УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ЛАНІВЦІ, місто, Тернопільська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4542
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2495 раз.
Подякували: 866 раз.
Стать: Жінка

ЛАНІВЦІ, місто, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА » 25 січня 2018, 21:00

ЛАНІВЦІ – місто Тернопільської області, райцентр. Розташов. на р. Жирак (прит. Горині, бас. Дніпра), за 65 км залізницею і 57 км шосейним шляхом від обласного центру. Залізнична станція. Населення 8,5 тис. осіб (2008).
На околицях Л. знайдено залишки поселення трипільської культури.Перша з відомих на сьогодні письмова згадка – під 1444. Через 100 років – 1545 – у документах, що стосуються цього поселення, воно значиться як приватновласницьке містечко. Л. страждали від татар. нападів, особливо спустошливим був напад 1618.
Згідно з умовами 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшли до Російської імперії і стали волосним центром Кременецького пов. Волинського намісництва.
1874 тут було відкрито однокласне нар. уч-ще.
1920 переходять під владу Польщі. Пром-сть була розвинута слабо: у 1920–30-ті рр. працювали цегельня, 2 млини, чесальня вовни.
Від 1939 (див. Возз'єднання українських земель у єдиній державі) – у складі УРСР, з 1940 – райцентр.
Від липня 1941 до березня 1944 окуповане вермахтом (див. Друга світова війна).
По війні відбудоване.
1956 переведено до категорії селищ міськ. типу. 2001 віднесено до категорії міст районного значення.
Збереглися земляні укріплення від оборонного замку 17 ст.

Зображення
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4542
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2495 раз.
Подякували: 866 раз.
Стать: Жінка

Re: ЛАНІВЦІ, місто, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА » 31 січня 2018, 14:22

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Ланівці — селище міського типу (з 1956 р.), центр однойменного району, розташоване на широкій рівнині при впадінні Буглівки і Жерді в Жирак (притока Горині), за 65 км від обласного центру, з яким зв’язане залізницею та автошляхом. Залізнична станція. Населення — 7527 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Оришківці.

Територія, де розташоване селище, була заселена здавна. Поблизу Ланівців, в урочищі Леваді, виявлено поселення трипільської культури, знайдено бронзовий меч доби пізньої бронзи та римські монети II століття.

Час виникнення поселення невідомий. В історичних документах Ланівці як одне з великих поселень Волині вперше згадуються під 1444 роком, а в описі Кременецького замку за 1545 рік — як приватне містечко.

Перебуваючи у власності різних магнатів, селяни спочатку платили переважно данину натурою й грішми. З XVI ст. більшого поширення набула панщина, яка становила 2—3 дні на тиждень з лану.

Крім феодального гніту, що важким тягарем лягав на плечі трудового люду, селяни Ланівців багато терпіли від міжусобної боротьби, яка постійно точилася між феодалами. Протягом 1558—1564 рр. князям Вишневецьким вдалося заснувати на лановецьких землях кілька сіл. У червні 1565 року селяни скаржилися повітовому старості, що князі захоплюють общинні землі і передають іншим поселенням. Проте їхня скарга лишилася без відповіді. Міжусобиці супроводилися пограбуваннями, насильством і руйнуваннями. В один з таких набігів, що його вчинив на Ланівці у 1565 році загін дворових слуг князя 0. Вишневецького, багато жителів було скалічено і вбито, а їхнє майно пограбовано. Селяни чинили опір сваволі феодалів. Так, у 60-х роках XVI ст. вони відмовилися платити панові грошову ренту, відробляти повинності тощо.

Населення Ланівців зазнавало багато лиха й від частих нападів турецько-татарських орд. Восени 1618 року татари, вторгшись на Поділля, пограбували й спустошили Ланівці та навколишні села, більшість населення захопили в полон.

З початком визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельцького селяни й міщани почали організовуватися ь загони й нападати на шляхту, орендарів, ксьондзів. Багато жителів містечка взяло участь у битві проти польсько-шляхетського війська під Збаражем.

Після Андрусівського перемир’я (1667 р.) Ланівці залишилися під владою Польщі. В 1793 році у складі Правобережної України містечко возз’єдналося з Росією і стало волосним центром Кременецького повіту Волинської губернії. Тут проживало 650 чоловік, налічувалося 170 будинків. За користування мізерними ділянками землі піші господарства відбували 2 чоловічі та один жіночий, тяглові — 3 чоловічі й 1 жіночий дні панщини на тиждень. Крім панщини, всі селяни повинні були відробляти т. зв. літні й зимові дні, а також будівельні за плату, встановлену губернатором, по черзі нести нічну варту. Поміщик широко застосовував урочну систему: він давав таку денну норму, що її ледве можна було виконати за 2—3 дні.

Не внесла суттєвих змін в економічне становище селян реформа 1861 року. Краща земля, як і раніше, лишилася у поміщика. Селянські наділи не перевищували 4,5 десятини на двір. За кожну десятину землі селяни повинні були внести до казни втричі більше існуючої на той час ціни на землю.

Селяни терпіли від малоземелля. Для сплати викупних платежів незаможні вдавалися до позичок і врешті решт змушені були віддавати свою землю поміщику чи заможним селянам за борги. За даними 1870 року, в містечку проживало 623 чоловіка, налічувався 201 двір. Тут діяв млин, було 5 магазинів, 40 ремісників. Тричі на рік відбувалися ярмарки, де торгували місцеві і приїжджі купці, збували свою продукцію ремісники. Однак основним заняттям населення було землеробство. Матеріальні нестатки, постійна нужда змушували селян за мізерну плату працювати в поміщицьких маєтках, штовхали їх на шлях класової боротьби, яка особливо загострилася під час революції 1905—1907 рр. У цей період у Ланівцях відбулися заворушення. Безземельні й малоземельні селяни виступали за розподіл землі поміщиків, боролися за користування лісами й пасовищами, а наймити вимагали підвищення заробітної плати. Місцеві власті намагалися придушити селянські заворушення. їм допомагали церковники. На початку липня 1905 року вони влаштували молебінь, на якому священики проклинали «бунтівників». Після молебня почали збір пожертвувань. Місцеві купці, куркулі, поміщики щедро вносили гроші для боротьби з повсталими селянами.

Тяжке становище жителів Ланівців ще більше погіршувалося внаслідок їх політичного безправ’я, неписьменності, незадовільного медичного обслуговування. В селі часто спалахували інфекційні хвороби: скарлатина, тиф та інші. Однокласне народне училище тут відкрито лише в 1874 році.

В роки першої світової війни значну кількість працездатного населення було відправлено на окопні й шляхові роботи, 50 чоловіків мобілізовано до діючої армії. Згубно відбилися на економіці містечка реквізиції. На потреби війни забирали коней, фураж, продовольство. Внаслідок нестачі робочої худоби, зерна, реманенту, браку робочих рук великі масиви землі лишилися незасіяними. Тривалий час в містечку розміщувалися тилові частини 11-ї російської армії, а з завершенням будівництва залізничної лінії (1915 р.), що з’єднала Шепетівку з Тернополем, і воєнно-польової залізниці Ланівці—Заложці — 19-й залізничний військовий батальйон та агрономічний відділ 11-ї армії. Чимало революційно настроєних солдатів цих військових частин, спілкуючись з селянами, роз’яснювали їм імперіалістичний характер війни, розповідали про ставлення до неї більшовиків, закликали до боротьби з самодержавством.

Повалення царату в результаті Лютневої буржуазно-демократичної революції активізувало боротьбу населення за землю і політичні свободи. Під впливом російських солдатів і спільно з ними селяни збирали врожай з поміщицьких полів, громили економії. Солдати відмовлялися виконувати накази свого командування по охороні поміщицьких маєтків та лісів.

Радо зустріли трудящі маси Ланівців перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, перші декрети Радянського уряду. Збираючись на сходки, вони вимагали конфіскації та розподілу поміщицької і куркульської землі. У грудні запроваджено контроль за роботою приватного млина. На початку січня 1918 року в містечку було встановлено Радянську владу. Волосний революційний комітет очолив селянин П. П. Бейзим. Ревкомівці провели облік майна та землі великих землевласників, приступили до її поділу між малоземельними та безземельними селянами. Однак 20 лютого 1918 року Ланівці захопили австро-німецькі війська, які встановили тут жорстокий окупаційний режим. Для охорони майна місцевих багатіїв у містечку розквартирувалося близько 200 чоловік кінного загону т. зв. гайдамаків, які одночасно здійснювали каральні функції. У травні вони вчинили дику розправу над членом ревкому П. Лазебнюком та іншими активістами. Проти загарбників розгорталася народна боротьба. В квітні 1918 року на залізничній станції було знищено склад боєприпасів. Три дні лунали вибухи, високо в небо підносилися стовпи диму. В листопаді утворився партизанський загін на чолі з вчителем з села Синівців В. П. Чабаєм. Через деякий час до нього приєднався загін революційних селян з Ямпільської волості. Об’єднаний загін дістав назву Лановецько-Ямпільського. Центром його діяльності стала відбита у ворога залізнична станція Ланівці. Партизани перешкоджали просуванню військових ешелонів, виводили з ладу комунікації, здійснювали напади на невеликі ворожі гарнізони. Кожний, навіть незначний успіх бійців загону радував селян, запалював їх на боротьбу за своє визволення, за встановлення Радянської влади. Селянська молодь масово вступала до загону. В листопаді—грудні 1918 року загін взяв активну участь у вигнанні німецьких окупантів та гайдамаків з Кременецького повіту.

Однак на зміну німецьким інтервентам прийшли петлюрівці. На початку червня 1919 року частини Таращанської бригади визволили Ланівці. Було створено ревком, а для забезпечення революційного порядку — міліцію. Ревком організував допомогу продовольством Червоній Армії, конфіскував надлишки землі у місцевих багатіїв. Та дальшому будівництву нового життя перешкодила навала польської вояччини, яка у вересні 1919 року захопила Ланівці. Окупанти заарештували жителів, які підтримували Радянську владу. Знову насаджувалися старі порядки, у селян відібрали землю і майно. Незважаючи на переслідування, трудящі продовжували вести боротьбу.

У липні 1920 року внаслідок наступальних операцій червоні частини 14-ї армії визволили містечко. В другій половині липня тут було обрано ревком. Очолив його 3. К. Пилипончук. Ревком приступив до розподілу конфіскованих у куркулів надлишків землі, обліку млинів, взявся за наведення санітарного порядку в містечку, відкрив бібліотеку.

Та недовго тривало радянське будівництво. 20 вересня 1920 року Ланівці знову захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі. Було відновлено старі порядки, встановлено жорстокий окупаційний режим. Ланівці стали центром гміни. Оскільки вони були прикордонним містечком, тут розмістився гарнізон. Після комендантської години без спеціальної перепустки жителям заборонялося ходити по вулицях.

За даними на 1931 рік, в Ланівцях проживало 2667 жителів, було 270 будинків, 325 господарств, з них 313 бідняцьких. Дві третини землі належали 2 поміщицьким і 10 осадницьким господарствам. 105 бідняцьких господарств зовсім не мали польової землі. Значним землевласником була уніатська церква, якій належав 41 га. Священик мав 34 га землі.

Промисловість у містечку не розвивалася. Діяли лише цегельня, 2 млини, чесальня вовни, на яких працювало понад 50 робітників. Робочий день тривав 12— 14 годин. Біднота тулилася в маленьких хатинах, на занедбаних, не освітлюваних, весною й восени майже непроїжджих вулицях.

У Ланівцях виникли різні контори для закупівлі сільськогосподарських продуктів. Не маючи можливості збувати продукцію своєї праці в іншому місці, селяни за безцінь продавали її скупникам. У 1931 році існувало близько 80 приватних дрібних і великих торговельних контор. Місцеві багатії орендували поміщицьку землю і з половини врожаю здавали селянам, зобов’язуючи їх щороку вирощувати ті самі технічні культури — цукрові буряки, тютюн, картоплю. Внаслідок цього земля виснажувалась і давала дедалі менші врожаї, що гостро позначалося на матеріальному становищі основної маси населення. Навіть у тих селян, що мали польові наділи, не вистачало хліба до нового врожаю. Голод, недоїдання, злидні були постійними супутниками селянської бідноти.

Медичну допомогу населенню Ланівців за плату подавали лікар, фельдшер і акушерка. Бідняцькі маси, не маючи змоги платити за лікування, вдавалися до баб-шептух.

В містечку діяла семирічна (до 1936 року п’ятикласна) школа. Важкі умови життя більшості родин позначилися й на тому, що на початку 1939 року з 483 дітей шкільного віку 207 не мали змоги відвідувати школу. Польські власті закрили всі українські культурно-освітні заклади.

За дорученням Кременецького окружного комітету КПЗУ в Ланівцях нелегальну агітаційну роботу серед трудящих проводили комуністи з сусідніх сіл Білозірки та Борщівки. Вони роз’яснювали робітникам і селянам антинародну реакційну суть політики польського буржуазно-поміщицького уряду, знайомили їх з успіхами соціалістичного будівництва на Радянській Україні, розповсюджували комуністичні листівки. Під впливом комуністів-підпільників у 1932 році селяни відмовилися продавати продукцію сільського господарства й купувати промислові товари у місцевих торговців, вимагаючи зниження цін на них і підвищення цін на продукцію свого виробництва. Трудящі виступали проти антинародної конституції, бойкотували вибори до сейму, вели боротьбу за соціальне й національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною.

Справжнє щастя прийшло до трудящих Ланівців золотої осені 1939 року. 17 вересня в містечко вступили частини Червоної Армії. Хлібом-сіллю зустрічало населення радянських воїнів. Цього дня тут відбувся багатолюдний мітинг, на якому трудящі висловили сердечну подяку Комуністичній партії та Радянському урядові за принесену волю.

Зразу ж після визволення в Ланівцях утворився селянський комітет, який очолив селянин-бідняк С. К. Печенюк. Було створено народну міліцію. Народна влада запровадила революційний порядок. Згодом відкрилася школа з рідною мовою викладання, навчання в якій здійснювалося за новою програмою.

Вперше за всю історію Ланівців трудяще населення у жовтні 1939 року взяло участь у вирішенні важливих державних справ. На підставі декларацій, прийнятих Народними Зборами Західної України, було націоналізовано промислові підприємства, конфісковано поміщицьку та церковну землю і розподілено її між бідняцькими селянськими господарствами.

У січні 1940 року за новим адміністративним поділом Ланівці стали районним центром. З утворенням районних установ, організацій і підприємств сюди приїхали зі східних областей УРСР вчителі, досвідчені партійні й радянські працівники. Водночас на партійну, радянську й господарську роботу висувались кадри з місцевого населення. Так, колишній член КПЗУ М. Ф. Лисак очолив відділ комунального господарства райвиконкому.

Райком партії, районний виконавчий комітет спрямували свою діяльність на розвиток соціалістичної промисловості, сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров’я. Вже у першій половині 1940 року почали працювати райпромкомбінат, дві промислові артілі, п’ять магазинів державної торгівлі, їдальня, ряд побутових закладів. Відкрилися клуб, бібліотека. Значну допомогу селянським господарствам надала новостворена машинно-тракторна станція. Частку своєї праці вклали у перші соціалістичні перетворення комуністи й комсомольці (комсомольська організація створена в січні 1940 року). У березні 1940 року з великим політичним і трудовим піднесенням пройшли вибори до Верховної Ради СPCP і Верховної Ради Української РСР. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних проголосувало 98 проц. виборців села.

Радянське будівництво перервав напад на CPСP гітлерівської Німеччини. В перші дні війни понад 40 комуністів, комсомольців, радянських активістів добровільно пішли на фронт. З липня 1941 року гітлерівці окупували Ланівці. Вже на другий день окупації вони стратили групу комсомольців, у т. ч. члена бюро Лановецького районного комітету комсомолу М. Седова. У липні 1942 року біля цегельного заводу окупанти і їхні поплічники — українські буржуазні націоналісти — розстріляли 2535 радянських громадян з районного центру та інших населених пунктів. Часто без будь-яких причин, прямо на вулиці окупанти вбивали зустрічних жінок, стариків і дітей. Гітлерівці створили тут гетто, де було знищено близько 5 тис. радянських громадян. Вивезли на каторжні роботи до Німеччини 99 юнаків і дівчат. Під час відступу вони зруйнували і спалили 122 житлові та інші будинки.

Трудящі Ланівців чинили опір загарбникам і їхнім наймитам — українським буржуазним націоналістам — саботували розпорядження місцевих окупаційних властей, зривали відправку населення на каторжні роботи до Німеччини, допомагали партизанам. Коли в березні 1943 року до ПІумського району прибув партизанський загін ім. Михайлова під командуванням А. 3. Одухи, в Ланівці був направлений В. М. Рузавін, який очолив тут рух опору проти окупантів. Багато жителів села вступило до партизанського загону.

5 липня 1943 року недалеко від Ланівців пройшло бойовим рейдом Сумське партизанське з’єднання під командуванням С. А. Ковпака, а в лютому—березні 1944 року — 1-е і 2-е Молдавські з’єднання і партизанський загін під командуванням Я. О. Мухіна. Партизанські рейди активізували антифашистську боротьбу, вселили надію на швидке визволення.

6 березня 1944 року війська 60-ї армії 1-го Українського фронту визволили Ланівці від німецько-фашистських окупантів. У перші дні вільного життя 479 жителів Ланівців влилося до Червоної Армії. 363 з них нагороджено орденами й медалями СРСР, 61 загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Разом з радянськими військами до Ланівців прибула оперативна група обкому партії на чолі з першим секретарем І. Д. Компанцем і перебувала тут протягом місяця, до переїзду в Збараж. Одночасно відновили свою діяльність райком партії, райвиконком і райком комсомолу, сільська Рада. Вони доклали багато зусиль для мобілізації трудящих на відбудову та дальший розвиток господарства, нормалізації життя в селі. Переборюючи повоєнні труднощі, ведучи боротьбу з українськими буржуазними націоналістами, трудящі своєчасно провели весняну посівну кампанію 1944 року, працювали на відбудові села, подавали всіляку допомогу фронтові. До 22 серпня 1944 року на танкову колону «Селянин Тернопільщини» в районі було зібрано понад 1 млн. крб. Танк, збудований на кошти, зібрані трудящими Лановецького району, брав участь у боях за визволення Польщі, Чехословаччини, за взяття Берліна.

Населення одержувало допомогу від держави. Вже у перші місяці після визволення в село стали надходити будівельні матеріали — ліс, цемент, цегла, що дало змогу в короткі строки провести першочергові ремонтні роботи. Наприкінці 1944 року почали працювати промкомбінат, маслозавод, промартіль «Червоний швець», ряд підприємств громадського харчування, поліклініка, лікарня, аптека. Відкрилися бібліотеки й клуб. З квітня 1945 року розпочалося навчання в семирічній школі, яку відвідувало 277 учнів. їх навчало 13 вчителів. Цього року з державного бюджету на фінансування сільськогосподарських заходів, шляхового й комунального господарства району виділено 163 500 крб., на освіту — 1 519 700 крб., на охорону здоров’я — 366 600 карбованців.

У перші післявоєнні роки ще гостро відчувалася нестача техніки, посівного матеріалу, робочих рук. У плуги доводилося впрягати корів, хоч їх залишилося після німецьких загарбників небагато. Нерідко волочили ріллю ручними граблями. Проте посівну кампанію 1946 і 1947 років було завершено вчасно.

На початку січня 1948 року в Ланівцях за ініціативою бідняцького активу організовано колгосп ім. Жданова, в якому об’єдналося 80 селянських господарств.

Вони усуспільнили 197 га землі, 26 робочих коней, 19 плугів, 31 рало і 18 возів1. Згодом утворився ще один колгосп — ім. Мічуріна. Для проведення сільськогосподарських робіт колгоспам, в яких було мало свого тягла, значну підтримку подала Борсуківська МТС. Вже перші роки колективного господарювання переконали селян у його вигідності. В 1950 році колгоспи об’єдналися в одне господарство — ім. Жданова.

Велику допомогу дістав колгосп від трудящих східних областей республіки. Держава забезпечувала артіль сортовим насінням, технікою, надавала кредити. У 1950 році до колгоспу ім. Жданова приєдналися артіль ім. XIV з’їзду ВЛКСМ села Волині і колгосп села Малих Куськівців, а в 1955 році — колгосп села Оришківців. Господарство мало 3418 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2825 га орної землі.

Важливе значення для дальшого зміцнення господарства мали рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Правління колгоспу, територіальна первинна партійна організація (створена 1948 року) переглянули структуру посівних площ, взяли курс на впровадження високоврожайних культур, поліпшення маточного поголів’я худоби, механізацію трудомістких процесів. Помітних успіхів колгоспники досягли в наступні роки і, зокрема, протягом восьмої п’ятирічки. Якщо в 1965 році вони зібрали по 19,5 цнт зернових і 346 цнт цукрових буряків з гектара, то середньорічна врожайність зернових за 8-му п’ятирічку становила 24 цнт, а цукрових буряків — 360 цнт з га. В Ланівцях споруджено міжколгоспну станцію птахівництва та інкубації на 32 тис. курей, пущено першу чергу міжколгоспного комплексу для відгодівлі свиней на 10 тис. голів.

Поряд із зростанням господарства росли й міцніли колгоспні кадри, з’явилися передовики виробництва. Повагою серед колгоспників користується один з організаторів колгоспу, нині пенсіонер, почесний колгоспник П. І. Прокопчук. За вирощення високих урожаїв зернових і технічних культур у 1958 році його нагороджено орденом «Знак Пошани». За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства, орденом Леніна нагороджено комбайнера М. 3. Адамчука, орденом Жовтневої Революції — бригадира рільничої бригади М. Ф. Голобородька, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкову К. І. Бардадин.

Включившись у змагання на честь 50-річчя утворення СРСР, колгоспні трудівники взяли підвищені зобов’язання на 1972 рік і успішно їх виконали. Вони зібрали в середньому по 26,3 цнт зернових і по 422 цнт цукрових буряків з га, виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 88 цнт м’яса й по 297 цнт молока. На початку 1973 року на громадських фермах утримувалося 1810 голів великої рогатої худоби, 927 свиней, 580 овець. Колгосп має 25 тракторів, 15 різних комбайнів, багато іншої сільськогосподарської техніки, 15 автомашин, що дає змогу механізувати 80 проц. усіх польових робіт. За виявлену трудову доблесть на збиранні врожаю 1972 року орденом «Знак Пошани» нагороджено тракториста Є. С. Бойчука.

З великим патріотичним ентузіазмом працюють колгоспники у третьому році дев’ятої п’ятирічки. За ініціативою партійної організації колгоспу на початку року було укладено договори на соціалістичне змагання між окремими тваринниками, ланками, бригадами. Бурякосійні ланки зобов’язалися в 1973 році зібрати по 500 цнт цукрових буряків з кожного гектара.

Із збільшенням площ посіву цукрових буряків у колгоспах району і зростанням їх врожайності 1955 року в Ланівцях почалося будівництво цукрового заводу.

Тернопільський обком ЛКСМУ оголосив будову ударною комсомольською. Сюди приїхало понад 250 комсомольців і молодих будівельників з усіх районів області.

За 4 роки ударної праці було зведено всі корпуси заводу, споруджено ціле промислове містечко.

Восени 1959 року завод потужністю 25 тис. цнт переробки сировини на добу став до ладу. З кожним роком зростало виробництво цукру. Якщо спочатку тут виробляли 11—15 тис. тонн цукру-піску щороку, то в 1965 році — 25 тис. тонн. З введенням у дію заводу почала працювати ТЕЦ, що дало можливість електрифікувати ряд колгоспів Лановецького й сусіднього Шумського районів. У 1968 році заводську ТЕЦ і місто підключили до Добротвірської ДРЕС.

На заводі працює понад 1200 робітників, у т. ч. 140 комуністів і комсомольців, які йдуть в авангарді боротьби за піднесення продуктивності праці, поліпшення якості продукції. Сумлінну працю машиніста паровоза транспортного цеху комуніста П. Є. Швалинського відзначено орденом Трудового Червоного Прапора. Високе довір’я трудящі виявили слюсарю заводу А. А. Кутраню, обравши його депутатом Верховної Ради Української РСР восьмого скликання. 158 заводських винахідників і раціоналізаторів об’єднані в первинній організації Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів. Протягом 1966—1972 рр. вони внесли 528 пропозицій, від впровадження яких завод одержав 462 тис. крб. економії.

З 1958 року в Ланівцях діє цегельний завод потужністю 4 млн. штук цегли на рік. 1962 року на базі приміщень депо станції створено завод залізобетонних конструкцій, який виробляє залізобетонні блоки, плити, перекладини, стовпи для господарського й житлового будівництва, в 1963 році — фабрику гумових іграшок, продукція якої йде в усі кінці країни. У селищі є також районне об’єднання «Сільгосптехніки», хлібний і маслоробний заводи. Тут розміщена пересувна механізована колона 154, яка займається осушенням земель й обслуговує шість районів області.

Промислові підприємства Ланівців успішно завершили восьму п’ятирічку. Випуск продукції, порівняно з попередньою п’ятирічкою, зріс майже у 1,5 раза, продуктивність праці підвищилася на 50 процентів.

Помітних успіхів досягли промислові підприємства селища в першому році дев’ятої п’ятирічки. Валової продукції було вироблено на 15 654 тис. крб. Значно перевиконав планове завдання 1971 року цукровий завод, виробивши 32,4 тис. тонн цукру-піску. Високих виробничих показників робітничі колективи селища добилися в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР. Порівняно з 1971 роком виробництво промислової продукції зросло на 10 проц., продуктивність праці підвищилася на 11 проц. Цукровий завод виконав план 1972 року на 102 проц., 10 грудня завершив виконання річного завдання завод залізобетонних конструкцій, 19 грудня — фабрика гумових іграшок.

Натхненні здобутими успіхами, колективи промислових підприємств селища, включившись у всесоюзне соціалістичне змагання, визначили нові рубежі на третій рік п’ятирічки. Вони зобов’язалися достроково завершити планові завдання 1973 року, значно поліпшити економічні показники. Колектив хлібозаводу дав слово державний план 1973 року по випуску й реалізації продукції завершити до 20 грудня, підвищити продуктивність праці на 2,8 проц., знизити собівартість продукції на 3 проц., освоїти п’ять нових видів продукції, впровадити у виробництво десять раціоналізаторських пропозицій. Цукровий завод виробить промислової продукції більш як на 12 млн. крб. Над виконанням взятих зобов’язань тут поряд з українцями самовіддано працюють росіянин С. О. Зирянов, білорус В. Є. Транзенок, башкир Л. Ф. Гарифулін, поляк С. Т. Гепке та представники інших національностей. Лановецькі підприємства одержують обладнання з Москви, Ленінграда, Липецька, Горького, Ульяновська, Мінська, Риги, Ашхабада. Продукція місцевих заводів іде в міста Української РСР, Російської Федерації, Білоруської РСР, прибалтійських республік.

З дальшим розширенням виробничих площ, удосконаленням виробництва й підвищенням продуктивності праці на кінець дев’ятої п’ятирічки випуск валової продукції проти 1970 року зросте на 40 проц. У третьому, вирішальному році п’ятирічки стануть до ладу асфальтовий та комбікормовий заводи.

За післявоєнні роки невпізнанно змінився загальний вигляд Ланівців, які 1956 року віднесено до категорії селищ міського типу. Поблизу цукрового заводу виросло робітниче селище. Тут збудовано багатоквартирні будинки, приміщення, де розмістилися медпункт, аптека, дитячий комбінат, їдальня, продовольчі та промтоварні магазини, будинок культури. В центрі селища споруджено торговельний центр, лікарню, побутовий комбінат тощо.

Особливо широкого розмаху набрало житлове будівництво. Лише в роки восьмої п’ятирічки зведено 200 індивідуальних будинків. У багатьох квартирах встановлено газові плити. Центральні вулиці й тротуари заасфальтовано, розбито новий сквер, прокладено водопровід. У центрі селища височить пам’ятник В. І. Леніну. Свято шанують трудящі пам’ять радянських воїнів, які полягли в боях за визволення Ланівців. На їх честь споруджено пам’ятник Слави.

Необхідні промислові, продовольчі та інші товари мешканці можуть придбати в селищі, де працює 16 магазинів. 1972 року в особистому користуванні робітників, колгоспників і службовців Ланівців налічувалося 15 легкових автомашин, 135 мотоциклів, в багатьох квартирах є телевізор, радіоприймач, холодильник, пральна машина. З підприємств громадського харчування діють 5 їдалень, ресторан, кілька буфетів.

Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. В селищі на варті охорони здоров’я трудящих стоять поліклініка, райлікарня на 200 ліжок з хірургічним, терапевтичним, пологовим, дитячим та інфекційним відділеннями, протитуберкульозний диспансер на 185 ліжок, санітарно-епідеміологічна станція, два здоровпункти. У 1972 році в медичних закладах селища працювало 36 лікарів, 156 чоловік з середньою медичною освітою. Значні зміни за післявоєнні роки сталися і в галузі народної освіти. Якщо до визволення у вересні 1939 року в семирічній школі навчалося 250 учнів, працювало 9 учителів, то у 1971/72 навчальному році в селищі діяли дві середні загальноосвітні та районна заочна школи, в яких вчилося 1567 учнів, працювало 92 вчителі. Школи мають добру матеріальну базу: предметні кабінети, спортивні й географічні майданчики, майстерні. Лановецькі піонери створили клуб інтернаціональної дружби. Вони листуються з піонерами шкіл Москви, Ленінграда, Шушенського, Узбецької РСР, Якутської АРСР; провели кілька усних журналів на тему «П’ятнадцять республік-сестер». Два колишні випускники шкіл стали кандидатами наук. За успіхи в комуністичному вихованні підростаючого покоління вчительці середньої школи № 1 Н. А. Федотовій у 1967 році присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР, а вчительку Н. П. Байду нагороджено орденом «Знак Пошани». З 1965 року в селищі працює семирічна музична школа, яку відвідує 120 учнів. 235 дітей дошкільного віку виховуються у двох дитячих комбінатах.

До послуг трудящих Ланівців — районний будинок культури, два робітничі клуби з стаціонарними кіноустановками, п’ять червоних куточків на підприємствах.

При будинку культури й робітничих клубах працюють хорові, драматичні, танцювальні та інші гуртки, вокальний, інструментальний та естрадний ансамблі. Жіночий вокальний ансамбль «Ланівчанку» на республіканському фестивалі, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, було нагороджено дипломом 2-го ступеня, а естрадний ансамбль — дипломом 3-го ступеня. В будинку культури часто виступають артисти в Києва, Тернополя. У дні підготовки до 50-річчя СРСР тут побували артисти з Бреста, Мінська й міст Естонії.

В селищі працюють дві районні бібліотеки — для дорослих і дітей, бібліотеки є на цукровому заводі, в лікарні, двох середніх школах. У їхніх фондах налічується 85 тис. книжок. Бібліотеки влаштовують читацькі конференції, літературні вечори та інші масові заходи. З 1963 року в Ланівцях діє широкоекранний кінотеатр на 320 місць.

У величних перетвореннях, що сталися в селищі, провідне місце належить 33 партійним організаціям, які об’єднують 525 комуністів. Близько 80 проц. з них зайняті безпосередньо на виробництві. Скрізь, де б не працювали комуністи, вони виступають ініціаторами нового, передового. Чимало комуністів працюють пропагандистами, агітаторами, лекторами, політінформаторами, несуть у маси правдиве слово партії.

Велику громадську роботу провадить 61 комсомольська організація селища, в якій налічується 728 членів ВЛКСМ. Комсомольські організації виступають надійними помічниками комуністів щодо патріотичного й інтернаціонального виховання молоді, залучення її до оборонно-масової та спортивної роботи. Багато комсомольців беруть участь у діяльності народних дружин, спортивних і оборонного товариств тощо.

Багатогранну роботу проводить селищна Рада, до складу якої обрано 109 робітників, колгоспників і службовців, та її постійні комісії. Серед депутатів — 66 комуністів і комсомольців. Селищна Рада постійно здійснює контроль за діяльністю підприємств, турбується про дальше поліпшення торгівлі, охорони здоров’я, збільшення виробництва промислової і сільськогосподарської продукції. В 1972 році з бюджету селищної Ради було використано 540,2 тис. крб., у т. ч. на розвиток освіти 335,4 тис. карбованців.

Зростають, красивішають Ланівці завдяки наполегливості його невтомних трудівників, які вносять посильний вклад у загальнонародну справу — побудову комунізму.

В. М. ГОЛУБЄВ, І. Г. ТИЩЕНКО, Я. М. ХОЛЯВА
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Л

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Nathalie