Обертин (Подмертин, Ніголтів), смт, Тлумацький р-н, Івано-Франківська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Обертин (Подмертин, Ніголтів), смт, Тлумацький р-н, Івано-Франківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ОБЕРТИН – с-ще міського типу Тлумацького р-ну Івано-Франківської області. Розташов. на р. Чорнява (прит. Пруту, бас. Дунаю) за 14 км від залізничної ст. Годи-Турка.
Відоме з 1416 під назвою Подмертин. 1553 польс. король Сигізмунд II Август дозволив галицькому ловчому Матіяшу Дзетеровському на землях села Подмертина заснувати м-ко Ніголтів. Після його зруйнування татарами 1594 населений пункт втратив міський статус і повернув собі стару назву.
Наприкінці 18 ст. тут набувають розвитку ремесла й торгівля. Обертину поновлено право проведення щотижневих торгів і 4-х ярмарків на рік. Виникають дрібні кустарні підпр-ва.
С-ще міського типу від 1940.
В Обертині працюють цегельні з-ди, консервний цех, філія вироб. об'єднання металовиробів.
В Обертині народився граф С-М.Скарбек (1780–1848), засновник театру у Львові.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Обертин (Подмертин, Ніголтів), смт, Тлумацький р-н, Івано-Франківська обл, Украї

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Обертин — селище міського типу (з 1940 р.), центр селищної Ради. Розташований поблизу річки Чорняви, за 25 км від районного центру і за 14 км від залізничної станції Годи-Турка. Через селище проходить автодорога на Тлумач і Коломию. Населення — 3729 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Гавриляк та Гончарів.

На території сучасного Обертина над річкою Чорнявою виявлено рештки пізньої палеолітичної стоянки. Поблизу села Гончарова знайдено знаряддя праці доби бронзи.

Перша письмова згадка про Обертин датується 1416 роком. Тоді він називався Подмертин і належав бояринові В. Тептуковичу. В 40-х роках XIV ст. Подмертин і навколишні села опинилися під владою польської шляхти. На території сучасного Обертина в XV ст. шляхта спорудила укріплений замок. Мешканці села зазнавали лиха не тільки внаслідок сваволі шляхти, а й від неодноразових грабіжницьких нападів турків, молдавських господарів, військових постоїв. У 1531 році поблизу села сталася велика битва польсько-шляхетських військ з військом молдавських феодалів, у якій останні були переможені.

В середині XVI ст. змінюється становище села. Польський король Сигізмунд II Август дозволив шляхтичеві М. Дзецертовському розширити будівництво Подмертина, яке стало називатися містечком Ніголтів. Йому було надане магдебурзьке право з відповідними «обов’язками міщан і селян». Однак на відміну від міст країн Західної Європи, де міщани з таким правом були вільними й незалежними від феодалів, жителі Ніголтова продовжували виконувати цілий ряд повинностей на користь землевласника, який за існуючими у Польщі законами розпоряджався містечком на свій власний розсуд і тримав у постійній залежності його жителів. Отже, міщани Ніголтова фактично не користувалися магдебурзьким правом. Та й це право, як і назва Ніголтів, збереглися ненадовго.

Населення Обертина від зорі до зорі працювало на панських ланах, виконувало численні натуральні повинності, сплачувало великі податки, гнуло спини на будівництві замку. Недобру пам’ять про спорудження цього феодального гнізда зберегла й досі народна пісня:
Коли мурували Обертинський замок,
Гонили на панське і в неділю рано.
Гонили на панське, били батогами,
Залишались у кріпаків кров’янії рани.

Повинності не обмежувалися будівництвом, а згодом і ремонтом замку. Селяни працювали у панських маєтках, відробляли різні «толоки», «шарварки», споруджували греблі, мости, вали, укріплення та ін. Крім відробітних повинностей, вони здавали ще й натуральні побори та платили грошові податки.

Соціально-економічний і національно-релігійний гніт доповнювався ще й спустошливими наскоками татарських орд. У 1594 році татари пограбували й спалили Обертин.

Все це посилювало класову боротьбу.

Коли військо Б. Хмельницького восени 1648 року з’явилося на Прикарпатті, в Обертині організувався загін повстанців, керівником якого обрали Літуся. Восени того ж року разом з повстанцями Кам’янки та Жукотина селяни двічі нападали на панські маєтки в Обертині, на замок шляхтича М. Селецького, на Галицький замок. Про це шляхтич у скарзі на міщан писав: «Повсталі підійшли до мого замку в Обертині, пограбували… комори і добром поділили. Брали, що їм лише подобалося. Повикопували в землі чотири скрині з моїми речами й порубали їх. Випорожнили 12 засік з борошном, пшоном, горохом та пшеницею. Я втік від них на коні, а жінка з дітьми на колясці ледве встигла виїхати до Пнів’я, а потім весь маєток мій спалили».

Після відходу селянсько-козацьких військ польським панам вдалося придушити народні виступи. Посилився феодально-кріпосницький гніт, зросла панщина, натуральні побори й грошова рента. Особливо жорстоко визискував селян Обертина і його околиць пан Калиновський. В його маєтках на початку XVIII ст. селяни, крім панщини, платили роговщину (від корови по 1 злотому, від теляти — по 15 грошів, від вівці — по 20 грошів), від бджіл здавали десятий вулик.

Особливо ненависними для трудящих Обертина були орендарі. Найперше проти них спрямували селяни свої виступи. У 1718 році біднота сіл Дубівців, Колінців, Репужинців і Обертина розгромила корчму шляхтича Калиновського. Пізніше зруйнували панський двір, розібрали біля панської обори і току плоти, спустошили комору тощо. Щоб гарантувати себе від можливих погромів, поміщик вдавався не лише до військової сили, а й до релігії. Він вимагав від селян заприсягтися в церкві, що вони не чіпатимуть його майна. Коли ж селяни відмовилися дати присягу, Калиновський звернувся до суду, який визнав, що «хлопи збунтувалися» і «зробили велику шкоду». На втихомирення селян Обертина король спорядив військо, яке жорстоко розправилося з повстанцями.

У XVIII ст. жителі Обертина знову зазнали лиха від татарських нападів. Обертин був дуже зруйнований.

В 90-х роках XVIII ст. тут починають розвиватися ремесло й торгівля. Поновлюється право на влаштування місцевих щотижневих торгів та великих ярмарків, які відбувалися 4 рази на рік; містечко підлягало бургомістрові, що призначався поміщиком — власником Обертина.

Феодально-кріпосницькі порядки збереглися в Обертині і після загарбання його австрійськими феодалами. Тепер гнобили трудящих не тільки польська шляхта, а й австрійські власті. Власником містечка залишався шляхтич Скарден.

1786 року в Обертині налічувалося 407 будинків з населенням 2363 чоловіка. Переважна більшість жителів займалася сільським господарством. Земельні угіддя громади поділялися на 4 ниви, з яких перші дві засівалися протягом шести років, решта залишалася на толоки.

Переважною більшістю земель володіли два шляхтичі і священик. Вони мали землі у 6—7 разів більше, ніж усі селяни. їм же належало понад 450 моргів пасовиськ, а на кожний селянський двір у середньому припадало менше 0,3 морга.

Реформа 1848 року не поліпшила становища трудящих Обертина. Селяни втратили багато землі. Поміщики, крім кращих орних земель, захопили всі ліси, більшість пасовиськ і сіножатей. Отже, земельна реформа 1848 року не ліквідувала, а загострила земельний голод в Обертині. Переважна більшість селян змушена була найматися або жебракувати. Посилилася диференціація селянства. Зростала сільська буржуазія — куркульство.

В кінці XIX — на початку XX ст. в Обертині виникли дрібні кустарні підприємства, зокрема, по переробці технічних сільськогосподарських культур. Це було результатом того, що поміщицькі й куркульські господарства спеціалізувалися на вирощуванні цукрових буряків і соняшника. Водночас у містечку розвивалася торгівля худобою й зерном.

Перша світова війна призвела до злиднів, голоду і поневірянь багатьох жителів містечка, що опинилося на лінії фронту:)Під час боїв в Обертині було знищено багато будівель, пограбовано селянські господарства. Серед місцевого населення лишилося чимало покалічених, багато загинуло.

Після перемоги Великого Жовтня в Росії трудящі Обертина сподівалися і на своє визволення від соціального й національного гноблення. Протягом 1917 — 1918 рр. в повіті розгорнувся аграрний рух. У ньому взяли активну участь і мешканці Обертина. Селяни вимагали ліквідувати поміщицьке землеволодіння, передати землю тим, хто її обробляв. Проте цей рух у 1919 році був жорстоко придушений. Обертин потрапив під владу панської Польщі. Як і раніше, переважна більшість землі залишалася в руках поміщиків, куркулів та лихварів. Окремі з них мали від 70 до 350 моргів землі. А тим часом більшість селян залишалася безземельною або малоземельною, наймитувала або займалася дрібним кустарним промислом. Багатіям належали підприємства для виробництва газованої води, виготовлення сіток та паровий млин. Польські власті не дбали й про медичне обслуговування населення. Лише після настійних вимог мешканців Обертина з 1923 року тут почали працювати два лікарі і одна акушерка. Один лікар обслуговував населення 18 сіл.

На низькому рівні залишалася тут і освіта. Для здійснення політики асиміляції українського населення польське і австрійське панство відповідно пристосовувало і освіту. Парафіяльну школу відкрили в містечку лише в 1847 році, та й то з ініціативи самих народних мас. 1874 року тут згадується чотирикласна школа, в якій найбільше годин відводили вивченню польської мови, але звели нанівець викладання інших предметів, в т. ч. українську мову. Не кращим було становище з освітою і в 20-х роках XX ст. Власті відкрили в Обертині 5-класну змішану школу з польською мовою викладання, а пізніше — семикласну двомовну школу і однокласну з польською мовою викладання на околиці Обертина — Нетребівці. І все ж більшість дітей трудящих залишалася поза школою.

Проти окупаційного режиму польської шляхти трудящі Обертина не припиняли боротьби. Селянським рухом керував місцевий комітет «Сельроб-єдності», очолюваний комуністами. Число членів організації у 1932 році досягло 60 чоловік. Напередодні травня 1932 року в Обертині вони розповсюдили комуністичні листівки: «Хай живе 1 Травня!», «Ми повстанемо!».

Місцевий комітет КПЗУ почав діяти з 1935 року. Наступного року комуністи організували святкування 1 Травня. В центрі містечка вони вивісили червоний прапор, розклеїли листівки. Хоч поліції вдалося натрапити на слід первинної організації КПЗУ, заарештувати й засудити кількох її членів, проте лави комуністів зростали за рахунок чисельних її прихильників. На кінець 1936 року Обертинська організація КПЗУ налічувала 18 членів.

Трудящі Обертина не втрачали надії на своє визволення і возз’єднання з Радянською Україною. їх споконвічна мрія здійснилася в вересні 1939 року. Коли радянські війська вступили на територію Західної України, в Обертині утворився революційний комітет. Згодом у селищі створили органи Радянської влади: селищну Раду, першим головою якої обрали П. Д. Василюка, і районний виконавчий комітет, яким керував В. О. Чернявський. Обертин став районним центром.

Запрацював районний комітет КП(б)У. Почалося будівництво нового життя.

Селяни району одержали 16 268 га землі, 420 коней, 480 голів великої рогатої худоби, 520 свиней. У сусідньому селі стала до ладу МТС. Готували кадри механізаторів для сільського господарства.

В лютому 1941 року в Обертині створено колгосп ім. XVIII партконференції ВКП(б)3. Першим головою його став бідняк М. А. Романюк. На той час у господарстві ще бракувало тягла, сільськогосподарської техніки. На допомогу прийшла держава, виділила для колгоспу трактор, кредити.

За два довоєнні роки в Обертині багато було зроблено в галузі розвитку освіти та громадського життя. Загін культармійців та вчителів, близько 400 чоловік, взявся за ліквідацію тяжкої спадщини минулого — неписьменності й малописьменності. В кожному селі району відкрилися школи. Вперше усі діти шкільного віку сіли за парти.

Міцніли партійна і громадські організації. Протягом 1939—1941 рр. в Обертині діяли 5 партійних організацій.

Районний комітет ЛКСМУ на червень 1941 року вже об’єднував 30 первинних організацій з числом членів понад 250 чоловік. На цей час в Обертині було 8 профспілкових організацій, які протягом року зросли на 295 членів.

Та невдовзі фашистська Німеччина почала війну. Фашистські загарбники захопили Обертин 2 липня 1941 року. Німецькі окупанти стягали з місцевого населення величезні податки. Землі, які Радянська влада передала селянам, вони відібрали. На них фашисти створили господарство «лігеншафт», де примушували селян працювати без будь-якої оплати. Окупанти пограбували жителів, а селище дуже зруйнували. Знищили всі колгоспні будівлі. Худобу та інвентар вивезли до Німеччини. Посівні площі скоротилися на 40 проц., кількість худоби зменшилася в три рази.

Трудящі всіляко саботували заходи загарбників. Підпільну антифашистську роботу вів голова селищної Ради П. Д. Василюк, залишений районним комітетом партії у тилу ворога. Він загинув на бойовому посту. Жителі селища Г. М. Данилейчук, Д. О. Яцик, М. А. Романюк та М. Д. Григорук за антифашистську агітацію були арештовані й кинуті до в’язниці. Д. М. Ткачук, С. Д. Гринишин, П. М. Головецький за саботаж розпоряджень окупаційних властей переслідувались фашистами. П. Ф. Григорук і А. Д. Друляк за переховування зброї потрапили до концтабору, де й загинули. Жителі Обертина ухилялися від відправки на каторжні роботи до Німеччини й ховалися. Коли влітку 1943 року поблизу Обертина проходили партизанські загони С. А. Ковпака, трудящі селища і навколишніх сіл допомагали їм транспортом, продуктами харчування, сприяли їхній розвідці.

Війська 1-го Українського фронту 30 березня 1944 року визволили селище. Але бої у районі Обертина тривали аж до липня. Обстріляний фашистами, Обертин зазнав вдруге руйнувань. У боях за визволення селища та його околиць загинуло понад 790 радянських воїнів — росіяни, українці, білоруси, узбеки, туркмени, представники інших національностей. Воїнам-визволителям активно допомагали місцеві патріоти. Вони будували укріплення, рили окопи, вели розвідку. Чимала жителів воювало проти фашистів на фронтах війни, перебуваючи в лавах Червоної Армії. 74 чоловіка нагороджено орденами й медалями.

Зразу ж після визволення від фашистської неволі трудящі Обертина почали відбудовувати народне господарство. Відновили найперше діяльність радянських органів, партійних, комсомольських, а також профспілкових організацій.

Будівництво нового життя здійснювалося в умовах гострої боротьби з українськими буржуазними націоналістами. Бандерівці намагалися перешкодити соціалістичним перетворенням. Від їх рук загинули активісти М. Михайлинин, Е. Баринов,. М. А. Яворський, А. Шубін, М. Мовчанов, А. Холодин, П. Ноздрачов,Г. Лисенко.

Але вороги прорахувалися. Трудящі розгромили оунівців, підняли з руїн своє, селище. Незабаром в Обертині почали роботу промкомбінат, хлібопекарня, інкубаторна станція, два цегельні заводи, сироварний цех та інші підприємства. Велику допомогу у відбудові народного господарства подавали народи Радянського Союзу. У червні 1944 року з РРФСР надійшли автомашини і комбайни, з БРСР і східних областей УРСР — трактори; відновила роботу МТС. Допомогу селянам у ремонті сільськогосподарського реманенту подавали і шефи з Обертинського промкомбінату. Через кооперативну мережу населення забезпечувалось насінням овочів, посівним матеріалом, тяглом.

Значну роль у здійсненні суцільної колективізації району відігравала МТС, допомагаючи колгоспам своєю технікою.

Серед підприємств Обертина найбільшими є відділення «Сільгосптехніки». Тут працюють розбірномиючий, комплектувальний, два електрозварних, ковальський та складальний цехи. Ремонтують трактори за потоковою лінією. Потужність відділення — 400 тракторів на рік. Обсяг виконаних ремонтних робіт за 15 років зріс у 5 разів і становив у 1965 році 240 тис. карбованців.

Підприємство обслуговує колгоспи Тлумацького і Городенківського районів. На ньому трудяться 14 токарів, 28 слюсарів, 22 трактористи й 64 шофери. Є тут і спеціальний механічний загін, що має бульдозери, екскаватори й машини-обприскувачі, призначені для боротьби з шкідниками садів та посівів. Загін виконує також земляні роботи. Ще більше успіхів досягли трудівники відділення в роки восьмої п’ятирічки. За планом на 1969 рік передбачалося випустити продукції на 291 тис. крб., а випущено на 310 тис. крб. Механізованим загоном планувалось здійснити 39 тис. га м’якої оранки, а зорано понад 45,5 тис. га. Водночас відділенням за 1969 рік зекономлено понад 2 тис. крб. та одержано прибутку більш як 4500 карбованців.

Більшість робітників відділення — передовики виробництва. Почесне звання ударника комуністичної праці першим присвоєно слюсареві ремонтної майстерні А. І. Оринчину, його раціоналізаторські пропозиції дали економії 350 крб.; шоферові першого класу М. В. Шелефонтюку, який при перевиконанні плану робіт добився економії пального і зниження собівартості тонно-кілометра; слюсареві-котельнику Г. Ю. Возняку й трактористові М. Й. Рубашевському, які систематично перевиконують свої виробничі плани. Взяті соціалістичні зобов’язання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колектив виконав достроково.

Помітно збільшив виробничу потужність промкомбінат — друге за розміром підприємство селища. Його цегельний завод виробляє близько 3,5 млн. штук цегли на рік, яку постачають господарствам не лише району, а й області. Промкомбінат має столярний цех. Підприємство відіграє важливу роль в економіці селища. Колектив його систематично перевиконує виробничий план. Бригада, яку очолює комуніст Д. А. Михайлюк, удостоєна звання комуністичної. Ударниками комуністичної праці стали П. А. Садов’як, М. М. Городчук та ін. На місцевій сировині працює харчокомбінат. Тут виробляють крупу, безалкогольні напої, мелють зерно на муку. Діє ковбасний цех. Найбільшим є консервно-овочевий завод харчокомбінату. Його потужність — понад 1 млн. банок консервів на рік. Комбінат щороку збільшує виробництво продукції. У 1969 році планове завдання перевиконано на 25 процентів. Зростає в селищі ще одне підприємство — інкубаторна станція. Вона обладнана новою технікою, що дозволяє збільшити виведення курчат на 50—60 тис. штук. Кращі робітники колективу О. В. Артус, М. М. Романюк, П. Ю. Друляк перевиконують виробничі плани на 125—130 процентів.

Частина жителів селища зайнята в сільському господарстві. У 1948 році тут засновано колгосп ім. Руднєва, головою якого обрано М. Григорука. Колгосп об’єднує частину мешканців Обертина й села Гончарова, має 1228 га земельних угідь, 7 автомашин, 10 тракторів, 7 комбайнів.

В артілі розгорнуто будівництво господарських і житлових приміщень. Господарство спеціалізується на відгодівлі худоби. У 1968 році тут вироблено м’яса на 100 га орної землі 98,6 центнера.

Виросли в колгоспі передовики виробництва. В перших лавах серед кращих виробничників — комуністи й комсомольці. Комуніст І. І. Дибич, працюючи трактористом, виконує норми на 120—130 проц. Комуністка О. Д. Стефуняк, комсомолка Є. І. Семчук, М. П. Грилицький, Т. М. Гавкалюк, К. А. Григорук працюють скотарями й добиваються добового приросту тварин по 900—1380 грамів.

Обертин оновлюється. Його реконструкція, забудова і впорядкування здійснюються за планом, затвердженим селищною Радою. Асфальтують і освітлюють вулиці, прокладають тротуари. Закладаються нові сквери. Селище озеленюється. Споруджуються житлові, культурно-побутові й господарські будинки. Лише для перебудови центру селища було асигновано понад 300 тис. крб. За післявоєнні роки воно більш як наполовину перебудоване. Зведено понад 680 нових будинків. Побудовано готель, водонапірну башту, книжковий магазин, радіостанцію, універмаг, будинок культури, пошту, лазню. Щороку в селищі більшає телевізорів і радіоприймачів.

Відчутні зміни відбулися в селищі в галузі освіти. Повністю ліквідовано неписьменність і малописьменність. Ще в 1945 році відкрили середню школу. Серед учителів значком «Відмінник народної освіти» відзначені директор школи П. І. Хрущ і вчителька М. Є. Баранова, грамотою Міністерства освіти УРСР —Т. І. Сергієнко. Навчальні кабінети школи та дві майстерні по дереву й металу, спортивний зал обладнані необхідними приладами. Працюють гуртки: баяністів, хоровий, драматичний, фізичний, літературний, математичний та юних істориків.

Майже 100 випускників середньої школи вже здобули вищу освіту. З Обертина вийшов заслужений діяч мистецтва УРСР М. П. Гринишин. Про необмежені можливості здобути освіту розповідає багато родин селища. У С. О. та М. А. Павлюків— 8 дітей. З них 6 вже мають вищу й середню освіту, дочка — учениця медичного училища, а найменший син — у школі.

У сім’ї Юрчаків 7 дітей здобули вищу й середню спеціальну освіту.

Добре піклуються в селищі про здоров’я трудящих. Тут діє поліклініка та районна лікарня, де трудяться 18 лікарів та багато середніх медпрацівників. Всі медичні кабінети обладнані сучасною апаратурою. Лише за 1969 рік на придбання апаратури та інвентаря витрачено близько 20 тис. крб. Колектив працівників веде повсякденну профілактичну роботу. За останні роки в селищі майже не було випадків дитячої смертності. Лікарка Г. В. Юрчак нагороджена орденом Червоного Прапора. В селищі є дитячий садок, ясла, тублікарня і санітарно-епідемічна станція.

Культурно-освітніх закладів до 1939 року в Обертині не було. Нині тут працює будинок культури з кінозалом. Діють 3 бібліотеки з книжковим фондом понад 40 тис. примірників. При будинку культури створено гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, вокальний, танцювальний, художнього читання, духових інструментів. Є в селищі університет культури з 4 факультетами: естетики, здоров’я, педагогіки і молодіжний.

Урочисто відзначили мешканці Обертана 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна. Піврічні плани на всіх підприємствах було виконано до 22 квітня. У будинку культури відкрито виставку трудових успіхів. Книжкова виставка на тему «Завжди живий» розповідала про втілення у життя трудящими нашої країни заповітів В. І. Леніна. Відбулася читацька конференція на тему «Заповітам Леніна вірні», яка привернула увагу багатьох трудівників селища. В цей день на площі біля пам’ятника В. І. Леніну юнакам і дівчатам вручалися комсомольські квитки, тут проходила урочиста лінійка. Увечері влаштували концерт.

Жителі Обертана — великі книголюби. Чимало родин має свої бібліотеки. Охоче відвідують читачі масову бібліотеку. В цьому заслуга і завідуючої Є. П. Ігнатович — дочки першого голови Обертинської селищної Ради П. Д. Василюка, розстріляного фашистами під час окупації. Тільки за 1969 рік бібліотека влаштувала 7 читацьких конференцій, 15 літературних вечорів, 6 вечорів книг, 9 усних журналів, 8 обговорень книг, 4 дитячі ранки тощо.

Багато уваги приділяється позашкільному вихованню дітей. З 1960 року в Обертині працює будинок піонерів, у якому є духовий оркестр, студія баяністів, гуртки: ляльковий, «умілі руки», драматичний, кіномеханіків, юних фотографів. У гуртках художньої самодіяльності бере участь понад 160 піонерів.

З кожним роком зростає добробут трудящих селища, поліпшується їх побутово-культурне обслуговування. В Обертинському ССТ є 39 торговельних підприємств. За 4 роки товарообіг зріс майже на 50 проц. Ними реалізовано у 1969 році товарів на суму близько 3 млн. крб., у т. ч. продано холодильників — 49, пральних машин — 36, мотоциклів — 25, радіоприймачів — понад 100, телевізорів — близько 130, 138 велосипедів, 218 електроутюгів, понад 500 годинників.

Обертин перебудовується, впорядковується.

За планом реконструкції передбачено збільшити житловий фонд, спорудити виробничі, культурно-побутові й громадські приміщення. Заможним і культурним життям живуть трудящі селища, впевнено крокують разом з усім радянським народом до комунізму.

В. М. МЕЛЬНИК, О. П. СЕРДЮК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера О”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей