Новоайдар, смт, Луганська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Новоайдар, смт, Луганська обл, Україна

Повідомлення АннА »

НОВОАЙДАР – с-ще міськ. типу Луганської області, райцентр. Розташов. на р. Айдар (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону). Населення 9 тис. осіб (2005).
Як і більшість степових поселень, Н. залюднювався не раз і мав великі перерви в істор. існуванні (перші поселення на цьому місці археологи пов'язують із салтівсько-маяцькою культурою серед. 8 – поч. 10 ст., часів хозар. домінування в регіоні; назва Айдар може бути пов'язана з іменем болг. хана). Проте перше відоме укріплення на правому боці р. Айдар збудоване вже під егідою Всевеликого Війська Донського бл. 1687 (вірогідно, у зв'язку з напругою на кордоні під час Кримських походів 1687 і 1689), хоча укр. та донські козаки-промисловики відвідували ці місця й раніше (згадки Айдарської станиці, де отаманом був Яким Кузовченко, є з-перед 1686; офіц. датою заснування Н. визнають 1685), а поруч із сусіднім Старим Айдаром існував давній татар. "перелаз" через річку. У переписному листі козац. містечок за 1707 вказано: "тому 20 років збудовано Новоайдарський городок і в ньому 70 мешканців". Мешканців Н. звали "новодонцями", і серед них значну частку складали особи, яких царський уряд трактував як утікачів (а ще й розкольників-старообрядців), котрих треба повернути до старих осель. Відтак новоайдарці активно підтримали Булавінське повстання 1707–1709. Царські карателі знищили містечко, а землі по р. Айдар у винагороду за участь у придушенні повстання передали Острогозькому полку слобідських козаків.
1719 Старий і Новий Айдари зараховують до міст Бахмутської провінції Азовської губернії і укріплюють за наказом царського уряду. Згодом Н. підпорядковувався Старобільському пов. Харківської губернії. До 1800 населення Н. мало статус козаків (з переведенням його на становище однодвірців бл. 400 козаків-чоловіків, аби не позбутися свого статусу, переселилися на Кубань). Перед 1862 в містечку налічувалося 2 церкви та 500 дворів, в яких мешкало 3886 жителів, щорічно відбувалося 3 ярмарки.
Під час революц. подій 1917–20 осн. опонентами в регіоні були більшовики та білогвардійці з Дону. З 1923 Н. стає райцентром (ліквідований 1962 та знову відновлений 1965). Від 12 липня 1942 по 21 січня 1943 окупований гітлерівською Німеччиною. Статус с-ща міськ. типу одержав 1957.
Сучасна економіка регіону сфокусована на с.-г. заняттях і видобутку газу та вугілля.
На території Новоайдарського р-ну розташовані заповідні землі Стрілецького степу.
Гол. засіб масової інформації – газ. "Вісник Новоайдарщини".
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Новоайдар, смт, Луганська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Новоайда́р — селище міського типу в Україні, районний центр в Луганській області. Населення — 8 622 осіб.
Історія
Перші поселення, які відкриті археологами на околиці селища Новоайдар відносяться до салтово-маяцької культури. Вперше Новоайдар як козацька слобода з'являється на карті України у 1687 році, коли на річці Айдар будують свої військові укріплені містечка козацькі вихідці з Дону, які звали себе новодонцями, про що в переписному листі козацьких містечок за 1707 рік вказано «тому 20 років збудовано Новоайдарський городок і в ньому 70 мешканців».
На початку XVIII сторіччя новоайдарці активно підтримали збройне повстання Кіндрата Булавіна. Разом із придушенням повстання у 1708 році було знищено дотла й Новоайдарську слободу, а всіх її мешканців, не виключаючи жінок і дітей було страчено. Лише через кілька десятиліть на попелищах бунтівної слободи знову з'являються люди. Цього разу відновлюють поселення селяни Судженського повіту Курської губернії.
У 1779 році Новоайдарська слобода стала повітовим містом Азовської губернії і дістала сучасну назву Новоайдар. Згодом після створення Української, а потім Дніпровської укріплених ліній оборонне значення Новоайдару було втрачено.
У 1918 році в запеклих боях між селянськими угрупуваннями, білогвардійськими та червоногвардійськими загонами в Новоайдарі було встановлено радянську окупацію. 7 березня 1923 року село стало центром Новоайдарського району Старобільської округи.
Під час Другої світової війни, 12 липня 1942 року німці ввійшли до мсіта. 21 січня 1943 року радянські війська захопили Новоайдар.
За період Другої світової війни загинуло 6448 осіб. На Айдарщині 34 братських могили, в яких заховано понад 1500 воїнів.
1957 року Новоайдар отримує статус селища міського типу, тут починають будуватись двоповерхові житлові будинки та об'єкти соціальної та культурної сфери.
За час існування Новоайдарський район та населені пункти піддавалися змінам в адміністративно-територіальному устрої. В 1962 році в зв'язку з укрупненням сільських районів Новоайдарський район був ліквідований, а у 1965 році знову відновлений.
1991 року на Всеукраїнському референдумі більшість жителів Новоайдара (понад 86 %) підтримало проголошення незалежності України. Новоайдар дав назву добровольчому батальйону «Айдар» у складі українських сил, що визволяли Донбас від російських терористів влітку 2014 року.
15 серпня 2014 року місцеві патріоти за допомогою крану демонтували пам'ятник російському вождеві Леніну, як символ окупаційної радянської влади[2][3].
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Новоайдар, смт, Луганська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Новоайдар — селище міського типу, центр Новоайдарського району. Розташований на річці Айдарі, лівій притоці Сіверського Дінця, за 58 км на північний захід від Луганська і за 3 км на південний захід від станції Новий Айдар на залізниці Москва—Донбас. З обласним центром Новоайдар сполучений залізницею і автомагістраллю Луганськ—Старобільськ. До 1920 року село Новоайдар було волосним центром Старобільського повіту Донецької губернії, у 1920 році стало центром Новоайдарського підрайону, а в 1925 році — Новоайдарського району Старобільського округу. На селище міського типу Новоайдар перетворений у 1957 році. Населення — 5700 чоловік.

В околицях селища виявлені рештки неолітичної стоянки та кочівницькі кургани.

Новоайдар заснований донськими козаками в 2-й половині XVII століття. Для захисту від набігів степових кочовиків — ногаїв і татар — на правому березі річки Айдару було збудоване військове козаче містечко1. Тут оселялось багато селян-втікачів. Разом з козачою біднотою вони виступали проти своїх гнобителів, брали активну участь у Булавінському повстанні 1707 року. Новоайдарський козак І. Лоскут, учасник селянської війни під проводом С. Разіна, був одним із ватажків цього повстання. Царські війська жорстоко розправилися з новоайдарцями. В 1708 році вони спалили станицю і стратили більшість її жителів. Лише через кілька років тут знову виникло поселення.

У 1719 році Новоайдарська слобода стала повітовим містом Азовської губернії. Згодом, після створення Української, а потім Дніпровської укріплених ліній, оборонне значення Новоайдара занепало. Перша половина XIX століття характеризується зростаючим зубожінням його жителів, яких відносили до розряду державних селян. Вони мусили сплачувати великі грошові податки і виконувати натуральні повинності.
Після реформи 1861 року на душу населення в селі припадало всього 1,8 десятини землі. Але й цю землю обробляти було нічим — не вистачало тягла. Селяни розорялися, йшли в найми або на заробітки на шахти і заводи. У 1900 році на сезонні заробітки пішло 876 чоловік, в 1903 році — 1370 чоловік, в т. ч. 69 сімей повністю.

Голод, холод, неписьменність — такою була доля селян. Вони жили в темних хатах, збудованих з рублених колод. В цих хатах була одна кімната, сіни і комора.

Під час епідемій холери та цинги в 1848—1849 рр. в Новоайдарі померло 240 чоловік, або близько 10 проц. усіх жителів. Особливо велика смертність була серед дітей. Так, у 1903 році з 806 хлопчиків віком від 6 до 17 років померло 560, а з 760 дівчаток такого ж віку — 506. Однією з причин цього був вкрай низький рівень медичного обслуговування. В 1903 році Новоайдар мав усього одну медичну дільницю на два ліжка. А оскільки вона обслуговувала відразу кілька волостей, то на 10 тис. чоловік припадало одне ліжко. Медперсонал складався з двох фельдшерів.

Не краще було і з народною освітою. До Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі працювали 4 початкові школи — 2 парафіальні і 2 земські. Та в них могли вчитися не всі. Основна маса селян лишалась неписьменною. В 1905 році з 3488 чоловіків Новоайдара грамотних налічувалось тільки 395 і лише 19 — з 3055 жінок. З 955 хлопчиків шкільного віку вчилося 132, а з 663 дівчаток — три.

Віковий гніт самодержавства, злидні, низький рівень культури і охорони здоров’я викликали у селян протест. У 1904 році, коли почалась російсько-японська війна, в період мобілізації до армії серед призовників села відбулося заворушення, яке було придушене загоном козаків. Під час першої російської революції 1905— 1907 рр. селяни-бідняки Новоайдара відібрали в куркулів землю і поділили її між собою. Власті відповіли на це жорстокими репресіями. Десятки селян були засуджені і відправлені на заслання.

Місцеві жителі жили головним чином з сільського господарства. Проте культура землеробства і врожаї були дуже низькими. Лише близько 40 куркульських господарств з більш як тисячі слобідських дворів мали у своєму розпорядженні сівалки, косарки, молотарки та інші сільськогосподарські машини, а також достатню кількість тяглової сили для обробітку землі. А бідняки здебільшого працювали в супрязі, об’єднуючи тягло двох або кількох господарств. Вони збирали щонайбільше 30—40 пудів зерна з десятини навіть у врожайні роки. Селяни часто голодували.

Нестача тягла і низькі врожаї, а також сусідство великих промислових центрів Донбасу позначились на всьому господарстві новоайдарців, на їх житті й побуті. Багато з них змушені були вдаватись до торгівлі худобою — прасольства. Цьому сприяло географічне положення селища, яке лежало на шляху з хліборобської Старобільщини в Луганськ. Багато жителів Новоайдара скуповували худобу в Старобільську та Біловодську і збували її з вигодою в містах Донбасу.

Розвивались і промисли. В Новоайдарі на початку XX століття було 3 приватні артілі по обробці шкір і збуту продукції, 2 вальцьові млини. 13 господарств жили з бондарства, 10 — з ковальства, 7 — виготовляли колісні візки і т. д. Проте це мало полегшувало становище трудового селянства. Особливо тяжко жилося йому в роки першої світової війни.

Тягар воєнних років, нескінченні утиски з боку властей — все це призводило до невдоволення самодержавством. Тому коли прийшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, її з радістю зустріли селяни Новоайдара.

В грудні 1917 року тут утворилась перша Рада селянських і солдатських депутатів. Рада проводила збори селян, роз’яснювала їм декрети Радянської влади. Було здійснено націоналізацію землі.

В 1917 році для боротьби з контрреволюцією в Новоайдарі було організовано червоногвардійський загін, який охороняв село від нападів контрреволюційних банд. Очолив його місцевий житель П. Г. Ільїнов. В одній із сутичок з бандитами він загинув смертю хоробрих.

У 1918 році населення повстало на боротьбу проти німецьких окупантів. Житель А. І. Скрипниченко не залишав гвинтівки навіть працюючи в полі. Якось він обстріляв німецький броньовик, що з’явився біля села. Пізніше розрізнені виступи місцевих жителів набрали форм організованої боротьби проти загарбників. У Новоайдарі було створено партизанський загін, до якого ввійшло 100 місцевих жителів. Серед них — І. Ю. Гусєв, Б. Гостєв, О. Євсютін, І. Малик, К. А. Андросов, Є. М. Бочаров, М. Андросов, І. В. Шопін та інші1. Командиром загону був Д. 6. Щербак. 16 грудня 1918 року партизани вирушили з Новоайдара і наступного дня в селі Половинкиному вступили в бій з білокозаками. Смілива атака партизанів закінчилась перемогою: білокозаки відійшли. Згодом загін влився у Старобільський революційний полк, сформований у січні 1919 року на базі місцевих партизанських загонів. Командиром полку призначили С. К. Коваленка. Пізніше він був реорганізований у 372-й стрілецький полк, який громив білогвардійців на території Старобільського повіту, визволяв Донбас і Крим, у складі Української трудової армії брав участь у відбудові Донбасу. За участь у розгромі кавалерії Шкуро і визволенні міста Короча командира полку С. К. Коваленка нагородили орденом Червоного Прапора.

За роки першої світової і громадянської воєн сільське господарство Новоайдара зовсім занепало; в селі відчувалась гостра потреба в робочій худобі, насінні, реманенті тощо. Молодій Радянській республіці необхідний був хліб. Новоайдарському районному продовольчому комітету довелося здійснювати продрозверстку в надзвичайно тяжких умовах боротьби з бандами, які всіляко намагалися зірвати заходи Радянської влади. Великий опір чинили і куркулі. Боротьбу з бандитизмом і місцевими куркулями проводили Новоайдарський підрайонний і сільський ревкоми (до Старобільського району входило кілька підрайонів, у т. ч. і Новоайдарський). Їх очолювали у 1920 році П. П. Колосов та 6. М. Бочаров.

Ревкоми займалися також питаннями забезпечення населення продовольством, поданням допомоги червоноармійським сім’ям. Тільки за перші місяці 1920 року їм було видано 53 тис. карбованців.

У 1921 році в донесенні Старобільському управлінню новоайдарці повідомляли про остаточний розгром банди Звєздова. Пізніше було докінчено і з іншими бандами. В цій боротьбі загинули активісти І. Ю. Гусєв, К. А. Андросов, І. В. Шопін та інші.

Тяжкі матеріальні умови спричиняли масові захворювання серед населення. Тут лютували епідемії, особливо холера.

Керівну роль у боротьбі за зміцнення Радянської влади у селі відігравали комуністи. Партійний осередок в Новоайдарі утворився в 1921 році. До його складу входили П. М. Заморов, С. А. Копанєв, Н. І. Корзун, Г. М. Єжак та інші — всього 6 членів і 4 співчуваючі. Осередок дбав про зростання своїх рядів. Перед кожним комуністом ставили завдання підготувати з числа бідняків і колишніх червоноармій-ців до вступу в партію 3—4 чоловіки. І вже через рік партосередок зріс до 20 чоловік. Комуністи проводили серед бідняків активну роботу. П. М. Заморов став першим військкомом Новоайдарської волості. З ініціативи Н. І. Корзун у Новоайдарі було засновано дитячий будинок.

Головною турботою партосередку була заготівля хліба. В 1921 році Новоайдарський партійний осередок виділив для допомоги старобільському продзагонові 10 комуністів. У селі Олексіївці куркулі чинили запеклий опір проведенню хлібозаготівель. Розгорівся справжній бій, в якому загинуло понад 30 бійців продзагону, але завдання було виконане.

Велика роль у справі зміцнення Радянської влади в селищі належала Новоайдарському комнезамові, організованому в 1921 році. Головою його селяни обрали І. І. Шопіна. Комітет розподіляв землю, обстоював інтереси бідноти, допомагав сім’ям червоноармійців, проводив боротьбу з спекуляцією.

Вірним помічником партійної організації була молодь села. В серпні 1921 року в Новоайдарі утворився комсомольський осередок. Перші комсомольці селища — П. І. Черкашин, В. Я. Шпіленко, М. Т. Єременко, сестри І. Г. і О. Г. Єременко та інші — проводили активну культмасову роботу: створювали хати-читальні, виступали з лекціями і бесідами. У дні церковних свят вони організовували антирелігійні по-ходи-кар навали. На відкритих майданчиках молодь танцювала, співала пісень. Застрільниками цих заходів були комсомольці В. Ф. Бахмутський, О. І. Шопіна, Я. Козловська, П. Мііценко та інші. В клубі, відкритому в колишньому попівському будинку, комсомольці і молодь створили читальню, організували гурток художньої самодіяльності, що виступав з спектаклями і концертами.

Новоайдарські комсомольці були ентузіастами боротьби за ліквідацію неписьменності серед населення. В селищі у 1923 році діяли 2 лікнепи, в яких навчалося понад 70 чоловік. Згодом лікнепи організовувались при десятихатках. За навчання взялося близько 500 чоловік. Заняття проводили комуністи і комсомольці — М. І. Тіханов, В. І. Єфремов, М. П. Крицький, О. І. Коваль, К. М. Козловська, Р. С. Єременко, І. І. Рижков, М. А. Ільїнова, Г. П. Особова та інші.

Рік у рік міцніла новоайдарська партійна організація. В 1923 році в ній налічувалось понад 30 комуністів і кандидатів у члени партії. Вона спрямовувала діяльність комнезаму, дбала про розвиток охорони здоров’я і народної освіти, провадила широку роботу серед жінок. В 1927 році в Новоайдарі відкрили школу-семирічку, в якій працювало 7 учителів, що навчали і виховували 350 дітей. У 1929 році відбувся перший випуск. Пізніше, 1936 року тут, у новому двоповерховому приміщенні, почала працювати середня школа.

Партійна організація селища в перші роки Радянської влади провела в Новоайдарі велику роботу по соціалістичному перетворенню сільського господарства. В 1924 році з її ініціативи тут було створено комуну «Червоний хлібороб», яку в 1925 році реорганізували у Товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). В 1929 році в Новоайдарі на базі ТСОЗу виник перший колгосп «П’ятирічка». В нього вступило 130 сімей. Господарство мало 8 пар волів, 10 пар коней, близько 1200 га землі. Головою першого колгоспу була місцева жителька М. А. Ільїнова, вдова загиблого командира партизанського загону П. Г. Ільїнова.

В 1930 році в Новоайдарі, крім «П’ятирічки», було організовано ще 4 колгоспи — «Червоний партизан», «13-річчя Радянської влади», ім. 8 Березня та ім. Ворошилова. В 1934 році ці колгоспи об’єдналися в одне господарство — колгосп ім. Косіора, пізніше — ім. Тельмана. У колгоспі налічувалось 300 дворів, він мав 1150 га землі, в т. ч. 950 га орної. З 1932 року виробничу допомогу цим колгоспам почала подавати створена в селищі Новоайдарська МТС, яка мала 20 тракторів. Першим директором MTС був призначений двадцятий’ятитисячник робітник-коваль Сметана.

Колективізація була могутньою підоймою в боротьбі за піднесення сільськогосподарського виробництва. З кожним роком колгоспне господарство дедалі міцнішало, зростали врожаї і продуктивність громадського тваринництва, поліпшувався добробут жителів села. Хлібороби колгоспу «П’ятирічка» в перший же рік спільної роботи зібрали по 15—20 цнт зерна і 13—14 цнт соняшнику з кожного га посівів, а колгосп ім. 8 Березня одержав у 1931 році по 12—13 цнт пшениці з кожного га посівів. З першого врожаю колгосп видав членам артілі по 16 пудів пшениці.

Завдяки господарським успіхам артілі ім. 8 Березня до неї вступало дедалі більше селян. Якщо в 1931 році в ній налічувалось тільки 34 господарства, то через рік їх вже було 90, а в 1933 році — 158. У 1935 році колгосп ім. 8 Березня зібрав у середньому по 14 цнт зерна з гектара.

Велику роль у піднесенні культури землеробства і зростанні врожайності відіграла механізація найважливіших польових робіт. У 1935 році на полях колгоспу ім. 8 Березня працювало 5 тракторів ХТЗ. В 1937 році колгоспники цієї артілі зібрали вже по 29 цнт зерна колоскових культур з кожного га посівів і одержали по 4 кг 700 грамів хліба на трудодень. При плані 94 т державі було здано майже 200 т зерна. В 1939 році на поля новоайдарських господарств вийшов перший комбайн «Комунар».

Характерним для щойно організованих колгоспів був шлях сільськогосподарської артілі «П’ятирічка». Спочатку колгосп у виробництві зерна головну ставку робив на яру пшеницю, що давала всього 8—10 цнт зерна з га. З 1932 року хлібороби цього господарства почали вирощувати також озиму пшеницю. Врожай цієї важливої культури на 1936 рік зріс до 18—20 цнт з гектара.

Важливу роль у піднесенні економіки колгоспу відіграло впровадження в 1936 році твердих планових поставок державі — застосування принципу погектарного обчислення, що підвищило матеріальну заінтересованість трудівників і колгоспу в цілому у збільшенні виробництва сільськогосподарських продуктів. В тому ж році колгосп продав державі понад план більше 200 цнт зерна. Тоді ж колгосп запровадив паровий клин, під який відводилося до 300 га орної землі. Ця земля засівалася озимою пшеницею і давала високі врожаї. В 1937 році хлібороби артілі зібрали в середньому по 18,6 цнт зерна з га, а на окремих площах — від 22 до 32 цнт. Колгосп ім. Тельмана повністю розрахувався з державою і видав членам артілі по 7 кг зерна, 300 грамів соняшнику, 3 кг картоплі, різних овочів і по 1 крб. 15 коп. грішми на трудодень. Такої високої оплати трудодня тоді не добивався ще жоден колгосп району. За проданий державі хліб господарство першим у районі придбало 2 вантажні автомашини, пальне та інші матеріали.

Особливо високих урожаїв добилися в цьому господарстві бригади К. М. Махортова і О. К. Савіна. В 1937 році вони зібрали в середньому по 32 цнт озимої пшениці з га. Стільки ж зерна одержала і бригада В. Я. Євдокимова з колгоспу ім. Ворошилова.

Зростало і громадське тваринництво. Особливо великих успіхів досягли тваринники колгоспу ім. Будьонного. Трудівники ферми в 1936 році одержали найвищий у районі приплід молодняку — в середньому по 16 поросят від кожної свиноматки. За ці досягнення колгосп у 1937 році був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Успішно розвивалось у новоайдарських колгоспах овочівництво. В 1938 році в колгоспах ім. Ворошилова та ім. Тельмана городи давали високі врожаї. В 1940 році колгосп ім. Тельмана став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві.

В 30-і роки в усій країні поширився почин трактористки П. М. Ангеліної, яка закликала сільських трудівниць опановувати спеціальність трактористок і створила першу в країні жіночу тракторну бригаду. На Луганщині відгукнулась на цей почин новоайдарська колгоспниця Ф. G. Перова. Закінчивши в 1935 році курси трактористок при Новоайдарській МТС, вона організувала жіночу тракторну бригаду, яка рік у рік добивалась високих виробничих показників. Між Ф. G. Перового і П. М. Ангеліною зав’язалася дружба. Бригадири-новатори двох сусідніх областей обмінювалися досвідом роботи, допомагали порадами. їхні тракторні бригади змагалися між собою.

У довоєнні роки трудящі Новоайдара добилися значних успіхів не тільки в сільському господарстві, а й у культурному будівництві, розвитку охорони здоров’я і народної освіти. В 1930 році тут уже працювала добре обладнана лікарня з хірургічним, терапевтичним та інфекційним відділеннями на 50 ліжок. В ній працювали спочатку 4 лікарі і 12 чоловік середнього медичного персоналу, а в 1940 році — 7 лікарів і 50 працівників з середньою медичною освітою. При лікарні був пологовий будинок. У своєму розпорядженні лікарня мала машину швидкої допомоги, дві вантажні автомашини.

Змістовним і різноманітним було культурне життя села. В 1931 році методом народної будови в Новоайдарі спорудили клуб на 250 місць, який став центром культурно-масової роботи на селі. В сільській бібліотеці збиралося багато молоді, провадились голосні читання, обговорення прочитаного.

Мирна праця жителів Новоайдара була перервана в 1941 році віроломним нападом гітлерівської Німеччини на нашу країну. Майже всі чоловіки села стали на захист Вітчизни. Добровольцями пішли на фронт В. М. Скубак, Ф. В. В’ючнов, дівчата Я. П. Соколова, Т. П. Сазонова, М. П. Савва, Д. В. Левкова та інші.

З перших же днів війни жителі Новоайдара всі свої зусилля спрямовували на подання допомоги фронту. Діючій армії були передані колгоспні автомашини, кращі коні.

У зв’язку з тим, що чоловіки пішли до армії, колгоспи почали відчувати нестачу робочих рук. Багато жінок вступило на курси сільських механізаторів, що відкрилися при Новоайдарській МТС. Закінчивши курси, вони створили в усіх колгоспах жіночі тракторні бригади. Особливо велику допомогу колгоспам подала бригада механізаторів Т. О. Черкашиної.

В липні 1942 року Новоайдар був окупований німецько-фашистськими загарбниками. Окупанти заподіяли селу збитків на загальну суму понад 4,8 млн. крб. Були зруйновані школи, залізничний вокзал, знищені сільськогосподарські машини та реманент. Серед закатованих фашистами — І. С. Баєв, С. В. Баєв, П. М. Солдатенко, Г. П. Катериніна, Б. С. Гостєв та інші. В січні 1943 року Новоайдар визволили частини Радянської Армії. Незважаючи на величезну шкоду, заподіяну німецько-фашистськими загарбниками селищу, новоайдарці відразу ж почали подавати значну допомогу фронту — збирали для бійців теплий одяг і продовольство, доглядали поранених. Вони відправили для воїнів, які перебували на лікуванні в госпіталях, понад 6 тис. кг овочів, 3320 кг цибулі, понад 2,6 тис. яєць, більш як 7 тис. літрів молока. Крім того, новоайдарці збирали гроші на побудову танкової колони.

Беззавітну відданість Батьківщині виявили новоайдарці на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багато з них удостоєно високих урядових нагород. За участь у форсуванні Дніпра, сміливу операцію по знищенню штабу німецької частини і виявлену військову доблесть жителю Новоайдара О. С. Шопіну в 1943 році було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після тяжкого поранення він повернувся додому, опанував спеціальність зоотехніка і почав працювати на Новоайдарському пункті відгодівлі свиней. Його бригада щороку здавала на м’ясо по 6—8 тис. свиней. О. С. Шопін працює директором заготконтори Новоайдарської райспоживспілки.

У тяжких умовах довелось колгоспникам відбудовувати господарство після фашистської окупації. Не вистачало робочих рук і тяглової сили, сільськогосподарського реманенту, посівного матеріалу. Партійні організації новоайдарських колгоспів мобілізовували людей на подолання цих труднощів. Переважну частину робіт виконували жінки. У плуг доводилося впрягати корів. Хліб косили вручну. Колгоспниці артілі ім. Чапаева Т. П. Логвинова, А. Л. Рижкова, Ф. П. Сазонова скошували вручну по 0,8 га при нормі 0,5 га. Багато жінок стали трактористками. Комсомольсько-молодіжна бригада, яку очолювала Ф. С. Перова, на 10 травня 1944 року виробила 576 га умовної оранки (або по 192 га на 15-сильний трактор), зекономивши 481 кг пального. Добрих успіхів добилися трактористки Олексіївської МТС М. К. Пикун, Т. С. Савельева, М. П. Мачула.

Велика робота, проведена в селищі і районі під керівництвом парторганізації, дала відчутні результати. Вже в 1947 році новоайдарці добилися високих показників у розвитку колгоспного виробництва. За одержання в 1947 році багатих урожаїв зернових культур чимало механізаторів колгоспу ім. Карла Маркса було нагороджено орденами і медалями. Ордена Леніна удостоєно тракториста Я. А. Кузьменка. Бригадирові тракторної бригади Ф. С. Перовій присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Її двічі обирали депутатом Верховної Ради СРСР.

Поряд з відродженням господарства після фашистської окупації проводилась відбудова зруйнованих шкіл і культурно-побутових об’єктів.

Велику роботу по охороні здоров’я розгорнули медичні працівники, які вели санітарно-освітню роботу серед населення, виступали з лекціями та бесідами. В 1943 році в лікарні було 7 лікарів. Найактивнішу участь у цій роботі брали лікарі Д. О. Тихановська, 3. І. Хмільова, І. Я. Козаченко та інші.

В роки першої післявоєнної п’ятирічки трудящі Новоайдара добилися визначних успіхів у розвитку сільськогосподарського виробництва. Колгосп ім. Чапаева у 1951 році мав 820 голів великої рогатої худоби, з них 189 корів. Стадо свиней досягло 400 голів, овець — близько 800 голів, птиці — понад 2200 голів. У господарстві, яке обслуговувала Новоайдарська МТС, було 4 автомашини, 6 потужних дизельних двигунів, сільськогосподарський реманент. Колгосп продав державі 4632 цнт зерна, виконавши намічений план, успішно розрахувався з державою по продажу м’яса і молока, а завдання по продажу яєць і овочів значно перевершив. Річний прибуток господарства становив 1 млн. 134 тис. карбованців.

У 1958 році колгоспи ім. Будьонного, ім. Чапаева, ім. Ворошилова та ім. Карла Маркса були об’єднані в один — «Дружба», а в січні 1962 року на базі цього колгоспу утворився радгосп «Авангард». У 1963 році його реорганізували в Новоайдарську птахофабрику. Це єдине господарство в Луганській області, що спеціалізується на розведенні качок. Така спеціалізація викликана винятково сприятливими умовами для розведення водоплавної птиці на берегах Айдару. Спеціалізація дала можливість зміцнити господарство, різко збільшити виробництво пташиного м’яса. Якщо в 1963 році тут було вироблено всього 549 цнт качиного м’яса, то в 1965 році його виробництво зросло до 6,5 тис. цнт. При цьому замість запланованих 249 тис. качок відгодовано 289 тис. Птахофабрика має 12,6 тис. га землі, в т. ч. орної — 6,9 тис. га, 162 га — зайнято під садами і виноградниками, а близько 1,7 тис. га — ліси, вигони і пасовиська.

З кожним роком господарство дедалі краще оснащувалося новою технікою.

В 1966 році тут було понад 50 тракторів, 38 комбайнів різних марок, 52 причіпні і навісні сівалки. За останні роки впроваджено механічне доїння корів, що дало змогу дояркам обслуговувати не по 15—16 корів, як раніше, а по 22—24. Більш як на 6 крб. зменшилася собівартість кожного центнера молока. В 1966 році в господарстві було 10 доїльних установок, 2200 автопоїлок, 2 інкубатори. Рік у рік підвищувались економічні показники. Так, у 1966 році порівняно з 1954 роком середній урожай озимої пшениці зріс з 9,1 цнт до 18 цнт з га, а валовий збір зерна — з 24 514 цнт до 48 740 цнт. За цей же час валовий збір овочів зріс у 5 разів, поголів’я великої рогатої худоби — в два з лишком рази (в т. ч. корів — більш як у 4 рази), надій молока від фуражної корови — в два з лишком рази.

Серед трудівників птахофабрики широко розгорнувся рух за комуністичну працю. Організатори його — комуністи. В 1964 році за звання колективів комуністичної праці боролися працівники 6 тваринницьких ферм, 2 тракторних бригад і механічної майстерні, 83 трудівники боролися за звання ударника комуністичної праці. Вони добилися великих виробничих успіхів. Колективи трьох тваринницьких ферм, а також механізатори тракторної бригади Ф. С. Перової завоювали звання комуністичних. Звання ударника комуністичної праці здобули 36 чоловік — доярка Г. Ф. Валуйська, яка понад 30 років працювала в тваринництві, ланковий-механізатор Л. А. Селін, механізатори В. С. Мінін, М. О. Лактін та інші.

В 1961 році бригаду Ф. С. Перової відвідав знатний механізатор країни О. В. Гіталов. Після обміну досвідом бригада почала впроваджувати досвід комплексної механізації всіх робіт на вирощуванні просапних культур. В березні 1963 року Ф. С. Перова виступила в газеті «Правда Украины» з статтею-закликом «Дівчата — на трактор». Вона закликала сільських дівчат піти на курси трактористок, освоїти цю почесну і необхідну спеціальність. Цей почин підтримали в багатьох колгоспах і радгоспах області. За кермо трактора сіли Н. Ляшенко, Л. Фесенко і Н. Гризодуб з колгоспу ім. Дзержинського Старобільського району, М. Резнік з колгоспу ім. Котовського Марківського району і десятки інших дівчат. В 1963 році робітники і службовці радгоспу урочисто відзначили тридцятиріччя трудової діяльності Ф. С. Перової.

Відгодівельне господарство птахофабрики тепер значно розширюється. Тут споруджується понад 40 різних виробничих приміщень. Якщо в 1964 році новоайдарські птахівники відгодували і здали державі 100 тис. качок, то в 1967 році фабрика здала 460 тис. качок.

Працівники птахофабрики постійно поглиблюють і вдосконалюють свої знання і ділову кваліфікацію. На всіх фермах організовано зоотехнічне навчання з урахуванням спеціалізації господарства. Заняття 12 таких гуртків систематично відвідують близько 200 чоловік.

Великих успіхів добиваються також працівники інших галузей сільськогосподарського виробництва. В 1965 році доярки М. Д. Гречишкіна та О. І. Никитенко надоїли більш як по 3 тис. кг молока від кожної із закріплених за ними корів. Обидві доярки в 1966 році нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.

На території селища працює ряд промислових підприємств. Продукція створеного в 1945 році промкомбінату реалізується в межах району. 60 тонн молока на добу переробляє новоайдарський молокозавод. Його продукцію відправляють у Луганськ, Кадіївку, Старобільськ. На базі Новоайдарської PTC створено відділення «Сільгосптехніки».

Розвиток сільськогосподарського і промислового виробництва в Новоайдарі супроводиться зростанням і дальшим благоустроєм селища, неухильним підвищенням добробуту його жителів. У післявоєнні роки тут широко розгорнулось будівництво жител, культурно-побутових об’єктів, доріг. За роки семирічки в Новоайдарі споруджено двоповерховий будинок райкому партії, магазин культтоварів і продовольчий, універмаг, готель на 22 місця, залізничний вокзал, чайну, лазню. До Великої Вітчизняної війни площа комунальних будинків у селищі становила 470 кв. метрів, а в 1967 році вона зросла до 3437 кв. метрів. Широко розвинуто індивідуальне будівництво. В Новоайдарі виросло 400 індивідуальних житлових будинків площею близько 22 тис. кв. метрів. Держава допомагає забудовникам грошовими позичками, будівельними матеріалами. Новоайдар повністю електрифіковано і радіофіковано.

Тільки протягом 1964—1966 рр. у селищі виконано значний обсяг робіт по благоустрою: забруковано вулиці довжиною 12 км, посаджено 8,2 га парків і скверів, понад 100 тис. фруктових і декоративних дерев та близько 100 тис. кущів. В Новоайдарі споруджені пам’ятники В. І. Леніну, воїнам та жителям селища, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни.

Велику роботу по благоустрою Новоайдара проводить селищна Рада. З її ініціативи в селищі щороку організовується кілька недільників по озелененню вулиць. Активну участь у цій роботі беруть депутати селищної Ради — завідуюча яйцескладом заготконтори М. Є. Гнилицька, майстер харчокомбінату Г. І. Нишатова, робітник птахофабрики В. Г. Шопін, пенсіонер В. М. Кутепов та інші. Вони підтримують тісний зв’язок з жителями, організовують недільники по благоустрою селища.

У післявоєнні роки значно поліпшилась робота по охороні здоров’я. За цей час лікарню розширено майже втроє порівняно з довоєнним періодом, і на 1 січня 1966 року вона мала 100 ліжок. Збудовано корпус, де розміщені терапевтичне і дитяче відділення, рентгенівський кабінет, клінічна лабораторія, кабінет фізичних методів лікування. В поліклініці, яку також споруджено в післявоєнний час, почали функціонувати кабінети окуліста, отоляринголога. Відкрито зубопротезний кабінет. У 1963 році побудовано нове приміщення пологового відділення на 20 ліжок. В лікарні працює 18 лікарів і 60 працівників середнього медичного персоналу.

В селищі є середня та початкова школи, вечірня школа робітничої і сільської молоді. В 1962 році збудовано середню школу-інтернат на 300 учнів з добре обладнаним гуртожитком, класними кімнатами, навчальними кабінетами, їдальнею, спортивним залом. Загальна кількість учнів у селищі — 1579 чоловік. В школах працює 98 учителів, з них 55 з вищою освітою і 43 — з незакінченою вищою і середньою освітою. Є Будинок піонерів.

Велику пошану в селищі здобули досвідчені вчителі, які понад 25 років працюють у школах,— А. Ф. Мягкохід, Р. С. Кривякіна, що в 1965 році нагороджені значком «Відмінник народної освіти УРСР».

Потяг до знань, до навчання — характерна риса сьогоднішнього життя новоайдарців. У гуртках, політшколах і семінарах навчається кожен третій робітник птахофабрики. Близько 40 спеціалістів сільського господарства, вчителів і лікарів систематично проводять лекційну пропаганду серед населення.

Рік у рік в Новоайдарі розширюється мережа дошкільних дитячих закладів. У 1962 році в селищі збудовано нове двоповерхове приміщення дитячого садка на 90 місць. Працюють дитячі ясла. 6 5 бібліотек, загальний книжковий фонд яких перевищує 52 тис. томів, літня естрада, 2 стаціонарні кіноустановки.

Книжковий фонд і кількість читачів районної бібліотеки рік у рік зростають. Якщо в 1948 році в ній налічувалось усього 2700 примірників книг, якими користувалось лише 236 чоловік, то в 1967 році фонд зріс до 23 тис. книг, а постійними читачами були 1820 жителів Новоайдара. Створені пересувні бібліотечки. Бібліотека веде велику масову роботу по пропаганді книги, вихованню трудящих. Тільки протягом 1966 року її працівники провели 6 читацьких конференцій, 7 літературних тематичних вечорів, 19 бібліотечних оглядів.

В центрі селища зведено новий Палац культури на 400 місць. Його споруджували комсомольці і молодь Новоайдара, проводячи на будівельному майданчику масові недільники. Новоайдарський Палац культури бере участь в усіх районних і обласних оглядах художньої самодіяльності.

Для розвитку художньої самодіяльності в Новоайдарі багато зробили ентузіасти цієї справи — працівник райспоживспілки Т. П. Сазонова, вихователька дитячого садка Р. І. Вдовиченко, тракторист В. І. Крохмальов, електромонтер Л. О. Мишнєв та інші.

Багато уваги приділяється в Новоайдарі розвиткові спорту. Тепер у селищі налічується 7 низових колективів фізкультури, об’єднаних у сільське спортивне товариство «Колгоспник». До послуг молоді — стадіон, спортивний зал, волейбольні і баскетбольні майданчики, громадські інструктори. Серед спортсменів селища— один майстер велосипедного спорту і 119 спортсменів-розрядників з шахів, волейбола, баскетбола та інших видів спорту. В змаганнях із шахів команда новоайдарських спортсменів зайняла перше місце в області, з баскетбола — друге.
В. К. БАКАЛОВ, М. Я. СУВОРОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Н”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей