УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

НОСІВКА, місто, Носівський район, Чернігівська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 775
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Подякував (-ла): 191 раз.
Подякували: 196 раз.

НОСІВКА, місто, Носівський район, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення surnameindex » 20 вересня 2016, 20:09

Носівка, Носівський район, Чернігівська область

Носовка, Носовская сотня, Нежинский полк (1648-1667)
Носовка, Носовская сотня, Киевский полк (1667-1782)
Носовка, Носовская волость, Нежинский уезд
Носовка, Носовский район, Черниговская область

http://www.surnameindex.info/info/chern ... index.html

Воскресенская церковь
1804 - священник Семен Семенович Тимошевский
1835 - священник Иван Алексеевич Турик

Преображенская церковь
1886 - священник Николай Переясловцев

Успенская церковь

Троицкая церковь

Николаевская церковь

Некоторые фамилии жителей с. Носовка (Воскресенская церковь, 1877):
Белобловский
Березанский
Берковец
Бровко
Вовк
Гац
Гринь
Гришко
Грузенский
Груша
Давыденко
Данилко
Игнатенко
Колесник
Кривошия
Кудин
Кундюба
Ляшенко
Макаренко
Мархай
Павлюченко
Падун
Пономарев
Прокопец
Редька
Романец
Руденко
Смычок
Супрун
Токарь
Тоцкий
Фаль
Фост
Халуда
Хиленко
Хоменко
Чайка
Черевко
Шевченко
Щипун


Некоторые фамилии жителей с. Носовка (Преображенская церковь, 1886):
Баклан
Беба
Беличка
Березанский
Бойко
Брус
Бурячеж
Гоголевой
Грузенский
Гуз
Гумен, Гумень
Зенец
Калинка
Кириленко
Клищ
Козловский
Кравченко
Лазаренко
Матовильник
Махлай
Очковский
Павленко
Приступка
Рубаник
Рудяченко
Садовенко
Саменец
Сиктименко
Смоловик
Собех
Телюк
Турик
Тхор
Федченко
Хуртак


Некоторые фамилии жителей с. Носовка (Успенская церковь, 1885):
Белан
Бондаренко
Бруй
Верба
Волк
Гуленко
Довгаль
Дубовик
Калина
Кириенко
Ковпак
Козел
Кононенко
Литвинов
Ляшенко
Мироненко
Наливайко
Павленко
Пинчук
Половец
Ткаченко
Токарь
Тхорь
Фаль, Филь
Харченко
Шаповалов
Шаулка, Шаула
Шерстюк


Некоторые фамилии жителей с. Носовка (1772, 1882):
Алексеенко
Андрушко
Байдаков
Белан
Биличка
Бондарь, Бондаренко
Борис
Британ
Бувайлик
Буток
Глущенко
Голодный
Горгоц
Губаренко
Донец
Дружинец
Ерко
Желада
Забережный
Заволовы
Карпенко
Касяненко
Кириленко
Кленота
Кодыр
Козел
Колесник
Кондратенко
Конотопец
Котляр
Кравченко
Криворученко
Кубряк
Куденко
Лазоренко
Литовка
Луценко
Метейко
Науменко
Недоля
Олейник
Пономаренко
Ратар
Розут
Рубаник
Руденко
Савенко
Сагайдак
Слесаренко
Суртач
Терещенко
Ткач
Труш
Турба
Фесенко
Хоменко
Чичинда
Чопота
Швец
Шевченко
Шикун

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5043
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2559 раз.
Подякували: 909 раз.
Стать: Жінка

Носівка, Носівський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 08 січня 2017, 14:02

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Носівка — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на річці Носівочці, притоці Остра, за 85 км від Чернігова й за 23 км від автошляху Київ—Москва. На околиці міста однойменна залізнична станція. Населення — 19 400 чоловік. Міській Раді підпорядковані села Дебреве, Жовтень, Лукашівка, Підгайне.

За деякими даними, на місці сучасного міста існувало давньоруське поселення Носів на Руді, яке згадується в Іпатіївському літопису під 1147 роком. До нашого часу тут збереглися залишки городища, поблизу — курганний могильник насів Київської Русі.

Після загарбання литовськими феодалами українських земель Носівка увійшла до складу Остерської волості Київського князівства, а з 1471 року — до Київського воєводства й була сторожовим постом на східних кордонах. Це підтверджується наявністю в місті великого земляного укріплення. 1500 року Чернігово-Сіверщина ввійшла до складу Росії, Носівка залишилася в складі Литовського князівства й була порубіжним містом на кордоні з Росією. Це наклало свій відбиток на розвиток міста. Литовська держава, а після Люблінської унії 1569 року шляхетська Польща, ще більш його укріплювали.

Зростання феодально-кріпосницького й національно-релігійного гніту призводило до посилення боротьби українського народу проти шляхетського поневолення. Наприкінці XVI — початку XVII ст. вона набувала все більш масового характеру. 1637 року жителі Носівки брали участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом П. Павлюка. Шляхетська верхівка та носівський староста Адам Кисіль змушені були рятуватися втечею. Проте повстання було придушене польськими військами. Постійна небезпека таких виступів примушувала шляхту тримати в Носівці гарнізон своїх військ, які грабували й розоряли міщан та селян. У першій половині XVII ст. староста міста скаржився на полковника Душинського за те, що його жовніри розорили маєток, самовільно розправлялися з селянами, грабували їх, чинили великі кривди, поза всякими податками зібрали з населення 1000 талерів грошей.

Носівці брали активну участь у визвольній війні 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Була створена Носівська сотня, яка входила до Ніжинського полку. У першій половині січня 1654 року населення міста склало присягу на вірність Російській державі. З 1648 по 1667 рік Носівка була сотенним містечком Ніжинського, а з 1667 по 1781 рік — Київського полку. Основним заняттям жителів було землеробство. Значного розвитку набули борошномельний промисел (у містечку налічувалося 4 водяні млини) та ковальське й шевське ремесла. Розвивалася торгівля. 2 рази на рік тут відбувалися великі ярмарки.

У другій половині XVII ст. на долю жителів містечка випали тяжкі випробування, які загальмували розвиток Носівки. В 1652 році вона сильно була спустошена епідемією чуми, а 1679 року пограбована, зруйнована й спалена ордою білгородських татар. Багатьох жителів її забрано в полон.

У кінці XVII — на початку XVIII ст. зростало землеволодіння козацької старшини, яка скуповувала й насильно загарбувала селянські й козацькі землі. Так, в одному з листів у першій половині XVIII ст. носівські козаки скаржилися на сотника, який насильно відбирав у них землі, випасав сіножаті, знущався над ними. Дальше погіршення становища народних мас призводило до посилення боротьби селян і рядового козацтва проти панівної верхівки. В 1719 році козаки виступили проти насильного призначення сотником ставленика козацької старшини. Повсталі знищили гетьманський універсал й поламали сотницьку хоругву. Царський уряд жорстоко розправився з непокірними. Подібний виступ козаків відбувся і в 1735 році. Ще гіршим було становище селян. Вони наприкінці XVIII ст. відбували панщину по 3— 4 дні на тиждень, платили великі натуральні та грошові податки. Найтяжчими були повинності у великих кріпосників Кушельова-Безбородька (який мав 6465 десятин орної землі), Наливайка (400 десятин), Гундіуса (409 десятин) та інших1. Селяни ж мали в користуванні в середньому на душу трохи більше десятини.

На кінець XVIII ст. у містечку діяли гуральня, 2 чимбарні, 4 цегельні, кузня, 18 олійниць, 120 млинів, на яких працювали кріпосні селяни. Крім землеробства й тваринництва, добре було розвинуте садівництво. Фрукти з Носівки вивозилися навіть до Москви й Петербурга. Понад 180 жителів займалися ремеслом, серед них було 100 ткачів, 50 кравців і кушнірів, 20 шевців та ін. Товарне виробництво викликало розширення торгівлі. В містечку налічувалося 13 крамниць, 15 шинків. Торги відбувалися двічі на тиждень, а 3 рази на рік збиралися великі ярмарки.

На початку XIX ст. з розвитком капіталістичних відносин все більше посилюється розорення козацтва та селянства. За переписом 1835 року із 1458 козацьких сімей містечка заможних було лише 180, середніх за станом господарств — 452, бідних — 601, безземельних— 225. Лише незначна частина козаків могла самостійно займатися землеробством. Решта ж поповнювала дешевою робочою силою поміщицькі господарства та промислові підприємства.

Тяжкі умови життя викликали часті захворювання трудящих мас на туберкульоз, малярію, тиф. Однак у містечку до другої половини XIX ст. не було лікарні. Царизм всіляко гальмував розвиток народної освіти. На 1861 рік тут діяло лише 2 парафіяльні школи. Із 12 816 чоловік населення письменними були лише 6224.

Скасування кріпосного права не принесло селянам поліпшення економічного становища. В Носівці на 1188 ревізьких душ було виділено 1972 десятини присадибної й польової землі, або по 1,6 десятини на душу. 552 ревізькі душі, що були дворовими або належали дрібномаєтним дворянам, наділу не одержали зовсім. Колишні кріпаки до оформлення викупу повинні були сплачувати щорічно оброк — по 2 крб. 50 коп. за десятину польової та по 5 крб. присадибної землі, а також відробляти за кожну десятину 21 день панщини. Причому дві третини її відроблялося в період літніх польових робіт. В окремих поміщиків селяни виконували ці повинності аж до 1884 року. Основні масиви кращих земель зосереджувались у руках поміщиків та духовенства, гірші — виділялися селянам. Тому вони часто відмовлялися від викупу їх. Так, із 292 десятин земельного наділу поміщика Клубукова 177 десятин селяни не захотіли викуповувати. Земельні угіддя в 1887 році розподілялися так: 636 селянських сімей мали 1411 десятин, 1941 козацьке господарство — 11 273 десятини; в той же час 134 сім’ї дворян і духовенства володіли 14 039 десятинами землі. Серед дворян виділялося 44 великі землевласники, що мали понад 50 десятин кожний, а граф Мусін-Пушкін — понад 4 тис. десятин. Пограбовані селяни наймалися до поміщицьких економій та промислових підприємств. Робочий день тут тривав від зорі до зорі. Робітники тютюнових та бурякових плантацій одержували за день від 17 до 40 коп. На цукровому заводі, який почав діяти 1847 року, а в 1885 році був реконструйований, умови праці стали ще гіршими. Тяжка праця швидко виснажувала робітників. У поширеній на той час пісні «Про Носівський цукровий завод» говорилося:

Як наварять нам борщу, хоч собаці підтащу.

Ми кісточки обгризем, й на роботу рано йдем.

А з роботи пізно йдем, дрібнесенькі сльози ллєм.

Розвиток капіталістичних відносин помітно впливав на життя Носівки. Значно зросла кількість населення містечка. Якщо в 1860 році тут проживало 11 301 чоловік, то 1897 року — 16 970. Після побудови в 1867 році Курсько-Київської залізниці посилився відхід селян у промислові центри. Тільки в 1876 році виїхало на заробітки понад 230 чоловік.

Зв’язок населення містечка із робітничими центрами впливав на ріст його революційної свідомості. Серед інтелігентів-різночинців (яких тут налічувалося понад 130) було багато революційно настроєної молоді. У 80-і роки вона брала участь у народницькому русі, розповсюджувала революційну літературу, листівки, зокрема звернення «Від київських соціалістів «Народної волі» українському народу». Напередодні революції 1905—1907 рр. в Носівці виникла соціал-демократична група. В повідомленні прокурора Ніжинського окружного суду про одного з учасників цієї групи вказувалося, що селянин П. С. Криворот у своїх промовах закликав селян не сплачувати податків, відібрати у поміщиків землю й розподілити її між селянами. Ця пропаганда дала відчутні наслідки. В 20-х числах жовтня 1905 року біднота Носівки, озброєна сокирами й кілками, почала громити поміщицькі маєтки та економії Мусіна-Пушкіна, Чмиховського, Булкіна та інших. Виступ селян був жорстоко придушений поліцією. Багато учасників його покарано різками, понад 20 кинуто до в’язниці. У травні 1906 року населення міста відмовилося сплачувати грошові податки.

Весною 1906 року селяни Носівки надіслали в Державну думу послання, підписане понад 3 тис. чоловік, в якому вимагали націоналізації землі, політичних свобод, рівноправ’я. 19 липня 1906 року застрайкували робітники економії графа Мусіна-Пушкіна. Коли поміщик найняв штрейкбрехерів, страйкарі прогнали їх з економії. Подібні ж виступи мали місце і в серпні 1907 року. Царський уряд жорстоко розправився з революційно настроєними селянами та їх керівниками. Багато з них було ув’язнено. Після жорстоких тортур засудили й вислали на довічну каторгу в Сибір і П. С. Криворота. Почалися тяжкі роки реакції. Для виявлення революційно настроєних мас царська охранка у 1909 році створила в Носівці чорносотенне відділення «Русского народного союза им. Михаила Архангела».

Напередодні першої світової війни в Носівці населення стало значно менше. Тут проживало 10 638 чоловік. Але медичне обслуговування населення було незадовільним. Діяла лише одна лікарня, де працювали лікар та два фельдшери. Не кращими були справи з народною освітою. Переважна більшість трудового населення залишалася неписьменною. У 1910 році тільки 900 дітей шкільного віку навчались у 9 початкових школах.

У червні 1911 року в Носівці була заснована сільськогосподарська дослідна станція. Основним завданням її було вивчення складу грунтів і розроблення рекомендацій щодо підвищення врожайності усіх культур. Станція робила корисну роботу, але порадами її не могла скористатися більшість селянських господарств, оскільки у них не було грошей на впровадження рекомендованих агротехнічних заходів.

Голод і розруху принесла трудящим перша світова імперіалістична війна. Сотні господарств Носівки залишилися без робочої сили, бо багато чоловіків забрали до армії. Зростали ціни на сільськогосподарську продукцію, товари широкого вжитку. З’явилися незасіяні земельні площі. Дедалі більше росло невдоволення населення і все частіше набувало активних форм. Так, у ніч на 9 січня 1916 року на перегоні між станціями Носівка — Бобровиця солдати, які їхали на фронт, почали вискакувати з вагонів і розбігатися. Конвоїри, що відкрили вогонь по втікачах, одного з них убили. Поїзд зупинився. Солдати оточили вагон, в якому їхали офіцери, й погрожували їм смертю. З ешелону втікло понад 80 солдатів, в основному жителів Носівки і навколишніх сіл.

Звістка про Лютневу революцію активізувала боротьбу селянства за мир і землю. Революціонізуючий вплив на них справляли солдати, що прийшли з фронту. Повернувся з Сибіру більшовик П. С. Криворот. Завдяки проведеній ними агітаційній роботі у липні 1917 року селяни самовільно захопили плантації тютюну в орендаря Бернштейна, скосили 120 десятин конюшини, що належали кампанії Носівського цукрозаводу, пустили громадську череду на панські випаси й загрожували розподілити графські посіви, якщо не буде вирішено питання про землю. Тому правління цукрозаводу звернулося до властей Тимчасового уряду з проханням надіслати охорону. Але революційні виступи селян не припинялися. 25 вересня правління кампанії в телеграмі до Ніжинського повітового комітету знову просило вжити заходів для охорони власності цукрозаводу. Для придушення революційних виступів селян місцеві контрреволюціонери створили збройний загін і почали заарештовувати й карати селян, які найактивніше виступали за розподіл поміщицьких земель.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5043
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2559 раз.
Подякували: 909 раз.
Стать: Жінка

Re: Носівка, Носівський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 08 січня 2017, 14:22

З великим піднесенням трудящі Носівки зустріли перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. У листопаді—грудні була сформована більшовицька ініціативна група, яка складалася з колишніх фронтовиків та співчуваючих більшовикам селян. 19 грудня вона, маючи велику підтримку серед більшості населення, створила свій загін з 50 чоловік. Загін обеззброїв куркульсько-націоналістичний громадський комітет, що верховодив у містечку після захоплення влади на Україні Центральною радою, й розігнав його. До створеного в той день революційного комітету, який очолював селянин-бідняк А. П. Хахуда, увійшло 11 чоловік.

Ревком проголосив Радянську владу й брав участь в організації допомоги червоногвардійським загонам, що в січні 1918 року успішно розвивали наступ проти -збройних сил Центральної ради. А коли стало відомо про зговір Центральної ради з урядом Німеччини, він мобілізував трудящих містечка на захист завоювань Радянської влади. Було створено революційний загін, який вирушив на захист Києва від німецьких окупантів і контрреволюційної Центральної Ради.

8 березня кайзерівці захопили Носівку. Вони відновили старі порядки, розстрілювали усіх, хто співчував Радянській владі, вивозили зерно, худобу, сільськогосподарські продукти, майно та різні_ цінності. За два місяці «господарювання» окупанти стягнули з жителів містечка 109 313 крб. Остання контрибуція була встановлена в сумі 300 тис. крб. Розгорнули свою ворожу діяльність куркулі та інші контрреволюційні елементи. В травні 1918 року вони об’єдналися в «Спілку хліборобів», утворили каральний загін і почали чинити розправу над радянськими активістами. Першими були схоплені члени ревкому І. Й. Галета, К. М. Галета, С. К. Кононенко, Ф. Ф. Мехеда. Багатьом активістам удалося втекти в навколишні ліси. Тут вони утворили перші партизанські групи. В ніч на 8 червня партизани в складі 30 чоловік пробралися до будинку, де знаходилася варта й роззброїли її. Створений після цього Носівський партизанський загін під командуванням С. П. Покинь-бороди та А. П. Хахуди провів кілька успішних операцій у навколишніх селах. На станції Кобижча було висаджено в повітря німецький ешелон з живою силою. На початку липня загін разом з партизанами Володькової Дівиці та Безуглівки в складі 70 чоловік здійснив наліт на поліцейську дільницю в Носівці. Близько 20 гетьманців було вбито, взято великі трофеї.

Наприкінці липня Центральний військово-повстанський штаб Чернігівської й північної частини Полтавської губерній за наказом М. Г. Кропив’янського почав підготовку до загального повстання, в якому взяло участь багато носівських партизан. 4—5 серпня Носівський загін у складі 500 чоловік зайняв села Мрин, Плоске, Колісники, Зруб, Мильники, а 9 серпня оволодів залізничною станцією Ніжин.

Ворогу було завдано великих утрат, але внаслідок підкріплення, що надійшло кайзерівцям з Києва, партизани відійшли в Ііосівські й Мринські ліси.»

Провідна роль у боротьбі за владу Рад в Носівці належала партійному осередку, який виник в липні 1918 року в Носівському партизанському загоні й у жовтні налічував 62 комуністи й делегував свого представника на II з’їзд КП(б)У.

У листопаді після вигнання німецьких окупантів владу на Україні захопила буржуазно-націоналістична Директорія. Однак створені у цей час у Носівці ревком на чолі з І. В. Хоменком і революційний загін з 200 чоловік не пустили в містечко петлюрівців і утримували його до приходу Таращанського полку (кінець січня 1919 р.)3. Ревком конфіскував і розподілив між малоземельними та безземельними селянами поміщицьку землю, взяв на облік основні матеріальні цінності. Активними його помічниками були створений у січні комітет бідноти, а також продзагони. Разом з ревкомом вони створили продовольчі і посівні фонди, заготовляли й доставляли продукти для фронту, контролювали роботу млинів, крупорушок, олійниць та інших підприємств. На хуторі Платонівці почало працювати перше колективне господарство — трудова артіль, яка об’єднала 5 сімей незаможних селян.

Проте радянське будівництво було перерване наступом денікінських військ, які 29 серпня 1919 року вдерлися в містечко. На заклик комуністів багато трудящих знову пішло до партизанського загону. Його дії були настільки відчутні, що білогвардійці не наважувалися залишатися на ніч у Носівці. Влітку селяни зібрали на колишніх поміщицьких землях урожай, а потім засіяли їх озимими.

На початку листопада частини Червоної Армії перейшли в наступ. Білогвардійці зосередили основні свої сили на обороні Ніжина. Керівники Носівського партизанського загону С. П. Покиньборода та А. П. Хахуда розробили план раптового удару по ворогові з тилу. В ніч на 19 листопада партизани оволоділи залізничною станцією Носівка, цукрозаводом і навколишніми хуторами. Разом з Кобизьким загоном вони відбили ряд запеклих атак денікінців і, перейшовши в контрнаступ, захопили у ворога два бронепоїзди «Буян» та «Витязь» і надали допомогу таращанцям у розгромі ніжинського білогвардійського гарнізону.

Після визволення містечка трудящі Носівки приступили до відбудови господарства. Вже в лютому 1920 року дав першу продукцію цукровий завод. Були націоналізовані й введені в дію миловарний і шкіряний заводи, кілька млинів та крупорушок.

Велику роботу проводив комітет незаможних селян, що виник у травні 1920 року. Першим головою його був комуніст С. Д. Шелестюк. З допомогою КНС створили посівні фонди, організовували обробіток землі супрягою. Цього ж року відкрито агропункт, для якого виділено 17 га землі. Незабаром на його базі створено сортодільницю Носівської сільськогосподарської дослідної станції. 1922 року на землях колишньої поміщицької економії виникли бурякорадгосп та кооперативне сільськогосподарське товариство.

З 1920 року в Носівці почали працювати навчальні та культурно-освітні заклади: п’ять шкіл, народний будинок, робітничий клуб, хата-читальня. Налагодили роботу лікарня, аптека.

У 1921—1922 рр. трудящі Носівки подавали допомогу голодуючому населенню Поволжя. Ними лише з 17 серпня по 4 вересня 1921 року було зібрано для нього 35 вагонів хліба та 1 307 680 карбованців.

В лютому 1923 року Носівка стала центром однойменного району. Почали працювати районні радянські, партійні та комсомольські органи. Основну увагу вони зосередили на відбудові господарства. Велику допомогу їм надавав комсомольський осередок, що утворився в травні 1920 року. У 1925 році в Носівці вже працювало понад 150 (в основному дрібних) підприємств, серед них цукровий та два цегельні заводи, шкірзавод, дві сукновальні, три взуттєві майстерні та ін. Цукровий завод у цьому році виробив 35 тис. цнт цукру. На кінець 1925 року площа під сільськогосподарськими культурами зросла порівняно з 1920 роком на 35 проц. Підвищувалася врожайність зернових і технічних культур.

На кінець відбудовного періоду в селищі працювали дві лікарні на 25 ліжок. У них налічувалося 3 лікарі та 10 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. У 9 початкових та одній семирічній школах навчалося 984 учні. Діяли райсельбуд, 2 клуби, 5 бібліотек, 8 хат-читалень.

У другій половині 20-х років все більше селян почало переходити до колективних форм господарювання. 1926 року виникло перше товариство спільного обробітку землі «Травнева перемога». Значну допомогу йому подавала сільськогосподарська дослідна станція. Вона давала колективістам цінні поради з питань агротехніки, ділилася

3 ними своїми досягненнями, на пільгових умовах постачала сортове насіння. У квітні 1929 року на базі ТСОЗу створено колгосп «Травнева перемога». До кінця року виникло ще 6 артілей, які об’єднували понад 200 господарств. Найбільшими з них були — ім. Чубаря та ім. Свердлова. На 20 квітня 1931 року в селищі працювало 11 колгоспів.

Заснуванню колективних господарств намагалися перешкодити куркулі, які закликали селян не вступати до артілей, залякували їх, вдавалися до терористичних актів проти партійних та радянських працівників. Від їхньої руки загинули активісти П. Л. Рикунич та Ф. М. Назаренко. У відповідь на терористичні дії місцеві органи влади в 1931 році конфіскували у куркулів майно та засоби виробництва й вислали їх за межі України. Ворожі дії не могли затримати колективізації. Селяни-одноосібники все більше переконувалися у перевазі колгоспного ладу й вступали до колгоспів. На кінець 1935 року в Носівці було колективізовано 90 процентів селянських господарств, які об’єдналися в 16 колгоспах.

В результаті соціалістичної перебудови сільського господарства підвищилася врожайність провідних культур. Так, у 1939 році в носівських колгоспах збирали з гектара по 20 цнт зернових, 269 цнт цукрових буряків, 150 цнт картоплі. Зразки високопродуктивної праці показувала ланка Н. І. Юрченко з бурякорадгоспу «Мала Носівка». 1938 року вона одержала з кожного гектара по 518 цнт цукрових буряків і завоювала право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

Значне місце в господарському житті Носівки посідали МТС (створена 1930 року), насіннєва лабораторія, сортова дільниця. Помітних успіхів домоглася Носівська сільськогосподарська дослідна станція. Її роботи збагатили радянську агрономічну науку. Велика заслуга в цьому належить її засновнику й першому директору, заслуженому діячеві науки й техніки Молдавської РСР, доктору сільськогосподарських наук С. П. Кулжинському. За 20 років роботи на станції ним написано близько 50 наукових праць. Агрохімічний відділ очолював відомий учений-грунтознавець, академік К. К. Гедройц, який зробив класифікацію грунтів за складом увібраних основ. Йому також належить розробка оригінальних методів хімічного аналізу грунту та ін. У 1939 році дослідна станція була нагороджена Дипломом II ступеня ВСГВ й одержала премію.

За роки побудови соціалізму досягнуто успіхів в охороні здоров’я трудящих. Розширилася мережа лікувальних закладів. У 1939 році в Носівці працювало 2 лікарні на 95 ліжок, поліклініка, 2 аптеки, дитяча консультація, пологовий будинок. З кожним роком зростали асигнування на охорону здоров’я трудящих. Якщо в 1937 році вони становили 509 тис. крб., то 1939 року — 700 тис. крб. За високі показники в роботі колективу лікарні 1940 року вручено перехідний Червоний прапор Народного комісаріату охорони здоров’я У РСР та ЦК профспілки медсантруду.

Набула розвитку освіта. 1940 року в місті налічувалося дві середні, 5 семирічних та 4 початкові школи, в яких навчалося понад 3 тис. учнів і працювало 126 учителів. Вчителька середньої школи № 1 А. А. Бичинська у 1939 році була нагороджена орденом Леніна.

Велику організаційну і політичну роботу, спрямовану на дальше зміцнення господарства та перетворень у культурному житті трудящих, проводили комуністи, яких у 1940 році налічувалося 297. Надійними помічниками їх були 462 комсомольці, що об’єднувалися в 16 організаціях.

Мирну творчу працю трудящих перервала навала німецько-фашистських військ. З перших же днів Великої Вітчизняної війни понад 500 чоловік пішло до лав Червоної Армії, був створений винищувальний батальйон, збиралися кошти на оборону. З наближенням фронту до селища, проводилася евакуація підприємств, колгоспної худоби на схід. Як тільки виникла загроза вторгнення гітлерівців на територію Чернігівщини, в Носівці утворено підпільний райком КП(б)У, який розпочав формувати підпілля. До захоплення ворогом Носівки було створено чотири підпільні партійні групи, три підривні групи та партизанський загін у кількості 160 чоловік, а також — склади зброї, продуктів, необхідних матеріалів для партизанів.

14 вересня 1941 року Носівка була окупована гітлерівцями. Почалася жорстока розправа над радянськими активістами. За цей період німецького «господарювання» було вбито й замучено 76 жителів селища. Але ніякий терор не міг примусити радянських людей скоритися ворогові. Партизани, що перебазувалися до лісу, стали фундаторами загону, який очолював секретар райкому КП(б)У М. І. Стратілат. Згодом загін переріс у велике партизанське з’єднання «За Батьківщину». У серпні 1943 року в ньому налічувалося вже понад 3000 чоловік, у т. ч. близько тисячі носівців2. Народні месники завдавали відчутних ударів окупантам як в Носівці, так і в навколишніх населених пунктах: Червоних Партизанах, Плоскому, Мрині.

Пліч-о-пліч з жителями Носівки в партизанському з’єднанні хоробро билися проти німецько-фашистських загарбників представники братніх республік Країни Рад. Так, росіянин О. І. Шеверьов командував одним з полків з’єднання. За бойові подвиги йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Велику допомогу партизанам надавали підпільники, які розповсюджували зведення Радінформбюро, збирали для партизанського загону зброю, боєприпаси, медикаменти, переправляли до загону військовополонених. Серед них значну роботу провадив командир партизанського загону часів громадянської війни С. П. Покинь-борода. Антифашистську діяльність на території Носівки й навколишніх сіл проводила підпільна партійна організація, якою керував М. І. Реутський.

Жителі Носівки радо вітали бійців 143-ї стрілецької дивізії й партизанського з’єднання «За Батьківщину», які 15 вересня 1943 року визволили селище від німецько-фашистських загарбників. Відстоюючи незалежність і свободу своєї Батьківщини, понад 7600 жителів Носівки хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни й у партизанських загонах, з них більше тисячі нагороджені орденами й медалями. Серед них Герої Радянського Союзу Г. Г. Галуза, М. І. Кикош. 2643 носівці загинули в боях проти гітлерівських окупантів.

За час окупації гітлерівці заподіяли селищу величезних збитків. Було спалено і зруйновано приміщення МТС, колгоспів, дослідної станції, двох середніх шкіл, будинку культури та багато житлових будинків. Фашисти встигли вивезти матеріальні цінності цукрозаводу, пошкодили парові котли. Всього завдано збитків на суму 117 млн. карбованців.

Після визволення трудящі селища приступили до відбудови зруйнованого господарства. Умови були складні — не вистачало інвентаря, робочих рук, транспорту. В колгоспі ім. Кірова налічувалося всього 44 голови робочої худоби, з сільськогосподарського реманенту — тільки плуги, борони, серпи. Машини знищили або вивели з ладу окупанти. Відновлена в 1944 році МТС мала у своєму розпорядженні лише комбайн і 18 тракторів, 13 з них надіслали трудящі Російської Федерації із східних областей. Для відбудови Носівської сільськогосподарської станції держава дала елітне насіння та машини. Колгоспам надано довгострокові кредити.

Незважаючи на труднощі, партійна організація й селищна Рада зуміли мобілізувати населення на самовіддану працю. Цукрозавод відбудовували всі його працівники й населення міста. Вже в грудні підприємство дало перші тонни цукру. План 1944 року було виконано достроково. Колгоспи селища вчасно провели весняну сівбу. У жовтні—листопаді 1943 року відновили роботу школи, клуб, лікарня, медпункти та інші заклади.

Жителі Носівки чим могли допомагали Червоній Армії добити ворога. Вони збирали кошти на побудову літаків, танків, шили теплий одяг для поранених. Лише колектив Носівської середньої школи № 1, крім сотень посилок, зібрав на побудову танкової колони «Колгоспник Чернігівщини» понад 20 тис. крб. Від дня визволення до 5 січня 1944 року трудящі району здали у фонд Червоної Армії 3700 тонн хліба. На цей же час було розміщено грошово-речової лотереї на 1 млн. крб., другої воєнної позики — на 1930 тис. карбованців.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни прискорилася відбудова господарства. Серед колгоспників ширилося соціалістичне змагання за підвищення продуктивності сільського господарства. Ланка Є. М. Карацуби в 1948 році зібрала по 33,1 цнт жита на площі 8 га. Високих показників добилася бригада С. І. Динника. Є. М. Карацуба й С. І. Динник були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено Г. Г. Рогіну й Г. Я. Артюха.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5043
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2559 раз.
Подякували: 909 раз.
Стать: Жінка

Re: Носівка, Носівський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 08 січня 2017, 14:23

Рік у рік зміцнювалися колгоспи. У 1950 році їх неподільні фонди становили 7895 тис. крб. Протягом 1950—1953 рр. відбулося об’єднання колгоспів: з 16 стало 5 — ім. Кірова, ім. Енгельса, ім. Фрунзе, ім. Мічуріна та ім. Паризької комуни. Вони спеціалізуються на вирощуванні зернових і технічних культур. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Найбільшим господарством Носівки є колгосп ім. Кірова, за яким закріплено 5584 га землі, в т. ч. 4835 га орної. Висока організація праці, впровадження передового досвіду дають можливість щорічно продавати державі 1750—1800 тонн зерна, виробляти на 100 га сільськогосподарських угідь по 450— 500 цнт молока та 115—120 цнт м’яса. Колгоспники Носівки здобули значних успіхів у змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Найкращих показників добилася доярка колгоспу ім. Кірова М. Ф. Зла. 1970 року вона надоїла більш як 5 тис. кг молока від кожної корови, за що була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. За дострокове виконання восьмого п’ятирічного плану й високі виробничі показники артіль ім. Кірова нагороджено Дипломом ВДНГ, премією Міністерства сільського господарства УРСР. По 42,4 цнт зернових зібрали з кожного гектара трудівники колгоспу ім. Фрунзе в 1971 році. Такої ж високої врожайності зернових планують добитися в дев’ятій п’ятирічці й інші господарства Носівки. Порівняно з попереднім п’ятиріччям на 34 проц. збільшиться виробництво м’яса, на 26 проц.— молока, на 14 проц.— вовни. В колгоспі ім. Кірова буде введена в дію птахофабрика, яка даватиме 1000 цнт пташиного м’яса на рік.

Велику допомогу в розвитку сільськогосподарського виробництва подає Носівське відділення Чернігівської державної сільськогосподарської дослідної станції (з 1956 року). Тут працюють відділи селекції зернових та круп’яних культур, тваринництва, садівництва, овочівництва, рільництва та механізації; за післявоєнні роки виведено й запроваджено у виробництво нові сорти ячменю, гречки, цибулі, столових буряків. Щорічно відділення продає колгоспам 9—10 тис. цнт елітного насіння зернових та 4—5 тис. цнт картоплі, а також вирощує понад 5 тис. саджанців плодових дерев. Елітне насіння цибулі сорту Стригунівська-Носівська та столових буряків Носівські-плоскі одержують усі колгоспи й радгоспи України.

Значний крок уперед зробили й промислові підприємства, яких у місті 11. Цукровий завод, де працює понад 1500 робітників, оснащений новітньою апаратурою. Тут широко впроваджується механізація та автоматизація. Це дало можливість значно підвищити продуктивність праці. За сезон 1970/71 року завод переробив 1667 тис. цнт буряків і виробив 245 тис. цнт цукру, тобто в два рази більше, ніж у 1940/41 році. Розгорнувши змагання за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, підприємство виконало восьмий п’ятирічний план за 4 роки й один місяць і виробило додатково 9834 тонни цукру. 276 працівників були удостоєні звання ударників комуністичної праці, а дві зміни, 7 цехів та 27 бригад — звання колективів комуністичної праці. Апаратниця П. К. Зеленяк нагороджена орденом Леніна.

В 1968 році на базі побутового комбінату була створена меблева фабрика. В 1969 та в 1970 рр. за перевиконання виробничих завдань колективу фабрики вручено перехідний Червоний прапор облвиконкому та облпрофради. План першого року дев’ятої п’ятирічки підприємство виконало на 122,5 проц. У місті діють також харчокомбінат, маслозавод, хлібозавод, цегельний завод, інкубаторно-птахівнича фабрика, механічно-ремонтні майстерні відділення «Сільгосптехніки», Ніжинського засол заводу та інші підприємства.

Робітники, колгоспники, інтелігенція на честь 50-річчя утворення СРСР розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання плану другого року 9-ї п’ятирічки.

У 1960 році Носівку віднесено до категорії міст районного підпорядкування. З того часу почалася планова забудова Носівки. В центрі споруджено приміщення райвиконкому, середньої школи № 1, будинок культури, кінотеатр, побуткомбінат, готель, універмаг. У районі цукрозаводу — нове приміщення середньої школи № 2, будинок культури, промтоварний магазин, книгарня. У північній частині міста зведено нові приміщення середньої школи № 3, дитсадка, магазинів. Лише з 1966 по 1971 рік здано в експлуатацію 100 комунальних квартир і понад 30 будинків різних установ. У місті курсують 22 автобуси.

Добре розвинута торговельна мережа. Працюють універмаг, продуктові й господарські магазини, їдальні, павільйони тощо. Тільки протягом 1968—1970 рр. населенню продано 29 легкових автомашин, 248 мотоциклів та моторолерів, 1143 телевізори, 634 пральні машини та багато інших товарів. До послуг трудящих — новий будинок побуту «Колос».

Докорінно поліпшилося медичне обслуговування населення. Працюють 2 лікарні на 225 ліжок, поліклініка, жіноча й дитяча консультації, санітарно-епідеміологічна станція і лабораторія, 2 аптеки. Медичну допомогу трудящим подають 39 лікарів та 167 чоловік середнього медперсоналу. Велика увага приділяється фізичному вихованню. Створено 19 фізкультурних колективів, спортивні секції. Для любителів спорту збудовано 2 стадіони, 7 майданчиків.

Понад 4 тис. дітей шкільного віку набувають знань у 3 середніх, 4 восьмирічних та 4 початкових школах. Навчають їх 257 учителів. При середніх школах № 2 та № 3 створено інтернати. Є також заочна середня та музична школи. Цікаво й змістовно організовано тут роботу щодо виховання молоді на революційних, бойових і трудових традиціях старшого покоління. В ході підготовки до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна піонери середньої школи № 1 зібрали багато матеріалів з історії міста й оформили краєзнавчу кімнату. Тут розміщені експонати про бойові подвиги партизанського з’єднання «За Батьківщину», матеріали про його командира, секретаря райкому КП(б)У, колишнього учителя цієї школи М. І. Стратілата та революційну боротьбу жителів вулиці, що носить ім’я славного партизана С. П. Покиньбороди. 1952 року в місті відкрито міський будинок піонерів, при якому працюють 11 гуртків технічної творчості та художньої самодіяльності. За досягнуті успіхи в справі комуністичного виховання учитель А. Т. Гоба нагороджений орденом Леніна, Т. П. Кравець присвоєно почесне звання заслуженого вчителя УРСР, 34 вчителі удостоєні медалі «За трудову відзнаку».

Трудящих міста обслуговують 7 міських та 11 відомчих бібліотек. Тільки в центральній міській бібліотеці налічується понад 29 тис. примірників книжок. За ініціативою комуністів створено історико-краєзнавчий музей, в якому зібрано більш як 2 тис. експонатів, що висвітлюють історію Носівки.

Велику культосвітню роботу ведуть будинок культури і 7 клубів. Тут працюють батьківський і комсомольсько-молодіжний лекторій, різні гуртки художньої самодіяльності, університет культури. Перед жителями Носівки часто виступають професіональні театральні колективи Києва, Чернігова, Ніжина, Черкас, Брянська та інших міст.

На різних ділянках господарського й культурного життя попереду йдуть комуністи й комсомольці. В місті 40 первинних партійних організацій, що об’єднують 993 члени й кандидати у члени КПРС, і 26 комсомольських організацій, в яких налічується 778 членів ВЛКСМ.

Важливу роль у житті Носівки відіграє міська Рада. До неї обрано 70 депутатів, з них 25 робітників, 19 колгоспників і 26 службовців. Серед депутатів 36 комуністів і 12 комсомольців. 5 постійних комісій міськради проводять велику роботу щодо дальшого розвитку господарства й культури міста. Бюджет міської Ради в 1971 році порівняно з 1966 роком зріс з 242,6 тис. крб. до 352,4 тис. крб., зокрема асигнування на соціально-культурні заходи збільшилися з 92,9 тис. крб. до 134,5 тис. карбованців.

Чимало уродженців Носівки стали гордістю міста. Тут народилися Генеральний прокурор Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці Р. А. Руденко, видатний український радянський драматург І. А. Кочерга, народний художник УРСР С. Ф. Шишко, генерал-майор В. М. Сербін, професор Ф. А. Руденко, поет І. К. Авраменко, письменник-перекладач І. К. Чирко. Головою колгоспу ім. Фрунзе працює заслужений агроном УРСР М. І. Сичова.

Трудящі Носівки, перетворюючи в життя рішення XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, докладають усіх зусиль, щоб зробити своє місто ще красивішим, а життя — ще заможнішим.

І. Я. БУНЯК, Г. Г. РОГОЗА
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5043
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2559 раз.
Подякували: 909 раз.
Стать: Жінка

Re: НОСІВКА, місто, Носівський район, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 14 травня 2018, 14:35

НОСІВКА – місто Чернігівської області, райцентр. Розташов. на р. Носівка (прит. Остра, бас. Дніпра). Населення 19,5 тис. осіб (2006).
На території сучасної Н. відомі городище й курганний могильник часів Київської Русі. Городище ототожнюється з давньорус. Носовим на Руді, який згадується в Іпатіївському літописі під 1147.
Н. заснована незабаром після 1618 на землях, які відійшли від Рос. д-ви до Речі Посполитої за Деулінським перемир'ям 1618. Перед 1628 Н. мала статус містечка і була центром староства. Від 1648 Н. – центр сотні Ніжинського полку, від 1667 – Київського полку. 1662 і 1679 спалена татар. ордою. 1719 і 1735 в Н. відбулися виступи козаків проти утисків старшини. Від 1782 – у складі Ніжинського пов. Чернігівського намісництва, від 1802 – Чернігівської губернії.
Після 1861 Н. – центр волості. 1866 в Н. налічувався 1991 двір, 11 123 мешканці, поштова станція, винокурний, цукровий, цегельні з-ди, уч-ще, відбувалися 3 ярмарки на рік.
У 1897 – 3155 дворів, 16 947 мешканців, у 1910 – 19 638 мешканців. 1911 заснована с.-г. дослідна станція. Діяли 5 церков: муровані – Свято-Троїцька (1765), Свято-Миколаївська (1834), Свято-Воскресенська (1891), дерев'яні – Свято-Успенська (1796, на поч. 20 ст. збудовано нову) та Спасо-Преображенська (1877), 3 земські школи, б-ка, медпункт, лікарня при цукровому з-ді.
1917 в Н. відбувалася гостра боротьба між силами Української Центральної Ради і більшовицьким революц. к-том, який користувався значною підтримкою населення. Після березня 1918, коли Н. була окупована німцями, у навколишніх лісах діяв Носівський партизан. загін, який брав активну участь у заг. повстанні проти окупантів й утримував Н. до приходу рад. військ у січні 1919. Активно діяв загін і під час денікінської окупації. Остаточно рад. влада утвердилася в Н. в листопаді 1919.
Від 1923 до 1930 – райцентр Ніжинської округи. Наприкінці 1920-х рр. у Н. працювало понад 150 підпр-в, переважно дрібних, кілька артілей сільськогосподарських, 1930 створено машинно-тракторну станцію. Діяльність Носівської с.-г. станції істотно збагатила агрономічну науку і практику. Від 1932 Н. – у складі Черніг. обл.
Під час гітлерівської окупації (14 вересня 1941 – 15 вересня 1943) в околицях Н. діяло велике партизан. з'єднання, яке допомогло регулярним рад. частинам у звільненні с-ща.
Від 1960 Н. – місто районного підпорядкування. 1962 Носівський р-н було ліквідовано, 1965 – поновлено.
Діють цукровий комбінат, маслоробний, цегельний, хлібний з-ди, меблева ф-ка.
Уродженцями Н. є драматург І.Кочерга, нар. худож. С.Шишко.
Археол. пам'ятки: скіф. кургани (5–3 ст. до н. е.).
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Н

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, АннА, Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], ГіП