Нова Водолага, смт (у минулому містечко), Нововодолазький р-н, Харківська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
100%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Нова Водолага, смт (у минулому містечко), Нововодолазький р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

НОВА ВОДОЛАГА – с-ще міського типу Харківської області, райцентр. Розташов. в долині р. Вільховатка (бас. Сіверського Дінця) за 53 км від Харкова.
Заснована 1675 козаками Харківського полку та вихідцями з Правобережної України. 1686, 1689, 1693, 1697, 1711 поселення руйнували татарські орди.
Після ліквідації полкового устрою Нова Водолага зарахована до Катерининської провінції Новоросійської губернії.
З 1773 – у складі Слобідсько-Української губернії, а з 1775 – Азовської губернії.
Від 1780 Нова Водолага входила до Харківського намісництва, а після його ліквідації – до Слобідсько-Української губернії (з 1835 – Харківська губернія) і належала до Валківського пов.
З 1797 – волосний центр.
Населення Нової Водолаги брало участь у подіях 1905, національно-визвол. змаганнях 1917–1920.
Райцентр від 1923, с-ще міськ. типу від 1938.
Під час німецько-рад. війни 1941–45 від 19 жовтня 1941 до 14 вересня 1943 Нова Водолага була окупована гітлерівськими військами.
Нині Нова Водолага – сільсько-господарський центр, який спеціалізується на виробництві зерна та м'ясомолочної продукції.
Серед навчальних та культурних закладів – 3 школи, 2 бібліотеки, будинок культури.
З Нової Водолаги походять визначні митці культури: нар. артист Білорус. РСР А.Попсуйшапко (Арсенко), письменник-гуморист С.Чмельов (1896–1941), худож. А.Мізін.
1920–22 тут проживав український письменник П.Панч.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Нова Водолага, смт, Нововодолазький р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення D_i_V_a »

АннА писав:...З Нової Водолаги походять ...
І можливо мої Онацькі.
Фамилии по населенным пунктам Харьковской губернии
Войсковые обыватели. Слобода Новая Водолага. 1835 г.
Онацкий
Онацкой
Якщо не мої, то чиїсь Онацькі там були.
По прізвищу - шляхта, але шукати дворянських справ не доводиться, бо виглядає так, що ще в 17 ст покозачились, та з тих часів великих статків не мали :D
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Нова Водолага, село, Нововодолазький р-н, Харківська область, Україна

Повідомлення D_i_V_a »

З другої теми
D_i_V_a писав:...Просто мои немногие потуги найти корни, привели к НЕ подтвержденной версии проживания моих Онацких в селе Нова Водолага.
Когдато нашла в сети, источник не помню
Фамилии по населенным пунктам Харьковской губернии
Войсковые обыватели. Слобода Новая Водолага. 1835 г.
Онацкий
Онацкой
Надо создать темы по селам...
Ось і прийшов час...
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Нова Водолага, село, Нововодолазький р-н, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Гербы Слобожанщины: Новая Водолага и Нововодолажский район

В геоструктурном отношении территория района расположена в пределах Днепровско-Донецкой впадины.
Площадь района составляет 1182,74 кв. км. Население — 34220 человек, из них в райцентре, поселке городского типа Новая Водолага, проживает 11658 человек.
Новая Водолага — многоотраслевой промышленный поселок.
По территории района проходят автомобильная дорога Харьков — Симферополь — Алушта — Ялта и железная дорога Харьков— Красноград.
В районе протекают 12 рек, наибольшая из которых — Мжа.
Преданья старины глубокой
Земли нынешнего Нововодолажского района издавна привлекали людей. Рядом с селом Мелиховка в результате проведенных археологических раскопок были найдены скифское поселение Мелиховка-1; двуслойное поселение срубной (II тыс. до н.э.) и бондарихинской (XII-VII ст. до н. э.) культур; а также многослойное поселение Мелиховка-3 — бондарихинской (XII-VIII ст. до н. э.), пеньковской (VI-VII ст. н. э.) и салтовской (VIII-X ст. н. э.) культур общей площадью 4 га.
Что касается слободы Новая Водолага, то она основана казаками Харьковского полка на так называемом Муравском шляхе в долине реки Ольховатка (бассейн Северского Донца) приблизительно в 1675 году. Основателем Новой Водолаги является полковник Григорий Ерофеевич Донец, которому принадлежали все земли Водолажские. Название слободы происходит от имени речки Водолаги (адалага — тюркское слово, которое означает властелин воды).
Хотя Новая Водолага и называется новой, на самом деле заселилась она какими-нибудь двумя-тремя годами позже Старой Водолаги.
По переписи 1724 г. в Новой Водолаге показано до 707 дворов. В ней, как и в Старой Водолаге, была крепость. Валы состояли из железистого песка и снабжены были несколькими небольшими железными пушками. Внутри крепости находились церковь и несколько общественных строений. Дома обывателей были за валом крепости. Процветали торговля и ремесла, так как большинство сел края заселили ремесленники и свободные крестьяне, переселенцы с Правобережной Украины, бежавшие от польского гнёта в XVII веке. Вот как писал о водолажцах путешественник Гюльденштедт в 1774 году: «Здешние жители — весьма зажиточные люди, ведут торговлю и занимаются ремеслами; здесь есть лавки, в которых всегда можно найти нужные для жизни товары бумажные, шелковые, бакалейные. Между ремесленниками здесь особенно много садовников и гончарников. Сделанные из здешней глины тарелки и кафли — твердые и бледно-желты, черепицы не уступают голландским».
С конца XVII и до середины XVIII столетия Новая Водолага служила крепостью для защиты южных границ Российской державы от набегов турок и крымских татар, а остатки укреплений знаменитой Украинской оборонительной линии сохранились по всей территории района.
Достопримечательности
Привлекательность нашего края заключается и в его исторической значимости — это военные оборонительные валы и крепости Новой и Украинской оборонной линий; рукотворные пруды и остатки парков и насаждений; и в сохранившхся до наших дней народных промыслах: вышивка, лозоплетение, роспись по дереву, кузнечное дело и пр.
Помещичья усадьба в родовом имении Куликовских — памятник архитектуры, дворец в стиле русского классицизма, построенный в с. Ракитное в середине XVІІІ ст. на берегу живописного пруда. Одноэтажный дворец с колоннадой, лоджиями и флигелем был настоящим произведением искусства своего времени. Кстати, самый первый герб, который появился на территории района — как раз родовой герб Куликовских.
В 1805 году здесь же был построен каменный храм с колокольней. Возрождение храма началось в 1990-х по инициативе местного населения на средства прихожан и спонсоров-меценатов. Сегодня Архангело-Михайловский храм в с. Ракитное является одной из наиболее привлекательных и богатых на святыни действующих церквей Харьковщины.
На территории бывшей помещичьей усадьбы ныне расположен Ракитненский аграрно-профессиональный лицей.
Рукотворная пещера в Жмайловой балке — на два выхода, с ровным сводом — была найдена в двух километрах на юго-запад от с. Знаменки. Длина пещеры, идущей от Жмайловой до Спиваковой балки, 2-3 км. Первое упоминание о пещере датируется 1605 г. В XIX веке местный помещик раскопал там двери и плиту диаметром 3 м с надписью на латинском языке (плита была разбита после войны). Есть легенда, что в этой пещере казаки прятали сокровища. В настоящее время входы в пещеру засыпаны.
Курган Бессмертия и Славы расположен около хутора Булахи в двух километрах от с. Ордовка. Курган сооружен на месте тяжелых боев во время Великой Отечественной и массового захоронения советских солдат. Всего в братских могилах Кургана покоятся более 1000 воинов. Здесь же находится памятник Герою Советского Союза А. П. Воронцову и монумент медсестрам, расстрелянным фашистами в 1943 г. Курган Бессмертия и Славы несомненно является одним из наиболее значимых военных памятников на территории Харьковской области.
Геральдические символы
За все 325 лет существования Новая Водолага не имела своей символики в виде герба и флага. Такая необходимость возникла после провозглашения Украины независимым государством, принятия новой Конституции и дальнейшего развития местного самоуправления.
Герб поселка Новая Водолага представляет собой графическую композицию из стилизованного изображения щита, разделенного на две поперечные половины. Форма щита выбрана в соответствии с требованиями отечественной геральдики — в середине XVIII ст. такая форма широко применялась в Слободской Украине, о чем свидетельствуют герб города Харькова, гербы других населенных пунктов Харьковской губернии.
Верхняя часть щита зеленого цвета, на котором расположены элементы герба Харьковской области, что символизирует историческое развитие поселка в составе региона. Нижняя половина щита золотистого (оранжевого) цвета, там изображены ветвь шелковицы с тремя листьями зеленого цвета. Справа у листа — ягода шелковицы красно-черного цвета. На левом листе — бабочка шелкопряда бело-пепельного цвета с расправленными крыльями. Веточка шелковицы с ягодкой и бабочкой шелкопряда является символом расцвета ремесел в Новой Водолаге. Бабочка шелкопряда также напоминает и призывает много работать, чтобы в каждой семье был достаток.
Здесь уместно напомнить, что в свое время Новая Водолага стала центром развития шелководства на Слобожанщине. В 1773 г. Екатерина II, получив из Украины рапорт губернатора Слободской губернии генерал-поручика Щербинина, выразила ему свое удовлетворение развитием шелководства в ряде районов Украины, в том числе в казенной слободе Новая Водолага.
Голубая волнистая лента, делящая щит пополам, стилизованно изображает реку Водолажку, от которой и пошло само название поселения Водолага.
Три стороны щита — слева, снизу и справа — обрамлены слободским венком с переплетенными дубовыми листьями золотистого цвета, которые соединены лентой голубого цвета. Венок указывает на культурные традиции и особенности Слободского края, он — символ образования, искусства, философии, а также это память о выдающихся деятелях культуры, проживавших и работавших на нашей земле.
Золотой цвет символизирует величие и богатство, голубая лента — духовность и верность.
Венец представляет собой стилизованное изображение глиняного горшка с колосками, которые завершают обрамления краев. И снова вспомним: центром развития гончарства в Харьковской губернии долго была именно Новая Водолага.
Герб Нововодолажского района утвержден 29 мая 2003 года на VIII сесии XXIV созыва Нововодолажского райсовета. Автор герба — Вячеслав Евтушенко.
Герб представляет собой четырехугольный геральдический щит с закругленными нижними углами, заостренный в основе, разделенный по диагонали на четыре части белого, серо-голубого, зеленого и голубого цветов. Цвета означают: белый — кварцевый песок; голубой — водные ресурсы местности; серо-зеленый — природные богатства; зеленый — плодородие чернозема.
В центре щита расположено стилизованное изображение крепости со скрещенными саблей и мушкетом, символизирующие остатки турецкого вала вблизи сел Княжное и Мелиховка. Щит обрамлен традиционным слобожанским венком, состоящим из золотых листьев дуба, перевязанных голубой лентой, и шестерней и снопом в верховье.

Сноп говорит о доминировании сельскохозяйственной деятельности жителей района.

Шестерня символизирует местную промышленность.

Дубовые листья олицетворяют мужское начало.

Голубая лента указывает на духовное развитие.

Золотой контур — символ единства и целостности.

Оксана Волотка, главный специалист отдела культуры и туризма Нововодолажской райгосадминистрации.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Нова Водолага, село, Нововодолазький р-н, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Нова Водолага — селище міського типу, адміністративний центр Нововодолазького району. Розташована в південно-західній частині Харківської області, в долині р. Вільховатки (басейн Сіверського Дінця). Через селище проходить залізниця Харків — Дніпропетровськ, а на околиці — шосе Москва — Сімферополь. Селищній Раді підпорядковані населені пункти: Бірки, Запорізьке, Зелений Гай, Іваненки, Новоселівка, Онацьківка, Перелісок і Червоносів. У Новій Водолазі налічується 3102 двори і проживає 14,4 тис. чоловік.

Слобода Нова Водолага заснована близько 1675 року селянами і козаками Харківського полку на т. зв. Муравському шляху. Назва слободи походить від річки Водолаги, що вперше згадується в документах 1572 року. З інших письмових джерел відомо про те, що в куті, де сходиться річка Водолага з балкою, харківський полковник Григорій Донець збудував фортецю, навколо якої оселялись переселенці з інших місцевостей України. Це був чотирикутник на 200 саженів. Вали були із залізистого піску і мали кілька залізних гармат. Всередині фортеці стояли одна церква і кілька громадських будівель. Хати мешканців були за валом фортеці. Так описував фортецю і слободу академік Гільденштедт, який відвідав Нову Водолагу в 1774 році.

Спочатку козаки несли сторожову службу, ходили в походи під час воєн з турецько-татарськими ордами. Селяни займались рільництвом, скотарством і домашніми промислами. Але в міру того, як вони втрачали власність на землю, становище трудящих дедалі гіршало. Уже на підставі указу цариці Анни Іванівни в лютому 1732 року слободу Нову Водолагу і село Малу Водолагу, що раніш належали таємному радникові Олексію Дашкову, було передано до відомства Харківського полку в складі «Української лінії».

У складі Харківського полку Нова Водолага була до 1765 року, з 1765 по 1780 рік належала до Азовської губернії, з 1780 — до Харківського намісництва, а з 1797 року — до Валківського повіту Слобідсько-Української (з 1835 року — Харківської) губернії.

З кінця XVII і до середини XVIII століть Нова Водолага була фортецею для захисту південних кордонів Російської держави від турецько-татарської агресії. Населення слободи не раз зазнавало грабіжницьких нападів кримських татар. Татарські орди розоряли і грабували села, захоплювали в полон людей, перетворювали їх на невільників.
В історичних документах розповідається, що в 1686 році Нова Водолага була «потривожена» татарами, які проходили по Муравському шляху. За іншими відомостями орда напала на слободу і зруйнувала її у 1689 році. Сильного спустошення від кримських татар вона зазнавала й пізніше. У 1693 році Нураддін Султан з 15 тис. татар та з загонами яничар вчинив напад на Таранівку, пограбував Малу і Нову Водолаги та ін. села. У 1697 році татари знову підійшли до Нової Водолаги, напали на людей, що працювали в полі, захопили багато полонених. Нового грабіжницького нападу кримських татар хана Давлет Гірея зазнала слобода і в 1711 році.

Населення Нової Водолаги не лише мужньо захищалось від татарських нападів, але й брало активну участь у війнах, що їх вела Росія проти іноземних агресорів. Нововодолазькі козаки брали участь у Кримських походах 1687 і 1689 років, в Азовських походах 1695—1696 рр., у Північній війні 1700—1.721 рр., російсько-турецькій війні 1735—1739 рр., семирічній війні 1756—1763 років.

Вигідне географічне становище Нової Водолаги, зручні шляхи сполучення, близькість великого промислового центру Харкова,— все це сприяло її економічному розвитку на всіх етапах історії.

За переписом 1724 року в слободі було 707 дворів, у 1730 році — 4900 жителів. Тоді ж, у 1732 році тут працювало вже дві церковнопарафіальні школи, а 1749 року відкрито слов’яно-латинське училище.

Багато жителів слободи займалось ремеслом і торгівлею. Ремісники вичиняли шкіри, виготовляли лимарські вироби, шили взуття, одяг і головні убори, займались винокурінням. Розвивалось домашнє виробництво сільськогосподарських знарядь і запасних частин до них, столярних та бондарних виробів У 1780 році в селі було 18 кузень, 34 винокурні котли. На базі багатого родовища цінної глини розвинулось гончарне виробництво. Високоякісний художньо оздоблений посуд нововодолазьких гончарів славився далеко за межами Харківської губернії.

Академік Гільденштедт у 1774 році писав, що в Новій Водолазі особливо багато садівників і гончарів. Зроблені з місцевої глини тарілки і кафлі — міцні, блідо-жовті, черепиця не гірша від голландської.

З другої половини XVIII століття на Слобожанщині розвивалося шовківництво. Центром його стала Нова Водолага. Тут було збудовано шовковий «завод», який мав приміщення для розведення шовкопрядів, а також устаткування для мотання шовку. Шовковий «завод» являв собою звичайну кріпосницьку мануфактуру, робочу силу якої становили приписні селяни.

У 1773 році Катерина II, одержавши рапорт губернатора Слобідської губернії генерал-поручика Щербініна, писала йому про своє задоволення розвитком шовківництва на Україні. Вона зазначала, що казенна слобода Нова Водолага дуже зручна для шовкового виробництва, що у Білевській кріпості є тутові сади і що, враховуючи це, вона видає указ про передачу Нової Водолаги з її слобідками до управління Щербініна для посилення розвитку шовкового виробництва. Указ зобов’язував Катерининську провінціальну канцелярію подавати Щербініну всіляку допомогу щодо піднесення шовківництва.

У Новій Водолазі було створено місцеве управління по шовківництву. В 1800 році воно було ліквідоване, натомість створено інспекцію по шовківництву для Слобідсько-Української губернії. Під наглядом цієї інспекції перебувало 23 плантації у різних містах і селах Слобожанщини. У 1835 році, внаслідок загибелі від сильних морозів тутових дерев, шовківництво занепало.

Поряд з розвитком ремесел у Новій Водолазі розвивалась торгівля. Кожного року тут відбувалось по чотири ярмарки і щотижня по два базари. Нововодолазькі кустарі збували свої вироби і на ярмарках в інших містах та селах Харківської, Катеринославської і Полтавської губерній.

При незначному розвитку товарного виробництва самі кустарі збували свої вироби споживачам. З подальшим розвитком товарного господарства з’являються лихварі-скупщики. Торгівля різноманітними виробами зосереджувалась у лавках і торговельних рядах. Уже в 1780 році Нова Водолага мала 20 м’ясних комор, 51 шевську лавку; в красному і соляному рядах налічувалось 22 торговельні комори і 26 сінних лавок. «Тут є крамниці, в яких завжди можна знайти потрібний крам: паперовий, шовковий, бакалійний»,— писав академік Гільденштедт.

Мешканці Нової Водолаги формально були вільними казенними поселянами, та їхня доля була тяжкою. Гніт самодержавства, утиски поміщиків та інших експлуататорів виявлялися в найрізноманітніших формах. Всі поселяни платили подушний податок та різні побори, виконували військову, подвірну та інші повинності, будували і ремонтували шляхи, мости, греблі, казенні підприємства. У надзвичайно тяжкому становищі були робітники, що црацювали в шовківництві. їм доводилось безплатно працювати з ранньої весни до пізньої осені на шовковому «заводі» і, крім того, виконувати різні повинності та, платити податки. Майстри шовкового «заводу» в скарзі до губернатора писали: «Щодалі більше утискуємось і розоряємось через такі повинності та різні податі».

Населення терпіло від різних пошестей. Так, у 1831 році від холери померло 23 чол., у 1848 — 195. Лікарів тоді не було. Люди «лікувались» у знахарів і шептух, якими Нова Водолага славилась на всю Харківську губернію. Отже, культурна відсталість була характерною рисою Нової Водолаги, як і інших сіл дореволюційної Росії.

У 1849 році жителі слободи зазнали лиха від неврожаю і голоду: «терпіли від неврожаю хліба й овочів, внаслідок чого гинула худоба, люди мучились від цинги, від якої померло 38 чоловік».

З другої половини XIX століття Нова Водолага стала центром волості, до якої належало 17 населених пунктів.

У пореформений період посилюється процес соціального розшарування населення. Виділяється верхівка кустарів та інших власників, яка все ширше використовує найманих робітників, перетворюючи свої майстерні на капіталістичні підприємства. Як свідчать документи, в 1857 році в казенного селянина Івана Абдули був пивоварний завод. На початку XX століття промисловці і торговці Абдули вже володіли механізованим вальцьовим млином, крупорушкою та кількома хлібопродуктовими крамницями. Другий вальцьовий млин належав купцеві Донченку, який також торгував хлібом.

З розвитком капіталізму в сільському господарстві виростав міцний прошарок куркулів, які в селян і поміщиків навколишніх сіл скуповували великі масиви земель. У 90-х рр. XIX ст. в слободі було 10 379 десятин землі, але майже 9/10 належала купцям і куркулям.

Основна маса кустарів все більше потрапляла під гніт лихварів, які по дешевих цінах скуповували в них вироби і перепродували за великі бариші. Наприкінці XIX і на початку XX століть середній денний заробіток робітника в гончарному виробництві становив 30 коп., чинбаря — 70 коп. Робочий день тривав 13—14 годин. Значна частина дрібних кустарів, а також селян розорювалась і йшла в найми до багатіїв.

Сільське господарство в Новій Водолазі було другорядною і мало розвинутою галуззю економіки. Одною з причин було малоземелля. За статистичними відомостями у 1885 році на 1159 дворів, в яких жило 6767 чоловік, припадало 1309 десятин землі, в тому числі 814 десятин орної. Великі масиви кращої землі належали поміщикам. Причому на них були основні родовища глини, за розробку якої гончарі платили землевласникам чималі гроші. Графу Шидловському, наприклад, гончарі платили за кожну яму, з якої добувалась глина, по 6—7 крб. Селяни на своїх земельних ділянках займались здебільшого садівництвом.

Нова Водолага славилась чумацьким промислом. Навіть у 80-х роках, коли в зв’язку з появою залізниць чумацтво стало занепадати, нововодолазці, як зазначає статистик В. Василенко, не припиняли своїх зв’язків з Кримським півостровом. За вози, колеса тощо вони вимінювали рибу і сіль.

Кількість населення в слободі щодалі зростала. У 1892 році тут було 7806 жителів, переважна більшість їх школи не знала. У 1874 році було відкрито двокласне чоловіче і однокласне жіноче земські училища. У 1892 році — Миколаївське двокласне і в 1894 — однокласне училища. Та навчалися в школах переважно діти заможної частини слободи, більшість населення ніякої освіти не мала. За даними перепису 1897 року, письменних людей у Новій Водолазі було: чоловіків — 27,5 проц., жінок — 6,3 процента.

Основна маса населення була позбавлена будь-яких політичних прав і свобод зазнавала свавілля поміщиків, царських чиновників, попів і куркулів.

Народна революція, що вже назрівала на початку XX століття в Росії, захопила своїм впливом і Нову Водолагу. Серед населення зростало невдоволення, посилювались революційні настрої. На політичне піднесення трудящих села впливав великий промисловий центр України — м. Харків, де робітники під керівництвом більшовиків ставали на боротьбу з самодержавством.

У 1902 році в Харківській і Полтавській губерніях знялась могутня хвиля селянських виступів. Селяни Нової Водолаги 2 квітня 1902 року брали участь у розгромі маєтку поміщика Духовського.

В період першої революції 1905—1907 рр. у Новій Водолазі відбувались антиурядові заворушення й виступи. Селяни збирались на сходки, вимагали поділу поміщицької землі, політичних прав і свобод. 11 грудня 1905 року великий натовп зібрався у дворі управи. Перед селянами виступив уповноважений знаменської сільської сходки С. Ф. Юхименко, який запропонував об’єднати зусилля сільських громад й висунути перед урядом певні вимоги. Коли місцеві власті затримали Юхименка, збуджений натовп зажадав його звільнення. Налякані стражники змушені були задовольнити вимогу селян, і Юхименко продовжував свій виступ. «Натовп од його слів,— доповідав стражник дільничному приставу,— був дуже збуджений, вимагав Юхименка в коло, де він … близько години підбурював людей до заворушень». 23 січня 1906 року С. Ф. Юхименка за революційну агітацію серед селян було заарештовано.

Запровадження столипінської аграрної реформи ще більше поглибило класову боротьбу на селі.

В січні 1906 року сільська сходка Нової Водолаги вимагала загальних, рівних і прямих виборів до Державної думи при таємному голосуванні, надання Державній думі законодавчих прав, ліквідації поділу населення на стани і введення єдиного звання «російські громадяни», а також рівних прав для всіх, передачі землі у спільну власність народу, освіти для всіх дітей шкільного віку, свободи спілок і зборів тощо. «Для усунення гострої необхідності в землі і несправедливого користування нею,— говорилось в наказі сходки,— треба передати у спільну власність народу всі землі: державні, удільні, церковні, монастирські та інші… землею повинні користуватись ті, хто оброблятиме її».

Після повалення самодержавства боротьба селянства за землю набула ще більшої політичної гостроти. Трудящі Нової Водолаги на багатолюдних зборах і мітингах палко вітали перемогу соціалістичної революції, рішення І Всеукраїнського з’їзду Рад, який проголосив Україну Радянською республікою. В січні 1918 року в Новій Водолазі створено волосний ревком, який мобілізовував трудящих на створення нового радянського ладу на селі.

У квітні 1918 року Нову Водолагу окупували війська німецьких імперіалістів та гетьманців. Окупанти відновили буржуазно-поміщицький лад і встановили режим кривавого терору. Та народ лишався нескореним. У масових селянських виступах, що охопили всю Харківщину влітку і восени 1918 року, брали участь і трудящі Нової Водолаги. У січні 1919 року Червона Армія визволила село від петлюрівців.

16 січня 1919 року, з ініціативи командира 159-го полку О. І. Ємця, в селі створено волосний ревком. До його складу входили комуніст Д. С. Оберемок, що був відряджений Валківським повітовим парткомом, А. О. Лиганенко, У. А. Тиндик, К. М. Лиценко та інші.

Велику допомогу трудящим Нововодолазької волості подавала більшовицька організація Харкова, яка відряджала в села своїх представників, інструкторів-організаторів і пропагандистів. У створенні органів Радянської влади брав активну участь інструктор Харківського губвиконкому комуніст Корній Деркач.

Вибори до волосної Ради відбулись 1—3 лютого 1919 року. Було обрано 89 депутатів. До волосного виконкому Ради ввійшли Д. П. Цехмистров, Б. І. Підгорний та інші.

Волвиконком розгорнув роботу по зміцненню радянського ладу, здійсненню політики воєнного комунізму. Особлива увага зверталась на проведення мобілізації до Червоної Армії. Незважаючи на шалену контрреволюційну агітацію куркулів, мобілізація пройшла успішно.

Та активна робота по зміцненню Радянської влади була перервана навалою армії Денікіна, яка захопила майже всю Україну.

Денікінці чинили жорстоку розправу над революційними робітниками і селянами. В Новій Водолазі білогвардійці захопили воєнкома Желізняка, який організовував бідноту на боротьбу з контрреволюцією. Після жорстокого катування білогвардійці повісили його на телеграфному стовпі.

В умовах жорстокого терору денікінців підпільні більшовицькі організації розпалювали партизанську боротьбу в тилу ворожих військ. В районі Нової Водо-лаги діяв партизанський загін під командуванням П. М. Білойвана. У грудні 1919 року Червона Армія, якій допомагали партизани, звільнила Нововодолазьку волость від денікінців. Більшовики відновили органи Радянської влади і встановили революційний порядок.

На загальних зборах жителів Нової Водолаги, що відбулись 5 грудня 1919 року, обрано волосний ревком у складі І. Д. Шестопалова, І. І. Підгорного, П. Ф. Ліщинського, О. Т. Водолажченка та інших. Через кілька днів до складу ревкому ввійшли комуністи П. М. Білойван і Д. С. Оберемок.

Ревком провів велику роботу по зміцненню Радянської влади і створенню місцевих органів управління, підготував вибори до волосної і сільської Рад робітничих і селянських депутатів. Вибори відбулись на початку квітня 1920 року. Головою волвиконкому обрано В. Ф. Дзюбу, головою сільради — Я. Г. Кузьоминського. Було створено відділи волвиконкому, що займались різними питаннями господарства й культури, органи контролю, суд, міліцію тощо.

Радянські органи взяли на облік майно буржуазії, що втекла з Нової Водолаги, провели конфіскацію їхньої землі, розподіливши її між безземельними і малоземельними селянами. Націоналізовано млини, лавки, а також будинки, що належали купцям та іншим визискувачам.

Боротьбу трудящих Нової Водолаги за здійснення соціалістичних перетворень очолили комуністи. На початку 1920 року в селі створено партійну організацію в складі 15 чоловік, яка об’єднувала комуністів Нової Водолаги і сіл Каравана і Ріжитного та Рокитнянської садово-городньої школи. До складу волосного партійного комітету, обраного в 1920 році, входили О. І. Смирнов, М. С. Марачев, В. В. Моргун, С. В. Гребенюк, А. А. Горбатенко та інші. Очолював волпартком О. І. Смирнов.

У червні 1920 року в Новій Водолазі організовано волосний комітет незаможних селян (КНС) у складі 32 чоловік, який став міцною опорою Радянської влади в селі і волості. КНС допомагав у розподілі поміщицьких земель, боровся з куркульством, поліпшував матеріальні умови життя бідноти. Було створено прокатний пункт для допомоги в обробітку землі незаможних селян. За участю комнезаму проводився у волості тиждень трудової сільськогосподарської артілі й комуни, велась агітація за кооперування селянських господарств. Комнезам брав активну участь у проведенні посівної кампанії, в розподілі зерна тощо.

Трудящі Нової Водолаги подавали всіляку допомогу радянським військам у боротьбі проти польських імперіалістів, Врангеля і петлюрівців. Сотні жителів вступили до лав Червоної Армії. Комітет незаможних селян на заклик партії: «Незаможнику, на куркульського коня — і на Врангеля!» посилав до армії добровольців.

У резолюції мітингу, що відбувся 28 травня 1920 року з нагоди мобілізації до Червоної Армії, говорилось: «Ми, селяни і жителі села Нової Водолаги, проклинаємо зрадника українського народу пана Петлюру, який продав польським поміщикам частину селян і робітників і хоче за допомогою польських панських штиків закабалити всю робітничо-селянську Україну, знову на шию робітників і селян посадити поміщиків, всіляких втікачів від Радянської влади».

Партійні і радянські органи докладали багато зусиль для ліквідації куркульського бандитизму. В районі Нової Водолаги вів збройну боротьбу з бандитами загін військ ВЧК, очолюваний Бірюком3. У розгромі банд брав активну участь комітет незаможних селян. За рішенням виконкому волосної Ради і волКНС від 12 лютого 1921 року сформовано збройний загін, яким командував колишній голова Новоселівського ревкому В. В. Моргун. За успішні дії в боротьбі з бандитизмом нововодолазькому загону вручено Червоний прапор Харківського губкому партії.

Після переможного закінчення громадянської війни український народ під проводом Комуністичної партії розгорнув мирне будівництво. Активним помічником партійної організації в боротьбі за здійснення соціалістичних перетворень у селі були комсомольці, яких очолював Т. С. Підгорний, що згодом став райоргом комсомолу. Секретарем нововодолазького комсомольського осередку, створеного в 1921 році, був С. І. Неборак. До осередку з місцевої молоді входили А. П. Калашник, Й. П. Крамний та інші. Комсомольці проводили політичну і культурно-освітню роботу серед молоді, залучали її до здійснення політики партії на селі.

Населення Нової Водолаги з великим задоволенням зустріло рішення X з’їзду РКП(б) та вказівки В. І. Леніна щодо проведення нової економічної політики. Партійна організація мобілізувала трудящих на відродження промисловості і сільського господарства. Радянська влада подавала велику допомогу селянам в піднесенні землеробства, яке занепало внаслідок війни і посухи 1921 року. Бідноті безкоштовно відпускалося зерно, подавалась грошова допомога. Поліпшувалось забезпечення промисловими товарами. Партійна організація та органи Радянської влади звертали увагу на розвиток кустарно-промислової і сільськогосподарської кооперації. У 1920 році було створено товариства по виробництву шапок і картузів, яке об’єднувало 43 кустарі, по вичинці і переробці шкіри, що об’єднувало 363 кустарі.

Було відбудовано зруйновані мости й будинки. 4 березня 1921 року виконком волосної Ради прийняв постанову про побудову приміщення театру, а 17 квітня того ж року — про будівництво літнього театру. В січні 1922 року економічна нарада при волвиконкомі розглянула питання про електрифікацію Нової Водолаги.

У 1923 році утворено Нововодолазький район, до складу якого увійшло 19 сільрад з 98 населеними пунктами. Це мало важливе значення для дальшого розвитку Нової Водолаги. Районний комітет партії та райвиконком докладали чимало зусиль, щоб перетворити село в справжній центр економічного, політичного і культурного життя району.

Велику допомогу трудящим Нової Водолаги подавали ЦК КП(б)У і Радянський уряд України. В 1923 році Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет, що його очолював Г. І. Петровський, взяв шефство над Новою Водолагою. Шефи проводили політичну і культурно-освітню роботу на селі, поповнювали бібліотечний фонд літературою. В січні 1924 року шефи організували районні агрономічні курси для незаможних селян, що оволодівали основами агрономічних знань. Після закінчення курсів кожний слухач одержав бібліотечку для організації агрогуртків 1 2. За допомогою шефів у 1925 році тут збудовано електростанцію, що була однією з перших сільських електростанцій у Харківській області.

У Новій Водолазі побували видатні партійні і державні діячі Г. І. Петровський, П. П. Постишев та інші, які подавали допомогу партійним і радянським організаціям району в розв’язанні складних завдань відбудови й розвитку економіки та культури. 19 грудня 1925 року перед трудящими райцентру і навколишніх сіл виступив М. І. Калінін 3. 20 травня 1934 року Нову Водолагу відвідав О. М. Ярославський, який виступав на районних партійних зборах.

Партійні і радянські органи вживали заходів до поліпшення системи охорони здоров’я. В 1920—1921 рр. в Новій Водолазі діяли лікарня і медична дільниця. В лікарні працювало 18 чоловік медичного персоналу, в тому числі лікар, 2 фельдшери і акушерка. В медичній дільниці працювали лікар, 4 фельдшери і акушерка.

Радянська влада відкрила широкий простір для розвитку культури і піднесення матеріального добробуту трудящих. Партійні і радянські організації здійснювали перебудову народної освіти, розширювали мережу шкіл. У липні 1920 року в Новій Водолазі на базі старих шкіл створено 4 семирічні трудові школи. Трудовій школі №1 присвоєно ім’я Т. Г. Шевченка. З 1 вересня 1920 року в усіх школах запроваджено викладання українською мовою. Того ж року відкрито дитячий будинок, в якому було 60 дітей. В 1921 році почала діяти профшкола сільськогосподарського машинобудування.

Комуністи і комсомольці розгорнули роботу по ліквідації неписьменності, підвищенню культурного рівня населення. В 1920 році було відкрито масову бібліотеку, в тому ж році в школі відбулась перша демонстрація кінофільму. В 1921 році створено районний сільбуд, який став центром культурно-освітньої роботи в районі. »

Трудящі відроджували місцеву промисловість і сільське господарство. Та місцева промисловість ще була роздрібненою, кустарною, з примітивними знаряддями виробництва. За статистичними відомостями, у 1925 році в селі нараховувалось близько 900 господарств дрібних кустарів. Найкрупнішими підприємствами були 2 державних млини, олійниця, майстерня для переробки шкір, майстерні пошиву взуття. Сільське господарство теж було роздрібненим і відсталим. Середня врожайність озимої пшениці і жита за п’ятирічку (1925—1930 рр.) становила 54—55 пудів, ярої пшениці — 37 пудів з гектара.

У другій половині 20-х років розгортається суцільне кооперування промисловості. В 1928 році кооперативне товариство «Кустарна справа» об’єднувало 542 кустарі. Кустарно-промислова кооперація мала 5 артілей: «Виробник-чоботар», «Вишивальниця» (згодом ім. Н. К. Крупської), цегельню (згодом артіль ім. XII партз’їзду), ходовий завод (згодом завод ім. 14-річчя Жовтня) та артіль інвалідів.

За роки довоєнних п’ятирічок у Новій Водолазі збудовано нові промислові і комунальні підприємства: ходовий завод, цегельню, пекарню, розширено електростанцію, потужність якої у 1928 році досягла 28 кіловат. Підприємства промислової кооперації випускали різноманітну продукцію: цеглу, меблі, діжки, одяг, взуття, посуд, продовольчі товари та інші вироби.

Великі соціалістичні перетворення здійснилися на основі ленінського кооперативного плану в сільському господарстві. В 1928 році селяни-бідняки організували комуну «Комсомолець», у якій об’єдналось 60 чоловік. Одним з організаторів і першим головою її був С. І. Неборак. Пізніше вона перетворена на артіль «Комсомолець». Серед організаторів комуни, а потім і її головою був А. І. Трипілка, який згодом став головою колгоспу «Червоний прогрес». Активну участь у створенні комуни брав робітник-двадцятип’ятитисячник угорець А. А. Пукач. Комуніст з 1919 року Пукач у 1918—1919 рр. боровся за Радянську владу в Угорщині, був там командиром одного з революційних військових загонів. Після повалення Угорської Радянської республіки емігрував до Чехословаччини, а звідти в 1927 році — до Радянського Союзу.

На початку організації комуна «Комсомолець» мала 315 га орної землі, 28 коней, 43 корови, 10 свиней. Доход становив 56 тис. крб., на трудодень припадало по 76 коп. Господарство комуни зростало. У 1933 році вона мала вже 78 коней, 139 голів великої рогатої худоби і 146 свиней. Доходу — 191 тис. крб. На трудодень комунарам нараховували по 2 крб. 86 коп. грішми і по 4 кг зерна.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Нова Водолага, село, Нововодолазький р-н, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІ
Масова колективізація у Новій Водолазі розпочалась у 1930 році. Селяни організували колгоспи: «Червоний прогрес», «Радянський селянин», ім. Фрунзе, «Червоний боєць».

Згодом артіль «Червоний боєць» об’єдналася з артіллю ім. Фрунзе. Колективізація сільського господарства у Нововодолазькому районі була завершена в 1933 році. На той час колгоспи об’єднували 74 проц. селянських господарств і мали 92 проц. посівної площі. На основі колективізації було ліквідовано як клас куркульство.

Партійна організація спрямовувала зусилля колгоспників на організаційно-господарське зміцнення артілей, на підготовку керівних колгоспних кадрів.

Розгорталась трудова активність мас. Комсомольці нововодолазької комуни «Комсомолець» були зачинателями соціалістичного змагання за краще проведення сівби в районі. Вони ліквідували знеосібку у використанні тягла й реманенту, організували виробничі бригади, які включались у змагання за звання ударних. Наскрізні бригади, очолювані комсомольцями М. Батюком і К. Лубенським, бригади телятниць і доярок були кращими в районі.

Колгосп «Радянський селянин» був зачинателем створення фонду соціалістичної взаємодопомоги насінням відсталим колгоспам інших районів області. До плану цієї допомоги він висунув ще 5 проц. зустрічного. Ця артіль здобула першість у районі щодо вчасного і доброякісного проведення весняної сівби 1932 року.

Держава забезпечувала колгоспи новою технікою, подавала допомогу насінням, кредитами тощо. В 1933 році була створена Нововодолазька машинно-тракторна станція, яка стала центром технічного переозброєння сільського господарства району і важливим знаряддям організаційно-господарського зміцнення колгоспів. Уже в той час закріплено бригадну форму організації праці, ліквідовано знеосібку у використанні землі, реманенту і тягла, схвалено норми виробітку з застосуванням відрядної оплати праці; значно зміцніла трудова дисципліна, підвищилась продуктивність праці. Колгоспники посилили боротьбу з рвачами, прогульниками і куркульською агентурою. Виріс колгоспний актив.
Уже в перші роки існування колгоспного ладу в селі з’явились ентузіасти, які швидко оволодівали технікою і агротехнікою рільництва, ставали майстрами своєї справи. У 1935 році в районі розгорнулося масове соціалістичне змагання — рух передовиків і новаторів сільського господарства. Учасники руху включились у боротьбу за 25—35 цнт зерна з га. У колгоспі «Червоний прогрес» в 1937 році включились у боротьбу за високий урожай сільськогосподарських культур 29 колгоспників.

Зачинателями руху новаторів у Нововодолазькій МТС були токарі Т. І. Онацький і П. А. Повідерний, ковалі М. Н. Андрієнко, П. Ф. Синило, трактористи Т. Ф. Сальник, Я. Карбань і Й. Шеремет, комбайнери А. Водоп’ян і П. Винник, шофери С. Л. Бондаренко, С. І. Білецький, які виконували норми виробітку на 250—350 проц., а також завідуючий ремонтною майстернею І. І. Скрипник.

Далеко за межами району стало відомим ім’я бригадира комсомольської тракторної бригади Нововодолазької МТС Олександра Ляшенка, який у 1935 році за перевиконання норм виробітку на тракторі одержав Першу українську премію.

Рік у рік зростало технічне озброєння МТС. До 22-х роковин Жовтня, у 1939 році, Нововодолазька МТС мала вже 63 трактори, 29 комбайнів та багато іншої техніки. В колгоспах виростали досвідчені кадри агрономів, городників, садівників. Так, наприклад, в артілі ім. Фрунзе виросло чимало майстрів вирощування овочів. Серед них — Ганна Марюхна, Мотря Базилій та інші.

Великою популярністю серед трудівників села користувалась хата-лабораторія колгоспу «Червоний прогрес», керована досвідченим хліборобом С. І. Андрієнком. Досліди Степана Івановича по відбору сортів зерна та використанню різних добрив допомагали колгоспам підвищувати врожайність.

Уже в 1939 році врожаї зернових по району становили 11 цнт з га. Перше місце по врожайності у районі завоював Нововодолазький колгосп «Радянський селянин» (головою правління працював А. І. Трипілка). Колгосп завоював перехідний Червоний прапор та був премійований 1 тис. крб. Добрі показники по врожайності мав також колгосп ім. Фрунзе. Бригада І. П. Лобенка збирала ярої пшениці по 20 цнт з га. Майстер тепличного вирощування овочів ланкова Г. І. Марюхна зібрала в 1939 році по 17,7 кг огірків з кожного кв. метра корисної площі. В реорганізованому з комуни колгоспі «Комсомолець» свинарка тов. Свидова від кожної свиноматки мала по 29 поросят.

Рух новаторів охопив місцеву промисловість. 1936 року на підприємствах промислової кооперації понад 90 робітників перевиконували норми виробітку.

Партійні і радянські організації району піклувалися про впорядкування села. З кожним роком Нова Водолага ставала красивішою. Вона мала вже свою електростанцію, яка обслуговувала 632 абоненти та освітлювала вулиці і площі. В центрі села побудовано було великий будинок універмагу.

В селищі працювали лікарня на 70 ліжок з рентгенкабінетом, лабораторією і солярієм та поліклініка з різними кабінетами, обслуговували їх 29 медичних працівників, серед них 12 лікарів. У 1939 році в Новій Водолазі відкрито туберкульозний та венерологічний диспансери, працювали санстанція з бактеріологічною лабораторією, дитячі консультації.

Великі перетворення сталися в культурному житті села. За довоєнні роки в Новій Водолазі було збудовано дві школи. У 1935 році працювали середня, три семирічні і дві початкові школи, в яких навчалось близько 1500 учнів. Завершувалась ліквідація неписьменності серед дорослого населення. За визначні успіхи в навчанні й вихованні дітей та активну участь в громадській роботі вчителі М. А. Світлична і В. І. Тішаєва в 1939 році нагороджені медаллю «За трудову відзнаку».

В 1936 році в Новій Водолазі відкрито акушерсько-сестринську школу з дворічним навчанням, яка готувала акушерок і медичних сестер. Через два роки ця школа випустила 54 медпрацівників.

Значно зросла кількість культурно-освітніх установ. У 1935 році тут працювали районний будинок колективіста, хати-читальні, кінотеатр, районний піонерський клуб, радіовузол на 104 точки. Періодично проходили огляди (олімпіади) художньої самодіяльності.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 4 жовтня 1938 року село Нову Водолагу переведено в категорію селища міського типу, а 7 листопада того ж, року, в день 21-х роковин Великого Жовтня, на його площі відкрито пам’ятник Володимиру Іллічу Леніну.

Заможно і культурно жили нововодолазці наприкінці 30-х років. А коли в червні 1941 року ворог напав на Радянську землю, вони одразу стали на захист своєї Батьківщини.

Та 19 жовтня селище було захоплене німецько-фашистськими загарбниками.

Фашисти катували і вбивали людей, гнали їх до Німеччини на каторжні роботи, палили і грабували селище та інші населені пункти району.

Але терор і звірства окупантів не могли зламати волю радянських людей, зробити їх покірними рабами. Боротьбу трудящих селища і району проти іноземних загарбників організувала і очолила партійна організація.

Ще в липні 1941 року райком партії розпочав підготовку до боротьби в тилу ворога. В багатьох селах було утворено підпільні партійні групи, призначено місця для явок, підібрано зв’язківців. Очолили підцільні групи досвідчені комуністи.

У вересні 1941 року райком партії організував партизанський загін, що складався з 58 чоловік. Командиром загону було призначено голову колгоспу ім. Фрунзе комуніста С. О. Либу, комісаром — секретаря райкому партії Ю. П. Іванова.

Подвиги Нововодолазького партизанського загону вписують не одну славну сторінку в літопис Великої Вітчизняної війни. Спочатку він діяв у складі частин Радянської Армії. За завданням командування партизани переходили лінію фронту, добували «язиків» та відомості про розміщення, озброєння і пересування німецьких військ.

Весною 1942 року, коли Радянська Армія готувалась до наступу, загін одержав завдання проникнути в глибокий тил ворога і своїми діями сприяти успіху операцій регулярних частин. 20 травня він перейшов лінію фронту і 23 травня в Зміївських лісах з’єднався з партизанським загоном, яким командував Герой Радянського Союзу І. Й. Копьонкін.

Через декілька днів об’єднаний загін з’явився в Нововодолазьких лісах і розгорнув бойові дії. Серед дня партизани вступили в Нову Водолагу захопили коменданта з його охороною, що складалася з німецьких солдатів і поліцаїв, знищили протитанкову гармату та засоби зв’язку. Коли партизани вийшли з райцентру, озвірілі фашисти, щоб залякати населення, повісили 13 ні в чому не винних жителів Нової Водолаги. Але своєї мети фашистські карателі не досягли. Після цієї операції партизанський загін поповнився новими бійцями з числа населення Нової Водолаги.

30 травня 1942 року партизани вчинили напад на табір радянських військовополонених в селі Литвинівці Валківського району, знищили фашистську охорону і визволили з полону 200 чоловік військовополонених. Загін завдав окупантам великих втрат. Майже щодня партизани вели бої і вступали в сутички з карателями.

У червні загін перебазувався в Краснокутський ліс. Залога карателів, що переслідувала партизан, була розгромлена. Та фашисти зібрали великі сили й оточили Краснокутський ліс. Бій тривав кілька годин. Вміло маневруючи, партизани прорвали кільце ворога і вийшли з оточення. Карателі зазнали великих втрат. Понесли втрати і партизани: на полі бою загинуло 20 бійців. Чимало було важко поранених, серед них командири — І. Й. Копьонкін і С. О. Либа. В зв’язку з ускладненням умов командування вирішило поділити загін на невеликі групи. Нововодолазькі партизани під командуванням комісара Ю. П. Іванова пробивались до свого району.

Діючи у водолазьких, рокитнянських та люботинських лісах, партизани продовжували боротьбу з загарбниками. Коли карателі виявляли місце постійного перебування загону, партизани міняли дислокацію. Загін перебазувався у вовчанські ліси, де з’єднався з загоном І. А. Шепелева. В складі цього загону нововодолазькі партизани продовжували боротьбу аж до повного вигнання фашистських окупантів Радянською Армією.

З жовтня 1941 до 25 лютого 1943 року — дня першого визволення Нової Водолаги радянськими військами — нововодолазькі партизани знищили 497 фашистських солдатів і офіцерів, 69 поліцаїв і 5 інших зрадників, пустили під укіс 2 ешелони, знищили 4 вагони з фашистськими солдатами, 2 гармати, 10 автомашин, висадили в повітря 10 мостів1.

У боях проти німецько-фашистських загарбників відзначились партизани О. В. Коваленко, О. С. Онацький, М. Ф. Хихля, X. П. Гурін, O. С. Явдокименко, П. О. Сушко, В. X. Брижань, P. К. Славгородський, І. Я. Малущенко. Загинули смертю хоробрих командир партизанського загону С. О. Либа, комісар Ю. П. Іванов, партизани М. С. Мудрий, А. А. Пукач, С. К. Цяцька та інші.

В районі Нової Водолаги в червні 1942 року загинув Герой Радянського Союзу І. Й. Копьонкін.

Нову Водолагу двічі окуповував ворог. Воїни Радянської Армії, народні месники-партизани, жителі селища та району вкривали себе невмирущою славою на фронтах і в тилу ворога. Надовго в пам’яті населення Нової Водолаги залишиться подвиг мужніх радянських людей.

В лютому 1943 року на підступах до Нової Водолаги точились запеклі бої частин 6 гвардійського кавалерійського корпусу, що ним командував генерал-лейтенант С. В. Соколов, з ворожими військами. Проти 33 гвардійського кавалерійського полку, що зайняв оборону біля хутора Булахи, виступило 2 полки піхоти з 25 танками.

Та гвардійці стояли на смерть. Лише за два дні — 23—24 лютого — вони відбили десять атак гітлерівців.

Винятковий героїзм виявили воїни 1 ескадрону, що його очолювали гвардії старші лейтенанти командир Андрій Голічик і політрук О. П. Воронцов. Вони підпускали ворожі танки і піхоту на 20—30 метрів і знищували їх впритул. Командир підрозділу гвардії лейтенант Арбек Аратюнян, тяжко поранений, з гранатами кинувся під танк і ціною свого життя знищив його.

Всі ворожі атаки були відбиті. За 6 днів — з 19 по 25 лютого — полк знищив 12 танків і понад 1000 гітлерівців. Значні втрати мали і гвардійці. На полі бою полягло понад 800 солдат і командирів. Смертю відважних загинув політрук О. П. Воронцов. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Радянські воїни, що загинули в цих боях, поховані в братській могилі в селі Ордівці. На могилі пізніше встановлено обеліск, на якому викарбувано імена героїв.

Через деякий час, після відступу наших військ з Нової Водолаги 6 березня 1943 року, у підвалі напівзруйнованої лікарні залишилось понад 70 тяжко поранених радянських бійців, яких за станом здоров’я не можна було транспортувати. З ними залишились медичні працівники: проф. Ю. Ю. Вороний, лікарі Є. Г. Бутков і Є. Ф. Водка, медсестри Н. І. Боровик, В. С. Водолажченко, А. П. Лойко, Н. Ф. Килипко-Лиценко, М. Г. Пінчук, А. Г. Пінчук, Л. Г. Співак та інші.

Радянські лікарі докладали героїчних зусиль, щоб врятувати і вилікувати солдатів і офіцерів. Вони оголосили їх хворими на тиф, чого окупанти дуже боялись. Мещканці міста приносили пораненим їжу, одяг, випрану білизну, давали свою кров, переховували у своїх садибах тих, хто вже вилікувався. Так продовжувалось 6 місяців до дня остаточного визволення. Героїчними зусиллями патріотів було врятовано життя понад 70 бійців, переважна більшість яких стала знову до лав воїнів Радянської Армії.

14 вересня 1943 року радянські війська остаточно вигнали загарбників з Нової Водо лаги. Страшну картину злодіянь лишили по собі окупанти. На каторгу до Німеччини вони вивезли 1022 чол., вбили 25 громадян, серед них заступника голови селищної Ради Я. Г. Кузьоминського, бригадира колгоспу «Червоний прогрес» П. Т. Тимченка та інших. Кожна радянська сім’я зазнала від фашистів великого горя.

Гітлерівці перетворили в руїни промислові і комунальні підприємства, залізничну станцію, школи, медичні і культурно-освітні заклади, а також приміщення районних установ. Зруйнували і пограбували всі колгоспи, машинно-тракторну станцію, склади «Заготзерно» і торговельних організацій, 28 магазинів, спалили 750 житлових будинків, а в усьому районі — понад 4 тис. будинків. Знищили сквери, зелені насадження, пам’ятки культури. Лише в одному колгоспі ім. Фрунзе окупанти пограбували і знищили матеріальних цінностей на 1,6 млн. крб., у колгоспах «Радянський селянин» — на 400 тис. крб., «Червоний прогрес» — на 800 тис. крб., «Комсомолець» — на 800 тис. карбованців.

Після визволення селища відновлено партійні та радянські організації. У вересні 1943 року бюро Харківського обкому КП України затвердило склад Нововодолазького райкому партії. Наприкінці 1943 року в районі діяло вже 5 первинних парторганізацій.

Мобілізуючи маси на відбудову народного господарства, партійна організація головну увагу звернула на відродження сільського господарства. 17 вересня 1943 року райком партії і райвиконком ухвалили постанову про відновлення роботи в колгоспах. В постанові намічались заходи щодо збільшення врожаю, підготовки до сівби і відродження тваринництва.

Відбудова сільського господарства здійснювалась у надто тяжких умовах. В колгоспах не вистачало людей, тягла, майже не було техніки, землю обробляли коровами і вручну. В 1944 році колгоспники району перекопали лопатами 1847 га землі, зібрали врожай вручну з 7826 гектарів.

Колгоспне селянство віддавало всі сили, енергію, щоб підняти з руїн колгоспи, відродити хліборобство і тваринництво.

Щоб якнайшвидше допомогти колгоспам технікою, партійна організація спрямувала зусилля трудящих на відбудову МТС. Машинно-тракторній станції було передано напівзруйновані гараж і вулканізаційну майстерню автоколони. В цих напівзруйнованих приміщеннях працівники МТС «по гвинтику» збирали і ремонтували розбиті трактори, сільськогосподарські машини і відправляли їх на поля. У 1944 році було зібрано 13 тракторів, а в 1945 році машинно-тракторна станція вже мала 41 трактор, 2 автомашини, 14 двигунів, 10 молотарок, електрогенератор та іншу техніку. Згодом відбудовано тваринницькі ферми, пташники, кузні, зерносховища, майстерні та інші об’єкти.

Велику допомогу у відбудові колгоспів подавала держава і трудящі братніх республік. У 1944 році держава відпустила для району кредити — 350 тис. крб. на відродження тваринництва, 80 тис.— на будівництво виробничих приміщень і 550 тис.— на будівництво житлових будинків для колгоспників. Колгосп ім. Фрунзе одержав на придбання худоби 16 тис. карбованців.

Братні республіки прислали колгоспам району 360 коней, 1515 голів великої рогатої худоби, 1220 овець, 95 свиней і 18 тис. голів птиці. Нововодолазький колгосп «Комсомолець», наприклад, одержав у 1944 році 14 голів великої рогатої худоби.

Трудящі Нової Водолаги брали активну участь у відбудові залізниці на території 8-го відділка, виготовляли щити для снігозатримання, відбудовували мости і шосейні шляхи.

У 1945 році було відбудовано промислові і комунальні підприємства: райпромкомбінат, ходзавод, артіль «Швейпром», радіовузол, телефонний зв’язок та інші об’єкти.

Партійна організація очолила роботу по відбудові шкіл, культурно-освітніх і медичних закладів. Вже до кінця 1945 року побудовано 4 шкільні приміщення, кінотеатр, бібліотеку, районну лікарню, дитячу консультацію, райсанстанцію, санітарно-бактеріологічну лабораторію і стаціонарні дитячі ясла.

У відбудові сільського господарства виявили трудовий героїзм тисячі робітників і колгоспників. Серед них бригадири Нововодолазької МТС тт. Волобуєв, Коваленко, Федоренко, трактористи А. А. Нетецький, Т. Є. Барабаш, Т. Ступак, І. В. Шевченко, В. І. Шевченко, ланкова колгоспу «Червоний прогрес» О. Ф. Бережна, колгоспниця М. Вітренко, ланкові колгоспу «Комсомолець» X. Р. Руденко, Я. І. Кобченко, бригадир того ж колгоспу М. М. Розторгуєв та інші.

Самовіддано працювали по налагодженню медичного обслуговування населення лікарі Р. Л. Генкін і Є. Г. Бутков.

На складні і важкі ділянки роботи райком партії посилав комуністів, працівників районних установ.

Радянський уряд високо оцінив подвиги трудящих у відбудові народного господарства. У 1945 році 9 передовиків селища було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.

Ліквідувавши наслідки війни, трудящі Нової Водолаги і району під керівництвом партійної організації розгорнули боротьбу за дальше піднесення народного господарства і культури. Партійна організація спрямувала зусилля трудящих на організаційно-господарське зміцнення колгоспів, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і розвиток тваринництва.

У 1950 році було проведено укрупнення колгоспів. На базі артілей «Радянський селянин» і «Червоний прогрес» створено укрупнений колгосп ім. Свердлова. Артіль «Комсомолець» об’єдналася з артіллю «Колос» села Просяного. Широко розгорталися будівництво і механізація тваринницьких ферм, створювалась міцна кормова база. Колгоспникам артілі ім. Свердлова допомагав механізувати виробничі продеси на фермах їхній шеф — колектив харківського заводу «Серп і молот». Робітники заводу своїми силами в 1958 році електрифікували ферми, облицювали траншеї для силосу і ями для запарювання кормів, спорудили 2 крупорушки, виготовили 2 тракторні візки для підвезення кормів, зерноочисну машину. Шефи допомагали ремонтувати техніку, виготовляли щити для снігозатримання тощо.

У колгоспі ім. Свердлова виросли хороші кадри механізаторів, полеводів і тваринників. У 1958 році трудівники артілі включились у соціалістичне змагання за комплексну механізацію обробітку технічних і просапних культур за методом О. В. Гіталова.

Колгосп ім. Свердлова за своїми економічними показниками належав до середніх у районі. У червні 1961 року він був реорганізований. Частина господарства ввійшла до складу артілі ім. 1 Травня в с. Новоселівці, і на базі цього об’єднання створено укрупнений колгосп ім. 8 Березня. Друга частина господарства об’єдналась з колишнім колгоспом ім. Фрунзе, який з 1950 року входив до складу артілі «Колос» окремою бригадою. На цій базі створено нову артіль «Маяк комунізму», що спеціалізувалась на виробництві кормів і відгодівлі великої рогатої худоби. За колгоспом закріплено 2100 га землі. Сільськогосподарських угідь — 1871 га, в т. ч. орної землі — 1526 га, пасовиськ — 174,8 га, сіножатей —161,7 га, садів — 8,5 гектара.

На протязі п’яти років — з 1961 до 1965 включно — в артілі збудовано 15 виробничих приміщень, водопровід, лінію електропередачі на 1,3 км, підземну лінію телефону на 1,8 км, радіотрансляційну мережу. На початок 1965 року артіль мала 11 тракторів, 8 комбайнів, 5 вантажних автомашин, 15 електромоторів та іншу техніку.

Якщо порівняти основні показники артілі за 1961 і 1965 роки, то постане яскрава картина загального піднесення в колгоспі. Неподільний фонд за цей час виріс з 189 тис. крб. до 271 тис. крб., оплата праці колгоспників грішми на трудодень збільшилася з 1 крб. 98 коп. у 1961 році до 2 крб. 56 коп. у 1965 році.

В економічному розвитку Нової Водолаги постійно збільшується питома вага і роль місцевої промисловості, яка в 50-х роках зазнала певної реорганізації. На базі артілей створено промислові комбінати.

У 1957 році організовано харчокомбінат, який має млин, крупорушку, олійницю, цехи безалкогольних напоїв та переробки фруктів, ковбасний цех, забійний пункт на 500 голів худоби. Всі виробничі процеси механізовані. На комбінаті працює 80 робітників. Створений у 1954 році плодоовочевий комбінат консервує овочі, фрукти, виготовляє овочеві консерви. Тут працює 60 чоловік.

На базі артілей «Швейпрому» створено комбінат побутового обслуговування, який має ательє індпошиву, шевський, столярний і слюсарний цехи, фотографію, майстерню для ремонту радіоприймачів та годинників. Комбінат створив 4 філії в селах. На його підприємствах працює 120 чоловік.

Крім комбінованих підприємств, у Новій Водолазі працює завод будівельних матеріалів, меблева фабрика, хлібозавод, піщаний кар’єр. Високоякісний кварцевий пісок відправляється на Ленінградський склозавод ім. Ломоносова та до м. Гусь-Хрустального.

Нововодолазьке відділення «Сільгосптехніка» устаткувало механізовані майстерні для ремонту сільськогосподарської техніки. Тут працює 120 чоловік.

Ще в 1957 році в селищі створено міжколгоспну будівельну організацію — Міжколгоспбуд, що має цегельню з річним виробітком 3,5 млн. штук цегли. Крім того, тут є обласна міжколгоспна будівельна організація — Облміжколгоспбуд — з базою постачання і транспортом.

У 1960 році організовано міжколгоспний відгодівельний пункт, який обслуговує 19 колгоспів. За 1963 рік тут відгодовано 8 тис. свиней. У Новій Водолазі розміщаються виконробська дільниця Харківського облбудтресту, обласна контора лікрослинтресту, контрольно-насіннєва лабораторія, лісництво та ряд інших організацій.

За останні роки значно підвищився матеріальний добробут і культурно-побутовий рівень населення. Виріс житловий фонд селища. На кошти жителів за роки семирічки зведено 1210 житлових будинків. Крім того, споруджено 12 комунальних будинків. У 1954 році збудовано лазню, перукарню і готель. В селищі є 22 магазини, 7 ларків і кіосків, 4 їдальні, 3 буфети. В 1959 році збудовано універмаг.

Нова Водолага електрифікована і радіофікована. Працюють пошта, ощадкаса, телефонна станція на 150 абонентів. За станом на 1 січня 1966 року, в селищі налічувалось 2960 радіоточок, близько 1 тис. телевізорів, багато радіоприймачів, а також 15 власних автомашин і 150 мотоциклів.

Велику роботу проведено по впорядкуванню селища. Тут є три сквери, майже всі вулиці в центрі озеленені. В 1957—1960 рр. збудовано залізобетонний міст через річку Вільховатку, водонапірну башту, забруковано 14 км шляхів, прокладено 4,2 км тротуарів.

У Новій Водолазі є лікарня на 162 ліжка, поліклініка, пункт швидкої допомоги, фельдшерський пункт при об’єднанні «Сільгосптехніка», дитяча консультація. В медичних закладах працює 256 медпрацівників, у т. ч. 38 лікарів і 119 чоловік середнього медперсоналу.

Завдяки піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду бурхливо розвивається народна освіта. В 1950 році відбудовано приміщення середньої школи. У 1961 році відкрито школу-інтернат на 350 чоловік. У селищі працюють дві середні школи, одна восьмирічна, школа-інтернат і вечірня школа робітничої молоді. В 1965/66 навчальному році в школах було 2495 учнів, працювало 180 вчителів. Кращій учительці СШ № 1 М. Н. Войтенко присвоєно почесне звання заслуженого вчителя УРСР. Почесне звання відмінника народної освіти присвоєно вчителям Н. Д. Андрієнко, Г. І. Іскрі, О. О. Касич, В. І. Петренко.

У 1960 році тут споруджено Будинок культури, який має зал для глядачів на 450 місць, стаціонарну кіноустановку і кімнати для роботи гуртків художньої самодіяльності. Будинок культури є центром культурно-освітньої роботи. Тут систематично читаються лекції, проводяться тематичні вечори і концерти, працюють гуртки художньої самодіяльності, народні університети культури і здоров’я.

Культурно-виховну роботу ведуть також дві бібліотеки і Будинок піонерів. Районна бібліотека має 22 тис. примірників книжок і обслуговує близько 2 тис. читачів, дитяча бібліотека налічує 15 тис. книжок і обслуговує понад 1 тис. читачів. Крім того, працюють 4 профспілкові бібліотеки. В 1966 році населення передплачувало 9768 примірників газет і журналів.

За Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року селище Нова Водолага знову стало районним центром Харківської області.

Економіка і культура селища щодалі розвиваються. Будуються потужний завод залізобетонних виробів, автостанція, павільйон побутового обслуговування. У 1966—1967 рр. будуть побудовані овочесховище, ресторан, кілька багатоквартирних житлових будинків, дві школи, кінотеатр та інші установи й підприємства культурно-побутового обслуговування трудящих.
П. Г. БАСЬКОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Нова Водолага, смт (у минулому містечко), Нововодолазький р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Нова Водолага, м-ко Російська назва Новая Водолага, м.
Назва на 2009 рік Нова Водолага, смт
Приписні села
Адмін поділ за документами Харківського п., з 1765 р. Валківського к. Слобідсько-Української губ, з 1780 р. Валківської ок. Харківського нам., з 1797 р. Валківського пов. Слобідсько-Української губ.
За адмін. поділом XIX ст. Валківського пов. Харкіівської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Нововодолазького р-ну Харківської обл.
Церкви св. Миколая, Воскресіння Господнього, Преображення Господнього
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 1989 1 Воскресіння Христового - 543(1759); Преображення Господнього - 543(1759); св. Миколая - 543(1759); Воздвиження Чесного Хреста Господнього - 543(1759)
сповідний розпис 2007 1 Воскресіння Христового - 3050(1733); 3052(1733)-2-й зош.; 3235(1799); 3238(1800); ц. Преображення Господнього - 3235(1799); ц. Св. Миколая - 3047(б.д.); 3050(1733); 3235(1799); 3238(1800)*.
метрична книга 2007 1 Воскресіння Христового - 3051(1733); 3236(1733)-2-й зош.; 3057(1736); 3223(1798); 3225(1798)-2-й зош.; 3231(1799)-н.*, ш., с.; 3227(1799); ц. Преображення Господнього - 3051(1733); 3236(1733)-2-й зош.; 3057(1736); 3223(1798); 3225(1798)-2-й зош.; 3227(1799); 3231(1799); ц. Св.Миколая - 3051(1733); 3074(1760); 3223(1798); 3225(1798)-2-й зош.; 3227(1799)-2-й зош.; 3231(1799)-3-й зош.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Нова Водолага, смт (у минулому містечко), Нововодолазький р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Державний архів Харківської області

1. Слобідсько-Українська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Преображенська, слоб. Нова Водолага Харківського пов.
4. –
5. Народження: 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 545
6. Шлюб: 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 545
7. –
8. Смерть: 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 545
9. –
10. –


1. Слобідсько-Українська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Миколаївська, слоб. Нова Водолага Харківського пов.
4. –
5. Народження: 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 545
6. Шлюб: 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 545
7. –
8. Смерть: 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 545
9. –
10. –


1. Харківське намісництво, з 1796 р. Слобідсько-Українська губернія,
з 1835 р. Харківська губернія
2. Бєлгородська єпархія, з 1799 р. Харківська єпархія
3. Церква Воскресенська, слоб. Нова Водолага Харківського пов.
4. –
5. Народження: 1779: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1780: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 545
6. Шлюб: 1779: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1780: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 545
7. –
8. Смерть: 1779: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1780: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 545
9. –
10. –
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2059
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 599 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: Нова Водолага, смт (у минулому містечко), Нововодолазький р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

"Южный край" 1881 р.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2059
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 599 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: Нова Водолага, смт (у минулому містечко), Нововодолазький р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

"Южный край" 1881
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Відповісти

Повернутись до “Літера Н”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 11 гостей