МИРГОРОД, місто, Полтавська область, Україна
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3560 разів
- Подякували: 2154 рази
МИРГОРОД, місто, Полтавська область, Україна
МИРГОРОД — місто, райцентр Полтавської області. Розташов. на р. Хорол (притока р. Псел, бас. Дніпра). Залізнична станція. Населення 42,2 тис. осіб. (2001).
Як населений пункт згадується в 15—16 ст. 1575 польс. король Стефан Баторій визначив М. центром реєстрового козац. полку. Населення М. брало активну участь у козац. повстаннях кінця 16 — 1-ї пол. 17 ст. 1637 Миргородський полк підтримав повстання П.Бута, а 1638 взяв участь у повстанні Я.Острянина. Це стало причиною ліквідації Миргородського полку (існував 1625—38). У період національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648—1676) М. знову став полковим містом, а козаки Миргородського полку брали участь у всіх її гол. битвах: у Корсунській битві 1648, Пилявецькій битві 1648, Збаразькій облозі 1649, Зборівській битві 1649, Берестецькій битві 1651, Батозькій битві 1652. 1657—58 козаки Миргородського полку брали участь у повстанні М.Пушкаря і Я.Барабаша проти гетьмана І.Виговського. У часи Північної війни 1701—1721 в 1708—09 в М. знаходилася штаб-квартира генерал-фельдмаршала рос. армії Б.Шереметєва і генерал-майора кн. О.Волконського.
Після ліквідації полкового устрою 1782 М. увійшов до складу Київського намісництва, 1796 — до Малоросійської губернії. 1802 став повітовим містом Полтавської губернії. У 1870-х рр. студенти Київ. ун-ту заснували народницький гурток (брати І., П. і М. Зубковські, С.Писаренко, І.Скибинський та ін.; див. також Народництво). 1896 засновано художньо-пром. школу (згодом — Керамічний технікум), в якій працювали відомі укр. мит- ці — О.Сластіон, Ф.Красицький, В.Кричевський, учився І.Кавалерідзе. 1917 за пропозицією лікаря І.Зубковського відкрито Миргородський курорт. Протягом квітня—грудня 1918 перебував у складі Української Держави. У лютому 1919 в М. встановлено рад. владу. Від серпня по грудень 1919 М. — під контролем Збройних сил Півдня Росії. Відновлено рад. владу в грудні 1919. Від 1923 — райцентр Полтавської округи, 1932—37 — у складі Харківської області, від 1937 — у складі Полтав. обл. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 окупований гітлерівцями від 14 вересня 1941 по 18 вересня 1943, під час окупації в околицях міста діяв партизан. загін «Перемога» на чолі з Г.Іващенком.
Уродженцями М. є: живописець-портретист В.Боровиковський, історик Б.Греков, письменник Панас Мирний.
Істор. пам’ятки: Свято-Ус-пенська церква (1887, рекон-струйована 1998), дерев’яна церква Іоанна Богослова (1912).
Як населений пункт згадується в 15—16 ст. 1575 польс. король Стефан Баторій визначив М. центром реєстрового козац. полку. Населення М. брало активну участь у козац. повстаннях кінця 16 — 1-ї пол. 17 ст. 1637 Миргородський полк підтримав повстання П.Бута, а 1638 взяв участь у повстанні Я.Острянина. Це стало причиною ліквідації Миргородського полку (існував 1625—38). У період національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648—1676) М. знову став полковим містом, а козаки Миргородського полку брали участь у всіх її гол. битвах: у Корсунській битві 1648, Пилявецькій битві 1648, Збаразькій облозі 1649, Зборівській битві 1649, Берестецькій битві 1651, Батозькій битві 1652. 1657—58 козаки Миргородського полку брали участь у повстанні М.Пушкаря і Я.Барабаша проти гетьмана І.Виговського. У часи Північної війни 1701—1721 в 1708—09 в М. знаходилася штаб-квартира генерал-фельдмаршала рос. армії Б.Шереметєва і генерал-майора кн. О.Волконського.
Після ліквідації полкового устрою 1782 М. увійшов до складу Київського намісництва, 1796 — до Малоросійської губернії. 1802 став повітовим містом Полтавської губернії. У 1870-х рр. студенти Київ. ун-ту заснували народницький гурток (брати І., П. і М. Зубковські, С.Писаренко, І.Скибинський та ін.; див. також Народництво). 1896 засновано художньо-пром. школу (згодом — Керамічний технікум), в якій працювали відомі укр. мит- ці — О.Сластіон, Ф.Красицький, В.Кричевський, учився І.Кавалерідзе. 1917 за пропозицією лікаря І.Зубковського відкрито Миргородський курорт. Протягом квітня—грудня 1918 перебував у складі Української Держави. У лютому 1919 в М. встановлено рад. владу. Від серпня по грудень 1919 М. — під контролем Збройних сил Півдня Росії. Відновлено рад. владу в грудні 1919. Від 1923 — райцентр Полтавської округи, 1932—37 — у складі Харківської області, від 1937 — у складі Полтав. обл. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 окупований гітлерівцями від 14 вересня 1941 по 18 вересня 1943, під час окупації в околицях міста діяв партизан. загін «Перемога» на чолі з Г.Іващенком.
Уродженцями М. є: живописець-портретист В.Боровиковський, історик Б.Греков, письменник Панас Мирний.
Істор. пам’ятки: Свято-Ус-пенська церква (1887, рекон-струйована 1998), дерев’яна церква Іоанна Богослова (1912).
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3560 разів
- Подякували: 2154 рази
Re: Миргород, місто, Полтавська область, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Миргород — місто районного підпорядкування, центр району, залізнична станція на лінії Київ—Харків. Розташований на річці Хоролі, за 105 км від Полтави. Населення — 26,1 тис. чоловік.
На північній околиці міста виявлено рештки двох ранніх слов’янських поселень Черняхівської культури (II—VI ст. н. е.).
Вже в XV—XVI століттях, коли більша частина України належала до складу Великого князівства Литовського і почалося відродження знищених татарами міст, Миргород існував як населений пункт. Засвідченням історика Д. М. Бантиш-Каменського, польський король Стефан Баторій 1575 року визначив Миргород полковим містом.
Миргород кінця XVI — початку XVII ст.— невелике місто, населене «тягловими» селянами-хліборобами і реєстровими козаками, що несли службу у польського короля.
В грамоті короля Сигізмунда III за 1620 рік вказується, що Миргород входив до складу Переяславського староства і належав шляхетному Янові Чернишевському. З 21 серпня 1621 року жалуваною грамотою того ж короля Миргород разом з навколишніми селами і хуторами передано адміністратору королівських земель Бартоломею Обалковському для того, щоб «названий шляхетний… міг правильно з вигодою всім цим управляти і забезпечити охорону селітри». Місто в його володінні було понад 10 років, потім відійшло до родовитого магната Конєцпольського.
Миргород згадується в такому історичному документі Російської держави 1627 року, як «Книга Большому чертежу».
Населення Миргорода брало активну участь у повстаннях в кінці XVI — на початку XVII ст. Так, у 1637 році Миргородський полк підтримав повстання нереєстрових запорізьких козаків під проводом Павлюка, який мав намір з’єднатися з донськими козаками і визнати владу Російської держави».
В 1638 році миргородці брали участь у селянсько-козацькому повстанні проти польської шляхти, яке очолив гетьман нереєстрового козацтва Яків Острянин (Остряниця). Після битви під Лубнами військо Острянина в ніч з 16 на 17 травня 1638 року почало відходити на північний схід, а потім повернуло на Миргород, сподіваючись поповнити тут свої запаси пороху і продуктів. У Миргороді були великі селітроварні і порохові комори.
Гетьман Потоцький вирішив переслідувати військо Острянина і послав слідом за ним свій загін, який зустрівся з загонами отаманів Мурки та Ріпки, що йшли з Дону до Острянина. Відбувся великий бій, який дав можливість Острянину ввійти у Миргород і запастись необхідним. 30 травня 1638 року біля Сліпороду, що під Лубнами, бій продовжувався. Та сили були нерівні, і козаки зазнали поразки. Після придушення повстання Миргородський полк за постановою сейму був скасований, а його полковника Терентія Яблонського силоміць пострижено в ченці.
Виступи українського народу проти польсько-шляхетського панування переросли у визвольну війну 1648—1654 рр. Влітку 1648 року Миргород визволено від польсько-шляхетських загарбників і він знову став полковим містом Миргородського полку, центром виробництва селітри для повсталого народу. Миргородський полк був одним із боєздатних і стійких полків у війську Богдана Хмельницького. Складався він з 14 сотень, нараховував 2630 чоловік. Полк брав участь у боях під Корсунем і Збаражем, у походах на Львів і Замостя, у Пилявецькій, Зборівській, Берестецькій, Батозькій та інших битвах народно-визвольної війни 1648—1654 рр. За реєстром козацьких полків 1650 року Миргородський полк нараховував 3158 козаків і був третім за величиною серед 16 полків України.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3560 разів
- Подякували: 2154 рази
Re: Миргород, місто, Полтавська область, Україна
Частина ІІ
В червні 1919 року в Миргороді відбулось відкриття пролетарського університету, в якому читались лекції з історії соціалізму, політичної економії, кооперації та ін. До роботи в ньому були залучені лікар І. А. Зубковський, художник О. Г. Сластіон та інші.
Отже, переборюючи труднощі воєнного часу, трудящі міста і повіту розв’язували важливі питання господарського і культурного будівництва. Та влітку білогвардійські війська Денікіна зірвали мирне будівництво. 17 серпня 1919 року дені-кінці захопили Миргород. Білогвардійці нещадно розправлялися з радянськими активістами і сім’ями комуністів. Від їхніх рук загинули десятки людей, серед них учителька О. І. Мельникова, комсомолець Кива, якого повісили на телеграфному стовпі, та інші.
Для організації підпільної боротьби проти денікінців у Миргородському повіті ЦК КП(б)У виділив групу комуністів на чолі з Г. П. Радченком. Комуністи організували в місті підпілля, а в районі Бакумівських лісів формували партизанські загони, збирали зброю. На початку грудня 1919 року під натиском Червоної Армії денікінці відступали на південь, а 14 грудня Миргородський партизанський загін ввійшов у місто.
Того ж дня в місті відбулося засідання повітового військово-революційного комітету під головуванням Григорія Радченка. Було створено відділи повіт-ревкому: продовольчий, народної освіти, соціального забезпечення, військовий і народного господарства.
Комуністи організували заготівлю хліба для голодуючих губерній. До 3 лютого 1920 року з повіту відправлено 18,6 тис. пудів зерна, 6,3 тис. пудів фуражу, 5,6 тис. пудів борошна, 427 пудів різної крупи.
4 квітня 1920 року в Миргороді відбувся черговий з’їзд Рад. На ньому було обрано повітовий виконавчий комітет у складі 20 комуністів і 4 безпартійних. На IV Всеукраїнський з’їзд Рад від повіту обрано Г. П. Радченка, О. І. Нехворосного, Драполюка та інших.
В день Всеросійського суботника, оголошеного IX з’їздом партії, 1 травня 1920 року, коли пліч-о-пліч з робітниками в Кремлі працював і В. І. Ленін, трудящі Миргорода за 8 годин виконали робіт на 3 млн. карбованців.
З комуністів, комсомольців, з селян-незаможників створювалися частини особливого призначення (ЧОПи), які боролись з бандитизмом. Грозою бандитів був загін М. П. Шастуна, а також загін під командуванням воєнного комісара В. Н. Волощенка і секретаря парткому П. Ф. Нечеса, які розгромили банду Хрестового.
В червні 1919 року в Миргороді відбулось відкриття пролетарського університету, в якому читались лекції з історії соціалізму, політичної економії, кооперації та ін. До роботи в ньому були залучені лікар І. А. Зубковський, художник О. Г. Сластіон та інші.
Отже, переборюючи труднощі воєнного часу, трудящі міста і повіту розв’язували важливі питання господарського і культурного будівництва. Та влітку білогвардійські війська Денікіна зірвали мирне будівництво. 17 серпня 1919 року дені-кінці захопили Миргород. Білогвардійці нещадно розправлялися з радянськими активістами і сім’ями комуністів. Від їхніх рук загинули десятки людей, серед них учителька О. І. Мельникова, комсомолець Кива, якого повісили на телеграфному стовпі, та інші.
Для організації підпільної боротьби проти денікінців у Миргородському повіті ЦК КП(б)У виділив групу комуністів на чолі з Г. П. Радченком. Комуністи організували в місті підпілля, а в районі Бакумівських лісів формували партизанські загони, збирали зброю. На початку грудня 1919 року під натиском Червоної Армії денікінці відступали на південь, а 14 грудня Миргородський партизанський загін ввійшов у місто.
Того ж дня в місті відбулося засідання повітового військово-революційного комітету під головуванням Григорія Радченка. Було створено відділи повіт-ревкому: продовольчий, народної освіти, соціального забезпечення, військовий і народного господарства.
Комуністи організували заготівлю хліба для голодуючих губерній. До 3 лютого 1920 року з повіту відправлено 18,6 тис. пудів зерна, 6,3 тис. пудів фуражу, 5,6 тис. пудів борошна, 427 пудів різної крупи.
4 квітня 1920 року в Миргороді відбувся черговий з’їзд Рад. На ньому було обрано повітовий виконавчий комітет у складі 20 комуністів і 4 безпартійних. На IV Всеукраїнський з’їзд Рад від повіту обрано Г. П. Радченка, О. І. Нехворосного, Драполюка та інших.
В день Всеросійського суботника, оголошеного IX з’їздом партії, 1 травня 1920 року, коли пліч-о-пліч з робітниками в Кремлі працював і В. І. Ленін, трудящі Миргорода за 8 годин виконали робіт на 3 млн. карбованців.
З комуністів, комсомольців, з селян-незаможників створювалися частини особливого призначення (ЧОПи), які боролись з бандитизмом. Грозою бандитів був загін М. П. Шастуна, а також загін під командуванням воєнного комісара В. Н. Волощенка і секретаря парткому П. Ф. Нечеса, які розгромили банду Хрестового.
- ВалентинаС
- Повідомлень: 63
- З нами з: 27 липня 2017, 11:09
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 270 разів
- Подякували: 51 раз
Re: МИРГОРОД, місто, Полтавська область, Україна
Соборно-Успенская (Свято-Успенская) церковь г. Миргорода.
Строилась как полковая церковь Миргородского полка.
Фото начала 19 века
В этой церкви в 1897 году крестился мой дед Мельченко Григорий Саввович, сын козака д. Почапецъ (Почапцы), ныне входящей в границы Миргорода.
Строилась как полковая церковь Миргородского полка.
Фото начала 19 века
В этой церкви в 1897 году крестился мой дед Мельченко Григорий Саввович, сын козака д. Почапецъ (Почапцы), ныне входящей в границы Миргорода.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Хотовицкие, Багинские, Мельченко (Миргородщина), Стащенко, Завистовские, Краевские, Боровские
- olha_koshelieva
- Повідомлень: 2
- З нами з: 11 січня 2021, 02:23
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 1 раз
- Подякували: 2 рази
Re: МИРГОРОД, місто, Полтавська область, Україна
Здравствуйте!ВалентинаС писав:Соборно-Успенская (Свято-Успенская) церковь г. Миргорода.
Строилась как полковая церковь Миргородского полка.
Фото начала 19 века
В этой церкви в 1897 году крестился мой дед Мельченко Григорий Саввович, сын козака д. Почапецъ (Почапцы), ныне входящей в границы Миргорода.
Благодарю за фото. У вашего деда случайно не было родного брата Василия?
Мой прапрадед Василий Мельченко родился в деревне Почапцы в 1891 году. Умер он в 1953, но где находится его могила - мне неизвестно. Это последний известный мне предок по этой линии.
* Кошелев * Бодаква * Федь * Мельченко * Бородин * Герасимчук * Найда * Пащенко * Кулинич * Носачев *
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3560 разів
- Подякували: 2154 рази
Re: МИРГОРОД, місто, Полтавська область, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
ПОЧАПЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на лівому березі річки Хоролу, за 5 км від районного центру та залізничної станції Миргород. Населення — 1648 чол. Сільраді підпорядковані населені пункти Білики, Кивине, Лещенки, Марченки, Милашенкове.
Колгосп ім. XVIII партз’їзду (центральна садиба — у Біликах) має 4633 га землі, млин, майстерню по ремонту сільськогосподарських машин. Виробничий напрям — рільництво, тваринництво.
У 1954 році засновано грензавод, що виготовляє промислову грену, веде роботу по підвищенню життєздатності тутового шовкопряда й задоволення потреб у племінній грені грензаводів УРСР. За підприємством закріплено 475 га землі. Завод підтримує економічні зв’язки з країнами народної демократії та Японією.
У Почапцях є восьмирічна школа, бібліотека, клуб.
У селі 6 червня 1885 року народився М. В. Микиша — український радянський співак і педагог, професор Київської державної ордена Леніна консерваторії ім. П. І. Чайковського.
ПОЧАПЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на лівому березі річки Хоролу, за 5 км від районного центру та залізничної станції Миргород. Населення — 1648 чол. Сільраді підпорядковані населені пункти Білики, Кивине, Лещенки, Марченки, Милашенкове.
Колгосп ім. XVIII партз’їзду (центральна садиба — у Біликах) має 4633 га землі, млин, майстерню по ремонту сільськогосподарських машин. Виробничий напрям — рільництво, тваринництво.
У 1954 році засновано грензавод, що виготовляє промислову грену, веде роботу по підвищенню життєздатності тутового шовкопряда й задоволення потреб у племінній грені грензаводів УРСР. За підприємством закріплено 475 га землі. Завод підтримує економічні зв’язки з країнами народної демократії та Японією.
У Почапцях є восьмирічна школа, бібліотека, клуб.
У селі 6 червня 1885 року народився М. В. Микиша — український радянський співак і педагог, професор Київської державної ордена Леніна консерваторії ім. П. І. Чайковського.
- ВалентинаС
- Повідомлень: 63
- З нами з: 27 липня 2017, 11:09
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 270 разів
- Подякували: 51 раз
Re: МИРГОРОД, місто, Полтавська область, Україна
Село Почапцы территориально присоединено к Миргороду 11 апреля 1977 года Указом Верховного Совета УССР
Мои предки: Хотовицкие, Багинские, Мельченко (Миргородщина), Стащенко, Завистовские, Краевские, Боровские
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: МИРГОРОД, місто, Полтавська область, Україна
Миргородська ЗОШ № 1 імені Панаса Мирного
Історія Миргородської школи № 1
1901 року до Миргорода приїхала педагог Наталія Андріївна Грановська. Того самого року вона власним коштом відкрила у місті приватну жіночу прогімназію. Спершу на вулиці Ведмедівці, в будинку №72, у хаті Остапа Паська, Грановська найняла хатину, де навчала своїх перших двох учениць. Через два роки вона зайняла для прогімназії будинок у пана Максимовича на Базарній площі в центрі міста. Прогімназія тоді була чотирикласною. В 1907 році, коли кількість учениць зросла, довелося перейти до іншого будинку – на Гоголівській вулиці (це той будинок, у якому до 1964 року розміщалися пошта й телеграф).
У перші роки діяльності прогімназії Наталія Андріївна викладала всі предмети сама, а згодом – лише історію й географію, та ще іноді й арифметику. Не маючи власної сім‘ї, освітянка весь свій час віддавала виплеканому нею закладові.
1910 року прогімназія Н.Грановської уже набула статусу гімназії і мала 7 класів. Два роки по тому в цьому закладі навчалися 230 учениць і працював уже досить великий педагогічний колектив. Тут служив законовчитель священик Д.А.Мільгевський, викладачі К.І.Горянов, [И.И] Ляшок (ініціали в прямих дужках подано російською мовою – Авт), С.Я. Чалий, И.П. Чайка, [А.А.] Косарєв, викладачки [Е.Д.]Романова, [А.Н.]Феодорова, Р.В.Василевська, М.В.Козакова, [Е.М.]Жегалова, [Е.Ф]Яковенко, [А.Л.]Левитська, [А.Н.]Пуглаєнко, Г.К.Ган, [О.И.]Свирська, [М.А.]Траум, класні наглядачки [А.Т]Глущенко, [А.И.]Степанченко, [А.В.]Кирилова, [А.М] Миницька, [М.И.]Набатова.
Навчання було платним, дотації також виділяло повітове земство. Згідно з державною політикою того часу, викладання в навчальних закладах Миргорода велося російською мовою. Більше того, все українське вважалося грубим, непристойним і підлягало осуду. Так 1913 року на педагогічній раді жіночої гімназії розглядалиповедінку учениць VІ класу Марії і Марфи Трубицьких та Іди Вепринської, які «в летнее время текущего года были в местном театре на пьесе «Вампир», которая написана на малороссийском наречии и в которой были неприличные жесты и выражения». А Ользі Соколович, учениці V класу, знизили поведінку за «гулянье по городу в малороссийском костюме».
Гімназія Наталії Грановської діяла до 1917 року, коли її було приєднано до чоловічої гімназії.
http://slavia.do.am/index/istorija_star ... oli_1/0-95
Історія Миргородської школи № 1
1901 року до Миргорода приїхала педагог Наталія Андріївна Грановська. Того самого року вона власним коштом відкрила у місті приватну жіночу прогімназію. Спершу на вулиці Ведмедівці, в будинку №72, у хаті Остапа Паська, Грановська найняла хатину, де навчала своїх перших двох учениць. Через два роки вона зайняла для прогімназії будинок у пана Максимовича на Базарній площі в центрі міста. Прогімназія тоді була чотирикласною. В 1907 році, коли кількість учениць зросла, довелося перейти до іншого будинку – на Гоголівській вулиці (це той будинок, у якому до 1964 року розміщалися пошта й телеграф).
У перші роки діяльності прогімназії Наталія Андріївна викладала всі предмети сама, а згодом – лише історію й географію, та ще іноді й арифметику. Не маючи власної сім‘ї, освітянка весь свій час віддавала виплеканому нею закладові.
1910 року прогімназія Н.Грановської уже набула статусу гімназії і мала 7 класів. Два роки по тому в цьому закладі навчалися 230 учениць і працював уже досить великий педагогічний колектив. Тут служив законовчитель священик Д.А.Мільгевський, викладачі К.І.Горянов, [И.И] Ляшок (ініціали в прямих дужках подано російською мовою – Авт), С.Я. Чалий, И.П. Чайка, [А.А.] Косарєв, викладачки [Е.Д.]Романова, [А.Н.]Феодорова, Р.В.Василевська, М.В.Козакова, [Е.М.]Жегалова, [Е.Ф]Яковенко, [А.Л.]Левитська, [А.Н.]Пуглаєнко, Г.К.Ган, [О.И.]Свирська, [М.А.]Траум, класні наглядачки [А.Т]Глущенко, [А.И.]Степанченко, [А.В.]Кирилова, [А.М] Миницька, [М.И.]Набатова.
Навчання було платним, дотації також виділяло повітове земство. Згідно з державною політикою того часу, викладання в навчальних закладах Миргорода велося російською мовою. Більше того, все українське вважалося грубим, непристойним і підлягало осуду. Так 1913 року на педагогічній раді жіночої гімназії розглядалиповедінку учениць VІ класу Марії і Марфи Трубицьких та Іди Вепринської, які «в летнее время текущего года были в местном театре на пьесе «Вампир», которая написана на малороссийском наречии и в которой были неприличные жесты и выражения». А Ользі Соколович, учениці V класу, знизили поведінку за «гулянье по городу в малороссийском костюме».
Гімназія Наталії Грановської діяла до 1917 року, коли її було приєднано до чоловічої гімназії.
http://slavia.do.am/index/istorija_star ... oli_1/0-95
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей