Кегичівка, смт, Кегичівський р-н, Харківська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Кегичівка, смт, Кегичівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
КЕГИЧІВКА – с-ще міськ. типу Харківської області, райцентр. Розташована за 110 км від м. Харків. Залізнична станція. Нас. 6,6 тис. осіб (2004).
Виникло наприкінці 19 ст. в результаті злиття хуторів Доброіванівка і Єгорівка (засновані у 2-й пол. 18 ст.; свого часу належали І.Апостолу-Кегичу). Його нас. активно брало участь у революції 1905–1907, нац.-визвол. змаганнях 1917–20.
Райцентр 1923–31, 1935–62 та від 1966. С-ще міськ. типу з 1957.
Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окуповане гітлерівцями від 7 листоп. 1941 до 17 верес. 1943.
У К. народився скульптор А.Самусь.
Архіт. пам'ятка: пам'ятник Максиму Горькому (1962).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Кегичівка, смт, Кегичівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Кегичівка — селище міського типу, з 8 грудня 1966 року — центр однойменного району. Розташована на залізничній лінії Лозова — Красноград, за 128 км від Харкова. Населення — 8,5 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані також села Антонівка, Зелена Діброва, Золотарівка, Кардашівка, Крутоярівка, Розсохувата, Рояківка.

Кегичівка утворилася з двох невеликих хуторів — Доброіванівки і Єгорівки, що виникли в другій половині XVIII століття. Населяли ці хутори селяни-кріпаки, які належали поміщикові — офіцеру Курського полку І. М. Апостолу-Кегичу. Від його прізвища і походить сучасна назва села.

В дореформений час Доброіванівка і Єгорівка зростали досить повільно. У 1859 році, зокрема, в Доброіванівці було всього 18 дворів з населенням 166 чол., а в Єгорівці — 20 дворів з населенням 163 чоловіки.

Становище кріпаків було надзвичайно тяжким. На чорноземних, родючих землях вони голодували, бо мізерні клаптики землі не могли забезпечити їх продуктами харчування. До того ж чимало найкращого часу під час сівби або збирання доводилося працювати на панській ниві.

Реформа 1861 року майже не внесла ніяких змін в економічне життя трудящих. У Єгорівці в 1888 році з 34 господарств, що були на той час, одне зовсім не мало землі, 4 — тільки садибу, 15 господарств — від 2 до 3 десятин землі і 10, що мали від 3 до 6 десятин землі. Малоземелля примушувало селян на кабальних умовах орендувати землю у великих землевласників. 9 з 12 господарств орендували землю за відробіток і лише 3 — за гроші.

В той же час серед селян виділяється і заможна верхівка.

В Доброіванівці, наприклад, 3 сім’ї переселенців, що придбали тут землю, мали 390 десятин орної землі і 11 десятин лісу.

Наявність власних великих земельних масивів і коштів давала можливість багатіям впроваджувати сівозміни, збирати високі врожаї.

Найбідніша частина населення на своїх мізерних наділах змушена була рік у рік на одній і тій же ділянці сіяти зернові, що призводило до виснаження грунту. Це, в свою чергу, вкрай розорювало їх. Тільки через 17 років після реформи селяни Доброіванівки і Єгорівки, внаслідок повного виснаження землі, змушені були половину орної землі відвести на два роки під толоку.
Заможні селяни широко користувалися найманою працею і ще більш багатіли за рахунок бідноти.

Дальший розвиток Кегичівки пов’язаний з будівництвом у 1897—1900 рр. залізниці Лозова — Красноград. Кегичівка стає волосним центром.

В цей час значно зросла кількість населення. Вже у 1900 році тут налічувалось 116 дворів (750 жителів) 3. Навколо залізничної станції виросло чимало пристанційних споруд, складів тощо. Багато збіднілих селян знаходять тут заробіток, остаточно пориваючи з сільським господарством. Поширюються в цей час і ремесла — ткацьке, ковальське і столярне. Самих тільки ткачів у Кегичівні було 11. Частина селян візникувала у цукрозаводчика Харитоненка, перевозячи із залізничної станції вугілля і камінь на завод, а з заводу — готову продукцію, інші працювали на цьому підприємстві.

Непосильна праця, тяжкі умови життя штовхали трудящих на боротьбу проти, самодержавства. Революція 1905—1907 рр. знайшла широкий відгук і в Кегичівці. У лютому 1905 року у Кегичівці розповсюджувались листівки, які закликали селян до повстання, до боротьби за розподіл земель місцевих поміщиків. Першими виступили на боротьбу залізничники станції. Вони взяли участь у жовтневому всеросійському політичному страйку. Зокрема, в ті буремні дні, коли царське самодержавство надсилало до Севастополя війська для розправи з повсталими моряками, залізничники Кегичівки виявили велику організованість. Завдяки їхнім зусиллям через станцію не пройшов ешелон з карателями. Слідом за залізничниками виступили селяни. Вони весною 1907 року самочинно рубали ліс і підпалювали будівлі в маєтках поміщиків Капніста, Колчевського та інших. Для розправи з селянами і для охорони поміщицьких маєтків у Кегичівку прибув загін козаків.

Багато кегичівців брали участь у революційних виступах в інших містах країни. Так, матрос А. М. Пахущий — активний учасник повстання на броненосці «Потьомкін». За це він був засуджений царським судом на довічну каторгу.

Прагнучи створити собі з куркульства широку соціальну опору на селі, царський уряд здійснив ряд законодавчих актів. Зокрема, зруйнував общинне землеволодіння.

Внаслідок цієї реформи і в Кегичівці прискорився процес класового розшарування. Зростали куркульські господарства, а бідняцькі і середняцькі — розорялися.

Не маючи куди подітись, розорені селяни, щоб не померти з голоду, йшли в найми до куркулів, де працювали по 12—14 годин на день, одержуючи за виснажливу працю копійки.

Водночас зростає і кількість населення, в якого головним засобом до існування було не землеробство. Зокрема, у 1910 році таких господарств у Кегичівці було 38 (з загального числа 147). З 69 господарств, які головним засобом до існування мала землеробство, ходило найматися на заробітки поденно 10 чоловік; крім того, 7 господарств взагалі жило з поденних заробітківх.

Про те, щоб їх діти навчалися в школі, бідняки і не мріяли. Не було на це матеріальних можливостей.

У початковій школі, що відкрилася в селі у 1907 році, навчалося тільки 60 дітей переважно заможних селян.

Ще більше погіршилося становище селян під час першої світової війни. Сподіваючись на кращу долю, вони палко вітали повалення самодержавства. Але буржуазний Тимчасовий уряд не міг і не хотів припиняти братовбивчу війну, розв’язувати земельне питання.

Тільки перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції відкрила перед селянством шлях до творчої радісної праці на власній ниві. На мітингах., що відбувалися в листопаді і грудні 1917 року в Кегичівці, селяни захоплено вітали встановлення Радянської влади, ленінські декрети про мир і землю, висловлювали свою готовність зі зброєю в руках захищати справу соціалістичної революції.

В січні 1918 року волосна і земська управи в Кегичівці були розпущені. Най-бідніше селянство створило волосну Раду, яка взяла владу в свої руки. Головою волосної Ради односельчани обрали А. М. Пахущого, який після Лютневої революції був звільнений з каторги і повернувся до села.

Волосна Рада разом з активом приступила до здійснення ленінського Декрету про землю: відбирала землю у багатіїв і наділяла нею безземельних і малоземельних селян.

Але довести цю, справу до кінця волосна Рада не змогла. У квітні 1918 року Кегичівку захопили німецько-австрійські окупанти, разом з гайдамаками, які відновили тут старі порядки. В перші ж дні окупанти жорстоко розправилися з сільськими активістами, кинули до в’язниці селян О. П. Щербину, М. Ф. Довженка, Н. П. Білокриницького та інших.

На боротьбу проти загарбників і їх прихвоснів піднявся весь народ. Влітку 1918 року в Кегичівській волості було організовано партизанський загін, який завдавав відчутних ударів окупантам. Серед партизанів було чимало селян з Кегичівки: І. Л. Балюк, С. М. Грицай, М. А. Кузьмин, У. Я. Калиниченко, А. П. Бандеберя та інші. Партизани організовували диверсії на залізниці. Вони висадили в повітря залізничний міст на лінії Лозова — Костянтиноград. Залізничники Кегичівки брали участь у Всеукраїнському залізничному страйку влітку 1918 року, який паралізував сполучення з Німеччиною і тим самим позбавив окупантів можливості вивозити з України награбовані хліб, вугілля і сировину. В листопаді партизани здійснили напад на Кегичівську волосну дільницю гетьманської варти, розташовану в економії поміщика Флагге. Розігнавши варту, партизани конфіскували хліб у поміщика і роздали його біднякам. Командування окупаційних військ направила в Кегичівку каральний загін, який жорстоко розправився з населенням, не шукаючи, хто правий, а хто винуватий. Окупанти наклали на село контрибуцію в сумі 250 тис. карбованців.

Проте ніякі репресії не допомогли окупантам і петлюрівцям утримати владу в своїх руках. Після краху німецької окупації на Україні і розгрому Директорії в Кегичівці відновлюється Радянська влада. Волосний ревком, створений у січні 1919 року, очолив А. М. Пахущий. Спираючись на актив, він провів велику роботу по забезпеченню бідноти землею та реманентом.

Велике піклування про допомогу селянам в налагодженні господарства додавала держава. Для забезпечення селян високоякісним сортовим насінням Костянтиноградський повітовий земельний відділ ухвалив відвести у Наталинській, Кегичівській і Дар-Надеждинській волостях з колишніх маєтків поміщиків Гамавецьких і Кохановського 1500 десятин землі і організувати на ній селекційно-насінньове господарство.

Проте денікінські війська, які в червні 1919 року захопили Кегичівку, не дали можливості здійснити це. Білогвардійці відновили поміщицьке землеволодіння. Дені-кінці жорстоко розправилися з населенням. Особливо вони переслідували активістів: розстріляли завідуючого земвідділом Є. П. Устименка, селян І. Я. Копитченка, братів Й. Л. Балюка, П. Л. Балюка, І. Л. Балюка та багатьох інших.

У всенародній боротьбі, що за закликом В. І. Леніна розгорнулась проти підступного ворога, активну участь взяли кегичівці. Понад 70 уродженців села в лавах Червоної Армії мужньо бились на фронтах громадянської війни. Смертю хоробрих полягли в цих боях І. П. Титаренко, С. М. Грицай та інші.

Героїчна Червона Армія, разом з партизанами, у грудні 1919 року визволила Кегичівку. В селі відновилася Радянська влада.

Відбудова господарства проходила в умовах гострої класової боротьби і розгулу куркульського бандитизму. Жителів Кегичівки тероризувала, зокрема, банда Іванюка. Створений у червні 1920 року комітет незаможних селян, на чолі з П. С. Перевалом, проводив велику роботу по організації самооборони і боротьби з бандитизмом. Для цього, зокрема, біднота згуртувалася в загін самооборони, що налічував понад 40 чоловік. Командував загоном колишній військовополонений чех Купка.

Організаторами боротьби за зміцнення Радянської влади виступали комуністи. Партійний осередок виник у Кегичівці наприкінці 1923 року. В його складі було 5 комуністів: Г. К. Голованов, Г. А. Ільченко, М. Д. Семенов та інші. Секретарем осередку комуністи обрали посланця робітничого класу М. Д. Семенова.

Після проведення нового районування на Україні в 1923 році Кегичівка стала адміністративним центром Кегичівського району.

Молодь райцентру — М. О. Болдовський, Г. М. Андрусенко, Ф. Р. Корж, М. О. Кузьмін та інші — у 1924 році об’єдналася в перший у районі комсомольський осередок. Вони були надійними помічниками комуністів.

В селі виникають досі незнані, нові форми спілкування між селянами. Понад 100 дворів бідняків і середняків об’єдналося у товариство взаємодопомоги, яке мало у своєму фонді 64 га землі. Стала діяти сільська споживча кооперація. З ініціативи комсомольців і незаможників у 1924 році була створена сільськогосподарська комуна «Нове життя».

У 1928 році в селі виникло чотири товариства спільного обробітку землі та машинно-тракторне товариство, яке мало 2 трактори, 2 молотарки, 4 жатки і 5 сівалок.

Успішна діяльність цих товариств підготувала умови для колективізації сільського господарства. Організаторами перших колгоспів — («Нове суспільство», «Дружна праця», «Майбутнє життя»), що виникли в 1930 році, були комуністи: Г. Я. Воїнов, А. П. Рилик, О. А. Мосенцев, Г. М. Андрусенко, У. М. Чубенко, О. М. Єрмоленко.

Куркулі чинили шалений опір. Але після того, як у 20 куркульських господарствах було конфісковано землю та реманент і передано в громадський фонд колгоспів, вони змінили тактику,— пролізаючи до колгоспу, намагалися дезорганізувати роботу там, щоб цим скомпрометувати ідею колективізації.

Спочатку колгоспам довелося переборювати багато труднощів. Колгоспники не мали досвіду ведення великого господарства. Але, незважаючи на це, робота ударників колгоспу «Дружна праця» показувала великі переваги колективного господарювання. Колгосп осінню сівбу закінчив вчасно, без втрат зібрав і вивіз цукрові буряки. На трудодень в артілі було нараховано по 1 крб. 71 копійок.

Значну допомогу молодим колгоспам надавала Кегичівська МТС, створена у 1930 році, її політвідділ. Під керівництвом партійних організацій створений у 1933 році політвідділ Кегичівської МТС провів значну роботу щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів, зміцнення сільських партійних організацій, комуністичного виховання трудящих.

У 30-х рр. політвідділ часто скликав наради механізаторів по профілях, жіноргів, партгрупоргів, збори комсомольців, жінок, колгоспного активу. Політвідділ видавав газету «За соціалістичну перебудову». З 1938 року вона стала районною і виходила під назвою «Прапор Леніна».

Активізація мас давала хороші результати. Так, у 1933 році політвідділ за допомогою широкого активу викрив і знешкодив в колгоспах зони діяльності МТС 62 куркульські, класово ворони елементи.

Партійна організація всіляко допомагала колгоспам долати труднощі, які в першу чергу виникали через відсутність у колгоспників досвіду ведення великого господарства. Через нечіткий облік праці і зрівнялівку в оплаті заінтересованість колгоспників у роботі зменшувалась, занепадала трудова дисципліна.

Вже у 30-х рр. було запроваджено відрядну оплату праці і розподіл прибутків за трудоднями, створено постійні рільничі і тваринницькі бригади, зміцнено трудову дисципліну, посилено виховну роботу серед колгоспників. Підготовка керівних колгоспних кадрів, бригадирів, рахівників провадилась на різних курсах, у школах, гуртках.

Наполеглива праця дала свої наслідки. Зросли люди — творці матеріальних благ, розвинулися їх здібності і вміння. У 1938 році при Кегичівській МТС було організовано першу тракторну жіночу бригаду на чолі з Н. О. Коцюриною. Ця бригада добилась високих показників у роботі і в 1939 році була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Н. О. Коцюрина була нагороджена орденом «Знак Пошани». Право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці завоювала також свинарка колгоспу «Нове суспільство» П. Н. Голенко, яка в 1938 році одержала від кожної свиноматки по 19 ділових поросят, та чабан цього ж колгоспу Б. І. Симаков, який від 100 вівцематок одержав 127 ягнят.

Зростання колгоспного виробництва у передвоєнні роки відчувалось і в тому, що кожен колгосп мав по 3 тваринницькі ферми: великої рогатої худоби червоно-степової породи, овець каракульської породи, свиней — великої білої англійської породи і птахоферму, де розводили курей породи леггорн. У Кегичівці перед війною працювали цегельний завод, МТС, яка мала 107 тракторів, 41 комбайн, 48 молотарок, 6 автомашин і добре обладнану майстерню.

Змінився і зовнішній вигляд Кегичівки, яка значно зросла. Тут налічувалось близько 400 будинків колгоспників 5. В селищі з’явилися нові впорядковані вулиці: Червоноармійська, Першотравнева, ім. Кірова, Богдана Хмельницького та інші.

Ще у 20-х рр. було відкрито лікарню, а в роки довоєнних п’ятирічок споруджено поліклініку, де трудящі могли одержувати безкоштовну медичну допомогу.

Велику роботу провели партійна і комсомольська організації по підвищенню культурного рівня населення. У 1925 році в Кегичівці відкрилась семирічна школа. В ній уже наступного року навчалось 279 учнів. Школа мала дослідну ділянку площею 10 га, фруктовий сад, розсадник декоративних дерев. З допомогою громадськості при школі було створено інтернат на ЗО дітей. Учні, що жили в інтернаті, забезпечувалися безкоштовним триразовим харчуванням, одягом та взуттям. За зразкову постановку навчально-виховної роботи школа одержала республіканську премію: навчальне обладнання фізичного та хімічного кабінетів, бібліотеку.

Почесне місце серед новобудов довоєнних п’ятирічок займали середня школа, де навчалося близько 700 учнів, бібліотека, радіовузол, дитячі ясла.

Велику увагу приділяла школа і естетичному вихованню дітей. Щороку у Кегичівці провадилися районні виставки дитячих малюнків і вишивки. Перша така виставка була проведена у 1935 році. В ній взяло участь 345 обдарованих дітей.

Активними учасниками у роботі по ліквідації неписьменності були вчителі П. А. Нечипоренко, Є. І. Репетина, Г. М. Нечипоренко, У. М. Чубенко, О. А. Мосенцев, Л. І. Мосенцева та інші. Комсомольці організували лікнеп, у якому в 1928 році навчалось понад 50 чоловік. Ще більшого розмаху робота по ліквідації неписьменності набрала у 1930 році, коли у Кегичівському районі було організовано 74 пункти по ліквідації неписьменності, якими охоплювалося 1628 чоловік неписьменних та 17 998 чоловік малописьменних проти 851 чоловіка у 1928 році. Було відкрито клуби, де почали працювати драматичні і хорові гуртки. Молодь спорудила спортмайданчик, заклала парк культури і відпочинку.

У побут колгоспників міцно увійшли радіо,, книги. В 1934 році жителі Кегичівки передплачували 373 примірники газет і журналів; у 1939 році ця цифра зросла до 1370. Колгоспники почали добре одягатись, майже кожен мав велосипед.

Підступний напад фашистської Німеччини порушив мирну працю радянських людей, які будували соціалізм.

З перших же днів Великої Вітчизняної війни кегичівці, які були здатні носити зброю, пішли в ряди Радянської Армії. Інші брали участь у спорудженні оборонних рубежів і водночас з подвоєною енергією працювали на підприємствах і в колгоспах, щоб забезпечити воїнів Діючої армії всім необхідним.

Ціною великих втрат ворог просунувся в глиб нашої країни і 7 жовтня 1941 року захопив Кегичівку.

Розгорнулась нещадна боротьба проти окупантів. За рішенням райкому партії, в Кегичівці був сформований партизанський загін, яким командував К. І. Баклагін, який ще в роки громадянської війни боровся проти іноземних загарбників і білогвардійців. Загін підривав мости, руйнував лінії зв’язку противника, передавав розвідувальні дані частинам Радянської Армії.

У березні 1942 року поблизу сіл Гришівки та Лигівки Сахновщинського району партизани вступили в бій з загоном фашистських карателів і розгромили його. Під час цієї операції особливо відзначилися комсомольці М. Мірошниченко і В. Галецький, які, знищивши дві ворожі кулеметні обслуги, захопили кулемети.

Розвідницею партизанського загону була комсомолка А. П. Андрусенко. Виконуючи бойове завдання, вона потрапила до рук окупантів. Її катували, домагаючись відомостей про партизанів, обіцяли зберегти життя, якщо вона викаже місце перебування загону. Нічого не добившись, гітлерівці розстріляли відважну патріотку.

У квітні 1942 року партизанський загін був перебазований у Зачепилівський район. Дізнавшись про це, фашистське командування кинуло проти народних месників до 400 солдатів і поліцаїв. Майже 3 доби йшов нерівний бій з ворогом, у якому смертю хоробрих загинуло понад ЗО партизанів і серед них командир загону К. І. Баклагін, Г. Ю. Нездименко, Г. В. Скуб, Я. К. Стороженко та інші.

Німецько-фашистські загарбники, вдершись до Кегичівки, як і в інших містах і селах, провадили масові репресії й розстріли радянських людей.

За далеко не повними даними, фашистські загарбники закатували і розстріляли 100 мирних жителів — старих, жінок і дітей. На каторжні роботи в Німеччину вивезли понад 200 чоловік.

Та, незважаючи на звірства й репресії, загарбникам не вдалося залякати селян, перетворити їх на своїх покірних рабів.

Жителі Кегичівки подавали допомогу партизанам, саботували заходи окупантів. Вони, зокрема, розібрали і переховували до повернення Радянської Армії понад 20 тракторів і 22 комбайни.

Доблесна Радянська Армія 17 вересня 1943 року визволила Кегичівку від фашистської нечисті. Серед радянських воїнів, які за мужність і відвагу, виявлені на фронтах в боротьбі проти ворога, були нагороджені орденами і медалями Союзу РСР, — 350 кегичівців. Серед них Ф. К. Бендеберя, взвод якого одним з перших форсував ріку Німан і відбив сильну контратаку фашистів, чим забезпечив переправу своєму батальйону, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Два ордени Слави, орден «Червоної Зірки» та медаль «За відвагу» прикрашають груди Г. М. Прокопенка — учасника боїв проти гітлерівців у Норвегії.

3 перших же днів після визволення трудящі Кегичівки взялися за відбудову господарства, зруйнованого фашистами. Цю роботу їм доводилося провадити в тяжких умовах. За час окупації загарбники зруйнували всі виробничі будівлі колгоспів, знищили залізничну станцію, клуб, школу, пошту, телеграф, лікарню і дитячі ясла, спалили понад 80 житлових будинків, розграбували тваринницькі ферми. Загальні збитки, заподіяні окупантами господарству Кегичівки, становили кілька мільйонів крб. Труднощі посилювались тим, що не вистачало тяглової сили і транспортних засобів. Мало було і робочих рук. Колгоспникам доводилось орати власними коровами, майже всі польові роботи виконувати вручну.

Незважаючи на величезні труднощі, було відбудовано МТС. Уже в 1944 році МТС мала близько 30 тракторів, десятки комбайнів, 12 молотарок та іншу сільськогосподарську техніку. Того ж року посівні площі становили 63 проценти довоєнних. Колгосп «Нове суспільство» здав у фонд Радянської Армії 10 тис. пудів хліба. Всього в 1944—1945 рр. трудящі Кегичівки внесли в цей фонд 117 тис. пудів зерна.

Відновили роботу партійні і радянські установи, культурно-освітні заклади. Знову почали працювати школа, бібліотека, лікарня.

Величезну допомогу потерпілим від окупації районам країни подала Радянська держава. На відбудову жител трудящих Кегичівки в 1943—1949 рр. було відпущено 879 тис. крб. кредиту, понад 4 тис. кубометрів будівельного лісу та інші матеріали. Органи державної влади та правління колгоспів подавали допомогу сім’ям військовослужбовців та інвалідів Великої Вітчизняної війни в ремонті квартир і будівництві житла. Колгоспи відпустили їм близько 4500 кг зерна, виділили 13 голів великої рогатої худоби.

Під час Великої Вітчизняної війни трудящі Кегичівського району провели збір коштів на будівництво літака «Кегичівський колгоспник». Між льотчиками частини, якій було передано літак, і трудящими району зав’язалась тісна дружба. В одному з багатьох листів, що надійшли до Кегичівки після її визволення, льотчики писали: «Прийміть від нас бойове червоноармійське спасибі і побажання найкращих успіхів на трудовому фронті по відбудові нашої Батьківщини».

Це побажання воїнів трудящі Кегичівки успішно здійснили. За роки першої післявоєнної п’ятирічки сільськогосподарське виробництво в районі було майже повністю відбудовано.

Активну участь у післявоєнній відбудові Кегичівки брали воїни Радянської Армії, які після демобілізації поверталися до рідних осель. Один з них — М. Ю. Кравченко — очолив тракторну бригаду в Кегичівській МТС. Механізатори цієї бригади виробили за сезон по 429 га на 15-сильний трактор і заощадили 2566 кг пального. Бригада була занесена на районну Дошку пошани.

Добре працювали механізатори і інших бригад цієї МТС. Вони перевиконували річні плани, виробляючи на трактор по 640 і більше га умовної оранки (при плані 424). Трактористка М. А. Бойко, виробивши за сезон своїм трактором понад 520 га оранки, заощадила при цьому близько 655 кг пального.

Значно активізувало колгоспників артілі «Майбутнє життя» запровадження авансування. По 1 крб. 50 коп. на кожний вироблений трудодень було видано у 1946 році. Колгоспник Митрофан Доценко з дружиною одержав тоді авансом 955 крб., Ганна Мирошниченко — 420 крб., Настя Бондаренко — 480 карбованців.

Зростання рівня механізації всіх сільськогосподарських робіт у колгоспах, нагромадження досвіду ведення господарства створили умови для того, щоб у 1950 році 3 колгоспи Кегичівки об’єднались в одну сільськогосподарську артіль «Прогрес».

Успішне здійснення завдань післявоєнної п’ятирічки забезпечило дальше зростання добробуту трудящих.

У 1950 році заробітки робітників, службовців і колгоспників Кегичівки значно перевищили довоєнний рівень. Того ж року було прокладено високовольтну електролінію від залізничної станції Лихачово до Кегичівки. Від неї було електрифіковано виробничі приміщення колгоспів, будинки робітників, службовців і колгоспників.

Важливу роль у дальшому розвитку сільськогосподарського виробництва відіграв вересневий (1953 р.) Пленум ЦК КПРС.

Партійна організація району, зміцнюючи кадри колгоспів, насамперед звертала увагу на ділянки, що відставали. В районі були організовані міжколгоспні семінари бригадирів рільничих бригад, ланкових, завідуючих фермами та інших працівників.

Важливу роль у поширенні передового досвіду відіграли районна і обласна сільськогосподарські виставки. У 1956 році деякі підприємства і колгоспи Кегичівки були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За високі показники в сільськогосподарському виробництві Головвиставком нагородив район Дипломом 2-го ступеня і преміював вантажною автомашиною. Кегичівську МТС теж відзначено Дипломом 2-го ступеня і премійовано автомобілем.

Колгосп «Прогрес», придбавши у 1958 році трактори та сільськогосподарські машини у Кегичівській МТС, став великим механізованим багатогалузевим господарством. Посівні площі його становлять 4476 га. В колгоспі на 1 січня 1966 року було 24 трактори, 15 різних комбайнів, 15 автомашин. Наявність сільськогосподарської техніки, організаційне зміцнення колгоспу і творча праця трудівників села — все це дало змогу значно підвищити врожайність зернових і технічних культур, збільшити виробництво м’яса і молока. Колгосп успішно виконує свої зобов’язання. У 4964 році, наприклад, було зібрано зернових в середньому по 25,4 цнт з га і цукрових буряків по 213 цнт з га. Поголів’я великої рогатої худоби на фермах колгоспу в 1965 році збільшилось до 2052, в т. ч. корів — до 669. На свинофермі — понад 1800 свиней. У 1965 році колгосп одержав на кожні 100 га угідь по 303 цнт молока і по 60 цнт м’яса і на 100 га посівів зернових — по 8,4 тис. штук яєць.

Тваринництво стало прибутковою галуззю громадського господарства, в 1965 році від тваринництва колгосп одержав близько 400 тис. крб. доходу. Загальний доход артілі становить майже 1 млн. крб. У 1965 році середньомісячний заробіток колгоспників, зайнятих на польових роботах, становив 65 крб., у тваринництві — 90 крб., у механізаторів — 110 карбованців.

Зросли справжні майстри сільськогосподарського виробництва. Серед механізаторів заслуженою повагою користуються трактористи В. І. Коханов, П. Т. Артюх, П. А. Григоренко, Д. М. Прийдак та багато інших.

Кращі з кращих, хто своєю самовідданою працею забезпечує невпинне піднесення колгоспного виробництва,— О. Г. Левицька, М. Ф. Сладкомед, Н. Ф. Котенко — нагороджені орденами та медалями Союзу РСР. Голова правління артілі І. С. Балюк удостоєний орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора.

За роки Радянської влади докорінно змінився і зовнішній вигляд Кегичівки.

Добротні, світлі й просторі будинки потопають у зелені садів. Вулиці селища також обсаджуються фруктовими та декоративними деревами. Лише за післявоєнні роки в селищі з’явилося 20 нових вулиць. За типовими проектами зведено 1135 упорядкованих житлових будинків.

У 1957 році Кегичівка стала селищем міського типу.

Тут прокладено водопровід, усі будинки електрифіковані і радіофіковані. Став до ладу комбінат побутового обслуговування, збудовані нові приміщення дитячого садка і дитячих ясел.

До послуг трудящих — розгалужена торговельна мережа продуктових і промтоварних магазинів, є спеціалізовані магазини взуття, готового одягу, культтоварів. У селищі працює лазня, дві перукарні, 6 їдалень, які обслуговують трудящих за місцем роботи. Трудящі мають широкі можливості для вибору місця роботи. Можна працювати на газопромислі (на території селищної Ради відкрито значні запаси природного газу) і в «Міжколгоспбуді», комбінаті побутового обслуговування, на цегельному заводі, у відділенні «Сільгосптехніки», на птахоінкубаторній станції, маслозаводі тощо. Всі ці підприємства запрошують на роботу різних фахівців. Заробітки у робітників і колгоспників високі. В магазинах не залежуються радіоприймачі, телевізори, холодильники, велосипеди, мотоцикли. Багато жителів селища придбали автомашини. Так, у 1966 році бригадир тракторної бригади колгоспу «Прогрес» Ф. Л. Колісник придбав автомашину «Москвич», а робітник електромережі А. Я. Стороженко — «Запорожця». Значно зросла кількість вкладників і сума вкладів в ощадкасу.

Жителі селища забезпечені висококваліфікованою медичною допомогою. Тут є лікарня на 100 ліжок, поліклініка, аптека, санітарно-епідеміологічна станція. В медичних закладах працюють 14 лікарів з вищою і 53 працівники з середньою спеціальною освітою.

За роки Радянської влади значно зросла культура населення. Близько 1,5 тисячі робітників, службовців і колгоспників Кегичівки мають середню і вищу освіту.

В селищі немає жодної сім’ї, де б не було людини з середньою або вищою освітою. Батьки з великою радістю розповідають про своїх дітей, які закінчили середні й вищі навчальні заклади і стали освіченими людьми. Колгоспник Ю. М. Губарков виростив семеро дітей, з них 4 одержали вищу і 3 середню освіту. Троє працюють учителями, один — лікарем, один — агрономом, двоє — механізатори сільського господарства широкого профілю.

Пишається своїми дітьми дружина колишнього партизана Великої Вітчизняної війни В. М. Стороженко. Її чоловік загинув у боротьбі проти ворога. Радянська влада подала велику допомогу вдові у вихованні і навчанні її трьох дітей. Віктор і Лариса успішно закінчили середню школу, а потім навчалися в Харківському політехнічному інституті, стали інженерами і працюють на великих заводах Донбасу. Старший син Анатолій працює в галузі промислової електрифікації.

Вищу освіту здобули і діти Т. К. Полтавської. Олександр — інженер-хімік, Костянтин — технік нафтогазорозвідки, Леонід закінчив будівельний інститут і працює на новобудовах.

Таких сімей у Кегичівці багато. Лише за післявоєнний період понад 500 кегичівців здобули вищу освіту і зараз працюють учителями, лікарями, агрономами, інженерами, економістами на фабриках і заводах, в колгоспах і радгоспах.

Всі діти трудящих мають можливість навчатися в середній школі, що працює в селищі. Крім того, тут є заочна середня школа і школа робітничої молоді. Дітей навчають 57 вчителів, серед них заслужений учитель школи УРСР П. Т. Омельченко.

Чимало випускників школи робітничої молоді здобули вищу освіту і тепер працюють в різних галузях народного господарства. Серед них М. О. Шуба, який після закінчення фінансово-економічного інституту працює завідуючим Черкаського обласного фінансового відділу, М. С. Григоренко, що одержав диплом Харківського сільськогосподарського інституту, очолює колгосп «Червоний господар», М. К. Даценко — заступник голови виконкому Сахновщинської районної Ради депутатів трудящих.

Трудящим селища є де провести своє дозвілля. У 1956 році тут споруджено Будинок культури, значно розширено парк, в якому височать пам’ятники В. І. Леніну і воїнам, що полягли в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини. Крім Будинку культури, в селищі працюють 12 клубів і червоних кутків. У культурно-освітніх закладах працюють гуртки художньої самодіяльності, музична школа, школа крою і шиття та інші.

На території селища є 9 бібліотек з книжковим фондом понад 40 тис. томів. В бібліотеках часто провадяться літературні диспути, читацькі конференції, огляди нової літератури.

Великий інтерес виявляють трудящі і до періодичної преси. В кожен дім листоноша доставляем середньому не менше двох періодичних видань, а в окремі — по 8—10 газет і журналів.

Заможно і культурно живуть кегичівці. Небачені раніше перспективи розвитку громадського господарства та підвищення матеріального і культурного рівня трудящих відкрили перед ними рішення XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України.

Нова п’ятирічка передбачає дальший розвиток газової промисловості на території селища. Якщо на сьогодні газопромисел дає 60 млн. куб. метрів газу на місяць, то в майбутньому ця цифра зросте в 4—5 разів. Працівники газової промисловості приступили до побудови робітничого кварталу, де, крім житлових будинків, будуть споруджені культурно-побутові установи: клуб, школу, дитячі ясла, магазин. Значно зросте житловий фонд для робітників і службовців. Уже в цьому році «Міжколгоспбуд» і хлібоприймальний пункт приступили до спорудження двоповерхових будинків на 16 квартир.

До 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в центрі селища реконструюється площа. Для відпочинку трудящі мають насадити парк на площі 6 га і збудувати купальний басейн.

Сільське споживче товариство запланувало протягом п’ятирічки побудувати в селищі пекарню, меблевий магазин, їдальню.

Колгосп в роки нової п’ятирічки передбачає збільшити в півтора раза виробництво зерна, м’яса, молока та інших сільськогосподарських продуктів, зробити всі галузі громадського господарства рентабельними.

Крім того, тут передбачається і велике культурно-побутове будівництво — спорудження дитячого комбінату на 100 місць, приміщення клубу на центральній садибі, розширення стадіону. Намічено побудувати також ставок площею 60 гектарів.

Запорукою здійснення цих накреслень є самовіддана праця трудівників селища, які прагнуть внести свій вклад в справу побудови комунізму в нашій країні.

О. Я. ВЛАСОВ, Я. Т. ОМЕЛЬЧЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google [Bot] і 32 гостей