УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5705
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2825 раз.
Подякували: 1130 раз.
Стать: Жінка

МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 09 березня 2018, 20:43

Ма́лин — районний центр, місто обласного значення, історичний, економічний і культурний центр Житомирської області України.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5705
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2825 раз.
Подякували: 1130 раз.
Стать: Жінка

Re: МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 09 березня 2018, 21:02

Герб і прапор міста
Основний фон герба міста має зелений колір і символізує Поліський край. По центру тла вертикально йдуть дві смуги кольорів прапора України. У верхній частині розміщено назву міста, у центрі – сувій паперу, котрий символізує давнє походження міста та основну галузь міської промисловості – випуск паперу та виробів з нього. На тлі сувою – білий голуб, символ миру та древлянської історії.
У нижній частині герба – рік заснування міста.

Прапор міста – це прямокутник з відношенням ширини до довжини 1:2. На зеленому тлі вертикально зображені кольори українського державного прапора.
У лівому верхньому куті прапора розміщено герб міста.

Зображення

Гімн Малина
Сл. Є. Грищенка, муз. Р.Олексієнка

Крізь роки і віки шлях проліг нелегкий
Для древлянського гордого міста.
Та світили зірки, бігли води ріки,
Щоб майбутнє наповнити змістом.

Приспів:

Там, де річка Ірша, там, де сосни й дуби
Землю й небо єднають у сплаві,
Рідний Малин, крилато стояти тобі
Тут на славу вкраїнській державі.
До пори дмуть вітри і вогонь злий горить,

Тільки духу вони не зламали.
Не злякать, не скорить,
бо щоб жить і творить
Був покладений рідний наш Малин.

Приспів.

Молодий він завжди, як у травні сади,
Як співуча моя Україна.
Нам його берегти, з ним в майбутнє іти,
Всім на гордість плекаючи зміну.

Приспів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5705
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2825 раз.
Подякували: 1130 раз.
Стать: Жінка

Re: МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 09 березня 2018, 21:06

Малин — місто обласного значення, районний центр, розташований на берегах річки Ірші за 103 км на північний схід від м. Житомира та 105 км на захід від м. Києва, недалеко від автотраси Київ – Ковель – Варшава. Через місто проходить важлива магістраль – Південно-Західна залізниця. Маючи вигідне географічне положення, розгалужену мережу автомобільних шляхів, Малин водночас є залізничною станцією державного і міжнародного значення. З Києвом та Житомиром місто з’єднане залізничним і автомобільним сполученням.

День міста — щорічно в третю суботу вересня. Територія, що знаходиться у підпорядкуванні міської ради, – 6092,7 га.

Населення налічує понад 27 тисяч жителів, за національністю: українці, росіяни, поляки, чехи, білоруси.

Телефонний код міста: 04133.

Сторінками історії
Перша історична згадка про місто датується 891 роком. Назву міста Малина пов’язують з іменем легендарної особи часів Київської Русі — князя Мала. Адже це ім’я чітко відслідковується в корені слова «Малин». Особливо часто князь Мал згадується у літописній розповіді про повстання древлян проти київського князя Ігоря в 945 році. Проте є нові гіпотези щодо походження назви Малина. Деякі вчені вважають, що назва міста походить від імені дочки Мала Древлянського — Малуші, яка була обернена в рабство княгинею Ольгою і завдяки своїй знатності отримала при київському дворі важливу посаду ключниці. У Малушу, древлянську княжну, закохався син Ольги — Святослав, а згодом у них народився син, в майбутньому князь київський Володимир. Малин служив форпостом на східних рубежах Древлянської землі. Саме тому і був підданий нападу під час карального походу Ольги.

На території міста, у його південно-східній частині, збереглися залишки давньоруського городища, заснованого на рубежі VIII-ІХ сторіч як пункт укріплення одного зі східнослов’янських племен — древлян. Деякі учені вважають, що його побудував князь Мал Древлянский. Наприкінці ІХ століття біля укріплення з’явилося відкрите поселення. Усередині 10 сторіччя поселення на березі річки Ірші було зруйновано. Це пов’язують з відомим походом княгині Ольги проти древлян (946 рік): непокірливі жителі Іскоростеня відмовилися платити Ігорю подвійну данину. А щоб він не ходив до них знову і знову, убили його. Дружина Ігоря, княгиня Ольга, вирішила помститися підступним древлянам і спалила Іскоростень. Очевидно, Малин, що географічно знаходиться на шляху Київ — Іскоростень, теж постраждав від караючої десниці жорстокої княгині. В історії є чимало прикладів, коли міста після такого роду подій назавжди гинули, але Малин зумів відродитися заново…

На рубежі XIX — XX століть
У 1569 році після укладення Люблінської унії Малин відійшов до складу Речі Посполитої. Після другого поділу Польщі в 1793 році Малинські землі відійшли до складу Росії. З 1797 року Малин – містечко Радомишльського повіту Київської губернії, а з 1861 року – волосний центр Радомишльського повіту.
У 1868 році у Малині був відкритий чавунно-ливарний завод. Через три роки на його місці засновано паперову фабрику. Її продукція складалася з писального, обгорткового та цигаркового паперу. На рубежі XIX століття також діяли шкіряний, цегельний, пивоварний заводи, паровий млин, вітряк, 4 кузні, фабрика гнутих меблів.

Славною сторінкою історії міста було перебування на нашій землі видатного вченого-енциклопедиста і мандрівника, дослідника аборигенів Нової Гвінеї – М.М. Миклухи-Маклая. У 1873 році його мати, Катерина Семенівна Миклуха, придбала місцеву садибу. Миклухо-Маклай навідувався до матері двічі — у 1886 і 1887 роках. Сюди до нього приїздили гостювати друзі-вчені, журналісти. Відомий вчений А.Н. Корзухін у Малині намалював його портрет. Микола Миклухо-Маклай виїжджав у прилеглі села, вивчав побут селян. На жаль, будинок був ушкоджений під час Другої світової війни, не вцілів.
У 1986 році в місті встановлений єдиний у Європі пам’ятник М.М. Миклусі-Маклаю, а в Малинському лісотехникумі створений музей ученого.
XX століття характеризується значними позитивними змінами в соціально-культурній сфері. У 1922 році в Малині діяло дві семирічні і чотирирічна сільськогосподарська школи, трохи згодом відкрилися єврейська школа і педтехнікум, який підготував сотні висококваліфікованих педагогів для шкіл району та всієї округи.
У квітні 1932 року Малинська сільрада була перейменована на міську. У вересні 1937 року при утворенні Житомирської області Малинський район було включено до її складу. У 1938 році за рішенням Ради Народних Комісарів УРСР Малин віднесено до категорії міст районного значення.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5705
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2825 раз.
Подякували: 1130 раз.
Стать: Жінка

Re: МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 09 березня 2018, 21:08

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Малин — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на берегах річки Ірші, притоки Тетерева, за 103 км на північний схід від Житомира, за 3 км від залізниці Київ—Ковель та автошляху Київ—Брест. Населення — 17,9 тис. чоловік.

За три кілометри на південний схід від Малина збереглися рештки давньоруського городища. Окремі вчені вважають його залишками міста, що ним нібито в X ст. володів древлянський князь Мал, від імені якого і походить назва міста.

У люстрації 1471 року землі навколо Малина згадуються як такі, що використовувалися для рибальства, бджільництва, мисливства. Водночас ішло їх заселення шляхом селянської колонізації. У той час село належало Литовському великому князівству. Податки з населення стягувалися без урахування якості земель і угідь. З ланового господарства селяни давали по 6 пудів зерна, 2 відра меду, хутро. 1569 року внаслідок укладення Люблінської унії Малин, як і інші населені пункти Правобережної України, увійшов до складу Польщі. Шляхта нещадно експлуатувала населення.

1648 року, як і весь український народ, жителі Малина повстали проти польсько-шляхетського гноблення, за возз’єднання України з Росією. Вони вбили пана, спалили його маєток. Багато жителів приєдналися до селянсько-козацького війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, і в його складі громили шляхту. Малин неодноразово ставав місцем воєнних дій, тому зазнав у роки війни значних руйнувань. Щоб уникнути знущань польської шляхти, майже все населення переселилося на Лівобережжя. Навіть наприкінці XVII ст. у Малині було лише 9 дворів.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року Малин залишився в складі шляхетської Польщі. Шляхта добре пам’ятала непокірних малинців. Зокрема, боючися, що його спіткає така сама доля, як і попередника, новий власник Малина М. Єлець прибув до свого зруйнованого маєтку тільки 1691 року.

Під владою Польщі Малин перебував до 1793 року. Після возз’єднання Правобережної України з Росією увійшов до складу Радомишльського повіту Київської губернії. Але в умовах самодержавного ладу становище населення Малина не змінилося. Малин переходив від одного власника до іншого. Серед них особливою лютістю відзначалася княгиня Радзивілл. 1810 року у відповідь на жорстоке гноблення селяни підняли повстання, але воно одразу було придушене. Багатьох його учасників жорстоко побили батогами. Проте виступи не припинялися. 1824 року Київський головний суд розглядав справу про Івана Кривенка, Іллю Тимошенка, Бобровника і 17 інших селян Малина, які підбурювали селян не коритися поміщиці.

В середині XIX ст. у Малині було 130 дворів, у яких проживали 1038 селян, кустарів та ремісників. На початку 40-х років тут діяли кустарний чавуноливарний завод, два млини, де працювало 20 чоловік. Щорічно в селі відбувався ярмарок. Торгували кіньми, рогатою худобою, хлібом, шкірами, тканинами, сіллю, дьогтем, різними виробами з чавуну, заліза й дерева.

Про медичне обслуговування населення власті не дбали. Лікуванням тут займалися знахарі й шептухи. На все містечко й оточуючі села була тільки початкова школа.

1866 року Малин став волосним центром. 1873 року малинський маєток придбала К. G. Миклуха — мати відомого російського мандрівника і вченого М. М. Миклухи-Маклая, яка до цього мешкала в Петербурзі. Це була жінка передових для того часу поглядів. В роки своєї юності вона знала окремих членів революційно-демократичного гуртка Герцена—Огарьова. Малин часто згадується у листах Миклухи-Маклая, які надруковані в 4-му томі зібрання його творів. Сюди мандрівник приїздив у 1886 і в 1887 рр. До рідних, які жили тут, він написав десятки листів.

Економічне становище селян не набагато поліпшилося й після реформи 1861 року. Кращі родючі землі залишилися за поміщиком. Селянам дісталися кам’янисті та болотяні грунти.

Після реформи прискорився розвиток промисловості. Тут почали діяти шкіряний та винокурний заводи. 1868 року замість залізоливарного заводу, що припинив своє існування, з’явився невеликий чавуноливарний. 1871 року на його місці засновано паперову фабрику. Спершу була одна папероробна машина, згодом — ще дві. На кінець XIX ст. тут налічувалося 270 робітників. Вони виробляли щороку 14— 15 тис. пудів цигаркового, мундштучного й обгорткового паперу. Вироби фабрики славилися не лише в Росії, а й за її межами. Вже 1872 року на Всесвітній торговельно-промисловій виставці у Відні вони були відзначені дипломом, медалями.

Про тодішні умови праці на підприємстві колишній робітник І. О. Хоменко згадував з болем: «Було мені тоді неповних дванадцять років. Злидні примусили мене стати до праці. Від дорослих я чув про фабрику одні прокляття… Досі стоїть перед очима моторошна картина. Босі, в обідраному, мокрому одягу робітники сновигають по холодній земляній підлозі, виймають з чанів напівзамерзлу масу або тягнуть мокрий папір через двір у сушарню. Повітря насичене випаровуванням хімічних речовин, дихати важко. У варочному і машинному відділеннях — неймовірна спека. В ганчірковому .— хмари пилу».

Крім паперової фабрики, в Малині на початку XX ст. було дві майстерні гнутих меблів, чинбарня, цегельня, броварня, паровий млин, вітряк, чотири кузні. Пожвавленню промислового життя сприяло прокладення 1902 року поблизу Малина залізниці Київ—Ковель.. Однак основне місце в економіці Малина продовжувало займати сільське господарство. 1900 року за містечком числилося 8506 дес. землі, з них 65 проц. належало поміщикам.

Через нестерпні умови життя і праці трудівники Малина піднімалися на боротьбу. Особливо сколихнули їх революційні події 1905—1907 років. У травні 1905 року на паперовій фабриці спалахнув великий робітничий страйк, що тривав два тижні. Організатором і керівником його був житель Малина Ф. М. Мельниченко. Страйкарі добилися підвищення денної заробітної плати на 20 коп. і встановлення 8-годинного робочого дня. Це була нелегка перемога папірників у їх боротьбі з фабрикантами. Проте незабаром підприємці позбавили робітників цього здобутку, тому 26 травня 1906 року вони знову застрайкували. — Легальна більшовицька газета «Рабочий», що виходила в Києві, писала: «В м. Малині Радомишльського повіту вже два тижні страйкують робітники паперової фабрики, які пред’явили цілий ряд вимог». Під час страйку поліція заарештувала Ф. М. Мельниченка і заслала в Мезень Архангельської губернії. Там він познайомився з соратником і другом В. І. Леніна Інессою Арманд, яка мала великий вплив на формування його революційних поглядів.

На початку травня 1907 року фабриканти звільнили трьох робітників. Решта припинила роботу. В страйку взяло участь близько 800 чоловік. Для його придушення‘з Радомишля був викликаний загін поліції.

Класові сутички 1905—1907 років, стали доброю революційною школою для робітників. Серед них дедалі більше поширювались ідеї соціалізму, одним з пропагандистів був Я. Б. Гамарник. Він народився в Житомирі, вчився в Одесі, а 1913 року переїхав до Малина, де займався репетиторством і водночас вів революційну пропаганду серед робітників. Згадуючи пізніше ті роки, Я. Б. Гамарник писав своєму другу і товаришу по боротьбі Л. Й. Картвелішвілі, що в Малині він пропагував марксизм серед робітників, вів гурток, брав участь у сходках, допомагав організовувати страйки.

Робітники жили в дуже важких умовах. Ветеран паперової фабрики М. Г. Канюка згадує: «Жили ми на одній з глухих вулиць Малина з характерною назвою Задрипанка… Ніби вросли в землю хати-мазанки — одновіконні, підсліпуваті. Восени і весною грязюка непролазна. На Задрипанці мешкала в основному біднота: селяни, що мали клаптики землі, і робітники-папірники, які не мали нічого, опріч мозолистих, натруджених рук».

Основна маса хліборобів страждала від безземелля. 1912 року в Малині було 275 селянських дворів, яким належало 2210 дес. З загальної кількості дворів 54,9 проц. мали на одне господарство в середньому по 3 дес.; 30,2 проц. дворів — по 10 дес. Решта 14,9 проц.— по 22,3 дес. Селяни були погано забезпечені і тяглом. На 151 селянський двір з 275 налічувалося всього 116 коней і 6 волів — менше ніж до одній тягловій худобі на господарство. А за характеристикою, даною В. І. Леніним, однокінні селяни в своїй масі, як і безкінні, це «маса бідноти і злиднів».

Збагачувалися місцеві багатії, торговці, лихварі. В містечку жваву торгівлю вели близько двохсот дрібних крамничок, щодня відбувалися базари, два рази на рік — ярмарки.

На початку XX ст. на все містечко й навколишні села була тільки земська лікарня, де працювали лікар, фельдшер і акушерка. Діяла аптека.

Освіту діти трударів здобували в двокласному сільському училищі.

Величезне обурення у трудящих Малина викликала звістка про розв’язання імперіалістами світової війни. Мобілізовані до царської армії забирали у поміщиків хліб, громили їх маєтки. Поміщик Страшкевич телеграфував з Малина 22 липня 1914 року київському генерал-губернатору: «Запасні громлять будинки, палять поміщицькі маєтки. Загальна паніка, просимо захисту». Лише силою зброї антивоєнні заворушення були придушені.

Великий вплив на робітників Малина справила Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року. Під впливом подій у Петрограді, Москві, Києві та інших містах країни тут завирувало політичне життя. На паперовій фабриці була створена Рада робітничих депутатів. Під її керівництвом робітники 18 квітня оголосили і провели загальний страйк, що тривав 9 днів і закінчився перемогою. Адміністрація погодилась підвищити заробітну плату на 50—75 проц., звітуватись перед робітниками про прибутки фабрики, нікого не звільняти без згоди конфліктної комісії, обраної робітниками, обладнати при фабриці медпункт, аптеку.

У квітні—травні 1917 року в Малині було створено організацію РСДРП(б), яка 10—12 липня 1917 року взяла участь у конференції РСДРП(б) Південно-Західного краю. На той час в організації налічувалося 60 чоловік. Вони вели серед трудящих роз’яснювальну роботу: викривали антинародну політику Тимчасового уряду та Центральної ради, піддавали нищівній критиці українських і єврейських націоналістів, меншовиків, есерів та інших угодовців. В доповіді обласного комітету РСДРП(б) Південно-Західного краю, надісланій Центральному комітету влітку 1917 року, говорилося, що в Малині популярність більшовицьких лозунгів зросла й успіх агітації підвищився після того, як на одних із зборів були дані роз’яснення подій та лозунгів.

Щастя і радість трудящим принесла Велика Жовтнева соціалістична революція. На початку 1918 року в Малині встановлено Радянську владу, але вона проіснувала недовго. В лютому вторглися німецькі окупанти і встановили жорстокий окупаційний режим. Проте трудящі не схилили голови. За дорученням Радомишльського повітового комітету РКП(б) весною 1918 року в районі Малина створено партизанський загін. Ним керували І. І. Драній та І. О. Чернов-Мирутенко. їх найближчими соратниками по боротьбі були Ш. С. Остраковський, О. К. Мирутенко та Ф. М. Мельниченко. Малинські партизани успішно провели ряд бойових операцій. 18 липня 1918 року розгромили значні сили німців, каральний загін гетьманців і зайняли станцію та село Чоповичі, захопивши 30 гармат, 40 кулеметів, чимало іншого військового майна. Здійснення операцій не обходилося без жертв. В одній з них окупанти схопили більшовика Ф. М. Мельниченка і 18 серпня 1918 року після жорстоких катувань стратили. В записці, написаній рідним і друзям перед стратою, Мельниченко закликав: «Дорогі брати, не занепадайте духом, будьте бадьорими. Труднощі, що їх переживає Радянська влада, — тимчасові. Справа більшовиків переможе».

Після І з’їзду КП(б)У відповідно до його рішень Малин став на Київщині одним з чотирьох районних центрів підпільної партійної роботи. Тут же діяла одна з 15 підпільних більшовицьких друкарень на Україні.

Під тиском революційних сил німецькі окупанти залишили нашу країну. Зазнавала нищівних ударів петлюрівська Директорія, яка в грудні 1918 року захопила владу на Україні. В лютому 1919 року малинські партизани знищили великий загін петлюрівців і оволоділи станцією Малин. Через кілька днів вони роззброїли петлюрівську комендатуру містечка. Наприкінці березня 1919 року Червона Армія визволила Малин від петлюрівців. Одразу було створено містечковий ревком, а через кілька днів — волосний, головою якого став колишній командир партизанського загону І. І. Драній, секретарем В. І. Канюка. Душею ревкому були більшовики. На початку червня 1919 року в містечку їх налічувалося 30. Борючись за : утвердження Радянської влади, вони виконували найважчі завдання. Влітку 1919 року за рішенням волосного ревкому в банду Соколовського був направлений більшовик О. К. Мирутенко. За його допомогою банда була ліквідована.

Запеклі бої в районі Малина точилися влітку й восени 1919 року, коли вели наступ денікінці з півдня і петлюрівці з заходу. Тут діяла 44-а стрілецька дивізія, якою командував М. О. Щорс, а після його загибелі — І. Н. Дубовий. На початку вересня, коли дивізія боронила Коростенський залізничний вузол, її штаб розміщувався в Малині.

У грудні 1919 року виник комсомольський осередок. У лютому 1920 року він об’єднував 80 членів і 60 співчуваючих. Вони вивчали військову справу, вели поліїтико-виховну роботу серед молоді, проводили комуністичні недільники. На одному з них було навантажено 3 вагони дров для Києва та відремонтовано військовий госпіталь. 15 комсомольців було виділено для роботи в селах.

На початку 1920 року в Малині існувала сільськогосподарська артіль. Зберігся протокол її зборів від 10 лютого 1920 року. З нього видно; що артіль об’єднувала сім дворів, мала 25 дес. орної землі, трьох коней, плуг, дві борони, п’ять кіс, чотири сапки.

Навесні 1920 року на Україні знову склалося загрозливе становище. 25 квітня у похід на Країну Рад рушили польські інтервенти. Просуваючись вздовж залізниці Ковель — Київ, вони 26 квітня підійшли до Малина і оточили його. 27 квітня 1920 року під тиском польської кінноти радянські частини залишили містечко. Однак не встигли інтервенти закріпитися в Малині, як 7-а стрілецька дивізія стрімким контрударом оволоділа Малином і примусила їх відійти, захопивши при цьому багато полонених, 8 гармат і 23 кулемети.

За успішні бойові операції під Коростенем і Малином Реввійськрада Республіки нагородила 7-у стрілецьку дивізію почесним революційним Червоним Прапором.

Лише підтягнувши значні сили, інтервенти 28 квітня знову ввійшли у містечко, але не надовго. У другій половині червня 14-а кавалерійська дивізія легендарного героя громадянської війни О. Я. Пархоменка та 131-а Таращанська бригада визволили Малин. В роки громадянської війни героїчно боролися за владу Рад кулеметник бронепоїзда «Гроза революції» В. І. Канюка, щорсівець В. І. Сичевський та багато інших малинців.

Під час громадянської війни Малин зазнав великих руйнувань. Паперову фабрику спалили самі фабриканти, щоб вона не дісталася народу. Збереглось лише одне невелике приміщення. Але завдяки зусиллям робітників вже на кінець 1920 року фабрика дала першу продукцію. На початку 1921 року створено фабричний комсомольський осередок. 15 липня 1923 року папірники ухвалили рішення про обрання В. І. Леніна почесним сіточником фабрики. Фабрика швидко розвивалась і день-у-день нарощувала випуск продукції. 1924 року на ній працювало 260 робітників (серед них 38 комуністів і 68 комсомольців).

1924 року в Малині збудовано електростанцію потужністю 55 квт. У 1925/26 господарському році стала до ладу фабрика гнутих меблів, що спершу виготовляла 150 стільців на день, а через два роки — 600. Відновили роботу цегельний і маслозавод, три підприємства обробітку шкіри, кілька промислових артілей, що виготовляли переважно гнуті меблі.

У травні 1921 року тут виник ТСОЗ «Іскра». До нього вступило 7 бідняцьких дворів, в яких налічувався 31 чоловік, з них 16 працездатних. В колективному володінні тсозівців було 38 дес. землі. Вони мали молотарку, два плуги, чотири борони, віз. У 1924 році ТСОЗ уже налічував 11 господарств, з яких 8 були комнезамівськими. Поруч з «Іскрою» в Малині виникли хліборобські артілі «Багаття» та «Єднання». 1926 року всі три артілі об’єднували 25 родин. Вони мали 173 дес. землі.

1923 року в складі Київської губернії утворено 7 округів, у т. ч. Малинський.

Вживалися заходи до налагодження охорони здоров’я. Чимало зробив для цього лікар І. І. Соснін, який завідував амбулаторією. Щоб запобігти епідеміям, він обладнав на залізничній станції санпропускник. З 1922 року в Малині працювала лікарня.

1921 року у волості, з метою боротьби з безпритульністю, був проведений «Тиждень дитини», під час якого організовано малинський дитячий будинок. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення створювалися спеціальні гуртки. 1922 року почали діяти дві семирічні загальноосвітні та чотирирічна сільськогосподарська школи.

З допомогою держави робилися перші кроки в галузі культурного будівництва. При паперовій фабриці діяв робітничий клуб. 1925 року споруджено районний селянський будинок. При ньому відкрилася бібліотека з книжковим фондом близько 8 тис. примірників. У 1923—1924 рр. в Малині видавалась окружна газета «Серп і Молот». При ній діяв літературний гурток.

З великим болем у серці переживали трудящі Малина смерть В. 1. Леніна. 24 січня відбувся траурний мітинг, на якому робітники й селяни поклялися неухильно йти ленінським шляхом, завжди і в усьому бути вірними справі Ілліча.

У листопаді 1924 року Малинський округ було ліквідовано, його територію поділено між Київською і Волинською губерніями. Малинський район увійшов до складу Коростенського округу. У вересні 1925 року Малин віднесено до категорії селищ міського типу. Малин продовжував рости і розвиватись. Якщо 1923 року в ньому було 7426 чоловік населення, то через три роки — вже 8816.

В роки довоєнних п’ятирічок були досягнуті успіхи на всіх ділянках господарського і культурного будівництва. Потужність паперової фабрики внаслідок її реконструкції 1929 року порівняно з 1925 подвоїлась. Кількість робітників збільшилась до 700. 1930 року, коли вирішувалось завдання технічного переозброєння народного господарства і почали бурхливо розвиватись електро- та радіотехнічна промисловість, колектив фабрики першим у країні розпочав випуск конденсаторного паперу.

Першу п’ятирічку було виконано достроково, у червні 1932 року,— за три роки і дев’ять місяців. На відзнаку своєї трудової перемоги папірники поруч з будинком культури спорудили пам’ятник В. І. Леніну, на постаменті якого викарбувані слова: «Леніну — в пам’ять виконання його заповітів, в день дострокового завершення першої п’ятирічки — від колективу робітників і інженерно-технічних працівників Малинської паперової фабрики». Трудове піднесення не спадало і в наступні роки. Першим послідовником О. Стаханова став у Малині сіточник М. Мельниченко, син потомственного папірника. Лише за 6 місяців 1936 року лави стахановців зросли з 136 до 254 чоловік.

Розвивались і інші промислові підприємства Малина — меблева фабрика, цегельний завод, промислові артілі.

14 травня 1928 року створено малинське машинно-тракторне товариство. Спочатку в нього входило 26 господарств: 23 бідняцькі й 3 середняцькі. Серед членів товариства були один комуніст та один комсомолець. Держава надала кооператорам кредит, і вони придбали 2 сортувалки, 2 молотарки, трієр, жниварку, 12 плугів. Цією технікою користувались також незаможники, які не були членами товариства.

1930 року в Малині організовано колгосп імені Леніна, а 1931 року — «Червоний партизан». Першим головою «Червоного партизана» став колишній командир Малинського партизанського загону І. О. Чернов-Мирутенко. Важливу роль у колгоспному будівництві відіграла Малинська МТС, організована восени 1930 року. У фонд її будівництва селищна комсомольська організація в лютому 1931 року внесла 896 крб. На початку 1932 року МТС налічувала 52 трактори. 1936 року тут було 16 тракторних бригад, з яких 4 стахановські. Множилися ряди передовиків колгоспного будівництва. Зокрема О. І. Фоменко (нині Бобошко) самовіддано працювала в сільськогосподарській артілі з перших днів її заснування ланковою, бригадиром, заступником голови колгоспу. Під час масової колективізації робітник паперової фабрики М. П. Дубровець був висунутий на посаду голови колгоспу с. Головки Малинського району. 1933 року він брав участь в роботі І Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва нагороджений орденом «Знак Пошани».

Дедалі поліпшувався добробут трудящих. Про це переконливо свідчить те, що товарообіг підприємств торгівлі та громадського харчування лише з 1934 по 1937 рр. подвоївся.

1931 року в Малині діяли лікарня, поліклініка, стоматологічний кабінет, дитяча консультація, аптека. 1940 року тут працювало 12 лікарів і 37 чоловік із середньою медичною освітою. В лікарні було 35 ліжок.

Працювали: 4 загальноосвітні школи, робітничої молоді та медична; технікуми: лісовий та педагогічний. 98 проц. дітей шкільного віку вчилися. Ще в роки першої п’ятирічки при паперовій фабриці відкрилася школа фабрично-заводського навчання. У 11 класах та майстернях 220 юнаків та дівчат готувалися стати кваліфікованими кадровими робітниками. Діяли радпартшколи — 1 та 2 ступенів, політшколи.

Розвивалося культурне будівництво. Працювали будинки культури — районний на 550 місць і при паперовій фабриці — на 350 місць. Активізувала роботу районна бібліотека, що налічувала понад 4 тис. примірників книжок. Крім того, промислові підприємства мали свої бібліотеки. Багатогранне життя селища висвітлювала районна газета «За більшовицькі темпи».

У вересні 1937 року утворено Житомирську область, куди включено і Малинський район. 1938 року Малин віднесено до категорії міст районного підпорядкування.

Зимою 1940 року, під час війни з білофіннами малинець Б. Л. Кузнецов здійснив ратний подвиг. Він і його друг П. С. Федорчук — уродженець с. Івниці Андрушівського району — під нищівним кулеметним вогнем добралися до ворожого доту й підірвали його. За це відважні воїни удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

22 червня 1941 року віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне життя. Як і весь радянський народ, малинці на заклик Комуністичної партії стали на захист Радянської Батьківщини. Вже на початку липня фронт наблизився до Малина і на підступах до міста розгорілися запеклі бої. 22 липня гітлерівцям вдалося захопити Малин, але бої тривали. Станція Малин чотири рази переходила з рук у руки. Тут оборону тримали війська 5-ї армії під командуванням генерала М. І. Потапова і ряд інших з’єднань. Особливо відзначилась 1-а протитанкова артилерійська бригада, яку командування 5-ї армії 20 липня 1941 року представило до нагороди орденом Червоного Прапора.

В жорстоких боях під Малином немеркнучою славою покрили себе командири і бійці 32-го окремого залізничного батальйону. Його командир комуніст П. С. Лядський, тяжко поранений, опинився на захопленій ворогом території. Зібравши останні сили, він підірвав себе на зв’язці гранат, знищивши кількох гітлерівців, які наблизилися до нього. Лише 21 серпня Малинське й Коростенське угруповання за наказом Ставки Верховного Головнокомандування відійшли на лівий берег Дніпра.

Захопивши місто, гітлерівці встановили в ньому жорстокий окупаційний режим і розпочали криваві розправи над населенням. Вони заарештували понад 120 жителів, в т. ч. 30 жінок з дітьми, протримали їх просто неба на дворі меблевої фабрики, потім розстріляли всіх дорослих, а дітей закопали живими.

У лютому 1942 року гітлерівці по-звірячому розправилися з групою радянських активістів. У числі закатованих були директор Малинської школи № 1 А. Л. Шевченко, вчитель О. Ф. Корнійчук, робітниця паперової фабрики М. І. Єнько та інші.

Але катування не змогли залякати чесних радянських людей. Вже в серпні 1941 року в районі діяв партизанський загін, організований з молодих робітників Донбасу і перекинутий сюди через лінію фронту. Командував загоном І. Ф. Боровик, комісаром був В. Г. Волков. Восени 1941 року, вирвавшись із оточення, в окупований Малин прибув комуніст лейтенант Червоної Армії П. А. Тараскін. За його ініціативою наприкінці 1941 року в місті була створена підпільна організація з числа місцевих патріотів. Її ядром стали П. А. Тараскін, В. М. Афанасьев, В. В. Дідківський, А. П. Мелещенко та В. Л. Бутмарчук. Підпільники влаштувалися на роботу в німецькі установи. В лютому — березні 1942 року за допомогою підпільників Малина було створено групи в селах Пиріжки, Баранівці, Головки та Шнязевичах. Свої дії малинські підпільники узгоджували з партизанським загоном І. О. Хитриченка.

16 січня 1943 року фашисти схопили П. А. Тараскіна, а 25 — його бойових друзів. Після нелюдських катувань заарештованих було страчено. На допиті ніхто не порушив клятви. Гестапівцям особливо хотілося примусити говорити керівника організації П. А. Тараскіна, але він сказав перед смертю тільки З слова: «Служу Радянському Союзу».

Після загибелі П. А. Тараскіна підпільну організацію очолила 18-річна комсомолка Ніна Сосніна. Згодом в організацію влилися нові сили: В. В. Павленко, В. І. Соснін, О. Д. Миронов, В. Ф. Олштинський, Й. І. Єременко та В. Б. Хращевський. Активну участь у діяльності підпільної організації брали батько Ніни й Валентина Сосніних, лікар І. І. Соснін та мати Л. І. Сосніна..

Ніна Сосніна, як і П. А. Тараскін, виявилась безстрашним і чудовим організатором. Під її керівництвом було відновлено підпілля за межами міста, налагоджено зв’язок з партизанським з’єднанням С. Ф. Маликова.

Юна підпільниця та її бойові друзі доставляли партизанам зброю, боєприпаси, медикаменти, важливі повідомлення, а від своїх керівників-комуністів одержували поради і вказівки.

Підпільники вели роботу серед словацьких та угорських частин, які перебували в місті Малині, внаслідок чого словацький офіцер Ян Антал, який нині працює на своїй батьківщині, почав передавати патріотам паролі й інші відомості, допомагав їм зброєю, навіть ходив разом з ними на диверсії. Співчував підпільникам і командир угорського батальйону А. Петрович, зокрема, завжди повідомляв, коли і куди батальйон виїздить на операцію.

Світлу пам’ять залишила про себе вчителька Є. Ф. Дорошок. Під час окупації її квартира стала бойовим штабом. 31 серпня 1943 року гітлерівці оточили будиночок 6. Ф. Дорошок, де І. І. Соснін за допомогою Ніни й господарки робив операцію пораненому партизану. Тут же були двоє інших народних месників. Карателі намагалися схопити патріотів живими, але ті відкрили вогонь і перетворили будиночок на неприступну вогневу точку. Тоді оскаженілі фашисти підпалили будинок, вони сподівалися, що таким чином примусять підпільників здатись, але ті продовжували відстрілюватись аж поки не завалилася охоплена полум’ям будівля.

У вогні смертю героїв загинули Ніна Сосніна, І. І. Соснін, С. Ф. Дорошок та троє партизанів, які були з ними.

Ряд учасників Малинського партійно-комсомольського підпілля удостоєні високих урядових нагород. П. А. Тараскіну й Н. І. Сосніній посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

12 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту визволили Малин від фашистських загарбників. У боях за місто відзначилися 4-й гвардійський Кантемирівський танковий корпус під командуванням генерал-лейтенанта П. П. Полубоярова. Сміливо і вміло тут також діяли 226-а Глухівсько-Київська і 112-а стрілецька дивізії. Разом з мільйонами радянських воїнів у лавах Червоної Армії відважно боролися з ворогом близько 1400 малинців. Санітарний інструктор комуніст М. П. Грищенко за час перебування на фронті, ризикуючи життям, виніс з поля бою 176 поранених бійців та офіцерів. За мужність і героїзм, проявлені при врятуванні поранених, він удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Багато операцій по розгрому угруповань противника було здійснено в роки війни під керівництвом уродженців Малина генералів Ф. А. Мельниченка та А. І. Канюки. Бойовими орденами і медалями відзначені всі радянські воїни, але багато з них навіть не встигли одержати свої нагороди. Захищаючи від фашистських загарбників честь, свободу і незалежність Радянської Батьківщини, смертю героїв загинуло 530 жителів міста. В оборонних і наступальних боях за Малин віддали своє життя 920 радянських воїнів, партизанів-підпільників — славних синів і дочок всіх братніх народів нашої багатонаціональної держави.

За роки німецько-фашистської окупації Малин зазнав великих втрат. Тут було розстріляно і закатовано 1313 чоловік. 187 юнаків і дівчат ворог силоміць вивіз на каторжні роботи. Німецько-фашистські розбійники вивели з ладу всі промислові підприємства, зруйнували і спалили колгоспні господарства, лікарні, школи, бібліотеки, 70 проц. житлового фонду.

Одразу ж після визволення відновили роботу райком партії, районний і міський виконавчий комітети Рад депутатів трудящих. Трудящі міста на чолі з комуністами активно взялися за відбудову зруйнованого господарства. Великою була допомога держави й братніх республік. Вже восени 1944 року дала першу продукцію паперова фабрика.

На початку 1945 року працювали фабрика гнутих меблів, промислові артілі.

Поступово відроджували господарства малинські колгоспи — ім. Леніна та «Червоний партизан». Успішно провели вони першу після визволення сівбу, зібрали урожай і 1944 року виконали план хлібозаготівель. Одразу після визволення розгорнула роботу лікарня. Діти шкільного віку пішли до школи.

Відбудовуючи господарство, трудящі міста піклувалися про сім’ї військовослужбовців, інвалідів війни та про дітей-сиріт. Уже 1944 року народним методом було відремонтовано 53 квартири, 110 сім’ям завезено паливо. Не забували малинці й про Червону Армію, що переможно громила ворога: слали на фронт подарунки, передплачували облігації державної позики, вели з радянськими воїнами жваве листування.

Після переможного завершення війни з особливою силою розгорнулася боротьба трудящих Малина за відбудову й дальший розвиток народного господарства. 6 листопада 1947 року на паперовій фабриці стала до ладу дизельна електростанція потужністю 100 квт. Цим трудовим досягненням трудящі Малина відзначили 30-річчя Великого Жовтня. А через два роки фабрика перевершила довоєнний рівень випуску продукції. Тоді, 1949 року, працювали 4 папероробні машини. Трудовий колектив підприємства налічував близько 1 тис. робітників, інженерно-технічних працівників і службовців.

Розширювали виробництво інші промислові підприємства. Зараз у місті — 17 промислових підприємств, зокрема каменедробильний, бетонний, овочесушильний, хлібний, молочний заводи, на яких зайнято понад 8700 робітників, інженерно-технічних працівників та службовців.

Провідним підприємством, як і раніше, є паперова фабрика, колектив якої ще 1961 року дав країні першу партію чотиримікронного паперу.

1964 року колектив фабрики одним з перших в області удостоєний звання колективу комуністичної праці. Колектив підприємства неодноразово здобував першість у всесоюзному та республіканському змаганнях папірників, завойовуючи Перехідні червоні прапори та премії союзних і республіканських організацій. У рік 50-річчя проголошення Радянської влади паперовій фабриці вручено на вічне зберігання Пам’ятний ювілейний прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів CPGP та ВЦРПС. Наприкінці того ж року фабриці було присвоєно почесну назву — імені 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. У серпні 1971 року за великі заслуги перед Батьківщиною у випуску високоякісного конденсаторного паперу і У зв’язку з 100-річчям з дня заснування Малинська паперова фабрика нагороджена орденом Жовтневої Революції.

Восьмий п’ятирічний план фабрика виконала до 7 листопада 1970 року, давши країні понад план 1072 тонни високоякісного конденсаторного паперу.

За самовіддану працю й досягнення великих виробничих успіхів у післявоєнні роки ряд папірників відзначено високими урядовими нагородами. Різальниця бобин О. П. Захлівна удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Орденами Леніна, Жовтневої Революції і Трудового Червоного Прапора нагороджений директор фабрики В. М. Неманіхин, який керує підприємством з 1951 року. Орден Червоного Прапора одержав бригадир слюсарів В. Л. Ковальчук.

Невпізнанною стала фабрика гнутих меблів. Вона перетворилася у велике сучасне підприємство. Нині тут працює понад 700 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців.

На базі промартілі «Плуг» у 1963 році почав діяти ливарно-механічний завод, який випускав різне литво та деталі для сільськогосподарських машин. У березні 1966 року його перетворено на дослідно-експериментальний завод Міністерства тракторного та сільськогосподарського машинобудування СРСР. Під керівництвом учених тут розробляють технологію виробництва устаткування для ковальсько-пресових, термічних та фарбувальних цехів. Протягом восьмої п’ятирічки основні виробничі фонди заводу зросли у 2,5 раза.

На овочесушильному заводі 1961 року освоєно консервування овочів та фруктів.

У 1948 році малинські колгоспи «Червоний партизан» та ім. Леніна об’єдналися в один — ім. Леніна. В 1959 році він об’єднався з колгоспом «Комуніст». Тепер це одне з найбільших господарств району. Його центральна садиба — в с. Слобідці. В Малині розташована одна з колгоспних бригад, яка обробляє 496 га орної землі та 180 га луків. На тваринницькій фермі відгодовується молодняк великої рогатої худоби. Бригада спеціалізується на вирощуванні зернових культур, картоплі та на виробництві м’ясо-молочної продукції. Колгосп «Комуніст», в якому працюють і колгоспники Малина, рік у рік збільшує виробництво сільськогосподарської продукції.

Новими значними успіхами відзначили малинці велике свято нашого народу — 50-річчя утворення Союзу РСР. Якщо 1970 року випущено промислової продукції на 28 706 тис. крб., то 1972 року лише за 11 місяців її вироблено майже на 30,3 млн. крб. Малинська ордена Жовтневої Революції паперова фабрика імені 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції виробниче завдання другого року дев’ятої п’ятирічки виконала на два тижні раніше строку і дала країні понад план 240 тонн тонкого технічного паперу. Понад 20 комплексних папероробних бригад фабрики на З—4 місяці раніше строку відкрили рахунок третього вирішального року дев’ятої п’ятирічки.

За успіхи у Всесоюзному соціалістичному змаганні на ознаменування 50-річчя утворення Союзу РСР колектив паперової фабрики нагороджено Ювілейним Почесним знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Успішно справилися зі своїми завданнями всі інші виробничі колективи. 1972 року стало до ладу нове приміщення фабрики гнутих меблів.

Міцніють дружні зв’язки між трудящими Малина та братніх радянських республік. Місто одержує різні машини, технічне обладнання, промислові і продовольчі товари з багатьох районів Радянського Союзу. Так, до лісгоспзагу надходять трельовочні трактори з Омська, плуги — з Новосибірська, устаткування для виробництва хвойно-вітамінного борошна надіслала Латвійська РСР. Швейна фабрика отримує обладнання та запасні частини з Орші Білоруської РСР, з Подольська Московської області та з Орла. Тканинами для шиття одягу фабрику постачають Куровський бавовняний комбінат Російської Федерації, столиця Азербайджану Баку, вірменське місто Ленінакан.

Водночас стільці, виготовлені на Малинській фабриці гнутих меблів, надсилаються в Казахстан, Узбекистан, Туркменію. Дослідно-експериментальний завод постачає нестандартне обладнання Челябінському і Волгоградському тракторним заводам, машинобудівникам Гомеля і Ташкента. Завод також виконує замовлення ряду промислових підприємств Латвії, Литви, Естонії і Молдавії.

Паперова фабрика одержує технічне обладнання і сировину з багатьох місць нашої країни, а її конденсаторний папір іде в усі радянські республіки, а також до Болгарії, Польщі, Угорщини, Німецької Демократичної Республіки.

Для обміну досвідом на фабриці часто бувають папірники Росії, Білорусії, Грузії, Узбекистану, Молдавії й інших Радянських Соціалістичних Республік. У червні 1971 року Малин відвідала делегація партійних працівників Болгарії, де за допомогою радянських спеціалістів з Ленінграда і Малина йде будівництво Бєловського паперово-целюлозного комбінату. У червні 1972 року в Малині перебувала група спеціалістів і керівних працівників західночеських паперових підприємств.

Багато зроблено в галузі житлового будівництва та благоустрою міста. Воно повністю електрифіковане. 1968 року прокладено водопровід. Зараз він простягається більш як на 23 км.

Місто потопає у зелені парків, скверів. Вулиці прикрашають квіти, чимало яких вирощується в оранжереї площею 320 кв. метрів. У квартирах малинців — 4500 телевізорів, 750 холодильників, 3800 пральних машин. Населення обслуговують 43 промтоварні і продовольчі магазини, 5 їдалень, кафе. 1968 року споруджено триповерховий готель. Тільки за два роки дев’ятої п’ятирічки трудящі одержали 8,2 тис. кв. метрів житлової площі. За цей час заасфальтовано дві вулиці, електрифіковано — п’ять, реконструйовано центральну площу, збудовано двоповерховий універмаг, закінчується спорудження двоповерхового приміщення друкарні.

Дедалі поліпшується медичне обслуговування. Якщо 1950 року в медичних закладах Малина працювало 17 лікарів і 42 середні медичні працівники, діяла лікарня на 75 ліжок, то тепер тут — районна лікарня для дорослих на 350 ліжок, районна дитяча лікарня, поліклініка, санепідемстанція, аптека, електроводолікарня. Медичну допомогу подають 36 лікарів та близько 150 чоловік середнього медичного персоналу.

Кожен рік приносить нові успіхи в галузі освіти і культури. У місті — 4 середні й восьмирічна школи, школа робітничої молоді. У них 200 учителів навчають школярів. Лісотехнікум та професійно-технічне училище готують механізаторів для сільського господарства.

Протягом багатьох років у 1-й школі Малина вчителювала заслужена вчителька УРСР С. В. Гавриленко — вихователька славетної підпільниці Ніни Сосніної. Починаючи з 1939 року, трудящі Малина кілька разів обирали її депутатом районної Ради, у 1955 і 1959 — депутатом Верховної Ради Української РСР четвертого і п’ятого скликань. За успіхи у навчанні і вихованні учнів досвідчені педагоги шкіл Малина С. В. Гавриленко, Ф. Г. Бабак та Т. Я. Яремчук нагороджені орденами Леніна. В 1966 роді високу нагороду — орден Трудового Червоного Прапора одержав директор середньої школи № 1 заслужений вчитель УРСР А. Г. Сисевич.

Тут є 3 будинки культури, широкоекранний кінотеатр із залом для глядачів на 600 місць, дві бібліотеки для дорослих, одна для дітей. Бібліотеки працюють також у навчальних закладах і на підприємствах. їх книжковий фонд перевищує 150 тис. томів. Багато трудящих бере активну участь у художній самодіяльності. Далеко за межами області відома Малинська заслужена самодіяльна капела бандуристів УРСР. Від часу заснування (1962 рік) нею керує нині заслужений працівник культури Української РСР І. С. Кривенчук. Широковідомим є хор паперової фабрики.

Малинці свято бережуть пам’ять про своїх славних земляків. Школі № 1, де вчилася Ніна Сосніна, присвоєно її ім’я. Тут обладнано музейну кімнату малинського підпілля. Широкоекранний кінотеатр носить ім’я П. А. Тараскіна.

Під час війни загинуло понад шість тисяч жителів Малинського району. Декілька тисяч радянських воїнів віддали своє життя в боях за Малинщину і поховані в її землі. 1972 року на честь загиблих у міському парку насипаний Курган Безсмертя. Вже в перший день — 1 червня 1972 року 20 тис. літніх і молодих людей району принесли для кургану грудки землі. В курган, який буде розповідати нащадкам про славу минулу, лягла також земля Москви, Ленінграда, Києва, Волгограда, Бреста, Севастополя, Одеси, Орла, Курська. Її привезли численні гості.

Душею всіх добрих справ, які здійснюються в місті, є комуністи, зокрема перший секретар райкому КП України Герой Соціалістичної Праці В. В. Целіков. Нині тут 1303 члени і кандидати у члени КПРС, об’єднані у 46 первинних партійних організаціях. Вірними помічниками їх є 2045 комсомольців.

Велику організаторську й політико-виховну роботу проводить міська Рада, що складається з 100 депутатів. При Раді створено вісім постійно діючих комісій: промисловості, транспорту і зв’язку, планово-бюджетна, комунального господарства і благоустрою, торгівлі і громадського харчування, охорони здоров’я і соціального забезпечення, культосвітня, соціальної законності, мандатна. Переважна більшість бюджету Ради використовується на поліпшення медичного обслуговування.

Трудові справи малинців, як і ратні, високо оцінює Комуністична партія і Радянський Уряд. За роки Радянської влади і особливо за останні півтора — два десятиріччя 1243 громадянина Малина відзначені урядовими нагородами.

В Малині народився Ю. Й. Бернадський — доктор медичних наук, професор. Вихованець середньої школи міста А. М. Самійленко став доктором фізико-математичних наук, професором. Він один з тих, кому молодь республіки довірила скласти рапорт спільному урочистому засіданню ЦК КП України і Верховної Ради Української РСР, присвяченому 50-річчю утворення Союзу РСР.

Великі плани у трудівників Малина. Вони роблять усе для того, щоб втілити в життя величні накреслення Комуністичної партії і Радянського уряду.

І. М. ЛЕВЧЕНКО, П. І. МОСКВІН, О. П. РЕМЕЗОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5705
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2825 раз.
Подякували: 1130 раз.
Стать: Жінка

Re: МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 09 березня 2018, 21:32

ЦДІАК, православні
Приписні села сс.* Городище, Острів, Селище, Щербатівка
За адмін. поділом XIX ст.-Радомишльського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XXI ст.-Малинського р-ну Житомирської обл.
Церкви-св. Димитрія, св. Олександра Невського

метрична книга 127 1012 св. Димитрія – 322(1759-1777); 1123а(1798); 1152(1799)-н.*; 1175(1800); 1191(1801); 1207(1802); 1221а(1803); 1242(1804); 1272(1806); 1286(1807); 1299(1808); 1313(1809); 1328(1810); 1343(1811); 1357(1812); 1370(1813); 1383а(1814); 1397(1815); 1410а(1816); 1382(1817); 1444(1818); 1460(1819); 1474(1820); 1489а(1821); 1503(1822); 1518(1823); 1535а(1824); 1548(1825); 1568(1826); 1584(1827); 1605(1828); 1625(1829); 1642(1830); 1664(1831); 1694(1832); 1720(1833); 1746(1834); 1779(1835); 1814(1836); 1843(1837); 1881а(1838); 1924(1839); 1983(1840); 2039(1841); 2102(1842); 2160(1843); 2223(1844); 2292(1845); 2353(1846); 2486(1848); 2563(1849); 2628(1850); 2702(1851); 2774(1852); 2834(1853); 2914(1854); 2983(1855); 3052(1856) - н.*, ш., с.; 3120(1857); 3184(1858); 3243(1859); 3307(1860); 3370(1861); 3439(1862); 3503(1863); 3558(1864);
св. Олександра Невського - 3619(1865); 3695(1866); 3771а(1867); 3852(1868); 3953(1869); 4061(1870); 4273(1872); 4383(1873)-н.*, ш., с.; 4486(1874);
Невстановлено - 4880[1805] - н.*, ш.*, с.*
метрична книга 127 1013 229(1871) *
метрична книга 127 1014 203(1847)


cповідний розпис 127 1015 168(1804); 272(1818); 274(1818)*; 287а(1819); 313(1821); 323(1822); 338(1823); 360(1825); 384(1827); 395(1828); 408(1829); 422(1830); 423(1830); 437(1831); 471(1833); 472(1833); 489(1834); 504(1835); 522а(1836); 538(1837); 558(1838); 593(1840); 614(1841); 634(1842); 655(1843); 675(1844); 692(1845); 717(1846); 739(1847); 776(1849); 777(1849); 814(1851); 832(1852); 851(1853); 866(1854); 920(1857); 937(1858); 958(1859); 979(1860); 1001(1861); 1038(1863); 1085(1865); 1309(1907)*;
cповідний розпис 127 1016 613(1826); 330(1839); 583(б.д.); 603(б.д.)
сповідний розпіс 127 1017 140(1856)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5705
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2825 раз.
Подякували: 1130 раз.
Стать: Жінка

Re: МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 09 березня 2018, 21:36

ЦДІАК, католики
Приписні села-Антонів, хут.; Баранівка, с.; Берківка, с.; Буглаки, д.; Буда Вороб'ївська; Буда Кам’янецька; Буда Няніївська; Буда Янівська; Буда Яновскька; Будилівка, с.; Буділівка, д.; Булаки, с.; Вишев, сл.; Горинь, с.; Городище, с.; Гуска, с.; Гута Лаганівська; Діброва, с.; Жобач, сл.; Здрівля, с.; Кам’янка, с.; Королівка, с.; Лозаня, сл.; Липлянська Слобода, с.; Лумля, с.; Любовичі, с.; Мірча, с.; Миньківка, с.; Нянівка, д.; Острів, с.; Ремянівка, с.; Різня, с.; Рудня Баранівська; Рудня Вороб'ївська; Рудня Ворсівська; Рудня Королівка, с.; Рудня Малинська; Рудня Малинська; Рудня Чоповицька, с.; Рудня Ялцівка; Сичівка, с.; Степанівка, с.; Стефанівка, сл.; Тростяниця, сл.; Устинівка, с.; Ходори, с.; Чоповичі, с.; Чоповичі, с.; Щербатівка, с.; Янишівка, с.; Янівка, с.;
Костел-Св. Анни

метрична книга 1040 1 54(1827-1834); 59(1835-н.); 62(1835-ш.); 64(1836-н.); 65(1836-н.); 67(1836-с.); 68(1837-н.); 70(1837-ш.); 71(1837-с.); 72(1838-н.); 73(1838-ш.); 74(1838-с.); 75(1839-н.); 76(1839-ш.); 77(1839-с.); 78(1840-н.); 79(1840-с.); 80(1840-ш.); 81(1841-н.); 82(1841-ш.); 83(1841-с.); 84(1842-н.); 85(1842-ш.); 86(1842-с.); 87(1843-н.); 88(1843-ш.); 89(1843-с.); 90(1844); 92(1845); 93(1846); 94(1847); 95(1848); 96(1849); 101(1850-н.); 102(1850-ш.); 103(1850-с.); 104(1851-н.); 105(1851-ш.); 106(1851-с.), 107(1852-н.); 108(1852-ш.); 109(1852-с.); 110(1853-н.); 111(1853-ш.); 112(1853-с.); 113(1854-н.); 114(1854-ш.); 115(1854-с.); 116(1855-н.); 117(1855-ш.); 118(1855-с.); 119(1856-н.); 120(1856-ш.); 121(1856-с.); 123(1857-н.); 124(1857-ш.); 125(1857-с.); 127(1858-н.); 128(1858-ш.); 129(1858-с.); 131(1859); 133(1860); 136(1861); 138(1862); 140(1863); 143(1864); 158(1867); 168(1868); 184(1874); 189(1875); 190(1876); 191(1878); 192(1879); 193(1881); 194(1882); 195(1883); 201(1886); 209(1887); 214(1888); 219(1889); 224(1890); 229(1891); 234(1892); 239(1893); 244(1894); 250(1899); 255(1900); 260(1901); 265(1902); 266(1903); 275(1904); 280(1905); 284(1906); 289(1907); 294(1908); 299(1909); 304(1910); 309(1911); 314(1912); 315(1913); 317(1865-с.); 320(1866); 323(1870-ш.); 325(1871-н.); 328(1916); 330(1917-н.); 332(1872-ш.);
метрична книга 1040 2 395(1865); 408(1871-ш.); 415(1877); 416(1880); 418(1895); 422(1896); 423(1897); 424(1898-с.); 425(1898-н.); 436(1898-ш.); 607(1917-ш.);


сповідний розпис 1040 2 464а (1862)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5705
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2825 раз.
Подякували: 1130 раз.
Стать: Жінка

Re: МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 09 березня 2018, 21:39

ЦДІАК, іудеї

ф.1164 о1 сп.1а(1850-н. дубль);
ф.1165 о.1 сп.11(1846-ш., р.);
ф.1241 о.1 сп.1(1848-н); 2(1849-н); 3(1850-н); 4(1851-н); 5(1852-н); 6(1854-н); 7(1855-н); 8(1856-н); 9(1857-н); 10(1858-н); 11(1859-н); 12(1860-н); 13(1861-н); 14(1862-н); 15(1847-ш.); 16(1848-ш.); 17(1849-ш.); 18(1853-ш.); 19(1854-ш.); 20(1854-ш. дубль); 21(1855-ш.); 22(1856-ш.); 23(1858-ш.); 24(1859-ш.); 25(1860-ш.); 26(1861-ш.); 27(1862-ш.); 28(1862-ш. дубль); 29(1862-р.); 30(1846-ш.); 31(1849-р.); 32(1851-р.); 53(1853-с.); 33(1854-р.); 34(1854-р.); 35(1856-р.); 36(1857-р.); 37(1858-ш.); 38(1859-р.); 39(1861-р.); 40(1846-с.); 41(1847-с.); 42(1848-с.); 43(1849-с.); 44(1850-с.); 45(1851-с.); 46(1852-с.); 47(1854-с.); 48(1855-с.); 49(1856-с.); 50(1857-с.); 51(1858-с.); 52(1859-с.); 54(1861-с.); 55(1862-с.);
ф.1393 о.1 сп.1(1848-с.)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 202
З нами з: 09 листопада 2016, 16:40
Подякував (-ла): 20 раз.
Подякували: 49 раз.

Re: МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення Ярина » 13 червня 2020, 12:20

phpBB [video]

Аватар користувача
 
Повідомлень: 30
З нами з: 28 червня 2019, 09:58
Подякував (-ла): 33 раз.
Подякували: 13 раз.
Стать: Чоловік

Re: МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення Konf » 09 грудня 2020, 13:27

Доброго дня. Не підскажите чи зберігся перепис 1897 року по цьому району, якщо так в якому архіві він зберігається?
Шукаю такі призвіща як Григор, Григоренко, Пономаренко, Криворот, Малишко, Мельник, Вара, Парій, Погребняк, Іваницькі, Щербина, Остроушко, Ткаченко, Зінченко, Гавгаленко, Хвесченко, Бугаєвські, Пупенко, Гребінник, Більченко, Бойченко

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5705
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2825 раз.
Подякували: 1130 раз.
Стать: Жінка

Re: МАЛИН, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 09 грудня 2020, 22:25

Konf написав:Доброго дня. Не підскажите чи зберігся перепис 1897 року по цьому району, якщо так в якому архіві він зберігається?
Подивіться тут
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера М

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Aushanbibi, Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], strekoza, ukrgenealogy