УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Макарів, смт, Київська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5551
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2711 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Макарів, смт, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА » 03 березня 2018, 16:51

МАКАРІВ – с-ще міськ. типу Київської області, райцентр. Розташов. на р. Здвиж (прит. Тетерева, бас. Дніпра). Населення 11,8 тис. осіб (2005).
Поблизу селища знайдено знаряддя праці та рештки поселень доби пізнього неоліту і бронзового віку, виявлено залишки давньорус. городищ 9–12 ст. Біля М. проходив один зі Змійових валів – захисних споруд Київської Русі.
Початкова історія М. пов'язана із с. Вороніне, яке входило до числа Ясинецьких маєтків литов. феодалів Івашенцевичів (Васенцевичів). Макар Васенцевич, який став постійно жити у Вороніному, змінив своє прізвище на Макарович, а назву села на М. Наприкінці 16 ст. Микола (Михайло), внук Макара, перетворив макарівське дворище на фортецю: побудував замок, оточив його валами, на гребені яких спорудив частокіл з дерев, що мали загострені стовбури. Фортеця мала кілька добре укріплених воріт з постійною обороною. Через рови перекидалися містки. З пд. замок захищала річка Здвиж. Ім'я наступного власника М., польс. коронного стражника С.Лаща, асоціювалося з неймовірною жорстокістю щодо селян.
Під час національної революції 1648–1676 багато шляхтичів шукало захисту в Макарівському замку. Але їх розсіяли сел. загони на чолі з М.Кривоносом. Разом з повстанцями загону М.Кривоноса місц. селяни напали на маєток X.Харлінського, який володів М. після С.Лаща. Маєток було розгромлено і спалено. Звістка про ці події швидко поширилася серед селян навколишніх сіл і сприяла піднесенню визвол. руху на всьому Поліссі. Жителі М. організували козац. сотню на чолі з Г.Петрицьким, яка брала участь у Зборівській битві 1649, Берестецькій битві 1651, Батозькій битві 1652, у боротьбі проти І.Виговського.
1660 польс. шляхта повернулася до М. Тут розмістився польс. гарнізон, який нещадно розправлявся з найменшими проявами непокори. Безчинства панів викликали 1664–65 нове повстання поліських селян, яке очолив овруцький полк. Децик. 1665 повстанці обложили макарівський замок і при активній підтримці місц. мешканців штурмом оволоділи ним. Багато жителів вступило до війська Децика і рушило з ним у визвол. похід по Правобережній Україні. Вони брали участь у визволенні від шляхти Бишева, Мотовилівки, Білої Церкви.
1672 до М. вступило польс. військо на чолі з полк. Яном Пивом, але надовго закріпитися в М. йому не вдалося. 1694 М. звільнили козаки С.Палія. Але за умовами Прутського трактату 1711 М. залишився під владою Польщі.
На поч. 18 ст. село належало одному з найбільших магнатів Правобережжя кн. Любомирському. 1768, під час Коліївщини, гайдамацький загін під проводом Івана Бондаренка зайняв М. і вигнав шляхту й орендарів, зруйнував замок, унійну церкву і костьол. Новий власник містечка ксьондз К.Росцішевський разом з надвірною міліцією залишив замок і втік до Олевська. М. на деякий час став центром діяльності загону Івана Бондаренка, якому вдалося поширити повстання на сусідні села. Підступно схоплений, І.Бондаренко був страчений у Чорнобилі.
Унаслідок поділів Польщі (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) М. 1804 став волосним центром Київ. пов. Київської губернії. 1846 в ньому мешкали 946 жителів. 1866 в М. діяли невеликі підпр-ва: винокурний, пивоварний і два шкіряних з-ди, цегельня. Щороку тут відбувалося 14 ярмарків.
На поч. 20 ст. М. вже був великим містечком, яке належало поміщику М. фон Мекку. У ньому налічувалося 569 дворів, проживало 5783 особи. Напередодні Першої світової війни діяли медоварний, пивоварний і шкіряний з-ди, сірникова ф-ка, цегельня і водяний млин.
1917 М. став осередком гострої боротьби між місц. органами Української Центральної Ради і більшовицьким революц. к-том. Наприкінці лютого 1918 містечко окупували нім. війська (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), наприкінці 1918 М. потрапив під владу Директорії Української Народної Республіки. У лютому 1919 встановлено рад. владу. Добровольча армія, яка захопила містечко в серпні 1919, утримувала його до грудня, після чого рад. владу було поновлено. На поч. травня М. захопили поляки, а в червні 1920 відступили, спаливши його. Тоді ж у містечку було остаточно встановлено рад. владу. 1923 М. став районним центром у складі Київської округи, з 1932 – у складі Київ. обл.
Під час Другої світової війни М. з 10 липня 1941 по 8 листопада 1943 окупований, перебував у складі рейхскомісаріату "Україна". На території Макарівського р-ну базувалися партизан. з'єднання С.Ковпака та М.Наумова.
1956 М. став с-щем міського типу.
У М. народилися: укр. і рос. письменник, церк. і культ. діяч Данило Туптало (Димитрій Ростовський; 1651–1709), майстер худож. слова, нар. арт. України А.Паламаренко (н. 1939).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5551
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2711 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Re: Макарів, смт, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА » 03 березня 2018, 16:55

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Макарів — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 56 км на захід від Києва. Асфальтова дорога з’єднує селище з автомагістраллю Київ—Львів. До найближчої залізничної станції Бородянка (на залізниці Київ—Брест) — 25 км. Селище розкинулось по обох берегах річки Здвижу, що є притокою Тетерева. Населення — 6300 чоловік. Селищній Раді підпорядковано населені пункти Зурівка, Калинівка, Фасівочка.

Макарів — центр однойменного району, площа якого становить 1362 кв. км. Район має 2 селищні та 33 сільські Ради депутатів трудящих, їм підпорядковано 71 населений пункт. Населення — 55,7 тис. чоловік. Земельних угідь — 105259 га, в т. ч. орної землі — 68 618 га, лісів — 32 755 га, на території району 27 колгоспів і 4 радгоспи, науково-дослідне господарство «Копилове» та 12 промислових підприємств. В сільському господарстві переважає вирощування льону, картоплі. Діють одна районна і 6 дільничних лікарень, 48 фельдшерсько-акушерських пунктів, 2 колгоспні пологові будинки, 7 державних і 38 колгоспних дитячих ясел. Відкрито 15 середніх, 19 восьмирічних та 14 початкових шкіл, 2 заочні середні школи, 3 допоміжні школи-інтернати, медичне училище і музична школа. Працюють 50 бібліотек, районний будинок культури, 52 сільські будинки культури і клуби, 54 стаціонарні кіноустановки.

Поблизу Макарова знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), а також могильник з чотирьох курганів.

В давнину село мало назву Вороніне, входило до складу Ясинецьких маєтків литовських феодалів Івашенцевичів. На початку другої половини XVI ст. один із них, Макар Івашенцевич, став тут постійно жити. Його нащадки перейменували Вороніне в Макарів і самі стали писатися Макаревичами. Спадкоємець цього феодала — М. Макаревич заклав на території колишнього городища невеликий замок. Захищений з півдня річкою Здвижем, а з півночі — глибоким ровом, заповненим водою, і високим валом з частоколом на ньому, Макарівський замок став однією з найміцніших фортець на Поліссі. Тут місцеві феодали ховалися від гніву повсталих селян, звідси робили напади на своїх сусідів. Особливо «прославився» розбоями і грабежами польський коронний стражник Самуїл Лащ, який деякий час володів Макаровом. Його жовніри катували селян, виривали козакам бороди, запрягали їх у плуги.

Власники Макарова посилювали закріпачення селян, самовільно збільшували панщину, яка в кінці першої половини XVII ст. досягала 3 днів на тиждень від кожної волоки. Селяни виконували й інші повинності, сплачували великі податки. Жорстока експлуатація доповнювалась національним та релігійним гнітом; заборонялося розмовляти рідною мовою, вільно сповідувати православну віру, польські пани насміхалися з українських народних звичаїв і обрядів.

Посилення кріпосницького гноблення породжувало численні протести, що проявлялися у втечах та заворушеннях селян. Особливо загострилася боротьба під час визвольної війни 1648—1654 рр., у якій жителі Макарова взяли найактивнішу участь. Загальнонародне повстання та перемоги козацько-селянських військ під Жовтими Водами і Корсунем до того перелякали польську шляхту, що вона почала масово тікати з своїх маєтків до фортець і укріплених міст. Багато шляхтичів рушило до Макарівського замку. Але і в затишному місці над Здвижем врятуватися від гніву народу панам не вдалося; тут їх наздогнали і розсіяли селянські загони на чолі з Максимом Кривоносом. Разом з повстанцями загону М. Кривоноса місцеві селяни напали на маєток X. Харлінського, який володів Макаровом після С. Лаща. Маєток було розгромлено і спалено, все панське майно розділено між посполитими. Звістка про ці події швидко поширилась серед селян навколишніх сіл і сприяла піднесенню визвольного руху на всьому Поліссі. Жителі Макарова організували козацьку сотню на чолі з Г. Петрицьким, яка брала участь у битвах під Зборовом (1649 рік), Берестечком (1651 рік), Батогом (1652 рік), у боротьбі проти зрадника І. Виговського.

В 1660 році шляхта повернулася до Макарова. Тут розмістився польський гарнізон, який почав нещадно розправлятися з усіма, хто продовжував боротьбу за возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії. Безчинства панів викликали в 1664—1665 рр. нове повстання поліських селян, яке очолив овруцький полковник Децик. 1665 року повстанці підійшли до Макарова, обложили замок і при активній підтримці жителів штурмом оволоділи ним, розгромивши польський гарнізон. Багато жителів вступило до війська Децика і рушило з ним у визвольний похід по Правобережжю. Вони брали участь у визволенні від шляхти Бишева, Мотовилівки, Білої Церкви.

1672 року до Макарова вступило польське військо на чолі з полковником Яном Пивом. Вулиці села були залиті кров’ю, багато жителів було ув’язнено, а їх оселі розгромлено. Київський сотник Федір Ляшко в березні того року повідомляв київського полковника Якова Дмитрієвича, що «ляхи з Макарова людей постинали и, много зла починивши, знову до Макарова увойшли».

Загарбники, отаборившись у замку, чинили набіги на сусідні села, нападали на землі, що належали Росії, доходили навіть до Києва, про що 15 червня 1672 року цар Олексій Михайлович повідомляв польського короля. Але закріпитись у Макарові польській шляхті не вдалося й цього разу. Вже 1694 року козаки Семена Палія, переслідуючи військо регіментаря Вільги, визволили Макарів. У 1702— 1704 рр. жителі села приєдналися до повстанців, що громили шляхту на Правобережжі під керівництвом козацьких полковників С. П. Палія й С. І. Самуся. Володарям Макарова ледве вдалося втекти до Брацлава.

На початку XVIII ст. село стало власністю одного з найбільших магнатів Правобережжя князя Любомирського, якому належало на Україні понад 30 міст і 738 сіл. Побоюючись масових втеч селян у російські володіння, польські феодали в порубіжних землях змушені були дещо послабити експлуатацію. В першій половині XVIII ст. панщина становила тут 2 дні на тиждень. Але проходив час і поміщицький визиск зростав. Селян змушували відбувати по кілька толок на рік, виходити на заорки й оборки, закоски й обкоски, зажинки й обжинки, мочити коноплі, тіпати прядиво, лагодити замок тощо.

Посилення соціально-економічного і національно-релігійного гноблення штовхало селян Макарова на нові виступи проти визискувачів. У 1768 році, під час Коліївщини, гайдамацький загін під проводом Івана Бондаренка зайняв Макарів, вигнав шляхту й орендарів, зруйнував замок, уніатську церкву і костьол. Новий власник містечка ксьондз К. Росцішевський разом з надвірною міліцією залишив замок і втік до Олевська. Макарів на деякий час став центром діяльності загону Івана Бондаренка. Звідси повстанці вирушали в навколишні села, розправлялися з панами та їх прислужниками, відбирали у них майно, гроші й ділили між бідними селянами. Жителі сусідніх сіл приводили до І. Бондаренка своїх панів або з’являлись до нього за дозволом бити шляхту й орендарів у своїх селах. Але закінчити боротьбу з експлуататорами й очистити від них усе Полісся Бондаренко не встиг. Підступно схоплений ворогами, він був виданий катові українського народу М. Ходкевичу й страчений у Чорнобилі. З глибоким сумом сприйняли селяни звістку про трагічну смерть свого улюбленця. В народній пісні говориться: В Макарові, славнім місті, пророчисте свято Вже ж нашого Бондаренка у неволю взято.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією Макарів став містечком Київського повіту. На 1846 рік у ньому налічувалося 946 жителів, у т. ч. 573 селян. Всі селяни були кріпаками. Кожного тижня вони працювали по 3 дні на панщині, щороку давали панові по 2—5 курей, 5—20 яєць і десятий рій з пасіки. Поміщик у цей час встановив такий обсяг панщини, що його виконати селяни за один день не могли. Так, за доставку вантажу на віддаль до 200 верст зараховували тільки один день панщини.

Напередодні реформи 1861 року містечком володів поміщик М. Павша. За реформою 1861 року селяни повинні були викупити 565 десятин польової і 70 десятин присадибної землі. Сплачувати викуп вони мусили протягом 49 років по 1190 крб. 47 коп. Дуже дорого обійшлася земля селянам: з них збиралися здерти 68 333 крб., або в три рази більше її тогочасної вартості. Крім внесення викупних платежів, селян зобов’язували ремонтувати мости. Вони не мали права користуватися лісами та вигонами, їм заборонялося навіть мочити льон і коноплі у панському ставку.

В 1866 році в Макарові були вже дрібні підприємства — винокурний, пивоварний і два шкіряні заводи, цегельня, на якій працювало 8 робітників. На шкіряних заводах, що мали всього 5 робітників, оброблялося на рік 800 шкур, на цегельні вироблялось 100 тис. штук цегли. В кінці XIX ст., крім цих підприємств, діяв паровий млин, де працювали 25 робітників.

Ще до реформи 1861 року Макарів поступово перетворювався у торговий центр місцевого значення. Щороку тут відбувалось 14 ярмарків, на які привозилося товарів на 3 тис. і більше карбованців, збувалася продукція місцевих дрібних підприємств.

На початку XX ст. в Макарові проживало 5783 чоловіка. Головним заняттям було землеробство. З 4411 десятин землі поміщику належало 3266 десятин, церкві— 54, селянам — 1091. Становище основної маси селян дедалі погіршувалося. За даними 1912 року, з 188 господарств, що мали 834 га землі, 66 — належало всього 123 десятини. У той же час 12 заможних дворів володіли 156 десятинами, або 19 проц. всієї землі.

Розвивалася промисловість. Якщо у 1910 році було 9 дрібних кустарних майстерень, то напередодні першої світової війни вже діяли медоварний, пивоварний і шкіряний заводи, сірникова фабрика, цегельня і водяний млин. Торгівля в Макарові мала переважно дрібний характер. В кінці XIX ст. тут існувало 147 лавок.

Містечко було невпорядкованим. Його жителі скаржилися київському губернаторові, що в Макарові від самої зими стоять глибокі калюжі, сморід від яких шкідливо діє на здоров’я, що тут лютують тиф, пропасниця, скарлатина. Хвороби, недоїдання й тривале голодування передчасно зводили в могилу як дорослих, так і їх дітей. Так, у 1880 році з 93 дітей, що народилися в Макарові, на першому році життя померли 57.

У незадовільному стані були медичне обслуговування й освіта. В містечку працювали земська лікарня на 10 ліжок, де був всього один лікар, приватна аптека і три аптечні склади. У відкритій 1874 року парафіяльній школі навчалося 65 дітей. На утримання школи і вчителя в 1899 році витрачено лише 239 карбованців.

Нестерпні умови життя примушували трудяще населення Макарова вести боротьбу проти постійних утисків, за свої соціально-економічні інтереси. Ленінська газета «Искра» в серпні 1902 року повідомляла про напад макарівських селян на секретаря київської міщанської управи. У січні 1904 року застрайкували робітники Макарівського парового млина. Вони вимагали підвищення поденної оплати. Але під загрозою репресій з боку властей змушені були на сьомий день приступити до роботи.

В Макарові та навколишніх селах робітники київських заводів розповсюджували листівки та іншу нелегальну революційну літературу. Вплив соціал-демократичної пропаганди на селян визнавали й поміщики. Власник Червонослобідської економії поміщик Хижняков, доповідаючи київському губернатору про причини страйку робітників своєї гуральні, писав: «В 12-ти верстах від мого маєтку знаходиться Макарів — один з центрів поширення пропаганди соціал-демократів. Селяни навколишніх сіл чують звідти: «Геть самодержавство! Геть існуючий порядок!».

У 1905 році в Макарові діяв соціал-демократичний гурток, члени якого розповсюджували листівки і вели агітацію серед місцевих селян, влаштовували сходки, організовували страйки. Тісний зв’язок з членами гуртка підтримували макарівські селяни-бідняки брати Федот і Федір Кириленки, Ф. О. Михайловський, Т. М. Проценко, А. Й. Ренькас та інші. Революційна діяльність гуртка привернула увагу поліції. На квартирах гуртківців були проведені обшуки, під час яких виявлено листівки. Але намагання поліції терором залякати трудяще населення були даремними. Політична свідомість селян зростала. Так, 6 серпня 1905 року в містечку біля пекарні зібралось близько 150 чоловік демонстрантів, які вигукували: «Геть самодержавство!», «Геть поліцію!». Сталася сутичка демонстрантів з поліцією. 9 грудня відбувся новий виступ селян, для придушення якого було направлено до Макарова і Макарівської волості ескадрон кавалерії. Дев’ять найактивніших учасників цього виступу було заарештовано і засуджено на різні строки ув’язнення.

З початком першої світової війни становище трудящого населення Макарова ще більш погіршало. Майже всі чоловіки були мобілізовані на фронт. Зростала дорожнеча, скоротилась посівна площа, дальше виснаження земель знижувало врожайність. Селянські господарства занепадали. Все це викликало велике незадоволення трудящих.

Перемога Лютневої буржуазно-демократичної революції стала поштовхом до активної боротьби проти поміщиків і буржуазії. У березні 1917 року представники Київської Ради робітничих депутатів провели в Макарові мітинги селян, на яких закликали забирати землю у поміщиків і розподіляти між собою. Але на сторожі інтересів пануючих класів стояв Тимчасовий уряд.

Звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, декрети, проголошені II Всеросійським з’їздом Рад, швидко дійшли до Макарова. Трудящі захопили поміщицький маєток і почали ділити землю. Губернський комісар Центральної ради змушений був просити штаб Київського військового округу негайно направити війська для «встановлення порядку» в Макарові та навколишніх селах.

У лютому 1918 року радянські війська визволили Макарів з-під влади контрреволюційної Центральної ради. Був створений ревком, який очолив робітник-шкіряник Л. П. Кагановський. Ревком приступив до здійснення соціалістичних перетворень. На цегельному і шкіряному заводах, сірниковій фабриці було введено восьмигодинний робочий день, встановлено робітничий контроль та обрано фабрично-заводські комітети.

Але соціалістичне будівництво було перервано німецькою окупацією. Наприкінці лютого 1918- року німецькі війська окупували містечко. Борючись проти ворогів революції, макарівці влітку того року створили партизанський загін під командуванням робітника П. Ф. Семененка, який разом з Брусилівським загоном діяв у північних повітах Київщини. На кінець 1918 року німецько-гетьманський режим на Україні зазнав краху. Макарів на деякий час захопила буржуазно-націоналістична Директорія.

В середині лютого 1919 року частини 1-ї Української Радянської дивізії розгромили і вигнали петлюрівців з Макарова. Розпочав діяльність ревком на чолі з П. Є. Мироненком і А. В. Рожковським. Він розгорнув боротьбу проти петлюрівських банд, розпочав підготовку до проведення виборів у Ради, розв’язував продовольче і земельне питання, проводив у життя декрети і розпорядження Радянського уряду, губернського і повітового ревкомів. Вся діяльність ревкому Макарова спрямовувалась партійною організацією, створеною в травні 1919 року. Було відкрито клуб, читальню, де проводились мітинги і збори селян, на яких комуністи роз’яснювали аграрну, продовольчу і національну політику партії, закликали до активної участі в соціалістичному будівництві. Комуністи і члени ревкому в надзвичайно складних і напружених умовах об’єднували й організовували бідноту на боротьбу з куркульством, дезертирством, бандитизмом. Наполегливою роботою партійна організація все більше об’єднувала навколо себе співчуваючих.

Але у вересні 1919 року Макарів захопили денікінці і встановили режим терору та насильства. У грудні 1919 року частини Червоної Армії визволили містечко від денікінців. В січні 1920 року відбувся волосний з’їзд ревкомів під керівництвом більшовика Б. К. Поляковського. Земельний відділ ревкому займався перерозподілом землі, організовував виконання селянами продовольчого податку, агітував за об’єднання в колективні господарства, дбав про збереження лісу, вживав заходи щодо боротьби з епідемією висипного тифу.

Навесні 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі вдерлися на Україну. Разом з польською шляхтою йшли і буржуазні націоналісти на чолі з Петлюрою. На початку травня вони захопили Макарів. Волревком пішов у підпілля. Але вже в червні 1920 року під ударами бійців молодої Червоної Армії білополяки відступили, спаливши Макарів. Зразу ж після їх вигнання, 16 червня в Макарові відбувся волосний сход селян, який залишив попередній склад волревкому на чолі з П. Є. Мироненком. В липні було обрано новий волревком та сільревком.

Створений у серпні 1920 року комнезам наділив землею безземельних і малоземельних селян, допомагав ревкому здійснювати продрозкладку, яка зустрічала запеклий опір з боку куркулів, мобілізовував трудящих на боротьбу з бандитизмом.

Ревком і комнезам багато уваги приділяли культурному будівництву. Було організовано відділення Всеукраїнського видавництва для поширення серед населення книг, журналів, газет; налагоджувалась робота школи. Подбали й про охорону здоров’я: кількість місць у лікарні збільшилася до 25 ліжок.

Будівництво нового життя доводилося здійснювати в умовах грабежів, насильств і терору куркульських банд. У цій напруженій обстановці в різні періоди ревком очолювали П. Є. Мироненко, Я. Г. Клименко та інші. В боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади надійними помічниками комуністів були комсомольці. У 1921 році в Макарові створено перший осередок комсомолу, але куркульські банди його розгромили. В 1922 році передова молодь села за допомогою комуністів відновила осередок. Його засновником був селянин-бідняк І. П. Шевченко. Комсомольці і молодь збудували літній театр, створили драматичний гурток, влаштовували вистави й концерти, організували при школі курси лікнепу, провадили атеїстичну пропаганду. Макарівські комсомольці поширили свою діяльність і на сусідні села; на волосній комсомольській конференції 24 лютого 1924 року було вже 50 делегатів від комсомольських осередків волості.

Багато зусиль доклали комуністи і комсомольці села для організації допомоги голодуючим Поволжя. 2 грудня 1921 року в Макарові відбулась конференція з цього питання. Трудящі волості зібрали багато продуктів і 495 373 крб. грішми.

В червні 1921 року в Макарові обрано першу сільську Раду. Партійна і комсомольська організації стали ініціаторами переходу до соціалістичного господарювання. Вони піднімали населення на відродження зруйнованого господарства, роз’яснювали біднякам і середнякам ленінські ідеї кооперування сільського господарства. Під впливом цієї роботи 20 серпня 1922 року 11 селян-незаможників організували першу сільськогосподарську артіль «Відродження», яка мала 43 десятини землі. Членам артілі доводилось господарювати в дуже складних умовах: треба було переборювати післявоєнну розруху, неврожай, нестачу робочої сили, реманенту. До того ж їм усіляко шкодили куркулі й підкуркульники. Вони псували реманент, труїли худобу, а щоб залякати селян, вдавалися до терору проти активістів. Одного з організаторів артілі Й. А. Гутника озвіріла куркульня втопила в річці Здвижі. Але, незважаючи на труднощі, господарство поступово набирало сил, зміцнювало свою економіку.

У 1923 році Макарів став районним центром, були створені райком КП(б)У і райвиконком. 19 листопада 1924 року відбувся 5-й районний з’їзд Рад, який приділив особливу увагу кооперуванню населення. Спочатку організовувалися збутові і споживчі, а потім і виробничі кооперативи.

На прикладі артілі «Відродження» селяни-бідняки і середняки все більше переконувались у перевагах колективного господарства. В 1929—1930 рр. в Макарові створюються артілі ім. Петровського, «Більшовик» та ім. Кірова. В той час особливої гостроти набуває класова боротьба. В невеличкому селі Фасівочці, на околиці селища жили переважно куркулі. До революції тут куркулям і поміщикові належало 900 га землі, а 41 господарству незаможників — лише 60 га. В 1929— 1930 рр. 70 бідняків і середняків хутора об’єдналися в колгосп «Червоний плугатар» і головою обрали незаможника Г. І. Кириленка. Щоб розвалити артіль і дискредитувати справу колективізації, рештки розгромлених куркулів і петлюрівців підбурили деяких бідняків та середняків виділитись у другий колгосп — «Зелений гай». Але незабаром обидва колгоспи знову об’єдналися в одну артіль «Більшовик». Куркулям вдалося протягти до правління артілі своїх представників, які поступово розбазарювали колективне майно, свідомо порушували агротехніку обробітку землі, знищували поголів’я коней. За допомогою райкому партії колгоспники викрили куркульські елементи і переобрали правління. Держава допомогла господарству не лише насінням, а й кредитами. Артіль придбала коней, провела на 260 га меліорацію, спорудила тваринницьку ферму, яка стала кращою в районі. Підвищувалась культура землеробства, зростали врожаї, а з ними й оплата праці трудівників. У 1935 році колгоспники одержали на трудодень по 4 кг зерна і 5 кг картоплі.

Однією з кращих у районі стала артіль «Відродження». Ця артіль першою в районі включилась у конкурс на кращу молочну ферму. Приміщення були утеплені, худоба повністю забезпечена кормами, трудодні дояркам стали нараховувати залежно від одержаних надоїв молока.

В усіх цих успіхах велика заслуга комуністів, райкому партії і райвиконкому, які постійно дбали про розвиток артільних господарств, про їх зміцнення. У своїй організаторській роботі райком спирався на партійні осередки Макарова — територіальний, в якому було 13 членів партії, та колгоспу «Відродження», який налічував 7 комуністів.

Опорою райкому партії і райвиконкому в їх боротьбі за соціалістичну перебудову села були машинно-тракторні станції. У серпні 1932 року в Макарові організовано філію Трактороцентру. На її базі у 1934 році утворено першу МТС, а в січні 1937 року — другу. Напередодні Великої Вітчизняної війни в обох МТС налічувалося 136 тракторів, 12 комбайнів, 190 тракторних плугів, 49 культиваторів. Цією технікою обробляли поля усіх колгоспів Макарова і району.

В січні 1936 року Макарів вітав делегатів першого районного зльоту колгоспниць-стахановок та сількорів. Делегати, наслідуючи приклад Марії Демченко, зобов’язалися подвоїти врожаї картоплі, льону, зернових. Свої слова трудящі підкріплювали ділом. Лави передовиків і новаторів зростали. Так, бригадир тракторної бригади другої МТС В. Д. Титаренко у 1938 році виробив 1070 га умовної оранки при нормі 500 га. За це його нагороджено орденом «Знак Пошани», він став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. Головвиставком ВСГВ нагородив Малою золотою медаллю О. Ф. Ніщенка — бригадира цієї ж МТС, який 1938 року на тракторі ХТЗ виробив 1045 га умовної оранки. Учасником виставки 1939 року був і Л. О. Кириленко, який з 1931 року беззмінно працював конюхом колгоспу «Більшовик» і виростив 83-х лошат.

З метою пропаганди передових методів господарювання та ознайомлення з досягненнями в сільському господарстві у грудні 1940 року в Макарові була організована районна сільськогосподарська виставка, яку відвідали понад 10 тис. колгоспників району і делегації 20 районів області.

У зв’язку з пуском електростанції на річці Здвижі 1927 року в установи села і житла макарівців прийшла електрика. В 1935 році з ініціативи райкому комсомолу над річкою Здвижем молодь впорядкувала парк культури і відпочинку. У дні, коли трудящі всього світу відзначали 70-річчя з дня народження В. І. Леніна, в Макарові було відкрито пам’ятник великому вождю.

Партійна, комсомольська організації та місцева Рада приділяли велику увагу охороні здоров’я, благоустрою Макарова, ліквідації неписьменності серед його населення.

Поліпшилося медичне обслуговування трудящих. В 1925 році в місцевій лікарні працювало 2 лікарі, а в 1939 році їх було вже 10. Значних успіхів було досягнуто в розвитку народної освіти, культури. Ще 1928 року гостинно відчинились двері нового приміщення семирічної школи, яка в 1935 році була перетворена в середню. Якщо 1925 року лише 49 проц. дітей шкільного віку було охоплено школою, то в 1930 році навчалися всі діти віком 8—10 років.

1 жовтня 1936 року для працюючої молоді в Макарові відкрито вечірню середню школу, в якій навчалось близько 100 учнів. За роки перших п’ятирічок в селі було повністю ліквідовано неписьменність. Культосвітню роботу серед молоді проводив місцевий клуб, в якому працювали хоровий, танцювальний та драматичний гуртки.

22 червня 1941 року мирну працю радянських людей перервав напад німецько-фашистських загарбників. Макарівці, як і весь радянський народ, стали на захист своєї Батьківщини. До райвійськкомату надходили заяви від добровольців. У перші ж дні війни понад 500 жителів Макарова пішли на фронт. Для боротьби проти фашистських диверсантів тут створили винищувальний загін у складі 50 чоловік, під командою першого секретаря райкому ЛКСМУ В. 3. Малишка. З наближенням фронту переважна більшість з них влилася до лав Червоної Армії.

На початку липня фронт наблизився до Макарова. Оборону тримали воїни 171-ї стрілецької дивізії, які перегородили шлях ворогу на Київ. Десятки літаків і танків, сотні солдатів фашистської мотопіхоти знайшли собі могилу на полях під Макаровом.

10 липня 1941 року гітлерівці захопили село. Озвірілі варвари вже в перші дні розстріляли в парку над Здвижем понад 300 радянських громадян — жінок, дітей, стариків, захоплених в полон поранених радянських воїнів. Багато горя зазнали жителі за роки фашистської окупації.

Та їх волю до боротьби не було зламано. В березні 1942 року в Макарові створено підпільну організацію, керівником якої став комуніст А. Г. Лопата, його найближчим помічником — комсомолець В. В. Єлисєєв. Організація об’єднувала 29 патріотів, серед них 19 комуністів і 2 комсомольців. Підпільні групи утворилися в селах Борівці, Бузовій, Гавронщині, Забуянні, Ніжиловичах, Макарівській Буді, Хмільній та інших. Підпільники слухали і поширювали зведення Радянського інформбюро, розповсюджували листівки. Багато радянських людей врятували вони від вигнання на каторжні роботи до Німеччини. Підпільники організували видачу їм довідок про захворювання, заздалегідь попереджували їх про злочинні наміри фашистських найманців. Макарівські підпільники мали постійний зв’язок з київською підпільною організацією «Смерть німецьким окупантам!» і з партизанським загоном, що діяв у північно-західній частині району, поповнювали його людьми, зброєю. Вони зібрали й передали партизанам 55 гвинтівок, 2 кулемети, велику кількість патронів. В ніч на 9 травня 1943 року, одночасно з бомбардуванням радянською авіацією фашистських воєнних об’єктів у Києві, макарівські підпільники підпалили мости на шляхах до Липівки, Макарова, Юрова, Почепина.

В червні 1943 року більшість членів підпільної організації влилися в партизанські загони.

Жителі Макарова різними засобами саботували заходи окупантів, ухилялись від відправки на роботи до Німеччини. О. С. Кириленко переховувала комуніста офіцера Радянської Армії Н. І. Короткова, який утік з фашистського полону і став одним з організаторів підпільної боротьби проти гітлерівців, Г. А. Марченко інформував партизанів про наміри німецької поліції, а Г. І. Бернадська допомагала народним месникам продуктами харчування.

8 листопада 1943 року воїни 136-го стрілецького полку 42-ї гвардійської стрілецької дивізії в результаті запеклих боїв, відбивши 9 контратак ворога, визволили Макарів від німецько-фашистських загарбників. За час тимчасової окупації гітлерівці зруйнували в Макарові всі колгоспи, знищили будівлі обох МТС, понівечили всю сільськогосподарську техніку, вивезли до Німеччини 65 тракторів, 10 комбайнів, 18 молотарок. Вони спалили лікарню, школу перетворили на зерносховище. Фашисти закатували 115 і вигнали на каторжні роботи до Німеччини 93 жителів селища.

Ще поблизу точилися бої з ворогом, а трудящі Макарова взялися за налагодження господарства і допомогу фронту. На початку грудня 1943 року відновили свою роботу райком партії, райвиконком, інші установи й організації. Районний комітет КП(б)У створив у селищі 3 парторганізації, в яких було 16 комуністів.

В тяжких умовах доводилось піднімати з руїн господарство, важку фізичну роботу виконували жінки, старики, підлітки. Із східних районів країни надходили запасні частини до тракторів, різні сільськогосподарські знаряддя та мінеральні добрива. Незважаючи на великі труднощі, вже в 1944 році плани державних поставок макарівські колгоспи «Відродження», ім. Кірова, ім. Петровського перевиконали. На 10 червня 1944 року до фонду Червоної Армії в районі зібрали 616,7 тис. крб., 1272 пуди зерна, 2303 пуди картоплі, передплатили на 4,8 млн. крб. позики. Радянським воїнам надіслали тисячі подарунків.

Понад 800 жителів Макарова героїчно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, 315 — віддали своє життя за Батьківщину. 780 воїнів за проявлений героїзм, стійкість і мужність у боротьбі з гітлерівськими загарбниками, нагороджені орденами і медалями Союзу РСР, багато з них — посмертно.

Життя в селищі поступово налагоджувалось. У 1944—1945 рр. в усіх колгоспах відновлено партійні організації, які очолили боротьбу трудящих за відбудову народного господарства. Цьому сприяло також повернення з армії демобілізованих воїнів. Так, учасник боїв за Сталінград і Кенігсберг М. А. Кравченко, нагороджений кількома орденами й медалями, почав працювати трактористом МТС. З окремих деталей він склав трактора і виробив ним 2 тис. га умовної оранки. Колишня підпільниця О. С. Кириленко стала ланковою артілі ім. Кірова. У післявоєнні роки її ланка вирощувала високі врожаї зернових культур та овочів. В 1947 році на площі 8 га зібрано по 17,56 цнт зерна, а на 5 га — по 240 цнт картоплі.

У відбудові колгоспів велику допомогу подавав робітничий клас. Так, робітники Київського заводу «Головхарчомаш» допомогли колгоспові «Відродження» спорудити водопровідну магістраль і організувати мале зрошення. Артіль стала овочівницьким господарством. Поступово зростав рівень механізації праці. Парк машин обох МТС у 1949 році зріс проти 1944 року в 4 рази.

Багато допомагала жіноча рада, яку очолювала Г. П. Максименко. Вона навела зразковий порядок на фермах, влаштовувала дітей у дитячий садок, під час збирання врожаю залучала до праці літніх колгоспників. У 1948 році всі колгоспи відновили посівні площі 1941 року і майже досягли довоєнного рівня виробництва основних сільськогосподарських продуктів.

У 1950 році макарівські колгоспи «Відродження», ім. Петров-ського та ім. Кірова об’єдналися в артіль «Комуніст». За колгоспом закріплено 5254 га землі, в т. ч. 4000 га орної.

Зросла партійна організація, що об’єднує тепер 56 комуністів, які очолюють вирішальні ділянки виробництва. Комуністи стали застрільниками дійового соціалістичного змагання в колгоспі. У ювілейному 1967 році на поліських землях було зібрано по 21,2 цнт озимої пшениці з гектара, одержано по 105 цнт картоплі, 6,8 цнт насіння і 7,6 цнт волокна льону. Колгосп спеціалізується на вирощуванні і відгодівлі поголів’я великої рогатої худоби. Якщо в 1956 році тут виробили 558 цнт м’яса, через десять років — у п’ять разів більше. За досягнуті успіхи у виконанні семирічного плану бригадира П. Л. Герасименка нагороджено орденом «Знак Пошани».

Братерську допомогу макарівцям у господарюванні і тепер подають шефи — колектив Київського заводу «Більшовик», з яким колгоспників зв’язує міцна дружба. Шефи допомагають споруджувати типові тваринницькі приміщення і майстерні, механізувати трудомісткі процеси на фермах, будувати зрошувальну систему. Вони виступають перед трудівниками ланів і ферм з доповідями і лекціями, влаштовують для них концерти заводської художньої самодіяльності.

Господарство має 30 тракторів, 24 автомашини, 15 комбайнів, 90 електромоторів. У тваринницьких приміщеннях механізовано подачу води, роздачу кормів і прибирання гною. У 1970 році колгосп виробив по 130 цнт м’яса на кожні 100 га сільськогосподарських угідь. Валовий доход колгоспу цього року перевищив 650 тис. карбованців.

Гідними трудовими здобутками зустріли колгоспники XXIV з’їзд КПРС та XXIV з’їзд КП України. План восьмої п’ятирічки перевиконано по всіх основних показниках. Так, державний план продажу льоноволокна виконано на 146 проц., овочів — на 130, вовни — на 123, м’яса—на 102 проц. Рентабельність господарства на 1970 рік становить 33 проц. проти 25 за планом. За трудові успіхи, досягнуті господарством у восьмій п’ятирічці, голову колгоспу М. К. Шкоденка нагороджено орденом Жовтневої Революції.

Справжнім заводом ремонту сільськогосподарських машин стало утворене у 1958 році на базі колишніх двох МТС районне об’єднання «Сільгосптехніки», де працює 332 робітники та 61 інженерно-технічний працівник. У 1970 році об’єднання виконало робіт на 1100 тис. крб. і продало колгоспам на 2 млн. 766 тис. крб. машин, запасних частин тощо.

Водночас з сільськогосподарським виробництвом розвивалася промисловість, розгортали роботу будівельні організації та автопідприємство. На околиці Макарова у 1957 році виросли стрункі корпуси цехів міжколгоспного будівельного підприємства, що виготовляє столярні та залізобетонні вироби, а також — шахтна піч для випалювання вапна з річною потужністю 1000 тонн, цегельний завод, який виробляє 5 млн. штук цегли на рік тощо. В «Міжколгоспбуді» працює 377 робітників і 26 інженерно-технічних працівників.

Ще 1953 року засновано Макарівський автопарк, який має 76 вантажних та легкових автомашин, 56 автобусів. Тут працюють 340 робітників, 32 інженерно-технічні працівники і службовці. З 1959 по 1970 рік перевезення пасажирів зросло більш ніж у три з половиною рази. За досягнуті успіхи у праці слюсаря автопарку Ф. Є. Проніна нагороджено орденом Леніна.

Велику роботу в усіх галузях життя Макарова проводить селищна Рада депутатів трудящих. Вона здійснює контроль за роботою промислових підприємств, дбає про впорядкування селища, залучає передовиків виробництва і представників інтелігенції до роботи в громадських організаціях. При селищній Раді діє 11 постійних комісій, в яких беруть активну участь понад 100 депутатів та активістів. З ініціативи культурно-освітньої комісії заасфальтовано площу біля кінотеатру, вчасно випускається «Бюлетень депутата» тощо. Сільськогосподарська комісія регулярно перевіряє роботу бригад і ферм колгоспу, залучає працівників підприємств і установ селища на допомогу хліборобам у напружений час збирання врожаю. Депутат С. О. Крамаренко — водій автопідприємства, ударник комуністичної праці. Виборці поважають свого обранця за виключну уважність до їх потреб і запитів.

Трудящих Макарова обслуговують понад 30 торговельних точок та підприємств. Створено комбінат комунальних підприємств, який має готель, лазню, перукарню, відкрито районний комбінат побутового обслуговування. У 1964 році комбінат переїхав у нове двоповерхове приміщення. В устаткованих сучасною технікою цехах — індивідуального пошиття одягу, ремонту металовиробів, деревообробному працює 217 робітників і 9 інженерно-технічних працівників. Ремонтно-будівельна дільниця № 11 здійснює ремонт житлових і культурно-побутових приміщень. Тут трудяться 32 робітники і 2 інженерно-технічні працівники.

Далеко за межами району й області відома Макарівська районна лікарня. Її колектив за допомогою київських вчених одним з перших у світі розробив і запровадив охоронно-лікувальний режим на основі вчення академіка І. П. Павлова. В хірургічному, терапевтичному, очному, отолярингологічному, електрокардіографічному, гінекологічному, дитячому, неврологічному та інших відділеннях і кабінетах працюють 42 лікарі, 82 чоловіка середнього медичного і 48 чоловік обслуговуючого персоналу. За заслуги в організації охорони здоров’я населення головного лікаря району К. М. Зубкова нагороджено орденом Леніна.

Лікарню часто відвідують делегації з братніх соціалістичних держав і інших зарубіжних країн. О. Гелен Мартікейнен — представник Всесвітньої організації охорони здоров’я ООН 17 жовтня 1962 року записав у Книзі відгуків і пропозицій за дорученням учасників семінару Всесвітньої організації охорони здоров’я з 40 країн, що він висловлює захоплення величезними досягненнями працівників

Макарівського центру здоров’я і побачене в цій лікарні перевищило усі їх сподівання, а висока культура медичного обслуговування в сільській місцевості всіх просто вразила.

З кожним днем підвищується культурний і освітній рівень населення. В Макарівській середній школі 79 вчителів навчають понад 1000 дітей. Більше 1000 чоловік навчається у вечірній школі.

3 1957 року в Макарові працює медичне училище, де 310 дітей трудящих здобувають спеціальності фельдшерів, акушерок, медичних сестер. В 1963 році відкрито музичну школу, в якій 24 кваліфіковані педагоги навчають музики 260 дітей колгоспників, робітників, інтелігенції. Працюють 4 дитячі садки й дитячі ясла.

Жителів селища обслуговують районна бібліотека для дорослих з книжковим фондом 41143 примірники, районна бібліотека для дітей (одна з кращих в області) з книжковим фондом 32 248 примірників, районний будинок культури, палац піонерів, широкоекранний кінотеатр «Зоря» на 300 місць, чудовий парк культури й відпочинку над Здвижем з літнім кінотеатром, стадіоном, танцювальним майданчиком.

Кращим в області є Макарівський самодіяльний народний театр, заснований у 1918 році як драматичний гурток. Більше 20 років керує його роботою режисер Г. С. Черешнєв, нагороджений за велику і плодотворну роботу в художній самодіяльності орденом «Знак Пошани». В репертуарі. театру — «Останні», «Васса Железнова» М. Горького, «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської та багато інших п’єс. Вистави театру не раз бачили столичні глядачі, їх транслювали по республіканському телебаченню.

В селищі є районний народний музей революційної, бойової і трудової слави, де зібрано краєзнавчі матеріали. Діють народні університети культури, педагогічних і правових знань, 5 лекторіїв і кінолекторіїв. Макарівська районна організація товариства «Знання» — одна з кращих в області. Вона об’єднує 1184 члени товариства, складається з 52 первинних організацій і 8 секцій.

Значну роботу серед трудящих проводить районна організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури. Члени товариства докладають багато зусиль, щоб нові покоління радянських людей оволодівали духовними скарбами багатовікової історії нашого народу.

Росте, красивішає Макарів. З 1956 року він став селищем міського типу. Його прикрашають нові широкі асфальтовані вулиці і тротуари, стрункі ряди нових будівель, серед яких виділяються облицьовані керамічною плиткою триповерховий поштамт і двоповерховий ресторан «Здвиж», будинок послуг «Умілі руки», універмаг, бібліотека, готель, кінотеатр. Тільки за пісдявоєнні роки в селищі споруджено понад 500 індивідуальних і 22 дво- і триповерхових житлових будинків, багато адміністративних приміщень. На майдані встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

В 1967 році тут відкрито будинок щастя, де за новими радянськими обрядами влаштовують весілля, реєструють новонароджених, вручають паспорти шістнадцятирічним. Жителі Макарова свято бережуть пам’ять про тих, хто віддав своє життя в боротьбі за Вітчизну, за щастя майбутніх поколінь. Щороку проводиться День спогадів про них. В селищі два пам’ятники воїнам Радянської Армії. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня в центрі селища споруджено обеліск з чорного полірованого граніту, на якому викарбовано імена односельців, які полягли в боях за Батьківщину. 1970 року споруджено з граніту меморіальну композицію в пам’ять про комсомольців, які загинули в боях за владу Рад.

В Макарові в сім’ї козака народився і виріс відомий письменник, церковний і культурний діяч Д. G. Туптало (1651—1709). Багато років жив тут радянський поет і прозаїк Б. Д. Палійчук. Макарів — батьківщина радянського поета і перекладача G. М. Гордєєва.

Заможно живуть і натхненно трудяться жителі селища. Усвідомлюючи патріотичний обов’язок перед Батьківщиною, вони вносять вагомий вклад у будівництво комунізму.

С. Т. ПОПОВ, Л. Ю. СЕДЕЛЬНИКОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5551
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2711 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Re: Макарів, смт, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА » 06 березня 2018, 21:01

Історія смт Макарів
Вівторок, 22 березня 2011, 15:41

Селище міського типу МАКАРІВ
Селищній раді підпорядковані села
ЗУРІВКА, КАЛИНІВКА, ФАСІВОЧКА

Макарів - селище міського типу, центр однойменного району Київської області. Утворене 7 березня 1923 року. Межує з Бородянським, Києво-Святошинським і Фастівським районами Київської області та Радомишльським і Брусилівським районами Житомирської області. Розташоване за 56 км на захід від Києва. Селище розкинулося по обидва береги річки Здвиж, що є притокою Тетерева. Асфальтована дорога з'єднує селище з автомагістраллю Київ - Чоп, є залізнична станція Буян Південно-Західної залізниці.
Площа населеного пункту становить 1362,4 кв. м.
Кількість населення – 9437 осіб.

В давнину село мало назву Вороніне (нині Макарів).
Поблизу Макарова знайдено знаряддя праці та рештки поселень доби пізнього неоліту і бронзи, виявлено залишки давньоруських городищ ІХ-ХІІ ст. З півночі на південь його територією тягнулися чотири змієвих вали - захисні споруди часів Київської Русі, до якої увійшла територія Макарова.
На березі річки Здвиж досі збереглися рештки чотирикутного городища. Біля Макарова проходив Змійовий вал, який тягнувся через Радомишль, Ніжиловичі, Завалівку, Юрів.
Пізніше ріка Здвиж була межею розселення стародавніх слов'янських племен - полян і древлян. Про Здвиж згадує Нестор-літописець у "Повісті временних літ". Територія сучасного Макарова знаходилася у складі древлянської землі. Через Макарівські землі в 945 р. князь Ігор йшов брати данину з древлян. Крім того, з Києва через Макарівщину, зокрема Андріївку, проходив шлях у древлянську столицю, у Володимир-Волинське князівство. Є згадка про те, що в 1027 р. через Макарів везли князя Василька, якому викололи в Білгороді (Білогородці) очі й відправили на Володимир-Волинський. У річці Здвиж попадя випрала йому сорочку.
У середині XIV ст. Макарів і навколишні села попали під владу литовських князів. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу польської держави. За Люблінською унією 1569 р. Макарівщина відійшла до Польщі. Серед литовських феодалів, що одержали за службу землі в Україні, був Васенцевич, який отримав на Київщині землі з селами Вороніж) (Макарів), Бородянка, Наливайківка, Борисов, Мотижин, Колонщина, Липове та інші села аж до Фастова. Він зробив Вороніно (Макарів) своєю резиденцію. Його внук, Макар Васенцевич, переїхав в Україну і став постійно жити у Вороніно. Через деякий час він перейменував Вороніно у Макарів. На кінці XVI ст. Микола (Михайло), внук Макара, став власником Макарова. Він мав шлюб з Ганною Харлецькою, дочкою Героніма, перетворивши макарівське дворище на фортецю: побудував замок, оточив його валами, на гребні яких спорудив частокіл з дерев, що мали загострені стовбури. Фортеця мала декілька добре укріплених воріт з постійною обороною. Через рови перекидалися містки. З півдня замок захищала річка Здвиж. На випадок облоги в замку зберігалися запас харчових продуктів, фураж для коней, зброя та смола, яку використовували для захисту. Вали були обсаджені палісадом.
Яскраву сторінку вписали мешканці Макарівщини у літопис визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Загальнонародне повстання та перемоги козацько-селянських військ під Жовтими Водами і Корсунем до того перелякали польську шляхту, що вона почала масово тікати зі своїх маєтків до фортець і укріплених міст. Багато шляхтичів рушило до Макарівського замку. Але і в затишному місці над Здвижем їх наздогнали та розсіяли селянські загони на чолі з Максимом Кривоносом. Разом з повстанцями загону М. Кривоноса місцеві селяни напали на маєток X. Харлінського, який володів Макаровом після С. Лаща. Маєток було розгромлено і спалено. Звістка про ці події швидко поширилася серед селян навколишніх сіл і сприяла піднесенню визвольного руху на всьому Поліссі. Жителі Макарова організували козацьку сотню на чолі з Г. Петрицьким, яка брала участь у битвах під Зборовом (1649 р.), Берестечком (1651 р.), Батогом (1652 р.), у боротьбі проти І. Виговського.
У 1660 р. шляхта повернулася до Макарова. Тут розмістився польський гарнізон, який почав нещадно розправлятися з усіма, хто продовжував боротьбу за возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії. Безчинства панів викликали в 1664-1665 рр. нове повстання поліських селян, яке очолив овруцький полковник Децик. У 1665 р. повстанці підійшли до Макарова, обложили замок і при активній підтримці жителів штурмом оволоділи ним, розгромивши польський гарнізон. Багато жителів вступило до війська Децика і рушило з ним у визвольний похід по Правобережжю. Вони брали участь у визволенні від шляхти Бишева, Мотовилівки, Білої Церкви.
У 1672 р. до Макарова вступило польське військо на чолі з полковником Яном Пивом. Вулиці села були залиті кров'ю, багато жителів було ув'язнено, а їх оселі - розгромлено. Київський сотник Федір Ляшко в березні того року повідомляв київського полковника Якова Дмитрієвича, що "ляхи з Макарова людей постинали и, много зла починивши, знову до Макарова увійшли".
Загарбники, отаборившись у замку, чинили набіги на сусідні села, нападали на землі, що належали Росії, доходили навіть до Києва, про що 15 червня 1672 р. цар Олексій Михайлович повідомляв польського короля. Але закріпитися у Макарові польській шляхті не вдалося й цього разу. Вже в 1694 р. козаки Семена Палія, переслідуючи військо регіментаря Вільги, визволили Макарів. У 1702-1704 рр. жителі села приєдналися до повстанців, що громили шляхту на Правобережжі під керівництвом козацьких полковників С.П. Палія й СІ. Самуся. Власникам Макарова ледве вдалося втекти до Брацлава.
За умовами Пруського Миру 1711 року Макарів залишався під владою панської Польщі.
На початку XVIII ст. село стало власністю одного з найбільших магнатів Правобережжя князя Любомирського, якому належало на Україні понад 30 міст і 738 сіл. Побоюючись масових втеч селян у російські володіння, польські феодали і в порубіжних землях змушені були дещо послабити експлуатацію. У першій половині XVIII ст. панщина становила тут 2 дні на тиждень. Але минав час -і поміщицький визиск зростав. Селян змушували відбувати по кілька толок на рік, виходити на заорки й оборки, закоски й обкоски, зажинки й обжинки, мочити коноплі, тіпати прядиво, лагодити замок тощо.
Посилення гніту штовхало селян Макарова на нові виступи проти визискувачів. У 1768 р., під час Коліївщини, гайдамацький загін під проводом Івана Бондаренка зайняв Макарів і вигнав шляхту й орендарів, зруйнував замок, уніатську церкву і костьол. Новий власник містечка ксьондз К. Росцішевський разом з надвірною міліцією залишив замок і втік до Олевська. Макарів на деякий час став центром діяльності загону Івана Бондаренка. Звідси повстанці вирушали в навколишні села, розправлялися з панами та їх прислужниками, відбирали у них майно, гроші й ділили між бідними селянами. Жителі сусідніх сіл приводили до І. Бондаренка своїх панів або І Являлися до нього за дозволом бити шляхту й орендарів у своїх селах. Але закінчити боротьбу з експлуататорами й очистити від них усе Полісся Бондаренко не встиг. Підступно «щеплений ворогами, він був страчений у Чорнобилі.
У 1804 р. Макарів став волосним центром Київського повіту, до якого входили 2 містечка, 10 сіл, 12 невеликих поселень, 15 хуторів, 4 німецькі колонії. Із 51 157 десятин землі 29 949 десятин належало поміщикам, 512 - церквам і монастирям і тільки 20 696 десятин - селянам.
Напередодні реформи 1861 р. містечком володів поміщик М. Павша. У 1866 р. в Макарові були вже дрібні підприємства: винокурний, пивоварний і два шкіряних заводи, цегельня, на якій працювали 8 робітників. На шкіряних заводах, що мали всього 9 робітників, оброблялося на рік 800 шкур, ж цегельні вироблялося 100 тис. штук цегли. V кінці XIX ст., крім цих підприємств, діяв паровий млин, де працювали 25 робітників.
Ще до реформи 1861 р. Макарів поступово перетворювався у торговий центр місцевого значення. Щороку тут відбувалося 14 ярмарок., на які привозилося товарів на 3 тис. і більше карбованців, збувалася продукція місцевих дрібних підприємств.
На початку XX ст. Макарів вже був великим містечком. У ньому нараховувалося 569 дворів, проживало 5783 особи. Головним заняттям було землеробство. У містечку числилося 4411 десятин землі, з яких 3266 десятин належало поміщику і 54 десятини - церквам Селянам належала 1091 десятина землі, тобто менше двох десятин у середньому на селянський двір. Містечко належало поміщику Миколі Карловичу фон Мекку. В Макарові на той час були церковно-приходська школа, один приймальний покій, аптека.
Розвивалася промисловість. Якщо в 1910 р. було 9 дрібних кустарних майстерень, то напередодні Першої світової війни вже діяли медоварний, пивоварний і шкіряний заводи, сірникова фабрика, цегельня і водяний млин. Торгівля в Макарові мала переважно дрібний характер. У кінці XIX ст. тут існувало 147 лавок. Містечко було невпорядкованим. Його жителі скаржилися київському губернаторові, що в Макарові від самої зими стоять глибокі калюжі, сморід від яких шкідливо діє на здоров'я, що тут лютують тиф, пропасниця, скарлатина. Хвороби, недоїдання й тривале голодування передчасно зводили в могилу як дорослих, так і їх дітей. Так, у 1880 р. з 93 дітей, що народилися в Макарові, на першому році життя померли 57.
У 1913 р., напередодні Першої світової війни, в Макарові проживали 5783 жителі. Діяли поштово-телеграфне відділення, земська поштова станція, земська лікарня на 10 ліжок, де був всього один лікар, приватна аптека і три аптечні склади. У відкритій в 1874 р. парафіяльній школі навчалося 65 дітей. На утримання школи і вчителя в 1899 р. витрачено лише 239 карбованців.
Жителі волості брали участь у російсько-японській війні, революції 1905-1907 рр., Першій світовій війні, подіях 1917-1920 рр. Наприкінці лютого 1918 р. німецькі війська окупували містечко. Макарів на деякий час захопила Директорія.
У середині лютого 1919 р. частини 1-ої Української Радянської дивізії вигнали петлюрівців з Макарова. У вересні 1919 р. Макарів захопили денікінці, а в грудні 1919 р. частини Червоної Армії визволили містечко від них. На початку травня білополяки захопили Макарів, а в червні 1920 р. відступили, спаливши його.
У 1921 р. Макарівщина та Бишівщина увійшли до складу Радянської України.
20 серпня 1922 р. 11 селян-незаможників організували першу сільськогосподарську артіль "Відродження", яка стала однією з кращих у районі. У 1923 р. Макарів став район¬ним центром.
У 1925 р. в селищі встановлено перший радіоприймач. У 1927 р. збудовано на річці Здвиж та пущено в експлуатацію гідроелектростанцію, яка видавала електроенергію до 1962 р.
У 1929-1930 рр. в Макарові були створені артілі ім. Петровського, "Більшовик" та ім. Кірова.
1 жовтня 1936 р. для працюючої молоді в Макарові відкрито вечірню середню школу, в якій навчалося близько 100 учнів.
За роки перших п'ятирічок у селі було повністю ліквідовано неписьменність. Культосвітню роботу серед молоді проводив місцевий клуб, в якому працювали хоровий, танцювальний та драматичний гуртки.
У серпні 1932 р. в Макарові організовано Філію трактороцентру. На її базі в 1934 р. утворено першу МТС, а в 1937 р. - другу.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в обох МТС налічувалося 136 тракторів, 12 комбайнів, 190 тракторних плугів, 49 культиваторів.
У грудні 1940 р. в Макарові була організована районна сільськогосподарська виставка.
У 1939 р. в Макарівській лікарні налічувалося 70 ліжок, а в лікувальних установах райцентру та району працювали 10 лікарів, 39 фельдшерів і акушерок, 14 медичних сестер.
Чорну сторінку в історії Макарова лишили репресії 30-х років XX ст. та голодомор 1932-1933 рр.
22 червня 1941 р. мирна праця була перервана Вітчизняною війною. На початку липня фронт наблизився до Макарова. Оборону тримали воїни 171-ої стрілецької та 28-ої гірськострілецької дивізій під командуванням генералів Будехо та Потапова. 10 липня гітлерівці захопили Макарів, але загарбати весь район їм вдалося лише наприкінці серпня.
У перші дні окупації фашисти розстріляли в парку над Здвижем понад 300 мирних жителів і захоплених у полон воїнів. Відразу ж розпочалася боротьба проти німецьких окупантів. У березні 1942 року в Макарові було створено підпільну організацію, на чолі якої став А.Г. Лопата.
На території району базувалися партизанські з'єднання С.А. Ковпака та М.І. Наумова. За роки окупації загинуло сім тисяч мешканців району. Фашисти закатували 115 і вигнали на каторжні роботи до Німеччини 93 жителів селища.
Окупація тривала три роки і п'ять місяців.
8 листопада 1943 р. радянські воїни 136-го стрілецького полку 42-ої гвардійської стрілецької дивізії визволили Макарів від німецьких військ.
Понад 800 жителів Макарова героїчно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, 315 - віддали своє життя за Батьківщину. 780 воїнів за проявлений героїзм, стійкість і мужність у боротьбі з гітлерівськими загарбниками нагороджені орденами і медалями Союзу РСР, багато з них - посмертно.
У 1950 р. макарівські колгоспи "Відродження", ім. Петровського та ім. Кірова об'єдналися в артіль "Комуніст".
За колгоспом закріплено 5254 га землі, в т. ч. 400 га - орної.
Господарство налічувало 30 тракторів, 24 автомашини, 15 комбайнів, 90 електромоторів. У тваринницьких приміщеннях механізовано подачу води, роздачу кормів і прибирання гною.
Водночас із сільськогосподарським виробництвом розвивалася промисловість, розгортали роботу будівельні організації та автопідприємства.
Ще в 1953 р. було засновано Макарівський автопарк, який має 76 вантажних та легкових автомашин, 50 автобусів.
У 1956 р. Макарів став селищем міського типу.
На території Макарова знаходиться 2 загальноосвітні школи І-Ш ст., три дитячих дошкільних заклади.
Великих успіхів у медичному обслуговуванні населення досяг колектив медичних працівників районної лікарні. Медики району за допомогою київських вчених одними із перших у світі розробили і запровадили охоронно-лікувальний режим на основі вчення академіка І.П. Павлова. Лікарню часто відвідували делегації зарубіжних країн, представники Всесвітньої організації охорони здоров'я при Організації Об'єднаних Націй.
З 1957 р. у Макарові відкрито медичне училище, в якому нині навчаються секретам зцілення людей 320 студентів на відділеннях лікувальної та медсестринської справи. Щороку 120 випускників училища поповнюють лікувальні установи району та Київської області.
Чорнобильська біда, що боляче вразила долі сотень тисяч людей, торкнула своїм чорним крилом і Макарівський край. У 1986 р. в район прибуло майже дев'ять тисяч переселенців із зони відчуження, для яких було побудовано близько 150 квартир та близько 3000 будинків садибного типу в 23 населених пунктах.
У селищі діють 5 промислових підприємств недержавної форми власності:
хліб та хлібобулочні вироби виробляються на ДП АТ "Київхліб "Макарівський хлібозавод";
м'ясо та ковбасні вироби - на ТОВ "Унава";
пускозахисне реле для побутової техніки, електроджгути, блоки сигналізації випускаються на ВАТ "Потенціал" та ТОВ "Потенціал";
дитячий одяг і постільна білизна - на ТОВ фабрика "Світанок";
цегла будівельна - на ТОВ "Макарівський цегельний завод".
Зареєстровані і працюють понад 150 малих підприємств - юридичних осіб, 14 об'єднань підприємців, понад 1000 підприємців - фізичних осіб.
Перевезення пасажирів здійснюють Відкрите акціонерне підприємство "Стріла" та Приватне підприємство "Дідович О.Я.".
В селищі діють 75 магазинів, 2 ринки, 25 закладів ресторанного господарства. Із підприємств споживчої кооперації працюють Макарівське сільське споживче товариство та Роздрібно-торговельне об'єднання.
Два промислових підприємства району мають фірмові магазини: Дочірнє підприємство АТ "Київхліб "Макарівський хлібозавод" та фабрика "Світанок".
Діють 6 будівельних організацій.
Селище повністю газифіковано.
Найвагоміші інвестиційні проекти, реалізація яких розпочалася з 2005 року: будівництво заводу з виробництва каркасно-панельних дерев'яних споруд ТОВ "Архітектурно будівельної компанії "Еко-дім"; реконструкція цеху з виробництва телевізорів ТОВ "Потенціал"; будівництво цеху контактного зварювання ВАТ "Потенціал"; придбання основного стада курей-несучок ТОВ "Макарівська птахофабрика".
Розпочато будівництво заводу з переробки пінополістиролу ВАТ "Потенціал" (смт Макарів).
У селищі проживають понад 3 тис пенсіонерів. Останнім часом відбувається зниження рівня безробіття.
В селищі працюють дві загальноосвітні школи, Центр творчості дітей та юнацтва імені Данила Туптала, школа мистецтв, дитячо-юнацька спортивна школа, Будинок культури. Культурно-мистецьке і спортивне життя насичене: в Макарові живуть і займаються творчістю народний колектив "Чебреці" на чолі із заслуженим працівником культури України Галиною Гончаренко, композитор Віктор Степурко, народний майстер декоративного розпису Людмила Вітковська, спортивний клуб "Фенікс" під керівництвом заслуженого тренера України Олександра Каурайнена. Звідси пішла у великий спорт Герой України, багаторазова чемпіонка параолімпійських ігор світу і Європи Олена Юрковська.
Недалеко від Макарова базується Федерація дельтапланеризму України, тут проводять тренування і змагання представники малої авіації. В небо над Макаровим часто здіймаються повітряні кулі.
Велику роботу в усіх галузях життя Макарова проводить селищна рада депутатів (голова - Геннадій Петрович Здольник). Вона здійснює контроль за роботою промислових підприємств, дбає про впорядкування селища, залучає передовиків виробництва і представників інтелігенції до роботи в громадських організаціях.

Видатні люди Макарова:
Туптало Данило (Димитрій) (1651-1709 рр.) - український і російський письменник, церковний і культурний діяч;
Паламаренко Анатолій Несторович (1939 р. н.) - народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка.
Багато років жив тут поет і прозаїк Б.Д. Налійчук.
Макарів - батьківщина поета і перекладача С.М. Гордєєва.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5551
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2711 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Re: Макарів, смт, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА » 06 березня 2018, 21:17

ЦДІАК, православні
Адмін поділ за документами-Київського пов. і губ.
За адмін. поділом XIX ст.-Київського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XXI ст.-Макарівського р-ну Київської обл.
Церква-св. Іллі
метрична книга 127 1012 337(1762-1782); 1029(1796); 1081(1797); 1113(1798); 1185(1800); 1184(1801); 1205(1802); 1219(1803); 1238(1804); 1254(1805); 1267(1806); 1282(1807); 1297(1808); 1308(1809); 1322(1810); 1340(1811); 1354(1812); 1365(1813); 1379(1814); 1394(1815); 1408(1816); 1423(1817); 1499(1822); 1513(1823); 1527(1824); 1541(1825); 1559(1826); 1579(1827); 1598(1828); 1616(1829); 1636(1830); 1657(1831); 1687(1832); 1708(1833); 1739(1834); 1762(1835); 1832(1837); 1872(1838); 1905(1839); 1963(1840); 2024(1841); 2082(1842); 2136(1843); 2204(1844); 2258(1845); 2400(1847); 2469(1848); 2545а(1849); 2599(1850); 2685(1851); 2757(1852); 2814(1853); 2900(1854); 2964(1855); 3034(1856); 3104(1857); 3166(1858); 3223(1859); 3281(1860); 3354(1861); 3418(1862); 3480(1863); 3544(1864); 3599(1865); 3676(1866); 3748(1867); 3831(1868); 3930(1869); 4036(1870); 4141(1871); 4252(1872); 4364(1873); 4541(1875); 4565(1876)
метрична книга 127 1078 Народження - 2071(1890) Шлюб - 2071(1890) Смерть - 2071(1890) Різне - 1823(1877-1880, 1888); 1826(1880);1847(1881);1888(1881-1891); 1910(1882); 1935(1883); 1948(1884-1898-ш.; 1883-1897-с.; 1891-1902-н.); 1955(1884); 1988(1886); 1999(1887); 2215(1889); 2087(1891); 2103(1892); 2121(1893); 2134(1894); 2154(1895, 1896-н.); 182(1896); 2184(1897); 2200(1898); 2205(1899); 2221(1900); 2267(1902); 2271(1903); 2287(1904); 2299(1905); 2317(1906); 2330(1907); 2351(1908); 2370(1910)
метрична книга 127 1079 170(1909); 668(1902*,1903,1904,1906-1914,1917-1919- н.,1915,1916-н.,ш.,1905-н.*, ш*, с.,1920-н.,1921-н.*); 677(1906-1914-ш.,с.,1915-1917,1919-с.,1918,1920,1921-с.*); 697(1911); 715(1912); 727(1913); 738(1914); 743(1915)-н.,с.; 754(1916)-н.,с.; 759(1917)

cповідний розпис 127 1015 179(1807); 187(1808); 193(1809); 202(1810); 206(1811); 214(1812); 220а(1814); 235(1815); 242(1816); 259(1817); 298(1820); 309(1821); 321(1822); 334(1823); 348(1824); 357(1825); 368(1826); 380а(1827); 392(1828); 417(1830); 433(1831); 449(1832); 465а(1833); 485а(1834); 518(1836); 553(1838); 589(1840); 609(1841); 645(1843); 664(1844); 684(1845); 711(1846); 730(1847); 751(1848); 770(1849); 792(1850); 808(1851); 823(1852); 844(1853); 877(1855); 897(1856); 913(1857); 932(1858); 973(1860); 994(1861); 1011(1862); 1053(1864); 1108(1866)
cповідний розпис 127 1016 316(1837); 329(1839); 344(1842); 450(1863)
сповідний розпис 127 1017 143(1859); 147(1865)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5551
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2711 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Re: Макарів, смт, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА » 06 березня 2018, 21:37

ЦДІАК, католики
Деканат-Канівський
Костел-Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці

Приписні села Бабинці, с.; Борівка, с.; Великий Карашин, с.; Волиця, фольв.; Гавронщина, с.; Голокрилля, хут.; Гореничі, с.; Гута Комарівська, с.; Дружня, с.; Забуяння, с.; Завалівка, с.; Клавдієво, ст.; Кодра, с.; Колонщина, с.; Копилів, с.; Королівка, с.; Красна Слобода, прис.; Красний Ріг, хут.; Красногірка, с.; Ламбертов, хут.; Липівка, с.; Литвинівка, хут.; Людвинівка, с.; Майданівка, прис.; Майданівка, с.; Макарівська Буда, прис.; Мар’янівка, хут.; Мірча, прис.; Мотижин, с.; Наливайківка, с.; Нежиловичі, с.; Нова Гребля, с.; Петрушки, с.; Пісківка, прис.; Поташня, хут.; Рожів, м-ко; Рудня Білка, с.; Рудня Кримоцька, с.; Северинівка, с.; Семенівка, хут.; Соболівка, хут.; Стара Гута, прис.; Фасова, с.; Хмільна, прис.; Шибене, с.; Юрів, с.; Язвинка, хут.;

метрична книга 1268 2 17(1890-н.); 31(1912); 35(1859-н.; 1866; 1868-ш.; шл. обш. - 1869-1878); 36(1874; 1878-н.; 1881-1882; 1890-ш., с.; 1896-1897; 1900; 1902-1904); 38(1875-1877; 1878-ш., с; 1879-1889); 39(1875-1876, 1883, 1890; 1903-с.); 41(1876; 1880-1882, 1884-1885, 1887, 1889 - н.); 42(1880-1882, 1884-1885, 1887, 1889-1892, 1894, 1896-1899, 1903-1905, 1909, 1911 - ш.); 43(1890-1892, 1894, 1896-1899, 1903-1905, 1909, 1911 - н.); 44(1891-1895; 1898-н.; 1899-1900); 45(1898-ш., с.; 1901; 1905-1910); 46(1905-1908; 1909-н., ш.; 1910); 47(1911-1916); 48(1911-ш., с.; 1913-1916; 1915-книга про приєднання до римо-католицького віросповідання);
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5551
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2711 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Re: Макарів, смт, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА » 06 березня 2018, 21:41

ЦДІАК, іудеї
ф.1164 о.1 сп.10(1854-ш.); 11(1854-р.); 12(1854-с.); 24(1855-ш.); 25(1855-р.); 26(1855-с.); 37(1856-ш.); 38(1856-р.); 39(1856-с.); 53(1857-ш.); 54(1857-р.); 64(1858-ш.); 65(1858-р.); 66(1858-с.); 77(1859-ш.); 78(1859-р.); 79(1859-с.); 93(1860-ш.); 95(1860-с.); 107(1861-ш.); 108(1861-р.); 117(1862-ш.); 118(1862-р.); 119(1862-с.); 133(1863-ш.); 134(1863-р.); 135(1863-с.); 151(1864-ш.); 152(1864-р.); 153(1864-с.); 154(1864-ш.); 173(1865-ш.); 174(1865-р. записів немає); 175(1865-с.); 190(1866-с.); 191(1866-ш.); 192(1866-р.); 207(1867-ш.); 208(1867-р.); 209(1867-с.); 224(1868-р.); 225(1868-с.); 245(1869-ш.); 246(1869-с.); 266(1870-ш.); 267(1870-р.); 268(1870-с.); 293(січень-червень 1871-ш.); 294(січень-квітень1871-р.); 295(1871-с.); 323(1872-ш.); 324(1872-р.); 325(1872-с.); 351(1873-ш.); 352(1873-с.); 373(1874-р.); 374(1874-с.); 384(1875-ш.);
ф.1164 о.2 сп.152(1886-н.); 157(1875, 1877–1884-с.); 158(1875, 1877–1879, 1882–1889-н.); 160(1877–1885, 1887–1893, 1896–1900-р.); 161(1879–1882, 1885–1889, 1891–1893, 1895–1896, 1898–1902, 1905–1907, 1909, 1910-ш.); оп.1. 453(1901-ш.); 387(1908-ш.); оп.2. 162(1885–1892, 1894–1896-с.); 163(1891–1899-н.); 164(1900–1905-н.); 165(1908–1910-н.); 166(1911–1913, 1915–1916-н.);
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера М

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], Google [Bot], kbg_dnepr, nekrashevych, Олександр Якович, snl53, Vrednotaya