УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

НОВА УШИЦЯ (Літнівці), місто, Новоушицький р-н, Хмельницька обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4538
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2495 раз.
Подякували: 866 раз.
Стать: Жінка

НОВА УШИЦЯ (Літнівці), місто, Новоушицький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА » 03 травня 2018, 20:31

НОВА УШИЦЯ (до 1826 – Літнівці) – місто Хмельницької області, райцентр. Розташов. на р. Калюс (прит. Дністра), за 48 км від залізничної ст. Дунаївці. Населення 4,6 тис. осіб (2005).
Уперше згадане 1439, коли під забезпечення Літнівець і Вербовця Сеньку з Вербовця записано 40 гривен польських. У 15 ст. належало впливовим на коронному Поділлі магнатам Одровонжам. 1538 викуплене в Станіслава Одровонжа королевою польс. і вел. кн. литов. Боною Сфорца Арагонською і підпорядковане її Барському староству. 1565 і 1569 спадкоємці Секержинського сплачували з Літнівець податки з "3 плугів". 1578 Секержинський платить, крім цього, вже і за млин (на 2 кола). На 1616 Літнівці тримає (доживотно) Якуб Концький (Кацький).
За часів національної революції 1648–1676 Літнівці часто перебували в зоні бойових дій та на кордоні козац. Могилівського полку. 1672–99 із цілим Поділлям – під пануванням Османської імперії (власне під орудою козац. ленників султана).
1748 одержало магдебурзьке право та стало центром окремого староства. 1761 Літнівське староство тримав Костянтин Голуховський, 1770 – Юзеф Попель, 1789 – Феліція з Вишпольських Голуховська. На 1776 в Літнівцях налічувалося 172 дими (двори).
По 2-му поділу Речі Посполитої 1793 відійшло до Російської імперії. 1795 увійшло до Ушицького пов. Подільської губернії. На поч. 19 ст. перебувало у володінні подільського губернатора Володимира Чевкина (отримав його ще за наданням рос. імп. Катерини II). 1826 до Літнівців, які перейменували на Н.У., переведений зі Старої Ушиці повітовий центр (остаточно оформився 1829). На 1858 містечко мало 3933 жителі, на 1896 – 5821, у т. ч. 783 католики (переважно поляки) та 2979 євреїв.
За часів української революції 1917–1921 перетворилося на прикордонне місто (у зв'язку із анексією Бессарабії Румунією). З 1923 – райцентр (Кам'янецької округи), 1924 Н.У. отримала статус міста. З 1932 – у складі Вінницької області, з 1937 – Кам'янець-Подільської (з 1954 – Хмельницької) обл.
Від 14 липня 1941 по 27 березня 1944 окуповане гітлерівцями (поруч був кордон із підрумун. Трансністрією). Євреїв міста з вересня 1941 зігнали до гетто (у серпні та жовтні 1942 відбулися масові розстріли).
1962 Новоушицький р-н приєднаний до Дунаєвецького, 1965 – відновлений.
Нині Н.У. відома як с.-г. центр.
Гол. засіб місц. інформації – газ. "Наддністрянська правда".
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4538
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2495 раз.
Подякували: 866 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВА УШИЦЯ (Літнівці), місто, Новоушицький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА » 04 червня 2019, 15:35

Зображення
Нова́ У́шиця (до 1829 року — Літнівці) — селище міського типу в Україні, центр Новоушицької селищної територіальної громади і Новоушицького району Хмельницької області. Населення 4404 мешканці (2011).[4]
Історія
Вперше назва селища згадується в середині XV століття. В 1439 році польський шляхтич Сенько одержав королівську грамоту на володіння Літнівцями і сусіднім селом Вербовець. За переказами, назва Літнівці походить від того, що в них знаходилась літня резиденція польських панів.
У 1702–1703 роках Літнівці отримали привілей користуватися магдебурзьким правом.
Після другого поділу Польщі і приєднання Поділля до Росії в 1793 році царським указом від 16 липня 1795 року було утворено ряд повітів, в тому числі Ушицький повіт, до якого ввійшло і Літнівецьке староство.
В 1829 році місто було перейменоване на Нову Ушицю. Це було пов'язане з назвою повіту, центром якого було місто Ушиця на Дністрі (нині селище Стара Ушиця).
За переписом 1899 року всього населення в Новій Ушиці рахувалось 6 541 чоловік, з них міщан 6 248, селян 129, купців 34; всього будинків 739, у тому числі кам'яних — 50, крамниць — 44.
Восени 1919 року начальником залоги Нової Ушиці був полковник Армії УНР Шулай Михайло Мусійович.
В 1924 році Нова Ущиця отримує статус селища міського типу.
З 14 липня 1941 року по 27 березня 1944 року Нова Ушиця перебувала під німецькою окупацією.
В 1992 році відкрито історико-краєзнавчий музей.
В 1996 році розпочато газифікацію селища природним газом.
В 2014 році відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку.
В 2014 році 21 лютого скинули пам'ятник Леніну.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4538
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2495 раз.
Подякували: 866 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВА УШИЦЯ (Літнівці), місто, Новоушицький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА » 04 червня 2019, 15:42

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Нова Ушиця (до 1829 року — Літнівці) — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташована за 102 км від Хмельницького і за 48 км від найближчої залізничної станції Дунаївці. Через Нову Ушицю проходить автодорога Кам’янець-Подільський—Могилів-Подільський. Населення — 3,3 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Каскада і Філянівка.

Нова Ушиця — центр району, площа якого 0,8 тис. кв. км, населення 55,2 тис. чоловік (у т. ч. сільського 51,9 тис., міського 3,3 тис.). У районі — 64 населені пункти, підпорядковані селищній і 19 сільським Радам; 23 колгоспи, два радгоспи, 53,5 тис. га сільськогосподарських угідь, 47,8 тис. га орної землі; 5 промислових підприємств, 2 будівельні організації; 5 лікарень, 43 фельдшерсько-акушерські пункти, 11 пологових будинків; 54 школи, технікум механізації сільського господарства, 54 будинки культури й клуби, 52 бібліотеки.

Місцевість, де розташована Нова Ушиця, особливо береги річки Калюсу, була заселена з давніх-давен. Неподалік від селища, в урочищі Косиківцях, досліджено 15 скорчених поховань, знайдено шліфовані кам’яні сокири доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).

Уперше Літнівці згадуються в королівській грамоті за 1439 рік, яку дано польському шляхтичу Сеньку на володіння селом. У першій половині XVI ст. воно належало магнату Одровонжу, який мав багато маєтків на Поділлі. Однак королева Бона домоглася приєднання Літнівець та багатьох інших населених пунктів до Барського староства. Протягом трьох з половиною століть село перебувало під владою польських феодалів. Жителі Літнівець не раз повставали проти своїх гнобителів. Так, у 1702—1704 рр. вони брали участь у могутньому антифеодальному русі, що охопив усю Правобережну Україну. «Зухвале хлопство», як скаржилися пани, проливало шляхетську кров, захоплювало міста і села.

У середині XVIII ст. жителі королівського маєтку Літнівець, що становило окреме староство, добилися від Августа III привілею на самоврядування за магдебурзьким правом. Літнівці одержали статус міста. Тут поступово розвиваються цехові ремесла, кустарні промисли, торгівля.

Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії (1793 р.) утворено Ушицький повіт, до якого ввійшло і Літнівецьке староство. Самі Літнівці являли собою невеличке містечко, хоч і називалися містом. У 1820 році вони мали всього 388 жителів. 1829 року до Літнівець, розташованих у центрі повіту і на важливому поштовому шляху з Могилева-Подільського до Гусятина, переведено з Ушиці повітові установи. Тоді ж Літнівці були перейменовані на Нову Ушицю. З цього часу починається досить швидке зростання населення міста. За 45 років (1820—1864) воно збільшилося майже в десять разів. Жителі вели переважно дрібну торгівлю, займалися ремеслом. Однак більшість міщан поєднувала їх із хліборобством. У 1864 році з 3808 мешканців Нової Ушиці тільки з хліборобства жило 349 чоловік. Землю населення орендувало в сусідніх поміщицьких економіях, а також у міської управи, яка під час реформи 1861 року прикупила 2,4 тис. десятин, з них 1,3 тис. десятин орної. У 1864 році міщани й селяни обробляли 2,6 тис. десятин землі. Більшість родин мала маленькі клаптики землі, бо орендна плата була дуже висока.

З розвитком капіталістичних відносин посилювалася класова диференціація населення. В середині 60-х років 183 господарства міста вже застосовували найману працю, з них 137 мали по 1 робітнику, 43 — по 2—З, 3 — від 4 до 10 робітників.

Наприкінці XIX ст. в економіці міста, як і раніше, провідну роль відігравали ремесло й торгівля. У 1897 році з 6540 жителів міщан було 6248, селян—129. 120 ремісників шили одяг, 50 — обробляли дерево й залізо, 3 — були ювелірами. В місті налічувалося 44 крамнички. Кожного четверга збиралися базари, щороку — з 3-го до 6-го серпня — проводилися ярмарки. На початку XX ст. у Новій Ушиці з’являються невеличкі підприємства напівкустарного типу. У 1910 році тут працювали гільзова фабрика, два заводи штучних мінеральних вод і цегельний. На них було зайнято всього 20 робітників. Крім того, в місті налічувалося 105 ремісничих майстерень з 146 робітниками. Міська біднота, яка становила понад 50 проц. населення, не могла знайти роботу на підприємствах і в майстернях, не мала можливості орендувати землю і мусила наймитувати в поміщиків.

Багато міщан і селян міста, які працювали в навколишніх економіях, взяло активну участь в широкому страйковому русі сільськогосподарських робітників, що в роки першої російської революції охопив десятки населених пунктів Ушицького повіту. З грудня 1905 по листопад 1906 року відбулося 35 селянських виступів. У лютому 1906 року міщани Нової Ушиці звернулися до Державної думи з вимогою знизити орендні ціни на міські землі і, звичайно, дістали відмову. Це, як зазначав губернатор, викликало посилення заворушень і невдоволення урядовою політикою. 9 березня того ж року члени соціал-демократичного гуртка, створеного восени 1905 року, розповсюдили серед населення прокламацію із закликом до бойкоту Державної думи.

Для боротьби проти селян Ушицького повіту губернські власті використовували регулярні військові частини. Так, у телеграмі на ім’я командира корпусу, розташованого у Вінниці, подільський губернатор у квітні 1906 року вимагав додатково надіслати в розпорядження ушицького справника драгунів. У повітовому центрі розквартировано 17-й козачий полк. Революційні виступи селян було придушено.

Напередодні першої світової війни в Новій Ушиці налічувалося 739 будинків, з них кам’яних — тільки 50. Незначний міський бюджет — 23,5 тис. крб. на рік — не давав можливості витрачати потрібні кошти на впорядкування вулиць і майданів, які залишалися брудними, захаращеними. У місті частим явищем були епідемії, однак боротьба з ними майже не велася. Приватною лікарнею на 15 ліжок, відкритою ще 1855 року, могли користуватися лише заможні мешканці. Наприкінці XIX ст. в її приміщенні почала працювати земська лікарня на 20 ліжок. 1911 року в Новій Ушиці діяли амбулаторія, приватна аптека і три аптекарські магазини. Медичний персонал, що складався з лікаря, двох фельдшерів, двох акушерок, обслуговував, крім міста, три волості з населенням 51 тис. чоловік.

В Новій Ушиці тривалий час були лише початкові навчальні заклади. Перші з них — парафіяльна школа і двокласне міське училище — засновані у 1869 році. 1902 року відкрито церковнопарафіяльну школу на 30 учнів і вище початкове училище на 180 учнів. Ушицьке земство прийняло рішення про спорудження приміщення для ремісничого училища, що мало готувати столярів, слюсарів, токарів та ковалів. Будівництво провадилося в основному на народні пожертвування і було закінчене 1908 року. В усіх цих закладах навчалося лише 40 проц. дітей шкільного віку. У 1915 році відкрилася гімназія, але працювати нормально вона не могла через труднощі воєнного часу.

В роки першої світової війни багато чоловіків було мобілізовано до армії. Після повалення самодержавства чимало фронтовиків під впливом більшовицької агітації відмовилося проливати кров заради збагачення імперіалістів і повернулося додому. Разом з солдатами-більшовиками гарнізону фронтовики вели в місті революційну агітацію. Наприкінці березня 1917 року трудящі Нової Ушиці обрали Раду робітничих депутатів, яка незабаром об’єдналася з Радою солдатських депутатів. Але переважали в ній меншовики, бундівці, які співробітничали з буржуазною міською думою.

Весною і влітку селяни боролися за ліквідацію поміщицького землеволодіння. Незважаючи на розпорядження буржуазного Тимчасового уряду про притягнення до карної відповідальності за участь в аграрних заворушеннях, біднота Нової Ушиці і сіл повіту активно включилася у страйкову боротьбу. Двічі — 11 і 17 липня — ушицький повітовий комісар звертався до губернського комісара з проханням прислати військові загони для придушення виступів селян. З другої половини 1917 року селянський рух набуває ще більшого розмаху. Той самий повітовий комісар писав, що селяни продовжують захоплювати поміщицькі маєтки, розпускають сільські та волосні органи влади; сільські комітети своїми постановами скасовують рішення не тільки суду, але й Сенату.

Після того як у Новій Ушиці стало відомо про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, трудящі почали боротьбу проти буржуазно-націоналістичної Центральної ради, за владу Рад. Наприкінці січня 1918 року з допомогою революційних частин 7-ї армії Південно-Західного фронту Радянську владу було встановлено в місті і в усіх селах Ушицького повіту. Однак наприкінці лютого радянське будівництво було перерване вторгненням на Поділля австро-німецьких військ. Влітку 1918 року в повітовому центрі створено більшовицьку підпільну групу, що очолила боротьбу трудящих проти іноземних загарбників і поміщиків, які повернулися до своїх маєтків. 5 червня Бюро преси НКВС РСФРР повідомляло, що в Ушицькому повіті «селяни продовжують громити поміщицькі маєтки, знищувати посіви і підпалювати ліси. В повіті тривають численні арешти членів земельного комітету».

Після втечі австро-німецьких окупантів Нову Ушицю захопили військові частини Директорії. Проти них у повіті діяли загони повстанців, що складалися з най-бідніших селян. 11 квітня 1919 року радянські війська, спираючись на допомогу повстанських загонів, визволили Нову Ушицю від петлюрівців. У повітовому центрі було створено ревком на чолі з Е. І. Дайчманом, засновано більшовицьку організацію. Про неї в бюлетені Секретаріату ЦК КП(б)У від 7 червня говорилося: «Організація існує з квітня 1919 року, членів — 9, співчуваючих — 6. Партійна робота налагоджується, відчувається нестача партійних працівників (агітаторів тощо). Відкрито клуб і бібліотеку-читальню. Літератури розповсюджується багато. Попит на неї великий. Комуністи з допомогою ревкому збирали серед населення продовольство, білизну, теплі речі і передавали їх червоноармійцям.

У червні 1919 року петлюрівці разом з корпусом січових стрільців знову вдерлися в Нову Ушицю. Проти петлюрівців, а потім польських інтервентів, які в грудні 1919 року окупували Ушицький повіт, піднялися на боротьбу народні маси. В повіті діяли партизанські загони, якими керував підпільний повітовий ревком. У листопаді 1920 року частини Червоної Армії остаточно визволили Нову Ушицю.

16 листопада створено повітовий і міський ревкоми. У січні наступного року міськревком передав владу новообраній Раді робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. З лютого відкрився повітовий з’їзд Рад, на якому 177 делегатів від сільських і волосних виконавчих комітетів обрали повітовий виконком. З 20 членів виконкому 11 були комуністи. Влітку 1921 року Новоушицька партійна організація налічувала в своїх рядах 46 членів РКП(б); партійний комітет очолював Підсуха. В червні відбувся II повітовий з’їзд Рад. Він вітав рішення X з’їзду РКП(б) про заміну продрозверстки продподатком, прийняв ухвалу про боротьбу з розрухою, оголосив війну неписьменності. Першими помічниками партійного комітету і повіт-виконкому в організації відбудови господарства, налагодженні роботи освітніх і культурних закладів виступали повітовий комітет комсомолу і Новоушицька міська організація КОМУ. Ця організація, створена у серпні 1920 року, в червні 1924 року налічувала 19 комсомольців.

Велику роль у відродженні господарства міста, яке в роки громадянської війни зовсім занепало, відіграло спорудження в 1922 році одеським трестом «Південенерго» Новоушицької електростанції. Електричне освітлення з’явилося у школах, клубах, бібліотеках. У 1922/23 навчальному році в місті вже працювали дві семирічні, три початкові та індустріально-технічна професійна школи. Вчителі і взагалі всі освічені громадяни були мобілізовані на боротьбу з неписьменністю. В результаті наполегливої роботи у 1926 році в Новій Ушиці і її передмістях близько половини жителів (3111 із загальної кількості 6488) вже вміло писати й читати. Виходили газети «Серп і молот» (перший номер датований 21 липня 1921 р.) і «Вісті» — спільне видання Кам’янецького і Новоушицького повітових парткомів.

У місті відкрито два клуби — ім. КСМУ і робітничо-селянської міліції. За проханням польського населення приміщення колишнього костьолу теж переобладнано під клуб. З розвитком культури і освіти зростав попит на книги: 1922 року в Новій Ушиці відкрито філіал харківського акціонерного товариства «Село — книга». У 20-х роках діяло товариство «Друзі радіо».

У 1923 році було утворено Новоушицький район, а наступного року Нову Ушиціо переведено до розряду селищ міського типу, бо за економічним розвитком вона не відповідала статусу міста. У 1924 році в Новій Ушиці і с. Філянівці, що примикало до селища, налічувалося 984 господарства, більшість з яких займалася землеробством. В їх користуванні було понад 2,5 тис. десятин землі, яку вони одержали від Радянської влади. Райком КП(б)У, райвиконком, селищна Рада провадили велику роботу щодо залучення селян до кооперативних товариств. Наприкінці відбудовного періоду в Новій Ушиці діяли сільськогосподарське, споживче і ощадно-позичкове товариства. Восени 1929 року в Новій Ушиці та її околицях — сс. Каскаді і Філянівці — засновано 4 колгоспи. Новоушицька артіль ім. III Інтернаціоналу об’єднувала 109 дворів.

На кінець 1934 року колективізацію одноосібних селянських господарств в селищі і районі було завершено. Важливу роль в організації колгоспів відіграли 22 робітники-двадцятип’ятитисячники, які за завданням партії приїхали в Новоушицький район у січні 1930 року. Того ж 1930 року було створено Новоушицьку МТС. Держава оснащувала її потужною технікою. За передвоєнне десятиріччя тракторний парк станції збільшився з 20 до 53 машин. Збиральні роботи виконували 11 комбайнів та інша техніка.

Успішно розвивалися сільськогосподарські артілі, зростала кількість ударників і стахановців. Урожаї зернових наприкінці 30-х років досягли 13 цнт з га, а передова бригада колгоспу ім. III Інтернаціоналу, яку очолював І. Ф. Жеребний, збирала пересічно по 32 цнт зерна кукурудзи з га. І. Ф. Жеребний в 1939 і 1940 рр. був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

З кінця 20-х років в Новій Ушиці поряд з сільським господарством розвивалася промисловість. У 1927 році засновано плодоконсервний, а у 1933 — маслоробний заводи, де працювало близько 200 робітників. Крім того, у районному центрі налічувалося чимало підприємств промислової кооперації: меблева, швейна, взуттєва, харчова та інші артілі. 1940 року всі підприємства й артілі випустили продукції майже на 2 млн. крб. Із зростанням обсягу виробництва підвищувалися заробітки трудівників. Так, середньорічна заробітна плата робітниць швейної артілі ім. Першого травня протягом 1932—1940 рр. збільшилася майже вдвоє.

Напередодні Великої Вітчизняної війни Нова Ушиця була вже добре впорядкованим селищем. 1940 року тут працювали лікарня на 80 ліжок, поліклініка, санітарно-епідеміологічна станція, станція швидкої допомоги. Про здоров’я трудящих дбали 7 лікарів та 18 фельдшерів і медсестер.

В селищі успішно здійснювалося обов’язкове семирічне навчання. 1934 року новоушиць-ку семирічну школу перетворено на середню, через три роки відбувся перший випуск десятого класу. Наприкінці 30-х років було завершено будівництво двоповерхового приміщення нової школи. В останньому передвоєнному році в двох середніх школах налічувалося 919 учнів і 39 учителів. З 1929 року в Новій Ушиці працював технікум механізації сільського господарства, створений на базі колишньої профтехшколи. 1940 року в ньому навчалося 207 чоловік.

Перед Вітчизняною війною в селищі видавалася районна газета «Комунар», на шпальтах якої висвітлювалося життя трудящих району, робота новоушицьких колгоспів, підприємств, клубів, бібліотек, кінотеатру. З початком війни газета друкувала матеріали про героїчні подвиги радянських воїнів.

Радянські війська вели важкі кровопролитні бої з переважаючими силами ворога. 13 липня на західній околиці Нової Ушиці, біля с. Філянівки, німецьким танкам і частинам мотопіхоти, які наступали з боку Миньковець,перепинили шлях артилеристи 680-го полку 169-ї стрілецької дивізії. В цьому нерівному бою особливо відзначилася протитанкова батарея молодшого лейтенанта М. Лабуса. Командир гарматної обслуги сержант О. Філєв і навідник Я. X. Кольчак знищили 4, а сержант М. Тарасенко підбив 2 танки. Просування гітлерівців було затримано. За мужність і відвагу, проявлені в боротьбі проти ворога, Я. X. Кольчака, першого серед артилеристів, удостоєно звання Героя Радянського Союзу; М. Лабуса і О. Філєва нагороджено орденом Леніна, шістьох інших воїнів-артилеристів — орденом Червоного Прапора. Про подвиг артилеристів розповів у своїй книзі «Життя на війні» учасник цього бою журналіст С. О. Борзенко.

Захопивши 14 липня Нову Ушицю, гітлерівці вчинили у селищі і районі жахливі злодіяння. За час окупації вони закатували 3220 мирних громадян, з них 2019 безпосередньо в Повій Ушиці, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 5237 чоловік. Священна ненависть і гнів сповнювали серця радянських людей. Боротьбою населення проти ворога керувала підпільна група, створена в Новій Ушиці восени 1941 року. До неї входили 12 чоловік: Я. У. Павлик, М. К. Олійник, А. А. Швець, Є. А. Рибаченко, В. І. Побережний та ін. 8 листопада, у 24-у річницю Великого Жовтня, в с. Струзі таємно проведено збори комуністів і комсомольців району, в яких взяли участь 36 чоловік. Я. У. Павлик, що керував зборами, закликав присутніх посилити антифашистську пропаганду серед населення, організовувати підпільні групи.

З метою координації дій підпільних груп і партизанських загонів І. К. Николюк, який взяв на себе обов’язки секретаря підпільного обкому КП(б)У, 13 грудня скликав у с. Жабинцях керівників підпільних організацій Новоушицького, Михалпільського, Миньковецького і Барського районів. Було ухвалено створити штаб партизанського руху при підпільному обкомі КП(б)У. Начальником штабу призначили М. К. Олійника, комісаром — Я. У. Павлика, начальником особливого відділу — А. А. Швеця. На початку січня 1944 року штаб організував 13 партизанських загонів, у яких налічувалося близько 900 бійців. Вони діяли у південно-східних районах області. Загін, яким керував Я. У. Павлик, за період з січня по березень 1944 року роззброїв і взяв у полон 11 автоматників ворога, перервав телефонний зв’язок на лінії Стара—Нова Ушиці, знищив кілька телефонних комутаторів, п’ять сепараторних пунктів, захопив в окупантів і роздав населенню багато продовольства. В ніч на 8 березня народні месники підірвали міст поблизу Нової Ушиці, і не встигли фашистські сапери відремонтувати його, як партизани знову висадили міст у повітря.

Бійці загону брали участь в боях, що вели частини 100-ї та 151-ї стрілецьких дивізій 38-ї армії за визволення Нової Ушиці від гітлерівців. Партизани знищили понад 60, взяли в полон 25 солдатів і офіцерів ворога, захопили чималі трофеї.

26 березня 1944 року жителі селища урочисто зустрічали своїх визволителів — радянських воїнів і партизанів. Незабаром відновили діяльність райком партії, райвиконком. Почала працювати комісія розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників. Було визначено суму збитків по району, яка перевищила 117 млн. крб. У Новій Ушиці тільки колгоспу ім. III Інтернаціоналу завдано шкоди на 3,9 млн. крб. Відступаючи, ворог зруйнував або пошкодив приміщення промислових підприємств, шкіл, дитячих ясел та садків, культурно-освітніх закладів. Багато мешканців селища залишилося без житла. Не вистачало продовольства, палива. Райком КП(б)У, селищна Рада організували декади і місячники матеріальної допомоги родинам фронтовиків та інвалідам війни. Було створено фонди допомоги сиротам і дітям воїнів. Держава допомогла будівельними матеріалами, що дало можливість відремонтувати чимало жител, громадських будівель.

Успішно відбудовувалися промислові підприємства. Через чотири місяці після закінчення Великої Вітчизняної війни почав працювати плодоконсервний завод, стали до ладу й інші підприємства. Відновили роботу автоколона, МТС. На кінець четвертої п’ятирічки консервний завод, деревообробна артіль «Пила» і взуттєва — «Форпост» значно перевищили довоєнний рівень виробництва.

Гірше стояли справи в чотирьох сільськогосподарських артілях. Тривалий час вони залишалися слабкими: занедбані в роки війни поля давали низькі врожаї, громадське поголів’я зростало повільно. На початку 50-х років у колгоспах налічувалося всього 26 корів, 64 свині. Перелом стався після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Того року колективні господарства об’єдналися в одну артіль — ім. Мічуріна, за якою було закріплено 2352 га землі, у т. ч. 1339 га орної. Протягом наступних чотирьох років колгоспники добилися подвоєння врожайності зернових, а поголів’я худоби зросло в десять разів. Прибутки від рослинництва і тваринництва становили понад мільйон крб. (за старим масштабом цін). 1962 року артіль стала спеціалізуватися на відгодівлі худоби.

За роки восьмої п’ятирічки колгосп ім. Мічуріна перетворився у справжню фабрику м’яса. 1970 року на його фермах налічувалося близько 1,7 тис. свиней, 440 голів великої рогатої худоби. Господарство щороку виробляло пересічно З тис. цнт свинини й яловичини. П’ятирічне завдання продажу м’яса державі виконано на 102 проц. Створено міцну кормову базу. Крім кормових, вирощують зернові культури, тютюн; є 146-гектарний сад. Провадиться капітальне будівництво: споруджено багато виробничих приміщень і, зокрема, добре обладнаний свинарник на 1,5 тис. голів. Багато уваги приділяється механізації трудомістких робіт. У колгоспі не заспокоюються на досягнутому, дбають про майбутнє. Вишукувати й використовувати наявні резерви допомагає бюро економічного аналізу. Налагоджено виробниче навчання: відкрито школу підвищення кваліфікації колгоспних кадрів, яку протягом п’ятирічки закінчили 60 тваринників, рільників та спеціалістів сільського господарства. У 1970 році 14 чоловік навчалися в районному університеті сільськогосподарських знань.

Ініціатором усіх корисних починань є колгоспна партійна організація, яка об’єднує 30 членів КПРС; майже всі вони працюють безпосередньо на виробництві. Комуністи і 26 комсомольців колгоспу, депутати селищної Ради були заспівувачами соціалістичного змагання трудівників господарства за гідну зустріч піввікового ювілею Радянської влади і сторіччя з дня народження В. І. Леніна. Хід змагання щодня висвітлювався в «бойових листках», стіннівці «Вперед». На фермах, польових станах, в бригадах і ланках працювали політінформатори, трудівників обслуговували колективи художньої самодіяльності. Все це сприяло виконанню зобов’язань, взятих колгоспниками на честь знаменних дат.

Успішно завершили восьму п’ятирічку і промислові підприємства селища. Колектив плодоконсервного заводу вже з другої декади грудня працює в рахунок дев’ятої п’ятирічки. Він виготовляє п’ятдесят видів консервів, а також джем, соки тощо. Смачну продукцію заводу знають далеко за межами області — в Прибалтиці, на Уралі, Далекому Сході. Новоушицьке автопідприємство виконало п’ятирічний план з усіх показників до 4 грудня 1970 року. За зразкове обслуговування населення бригадира автобусної бригади комуніста П. А. Гаврилюка нагороджено орденом Леніна, чимало водіїв відзначено значком «Відмінник соціалістичного змагання УРСР».

«Міжколгоспбуд», заснований 1959 року, має досить потужну виробничо-технічну базу: цегельний завод, полігон для виробництва залізобетонних конструкцій, лісопильню, столярний та інші цехи. Колектив будівельників протягом п’ятирічки спорудив 60 (замість 51 за планом) приміщень виробничого й культурно-побутового призначення, а також житлових будинків.

За 1966—1970 рр. у селищі побудовано 23 об’єкти, з них 2 промислові підприємства: хлібозавод потужністю 30 тонн хліба на добу і молочний завод, що випускає 10 тонн продукції за зміну. Крім того, споруджено будинок побуту, магазин «Дитячий світ», готель, ресторан, кінотеатр ім. 50-річчя ВЛКСМ. Старе приміщення кінотеатру реконструйовано і передано піонерам. Здано в експлуатацію триповерхове адміністративне приміщення і 7 двоповерхових житлових будинків. Індивідуальні забудовники з допомогою державних кредитів спорудили 300 добротних осель. В роки дев’ятої п’ятирічки заплановано побудувати дитячу лікарню, поліклініку, дитячий комбінат, ще одну школу.

Велику роботу проведено щодо благоустрою Нової Ушиці: прокладено тротуари, заасфальтовано центральні вулиці, встановлено лампи денного світла; до 6,5 км подовжено водопровід. Створено нові зелені масиви, розширено парк культури і відпочинку. Жителі щороку висаджують багато дерев, кущів і квітів.

Поліпшується побутове обслуговування населення. В 1970 році в селищі налічувалося 25 торговельних підприємств, 13 підприємств громадського харчування, їх товарооборот становив понад шість млн. карбованців.

Зросла мережа медичних закладів: споруджено нове приміщення лікарні на 200 місць, працюють протитуберкульозний диспансер на 75 ліжок, поліклініка. 27 лікарів і серед них заслужений лікар УРСР фтизіатр Й. О. Зновицький повертають людям здоров’я, а часто і саме життя. В тому, що в селищі майже ліквідовані інфекційні захворювання, а смертність серед населення у 1969 році знизилася до 7,6 чоловіка на тисячу жителів, є чимала заслуга і медичних працівників.

У Новій Ушиці кожний третій житель вчиться. І діти, і молодь здобувають освіту в 3 середніх (з них одна вечірня і одна заочна), восьмирічній школах, у спецшколі-інтернаті. 1967 року середня школа відзначила свій 30-річний ювілей. За цей час її закінчило близько тисячі юнаків і дівчат, серед них було 50 медалістів. Чимало випускників школи стали вчителями, лікарями, агрономами, п’ять — кандидатами наук; багато пішло працювати на підприємства, в колгосп.

У післявоєнні роки близько 3 тис. юнаків і дівчат здобули спеціальність техніка-механізатора в Новоушицькому технікумі механізації сільського господарства. За успішну підготовку кваліфікованих кадрів для сільського господарства в 1967 році технікуму вручено Перехідний прапор ЦК ЛКСМУ і Республіканської ради профспілок.

Виконком селищної Ради багато уваги приділяє задоволенню культурних потреб трудівників Нової Ушиці. При будинку культури відкрито клуб вихідного дня «Корчагінець», учасники якого влаштовують тематичні вечори, вечори запитань і відповідей. Драмгуртківці показали глядачам оперу «Наталка Полтавка», комедію «Шельменко-денщик» та інші п’єси. На сцені будинку культури виступають духовий і естрадний оркестри, колгоспний хор. Стали традицією урочисті проводи юнаків до Радянської Армії, ветеранів колгоспу — на заслужений відпочинок, громадське відзначення «золотих» та «срібних» весіль тощо.

Плідно працюють місцеве відділення товариства «Знання», районна і дитяча бібліотеки. Колектив районної бібліотеки, який обслуговує понад 2,5 тис. читачів, активно пропагує нову літературу, виступає з усними журналами, присвяченими знаменним датам і творчості письменників. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна було випущено плакати, організовано виставки: «Великий, близький, простий», «Життя Леніна — вічний приклад для молоді», «В. І. Ленін у спогадах сучасників», «Ленін і Україна», «Трудящі Поділля — Леніну». Провадилися ленінські теоретичні конференції і читання. Змістовні і цікаві матеріали до ювілею великого вождя вміщувала районна газета «Наддністрянська правда».

Трудящі Нової Ушиці докладають всіх зусиль до виконання ленінських заповітів, втілених у величних накресленнях дев’ятого п’ятирічного плану.

А. Д. БІЛИК, В. В. ЗАЙЦЕВ, І. С. ЗЕЛЕНЮЩ
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Н

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Aushanbibi, АннА, Balymba, Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], kapriol