УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

НОВОМИРГОРОД, місто, Новомиргородський р-н, Кіровоградська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
1
50%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 2

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

НОВОМИРГОРОД, місто, Новомиргородський р-н, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА » 07 травня 2018, 15:23

НОВОМИРГОРОД – місто Кіровоградської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Велика Вись. Населення 13,2 тис. осіб (2001). Засноване 1740 на місці запороз. зимівника Тресяги селянами-переселенцями та козаками Миргородського полку, що послугувало підставою для назви поселення. У серед. 18 ст. Н. став центром сформованої сербськими переселенцями військово-адм. одиниці Нова Сербія (1752). У Н. розміщувався штаб гусарського полку. 1753 збудовано земляний шанець (укріплення). 1764 Нова Сербія і Новослобідський козацький полк були розформовані, а їхні території під назвою Єлизаветинської провінції ввійшли до складу Новоросійської губернії (утворена 22 березня 1764). У Н. проживало майже 3,5 тис. мешканців, налічувалося бл. 700 дворів, діяли винокурня, броварня, цегельний з-д. 1799 тут засновано правосл. єпархію (проіснувала до 1804), до міста переведено з Полтави семінарію (відкрита 15 березня 1799). 1773 Н. отримав статус міста. З 1784 – адм. центр однойменного повіту Катеринославського намісництва, якийсь час Н. був повітовим центром Вознесенської губ.; після її ліквідації мав статус заштатного міста Миколаївської, з 1803 – Херсонської губернії. З лютого 1820 Н. підпорядковувався відомству військових поселень. До поч. 20 ст. в місті постійно розташовувалися військ. частини. 1836 в Н. перебували управління 5–8-го округів Новорос. військ. поселення, адміністрація 7-го округу. В цей час розпочалась активна перебудова міста на військ. лад: збудовано штабні приміщення, манежі, військ. склади, стайні. На 1846 з 3,7 тис. населення Н. понад 3,3 тис. складали військ. поселенці. Після скасування військ. поселень управління містом здійснювала міська дума (створена 1860). З 1923 – райцентр Єлизаветградської (з 1924 – Зінов'євської) округи (після 1930 – Новомиргородського р-ну); з 1939 – Кіровогр. обл. У роки Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941–45 Н. був окупований нім. військами від 1 серпня 1941 до 11 березня 1944. 1959 в межі Н. включені м. Златопіль (до 1787 – Гуляйполе) і села Виноградівка та Катеринівка. Поселення отримало статус міста районного підпорядкування. Пам'ятки історії та к-ри: церква св. Іллі (цегляна, 1786) – найдавніша архіт. пам'ятка Кіровогр. обл., що збереглася; будівлі колиш. Златопільської г-зії (19 ст.), міської лікарні (1910–13). У Н. народилися: декабрист кн. Є.Оболенський (1796–1865), прозаїк і драматург Ю.Мокрієв, письменники Б.Гончаренко, Ю.Коваль, поет, журналіст, засл. працівник к-ри П.Біба. У Сіверському полку перебував на військ. службі І.Котляревський. Під час заслання в місті (1820, 1821) побував рос. поет О.Пушкін. У Златопільській г-зії (відкрита 1868) навчалися: письменник і політ. діяч В.Винниченко; композитор, диригент, нар. арт. УРСР Б.Лятошинський. Тут працювали: поет і літературознавець М.Зеров, етнограф і громад. діяч О.Русов.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОМИРГОРОД, місто, Новомиргородський р-н, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА » 29 травня 2019, 19:55

Зображення
Новоми́ргород — місто в Україні, в південній частині Середньої Наддніпрянщини, адміністративний центр Новомиргородського району Кіровоградської області. Розташований на річці Велика Вись за 72 км від Кропивницького. Населення — 11 466 мешканців (за оцінкою, у 2015 році).
Новомиргородській міській раді підпорядковуються також села Бирзулове та Лікареве, розташовані на південному заході від міста.
Перша згадка про Новомиргород датується 1740-ми роками.[2] З 1752 року Новомиргород — адміністративний центр Нової Сербії. З 1923 року — районний центр Єлисаветградського округу, з 1959 — місто районного підпорядкування Кіровоградської області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року місто Новомиргород внесено до списку історичних населених місць України. У 2010 році місто відзначило свій 270-літній ювілей.[3]
Історія
XVII—XVIII століття
Новомиргород вперше згадується 1740 року[джерело?] як зимівник запорозьких козаків — хутір Тресяги (пол. Trzesawiska — болота, плавні). У ньому налічувалось близько 20-30 дворів.

Район зимівника заселяли вихідці з різних регіонів України. Переселенці з Миргорода Полтавської губернії заснували біля урочища Тресяги нове поселення — Новий Миргород. Першими будівничими в ньому були козаки Миргородського полку на чолі з полковником Василем Капністом.

У 1752 році Новий Миргород вже згадується як село[2]. 1753 року вже була збудована фортеця в Трисагах (пол. Trisagach[4])і вона стала столицею військово-поселенської території Новосербії, створеної за розпорядженням російського уряду. Її керівником і командиром військового корпусу був призначений сербський полковник Іван Хорват. В 1752–1764 роках в Новомиргороді знаходився центр новосербського Гусарського полку — одного з двох полків Нової Сербії та відповідно його Перша рота. 6 грудня 1752 року Іван Хорват почав будівництво кам'яного собору Святого Миколая, що знаходився на території шанцю.

1759 року в районі Новомиргорода гайдамаки кілька разів нападали на володіння магнатів Любомирських. Об'єктами нападів часто ставали слободи та маєтки сербських офіцерів. 1773 року Новомиргород отримав статус міста і був виведений з шанців. 1784 року його перетворили на посад. Новомигород став торговим містечком, в ньому навіть для піклування закордонною торгівлею були установи, як це видно з перепису, зробленого в 1789 році, про наявність консулів римської імперії, польського та неаполітанського[5].

Станом на 1787 рік, у Новомиргороді існували три церкви та одна фабрика.[6]

10 травня 1795 року в місті відбулося відкриття Вознесенського намісництва; відкривав губернатор Катеринославського намісництва Йосип Іванович Хорват, був присутнім — катеринославський митрополит Гавриїл. 10 березня 1798 року у місті вперше запрацювала новоросійська семінарія після її переїзду з Полтави[7].

Територія Златополя почала заселятись ще з XVI століття. Перша датована згадка назви цього міста Гуляйпіль зустрічається на мапі адміністративного поділу Республіки Двох Народів від 1619 року і ним володіли Жубрики[8], а в 1723 році він став власністю князів Любомирських. Про назву «Златопіль» існує легенда, буцімто Катерина ІІ, проїжджаючи краєм і побачивши навколо Гуляйполя золоті пшеничні лани, дала йому назву «Злато поле» — Златопіль.[9]
XIX століття
1803 року Новомиргород увійшов до складу Херсонської губернії як повітове місто. Внаслідок його важливого торгового значення тут мешкали польський, венеціанський та австрійській консули. Пізніше Новомиргород отримав статус заштатного міста.

17 січня 1804 року отримано указ про перейменування новоросійського єпископа Афанасія катеринославським, херсонським та таврійським. Катеринославська консисторія та семінарія, отже і преосвященний Афанасій, перебралися з Новомиргорода в Катеринослав[10].

З лютого 1820 року Новомиргород підпорядкували відомству військових поселень. Серед жителів міста відбувалися заворушення, які були придушені військовими. З 1819 по 1834 роки Новомиргород був місцем дислокації 3-го уланського полку, яким командував полковник Гревс. В 1834 році місто переведено у статус військового містечка Бобринецького повіту.

1836 року в місті розташувалось управління п'ятого-сьомого округів Новоросійського військового поселення, адміністрація сьомого округу та його першої волості. З цього часу місто почало перебудовуватись на військовий лад. Протягом багатьох років поселенці під наглядом офіцерів виконували сільськогосподарські роботи. Перебування у складі військових поселень гальмувало соціально-економічний розвиток міста, а промисловість повністю працювала на потреби військових.

Після скасування військових поселень 1859 року управління містом здійснювала міська дума. Новомиргород знову отримав статус заштатного міста, економічний розвиток помітно прискорився. Поряд з традиційним сільськогосподарським виробництвом розвивається переробне, поширюються водяні млини, винокурні, салотопні та цегельні підприємства. 1869 року було створено Міський громадський банк. Наприкінці 1890-х років у місті налічувалося три млини, два цегельних заводи, дві броварні, гуральня, свічна фабрика та майстерня по виробництву виїзних екіпажів.

Містом Златополем та навколишніми землями після затяжних судових процесів з графинею Браницькою та Енгельгардтами з 1801 по 1825 роки володів генерал Висоцький. За часів його господарювання тут було збудовано православну церкву, греблю на річці Турія, кілька кам'яних крамниць, суконну фабрику, двоповерховий трактир та чоловічий приватний пансіон.

1833 року Златопіль та навколишні села стали власністю спадкоємців генерала — Петра та Адріана Лопухіних. Тут в 1836 році було відкрито жіночий пансіон. В 1846 році став до дії шкірзавод Ф. Леве. 1885 року Златопільське дворянське училище перетворене в класичну чоловічу гімназію.
XX століття
Ганна Дмитрян. Фото 1905 року.

В 1913 році на кошти Ганни Дмитрян, дочки грецького негоціанта Мартакі, в місті було зведено будівлю міської лікарні, що збереглась до нашого часу. В 1914 році в Новомиргороді було відкрито залізницю та залізничний вокзал.

У квітні 1917 року в Новомиргороді було сформовано Раду робітничих та солдатських депутатів. 25 березня 1918 року до міста вступили австро-німецькі війська та війська Центральної Ради. 29 квітня була офіційно проголошена влада Скоропадського. В листопаді цього ж року влада в Новомиргороді переходить до Директорії. 10 травня 1919 року до міста увійшли війська отамана Григор'єва, а вже в другій половині серпня його зайняли денікінці.

У січні 1920 року було встановлено більшовицьку владу, створено волосний революційний комітет, сформовано партійні осередки. Після запровадження політики НЕПу, в Новомиргороді існувало 29 промислових об'єктів та 35 торгових закладів, власниками яких були переважно євреї. В 1923 році Новомиргород став районним центром Єлисаветградського округу. Тут почали розвиватись провідні галузі місцевої промисловості. Зачепив мешканців міста Голодомор 1932 — 1933 років.
Члени Новомиргородської міської управи. 1910 рік.

1 серпня 1941 року почалась німецька окупація Новомиргорода та Златополя. Понад 1 тис. юнаків і дівчат вивезено на каторжні роботи до Німеччини, близько 5 тис. жителів страчено. На території Златополя знаходилось гетто, де в 1942–1943 роках було розстріляно або отруєно газом близько 1200 євреїв. Обидва міста було звільнено від німецької окупації в ході Корсунь-Шевченківської операції близько 10-ї години ранку 11 березня 1944 року.

Протягом 1944–1950 років промислові підприємства міста досягли довоєнного рівня. Райцентр було радіофіковано. В червні 1949 року завершено будівництво плодоконсервного заводу. В умовах «відлиги» економічна ситуація в місті поступово стабілізується. З 1957 року, після реорганізації органів управління промисловістю розпочинається прискорений розвиток промисловості та соціальної інфраструктури. Було розширено виробництво на плодокосервному заводі, заводі будівельних матеріалів та шкірзаводі, створено шляхово-експлуатаційну дільницю, побудовано два нових мости через Велику Вись, млин, хлібзавод, олійню. В 1957 році уторилося літературне об'єднання «Вись».

В 1959 році до Новомиргорода приєднано місто Златопіль (до 1787 року — Гуляйпіль), що раніше входив до складу Черкаської області, а також села Виноградівку та Катеринівку.

В 1967 році за ініціативи вчителів міста був створений районний історико-краєзнавчий музей. У грудні 1971 року починає діяти телевізійний ретранслятор. У цей час збудовано районний будинок культури та палац культури колгоспу імені Чкалова. Значно розширився зоотехнічний технікум. В 1979 році було відкрито шахту «Новомиргородська». Її поява зумовила інтенсивне будівництво багатоповерхових будинків, дитячих садків, гуртожитку. Населення міста до кінця 1990-х років стрімко зростає.

З 1992 року в місті починається глибока соціально-економічна криза, падає виробництво та життєвий рівень населення. Проте після господарського занепаду з 1999 року спостерігається стабілізація економіки, соціальної сфери й рівня життя в місті. На початку 2000-х завершується газифікація районного центру. 26 липня 2001 року постановою Кабінету Міністрів України місто було внесено до списку історичних населених місць України. У 2010 році Новомиргород відзначив 270-ту річницю від дати заснування.[3]
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОМИРГОРОД, місто, Новомиргородський р-н, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА » 29 травня 2019, 19:59

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Новомиргород — місто районного підпорядкування, розташоване на берегах річки Великої Висі і на лівому березі її притоки Гептурки, за 80 км на північний захід від Кіровограда. Залізнична станція на магістралі Одеса—Бахмач. 1959 року з Новомиргородом об’єднано місто Златопіль (до 1787 року — Гуляй-Поле). Тоді ж до міста приєднали і села Виноградівку й Катеринівку. Населення — 12 700 чоловік. Міській Раді підпорядковані села Бирзулове та Лікареве.

Територія нинішнього міста заселялася з давніх часів. Тут розкопані кургани доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), виявлено поселення черняхівської культури (II—VI ст. н. ери).

Виникнення Новомиргорода датується 1740 роком. Спочатку це був запорізький зимівник Тресяги, в якому налічувалося 20—30 господарств. Згодом у ньому осідали селяни з інших місцевостей України. Більшість їх — вихідці з-під Миргорода Полтавської губернії, тому за поселенням закріпилася назва — Новомиргород.

Після утворення Нової Сербії в Новомиргороді розмістився штаб гусарського полку І. Хорвата. 1753 року для захисту від татарських набігів тут збудували земляний шанець, в середині якого розмістили склад боєприпасів, на бастіонах встановили 10 гармат. Поселенці, до яких приписали і багато місцевих жителів, повинні були на свої кошти озброюватися, одягатися й утримувати коней. Ділилися вони на три категорії: перші — служилі — займалися виключно військовою службою в укріпленні; другі — заступники служилих — заміняли перших на випадок походу чи збройної сутички з ворогом за межами укріплення і треті, т. зв. фаміліанти — мусили обробляти землю і працювати в господарствах перших і других, коли ті були зайняті військовою службою. До цієї категорії належала найбідніша, най-безправніша частина поселенців. Майор С. С. Пишчевич, який залишив цікаві спогади про період своєї служби в Новомиргороді, розповідає, що в середині XVIII ст., доведені до зубожіння поселяни, зібралися біля канцелярії головного начальника Нової Сербії генерала Хорвата, вимагаючи регулярної виплати утримання. У відповідь Хорват наказав стріляти в натовп з гармат. Були вбиті й поранені. Щоб ще більше залякати населення, генерал звелів повісити труп одного з убитих на високому стовпі край шляху.

Економічний розвиток Новомиргорода прискорився з 60-х років XVIII ст. Почали розвиватися ремесла: гончарне, шевське, кравецьке. Крім того, жителі займалися видобуванням каменю й каоліну. Ремісники починають записуватися в цехи. Багаті купці зосереджували в своїх руках державні підряди й відкупи. В списках 1765 року згадується, наприклад, М. Белезлій, який взяв на відкуп всі міські шинки.

У 1773 році Новомиргороду надано статус міста. В той час тут налічувалося близько 4 тис. чоловік населення. Через Новомиргород проходив чумацький шлях, по якому йшли чумацькі валки з хлібом, що вивозився за кордон. 1784 року Новомиргород перетворено на посад. Із створенням Вознесенської губернії він став повітовим містом, яке в 1803 році увійшло до складу Херсонської губернії.

З лютого 1820 року Новомиргород підпорядкували відомству військових поселень. У зв’язку з цим серед жителів міста відбулося заворушення, яке придушили війська. Багатьох учасників тоді покарали канчуками, а найактивніших заслали до Сибіру. Перебування у складі військових поселень дуже гальмувало економічний розвиток міста. Тут знаходився штаб 3-ї уланської дивізії, а також штаби 3-го уланського полку і першого його ескадрону. У 1836 році, коли командування регулярної кавалерії відокремили від управління поселенням, кількість військово-адміністративних установ збільшилася вдвоє. Крім того, в місті розташувалось управління V—VIII округів Новоросійського військового поселення і адміністрація VII округу та першої його волості. Розмістивши свій штаб у Новомиргороді, командир третьої уланської дивізії генерал Трощинський почав перебудовувати його на військовий лад. Поселенці споруджували штабні приміщення, манежі, цейхгаузи, стайні тощо. При в’їзді в місто з півдня містився госпіталь, далі — праворуч і ліворуч — будинки для начальників, офіцерів та різних управлінь, огороджені і з’єднані парканами. Праворуч від майдану розміщувалися ярмаркові приміщення й базар, ліворуч — обнесений бар’єром плац, а біля нього кам’яний манеж з флігелями й гауптвахтами. Торгово-промислове життя Новомиргорода мало турбувало військове командування. В указі, за яким місто було перетворено на військове поселення, говорилося: «Щодо жителів Новомиргорода, купців і міщан, то вони повинні переселитися звідси за своїм вибором». І справді, більшість новомиргородців переселилася до інших міст Херсонщини, особливо до сусіднього Злато-поля, яке до 1793 року було власністю магнатів Любомирських, і входило з того року до Чигиринського повіту Київської губернії.

Основну масу населення Новомиргорода в середині XIX ст. становили військові поселенці. Наприклад, у 1846 році із загальної кількості населення 3714 їх було 3321 чоловік. Протягом перших десяти років поселенці під наглядом офіцерів виконували роботи на поселенських громадських ланах, забезпечували кавалерію продовольством, фуражем, паливом. Крім того, мусили здавати квартири під постої. Міщан налічувалося того ж, 1846 року, 158 чоловік і лише в 1859 році їх кількість зросла до 242. В місті працювали тільки ті підприємства і майстерні, що обслуговували потреби військових поселень — 4 печі для випалювання цегли й вапна, кузня, слюсарна майстерня, черепичний завод. 1845 року збудовано приватний цегельний завод, де працювало 28 робітників — військових поселенців.

Регламентація і втручання військового начальства у торговельні справи не сприяли розвитку торгівлі в самому місті. Купців у Новомиргороді в 1846 році налічувалося всього 8 чоловік. Проте тут щороку збиралися досить великі 4 ярмарки. Торгували на них переважно кіньми і великою рогатою худобою. У 1854 році в Новомиргороді проживало 2519 військових поселенців, серед яких переважали безтяглові, а також господарі другого розряду (у їх володінні було не більше пари волів). 246 господарств взагалі не мали ніякої худоби. 17 проц. військових поселенців становили хазяї першого розряду — в цих господарствах утримувалося по дві й більше пари волів.

Після скасування військових поселень в Новомиргороді проживало 5883 чоловіка. Більшу частину їх становили рангові, меншу — державні селяни. Управління містом здійснювала міська дума. У Златополі на початку 60-х років мешкало близько 5 тис. чоловік. Поміщицьких селян з них було 200, решта — військові, різночинці, ремісники і дрібні торговці. Під час реформи 1861 року в Златопільському маєтку поміщика М. Лопухіна 225 кріпакам (88 дворів) дозволили викупити 13 десятин 1005 сажнів садибної землі та 7 десятин 1032 сажні сінокосу. За ці землі було нараховано великий викуп. На південній околиці Новомиргорода 210 колишніх кріпаків (70 дворів) мали 36 десятин землі, тобто по півдесятини на двір. Тому більшість селян після реформи була безземельною і йшла у найми до поміщиків. Навіть буржуазна газета «Киевлянин» писала в 1874 році: «Містечко Златопіль здавна веде велику торгівлю хлібом і цукром. Але, не дивлячись на чималу комерцію, жителі його вкрай бідні. Здебільшого вони перебиваються жебракуванням».

До середини 30-х років XIX ст. в Новомиргороді були тільки приватні школи, де багатії навчали своїх дітей, вони також наймали домашніх учителів з семінаристів і писарів. 1835 року в Новомиргороді відкрили парафіяльне училище на 20 місць. Роком пізніше, в Златополі засновано повітове дворянське чотирикласне училище, в якому навчалося 155 учнів — діти із заможних родин Златополя, Новомиргорода та інших міст. Так, 1836 року з 28 зарахованих до нього першокласників 22 були дітьми місцевих дворян, 5—з сімей вищого офіцерського складу і один учень з іноземних підданих. Того ж року в Златополі відкрили парафіяльне училище, до першого класу якого вступило 13 учнів: 9 — діти дворян, 2 — купців і 2 — міщан.

З історією Новомиргорода пов’язані життя і діяльність багатьох видатних людей. Тут народився декабрист Є. П. Оболенський. Деякий час, коли був на військовій службі в Сіверському полку, жив український письменник І. П. Котляревський. Під час заслання на південь у місті тричі побував російський поет О. С. Пушкін. Влітку 1824 року разом з батьком, який тоді чумакував, через Златопіль і Новомиргород проїжджав Тарас Шевченко.

У пореформений період в містах прискорився розвиток капіталістичних відносин. В 1876 році в Златополі було кілька тютюнових фабрик, постійно збиралися 2 великі ярмарки. 1883 року в Новомиргороді діяло 10 промислових підприємств, на яких працювало 32 наймані робітники. Наприкінці 90-х років тут вже налічувалося 2 броварні, гуральня, 2 цегельні заводи, 3 млини, майстерня по виробництву виїзних екіпажів, друкарня, свічні та деякі інші підприємства.

За даними першого загального перепису населення Росії, в 1897 році в Новомиргороді налічувалося 9364 жителі.

За соціальним станом вони розподілялися: дворян —201, купців — 20, міщан — 3977 та селян — 4913. У Златополі на той час мешкало близько 8 тис. чоловік. Кустарні підприємства обох міст не могли забезпечити роботою всіх розорених селян. Тому значна частина їх йшла в інші губернії на заробітки. Багато селян переселялися до Сибіру. Масове переселення було викликане ще й тим, що на початку XX ст. різко зросли ціни на землю.

Посилювалася боротьба трудящих проти експлуататорів. Серйозне заворушення новомиргородських селян сталося наприкінці 1903 року. Обурившись діями місцевого старости, вони вимагали звільнення його з посади. Оскільки ця вимога не була задоволена, то селяни посадили старшину в холодну. Виступ придушила поліція.

Соціал-демократичні гуртки, що виникли в обох містах наприкінці XIX та на початку XX ст., вносили в стихійний рух організованість, надавали йому політичного характеру. Перший гурток в січні 1893 року організував у Златополі О. Г. Шліхтер з своєю майбутньою дружиною Є. С. Лувищук. Вони приїхали сюди з Полтавщини, уникаючи переслідувань поліції. До гуртка входила передова молодь обох міст. Після арешту Шліхтерів у березні 1893 року гурток розпався, та на початку 1902 року в Златополі створюється новий соціал-демократичний гурток, яким керував Л. О. Краснобродський. Гуртківці вивчали марксистську літературу й розповсюджували її серед місцевих селян і робітників. Восени 1903 року до Новомиргорода прибула член Єлисаветградської організації РСДРП Т. Б. Хромченко-Владимирська, яка й очолила місцевих соціал-демократів. В грудні 1904 року гуртківці організували страйк робітників млина Сукальського, в якому взяли участь 60 чоловік. Революційну роботу в місті того року проводив також колишній член «Південно-російського робітничого союзу» столяр К. О. Нудьга, висланий сюди під нагляд поліції. В містах і навколишніх селах поширювалася велика кількість соціал-демократичних видань. 4 та 5 грудня до рук жандармів потрапило 174 листівки й брошури десяти найменувань. Серед них 57 примірників, виданих Єлисаветградською організацією РСДРП. У листівках вимагалося політичної свободи без будь-яких обмежень, скасування найманої праці, передачі засобів виробництва до рук трудящих.

Під впливом революційних подій в країні восени і влітку 1905 року в Новомиргороді й Златополі відбувалися багатолюдні демонстрації і сходки. В ніч на 1 травня на північній околиці Златополя під керівництвом членів місцевого соціал-демократичного гуртка відбулася сходка трудящих. Її учасники під червоним прапором, співаючи революційних пісень, пройшли колоною до центра міста. Поліцейські і стражники розігнали демонстрантів. Місцеві власті змушені були викликати до Новомиргорода і Златополя козачу сотню.

Після поразки першої російської революції в Новомиргороді та Златополі пройшли арешти. Поліція провела обшуки. До Архангельської губернії було заслано Т. Б. Хромченко-Владимирську. К. О. Нудьгу заслали до Вятської губернії, де він і помер.

Столипінська аграрна реформа призвела до дальшого зубожіння й обезземелення основної маси селянства. На 1 січня 1908 року в Новомиргороді та волості лише 7,4 проц. селянських господарств мали від 3 до 10 десятин землі, 32 проц. становили безземельні й ті, що мали мізерні ділянки до 3 десятин. У решти господарств не було ні робочої худоби, ні реманенту. Бідняки мусили за безцінь продавати свої наділи куркулям — по 45 крб. за десятину, тоді як ринкова ціна дорівнювала 180—250 крб. Подібна картина спостерігалась і в Златополі. На початку 1906 року місто мало 620 десятин землі сільськогосподарського призначення. З них 546 десятин належало поміщикові Білогорському, 53 — церкві і лише 21 десятина була у 25 селянських господарствах. За таких умов біднота йшла наймитувати до поміщицьких маєтків, розташованих навколо Новомиргорода. По 5—10 наймитів та по 20—50 сезонників працювало у куркулів з південної околиці міста.

1909 року в Новомиргороді 299 найзаможніших жителів міста і навколишніх сіл створили товариство взаємного кредиту. Подібне товариство діяло і в Златополі. Н вперед одні першої світової війни в Новомиргороді значно розширився броварний завод. У 1910 році розпочалося і в липні 1914 року закінчилося будівництво залізниці, що пройшла поруч Новомиргорода й Златополя. За 2 км від них збудували залізничну станцію Новомиргород. Відкриття залізничного руху поблизу міст сприяло пожвавленню в них торгівлі.

Розвиток промисловості і торгівлі в Златополі та Новомиргороді дещо пожвавив культурне життя. Але все ж таки тільки 22,8 проц. населення знало грамоту. В 1868 році на базі повітового дворянського училища відкрилася Златопільська гімназія, поруч з нею почала працювати жіноча прогімназія. Російську мову й літературу в ній викладав кирило-мефодієвець О. Д. Тулуб. Він і його товариш по Кирило-Мефодіївському товариству Д. П. Пильчиков — закінчили тут у свій час міське повітове училище. О. Д. Тулуб надрукував у журналі «Современник» своє дослідження про історію і культуру Златополя. У 1909 році на околиці цього міста відкрито агрономічну школу. 12 учителів і агрономів навчали в ній 90 учнів. Школа утримувалася на кошти з пожертвувань багатих жителів. У 1913 році в Новомиргороді і Златополі працювали гімназія, прогімназія, два парафіяльних училища. У Златополі було 4 книжкові лавки і приватна платна бібліотека. В читальні платної новомиргородської міської бібліотеки інколи відбувалися театральні вистави, влаштовувалися недільні читання.

У Златополі діяли приватна аптека і невелика платна лікарня. 1913 року в Новомиргороді збудовано платну міську лікарню. В центрі міста висадили парк, колишні кавалерійські казарми переобладнали під театральне приміщення. Центральна вулиця, де жили багатії, була забудована гарними будинками. В обох містах діяли поштово-телеграфні контори.

Новомиргород часто відвідували видатні артисти, драматурги і режисери І. К. Тобілевич (Карпенко-Карий) та М. Л. Кропивницький. Вони гостювали у К. А. Тобілевича в Катеринівці і його родичів у Турії, де вивчали народні пісні та звичаї краю. В місті проходив військову службу російський поет А. А. Фет. Деякий час тут працював земським лікарем С. А. Подолинський. Зібрані матеріали про життя селян у Новомиргороді й навколишніх селах Подолинський використав у своїх наукових і публіцистичних творах. У Златопільському училищі викладав латинську мову український земський статистик, етнограф, фольклорист і літературознавець О. О. Русов. Інспектором гімназії у Златополі працював український педагог, історик, літературознавець і публіцист О. О. Андрієвський.

Перша світова війна призвела до значного занепаду промислових підприємств та селянських господарств. Переважну більшість працездатних чоловіків мобілізували на фронт. У приміщеннях гімназії і прогімназії відкрилися військові госпіталі. З’явилося багато біженців, підскочили ціни на землю і продукти харчування.

Коли стало відомо про повалення самодержавства, трудящі міст і солдати гарнізонів провели демонстрації. Багатолюдний мітинг відбувся в Новомиргороді 10 березня 1917 року. На початку квітня в місті створено Раду робітничих депутатів, до складу якої ввійшла і значна частина міської інтелігенції, що підтримувала меншовиків і есерів. У Раді точилася вперта боротьба між більшовицькими і меншовицькими депутатами. Більшовиків Новомиргорода підтримувала Златопільська Рада робітничих депутатів. Протягом березня—квітня на підприємствах почали виникати робітничі комітети. 22 березня профспілки Златополя звернулися з привітанням до Київської Ради робітничих депутатів і просили у неї допомоги й поради. Створений у Новомиргороді орган буржуазного Тимчасового уряду — т. зв. громадський комітет не поспішав вирішувати земельне питання.

Велику радість і революційну активність у трудящих Новомиргорода й Златополя викликала звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та прийняття II Всеросійським з’їздом Рад декретів про мир і землю. 28 жовтня 1917 року в Новомиргороді відбулася маніфестація робітників і селян. Широку роз’яснювальну роботу серед трудящих провадили в той час професіональний революціонер Г. М. Синельников, учителька К. Є. Поповкіна, місцеві селяни, колишні фронтовики А. А. Тищенко і Ф. С. Сосновський, робітники новомиргородських підприємств І. Я. Богушевський та А. Й. Балинський. Радянську владу в Новомиргороді і Златополі встановлено після розгрому загону гайдамаків у січні 1918 року. В лютому того ж року в Новомиргороді було створено перший ревком у складі І. Я. Богушевського, П. П. Піскарьова, Г. М. Синельникова та інших. Тоді ж виник ревком і в Златополі. Ревкоми приступили до налагодження господарства. Трудящі обох міст збирали продовольство для промислових центрів Радянської Росії.

Перші кроки будівництва нового життя перервав наступ австро-німецьких військ. 25 березня 1918 року окупанти захопили Новомиргород і Златопіль. Почалися розстріли комуністів і активістів, проводилися масові арешти, обшуки, а також реквізиція майна, худоби. Більшовики, що пішли в підпілля, готувалися до збройного повстання. В червні радник німецького посольства у Києві писав у повідомленні до Берліна, що «… відбувається бродіння серед селянського населення і велике хвилювання на південь від Києва, в районах між Таращею і Новомиргородом». В умовах підпілля було створено Новомиргородський ревком, який сформував з міської бідноти повстанський загін, що брав участь у Звенигородському збройному повстанні. У листопаді 1918 року австро-німецькі окупанти втекли з Новомиргорода і Златополя. Але владу захопили петлюрівці.

В лютому 1919 року війська Українського фронту разом з партизанськими загонами вигнали петлюрівців з Новомиргорода і Златополя. В обох містах відновили роботу ревкоми. Під керівництвом більшовиків І. Я. Богушевського (в Новомиргороді) та І. І. Лисова (першого радянського військового коменданта Златополя) налагоджувалося життя, впорядковувалось комунальне господарство. Почалася підготовка до виборів у місцеві Ради. 12 квітня в Новомиргороді відбувся мітинг робітників. Його учасники закликали всіх трудящих міста віддати свої голоси за більшовиків, бо «тільки партія комуністів (більшовиків) може будувати пролетарську соціалістичну державу. Тільки вона одна є захисницею інтересів і прагнень пролетаріату і біднішого селянства». Наприкінці квітня 1919 року пройшли вибори до Златопільської і Новомиргородської Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Багатогранною була їх робота. Вони організовували трудящих на боротьбу з бандами, на відбудову народного господарства, налагоджували роботу культосвітніх закладів.

10 травня Новомиргород захопили григор’євці. Бандити розстрілювали, проколювали багнетами жінок, дітей і стариків. Заарештованих активістів вішали на телеграфних стовпах і деревах уздовж вулиць. За виявлену зброю прилюдно страчували на міській площі, грабували населення. 24 травня група радянських військ під командуванням Т. О. Гебеля, розбивши григор’євський заслін і захопивши багато полонених і трофеїв, зайняла станцію і місто Новомиргород. Новомиргородські робітники відремонтували за ніч два паровози, які передали радянським воїнам, що розвивали наступ на Капітанівку. Відновлювалась робота органів Радянської влади. У навколишніх селах діяло ще чимало банд, які тероризували населення, намагалися дезорганізувати роботу партійних осередків і Рад. Розквартировані в містах радянські військові частини разом з партійними і радянськими органами виловлювали бандитів і їхніх посібників. Трудящі Златополя відремонтували залізничну колію на перегоні Новомиргород—Капітанівка.

В другій половині серпня 1919 року Новомиргород захопили денікінці. Перш за все вони наказали повернути землю, майно й худобу поміщикам, куркулям, церкві. Денікінці влаштували криваву прилюдну розправу над групою активістів. Всього було страчено близько 500 чоловік — жителів міст і навколишніх сіл. У місті проводилася насильна мобілізація чоловіків до «Добровольчої армії». Мобілізованих заганяли за колючий дріт, а потім під конвоєм відправляли на фронт. У перших числах січня 1920 року білогвардійці вчинили у Златополі погром — розграбували рештки товарів у магазинах та на складах біля залізничної станції, спалили частину міста. Проте під тиском Червоної Армії еони поспішно відступили на південь до Помічної.

В містах відновили роботу Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. В середині січня 1920 року в Новомиргороді, а наприкінці січня в Златополі сформувалися партійні осередки. Першим секретарем осередку в Новомиргороді був обраний молодий комуніст, завзятий борець за Радянську владу І. М. Путников, у Златополі — І. І. Лисов. Комуністи згуртовували навколо себе трудящих. За їх ініціативою 27 січня 1920 року в Новомиргороді й Златополі створено комсомольські осередки. На заклик партійної організації восени 1920 року молодь Новомиргорода вийшла на суботник, щоб відремонтувати приміщення радянських установ, електростанції і клубу. Вона шефствувала над госпіталем, де лікувалися червоноармійці, піклувалася про дитячі будинки, влаштовувала концерти і вечори художньої самодіяльності, кошти від яких йшли до фонду Червоної Армії. За активною участю молоді відбудовано залізничну станцію. На початку 1923 року Новомиргородська комсомольська організація налічувала 30 чоловік. Комсомолець Є. Ю. Поповкін (згодом російський радянський письменник) писав у статті, надісланій до редакції єлисаветградської окружної газети «Червоний шлях», що у місті «помічається велика тяга серед молоді до спілки. В ленінські дні осередок подарував партії декілька найкращих комсомольців». Комсомольці брали активну участь у боротьбі з куркульством і рештками банд, у проведенні масово-політичної і культосвітньої роботи серед населення.

Восени 1920 року в Новомиргороді і Златополі створено волосні КНС, які допомагали Радам у виконанні продрозверстки, в проведенні розподілу поміщицьких, церковних і куркульських земель та реманенту. Бідняцьким господарствам КНС видавали частину реманенту, коней, а для багатодітних родин — по корові. 1921 року в Новомиргороді виникли 2 сільськогосподарські артілі — «Праця селянина» і «Праця». Через 2 роки в місті організовано ще три артілі — «Зоря», «Рілля» і «Нива». Кожне з господарств мало від 60 до 200 десятин землі. В листопаді 1921 року в артілі «Праця селянина» сформувався партосередок у складі чотирьох комуністів, своїм секретарем вони обрали Т. О. Цуцола.

Поступово відбудовувалися промислові підприємства міста. У 1922 році в Новомиргороді почали працювати два цегельні заводи, млин, олійня, у Златополі — деревообробна артіль і шкірзавод. Новомиргородські робітники на урочистих зборах, присвячених 5-м роковинам Великого Жовтня, схвалили текст телеграми В. І. Леніну: «Дорогий Володимире Іллічу! Урочисте засідання парткому, виконкому, профспілок радісно поздоровляють вождя світового пролетаріату, Жовтневої революції. Бажаємо здравствувати на благо світового пролетаріату».

Відбудова народного господарства відбувалася в складних умовах. Багато зусиль докладали органи Радянської влади, щоб ліквідувати рештки контрреволюційних банд. Становище в містах ускладнилося посухою 1921 року, внаслідок чого населення терпіло від голоду. Створені при виконкомах посівкоми допомагали у проведенні польових робіт. Ради та КНС створили продовольчий фонд, який розподіляли між голодуючими. Засновано було товариство взаємодопомоги. При місцевих вол-виконкомах організували комісії, що збирали пайки для голодуючих, впорядковували селянське землекористування тощо. Трудящі Новомиргорода і Златополя, незважаючи на те, що самі відчували гостру нестачу продовольства, організовували збирання коштів і продуктів для голодуючого населення Поволжя.

У 1923 році Новомиргород став районним центром Єлисаветградського округу, а Златопіль — райцентром Шевченківського округу. На той час у Новомиргороді проживало 8,4 тис. чоловік, у Златополі — 11,2 тис. чоловік. Партійні організації та Ради не випускали з поля зору питання охорони здоров’я. В 1924 році відбудовано і розширено Новомиргородську міську лікарню, яка в березні 1926 року вже мала 5 відділень, дитячу консультацію, аптеку. Працювали в ній 4 лікарі, 2 лікпоми, 2 акушерки, медсестра. Міська лікарня на 50 ліжок і аптека працювали в Златополі. 1921 року тут відкрито дитбудинок на 120 дітей.

Для ліквідації неписьменності в обох містах у 1924 році організовано школи лікнепу. В Новомиргороді діяли 2 початкові і вища початкова школа, де 8 учителів навчали 290 учнів. В охопленні навчанням дітей шкільного віку значну роль відіграв проведений у Златополі з 25 березня по 10 квітня 1922 року двотижневик народної освіти. На кінець 1926 року в містах діяло 7 семирічних та 5 початкових шкіл, де навчалося понад 600 учнів і працювали 34 вчителі. У жовтні в Новомиргороді почали діяти педагогічні курси та громадський комітет допомоги сиротам.

При Новомиргородському гарнізонному клубі була велика бібліотека, де щоденно влаштовувались голосні читання газет. Восени 1920 року в місті відкрили сельбудинок, членами якого були 390 чоловік. Тут працювали гуртки професійного руху, політичний, сільськогосподарський, літературно-драматичний; бібліотека сельбуду налічувала 2 тис. книг. У жовтні 1920 року в Новомиргороді і Златополі гастролювала українська хорова капела під керівництвом К. Г. Стеценка і П. Г. Тичини.

Докорінні зміни в економіці і культурному розвитку Новомиргорода й Златополя сталися в процесі здійснення історичних рішень XIV та XV з’їздів ВКП(б). У 1928 році стала до ладу Новомиргородська електростанція, яка дала струм і Златополю. На її будівництві комсомольці організували молодіжні бригади, розгорнули соціалістичне змагання за краще виконання будівельних робіт. Того ж року вступив у дію новий елеватор, почалася реконструкція залізничної станції. Розширювалися і поповнювалися новим устаткуванням цегельний і шкіряний заводи, вальцьовий млин, деревообробна артіль.

Все більше селян залучалося до колективного господарювання. Наприкінці 1929 року на базі дрібних об’єднань в Новомиргороді організувалися колгоспи ім. Кірова та «12-річчя Жовтня». Зміцненню цих господарств сприяло створення на початку 1930 року Новомиргородської і Златопільської МТС. У мобілізації трудящих на зміцнення колгоспного ладу значну роль відіграли районні газети «За соціалістичну перебудову» (Новомиргород), що виходила з лютого 1930 року, і «Штурм» (Златопіль), перший номер якої вийшов у березні того ж року, а також газета політвідділу Новомиргородської МТС. На своїх сторінках вони широко пропагували досвід кращих господарств. Соціалістичні перетворення в селі проходили в умовах гострої боротьби з куркулями, які чинили шалений опір колективізації. Від ворожої руки в сутичці з куркульським охвістям загинув старий комуніст, один з організаторів колгоспів і МТС у Златополі Ф. С. Литвинчук.

У 1933 році новомиргородський колгосп «12-річчя Жовтня» зайняв перше місце в районі по якості сівби. Переможцями у соціалістичному змаганні за кращий обробіток просапних вийшли комуністки М. І. Пуцова і М. І. Гидулянова. 1936 року відзначилася жіноча комсомольська тракторна бригада з Новомиргородської МТС, члени якої М. О. Поетика, О. І. Єсауленко і Я. Г. Тофтул систематично перевиконували норми. Добрих показників добився колгосп ім. Чкалова, утворений після об’єднання артілей ім. Кірова та «12-річчя Жовтня». Врожай цукрових буряків 1940 року становив тут 214 цнт з га. Це господарство за перевиконання плану контрактації сировини одержало грошову премію, а колгоспникам додатково виплачено 11 тис. крб. За досягнення в сільськогосподарському виробництві Радянський уряд відзначив багатьох трудівників високими нагородами. Ордена Леніна удостоєний комбайнер Новомиргородської МТС І. П. Шарпинський. 1939 року Новомиргородська МТС стала учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. Учасниками виставки того ж року були також кращий працівник МТС — старший агроном М. М. Врадій, старший ветеринарний лікар райземвідділу Т. Ф. Кириенко.

Набули значного розвитку провідні галузі місцевої промисловості. Було реконструйовано і розширено вальцьовий млин у Новомиргороді, на якому працювало 80 робітників. Його продуктивність досягла 30 тонн борошна на добу. Збудовано олійню, розширено 2 цехи на цегельному заводі, що став випускати, крім цегли, покрівельну черепицю. У Златополі побудували майстерні МТС, електростанцію, кілька виробничих приміщень харчокомбінату і деревообробної артілі.

1940 року в Новомиргороді проживало 8920 чоловік, в Златополі — 6780 чоловік. Міські Ради Новомиргорода і Златополя виділяли значні кошти на благоустрій. На місці напівзруйнованих хат виросли красиві цегляні будинки. В центрі Новомиргорода у 1939 році споруджено будинок зв’язку, нові магазини, будинки районних установ. Обидва міста були повністю радіофіковані та електрифіковані. Закінчилася реконструкція залізничної станції, шкірзаводу.

Поліпшилося медичне обслуговування населення міст. 1941 року в Новомиргороді функціонувала районна лікарня на 200 ліжок з дитячим відділенням, аптека, у Златополі — районна лікарня на 250 ліжок, міжрайонний кістково-туберкульозний диспансер для дітей, консультаційні пункти охорони материнства і дитинства, 2 медичні пункти, пологовий будинок, аптека. В обох містах про здоров’я трудящих піклувалося 30 лікарів, 55 середніх медичних працівників.

У 1933 році в Новомиргороді й Златополі в основному здійснено загальну семирічну освіту, а до 1937 року ліквідовано неписьменність. Чимало зусиль до цього доклала голова Новомиргородської районної жіночої ради, вчителька, мати письменника Є. Ю. Поповкіна — К. Є. Поповкіна. 1940 року в Новомиргороді працювали 2 середні, 2 неповні середні і 3 початкові школи, де навчалося 1400 учнів і було 55 учителів. В місті діяли — будинок вчителя, палац піонерів і школярів, 2 вечірні середні школи для дорослих. У 1934 році на базі педагогічних курсів відкрилося педагогічне училище, в якому 1940 року налічувалося 320 учнів і 30 педагогів. У Златополі були середня, 3 семирічні і початкова школи, де 50 учителів навчали 1150 дітей. Крім того, діяли будинок вчителя, вечірня середня школа для дорослих, дитячий будинок.

Значно розширилась мережа культосвітніх закладів. У Новомиргороді і Златополі напередодні війни було 2 кінотеатри, 4 робітничі клуби. Колективи міських шкіл і клубів проводили велику роботу щодо інтернаціонального виховання трудящих. У жовтні 1936 року вчителі Новомиргородської середньої школи № 1 виступили в місті ініціаторами збирання коштів для допомоги іспанським жінкам і дітям. Розширювалися і поповнювалися міські районні бібліотеки, при яких з 1938 року діяли дитячі відділення. Працівники цих бібліотек для сіл району організували книжкові пересувки. Діяли також профспілкові бібліотеки при клубах.

У перші дні Великої Вітчизняної війни на промислових підприємствах, у колгоспах і МТС відбулися багатолюдні мітинги, на яких трудящі заявляли про свою готовність дати нищівну відсіч ворогові. Робітники підприємств, колгоспники працювали з подвоєною енергією, щоб забезпечити фронт усім необхідним. З наближенням ворога партійні органи, міські Ради приступили до евакуації в тил худоби і техніки.

1 серпня 1941 року фашисти захопили Новомиргород і Златопіль. У Златопільському дитбудинку окупанти влаштували гетто, а в семирічній школі № 3 — концентраційний табір. З обох міст фашисти вигнали на каторжні роботи до Німеччини понад 1000 юнаків і дівчат. Було страчено майже 5 тис. жителів.

Та радянські люди і в тилу ворога піднімалися на боротьбу з окупантами. У січні 1942 року в Златополі і в березні того ж року в Новомиргороді організовано підпільно-диверсійні групи. Патріоти вчинили замах на німецького окружного комісара. В ніч з 11 на 12 червня 1942 року народні месники пошкодили телефонний зв’язок між Новомиргородом і Кіровоградом. Зв’язковими підпільно-диверсійних груп були Ю. І. Гавриш, В. Г. Гончаренко, В. У. Клига, О.І. Сенченко. В містах та навколишніх селах з’являлися зведення Радінформбюро і листівки, в яких населення закликалося саботувати заходи окупаційних властей. Робила це молодіжно-підпільна група, якою керував учитель Златопільського зоотехнікуму В. К. Осмоловський. Патріоти мали постійний зв’язок з партійним підпіллям через зв’язкового Ю. І. Гавриша. Наприкінці 1943 року під час виконання бойового завдання в Златополі були схоплені і закатовані члени підпільно-диверсійної групи комуністи М. І. Осинський та В. С. Леміщенко з дружиною. На квартирі Леміщенків гестапівці виявили радіоприймач, по якому підпільники приймали зведення Радінформбюро. В Златопільській лікарні під виглядом місцевих селян лікувалася група партизанів, які після одужання влилися в Капітанівську підпільно-диверсійну групу. Лікував їх лікар Ю. В. Осмоловський. Протягом всієї окупації зберігала врятований прапор радянського полку колгоспниця зі Златополя Л. Я. Волкова. Вчителька Новомиргородської семирічної школи М. В. Покотилова, ризикуючи своїм життям, переховувала до визволення міста сім радянських воїнів.

На початку 1944 року війська 2-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу І. С. Конєва розгорнули наступальні бої на підступах до Новомиргорода і Златополя. Щоб уникнути оточення, гітлерівці почали стягувати сюди танкові частини. В районі Новомиргорода вони зосередили чотири танкові і три піхотні дивізії. В боях на підступах до міста відзначилися командир групи радянських штурмовиків В. І. Андріанов (згодом — двічі Герой Радянського Союзу) і лейтенант першого штурмового авіаційного Кіровоградського корпусу І. О. Антипін, удостоєний також високого звання Героя Радянського Союзу. В ніч з 10 на 11 березня 1944 року Златопіль і Новомиргород були визволені від загарбників.

За визволення Новомиргорода полягло багато радянських воїнів. На п’яти братських могилах, де поховано 276 радянських воїнів і 52 партизани, встановлено пам’ятники і надмогильні плити. Хоробро билися на різних фронтах Великої Вітчизняної війни близько 2100 вихідців з Новомиргорода і Златополя, з них 990 загинули в боях з ворогом. Звання Героя Радянського Союзу удостоєний уродженець Новомиргорода А. Ф. Ковачевич. Він брав участь у Сталінградській битві, провів там 28 повітряних боїв, збив 9 ворожих літаків. Зараз генерал-лейтенант авіації А. Ф. Ковачевич продовжує військову службу. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно також уродженцю цього ж міста М. М. Тургелі. В ніч з 25 на 26 вересня 1943 року у складі десантників він переправився на правий берег Дніпра. Після загибелі командира Тургеля взяв на себе командування. Протягом 36 годин 50 бійців утримували зайнятий плацдарм, відбили 8 жорстоких атак ворога. Вони дали змогу радянським військам підтягти сили і розширити плацдарм біля села Військового Дніпропетровської області. Тяжко поранений М. М. Тургеля не залишив поля бою до підходу підкріплення. У боях з фашистами відзначився також П. П. Шаповалов, уродженець села Виноградівки. Під час війни він командував гвардійським винищувальним протитанковим артилерійським полком. У вуличних боях за Берлін він, будучи тяжко поранений, не залишав поля бою, продовжував керувати наступом. За вміло проведену операцію П. П. Шаповалов удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Багатьма бойовими орденами Радянського Союзу та інших держав нагороджений новомиргородець генерал-полковник І. П. Чухнов. За мужність і відвагу, виявлену в битвах з ворогом, одержали високі нагороди Батьківщини чимало інших жителів Новомиргорода і Златополя. З тих, хто тепер тут живе і працює, 6 нагороджені орденом Леніна, 26 — орденом Червоного Прапора, 367 — іншими бойовими орденами, 230 мають бойові медалі Радянського Союзу.

Відступаючи, німецько-фашистські загарбники підірвали в Новомиргороді електростанцію, будинок зв’язку, кінотеатр, залізничну станцію, школи, педагогічне училище. У Златополі вороги зруйнували зоотехнічний технікум, школи, адміністративні будинки, кінотеатр, млин, магазини. Фашисти пограбували МТС, колгоспи, вивели з ладу цегельні заводи, спалили майже половину житлових будинків. Дуже потерпіло населення обох міст.

У середині березня 1944 року відновили роботу райкоми партії та Ради депутатів трудящих. Держава асигнувала на відбудову Новомиргородської МТС, середньої школи № 1, педагогічного училища, районного будинку культури, районної бібліотеки — 110 600 крб. Вже протягом першого року після визволення в містах відбудовано і відновлено роботу всіх промислових підприємств, колгоспів, МТС тощо. На початку 1945 року першу продукцію дали обидва новомиргородські цегельні заводи, Златопільський шкірзавод та деревообробна артіль ім. Горького, харчокомбінати. Водночас трудящі Новомиргорода і Златополя допомагали фронту. Вони достроково здали хліб для Червоної Армії і для населення героїчного Ленінграда. З 15 по 25 серпня 1944 року колгоспники здали державі 1100 цнт хліба.

Наприкінці 1945 року почали працювати будинки культури, відновили роботу в обох містах районні лікарні, школи. 4 червня 1944 року вийшов перший після визволення номер новомиргородської районної газети «За соціалістичну перебудову», а 10 червня — златопільської газети «Штурм».

Протягом 1944—1950 рр. новомиргородські і златопільські промислові підприємства, завдяки допомозі з боку держави та трудящих братніх республік, досягли довоєнного рівня. Комуністи і комсомольці, працюючи на найважливіших ділянках, виявляли зразки самовідданої праці. 1949 року закінчилося будівництво Новомиргородського плодоконсервного заводу.

Партійні і комсомольські організації приміських колгоспів провели велику роботу щодо укомплектування і зміцнення кадрів працівників тваринницьких ферм. Державний план розвитку поголів’я великої рогатої худоби у 1949 році виконано на 114 проц., свиней — на 120 проц., овець — на 117 проц. Уже 1950 року виробництво валової продукції в артілях досягло довоєнного рівня. Передовиками виробництва були комуністи й комсомольці Златопільської МТС. Комбайнер комуніст І. В. Сухоребрий влітку 1950 року протягом 25 робочих днів намолотив понад 5 тис. цнт зерна. Його працю відзначено орденом Трудового Червоного Прапора. Урядових нагород удостоєні також комбайнери М. І. Барвінок, В. А. Близюк, І. О. Багатиренко та інші. Успіхам трудівників сільського господарства сприяло значне поповнення кадрів механізаторів, а також зміцнення матеріально-технічної бази. Тільки перед початком жнив 1950 року машинний парк Новомиргородської МТС поповнився 10 тракторами, 6 комбайнами.

У 50-х роках Златопільська деревообробна артіль ім. Горького перетворена на меблеву фабрику. Тут встановили нове устаткування, збудували механічний цех.

Шкірзавод освоїв виробництво кольорової шкіри. У республіканському соціалістичному змаганні підприємств системи промкооперації цей колектив 1955 року зайняв друге місце.

1959 року Новомиргород і Златопіль об’єднані в одне місто районного підпорядкування. На час об’єднання в Новомиргороді проживало 7200 чоловік, а у Златополі — 4280. Міська партійна організація і Рада депутатів трудящих провели значну роботу щодо мобілізації трудящих мас на дострокове виконання державних планів. Колектив цегельно-черепичного заводу зменшив 1960 року собівартість кожної тисячі штук цегли на 7 крб. 12 коп. проти плану. Від впровадження раціоналізаторських пропозицій підприємство одержало 12 тис. крб. економії. В 1960—1970 рр. реконструйовано і розширено завод будівельних матеріалів, продукцію якого одержують і промислові підприємства сусідніх районів. Високоякісна продукція шкір-заводу надходить на взуттєві фабрики України. Було створено шляхово-експлуатаційну дільницю, побудовано нові сучасні приміщення залізничного вокзалу і автовокзалу, два залізобетонні мости через річку Велику Вись, потужний млин, хлібозавод, олійню тощо.

Майже повністю поновився машинний парк районного об’єднання «Сільгосптехніки». На початку 1971 року тут працювало 320 робітників. Ремонтні майстерні протягом року ремонтують близько 300 тракторів. За успіхи, досягнуті у виконанні завдань восьмої п’ятирічки, шофера цього підприємства П. Л. Коровіна нагородили орденом Леніна, слюсаря А. П. Береста — орденом Жовтневої Революції, токаря Г. Т. Литвинова — орденом Трудового Червоного Прапора. На базі колишнього автопарку в місті створено велике автопідприємство, де трудиться понад 500 робітників. Систематично виконує виробничі плани колектив плодоовочевого консервного заводу. Щороку тут випускається понад 4 млн. умовних банок продукції, яка надходить до Москви, Ленінграда, Астрахані, Тюмені, Караганди, а також до зарубіжних країн — Чехословаччини, Югославії, Польщі і ФРН. Заслужено пишаються новомиргородці своїми трудовими здобутками. Промисловість міста достроково, до 1 листопада 1970 року, виконала завдання восьмої п’ятирічки щодо загального обсягу виробництва. Додатково до плану країна одержала продукції на 2 млн. крб. За роки дев’ятої п’ятирічки в місті будуть реконструйовані заводи шкіряний і будівельних матеріалів. Заплановано перебудувати і технічно оснастити харчокомбінат, міжколгоспну будівельну організацію, меблеву фабрику. Однією з найбільших будов у новій п’ятирічці стане новомиргородська буровугільна шахта, споруджується міжколгоспний комбікормовий завод.

Від робітників підприємств не відстають і новомиргородські колгоспники <(1959 року до Новомиргорода відійшло село Лікареве, в якому містився колгосп ім. Котовського). Підвищення рівня культури землеробства, своєчасне і якісне виконання всіх агротехнічних заходів сприяло одержанню високого врожаю сільськогосподарських культур. Якщо в 1965—1967 рр. артілі ім. Чкалова та ім. Котовського збирали в середньому з кожного гектара по 27,6 цнт озимої пшениці, 365,8 цукрових буряків, 42 цнт кукурудзи та по 25,6 цнт соняшнику, то в 1970 році в цих господарствах було вирощено зернових — по 34,8 цнт, кукурудзи — 58,4 цнт, цукрових буряків — 375,6 цнт і соняшнику — 30,2 цнт з га. Багаті врожаї стали можливими завдяки правильній організації праці, високій трудовій дисципліні хліборобів. Правління колгоспів разом з партійними організаціями вдумливо комплектували збиральні і посівні агрегати, включаючи обов’язково до складу їх обслуги комуністів. В обох господарствах широкого розмаху набуло соціалістичне змагання. Артілі мали 80 тракторів, 45 комбайнів, 75 автомашин та багато іншої техніки. У двох новомиргородських колгоспах 1971 року працювало 175 трактористів і машиністів, 95 шоферів, 25 монтерів і електротехніків. Завдяки широкому впровадженню механізації підвищилась врожайність колгоспних ланів.

1971 року середній урожай зернових з гектара в артілі ім. Чкалова становив 38,3 цнт, а в колгоспі ім. Котовського — 37,5 цнт. Озима пшениця з усієї площі посіву дала відповідно по господарствах — 40,1 цнт та 40,8 цнт, ячмінь — 43,2 цнт і 32,3 цнт. Обидва колгоспи значно перевиконали плани продажу хліба державі. Відчутно зросли їхні грошові прибутки. У 1971 році в обох господарствах вони збільшились у порівнянні з 1965 роком майже у два рази і становили близько 2 млн. крб. Зросла й оплата людино-дня. У 1971 році вона становила у тракториста — 4 крб. 80 коп., шофера — 4 крб. 50 коп., доярки — 5 крб. 80 копійок.

У січні 1972 року загальні збори трудівників колгоспів ім. Чкалова та ім. Котовського вирішили об’єднати їх в один — ім. Чкалова. В новій п’ятирічці колектив цього господарства має виробити майже 169 тис. цнт і продати державі 142 тис. цнт зерна. Середньорічні надої молока на фуражну корову становитимуть 2620 кг. За п’ятирічку буде вироблено 8,6 тис. цнт м’яса, в т. ч. продано державі 3,9 тис. цнт свинини.

За вміле керівництво колгоспом ім. Чкалова, що досяг значних успіхів протягом восьмої п’ятирічки, голові правління В. Н. Бориску в 1971 році присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Урядові нагороди одержали багато трудівників колгоспу, в т. ч. орден Леніна — доярка 3. К. Студинська та колишній голова правління колгоспу ім. Котовського, Д. Т. Єпанча, орден Жовтневої Революції — бригадир П. П. Афанасьев, механізатор П. Д. Рибалка; орден Трудового Червоного Прапора — ланкова К. Л. Могилевич, комбайнер В. Д. Степанов,, свинарка В. Г. Ткаченко і доярка В. М. Чеголя; орден «Знак Пошани» — шофер П. В. Гринчук, ланкова В. М. Сергатенко та інші. За зразкове виконання соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, до-районної Ленінської книги трудової слави занесено 20 трудівників міста, переможців соціалістичного змагання. Понад 300 передовиків Новомиргорода нагороджено Ленінською ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

За генеральним планом, затвердженим обласною Радою депутатів трудящих, ведеться забудова міста. Упорядковані вулиці потопають у зелені. На центральній магістралі міста — вулиці Леніна, висаджено тисячі фруктових, декоративних дерев і кущів. Над більшістю будинків височать телевізійні антени. У грудні 1971 року вступив у дію потужний телевізійний ретранслятор. У місті діє 12 км водогону. Автобусні маршрути з’єднують центральну частину міста з його околицями і залізничною станцією. Від автобусної станції щодня відходить 20 міжміських автобусів. На берегах річки Великої Висі збудують зону відпочинку з водною станцією і пляжем. Широка дамба підніме воду в річці на 5—6 метрів і створить велике озеро, яке також стане незабаром місцем відпочинку новомиргородців. За рахунок нових будинків житловий масив протягнеться до залізничного мосту і хутора Гребешівки. 1972 року стане до ладу новий районний будинок культури, палац культури колгоспу ім. Чкалова на 800 місць. На дев’яту п’ятирічку заплановано прокласти 10 км шляхів з твердим покриттям. Тоді ж почнеться будівництво комплексу центральної районної лікарні.

До послуг населення — 50 магазинів. У 1970 році стали до ладу двоповерховий універмаг «Космос», магазини «Дитячий світ», два книжкові магазини, два культмаги, кілька продовольчих магазинів тощо. 20 років працює в місті заслужений працівник торгівлі УРСР О. Ф. Гненний.

У місті функціонують дві лікарні на 200 ліжок, дві поліклініки, 9 фельдшерських пунктів, дві жіночі і дві дитячі консультації, є станція швидкої допомоги, дві аптеки. У медичних закладах працюють 65 лікарів, 232 фельдшери, акушерки і медичні сестри. Багато років в системі охорони здоров’я трудяться лікарі А. В. Ворошилова, Л. М. Чалик, В. Р. Сосновський, фельдшер М. П. Гончаров, медична сестра М. К. Колодяжна. У 1967 році новомиргородці виступили ініціаторами будівництва типових колгоспних дитячих ясел у кожному селі.

Підвищується освітній і культурний рівень трудящих. У 1971/72 навчальному році тут було дві середні, 6 восьмирічних (з них одна школа-інтернат), 2 початкові школи, спецшкола-інтернат. Є музична і спортивна школи, станція юних техніків. Усього навчається в місті близько 4,8 тис. учнів і працює 300 вчителів, серед яких Г. Ф. Клич-ку присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. У районній заочній середній школі в 1970/71 навчальному році набувало знань без відриву від виробництва 850 чоловік. 38 випускників продовжують навчання в інститутах і технікумах. Значно розширився зоотехнічний технікум, в якому 40 викладачів навчають 350 учнів. За п’ятирічку в місті намічено побудувати спецшколу-інтернат і на кошти колгоспу ім. Чкалова — нову середню школу.

З Новомиргорода вийшло чимало діячів науки, культури. Тут народився, в Златопільській гімназії вчився І. С. Дудченко — український лікар, мікробіолог, епідеміолог. Його ім’ям названо одну з вулиць Новомиргорода. Уродженцем міста є В. М. Давидов (І. М. Горєлов) — народний артист республіки (з 1921 року). З Новомиргорода родом М. В. Ритов — автор наукових праць з природознавства і городництва. Після закінчення Московського університету працював професором в Гора-Горецькому сільськогосподарському училищі, що в Білорусії. Перед одним з корпусів цього закладу встановлено скульптуру — погруддя вченого. У Новомиргороді народилися і починали свою творчу діяльність прозаїк і драматург Ю. О. Мокрієв, письменники Б. А. Гончаренко та Ю. А. Коваль, поет і журналіст, заслужений працівник культури УРСР П. М. Біба. Уродженцями Златополя є доктор медичних наук, професор В. І. Мілько, літературознавець, доктор філологічних наук А. А. Тростянецький і український радянський літературознавець, професор О. А. Назаревський. На Північному Кавказі в роки Великої Вітчизняної війни загинув уродженець Новомиргорода український радянський художник Ф. Ф. Кличко. Його картина «Г. І. Котовський громить банду Матюхіна» зберігається в Київському музеї українського мистецтва.

У Новомиргороді працюють 2 районні, 2 міські, 10 шкільних, 10 профспілкових бібліотек. З ініціативи вчителів міста в 1967 році засновано районний історико-краєзнавчий музей, в якому є відділ радянсько-болгарської дружби та відділ письменника і громадського діяча Є. Ю. Поповкіна. Одну з вулиць міста названо його іменем. З 1957 року в районі діє літературне об’єднання «Вись», в складі якого 20 місцевих літераторів.

Трудящі міста в 1971 році передплачували 25 тис. примірників періодичних видань. Районна організація товариства «Знання» об’єднує 600 активних пропагандистів. Створено районну організацію Українського товариства охорони пам’ятників історії і культури.

До послуг населення — районний будинок культури, широкоекранний кінотеатр, 5 клубів із стаціонарними кіноустановками, районний будинок піонерів та школярів, при якому працюють гуртки — авіамодельний, радіо, фото, хореографічний, краєзнавчий, юних слідопитів та інші. При двох будинках культури і в середніх школах діють народні університети культури, університет педагогічних та економічних знань. Спортивні колективи міста об’єднують близько 3 тис. фізкультурників. Для них є стадіон «Колос».

Провідну роль у розвитку економіки і культури Новомиргорода відіграє міська партійна організація, в 47 первинних організаціях якої об’єднано 839 комуністів. Більшість з них зайняті безпосередньо на виробництві. Бойовий помічник партійної організації — комсомол налічує в своїх лавах 984 чоловіка, об’єднані вони в 27 комсомольських організаціях.

До складу міської Ради обрано 50 депутатів, серед них — 22 члени КПРС і 7 комсомольців. При Раді діє 6 постійних комісій, члени яких проводять виховну й організаторську роботу серед трудящих. Створено також спеціальну комісію для охорони природи. Депутат міськради, член КПРС П. П. Афанасьев близько 30 років очолює тракторну бригаду колгоспу ім. Чкалова. Трудівники цього господарства виявили йому високе довір’я — вчетверте обравши до міської Ради. Він активно працює у планово-бюджетній комісії. Вдруге обраний депутатом міськради комуніст, стропильник районної ремонтно-будівельної дільниці, ударник комуністичної праці Б. О. Оберемок. За його почином робітники райбуддільниці дійово допомагають підшефному колгоспу в ремонті реманенту та в обладнанні тваринницьких ферм. Депутат міськради комсомолка Л. Б. Макарська робітниця цеху № 1 на консервному заводі. Її ім’я занесено на Дошку пошани робітників цього підприємства.

У місті трудяться 2300 робітників і 690 колгоспників, великий загін інтелігенції. Своєю натхненною творчою працею вони готують гідну зустріч 50-річчю створення СРСР, вносять вклад у втілення в життя планів дев’ятої п’ятирічки, створення матеріально-технічної бази комунізму.

І. Я. БОЙКО, Б. Л. ДРАТВЕР
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОМИРГОРОД, місто, Новомиргородський р-н, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА » 31 травня 2019, 12:58

Історія Новомиргорода

Новомиргород має давню, насичену визначними подіями історію. Датою заснування вважається 1740 рік.

Але здобутки сучасної археології стверджують – ця місцевість була заселеною завжди. З часів палеоліту і до теперішнього часу вдале поєднання клімату, рельєфу, достаток водних та харчових ресурсів і, можливо, ще щось - до цих пір не пізнане, зробило низини Висі та Гептурки одним із осередків цивілізацій.

Про заселення території предками сучасної людини говорять знайдені артефакти кам'яної доби. А присутність на берегах Висі трипільців – прямих нащадків аріїв – підтверджено розкопками (стоянки поблизу сіл Андріївки та Лікаревого). Цілком логічно, що і надалі тут селились їх спадкоємці - представники Черняхівської та ямної культури, а потім ранніх слов'ян. Скіфські кургани на навколишніх полях були свідками трагічного занепаду осілих племен внаслідок вторгнення войовничих кочовиків. Проте і завойовників привабила визначеність та обдарованість місцевості, створеної Богом для життя – у тутешніх степах вони розміщували свої стани, ритуальні капища, хоронили небіжчиків.

У часи козацтва південна частина Новомиргорода вперше згадується в письмових джерелах як зимівник Тресяги. Військове поселення на кордоні імперії – таким був початок Новомиргорода, як міста. Склад військових – в основному з Миргородського полку. Звідси назва – Новий Миргород. Етнічне представництво більш ніж широке. Але домінування переселенців з Балкан зумовило утворення багатьох місцевих топонімів та прізвищ.

З 1752-ого стає столицею Нової Сербії, має губернське та єпархіальне значення. Пізніше – це відомий торгівельний центр степової України. В останній чверті ХVІІ століття у ньому розміщувались резиденції торгівельних консулів Неаполя, Риму та Польщі.

Північна сторона міста – Златополь почала заселятись з 1654 року, як містечко купців та ремісників, в основному польського та єврейського походження. У 1686 році, після укладення миру між Росією і Польщею Златополь увійшов до складу Речі Посполитої під назвою Гуляйполе і став власністю князів Любомирських. У 1792 році, в результаті другого поділу Польщі переходить у владу князя Потьомкіна. Згідно однієї з легенд, Катерина ІІ, проїжджаючи цими краями і побачивши навколо Гуляйполя золоті пшеничні лани, дала йому назву Злато Поле – Златополь. За іншою – асоціацію з Золотим Полем викликали надзвичайно коштовні підношення місцевих купців князю Потьомкіну.

1803 року Новомиргород і хутори на південь від Висі відійшли до складу Херсонської губернії, а Златополь перебував у складі Київської . Після скасування царським указом військових поселень, у 1859 році Новомиргород став заштатним містом, більшу частину населення якого складали поміщицькі кріпаки.

Протягом Радянської епохи два міста Новомиргород і Златополь співіснували у складі різних адміністративних утворень. Новомиргород належав до Кіровоградської, а Златополь до Черкаської областей.

Два береги Висі - дві долі. Так було до 1959 року коли районні центри Новомиргород і Златополь були об’єднані і утворено Новомиргородський район з центром – місто Новомиргород. У період 70-90-х років ХХ століття Новомиргород славився як шахтарське місто (видобуток бурого вугілля), особливістю якого було розвинуте сільське господарство та харчова переробна промисловість. Це був визначний період історії з точки зору розбудови інфраструктури. Саме тоді місто стає багатоповерховим. Розвиваються основні ознаки цивілізації – водопровід, каналізація, асфальтобетонне покриття. Будувались нові споруди, житло, дороги, об'єкти благоустрою.

Продукцію Новомиргородського консервного заводу можна було зустріти і за полярним колом і в країнах Східної Європи. Завод продовольчих товарів випускав різноманітні продукти – рослинну олію, борошно, крупи. А кукурудзяними паличками місцевого виробництва ласував весь Радянський Союз. Комбікормовий завод, елеватор, Новомиргородська шахта завантажували залізничну станцію «Новомиргород» і вдень і вночі. Діяла мережа заготівельних контор. Біля міста розташовувались землі великого колективного сільськогосподарського господарства.

В історії нашого міста були часи ренесансу, злети і падіння. З сумом ми згадуємо закриття шахти та Новомиргородського зоотехнікуму, піклуємось про стан історичного приміщення Златопольської гімназії - це турбує городян та владу сьогодні. Та ми вчимося на помилках минулого, це робить нас сильнішими, згуртованішими і дає сили йти вперед. Адже ніколи цю землю, людей, що її населяли, не залишав Бог і віра у власні сили.

Багаті надра Новомиргородщини дають надію на початок періоду відродження. Нещодавно розпочався видобуток та переробка титанових пісків фірмою «Велта», перспективні обсяги яких - до 2% світового виробництва. Розливається у ПЕТ- пляшку цілюща вода з Панських гір. Працює консервний завод - вже під брендом «Культурний Гриб». ТОВ «Шаруня» відновило технологію і смакові якості саме тих - «радянських» кукурудзяних паличок. Міська влада опікується розвитком малого підприємництва та працює над залученням інвестицій у стратегічні напрями економіки Новомиргорода. Планується будівництво ще одного елеватора, вантажного терміналу для титанового концентрату.

У місті діють 3 загальноосвітні школи, гімназія, школа мистецтв, центр дитячої та юнацької творчості, дитячо-юнацька спортивна школа, три дитячі дошкільні навчальні заклади, районна лікарня, мережа аптек. Працюють бібліотеки для дітей та дорослих.

Розвинута торгівельна мережа - від міського ринку та яток до фірмових магазинів та маркетів, будуються нові об'єкти. Широко представлені заклади громадського харчування - від невеличких кафе до барів з власними традиціями та фірмовою кухнею. На принципах співпраці влада –бізнес відремонтовано стадіон, міська футбольна команда завойовує нагороди у обласних чемпіонатах. Побудовані два сучасних дитячих ігрових майданчика. Центр міста з фонтаном та парковою зоною є улюбленими місцем для прогулянок місцевих мешканців та гостей. В планах влади створити цивілізовані місця відпочинку біля води.

Багатий архітектурний спадок Новомиргорода: Ільїнська церква (1766) – чи не єдиний зразок тетраконхового храму на Правобережній Україні. Златопільська гімназія (1885-1891) – споруда в архітектурі якої переплетені еклектика з елементами українського барокко - один із кращих зразків будівель провінційних навчальних закладів. Лікарня Ганни Дмитрян (1913) – неоруський стиль, один з кращих творів архітектора Паученка, Миколаївська церква (1809) - була зведена у стилі еклектики, форми храму продовжують традиції української культової архітектури. Епоха соціалізму представлена типовими житловими та адміністративними спорудами різних років забудови.

Нарівні з матеріальним вражає людський потенціал Новомиргорода – Златополя. Не хлібом єдиним, а й талантами багата ця земля.

В усі часи з історією Новомиргорода було пов’язані біографії багатьох видатних людей.

Зі стін Златопільської класичної гімназії вийшло сузір’я талантів: письменник, публіцист, громадський і державний діяч В. Вінниченко, лікар – епідеміолог, мікробіолог І.Дудченко, композитор, Б.Лятошинський, доктор технічних наук О.Назаревський, український поет і літературознавець П. Филипович. Працювали у гімназії письменник Г.Грушевський, історик О.Андрієвський, поет – неокласик М.Зеров, етнограф і фольклорист, професор О.Русов.

Златопільське коріння має всесвітньо відома династія підприємців – меценатів Бродських. До нині збереглася споруда збудованої Бродськими єврейської лікарні на 40 місць та Златопільська гімназія.

Цадик Нахман – пророк хасидів – жив з сім'єю у Златополі на протязі 1800 -1802 років, перед переселенням до Умані. На місцевому єврейському цвинтарі похована його дружина.

В Новомиргороді народився майбутній основоположник декабристського руху, начальник штабу повстання на Сенатській площі Є.Оболєнський. Місто тричі відвідував О.Пушкін. У Новомиргородському полку відбував службу відомий російський поет А.Фет.

З краєм пов’язано ім’я автора повного перекладу російською мовою „ Іліади” Гомера, відомого діяча культури М.Гнєдича. У Златополі перебували у засланні О.Тулуб та один з перших марксистів в Україні С.Подолинський. В дитинстві, чумакуючи разом з батьком, ще зовсім юний Тарас Шевченко насичувався неперевершеною естетикою місцевої природи, споглядаючи з пагорбів Златополя на Новомиргород. Згодом, він згадає це у сюжетах своїх творів. А в Златополі нещодавно постав пам'ятник молодому Тарасу – споруджений за кошти всієї громади.

Славу міста продовжили наші земляки, що власним розумом і здібностями досягли значних висот на професійній ниві. : член – кореспондент Академії наук України Сугаков В.Й., династія лікарів – доктор медичних наук Хохол М.І., її син, теж доктор медичних наук Бур'янов А.І. та їх колеги : в свій час ректор Київського медичного інституту, доктор медичних наук Мілько В.І., Харченко В., Піскова – Пирогова, Дудко-Стрельченко, а також доктор технічних наук Бондаренко П.М., кандидат медичних наук Голець А.А., кандидат технічних наук Коляда В.В., Кривошея А.В., кандидат сільгоспнаук Струминська-Губка Ірина Михайлівна та інші.

Їх виховали прекрасні освітяни: Осмоловський К.К., Тайг Г.Ф., Лужняк В.С., Жирний Ф.А., подружжя Баландін В.С. та Баландіна В.К., Кличко Г.Ф., Корінний І.Т. та інші.

Представник відомої родини Лєвшиних – Лєвшин М.М. очолює сьогодні підрозділ Академії наук України.

***

Влітку Новомиргород потопає у зелені – така природа лісостепової оази, де вдало поєднуються ландшафт прибережних схилів з широкими низинами Висі та Гептурки. Мальовничі куточки та краєвиди, наявність запасів артезіанських вод, велика пропозиція продуктів домашнього виробництва – тут добре відпочивати від метушні мегаполісів. Водночас всі принади міського життя поруч – маркети, салони послуг, кафе –бари, громадський транспорт, багатоповерховий житловий фонд, сучасні ігрові майданчики та стадіон.

З патріархального середовища українського села ви потрапляєте до урбаністичної культури міста всього за декілька хвилин пішки. А за двадцять хвилин - відвідаєте місцеві «Мінеральні води» - екологічний заказник «Панські Гори» з джерелом цілющої питної води, що вже став традиційним місцем паломництва більшості городян та гостей.

Все це робить Новомиргород неповторним. А працелюбність, колективізм та гостинність місцевих мешканців – гарантія того, що у міста є майбутнє.

Новомиргородці люблять своє місто, пишаються його історією, відроджують славні традиції. Вони твердо вірять в те, що Новомиргород і надалі достойно здійснюватиме свою історичну місію – бути осередком цивілізації та народжувати таланти.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОМИРГОРОД, місто, Новомиргородський р-н, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА » 31 травня 2019, 13:01

Центральна районна бібліотека м.Новомиргород
РІдне місто моє
Місто моє, ми горді тобою
Трудом і подвигом твоїм.
Твоєю чистою весною
І сили струменем твоїм.

19 вересня 2014 року виповнюється 55 років з дня народження формування Новомиргородського району Кіровоградської області, в сучасних його межах. Новомиргород - місто районного підпорядкування, розташоване на берегах річки
Велика Вись. Коли 55 р. потому об’єднались населені пункти Новомиргорода та Златополя, Новомиргородщина розширилася і зміцніла, збагатилась не тільки природними і людськими ресурсами, але й історичними традиціями громад великих і малих сіл. За півстоліття ці громади не тільки згуртувались, але й сформували єдиний соціально - економічний організм району з самодостатньою інфраструктурою.
Пройшовши непростий шлях розбудови, реформування і криз, Новомиргородщина увійшла в третє тисячоліття єдиною, згуртованою на стійкий розвиток. Запорукою його є зручне географічне розташування і сприятливі природні умови, багаті чорноземи, запаси титанових руд, каолітів, пластичних глин, лабрадоритів і гранітів, бурого вугілля в надрах, а головне - працьовиті, умілі люди.
Золота, чарівна земля, рясно уквітчана зеленню. Скільки ніжних слів придумали люди, щоб висловлювати свою гарячу любов до рідного краю, де як у краплині роси відбивається весь дивосвіт культурного Новомиргорода.
Місто Новомиргород включено до списку історичних місць України (2001р). В місті є пам’ятки архітектури, як Миколаївська церква (19 ст.), Ільїнська церква (1776), лікарня (1913) побудована в стилі українського бароко, колишня гімназія (1836р).
З’явилися паростки зеленого туризму - шестеро гостинних господарів пропонують відпочинок, рибальство з місцевими традиціями, гарантують незабутні враження під час спілкування з природою.
У кожного народу, у кожній країні існують свої звичаї, традиції, обряди, є свої символи, свої обереги. Нашим символом - символом новомиргородців, стали Герб та Прапор району, які символізують золоте хліборобське поле, козацьку доблесть і героїзм, а Голуб - то символ миру.
Багате та різноманітне освітнє, культурне та духовне життя міста. У Новомиргороді діють три загальноосвітні школи, гімназія, школа мистецтв, центр дитячої та юнацької творчості, дитячо - юнацька спортивна школа, два дитячих дошкільних заклади, районні бібліотеки для дітей і дорослих, а також дві міські.
Медичну допомогу надає центральна лікарня, діє мережа аптек. У 90-х р. відбулося закриття основного підприємства міста - шахти «Новомиргородська», тому економічний потенціал міста знизився.
Успішно працюють такі промислові підприємства: Новомиргородський плодоконсервний завод, який належить ТОВ «Культурний гриб», він має потужності з виробництва плодоовочевих консервів. Спеціалізуються на консервуванні грибів широкого асортименту.
Новомиргородський шкір завод ТОВ «Укр.Перл» має потужності з виробництва напівфабрикату «Вет-блу» в обсягах 240 тонн на місяць та шкірної підкладки до 24 тис. кв. метрів на місяць.
Новомиргородський елеватор, належить ЗАТ «Рамбурс», його сумарна ємність 128 тис. тонн, має залізничні колії, газифіковане обладнання для сушки зерна.
Приватне підприємство «Шаруня» випускає широкий асортимент кукурудзяних паличок, в обсязі 1 млн. пачок на рік.
ПП Скиданових надає широкий спектр послуг. Має супермаркет площею 300 кв.м, автостоянку закритого типу.
На базі Бирзулівського родовища в кінці 2011 року, за рекордні 8 місяців, було збудовано гірничо-збагачувальний комплекс з видобутку та переробки ільменітових руд. Компанія – одна з небагатьох українських гірничих компаній, що підтвердила ресурсну базу родовища за міжнародними стандартом JORC.
Виробництво на Бирзулівському родовищі стартувало в квітні 2012 року з номінальною потужністю 185 тис. тон ільменіту на рік,та збільшено до 300 тис. тон в 2013 за рахунок другої черги ГЗК.Загальний об’єм інвестицій в будівництво склав 122 млн. доллара.
Новомиргородський РЕМ ВАТ «Кіровоград – обленерго» обслуговує розгалужену систему електропостачання району. В районі також існує мережа місцевих автомобільних доріг, ліній електропередач та газопроводів.
З 2011 року неподалік від с. Коробчине відкрився гірничо-збагачувальний комбінат "Велта" з видобутку та преробці ільмініту.
Відстані до Києва - 250 км., Дніпропетровська - 300 км., Одеси - 350 км., Львова - 650 км., Луганська - 700 км.
Запобігти спустошенню нашого міста мусимо разом: через поєднання місцевих і державних програм розвитку тваринництва, підтримки малого бізнесу у сфері зеленого туризму. В першу чергу необхідно побудувати якісні дороги до кожного населеного пункту.
Новомиргородці живуть та працюють з надією на те, що з року в рік буде зростати економічний, культурний рівень міста, та покращиться їх добробут.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Н

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: alex1952, АннА, Bing [Bot], cronoster, Google [Bot], Lenchik_526, Вернер