УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Мала Дівиця, смт, Прилуцький район, Чернігівська область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 777
З нами з: 18 липня 2016, 22:24
Подякував (-ла): 194 раз.
Подякували: 200 раз.

Мала Дівиця, смт, Прилуцький район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex » 10 вересня 2016, 23:17

Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область
Малая Девица, Прилукский район, Черниговская область

Малая Девица, Малодевицкая волость, Прилукский уезд

Троицкая церковь

Некоторые фамилии жителей с. Малая Девица (1877):
Аксеменко, Аксёменко
Андрейка
Барабаш
Береговый
Бойченко
Болгаров
Боровец
Бублик
Бурда
Голуд
Голяк
Гречка
Гробенко
Гурений
Дейнека
Демченко
Зун
Козенко
Копанец
Копка
Коробка
Кот, Котенко
Легуша, Легушка
Липик
Лисиченко
Лозовый
Луценко
Макаров
Медовый
Мищенко
Моза
Нагай
Неймеш
Овсиенко
Омельченко
Пенчук
Петрик
Прохор, Прохоренко
Пушкаренко
Редька
Ромченко
Соколовский
Усенко
Фастовец
Фень, Феня, Фенька
Фесенко
Хоружый
Цыба
Чайка
Череденченко
Шинкаренко
Юрченко

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5547
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2707 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Re: Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 22 лютого 2017, 16:19

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Мала Дівиця — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Галці, за 20 км від районного центру. Тут міститься залізнична станція Галка. Населення — 3900 чоловік. Селищній Раді підпорядковане с. Клеці.

Поблизу сіл Малої Дівиці та Клеців виявлено 2 поселення і 3 могильники черняхівської культури та поселення періоду Київської Русі. Перша згадка про село в історичних джерелах належить до 1628 року. Його назва походить від колишньої назви річки Галки — Дівиці. На той час майже всі українські землі загарбала шляхетська Польща. Народні маси перебували у тяжкому становищі. Разом з польськими феодалами їх гнобили місцеві. Мала Дівиця належала українським магнатам Вишневецьким, які лише на Полтавщині володіли десятками тисяч селянських і міщанських дворів. Селяни відбували на їх користь панщину, сплачували великі податки.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. жителі Малої Дівиці активно боролися проти польсько-шляхетського панування, за возз’єднання з Росією. У 1648 році село було визволено від польської шляхти і стало центром Дівицької сотні Прилуцького полку. Козаки сотні брали участь у походах і битвах селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького.

На початку XVIII ст. Малу Дівицю з прилеглими до неї землями прибрав до своїх рук прилуцький полковник Д. Горленко. Він примушував селян та рядових козаків працювати на його полях. За найменшу провину жорстоко розправлявся з ними. В 1709 році гетьман Скоропадський відібрав Малу Дівицю у Д. Горленка і передав її разом з навколишніми землями своєму тестю, а в 1713 році вона стала володінням Гамаліївського монастиря.

У першій половині XVIII ст. поблизу Малої Дівиці виникла слобода, яка через деякий час злилася з старим населеним пунктом. У 1769 році тут налічувалося 523 поміщицьких і державних селян та 146 козаків. Кріпаки відбували панщину по 3—4 дні на тиждень і сплачували натуральні та грошові побори. Державні селяни також були обкладені податками на користь казни і не мали права без дозволу властей залишати земельні наділи. Погіршилося становище і козаків, яких поступово позбавляли козацьких прав і примушували виконувати різні повинності. За найменший прояв непокори безправних селян піддавали жорстоким знущанням. У 1752 році управитель волосної контори державних та інших слобід вчинив у Малій Дівиці жахливу розправу над тими, хто не догодив йому. Він майже до смерті забив селянина Максюту, його дружину і дітей, а свого слугу І. Фещенка власноручно вбив списом, а потім уже мертвому повиколював шпагою очі і обухом сокири потрощив руки. За наказом пана тіло забитого кинули в болото.

Феодально-кріпосницький гніт ще більше посилився у першій половині XIX ст. Кріпаки Малої Дівиці майже весь час працювали на поміщицьких землях. Селянин повністю належав панові, не мав права переходити від нього до іншого феодала, купувати майно і навіть брати шлюб без його дозволу. Поміщик міг за власним розсудом розправлятися з кріпаками — катувати їх різками, відправляти на заслання і кидати у в’язницю, віддавати або продавати іншим землевласникам. У злиденному і безправному становищі перебували також державні селяни і збіднілі козаки.

Справжнім пограбуванням для селян була реформа 1861 року. Більша частина кращих земельних угідь лишилася в руках поміщиків. За уставною грамотою 295 кріпаків поміщика М. Г. Макарова одержали 588 десятин землі, за яку вони мали сплатити 21 168 крб. викупних платежів. Після реформи поміщики Малої Дівиці володіли понад 1,5 тис. десятин землі, з яких 1268 здавали в оренду, а 200 віддали селянам у тимчасове користування з половини або за гроші. На довгі роки важким тягарем лягли на селян викупні платежі. Колишні кріпаки поміщика Макарова за мізерні наділи щороку сплачували 1242 крб. Реформа поземельного устрою державних селян теж була проведена на важких для них умовах. В Малій Дівиці налічувалося 218 дворів державних селян, в користуванні яких у 1868 році була 1271 десятина землі. Після переділу 151 господарство державних селян одержало по 6 і менше десятин землі, 28 — зовсім лишилася без неї. Селян позбавили пасовищ для худоби. За користування ними вони мали косити і скиртувати панське сіно.

У післяреформений період внаслідок розвитку капіталізму відбувалося класове розшарування. Зросла кількість селян, які не мали землі й коней. Водночас багатіла сільська буржуазія — куркулі, які зосереджували у своїх руках все більше землі. За переписом 1886 року, в Малій Дівиці налічувалося 491 селянське Господарство, які володіли 3021 десятиною землі. Ця земля розподілялася вкрай нерівномірно. 31 господарство мало тільки садибу і не мало орної землі. 268 господарств володіли ділянками до 6 десятин, у т. ч. 79 — до 3 десятин. В той же час 8 куркульських господарств мали по 20—50 десятин землі. На початку XX ст. в селі вже налічувалося 328 господарств з наділами до 6 десятин, з них 170 — мали менше З десятин. 10 куркулів володіли 25—50 десятинами землі. 45 бідняцьких господарств змушені були орендувати землю в багатих.

З дальшим розвитком капіталізму загострювалися класові суперечності. Під час революції 1905—1907 рр. селяни Малої Дівиці піднялися на боротьбу за землю і волю, проти царя і поміщиків. В селі влаштовувалися сходки, читки прокламацій та революційної літератури. Влітку 1905 року ‘ґут відбувся масовий мітинг. Ще ширшого розмаху набрали революційні події з літа 1906 року, коли в Малій Дівиці виникла соціал-демократична група. Члени групи вели революційну пропаганду, розповсюджували нелегальну літературу, готували повстання. Група підтримувала зв’язок з Прилуцькою соціал-демократичною організацією. Для придушення селянських заворушень до Малої Дівиці не раз направляли каральні загони. В листопаді 1906 року жандарми заарештували 19 учасників революційної боротьби. Їх було засуджено до тюремного ув’язнення або заслано на каторгу.

Після столипінської аграрної реформи посилився процес розшарування селянства на бідноту і куркулів. Бідняки, не маючи грошей для сплати податків і робочої худоби, змушені були за безцінь продавати свої наділи, йти в кабалу до поміщиків і куркулів або на заробітки за межі села. За переписом 1910 року, в Малій Дівиці з 604 дворів 358 володіли ділянками до 6 десятин землі. 11 куркульських господарств мали по 25 і більше десятин. 343 господарства, у яких не вистачало землі для існування, орендували її у багатіїв.

На низькому рівні були охорона здоров’я та освіта трудящих. У 1890 році в Малій Дівиці почала працювати амбулаторія з одним лікарем і фельдшером. У 1897 році вона перетворилася на лікарню, яка обслуговувала 37 населених пунктів з понад 20 тис. жителів. Переважна більшість населення була неписьменною. В парафіяльній школі, яка діяла з 1815 року, навчалося щороку менше 50 учнів. За переписом 1886 року, на 1299 жителів Малої Дівиці налічувалося письменних 120 чоловіків і 2 жінки. В 1864 році відкрили початкове училище, яке з 1876 року підлягало земству. Щорічна кількість учнів у ньому становила в середньому 150 чоловік, але протягом кожного навчального року значна частина їх відсівалася. В 1907/08 навчальному році з 350 дітей шкільного віку училище відвідували лише 196. В 1911 році відкрили друге початкове земське училище. Наступного року в ньому навчалося 107 учнів, з яких 13 вибуло до закінчення навчання. Хоч у Малій Дівиці вже було 2 початкові училища, у 1912 році 72 дітей не прийняли до них за відсутністю місць.

У лютому 1917 року робітники й селяни в солдатських шинелях повалили царське самодержавство. Але Тимчасовий уряд, який захищав інтереси капіталістів і поміщиків, не дав селянам ні землі, ні миру. В Малій Дівиці було створено сільський земельний комітет, який складався з куркульських елементів. Він підтримував політику Тимчасового уряду, а потім — буржуазно-націоналістичної Центральної ради і не збирався наділяти землею бідняків. Невдоволені цим, селяни у травні почали явочним порядком ділити поміщицькі землі. Бідняки на чолі з вчорашніми фронтовиками Д. Г. Причиною, І. П. Цибою та С. П. Линником, що повернувся із заслання, захопили маєтки поміщиків, конфіскували їх майно і засоби виробництва, а в панських будинках поселили бідняцькі сім’ї.

З великою радістю зустріли трудящі Малої Дівиці звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді. Після розгрому військових частин Центральної ради в Прилуках Прилуцький ревком 15 січня проголосив Радянську владу в повіті. У Малій Дівиці було створено сільський ревком, до складу якого ввійшли Д. Г. Причина, Д. О. Бойко, А. М. Квач, В. П. Буймистренко та інші. Згуртовуючи навколо себе бідняцькі маси, ревком повів боротьбу за зміцнення Радянської влади і подолання опору місцевої контрреволюції. Було створено наймитсько-бідняцький гурток «Захист бідняка» у складі 42 чоловік. Члени його роз’яснювали трудящим перші декрети Радянської влади, почали розподіл поміщицької землі між безземельними і малоземельними селянами. В лютому в селі виникло сільське споживче товариство, яке об’єднувало бідняцькі і середняцькі господарства.

Наприкінці березня 1918 року в Малу Дівицю вдерлися німецькі окупанти, запрошені на Україну Центральною радою. Вони жорстоко розправлялися з населенням. Від рук загарбників та гетьманців загинули радянські активісти Г. П. Мельник, Г. Петренко, П. Д. Піддячий, І. К. Козаченко. Відновлювались поміщицькі порядки, земля поверталася поміщикам. Жителі Малої Дівиці піднялися на боротьбу. Вони створили партизанський загін на чолі з Д. Г. Причиною. Влітку загін вчинив напад на садибу повітового старости, яка знаходилася поблизу сусіднього села Радьківки. На початку липня на Прилуччині почалася підготовка до збройного повстання проти німецьких окупантів та гетьманців. За рішенням повітової конференції більшовиків, яка відбулася нелегально в Прилуках 28 липня, Д. Г. Причині, Ф. І. Усику і Г. О. Вегері доручили очолити підготовку виступу в Малій Дівиці. Але внаслідок недостатньої організації та браку зброї він зазнав невдачі. Німецькі окупанти та гетьманці заарештували багатьох підпільників. Однак боротьба з ворогом не припинилася. Понад 20 жителів села пробрались на північ Чернігівщини і вступили до Богунського полку, яким командував М. О. Щорс. Частина жителів вступила до місцевого партизанського загону. За голову його керівника Д. Г. Причини оголосили винагороду у 10 тис. карбованців.

Після краху німецької окупації Малу Дівицю наприкінці листопада 1918 року захопили петлюрівці. Вони встановили жорстокий терор, грабували населення. Наприкінці січня 1919 року Червона Армія визволила село. Тут відновилася Радянська влада. Почав діяти ревком. У березні створили комбід, ядром якого стали учасники гуртка «Захист бідняка». Комбід складався з 33 чоловік. Він разом з ревкомом зміцнював Радянську владу і боровся проти контрреволюції, згуртовував навколо себе незаможників, організував допомогу сім’ям бідняків і Червоній Армії. У серпні 1919 року Прилуцький повіт захопили війська Денікіна. У Малій Дівиці білогвардійці почали повертати багатіям землю і маєтки, жорстоко розправлялися з учасниками боротьби за Радянську владу. Вороги закатували С. Ф. Ней-меша, С. І. Петрика, А. О. Тесленка та інших.

На початку грудня 1919 року частини Червоної Армії за участю партизанів визволили Малу Дівицю. Ревком приступив до організації господарського і культурного будівництва. Селяцам було повернуто поміщицькі землі. У січні 1920 року відновив діяльність комбід, налагоджувалася робота сільського споживчого товариства. У березні в селі створено партійний осередок. Комуністи спрямовували зусилля трудящих на відбудову господарства, яке зазнало розрухи. В квітні почала діяти сільська Рада. 22 листопада 1921 року в Малій Дівиці відбувся волосний з’їзд Рад, в якому взяли участь 112 делегатів. Він обрав до почесної президії В. І. Леніна. З’їзд одностайно схвалив політику партії, обговорив стан виконання продподатку і вирішив добитися завершення його до 5 грудня. Велику роботу проводив комнезам, створений у травні 1920 року. У 1923 році він налічував 140 чоловік. Комнезам залучав селянство до будівництва нового життя, відбирав у куркулів лишки землі і наділяв ними бідноту. Комнезамівці подавали допомогу сім’ям червоноармійців і бідняків, а також трудящим губерній, де внаслідок посухи стався голод. У червні 1922 року до села прибуло понад 30 дітей з Самарської, Царицинської, Уфімської та інших губерній, яких забезпечили харчуванням та одягом.

Радянське будівництво проходило в умовах гострої класової боротьби. Куркульство чинило опір здійсненню заходів Радянської влади. В навколишніх лісах діяли куркульсько-націоналістичні банди, які вчиняли напади на Малу Дівицю, грабували населення, намагалися перешкодити органам влади і громадським організаціям виконувати державні завдання заготівлі хліба й палива, вбивали комуністів і радянських активістів. Від їх рук загинули уповноважений Прилуцького повітового парткому М. М. Бублик, А. Л. Копил, Я. П. Халимоненко, Ф. Г. Шульга, В. А. Козаченко та інші. В селі було створено загін з комнезамівців, який разом з червоноармійцями і працівниками міліції боровся з бандитизмом. До весни 1923 року залишки банд були остаточно ліквідовані.

У 1923 році Мала Дівиця стала центром району. В березні почали діяти райком партії і райвиконком. Сільський партійний осередок налічував 10 комуністів. Цього ж року в селі засновано комсомольський осередок. Його секретарем обрали О. І. Тонкаля. Комуністи й комсомольці спрямовували свою організаторську і політичну роботу на здійснення нової економічної політики, піднесення сільського господарства, підвищення матеріального рівня життя трудящих. Багато уваги приділялося пропаганді і поширенню колективних форм і методів господарювання. У квітні 1924 року тут була створена перша сільськогосподарська артіль «Плуг і молот», в якій об’єдналося 12 бідняцьких господарств. Тоді ж організували сільське кредитне кооперативне товариство, яке допомагало селянам в одержанні кредитів для придбання машин і посівного матеріалу. Протягом 1924—1925 рр. в селі діяв машинопрокатний стан, який мав трактор, молотарку, сівалки, зерноочисні машини та грунтообробні знаряддя. На кінець відбудовного періоду було досягнуто помітних зрушень у розвитку сільського господарства. Розширились посівні площі зернових і технічних культур, зросло поголів’я худоби. Не стало безземельних і малоземельних господарств. Звільнення бідняцьких господарств від податків і надання кредитів дозволили їм піднятися до рівня середняцьких. З допомогою держави проводилися меліоративні роботи для осушування заболочених земель, прилеглих до річки Галки. Міцніло сільське споживче товариство. На кінець 1925 року воно об’єднувало 74 проц. дворів, налічувало 890 пайовиків і мало 2 крамниці.

Рік у рік поліпшувалося медичне обслуговування трудящих Малої Дівиці. Розширилася лікарня, в якій у 1925 році працювали лікар, 3 фельдшери, акушерка й медсестра. Розгорнулося культурне будівництво. В січні 1920 року в селі відкрили семирічну школу. В 1924 році в ній навчалося 335 учнів, яких виховували 13 учителів. Тут діяла також початкова школа. Багато уваги приділялося ліквідації неписьменності серед дорослих. У 1921 році в 2 школах лікнепу навчалося 84 чоловіка. Центром культурно-масової роботи став сельбуд, який відкрили у 1923 році. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності, бібліотека, кімната-читальня, курси лікнепу. Він посів одне з перших місць у всеукраїнському конкурсі сельбудів 1925 року і одержав грошову премію, радіоприймач, кіноапаратуру та книжки для бібліотеки.

Перші успіхи в розвитку сільського господарства і культури надихали трудящих на самовіддану працю. Зростала допомога держави селянам технікою і посівним матеріалом. У 1925 році селянам Малої Дівиці було надано кредит у сумі 3500 карбованців на придбання насіння, худоби й сільськогосподарських машин, відпущено 3 тис. пудів посівного зерна. В 1928 році хліборобам села виділили для посіву 2118 пудів насіння вівса, конюшини, люцерни та інших культур. 34 господарства одержали кредит для придбання інвентаря. Селяни все більше переконувалися в перевагах колективного господарювання. В 1929 році в Малій Дівиці виникло 3 товариства спільного обробітку землі. У вересні того ж року 88 членів цих товариств вступили до колгоспу «Плуг і молот». На кінець листопада в ньому налічувалося 152 селянські сім’ї. Колективізація здійснювалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі всіляко намагалися зірвати її, вчиняли замахи на колгоспних активістів. Під час розповсюдження серед населення облігацій державної позики вони вбили одного із засновників колгоспу комуніста І. Я. Піддячого. Трудящі села, очолювані партосередком, повели рішучу боротьбу за ліквідацію куркульства. Куркулі позбавлялися засобів виробництва, їх майно конфіскувалося і передавалося у власність колгоспу. У 1932 році колективізацію в селі було завершено. Через рік на базі колгоспу «Плуг і молот» створили дві артілі — ім. Кірова та ім. Чапаева. Велику допомогу подавала їм Малодівицька МТС, створена в 1931 році. У 1933 році при МТС організували політвідділ, який багато зробив для організаційно-господарського зміцнення колгоспів. Він видавав газету «Трактор», яка через деякий час дістала назву «Ударный труд».
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5547
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2707 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Re: Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 22 лютого 2017, 16:20

Частина ІІ
Рік у рік зростали колгоспи. За кожним з них було закріплено до 2 тис. га сільськогосподарських угідь. Підвищувалися урожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тваринництва. В артілі ім. Чапаева в 1936 році рільнича бригада П. Демченка на одній з ділянок зібрала по 30 цнт озимої пшениці з гектара. Ланка колгоспниці М. В. Шкурки в 1938 році одержала по 460 цнт цукрових буряків і по 50 цнт махорки з гектара. Доярка П. Копаниця в 1936 році надоїла по 3 тис. кг молока від кожної із закріплених за нею корів. Телятниця М. А. Демченко добилася добового приросту на голову молодняка по 1200 грамів. За сумлінну працю вона в 1936 році була удостоєна ордена «Знак Пошани». Плідно трудилися і колгоспники артілі ім. Кірова. В 1938 році вони зібрали по 270 цнт цукрових буряків, 158 цнт картоплі, 30,8 цнт махорки з гектара. Славилися високою продуктивністю і прибутками тваринницькі ферми. Обидва колгоспи у 1939 і 1940 рр. були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Свої досягнення на виставці у 1939 році демонстрували також 24 колгоспники, а у 1940 році — понад 70. Перебуваючи в Москві на ВСГВ, колгоспники Малої Дівиці зацікавилися досвідом майстрів високих урожаїв зернових Білоглазівського району Алтайського краю. В столиці відбулася зустріч хліборобів обох районів, на якій ланковий-нова-тор М. Є. Єфремов з колгоспу «Коммунист» розповів про комплексне запровадження передової агротехніки. Колгоспники уклали договір на соціалістичне змагання. Наприкінці 1940 року на запрошення українських побратимів делегація Білоглазівського району завітала до Малої Дівиці. Гості побували в колгоспах, поділилися досвідом роботи, запозичили корисне в українських колгоспників. Завдяки дружбі з алтайськими хліборобами трудівники села добилися значного збільшення виробництва продукції. Волику допомогу колгоспам подавала МТС, яка в 1941 році налічувала 46 тракторів. У селі діяв також маслозавод.

На кінець 30-х років значних успіхів було досягнуто в розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. В Малій Дівиці працювали лікарня на 50 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, які містилися в новому приміщенні. Медичну допомогу подавали 6 лікарів і 25 чоловік середнього медперсоналу. В 1934 році в селі відкрили середню школу. В ній у 1937 році навчалося 425 учнів. Початкова школа в 1932 році була перетворена на семирічну. Своє дозвілля жителі села проводили в будинку культури, який споруджено в 1926 році. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності, 2 бібліотеки (для дорослих і дитяча) з книжковим фондом 30 тис. примірників. На території артілі ім. Чапаева діяв клуб. У селі виходила районна газета «Соціалістичне село».

Розбійницький напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз порушив мирну працю радянських людей. В Малій Дівиці вже в перший день війни багато чоловіків прийшло до військкомату, щоб стати на захист завоювань Великого Жовтня. Трудівники села відраховували кошти у фонд оборони країни. Тут було сформовано винищувальний батальйон, до якого вступило близько 200 чоловік. Чимало жителів брало участь у будівництві оборонних споруд.

15 вересня 1941 року німецько-фашистські війська захопили Малу Дівицю. Два роки окупанти грабували село, чинили розправу над мирним населенням. Вони розстріляли радянських активістів Д. Г. Причину, В. Д. Бойка, В. П. Мелешка, В. П. Буймистренка, О. Я. Шила, І. М. Лозового та ін. Всього гітлерівці закатували 13 чоловік, понад 70 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини.

Жителі Малої Дівиці піднялися на боротьбу проти загарбників. У жовтні 1941 року окупанти і поліцаї силою зігнали їх на сход, щоб обрати бургомістра і старост. Коли гітлерівський полковник виголошував промову про «новий порядок», юні патріоти підняли на щоглі портрет В. І. Леніна. Пролунав заклик: «Хай живе Радянська Україна!». Фашисти почали стріляти з автоматів і намагалися оточити людей. Та вони прорвали кільце і розбіглися. Це була демонстрація масового протесту проти фашистського режиму, вияв рішимості трудящих боротися проти ненависного ворога.

У Малій Дівиці на початку серпня 1941 року було створено підпільний райком партії на чолі з першим секретарем С. П. Прядкою. Активну участь у боротьбі брали члени підпільної комсомольської організації, очолюваної 6. К. Косенко. Малодівицький райком партії встановив зв’язок з підпільним обкомом партії, який керував партизанським рухом на Чернігівщині. В жовтні 1941 року в районі побував перший секретар підпільного обкому партії О. Ф. Федоров. Він зустрівся з С. П. Прядкою та іншими членами райкому партії і допоміг їм виробити правильну тактику, спрямовану на активізацію дій проти загарбників. За участю О. Ф. Федорова в Кам’янському лісництві 31 жовтня відбулися районні збори комуністів, на які зібралося близько 50 чоловік. О. Ф. Федоров роз’яснив їм директиви обкому партії щодо, розгортання боротьби в тилу ворога.

Малодівицькі підпільники розповсюджували антифашистські листівки, рятували радянських людей від вивезення на каторгу до Німеччини, нападали на ворожі пости. Вони зруйнували залізничну колію поблизу ст. Лісові Сорочинці, що на кілька днів припинило рух ворожих ешелонів на лінії Бахмач—Прилуки, розгромили варту фашистського військового складу в Галаганівському лісі та вчинили ряд інших диверсійних актів. Влітку 1943 року підпільники приєдналися до партизанського загону Є. X. Соколовського, який в цей час діяв у східній частині району. 8 народних месників віддали своє життя в боротьбі з окупантами. У березні 1942 року в збройній сутичці під Лісовими Сорочинцями поліг секретар підпільного райкому партії С. П. Прядка. Смертю хоробрих загинула в боях з фашистськими загарбниками працівник Малодівицького райкому партії, боєць обласного партизанського з’єднання Н. Д. Білявська.

19 вересня 1943 року частини 2-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії 60-ї армії визволили Малу Дівицю від окупантів. 828 жителів села боролися з фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах, з них близько 240 нагороджені орденами й медалями. О. М. Згода — повний кавалер ордена Слави.

405 чоловік віддали життя за свободу і незалежність Вітчизни. Для увічнення пам’яті про них у 1968 році споруджено обеліск Слави.

Тяжких руйнувань завдали гітлерівці Малій Дівиці. Вони знищили колгоспні ферми, вивезли до Німеччини худобу й техніку, вивели з ладу маслозавод. Партійна організація націлювала трудящих на якнайскорішу відбудову господарства. Вони відновлювали виробничі приміщення, самовіддано працювали на полях. Трудівники села подавали допомогу фронту. За прикладом саратовського колгоспника Ф. П. Головатого вони давали кошти на танкову колону. У 1944 році робітники і службовці підприємств та установ відрахували місячний заробіток у фонд Червоної Армії.

Велику допомогу трудящим у відбудові господарства подала держава і братні республіки. Малодівицька МТС одержувала трактори з Владимирського і Алтайського тракторних заводів, автомашини — з Московського та Горьковського автозаводів, лісоматеріали — з Архангельської та інших областей РРФСР. Допомога держави і наполеглива праця колгоспників дозволили за короткий час добитися успіхів.

1950 року було досягнуто довоєнного рівня виробництва продукції. Так, у колгоспі ім. Чапаева зібрали по 17,4 цнт зернових, 159 цнт картоплі, 221 цнт овочів, 41,5 цнт кок-сагизу з гектара. Зросли громадське поголів’я худоби і продуктивність праці. Надій молока на корову становив 2092 кг. Господарство одержало 753,9 тис. крб. прибутку. На піднесенні був і колгосп ім. Кірова. Високих показників у праці добилися передовики виробництва. Ланка Г. В. Плющ з колгоспу ім. Чапаева збирала найбільші в області врожаї насіння конюшини з однолітніх посівів, які становили 5,2—6,4 цнт з гектара. За високі трудові успіхи їй у 1949 році було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Доярка М. Я. Олексенко з колгоспу ім. Кірова в 1950 році надоїла по 3761 кг молока від кожної корови.

На кінець 1950 року у Малій Дівиці працювали лікарня, поліклініка і пологовий будинок. Тут діяли середня і семирічна школи. Розгорнули роботу будинок культури, клуб і бібліотека.

Новий значний крок уперед зробили колгоспи Малої Дівиці у 50-х роках. Ланкові колгоспу ім. Кірова Л. В. Ромець та Г. Г. Гринько вирощували найвищі на Чернігівщині врожаї кок-сагизу — по 74 і 76 цнт з гектара. Обом трудівницям у 1952 році було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В тому ж році цього почесного звання удостоєна доярка М. Я. Олексенко, яка надоїла 5522 кг молока від кожної із закріплених за нею корів. Дальших успіхів у піднесенні всіх галузей сільського господарства досягли колгоспи у роки семирічки. Трудівники колгоспу ім. Чапаева у 1965 році зібрали по 25 цнт зернових, 404 цнт цукрових буряків, 323 цнт овочів з гектара. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 331 цнт молока і 66,6 цнт м’яса. Надій від однієї корови становив 2384 кг молока. В колгоспі ім. Кірова виростили по 21 цнт зернових з гектара. Надій молока на одну корову досяг 3851 кг. На 100 га сільгоспугідь одержали по 100 цнт м’яса.

Широкого розмаху набрав рух за комуністичну працю, застрільниками якого виступили комуністи. В трудовому змаганні виросли чудові майстри високих урожаїв, досвідчені кадри тваринників. На всю республіку відома ланка Героя Соціалістичної Праці Г. В. Плющ, яка одна з перших завоювала звання колективу комуністичної праці. Вона вирощувала в середньому по 90—100 цнт зерна кукурудзи, по 500—600 цнт цукрових буряків, но 300—350 цнт овочів з гектара. Поряд з невтомною працею на виробництві ланкова Г. В. Плющ бере активну участь в громадсько-політичному житті. Вона обиралася депутатом Верховної Ради УРСР п’ятого і шостого скликань, а нині — депутат районної Ради депутатів трудящих. Знатна трудівниця веде велику роботу для поширення передового досвіду в колгоспах району і області. В колгоспі ім. Кірова славиться трудовими ділами ланкова Герой Соціалістичної Праці комуніст Л. В. Ромець. Очолювана нею ланка в 1965 році зібрала по 420 цнт цукрових буряків з гектара. Серед малодівицьких тваринників першість тримають доярки колгоспу ім. Кірова: в 1966 році вони надоїли по 3998 кг молока від кожної корови. Щороку перевиконує завдання виробництва м’яса колектив свиноферми, очолюваний Героєм Соціалістичної Праці Г. Г. Гринько. 10 колгоспників Малої Дівиці в 1966 році удостоєні урядових нагород.

Натхненно працювали трудящі Малої Дівиці в роки восьмої п’ятирічки. З великим ентузіазмом боролися вони за виконання зобов’язань на честь піввікового ювілею Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Обидва колгоспи досягли нових рубежів у виробництві зерна, м’яса, молока та іншої продукції. На славу потрудились передовики соціалістичного змагання. Ланка Г. В. Плющ у 1970 році зібрала по 546 цнт цукрових буряків, ланка Л. В. Ромець — по 440 цнт з гектара. Доярки колгоспу ім. Кірова надоїли по 4430 кг молока від кожної корови. В колгоспі ім. Чапаева на 100 га сільськогосподарських угідь одержано по 341 цнт молока і реалізовано по 73,2 цнт м’яса. 95 працівників сільського господарства удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Трудівники успішно виконали плани 8-ї п’ятирічки. В колгоспі ім. Чапаева зібрано по 25,8 цнт зернових з гектара — на 5,1 більше, ніж у роки семирічки. Обсяг валового виробництва зерна зріс майже на третину. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 337,6 цнт молока і реалізовано 72,4 цнт м’яса. У колгоспі ім. Кірова середньорічна врожайність зернових становила 23,1 цнт з гектара — на 3,7 цнт більше, ніж у роки семирічки. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 136 цнт м’яса. На 16 проц. підвищився валовий надій молока. В обох колгоспах зросли прибутки. В колгоспі ім. Чапаева на трудодень колгоспники одержали по 3 крб. 42 коп., в колгоспі ім. Кірова — 3 крб. 28 коп. За високі трудові досягнення у восьмій п’ятирічці 6 чоловік удостоєні урядових нагород, серед них ланкові Г. В. Плющ та Л. В. Ромець — ордена Жовтневої Революції. Зміцніла економіка колгоспів. За колгоспом ім. Кірова закріплено 2142 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1469 га орної землі. На його фермах утримується 862 голови великої рогатої худоби, 811 свиней. Машинний парк колгоспу налічує 13 тракторів, 10 комбайнів, 11 автомашин. В розпорядженні колгоспу ім. Чапаева — 2007 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1427 га орної землі. Тут налічується 1052 голови великої рогатої худоби і 1716 свиней. Машинний парк складається з 15 тракторів, 9 комбайнів та інших сільськогосподарських машин. Молочнотоварні ферми обладнані автопоїлками, електродоїлками, транспортерами.

Новими трудовими звершеннями зустріли трудящі Малої Дівиці XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. У 1971 році в обох колгоспах зібрано більше зернових, картоплі та цукрових буряків, ніж у попередньому році. Зросло також виробництво м’яса і молока. Високі рубежі передбачені дев’ятим п’ятирічним планом.

За післявоєнні роки в Малій Дівиці побудовано кілька підприємств. Тут працюють маслозавод, хлібозавод, комбінат побутового обслуговування, цегельний завод, «Міжколгоспбуд». З 1961 року діє відділення «Сільгосптехніки». їх колективи успішно виконують виробничі завдання. 104 працівники підприємств нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Значні перспективи відкриваються для розвитку промисловості. Під Малою Дівицею у 1971 році відкрили родовище нафти, почався її видобуток. На кінець дев’ятої п’ятирічки він набагато збільшиться.

З 1960 року Мала Дівиця стала селищем міського типу. Рік у рік шириться будівництво. В післявоєнний час в селищі споруджено дитячий садок, середню школу, підстанцію електромереж, цехи побуткомбінату й «Міжколгоспбуду». Зведено понад 20 комунальних і понад 500 індивідуальних житлових будинків. Мала Дівиця електрифікована. До послуг трудящих —18 магазинів, їдальня, 4 буфети, кафе. Товарооборот торговельної мережі за восьму п’ятирічку зріс на 30 проц.

Зросла мережа медичних закладів. У Малій Дівиці діє лікарня з хірургічним, терапевтичним, інфекційним, дитячим і пологовим відділеннями. При ній — поліклініка, яка має 8 кабінетів, аптека. Медичну допомогу трудящим подають 20 лікарів, 53 працівники середнього і 37 — молодшого медперсоналу. В селищі працюють середня і восьмирічна школи, в яких навчається 704 учні. їх виховують 52 педагоги. Відкрито будинок піонерів. Є дошкільний комбінат на 100 дітей, будинок немовляти і 2 колгоспні дитячі садки. Доброю славою користуються будинок культури і колгоспний клуб. Діють 3 кіноустановки. При будинку культури працюють драматичний, хоровий, танцювальний та інші гуртки художньої самодіяльності. Серед активних їх учасників — сім’я зв’язківця М. М. Недопьокіна, члени ланки Героя Соціалістичної Праці Л. В. Ромець та інші. Сімейний оркестр народних інструментів Недопьокіних (у складі чоловіка, дружини і трьох синів) не раз займав кращі місця на оглядах художньої самодіяльності. Високу оцінку дістала хор-ланка, яку очолює Герой Соціалістичної Праці Л. В. Ромець. На республіканському фестивалі, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, вона була нагороджена бронзовою медаллю. У селищі — 2 бібліотеки (для дорослих і дитяча), книжковий фонд яких становить 46 тис. примірників. Активну роботу проводить первинна організація товариства «Знання», яка об’єднує 35 лекторів. У 1948 році споруджено пам’ятник В. І. Леніну, у 1952 році — пам’ятник Т. Г. Шевченку.

В авангарді трудящих Малої Дівиці йдуть комуністи. У селищі налічується 9 первинних партійних організацій, які об’єднують 205 членів і кандидатів у члени партії. їх бойовим помічником є 11 первинних комсомольських організацій, в лавах яких — 355 юнаків та дівчат. Велику роботу по мобілізації мас на успішне виконання завдань господарського і культурного будівництва проводить селищна Рада. Вона складається з 53 депутатів. Серед них 18 колгоспників, 10 робітників і 25 представників інтелігенції, 27 комуністів і 6 комсомольців, 24 жінки. Селищна Рада має 6 постійних комісій, навколо яких згуртувався численний актив.

Уродженцями селища є кандидати наук Ю. А. Тонкаль, В. А. Тонкаль і М. С. Федчун.

Трудящі Малої Дівиці взяли підвищені зобов’язання до знаменної дати — 50-річчя утворення СРСР і з великим ентузіазмом борються за їх виконання.

А. І. КОТЕЛЕНЕЦЬ, В. П. ПОСТУЛЬГА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера М

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, alex1952, АннА, Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, Google [Bot], Google Adsense [Bot], kbg_dnepr, Василько, Вернер