УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Мале Вербче, село, Сарненський р-н, Рівненська обл, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5560
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2745 раз.
Подякували: 1074 раз.
Стать: Жінка

Мале Вербче, село, Сарненський р-н, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА » 27 грудня 2019, 13:44

ВЕРБЧЕ МАЛЕ, с. над р. Мельницею, притокою р. Горині, 1 км. від Вербна Великого, 88 км. від Рівного. Згідно з поборовим реєстром Луцького пов. належало до степанського замку кн. Костянтина Острозького, а в 1583 р. до міщан м. Степані. Згідно з переписом 1911 р. велика земельна власність 800 дес. належала до К. Туркевича.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5560
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2745 раз.
Подякували: 1074 раз.
Стать: Жінка

Re: Мале Вербче, село, Сарненський р-н, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА » 27 грудня 2019, 13:48

З вікіпедії
Ма́ле Вербче — село в Україні, в Сарненському районі Рівненської області. Розташоване на березі річки Мельниця, що на північному заході Сарненського району, за 30 км від м. Сарни та 105 км від м. Рівне, за 15 км від залізничної станції Антонівка. Село підпорядковане Коростській сільській раді з 1947 р. Населення становить 1044 осіб (на 2001 рік)[1].
Історія
Перша згадка про с. Мале Вербче приходиться на кінець XV-го століття. Архівних даних про село, як окремий населений пункт, немає, воно згадується лише в історії містечка Степань. З давніх часів село було розміщене на найвищому місці, яке зараз має назву Селище. Коли розпочались напади монголо-татар, люди змушені були ховатися у верболозах р. Мельниця, де вони згодом і оселилися. Поселення дістало назву Малі Верби. Згодом його перейменували в Мале Вербче.
З кінця XVI ст. село належало князям Острозьким. Після Люблінської унії 1569 року землі потрапили під владу шляхетської Польщі. Населення села брало участь у Національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Станом на 1911 рік на території Малого Вербча було 120 дворів, 800 жителів.
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії, землі стали належати до Ровенського повіту Волинської губернії. У 1848 році селом, як і усіма сусідніми селами, стала володіти родина Ворцелів.
У роки Першої світової війни Мале Вербче перебувало в смузі фронту. Мобілізація на фронт чоловіків, реквізиції худоби і продуктів обумовили погіршення стану селян. Населення зазнавало злиднів. На захопленій території польський уряд встановив жорстокий режим національного і соціального поневолення. Уряд Польщі тримав населення у темряві і безправ'ї. Задля зміцнення свого економічного і політичного становища на окупованій території, польський уряд приступив до реалізації декрету від 1919 року «Про утворення осадницьких господарств». На території села було три осадники. Кожен з них отримав по 30 га землі, які не оподатковувалися, а селяни повинні були на них працювати і до того ж безкоштовно, забезпечувати насінням, будівельними матеріалами. А ось осадники жили розкішним життя, їздили на полювання і вчилися стріляти, щоб у майбутньому захищати свою землю від нападів ворогів. Порядок в селі підтримували два поліцаї-поляки, яких всі люди в селі дуже боялися, тому що вони дуже суворо карали навіть за невеликі провини.
У 1918-1921 роках під час Визвольних змагань влада у селі змінювалась кілька разів.
За Ризьким мирним договором 1921 року село підпало під владу Польщі.
До Другої світової війни в селі жило багато євреїв. Один із євреїв збудував на березі річки Мельниця дві печі для випалювання вапна, які люди називали «лапельними». Але з цього він мав мало прибутку, тому покинув справу і виїхав до Степані. На околиці Малого Вербча і сьогодні знаходяться родовища білої глини. У 60-ті рр. XX ст. за нею приїжджали навіть з інших районів та областей.
До 20-х років XX ст. в селі було бездоріжжя. В 1926 році по селу була висипана ґрунтова дорога і збудований дерев'яний міст через річку Мельницю, який в 1944 році був спалений. В 1965 році по селу була вимощена соша.
Історія навчальних закладів
На початку 20-х років XX ст. в Кононовій хаті почали навчати дітей грамоти. В одному класі навчалися діти від 7 до 14 років. Навчання проводилося українською і польською мовами. Після того, як Кононова хата згоріла (в 1931 чи 1932 рр.), стали навчатися в хаті Сергія Патрикея. Школа працювала і у воєнні роки. Вчителем тоді була Боришкевич Марія Юхимівна.
Після війни було побудоване спеціальне приміщення для початкової школи. Семикласну освіту здобували в сусідніх селах аж до 1947 року.
На вчителювання до села були направлені вчителі із Східної України. Директором школи у 1950—1955 роках працював Калашник Андрій Йосипович, вчитель ботаніки. В 1954 році був перший випуск Маловербченської семирічної школи. Директором школи був Данилевич Євген Іванович.
В 1962 році, в зв'язку з тим, що наявне приміщення Маловербченської школи не відповідало існуючому контингенту учнів, і з метою переходу школи на однозмінне навчання, виконком Степанської районної ради вирішив розпочати побудову шести класних кімнат.
В 1985—1986 роках до школи добудували ще три класні кімнати, учительську, кабінет директора, бібліотеку, їдальню і спортзал. Тоді ж облаштували спортивний майданчик і заасфальтували подвір'я школи.
З 1980 року і по даний час на посаді директора школи працює Кошудько Микола Васильович.
Станом на 1 вересня 2006 року в школі навчалося 144 учні. Найбільша кількість — 247 учнів, навчалося в 1969—1970 роках.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5560
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2745 раз.
Подякували: 1074 раз.
Стать: Жінка

Re: Мале Вербче, село, Сарненський р-н, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА » 27 грудня 2019, 14:10

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
КОРОСТ (до 1753 року — Кураш) — село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Горині, за 70 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Антонівка. Дворів — 342, населення — 1819 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Мале Вербче та Одринки.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5560
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2745 раз.
Подякували: 1074 раз.
Стать: Жінка

Re: Мале Вербче, село, Сарненський р-н, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА » 27 грудня 2019, 14:29

М.В.Гримич, канд. філол. наук
НАРОДНО-ПРАВОВІ УЯВЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ПРО СПІЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ У ХІХ СТОЛІТТІ І СЕЛЯНСЬКІ СЕРВІТУТИ
Досліджено т. зв. сервітутне право, що діяло на українських територіях у продовж ХІХст. Введення сервітутів як уРосійській імперії, так і в Австро-Угорщині не проходило безболісно. У конфліктних справах виявили себе народно-правові уявлення про спільну власність на угіддя, за якими ліси, пасовища, водойми дані людям Богом для спільного використання.


Вивчення матеріалів переконує, що, як це непарадоксально, до відміни кріпосного права у селян була набагато легша ситуація щодо користування угіддями (лісами, пасовиськами тощо). "Dawnemi czasy, gdy lasy nie tak sćisle przestrzegano, przy poborze drzewa budulcowego i opałowego, większa wołnosć istniala"8. Між поміщиком і селянами, що йому належали, встановлювалися своєрідні договірно-зобов'язальні відносини звичаєвого характеру. Так, за В.Тарновським, у Київській губернії до відміни кріпацтва пасовиська, водопої і вигони були спільні для всіх 9. За даними, зібраними офіцерами в Херсонській губернії, "землею для пастьбы скота крестьяне пользуются на тех же выгонах и перелогах, на которых пасется и господский скот"10. При виданні Положення 19 лютого 1861 р. селяни с. Мале Вербче Костопільського повіту Волинської губернії мали спільний з поміщиком вигін для худоби площею 41 десятина 1636 сажень11. Цей звичай був настільки давній і природний, що в селянській свідомості існували цілком усталені стереотипи, що ті ліси і пасовиська, якими вони користуються, є спільною власністю селян і поміщика.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера М

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], cronoster, D_i_V_a, DVK_Dmitriy, Google [Bot], Google Adsense [Bot], SNIGURIVNA, ukrgenealogy