УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Лужани, смт, Кіцманський р-н, Чернівецька обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4542
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2495 раз.
Подякували: 866 раз.
Стать: Жінка

Лужани, смт, Кіцманський р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 17 лютого 2018, 14:21

ЛУЖАНИ (ін. назва Лукани) – с-ще міськ. типу Кіцманського р-ну Чернівецької області. Розташов. на р. Совиця (прит. Пруту, бас. Дунаю). Населення 4,7 тис. осіб (2008).
На території сучасних Л. виявлені археол. залишки поселення черняхівської культури (3–5 ст.).
Перша письмова згадка – 1421 у грамоті, в якій підтверджується, що власником села Лукани є боярин Драгомир Вранич. 1453 село купив боярин Федір Вітольд. Наприкінці 15 ст. цей боярин звів у селі кам'яний Свято-Успенський храм. У той час село перебувало в складі Молдавського князівства, а в 17–18 ст. знаходилося під владою Османської імперії, наприкінці 18 ст. перейшло до складу Австрії.
1860 тут відкрито початкову школу. Поштовх до розвитку села дало прокладання 1866 через нього залізниці Львів–Чернівці. 1896 було збудовано цукроварню, 1910 – гуральню, пізніше – обладнано пивоварний цех та цех з вир-ва вуглекислоти для харчової пром-сті. Разом з розвитком пром-сті зросла і чисельність населення: з 2127 осіб у 1880 до 3363 у 1910. У той же час мала місце еміграція частини населення до країн Пн. Америки.
Від листопада 1918 – під владою Румунії. Із 1940 – у складі УРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі). Від липня 1941 і до березня 1944 були окуповані румун. військами (див. Друга світова війна).
1968 Л. зараховані до категорії с-щ міськ. типу.
У Л. знаходиться найстаріша зі збережених мурованих церков на території Буковини – Свято-Вознесінська церква (серед. 15 ст.; на стіні є напис про побудову храму Ф.Вітольдом).

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4542
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2495 раз.
Подякували: 866 раз.
Стать: Жінка

Re: Лужани, смт, Кіцманський р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 20 лютого 2018, 17:05

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Лужани (стара назва — Лукани) — селище міського типу з 1968 року, центр селищної Ради. Розташовані на лівобережжі Пруту та по обох берегах невеликої річки Совиці, за 8 км від райцентру. Тут проходять залізничний та автомобільний шляхи Чернівці—Львів. Населення — 3918 чоловік.

На східній околиці, в урочищі Селище, виявлено поселення черняхівської культури (III—V століття н. е.). Про його існування нагадують різні знахідки — уламки глиняного посуду, кам’яні жорна, побутові речі.

Вперше Лужани згадуються у грамоті від 7 жовтня 1453 року, де зазначено, зокрема, що поміщик Вранич продав село бояринові Федорові Вітольду за чотириста татарських злотих. В історичних джерелах сказано також, що боярин Вітольд у XV столітті спорудив кам’яний Успенський храм — найстаріший з уцілілих на Буковині. Це — тридільна споруда з гранчастою апсидою і прямокутним бабинцем, однакової ширини з нефом. Фрески, написані водночас з побудовою храму, є дорогоцінною пам’яткою буковинського малярства XV століття. Вони свідчать про високий рівень культури майстрів, їх вірність традиціям українського монументального живопису. Фреска на стіні ліворуч від входу зображує рицаря у червоній киреї, верхи на білому коні. Внизу слов’янською в’яззю — напис: «Аз пан Федір зовоми Витольда… хтитор храму сему…» («Пан Федір Вітольд … засновник храму цього).

Це поселення дістало назву від слова луки. Воно засноване в долині, де колись були великі луки.

З 1776 року село перейшло у володіння великого стольника Йордана Луку. В цей час тут проживало 84 сім’ї. У 1810 році поміщик Антонович на аукціоні купив село за 3600 гульденів.

У XVII—XVIII століттях — в період перебування Північної Буковини під владою Туреччини — в Лужанах, як і по інших селах, панщина поєднувалася з численними натуральними поборами. Селяни мусили натурою здавати поміщикові десятину врожаю: збіжжя, овочів, фруктів тощо. За користування випасами та сіножатями — продукти тваринництва: смушки, вовну, м’ясо; за полювання та вилов риби — дичину та рибу. Кріпаки також завозили в маєток паливо, матеріали, вивозили продукти на збут.

Посилення феодально-кріпосницького гноблення призводило до занепаду господарств. Селяни втікали у гірські райони Карпат, а тому кількість населення у XVIII столітті не зросла, а, навпаки, зменшилася.

В середині XIX століття, після скасування кріпацтва у Лужанах зростає виробництво сільськогосподарської продукції, виникають підприємства по її переробці. Особливо значного розвитку село набуло після того, як через нього 1866 року прокладено залізницю Львів—Чернівці. У Лужанах протягом 1895—1896 рр. чеська фірма збудувала цукроварню. Майже всі роботи тут виконувалися вручну. Буряки, паливо, всю продукцію підприємства перевозили волами. Лише 1906 року фірма придбала паровоз і проклала колію від станції до заводу.

В 1910 році недалеко від станції спорудили гуральню. Продуктивність її не перевищувала 100 декалітрів спирту на добу. Пізніше устаткували пивоварний цех та цех виробництва вуглекислоти, яку використовували на інших підприємствах харчової промисловості.

З розвитком промисловості збільшувалася чисельність населення. За переписами 1880 року, в Лужанах мешкало 2127 жителів, а 1910 року — 3363. Безземельні та малоземельні селяни, що мали до 1 га землі, становили понад 60 проц. В них не було робочої худоби, на своїх клаптиках збирали дуже мізерний урожай.

Щоб утримати сім’ю, змушені йти в кабалу до поміщика Ботушана. Він давав жати пшеницю лише за 10—12-й сніп, овес — за 8-й сніп.

Тяжке життя виснажувало селян, було причиною хвороб, особливо туберкульозу. У Лужанах мешкав приватний лікар, який обслуговував аж чотири села. Але медичну допомогу він надавав за велику плату.

Злидні гнали людей за океан. На заробітки до Канади та в інші країни Америки виїхало 300 чоловік. Емігранти поверталися в рідне село виснаженими, такими ж, як і були, злидарями. Вони привозили з собою самі лише журливі пісні. Емігрант М. В. Мощук працював у Канаді на шахті. Повернувся звідти осліплим і незабаром помер. Т. Куриша покалічило на чужині, де він згодом і загинув.

В роки першої російської революції лужанчани посилили класову боротьбу. В листопаді’ 1905 року тут відбулися демонстрація і народне віче, які зажадали загального виборчого права. В жовтні 1906 року страйкували робітники цукроварні. Вони добилися підвищення заробітної плати, деякого поліпшення умов праці. Керували виступом Ю. Тимощук, Л. Мошук і Т. Грекул.

Лужанці також були поспіль неписьменними.

В початковій школі, яку відкрито 1860 року, дітей навчалося мало. Лише в 1906 році, коли приміщення розширили, добудували 5 класних кімнат, стало шестеро вчителів, то справи трохи поліпшали. Тут учителювали українські письменники І. Бажанський та К. Малицька. Вона, зокрема, виступала на сторінках буковинських прогресивних видань під псевдонімом Віра Лебедева. їй належить і переклад революційних віршів — «Із пісень підпільної Росії», надрукованих у вашковецькому журналі «Промінь».

Чимало зробили для української культури тогочасні видатні діячі, котрі побували в селі. Добру згадку залишив тут український композитор М. В. Лисенко. Він побував у Лужанах в грудні 1903 року, коли проїжджав з Львова до Чернівців. Як згадує І. І. Карбулицький — письменник, журналіст, педагог, Миколу Віталійовича на залізничній станції зустрічали селяни, учні шкіл з Ревни (село напроти Лужан, за Прутом), Стрілецького Кута, Нових Мамаївців та інших сусідніх сіл. Його від усіх привітала школярка Садовчук: «Буковинсько-українська земля вітає вас якнайсердечніше і бажає вам, щоб ви ще многі-многі літа чарували своїми піснями серце великого українського народу! Слава вам, слава вічна!».

За першої світової війни населення зазнало масових реквізицій та пограбування. В селян грабіжники німецького 2-го баварського кінного полку відняли не тільки худобу й продовольство, а й геть усе чисто. Було зруйновано цукроварню.

Після Жовтня 1917 року селяни не раз виступали проти австро-угорської монархії. На масових мітингах висловлювали симпатії до Радянської влади. Коли австро-німецькі війська почали тікати з Буковини, то лужанська бойова дружина, до якої входили Петричек, В. Макимюк, М. Заєць, І. Мощук, М. Тищук, І. Хронюк, Г. Ковалюк, Д. Луцяк та інші, роззброїла їхній ешелон.

У листопаді 1918 року сюди прийшли румунські загарбники. Селяни вчинили їм збройний опір. Як розповідає один з учасників, робітничий загін в кількості 50 чоловік став на захист села. Кулемети ворога вели безперервний вогонь. Раптом вони замовкли. Румунські солдати з піднятими руками рушили до загону. Згодом виявилось, що В. Угринчук пробрався у тил ворога і, погрожуючи гранатою, запропонував здатися. Гадаючи, що за цим сміливцем наступає весь загін, вони скорилися. Було захоплено три кулемети, взято полонених. Лише після того, як до окупантів прибуло підкріплення, робітничий загін та повстанці відступили.

Боротьбу проти соціального і національного гніту, за возз’єднання з Радянською Україною очолювала підпільна комуністична організація, якою керував М. К. Клим. Діяльну участь в боротьбі проти окупантів брали І. Кепко, М. Гандабуряк, І. Заєць, В. Юрійчук, В. Орлецький. Вони проводили в масах організаторську роботу, розповсюджували комуністичну літературу, відозви, листівки.

1929 року в Лужанах було створено легальний осередок партії «Визволення», до якої входило 76 чоловік. На виборах до румунського парламенту 1931 року кандидат у депутати від цього осередку — комуніст В. Г. Кашул одержав значно більше голосів, ніж кандидати від всіх буржуазних партій, разом узяті.

Діяла в селі у 30-і роки і комсомольська організація. За комуністами і комсомольцями полювали агенти сигуранци. Хто потрапляв у її катівні, той зазнавав нелюдських тортур. Г. І. Заєць не зніс катувань і помер у муках, М. Клим осліп за гратами.

За окупації була одна початкова школа з румунською мовою навчання. Зате діяло 10 шинків, церква, костьол, дві синагоги. Але навіть в умовах переслідувань та утисків трудящі боролись за розвиток рідної мови і культури. Вони таємно створювали драматичні та хорові гуртки і потайки — у стодолах — влаштовували концерти та вистави п’єс І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, М. П. Старицького, М. Л. Кропивницького та інших письменників. Ініціаторами цієї справи були В. Угринчук, Г. Кошарюк, М. Олійник. Жандарми розправлялися з організаторами культурних заходів. Проте були неспроможні щось вдіяти. Селяни купували твори Т. Шевченка, І. Франка, В. Стефаника, О. Кобилянської, М. Черемшини і несли в широкі маси.

У незабутньому 1940 році в селі завирувало нове життя. Лужани палко вітали визволителів. Ранком 28 червня 1940 року в центрі села замайорів червоний стяг, хоч тут були ще окупаційні війська. Прапор виготовили члени підпільного комуністичного осередку; вивісив його І. Кепко. Було створено сільську Раду, а також партійну та комсомольську організації. Володіння поміщика Ботушана конфіскували. 665 га землі передали безземельним та малоземельним селянам. На базі колишнього маєтку створили машинно-тракторну станцію. Вона допомагала тим, хто не мав свого тягла і знарядь.

Сільрада трудовлаштовувала безробітних, налагоджувала виробництво на заводах, націоналізованих державою,— цукровому, спиртовому та лісопильному.

Велику роботу проводили семирічна школа, клуб і бібліотека. При школі було запроваджено безплатне навчання усіх дітей; організовано курси по ліквідації неписьменності й малописьменності.

В перший рік існування Радянської влади у селі сталися значні зміни. Але гітлерівські загарбники перервали будівництво нового життя. Вже у перші дні війни у Лужанах відбувся багатолюдний мітинг, на якому трудящі одностайно схвалили ноту Радянського уряду на нечуване віроломство німецьких фашистів. Ворожі ескадрильї зруйнували станцію Лужани, залізничну колію, розстрілювали з кулеметів мирне населення. В липні 1941 року село окупували німецько-румунські загарбники. Сюди повернулися поміщик, колишні власники підприємств. Вони відібрали у селян землю, чинили жорстокий терор. Лише восени 300 лужанців кинули до концентраційних таборів.

Всі чоловіки стали в ряди захисників Батьківщини. Багато трудівників вели боротьбу проти фашистів у тилу ворога. Власті раз у раз доповідали управі Бірманської волості про відмову населення Лужан виконувати примусові роботи, здавати хліб, сплачувати податки тощо. Нотар Пинзору в березні 1942 року надіслав у Кіцмань список 24 селян, котрі відмовилися виконувати громадські роботи, і зажадав, щоб їх було ув’язнено до таборів.

29 березня 1944 року трудівники Лужан вдруге зустрічали бійців Червоної Армії, які визволили село від німецько-румунських окупантів. Відновили діяльність сільська Рада, партійна і комсомольська організації, що розгорнули велику політичну та організаторську роботу по відбудові промислових підприємств, налагодженню культурно-освітньої роботи. В селі працювали школа, клуб і бібліотека; вони стали центрами комуністичного виховання мас. Вчителі навчили грамоти десятки неписьменних і малописьменних селян.

За бойові заслуги в боротьбі проти фашистських загарбників нагороджено орденами і медалями 117 учасників Великої Вітчизняної війни — місцевих жителів. У травні 1965 року в сквері встановлено гранітний обеліск з написом: «Вічна пам’ять бійцям, які загинули смертю хоробрих у боях Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 рр. їх імена житимуть у віках». На мармуровій плиті викарбувано прізвища 52 лужанців, що полягли в боротьбі з фашизмом.

Після війни розпочалася реконструкція спиртового заводу, потужність якого в 1958—1960 рр. зросла до 3 тис. декалітрів на добу. На підприємстві створено цех рідких та сухих кормових дріжджів, прокладено газопровід і підведено газ до заводської котельні.

У 1967 році тут працювало 196 робітників, серед них 14 ударників комуністичної праці.

З 1966 року завод став експериментальною базою науково-дослідного інституту спиртової промисловості УРСР. Невпинно зростають виробничі потужності. Якщо у 1966 році підприємств виробило 678 тис. декалітрів спирту і 76 тонн сухих дріжджів, то у 1967 — відповідно 742 тис. та 263 тонни. Повагу серед заводського колективу здобув старий робітник — слюсар Г. О. Шелепницький, який систематично перевиконує норми виробітку, опанував кілька виробничих професій. Свої знання він охоче передає молодим. Багато наполегливості виявляє комуніст К. І. Скакун. Він невтомно працює над удосконаленням виробничих процесів, бере активну участь в роботі профспілкової організації.

Дружний, згуртований колектив очолює і мобілізує на нові трудові звершення партійна організація, що налічує 28 членів КПРС. Всі комуністи йдуть в авангарді змагання, успішно розв’язують найскладніші народногосподарські завдання. М. Д. Гатрич трудиться на заводі вже багато років. Він — слюсар 6-го розряду. За невтомну працю нагороджений орденом «Знак Пошани».
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4542
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2495 раз.
Подякували: 866 раз.
Стать: Жінка

Re: Лужани, смт, Кіцманський р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 20 лютого 2018, 17:16

Чатина ІІ
ЛужаниНа базі колишньої цукроварні створено завод «Металіст», на якому працює понад 200 робітників. Вони випускають різноманітну продукцію для народного господарства та металовироби широкого вжитку. Підприємство рік у рік зростає. Тут споруджено новий цех для випуску сільськогосподарського інвентаря, цех по виробництву сіток для диванів.

Не впізнати тепер заводу. За роки свого існування він перетворився на велике підприємство, а всі робітники стали висококваліфікованими фахівцями. Бригада по виготовленню металевої черепиці, яку очолює І. Д. Мегера, постійно виконує виробничі завдання на 120—130 проц., члени цього колективу опанували кілька суміжних професій. Ветеран підприємства М. Д. Зеленько передає робітникам свій досвід. Людиною творчої думки зарекомендував себе В. С. Олександрюк. Очолювана ним бригада виконує завдання на 140—150 процентів.

В 1959 році у Лужанах збудовано завод залізобетонних конструкцій, на якому працює 300 робітників. Використовуючи великі запаси гравію і піску з кар’єру, що в заплаві Пруту, підприємство виробляє матеріали для житлового- та промислового будівництва.

Бригаду арматурників очолює досвідчений майстер В. В. Буковей. Вона є передовим колективом на підприємстві, який бореться за звання комуністичного, неодноразово завойовував перехідний Червоний прапор заводу.

1947 рік став роком корінного повороту лужанських хліборобів на шлях колективного життя. Колишні учасники революційного підпілля і демобілізовані воїни Червоної Армії виступили ініціаторами створення першого колективного господарства. В грудні пройшли збори членів ініціативної групи, на яких прийняли рішення утворити сільськогосподарську артіль ім. Будьонного, що об’єднала 36 родин. Головою обрали Д. Г. Тодощука. Першими вступили до колгоспу Д. П. Куриш, Д. С. Бережан, М. П. Пілат, В. В. Юрійчук, С. С. Кізима, М. В. Заєць та інші. За ним було закріплено 150 га сільськогосподарських угідь. Кожному трудівникові артілі добре запам’яталися перша весна, перша борозна, прокладена на оновленій землі радянським трактором. Все село вийшло дивитися, як разорювали селянські межі, ніби ховали минуле. Велику допомогу колгоспові надала машинно-тракторна станція, яку створено у Лужанах на базі колишнього поміщицького маєтку одразу після війни. Поступово всі селяни переконалися у перевазі артільного господарства над одноосібним. В 1949 році Лужани стали селом суцільної колективізації.

Рік у рік міцніла і зростала сільськогосподарська артіль, збільшувались врожаї зернових і технічних культур, підносилася продуктивність тваринництва, зводились нові громадські будівлі. Побудовано 5 корівників, 3 свинарники, вівчарник, конюшню, птахоферму, 2 зерносховища, кукурудзосушарку, гараж, ремонтні майстерні, млин, пилораму та інші споруди.

У січні 1963 року до Лужанського колгоспу приєднано сусідню артіль села Шипинців. Укрупнене господарство названо ім’ям російського полководця О. В. Суворова. В колгоспі неухильно підвищується культура землеробства і тваринництва, дедалі ширше впроваджується науково обгрунтована система господарювання. Це сприяє підвищенню врожайності зернових і технічних культур, піднесенню продуктивності тваринництва. В 1963 році зібрано зернових по 25,5 цнт з га, 1967 році — 32 цнт; цукрових буряків відповідно 281 і 385 центнерів. Виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь збільшено з 488 цнт у 1959 році до 527 цнт в 1967 році. Помітно зросло виробництво м’яса, яке становило у 1967 році по 106 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Держава постійно надає артілі допомогу.

У досягненнях лужанських трудівників велика заслуга і голови колгоспу 3. Д. Глуханюка, уродженця сусіднього села Новосілки. Він очолює правління артілі з 1956 року і зарекомендував себе умілим організатором та добрим господарем.

За невтомну працю його удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці, багатьох інших нагород. Високо оцінено працю інших колгоспників. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено працівників тваринницьких ферм М. М. Лакусту, 3. С. Куриш, агронома В. Г. Малишевського, ланкову Р. І. Кирилюк; медалями за «Трудову доблесть» і «За трудову відзнаку» — 90 чоловік; 15 хліборобів, тваринників і механізаторів були, учасниками Виставки досягнень народного господарства СРСР. Велику пошану здобули знатні свинарки Ф. М. Фрійчук та В. М. Клепач, доярки В. В. Зеленко, М. Г. Войтюк та інші. Вони завжди показують приклад самовідданої праці. їх в артілі знають як кращих виробничників.

Значно зросла, зміцніла організаційно, збагатилась досвідом партійна організація колгоспу. Вона налічує в своїх рядах 112 комуністів. Це майстри високих урожаїв, тваринники, спеціалісти. Партійна організація налагодила дійовий контроль за господарською діяльністю артілі, зміцнила, підвищила роль партгруп у боротьбі за виконання планів і соціалістичних зобов’язань. Бойовим вожаком виступає ветеран колгоспу комуніст І. Д. Орлецький, якого нагороджено орденом Леніна. Ферма, котрою він керує, укомплектована племінним високопродуктивним поголів’ям. Впровадження зеленого конвейєру сприяло створенню міцної кормової бази для тваринництва. Тут широко розгорнуто соціалістичне змагання. Щодекади завідуючий фермою разом з партійною групою підбиває підсумки, переможцям вручають червоні вимпели, грошові премії.

Славно трудиться бригада, яку очолює комуніст І. І. Лукач. 384 цнт цукрових буряків з кожного гектара — такий результат її самовідданої праці у 1966 році. Орден «Знак Пошани», яким нагороджено бригадира,— це визнання його організаторських і хліборобських заслуг. Цієї ж самої нагороди удостоєно також ланкову С. М. Солійчук.

Змінився зовнішній вигляд Лужан. Вони стали невпізнанними. Ще недавно славилося село лише сільськогосподарським виробництвом, а тепер виникли і промислові підприємства — заводи залізобетонних конструкцій, металовиробів, спиртовий. Звідси на схід і захід простяглися залізничні та автомобільні шляхи. Рішенням виконкому обласної Ради депутатів трудящих Лужани 1968 року віднесено до категорії селищ міського типу.

Невпинно зростає добробут трудівників. Тут споруджено 500 житлових і громадських будинків. У власному користуванні жителів 400 телевізорів, 550 радіоприймачів, 20 легкових автомашин, 120 мотоциклів, 1700 велосипедів.

На зміну колишнім похилим хатинкам зведено великі оселі з мезонінами та балконами. Більшість з них мають вигляд міських будинків на 2 поверхи, 4—5 кімнат з усіма вигодами. Кожен пофарбовано в кілька різних кольорів, через подвір’я прокладено цементовану доріжку, обсаджену квітами. У кожному дворі — криниця із різьбленою і розмальованою цямриною, дашок з оцинкованої бляхи.

Майже не знайти садиби без квітів. Навесні тюльпани та півонії багряніють, влітку жоржини та троянди полум’яніють, відсвічують хризантеми сріблом восени.

Типовим для лужанських забудовників є подвір’я ланкової Є. С. Грушки: цегляний будинок з мезоніном, оштукатурений у два кольори. Широкі вікна, чотири просторі кімнати, обставлені сучасними полірованими меблями. Крім них — фортепіано, радіоприймач, телевізор. Господиня користується газовою плиткою, пральною машиною, холодильником. Біля хати пофарбований маленький будиночок — літня кухня, а поруч — криниця, навколо безліч квітів. Мало чим відрізняється і подвір’я свинарки колгоспу Є. І. Бережан. Вона, вдова, мати трьох дітей-школярів, раніше про нову хату й мріяти не могла.

Разючі зміни сталися в усіх сферах духовного і культурного життя Лужан. Батькові М. В. Березки довелося покинути родину і податися до Канади на заробітки. Повернувся він додому калікою. Де вже міг дати освіту своїм дітям. А син Михайло про це тільки й мріяв. Та здійснилася ця мрія після визволення. Працюючи на залізниці, закінчив вечірню середню’ школу і курси залізничників. Здобув заслужений авторитет товаришів по роботі. Він член КПРС, обирався секретарем партійної організації станції Лужани. Великий книголюб, має власну бібліотеку. Його дружина Степанія працює ланковою, нагороджена медаллю «За трудову відзнаку». Дочка Марія закінчила Чернівецький університет, друга дочка — Орися — трудиться в колгоспі і водночас навчається заочно в Українській сільськогосподарській академії у Києві.

Радянська влада дбає і про здоров’я трудящих. В чудовому парку розташувалися лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок, амбулаторія. Тут працює 25 медичних працівників, у т. ч. 9 лікарів. Завідує лікарнею і є її головним лікарем У. Ю. Тищук, уродженець Лужан, який після закінчення Чернівецького медінституту уже десять років трудиться на ниві охорони здоров’я.

Дев’ять торговельних підприємств, дві їдальні, продовольчий і промтоварний магазини відділу робітничого постачання залізниці забезпечують трудівників Лужан всіма необхідними товарами. Невпинно зростає товарооборот селищного споживчого товариства.

В листопаді 1963 року почала діяти автоматична телефонна станція. Поліпшується побутове обслуговування населення. В селищі є взуттєва і швейна майстерні, перукарня, в яких працює 20 майстрів.

Не тільки заможним, а й культурним стало життя трудівників Лужан. В селищі працює великий загін інтелігенції (понад 280 чоловік), що мають середню та вищу освіту. В середній школі працює 42 учителі. У вечірній середній школі юнаки й дівчата оволодівають знаннями без відриву від виробництва. Є також музична восьмирічна школа, розташована у великому триповерховому будинку на 40 кімнат.

За повоєнні роки середню школу закінчило 516 юнаків і дівчат. Більша частина їх тепер трудиться у колгоспі, на підприємствах та в культурно-освітніх установах селища. 318 вихованців її — випускники технікумів і професійно-технічних училищ, 156 чоловік — вищих навчальних закладів — здобули спеціальність учителів, лікарів, інженерів та інші кваліфікації.

Своє дозвілля робітники і колгоспники, інтелігенція проводять у бібліотеці, кінотеатрі та клубі, при якому працюють гуртки художньої самодіяльності. Аматори сцени часто виступають перед населенням з новими концертами та виставами. Кращими виконавцями ролей в драмгуртку є-В,-М. Кошарюк, І. В. Юрійчук, Є. І. Мельничук, Д. П. Михайлюк та інші. В репертуарі колективу — п’єси Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля», І. К. Карпенка-Карого «Безталанна», В. Р. Коломійця «Фараони» та інші.

Молодь селища захоплюється фізкультурою і спортом. Влітку щотижня на колгоспному стадіоні відбуваються спортивні змагання, футбольні та баскетбольні ігри. Сюди приходять сотні болільників. Стадіон став улюбленим місцем відпочинку трудящих. Футбольну команду колгоспу ім. Суворова нагороджено грамотами Чернівецької обласної Ради добровільного спортивного товариства «Колос» за перше місце в змаганнях на кубок з футбола в 1956 і 1963 рр.

Мешканці широко відзначають свята, народжені нашою радянською дійсністю, а також впроваджують нові обряди, які допомагають викорінювати з побуту, сімейних відносин пережитки минулого, сприяють дальшому зміцненню нових суспільних відносин, принципів морального кодексу будівників комунізму.

Відійшли у минуле ті часи, коли п’яні юнаки-новобранці, що тинялися кілька днів селом, голосили прощальні, давні, як світ, журливі пісні. Не видно тепер і заплаканих матерів, що слізьми гіркими проводжали синів до війська. Нові звичаї міцно ввійшли в побут. Восени 1967 року село проводжало до Радянської Армії юнаків. Серед них Д. Михайлюка, К. Лакусту, В. Лисняка, І. Багрія та інших. Клуб заповнила молодь, робітники, колгоспники. На перших лавах — святково вбрані, радісні родичі новобранців, самі юнаки — в президії. Відкриваються урочисті збори. Про службу в армії, її традиції, про кращих воїнів-односельчан розповідає один з ветеранів, котрий, відслуживши, повернувся до рідного села. Призовники шикуються в шеренгу перед сценою, і голова сільради зачитує їм наказ односельчан служити вірно Батьківщині.

Ті у відповідь проголошують клятву пильно берегти мирну працю країни. Виступають з поздоровленнями матері, сестри, вчителі, товариші призваних, вручають їм пам’ятні подарунки. До шеренги підбігають святково вбрані дівчата, приколюють до грудей майбутніх воїнів червоні квіти, обдаровують букетами. Потім виконують пісню «Ви служіте, ми вас почекаєм». Вечір закінчується великим концертом, веселими розвагами, іграми, танцями.

Успіхи трудівників у господарському і культурному будівництві досягнуто під керівництвом шести партійних організацій, які об’єднують 180 комуністів. Найбільша з них — колгоспна, яка налічує 112 членів КПРС. При парторганізаціях працюють початкова політшкола, школа основ марксизму-ленінізму та теоретичний семінар по вивченню філософії. Усіма формами в системі політичної освіти охоплено не тільки членів КПРС, а також багатьох безпартійних активістів. Кращими агітаторами і пропагандистами є комуністи 3. Г. Леньова, Л. С. Биковець, X. М. Клим, П. С. Абрамов. Велику масово-політичну роботу серед молоді села проводять п’ять комсомольських організацій, які об’єднують 280 членів.

Своїм справді другим народженням, небаченим розквітом лужанські трудівники завдячують рідній партії, Радянській владі. Вони ніколи не забудуть тих, хто приніс їм свободу і незалежність, свято бережуть традиції старших поколінь, примножують їх славними ділами на колгоспних ланах, промислових підприємствах. Селище робітників і хліборобів, працьовитих людей впевнено крокує в завтрашній день.

О. П. ГРАБ, Ф. А. РЕДЬКО
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Л

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, Google [Bot], Nathalie