ВЕРБЧЕ МАЛЕ, с. над р. Мельницею, притокою р. Горині, 1 км. від Вербна Великого, 88 км. від Рівного. Згідно з поборовим реєстром Луцького пов. належало до степанського замку кн. Костянтина Острозького, а в 1583 р. до міщан м. Степані. Згідно з переписом 1911 р. велика земельна власність 800 дес. належала до К. Туркевича.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Мале Вербче, село, Сарненський р-н, Рівненська обл, Україна
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Мале Вербче, село, Сарненський р-н, Рівненська обл, Україна
З вікіпедії
Ма́ле Вербче — село в Україні, в Сарненському районі Рівненської області. Розташоване на березі річки Мельниця, що на північному заході Сарненського району, за 30 км від м. Сарни та 105 км від м. Рівне, за 15 км від залізничної станції Антонівка. Село підпорядковане Коростській сільській раді з 1947 р. Населення становить 1044 осіб (на 2001 рік)[1].
Історія
Перша згадка про с. Мале Вербче приходиться на кінець XV-го століття. Архівних даних про село, як окремий населений пункт, немає, воно згадується лише в історії містечка Степань. З давніх часів село було розміщене на найвищому місці, яке зараз має назву Селище. Коли розпочались напади монголо-татар, люди змушені були ховатися у верболозах р. Мельниця, де вони згодом і оселилися. Поселення дістало назву Малі Верби. Згодом його перейменували в Мале Вербче.
З кінця XVI ст. село належало князям Острозьким. Після Люблінської унії 1569 року землі потрапили під владу шляхетської Польщі. Населення села брало участь у Національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Станом на 1911 рік на території Малого Вербча було 120 дворів, 800 жителів.
Ма́ле Вербче — село в Україні, в Сарненському районі Рівненської області. Розташоване на березі річки Мельниця, що на північному заході Сарненського району, за 30 км від м. Сарни та 105 км від м. Рівне, за 15 км від залізничної станції Антонівка. Село підпорядковане Коростській сільській раді з 1947 р. Населення становить 1044 осіб (на 2001 рік)[1].
Історія
Перша згадка про с. Мале Вербче приходиться на кінець XV-го століття. Архівних даних про село, як окремий населений пункт, немає, воно згадується лише в історії містечка Степань. З давніх часів село було розміщене на найвищому місці, яке зараз має назву Селище. Коли розпочались напади монголо-татар, люди змушені були ховатися у верболозах р. Мельниця, де вони згодом і оселилися. Поселення дістало назву Малі Верби. Згодом його перейменували в Мале Вербче.
З кінця XVI ст. село належало князям Острозьким. Після Люблінської унії 1569 року землі потрапили під владу шляхетської Польщі. Населення села брало участь у Національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Станом на 1911 рік на території Малого Вербча було 120 дворів, 800 жителів.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Мале Вербче, село, Сарненський р-н, Рівненська обл, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
КОРОСТ (до 1753 року — Кураш) — село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Горині, за 70 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Антонівка. Дворів — 342, населення — 1819 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Мале Вербче та Одринки.
КОРОСТ (до 1753 року — Кураш) — село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Горині, за 70 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Антонівка. Дворів — 342, населення — 1819 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Мале Вербче та Одринки.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Мале Вербче, село, Сарненський р-н, Рівненська обл, Україна
М.В.Гримич, канд. філол. наук
НАРОДНО-ПРАВОВІ УЯВЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ПРО СПІЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ У ХІХ СТОЛІТТІ І СЕЛЯНСЬКІ СЕРВІТУТИ
Досліджено т. зв. сервітутне право, що діяло на українських територіях у продовж ХІХст. Введення сервітутів як уРосійській імперії, так і в Австро-Угорщині не проходило безболісно. У конфліктних справах виявили себе народно-правові уявлення про спільну власність на угіддя, за якими ліси, пасовища, водойми дані людям Богом для спільного використання.
Вивчення матеріалів переконує, що, як це непарадоксально, до відміни кріпосного права у селян була набагато легша ситуація щодо користування угіддями (лісами, пасовиськами тощо). "Dawnemi czasy, gdy lasy nie tak sćisle przestrzegano, przy poborze drzewa budulcowego i opałowego, większa wołnosć istniala"8. Між поміщиком і селянами, що йому належали, встановлювалися своєрідні договірно-зобов'язальні відносини звичаєвого характеру. Так, за В.Тарновським, у Київській губернії до відміни кріпацтва пасовиська, водопої і вигони були спільні для всіх 9. За даними, зібраними офіцерами в Херсонській губернії, "землею для пастьбы скота крестьяне пользуются на тех же выгонах и перелогах, на которых пасется и господский скот"10. При виданні Положення 19 лютого 1861 р. селяни с. Мале Вербче Костопільського повіту Волинської губернії мали спільний з поміщиком вигін для худоби площею 41 десятина 1636 сажень11. Цей звичай був настільки давній і природний, що в селянській свідомості існували цілком усталені стереотипи, що ті ліси і пасовиська, якими вони користуються, є спільною власністю селян і поміщика.
НАРОДНО-ПРАВОВІ УЯВЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ПРО СПІЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ У ХІХ СТОЛІТТІ І СЕЛЯНСЬКІ СЕРВІТУТИ
Досліджено т. зв. сервітутне право, що діяло на українських територіях у продовж ХІХст. Введення сервітутів як уРосійській імперії, так і в Австро-Угорщині не проходило безболісно. У конфліктних справах виявили себе народно-правові уявлення про спільну власність на угіддя, за якими ліси, пасовища, водойми дані людям Богом для спільного використання.
Вивчення матеріалів переконує, що, як це непарадоксально, до відміни кріпосного права у селян була набагато легша ситуація щодо користування угіддями (лісами, пасовиськами тощо). "Dawnemi czasy, gdy lasy nie tak sćisle przestrzegano, przy poborze drzewa budulcowego i opałowego, większa wołnosć istniala"8. Між поміщиком і селянами, що йому належали, встановлювалися своєрідні договірно-зобов'язальні відносини звичаєвого характеру. Так, за В.Тарновським, у Київській губернії до відміни кріпацтва пасовиська, водопої і вигони були спільні для всіх 9. За даними, зібраними офіцерами в Херсонській губернії, "землею для пастьбы скота крестьяне пользуются на тех же выгонах и перелогах, на которых пасется и господский скот"10. При виданні Положення 19 лютого 1861 р. селяни с. Мале Вербче Костопільського повіту Волинської губернії мали спільний з поміщиком вигін для худоби площею 41 десятина 1636 сажень11. Цей звичай був настільки давній і природний, що в селянській свідомості існували цілком усталені стереотипи, що ті ліси і пасовиська, якими вони користуються, є спільною власністю селян і поміщика.
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей