УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

НОВОМОСКОВСЬК (Новоселиця), місто, Новомосковський р, Дніпропетровська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5031
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2557 раз.
Подякували: 908 раз.
Стать: Жінка

НОВОМОСКОВСЬК (Новоселиця), місто, Новомосковський р, Дніпропетровська обл, Україна

Повідомлення АннА » 07 травня 2018, 16:28

НОВОМОСКОВСЬК (до 1794 – Новоселиця) – місто обласного підпорядкування Дніпропетровської області, райцентр. Пристань на р. Самара (притока Дніпра), залізничний вузол. Населення 77 тис. осіб (1991).
У 18 ст. побл. сучасного міста запороз. козаки заснували кілька хуторів-зимівників. У 1-й пол. 18 ст. на місці сучасного Н. запорожці заснували слободу Самарчик або Новоселиця, переважну частину населення якої становили переселенці, розташов. неподалік міста Стара Самара. За часів Нової Січі Новоселиця – адм. центр Самарської паланки. Після ліквідації Запорозької Січі увійшла до складу Азовської губернії. 1784 у зв'язку з перенесенням буд-ва міста Катеринослав (у гирлі р. Кільченя, у межах нинішнього Новомоск. р-ну) на правий берег Дніпра на його місці утворене повітове місто Новомосковськ Катеринославського намісництва. У вересні 1794 Новоселиця стала повітовим центром, який з того часу почав називатися Новомосковськом. З 1797 Н. – повітове місто Новоросійської губернії, з 1802 – Катеринославської губернії. З 1923 Н. – райцентр Катеринославської округи, з 1932 – Дніпроп. обл. У 1930-х рр. у Н. збудовано найбільший у СРСР жерстекатальний з-д, стали до ладу шпалопросочувальний, цегельний з-ди.
У період Другої світової війни в районі Н. діяв партизан. загін під командуванням С.Масалигіна. У вересні 1941 – серпні 1943 в Н. діяла підпільна орг-ція на чолі з М.Головком.
У місті збудовано і введено в дію з-ди залізобетонних виробів, кукурудзокалібрувальний, мінеральних вод, жерстекатальний
з-д перетворено на багатогалузевий металургійний.
Нині осн. напрямами вироб. діяльності міста є: металургійна, машинобудівна, металообробна. харчова, легка пром-сть.
У Н. є пам'ятка дерев'яної арх-ри – Свято-Троїцький собор (1772–81, майстер Я.Погрібняк).
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5031
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2557 раз.
Подякували: 908 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОМОСКОВСЬК (Новоселиця), місто, Новомосковський р, Дніпропетровська обл, Укра

Повідомлення АннА » 27 травня 2019, 15:39

Зображення
Новомоскóвськ (давні назви до 1794 року — Самарчик, Новоселиця) — місто обласного підпорядкування Дніпропетровської області, адміністративний центр Новомосковського району. Новомосковськ розташований на правому березі Самари, лівої притоки Дніпра, за 25 км на північний схід від Дніпра.
Історія
Перші поселення на території сучасного Новомосковська належать до ІІІ тисячоліття до н. е. При розкопках курганів ямної культури бронзової доби археологи виявили поховання, в яких знайшли зброю, крем'яні знаряддя праці, глиняні ліпні горщики. У 1932 році під час будівництва жерстекатального заводу розкопано і досліджено кілька курганів катакомбної та зрубної культур (ІІ—І тисячоліття до н. е.).
Козацька доба
У 17 столітті на околицях та поблизу сучасного Новомосковська запорізькі козаки заснували кілька хуторів-зимівників. Вже 1672 року в Орловському Куті існував Самарський Пустинно-Миколаївський монастир[2].
1688 року на березі Самари, згідно з доповненнями до Переяславських статей, для захисту кордонів Російської імперії від татарських набігів збудовано фортецю Ново-Богородськ. При фортеці було засноване поселення під назвою Стара Самара. Фортеця проіснувала до 1711 року, коли за умовами Прутського миру кордони були відсунуті на північ. 1736 року відновлена під назвою Самарського ретраншемента.
Згодом на землі між Старою Самарою і монастирем почали повертатися запорожці. Вони заснували тут слободу Самарчик, або Новоселицю. Значну частину населення становили також переселенці зі Старої Самари. 1744 року за сенатським указом відновлена влада Коша Запорозької Січі і Новоселиця стала центром Самарської паланки[3]. У першій половині 18 століття тут було побудоване сторожове укріплення для захисту слободи від татарських нападів.
На початку другої половини 18 століття у Новоселиці проживало 9 227 жителів[2]. Розвинуте було землеробство, а з часом дістала значне поширення і торгівля.
У серпні 1774 року у Старій Самарі під керівництвом Василя Журби були спроби до повстання на підтримку селянського повстання Омеляна Пугачова. Від 1776-го року Новоселиця стає пунктом дислокації Полтавського пікінерного полку.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5031
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2557 раз.
Подякували: 908 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОМОСКОВСЬК (Новоселиця), місто, Новомосковський р, Дніпропетровська обл, Укра

Повідомлення АннА » 27 травня 2019, 15:42

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Новомосковськ — місто обласного підпорядкування, районний центр. Розташований на правому березі Самари, лівої притоки Дніпра, за 27 км на північний схід від Дніпропетровська. Зв’язаний залізницею з Дніпропетровськом, Харковом, Дніпродзержинськом, Павлоградом. Через місто проходять автомагістралі Москва—Сімферополь і Київ — Донецьк. Населення — 59 300 чоловік.

Перші поселення на території сучасного Новомосковська належать до III тисячоліття до н. е. При розкопках курганів ямної культури бронзової доби археологи виявили поховання, в яких знайшли зброю, крем’яні знаряддя праці, глиняні ліпні горщики. У 1932 році, під час будівництва Новомосковського жерстекатального заводу, розкопано та досліджено кілька курганів катакомбної і зрубної культур (II—І тисячоліття до н. е.).

У XVII столітті на околицях та поблизу сучасного Новомосковська запорізькі козаки заснували кілька хуторів-зимівників. Уже в 1672 році в Орловському Куті був Самарський Пустинно-Миколаївський монастир.

В 1687 році на т. зв. виборній раді, де в присутності князя В. В. Голіцина було обрано нового гетьмана, Переяславські статті Богдана Хмельницького доповнювалися 22 статтями, більшість яких стверджувала привілеї козацької старшини. В одній з них було зазначено, що для захисту російських кордонів від татарських набігів треба побудувати укріплені міста-фортеці на Дніпрі проти Кодака, на ріках Самарі, Орелі та в гирлах Берестової і Орчика.

Будівництво найважливішого з цих міст-фортець на березі Самари було розпочато в березні, а закінчено 1 серпня 1688 року. На спорудженні фортеці працювали козаки 6-ти полків — усього 20 тис. чоловік. Після закінчення будівництва гетьман, згідно царського указу, запросив сюди поселенців — українців та росіян.

Місце для поселення було відведено за кріпосним валом. Новозбудовану фортецю назвали Ново-Богородськом. Так було покладено початок місту Стара Самара. Сама фортеця проіснувала до 1711 року, тобто до того часу, коли за Прутським договором кордони Російської держави відсунулися на північ до річки Орелі. Опустіли запорізькі хутори-зимівники. У 1736 році фортеця Ново-Богородськ була відновлена під назвою Самарського ретраншемента.

Згодом на землях між Старою Самарою і Самарським Пустинно-Миколаївським монастирем почали оселятися запорожці, що поверталися з вигнання. Вони заснували тут слободу Самарчик, або Новоселицю. Значну частину населення становили також переселенці з розташованого поблизу міста Старої Самари. Новоселиця стала центром Самарської паланки. Тут у першій половині XVIII століття було побудовано сторожове укріплення для захисту слободи від татарських нападів. Неподалік від слободи проходив Кримський шлях, по якому татари поверталися із здобиччю. Козаки часто відбивали в них полонених.

На початку другої половини XVIII століття в Новоселиці проживало 9227 чоловік. Розвинуте було землеробство, з часом дістала значне поширення і торгівля.

З розвитком феодально-кріпосницьких відносин посилюється класова боротьба козацьких низів проти феодального гніту. Біднота Новоселиці брала активну участь у Коліївщині. У Самарському монастирі розповсюджувалися листи одного з ватажків повстання — Максима Залізняка, в яких він закликав до боротьби проти феодалів. Значна частина козацької бідноти приєдналася до загонів Залізняка. Під час селянської війни 1773—1775 рр. посланці О. Пугачова закликали населення слободи до повстання. У серпні 1774 року в Старій Самарі з’явився один з тих посланців — Василь Злий, або Журба.

Після ліквідації Запорізької Січі Новоселиця ввійшла спочатку до складу Азовської губернії. У 1784 році було утворено Катеринославське намісництво. У зв’язку з тим, що Катеринослав І заснували в низині, яку часто затоплювало підчас повені, це місто перенесли на високий правий берег Дніпра, а на його місці утворили повітове місто Новомосковськ. З тієї ж причини, що і Катеринослав, проіснувало воно тут недовго і було перенесене вниз по Самарі до Богородицького ретраншемента. З 26 вересня 1794 року Новоселиця стала повітовим центром, який з того часу почав називатися Новомосковськом.

Зручне розташування міста на річці Самарі, родючі землі значно сприяли його зростанню.

29 липня 1811 року затверджено герб Новомосковська. У верхній частині герба на блакитному небі було зображено висхідну зорю, що символізувала благоденство краю; внизу на малиновому фоні — зломлену шаблю, як знак ліквідації Запорізької Січі.

На початку XIX століття Новомосковськ був невеликим повітовим містом, в якому проживало лише 7919 чоловік населення. Місто мало 1095 дерев’яних будинків. Тричі на рік тут відбувалися ярмарки. Сюди приїжджали купці з різних міст Росії, які потім збували куплене тут сало у Варшаву, Одесу, Бердянськ; дьоготь і смолу — у Таврійську і Харківську губернії; цілими стадами відправляли звідси худобу до Москви та Петербурга.

Велике патріотичне піднесення серед населення міста викликала Вітчизняна війна 1812 року. Представники різних верств виявили бажання йти добровольцями до армії. У заяві дрібного чиновника Д. Кострубо-Корецького, зокрема говорилося: «Не можу стерпіти байдуже, що вороги розорюють дорогу Вітчизну нашу…, що брати наші вмирають на полі брані, що синів російських пригноблюють вороги, а я сиджу тут марно, маючи сили душевні і м’язи міцні… Відправте мене на оборону улюбленого міста Москви чи до армії. Не пошкодую ні сил, ні життя свого для захисту дорогої Вітчизни».

Напередодні реформи 1861 року в Новомосковську проживало 9786 чоловік, в т. ч. міщан і державних селян — 6635, дворян — 343, духівництва — 66, купців — 230. У 1858 році місту належало 5023 десятини землі. Міським господарством, громадськими і судовими справами відали ратуша, словесний суд при ній та квартирна комісія.

Розвиток ремесла і торгівлі, збільшення населення вимагали від місцевих властей більше уваги приділяти благоустрою і будівництву міста. Ще у 1823 році було розроблено план перебудови Новомосковська, який передбачав його поділ на 70 кварталів. Окремо виділялися площі для ринку, ярмарку, постоялого двору, передбачалося також будівництво 746 цегляних і дерев’яних будинків. Але коштів бракувало, і місто будувалося повільно та безпланово.

В економіці міста, як і раніше, значну роль відігравало сільськогосподарське виробництво. Промислові підприємства були надто дрібні, кустарного типу. У 1861 році тут діяло 9 салотопних, воскобойних і шкіряних заводів, де налічувалося всього 32 робітники. Після реформи 1861 року економічний розвиток міста дещо пожвавився. Розширюється шкіряне виробництво, збільшується кількість швейних майстерень, з’являються нові підприємства. У 1864 році їх було вже 12. Вироблялося тут продукції на 130 тис. крб. Крім того, місцевій буржуазії належало 12 маслобоєнь, 22 вітряки, 5 крупорушок, на цих підприємствах працювало 228 ремісників. У 1882 році на шкіряному, костопальному, цегляному заводах та двох парових млинах було зайнято 38 робітників.

Все більшого розвитку набувала торгівля. У 1879 році тут налічувалося 160 крамниць з річним оборотом до 900 тис. крб. На ярмарки в 1887 році було завезено різних товарів на суму 128 тис. карбованців.

Населення міста за переписом 1897 року становило 12 900 чоловік. З них дворян — 406, духівництва — 85, купців — 267, міщан —4274, селян — 7756 чоловік.

Пережитки феодально-кріпосницького ладу гальмували не тільки розвиток економіки, а й поклали відбиток на культуру та побут населення Новомосковська. Тут у 1824 році була одна школа. У 1861 році в повітовому, парафіальному, казенному, єврейському училищах та приватній жіночій школі навчався 141 учень і працювало 15 учителів. Прагнучи поширити знання серед трудівників міста, член Харківського таємного революційного товариства Г. А. Залюбовський у 1861 році створив при повітовому училищі і утримував на свої кошти недільну школу.

У 1885 році відкрито чотирирічне земське ремісниче училище. У ньому викладали ковальсько-слюсарну і колесо-біло-теслярську справи, ливарне по міді ремесло. Крім того, тут давали знання по технології дерева, металів, а також по кресленню, технічному малюванню, ковці коней. До училища приймали хлопчиків 14-и років, які закінчили народну школу.

Це були здебільшого діти селян Новомосковського повіту.

У 1904 році в училищі налічувалося 52 учні. У чоловічій та жіночій гімназіях навчалися переважно діти дворян, духівництва, купців. Початкові ж школи слабо фінансувалися, життєвий рівень учителів був низьким. Земство встановило для викладачів таку малу заробітну плату, що вони залишали школи і виїжджали з міста.

Неймовірно тяжке матеріальне становище переважної більшості населення міста, політичне безправ’я, утиски в питаннях освіти і культури, і водночас невтомна масово-політична робота соціал-демократів — все це сприяло пробудженню політичної свідомості трудящих.

5 березня 1903 року на місцевій пошті в неоплачених листах з Одеси поліція виявила прокламації РСДРП, серед них «Рабочее слово» за грудень 1902 року, «Суд над селянами» та інші. В ніч на 13 серпня 1903 року на вулицях Новомосковська та на його околицях розкидано листівки із закликом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Поліції вдалося знайти 22 листівки, пізніше вона натрапила на прокламації «Промова сормовського робітника Заломова», «Промова столяра Михайлова», «Промови обвинувачуваних за участь у демонстраціях 1—5 травня, проголошені в суді Московської судової палати 28—31 жовтня 1902 року». 23 вересня 1903 року знову з’явилися листівки, які містили звернення до катеринославських робітників і новобранців.

Активну участь трудящі міста взяли у першій російській буржуазно-демократичній революції. На підтримку всеросійського жовтневого політичного страйку у 1905 році виступили студенти вчительської семінарії Новомосковська. У середині жовтня 1905 року припинили роботу робітники підприємств, працівники пошти, телеграфу, земської управи. На вулицях відбувалися мітинги.

Підпільну роботу в Новомосковську на той час вели професіональні революціонери — миколаївський робітник І. А. Чигрин та висланий з Петербурга за революційну діяльність І. М. Загурський. У донесеннях жандармського відділення не раз повідомлялося про агітаторів, які мали вплив на робітників, селян і учнів Новомосковська.

25 жовтня 1905 року відбулися перші сутички трудящих міста з поліцією, під час яких було вбито 2 і поранено 2 чоловіків. Місцеві власті просили катеринославського губернатора терміново подати військову допомогу. Надвечір прибула рота солдатів. У місті було оголошено військовий стан. Шляхом жорстоких репресій на деякий час вдалося придушити революційні виступи трудящих. 2 листопада 1905 року до Новомосковська прибула ще сотня козаків, 20 листопада — рота солдатів, а до січня 1906 року — загін козаків.

Навіть в умовах спаду революції більшовики організовували трудящих на боротьбу. У 1906 році в місті оформилася перша соціал-демократична група. Ведучи агітаційну роботу в масах, вона розповсюджувала революційні листівки, в т. ч. прокламацію «До всіх робітників і селян», у якій розповідалося про тяжке становище народу. Соціал-демократи вказували на головних ворогів свободи — капіталістів і царя. «Наша сила,— підкреслювалося в листівці,— в єдності. Тільки спільно можна перемогти ворога».

‘ Про авторитет соціал-демократичної групи серед населення свідчило кількісне її зростання. Зміцнювалася ця група й організаційно. Перед виборами до II Державної думи у Новомосковську діяв уже комітет РСДРП.

Проводячи передвиборну кампанію, комітет випустив прокламацію «До виборців», де викривалась політика монархістського «Союзу руського народу», який захищав інтереси царя і поміщиків. Соціал-демократи закликали населення не голосувати за чорносотенців Левченка, Власенка і Стрижевського, а віддати свої голоси РСДРП,— партії, яка дасть волю народу і землю селянам.

Протягом 1906 року Новомосковський комітет РСДРП випустив 6 листівок. Залежно від політичної обстановки в них висувалися відповідні лозунги, вимоги і заклики. Так, у «Зверненні з приводу розгону II Державної думи» викривалася антинародна політика царизму; в прокламаціях «Народові — народних представників» та «У нас в Росії йде боротьба» був заклик до робітників і селян не давати грошей до державної скарбниці. У «Зверненні до наглядача Новомосковського ремісничого училища» засуджувалися жандармські методи виховання молоді. У січні 1907 року Новомосковський комітет РСДРП випустив листівку, в якій відмежовувався від анархістів. Комітет заявив, що програма і тактика РСДРП своєю метою має організацію мас, а не хаос і безладдя, до чого прагнули анархісти.

Жорстоким репресіям піддав царизм учасників революційного руху. Лише в лютому 1907 року в Новомосковську було скасовано воєнне становище. Після поразки революції 15 жителів міста, активних учасників революційних виступів, заслано до Наримського краю. Серед них М. Андреева, Є. Козаченка, А. Рутнера та інших.

Напередодні першої світової війни дещо пожвавилося економічне життя міста. Цьому сприяло будівництво 2-х залізничних колій: однієї в напрямку від Харкова до Херсона, другої — в напрямку на Павлоград. Проживало тут понад 28,6 тис. чоловік населення. Крім підприємств по переробці сільськогосподарської сировини та деревообробних майстерень, діяли ще 5 цегелень, мідно-ливарна майстерня і 2 друкарні. На 58 невеликих підприємствах і майстернях було зайнято близько 3,3 тис. робітників. Основну масу жителів міста становили селяни, серед яких досить значним був прошарок куркульства, а також торговці, службовці. Збільшувалася тут кількість крамниць і лавок. Щорічно відбувалося 3 ярмарки. Грошові операції здійснювалися через 3, банки.

Хазяї міста — поміщики, банкіри, фабриканти, купці — майже не дбали про його благоустрій. Провулки з убогими халупами, непролазна грязюка навесні і восени, пилюка влітку — так виглядав Новомосковськ того часу. З 3007 житлових будинків 404 було з цегли, глинобитних — 735, решта — з дерева. Більшість будинків була крита комишем, 700 — залізом; черепицею — 150, деревом — 200. Місто освітлювалося 49 гасовими ліхтарями.

Низький рівень медичного обслуговування населення призводив до того, що в місті та повіті часто спалахували епідемії. Одна земська лікарня на 55 ліжок не спроможна була забезпечити медичною допомогою більшість населення. Місто Новомосковськ і весь повіт обслуговувало 10 лікарів, 13 акушерок і фельдшерів.

Дізнавшись про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції, трудящі Новомосковська на початку березня 1917 року ліквідували царські органи влади, роззброїли поліцію і створили народну міліцію. До 18 березня 1917 року в місті було обрано Раду робітничих депутатів 1 2. Більшість місць у ній захопили представники дрібної буржуазії. Велику допомогу новомосковським більшовикам у ті дні подавали катеринославські більшовики, які послали до міста агітаторів і пропагандистів, а також більшовицьку літературу. 9—10 липня 1917 року в Катеринославі відбулася термінова нарада представників Рад робітничих і солдатських депутатів, в якій активну участь брав член Новомосковської Ради Орлов. Особливу увагу приділяли більшовики створенню Червоної гвардії. Перші червоногвардійські загони у Новомосковську виникли після липневих подій у Петрограді.

Тимчасом буржуазні кола повіту, скликавши 9 вересня 1917 року з’їзд земських службовців — колишніх царських чиновників, спільно з есеро-меншовицькою більшістю Ради створили Новомосковський виконавчий комітет, який фактично був представником і провідником політики Тимчасового уряду. З 27 серпня 1917 року двічі на тиждень виходила газета «Новомосковская жизнь», в якій публікувались матеріали, що вихваляли Тимчасовий уряд, підтримувалась антинародна політика есеро-буржуазного виконкому. І все ж на засіданні міської Ради, що відбулося разом з представниками профспілок під тиском трудящих 20 вересня 1917 року, було прийняте рішення про встановлення робітничого контролю над промисловими підприємствами. Але на перевибори органів влади меншовики й есери згоди не дали.

В обстановці зростаючої активності трудящих до міста надійшла радісна звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, про перехід влади до рук робітників. Та для встановлення Радянської влади необхідно було подолати опір значних сил місцевої контрреволюції. Крім того, представники української буржуазно-націоналістичної Центральної ради наприкінці жовтня 1917 року при допомозі есерів і меншовиків сформували у Новомосковську націоналістичні війська, так звані гайдамацькі курені (полки)6.

При активній допомозі катеринославських та павлоградських робітників, керованих більшовиками, з участю червоногвардійців міста опір гайдамаків було зламано. Наприкінці грудня в Новомосковську перемогла Радянська влада. На чолі створеного революційного комітету став уродженець села Всесвятського Новомосковського повіту, колишній матрос Балтійського флоту, більшовик О. Чумак. Багато уваги приділяв ревком господарським питанням. Для налагодження промислового виробництва створювались кооперативи. До органів управління, суду та інших установ пішли більшовики. Ці заходи здійснювалися в обстановці мобілізації сил на відсіч німецьким окупантам.

На початку квітня 1918 року Новомосковськ захопили австро-німецькі війська. З перших днів окупації більшовики розгорнули серед населення міста велику політичну роботу. Лише серед австро-німецьких військ у Новомосковську проводили агітацію 42 чоловіка. У червні створено Новомосковський підпільний військово-революційний комітет, який перебував у селі Кулебівці, за 2 км від міста, в будинку революціонера X. П. Волошина. Комітет очолював спочатку О. Чумак, а після відрядження його у вересні до Курська — М. М. Макаров-Нікітін. Членами комітету були уродженець села Миколаївки, член партії з 1915 року Ф. Жарко, уродженець села Вільного Д. Л. Завральський, двадцятирічний юнак з бідняцької селянської сім’ї Біленко-Білий.

г Відповідно до настанов ЦК КП(б)У партизанські загони готувались до широкого наступу. У проведеній на початку листопада оперативній нараді при штабі ревкому взяли участь 80 представників підпільних комітетів партії, командири партизанських загонів, що діяли в Новомосковському повіті. Учасники наради розробили план визволення Новомосковська та інших міст і сіл від окупаційних військ.

У ніч з 21 на 22 листопада 1918 року партизанські загони почали наступ на Новомосковськ, де зосередилися великі сили окупантів і гетьманців. Вранці 22 листопада зав’язався жорстокий бій, який тривав дві години. Партизани розгромили ворожий гарнізон і захопили велику кількість зброї, продовольства, обмундирування. 300 політв’язнів, визволених з міської тюрми, влилося до партизанських загонів, які після відновлення у Новомосковську Радянської влади виступили на допомогу катеринославським робітникам. 500 партизанів і 85 підвід із зброєю та спорядженням було направлено до Павлограда, кавалерійський загін, що мав 300 чоловік,— до Нижньодніпровська, 50 партизанів і 25 підвід із зброєю — до Полтавської губернії.

Новомосковський ревком на чолі з М. М. Макаровим-Нікітіним організував посилену охорону пошти, телеграфу, казни. Провадилася велика робота по наведенню революційного порядку в повіті. «Ніде немає такого порядку й тиші, як в цій більшовицькій республіці»,— писала газета «Звезда».

22 січня 1919 року до Новомосковська ввійшли частини Червоної Армії. У місті, відповідно до наказу начальника штабу Харківської групи радянських військ від 25 січня 1919 року, з партизанських загонів під керівництвом Г. О. Колоса формується 14-й піхотний Радянський український полк. Активну участь у створенні цього полку взяли уродженець села Андріївни Новомосковського повіту А. П. Матвієнко, колишній робітник з Катеринослава С. С. Філоненко, член партії Н. І. Мироненко, комсомолець з-під Новомосковська П. Хижняк та інші. До кінця січня 1919 року полк було повністю сформовано. Молодь Новомосковська на заклик військового комісаріату 29 січня 1919 року послала до лав Червоної Армії майже половину свого складу.

Влітку комуністи і комсомольці міста проводили велику роботу по мобілізації трудящих на боротьбу проти денікінців. 21 червня 1919 року у складі 57-ї стрілецької дивізії героїчно билися з білогвардійцями 500 жителів міста. Наприкінці червня 1919 року кінний корпус генерала Шкуро захопив місто. Без слідства і суду озвірілі білобандити розстрілювали робітників і селян. Звірячу розправу вчинили вони і над комендантом міста А. А. Луценком та більшовиком І. Кирпою.

Для організації підпільної роботи і партизанського руху в тилу Денікіна в липні 1919 року Зафронтбюро ЦК КП(б) України послало на Придніпров’я близько 40 відповідальних партійних працівників. До Новомосковська з Катеринослава прибуло три чоловіка. Командуючим партизансько-повстанських військ Лозово-Синельниківського району, куди входив і Новомосковськ, був призначений Г. О. Колос (Колосов). Начальником штабу став голова Новомосковського підпільного ревкому М. М. Макаров-Нікітін. Багато жителів міста у складі повстанської бригади билися проти денікінських військ.

Більшовики, що діяли в підпіллі, не припиняли викривати справжню суть дрібнобуржуазних партій, які намагалися захопити керівництво партизанським рухом до своїх рук. У вересні 1919 року боротьбисти створили у місті т. зв. «безпартійний ревком», який очолив А. Дикий. Він скликав з’їзд представників 39 ревкомів Новомосковського повіту. Ініціативна оперативна група більшовиків на чолі з М. М. Макаровим-Нікітіним, що взяла участь у роботі з’їзду, добилася прийняття на ньому більшовицької резолюції.

26 вересня 1919 року в місті таємно відбувся з’їзд представників партизанських загонів, на якому було обрано більшовицький військово-революційний комітет (ВРК) на чолі з Л. Сологубом, членом повітового повстанського комітету. До складу ВРК ввійшли уродженець села Губинихи, посланець Кайдацького підпільного більшовицького комітету М. Порхун, член партії з 1917 року І. П. Чалий і представник з Новомосковська більшовик А. Г. Архипов.

Скориставшись з відсутності у Новомосковську денікінських військ, військово-революційний комітет 22 жовтня оголосив про взяття влади до своїх рук. 1 листопада Перший Новомосковський революційний полк на чолі з О. Г. Молибогою вступив до міста, але через 10 днів під натиском переважаючих сил денікінців відступив.

29 грудня 1919 року 1 бригада 14-ї Армії визволила Новомосковськ від білогвардійців. У місті почав діяти як орган влади повітовий ревком на чолі з А. Г. Архиповим. 31 грудня відбулися збори комуністів, на яких було створено тимчасовий комітет партії, а 13 лютого 1920 року на повітовій партійній конференції комуністи обрали повітовий партійний комітет. Розгорталася робота в профспілках. Спочатку виникла комуністична фракція з 4 чол. у «Спілці друкарів» та з 5 чол.— у спілці «Соціалістична культура». В липні створено комуністичну фракцію (8 чол.) у спілці «Голка» та у спілці металістів (5 чол.). «Все керівництво у профспілковому русі перейшло до рук комуністів»,— доповідав губернському комітету партії секретар повітового партійного комітету.

Багато уваги приділяв партійний комітет організації роботи на селі. Повіт був поділений на 7 районів, до кожного з них призначалися організатори. Наприкінці 1920 року в селах повіту було створено 26 партійних осередків.

Значну допомогу радянським і партійним органам міста та повіту подавали Катеринославський губернський партійний комітет і Катеринославський губревком. У лютому 1920 року відбувся повітовий з’їзд ревкомів, у роботі якого брав участь представник від губкому Е. І. Квірінг. На засіданні губревкому він доповідав про радянське і партійне будівництво у Новомосковському повіті. Квірінг був і на земельному з’їзді в Новомосковську. В своїй інформації губревкомові він зазначав, що необхідно послати збройні загони для боротьби з бандитизмом по селах повіту.

Розгортаючи господарське будівництво в місті і повіті, партійні та громадські організації Новомосковська водночас проводили велику роботу по мобілізації трудящих на боротьбу проти білополяків і Врангеля. У зв’язку з загостренням становища на Південному фронті Новомосковський повітовий комітет партії 21 серпня 1920 року вирішив провести мобілізацію всіх комуністів міста і запровадити воєнне становище. Для боротьби з куркульськими бандами було створено спеціальні загони. На чолі них стали секретар Новомосковського комітету партії К. М. Волович, А. А. Свічкаренко, І. Л. Турченко, І. А. Чуб та інші. У січні 1921 року спеціальний загін під командуванням Новомосковського військового комісара І. Ф. Мироненка одержав від губкому завдання знищити банду А. Петраша. У селі Всесвятському відбувся перший запеклий бій з бандитами, в якому загинув І. Ф. Мироненко. Незабаром Новомосковський загін остаточно розгромив цю банду в селі Перещепиному.

За допомогою повітового партійного комітету на початку 1920 року було створено комсомольську організацію: спочатку організовано ініціативну групу з 3-х чол. (Волович, Стеблов, Ніколаєвський), навколо якої об’єдналося 25 чоловік.

На початку березня відбулися вибори комітету. За допомогою повітового комітету партії комуністичні спілки молоді були створені також у Петриківці, Котовці та інших селах повіту. У деяких селах діяли ініціативні групи 1 2. Найактивнішими членами комсомольських осередків були діти бідняків — Н. Бабушкін, П. Онищенко, М. 3. Ткаченко. Комсомольці Д. Блюс, Г. Овчаров, І. Кириенко, В. Чуб відкрили список добровольців загону для боротьби з бандитизмом. Значну допомогу в цьому подавав губком комсомолу.

Групи комсомольських агітаторів, керівниками яких були більшовики — члени штабу агітосвіти, проводили велику роботу і в повіті. Щотижня комсомольці організовували суботники на залізничній колії Новомосковськ—Катеринослав—Павлоград. У міському клубі вони влаштовували вечори, диспути, ставили п’єси на революційні теми. За самовіддану боротьбу з бандитизмом та велику виховну роботу серед населення у 1921 році комсомольці П. Хижняк, Ф. Кравець, К. Хорішко та П. Деркач одержали урядові нагороди.

Роки імперіалістичної та громадянської воєн тяжко відбилися на житті Новомосковська. Занепали промисловість, торгівля, комунальне господарство. Кустарні підприємства — 10 бондарних, 35 бричкарських і колесних майстерень та 24 кузні були дуже дрібними і майже не діяли через відсутність сировини. Більшість населення працювала у сільському господарстві.

11 квітня 1921 року в Новомосковську проїздом були командуючий збройними силами України М. В. Фрунзе, К. Є. Ворошилов і С. М. Будьонний. Виступаючи перед трудящими міста, М. В. Фрунзе роз’яснив суть внутрішньої і зовнішньої політики Радянського уряду, політики миру, яка відповідала інтересам робітників і селян. Він говорив, що перед трудящими відкриваються можливості приступити до мирної праці.

На відбудову народного господарства партійні та громадські організації мобілізовували всіх трудівників міста. З 21 квітня по 7 травня 1921 року в повіті проходив двотижневик зміцнення партії. Якщо в березні партійна організація налічувала 120 комуністів, то в середині травня їх кількість зросла до 828 чоловік. У червні в Новомосковську почала працювати школа партійної освіти, в якій навчалося 20 чоловік. Комсомольська організація, яка у 1921 році налічувала 71 чол., багато сил віддавала політосвітній роботі серед молоді.

Велика робота проводилася серед професійних спілок. Майже всі їхні правління мали у своєму складі комуністів. Профспілки об’єднували трудящих різних професій. У 1923 році діяли спілки будівельників, друкарів, харчовиків, робземліс та інші. Тільки в робземлісі налічувалося 185 робітників 7. Вони проводили велику роботу щодо піднесення політичної і виробничої активності трудящих, залучення їх до соціалістичного будівництва.

Важливу роль у вихованні трудящих в дусі комуністичного ставлення до праці відігравали недільники і суботники, в проведенні яких активну участь брали комуністи, комсомольці і члени профспілки. Ще 7 лютого 1920 року в місті було проведено перший суботник, в якому взяли участь 650 чоловік. 3 лютого по травень 1921 року на 8-ми недільниках по заготівлі палива працювали 1056 чол., у т. ч. 511 комуністів, 165 членів профспілок, а також 380 червоноармійців. У жовтні в недільнику по навантаженню 28 вагонів лісоматеріалами брали участь 51 комуніст і 129 безпартійних. Успішно пройшов місячник допомоги Донбасу.

У березні 1922 року в робітничому театрі відбулися загальноміські збори членів профспілок, які розглянули питання про допомогу голодуючим дітям. З 4 до 11 березня проходив «Тиждень голодуючої дитини». Велику допомогу продовольством одержали трудящі міста від держави. В їдальнях харчувалося 600 дітей та 800 чол. дорослих. Всього по Новомосковському повіту допомогою держави користувалося 62 тис. чоловік.

Все відчутніші наслідки мала наполеглива боротьба за відбудову народного господарства. Велику роботу по організації промисловості міста, складанню виробничих програм підприємств проводив економічний відділ повітового профбюро. Стали до ладу відбудовані підприємства — державний лісопильний, а також державний і приватновласницький шкіряні заводи. 1 липня 1924 року почав працювати лісозавод «Червоний профінтерн». Було відкрито автомобільне сполучення між Катеринославом і Новомосковськом. На сьомі роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції міська електростанція дала перший струм. По місту було встановлено більш 1000 ламп у приміщеннях і 12 великих ліхтарів на вулицях і площах.

Новомосковська партійна організація приділяла повсякденну увагу розвиткові кооперації. Ще в квітні—травні 1921 року під керівництвом повітового профспілкового бюро в місті почали утворюватися кооперативи. Міська споживча кооперація об’єднувала близько 500 членів. У 1923 році у Новомосковську і районі діяли райсільгоспспілка, міська і сільська споживчі кооперації, промислова кооперація, робітничий банк.

Міська партійна організація дбала також про поліпшення ідеологічної роботи серед трудящих. Провадилася лекційна пропаганда, широка культмасова робота, влаштовувалися літературні вечори, концерти тощо. 11 березня 1922 року в приміщенні театру ім. Т. Г. Шевченка проведено об’єднані збори партійних, профспілкових і комсомольських організацій разом зі слухачами політгуртків і представниками військових частин. Учасники зборів заслухали реферат про революційні мотиви, у творчості Т. Г. Шевченка. Цікавий вечір, присвячений пам’яті великого Кобзаря, організували учні педагогічної школи у робітничо-гарнізонному клубі. Змістовні літературні ранки проводилися у школах і центральній бібліотеці. 17 березня 1922 року урочисто відзначено день Паризької Комуни. Відбулися міські партійні збори, присвячені цій даті. На підприємствах, в організаціях і установах, у військових частинах гарнізону читалися доповіді про Паризьку Комуну, а 18 березня в робітничому театрі проведено мітинг.

Дійовою зброєю комуністичного виховання трудящих була більшовицька преса. У червні—липні 1921 року в Новомосковську виходили газети «Голос незаможного» та «Юний комуніст». Того ж року трудящі міста передплатили 394 прим, центральних газет, 12 прим, журналу «Известия ЦК КП(б)У», придбали 32 брошури В. І. Леніна про продподаток. Значну агітаційну роботу серед населення проводили політпрацівники 264 полку 30-ї Верхньоуральської дивізії, який перебував у Новомосковську.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5031
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2557 раз.
Подякували: 908 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОМОСКОВСЬК (Новоселиця), місто, Новомосковський р, Дніпропетровська обл, Укра

Повідомлення АннА » 27 травня 2019, 15:44

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Продовження
Трудящі Новомосковська широко залучалися до державного управління. Так, наприклад, у вересні 1921 року на загальних профспілкових зборах підприємств і організацій міста розглядалося питання про оробітничення робітничо-селянської інспекції (PCI). Тут же були обрані практиканти для роботи в PCI. Активісти профспілкових організацій брали активну участь у комісії по скороченню штатів 40 підприємств і установ. У лютому 1921 року до робітничо-селянської інспекції обрано 3-х представників від жінвідділу.

Багато зусиль доклали партійні та громадські організації міста, щоб виховати комуністів і всіх трудящих у дусі пролетарського інтернаціоналізму. У червні 1921 року, коли страйкуючі шахтарі Англії опинилися в скрутному становищі, на об’єднаних загальних зборах партійної організації і комуністів 264-го полку обговорювалося питання про надання допомоги англійським шахтарям. Учасники зборів прийняли рішення про відрахування місячного заробітку до фонду допомоги страйкарям. У 1923 році трудящі Новомосковська підтримали боротьбу польських комуністів, німецьких робітників Рурського вугільного басейну. 6 жовтня 1923 року учасники відкритих партійних зборів Новомосковського району, висловлюючи свою солідарність з німецькими робітниками, заявляли, що на перший заклик Комуністичної партії вони готові виступити «на захист робітничо-селянських мас Німеччини».

Ліквідовуючи наслідки розрухи і голоду, міська партійна організація постійну увагу приділяла також розвиткові освіти і культури. Якщо у 1923 році в Новомосковську налічувалося 5 шкіл, то на 1 січня 1925 року їх було вже 9. Працювали також педагогічні курси на 350 слухачів. При Центральному робітничому клубі у двох школах лікнепу навчався 91 чоловік.

За участю членів профспілки проводився облік неписьменних і малописьменних робітників, створювалися школи грамоти при профспілках. За допомогою культвідділу повітового профбюро відкрито лісний технікум. Працювали короткотермінові курси рахівників. У місті почали діяти центральна бібліотека, кінотеатр, театр. При будинку спілок відкрився робітничий клуб, а з квітня 1921 року — Новомосковський краєзнавчий музей.

Значні зміни в житті трудящих Новомосковська сталися в результаті здійснення індустріалізації країни та колективізації сільського господарства. Новомосковська партійна організація в ті роки послідовно відстоювала лінію партії. З великим ентузіазмом трудящі міста включилися в боротьбу за виконання першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства. Партійні збори Новомосковського району, що відбулися 17 травня 1930 року, прийняли резолюцію, в якій відзначалося палке прагнення всіх трудівників міста і району виконати п’ятирічку за чотири роки.

У 1932 році в Новомосковську почалося будівництво найбільшого на той час в Радянському Союзі жерстекатального заводу. 28 березня 1935 року колектив заводу здобув велику перемогу — проведено було гаряче випробування першого на підприємстві листопрокатного стану. Країна почала одержувати необхідний для народного господарства тонколистовий прокат, білу жерсть і оцинковану покрівлю. Першими будівниками заводу були П. П. Мамрак, тепер секретар парторганізації залізничного цеху, І. М. Шакало — начальник відділу техніки безпеки, М. В. Кікізола — головний енергетик заводу, монтер електроцеху С. П. Охріменко та інші.

У роки другої п’ятирічки в місті з’явилися нові промислові підприємства — шпалопросочувальний, цегельний та інші заводи.

Велике значення в боротьбі за підвищення продуктивності праці на підприємствах мала трудова активність робітників, розвиток соціалістичного змагання. Ширився стахановський рух, в якому перед вели робітники жерстекатального заводу.

В січні 1939 року обласна газета «Днепровская правда» відзначала, що стахановці жерстекатального заводу, готуючись гідно зустріти XVIII з’їзд партії, показують високі зразки самовідданої праці. На 155,3 проц. виконував виробничі завдання автоматник лудильного цеху П. Гресь. Він добився виходу жерсті першого сорту до 74 проц. при нормі 45. На 148 проц. виконував норму автоматник того ж цеху М. Шевченко. У січні 1940 року високих показників добився прокатник Агарков, який прокатав за зміну 4900 листів жерсті, виконавши норму на 193 проценти. Партійна організація заводу розгорнула велику масово-політичну роботу серед трудящих. У бригадах і гуртожитках працювали 334 агітатори. Комуністи листопрокатного цеху щодекади перевіряли виконання соціалістичних зобов’язань.

У передвоєнні роки трудящі міста під керівництвом партійної організації, яка налічувала на початку 1941 року 548 членів і кандидатів партії, досягли значних успіхів у культурному і господарському будівництві. Промисловість Новомосковська випускала валової продукції на 33 млн. крб. Жерстекатальний завод постачав свою продукцію на численні оборонні заводи країни. На цьому підприємстві працювало до 6 тис. чоловік. Шпалопросочувальний завод давав високоякісні шпали для залізничного транспорту. У місті було також 9 промислових артілей («Єднання», «Прогрес», «Червоний швець» та інші), де працювало до 2100 робітників. Тут щорічно вироблялося різноманітної продукції на суму понад 3 млн. карбованців.

Перед війною в місті проживало 38 800 чоловік. Міські організації велику увагу приділяли охороні здоров’я. Якщо на 1 січня 1925 року в Новомосковську були лікарня, амбулаторія і 3 аптеки, то перед Вітчизняною війною тут функціонували вже поліклініка, фізіотерапевтична амбулаторія, 4 медпункти, диспансер, акушерський відділ та пункт для лікування хворих на сухоти, секція швидкої медичної допомоги, дитяча міська лікарня, дитяча і жіноча консультації, молочно-контрольна станція.

П’ять дитячих садків обслуговували близько 500 дітей, 350 дітей виховувалися в дитячому будинку. У 14 школах навчалося 4450 учнів. На мовно-літературному та фізико-математичному факультетах вчительського інституту вчилося 450 студентів. Для підготовки спеціалістів без відриву від виробництва при інституті працював заочний відділ. Викладачі проводили велику ідейно-виховну роботу серед студентів та населення міста. Кваліфікованих спеціалістів готували технікуми механізації сільського господарства, педагогічний та агрономічний, а також дворічна школа медичних сестер.

Зросла мережа культосвітніх установ. У місті працювали 22 бібліотеки, три клуби, театр металургів, кінотеатр. Діти відвідували Будинок піонерів, дитячу технічну станцію, брали участь у роботі гуртків.

Дійовою зброєю партійних і радянських органів була преса. На початку 1941 року в Новомосковську видавалися газети «Колгоспник» українською мовою (тиражем 5020 прим.) та «Ударник» українською і російською мовами (тиражем 1070 примірників).

З перших днів Великої Вітчизняної війни тисячі трудівників міста стали на захист соціалістичної Вітчизни. Колектив листопрокатного цеху жерстекатального заводу взяв зобов’язання збільшити виробництво прокату і з честю додержав свого слова. Не було жодної бригади, яка б не виконувала змінного завдання. Старших товаришів, що пішли на фронт, заміняли молоді робітники.

У перші місяці війни Новомосковська партійна організація провела велику роботу по вивезенню в глиб країни всіх матеріальних цінностей. Жерстекатальний завод було евакуйовано, незважаючи на артилерійський обстріл і часті бомбардування міста. Вивозилося також устаткування шпалопросочувального заводу та інших підприємств.

Поблизу міста споруджувались оборонні лінії. Для боротьби з німецькими парашутистами в липні 1941 року було створено винищувальний батальйон. На чолі його став комуніст з 1920 року Г. П. Павлов, який мав великий військовий досвід — ще в роки громадянської війни він займав посаду заступника командира полка, до 1936 року служив у рядах Червоної Армії, а напередодні війни працював викладачем військової справи в Новомосковському вчительському інституті. У вересні 1941 року Дніпропетровський обком КП(б)У затвердив Новомосковський підпільний комітет партії у складі секретаря Г. П. Павлова, членів — працівника Новомосковськом міськкому партії І. В. Кутового, робітника жерстекатального заводу О. К. Бута, учасника громадянської війни М. О. Шеболдаса, господарського працівника Н. С. Єрьоменка.

27 вересня 1941 року Новомосковськ був окупований німецько-фашистськими загарбниками. З перших днів окупації підпільники завдавали відчутних ударів фашистам. Підпільний міськком КП(б)У мав тісний зв’язок з партизанським загоном П. Я. Жученка, який діяв у новомосковських лісах. Начальником штабу цього загону був Г. П. Павлов — секретар Новомосковського підпільного міськкому КП(б)У начальником розвідки Н. С. Єрьоменко — заступник секретаря підпільного міськкому партії. Колишній працівник Новомосковського жерстекатального заводу комуніст П. Шевченко був одним з керівників розвідки, а колишній начальник міського радіовузла Г. Лойберг виконував обов’язки начальника зв’язку загону. Партизани провели багато успішних бойових операцій на околицях Новомосковська. 7 листопада 1941 року вони розгромили німецький гарнізон під Новомосковськом і визволили з табору для військовополонених 300 чоловік. Підпільники разом з партизанами підірвали також два залізничних мости на лінії Дніпропетровськ—Харків, здійснили напад на гарнізон станції Орловщина, ліквідувавши 60 ворожих солдатів, знищували телефонно-телеграфний зв’язок на лінії Дніпропетровськ—Павлоград— Донбас.

Проти партизанів було послано каральні війська. У результаті жорстоких боїв загін зазнав великих втрат і в січні 1942 року змушений був припинити свої дії. Та в кінці року в районі Новомосковська почав діяти новий партизанський загін. У боротьбі з ворогом підпільна партійна організація гартувалась і зростала. В умовах підпілля до лав партії було прийнято 19 патріотів. Підпільники вели широку агітаційну роботу серед населення: розповсюджували повідомлення Радянського інформбюро, у квартирі комуніста А. Цокура друкували листівки, в яких викривалась брехлива гітлерівська пропаганда і висвітлювалося становище на фронтах.

Виконуючи завдання підпільного міськкому партії, І. В. Кутовий почав працювати на німецькій біржі праці, де мав можливість рятувати багато молоді від мобілізації до Німеччини. Допомагала йому в цьому і лікар тубдиспансеру К. В. Бутенко, яка видавала населенню фальшиві довідки про захворювання.

Під безпосереднім керівництвом комуністів активно діяла Новомосковська підпільна комсомольська організація, створена у вересні 1941 року. Її секретарем був студент одного з одеських вузів, колишній учень новомосковської школи М. П. Головко, членами — 3. М. Біла, студентка вчительського інституту, Є. І. Мірошник, М. В. Кобзар, М. А. Лященко та інші. Зв’язок міського комітету партії з комсомольцями здійснювали підпільники член міськкому КП(б)У Є. І. Недодаєва-Шуть та О. К. Бут.

Комсомольці допомагали комуністам-підпільникам вести роз’яснювальну роботу серед населення, розповсюджувати листівки і повідомлення Радянського інформбюро. Вони руйнували шляхи сполучення, визволяли з полону червоноармійців, перешкоджали ворогові вивозити до Німеччини награбоване. На початку 1943 року підпільна комсомольська організація налічувала 60 членів. У лютому того ж року юні патріоти попередили партизанський загін про те, що проти нього готується каральна експедиція. Завдяки цьому партизани влаштували засідку і розгромили карателів.

У серпні 1943 року гестапівцям вдалося вистежити підпільників. Багато комуністів і комсомольців було розстріляно і закатовано у застінках гестапо, серед них — членів Комуністичної партії Є. І. Недодаєву-Шуть, В. І. Хмеля, Г. М. Лойберга, П. Н. Данилюка, комсомольців М. П. Головка, 3. М. Білу, М. А. Лященка та інших.

Масовими розстрілами, катуванням окупанти намагалися зламати волю і мужність радянських людей. За два роки окупації гітлерівці розстріляли 3500 жителів міста, в т. ч. 360 дітей, примусово вивезли до Німеччини 7650 чоловік. Але і в неволі радянські люди залишалися палкими патріотами своєї Батьківщини. Активну участь у Бухенвальдському повстанні брали новомосковці: член партії з 1941 року І. М. Васюченко, член партії з 1927 року М. Ф. Погрібний і Ф. А. Шаповал; учасниками підпільного руху в Маутхаузені були комсомолець Г. І. Батурін, В. Д. Кривулькін, М. Т. Колісник.

Славні сторінки до літопису Великої Вітчизняної війни вписали новомосковці, які боролися з ненависним ворогом у рядах Червоної Армії. Трудящі міста шанують пам’ять свого земляка комуніста М. Г. Калюжного, який відзначився в боях за визволення Києва. Рота під його командуванням захопила траншеї ворога. Це дозволило полкові розвинути наступ і визволити передмістя Києва—Пущу-Водицю. Після визволення столиці частина, в якій служив лейтенант М. Калюжний, стримувала контратаки фашистів. На позиції, що займала рота, було кинуто 16 ворожих танків. Мужньо билися бійці, їх командир особисто підбив ворожу машину. Радянські воїни відстояли свої позиції, але в цьому важкому бою загинув М. Г. Калюжний. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

За героїзм, виявлений під час форсування Дніпра, колишньому робітникові Новомосковського металургійного заводу П. Л. Шевченкові також посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Одну з вулиць Новомосковська названо іменем безстрашної розвідниці Р. І. Подрєз, яка у глибокому тилу ворога передавала радянському командуванню цінні дані, влучно направляла бомбові удари радянської авіації на важливі військові об’єкти.

22 вересня 1943 року Червона Армія визволила місто від фашистських окупантів. За хоробрість, виявлену під час боїв за місто, Верховне Головнокомандування присвоїло 195-й стрілецькій дивізії та 295-у авіаційному винищувальному полку найменування Новомосковських. Іменем командира дивізії полковника О. М. Сучкова названі площа, вулиця і міський парк.

Великої шкоди завдали фашистські окупанти народному господарству Новомосковська. Квітуче місто перетворили вони на руїни. Було зруйновано жерстекатальний, шпалопросочувальний, обозобричний, цегельний і шкіряний заводи, електростанцію, млин, 5 пекарень, пошту, телеграф, вчительський інститут, технікуми, 14 шкіл, 2 кінотеатри та інші культурно-освітні і побутові установи. Фашисти зруйнували і спалили 4740 будинків. Збитки, що вони завдали державним підприємствам і установам, становили близько 177 млн. карбованців.

Трудящі приступили до відбудови зруйнованого народного господарства. Очолили їх міськком партії і міськвиконком, що відновили свою діяльність 25 листопада 1943 року.

Активну участь у відбудовчих роботах взяла молодь міста. За ударну роботу на відбудові залізничного транспорту міська комсомольська організація одержала подяку від командування 3-го Українського фронту.

Водночас населення всіляко допомагало фронту. У 1944 році воно зібрало 350 пудів хліба та 540 тис. крб. на танкову колону. На третю державну військову позику в місті підписались на 1397 тис. карбованців. До фонду оборони і розвитку народного господарства в 1944 році новомосковці з своїх заощаджень внесли 2215 тис. крб. Проводилися місячники допомоги сім’ям фронтовиків. Колективи шпалопросочувального заводу та легпромкомбінату відраховували для них п’ятиденний, а робітники жерстекатального заводу і промислових артілей — трьохденний заробіток. В 1944 році сім’ям фронтовиків була надана допомога в сумі 109 тис. карбованців.

Вже наприкінці 1944 року в місті працювали електростанція, млин. Було відбудовано залізничну станцію, шпалопросочувальний завод. Працювали лікарня, поліклініка, у восьми школах почалося навчання дітей.

19 березня 1945 року під керівництвом начальника будівельних робіт П. А. Міцека та майстрів монтажних робіт В. П. Суботи і Ф. П. Різнцченка піднято першу стропильну ферму на відбудові листопрокатного цеху жерстекатального заводу. Разом з нею піднявся прапор з лозунгом: «Відродимо рідний жерстекатальний завод». Відбудова заводу була в центрі уваги міської партійної організації. 17 квітня 1945 року на пленумі міськкому партії розглядалося питання «Про хід промислового будівництва та житлово-комунального будівництва на жерстекатальному заводі». З метою активізації відбудовчих робіт було прийнято рішення про створення стахановських шкіл, перебудову системи організації праці, розвиток раціоналізаторства та винахідництва на підприємстві.

Вже у 1946 році на жерстекатальному заводі введено в експлуатацію механічний, ливарний, оцинкувальний цехи і цех ширвжитку. У травні 1947 року листопрокатний цех дав першу продукцію, а в третьому кварталі завод був повністю відбудований. 800 стахановців і ударників підприємства показували високі зразки в роботі. Реконструкція, проведена на шпалопросочувальному заводі у 1947 році, дозволила значно підвищити продуктивність праці. Якщо в 1946 році завод щомісяця просочував 60 тис. шпал, то в наступному — просочувалося 100 тисяч.

У 1950 році промисловість міста виконала план випуску валової продукції на 107,5 проц., продуктивність праці проти 1949 року зросла на 30 проц. Великих успіхів добився колектив шпалопросочувального заводу — підприємства, що першим у місті достроково виконало п’ятирічний план. Досягнуто було успіхів у господарському і культурному будівництві, благоустрої міста, піднесенні добробуту трудящих.

За роки семирічки Новомосковськ став містом металургів. Колишній жерстекатальний завод виріс у багатогалузевий металургійний завод — головне підприємство міста. Продукція заводу відома за межами нашої країни. Тонколистова і динамна сталь, оцинкована покрівля, емальований посуд та інші вироби відправляються до Угорщини, Камбоджі, Болгарії, Туреччини, Румунії, Ефіопії, Ірану, Йемену, Єгипту, Чехословаччини, Сірії, Лівану, Лівії. Сотні кілометрів труб заводу лягли у нафтопровід «Дружба» та магістральний газопровід «Бухара — Урал».

Протягом 1959—1965 рр. у місті збудовано і введено в дію завод залізобетонних виробів, кукурудзокалібрувальний завод, новий хлібокомбінат, обладнаний сучасною технікою, завод мінеральних вод, повністю реконструйовано механічний завод. Виробництво валової продукції за семирічку в Новомосковську зросло на 193,8 проц., в т. ч. труб — на 277,6, залізобетонних виробів — на 174,8 процента. Середньорічне виробництво продукції на одного працюючого збільшилось за той час на 157,3 процента. З кожним роком зростало виробництво товарів широкого вжитку. Випуск валової продукції на швейній фабриці за 1959—1965 рр. збільшився в 1,3 раза. Меблева фабрика освоїла випуск сучасних кухонних меблів, які користуються великим попитом.

Після вересневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з’їзду КПРС на підприємствах Новомосковська значна увага приділяється впровадженню у виробництво наукової організації праці (НОП). Тільки в 1966 році реалізація планів НОПу на металургійному заводі в оцинковальному цеху дала економічний ефект на 13 тис. карбованців. Наприкінці 1966 року партійний комітет підприємства спеціально розглядав питання про застосування найбільш доцільних форм організації праці в цехах. У грудні відбулася нарада-семінар представників творчих бригад, керівників профспілкових і комсомольських організацій, на якій заслухали доповідь про досвід роботи по раціональній організації праці на металургійних заводах «Азовсталь», ім. Ілліча, Нікопольському південнотрубному. Щоб залучити до цієї справи найбільшу кількість трудящих, з 1 січня по 1 жовтня 1967 року проведено огляд-конкурс на кращу організацію роботи по НОПу. Огляд сприяв дальшому поліпшенню організації праці на підприємствах, підвищенню трудової активності металургів.

Велику допомогу творчим бригадам металургів подає заводська лабораторія наукової організації праці.

У 1967 році підприємства міста виробили понадпланової продукції на 1 млн. 52 тис. крб., економія від зниження собівартості продукції становила 372 тис. карбованців.

У боротьбі за дострокове виконання п’ятирічки перед веде колектив Новомосковського металургійного заводу ім. 50-річчя Радянської України. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня за високі виробничі показники йому вручено на довічне зберігання ювілейний прапор ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. За успішне виконання планових завдань 1967 року металурги одержали перехідний Червоний прапор Міністерства чорної металургії СРСР та ЦК профспілки працівників металургійної промисловості, а також перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. У цих трудових звершеннях — прагнення новомосковців внести гідний вклад у справу дальшого зміцнення економічної могутності нашої Батьківщини.

На металургійному заводі працює ціла династія Горбенків — синів та онуків 3. Г. Горбенка, який прийшов на завод у перші роки його роботи. З 1963 року він на пенсії, але його справу на заводі продовжують сини Михайло та Анатолій, онук Валентин. Майстер листопрокатного цеху металургійного заводу М. 3. Горбенко 16-річним підлітком прийшов на підприємство. Оволодівши суміжними професіями, він регулярно виконує і перевиконує виробничі завдання, бере участь у громадській роботі. Комуністи цеху обрали його секретарем партійної організації, а 25 травня 1966 року Указом Президії Верховної Ради СРСР йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Понад 15 років працює на цьому ж заводі в залізничному цеху А. М. Масюк. За цей час вона закінчила технікум, працювала вальцювальницею, вагаркою, нормувальницею, виконуючи також різні громадські доручення. Тепер вона економіст. Самовідданою працею, активною участю в громадсько-політичній роботі завоювали авторитет і пошану ветерани металургійного заводу: начальник відділу техніки безпеки І. М. Шакало, робітниця залізничного цеху С. П. Ланська, заступник начальника рембудцеху Й. А. Устюченко, заслужений металург УРСР, Герой Соціалістичної Праці С. Б. Руденок, а також молоде покоління металургів — делегат XXIII з’їзду КПРС зварник Є. Л. Тутов, делегат XXIII з’їзду КП України бригадир дільниці листопрокатного цеху О. М. Мазуріна та багато інших.

За трудові досягнення в роки семирічки Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили працю трудящих Новомосковська. Машиніст крана шпалопросочувального заводу О. І. Горячев був нагороджений медаллю «За трудову доблесть», бригадири будівельників тресту «Дніпротрансбуд» В. В. Шестов і С. Г. Береза — орденом Трудового Червоного Прапора. Всього в 1966 році орденами і медалями нагороджено 73 трудівники міста.

Широкого розмаху в місті набрав рух раціоналізаторів і винахідників. Більше 14 тис. робітників і службовців — учасники руху за комуністичну працю. За почесне звання комуністичних борються колективи металургійного заводу, ім. 50-річчя Радянської України, швейної фабрики, шпалопросочувального заводу, залізничної станції Новомосковськ.

Кращими представниками робітничого класу і трудової інтелігенції поповнюються ряди міської партійної організації. На 1 січня 1968 року вона налічувала 2748 чол., причому 72 проц. з них працювали у сфері матеріального виробництва. Міська парторганізація спирається на широкий актив трудящих, які багато сил і знань віддають громадській діяльності в постійно діючих комісіях парткомів, виконкомів і т. д. Велику допомогу міськкому партії подає позаштатна партійна комісія, позаштатний адміністративно-господарський відділ. На підприємствах і в організаціях міста 1200 народних контролерів допомагають партійним організаціям вишукувати резерви виробництва, належно їх використовувати тощо.

З метою комуністичного виховання трудящих партійна організація успішно використовує такі форми масової пропаганди, як університети культури і техніки, університет міжнародних відносин, університети для батьків. Крім того, на підприємствах працюють 20 лекторів і 36 шкіл комуністичної праці. Масово-політична робота проводиться на 22 агітпунктах і 9 літніх агітмайданчиках.

Велику роль у громадському житті міста відіграють комсомольська та профспілкова організації, які налічують відповідно 3,5 тис. і 14 тис. чоловік. Членами міської організації товариства «Знання» прочитано для трудящих тільки в 1967 році понад 5 тис. лекцій і доповідей. У 1967/68 рр. в школах і семінарах системи партійної освіти навчалося 3068 чол., в т. ч. 2105 комуністів.

З кожним роком змінюється зовнішній вигляд Новомосковська, його архітектурні обриси. Місто прикрашають сучасні багатоповерхові будинки. Велике будівництво розгортається й на його околицях. Багато зроблено для поліпшення житлово-побутових умов трудящих. За семирічку одержали нові квартири 1437 сімей. У 1967 році в експлуатацію було введено 13 349 кв. метрів житлової площі.

Ще у 1965 році здано в експлуатацію залізничну колію Новомосковськ— Павлоград. Автовокзал щодня приймає 250 автобусів. У 1965 році в місті відремонтовано 56,1 тис. кв. метрів шляхів і 5,1 тис. кв. метрів тротуару, в 1967 році заасфальтовано 7400 кв. метрів шляхів і тротуару, відремонтовано і збудовано 10 200 кв. метрів шляхів. Висаджено 8,7 тис. дерев і кущів.

Водопровід Дніпро — Новомосковськ забезпечив потреби міста питною водою. У 1958 році до Новомосковська підведено газопровід із Шебелинки Харківської області. За 1959—65 рр. прокладено 23,2 км газових сітей, газифіковано 2384 квартири, в 1966—1967 рр. газифіковано ще 448 квартир.

Зростання сімейних бюджетів позитивно впливає на пожвавлення товарообігу в місті. У 1965 році в порівнянні з 1959 роком кількість куплених холодильників зросла в 5,6 раза, телевізорів — в 3,7, пральних машин — майже в 5 разів.

У листопаді 1960 року згідно з рішенням обласної та міської Рад депутатів трудящих в Новомосковську відкрито комбінат побутового обслуговування, до складу якого входять 30 майстерень та бюро добрих послуг.

Значно зросла мережа лікувальних установ. Побудовано нову поліклініку, аптеку, грязелікарню. З медичного персоналу в місті працюють 147 чол. з вищою і 558 — з середньою медичною освітою.

Для малюків є 14 дитячих комбінатів і 4 ясел. Багато дітей відвідують Будинок піонерів, станцію юних натуралістів, музичну та спортивну школи, відпочивають у піонерських таборах.

У місті 18 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 3 для робітничої молоді. Лише за роки семирічки було відкрито З школи і школу-інтернат на 600 учнів. Всього у 1967/68 навчальному році набували знання 10 тис. учнів. Серед 508 вчителів багато майстрів своєї справи, в їх числі заслужена вчителька школи УРСР Л. О. Стародубцева. Відзначені урядовими нагородами В. Т. Гергель, Г. Г. Дерій, Т. С. Кудря, А, Ф. Калюжна та інші. У трьох середніх школах діють ленінські музеї.

В місті є ветеринарно-зоотехнічний, торговельно-кооперативний, металургійний технікуми та технічне училище.

Новомосковці добре знають і шанують своїх земляків — українського зоолога і фізіолога М. Ф. Білецького, відомого українського живописця, заслуженого діяча мистецтв УРСР М. П. Глущенка й інших.

У місті працюють Будинок культури ім. Шевченка з залом на 650 місць, клуб ім. Кірова, 3 кінотеатри, 3 профспілкові клуби. В 1963 році відкрито історико-краєзнавчий музей у приміщенні значної історико-архітектурної пам’ятки XVIII століття — церкви, побудованої козаком із села Водолаг на Харківщині Якимом Погребняком у 1778 році. Збудована церква з дерева, без будь-яких колон і підставок, без жодного цвяха.

Кількість бібліотек з 13 у 1945 році збільшилась до 37 у 1967 році, їх книжковий фонд відповідно зріс з 18 983 до 532 986 примірників. Послугами бібліотек користуються 36 762 чоловіка. Трудящі міста передплатили на 1968 рік 65 840 прим, газет і журналів.

На лівому березі Самари розрісся новий парк відпочинку ім. 50-річчя Великого Жовтня. У місті встановлено пам’ятник Вічної слави воїнам, що загинули в боях за Батьківщину, споруджено обеліск, на якому в барельєфах зображено картини боротьби за владу Рад.

У повсякденному житті Новомосковська, міста з славними революційними, бойовими і трудовими традиціями, яскраво відчувається ритм епохи — епохи будівництва комунізму.

М. Ф. КАРПЕНКО, Д. С. ШЕЛЕСТ.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Н

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: AdsBot [Google], Bing [Bot], DVK_Dmitriy, Google [Bot], Google Adsense [Bot]