УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Любешів, смт, Волинська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4827
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2543 раз.
Подякували: 891 раз.
Стать: Жінка

Любешів, смт, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 24 лютого 2018, 13:34

ЛЮБЕШІВ – с-ще міськ. типу Волинської області, райцентр. Розташов. на березі р. Стохід (прит. Прип'яті, бас. Дніпра), за 63 км від залізничної ст. Камінь-Каширський. Населення 5,5 тис. осіб (2005).
Перша письмова згадка про Л. (18 вересня 1484) міститься в "Декреті про поділ маєтків Ольбяза, Любешова, Бискупича і Росного з селами між М.Доркгевичем та Я.Довойновичем" (цей документ є складовою Литовської метрики). На думку істориків, 1484 Л. уже був достатньо розвинутий.
Деякий час Л. був у складі Великого князівства Литовського. 1547 його власником став граф Лев Оброзцов. Після підписання Люблінської унії 1569 Л. разом з навколишніми землями перейшов у склад Корони Польської.
1653 спалений татарами, поступово відродився. 1684 литов. маршал Ян-Кароль Дольський заснував у Л. монастир отців піарів (згодом переданий ордену капуцинів).
1693 отримав статус містечка.
При монастирі орденом піарів було засновано колегіум, він набув слави однієї з найкращих європ. шкіл. 1753–58 у школі при монастирі навч. Т.Косцюшко.
1756 власником Л. став Ян-Антоній Чернецький, він протегував капуцинам. Наступний господар Л. кн. М.Вишневецький спорудив у Л. костьол і палац.
Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Л. увійшов до складу Російської імперії і став адм. центром Любешівської гміни Пінського пов. Мінської губ. Після 3-го поділу Польщі 1795 Л. був у складі Волинської губернії.
1817 приміщення любешівського осередку капуцинів згоріли. 1828 робилися спроби їх відновити, але 1832 царський уряд ліквідував монастир капуцинів у Л.
Рад. влада в Л. була встановлена 1920, але за Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 містечко відійшло до Речі Посполитої і 1921–39 перебувало в її складі.
1935 було відбудовано храм і монастир.
У процесі радянізації Західної України 1939 містечко і округа протягом місяця перебували у складі Білоруської РСР. Після врегулювання кордону 18 січня 1940 – у складі УРСР; був створений Любешівський р-н у складі Волин. обл.
Від 29 червня 1941 до 5 березня 1944 Л. окупований вермахтом (див. Друга світова війна). Протягом усього часу окупації на території Любешівського р-ну активно діяли партизан. загони та сили Організації українських націоналістів і Української повстанської армії. Деякий час партизанам рад. Чернігівсько-Волинського партизанського з'єднання вдавалося утримувати на території Л. рад. владу.
1962 Любешівський р-н було ліквідовано, 1965 – відновлено.
Істор. пам'ятки: келії монастиря піарів (1684–93), будинок монастирської школи 1753–58, в'їзна брама садиби 18 ст.

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4827
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2543 раз.
Подякували: 891 раз.
Стать: Жінка

Re: Любешів, смт, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 01 березня 2018, 17:00

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Любешів — селище міського типу, центр району. Розташований на лівому березі річки Стоходу, за 185 км від обласного центру. До найближчої залізничної станції Камінь-Каширський — 66 км. Селище зв’язане шосе з Каменем-Каширським і Ковелем, має автобусне сполучення з Луцьком, Ковелем і Пінськом та повітряне — з Луцьком. Населення —4,9 тис. чоловік. Любешівській селищній Раді підпорядковані села Великий Курінь, В’язівне, Заріка, Любешівська Воля, Проходи і Рудка.

Перша писемна згадка про Любешів міститься у Литовській метриці під 1484 роком. У цей час Любешівський маєток, як і більшість інших земель Волині, перебував під владою Литовського князівства. У 1547 році Любешів належав феодалові Л. Образцову, а з 1559 року став власністю князя Андрія Сангушка-Каширського. Рік у рік посилювалася феодальна експлуатація. На початку другої половини XVI століття любешівські селяни відробляли по 2—3 дні панщини на тиждень, а також сплачували натуральні й грошові податки. Після Люблінської унії 1569 року Любешів опинився під владою шляхетської Польщі. Становище селянства дедалі погіршало. Третій Литовський статут 1588 року остаточно закріпачив селян і збільшив строк розшуку селян-втікачів до 20 років. Закріпачення селянства супроводжувалося посиленням влади феодалів над кріпаками, яка стала необмеженою. Селянин не тільки був власністю феодала, але останній міг безкарно його убити або скалічити. Це право передавалося і орендарям.

Зростання товарно-грошових відносин сприяло розвитку ремесла і торгівлі. У Любешеві жили різні за фахом ремісники: шевці, кравці, цегельники, винокури та інші. Поряд з ремеслом вони займалися сільським господарством. На початку

XVII століття поблизу села проходив сухопутний торговий шлях з Литви на Волинь, який проклали кріпаки, спорудивши у непрохідних поліських болотах греблі і загати. Цим шляхом вивозили до Литви зерно, мед, худобу та ремісничі вироби.

В 40-х роках XVII століття у Любешівському маєтку панщина становила 6 днів на тиждень від лану. Крім того, селяни мусили відбувати обтяжливі шарварки, виконувати різні роботи на дворі феодала, давати підводи для вивезення панського хліба на ярмарки, доставляти дрова, а також платити грошові і натуральні податки. Повинності не були визначені, чим і зловживав феодал, самовільно їх збільшуючи.

Посилення кріпосницького гніту викликало загострення боротьби селян. Населення Любешева взяло активну участь у визвольній війні українського та білоруського народів проти шляхетської Польщі. Поблизу Пінська, який був тоді центром повіту, діяло понад 40 тис. повсталих, серед яких було багато любешівських селян.

У 1650 році в Любешеві налічувалося 86 дворів. Переважну більшість його населення становили кріпаки. Під час спустошливого нападу татар у 1653 році село і навколишні населені пункти було спалено. В Любешеві лишилося 5 дворів. Поступово село відроджувалося, і населення його збільшувалося. Наприкінці XVII століття, коли воно належало князеві Дольському, тут спорудили католицький монастир. У 1693 році Любешів дістав права містечка. Згодом при цьому монастирі було відкрито монастирську школу. В 1753—1758 рр. тут навчався Тадеуш Костюшко, який став національним героєм польського народу. Із зміцненням позицій католицької церкви посилився соціальний, національний і релігійний гніт українського населення. Монастирю було передано багато маєтків разом з кріпаками.

На початку XVIII століття власник Любешева — зять князя Дольського М. Вишневецький так само проводив політику соціального гноблення, примусової полонізації українського населення і насадження католицизму. Він силував селян розмовляти тільки польською мовою, а у 1703 році видав універсал, за яким всі жителі містечка мали прийняти уніатство і, отже, підкоритися луцькому уніатському епіскопові. Вишневецький збудував тут свій палац.

Під час Північної війни через Любешів у 1706 році пройшли шведські інтервенти на чолі з королем Карлом XII. Селяни та міська біднота вчинили їм запеклий опір, за що вороги спалили містечко. Уціліли тільки костьол і оселі католицьких ченців. Згодом Любешів знову відбудувався і став центром Любешівського графства Пінського повіту. До графства належали Любешівський, Стародольський, Угриницький, Червиський фільварки, села Рудка, Люб’язь, Старий Дольськ, Шлапань, Хоцунь, Булька Угриницька, Угриничі, Березичі, Нові і Старі Червищі, Тоболи, Залісся та саме містечко.

Панування шляхетської Польщі позначилося і на зовнішньому вигляді Любешева. В центрі його височіли палац магната, уніатський костьол, обнесений мурами, і костьол піарів. Селяни й ремісники тулилися на околицях містечка в убогих хатинах. Значна частина населення — комірники — не мала власного житла і бідувала в найманих у заможних міщан коморах. У 1754 році Любешів з навколишніми селами продали магнатові Я. Чарнецькому. Як і попередники, він нещадно експлуатував селян та міську бідноту, намагаючись одержати якнайбільше прибутків. Жорстоко пригноблювало населення також духовенство. Крім податків і поборів з міських жителів, воно одержувало великі прибутки від своїх маєтків — Панівного, Залізниці і Волі Пнівненської, де було 900 кріпаків. Стягуючи натуральні та грошові побори, ченці щорічно викачували по 80 тис. злотих. У 1790 році в містечку налічувалось 115 дворів, з них 105 селянських.

Після третього поділу Польщі в 1795 році Любешів відійшов до Росії. Населення містечка визволилося від тяжкого іноземного панування. Йому більше не загрожувало примусове ополячення і покатоличення. Любешів було включено до складу Пінського повіту Мінської губернії. Він став центром волості, до складу якої входили села Воля Любешівська, Люб’язь, Дольськ, Деревок, Бихів, Лахвичі, Цир, Рудка та інші.

Проте соціальне становище селянства не змінилося. В першій половині XIX століття кріпаки Любешева відробляли по три дні панщини на тиждень. Робочий день тривав від сходу до заходу сонця. Крім панщини, селяни мали відробляти шарваркову, сторожову та інші повинності, а також сплачувати натуральну ренту. Майже всі селянські господарства були безкінними.

Після скасування кріпосного права у 1861 році селяни Любешева протягом двох років лишалися тимчасовозобов’язаними і повинні були виконувати повинності на користь пана. За одержаний наділ кожний двір мав відробити на рік по 208 днів у полі і по 48 днів на різних роботах — ремонті будівель, шляхів, мостів, копанні ровів тощо, а також сплатити величезний викуп.

Грабіжницька реформа викликала велике обурення місцевого населення. 18 березня 1861 року поблизу Любешева, в селі Судчому, селяни відмовилися виконувати роботи на поміщика. Коли війт спробував примусити їх працювати, то вони побили його. 8 квітня в центрі села зібралося понад 100 селян. Сюди прибули землевласник А. Чарнецький і представник Мінського губернського управління у селянських справах. Селяни висловили свій протест проти поміщиків і царського самодержавства та відмовилися підписати кабальну уставну грамоту. Виступ у Судчому справив значний вплив на любешівських селян. Вони почали самовільно косити сіно на поміщицьких сіножатях.

Землевласники зберегли за собою великі масиви кращої землі. В 1876 році той же А. Чарнецький мав поблизу Любешева та навколишніх сіл 7755 десятин землі. Крім того, два водяні млини давали йому 700 крб., рибальство —120 крб., цегельний завод —100 крб., збори від ярмарок —250 крб., 4 корчми —800 крб. прибутку щорічно.

В пореформений період Любешів значно зріс. У 1886 році тут було 137 дворів і 882 жителі. Серед них —багато ремісників і торговців. У містечку діяли 2 цегельні заводи, було 14 крамниць, три рази на рік відбувалися ярмарки. Воно мало водне сполучення з Луцьком і Пінськом, і на Стоході спорудили пароплавну пристань. Було відкрито церковнопарафіяльну та єврейську школи.

Незважаючи на залишки кріпосництва, які гальмували економічний розвиток країни, у Любешеві розвивалися ремесло і торгівля. За 10 років чисельність населення містечка збільшилася більше ніж утроє, і в 1896 році в ньому було 233 двори і 2739 жителів. Тут налічувалося 34 крамниці, 4 корчми, чотири рази на рік відбувались ярмарки. Внаслідок зростання потреби у ремісниках було відкрито ремісничу школу, яка готувала ковалів, слюсарів та інших. Медична допомога населенню була вкрай незадовільною. Хоча на початку XX століття в Любешеві відкрили лікарню, в ній працювали лише один лікар і фельдшер, які обслуговували населення містечка і навколишніх сіл. Лікарня містилася в орендованому приміщенні. У 1911 році в ній було всього 10 ліжок, в той час як в цьому році на скарлатину хворіло 155 чоловік і на дифтерит — 172.

Жорстока експлуатація, тяжкі умови життя викликали посилення селянського руху в країні. На початку XX століття активізувалися селянські виступи в околицях Любешева. У 1904 році селяни сусіднього села Люб’язя вчинили опір судовому приставу, який на вимогу поміщика хотів відібрати у них худобу в рахунок несплачених ними викупних платежів. Внаслідок активного виступу селяни перешкодили цьому. З особливою силою селянські заворушення вибухнули під час революції 1905—1907 рр. Щоб придушити виступи селян у Любешівській волості, мінський генерал-губернатор у грудні 1905 року послав туди поліцейську команду. Але селянський рух тут не припинявся.

Під час першої світової війни становище населення Любешева значно погіршало. У вересні 1915 року містечко захопили австро-німецькі війська. Окупанти встановили жорстокий режим. Вони грабували населення, примушували його виконувати різні роботи для армії, утримувати солдатів і давати фураж.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, долаючи всі перешкоди, швидко дійшла до Любешева. Трудящі містечка з великою радістю зустріли її. Було створено підпільний ревком, який очолив селянин-бідняк G. В. Горщар. У січні 1918 року у Любешеві перемогла Радянська влада, і ревком вийшов з підпілля. Проте у березні 1919 року містечко захопили білополяки. Вони заарештували членів ревкому і відновили буржуазні порядки.

У серпні 1920 року Червона Армія визволила Любешів. Відразу ж було відновлено ревком. Він організував допомогу радянським військам і готувався до розподілу панських земель у волості. Але його діяльність перервало нове вторгнення білополяків. За Ризьким договором 1921 року Любешів лишився під владою буржуазно-поміщицької Польщі і ввійшов до складу Камінь-Каширського повіту Поліського воєводства.

Панування буржуазної Польщі важким тягарем лягло на плечі трудящих Любешева. Майже 20 років вони зазнавали тяжкого соціального і національного гноблення. Селяни і ремісники були переобтяжені численними податками і повинностями. Значна частина населення лишалася неписьменною. Викладання в школі велося виключно польською мовою.

Населення Любешева боролося проти капіталістичної експлуатації, за возз’єднання в єдиній Радянській державі. Цю боротьбу очолювали підпільні осередки Комуністичної партії Західної Білорусії, які активно діяли в Камінь-Каширському повіті.

Любешівський підпільний осередок КПЗБ виник у 1923 році. Під його впливом такі ж осередки були створені у сусідніх селах. У 1931 році в Любешеві почав діяти районний комітет КПЗБ. Але через переслідування поліції він змушений був змінювати своє місцеперебування та переходити у села Залізницю, Кухотську Волю і Проходи. В січні 1932 року в Залізниці відбулася перша районна конференція КПЗБ. Секретарем райкому було обрано Т. Маргелюка. Райком партії об’єднував 7 партійних осередків сусідніх сіл.

У березні 1934 року під Любешевим було скликано другу районну партійну конференцію. З доповіддю на ній виступив представник Пінського окружкому КПЗБ Д. Дмитрук. Конференція визначила завдання партійних організацій у боротьбі проти капіталу і фашизації, за соціальне і національне визволення трудящих. Разом з тим вона підкреслила, що важливою ділянкою роботи комуністів є залучення до їх лав відданих справі партії робітників і селян, піднесення політичного рівня членів партії на основі глибокого вивчення марксистсько-ленінської теорії. На конференції було обрано новий склад Любешівського райкому партії. Секретарем його став С. П. Джуманюк.

Любешівський райком КПЗБ розгорнув роботу серед широких мас. В усіх осередках КПЗБ пройшли конспіративні збори, учасники яких обговорили підсумки районної конференції. Перед комуністами було поставлено завдання — організовувати мітинги і демонстрації, закликати трудящих ухилятися від сплати податків і виконання повинностей, відвертати молодь призовного віку від служби у буржуазно-поміщицькій армії, проводити масово-політичну роботу. 12 липня 1934 року відбулися конспіративні збори Любешівського осередку КПЗБ. В їх роботі взяв участь секретар райкому партії С. П. Джуманюк.

На піднесення революційного руху польські власті відповіли репресіями. Поліції вдалося встановити місцеперебування райкому та осередків КПЗБ. Було заарештовано С. П. Джуманюка та 26 інших членів партії. Незважаючи на арешти і переслідування, боротьба тривала.

У вересні 1939 року з початком визвольного походу Червоної Армії комуністи Любешева вийшли з підпілля. 20 вересня було створено ревком на чолі з C. П. Джуманюком. Того ж дня організували загін народної міліції, який роззброїв польських жандармів. 30 вересня 1939 року Червона Армія визволила Любешів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4827
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2543 раз.
Подякували: 891 раз.
Стать: Жінка

Re: Любешів, смт, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 01 березня 2018, 17:02

Частина ІІ
Ревком почав здійснювати соціальні перетворення. Він конфіскував панську й церковну землю та розподілив її між безземельними і малоземельними селянами. За рішенням ревкому трудящі обмолотили панський хліб і роздали його біднякам. Було націоналізовано підприємства (2 млини, хлібопекарню, електростанцію)3. Згодом ревком реорганізували у тимчасове управління.

У жовтні 1939 року в Любешеві розгорнулася підготовка до виборів у Народні Збори Західної Білорусії. Агітатори знайомили трудящих з «Положенням про вибори», роз’яснювали їм політику Комуністичної партії і Радянської держави. 22 жовтня 1939 року в селищі відбулися вибори. Депутатом до Народних Зборів Західної Білорусії було обрано селянку М. Я. Оласюк. Виконуючи наказ виборців, вона разом з усіма депутатами 28—29 жовтня 1939 року голосувала за встановлення Радянської влади на Західній Білорусії, прийняття її до складу СРСР та включення до Білоруської РСР. Після нового розмежування кордонів між УРСР і БРСР Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 року Камінь-Каширський повіт, а разом з ним і Любешів увійшли до складу Української РСР. 18 січня 1940 року Указом Президії Верховної Ради УРСР було створено Любешівський район Волинської області. Любешів став районним центром.

На початку 1940 року в селищі почали діяти районний комітет КП(б)У, районна і селищна Ради депутатів трудящих та інші районні організації. Частина селян Любешева та сіл, що входили до складу селищної Ради депутатів трудящих, стали на колективний шлях господарювання. В другій половині 1940 року тут було створено три сільськогосподарські артілі. В 1941 році у колгоспи об’єдналося понад половину селянських господарств. Було ліквідовано безробіття. Більша частина колишніх ремісників вступила до промислової артілі «Зоря», а решта стали робітниками промислового комбінату. Приватну торгівлю замінили кооперативна і державна.

Значну роботу провели партійні та радянські органи для організації охорони здоров’я трудящих. У Любешеві було відкрито лікарню і амбулаторію, де населення селища і навколишніх сіл безплатно одержувало медичну допомогу. Трудящі Любешева вперше дістали можливість навчати своїх дітей у школі рідною мовою. В селищі почали працювати семирічна і середня школи. Для підготовки вчительських кадрів було відкрито педагогічну школу. Учнів забезпечили новими підручниками, планами і програмами, виданими додатковим тиражем спеціально для західних областей Української РСР. Багато зробила селищна Рада для виконання закону про загальне обов’язкове навчання та ліквідацію неписьменності й мало-письменності серед дорослого населення. При школах організували спеціальні класи.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав розпочате соціалістичне будівництво. 29 червня 1941 року німецько-фашистські війська захопили Любешів. Фашисти встановили кривавий режим. Вони влаштували у центрі селища гетто, куди зганяли радянських людей і сотнями розстрілювали їх. Лише 18 серпня 1942 року німецько-фашистські кати знищили тут 2230 чоловік, а 25 вересня того ж року — ще 300 чоловік. Понад 100 юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти грабували жителів, відбирали хліб, м’ясо, молоко та інші продукти. Приміщення середньої і семирічної шкіл були перетворені на казарми.

Незважаючи на окупаційний терор, населення Любешева піднялося на боротьбу. Ще напередодні відступу радянських військ за вказівкою Любешівського райкому партії у селищі створили підпільну партійно-комсомольську групу з 16 чоловік, до складу якої входили А. П. Будько, К. Є. Русило, X. Я. Зімич та інші. Перед нею було поставлено завдання спрямувати свою роботу на розгортання масового партизанського руху в тилу ворога. Група встановила зв’язок з партизанськими загонами, що діяли в навколишніх лісах. Дізнавшись, що гестапо натрапило на їх слід, підпільники влилися до Пінського партизанського з’єднання Героя Радянського Союзу В. 3. Коржа.

Поблизу Любешева, в селі Лобній, у 1943—1944 рр. діяли Волинський підпільний обком партії і Чернігівсько-Волинське партизанське з’єднання під командуванням двічі Героя Радянського Союзу О. Ф. Федорова. Під натиском партизанів німецько-фашистський гарнізон, який розташовувався у селищі, в серпні 1943 року змушений був залишити його. Сюди вступили загони партизанського з’єднання О. Ф. Федорова. їх гаряче вітали трудящі. На багатолюдному мітингу, що відбувся тут, з промовою виступив О. Ф. Федоров. Наприкінці грудня 1943 року фашистська авіація вчинила наліт на Любешів і зруйнувала його. Партизани вели боротьбу також проти фашистських прихвоснів — українських буржуазних націоналістів. 6 листопада 1943 року біля селища у нерівному бою з ними загинув відважний партизан В. І. Бондаренко, який пустив під укіс 11 ешелонів противника і знищив 300 гітлерівців. Йому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Селище до приходу радянських військ контролювалося партизанським з’єднанням О. Ф. Федорова.

5 березня 1944 року Червона Армія визволила Любешів. 92 жителі селища вступили до її лав і воювали на фронтах. За мужність, проявлену в боях, 77 любешівців нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.

Німецько-фашистські загарбники завдали Любешеву великої шкоди. Вони відібрали у населення 154 коня, 547 голів великої рогатої худоби, 873 вівці, багато свиней і птиці, знищили більшість житлових будинків, електростанцію, промкомбінат. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами, становила 4 млн. крб. Відразу ж після визволення трудящі Любешева з великим ентузіазмом розпочали відбудову зруйнованого господарства. З березня 1944 року відновили роботу райком КП(б)У, районна і селищна Ради депутатів трудящих. Головою селищної Ради обрали одного з активних учасників партизанського руху К. Є. Русила. Районна партійна організація спрямувала зусилля трудящих на здійснення постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про відбудову народного господарства у визволених районах.

Цю всенародну справу силкувалися зірвати банди українських буржуазних націоналістів. Від рук оунівців загинули ряд активістів селища, серед них — перший секретар Любешівського райкому КП(б)У П. П. Ісаєв, відповідальні працівники М. В. Рабцев, С. В. Дишко, В. С. Рищук та інші. Для боротьби з бандитами було створено групу охорони у складі 60 чоловік, яка розгромила їх.

Трудящі Любешева під керівництвом партійної організації швидко відродили селище. Було відбудовано приміщення районних установ, культурно-освітніх закладів, а також житловий фонд. В 1944—1945 рр. стали до ладу райпромкомбінат, млин, електростанція. З 1 жовтня 1944 року почалися заняття у відбудованій середній школі. На початку 1945 року відкрили районну лікарню, районний Будинок культури, бібліотеку для дорослих.

За прикладом хліборобів східних областей України трудові селяни Любешева стали на шлях колективного господарювання. З ініціативи комуністів у другій половині 1947 року було створено колгосп ім. Кірова. Наприкінці наступного року він об’єднав половину всіх господарств. Після встановлення нового устаткування значно зросла продуктивність праці і знизилася собівартість продукції на райпромкомбінаті. На честь 32-ї річниці Великого Жовтня колектив підприємства виконав річний план, заощадивши 16 тис. крб. Райпромкомбінат успішно закінчив 1950 рік, виробивши продукції на 88,8 тис. карбованців.

Завдяки самовідданій праці трудящих у Любешеві було успішно завершено відбудову господарства, виконано четвертий п’ятирічний план і завершено колективізацію сільського господарства. У 1952 році було проведено укрупнення колгоспів, які об’єдналися у два великі господарства — ім. Карла Маркса в Любешеві і «Комунар» у селі Великому Курені, а в січні 1968 року в селі Рудці утворився радгосп «Любешівський».

Трудящі Любешева у 1959 році підтримали почин комсомольців залізничного депо «Москва-Сортувальна» і включилися у змагання за комуністичну працю. На райпромкомбінаті бригада, очолювана комуністом Є. С. Славиком, взяла зобов’язання працювати і жити по-комуністичному. Свого слова вона дотримала. У грудні 1960 року цій бригаді було присвоєно звання колективу комуністичної праці. Виконуючи рішення XXIII з’їзду партії, колектив райпромкомбінату, який налічує 145 працівників, рік у рік збільшує виробництво товарів народного споживання. У 1965 році він виробив продукції на 209 тис. крб., тобто у 2,5 раза більше проти 1950 року, а в 1967 році —майже на 0,5 млн. крб. Так, виробництво черепиці за цей період зросло у 10 разів. Для забезпечення потреб району в будівельних матеріалах почалося будівництво силікатного заводу. Значного розвитку набула харчова промисловість. У селищі є харчовий комбінат з цехами безалкогольних напоїв, ковбасним, рибов’ялильним та механізованою хлібопекарнею.

Продукція рибов’ялильного цеху йде у населені пункти області.

Значних успіхів досяг колгосп ім. Карла Маркса. У 1968 році він мав 1008 га орної землі, 1103 га сіножатей і 616 га пасовищ. Завдяки піднесенню культури землеробства, застосуванню досягнень науки, передової агротехніки зросла врожайність культур. Під просапні тут щороку вносять по 80—100 тонн добрив на гектар. У 1968 році було зібрано по 31,5 цнт ячменю, 16,6 цнт пшениці, 8,3 цнт жита, 5,6 цнт льону-волокна і по 211,6 цнт картоплі з гектара. Колгосп має потужну машинну базу. У 1968 році тут було 6 комбайнів різних видів, 12 тракторів і 11 автомашин.

Значно зріс доход артілі. Якщо у 1958 році він становив 170 тис. крб., то у 1967 році збільшився до 568,8 тис. крб. Колгосп побудував у селі В’язівному клуб і восьмирічну школу. Збільшилися відрахування у неподільний фонд: у 1968 році вони становили 62 тис. крб. За успіхи, досягнуті у змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня, колгоспові ім. Карла Маркса вручено пам’ятний Червоний прапор райкому КП України і виконкому районної Ради депутатів трудящих.

Невпинний розвиток промисловості та сільського господарства сприяє підвищенню добробуту і культури трудівників. До їх послуг 14 крамниць, 5 ларків, 2 їдальні, комбінат побутового обслуговування з двома швейними відділеннями, взуттєва майстерня, майстерня для ремонту годинників, фотоательє, бригада для ремонту квартир, ощадкаса.

У Любешеві діє районна лікарня, обладнана новітнім устаткуванням. В ній трудяться 16 лікарів і 65 працівників з середньою медичною освітою. У селищі є середня школа, в якій навчається 860 учнів і працює 56 вчителів. При ній заочна середня школа на 1090 учнів. В 1964 році відкрили дитячу семирічну музичну школу, в якій навчається 90 учнів. З 1966 року працює професійно-технічне училище на 220 учнів. За післявоєнні роки понад 200 випускників середньої школи здобули вищу і середню спеціальну освіту.

Улюбленим місцем відпочинку населення Любешева є Будинок культури. Тут працюють бібліотеки для дорослих і дітей з книжковим фондом 25 тис. примірників, гуртки художньої самодіяльності — хоровий, драматичний, танцювальний та інші. Особливу популярність мають самодіяльні колективи районної лікарні, профтехучилища, середньої школи та райспоживспілки. Майже кожний третій житель Любешева є читачем районної бібліотеки для дорослих. Вона організовує читацькі конференції, бібліографічні огляди, літературні вечори. Цікавими були конференції: «Волинський полк іде в революцію», «Радянська молодь — гідна зміна батьків». У селищі є районне відділення товариства «Знання» з секціями суспільно-політичною, атеїстичною, міжнародною, сільськогосподарською. Члени товариства систематично читають лекції для трудящих райцентру і навколишніх сіл. Населення передплачує 4600 примірників газет і журналів.

Знаменною подією для Любешева було відкриття у 1952 році пам’ятника В. І. Леніну. Жителі селища свято шанують пам’ять про радянських воїнів, які віддали своє життя за їх визволення. На братській могилі височить монумент героям Великої Вітчизняної війни. В 1967 році в центрі селища на честь загиблих воїнів-односельчан споруджено обеліск Слави.

В побут населення Любешева дедалі ширше входять нові звичаї та обряди: комсомольські весілля, урочиста реєстрація шлюбу та новонароджених, проводи молоді на службу до Радянської Армії. Трудящі селища мають дружні зв’язки з трудівниками сусіднього Іванівського району Брестської області Білоруської РСР. Вони змагаються за дострокове виконання взятих зобов’язань, спільно організовують концерти самодіяльних митців, спортивні змагання.

Значну роль відіграє селищна Рада депутатів трудящих. Вона складається з 48 депутатів. Передовим загоном є партійна організація, яка налічує 254 члени партії (19 первинних партійних організацій). Комсомольська організація об’єднує 503 члени (15 первинних організацій).

Невпізнанно змінилося обличчя Любешева. Його вулиці мають тверде покриття, тротуари. Селище потопає у зелені, закладено нові сквери. Улюбленим місцем відпочинку є парк, один із старовинних на Україні. За післявоєнні роки тут споруджено 182 житлові одно- та двоповерхові будинки. Поліпшується комунальне обслуговування, багато жителів користуються газом, паровим опаленням. Селище електрифіковано і радіофіковано. Електричний струм дістає від Добротвірської ДРЕС.

Радянська влада принесла трудівникам Любешева добробут і щастя. Вони досягають дедалі нових успіхів у створенні матеріально-технічної бази комунізму.

О. І. БРЕНЧУК, О. С. ГАРБАР
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Л

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]