УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

КІЦМАНЬ, місто, Чернівецька обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

КІЦМАНЬ, місто, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 29 листопада 2017, 21:24

Зображення
КІЦМАНЬ – місто Чернівецької області, райцентр. Розташов. на р. Совиця (прит. Пруту, бас. Дунаю), за 25 км на пн. зх. від м. Чернівці. Залізнична станція. Нас. 7,5 тис. осіб (2004).
Знайдені на тер. сучасного міста археол. матеріали свідчать про існування тут поселення принаймні від 12 ст. Назва міста, за однією з версій, походить від слова "коц" (килимок), оскільки тут було розвинуте килимарство, за ін. – від чол. імені Кузьма.
Перша з відомих писемнихзгадок про місто датується 1413 – це грамота молдов. господаря Олександра Доброго. 15–18 ст. місто було прикордонним і часто зазнавало нападів татар. та польс. військ.
Від 1774 – під владою Австрії (із 1867 – Австро-Угорщина). 1778 йому надано самоврядування і право проводити щорічний ярмарок; відкрито однокласну шк. 1816 – повітове місто. Наприкінці 19 ст. тут відкрито 6-класну чол. і 5-класну жін. г-зії, 1904 – укр.-нім. г-зію.
Від 1918 – під владою Румунії.
1940 возз'єднано з ін. укр. землями у складі УРСР і отримало статус райцентру. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 6 лип. 1941 до 28 берез. 1944 було окуповане румун. військами.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КІЦМАНЬ, місто, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 30 листопада 2017, 19:06

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Кіцмань, Кіцманський район, Чернівецька область
Кіцмань—місто районного підпорядкування, центр Кіцманського району. Розташований на річці Совиці, за 25 км на північний захід від обласного центру. Залізнична станція. Населення — 7,5 тис. чоловік.

У першій половині І тисячоліття н. е. нинішню територію міста заселили стародавні слов’яни. їх пам’ятки (черняхівська культура) виявлено по обох берегах річки Совиці (біля теперішньої залізничної станції та в урочищі Лан). Там же розкопано рештки давньоруського селища; є тут також давньоруські поховання (XII—XIII століття).

В центрі сучасного міста, що на лівобережжі Потока, знайдено археологічні матеріали, які свідчать про існування поселення починаючи від XII століття до наших днів. Отже, Кіцмань, очевидно, почав свою історію не пізніше XII століття.

Про виникнення Кіцманя, його назву легенда засвідчує, що ніби ще задовго до татарської навали на Буковину 1240 року-за п’ять—шість кілометрів на північ, між теперішніми Кіцманем і Заставною, лежало велике селище Сичет. Його жителі займалися землеробством. Та одного разу Сичет зазнав татарського нападу. Ординці забрали чимало людей в ясир, пограбували їх. Багатьом мешканцям пощастило втекти і сховатися в букових лісах. Згодом вони оселялися в зарослих ярах. Так поступово виникло нове поселення.

Історики гадають, що назва «Кіцмань» походить від буковинського слова «коц» — килимок, бо тут жили майстри килимарства. Є також припущення, що поселення дістало свою назву від чоловічого імені Козьма.

Вперше це поселення згадується у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 6 червня 1413 року. За цим документом він подарував Великий Кіцмань (назва ця вживалася, коли йшлося про село з навколишніми присілками) своїй тещі Анастасы. Пізніше, за її заповітом, воно було передано церкві. Інші джерела свідчать, що Олександр Добрий у тому ж 1413 році подарував Кіцмань Радівецькій єпархії.

В XVI—XVII століттях Кіцмань у порівнянні з іншими населеними пунктами Буковини значно розширив свої межі. Цьому сприяла та обставина, що поселення було прикордонним пунктом між Молдавією і Польщею, через який підтримувались стосунки між ними. До того ж, Кіцмань знаходився на перетині шляхів, які зв’язували долину між Дністром і Прутом. Розташування Кіцманя на кордоні призводило й до того, що він часто спустошувався військами різних держав. Влітку 1497 року польський король Ян Альбрехт зосередив тут своє 80-тисячне військо перед Шипинецькою битвою, яка передувала його походові у Молдавію. Місцем розташування польсько-молдавських військ став Кіцмань і в 1685 році. Часті постої військ спричинювалися до занепаду міста, бо вони завдавали йому великої шкоди. Жовніри грабували майно у населення, на мізерних наділах селян косили зернові культури.

У другій половині XVIII століття в Кіцмані почали розвиватися торгівля і ремесло. Це зумовлено було, зокрема, і відкриттям тут у 1788 році ярмарку, на якому йшла торгівля виробами із шкіри, худобою, сільськогосподарськими продуктами, лісоматеріалами, дерев’яним і глиняним посудом, вовною, воском та іншими товарами. На кіцманський ярмарок щорічно привозили понад 8,5 тис. голів великої рогатої худоби, 13 тис. молодняка, 40 тис. свиней. Куплену худобу транспортували до Відня, Праги, Ольмюца та інших міст. Продавались за кордон і вироби кіцманських ремісників.

Наприкінці XVIII століття Кіцмань став постійним місцем перебування управителя маєтками православного релігійного фонду, розташованими як у самому місті, так і в навколишніх селах — Давидівцях, Суховерхові, Лашківці, Ревні, Бурдеї, Мамаївцях. Експлуатуючи селян, православна церква наживала величезні прибутки, які рік у рік зростали. Якщо від кіцманського маєтку 1818 року вона одержала чистого доходу на суму 10 тис. флоринів, то у 1820 році — понад 22 тис. флоринів.

Насильства, що їх чинили австрійські власті, посилювали революційні настрої робітників і селян. Серед жителів міста 1848 року розповсюджувалися листівки революційного змісту, зокрема відозва Віденського комітету демократичних спілок до сільського населення Австрії «До зброї, жителі сіл!». Наслідком революційної агітації було те, що чимало кіцманців влилося до загону повстанців, очолюваного Лук’яном Кобилицею.

Під час селянської реформи 1848 року кіцманці зазнали масового пограбування. За своє «звільнення» вони повинні були заплатити православному релігійному фондові майже 100 тис. флоринів. 1890 року поміщикам і релігійному фондові у Кіцмані належало 2940 га, в той час коли всі селяни мали тільки 2345 га землі.

Місцеві органи влади не дбали про охорону здоров’я трудящих. Переважна більшість мешканців міста лікувалась у знахарів, баб-шептух. Все це призводило до високої смертності, частих епідемій. Коли в 1883 році у місті спалахнула епідемія дизентерії, то поліція і жандармерія, на які покладався нагляд за санітарним станом, заборонили протягом місяця в’їзд і виїзд з Кіцманя. В той час лікування хворих не проводилось, що спричинилося до смерті 43 чоловік.

У незадовільному стані була і народна освіта. Переважна більшість жителів міста була неписьменною. Першу однокласну школу в Кіцмані відкрито 1788 року; її спорудили на власні кошти мешканці міста та навколишніх сіл. Тільки наприкінці XIX століття у місті відкрито шестикласну чоловічу і п’ятикласну жіночу школи. Проте навчатися в них діти селян не могли через відсутність матеріальних умов.

Після довгорічних клопотань населення 1904 року в місті відкрито українську гімназію на кошти селян. 1911 року тут вже функціонувала повна 8-класна гімназія, в якій навчалося 579 учнів, дві бурси. В «Руській бурсі» на той час здобувало освіту 98 хлопчиків. Працювала також рільнича школа, в якій навчалося 60 учнів.

Але австрійська влада встановила над усіма навчальними закладами суворий контроль, переслідувала їх, зокрема українську гімназію. Вивчення рідної мови вважалося, з погляду місцевої влади, злочином, і Та вчителі, незважаючи на суворий контроль, прагнули прищепити любов до живого українського слова.

Борцями проти безправ’я і соціальної неправди у Кіцмані не раз виступали відомий український письменник і композитор С. І. Воробкевич та його брат Григорій, дитинство яких пройшло в цьому місті. Вони мали значний вплив на громадське життя, захищали права українського населення, вели боротьбу за збереження української мови.

Цій благородній справі служили також гастролі першого українського професійного театру «Руська бесіда», які були визначною подією у культурному житті Кіцманя в 70-х рр. XIX століття. Артисти трупи гастролювали у місті в серпні—жовтні 1875 року за участю видатного українського драматурга, основоположника українського професійного реалістичного театру, великого актора та режисера М. Л. Кропивницького. Кіцмань добре запам’ятався Кропивницькому, і більш як через 20 років у листі до В. Лукича-Левицького він допитувався, чи є в Кіцмані театр.

Про гастролі цього театру у Кіцмані газета «Слово» писала в рецензії на останню виставу драми Н. Чернишова «Поламане життя» (переклад М. Л. Кропивницького). У рецензії відзначалося, зокрема, що п’єса пройшла дуже добре, а Кропивницький «в ролі Андрія Демченка не полишав нічого до бажання: він захопив публіку, приводив її до великого напруження ума і до сліз».

Значно пожвавилось культурне життя міста з відкриттям української гімназії. Її директор С. Шпойнаровський (1858—1910) був упорядником читанок для українських шкіл, переклав німецькою мовою деякі твори Т. Г. Шевченка, які видав у 1904 році окремою книгою. У цій же гімназії вчителював український письменник С. Г. Яричевський (1871—1918). Чимало творів він присвятив «братові — пролетареві», з котрим пов’язував свої мрії про майбутній суспільний лад. С. Г. Яричевський відомий також як перший перекладач українською мовою словенського поета Фр. Прешерна та автор дослідження про нього.

Велику роботу по пропаганді української народної пісні та музики, зокрема вокальних творів М. В. Лисенка, на Буковині проводило кіцманське відділення культурно-освітнього товариства «Буковинський Боян», засноване 1904 року. Члени товариства організовували виступи хорових колективів, вистави драмгуртка, вечори відпочинку молоді тощо. Одним з важливих заходів, що їх здійснювало товариство, було щорічне вшанування пам’яті Т. Шевченка, яке перетворювалося на справжнє свято.

Під впливом революційних подій 1905—1907 рр. у Росії в Кіцмані посилюється класова боротьба проти соціального і національного гноблення. 29 листопада 1905 року у місті відбулося народне віче, на якому трудящі вимагали загального виборчого права.

Тяжко позначилася на становищі трудового люду перша світова війна. Внаслідок кровопролитних боїв, які розгорнулися на Буковині, місто було дуже пошкоджено — зруйновано багато будинків, реквізовано коней, худобу, сільськогосподарські продукти. Відвідавши 1915 року Буковину, американський кореспондент Джон Рід писав, що «витоптані хліба болісно жовтіли на полях, оселі були покинуті, зруйновані і почорніли від вогню. Багато виламаних вікон і дверей, хрестів, окопів, колючих огорож, свіжих могил».

У роки першої світової імперіалістичної війни ще більше посилився вплив революційного руху в Росії на трудящих Буковини. Наприкінці березня 1917 року в Кіцмані солдати фронту створили Раду солдатських депутатів. У квітні Рада солдатських депутатів 270-го піхотного полку скинула начальника Кіцманського повіту і на його місце обрала свого комісара. Під керівництвом більшовиків солдати і місцеве населення спільно виступали проти Тимчасового уряду та імперіалістичної війни. 1 Травня 1917 року в Кіцмані відбувся багатолюдний мітинг солдатів і селян, на якому з промовами виступали солдати-більшовики.

У червні 1917 року місто захопили австро-німецькі війська, а в листопаді 1918 року — королівська Румунія. Загарбники запровадили жорстокий окупаційний режим. За наказом командуючого 8-ю румунською дивізією, розташованою на Буковині,, у січні 1919 року в Кіцмані та повіті було оголошено стан облоги. Майже кожного дня тривали арешти, які набирали масового характеру. Агента дорожного бюро Лукенюка було заарештовано за те, що він нібито займався перекладом якихось заборонених творів. В сигуранці його тяжко побили, відправили до Чернівців. Тут його випустили, як ні в чому невинного. Шеф сигуранци арештував також вчителя, що йшов увечері з дівчиною. Лише після клопотання директора ліцею його випустили.

Коли у січні 1919 року в Хотинському повіті почалося повстання, команда 23-ї бригади оточила Кіцмань. У всіх будинках було проведено обшуки, заарештовано учнів гімназії, чимало селян. В кіцманській тюрмі стало зовсім тісно. Довелося частину ув’язнених супроводжувати до Чернівців, де на них чекала місцева тюрма. Гімназію в Кіцмані закрили, а замість неї відкрито румунський ліцей.

Проте ніщо не могло зламати волі трудящих до боротьби за краще життя. 1 Травня 1919 року в Кіцмані відбулася демонстрація робітників, селян, службовців, учнів, яка пройшла під гаслом: «Хочемо з нашою Батьківщиною — Радянською Україною». Демонстрантів розігнали жандарми. 27 учасників було заарештовано.

Виступи трудящих Кіцманя проти румунських властей набирали все ширшого розмаху. У травні 1919 року примар Кіцманя доповідав румунським властям, що серед жителів шириться більшовицька пропаганда, і пропонував виселити з міста 38 агітаторів. Пізніше він доносив, що населення проявляє незадоволення румунською владою і бажає возз’єднатися з Радянською Україною. 12 жовтня 1922 року в місті було розповсюджено листівки революційного змісту, які закликали трудящих до активного опору заходам румунських бояр на Буковині, протестувати проти закриття української гімназії та ремісничої школи.

Боротьбою трудящих Кіцманя і повіту керувала комуністична організація, яку створено у місті наприкінці 20-х років. Маючи свою друкарню, комуністи випускали листівки і прокламації, поширювали їх серед трудящих, закликаючи робітників і селян до боротьби проти соціального і національного гніту. В 30-х роках кіцманська комуністична організація налічувала понад 40 чоловік і складалася з кількох окремих осередків. В один з них входили Д. Руснак, І. Павлюк, В. Марковський, брати Петро і Юрій Фівчуки. Д. Руснак спочатку був пропагандистом, а з 1936 року — членом підпільного обкому партії; Петро і Юрій Фівчуки — теж працювали в обкомі партії, а пізніше П. Фівчук — у обласному комітеті Комуністичної спілки молоді.

Крім розповсюдження листівок і прокламацій, комуністи організовували мітинги протесту проти антинародної політики румунського уряду, викривали зрадництво українських буржуазних націоналістів, а також проводили іншу роботу, спрямовану на посилення революційної боротьби трудящих. 1933 року вони випустили і поширили серед жителів 300 листівок на честь XVI роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції, а 7 листопада 1933 року вивісили в місті червоні прапори. У березні 1937 року тут відбувся великий мітинг трудящих повіту, організований комуністами, в якому взяло участь 15 тис. чоловік. Він пройшов під гаслами «Геть війну!», «Геть фашизм!», «Геть капіталістів!». 13 червня 1937 року виступили сільськогосподарські робітники у маєтку кіцманського поміщика М. Костянтиновича.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КІЦМАНЬ, місто, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 30 листопада 2017, 19:08

Частина ІІ
Учасник революційного підпілля у 30-і роки Д. Руснак, згадуючи про діяльність Кіцманської комуністичної організації, писав: «Мене, зовсім тоді ще молодого сільського парубка, залучив в один з осередків Ю. Снятинчук. Контакт з керівниками організації ми підтримували через зв’язкового, який приносив нам завдання і політичну літературу. Ми гуртом студіювали «Маніфест Комуністичної партії», праці В. І. Леніна, розповсюджували одержані листівки, збирали кошти у фонд МОДРу.

Дні Жовтневих свят наша група завжди відзначала урочисто. У 1933 році слухали доповідь пропагандиста ЦК Комуністичної партії Румунії. Він привіз також 250 листівок, які ми вночі розклеїли на будинках і у парках Кіцманя. На хаті-читальні вивісили червоний прапор. Велику роботу ми розгорнули по збору коштів для республіканської Іспанії, куди з Буковини поїхало кілька десятків чоловік. Тільки підпільники Кіцманя зібрали їм на дорогу 20 тис. лей».

Під керівництвом комуністів у Кіцмані активно діяла комсомольська організація, яка 1939 року налічувала в своїх рядах понад 50, а разом з навколишніми селами — 150 членів. Серед перших комсомольців Кіцманя були згадувані брати Юрій і Петро Фівчуки, Д. Руснак, Василь і Юрій Снятинчуки, В. Марковський, В. Легкун та інші. П. Фівчук виконував роль зв’язківця між центральними комсомольськими органами і кіцманськими комсомольцями. Він часто привозив і поширював нелегальну літературу, яку одержував у Бухаресті, Яссах, Клужі та інших містах Румунії.

Комсомольці Кіцманя проводили серед трудящих агітаційну роботу, збирали кошти у фонд допомоги політичним в’язням, брали активну участь у підготовці революційних виступів, мітингів.

На час возз’єднання Північної Буковини з УРСР у Кіцмані мешкало 4895 чоловік, у т. ч. 4080 українців. Основним заняттям населення було сільське господарство, хоч переважна більшість селян була безземельною і малоземельною. На червень 1940 року у Кіцмані налічувалося 170 безземельних дворів, 721 — з кількістю землі до двох га, 256 — від 2 до 5 га і тільки 33 — понад 5 га, у т. ч. 4 куркульські двори мали від 10 до 20 гектарів землі.

Про ноту Радянського уряду урядові боярської Румунії мешканцям Кіцманя стало відомо в той же день, 26 червня 1940 року. Комуністи і комсомольці міста організували урочисту зустріч визволителям. Д. М. Гешко та О. 3. Руснак приготували червоний прапор з вигаптованими на ньому зіркою та серпом і молотом. 28 червня 1940 року в Кіцмані відбувся багатолюдний мітинг, у якому взяли участь не лише жителі міста, а й навколишніх сіл. Протягом однієї години зібралося 5 тис. чоловік. За цей час селяни обладнали трибуну, прикрасили її червоними прапорами, квітами. З привітанням на честь бійців-визволителів, з глибокою подякою їм за визволення на мітингу виступили В. О. Марковський, І. В. Павлюк та П. І. Фівчук.

З першого ж дня визволення, користуючись правами, наданими Радянською владою, трудящі активно включилися в будівництво нового життя. Активних учасників революційного підпілля за часів окупації Північної Буковини, котрі мешкали в Кіцмані, висунуто на керівну роботу в органах Радянської влади по інших селах і районах Чернівецької області. Д. М. Руснака було обрано головою Герцаївської міської Ради депутатів трудящих, а пізніше — заступником голови виконкому Герцаївської районної Ради депутатів трудящих.

Селяни одержали землю. їм було подано допомогу посівним матеріалом, реманентом та робочою худобою. Значну роль відіграла Кіцманська МТС, організована в серпні 1940 року, яка укладала договори з селянами на обробіток їх землі машинами, забезпечувала на вигідних для них умовах сільськогосподарським реманентом. МТС допомогла селянам-одноосібникам успішно проводити сільськогосподарські роботи в час весняної посівної кампанії 1941 року, внаслідок чого план сівби по індивідуальному сектору було виконано на 102 проценти.

Переконавшись у перевагах колективного господарювання, частина селян Кіцманя 13 березня 1941 року організувала сільськогосподарську артіль, яка об’єднала 49 господарств. Вони усуспільнили 130 га землі, 14 коней, 13 плугів і 22 борони. Артіль очолював Є. А. Руснак.

В перші місяці після возз’єднання партійні та радянські органи провели значну роботу по охороні здоров’я трудящих міста. Якщо в умовах гніту румунських бояр населення фактично було позбавлено медичної допомоги через високу плату за неї, то Радянська влада забезпечила безплатне лікування. У Кіцмані було відкрито лікарню на 25 ліжок, в якій працювало 22 лікарі та фельдшери.

Швидко розвивалася і культура Кіцманя. В школах було запроваджено безплатне навчання, здійснювалася ліквідація тяжкої спадщини минулого — неписьменності дорослого населення. Всі школи забезпечили потрібною кількістю підручників, зошитів, обладнанням для кабінетів. На роботу в Кіцмань приїхали кваліфіковані вчителі.

З листопада 1940 року Кіцмань став районним центром Чернівецької області. Райком партії і райвиконком, міська Рада спрямували свою діяльність на зміцнення Радянської влади. Місцеві працівники свої організаторські здібності віддавали великій справі Леніна. Д. М. Гешко в минулому брала активну участь у підпільних гуртках, організовувала жінок на боротьбу проти румунських гнобителів. А з перших днів на посаді заступника голови Кіцманської міськради вона зуміла згуртувати навколо себе актив, особливо жінок. В усьому Д. М. Гешко показувала приклад, не шкодуючи сил та енергії. Вона їздила до Москви на сільськогосподарську виставку, провела ряд бесід про досягнення Радянського Союзу. Д. М. Гешко за сумлінну і невтомну працю було обрано депутатом Верховної Ради УРСР.

Але сонце свободи і щастя знову затулили хмари насильства і неправди. Чорними круками налетіли на радянську землю в червні 1941 року гітлерівські орди. Почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників.

Відчули смертельне дихання війни і трудящі Кіцманя. Ескадрильї ворожих літаків часто кружляли над містом і розстрілювали з кулеметів мирне населення. В Кіцмані з великою активністю проходила мобілізація до лав Червоної Армії. В райвійськко-мат прийшло багато юнаків з проханням негайно відправити їх на фронт. Чимало трудящих у перші дні війни вийшли на спорудження оборонних рубежів. Мешканці міста і району організували також винищувальний батальйон, що налічував 80 бійців. Під керівництвом обласного комітету партії було створено і залишено в Кіцмані для підпільної боротьби проти загарбників групу комуністів.

8 липня 1941 року в Кіцмань вступив каральний загін СC на чолі з майором Гессом. За доносами куркулів, серед яких був і один з активних діячів оунівської організації — кіцманський адвокат Григорян, есесівці того ж дня заарештували 50 радянських активістів, 17 з яких через кілька днів розстріляли в Лужанській долині. Серед них М. І. Снятинчука, И. І. Макотру, Є. Макотру, П. І. Гайдая, М. І. Литвинюка, М. В. Кантемира та інших. В. Марковську розстріляно лише за те, що її син був активістом.

Згодом у місто прибув батальйон румунських солдатів під командуванням підполковника Гилбу. Карателі заарештували ще 30 жителів Кіцманя за те, що вони роззброювали румунських солдатів у червні 1940 року. На довгі роки тюремного ув’язнення було засуджено радянських активістів О. Марковського, В. Марковського, І. Андрійчука, І. Чопика, Івана та Миколу Павлюків, Андрія, Євгенія, Карла і Михайла Ткачуків, О. Кушнірчука, М. Кантемира, О. Пігуляка та інших.

Проте і в жорстоких умовах фашистського режиму трудящі Кіцманя продовжували боротьбу. Вони саботували розпорядження окупантів, відмовлялися платити податки, ховали хліб, ухилялись від роботи, виявляли непокору в різних формах. Префект Кіцманської волості 14 березня 1942 року доповідав, що «населення Лужан і Кіцманя на протязі 7 днів після снігопаду по нашій вимозі на очищення шосейних і залізничних шляхів не виходить. За весь час вдалося вигнати 4 особи замість 460 чоловік».

Вдруге зустрічали трудящі Кіцманя армію-визволительку наприкінці березня 1944 року. 28 березня першими у місто ввійшли воїни 45-ї танкової бригади полковника М. В. Моргунова, які переслідували ворога в напрямі Чернівців. В Кіцмані було поновлено діяльність райкому партії, міської Ради депутатів трудящих. Головою міськради обрали депутата Верховної Ради Української РСР Д. М. Гешко.

350 уродженців Кіцманя у роки Великої Вітчизняної війни в лавах Червоної Армії боролися проти німецько-фашистських загарбників. 98 кіцманців за бойові заслуги удостоєні урядових нагород. Серед них В. М. Гура, І. Ф. Жучкан, В. М. Кравчук, Д. М. Руснак, Г. М. Філіпчук та інші.

Свято бережуть у своєму серці мешканці Кіцманя пам’ять про тих, хто віддав своє життя в боротьбі проти лютого ворога: братів Івана та Василя Павлюків, Василя, Петра та Михайла Сохолотюків, М. О. Павлюка, М. О. Вовковича, І. В. Снятинчука, І. В. Довбошука, а також тих, що склали свої голови в боях за визволення Кіцманя. Героям-визволителям при в’їзді у місто встановлено пам’ятник, біля якого завжди квіти від вдячних кіцманців.

В грудні 1947 року до міської Ради обрано 35 депутатів. 28 грудня 1947 року відбулась перша після війни сесія Кіцманської міськради. До складу новообраного виконкому міської Ради ввійшли М. В. Гошовський, М. Д. Кантемир, А. І. Ко-сенчук, І. В. Кривий, В. Д. Павлюк, М. Д. Сохолотюк та І. М. Фівчук. На цій же сесії затверджено чотири постійні комісії: сільськогосподарську, бюджетну, культурно-масову та шляхову, які очолили депутати М. Д. Кантемир, І. М. Фівчук, А. І. Косенчук і М. Д. Сохолотюк.

У квітні 1944 року поновлено діяльність райкому ЛКСМУ, секретарем якого обрали П. Булаха. Протягом перших трьох місяців своєї роботи райком провів реєстрацію комсомольців, збір першотравневих подарунків фронтовикам і пораненим воїнам, а також дітям-сиротам.

Німецько-румунські загарбники завдали Кіцманю значної шкоди: зруйнували промислові підприємства, машинно-тракторну станцію, комунальне господарство, якому заподіяно збитків на суму понад 65 тис. карбованців.

Відбудовні роботи у місті розгорнулися відразу ж після визволення його. Вже у 1944 році в Кіцмані почали працювати млин, олійниця, майстерні побутового обслуговування. Значні зміни у промисловості міста сталися в середині 50-х років, коли було побудовано маслозавод. Це одне з найбільших підприємств району.

У забезпеченні населення товарами широкого вжитку важливу роль відіграв побутовий комбінат, який об’єднав усі галузі місцевої промисловості: швейну, взуттєву, деревообробну та інші.

У розвитку артільних господарств району значне місце посіла Кіцманська машинно-тракторна станція, яка відновила свою роботу 1945 року. MTС подавала також допомогу одноосібним господарствам, з якими уклала договори, що забезпечило повне завантаження машин на весь сезон. Тільки у липні МТС обмолотила селянам зернові культури з площі 1165 гектарів.

Весною 1945 року селяни Кіцманя організували колективне господарство, в яке об’єдналось 27 дворів. Спираючись на допомогу держави, яка весною того ж року надала позичку — 137 цнт насіння, зростала артіль. Вже 1945 року колгоспники домоглися певних зрушень. Зросла й оплата праці. На трудодень було видано 5,2 кг зерна і 2 крб. Наприкінці року за успіхи, досягнуті в розвитку громадського тваринництва, колгосп «Радянська Буковина» було нагороджено перехідним Червоним прапором райкому КП України та райвиконкому.

В грудні 1947 року в Кіцмані створено ще одну сільськогосподарську артіль. 1950 року обидва колгоспи об’єднано в господарство ім. 1 Травня. На лани колгоспу прийшли трактори МТС. Всі сільськогосподарські кампанії було проведено в стислі строки із застосуванням високої агротехніки. Старанна праця хліборобів, ретельний догляд за посівами, дбайливе ставлення до громадського майна — все це забезпечило зміцнення економіки артілі.

Колективне господарство все більше розкривало перед кіцманцями свої великі переваги. Вирішальною передумовою всіх досягнень артілі була повсякденна діяльність партійної організації. З 15 членів і одного кандидата в члени партії 13 працювали безпосередньо в колгоспному виробництві. Д. М. Руснак очолював правління колгоспу, І. В. Дмитрук, Б. Г. Крицул, І. А. Іллюк — рільничі бригади, М. Г. Ткачук — ланку, Я. Р. Тодорюк працював агрономом, Г. Д. Вовкович — трактористом, Г. І. Боровий — зоотехніком, М. О. Бризгалін — шофером. Буваючи повсякденно у гущі мас, комуністи ніколи не випускали з поля зору питання про те, як зробити вагомішим внесок артілі до загальнонародної справи, домогтися більш високої продуктивності праці; підняти ще вище свідомість та згуртованість всіх трудівників; що треба зробити, щоб колгоспники жили заможніше. Кожен комуніст показував приклад у праці, особистим словом запалював хліборобів, тваринників і механізаторів на нові трудові звершення. Тільки 1953 року комуністами та агітаторами проведено 1300 бесід на політичні, культурно-освітні, сільськогосподарські та інші теми.

У лютому 1959 року, в зв’язку з ліквідацією Суховерхівської сільради і приєднання території села до міста Кіцманя, колгоспи «Радянська Армія» та ім. 1 Травня знову було укрупнено і нове господарство названо «Радянська Буковина». Обговоривши на відкритих партійних зборах 2 грудня 1959 року заходи виконання завдань семирічки, комуністи колгоспу накреслили широку програму діяльності щодо здійснення взятих зобов’язань. Особливу увагу було приділено розгортанню соціалістичного змагання, зокрема руху за комуністичну працю. 1963 року за звання колективів і ударників комуністичної праці в артілі боролися 160 трудівників.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КІЦМАНЬ, місто, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 30 листопада 2017, 19:09

Частина ІІІ
У своїй багатогранній діяльності партійна організація спирається на комсомольську, профспілкову та громадські організації, зміцнюючи через них свої зв’язки з безпартійними масами. Комсомольська організація налічує в своїх рядах 80 юнаків і дівчат.

Значну роль у трудовому вихованні колгоспників відіграла стінна преса: загальноколгоспна газета «Вперед», стінні газети «Тваринник», «Механізатор», сатиричні — «Перчик», «Колючка», «їжак», «Блискавка». За стан стінної преси колгоспу, її оперативність і дієвість відповідали комуністи М. Г. Пясецький, М. М. Лудан, М. Й. Петрик, В. І. Крицул.

1960 року трудівники ланів зібрали 24 цнт зернових з гектара. Це на 5 цнт більше, ніж 1959 року. Виробництво молока зросло на 40 цнт на 100 га угідь. Собівартість сільськогосподарської продукції знизилася порівняно з 1959 роком по виробництву продукції рільництва — на 15, тваринницької: молока — на 10 і м’яса— на 22 проценти.

Багатий урожай виростили хлібороби артілі «Радянська Буковина» 1961 року, зібравши 32 цнт зернових, 246 цнт цукрових буряків, 151 цнт картоплі. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 430 цнт молока і 72 цнт м’яса.

Наприкінці семирічки трудівники артілі домоглися значних успіхів у механізації виробничих процесів. 1964 року в колгоспі працювало чотири механізовані ланки по вирощуванню просапних культур. їх очолили комуністи Ю. Д. Вовкович, В. І. Тура, В. Ю. Кожухар, і Д. Ю. Олексюк. Трудівники другої комплексної бригади під керівництвом комуніста У.В. Кривого виростили по 407 цнт цукрових буряків і 228 цнт картоплі з кожного га. Ланки М. Мельник, М. Кримарюк, М. Семенюк, Є. Маринюк, Д. Фівчук і Г. Григорян зібрали — 443 цнт цукрових буряків, 46 цнт кукурудзи, 227 цнт картоплі.

Колгосп «Радянська Буковина» — багатогалузеве господарство, одне з передових на Буковині. Його сільськогосподарські угіддя становлять 2464 га, у т. ч. 2170 га орної землі. Її обробляє 16 тракторів, 13 комбайнами збирають врожай. Полями артілі курсує 13 вантажних автомашин. У господарстві значно зросла енергоозброєність. Всі основні виробничі процеси механізовано не лише в рільництві, а й у тваринництві, зокрема водопостачання^ приготування і транспортування кормів, електродоїння тощо.

Технічне оснащення виробництва та енергоозброєність рік у рік підвищують врожайність полів, продуктивність тваринництва. У ювілейному 1967 році артіль виростила з кожного га 32,3 цнт зернобобових культур, у т. ч.— 34,7 цнт озимої пшениці; 36,6 цнт кукурудзи, 309 цнт цукрових буряків, 140 цнт картоплі і 157 цнт овочів. На 100 га угідь вироблено 132,3 цнт м’яса і 689,6 цнт молока. Грошові прибутки становили понад 1 млн. карбованців.

Зросла оплата праці колгоспників. В 1967 році вартість одного людино-дня становила 3,7 крб., тоді як за 1959—1966 рр.— 2,2 карбованця.

За невтомну і сумлінну працю, високі виробничі показники 25 трудівників артілі «Радянська Буковина» нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них: М. П. Булегу, І. А. Іллюка, М. С. Отодюка, М. К. Півторака, Д. М. Руснака, Я. Р. Тодорюка та інших.

Розширюється торговельна мережа міста. В Кіц-мані функціонує 24 торговельні підприємства, 2 їдальні, ресторан. Збільшується також товарооборот.

Тільки 1967 року трудящі міста придбали різних товарів на 3,4 млн. крб. Вони, зокрема, купили 8 легкових автомобілів, 37 мотоциклів, 273 телевізори, 9 піаніно, 89 холодильників та багато інших предметів культурно-побутового призначення.

У повоєнні роки значно зріс житловий фонд міста. Тільки в 1949—1967 рр. він збільшився на 6,3 тис. кв. метрів, або на 219 проц. За цей час у Кіцмані побудовано шість 16-квартирних і дванадцять 8-квартирних будинків на державні кошти.

Десятки будинків-котеджів зводяться щорічно індивідуальними забудовниками за допомогою держави.

Розширюються роботи по впорядкуванню міста.

Великі зміни сталися в справі медичного обслуговування трудящих міста. Тут є поліклініка, в якій одноразово на стаціонарному лікуванні можуть перебувати 150 хворих, і три медпункти. В них працює 40 лікарів та 96 чоловік середнього медичного персоналу. Для наймолодших кіцманців відкрито дитячий садок на 120 місць та дитячі ясла на 75 місць.

Радянська влада подбала також про піднесення загальноосвітнього і культурного рівня трудівників Кіцманя. За порівняно короткий час тут було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення, створено найсприятливіші умови для навчання дітей. В 1967/68 навчальному році у місті працювало 5 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. середня, школа-інтернат санаторного типу, восьмирічна і дві вечірні.

Кіцманська середня школа, яка 1967 року перейшла в новозбудоване світле і просторе приміщення, має обладнані фізичний, хімічний, біологічний і математичний кабінети, столярну і слюсарну майстерні, спортивний зал. При школі організовано групи подовженого дня, інтернат для дітей з сусідніх сіл. Керує нею заслужений учитель школи Української РСР О. В. Цибульська. Всього у місті працює 104 учителі.

В 1944 році у Кіцмані відкрито зооветеринарний технікум, який за роки свого існування підготував понад 2 тис. спеціалістів сільського господарства: ветеринарів, ветфельдшерів, зоотехніків та бухгалтерів колгоспного обліку. Нині тут навчається 600 учнів.

З 1956 року в Кіцмані працює дитяча музична школа. В ній щорічно здобуває освіту 200 учнів. В 1967 році відкрито спортивну школу. У місті трудиться 168 спеціалістів з вищою і 778 — з середньою освітою. Переважна більшість з них — уродженці буковинських міст і сіл.

Трудящі Кіцманя мають всі необхідні умови для культурного відпочинку, задоволення своїх зростаючих духовних потреб. До їх послуг районний Будинок культури на 600 місць, клуб, три бібліотеки, три кінотеатри, Палац піонерів.

У повсякденне життя робітників, колгоспників та службовців міста все більше входять нові радянські обряди та звичаї. Традиційним уже стало проведення вечорів трудової слави,, громадських проводів на пенсію, вшанування трудової родини. Серед них найпоширенішими є вшанування трудової людини. На все життя запам’ятають цей святковий вечір подружжя Микола Іванович і Домна Мандарівна Гнатчуки, які з першого дня створення артілі сумлінно працюють у колгоспі. У святково прикрашеному Будинку культури зібралися хлібороби, тваринники, механізатори. Сюди ж разом з рідними, друзями і знайомими прийшли «іменинники»—Д. М. Гнатчук, М. І. Гнатчук. Їх біля входу зустрічав духовий оркестр. Розпорядники вечора, дівчина і юнак в барвистому українському вбранні, вклонившись їм, привітали: «Ласкаво просимо на хліб, на сіль, на наше свято!» Потім прикололи до грудей емблему урочистості.

Подружжя пройшло килимовою доріжкою на сцену. Піонери салютували іменинникам. Присутні вітали гучними оплесками. Вечір відкрив секретар парторганізації колгоспу. «Дорогі товариші! — звернувся він.— В усіх наших досягненнях, сьогоднішніх і майбутніх, головною силою є наша радянська людина, яка своєю наполегливою, сумлінною працею наближає наше світле майбуття. Вшановуючи наших славних трударів, відзначаючи їх сумлінну працю, ми складаємо нашу подяку всім, хто чесно трудиться на благо соціалістичної Вітчизни. Це ваші роботящі руки робили все, щоб артіль стала передовою». Головуючий розповідає про основні показники колгоспу, урочисто, тепло говорить про трудові успіхи Гнатчуків, їх славний життєвий шлях. Під бурхливі оплески присутніх ювілярам вручають почесні грамоти, їм одягають ритуальні стрічки.

До трибуни підходить сивий дідусь — один з тих, хто створював колгосп. Він звертається до присутніх: «Дорогі товариші! Сьогодні у нас святковий день. Ми урочисто вшановуємо наших трудівників. Серце сповнюється гордістю за них, дітей бідняків, яких за часів панування румунських бояр «вшановували» хіба що буками. Такі ж почесті, як-от зараз, в ті часи — годі казати. Радіє моє старече серце, коли я бачу, як рідна партія і уряд піклуються про нас, простих трудівників. То ж цінуйте, дорогі друзі, це».

На сцену виходять дівчата, в їх руках вишивані рушники, пишні калачі — символ достатку і багатства. Слово бере керівник колгоспу. Він ще раз дякує Гнатчукам за сумлінну працю, бажає ще більших успіхів, здоров’я, радості, великого щастя в особистому житті і вручає подарунки. Грає музика, гримлять оплески, зачитують вітальні телеграми від райкому партії та виконкому районної Ради. На сцену виходять піонери, які виголошують своє привітання і дарують ювілярам живі квіти, пов’язують їм галстуки. На закінчення урочистої частини вечора з словом подяки до присутніх звернулися Гнатчуки. Потім головуючий оголошує, що на честь ювілярів відбудеться великий концерт.

Вшанування ветеранів праці, новаторів виробництва, переможців соціалістичного змагання стало традицією. 1968 року в районному та колгоспному будинках культури честі вшанування на урочистих зборах були удостоєні також родина Кашуків — Миколи Івановича і Тетяни Тодорівни; працівників райлікарні — Мінеадора Тодоровича і Ольги Василівни Багріїв та інші трудівники міста.

Широкого розвитку набрала в місті художня самодіяльність, в якій трудящі дістають велике моральне задоволення, виявляють і розвивають свої художні здібності і таланти. Тільки при районному Будинку культури і міському клубі працює 19 гуртків художньої самодіяльності, в яких бере участь 300 чоловік, любителів мистецтва.

Популярністю серед робітників, колгоспників, усіх трудящих міста і району користуються самодіяльні мистецькі колективи — оркестр народних інструментів та оркестр цимбалістів. Звання народних їм було надано в 1967 році. Обидва колективи об’єднують людей різного віку і професій. З першого дня створення оркестру народних інструментів (1956 рік) все своє дозвілля віддають йому лектор райкому партії М. Г. Дмитрюк, директор районної друкарні М. П. Бабай, агроном Є. Д. Литвинюк, учитель школи-інтернату В. Л. Бузуленко та інші.

Великим успіхом серед трудящих міста користується молодіжний вокальний ансамбль «Буковина». Цей колектив за участь у республіканському фестивалі, присвяченому 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції, нагороджено грамотою комітету фестивалю. Драматичний колектив на обласному огляді на честь 50-річного ювілею Радянської влади на Україні здобув третє місце. Фундаторами і найактивнішими учасниками цього гуртка є В. А. Задубрівський,

Г. П. Тимченко, Н. Т. Куликова та інші. Відомими мистецькими колективами є також хор районного Будинку культури, у складі якого 90 чоловік; молодіжний хор — 60 чоловік; хор хлопчиків при музичній школі, в якому співу навчається 80 дітей. З квітня 1968 року почала роботу дитяча балетна студія, в якій навчається 40 дівчаток і хлопчиків.

До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна і 30-річчя возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною районний Будинок культури розробив дворічний план заходів, яким передбачено відкрити у Кіцмані районний історико-краєзнавчий музей, ленінську кімнату при Будинку культури, поліпшити роботу гуртків художньої самодіяльності, впровадити нові обряди, народні та трудові свята. Наприкінці 1968 року проведено районну виставку образотворчого та прикладного мистецва, конкурси на кращий вірш і пісню про Леніна, краще виконання пісні про Володимира Ілліча; кожну бібліотеку міста укомплектовано повним виданням творів В. І. Леніна.

Всі сучасні події, питання політичного і господарського життя країни і все, чим живуть трудівники міста,— культосвітні заклади пов’язують з пропагандою творів Володимира Ілліча. При районному Будинку культури створено клуб вихідного дня, який працює під девізом: «У праці і відпочинку наслідуй Ілліча», який користується великою популярністю серед жителів міста. Кожної суботи і неділі тут читаються лекції, проводяться тематичні вечори, виступи гуртків художньої самодіяльності та інші цікаві заходи. 1968 року клуб вихідного дня провів урочисті збори, присвячені Дню учителя, районний фестиваль молоді до 50-річчя ВЛКСМ і ЛКСМУ, районні змагання з легкої атлетики, гандбола, волейбола, баскетбола, настільного теніса.

Багатогранним життям міста керує міська Рада. В центрі її уваги — питання виробництва, побуту, культури, охорони здоров’я, контроль за своєчасним виконанням власних рішень та рішень вищих органів. До Кіцманської міської Ради обрано 50 депутатів, безпосередньо зайнятих на виробництві, які вносять значний вклад у виконання планів п’ятирічки.

Кличуть на дальші подвиги нові перспективи, що відкриваються перед містом. У Кіцмані наприкінці п’ятирічки значно зросте, зокрема, житлово-комунальне господарство. В 1970 році буде розпочато будівництво водопроводу, а згодом — і газопроводу. Вздовж центральної магістралі міста — по вулиці Леніна — виросте комплекс торговельних підприємств. Житловий масив по вулиці Українській, який мешканці міста любовно називають «кіцманськими Черемушками», дістане парове опалення. Буде зведено в місті також нові виробничі та культурно-освітні заклади: кінотеатр, пошту, побутовий комбінат та інші.

Все в ім’я людини, все для блага людини! Цей принцип, проголошений у Програмі КПРС, з усією послідовністю і наполегливістю перетворюється у життя і в буковинському місті Кіцмані. Невтомні трудівники примножують славні здобутки біля верстатів і на полях, фермах, в усіх виробничих колективах.

М. О. ЛІЩЕНКО
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера К

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], SNIGURIVNA