АН УРСР П. Г. Тичина. З доповідями «О. С. Пушкін — великий російський поет», «Пушкін на Україні» виступили поет-академік М. Т. Рильський та письменник Д. М. Косарик. Після урочистої частини відбувся великий святковий концерт з участю Державного симфонічного оркестру УРСР і артистів Київської філармонії.

У місті гаряче люблять рідні українські пісні. Ще П. І. Чайковський слухав їх з насолодою. Самодіяльний хор, жіночі хорові ансамблі не раз здобували високу оцінку на оглядах художньої самодіяльності області. Тому не дивно, що саме Кам’янка в 1948 році виступила ініціатором організації першого свята пісні і танцю на Україні. Цю ініціативу палко вітали прославлені митці нашої країни — І. С. Козловський, І. С. Паторжинський та інші. М. Т. Рильський у своєму віршованому посланні до трудящих Кам’янки писав:

«Товариші. Спасибі вам

За гарне ваше слово,

Що пролунало саме там,

Де розцвіли чудово

І геній Пушкіна ясний

І спів Чайковського живий».

Перше свято пісні і танцю відбулося 12 червня 1949 року на березі Тясьмину і закінчилося народним гулянням на човнах до Пушкінської скелі. У ньому брали участь 25 хорових і танцювальних колективів району, гості з Кіровограда і Києва.

1958 року в центрі парку Декабристів урочисто відкрито памятник П. І. Чайковському.

У травні 1965 року на міському стадіоні відбулося багатолюдне свято музики і танцю, присвячене 125-річчю від дня народження П. І. Чайковського. Тут зібралось понад тисячу співаків з різних районів Черкаської області, виступали симфонічні і танцювальні колективи, ансамбль бандуристів. Зведений хор у супроводі симфонічного оркестру виконував твори Чайковського і радянських композиторів, ансамбль юних скрипалів виконав «Баркаролу» Чайковського. Закінчилось свято українським хороводом з танцями.

У Кам’янці живе і трудиться майстер народної творчості УРСР М. К. Муха. Він створив понад 2 тис. оригінальних робіт. Провідним у його творчості є український декоративний орнамент, збагачений радянськими емблемами. Понад 90 робіт майстра видруковані в етнографічних виданнях, вони експонувалися на виставках у Києві, Москві, а також за кордоном— у Франції, Чехословаччині, Болгарії, Польщі.

Не поривають з рідним містом й уродженці Кам’янки. Свої твори надсилає сюди з Москви український письменник, член Ради української літератури при Спілці письменників СРСР Ф. Т. Кравченко. Завжди радо розповідає землякам про свою роботу в театрі й кіно народний артист УРСР М. О. Задніпровський, який працює в Київському ордена Леніна академічному українському драматичному театрі ім. І. Франка. Серед уродженців Кам’янки — І. О. Волошин, кандидат мистецтвознавства, доцент, О. С. Коротич, кандидат біологічних наук, В. С. Харченко (1910—1971 рр.), народний артист УРСР.

Під яскравим сонцем Радянської влади розквітає соціалістична Кам’янка, вносячи гідний вклад у здобутки економіки і культури республіки.

В. І. ДМИТРЕНКО, В. П. КОСЦОВ, М. А. ШКАЛІВЕРДА
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 7
З нами з: 17 березня 2019, 19:16
Подякував (-ла): 8 раз.
Подякували: 3 раз.
Стать: Жінка

Re: КАМ'ЯНКА (Кам'янка-Шевченківська), місто, Черкаська обл, Україна

Повідомлення Вікторія Белінська » 21 березня 2019, 11:30

Зображення
Підкажіть, будь ласка, може Кам'янка з мого фото бути Кам'янкою з теми?
Ніяких відомостей про те, що місто хоч колись було у Вінницькій області немає, а у Вінницькій області містечок з такою назвою не знайшла.
Думаю, що в книзі записів пропавших без звістки помилились, приписавши не до тієї області, бо зниклий рідний брат моєї бабусі з родини залізничників. І я не уявляю, що родина могла б робити у селі з назвою Кам'янка, яких два існує у Вінницькій обл. Бабуся народилась в 1911 році в Чіповичах (Чоповичах), за інформацією родичів - її батько, Леонтій Матушевич, був начальником залізничної станції, потім пробіл в інформації (якраз оцей можливий період, коли народився Леонтій), потім - залізнична станція Калинівка, знову нач. станції, де він і помер приблизно в 1938-41 році.
Шукаю Белінських, Матушевичів (Матусевичів)


Повернутись до Літера К

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, Google [Bot], Google Adsense [Bot], ukrgenealogy