УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

МЕЛІТОПОЛЬ, місто, Запорізька обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5547
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2707 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

МЕЛІТОПОЛЬ, місто, Запорізька обл, Україна

Повідомлення АннА » 17 березня 2018, 16:40

МЕЛІТОПОЛЬ – місто обласного підпорядкування Запорізької області, райцентр. Розташований на р. Молочна. Залізнична станція. Нас. 159 тис. осіб (2007). Виникло на місці слободи Новоолександрівка, заснованої 1816 й перейменованої 1841 на Мелітополь. З 1842 М. – центр Мелітопольського повіту Таврійської губернії. Розташов. у центрі Пн. Таврії і на перехресті гол. торг. шляхів до Криму, М. у 2-й пол. 19 ст. розвивався переважно як торг. місто. У часи Кримської війни 1853–1856 М. – прифронтове місто російських військ. У пореформений період, у 70–80-х рр. 19 ст., у М. набули розвитку борошномельна та харчова пром-сті. 1886 у місті став до ладу машинобуд. з-д братів Классенів, який розпочав вир-во с.-г. машин. У січні 1918 у М. встановлено рад. владу. Протягом травня–листопада 1918 перебував у складі Української Держави. Від грудня 1918 по березень 1919 М. під контролем Збройних сил Півдня Росії. Відновлено рад. владу у березні 1919. Від червня 1919 по січень 1920 під контролем Збройних сил Півдня Росії. Відновлено рад. владу у січні 1920. Від червня по жовтень 1920 М. під контролем Російської армії генерала П.Врангеля. Відновлено рад. владу на початку листопада 1920. 1921 на базі колекцій повітової земської управи та Мелітопольського реального уч-ща засновано краєзнавчий музей. Від 1923 М. – центр Мелітопольської округи, від 1930 – райцентр. Від 1932 у складі Дніпропетровської обл., від 1939 – Запорізької. Протягом 1930-х рр. М. перетворився на значний машинобуд. центр на Запорожжі. У ході 2-ї та 3-ї п'ятирічок (див. П'ятирічні плани) в місті споруджено: з-ди "Ковкий чавун", "Металонікель", "Металооб'єднання", консервний, моторемонтний, верстатобудівний; меблева, макаронна, лакофарбова ф-ки. 1939 М. зараховано до розряду міст обласного підпорядкування. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 в М. діяли підпільні партизан. групи О.Чугунова, О.Костенка, К.Хилька, М.Марченка.

Нині провідними галузями пром-сті міста є: машинобудівна та металообробна (з-ди, що входять у вироб. об'єднання "АвтоЗАЗ": "Автокольорлит" та "Автогідроагрегат", вироб. об'єднання "Мелітопольхолодмаш", "Мелітопольпродмаш").

У М. народилися засновник теорії інтегрального націоналізму Д.Донцов, рос. кінорежисер та сценарист Г.Чухрай, президент Академії мед. наук України О.Возіанов.

Поблизу М. знаходиться унікальний пам'ятник геології та археології Кам'яна Могила та одне з найстаріших в Україні Старобердянське лісництво.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5547
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2707 раз.
Подякували: 1057 раз.
Стать: Жінка

Re: МЕЛІТОПОЛЬ, місто, Мелітопольський район, Запорізька обл, Україна

Повідомлення АннА » 20 березня 2018, 16:57

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Мелітополь— місто обласного підпорядкування, розташоване на правому березі річки Молочної, за 120 км від Запоріжжя. Через місто проходить залізниця і шосе Москва—Сімферополь. Населення — 137 тис. чоловік.

Мелітополь — центр району, площа якого 1,8 тис. кв. км, населення 58,3 тис. чоловік (без міста Мелітополя). В районі налічується 66 населених пунктів, підпорядкованих 12 сільським Радам; 18 колгоспів, 4 радгоспи; 133,3 тис. га орної землі, 6,2 тис. га садів; 3 промислові підприємства, 2 будівельні організації; 57 шкіл, 60 будинків культури і клубів.

На околицях міста височить чимало курганів. У т. зв. Мелітопольському кургані виявлено 2 скіфські поховання (IV ст. до н. е.). В них, крім речей побуту (11 амфор), знайдено понад 3,5 тис. прикрас із золота, в т. ч. золоту оббивку сагайдака із зображенням сцен з грецької міфології. В Кизиярській балці виявлено сармато-аланське поховання (IV ст. до н. е.), де знайдено залізні удила, бронзове дзеркало та інкрустовану коштовним камінням золоту діадему.

Про місцевість, де розташоване сучасне місто, є відомості в «Книге Большому Чертежу» (1627 рік). В ній згадується, що тут від Муравського шляху, який проходив уздовж правого берега річки Молочної, біля броду відгалужувався Ізюмський шлях. Під час російсько-турецької війни 1735—1739 рр. поблизу цієї переправи (Овечий брід) загін запорізьких козаків курінного отамана Микити Мойсеева розбив Калмицький улус.

Під час війни з Туреччиною (1768—74 рр.) російське командування в липні 1769 року спорудило тут редут, в якому караульну службу несли запорізькі козаки. На початку січня 1779 року в цій місцевості побував О. В. Суворов.

В середині 80-х років XVIII ст. поблизу Овечого броду почали селитися сім’ї козаків, що перебували в караулі, вільнонаймані, які обслуговували військовий поштовий пост, відставні солдати і переселенці, що прямували до Криму в пошуках кращої долі. Невдовзі тут виникла слобода, названа Новоолександрівською на честь О. В. Суворова.

В 1806 році в ній налічувалося 6 хат, а в 1816-му вже проживало близько 200 чоловік. Далі населення зростало тут переважно за рахунок нових переселенців. Так, 1838 року лише державних селян, переселених з різних губерній України і Росії, було 2130 чоловік. Водночас природний приріст населення протягом наступних 10 років становив всього 255 чоловік.

Більшість селян жила убого, прибували вони сюди майже без будь-яких коштів, а податки мусили сплачувати значні. Хоч у наділ й одержували вони по 8 десятин на ревізьку душу, але не мали робочої худоби, реманенту.

7 січня 1842 року село Новоолександрівку віднесено до розряду міст і названо Мелітополем — за найменуванням повіту, центром якого він став. Історія цього перейменування така. На думку Катерини II, адміністративним центром створеного в 1784 році Мелітопольського повіту мало стати нове місто, побудоване поблизу Молочного лиману, на місці, де колись буцім-то існувало древньогрецьке місто Мілета (Мелітополь) — місто меляси, меду — місто солодкого життя. Поки міста не збудували, повітові установи тимчасово розміщувалися в Оріхові. У 1842 році Оріхів одійшов до новоутвореного Бердянського повіту, тому центром Мелітопольського повіту стала Новоолександрівка, названа Мелітополем.

31 січня 1845 року затверджено герб Мелітополя: у верхній половині, на золотому полі — російський двоглавий чорний орел, на згадку про приєднання Тавріди до Росії, а в нижній на зеленому полі — золота книга з хрестом, на відзначення поселення тут християн.

Протягом першого десятиліття існування міста тут з’явилося п’ять цегелень і черепичний завод. У 1849 році в Мелітополі з 464 житлових будинків 360 були вже цегляними. На той час у місті значно пожвавилася торгівля, діяло 4 державних і 15 приватних торговельних підприємств, протягом року збиралося три ярмарки.

Напередодні реформи 1861 року Мелітополь був типовим провінціальним містечком. Населення його становило 5,3 тис. чоловік, у т. ч. 43 чоловіка належало до дворянського стану, 25 — до духовного, 1346 — купецького; 1008 було міщан, 2474 — державних селян і понад 200 — військовослужбовців. Три п’ятих жителів міста займалися сільським господарством.

В місті не було брукованих вулиць. Базарний майдан потопав у багнюці. На початку 60-х років XIX ст. із загальної кількості витрат для потреб міста в сумі 1922 крб. 41 коп. на впорядкування виділялося лише 48 крб. Тут діяли 67 крамниць, багато товарних складів, 9 винних погребів, горілчані лавки, кофейні, харчевні тощо. Розвивалися кустарні промисли: гончарний, салотопний, миловарний, свічковий та інші. Ремісництвом займалося 35 чоловік.

У 70—80 роках XIX ст. в Мелітополі почало розгортатися виробництво сільськогосподарських машин, розвивалася борошномельна та харчова промисловість. На початку 80-х років брати Классени відкрили невеличкий завод, який випускав жниварки, віялки, букери. Заснований тоді ж завод Голуб-чина виробляв обладнання для млинів, ремонтував парові двигуни тощо. Став до ладу паровий млин братів Классенів та Нейфельда. Наприкінці XIX ст. в місті налічувалося близько 30 невеличких промислових підприємств, які виробляли продукції на суму понад 2 млн. карбованців.

Проте Мелітополь розвивався переважно як торгове місто. Цьому сприяло прокладення в 70-х роках XIX ст. Лозово-Севастопольської залізниці. Найбільшого значення набула торгівля хлібом, шкірою, вовною та іншими продуктами сільського господарства. У Мелітополі укладалися також торговельні угоди про експорт великих партій пшениці; діяли міський громадський банк, товариство взаємного кредиту, відділення Азово-Донського комерційного банку, торговельне кредитно-ощадне товариство, державна скарбниця, багато складів оптової торгівлі.

Наприкінці XIX ст. в Мелітополі налічувалося понад 16 тис. жителів, у т. ч. 410 дворян, 42 особи духовного стану, 368 купців, 8037 міщан, 2763 військовослужбовців і 4136 селян. До числа міщан належали й робітники. На чавуноливарному заводі та заводі сільськогосподарських машин братів Классенів працювало понад 200 робітників, у залізничному депо і майстернях — 700 чоловік. Крім того, в місті налічувалося понад сто дрібних промислових підприємств: 7 млинів, 5 олійниць, 2 миловарні, 12 пекарень, 18 кузень, 4 бондарні, 9 стельмашних, кілька гончарних, швейних, шевських, капелюшних, іконостасних майстерень, а також цегельні, черепичні, салотопні та інші заводи. На кожному з них працювало від 2 до 25 робітників.

Умови праці на підприємствах були тяжкими. Робочий день тривав 12—18 годин. Щоб прохарчувати сім’ю, батьки часто посилали на заробітки дітей віком 10— 12 років, які одержували по 30 коп. у день. Робітники пекарень протягом доби не залишали робочого місця, тут же й спали, урвавши годину, дихаючи задушливим повітрям. Власники підприємств нерідко пускали в хід палицю.

Жорстока експлуатація і безправ’я штовхали трудящих до активних виступів проти гнобителів. 30 січня 1888 року на заводі братів Классенів спалахнув страйк. Робітники зруйнували вагранку, розбили частину готових виробів, вивезли на тачці за ворота ненависного майстра. Заводчики викликали солдатів: 14 страйкарів заарештували, 11 засудили на різні строки тюремного ув’язнення.

На формування класової свідомості мелітопольського пролетаріату великий вплив мала ленінська газета «Искра». Весною 1901 року в місті виникла соціал-демократична організація, яка прийняла назву «Искорка» і ввійшла до складу Кримського Союзу РСДРП. «Искорка» листувалася з редакцією «Искры», інформуючи її про настрої селянства та визначні політичні події в Мелітопольському повіті. Редакція «Искры», зокрема Н. К. Крупська, допомагала мелітопольцям порадами з найважливіших питань партійної роботи.

На початку 1903 року в місті спалахнули страйки, робітники вимагали підвищення заробітної плати. Члени «Искорки» розповсюджували серед страйкарів листівки із закликом до боротьби з самодержавством. Протягом травня—липня того ж року в депо залізничної станції Мелітополь відбувалися збори та мітинги робітників. Організаторами тих зборів були члени «Искорки» — робітники станції Мелітополь В. Засоба, П. Матюрин, Ф. Шеховцов, А. Гармаш, В. Красновський, В. Соколов, Г. Засоба.

Влітку 1903 року з Одеси до Мелітополя прибув іскровець Мюллер, який згодом став одним з керівників «Искорки». Він підтримував зв’язки не тільки з газетою «Искра», але й з петербурзькими соціал-демократами.

Велику увагу Мелітопольська організація РСДРП приділяла роботі серед селян. Члени «Искорки» створили в селах гуртки революційно настроєних селян, посилали до них своїх пропагандистів. Редакція «Искры» допомагала порадами та нелегальною літературою. Відповідаючи на листи Мюллера, Н. К. Крупська інформувала членів організації про підсумки роботи II з’їзду партії і, в свою чергу, просила писати якнайдокладніше про те, як іде робота серед селян.

Поліції вдалося вистежити «Искорку» і встановити нагляд за діяльністю її членів. У складі організації нараховувалося 48 чоловік, але прізвища 4-х з них поліції були невідомі. 10 серпня 1903 року, за розпорядженням жандармського полковника Зубатова, найбільш активних членів організації заарештували. Решта перейшла на нелегальне становище.

Організація продовжувала свою діяльність. В січні 1904 року на станції Мелітополь з’явилась листівка «До всіх робітників депо станції Мелітополь» за підписом— «Искорка». 15 вересня 1904 року поліція підібрала на вулицях міста 102 примірники прокламацій, надрукованих на гектографі. Восени того ж року багато листівок з’явилося у навколишніх селах. Частина їх доставлялася з Харкова.

Після того, як редакцію газети «Искра» захопили меншовики, з Мелітопольською соціал-демократичною організацією встановила зв’язок більшовицька газета «Вперед», а пізніше — газета «Пролетарий». Ще влітку 1904 року Н. К. Крупська в листі до Р. С. Землячки і катеринославських товаришів повідомила адресу для зв’язку з Мелітополем.

У роки першої російської революції Мелітопольська соціал-демократична організація очолила боротьбу трудящих міста і повіту проти самодержавства. 15 січня 1905 року в місті відбувся мітинг робітників, інтелігенції та учнівської молоді з приводу кривавої розправи царизму над петербурзьким пролетаріатом, що відбулась 9 січня. Багатьох осіб затримала поліція, але учасники мітингу добилися звільнення заарештованих товаришів.

Під впливом революційних подій соціал-демократична організація Мелітополя швидко зростала і на початку 1905 року об’єднала понад 200 чоловік.

Незважаючи на арешти, виступи робітників тривали й далі. Слідом за робітниками під впливом більшовицької агітації до боротьби за свої права включалися ремісники — ковалі, столяри, шевці, пекарі. На багатолюдній сходці, яка відбулася на околиці міста в квітні 1905 року, розповсюджувалися листівки з політичними закликами до солідарності з революційними виступами російського пролетаріату.

Зростання революційного руху в Мелітополі викликало серйозні побоювання уряду, який, за згодою царя, 22 квітня 1905 року оголосив місто в стані «посиленої охорони». Мелітополь був першим містом у губернії, до якого самодержавство вжило таких суворих заходів.

Вплив більшовиків на трудящих невпинно зростав. Політична робота серед мас давала свої наслідки. 1 травня 1905 року за містом відбулася маївка, в якій взяло участь 200 чоловік. На мітингу прийнято резолюцію, в якій говорилося, що робітничий клас повинен відстоювати свої інтереси «зі зброєю в руках і не складати її доти, доки не буде завойовано демократичну республіку».

Після III з’їзду РСДРП більшовики Мелітополя зміцнили свої зв’язки з більшовицькою газетою «Пролетарий», які здебільшого здійснювалися через листування з Н. К. Крупською і М. І. Ульяновой). У місті, в підпільній друкарні соціал-демократичної організації, були надруковані звернення до робітників і селян: «До робітників заводу Классена», «На шляху до соціалізму», «До робітників депо», «Чому ми говоримо: „Геть самодержавство!»» та інші — всього близько 3 тис. примірників. Серед трудящих міста розповсюджено понад 90 брошур; часто відбувалися сходки та збори робітників, наради агітаторських та пропагандистських груп.

12 грудня 1905 року, у зв’язку з рішенням з’їзду робітників Курсько-Харково-Севастопольської залізниці, що відбувся днем раніше на станції Лозова, мелітопольські залізничники оголосили загальний політичний страйк. Страйковий комітет очолив помічник начальника депо інженер В. Мусхелі. До комітету входили токар Г. Горобець, помічники машиністів Дзюба, Безпалов та інші. Страйкарі захопили станцію і протягом п’яти днів тримали її у своїх руках. Та страйк зазнав поразки. 11 січня 1906 року поліція заарештувала його керівників, у т. ч. 23 члени соціал-демократичної організації, яких пізніше було засуджено на різні строки ув’язнення та каторжні роботи.

Мелітопольські соціал-демократи провели велику організаційну роботу по створенню в 1905 році професійних спілок металістів, залізничників, столярів та інших. Того ж року в місті налічувалося 11 профспілок, до яких входило близько 700 чоловік. Вони брали активну участь у підготовці та проведенні масових виступів трудящих, збирали кошти для страйкарів тощо.

У 1906 році створюється Мелітопольський комітет РСДРП, який керував двома районними комітетами (міським і залізничним), що об’єднували 200 чоловік. Організація мала підпільну друкарню.

У липні 1906 року від комітету РСДРП на мітингу в депо, де зібралося близько 300 робітників і службовців, соціал-демократ Л. Петров закликав учасників до збройного повстання, щоб скинути «цей проклятий уряд і створити в Росії республіку». Інші оратори, а також учасники мітингу одностайно підтримали заклик комітету РСДРП.

На станції Мелітополь і підприємствах міста створювались-збройні дружини. 24 липня одна з них захопила друкарню Лібермана і віддрукувала 2 тис. примірників соціал-демократичних листівок. 25 липня інша бойова дружина захопила міську управу, де вилучила 88 незаповнених бланків паспортів.

Загальне революційне піднесення в місті влітку 1906 року викликало занепокоєння урядових кіл. У липні того ж року помічник начальника Таврійського губернського жандармського управління з тривогою доповідав начальству, що «без козаків у Мелітополі будь-яка боротьба з революцією немислима». Царизм вживав термінові заходи. Збройне повстання, що готувалося в місті, не відбулося.

Мелітопольський комітет РСДРП став ініціатором організації селянських спілок у повіті. Вже 29 жовтня 1906 року газета «Пролетарий» повідомляла, що в Мелітополі відбулася конференція Північнотаврійської селянської спілки, в складі якої «є робітники соціал-демократи…, організовані селянські комітети, що розкидані повсюдно».

В період спаду революції та посилення реакції у січні 1907 року поліція заарештувала 8 членів комітету РСДРП і захопила підпільну друкарню. Масові арешти продовжувалися і на початку 1908 року. Внаслідок тривалих репресій соціал-демократична організація Мелітополя була розгромлена.

У 1908—1910 рр., у зв’язку із зростаючим попитом на сільськогосподарські машини та реманент, у Мелітополі розширилося виробництво на заводах братів Классенів і чавуноливарному — Лібермана. У 1908 році в місті відкрився завод нафтових двигунів підприємця Зафермана. Продукція цього заводу знаходила широкий збут серед великих землевласників і куркулів. Незабаром виробництво двигунів було також збільшено. Дальшого розвитку набула торгівля. У 1910 році в місті діяло близько 350 торговельних підприємств з товарооборотом — 4,5 млн. крб. В той час залізнична станція Мелітополя відправила понад 1,5 млн. пудів вантажів, переважно зерно, борошно, крупу та інші сільськогосподарські продукти; одержала товарів понад 3 млн. пудів, головним чином: вугілля, кокс, метал і металеві вироби, будівельні матеріали тощо.

У 1912 році в Мелітополі налічувалося майже сто підприємств фабрично-заводського типу із загальним обсягом виробництва 3,5 млн. крб. Здебільшого це були погано обладнані підприємства, на яких переважала ручна праця. Тут працювало понад тисячу робітників. Умови праці були тяжкими. В одній із своїх кореспонденцій повітова газета «Мелитопольские ведомости» так описувала робочий день на одному з заводів міста: «Закоптілі, змучені, при сорокаградусній жарі, майже чи не з 9-пудовим ківшем розплавленого чавуну мечуться, як очманілі, ливарники. Вибиваючи 30-фунтовим молотом монотонну пісеньку, цілий день б’є по розжареному залізу молотобоєць».

На початку 1912 року на заводі Зафермана, де працювало вже понад 300 робітників, робочий день збільшили до 12 годин. Процвітали штрафи і рукоприкладство. Протягом року адміністрація заводу тричі знижувала розцінки робіт. Змучені жорстокою капіталістичною експлуатацією, робітники міста піднімалися на боротьбу за своє визволення, за поліпшення умов життя і праці.

У цей час, незважаючи на переслідування царського уряду, в Мелітополі виник і розгорнув діяльність соціал-демократичний гурток. На заклик соціал-демократів робітники заводів Зафермана, Лібермана, Лукіна і залізничних майстерень, протестуючи проти Ленського розстрілу, 13 квітня 1912 року оголосили одноденний страйк. На першотравневому мітингу робітників заводу Зафермана в Олійникових садах промовці закликали до боротьби проти самодержавства. Незабаром поліція заарештувала соціал-демократів К. Є. і М. Є. Пашиних, маляра А. І. Вілінова та ін. організаторів страйку й мітингу. В ніч з 23 на 24 липня поліція повідомила департамент про ліквідацію гуртка РСДРП, але, як виявилось, надто поспішила — підпілля продовжувало боротьбу.

Важливу роль у піднесенні революційного руху в Мелітополі відігравала більшовицька газета «Правда». Серед мелітопольських трудящих вона мала багато кореспондентів і читачів. 12 квітня 1913 року газета опублікувала лист групи робітників, в якому говорилося: «Ми, робітники заводу Зафермана, в кількості 73 чоловіка, зібрали до фонду робітничої газети «Правда» 23 карбованці 65 копійок. Щиро вітаємо тебе, дорога заступнице робітничих інтересів, бажаємо тобі твердо стояти на варті наших інтересів і бути для нас, пролетарів, провідною зіркою до кращого майбутнього».

З розвитком промисловості й торгівлі змінився характер приміського сільського господарства, основними галузями якого стали садівництво і виноградарство. З метою поширення кращих сортів плодоягідних культур та винограду мелітопольське повітове земство в 1912 році виділило поблизу міста 20-гектарну ділянку під плодорозсадник. На базі його згодом виросло дослідне садове господарство.

У той час в Мелітополі проживало близько 18 тис. чоловік. В місті переважали кам’яні будинки, криті черепицею, але на околицях міщани жили в убогих саманних хатах. У гірших житлових умовах мешкали робітники. Залізничники, здебільшого, проживали в непристосованих для житла бараках або в розташованому поблизу станції робітничому виселку Юр’ївці, який весною нерідко затоплявся. Під час великої повені 1912 року до Мелітополя мусив виїхати губернатор Таврії з поїздом човнів. Місцеві власті для захисту міста від паводкових вод розробили план будівництва дамби та відвідного каналу, але далі цього справа не пішла, бракувало коштів.

Більшість вулиць міста, зокрема базарний майдан, були небрукованими. Невеличка електростанція і водопровідна мережа обслуговували тільки 3 центральні вулиці, де жила заможна частина населення. Основна маса жителів користувалася колодязями; тільки 3 з них були артезіанськими. Більшість населення жила в антисанітарних умовах. Це спричиняло всілякі пошесні захворювання.

Тільки 1867 року тут відкрито повітову земську лікарню на 20 ліжок, до 1873 року — єдину в повіті. У травні 1910 року в місті спалахнула епідемія холери, від якої загинули сотні людей. Лише напередодні першої світової війни кількість ліжок у повітовій лікарні збільшено до 46. Тут працювало 2 лікарі та 3 фельдшери, які обслуговували населення міста і шести навколишніх сіл.

У 1871 році в місті відкрилося перше повітове земське трикласне училище. Але навчалися в ньому переважно діти заможних міщан, оскільки за навчання треба було платити 10 крб. на рік. Наприкінці XIX — початку XX ст. тут працювали: кілька початкових шкіл, 2 гімназії, 2 училища — реальне і комерційне. У 1914 році в місті діяло чотири початкові і стільки ж середніх шкіл, в яких працювало 20 вчителів. Середні навчальні заклади в 1914 році охоплювали 1250 дітей. В цей час серед дворян налічувалося 20,7 проц. неписьменних, серед духовенства — 21,2, купців — 44,3, а серед трудящих — 67,5 процента.

Місто тривалий час не мало жодного культурного закладу. Лише в 1914 році тут відкрито невеличкий приватний театр Стамболі. Єдина земська бібліотека мала всього 1300 книжок. Але в Мелітополі діяло 10 церков, дві синагоги, кірка. Для дворян і сановного купецтва функціонували клуб дворянського зібрання та купецький клуб.

З початком першої світової війни деякі мелітопольські підприємства прийняли воєнні замовлення. Виробництво розширилося, прибутки підприємців збільшилися. Водночас зросли ціни на товари народного споживання. Міська дума змушена була створити спеціальну комісію по боротьбі з дорожнечею, яка намагалася встановити тверді ціни на споживчі товари, але безуспішно. Заробітна плата робітників залишалась незмінною або підвищувалась незначною мірою.

У 1916 році в місті вибухнули страйки. Організовано пройшов страйк на взуттєвій фабриці «Прогрес». Він закінчився перемогою робітників: їм підвищили заробітну плату.

Того ж року до Мелітополя прибули вислані з Маріуполя (тепер місто Жданов) як «неблагонадійні» робітники К. І. Бронзос, М. І. Пахомов, О. В. Борисов та інші. Вони влилися до більшовицької групи, яка вела ідейну боротьбу проти меншовиків-оборонців. Наприкінці року ця група вже складалася з 75 членів партії і мала серед робітників близько 100 чоловік співчуваючих. Вплив більшовиків серед трудящих зростав.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в Мелітополі створено Раду робітничих і солдатських депутатів. Ранком 4 березня на підприємствах відбулися збори робітників, на яких обрано по одному представникові від кожних 50 чоловік. Невдовзі робітничі депутати відвідали військові частини, що дислокувалися в місті і допомогли солдатам обрати до Ради своїх депутатів. Та поряд з Радою існували ще міська дума і т. зв. громадський комітет. Отже, в Meлітополі, як і в інших містах країни, створилося двовладдя.

Складна політична обстановка, що виникла в місті після встановлення двовладдя, вимагала від більшовиків рішучих дій. Але особливості цього моменту багатьом були незрозумілими. В березні 1917 року Мелітопольська більшовицька група РСДРП відрядила до Петрограда К. І. Бронзоса. На початку квітня він виступив на партійних зборах зі звітом про свою поїздку. Збори постановили утворити більшовицьку фракцію в Раді, де переважали меншовики й есери. На чолі фракції став К. І. Бронзос.

У квітні 1917 року більшовики вирішили створити свою фракцію і в міській думі. У Раді робітничих і солдатських депутатів та інших організаціях трудящих більшовики розгорнули рішучу критику політики Тимчасового уряду та угодовської позиції меншовиків, роз’яснювали ленінські Квітневі тези, посилили пропагандистську та агітаційну роботу на селі. На робітничих мітингах і зборах більшовики викривали перед масами справжнє обличчя т. зв. комітету громадських організацій, утвореного міською думою та земською управою.

Велику увагу приділяли більшовики роботі серед молоді. В той час створено першу молодіжну організацію міста — Спілку молоді, яка налічувала 25 юнаків і дівчат. В наступні місяці вона значно зросла і стала надійним помічником більшовицької організації.

Спілку молоді очолив С. Резніков.

Влітку 1917 року більшовиків міста підтримувала більшість робітників, які об’єднувалися у профспілки металістів, залізничників і взуттєвиків. У липні мелітопольські більшовики остаточно порвали з меншовиками і створили міський комітет РСДРП(б), до якого обрали К. І. Бронзоса (голова), М. І. Пахомова, І. Ю. Денисенка та Л. І. Вітхіна. Незабаром первинні більшовицькі організації виникли на заводах Зафермана, Бродського, на залізничному вузлі. Комітет налагодив тісний зв’язок з більшовицькою організацією Харкова, яка надіслала своїх агітаторів, допомогла літературою і зброєю.

Невдовзі до Мелітополя з Молдавії прибули 42-й запасний піхотний полк і мотоциклетна частина, солдати яких підтримували більшовиків. Від цих військових частин також обрано депутатів до Ради. Вони створили солдатську секцію на чолі з уральським робітником, членом більшовицької партії з 1906 року К. Д. Єрмаковим. Це змінило співвідношення сил у Раді на користь більшовиків.

Керуючись рішеннями VI з’їзду партії, що взяв курс на підготовку збройного повстання, більшовики Мелітополя створили робітничий загін Червоної гвардії. Його командиром було призначено члена партійного комітету І. Ю. Денисенка, учасника лютневих подій 1917 року в Петрограді.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції викликала велике політичне піднесення трудящих міста, відбувалися демонстрації і мітинги. В ніч з 26 на 27 жовтня в приміщенні театру Стамболі зібралася Рада робітничих і солдатських депутатів. Заступник голови Ради більшовик М. І. Пахомов повідомив про повалення Тимчасового уряду, про перемогу соціалістичної революції і створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Пропозицію більшовиків про підтримку Радянського уряду, передачу всієї влади в Мелітополі Раді робітничих і солдатських депутатів та розпуск міської думи і земства палко схвалила більшість депутатів.

Меншовики й есери не наважилися відкрито виступити проти цього рішення. Але вже на другий день, 27 жовтня (9 листопада), вони підтримали повітового комісара Тимчасового уряду і земську управу, які вимагали від губернських установ негайно надіслати до Мелітополя сотню «надійних» солдатів з кулеметами «для ліквідації анархії».

Того ж дня контрреволюційне націоналістичне офіцерство 42-го запасного полку спровокувало солдатів і відсталу частину населення на розгром приватних та державних горілчаних складів і магазинів. Це могло завдати шкоди тут розвиткові революції. 31 жовтня до Мелітополя прибув загін революційних севастопольських матросів у кількості 600 чоловік на чолі з загартованим більшовиком Н. Пожаровим. Загін приборкав погромників, встановив патрульну службу, допоміг створити революційний комітет, який очолив М. І. Пахомов.

В місті ще залишались старі повітові установи, які люто протидіяли наступові революції. Разом з меншовиками та есерами вони утворили контрреволюційний «комітет боротьби з анархією», який намагався заборонити збори та мітинги трудящих. 2 листопада Мелітопольська Рада під впливом меншовицько-есерівської більшості прийняла резолюцію про невизнання рішень і декретів II Всеросійського з’їзду Рад.

Більшовики посилили роз’яснювальну роботу в масах, намагались завоювати більшість у Раді. 30 листопада відбувся пленум Ради робітничих і солдатських депутатів, на якому за більшовицьку резолюцію про встановлення в місті Радянської влади проголосувало менше половини депутатів. Наслідки голосування показали, що більшовикам доведеться вести вперту боротьбу за владу.

Контрреволюція вживала всіх заходів, щоб перешкодити дальшому розвиткові революційних подій у місті. 25 листопада 1917 року офіцери військових частин таємно зібрали збори георгіївських кавалерів і прийняли рішення про повалення влади Ради. Про це стало відомо партійному комітетові більшовиків і ревкому. За їх дорученням загін Червоної гвардії обеззброїв змовників. Рада робітничих і солдатських депутатів стала єдиною владою в місті.

Діяльність більшовиків Мелітополя була схвалена Центральним Комітетом РСДРП(б). 10 грудня 1917 року секретар ЦК партії О. Д. Стасова писала мелітопольським більшовикам: «Вітаємо Вас, товариші, в усіх ваших починаннях, у тому, що Ви, не чекаючи… інструкцій і вказівок, втілюєте в життя саме ті принципи, які намічені ЦК…».

Протягом наступних трьох тижнів більшовики добилися зміни у співвідношенні політичних сил у Раді. 20 грудня 1917 року до керівництва виконкомом Ради стали більшовики, його головою обрано М. І. Пахомова. Виконком створив революційний штаб для боротьби з контрреволюцією.

Спираючись на підтримку більшості членів міської Ради та на сільські партійні організації, більшовики Мелітополя розгорнули роботу по утворенню і більшовизації волосних Рад селянських депутатів. 21—22 січня 1918 року відбувся повітовий з’їзд Рад. Більшість делегацій доповіли про передачу всієї влади Радам. На з’їзді об’єднались Рада робітничих і солдатських депутатів з повітовою Радою селянських депутатів. З’їзд оголосив рішення про встановлення Радянської влади на всій території повіту. Головою виконавчого комітету повітової Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів став М. І. Пахомов. Рада призначила своїх перших комісарів. На початку травня 1918 року Мелітополь захопили австро-німецькі окупанти. В місті та на залізничному вузлі залишились підпільні більшовицькі групи, якими керували О. І. Суворій і С. Т. Дзюба. Активними учасниками груп були Л. А. Супоницька, В. І. Соловйов, Д. 3. Соколов, П. М. Коровій, X. Г. Шипов, С. Г. Лобанов та інші. Загальне керівництво роботою підпільних груп здійснював представник Центрального Комітету партії Ключ-Давиденко.

Підпільні партійні організації викривали загарбницькі плани окупантів і зрадницьку політику українських буржуазних націоналістів. У другій половині липня 1918 року залізничники Мелітополя приєдналися до Всеукраїнського страйку залізничників. Матеріальну підтримку страйкарям Мелітопольського вузла подали робітники міста та селяни навколишніх сіл. Загальне керівництво страйком здійснював комітет, до складу якого входили більшовики С. Г. Лобанов, машиністи С. Т. Дзюба і М. А. Семенов та інші. Член комітету Ампілогов за допомогою молоді розповсюджував листівки, що закликали до боротьби проти інтервентів. Проводилась також агітаційна робота серед солдатів німецького гарнізону, завдяки чому 6 жовтня 1918 року вони влаштували демонстрацію під гаслом: «Геть чотирирічну світову війну!».

Наприкінці листопада 1918 року частини Червоної Армії визволили Мелітополь від австро-німецьких окупантів. Але в грудні того ж року місто захопили білогвардійці з корпусу генерала Тілло. Під впливом більшовицької агітації населення всіляко чинило опір мобілізації до лав «добровольчої» армії. За відмову від служби у білій армії були страчені помічник машиніста Толмачов, Загуменний, Деркач і Литвинов. Перед стратою Толмачов, звертаючись до вішателів, сказав: «Ви говорите, що ми не хочемо захищати Росію, але хіба Росія — це ви? Ні! Росія повстала проти гнобителів, яких ви захищаєте. Краще тут вмерти, ніж іти проти своїх, проти робітників і селян».

Ця подія стала сигналом до збройних виступів у навколишніх селах. У підготовці їх вирішальну роль відіграли більшовики Мелітополя. 6 січня 1919 року спалахнуло селянське повстання проти білогвардійців у Терпіннівській волості. Більшовики Мелітополя допомагали повстанцям зброєю.

14 березня 1919 року частини 2-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії під командуванням С. І. Петриковського (Петренка), розгромивши офіцерський полк, який утримував місто, визволили Мелітополь, головний опорний пункт білогвардійців у північній Таврії.

Відступаючи, ворог зруйнував водонапірну башту, залишивши жителів без води.

Після визволення міста комуністи, що вийшли з підпілля, за допомогою політвідділу 1-ї Задніпровської дивізії створили Мелітопольський повітовий ревком, відновили діяльність багатьох заводських та залізничної первинних партійних організацій, організували відправку кількох ешелонів хліба на північ країни. 16 березня 1919 року вийшов перший номер газети «Южная правда» — органу міської організації більшовиків, а 19 березня обрано новий склад міськкому партії на чолі з К. І. Бронзосом. 15 квітня повітова партійна конференція, а 22 квітня загальні збори міської партійної організації обговорили рішення VIII з’їзду партії і повністю їх підтримали.

Водночас відбулися збори членів Спілки молоді, які прийняли рішення про перейменування організації на Комуністичну спілку молоді. Комсомольська організація відкрила клуб, названий іменем К. Лібкнехта. У травні 1919 року конференція міської комсомольської організації обрала міський комітет комсомолу.

Зусиллями відділу народної освіти, комуністів та комсомольців у місті відновили діяльність більшість шкіл, театр, кінотеатр, розгорнули роботу літній театр, міський клуб, названий іменем Карла Маркса, бібліотека. Міський клуб організував народний університет, музичну і художню студії, кілька шкіл грамоти для дорослих.

Тоді ж міська партійна організація, яка об’єднувала понад 100 комуністів і 75 співчуваючих, створила 1-й комуністичний батальйон, до якого ввійшли комуністи й комсомольці міста. Командиром батальйону став місцевий комуніст К. С. Пирогов, комісаром — А. Я. Дагін.

У другій половині червня 1919 року денікінці знову захопили Мелітополь. В розпорядження партійного підпілля, яке було залишене в місті, Зафронтбюро ЦК КП(б)У відрядило 11 комуністів. Діяла також підпільна комсомольська організація. Об’єднані єдиним керівництвом, підпільники провадили агітаційну роботу серед населення, здійснювали диверсії на залізниці, допомагали сім’ям червоноармійців.

11 січня 1920 року 42-а стрілецька та 46-а Катеринославська стрілецька дивізії визволили Мелітополь від денікінців. За допомогою представників Реввійськради 13-ї армії відновили роботу органи Радянської влади, партійні та комсомольські організації. З фронту надходили ешелони з пораненими та хворими червоноармійцями. Ревком терміново організував госпіталі та забезпечив їх усім необхідним. Було створено надзвичайну комісію по паливу. Населення залучалося до участі в комуністичних суботниках по впорядкуванню міста, боротьбі із сніговими заметами на залізниці тощо.

Повітова партійна конференція, яка відбулась у січні 1920 року, накреслила заходи по боротьбі з розрухою, голодом і висипним тифом. Делегати надіслали листа В. І. Леніну, в якому запевнили, що комуністи Мелітопольщини й далі будуть в авангарді боротьби за виконання його настанов.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера М

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], kbg_dnepr, nekrashevych, Олександр Якович