Козаровичі, село, Вишгородський р-н, Київська обл, Україна

[АннА]

Козаровичі — село у Вишгородському районі Київської області України. Розташоване над річкою Ірпінь біля Київського водосховища.
Історія
Поряд знаходиться значна багатошарова археологічна пам'ятка. Щодо походження назви «Козаровичі» немає достовірних відомостей. Можливо, вона походить від назви древнього племені хозар[2].

На старовинних картах Речі Посполитої кінця XVI-го — початку XVII-го століття село також позначалося як «Козажиче» (пол. Kozarzycze)[3].

Відповідно до книги Лаврентія Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії» (1864), про початок і заснування села не збереглося жодних переказів у місцевих мешканців[4].

Перші згадки про село датуються XV століттям. Козаровичі у другій половині XV століття були «землею господарською» або «королівською», і складали упосадження Київського замку і київських воєвод[2].
У складі Королівства Польського і Речі Посполитої (до 1795)
1511-го року Великий Князь Литовський і Король Польщі Сигізмунд І королівським привілеєм надав Козаровичі Яцку Єльцю разом із землями над річкою Тетерів:...з усіма людьми, з данинами медовими і грошовими, з землями пахотними, з ловами звіриними, з річками і з правом розширення, прибавлення і осадження людей; також зі звільненням цієї землі від служб осочницьких.
Яцко Єльц передає село своєму синові Федору, який у 1532-му продає Козаровичі київському воєводі Андрію Немировичу. Той, у свою чергу, у 1536-му продає їх Івану Горностаю, підскарбію Великого князівства Литовського, але за умови, що пожиттєве «тримання» залишається за воєводою.

У 1540-му король Сигізмунд І пише грамоту до «мужів козаровицьких», аби вони були послушні саме Горностаю. Іван Горностай постарався збільшити кількість мешканців села, запрошуючи нових поселенців.

У 1551-му році Іван Горностай передав половину Козаровичів старшому сину Івану, а другу половину — своєму брату Оникію Горностаю, маршалку господарському.

Іван Іванович Горностай помер бездітним, і Козаровичі перейшли у власність до його брата Гаврили Горностая. По смерті останнього у 1587-му році власником села став його син Ієронім[2]. Відомо, що Гаврило Горностай і його нащадки були кальвіністами за віровизнанням[5].

Він у 1594-му році призначив Козаровичі на довічне тримання своїй дружині Беаті.[2]

У 1605-му році Беата Горностай (у 2-му шлюбі Порицька) відступила довічне тримання своєму синові від першого шлюбу Самійлу Горностаю. Самійло Горностай заснував кальвіністську громаду (збір) у Козаровичах[5].

Самійло Горностай помер у Москві у 1618-му, залишивши по собі трьох малолітніх дітей; дружина його Теофіла з Горайських стала опікункою і адміністраторкою їх власності....

[АннА]

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Козаровичі, Києво-Святошинський район, Київська область
КОЗАРОВИЧІ — село, центр сільської Ради, розташоване на східному березі Київського моря, за 37 км від Києва. Населення — 2409 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Глібовка.
У Козаровичах міститься центральна садиба радгоспу «Козаровицький», за яким закріплено 4334 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1723 га орної землі. За високі показники 47 передовиків виробництва нагороджені орденами й медалями, серед них ланкова С. О. Маляр та колишній директор радгоспу Я. Н. Іванча — орденом Леніна.
У селі є середня школа, 2 клуби, бібліотека.
Перші згадки про Козаровичі в історичних документах належать до XV ст. Жителі села брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр., боролися у селянсько-козацьких загонах під проводом С. Палія. У 1831 році тут відбулося заворушення селян.
Під час визволення Козаровичів від німецько-фашистських загарбників загинуло 99 радянських воїнів, серед них Герої Радянського Союзу О. С. Гостев, О. І. Білаш, М. М. Рогачи-ков. За мужність, виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни, 386 жителів села нагороджено орденами й медалями СРСР.
Поблизу Козаровичів і Глібовки виявлено 6 поселень доби неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.), 2 поселення та залишки могильника доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), досліджено поселення зарубинецької культури (II ст. до н. е.— II ст. н. е.). Тут є також поселення і могильник часів Київської Русі.