УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

КОВЕЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

КОВЕЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 07 грудня 2017, 13:22

Зображення
КОВЕЛЬ – місто обласного підпорядкування Волинської області, райцентр. Розташов. на р. Турія (прит. Прип'яті, бас. Дніпра). Залізничний вузол. Нас. 67 тис. осіб (2006).

Вперше згадується в писемних джерелах під 1310. Від серед. 14 ст. – вотчина литов. феодалів, наприкінці 16 ст. – вотчина польс. короля. 1505 споруджено дерев'яний Благовіщенський собор. 1515 польс. король Сигізмунд I надав місту магдебурзьке право. Також було дозволено щороку влаштовувати тут два ярмарки – на свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього (14 верес. за ст. ст.) та на 4-й день після Різдва Христового. У 17 ст. – один з найбільших екон. і торг. центрів Зх. Волині. Після національної революції 1648–1676 залишився у складі Польщі. Магдебурзьке право було відібране. Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшов до Російської імперії і став повітовим містом Волинської губернії. Влітку 1919 поблизу нього відбувалися бої Волин. д-зії Армії Української Народної Республіки з польс. військами. За Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 у складі Зх. Волині відійшов до Польщі. 1939 об'єднаний з ін. укр. землями у складі УРСР, від 1940 – райцентр. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 28 черв. 1941 до 6 лип. 1944 був окупований гітлерівцями. У місті діяла антигітлерівська група. Неподалік міста проводило свою бойову операцію Чернігівсько-Волинське партизанське з'єднання під командуванням О.Федорова (див. Ковельський вузол).

Архіт. пам'ятки: Свято-Михайлівська церква, Свято-Воскресенська церква (1877). У місті встановлено пам'ятник Лесі Українці (1991).
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КОВЕЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 08 грудня 2017, 21:08

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Ковель — місто обласного підпорядкування, центр Ковельського району. Розташований на річці Турії — правій притоці Прип’яті. Відстань до Луцька залізницею 84 км, шосе — 73 км. Ковель — значний вузол залізничних та автомобільних шляхів, які проходять на Брест, Луцьк, Сарни, Київ, Львів, Хелм, Володимир-Волинський, Камінь-Каширський та інші міста. Населення — 32,7 тис. чоловік.

На території сучасного Ковеля виявлено поселення доби бронзи (середина III тисячоліття до н. е.). Перша писемна згадка про місто датується 1310 роком, коли тут перебував майбутній польський король Казимир Великий. В 1327 році у Ковелі був замок, який того ж року розорили хрестоносці.

В середині XIV століття великий князь литовський Гедімін передав село Ковле у володіння феодалові Ф. Сангушку

Вигідне географічне розташування села сприяло дальшому його зростанню. У 1518 році Ковле стало містом і дістало назву «Ковель». Йому було надано магдебурзьке право і дозволено провадити ярмарки і торги. Це означало звільнення, хоч і неповне, від великокнязівської адміністрації та земельних магнатів і забезпечення внутрішнього самоврядування. Згідно з цим правом міське управління складалося 3 ради, на чолі якої стояли бургомістр і ратмани. Щорічно мешканці міста обирали 8 чоловік, що мали бути грамотними. З їх числа ковельський староста призначав 4 ратманів, одного з них — бургомістром. Ці особи виконували адміністративні та господарські функції.

Судова влада надана була війтові і лавникам. Ковельський староста призначав війта з цехових міщан. Міщани обирали лавників. Війти і лавники лишалися насвоїх посадах довічно. Судили, керуючись магдебурзьким правом, яке захищало інтереси панівних верств населення.

У 1543 році князь В. Сангушко віддав Ковель разом з навколишніми селами королеві Боні — дружині великого князя литовського Сигізмунда І, а сам узяв на заміну її маєтки в Білорусії.

Ковель був на той час типовим феодальним містом. Магдебурзьке право його було обмеженим. Повинності по озброєнню війська, будівництву, ремонту, постачанню продуктів, палива, одягу непосильним тягарем лягали на плечі населення. До того ж, трудящі мусили виконувати інші феодальні повинності: сплачувати ярмаркове, мостове мито тощо. Населення змушене також було брати участь у ремонті укріплень.

Розвиток товарно-грошових відносин сприяв зростанню грошової ренти — поряд з натуральною. У 1547 році натуральну ренту замінила грошова —по одному червінцю з кожного будинку.

Основою економіки міста було дрібне ремісниче виробництво.

У 1556 році за королівською грамотою ремісникам дозволялось створювати цехи. Ремісники об’єднувалися в цехові організації, що мали деякі привілеї. Відтоді у місті кількість ремісників збільшилась. У 1577 році їх налічувалось 42 чоловіка. Розвивалась і торгівля. Протягом року в Ковелі проводилось два ярмарки — один в січні, другий — наприкінці літа. Торгували сільськогосподарськими продуктами і ремісничими виробами, а також товарами з інших країн. Продавали худобу, шкіру, віск, м’ясо, мед, рибу, молочні продукти, одяг, взуття тощо.

У 1564 році великий князь литовський Сигізмунд Август передав Ковель, Вижву, Миляновичі та 28 прилеглих до них сіл у ленне володіння князеві А. Курбському. Жителі Ковеля зазнали ще більших утисків. Міське самоврядування фактично припинило існування, бо всіма міськими справами і судом керував ставленик Курбського — І. Келемет. Усіх, хто насмілювався протестувати, переслідували.

Жителі не мирилися з утисками. У 1571 році вони повстали. Замкнувши міські ворота, вони намагалися вбити Келемета.

9 березня 1572 року жителі Ковеля знову повстали. Цього разу Келемета було вбито.

Після смерті А. Курбського (1583 р.) Ковелем тимчасово володіла його дружина О. Семашко. Вона забирала землі у тих, хто служив у покійного князя, а також у ковельських бояр. Це обурило місцеву шляхту, яка поскаржилася польському королеві. Той наказав відібрати маєток у княгині. Місто стало власністю короля. Зацікавлений у прибутках від розвитку ремесел і торгівлі, Сигізмунд III грамотою від 1611 року поновив тут магдебурзьке право. Згодом король Владислав IV грамотою від 1635 року затвердив права і привілеї, надані його попередниками.

У XVII столітті Ковель відігравав важливу роль як один з найбільших економічних і торгових центрів Західної Волині. З розвитком товарно-грошових відносин посилився феодальний і релігійний гніт. Поряд з економічним закабалениям польські власті разом з католицьким духівництвом намагалися покатоличити, спольщити місцеве українське населення. Воно чинило запеклий опір.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. на території Західної Волині діяло кілька селянських повстанських загонів. Особливо активним був загін, очолюваний полковником Колодкою,— він деякий час тримав у облозі Ковель, де засіло чимале польсько-шляхетське військо.

Після визвольної війни місто лишилося у складі Польщі. Шляхта жорстоко переслідувала учасників боротьби і тих, що їм співчували. Світські та церковні власті намагалися запровадити в місті унію, але ковельчани рішуче виступили проти цього.

У 1775 році польський король Станіслав Август передав Ковель у володіння краківському воєводі В. Ржевуському. Магдебурзьке право було ліквідовано.

Наприкінці XVIII століття Ковель був невеликим економічно відсталим містечком. За статистичним описом 1790 року в ньому налічувалося понад 400 димів.

Після третього поділу Польщі (1795 р.) місто відійшло до Росії і стало центром Ковельського повіту Волинської губернії. Але шляхта тут, як і доти, мала всі політичні і соціальні права, як і російське дворянство. В установах Ковеля діловодство провадилося польською мовою.

Під час Вітчизняної війни 1812 року місто перебувало в районі дій 3-ї російської армії під командуванням генерала О. П. Тормасова. 13 грудня 1812 року під Ковелем сталася битва між російськими і французькими військами. Чужинці зазнали поразки.

Після Вітчизняної війни 1812 року економічне становище трудящих міста лишалося дуже тяжким. Поміщики, монастирі, церква, місцеві власті здирали непосильні податки та побори. У 1816 році Луцький монастир жіночого католицького ордена святої Бригітти подав позов у повітовий суд, вимагаючи стягнути 1000 крб. з жителів Ковеля.

Реформа 1861 року прискорила розвиток економіки міста. В 1867 році у ньому налічувалось 594 будинки. У пореформений період швидкими темпами будують шляхи. В 1850—1860 рр. було споруджено залізницю Київ—Ковель—Брест, у 1873 році —Київ—Сарни — Ровно— Ковель— Брест, у 1877 році прокладено залізницю Ковель—Хелм—Люблін, що з’єднала Ковель з Варшавою. Розбудова ковельського залізничного вузла здійснювалась і в наступні роки. В 1903 році завершено будівництво залізниці Ковель—Сарни.

Проведення через Ковель залізниці, яка з’єднала місто з рядом промислових центрів Росії, сприяло його розвитку. Збільшилася кількість жителів Ковеля: в 1863 році мешкало 3646 чоловік, у 1899 році —вже 18684 чоловіка. Зростало і число ремісників: у 1861 році було 242, в 1867 — 280, у 1893 році — 726, а в 1899 році — вже 1093 ремісники. Серед них — булочники, кондитери, м’ясники, шевці, кравці, столярі, бондарі, ковалі та інші. Зростає і торгівля. Щорічно проводилось 10 ярмарків, куди привозили товарів у середньому на суму до 10 тис. карбованців.

Освіта і охорона здоров’я на початку другої половини XIX століття, як і раніше, перебували в занепаді. У 1869 році була тільки одна початкова двокласна школа, жодної бібліотеки. Діти бідноти не мали змоги вчитися в школі; медична допомога жителям не подавалась. Не змінилося становище і наприкінці XIX століття. В цей час були лише дві початкові школи і одна приватна жіноча школа; діяли 2 невеликі лікарні і 2 аптеки. Працювало всього 8 лікарів.

На початку XX століття Ковель став транзитним пунктом перевезення нелегальної літератури з-за кордону в Росію. Наприкінці квітня 1901 року в місто було доставлено 38 примірників газети «Искра», 86 примірників журналу «Зоря», 455 листівок «Перше травня» та багато іншої нелегальної літератури.

Ковельчани брали активну участь у страйковій боротьбі, що розгорталася в Росії 1905—1907 рр. Слідом за січневим загальним страйком петербурзького пролетаріату розпочався страйк залізничників Ковеля. В лютому цього ж року вони приєдналися до страйку робітників Привіслянської залізниці. Внаслідок цього зупинився рух поїздів по всій лінії Ковель—Мловеї. Під впливом більшовицької агітації починають рішучу боротьбу не лише залізничники, а й інші робітники Ковеля. У липні 1905 року застрайкували мулярі, теслярі, пічники, фарбувальники, швейники і шевці, працівники готелів. Вони вимагали скорочення робочого дня з 14 до 10 годин, півгодинної перерви на сніданок і обід, збільшення зарплати на 20—25 проц. і запровадження розрахункових книжок.

Під час загальноросійського страйку у жовтні 1905 року ковельські залізничники були активними його учасниками. Про це зазначається і в рапорті волинського губернатора міністрові внутрішніх справ Росії Трепову. Страйкували залізничники і в грудні 1905 року. Місцеві власті для придушення страйку викликали війська.

Навесні 1908 року в Ковелі було створено організацію РСДРП, що входила до складу вузлової соціал-демократичної організації Південно-Західної залізниці, яка й очолила революційні виступи трудящих міста. У липні 1908 року представник ковельських соціал-демократів брав участь у роботі II конференції соціал-демократичних організацій Південно-Західної залізниці, що відбувалась у Києві.

Наприкінці 1906 року поліція заарештувала більшість членів Ковельської організації РСДРП, внаслідок чого вона припинила своє існування. Роботу тут провадили лише окремі більшовики.

Виступи робітників Ковеля продемонстрували їх згуртованість, зрослу політичну свідомість. Хоч і на короткий час, але було завойовано свободу зборів, часткове підвищення заробітної плати.

Від початку першої світової війни Ковель став прифронтовим містом. На Ковельському напрямі точилися жорстокі бої. Незважаючи на опір російських військ, переважаючі сили австро-німецької армії 23 серпня 1915 року захопили місто і утримували його до кінця війни. Вони встановили тут жорстокий режим. За найменшу непокору жителів арештовували, катували, розстрілювали.

18 лютого 1918 року війська кайзерівської Німеччини розпочали окупацію України. Трудящі Волині чинили окупантам збройний опір. У травні 1918 року підпільники Ковельського залізничного вузла розгромили німецький військовий склад у селі Маневичах.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КОВЕЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 08 грудня 2017, 21:13

Частина ІІ
За окупації у Дубровиці в грудні 1918 року було створено Перший Дубровицький комуністичний повстанський полк у 2 тис. бійців, значну частину яких становили робітники міста і селяни Ковельського повіту. В грудні 1918 року окупанти залишили Ковель. На початку 1919 року сюди вдерлися білополяки. У місті й повіті було створено революційні комітети, які під проводом більшовиків піднімали трудящих Ковеля на боротьбу з польськими інтервентами. Ковельських підпільників очолював Б. М. Сильвинський. Крім пропагандистської і агітаційної роботи, вони чинили диверсії на залізниці, провадили розвідку для Червоної Армії.

Боротьба посилилася навесні 1920 року, коли буржуазно-поміщицька Польща напала на Радянську державу. На початку липня 1920 року під керівництвом комуністів проти окупантів повстали робітники Ковеля і селяни Ковельського повіту. Вони розгромили польський гарнізон і 7 липня 1920 року визволили Ковель та навколишні села. Але утримати місто їм не вдалося. Лише 31 липня 1920 року 7-а Радянська дивізія, а також 73-я стрілецька та кавалерійська бригади 25-ї Чапаєвської дивізії почали наступ на Ковель і примусили білополяків відступити 4 серпня 1920 року. Ковель став вільним.

Населення вітало Червону Армію. До її лав вступило близько 400 добровольців. У місті було створено ревком, комітет незаможних селян. Очолювані комуністами, ковельчани приступили до відродження зруйнованого війною господарства. Сотні трудящих взяли участь у суботниках на відбудові депо й залізничної станції. Незабаром залізниця та ряд націоналізованих підприємств стали до ладу. Поміщицькі та монастирські землі конфіскували й передали безземельним та малоземельним селянам. Органи народної освіти брали на облік неписьменних і малописьменних, організовували для них курси, провадили запис дітей у початкові школи. Значну роботу було проведено і по охороні здоров’я трудящих — відкрито міську лікарню на 200 ліжок, з чотирма відділеннями, 3 міські амбулаторії, зуболікарню, пологовий будинок і дитячу лікарню.

На початку жовтня 1920 року Червона Армія змушена була відступити. Місто знову захопила буржуазно-поміщицька Польща. Після укладення Ризького миру в 1921 році Ковель майже два десятиріччя перебував під її владою.

За переписом 1921 року, в місті було близько 21 тис. жителів, основна частина яких займалася ремеслами, торгівлею, сільським господарством, працювала на залізничному вузлі.

Вже у перші роки польської окупації тут почали підпільну роботу окремі комуністи. В січні 1922 року вони створили перший комуністичний осередок на чолі з К. Й. Коптієм. До його складу входило 12 чоловік. Осередок поступово встановлював зв’язки з підпільниками навколишніх сіл і допомагав їм. Так було організовано і комуністичний осередок у селі Городище Старокошарської гміни Ковельського повіту.

У 1922 році на Волині вибухнуло кілька страйків. У Ковелі виступили кравці. В грудні 1923 року тут знову страйкувало 150 робітників кравецьких майстерень.

Важливою політичною подією, що активізувала боротьбу трудящих міста проти поневолювачів, були вибори до польського сейму 5 листопада 1922 року. Вони відбувалися в обстановці дальшого загострення класової боротьби і національно-визвольного руху. Комуністи Ковеля розгорнули кампанію за скликання повітового селянського з’їзду, що мав обрати виборчий комітет і затвердити текст відозви до виборців. У більшості сіл делегатами з’їзду обрали представників трудящих. З трибуни з’їзду вони заявили: «Нам потрібна Радянська влада. Нам потрібна земля. Нам потрібні фабрики і заводи. Геть окупантів!». Власті заборонили з’їзд. Незважаючи на це, 25 його учасників зібрались на нараду і утворили комітет, який мав керувати виборчою кампанією.

Крім економічного і політичного гноблення, уряд проводив політику покатоличення і полонізації українського населення.

Наприкінці 1922 року за дорученням ЦК КПП і ЦК КПСГ до Ковеля прибув член ЦК КПСГ Г. В. Іваненко.

Він подав дійову допомогу місцевим комуністам у справі організаційного оформлення Волинської партійної організації, створення керівних партійних органів і налагодження їх роботи.

В липні 1924 року на Волинсько-Холмській крайовій конференції КПЗУ, що відбулась у Луцьку, було створено Ковельський окружком КПЗУ. У вересні — жовтні 1924 року Ковельська повітова конференція КПЗУ обрала повітовий комітет у складі 7 чоловік. Ковельський окружком КПЗУ створив і зміцнив підпільні комуністичні осередки і райкоми. Наприкінці 1924 року Ковельська окружна організація КПЗУ мала у своєму складі 35 райкомів КПЗУ, 251 партійний осередок — всього 846 комуністів.

Чимало зробили ковельські комуністи для створення професійних спілок.

Початок 1925 року характеризувався дальшим наростанням революційного руху на Волині. В січні —лютому в Ковельському повіті було організовано ще 8 райкомів КПЗУ.

Місцева влада і поліція намагались ліквідувати підпільні організації КПЗУ. В ніч на 1 квітня 1925 року в Ковелі пройшли масові арешти. Було ув’язнено багато комуністів, розгромлено повітком КПЗУ. Але вже у лютому 1926 року він знову почав діяти.

У Ковелі в 20-х рр. відбувся цілий ряд страйків. В 1923 році виступили візники, робітники електростанції, шкіряного заводу. На відміну від попередніх ці страйки були тривалими. У 1924 році покинули роботу пекарі. Член КПЗУ Сегал очолив страйковий комітет, до складу якого ввійшли Стажинський і Боксер. Страйкарі вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати. У 1926 році відмовилися працювати кравці і друкарі. Ними керували комуністи. Страйкарі перемогли: було запроваджено 9-годинний робочий день, збільшено заробітну плату.

Власті розпочали репресії. 18 червня 1926 року було засуджено 31 члена КПЗУ. Серед них —організаторів перших комуністичних осередків на Волині В. Т. Мала-шевського, С. Л. Лаховського, М. Ф. Олексюка, Г. К. Парфенюка, Р. Р. Мигулу, Н. Ф. Лесюка4. Навіть буржуазна газета «Кур’єр поранни» змушена була визнати, що Ковельський процес був найсуворішим з усіх політичних процесів на Волині.

У наступному, 1927 році, страйкували робітники меблевої фабрики, які висунули вимогу скоротити робочий день, збільшити зарплату, визнати профспілку як їх повноважного представника. Адміністрація відмовилася. Страйкарів підтримали робітники інших підприємств Ковеля, зокрема друкарі та пекарі. Саме на той час друкарі мали багато замовлень на виготовлення документації до виборів місцевого самоуправління. Після тривалої боротьби адміністрація фабрики змушена була підписати колективний договір, а також погодитись на контроль профспілкової організації за його виконанням.

Комуністи міста наполегливо підносили політичну свідомість трудящих. Поряд з економічними, страйкарі висували і політичні вимоги.

У 1928 році трудящі Ковеля вперше організовано відзначили 1 Травня. Поліція напала на демонстрантів, кількох з них було поранено, 40 чол. заарештовано. Важливу роль у згуртуванні трудящих навколо Комуністичної партії відігравала легальна прогресивна газета «Сель-Роб». Під час виборів до сейму в 1930 році за список робітничо-селянських кандидатів по Ковельському округу голосувало 28 тис. чоловік. Так трудящі відповіли на фашистський терор властей.

Комендант Волинського воєводського управління поліції повідомляв у міністерство внутрішніх справ про те, що КПЗУ широко використовує всі легальні організації, зокрема в Ковельському повіті члени КПЗУ, відповідно до вказівок з центру, створили організації «Сельроб-єдність». Всі активні члени КПЗУ є водночас активними діячами «Сельроб-єдності».

Восени 1930 року по всій Західній Україні прокотилась нова хвиля масових арештів комуністів. 1 листопада 1930 року в місті було засуджено 63 члени КПЗУ, серед них — керівників ковельських комуністів — Ф. Юзв’якову, В. Фейдака, І. Полончевського, А. Денисюка.

Свою рішимість продовжувати боротьбу трудящі Ковеля ще раз продемонстрували 1 Травня 1931 року. Підпільники розкидали по вулицях міста революційні прокламації, комуністичну газету «Прапор», відозви польською і українською мовами: «До страйкової боротьби проти атак капіталізму».

У 1931 році в Ковельському повіті значно посилився атеїстичний рух. Місцева націоналістична буржуазія підтримувала православну церкву, яка стала її знаряддям. Комуністи і комсомольці розгорнули антирелігійну пропаганду, поширювали брошури, листівки, в яких викривали облудність і антинародну суть релігії. В рапорті від 7 липня 1931 року ковельський повітовий комендант поліції скаржився комендантові воєводського управління поліції, що в повіті поширюються і навіть вголос читаються селянам брошури «Ленін як учений», «III Інтернаціонал і його місце в історії», «Церква і Радянська влада», «Що є в біблії?» тощо.

Польська вояччина створила спеціальні поліцейські загони, які чинили над селянами криваві розправи. В Ковельському повіті власті кинули за грати 150 чоловік. У місті було влаштовано антикомуністичний процес. 13 червня 1931 року засудили 41 члена КПЗУ, у т. ч. організатора першотравневої демонстрації в Маневичах Г. Ю. Савчука і керівника маневицьких комуністів С. О. Борисюка. 1 грудня 1931 року 77 чоловік, зокрема С. Макарчука, Ф. Троця, В. Наумчика, К. Сарапіна, К. Хлопука, які очолювали Ковельську організацію КПЗУ, було засуджено на довічне ув’язнення3.

Арешти наприкінці 1930 і на початку 1931 року завдали тяжкого удару комуністичним організаціям міста. Проте вже наприкінці 1931 року Ковельський окружком відновив роботу. Весною 1932 року у складі Ковельської окружної організації КПЗУ було 11 райкомів партії.

Влітку 1932 року на Ковельщині вибухнуло організоване комуністами повстання селянства проти буржуазно-поміщицької влади, загальне керівництво яким здійснював Ковельський окружком КПЗУ. Проти повсталих кинули 4 ескадрони кінноти, частини корпусу прикордонної варти, а також 4 літаки. Окупанти жорстоко розправилися з повстанцями і мирними жителями. 13 вересня у самому лише Ковельському повіті було заарештовано 150 чоловік. Лютували військово-польові суди. 14—15 вересня засудили до страти Т. Дяка, П. Іляшука, С. Оліферчука.

В організації партизанського руху було допущено ряд помилок. Частина партизанських груп обмежувалась самообороною. Загони були нечисленними. Збройні виступи партизанів були передчасними, відірваними від масової боротьби трудящих. Але і в умовах терору комуністичні організації Ковеля проводили значну революційну боротьбу, яка в 1934 році розгортається з новою силою. 11 січня 1934 року в місті розпочався масовий страйк, в якому взяли участь і селяни навколишніх сіл.

Поліція вчинила масові арешти: з 20 по 23 січня тут було ув’язнено понад 100 чоловік.

22 травня 1934 року в Ковелі буржуазно-поміщицький уряд Польщі в обстановці нечуваного терору розпочав процес над 56 членами КПЗУ, серед яких були і члени ЦК КПЗУ С. Букатчук і О. Коцко. Кожного з підсудних засудили до десяти-п’ятнадцяти років тюрми і каторги.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КОВЕЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 08 грудня 2017, 21:28

Частина ІІІ
Комуністичні осередки Ковельської окружної партійної організації зростали чисельно і якісно. Вже у першій половині 1934 року вона об’єднувала 17 райкомів КПЗУ, де було 600 членів партії — половина усіх членів Волинської організації КПЗУ.

Зміцнення Ковельської організації КПЗУ, піднесення її боєздатності сприяло дальшому розгортанню класової боротьби трудящих. В місті у квітні 1935 року закінчився перемогою двотижневий страйк робітників швейних майстерень. Страйкували будівельники. 1 Травня 1935 року колону селян з Нових Кошар і Черкас Ковельського повіту, що прямувала до міста на мітинг, розігнала поліція, закидавши демонстрантів гранатами із сльозоточивим газом.

Особливої гостроти набрали революційні виступи восени 1936 року, коли польські окупанти провели найкривавішу розправу за весь час т. зв. пацифікації. В самому лише Ковелі поліція замордувала 50 селян.

Під час економічної кризи, що охопила Польщу в 1937 році, становище ковельчан різко погіршилось. У грудні 1937 року в місті налічувалося понад 840 безробітних.

У 1938—1939 рр. боротьба трудящих під керівництвом комуністів ще більше посилилась. В умовах наростання революційного руху в країні лютував терор. Тисячі революціонерів кинули за грати. В Ковельському повіті заарештували 702 чоловіка. І лише визвольний похід Червоної Армії у вересні 1939 року врятував місцеве населення від дальшого економічного і національного гноблення, від загрози поневолення його фашистською Німеччиною.

Комуністи, вийшовши з підпілля, почали створювати збройні загони, до яких влилася передова частина робітників та інтелігенції. Вже 17 вересня такий загін із колишніх політв’язнів-комуністів роззброїв поліцію в місті.

Було створено ревком, який почав запроваджувати революційний порядок, роззброював польські військові загони. Очолювали ревком колишні політв’язні В. М. Західний, М. В. Козакевич та інші.

19 вересня в Ковель вступили радянські війська, їх палко зустріли трудящі міста. Відбувся масовий мітинг.

Революційний комітет було реорганізовано в тимчасове управління Ковельського повіту, яке з перших днів своєї роботи залучило широкі маси робітників і селян до активної участі в соціалістичному будівництві. Підприємства і магазини було взято під робітничий контроль. На виробництві запроваджено восьмигодинний робочий день, ліквідовано безробіття.

За порівняно короткий час у місті встановився належний революційний порядок. Налагоджувалась робота підприємств, магазинів, лікарень, шкіл. Продовольчий відділ Тимчасового управління забезпечив безперебійне постачання місту продуктів харчування.

Значні перетворення сталися і в культурному житті. Почала виходити газета «Прапор Леніна» (орган тимчасового управління). Відновили роботу кінотеатри.

На багатолюдних зборах і мітингах трудящі Ковеля висловлювали свою одностайну волю — увійти до складу Радянської України. Вони активно включилися у підготовку до виборів у Народні Збори Західної України.

22 жовтня 1939 року ковельчани обрали своїми депутатами до Народних Зборів колишніх членів КПЗУ В. Т. Малешевського, І. Н. Тишика та інших, доручивши їм голосувати за возз’єднання з Радянською Україною.

На Західній Україні розпочалося будівництво нового життя. В Ковелі було націоналізовано підприємства, банк, магазини, кінотеатри, готелі, лікарні; вжито заходів до поліпшення добробуту трудящих, підвищення заробітної плати робітникам і службовцям. Відкрились школи з рідною мовою навчання.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СPCP від 4 грудня 1939 року було утворено Волинську область, до складу якої ввійшов і Ковельський повіт (з 17 січня 1940 року —район) з центром у Ковелі. Наприкінці грудня 1939 року тут створено міську Раду.

19 січня 1940 року бюро Волинського обкому КП(б)У затвердило склад бюро Ковельської міської парторганізації на чолі з П. А. Киселем. У процесі соціалістичних перетворень партійна організація швидко зростала і зміцнювалась за рахунок активістів з числа робітників та передової інтелігенції. У червні 1940 року вона об’єднувала 600 членів і кандидатів у члени партії. Міський комітет партії дбав про створення й зміцнення первинних парторганізацій, насамперед на залізничному вузлі, на провідних підприємствах промисловості, про розстановку комуністів на провідних ділянках роботи.

Важливою подією в житті трудящих міста була підготовка та проведення виборів до Верховних Рад CPСP і УРСР. Керівництво цією важливою кампанією здійснювали міський комітет партії та виконком міської Ради. Вони організували вивчення серед населення Радянської Конституції та Положення про вибори до радянського парламенту.

24 березня 1940 року стало для ковельчан справжнім святом. Перші прямі, вільні, рівні, при таємному голосуванні, вибори народних посланців пройшли з небаченим ентузіазмом. Майже 100 проц. голосів ковельчан здобули кандидати блоку комуністів і безпартійних. Не менш важливою подією були і вибори до місцевих Рад депутатів трудящих.

До активної громадсько-політичної роботи було залучено сотні місцевих активістів. З ініціативи комсомольців Ковельського залізничного вузла 24 листопада 1940 року було організовано агітаційний похід молоді. Учасники його провели серед виборців 250 бесід і концертів.

Вибори до місцевих Рад відбулися 15 грудня 1940 року. Вони засвідчили велику активність і згуртованість трудящих. На першій сесії було утворено виконавчий комітет міської Ради; очолив його А. М. Колосок. При міській Раді розгорнули роботу відділи місцевої промисловості, земельний, фінансовий, охорони здоров’я, народної освіти, комунального господарства, торгівлі і соціального забезпечення.

Спираючись на актив, радянські та партійні організації Ковеля організували трудящих на боротьбу за соціалістичні перетворення. В місті, яке на той час мало понад 36 тис. чоловік населення (площа — 40 кв. км), відновили роботу 2 цегельні заводи, тютюнова фабрика, елеватор, 8 млинів, 2 лісопильні, торфорозробка. З весни 1940 року почали видавати продукцію столярно-меблева фабрика ім. Кірова, промислові артілі «Прогрес» і «Червоний прапор». Стали до ладу маслозавод, м’ясокомбінат, харчокомбінат. Було створено машиноремонтну станцію.

Йшла реконструкція найбільшого на Волині Ковельського залізничного вузла. Зростала виробнича потужність паровозного і вагонного депо та інших служб. Тодішню залізничну мережу, за винятком лінії Ковель—Ягодин, перевели на широку колію.

Комуністи міста стали заспівувачами масового соціалістичного змагання за виконання виробничих планів. Значного поширення набрав стахановський рух, застрільниками якого виступили залізничники. Серед них уже в травні 1940 року було 2980 стахановців і 2223 ударники. їхній почин підхопили на всіх підприємствах міста. Виробничі плани 1940 року Ковель виконав. Зростали темпи випуску продукції в 1941 році.

Розвивалися торгівля, громадське харчування, комунальне господарство.

Поліпшувалася охорона здоров’я трудящих. В 1940 році було 2 міські лікарні з відділеннями — епідемічним, хірургічним, пологовим, терапевтичним, тубдиспансер, банепідстанція, міська і стоматологічна поліклініки, 3 рентген-кабінети, 4 аптеки, молочна кухня, молочноконтрольна станція. Працювали 23 лікарі, десятки чоловік середнього медичного персоналу.

Протягом 1939/40 навчального року в місті провели велику роботу по створенню радянської системи освіти. Було запроваджено безплатне навчання рідною українською мовою. На 1 вересня 1940 року в Ковелі налічувалося 5 середніх, 10 семирічних і 1 початкова школи, в яких навчалося 5 тис. учнів і працювало 160 вчителів. При школах створили класи і гуртки для ліквідації неписьменності та малописьменності. Крім того, в місті діяли середня і неповна середня школи для переростків і дорослих, які за буржуазної Польщі не мали можливості здобути освіту. Для підготовки педагогічних кадрів організували вчительські курси. У 1940 році тут працювали 2 дитячі садки.

До послуг жителів Ковеля було 2 кінотеатри, 2 Будинки культури і кілька клубів. На їх сцені з концертами виступали приїжджі митці та учасники гурткі художньої самодіяльності. Міська бібліотека поповнилася сотнями нових книг, збільшилася кількість її читачів. В побут трудящих увійшли радіо, газети і журнали. Став до ладу потужний радіовузол. Поряд з центральними, республіканськими газетами та журналами вони передплачували газету «Прапор Леніна» — орган Ковельського міського і районного комітетів партії, виконкому міської і районної Рад депутатів трудящих. Отже, трудящі Ковеля під керівництвом партійних і радянських організацій добились значних успіхів у розв’язанні завдань соціалістичного будівництва.

Але мирну творчу працю радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини. Уже в перший день війни ворожа авіація піддала Ковель бомбардуванню і заподіяла йому значних руйнувань. Через кілька днів кровопролитні бої з гітлерівцями зав’язалися на вулицях міста. Мужньо захищали його воїни 15-го стрілецького корпусу 5-ї армії під командуванням І. І. Федюнінського. Вони билися за кожний метр рідної землі, але під натиском переважаючих сил ворога змушені були відступити. У місто вдерлися фашисти.

Почалися страшні дні гітлерівської неволі. Німецько-фашистські загарбники встановили в Ковелі кривавий окупаційний режим. Місто заполонили солдати, гестапівці та банди українських буржуазних націоналістів, які чинили жорстоку розправу над радянськими громадянами. Вся влада тут належала гітлерівській адміністрації — гебітскомісаріату та поліцейському гарнізону. Співучасниками фашистів у їх чорній справі були українські буржуазні націоналісти, що окопалися у так званій міській управі. Покірно служили катам також представники духовенства. Так, піп Благовіщенської церкви полковник у сутані Губа допомагав окупантам розстрілювати мирних жителів, а потім цей підлий зрадник знайшов притулок у США.

З перших днів окупації Ковеля німецько-фашистські загарбники взяли на облік і конфіскували всі продовольчі і промислові товари. У місті почався голод. Населення обклали тяжкими податками. Лікарні, навчальні заклади, кінотеатри було закрито. На початку вересня 1941 року окупанти видали розпорядження, за яким всі промислові підприємства, перукарні, їдальні, ресторани, чайні оголошувалися німецькими. Найкращі будинки міста віддали німецьким колоністам.

В Ковелі лютував фашистський терор. Гітлерівські окупанти та їх прислужники — українські буржуазні націоналісти масово знищували радянських людей. Вони зігнали частину мирних жителів у гетто і по-звірячому вбили їх. Фашистські кати створили в місті концентраційний табір, в якому лише з жовтня 1941 по червень 1942 року було знищено 12 тис. радянських військовополонених. Окупанти примусово вивозили радянських людей на каторжні роботи до Німеччини.Всього з міста було відправлено до фашистської неволі понад 5 тис. чоловік.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КОВЕЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 08 грудня 2017, 21:46

Частина ІV
Трудящі Ковеля, як і інших міст і сіл України, піднялися на боротьбу проти ненависного ворога. У місті було створено антифашистське підпілля, яким керували комуністи. Тут виникло кілька підпільних груп, які очолили колишні члени КПЗУ і радянські активісти Ф. Волков, С. Лаховський, Ф. Хвищук та інші. Підпільні антифашистські групи здобували зброю, збирали розвідувальні відомості, стежили за рухом військових частин і техніки окупантів через станцію, провадили агітаційно-пропагандистську роботу серед населення. У навколишніх селах були організовані партизанські загони.

В січні 1942 року фашистам вдалося натрапити на слід однієї з підпільних груп і заарештувати активних її членів. Після жахливих катувань вони загинули смертю героїв.

Весною 1942 року в Ковелі виникли нові підпільні антифашистські групи, які очолили В. Трохимчук, П. Кошельов і О. Ковбасюк. З прибуттям на Волинь партизанського загону А. П. Бринського підпільники міста встановили з ним зв’язок. Це сприяло посиленню підпільної боротьби. Фашистські власті всіляко намагалися виявити підпілля. Вони затримували всіх за найменшою підозрою, видали накази про обмеження пересування жителів, загрожували розстрілом за допомогу підпільникам.

Однак ніякі репресії не залякали населення Ковеля. Підпільники в тісній взаємодії з партизанами продовжували завдавати ворогу відчутних ударів. Вони провели ряд сміливих диверсій в місті і на залізничному вузлі. На початку 1943 року підпільники висадили у повітря цистерну з пальним, замінували ешелон з 48 цистернами, який згорів на станції 3долбунів. З прибуттям на Волинь партизанського з’єднання О. Ф. Федорова активізувалася підпільна боротьба. Ковельські підпільники встановили зв’язки з партизанами. В другій половині 1943 року до антифашистських груп міста влилися нові патріоти, серед них М. Новічевська, К. Ф. Лукашук, О. Кочетова, О. Сальников та інші.

Підпільники знищили фашистську військову пекарню, неодноразово виводили з ладу під’їзні колії, водокачку, висадили в повітря ешелон з боєприпасами, організували кілька диверсій в депо. Активізувалися і дії народних месників. Тільки в липні—жовтні 1943 року партизани з’єднання О. Ф. Федорова знищили на залізничних коліях Ковель — Ровно, Ковель — Сарни, Ковель — Володимир-Волинський, Ковель — Брест і Ковель — Хелм майже 400 ворожих ешелонів, у т. ч. 5 бронепоїздів.

Під впливом сміливих дій підпільників і партизанів населення Ковеля посилило опір окупантам. Воно саботувало заходи фашистів, всіма засобами ухилялося від відправки на каторжні роботи до Німеччини, ховало від реквізиції своє майно.

Німецько-фашистські варвари лютували. Вони розстріляли і по-звірячому закатували в Ковелі 24 тис. чоловік, майже цілком зруйнували його. Були знищені всі промислові підприємства, вивезено до Німеччини їх обладнання, розібрано десятки кілометрів залізничної колії. Фашистські недолюдки зруйнували 2944 житлові будинки і 2504 господарські будівлі, відібрали у населення майже всіх коней, корів, свиней, овець і тисячі штук домашньої птиці. Загальна сума збитків, заподіяних фашистами народному господарству міста, перевищувала 29 млн. карбованців. Так ретельно фашисти виконували директиви свого командування про перетворення радянської землі на пустелю.

Але час розплати над німецько-фашистськими загарбниками наближався. У січні 1944 року ЦК КП(б)У і Український штаб партизанського руху поставили перед партизанськими з’єднаннями О. Ф. Федорова і С. Ф. Маликова завдання про оволодіння Ковелем. 23 лютого 1944 року на підступах до міста почалися бої. Партизани розгромили кілька військових частин гітлерівців. Два батальйони партизанського з’єднання Маликова увірвалися на західну околицю Ковеля. П’ять діб тривали тут бої. Але оскільки раптовий напад не вдався, партизанам було дано наказ відійти. Під час бою за місто народні месники вбили 1264 гітлерівські солдати і офіцери, знищили 4 танки, 53 автомашини, 7 різних складів тощо.

6 липня 1944 року після кровопролитних боїв війська 1-го Білоруського фронту під командуванням маршала Радянського Союзу К. К. Рокоссовського визволили Ковель. В цій операції взяли участь 60-а, 76-а, 132-а, 175-а, 260-а стрілецькі дивізії 47-ої армії та 6-а гвардійська артилерійська і 336-а авіаційна дивізії. Наказом Верховного Головнокомандування всім частинам, які визволили місто, було присвоєно ім’я «Ковельські». Командирів і солдатів, що відзначилися у боях, нагородили орденами і медалями. Командирам ескадрилій В. А. Смирнову і В. Г. Подколоднову та командиру батареї В. К. Олійнику, які полягли в боях за Ковель, було посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

Відразу ж після визволення міста відновили свою діяльність партійні і радянські органи. Під їх керівництвом трудящі приступили до відродження міста та його господарства. Першочерговим завданням було забезпечити відбудову залізничного вузла, через який йшли військові ешелони для Червоної Армії. Завдяки спільним зусиллям радянських воїнів і робітників вже на шостий день станція приймала і відправляла поїзди. На одинадцятий день приступили до ремонту паровозів і вагонів х. Незабаром почали працювати пошта, млин, маслозавод, 2 пекарні, їдальня. Місто дістало воду. Жителі розчищали вулиці, ремонтували будинки. Особливо відзначилися на відбудовних роботах добровільні жіночі бригади.

У серпні 1944 року в Ковелі відбулися перші збори партійної організації міста, яка налічувала тоді 80 членів і 20 кандидатів у члени партії. Збори підбили підсумки роботи по відбудові господарства, визначили дальші завдання. На той час вже було відбудовано 600 житлових будинків, 3 школи, забезпечено безперебійну роботу залізничного вузла, на якому працювало 1245 робітників і службовців. У місті діяли 52 організації та установи. В 14 з них вже були створені первинні партійні організації та в 4 — комсомольські. Налагоджувалися торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування трудящих. Тут почали діяти промкомбінат з цехами по обробці шкіри, ковбасним і шевським та артіль «Прогрес». В цей час населення міста становило 3245 чоловік.

В авангарді боротьби за відбудову йшли комуністи. У жовтні 1944 року в Ковелі вже налічувалося 17 первинних партійних організацій, які об’єднували 114 членів і 36 кандидатів у члени партії. Велику організаторську роботу проводили також радянські, профспілкові і комсомольські організації.

Виконком міської Ради депутатів трудящих взяв на облік весь житловий фонд для відбудови. Певні ділянки вулиць і площ були закріплені за трудовими колективами підприємств і установ, які з великим ентузіазмом в позаробочий час працювали на відродженні рідного міста. Проводилася заготівля палива, насамперед для шкіл, лікарень та їдалень. Як відзначали делегати другої міської партійної конференції, що відбулася 10 лютого 1945 року, трудящі відробили на відбудові міста 12 тис. людино-днів. Ними були відбудовані ще 2 школи, де почало навчатися 867 дітей, поліклініку, лікарню, аптеку, санепідстанцію тощо. Успішно завершувалася відбудова залізничного вузла. Залізничники здали до експлуатації понад 200 км колії, спорудили через р. Турію 2 мости, відремонтували понад 230 вагонів, організували промивальний ремонт паровозів, відбудували допоміжні цехи. Стали до ладу електростанція і водокачка.

Комуністи Ковеля виступили ініціаторами соціалістичного змагання за дострокове виконання завдань четвертої п’ятирічки. У всенародне соціалістичне змагання включилися трудівники підприємств харчової та легкої промисловості, промисловості будівельних матеріалів, залізничники, ширився рух за звання новаторів і ударників праці. На кінець 1947 року в колективі Ковельського залізничного вузла це почесне звання завоювали 2783 працівники, 265 — виконали по 2 річні норми, 31 — по три і більше норм. Достроково завершили план 1950 року працівники дистанції колії, вагонного депо та інші. Колектив паровозного депо на заощаджені кошти відремонтував 40 паровозів. Працівники станції Ковель план навантаження вагонів виконали на 121 проц., розвантаження —на 178 проц. і здобули перехідний Червоний прапор Міністерства шляхів сполучення і ВЦРПС.

Широкого розмаху набрало змагання за передові методи праці. Значний поштовх цьому дала партійно-технічна конференція, проведена міськкомом партії у вересні 1950 року. Багато промислових підприємств міста достроково виконали п’ятирічний план. Так, колектив Ковельського вагонного депо перевиконав планові завдання по капітальному ремонту вагонів більш ніж у 5 разів, із значним випередженням йшли трудівники дистанції колії та інші колективи.

Великих успіхів домоглися комунальники, які за участю громадськості в роки п’ятирічки капітально відремонтували 125 будинків площею 1265 кв. метрів, 294 тис. кв. метрів шосейних шляхів, 47 водоколонок, посадили близько 4 тис. декоративних дерев. Колективи підприємств міста подали значну допомогу селянам району у проведенні колективізації сільського господарства і зміцненні новоутворених колгоспів. Протягом 1946—1950 рр. у Ковелі зросла кількість промислових підприємств. У листопаді 1946 року здали до експлуатації вагонне депо, в 1947 році паровозне.. Відбудовано цегельний завод, який випускав 750 тис. штук цегли на рік. Стали до ладу, держмлин № 36, птахокомбінат залізнична електростанція. За роки п’ятирічки на базі невеликої майстерні індпошиву зросла швейна фабрика. Програму останнього року п’ятирічки вона виконала у листопаді, заощадивши 5600 метрів тканини.

Поліпшилося медичне обслуговування трудящих. До четвертої річниці визволення Ковеля тут працювали 3 лікарні, пологовий будинок, 2 санепідемстанції, 2 дитячих ясел, дитячо-жіноча консультація, 3 аптеки, протималярійна станція, молочна кухня, пункт швидкої медичної допомоги, 2 рентгенологічні кабінети. В медичних закладах міста працювало 20 лікарів.

Постійна увага приділялася культурному будівництву. Тривала відбудова шкіл. У 1947 році в Ковелі діяли 2 середні і 5 неповних середніх шкіл, в яких навчалося понад 2,5 тис. учнів, 2 середні школи робітничої молоді, де здобували освіту 200 учнів, і школа ФЗН. Було відкрито також школу медичних сестер. Крім того, тут працювали 249 гуртків для ліквідації неписьменності і малописьменності серед дорослого населення.

Налагоджувалася робота культурно-освітніх закладів. На початок п’ятирічки було відбудовано кінотеатр, впорядковано клуб залізничників. При клубі створили бібліотеку, яка мала близько 3 тис. примірників. Для трудящих міста відкрили ще 3 бібліотеки — міську, профспілкову і дитячу, книжковий фонд яких становив близько 12 тис. примірників.

Успішне виконання четвертої п’ятирічки заклало міцний фундамент для дальшого розвитку народного господарства і культури. У роки п’ятої п’ятирічки зросла виробнича потужність фабрик і заводів, розширився асортимент їх продукції. Тільки на швейній фабриці випуск продукції за цей період збільшився на 70 проц. У 1955 році в пекарні харчокомбінату було встановлено першу механічну піч, через деякий час — ще дві. В 1951 році здано до експлуатації нове приміщення вокзалу. У 1957 році було закінчено будівництво і став до ладу льонозавод.

У зв’язку з підготовкою до 40 річчя Великого Жовтня широко розгорнувся рух раціоналізаторів та винахідників. Ковельські залізничники за 10 місяців 1957 року провели 2398 великовагових поїздів, перевезли понад план 1 млн. тонн народногосподарських вантажів. Протягом першої половини 1957 року на залізничному вузлі було подано понад 160 раціоналізаторських пропозицій. З них 115 запровадили у виробництво, що дало річний економічний ефект у сумі 80 тис. крб. За високі виробничі показники працівники вузла С. І. Анісімов, І. П. Полуянов, І. Т. Єлізаров, Т. М. Карпов, Г. X. Магардичан, Ф. П. Дікмаров були удостоєні ордена Леніна.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КОВЕЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 08 грудня 2017, 21:59

Частина V
Раціоналізатори-швейники подали 52 раціоналізаторські пропозиції, запровадження яких у виробництво дало економію в сумі 776,7 тис. карбованців.

У роки семирічки промисловість Ковеля досягла нових успіхів. Вже в першому році семирічки на швейній фабриці було запроваджено метод беззалишкового розкрою тканин, що дало 1105 тис. крб. економії. Ковельські залізничники почали семирічку масовим походом за технічний прогрес. В паровозному депо 1959 року було модернізовано існуюче і встановлено багато нового обладнання, запроваджено 180 одиниць малої механізації. Внаслідок цього середній і підйомний ремонт збільшився на 2 паровози, промивальний — на 16 паровозів за місяць, що дало економічний ефект у сумі 374,8 тис. крб. на рік. У вагонному депо кожний другий робітник став раціоналізатором.

Трудящі Ковеля активно включилися у рух за звання колективів і ударників комуністичної праці. Вже на кінець 1959 року в ньому взяли участь 84 бригади і цехи та багато робітників. У 1959 році приріст промислового виробництва у порівнянні з минулим роком становив 14,5 проц. У 1960 році став до ладу деревообробний комбінат, який виготовляв продукції на 665 тис. крб. на рік. У 1963 році почав давати продукцію завод збірного залізобетону. У 1964 році зведено було критий ринок, дитячий комбінат на 140 місць, ресторан, введено в дію першу чергу каналізаційної системи, розпочато роботи по газифікації міста та розширенню міського водопроводу.

Успішно завершили трудящі Ковеля виробничу програму останнього року семирічки. Взяте зобов’язання виконати план до 25 грудня 1965 року вони виконали достроково — до 1 грудня. Понад план було виготовлено продукції на суму 472,3 тисячі крб. Машиністи локомотивного депо провели за рік 6635 великовагових поїздів, перевезли 3695 тис. тонн понадпланових вантажів. На швейній фабриці тільки впровадження пропозицій по раціональному використанню матеріалів дало змогу заощадити у 1965 році понад 3 тис. метрів тканин майже на 3,5 тис. крб. Будівельники міста звели і здали до експлуатації 5 багатоквартирних будинків. У цьому ж році стали до ладу споруди — холодильник, баннопральний комбінат, фабрика механізованого ремонту взуття, кінотеатр, провели реконструкцію льонозаводу. Всього за роки семирічки в місті було споруджено 5 промислових підприємств, 11 торговельних і комунально-побутових закладів, здано до експлуатації 35,3 тис. кв. метрів житлової площі.

Нову трудову п’ятирічку трудящі Ковеля розпочали під лозунгом гідної зустрічі 50-річчя Радянської влади і 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Якщо в 1965 році промислові підприємства міста випустили продукції на 13,4 млн. крб., то в 1968 році —на 37,1 млн. крб., тобто у 2,8 раза більше. За цей же час число працівників, зайнятих на них, зросло в 1,5 раза. Значно збільшилися виробничі потужності заводу збірного залізобетону, який щорічно випускає продукції майже на 1 млн. крб. Рік у рік зростає виробництво на деревообробному комбінаті. Колектив, що налічує 700 працівників, дає щорічно продукції на 3 млн. крб. За останні 10 років подвоїла випуск продукції швейна фабрика. У 1958—1968 рр. було споруджено і введено в дію сирзавод, крохмальний завод, лукомеліоративну станцію, друкарню, вузол зв’язку. Ковель став значним промисловим центром області. У 1966 році в місті за рішенням уряду почалося будівництво великого заводу сільськогосподарських машин. Тут вироблятиметься обладнання для тваринницьких ферм, навісні тракторні механізми і запасні частини до сільськогосподарських машин. У 1970 році завод має дати першу продукцію.

Рік у рік удосконалюють виробництво, нарощують темпи перевезень народногосподарських вантажів, поліпшують ремонт і використання рухомого складу, колії і засобів зв’язку підприємства залізничного вузла. Колектив локомотивного депо пишається такими майстрами водіння великовагових поїздів, як В. Г. Під-ляський, В. О. Грудаков, Л. Я. Усов, Є. С. Грушко, М. І. Зайцев, В. В. Романенко, В. А. Балуєв та інші. В 1968 році машиністи депо провели 6646 великовагових поїздів, якими перевезли 3,7 млн. тонн понадпланових вантажів, заощадили 2432 тонни твердого і 231 тонну рідкого палива. Колектив вагонного депо реконструював своє підприємство, запровадив принципово новий потоковоконвейєрний метод ремонту вагонів.

Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю трудівників Ковеля. Кращі з них були відзначені урядовими нагородами. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно маневровому диспетчеру станції Ковель В. П. Бешті. В локомотивному депо працюють машиністи П. А. Коваленко, В. І. Винокуров, начальник поїзда О. В. Матяжев, черговий Л. Й. Федоров, які удостоєні ордена Леніна. Орденом Трудового Червоного Прапора відзначені бригадир полірувального цеху деревообробного комбінату В. П. Мінчук, працівник маслозаводу О. І. Грацонь та інші.

В цих успіхах трудящих Ковеля велика заслуга міської партійної організації, в лавах якої налічується близько 4 тис. комуністів.

Надійним помічником її є комсомольська організація, що об’єднує понад 8 тис. юнаків і дівчат. Велику роботу по господарському і культурному будівництву проводить міська Рада депутатів трудящих. Крім відділів, при виконкомі міської Ради працюють 13 позаштатних комісій, які у своїй діяльності спираються на сотні активістів. Міськрада на своїх сесіях і засіданнях виконкому розв’язує всі важливі питання життя і побуту трудящих.

Багато уваги приділяється у Ковелі соціально-культурному будівництву, поліпшенню побутового обслуговування, підвищенню життєвого і культурного рівня трудящих, благоустрою міста. У роки семирічки і нової п’ятирічки особливо широкого розмаху набуло житлове будівництво. В місті зросли цілі квартали з новими багатоквартирними будинками. Щороку тут вводилося в дію в середньому 7—8 тис. кв. метрів житлової площі. В 1968 було здано до експлуатації 6 житлових будинків загальною площею понад 10 тис. кв. метрів. Більш ніж 70 будинків спорудили індивідуальні забудовники. До послуг трудящих понад 100 магазинів, ларків, буфетів, їдалень, майстерень побутового обслуговування. Про розвиток економіки і культури міста, підвищення добробуту ковельчан яскраво свідчить зростання міського бюджету. Якщо в 1964 році він становив 2525 тис. крб., то у 1968 році —вже З 105,3 тис. крб., в т. ч. на освіту було виділено 1 188,2 тис. крб., на охорону здоров’я —1 255,4 тис. карбованців.

Збільшення державних асигнувань на соціально-культурні потреби зумовило дальше розширення мережі лікувальних закладів. У 1961 році в місті було завершено будівництво 2 нових лікарень. Крім того, населення обслуговують 3 поліклініки, онкологічний, шкірно-венерологічний і протитуберкульозний диспансери, дитяча лікарня, пологовий будинок, 2 санепідстанції та інші лікувальні заклади. В 1968 році в них працювало 119 лікарів і 470 чоловік середнього медперсоналу. Пункти охорони здоров’я створено в локомотивному і вагонному депо, а також на ряді інших підприємств.

Великих успіхів досягнуто в розвитку народної освіти. За післявоєнні роки у Ковелі було споруджено нові приміщення шкіл зі спортивними залами і майданчиками. В 1968 році відкрили ще одну школу на 964 місця. В 1968/69 навчальному році в місті було 12 шкіл. З них 8 середніх, в т. ч. 2 школи робітничої молоді і заочна школа. В школах навчається близько 7 тис. учнів і працюють понад 350 вчителів. Тут є медучилище, в якому навчається 600 учнів і працює понад 50 викладачів, і 2 профтехучилища, які готують кадри кваліфікованих робітників. Понад 500 ковельчан навчаються у вузах і технікумах країни. У 8 дошкільних закладах міста виховується 970 дітей.

Зростає мережа культурно-освітніх закладів міста. 1968 року в місті було 4 бібліотеки з книжковим фондом близько 100 тис. примірників. Вони обслуговують понад 8 тис. читачів. Крім того, функціонують 4 бібліотеки на підприємствах, книжковий фонд яких дорівнює близько 20 тис. примірників. Осередком культурно-освітньої роботи є Будинок культури на 650 місць. При ньому працюють гуртки художньої самодіяльності. Значну роботу проводить клуб залізничників.

В місті — 5 кінотеатрів, з них 2 широкоекранні, дитячий і 2 літні. Для любителів спорту — 2 стадіони, спортзал, водна станція, юнацька спортивна школа. Випускники школи не раз завойовували призові місця на обласних і республіканських змаганнях. Витвори рук умільців Ковельської станції юних техніків — моделі штучного супутника Землі «Біп-Біп» і планетного всюдихода — демонструвалися у Москві на Виставці досягнень народного господарства.

Гордістю ковельчан є музей В. І. Леніна, який існує на громадських засадах.

В музеї часто організуються зустрічі з старими більшовиками, відбуваються прийом у піонери, вручення юнакам і дівчатам комсомольських квитків, провадяться уроки з історії СРСР і суспільствознавства для школярів, заняття з слухачами мережі політосвіти. У 1967 році музею було присвоєно звання народного. Він систематично поповнюється експонатами. Тут є чимало цінних подарунків від трудових колективів Ковеля, друзів з Білорусії, Польської Народної Республіки, Куби та інших країн. Музей щороку відвідують тисячі людей, зокрема з навколишніх сіл, інших районів, областей і навіть республік. Частими гостями тут є іноземні туристи. Лише в 1968 році музей В. І. Леніна відвідало майже 12 тис. чоловік.

За роки Радянської влади Ковель невпізнанно змінився. В ньому зросли цілі масиви з 4- і 5-поверховими будинками. Місто прикрасили нові парки, сквери, дедалі більше вулиць вкривається асфальтом. На честь 50-річчя Великого Жовтня споруджено новий міст через р. Турію, на вулицях і в парках висаджено тисячі дерев.

Ще кращим стане місто у недалекому майбутньому. Передбачається оточити його зеленим кільцем, створити штучне водоймище із зоною відпочинку для трудящих. В умовах радянської дійсності змінилися і люди. Понад 15 тис. робітників і службовців трудяться на підприємствах і в установах міста. Серед них — близько тисячі інженерно-технічних працівників, багато з яких — вихідці із робітників і селян, що здобули освіту за Радянської влади.

Завдяки невтомній праці трудящих, великій допомозі Комуністичної партії Ковель перетворився на сучасне соціалістичне місто з розвинутою економікою і культурою.

А. Я. КАЛІЩУК. Я. М. СКУЛИНЕЦЬ, Я. К. СМІЯН
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4308
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2408 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: КОВЕЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 25 листопада 2019, 20:03

КОВЕЛЬ або КОВЛЄ, місто, положене на низині над рікою Турією, яка протікала тут кількома рукавами, формуючи кілька сухих островів. На одному з таких островів постав Ковель. Відколи існувала тут перша оселя, трудно сказати, але то була оселя камінного знаряддя, а також знаряддя бронзових наконечників списів, римських монет. Під час земляних робіт на острові в „Старому місті" було знайдено кілька довбаних колод — трумен, в яких лежали кістяки, а в високому березі часто видобували кераміку з 12-14 ст. В 14 ст. король Гедимин віддав оселю Ковель свойому внукові Федорові Сангушці. По смерті кн. Федора, оселя ця переходить до його синів, які присвоюють собі титул Сангушків-Ковельських. Оселя ця в ті часи була досить важливою тому, що в 1518 р. король Жигмонт надав К. місту „Магдебурзьке право" і запроваджує там ярмарки. У 1536 році К. переходить в дорозі заміни до королеви Бони. За старим описом Ковель тоді виглядав на велике місто, де бачимо „Митну комору" про що свідчить грамота.
„Усі купці, котрі зі солею з Дрогобича їдуть, ніде більше не платять мита тільки у Володимирі і в Ковлі. Згідно з Магдебурзьким правом, міщани міста Ковля мали свою окрему управу, на чолі якої стояли бурмістри і ратмани. Міщани щорічно у перший понеділок по новому році вибирали ратманів, а один з них виконував обов'язки бурмістра..." До управи входили голови цехів, т. зв. цехові майстри і чотири „брати". Згідно зі звичаєм ковельських ремісників, якщо ремісник хотів вступити до цеху, обов'язковий був дати камін воску на церкву і шпиталь.
В 16 ст. у Ковлі були такі цехи: гарбарський, шевський, шаповальський, панчошничий, пекарський, різницький, кравецький, кушнірський ... Завдячуючи розвиткові ремісництва і торгівлі місто швидко розвинулося, бо і сама Ковельська волость була велика. Належали до неї містечка: Жижва, Миляновичі та села: Гриновичі, Шайно, Хотешів, Куйно, Красна Воля, Мощане, Дубова, Облапи, Вербка, Гойшино, Бахова, Скулин і багато інших.
Подаємо документ захований до наших часів „Написаніе Привилею Ковельського ремесла кравецького". Документ цей з 16 ст. є цікавий не тільки своїм змістом, але й мовою, в якій було його написано. Свідчить він яскраво, що староукраїнська мова була тоді не тільки урядовою мовою міських управ, але, як то стверджують документи, була також і дипломатичною мовою в федеральних справах Польської Річипосполитої з Литвою, до якої належали землі бувшої Волинсько-Галицької держави. „На перед ведле привілею того маються заховувати хто би колвек ремесла того заживав: любо тутошний, альбо теж прихожий під владою цех майстра того ж в місті Ковля будучого і з братією його всею цеховою. Постанавляєм наперед маєт биті присяги на каждий рік, а братів 4 при ним, а мают на то вожовати старшії браття і молодшії і потім мають оддати молодшиї до старших кого би позволили бути цехмайстром бути тут же старшиї мають обирати з обох сторін тих... Мають перестерегати таких справ; хто би не мел ремесло где позатиканим робити .. . А котрий би мел пофольгувати такой попадає під вину цеймейстрові. Повтори меновання реч в цех вступо-ваниє маєт цехмейстром і братам всім честь учинити, а при тому кравецькому ремеслі штуку показати ..." З дальшого тексту документу довідуємося, що кожен ремісник мусів давати на церкву і лічницю камінь воску і до спільної скриньки по „усману". Згідно зі звичаєм всі мусять давати на свічки до церкви і для замку і для міста „стрільбу" для оборони.
Документ цей писано у Ковлі ЗО травня 1618 р. і підписано Цехмайстром Олександром і Кирилом.
Вже в 16-17 ст. була в К. велика жидівська колонія, яка постала там, після надання К. Магдебурзького права. У такому стані Ковель і його волость переходить 4 червня 1564 р. до московського емігранта кн. Андрія Курб-ського, з тим однак застереженням, що князь повинен тут дотримуватися литовського статуту і місцевого права і не порушувати прав ковельських міщан. Разом з кн. Курб-ським в Ковлі й околицях, на землях, які були йому надані королем Жигимонтом, оселилися його однодумці і підручні люди Клемет, Зубрицький та інші.
По смерті кн. Курбського, його поховано в манастир-ській церкві св. Миколая в с Вербці. По переведених у 1848 р. археологічних дослідах членом Київської Археологічної Комісії не знайдено ані кісток ані труни Курбського.
У першій половині 16 ст. в Ковлі бачимо школу, в якій вчитель отримував від місцевих церковних треб „третій гріш" на своє отримання. Крім тієї школи в 16 ст. існував в Ковлі притулок для бідних і старців, від дуже давних часів, маючи свої землі і капітали, подаровані шляхтичем Миколою Гулевичем і відомим оборонцем українського народу в Польському Сеймі — Древинським. В першій половині 16 ст. в Ковлі було кілька церков — дерев'яних. Так у грамоті Королеви Бони з 17 серпня 1540 р. згадується Воскресенська церква, а ктиторами, цієї церкви були князі і шляхта Ковельської волості. Церква ця згоріла в 1718 р. Пізніше в 16 ст. побудована була Благовіщенська церква, яка достояла до 1944 р. Була це одинока
і під поглядом старої архітектури пам'яткова церква на Волині („Історія Українського Мистецтва", ст. 43 — Г. И. Логвин) з 1505 р. Третя церква в тому ж Ковлі Воз-движенська також збудована була на початку 16 ст., четверта Введенська з 17 ст.. Що торкається будівель в місті, то були вони виключно дерев'яні і навіть самий Ковельський ратуш там, де містився магістрат і суд, були дерев'яні. Зі старих ковельських вулиць знаємо: Жидівську вулицю, Козий Базар, Пекарська вул., Заріччя, та Ксьондзівська вул. (в часі унії попів називали ксьондзами).
В 17 ст. і напочатку 18 ст. Ковель починає занепадати і польські королі віддають це місто в оренду, як свою власність. Так у 1770 р. отримав К. Дмитро Яблоновський за 18,000 золот. і 24 гроші, а по двох роках Стани Речі-посполитої віддають це староство в дідичне володіння королеві, який відступає К. краківському воєводі Вацлаву Жевуському. Так наближується 1795 р., коли ціла Волинь, а з нею і м. Ковель відходять до Росії і оголошено це місто „уєздним городом Волинської губернії". Число населення міста з року на рік зменшується, життя завмирає, так що в 1863 р. це колись велике і торговельне місто зі всіма пригородами нараховує ледве 37,644 жителів. В половині 19 ст., а саме у 1854 р. збудовано у К. перший у цьому місті римо-католицький костел.
Мало кому відома подорож Тараса Шевченка по Волині в 1846 р. і перебування його в м. Ковлі в складі археологічної для розбору комісії старих актів. Т. Шевченко виїхав на Волинь, щоб зробити рисунки з пам'ят-кових будівель, городищ і могил, зібрати народні оповідання, пісні і казки. Був він у Почаєві і на північно-західній Волині, зробив зарисовки церков у Вербці к/Ков-ля, Секуті й інших місцевостях Ковельського повіту. Про цю свою подорож по Волині Шевченко написав у свому творі „Варнак". Два роки пізніше, член цієї комісії Іва-нішів відвідав Ковель і вивіз до Києва цінні міські акти, що переховувалися в місцевому ратуші 16-17 ст.
Дальша доля цього міста до половини 19 ст. стає незавидною. Міщани, з браку заробітків, покидають центр міста, займаючись тепер рільництвом і городництвом і тільки від часу збудовання залізниці Берестя-Ковель-Київ місто починає знову відживати. Одночасно зростає торгівля і промисел. Статистика 1893 р. нараховує в К. 15,116 жителів, з них українців 5,498, римо-кат. 3,088, жидів 5,810, німців 612 і інших 108. В цьому шляхти 696, міщан 13,032, селян 1,266, православних церков 4, костьолів 1, синагог 1, домів молитви жидівських 7. Та сама статистика згадує, що у місті К. було дві школи, одна хлоп'яча, друга дівоча, дві лікарні, вісім лікарів і дві аптеки. Крім того був один жидівський притулок для дітей, 1 друкарня, 2 заклади фотографії. Міські доходи з того ж року виносили 41,122 руб., рахуючи при цьому 26,615 руб. від уряду на „отправ-лєніє воїнського постою". Ремісників зареєстрованих 384, робітників 269, челядників 75. Торговельних свідоцтв видано 1,097, крамниць 194.
Головним предметом торгівлі було дерево, яке, як і в давні часи, сплавляли рікою Турією до Гданська. Ця торгівля деревом дала можливість власникам великих маєтків в варварський спосіб винищити великі простори лі-са і цим підірвали добробут не тільки свій, але усього місцевого населення і одночасно збагачувала місцевих багатих купців.
Ковельський повіт у світлі цієї статистики представлявся так: загальна кількість населення 179,424, з них українців — 150,184 в 329 селах, поляків 7,982, решта припадала на жидів (переважно в місті К.). В містечках, котрих було у ковельському повіті 12.
За переписом 1911 р. Ковельський повіт займав 6,459 км. кілометрів і без м. Ковля проживало в ньому 233,791 жителів, з них православних (українців) 100,365 мужчин і 99,937 жінок, римо-католиків (поляків) 4,908 мужчин і 4,344 жінок, жидів 11,059 мужчин і 10,752 жінок, німців колоністів (протестантів) 1,218 мужчин і 1,197 жінок.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)

Герб Ковеля.JPG
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 155
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 19 раз.
Подякували: 37 раз.

Re: КОВЕЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення Ярина » 29 листопада 2019, 15:56

phpBB [video]


phpBB [video]


phpBB [video]


phpBB [video]


Повернутись до Літера К

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, Google [Bot], Google Adsense [Bot], GURU, ukrgenealogy