Махнівка, село, Козятинський район, Вінницька область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Махнівка, село, Козятинський район, Вінницька область

Повідомлення surnameindex »

Махнівка, Козятинський район, Вінницька область
Махновка, Махновская волость, Бердичевский уезд
Комсомольское, Казатинский район, Винницкая область (1935-2016)
Махновка, Казатинский район, Винницкая область

Георгиевская церковь
1873 - священник Никанор Александрович Сташевский

Рождество-Богородицкая церковь

http://www.surnameindex.info/info/kiev/ ... index.html
Некоторые фамилии жителей м. Махновка (Георгиевская церковь, 1873):
Абадюк
Анинков
Билецкий
Бондаревский
Бондарчук
Бродский
Бруславский
Бужерак
Бухенко
Витковский
Вольский
Галайко
Грицук
Гришок
Гунька
Демченко
Деркачь
Довгалюк
Завальный
Корчевшок
Крыворучка
Кугай
Машталер
Мыхальчук
Наровецкий
Новицкий
Побережец
Погребняк
Прудковский
Сердюк
Сташевский
Стыцюк
Фурдыга
Цыба
Чикин
Шевченко
Шевчук
Ящук
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Махнівка, Козятинський район, Вінницька область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Комсомольське (до 1935 року — Махнівка) — село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Гнилоп’яті, за 12 км від районного центру і залізничної станції Козятин. Населення — 4266 чоловік. Сільраді підпорядковані села Марківці, Медведівка, Мшанець та селище Садове.

Існування в далекому минулому поселення на території Махнівки підтверджують археологічні знахідки. В 1782 році тут знайдено скарб з 800 римських срібних монет. Як свідчать перекази, на місці сучасної Махнівки за часів монголо-татарського іга було поселення, в якому знаходився баскак—чиновник, що відав збором податків з населення.

За часів Опанування литовських феодалів тут споруджено два невеликі замки, один з них стояв на урвистій горі над Гнилоп’яттю, а другий — між річкою та її притокою.

З давніх-давен територія Махнівки належала польським магнатам Тишкевичам. Предок цих магнатів 1430 року одержав від князя Свидригайла в подарунок землі, на яких згодом виросло кілька населених пунктів, серед них і Махнівка.

В 1483 та 1585 рр. Махнівка зазнавала руйнівних нападів ординців, внаслідок чого вона довго лишалася спустошеною. Навіть у 1593 році в описі маетностей Тишкевичів зазначено: «На тій р. П’ятці селище Махнівка стоїть пусткою». Тільки в першій половині XVII ст. Махнівка помітно розрослася. Так, зокрема у подимному тарифі Київського воєводства за 1629 рік перелічено понад сто міст, в т. ч. Махнівку. Такі міста відрізнялися від звичайних сіл лише тим, що мали укріплення, а значна частина їх населення вела торгівлю. Незадовго до визвольної війни 1648— 1654 рр. в Махнівці замість дерев’яного, споруджено міцний мурований замок. Приблизно тоді ж з метою посилення позицій католицизму збудовано костьол бернардинів.

Під час визвольної війни 1648—1654 рр. Махнівка, як і інші укріплені міста та замки служила опорним пунктом для військ польської шляхти. Тут зосередилося добре організоване військо під командуванням Яреми Вишневецького. Йому протистояли об’єднані повстанські загони і козацьке військо на чолі з Максимом Кривоносом. Велика сутичка між повстанцями і польсько-шляхетськими військами сталася в липні 1648 року саме під Махнівкою. Вишневецький у цьому бою двічі мало не загинув. Козацько-повстанські війська завдали шляхті такого відчутного удару, що вона змушена була рятуватися втечею. Велику мужність і неабиякий військовий хист, коли штурмували Махнівку та її укріплення, проявив білоцерківський полковник Гиря, п’ятитисячний загін якого брав участь в облозі замку.

Внаслідок розрухи і спустошень, викликаних війною та панськими міжусобицями, Махнівка знову занепала. На початку XVIII ст. нею володіли різні поміщики. Нове піднесення Махнівки почалося в другій половині XVIII ст. У 1767 році П. Потоцький зробив Махнівку своєю резиденцією. Тут було споруджено панські хороми, багато цегляних будівель, костьол, будинок для управителя маєтків тощо. В Махнівці виросло кілька підприємств, де працювали кріпаки, переселені сюди з інших його маєтків. 1796 року Махнівку віднесено до розряду містечок. Вона стала центром повіту. В містечку налічувалося 1517 мешканців. У Махнівці знаходилися різні адміністративні установи, тому вона ще більше розрослася, набрала міського вигляду. Тут було чимало цегляних будинків, звідси й пішла назва Кам’яна або Мурована Махнівка.

В 1798 році в Махнівці працювали панчішна, суконна, каретна і крохмальна мануфактури. Панчішна мануфактура розміщувалась у двох будинках. В одному з них стояли 24 залізні та 10 циліндричних верстатів, а в другому був фарбувальний цех. На цій мануфактурі працювало 8 майстрів-в’язальниць, що були запрошені з Швейцарії, 10 прядильниць та 16 учнів. Суконна мануфактура займала 4 приміщення. В 1823 році на ній працювало 20 найманих робітників, які виготовляли протягом року 5064 аршини сукна та інших виробів.
Величезні володіння П. Потоцького на початку XIX ст. перейшли до інших власників, почали роздрібнюватися. Значна частина мешканців Махнівки переселилася до Бердичева, який у цей час почав зростати. Однак протягом першої половини XIX ст. Махнівка ще остаточно не втратила свого адміністративного та господарського значення. Вона була місцем постійного розташування невеликих військових підрозділів.

В першій третині XIX ст. у Махнівці налічувалося 430 житлових будинків, багато адміністративних будівель — повітове казначейство, повітовий та земельний суди, поліція, дворянська опіка тощо. В 1827 році в Махнівці мешкало 1718 осіб чоловічої статі. Деяка частина міщан вела торгівлю — в Махнівці було понад 30 різних крамниць, переважно дрібних. Серед мешканців містечка налічувалося 75 ремісників-кустарів.

Але основним заняттям населення лишалося сільське господарство. 1845 року за Махнівкою рахувалося 3111 десятин земельних угідь. Більша частина їх належала поміщикам і оброблялася кріпосними селянами, яких тоді разом з двірськими людьми налічувалося 800 душ на 4250 чол. населення. Поміщики грубо поводилися з селянами і жорстоко розправлялися з ними за найменшу непокору чи провину.

Шукаючи захисту від знущань, селяни часто зверталися до вищих урядових установ з проханням заступитися за них. Жителі Махнівки скаржилися київському губернаторові на непомірне обкладання їх різними поборами. Поміщики, до того ж, захопили вигони, відведені для випасання худоби, примушували селян виконувати різні ремонтні роботи на поштових шляхах, забороняли їм вільно продавати худобу на ринку тощо.

В другій половині XVIII — першій половині XIX ст. певні зміни сталися в культурному розвитку містечка. 1793 року у Махнівці засновано друкарню. Поряд з книгами про Потоцьких тут видавали підручники, молитовники, здійснювали передрук іноземних творів. Книги друкувалися кількома мовами. В 1802 році власником друкарні став московський купець С. Селезньов. За нього книги друкувалися російською, польською та німецькою мовами. Друкарня проіснувала до 1807 року.

В Махнівці у 20-х роках XIX ст. відкрито дворянське повітове училище, а в 1830 році — однокласну парафіяльну школу.

В цей час у Махнівці працювала міська лікарня. Вона обслуговувала не більше 200 чоловік на рік.

1841 року в Махнівці спалахнула величезна пожежа. Спустошене містечко після неї перетворилося на другорядний населений пункт. 1845 року центром повіту став Бердичів, куди переведено й лікарню. В Махнівці ж практикував лише один лікар.

Махнівські селяни від реформи 1861 року не дістали сподіваної волі й землі. Згідно з уставною грамотою, складеною 29 червня 1862 року, у володінні найбільшого махнівського поміщика Мазаракі налічувалося 199 ревізьких душ (56 селянських дворів). Вони мали викупити 454 десятини 1427 кв. сажнів землі. Починаючи з 1 вересня 1863 року, селяни щорічно мали сплачувати по 968 крб. 90 коп. сріблом протягом 49 років. На таких же кабальних умовах звільняли селян дрібніші й зовсім дрібні поміщики Махнівки, які володіли кількома кріпосними душами.

Всі кращі землі залишилися в поміщиків. Селянам доводилось і далі гнути спину на панів, які не тільки експлуатували їх, а й чинили різні утиски. В листопаді 1864 року жителі Махнівки скаржилися в міністерство внутрішніх справ на поміщика Мазаракі, який привласнив собі виключне право продажу дьогтю, смоли, сальних свічок і олії, віддавиш його на відкуп орендареві, який продавав селянам недоброякісні товари по високих цінах. Хоч селяни особисто вже не залежали від поміщика, однак він продовжував чинити свою волю. Запідозрівши М. Стецюка в крадіжці заліза в панській кузні, Мазаракі з допомогою волосного старшини переслідував його, поки М. Стецюк не наклав на себе руки.

Багато горя трудовому люду приносили різні стихійні лиха. 1863 року в Махнівці знову сталася велика пожежа, яка знищила близько 150 житлових будинків і позбавила притулку й засобів до існування близько 300 селянських родин.

Над селянами тяжіли викупні платежі, а малоземельне господарство не могло задовольнити навіть потреб селянської родини. Тому вони змушені були шукати додаткових заробітків у Бердичеві, Козятині та інших містах. Деякі зовсім залишали село, що вело до скорочення населення.

Однак реформа прискорила темпи розвитку капіталізму. Селянське господарство поступово втягувалося в сферу товарно-грошових відносин. Підприємницьке пожвавлення пореформенного часу не обминуло й Махнівку. У Махнівці з’явилися З водяні млини й каретна майстерня. 1904 року один з власників збудував механічний млин, який за добу розмелював понад 100 пудів зерна. 1861 року Махнівка стала волосним центром. Вона знову виросла у великий населений пункт. В 1900 році тут було 709 дворів і проживало 5380 чол. Крім того, в Медведівці, яка примикала до Махнівки, налічувалося 30 дворів з 243 жителями. За містечком числилося 3916 десятин землі. З них 2642 належали поміщикам, 96 — церкві, 1178 десятин припадало на долю всіх махнівських селян.

Чимало малоземельних і безземельних махнівських селян наймалося в поміщицькі економії або на найближчі цукроварні. їм, як і пролетарям, доводилося терпіти експлуатацію та різні утиски. Звичайно, це піднімало їх на боротьбу проти своїх гнобителів. 1905 року в Махнівці відбулися масові виступи селян. У донесенні київського губернатора від 24 травня повідомлялося, що в еелах Бердичівського повіту, в т. ч. і в Махнівці, продовжуються страйки, робітники і селяни вимагають від поміщиків та підприємців підвищення заробітної плати, «чинять насилля» над службовцями економій і штрейкбрехерами.

Революційні виступи тривали в 1906—1907 рр. У документі департаменту поліції відзначається, що в Махнівці та інших населених пунктах спостерігалися заворушення серед молоді. В селі нерідко розповсюджувалися антиурядові прокламації.

В 1908—1914 рр. у Махнівці все більше виникало переробних підприємств. За цей час відкрилися 2 кінноприводні крупорушки, 2 механічні млини, які за добу переробляли по 500 пудів зерна кожний. Незадовго до війни з’явилися 2 напівмеханічні маслобойні, миловарний завод, напівкустарна ковбасна фабрика. Збільшилося число торговельних пунктів. Частіше відбувалися базари й ярмарки.

1902 року почалося будівництво брукованої дороги, що зв’язала Махнівку з Бердичевом. Значно зросло й само містечко. Діяли волосне правління, міщанська управа та ін. установи. На початку XX ст. махнівське поштове відділення було перетворено на поштово-телеграфне. Функціонували також земська поштова станція, земська лікарня, приватна аптека і магазин аптекарських товарів. Для приїжджих відкрили кілька постоялих дворів.

Відбулися певні зміни в культурному розвитку Махнівки. Протягом 40 років діяла однокласна міністерська народна школа. Тільки в 1902 році було засновано двокласне сільське народне училище. В 1912 році відкрили в Махнівці двокласне земське училище.

Як тільки надійшло повідомлення про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в столиці та інших містах, у Махнівці відбувся великий мітинг, на якому було проголошено встановлення Радянської влади у волості.

Коли почалася громадянська війна, й у 1918 році на Україну вдерлися австро-німецькі війська, майже в усіх селах волості були створені підпільні групи, добувалася зброя для боротьби з ворогами. Організаторами підпільних груп у селах Махнівської волості стали дев’ять комуністів і співчуваючих, переважно матросів. Вони підтримували зв’язок з ЦК КП(б)У. Очолював їх військовий політпрацівник, ім’я якого й досі не з’ясовано.

Після краху австро-німецької окупації в Махнівці встановилася влада буржуазно-націоналістичної Директорії. Навесні 1919 року Махнівку визволено від петлюрівських військ. 14 березня 1919 року начальник штабу Київської групи радянських військ телеграфував до Харкова про те, що в Махнівці розташувався 9-й стрілецький полк особливої стрілецької бригади. Невдовзі поблизу Махнівки частини Червоної Армії розгромили два петлюрівські полки.

Радянське будівництво почалося ще в ході громадянської війни. З січня 1920 року в Махнівці створено волосний ревком, на який покладалося завдання підготовки і проведення виборів до Рад. Та виконати його тоді не вдалося через білопольську окупацію, яка продовжувалась з 26 квітня до 15 червня 1920 року.

Трудящі Махнівки активно боролися з різними ворогами Радянської влади. 26 червня 1920 року збори мешканців Махнівки ухвалили: «Одна надія, одна влада, яка може дати спокій змученому народові,— це Радянська влада, влада Рад біднішого селянства та робітників, а через це зобов’язуємось всіма силами підтримувати її як живою силою, посилаючи своїх людей в Червону Армію, так і необхідними продуктами». Через кілька днів волосний селянський з’їзд вирішив передати Червоній Армії 2 тис. пудів зерна і багато худоби. 30 червня селянський з’їзд Махнівської волості обрав новий склад волревкому і волосного комітету незаможних селян.

В 1920—1921 рр. на території Махнівської волості бешкетували банди. Населення брало участь у знищенні їх. У 1922 році з політичним бандитизмом було по-кінчено, але траплялися випадки кримінального бандитизму, з яким також рішуче боролося місцеве населення.

Перехід до мирного будівництва ознаменувався виборами сільської Ради, які відбулися 26 червня 1921 року. В січні 1923 року в Махнівці створено партійний осередок у складі 4 чоловік. У жовтні 1923 року виникла комсомольська організація села, яка почала швидко зростати. Через 3 роки вже налічувалося 36 комсомольців.

Партійна організація, сільрада, КНС і комсомольський актив очолили боротьбу за відродження господарства, за здійснення ленінського кооперативного плану та культурної революції на селі. Вони не тільки роз’яснювали трудящим переваги кооперування, а й створювали кооперативи та інші товариства. 35—40 проц. мешканців волості в ті роки були неписьменними. В боротьбі з цією ганебною спадщиною минулого ефективним засобом виявилися місячники ліквідації неписьменності. Особливо велику користь вони дали при підготовці допризовників, яких прагнули навчити передусім елементарної грамоти.

Вже восени 1920 року в Махнівці почала працювати єдина трудова семирічна українська школа. Тоді в ній навчалося 48 дітей, проте за 2 роки кількість учнів зросла до 128. Крім цієї школи, 1922 року відкрито три початкові школи. Одну з них невдовзі було перетворено в семирічну.

Значна увага приділялася й пропаганді сільськогосподарських знань. Часто влаштовувалися лекції з питань агротехніки, проводилися бесіди, організовувалася широка наочна агітація.

Важливим стимулом відродження сільського господарства була нова економічна політика Радянської держави. Озимими культурами 1922 і весняними 1923 року в Махнівській волості було засіяно більше землі, ніж передбачалося планом. В середині 1922 року в Махнівці знову стали до ладу 5 приватновласницьких кіннопривідних круподерок, 3 маслобойні і 4 механічні млини. Одночасно створювались й державні сільськогосподарські підприємства. На колишніх поміщицьких землях виникло 2 радгоспи — зерновий та плодорозсадник.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Махнівка, Козятинський район, Вінницька область

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Комсомольці власними силами відкрили в селі клуб, пристосувавши для цього вільний будинок. В лютому 1925 року відбулося відкриття клубу. Майже кожної суботи й неділі комсомольці влаштовували вечори. На виручені гроші придбали інструменти для струнного та духового оркестрів. Часто ставили п’єси на антирелігійні теми. Наступного року в селі створено хату-читальню. Разом з школою і товариством ліквідації неписьменності вони відіграли вирішальну роль у ліквідації неписьменності.

Поліпшилося медичне обслуговування селян, яке на початку 20-х років здійснювала лише місцева амбулаторія. 1924 року стаціонарне відділення Бродецької заводської лікарні перетворено на районну лікарню, послугами якої було зручно користуватися й жителям Махнівки.

В середині 20-х років ширився кооперативний рух у Махнівці. 1925 року тут було 6 кооперативних об’єднань: споживче, сільськогосподарське кредитне «Господар», виробничо-збутове інвалідів, промислове кооперативне маслобойного промислу «Кустарник», бурякове кооперативне та інтегрально-кооперативне товариства. В звіті Махнівської сільради за перше півріччя 1927 року відзначено, що основні об’єднання — споживча і бурякова кооперація, кредитне товариство — працюють з добрими наслідками, що «селяни схильно ставляться до кооперації».

Вплив на селян справляли й успіхи радгоспу. 1927 року його робітники організували першу сільськогосподарську виставку. Радгосп мав свої трактори, сівалки, що стали чи не найпопулярнішими експонатами для відвідувачів. Захоплювалися вони й високим врожаєм зернових, яких того року радгосп зібрав по 33 цнт з гектара. Виставка справила сильне враження на трудівників села, допомогла їм обрати вірний для себе шлях. У 1928 році в Махнівці створено товариство спільного обробітку землі. Товариство об’єднувало близько 100 найбідніших селянських родин, мало 300 га землі.

Провідну роль у здійсненні колективізації відігравала Махнівська партійна організація. Комуністи вирішили: «Напружити всі сили для проведення суцільної колективізації шляхом широкої агітроботи серед батрацтва, бідняків та активу села». Було створено штаб керівництва колективізацією, до складу якого ввійшов представник сільської Ради, споживчого товариства, ТСОЗу, комсомольської і деяких районних організацій.
В створенні колгоспів відзначилися також і сільські комсомольці. Майже всі вони стали першими колгоспниками в Махнівці, завзято пропагували серед селян ленінські кооперативні ідеї, зміцнювали колгоспи, боролися з куркульством.

Під час масової колективізації 1930 року в Махнівці організовано 4 колгоспи, а через 2 роки на сільськогосподарську артіль перетворився і ТСОЗ. Таким чином, на селі стало 5 артілей: ім. Леніна (800 га землі), «Перемога» (1092 га), «Зірка» (пізніше «Червона зірка» — 1055 га), «13-річчя Жовтня» (512 га), та «П’ятирічка» (649 га землі). Заснування колгоспів здійснювалося в умовах гострої класової боротьби. Куркулі чинили опір колгоспному будівництву, залякували селян, завдавали збитків господарствам. У колгоспах «Перемога» і «Зірка» вони отруїли 250 робочих коней.

Важливу роль у будівництві і зміцненні колективних господарств відіграла Махнівська МТС, створена в 1931 році. Взимку 1933 року при ній організовано політичний відділ, який проводив організаційну роботу, зміцнюючи колгоспи, виховуючи кадри, дбав про підвищення активності колгоспників, їх дисципліну.

Вже у перші роки існування колгоспи добилися помітних успіхів. Цьому сприяло, насамперед, упорядкування землекористування, запровадження передової агротехніки, допомога МТС в механізації виробничих процесів. 1933 й 1934 року колгоспи ім. Леніна та «П’ятирічка» зібрали рясні врожаї. Решта колгоспів також мала гарні наслідки. 30 передовиків колгоспних ланів стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в 1939 році в Москві й серед них бригадири А. І. Антонюк, Г. І. Пічкур, І. С. Фурдига, які виростили по 19—23 цнт озимого рапсу на гектарі, вони занесені до Почесної книги ВСГВ. Учасниками виставки наступного року були бригадир П. П. Нечипорук і члени бурякосійних ланок Є. С. Присяжнюк, Й. Б. Стецюк та ін. 1940 року 6. С. Присяжнюк нагороджена орденом Леніна.

Відповідно зростала й оплата праці. В 1938 господарському році колгоспники артілі «Червона зірка» на кожний вироблений трудодень одержали по 5 кг хліба і 1,4 крб. грішми. Заможними стали всі колгоспники. Разом з достатком росли й культурні запити, для задоволення яких створювалися умови. В 30-і роки остаточно ліквідовано в Махнівці неписьменність. Повністю здійснювався закон про обов’язкову початкову освіту. Крім двох початкових шкіл, діяли також дві семирічки, а 1934 року відкрито й середню школу. Читання газет, книг стало характерною ознакою колгоспного побуту.

На честь значних досягнень сільських комсомольців у справі колективізації й здійсненні культурної революції 1935 року Махнівку перейменовано в село Комсомольське.

Під час Великої Вітчизняної війни багато жителів Комсомольського пішло на фронт. Ті, що залишились у селі, подавали різноманітну допомогу частинам Червоної Армії, споруджували оборонні об’єкти. На схід евакуювали близько 1500 голів великої рогатої худоби, кілька сот коней, найбільш цінну техніку. Все, що не вдалося вивезти, псувалось і знищувалося.

14 липня 1941 року до Комсомольського вдерлися гітлерівські війська. Окупанти почали розправи над мирними людьми. Понад 2 тис. чоловік вони зігнали до Жежелівського лісу і розстріляли, багато юнаків та дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

Хоч до відступу радянських військ з Комсомольського не встигли створити підпілля, боротьба проти фашистів тут розпочалася майже з перших днів окупації. До листопада 1942 року діяла Бродецько-Комсомольська підпільна група, яку організував пропагандист Комсомольського райкому партії С. С. Марчук. Всі радянські люди саботували розпорядження окупантів, переховували молодь, щоб вона не потрапила до Німеччини. В житомирських лісах партизанили мешканці Комсомольського Олександр Лукомський і Олександр Корченюк, нагороджені після війни орденом «Червоної Зірки». Сотні жителів Комсомольського перебували в лавах діючої армії. Багато з них не повернулися з ратного поля. Близько 200 жителів села за участь у Великій Вітчизняній війні нагороджені орденами і медалями.

Радянські війська визволили Комсомольське від фашистів 7 січня 1944 року. Загарбники зруйнували майже всі районні і сільські установи, державні і кооперативні підприємства, громадські організації, школу, лікарню, клуб, багато житлових будинків. Великих збитків ворог завдав усім місцевим колгоспам. Війна принесла неймовірні труднощі і нестатки людям, та не зламала споконвічної їхньої працьовитості. З величезним ентузіазмом відбудовували вони свої колгоспи, налагоджували мирне життя. Почали із збирання й відновлення сільськогосподарського реманенту, робочої та продуктивної худоби, забезпечення її кормами. Було відновлено всі 5 колгоспів, хоч становище господарств було надзвичайно важким (в селі не лишилося жодного трактора, автомашини, бракувало й живої тяглової сили, посівного матеріалу, не вистачало робочих рук). Члени артілей зносили на колгоспні двори зерно, овочі, картоплю, сіно, солому, вишукували залишені військовими частинами коні та машини.

Незважаючи на труднощі, вже першого після визволення 1944 господарського року всі артілі вчасно впоралися з весняно-літніми і осінніми польовими роботами, виростили врожай, достроково виконали державний план хлібоздачі та здали 462 пуди хліба у фонд Червоної Армії.

В авангарді боротьби за відродження господарства колгоспів і всього села йшли комсомольці. Вони напружено працювали в полі, на фермах і всюди, де потрібні були молоді й дужі руки.

Комсомольці оточили батьківським піклуванням дітей загиблих воїнів, створивши для них притулок на 120 місць.

1944 року відновила роботу Комсомольська машинно-тракторна станція, яка обслуговувала 16 артілей району. МТС одержала від держави і військових частин 41 трактор, 100 культиваторів, 10 зернових і 18 бурякових сівалок. Чималу допомогу худобою, насінням, інвентарем подавали східні райони країни. Для відбудови зруйнованих жител родин військовослужбовців Комсомольського району держава надала в 1944 році близько 700 тис. крб. довгострокової позички, виділила 478 куб. м будівельних матеріалів.

Однак господарства артілей зростали повільно. 1950 року колгоспники вирішили об’єднатися, щоб спільними силами прискорити розвиток громадського виробництва. Об’єднану артіль назвали іменем В. І. Леніна. В середині 50-х років завершено відбудову села. 1955 року колгосп подолав відставання, а через два роки вже виростив рекордний, як на той час, врожай ячменю та цукрових буряків. Учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1958 року стали голова колгоспу А. X. Андрійчук, агроном І. Ф. Сторожуй, бригадир рільничої бригади С. Я. Коліжук, ланкові Г. І. Коліжук, В. І. Шевчук, Г. М. Жук, В. А. Чайковська, Є. С. Присяжнюк, М. Г. Антонюк, М. П. Кугай, Є. Г. Лазарчук. 1957 року доярки Н. П. Заїка і Г. О. Гринчук надоїли більше, ніж по 3 тис. кг молока від кожної закріпленої за ними корови.

1950 року в колгоспі створено партійну організацію. Хоч до складу її входило 15 чоловік, майже всі основні ділянки в господарстві очолювали комуністи. В 1959 році до зміцнілого господарства приєдналися невеликі артілі сіл Марківців та Мшанця. З того часу колгосп став носити назву «Росія». Менше ніж за 10 років він перетворився на велике багатогалузеве господарство м’ясо-молочного і зерно-бурякового напряму. За ним закріплено 5958 га земельних угідь. Всього в колгоспі працює 1410 чол., і серед них 170 механізаторів. Весь комплекс виробництва об’єднує 6 рільничих, 5 тваринницьких, 4 тракторні, садово-городню та будівельну бригади. Господарство має 38 тракторів, 24 різні комбайни, 90 електромоторів приводять в рух механізми і агрегати току, майстерні та інших виробничих ділянок. Колгоспне стадо розміщене у 12 добре обладнаних електрифікованих і механізованих приміщеннях. Всього налічується 1510 голів великої рогатої худоби (у т. ч. 600 корів), 2640 свиней.

Особливо помітних успіхів добився колгосп за восьму п’ятирічку. Неподільні фонди зросли більш як удвоє. Відповідно підвищилася й оплата праці. Тепер середньомісячний заробіток колгоспника становить 99 карбованців. За п’ятиріччя колгосп спорудив 3 відгодівельні майданчики і потужний кормоцех. Розгорнуто газифікацію села.

Провідну роль у житті колгоспу відіграє партійна організація, на обліку в ній перебуває 78 комуністів, переважна більшість яких трудиться на вирішальних ділянках виробництва. Гідно продовжують славні традиції комсомольців 20—30-х років юнаки й дівчата. Тепер в селі 85 членів ВЛКСМ. Своїми ділами вони примножують успіхи, здобуті старшим поколінням.

Безперервно зростаючі здобутки артілі — результат умілого керівництва господарством. Багато сил і енергії віддає йому комуніст М. Ю. Каплун, який уже понад десять років очолює правління колгоспу. В 1967 році його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Цієї ж нагороди удостоєний тракторист М. В. Шостаківський.

Звеличене працею людей Комсомольське зростає з кожним роком. У ньому розташовані відділення «Сільгосптехніки», млин з крупорушкою й олійнею, хлібозавод,

інкубаторна станція, цехи механічний та кравецький, який виготовляє робочий одяг, виробництва фруктових вод, пересувна механічна колона № 2. В селі є відділення зв’язку, радіовузол, комбінат побутового обслуговування, понад двадцять крамниць і підприємств громадського харчування. Для універмагу зведено сучасне приміщення, яке є окрасою села. Комсомольське має автобусне сполучення з обласним і районним центрами та багатьма селами.

Постійно поліпшується медичне обслуговування населення. Тут діє обладнане сучасною медичною апаратурою відділення районної лікарні, де працюють 19 лікарів, 10 фельдшерів, 6 акушерів, 43 медсестри. Колгосп має власний профілакторій.

У Комсомольському є денна та вечірня середні школи. Вчителі Л. М. Волкотруб та І. Т. Юрчук нагороджені орденом Леніна. З грудня 1967 року при Комсомольському відділенні «Сільгосптехніки» розпочали роботу постійно діючі курси сільських механізаторів, на яких оволодівають технікою колгоспники кількох артілей. Усього в Комсомольському працює понад 200 спеціалістів з вищою та середньою освітою. Первинна організація товариства «Знання» об’єднує 28 лекторів.

Справжнім центром культурно-масової роботи став сільський будинок культури. Молодь і доросле населення беруть активну участь у роботі музичного, танцювального, драматичного та інших гуртків художньої самодіяльності. Добре зарекомендував себе вчительський хор, який існує вже понад 20 років. Книжковий фонд двох бібліотек складають близько 20 тис. примірників. Читачами бібліотек є майже всі дорослі жителі села. З 1958 року видається колгоспна багатотиражна газета «Ленінський шлях».

Ззовні Комсомольське досить привабливе. Воно розкинулося на узгір’ї, по обох берегах Гнилоп’яті. Чепурні цегляні будиночки ледь видніються з-за густих садів. Чисті бруковані вулиці обсаджені декоративними деревами і кущами. В центрі села є великий мальовничий став — улюблене місце відпочинку мешканців Комсомольського. За благоустрій села Комсомольській сільраді до 50-річчя Жовтня вручено на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор Козятинського райкому партії та райвиконкому.

На ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 160 передовиків колгоспу, установ та підприємств Комсомольського нагороджено ювілейною медаллю.

Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України трудівники Комсомольського крокують в єдиному строю будівників комунізму.

В. М. МАЗИЛО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Re: Махнівка, село, Козятинський район, Вінницька область

Повідомлення al_mol »

Из метрической книги села Черепашинцы за 1876

Зображення
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Відповісти

Повернутись до “Літера М”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 33 гостей