УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

КАМ'ЯНКА-ДНІПРОВСЬКА (Кам'янка, Мала Знам'янка) місто, Запорізька обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5551
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2711 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

КАМ'ЯНКА-ДНІПРОВСЬКА (Кам'янка, Мала Знам'янка) місто, Запорізька обл, Україна

Повідомлення АннА » 25 жовтня 2017, 13:28

КАМ'ЯНКА-ДНІПРОВСЬКА (1785–93, 1920–29 – Кам'янка, 1793–1920 – Мала Знам'янка, 1929–44 – Кам'янка-на-Дніпрі) – місто Запорізької області, райцентр. Розташов. на лівому березі Каховського водосховища, за 8 км від залізничної ст. Нікополь. Нас. 15,0 тис. осіб (2004).
З писемних джерел відомо, що в 16–18 ст. поселення, яке тут існувало, належало запороз. козацтву, було адм. центром однієї з його паланок (див. також Кам'яний Затон). За вказівкою Петра І була збудована фортеця Кам'яний Затон (1696–1709), де розміщувався рос. гарнізон для оборони від нападів татар і турок.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 під час гітлерівської окупації загинуло бл. 600 жителів. Райцентр 1923–62 та від 1965.
Пам'ятки арх-ри та археології: собор Різдва Пресвятої Богородиці (кін. 19 ст.), будинок першої б-ки, відкритої 1897, рештки Кам'янського городища.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5551
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2711 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Re: КАМ'ЯНКА-ДНІПРОВСЬКА (Кам'янка, Мала Знам'янка) місто, Запорізька обл, Україна

Повідомлення АннА » 25 жовтня 2017, 13:33

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Кам’янка-Дніпровська, Кам’янсько-Дніпровський район, Запорізька область
Кам’янка-Дніпровська (колишня — Мала Знам’янка, Кам’янка, Кам’янка-на-Дніпрі) — місто районного підпорядкування. Розташована на лівому березі Каховського водоймища, за 125 км від Запоріжжя. До найближчої залізничної станції Нікополь — 8 км. Населення — 15,3 тис. чоловік.

Кам’янка-Дніпровська — центр району, площа якого 1,7 тис. кв. км, населення 66,7 тис. чоловік (у т. ч. сільського 50,5 тис., міського 16,2 тис.). В районі 24 населені пункти, підпорядковані міській і 9 сільським Радам; 9 колгоспів, 11 радгоспів та господарство по розведенню норок; орної землі 94,4 тис. га (в т. ч. 14,8 тис. га зрошуваної), плодоягідних насаджень і виноградників 6,1 тис. га; 11 підприємств, З будівельні організації; 39 шкіл, 28 будинків культури і клубів.

Раніше, до спорудження Каховського водоймища, гранітні масиви Приазовської височини поблизу Кам’янки-Дніпровської виходили на поверхню, утворюючи кам’янистий берег. Звідси назва місцевості — Кам’яний Затон і поселення — Кам’янка, яке виникло в останній чверті XVIII століття.

Територія, де розташоване сучасне місто, була заселена в найдавніші часи, про що свідчать залишки поселення доби бронзи (II—І тисячоліття до н. е.). У V ст. до н. е. на лівому березі Дніпра виникло скіфське укріплене поселення, т. зв. Кам’янське городище, що було металургійним і торговельним центром степової Скіфії. Поблизу Кам’янки-Дніпровської досліджено могильник, у якому виявлено 12 ранньослов’янських поховань черняхівської культури (III—V ст. ст. н. е.) та 81 поховання осілих кочівників X—XII століть.

Протягом тривалого часу саме в районі Кам’яного Затону татаро-турецькі орди переправлялися через Дніпро і робили розбійницькі набіги на українські та російські поселення. В кінці XVI ст. в плавнях правого берега Дніпра на о. Чортомлику запорожці збудували Січ, яка понад століття вела жорстоку боротьбу з загарбниками. У квітні 1648 року в урочищі Кам’яному Затоні на бік війська Богдана Хмельницького перейшов полк реєстрових козаків, що його польська шляхта послала проти Січі водним шляхом. На початку XVIII ст. для оборони від турецької агресії Петро І на місці старовинного городища побудував фортецю, гарнізон якої становив 6 тис. солдатів й офіцерів. У 1736 році, коли російська армія зайняла Крим, в Кам’яному Затоні в спеціально побудованому ретраншементі стояла команда в складі 1000 солдатів і запорожців для охорони комунікацій, які зв’язували російську армію з Україною.

Через Кам’яний Затон проходив чумацький шлях. Звідси почалося заселення Таврії. Кам’янка — одне з перших сіл у цьому краї. Заснували її старообрядці, переселені сюди намісником краю Г. О. Потьомкіним у 1786 році. Більшість з них були державними селянами з села Знам’янки Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва. Наступного року цими місцями збиралась їхати Катерина II, якій намісник жадав показати мирне поселення поблизу руїн петровської фортеці. Щоб прискорити заселення Кам’яного Затону, він наказав не чинити перешкод й іншим поселенцям, які сюди прибуватимуть. За Дніпро попрямували втікачі-крі-паки, відставні солдати й вільні переселенці.

Нове поселення дістало назву Знам’янки — від найменування села, звідки вийшла більшість першопоселенців, а з 1793 року — Малої Знам’янки, на відміну від сусіднього села Великої Знам’янки. Кам’янкою воно називалось у народі за давньою запорізько-чумацькою традицією.

Село входило до Дніпровського повіту з центром в Олешках, а починаючи з 1842 року — до Мелітопольського повіту.

Розорювати цілинні землі, маючи лише примітивне знаряддя, було нелегко. Новосели займалися скотарством, розводили переважно овець, хліб сіяли тільки для власних потреб. Землею користувалися по праву вільної займанщини. У 40-х роках XIX ст. 15 573 десятини закріпленої за общиною землі поділено на ревізькі душі; на кожну з них припало по 11 десятин. Під час наступних переділів внаслідок зростання населення наділи зменшувались. Напередодні реформи 1861 року землю ділили на 1499 ревізьких душ — по 8,2 десятини.

Після спаду паводкових вод у Дніпрі всі жителі виходили в плавні на посадку картоплі, капусти та інших овочів, які вирощувались головним чином на продаж. Садівництво стало розвиватись, починаючи з 40-х років XIX ст. Під плодові культури селянам відводилися ділянки землі по річці Білозерці.

Під час селянської реформи 1861 року в селі, що стало волосним центром, налічувалось 500 дворів, де проживало 2,7 тис. чоловік. Забудовувалося воно хатами-мазанками уздовж трьох вулиць, що тягнулися на кілька кілометрів по річці Конці. При впадінні її у Дніпро споруджено пристань, через яку вивозився хліб (у т. ч. й на зовнішній ринок) з більшої частини Мелітопольського повіту. З півночі країни прибували плоти і баржі з лісом. Для обслуговування судноплавства в Малій Знам’янці, як і в інших придніпровських селах, утворилася артіль вільних матросів.

В селі часто спалахували епідемії віспи, тифу й інших пошесних хвороб, але медичних закладів тут не було. Через 60 років після заснування села відкрито перше міністерське однокласне училище, в якому навчалося три десятки хлопчиків переважно із заможних родин.

Посилений розвиток капіталізму внаслідок реформи 1861 року, зростання попиту на хліб змінили характер сільського господарства: переважаючим стало землеробство. Водночас збільшилися поземельний та інші податки. Після реформи селяни мусили через общину викуповувати в казни свої наділи. Поділ землі за ревізькими душами вже не задовольняв селян. Тому з 1873 року община перейшла до розподілу її на наявні чоловічі душі, що призвело до ще більшого роздроблення наділів. У 1884 році на душу припадало по 4,7 десятини орної землі. Це спричинило подальше зубожіння більшої частини селян. Десятки з них, особливо тих, які не мали тягла і реманенту, відмовилися від наділів.

За переписом 1884 року, в селі налічувалось 1069 дворів, проживало 6176 чоловік; з них 1205 вважалися сторонніми і права на наділи не мали. З 810 дворів, що входили до общини, 150 були безпосівними. Через відсутність тягла й реманенту вони здавали наділи в оренду і йшли в найми або вдавались до ремісництва чи підряджалися на роботи в порту. 435 господарств засівали від 1 до 10 десятин кожне. Отже, 70 проц. селянських господарств були бідняцькими. Більше половини з них не мали робочої худоби і реманенту.

191 родина становила середняцьку групу. Кожне з цих господарств засівало від 10 до 25 десятин. 115 дворів обробляли наділи в супрязі або наймали тягло і реманент.

34 куркульські господарства засівали до 50 і більше десятин своєї та орендованої землі. У кожному такому дворі було по 4—6 пар робочої худоби, по 3—5 корів тощо.

У 90-х роках XIX ст. становище основної маси селян Малої Знам’янки що більше погіршало. Російський економіст В. Постников у книзі «Південноросійсько селянське господарство» серед найбідніших сіл Мелітопольського повіту згадує й Кам’янку. Згідно його підрахунків, середню сім’ю можна було прогодувати, засіваючи щонайменше 16—18 десятин. Насправді ж, дві третини господарств засівали менше 5—8 десятин або не сіяли зовсім, бо здавали свої наділи в оренду.

40,4 проц. дворів не мали робочої худоби і об’єднувались у супрягу. На дані з книги В. Постникова про умови супряги в Кам’янці В. І. Ленін посилається у праці «Нові господарські рухи в селянському житті».

Тяжке економічне становище, політичне безправ’я штовхали трудящих на боротьбу проти існуючого ладу. У період першої російської революції робітники й селяни Малої Знам’янки виступили проти царизму. Наприкінці 1905 року представники від трьох волостей, що зібрались тут на сход, з обуренням вказували на те, що в мелітопольських земських зборах з 25 гласних тільки семеро селян, а поміщиків — 18, і, отже, всі справи багатії вирішують на свою користь. Гнівну резолюцію протесту винесла також безземельна голота. «Взимку ми всі без винятку голодуємо, сидимо в холодних хатах і ще платимо великі гроші за проживання, і вважають нас неробами. Купити землі ми не можемо, а заяви, які ми писали до уряду, про те, щоб нам дали наділи, залишилися без відповіді».

Великий мітинг відбувся на волосній сходці селян у Малій Знам’янці 14 вересня 1907 року, коли вони дізнались про розгон царським урядом другої Державної думи. Приїжджий оратор, соціал-демократ, колишній студент В. С. Вовк закликав селян до єднання з робітничим класом, до збройної боротьби з самодержавством. Сходка вирішила не обирати уповноважених для участі у виборах до Державної думи.

До села ввели військо і жандармів. У кайданах відправили до Сибіру селянина К. С. Биканова. Довелося залишити рідне село й емігрувати закордон В. М. Усачову, який брав участь у повстанні на броненосці «Потьомкін». Іншого учасника збройного повстання на флоті матроса П. С. Щедріна з крейсера «Пам’ять Меркурія» у 1912 році військово-морський суд у Севастополі засудив до 8 років каторги.

Напередодні першої світової війни у Малій Знам’янці проживало 9702 селянини і 1472 чоловіки т. зв. сторонніх (це були наймити-заробітчани та ремісники)1 2. На той час тут був уже невеликий завод сільськогосподарських машин (випускав жниварки-лобогрійки, віялки), пивоварний і цегельно-черепичний заводи, столярні, чинбарні, стельмашні, бондарні, швейні, шевські, шорні майстерні, кузні. Пристань щороку відвантажувала понад мільйон пудів хліба. З 1573 селянських господарств 80 проц. були бідняцькими. Вони повністю чи частково здавали землю в оренду і жили за рахунок побічних заробітків.

Злиденне життя, антисанітарні умови в побуті породжували численні пошесні хвороби. Лише наприкінці XIX ст. земство відкрило в селі волосну лікарняну дільницю. У 1913 році тут з’явилась лікарня на 18 ліжок, у якій працювали лікар та фельдшер.

Сумна історія дореволюційної школи. Тривалий час тут не було жодної школи, а через 100 років після заснування села, у 1884 році земську і церковнопарафіяльну відвідувало тільки 100 хлопчиків і 9 дівчаток. У 1900 році в двох земських навчалося 253 дітей, а закінчили навчання лише 26 хлопців і 6 дівчат. Не набагато зросла кількість учнів і в першому десятилітті XX ст. В 1912/13 навчальному році на 11,2 тис. жителів у трьох земських і церковнопарафіяльних школах навчалося 400 дітей.

Нове лихоліття принесла трудящим перша світова війна. Близько половини працездатних чоловіків мобілізували на фронт, багато з них загинуло, інші повернулись каліками.

Після повалення самодержавства в селі відбулися мітинги і сходки, на яких більшовики роз’яснювали політику РСДРП(б) з питань землі і миру. Влітку 1917 року в Кам’янці виникла група співчуваючих більшовикам. Під керівництвом робітника Ф. К. Йожикова, члена партії з 1905 року, тут створено штаб Червоної гвардії.

Невдовзі після перемоги Жовтневого збройного повстання в селі під керівництвом Ф. К. Йожикова організовано ревком. 13 лютого 1918 року на центральній площі Кам’янки зібрався багатолюдний сход, на якому проголошено рішення повітового з’їзду Рад про встановлення Радянської влади в повіті. Громада обрала волосну Раду. До її складу увійшло 36 селян і 14 робітників. Головою волвиконкому став колишній матрос з броненосця «Потьомкін» П. А. Васенко, його заступником — матрос Д. Т. Лосев, членом земельного комітету — матрос Р. Горбунов. Рада встановила робітничий контроль над виробництвом, призначила надзвичайний податок 35 місцевим підприємцям і купцям.

Волвиконком приступив до вирішення земельного питання — бідноті він передав 884 десятини землі з маєтку поміщика-колоніста Шредера. Почалося формування червоногвардійського загону; наприкінці лютого того ж року до нього вступило 108 добровольців. 10 квітня червоногвардійці розгромили гайдамацький загін, який прибув до села і вимагав гроші, продовольство і фураж.

16 травня 1918 року село захопили австро-німецькі інтервенти та їх прислужники — гетьманці. Вони жорстоко розправились над активістом Ф. К. Йожиковим — після катувань його розстріляли. Іменем цього борця за Радянську владу жителі Кам’янки назвали одну з вулиць міста.

Червоногвардійський загін, що переховувався в дніпровських плавнях, вів партизанську боротьбу проти окупантів: знищував патрулів, захоплював обози з награбованим у селян хлібом і майном.

Восени 1918 року австро-німецькі окупанти залишили село. Відразу ж сюди ввійшли партизани. Було створено волосний ревком на чолі з місцевим ковалем більшовиком К. X. Жолтоуховим. На початку 1919 року тут виник партійний осередок, до складу якого ввійшли робітники А. Я. Кравченко (голова), О. А. Кравченко, К. О. Усачов, ремісник І. Ф. Гурзов, учителі В. С. Шевченко, С. С. Фадєєк та інші. Під керівництвом партосередку організувалась спілка соціалістичної молоді. Більшість її членів стала бійцями загону ЧОП.

Місцевий червоногвардійський загін, очолюваний К. Овчатовим, об’єднавшись з партизанами Водяного, Балок та інших навколишніх сіл, брав участь в обороні Михайлівни від білогвардійців з корпусу генерала Тілло. У лютому партизанські загони, в т. ч. і Кам’янський, влилися до полків 2-ї бригади Першої Задніпровської радянської дивізії. Пізніше ця бригада стала кістяком 58-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. Колишніх бійців цієї дивізії — ветеранів 1-го окремого Кримського полку М. В. Волкова, Я. І. Дунаева, Й. М. Кобзева, М. Т. Козакова і Ф. М. Тарасова на честь 50-річчя Радянської влади нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.

У червні 1919 року село захопили денікінці. Вони розправилися з радянським активом — закатували комуніста С. Єрмілова, знущались над дружиною колишнього заступника голови волосної Ради Д. Т. Лосева, що перебував у лавах Червоної Армії, та інших. Спроба білогвардійців поповнити «добровольчу армію» за рахунок місцевих жителів закінчилась невдачею — майже всі чоловіки, здатні носити зброю, переховувались у плавнях.

У першій половині січня 1920 року частини 45-ї стрілецької дивізії Червоної Армії визволили Кам’янку від денікінців. У селі відновив діяльність ревком. Він поповнив червоноармійські частини селянами-добровольцями, організував допомогу червоноармійським сім’ям, а повесні — супрягу бідняцьких родин під час проведення сівби.

Радянському будівництву, що успішно розгорнулося в Кам’янці, перешкодили врангелівці, які вдерлися в село на початку липня 1920 року. Вони грабували селян, примушували чоловіків вступати до білої армії. Проте більшість їх на цей час переховувалась у плавнях. 26 жовтня 1920 року частини Другої Кінної армії та 46-ї стрілецької дивізії, що переправились на лівобережжя, назавжди визволили Кам’янку (Малу Знам’янку) від білогвардійщини.

При допомозі політвідділу 16-ї кавалерійської дивізії Другої Кінної армії в селі створили волревком, який очолив комуніст В. С. Шевченко. Відновив діяльність партійний осередок. 15 листопада в селі організувався волосний комітет незаможних селян, головою якого обрали селянина-бідняка С. М. Базовкіна (пізніше — комуніста І. Хникіна). На початку 1921 року відновив роботу комсомольський осередок, його секретарем був П. М. Єрмаков.

Наприкінці січня 1921 року в селі відбулися вибори до сільської і волосної Рад. До складу волосної Ради селяни обрали 50 чоловік, у т. ч. 2 жінок, 15 робітників-ремісників, 27 селян. Серед депутатів було 5 комуністів. Головою виконкому волосної Ради став К. X. Жолтоухов, головою сільради — Г. Олійник. Одним з першочергових завдань органів Радянської влади була боротьба проти залишків махновських банд, які тероризували населення. За рішенням Олександрівської губернської Надзвичайної наради утворено Кам’янський (Знам’янський) компактний район та районну Надзвичайну нараду. При допомозі червоноармійських частин 30-ї Іркутської стрілецької дивізії і загону самооборони бандитизм було ліквідовано.

Внаслідок неврожаю 1921 року в селі почався голод. Створений тут волосний комітет допомоги голодуючим організував державні продовольчі та насіннєві позички, а також — їдальні для дітей. Профспілки металістів і деревообробників відкрили майстерню для ремонту сільськогосподарських машин і прокатний пункт, а на зібрані в населення кошти — дитячий будинок. Відновили діяльність споживче і кредитне товариства. З допомогою держави голод було подолано. Та з села виїхало багато сімей. Наприкінці 1922 року населення становило тут 7,5 тис. чоловік проти 11 тис. на початку 1914 року.

Органи Радянської влади, комуністи й комсомольці турбувалися про охорону здоров’я і розвиток освіти та культури в селі. У 1922 році волосна лікарня мала 25 ліжок, в ній працювало 2 лікарі і 7 фельдшерів. Відроджувалися заклади народної освіти. У 1921/22 навчальному році тут було 12 трудових початкових шкіл і професійно-технічне училище. Навчання й виховання дітей здійснювали 27 учителів. На базі дитячого будинку засновано дитячу колонію, в якій навчалося й працювало 192 вихованці.

В селі діяли народний будинок, три клуби, дві хати-читальні. Аматори сцени ставили вистави. Розпочали роботу перші лікнепи.

У березні 1923 року створено Кам’янський район Запорізької округи. Перетворення Кам’янки на районний центр сприяло впорядкуванню і розвиткові села, посиленню діяльності партосередку, сільради і комнезаму. Районний земельний відділ допоміг земельній комісії сільради завершити переділ землі з розрахунку 1 десятини на їдця, а також виділити робітникам, ремісникам і службовцям ділянки під городи. При сільраді діяло 5 комісій, у т. ч. по благоустрою, народній освіті та охороні здоров’я. В листопаді того ж року відбувся перший районний з’їзд Рад, що накреслив заходи по відбудові народного господарства району. Делегати з’їзду надіслали В. І. Леніну вітальну телеграму, в якій щиро бажали йому швидкого одужання.

Введення непу сприяло поступовому відродженню селянських господарств. 1927 року тут засівали вже всі площі орних земель, значно зросла кількість поголів’я худоби; в торгівлі провідне місце посіла споживча кооперація. Працювали 2 парових млини і 6 вітряків, 3 олійниці, 4 просорушки, 3 слюсарні, 7 кузень.

Внаслідок наполегливої роз’яснювальної роботи комуністів серед бідноти, 21 серпня 1921 року в селі створено першу сільськогосподарську артіль «Шлях незаможника», яка об’єднала 40 бідняцьких родин. За допомогою прокатного пункту кредитної сільськогосподарської кооперації артіль засіяла 100 га озимини. На початку жовтня 1921 року в Кам’янці виникла ще одна артіль, яка в серпні наступного року об’єдналася з артіллю «Шлях незаможника». Об’єднаний колгосп очолив комуніст А. Я. Кравченко. Господарство за допомогою кредитної кооперації придбало трактори, сівалки, інвентар, спорудило тваринницькі ферми та інші господарські приміщення й житлові будинки для колгоспників.

Перший ТСОЗ у Кам’янці організувався 1927 року, а 1929 року їх було вже 12: ім. Йожикова, «Червоний Жовтень», «Червоний лиман» та інші. Та вони об’єднували лише незначну кількість найбіднішого селянства; ТСОЗам належало всього 17 проц. угідь.

Наприкінці 1929 року створено Кам’янську МТС, яка відіграла вирішальну роль у масовій колективізації села та організаційно-господарському зміцненні колгоспів. У жовтні 1930 року почала виходити районна газета «За колективізацію» (з 1934 р.— «Ударник»). Вона допомагала партійним організаціям виховувати нову соціалістичну свідомість, почуття колективізму.

До кінця 1931 року колективізація в Кам’янці в основному завершилася. На цей час тут організовано рибоколгосп та 6 сільськогосподарських артілей: «Дніпрельстан», ім. Дзержинського, ім. Йожикова, «Іскра», «Рада» і «Червоноармійський». 1930 року в Кам’янці створено електросількомбінат, на базі якого пізніше виник радгосп «Кам’янка».

Колективізація в Кам’янці проходила в умовах запеклої класової боротьби. Куркулі розгорнули шалену агітацію проти колгоспів, вдавалися до терористичних актів. Вони навіть зробили несподіваний напад на районне відділення міліції, вбили вартових та випустили ув’язнених злочинців. Куркулі ховали хліб, підбурювали селян різати худобу, псувати артільне майно. За рішенням загальних зборів колгоспників їх було розкуркулено і вислано за межі республіки.

Піднесенню радгоспного виробництва значною мірою сприяла іригаційна система, яка мала насосну станцію і магістральний канал протяжністю 3,5 км. У спорудженні її взяли участь всі мешканці села. Трудівники радгоспу «Кам’янка» вирощували високі урожаї городніх культур, господарство почало спеціалізуватися на садівництві. Основою господарства стала невелика ділянка колишнього попівського саду. На початку 1941 року господарство мало 900 га саду, в т. ч. 366 га яблунь, 155 га абрикосів, 100 га груш, 17 га винограднику, 30 га ягідників. За визначні успіхи у вирощенні високих врожаїв фруктів та ягід радгосп став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року. Дипломами та медалями ВСГВ удостоєно ланкових М. П. Циплякова, О. Москаленка і Ф. Білоуса.

Значного розвитку набула економіка кам’янських колгоспів протягом передвоєнних років. Якщо 1933 року середня врожайність зернових, головним чином озимої пшениці, становила пересічно 11 цнт з гектара, то в 1939-му вона досягла 18 цнт, а 1941-му — 20 цнт з га. В артілях ім. Йожикова, ім. Дзержинського врожаї були ще вищими. Колгоспи мали молочнотоварні, вівчарські і .свинарські ферми, де на початку 1941 року утримувалось 739 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 205 корів; 625 коней, 810 свиней, 1755 овець. Прибутки артілей за чотири передвоєнні роки зросли більш як у 3 рази і становили в цілому 2,2 млн. карбованців.

Учасниками ВСГВ у 1939—1940 рр. стали колгоспи ім. Дзержинського, ім. Йожикова, «Іскра», «Рада», а також десятки передовиків виробництва — бригадир рільничої бригади артілі «Рада» С. А. Жолтоухов, ланкова колгоспу «Дніпробуд» Г. В. Адамова, виноградарі колгоспів ім. Йожикова, «Червоноармійський», «Дніпробуд», «Іскра» П. 3. Загребнєв, В. Ф. Жолтоухов, Ф. М. Зінухов та інші. Учасником виставки була також районна газета «Ударник».

Завдяки зміцненню економіки артілей і радгоспу зростав добробут трудящих. 1939 року колгоспники одержали на трудодень в середньому по 4,3 кг хліба та по З крб. 28 коп. грішми.

Успішно розвивалася тут і місцева промисловість. В системі райпромкомбінату діяли: чавуноливарний завод ім. Кірова, що виробляв сільськогосподарський інвентар, запасні частини до машин та здійснював їх ремонт; машинно-тракторна ремонтна майстерня, слюсарна, шорна та інші майстерні промислової кооперації, артіль «Харчовик».

1934 року Кам’янку віднесено до розряду селищ міського типу, названо його Кам’янкою-на-Дніпрі, а район — Кам’янсько-Дніпровським. Споруджувались нові приміщення установ, комунальні та індивідуальні житлові будинки. В центрі Кам’янки, на місці колишніх купецьких торгових рядів закладено парк культури й відпочинку, в якому встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Протягом 1935—1940 рр. збудовано райунівермаг, кілька промтоварних, продовольчих та господарчих магазинів. У 1940 році вони продали населенню товарів на 4,5 млн. карбованців.

Значно розширилася мережа лікувальних закладів, діяли районна поліклініка та лікарня, пологовий будинок, фельдшерсько-акушерські пункти, жіноча й дитяча консультації, аптека.

Нового піднесення набули народна освіта і культура. Ще до 1937 року було покінчено з неписьменністю серед дорослих, всіх дітей шкільного віку охоплено семирічним навчанням. У 1940/41 навчальному році в селищі працювали 2 середні, 2 семирічні і 2 початкові школи, розпочалося навчання в школі медичних сестер. За відмінну організацію виховної роботи вчительку Ю. П. Зінухову нагороджено медаллю «За трудову відзнаку». 1940 року її обрано секретарем райкому комсомолу.

Перед молоддю широко відкрилися двері до вузів країни. З кам’янських комсомольців 20-х років Я. І. Фомін став доктором технічних наук, М. П. Галемін — кандидатом технічних наук, М. В. Рукобратська — художницею, колишній секретар сільського комсомольського осередку П. М. Єрмаков — лікарем.

Напередодні Великої Вітчизняної війни у селищі діяли районний будинок культури, профспілкові клуби, кінотеатр, районні бібліотеки — для дорослих і дітей, профспілкові та шкільні бібліотеки, що мали понад 20 тис. книжок. В будинку культури виступали духовий оркестр, агіткультбригади, драматичний, хоровий, танцювальний та інші гуртки художньої самодіяльності. Молодь активно залучалася до фізкультури і спорту, оборонної роботи.

З початком Великої Вітчизняної війни сотні кам’янців призовного віку вступили до лав Червоної Армії. На виробництві чоловіків замінили жінки, старики, підлітки. Колгоспники вчасно зібрали врожай, виконали плани хлібозаготівель.

3 наближенням ворога з селища було евакуйовано громадську худобу, обладнання MTС і МТМ, промислових артілей, а також значну частину людей. На околиці селища споруджено протитанковий рів. З активістів селища створено винищувальний батальйон, а також партизанський загін в кількості 22 чоловік для бойових дій у тилу ворога. З наближенням фронту більшість бійців батальйону і партизанського загону влилася до лав Червоної Армії.

19 вересня 1941 року гітлерівці захопили Кам’янку. Відразу ж почалися арешти і розстріли комуністів, комсомольців, безпартійних радянських активістів, які не встигли евакуюватися. Окупантам вдалося схопити і відправити на каторжні роботи до Німеччини 1476 чоловік. Та люди не мирилися з «новим порядком», запроваджуваним силою зброї. Вони саботували заходи окупантів, не виходили на роботу, ховали продовольство і худобу, інші втекли у плавні до партизанів. 15 лютого 1942 року для подолання опору радянських патріотів гітлерівці ввели до селища каральний загін, який провів масові арешти. 160 чол. фашисти відправили до Нікополя і там розстріляли. Серед них були П. Бутрин, П. Пелицький, П. Чуб.

Особливо трагічним для кам’янців був ранок 12 липня 1942 року, коли в протитанковому рову фашисти розстріляли 300 чоловік, серед них депутата першої Кам’янської Ради П. К. Колесникова, першого голову колгоспу «Дніпрельстан» М. П. Семенова.

Відступаючи під натиском радянських військ, фашисти зруйнували приміщення MTG і МТМ, чавуноливарного заводу ім. Кірова, причал, склади «Заготзерна», адміністративні та господарські установи, а також вивели з ладу електростанцію, пошту, телеграф, зрошувальну систему, пошкодили радгоспний і колгоспний сади. Збитки, завдані лише радгоспові та колгоспам райцентру, становили понад 40 млн. крб. Від рук озвірілих фашистів загинуло 437 місцевих жителів.

8 лютого 1944 року, після запеклих чотириденних боїв, частини 3-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта Д. Д. Лелюшенка (4-й Український фронт) завершили ліквідацію Нікопольського плацдарму — останнього ворожого угруповання на лівому березі Дніпра і визволили Кам’янку від ворога.

Хоробро билися кам’янці на фронтах Великої Вітчизняної війни. 2372 жителі селища за мужність і героїзм нагороджено орденами й медалями Союзу РСР, смертю хоробрих загинуло 225 односельців. Полеглим воїнам — уродженцям району — в центрі селища споруджено 15-метровий обеліск Слави. На ньому викарбувано 1492 імені.

Колишній секретар Кам’янсько-Дніпровського райкому ЛКСМУ Ю. П. Зіну-хова з кінця 1941 року перебувала в партизанському з’єднанні С. А. Ковпака.

Партійні та радянські органи, що відновили свою діяльність після визволення Кам’янки, підняли трудящих на відбудову народного господарства. На початку квітня 1944 року стали до ладу окремі цехи чавуноливарного заводу, шкіряний цех, слюсарня, шорня та інші майстерні райпромкомбінату.

Великі зусилля докладалися до відбудови МТС, радгоспу і колгоспів. 1944 року було освоєно близько 30 проц. посівних площ, середня врожайність зернобобових становила пересічно 9,4 цнт, в т. ч. озимої пшениці 14 цнт з га. Колгоспи і радгосп «Кам’янка» здали кілька десятків тисяч пудів хліба понад план до фонду оборони країни. Майже з кожного двору одержали воїни-фронтовики посилки з сухофруктами, тютюном, теплими речами. Завдяки допомозі братніх республік — РРФСР та Середньої Азії відроджувалися колгоспні тваринницькі ферми. Того року в них налічувалось 130 голів великої рогатої худоби, 240 тонкорунних овець, 80 коней. Прибутки артілей дорівнювали 1,2 млн. карбованців.

Під час недільників і суботників відбудовувалися громадські приміщення, культосвітні заклади та житлові будинки, впорядковувалися парк культури і відпочинку, вулиці, комунальне господарство. Комсомольці взяли шефство над роботою шкіл і дитячого будинку. У серпні 1944 року селище перейменували на Кам’янку-Дніпровську. До початку весняно-польових робіт наступного року 820 юнаків і дівчат району брали участь у відбудові Дніпрогесу ім. В. І. Леніна. Зароблені гроші вони внесли на будівництво ескадрильї бойових літаків. Комсомолка П. П. Шило з колгоспу ім. Йожикова залишилася там на постійну роботу і невдовзі стала знатним бетонярем країни.

З переможним закінченням Великої Вітчизняної війни до селища повернулися демобілізовані воїни. Значно зросла державна допомога кредитами, будівельними матеріалами, технікою. Комуністи очолили спорудження тимчасової лінії електропередач від Дніпродзержинської ДРЕС, у січні 1946 року в Кам’янці спалахнуло електросвітло. Стали до ладу відбудовані насосна станція та магістральний канал зрошувальної системи. Після пуску Дніпрогесу прокладено постійну кабельну лінію через Дніпро, що створило практичні можливості для суцільної електрифікації всього району.

Протягом першої повоєнної п’ятирічки врожайність зернових у кам’янських колгоспах зросла в півтора раза, в 5 разів збільшилося поголів’я великої рогатої худоби. В радгоспі «Кам’янка» відновлено довоєнні площі під садом. У 1949 році

методом народної будови неподалік від селища споруджено Білозерське водосховище обсягом 3 млн. кубометрів.

1950 року з метою кращого використання земельних угідь і техніки колгоспи Кам’янки-Дніпровської об’єдналися в одну артіль ім. Дзержинського. Головою правління обрано досвідченого спеціаліста, агронома К. А. Скрипця.

Восени 1950 року розпочалося спорудження Кам’янської зрошувальної системи. В роботах взяло участь усе працездатне населення селища. 1952 року, в день пам’яті В. І. Леніна, зрошувальна система на площі 2768 га з використанням води з Білозерського водосховища вступила в число діючих. 27 квітня 1954 року стала до ладу найбільша на Кам’янському поді Іванівська зрошувальна система, а 17 серпня того ж року — Благовіщенська. Насосні станції обох систем беруть воду з Каховського моря. Всього зрошується 16 тис. га землі.

Укрупнення колгоспів, запровадження зрошування дало добрі наслідки. Протягом другої повоєнної п’ятирічки врожайність зернових у колгоспі ім. Дзержинського та радгоспі «Кам’янка» зросла до 21 цнт з га, подвоїлось поголів’я худоби, загальні прибутки господарства перевищили 5 млн. карбованців.

Перехід на поливне землеробство створив нові передумови для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Всі артілі Кам’янського поду були перетворені на радгоспи. У 1956 році колгосп ім. Дзержинського об’єднався з радгоспом «Кам’янка». 1957 року селище віднесено до категорії міст районного підпорядкування.

Для забезпечення кадрами зрошувального землеробства Кам’янська дослідно-меліоративна станція, що існувала тут з початку 30-х років, на базі колишніх курсів поливальників створила школу майстрів зрошування. Станція має експериментальне господарство на площі 460 га і забезпечує широке впровадження наукової організації праці в поливних господарствах, де працюють потужні дощувальні агрегати, а весь комплекс робіт механізовано на 90 процентів.

За радгоспом «Кам’янка» закріплено 4063 га землі, з них 1024 га під садами, 1968 га орної землі, 145 га природних пасовищ, 58 га лісових насаджень, інших угідь — 868 га. Сортування, калібрування та упаковка плодів ведеться на спеціальній фабриці, обладнаній холодильниками. Її потужність 100 тонн плодів за зміну. Це дає змогу реалізовувати врожаї фруктів у свіжому вигляді на 80—85 проц. Протягом 1959—1969 рр. збір яблук, груш, абрикосів, винограду і ягід завдяки підвищенню культури садівництва та значному збільшенню садових насаджень збільшився у 2—3 рази.

Працівники радгоспу вирощують високі врожаї зернових культур, особливо озимої пшениці. 1969 року середня врожайність зернових становила 21 цнт з га, на зрошуваних масивах — по 44,2 цнт з гектара. Тваринники того року виробили на 100 га угідь по 300 цнт молока і по 32 цнт м’яса.

В радгоспі працює виноробний завод, щорічна продукція якого становить 200 тис. декалітрів плодоягідного вина. Прибуток господарства 1969 року перевищив 1,5 млн. крб., а основні виробничі фонди становили 4,8 млн. карбованців.

Визначних успіхів у виробництві сільськогосподарської продукції колектив радгоспу добився завдяки організаторській і виховній роботі партійної організації, яка 1969 року об’єднувала 123 комуністи, більшість їх працювала на вирішальних ділянках господарства. Під її керівництвом працює комсомольська організація, що налічує 76 чоловік.

За досягнення у розвиткові сільськогосподарського виробництва в роки семирічки 11 трудівників радгоспу «Кам’янка» нагороджено орденами і медалями Союзу РСР. Серед них ордена Леніна удостоєно колишнього директора радгоспу А. П. Женжеру.

Риболовецька артіль «Прибой» виловлює в Каховському морі та Білозерському лимані 5—6 тис. цнт риби щороку. Нерестове господарство провадить роботи по акліматизації нових видів риб — білого амура, товстолобика, коропа та інших. Розводиться ондатра, є звіроферма, де вирощується норка.

Специфіка сільськогосподарського виробництва обумовила бурхливий розвиток відповідних галузей промисловості Кам’янки-Дніпровської. Перше місце серед підприємств міста посідає споруджений у 1965—1967 рр. консервний завод з річною потужністю 65 млн. умовних банок овочевих, фруктових і м’ясних консервів. Працює також томатний завод, що виробляє пасту і сік. 2150 тонн тваринного масла, сиру, бринзи, сметани та інших молочних продуктів випускає щороку маслозавод.

На базі колишнього чавуноливарного збудовано механічний завод, який виробляє щороку понад 70 тис. нікельованих ліжок з панцерними сітками. Тут освоєно також виробництво дюралюмінієвих спортивних човнів. Значний обсяг ремонтних та інших робіт виконують Кам’янсько-Дніпровське об’єднання «Сільгосптехніки», міськпобуткомбінат. В цілому підприємства міста протягом 1969 року виробили промислової продукції на 9 млн. карбованців.

Кам’янка-Дніпровська розташована на три метри нижче рівня Каховського моря, і тут споруджено берегову захисну дамбу. Довжина її 13 км, з боку водоймища вона вимощена гранітом. Із захисної дамби відкривається чудовий краєвид на море. Це улюблене місце відпочинку трудящих.

Місто невпинно зростає. За післявоєнні роки майже повністю оновлено його житловий фонд: протягом 1950—1969 рр. тут споруджено 12 багатоквартирних комунальних і 2838 індивідуальних житлових будинків. Упорядковані вулиці потопають у зелені декоративних дерев та кущів. Автобусні маршрути зв’язують центральну частину міста з його околицями. Діє 36 км водогону, вулиці і майдани освітлюються ліхтарями денного світла.

У місті працює 50 магазинів і ларків. 1969 року вони продали населенню продуктів і товарів на 9,5 млн. карбованців.

Невпинно зростає добробут трудящих. Середньомісячний заробіток робітника радгоспу «Кам’янка» становить 95—100 крб., а робітника промислових підприємств — 100—130 карбованців.

Місто має лікарню на 175 ліжок, добре обладнану поліклініку з профілактичними і лікувальними кабінетами. Працюють пологовий будинок, фельдшерсько-акушерські пункти, аптеки, медичні консультації тощо. У них трудиться 166 медичних працівників з вищою та середньою спеціальною освітою.

Докорінно змінились освітній і культурний рівень трудящих. До революції початкові школи охоплювали тільки п’яту частину дітей шкільного віку. В 1969/70 навчальному році загальне обов’язкове навчання здійснювали 3 середні (одна з них школа-інтернат), восьмирічна і 2 початкові школи, а також вечірня школа робітничої молоді, заочна середня та семирічна музична школи. Всього в них працює 165 вчителів, в т. ч. 23 відзначено урядовими нагородами, 19 — відмінники народної освіти. Л. М. Грибачовій, О. І. Шапошниковій та Р. В. Олексенку присвоєно звання заслуженого вчителя школи УРСР.

До послуг кам’янців — будинок культури, кілька клубів, кінотеатр; в бібліотеках міста налічується понад 120 тис. книг. Працює краєзнавчий музей. На 1970 рік трудящі міста передплатили 20,5 тис. примірників газет і журналів.

В місті 35 первинних партійних організацій, в яких налічується 844 комуністи і кандидати у члени КПРС; 27 первинних комсомольських організацій, які об’єднують 948 юнаків та дівчат.

Кам’янка-Дніпровська забудовується за генеральним планом, складеним на 25 років. Споруджуються багатоповерхові житлові будинки, будинок культури на 600 місць, дитячі садки і ясла, автовокзал і ресторан. На честь 50-річчя Радянської влади закладено парк на 42 гектарах. Околиці міста злилися з сусідніми селами — Водяним та Великою Знам’янкою. Сюди щороку приїздить чимало туристів. Тут побували видатні радянські письменники: Ол. Фадеев, Ол. Корнійчук, Ванда Василевська, Ол. Довженко, Євген Поповкін, Маргарита Алігер та інші.

Трудящі Кам’янки-Дніпровської, яка під зорею Великого Жовтня виросла і перетворилася в одне з красивіших міст на Запоріжжі, впевнено дивляться в майбутнє. Вони докладають зусиль, щоб успішно перетворити в життя рішення XXIII з’їзду партії та гідно зустріти XXIV з’їзд КПРС.

І. П. ГРЯЗНОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5551
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2711 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Re: КАМ'ЯНКА-ДНІПРОВСЬКА (Кам'янка, Мала Знам'янка) місто, Запорізька обл, Україна

Повідомлення АннА » 26 жовтня 2017, 13:50

КАМ'ЯНСЬКЕ ГОРОДИЩЕ – залишки городища скіф. часу (див. Скіфи) в степовій зоні Пн. Причорномор'я.
Розташов. на лівому березі р. Дніпро, в р-ні м. Кам'янка-Дніпровська.
Більша ч. затоплена водами Каховського водосховища.
Досліджується вже майже сто років.
Виникло на дюнному мисі між плавневими масивами на рубежі 5–4 ст. до н. е. Мало пл. 12 км², яку відокремлював від степу земляний вал висотою 2 м. Культ. шар залягає лінзами.
Тут знайдено: столовий посуд – чорнолаковий, розписний, сіроглиняний; вироби з бронзи, заліза, кістки та рогу; монети Боспорського царства, Істрії (колиш. місто на зх. узбережжі Чорного м., на тер. сучасної Румунії), Ольвії; фрагменти амфор, скляних речей; прикраси із бронзи, каменю, золота.
Виявлено залишки садиб з каркасними, напівземлянковими та наземними житловими спорудами, госп. ямами, бронзоливарні майстерні та майстерні з обробки кістки та рогу, кузні.
Крім примітивного ремесла та домашнього вир-ва, мешканці К.г. займалися землеробством та скотарством.
На думку науковців, виникнення цього поселення на місці зимовищ кочових скіфів пов'язане з процесом переходу тогочасних мешканців тамтешніх земель до осілості.
Пізніше це городище відігравало роль екон. центру степового Надчорномор'я, де концентрувалися торгові зв'язки Степової Скіфії з її сусідами, в першу чергу – з грец. містами Пн. Причорномор'я.
Проіснувало до кін. 4 ст. до н. е.
Гаврилюк Н.О.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера К

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], kbg_dnepr, nekrashevych, Олександр Якович, Vrednotaya