Овідіополь (Хаджи-Дере), смт, Овідіопільський р-н, Одеська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Овідіополь (Хаджи-Дере), смт, Овідіопільський р-н, Одеська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ОВІДІОПОЛЬ – с-ще міськ. типу Одеської області, райцентр. Розташов. на лівому березі Дністровського лиману, за 40 км від Одеси. Населення 11,8 тис. осіб (2005).
Із 1-ї пол. 17 ст. (згадки у джерелах під 1637, 1757, 1764/65) на місці О. існувало турецько-татар. поселення Гаджи-Дере (у рос. документах Аджидер), яке належало до Акерманського санджаку (входив до Очаківсько-Сілістрійського ейялету). У серед. 18 ст. це був великий населений пункт із пристанню, через яку велася торгівля збіжжям. 1769, під час російсько-турецької війни 1768–1774, Аджидер захопили і спалили запороз. козаки під проводом П.Калнишевського. 1789 відновлене поселення захопили рос. війська; за Ясським мирним договором 1791 воно відійшло до Російської імперії.
Наприкінці 1792 в Аджидері почалося спорудження гавані з фортецею, яка мала протистояти османському Акерманові (нині м. Білгород-Дністровський), розташованому на протилежному березі лиману. Місце для фортеці обирав О.Суворов, споруджувалася вона інженер-капітаном Рестером за проектами Ф.Деволана. Офіц. закладення першого каменя у фортецю відбулося 15 червня 1793. У рос. і рад. історіографії цю дату вважали днем заснування О. Рос. імп. Катерина ІІ своїм указом 1795 перейменувала Аджидер в О. на честь рим. поета Публія Овідія Назона – тоді гадали, що саме в цій місцевості він перебував на засланні. Біля фортеці швидко росло поселення, мешканці якого були переважно українцями й молдованами.
Із часу свого "другого заснування" О. вважався містом. 1795 він входив до Тираспольського округу Вознесенського намісництва, а наступного року – до Новоросійської губернії, від 1806 до 1919 – Херсонської губернії. Із 1827 входив до Одес. пов. 1897 тут проживали 4074 мешканці. У місті діяли 2 цегельні з-ди, один паровий і 17 вітряних млинів, кузня тощо.
Із листопада 1917 О. був у складі Української Народної Республіки. Рад. владу вперше було встановлено в січні 1918. У березні–листопаді в місті перебували австро-угор. війська. Їх змінили війська Антанти, які висадилися в пд. портах. Протистояння частин більшовиків із військами Директорії УНР, денікінцями тривало до весни 1920.
1920–22 – у складі Одеської губернії. 1924–30 – райцентр Одеської округи. За даними 1920, із 6399 осіб населення 5706 були зайняті в сільс. госп-ві.
Із 1932 – у складі Одес. обл., із 1939 – райцентр, 1962 район скасовано, 1966 – поновлено.
Румун. окупація тривала в О. з 15 жовтня 1941 до 13 квітня 1944. Місто входило до складу Трансністрії. Під час окупації в місті діяло партизан. антифашист. підпілля.
Із 1970 – с-ще міськ. типу.
Зареєстровано бл. 1 тис. юрид. та фіз. осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Овідіополь (Хаджи-Дере), смт, Овідіопільський р-н, Одеська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Овідіополь — село, центр однойменного району. Розташований на лівому березі Дністровського лиману, за 18 км від впадіння річки Дністра у Чорне море та за 55 км від Одеси. Овідіополь — кінцева станція залізничної колії Одеса—Овідіополь. Через село проходить автомобільний шлях Одеса—Ізмаїл. Населення — 6963 чоловіка.

На території де тепер Овідіополь, люди жили з давніх часів. Тут виявлено залишки 6 стародавніх поселень. Два з них існували в скіфські (IV—III століття до н. е.), два в сарматські часи (II століття до н. е.— III століття н. е.). На двох останніх знайдено рештки черняхівської культури (III—V століття н. е.).

Виник населений пункт наприкінці XVIII століття. У 1795 році за указом Катерини II його назвали Овідіополем на честь римського поета Публія Овідія Назона (43 рік до н. е.—18 рік н. е.), який нібито під час свого заслання перебував у даній місцевості. Насправді ж поет 9 років проживав у містечку Томах (сучасне румунське місто Констанца).

15 червня 1793 року тут було закладено фортецю, щоб захищати вхід у Дністер з Чорного моря і спорудити гавань на Дністровському лимані. Фортеця була форпостом, звідки перепинялись турецькі напади на Очаків і Миколаїв, а також проміжним складом вантажів між Дністром і Одесою.
Місце для заснування фортеці обрав видатний російський полководець О. В. Суворов. Раніше тут було турецьке укріплення Хаджи-Дере (Хаджідер), яке в 1769 році розгромили запорожці. В 1789 році фортецю штурмом взяли російські війська. За Ясським договором укріплення перейшло до Росії. Біля фортеці виникло поселення з українців, молдаван, що прийшли з Бессарабії, та представників інших національностей. У 1795 році тут жило 266 чоловік. Це були здебільшого міщани і купці.

Переважна більшість жителів, міщан за станом, займалася землеробством, зокрема городництвом, скотарством та рибальством.

З часу свого заснування Овідіополь вважався містом. У 1795 році він входив до Тираспольського округу Вознесенського намісництва, з наступного року — до Новоросійської губернії, а з 1806 по 1919 рік — до Херсонської губернії.

Вигідне географічне положення, будівництво залізниці, близькість до Одеси тощо сприяли зростанню населення міста. У 1857 році тут проживало 3464 чол., а в 1897 році — 4074 чоловіка. В Овідіополі виникають гончарні, ковальські, столярні, колісні та бондарні майстерні. Наприкінці XIX століття в місті існували 2 цегельні заводи, кузня, один паровий і 17 вітряних млинів, кілька майстерень, лісовий склад, 5 хлібних амбарів, бойня, 47 дрібних крамниць.

Перша початкова школа відкрилась в Овідіополі у 1802 році. В ній навчались 153 учні, працювали два вчителі. У 1888 році відкрилась друга, церковнопарафіяльна школа, а наступного року — ще одна початкова школа на 63 учні, яких навчав один учитель. Згодом, у 1899 році, відкрилась початкова школа для дівчат. Тут навчалось 62 учениці. Нарешті, в 1907 році в Овідіополі відкрили чотирикласне училище, де викладали 5 учителів і навчалось 68 учнів.

Незважаючи на таку, досить розгалужену мережу навчальних закладів, стан з освітою залишався незадовільним, бо більшість учнів не закінчувала школи.

Вкрай повільно змінювався вигляд міста, його благоустрій. Тільки в 1905 році тут відкрили земську лікарню на 20 ліжок. З інших установ у місті існували поштово-телеграфна філія з ощадною касою, кінно-поштова станція, дві церкви, синагога, дві лазні. На початку XX століття тут було 6 винних погребів, 6 трактирів, казенна крамниця для продажу горілки, т. зв. монополька.

Землею поблизу Овідіополя володіли великі поміщики, молдавські бояри, польські магнати Сігізмунд і Юліан Стибор-Мархоцькі та інші. Частина землі належала дрібним поміщикам і куркулям Довженку, Крутоусу, Крижанівському, Чабаненку та іншим. У самому Овідіополі близько 6 тис. десятин землі належало міській управі, яка здавала її в оренду. В умовах міста оренда була грошовою, причому її розмір нічим не відрізнявся від звичайної натуральної оренди в поміщицьких господарствах Одеського та інших повітів півдня України. Оскільки міські орні і сінокосні землі здавались в оренду з торгів, то великі земельні ділянки потрапляли до рук куркулів та деяких заможних селян. У зв’язку з цим частина селян, що проживала в Овідіополі, була позбавлена можливості орендувати землю.

Безземелля і малоземелля, тяжкі умови життя викликали стихійні протести селян. У березні 1905 року в Овідіополі було вилучено заборонену літературу. Про це, зокрема, сповіщав поліцейський пристав. Він також порушив справу проти селянина К. Ф. Гвоздовського, який їздив до Одеси і привіз звідти кілька прокламацій революційного змісту. Царський маніфест 17 жовтня 1905 року викликав обурення трудящих Овідіополя. Щоб відвернути увагу селян і робітників від революційних подій, уряд спровокував у місті єврейський погром. Але задумана провокація не вдалась. Наприкінці 1905 року в Овідіополі відбулись стихійні виступи трудящих за зниження орендних цін, за підвищення заробітної плати і встановлення 8-годинного робочого дня.

Згубно позначилась на економічному становищі жителів Овідіополя перша світова війна. Закривались дрібні підприємства, сотні десятин землі через нестачу робочих рук залишались незасіяними. Реквізиції на користь військового відомства, численні повинності й податки дуже погіршили і без того тяжке життя трудящих.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції, яку співчутливо зустріла переважна більшість жителів міста, тут під впливом більшовицької агітації почався рух за розподіл землі між малоземельними та безземельними селянами. Особливо він посилився після обласного селянського з’їзду, який відбувся в Одесі 6—8 квітня 1917 року. Як і в багатьох інших місцях, в Овідіополі, згідно з рішенням з’їзду, почали заорювати поміщицькі, куркульські та інші незасіяні землі. Поміщики Овідіополя телеграфували до Одеського військового округу «про масовий самочинний розподіл поміщицької землі земельними комітетами».

Новим етапом у боротьбі за землю і свободу став Великий Жовтень. У січні 1918 року, після встановлення Радянської влади в Одеському повіті, в Овідіополі утворилась Рада робітничих і селянських депутатів. Її очолив колишній балтійський моряк Я. Ф. Шелінговський. Заступником голови Ради став колишній фронтовик Л. П. Титомир.

Рада націоналізувала паровий млин, розпочала підготовку до розподілу землі, склавши з цією метою списки малоземельних та безземельних селян. Однак здійснити ці заходи вона не встигла, бо місто в березні захопили австро-німецькі окупанти.

Населення міста вороже ставилось до загарбників. На заклик командуючого 3-ю Українською радянською армією П. Лазарева почалась мобілізація до революційної армії чоловіків віком від 18 до 40 років.

У листопаді війська окупантів залишили Овідіополь. Але наприкінці листопада Одесу захопили англо-французькі інтервенти. В Овідіополі скупчились петлюрівці, вигнані з Одеси антантівськими військами, та білогвардійці.

Об’єднавшись у партизанські загони, трудящі Одеського повіту вступили в боротьбу проти іноземних окупантів та місцевих контрреволюціонерів. Сформований у Біляївці, Яськах і Маяках Придністровський партизанський загін на початку січня 1919 року завдав поразки петлюрівському гарнізону Овідіополя, захопивши полонених та багато зброї.

Відступаючи під натиском Червоної Армії у квітні 1919 року, англо-французькі інтервенти грабували населення, вбивали мирних людей. Як повідомляли члени селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів, «окупанти вчинили в Овідіополі погром, пограбували всі товари в магазинах, реквізували хлібні запаси. А білогвардійці, тікаючи в бік Акермана, обагрили свій ганебний шлях кров’ю робітників і селян». 19 квітня 1919 року Овідіополь було визволено від петлюрівських банд. Але боротьба тривала. 30 квітня 1919 року сюди вступив 1-й Бессарабський полк 3-ї Української радянської армії, сформований в Одесі комуністом В. Г. Райновим. Після короткого перепочинку полк, до якого влилася частина овідіопольців, вирушив на боротьбу проти залишків петлюрівських банд.

З червня 1919 року душею робітничо-селянських мас Овідіополя в їх боротьбі проти контрреволюції був партійний осередок, що налічував 25 комуністів. Секретарем осередку був Ф. Г. Єфімов. З ініціативи партійного осередку в червні 1919 року відбулись вибори до місцевої Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою Ради обрали Я. Ф. Шелінговського.

Першими кроками Ради і партійного осередку були заходи по відбудові господарства, зміцненню Радянської влади на місцях, виконанню рішень 3-го Всеукраїнського з’їзду Рад щодо зміцнення Червоної Армії.

Вірним помічником партосередку була група революційної молоді Овідіополя. В квітні 1920 року в Овідіополі організувався Союз червоної молоді, що ставив собі за мету політичне і культурне виховання селянської молоді: організацію шкіл грамоти, проведення співбесід, мітингів, концертів. У травні 1920 року тут відкрився Народний будинок ім. В. І. Леніна, де влаштовувались вистави, концерти. Силами молоді тут була створена театральна секція. До неї записалось понад сорок молодих селян. Союз організував гурток по вивченню політграмоти. Бесіди і лекції, що провадились у гуртку, охоче відвідували юнаки і дівчата. Вони також брали активну участь у відбудові господарства, дбали про дозвілля дітей. На початку серпня 1923 року Союз червоної молоді реорганізувався в комсомольський осередок, який об’єднав 30 юнаків і дівчат.

Комуністи і комсомольці очолили боротьбу трудящих Овідіополя проти дені-кінської навали. Коли частини «добровольчої армії» намагались перейти кордон з великим обозом награбованого в Одесі майна, комсомольська дружина Овідіополя, що налічувала близько 100 юнаків, організувала засідки в старих штольнях, печерах та інших місцях на шляху відступу білогвардійців. Денікінці змушені були, кинувши обоз, з боями пробиватись до Біляївки, де їм перепинили шлях придністровські партизани.

Після вигнання денікінців в Овідіополі 2 лютого 1920 року утворився революційний комітет, який мав військовий, продовольчий та земельний відділи. Ревком очолював спочатку комуніст Я. Ф. Шелінговський, а потім В. І. Коломієць. Ревком мобілізував трудящих на збройну боротьбу з бандами Тютюнника, роз’яснював населенню законодавчі акти молодої республіки, здійснював продовольчу політику. З ініціативи ревкому в Овідіополі скликались мітинги трудящих. Один з них, 14 березня 1920 року, був особливо багатолюдним. В Овідіополь приїхала учасниця одеського підпілля Нюра Палич (Г. М. Панкратова), яка виступила перед селянами з доповіддю. Селяни заслухали також повідомлення про земельний закон України від 5 лютого 1920 року та про порядок землекористування.

Промовці, що виступали на мітингу, просили, щоб їм надсилали літературу, газети, вони передали також палке вітання одеським робітникам. В одностайно схваленій резолюції учасники мітингу вітали переможну Червону Армію, яка визволила робітників і селян від влади поміщиків і капіталістів, та зобов’язались підтримувати її продуктами харчування. Селяни Овідіополя закликали всіх трудящих України стати під прапори Комуністичної партії — передової партії робітників і селян.

Весною і влітку 1920 року селян Овідіополя наділили землею на основі зрівняльного землекористування. Чимало нетрудових земель ревком відібрав у куркулів. З метою вилучення хліба у куркулів і виконання продрозверстки ревком створив продовольчі загони. Ця робота провадилась під гаслом: «Весь хліб експлуататорів— для Червоної Армії і робітників». Продзагони вилучили в куркулів близько 3,5 тис. пудів зерна.

Після ліквідації куркульського бандитизму ревком в 1921 році передав свої повноваження виконкому Ради.

В самому Овідіополі близько 6 тис. десятин землі було роздано артілям, товариствам, окремим безземельним та малоземельним селянам в особисте користування.

Овідіополь вважався містом, але мав вигляд села. За даними Всеросійського перепису 1920 року, з 6399 чоловік населення сільським господарством займалися 5706 чоловік. Незначна частина господарств (34 з 1244) мала присадибні ділянки, решта — польові ділянки загальною площею 5587 десятин. Отже, на одно господарство пересічно припадало по 4,6 десятини, а на душу населення по 1,3 десятини.

З 1924 року Овідіополь став центром району. Райком партії та райвиконком приділяли багато уваги розвитку сільського господарства.

Велика роль у соціалістичних перетвореннях на селі належала комнезаму, організованому в червні 1920 року. З його ініціативи в жовтні 1920 року селяни-бідняки утворили першу сільськогосподарську артіль, в якій об’єднались 94 сім’ї, переважно тих, що не мали ні тягла, ні інвентаря. Комнезам допоміг молодій артілі інвентарем, відібраним у куркулів.

Пізніше, в 1922 році, в Овідіополі утворилась перша комуна — «Заповіт Ілліча». Її організаторами були комуністи В. І. Коломієць та М. К. Грибиниченко. На час масової колективізації комуна об’єднувала 237 членів, у т. ч. 209 бідняків, 7 наймитів та 21 середняка. Вона мала 1348 га землі, 54 коней, 59 плугів, 81 борону, 16 сівалок, 5 жниварок, 3 віялки та інший реманент.

Були в Овідіополі машинно-тракторні товариства, т. зв. перше і друге Скуртянські товариства (від назви передмістя Овідіополя — Скурти). Виникли вони в серпні 1926 року. Членами його стали 12 бідняцьких та 15 середняцьких господарств. Товариства одержали в кредит трактор, придбали 4-лемішний плуг. Перше Скуртянське товариство мало 167 га землі, 18 коней, 10 плугів, 15 борін, 7 культиваторів, 5 віялок.

У 1929 році в Овідіополі утворилися артілі «Жовтнева революція», «Марат», ім. Шевченка. У 1930 році вони об’єдналися в один колгосп ім. Дзержинського. В липні 1931 року організувався колгосп «Перша п’ятирічка», а згодом виник ще один колгосп «Політвідділ».

Наявність багатющих водних ресурсів дала можливість організувати в 1929 році рибальський колгосп ім. Ворошилова (пізніше його перейменували на артіль «Чорноморська комуна»). При допомозі держави артіль придбала гребні і парусні судна та різні рибальські снасті: ятері, сіті, тяглові неводи тощо.

Величезну допомогу в обробітку землі колгоспам подала Овідіопольська машинно-тракторна станція, створена навесні 1934 року. МТС несла в колгоспи високу індустріальну культуру, допомагала колишнім одноосібникам опанувати передову культуру землеробства. З ініціативи політвідділу МТС в Овідіополі було організовано 230 постійних ланок, які працювали за методом знатного сибірського ланкового Єфремова. МТС готувала висококваліфікованих механізаторів. У 1940 році курси механізаторів закінчило близько 30 чоловік.

Спираючись на допомогу держави і шефів з одеських підприємств овідіопольські колгоспи поступово зміцнювались економічно, ставали висококультурними господарствами.

Особливо значних успіхів у розвитку господарства досяг колгосп «Перша п’ятирічка». До 1939 року тут спорудили нові тваринницькі приміщення, вдвоє збільшили поголів’я громадської худоби. Артіль першою в районі достроково виконала план продажу молока і м’яса державі. Кращий свинар Л. Л. Крутоголов зависокі показники в праці був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

У передвоєнні роки уславився ударною працею бригадир колгоспу ім. Дзержинського П. Н. Чабан. Він став ініціатором змагання за одержання з кожного гектара посіву по 150 пудів зерна. В 1938 році П. Н. Чабан добився на площі 80 га по 24,5 цнт озимої пшениці з га. Зразково трудились колгоспники артілі ім. Дзержинського. Вони добились стабільних урожаїв зернових і технічних культур, невтомно розвивали громадське тваринництво. Вагомий вклад в цю справу внесла одна з кращих доярок області О. І. Загороднюк, яка щороку надоювала від своєї групи корів по 2800—2900 кг молока. Двічі — в 1939 та 1940 рр.— передова тваринниця була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В 1939 році її обрали депутатом районної Ради. У відповідь на високе довір’я О. І. Загороднюк в 1940 році надоїла по 3 тис. кг молока від фуражної корови, а від рекордистки Тамари — 4020 кілограмів.

Підготовка до виборів у місцеві Ради в 1939 році викликала у трудящих Овідіополя нову хвилю трудового піднесення. Приклад подавали механізатори Овідіопольської МТС. Кращий тракторист М. І. Головченко виконав узяте зобов’язання. За сезон він виробив трактором «ХТЗ» 632 га, заощадивши 150 кг пального. Комбайнер Ф. А. Тимченко зібрав комбайном зернові культури на площі 559 га і намолотив 6216 цнт зерна. Обидва механізатори були затверджені учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року.

Праця на себе, на свою державу викликала в людей трудове піднесення, бажання находити нові резерви для збільшення громадського господарства. Сільський селекціонер Ф. І. Шнур внаслідок сотні дослідів, зроблених у хаті-лабораторії, в 1939 році вивів новий сорт пшениці. Посіяна на 24 га площі, вона дала по 27 цнт зерна з кожного гектара. Новим сортом зацікавились багато ланок і бригад району.

З кожним роком поліпшувався добробут людей. В середньому на кожний трудодень в овідіопольських колгоспах нараховували по 6—7 крб. грішми та по 3—4 кг зерна. Про зростання добробуту людей свідчить той факт, що в 1940 році товарооборот порівняно з 1939 роком зріс у півтора раза. В жовтні 1940 року в Овідіополі відкрили майстерню з ковальським, слюсарним і теслярним цехами. Його прикрасили нові будинки середньої школи та клубу, відкритого до 23-х роковин Жовтневої революції.

В господарських і культурних здобутках важлива роль належала Овідіопольській сільській Раді. 25 депутатів — колгоспників, механізаторів, представників інтелігенції успішно вирішували широке коло питань: про піднесення артільного виробництва, благоустрій і шляхове господарство, охорону громадської власності, про стан торгівлі на селі тощо.

Багато уваги приділяла Рада і її актив питанням культури і народної освіти. В новозбудованому клубі було організовано хоровий, драматичний та інші гуртки художньої самодіяльності. Тут часто виступали артисти з Одеси, Тирасполя. В бібліотеці, яка налічувала понад 5 тис. книжок, провадились літературні диспути, обговорення книжок, читацькі конференції.

В середній та трьох початкових школах у 1939/40 навчальному році були охоплені навчанням всі діти шкільного віку.

Дальшому розвитку народного господарства, культури і добробуту людей перешкодила війна. В перші ж дні Великої Вітчизняної війни всі чоловіки призовного віку були мобілізовані в Червону Армію. В Овідіополі сформувався винищувальний батальйон. Він налічував 450 бійців, у т. ч. 80 жінок. Командував батальйоном начальник райвідділу HKBС старший лейтенант І. І. Бутович, штаб батальйону очолив член партії з 1920 року, учасник громадянської війни та боїв на Халхін-Голі І. П. Рощин. Бійці батальйону були озброєні гвинтівками і автоматами лише на 30 проц. Під час відступу наших частин з Ізмаїльської області батальйону було доручено переправити на східний берег Дністра населення, що евакуювалось, фабрично-заводське устаткування, зерно і товари споживчої кооперації. Батальйон з честю виконав це доручення.

Жителі Овідіополя допомагали ополченцям виловлювати ворожих агентів. До вересня 1941 року на території району було затримано і знешкоджено близько 400 фашистських лазутчиків. Під час виконання цього важливого завдання особливо відзначились голова Овідіопольської сільської Ради, член партії з 1917 року О. В. Берзін, який був учасником придушення есерівського заколоту в 1918 році і нагороджений орденом Червоного Прапора; голова колгоспу «Іскра», командир роти, комуніст І. П. Назаров, політрук роти, комуніст А. С. Фурманов, комсомольці— колгоспники О. У. Романчук, П. І. Іванов, міліціонер А. П. Ростов, агроном райземвідділу Л. П. Попов та багато інших.

Після того, як 31-й стрілецький полк 25-ї Чапаєвської дивізії зазнав тяжких втрат в оборонних боях проти ворога біля села Кагарлика, до його складу було введено 1-у роту Овідіопольського батальйону. Командиром роти став голова райспоживспілки, колишній моряк Балтфлоту С. Я. Гамалей, політруком — агроном райземвідділу К. І. Волошина. В бою під Дальником командира роти було поранено. Політрук підняла бійців в контратаку і вони утримали бойовий рубіж.

15 жовтня 1941 року радянські війська залишили Овідіополь. В селі почався нечуваний терор, масові грабежі. Багатьох юнаків і дівчат фашисти вивезли на каторгу до Німеччини.

Незважаючи на терор, жителі Овідіополя не корились ворогові. В листопаді 1941 року комуніст С. І. Сербієнко, залишений для підпільної роботи, організував антифашистську групу, до складу якої входив 41 чоловік, в т. ч. 6 комуністів і 12 комсомольців. Група провадила агітаційну роботу серед населення, поширювала зведення Радянського Інформбюро, листівки з закликом підніматись на боротьбу з окупантами. Члени групи збирали зброю і боєприпаси, готуючись до збройної боротьби проти ворога. В листопаді 1943 року 38 чоловік з цієї групи заарештувала сигуранца. Більшість заарештованих без суду і слідства розстріляли. В. І. Сербієнку пощастило втекти з тюрми і він продовжував боротись проти ворога в партизанському загоні. Після визволення Одеси він у складі десанту потрапив у Карпати і там разом з бойовими друзями воював у партизанському загоні ім. Чапаева. В одному з боїв В. І. Сербієнко загинув.

У складі групи В. І. Сербієнка діяв також молодіжний загін у кількості 12 чоловік (крім овідіопольців, тут були молоді підпільники з с. Олександрівки). Юні месники влаштували в старій штольні склад зброї. Туди ж протягнули кабель, принесли старий радіоприймач. Патріоти намагались встановити зв’язок з одеським підпіллям, але їх виказав провокатор. Після нелюдських катувань учасників групи в 1943 році розстріляли. Всіх їх посмертно нагороджено медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ступеня. В центрі Овідіополя височить обеліск, на якому викарбовані їх імена: І. І. Боднер, М. С. Вербицький, К. В. Григоренко, Ф. П. Гуляницька, Я. П. Гуляницький, А. А. Коваленко, В. А. Коваленко, В. П. Ленкар, П. І. Марченко, В. В. Нікітський, М. С. Нікітський, В. В. Сімаков.

І от настав жаданий час визволення. 13 квітня 1944 року в Овідіополь вступив 220-й гвардійський ордена Леніна стрілецький полк 79-ї гвардійської дивізії 62-ї армії під командуванням гвардії полковника М. С. Шейкіна. З 13 по 27 квітня 1944 року 220-й полк тримав оборону поблизу Овідіополя, бо правий берег Дністра був що в руках ворога.

Сотні овідіопольців боронили здобутки Жовтня на фронтах Великої Вітчизняної війни. Виняткову мужність, вірність воїнському обов’язку виявили генерал-майор артилерії В. С. Лазаренко, контр-адмірал І. Г. Шелінговський, полковник, кандидат військових наук Д. М. Зубко, кавалер трьох орденів Слави гвардії сержант О. І. Матіященко, командир полкової розвідки, кавалер шістьох орденів і чотирьох медалей В. В. Кудрявцев.

Невмирущою славою вкрив своє ім’я уродженець Овідіополя П. М. Вертилецький. З боями пройшов він великий воєнний шлях, визволяючи від ворога Україну, Білорусію і Польщу. На Ельбі кулеметників під командуванням гвардії сержанта Вертилецького біля м. Шверіна оточили гітлерівці. Гвардійці відбили ворожий напад і самі перейшли в наступ, захопивши багатьох фашистів у полон. За цей подвиг Вертилецькому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Крім того, його було нагороджено трьома медалями «За відвагу». З лютого 1945 року П. М. Вертилецький загинув смертю героя. В центрі села воїну-герою споруджено пам’ятник. Його ім’я присвоєно центральній вулиці села, овідіопольській школі та одеському професійно-технічному училищу, де він вчився, теплоходу, що курсує між Овідіополем та Білгородом-Дністровським. На будинку школи встановлено меморіальну дошку, а в піонерській кімнаті про бойові подвиги П. Вертилецького розповідає стенд.

Сумну картину являв собою Овідіополь після визволення. Фашистські загарбники зруйнували і спалили всі господарські приміщення колгоспів, десятки житлових будинків, культурно-побутові об’єкти, завдавши селу збитків на суму 332,6 тис. карбованців.

Перша післявоєнна весна була важкою. Не вистачало тяглової сили, робочих рук. Щоправда, одна з військових частин залишила тут кілька коней і трактор. Колгоспи ім. Дзержинського та «Перша п’ятирічка» вчасно провели сівбу і добре доглянули посіви. Весну Перемоги колгоспники Овідіополя відзначили повним освоєнням довоєнних площ. Наступного 1946 року вони посіли одне з перших місць в області по урожайності сільськогосподарських культур. Колгоспники артілі «Перша п’ятирічка» та інших артілей Овідіополя виступили ініціаторами змагання на честь 29-х роковин Жовтня. У відкритому листі до трудівників району колгоспники писали: «Закликаємо всіх колгоспників, колгоспниць, працівників радгоспів та MTС нашого району розгорнути соціалістичне змагання на честь великого свята».

Слова свого трудівники артілі додержали з честю: вони вчасно завершили сівбу ранніх зернових культур, відбудували тваринницькі приміщення, забезпечили худобу кормами. Як і раніше, перед у змаганні вели комуністи.

В трьох колгоспах — «Перша п’ятирічка», «Політвідділ», ім. Дзержинського в 1945 році відновили діяльність партійні організації, на фермах були створені комсомольсько-молодіжні групи.

В піднесенні артільного виробництва винятково важливу роль відіграли механізатори. Саме в перші післявоєнні роки почалася слава одного з кращих трактористів Одещини — Л. С. Кушка. Він почав свій трудовий шлях у колгоспі ім. Дзержинського після закінчення училища механізації сільського господарства. В 1947 році його призначили бригадиром тракторної бригади Овідіопольської МТС. Молодий механізатор разом з товаришами виробив до 15 квітня 1947 року на кожний трактор по 176 га і зекономив 60 кг пального. Приклад передової бригади наслідували інші механізатори. Так, комуніст Гонтаренко перевиконував змінну норму на 300 проц., а трактористка з бригади Л. С. Кушка, В. М. Синьова до 30-х роковин Великого Жовтня на своєму агрегаті виконала три річні норми.

Держава з кожним роком більше постачала технікою сільське господарство.

В 1947 році Овідіопольська МТС одержала 6 нових тракторів, 6 комбайнів «Красноярський комунар», 5 культиваторів, 4 тракторні сівалки. Були відбудовані майстерні по ремонту техніки, споруджені польові стани. Уже в 1947 році майже третина всіх робіт у рільництві виконувалась машинами. Того року MTС приступила до механізації трудомістких процесів у тваринництві.

Хоч ворог і завдав великої шкоди рибальському колгоспові ім. Ворошилова, але в 1946 році колгоспники-рибалки досягли довоєнного рівня по вилову риби. Під час весняної путини вони виконали квартальний план 1946 року на 125 проц. Краща бригада Лященка виконала майже два квартальних плани. Значного успіху добилась бригада рибалок на чолі з Д. Ф. Довганюком. В 1947 році вона виловила понад план 200 цнт риби. Міністерство рибної промисловості нагородило бригадира Почесною грамотою, а правління колгоспу преміювало передового рибалку іменним годинником.

Швидкими темпами відбудовувалось міське господарство, культурні та освітні заклади Овідіополя. Повністю відновила роботу лікарня. До неї підвели водопровід і перевели на парове опалення.

1 вересня 1944 року відчинили двері три початкові та одна середня школи, а в 1947/48 навчальному році для дітей з віддалених сіл при середній школі відкрили інтернат-гуртожиток на 40 чоловік. З 1955/56 навчального року в Овідіополі почала працювати школа робітничої та сільської молоді.

У 1953—55 рр. на заклик партії в економічно слабкі господарства пішли працювати комуністи-тридцятитисячники. Одним з них став В. В. Кудрявцев, що до цього працював завідуючим районним відділом соціального забезпечення. Обраний головою колгоспу ім. Дзержинського, він, спираючись на партійну організацію, за короткий час вивів колгосп в число передових у районі і області.

У колгоспі підтримувались усі починання, спрямовані на піднесення артільного виробництва. Тут багато років трудиться механізатор Л. С. Кушко. За прикладом кращого механізатора почали повніше використовувати техніку інші трактористи. Внаслідок цього уже в 1955 році в колгоспі одержали по 20,7 цнт зернових з кожного гектара. Собівартість одного гектара м’якої оранки виявилась нижчою, ніж було заплановано. Багато коштів заощадили механізатори артілі на ремонті техніки.

Добру славу завоювала ланкова цього колгоспу П. Н. Боляк. Тільки протягом 1955—1957 рр. її ланка виростила стільки гібридного насіння кукурудзи, що його вистачило для посіву 20 тис. га. А в 1957 році передова ланка зібрала по 23 цнт гібридного насіння першого покоління і завоювала перше місце серед кукурудзоводів району.

За видатні досягнення в розвитку сільського господарства група працівників колгоспу в 1958 році одержала високі урядові нагороди. Голова правління В. В. Кудрявцев і ланкова П. Н. Боляк були нагороджені орденом Леніна. Високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно механізатора Л. С. Кушка.

Виходив у лави передових і колгосп «Слава», який утворився в 1959 році в результаті злиття двох артілей — «Перша п’ятирічка» та «Політвідділ».

Істотні зрушення сталися в розвитку, громадського тваринництва. Ця галузь до 1956 року вважалась найвідсталішою. Але за неї взялись комуністи, комсомольці. Більшість з них перейшла працювати на ферми. Для худоби було створено запас кормів, відбудовано старі та споруджено нові приміщення, застосовано т. зв. зелений конвейєр. У 1957 році колгоспи ім. Дзержинського, «Перша п’ятирічка» виробили по 52—60 цнт м’яса на 100 га угідь. Майже половина всіх артільних прибутків була одержана від тваринництва.

Але особливо економічно зміцніли колгоспи у роки семирічки. В 1959 році на всю область пролунав заклик уславленого механізатора Л. С. Кушка. Комуніст писав: «Кожен колгоспник повинен стати в своїй справі механізатором». В результаті в артілі ім. Дзержинського було створено кілька груп колгоспників, зайнятих у різних галузях виробництва. Тваринники вивчали рільничу справу, рільники — механізацію на фермах. Через кілька місяців кожний з курсантів опанував однією-двома суміжними професіями, оволодів машиною. А повесні 1960 року, коли колгосп перейшов на двозмінну роботу, він мав достатню кількість власних кадрів. Обком партії схвалив патріотичний почин Л. С. Кушка. Разом з провідними господарствами Одещини колгоспами ім. XXII з’їзду КПРС та ім. XXI з’їзду КПРС Березівського району, артіль ім. Дзержинського виступила в 1962 році ініціатором комуністичної взаємодопомоги відсталим колгоспам.

Протягом семирічки врожайність зернових в цій артілі пересічно становила по 22,7 цнт з га, високі прибутки давало тваринництво. У роки семирічки артіль ім. Дзержинського поповнила лави колгоспів-мільйонерів.

Після реорганізації MTС у 1958 році артіль придбала 18 тракторів, 8 комбайнів, 28 вантажних автомашин. На колгоспні кошти було побудовано електростанцію, лісопильню, слюсарно-столярну майстерню. За роки семирічки колгосп спорудив 9 корівників і телятників, свинарник на 1600 голів та інші виробничі приміщення. Колгосп асигнував великі суми на капітальне будівництво, на задоволення матеріальних і культурних запитів людей. Його неподільні фонди в 1967 році перевищили два мільйони карбованців, на один людино-день видано грішми по 3 карбованці.

Безперервно зростає добробут трудівників колгоспу. За післявоєнний час колгоспники при допомозі артілі спорудили 180 будинків. В їх особистому користуванні — 26 легкових автомашин, 42 мотоцикли, близько 400 радіоприймачів і телевізорів.

Широким фронтом йшло будівництво сільських та культурно-побутових об’єктів. Тут стали до ладу дитячий садок на 90 місць, Будинок культури, бібліотека з читальним залом, червоні кутки в усіх виробничих бригадах.

Колгосп ім. Дзержинського вийшов переможцем у Всесоюзному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня і нагороджений пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів Союзу РСР і ВЦРПС.

Визначних успіхів у піднесенні господарства добились і трудівники артілі «Слава», неподільні фонди якої в 1967 році перевищили 3 млн. крб., а оплата праці була найвищою в районі.

У 1965 році колгосп завершив будівництво одного з кращих в області Будинків, культури. Ця прекрасна архітектурна споруда зведена місцевими умільцями — мулярами-штукатурами і теслярами Л. Николаєнком, М. Мамонтовим, Л. Лященком та іншими. В день відкриття цього вогнища культури в гості до колгоспників приїхав ансамбль пісні і танцю Одеського військового округу. В Будинку культури створено винятково сприятливі умови для розвитку художньої самодіяльності. До послуг глядачів — прекрасний зал з м’якими меблями, простора сцена. Тут є бібліотека з книжковим фондом 5 тис. томів різної літератури та стаціонарна кіноустановка. Спеціальне приміщення відведено для колгоспного партійного кабінету.

Певних успіхів добився і риболовецький колгосп «Чорноморська комуна». Він придбав 2 морських сейнери, а також ставні двокотлові неводи. Все це дало змогу збільшити вилов риби. У 1965 році «Чорноморська комуна» об’єдналася з сусіднім рибоколгоспом, «Прапор комунізму». Новий рибоколгосп дістав назву «Росія». Тепер це високомеханізоване господарство проводить лов риби на лиманах да в Чорному морі.

За післявоєнний час Овідіополь перетворився на значний центр по переробці сільськогосподарської сировини. Тут діють молочний і виноробний заводи, цех по виготовленню безалкогольних напоїв райхарчокомбінату, відділення «Сільгосптехніка» і «Міжколгоспбуд». Працює також промкомбінат з бондарним та швейним цехами.

Впорядковується, набирає рис міста Овідіополь. За післявоєнний час тут виросли десятки типових будинків з усіма комунальними вигодами, з’явились нові вулиці, парк. В селі прокладено 5 км бруківки, 15 км асфальтованих шляхів. Розпочато будівництво водопроводу. 200 будинків одержують воду з водогінної мережі. У 400 квартирах є газ, всі будинки без винятку радіофіковані і електрифіковані. На вулицях й дорогах села висаджено понад 300 тис. фруктових і декоративних дерев. До послуг жителів Овідіополя — широка торговельна мережа з 13 магазинів (готового одягу, господарських, промислових товарів, книгарня, культтовари тощо). Тут є всі види побутового обслуговування — швейна і шевська майстерні, майстерні по ремонту годинників, радіоапаратури, електроприладів тощо.

Велика турбота виявляється в Овідіополі про охорону здоров’я його жителів. Районна лікарня на 100 ліжок має хірургічне, терапевтичне, акушерсько-гінекологічне, дитяче та інші відділення. Тут працює 18 лікарів та 66 працівників з середньою медичною освітою. У 1966 році став до ладу новий триповерховий корпус лікарні. Крім того, на території села є два колгоспні фельдшерські пункти та фельдшерський пункт при відділенні «Сільгосптехніка», працюють дві аптеки.

Овідіополь — село суцільної грамотності. Звідси вийшло понад 200 представників народної інтелігенції. Тут працюють 3 загальноосвітні середні (масова, робітничої і сільської молоді, заочна) та восьмирічна школи. В них виховує і навчає дітей 81 вчитель. Понад 50 років життя віддав справі виховання підростаючого покоління заслужений вчитель школи Української РСР Н. О. Бондаренко (нині — пенсіонер). За заслуги в розвитку освіти він нагороджений орденом Леніна.

Люблять в Овідіополі книгу. Тут працює 6 бібліотек, книжковий фонд яких становить 42 тис. томів художньої, політичної, сільськогосподарської та іншої літератури. Бібліотечним абонементом користуються близько 5 тис. жителів села.

Широкою популярністю користуються у жителів села твори образотворчого мистецтва. При восьмирічній школі створено музей бойової і трудової слави російського та українського народів. В музеї експонуються портрети, речові матеріали видатних полководців, флотоводців, героїв громадянської і Великої Вітчизняної воєн, вчених, діячів науки і культури, які прославили свою Вітчизну в ратних подвигах і в мирній праці.

Овідіополь пишається Героями Соціалістичної Праці Л. С. Кушком, В. В. Кудрявцевим (цього високого звання голова передового колгоспу удостоєний у 1966 році), колгоспницями О. Т. Вовченко, М. П. Лазаренко.

Великий загін трудівників Овідіополя нагороджений орденом Леніна. Серед них — колишній секретар райкому партії В. В. Авелічев, ланкова колгоспу «Слава» В. П. Колесниченко, бригадир колгоспу ім. Дзержинського В. Т. Собко, тракторист цього ж колгоспу М. С. Чорний, голова колгоспу «Слава» І. Р. Задеряко. Всього за високі показники в праці орденами і медалями відзначено понад 500 жителів села. Сотні трудівників удостоєні Почесних грамот республіканських та обласних організацій, дипломів і медалей Виставки досягнень народного господарства СРСР.

Значних успіхів добилися трудівники Овідіополя в новій п’ятирічці, особливо коли їх село в 1966 році стало районним центром. Розгорнулось велике будівництво культурно-побутових об’єктів, магазинів, дитячих закладів.

Добре попрацювали овідіопольці в 1967, ювілейному, році. Артілі ім. Дзержинського і «Слава» одними з перших в області виконали план продажу державі зернових культур. Додержали свого слова і тваринники. Плани по продажу державі молока, м’яса, яєць вони завершили ще в серпні 1967 року.

Виконавши свої ювілейні зобов’язання по розвитку сільського господарства, овідіопольці водночас намітили і здійснюють великий план робіт по впорядкуванню районного центру, підвищенню матеріального і культурного рівня життя людей. В цю справу свій вклад вносять і економічно міцні колгоспи.

Багато уваги розвиткові Овідіополя приділяють райвиконком і сільська Рада депутатів трудящих. Намічено п’ятирічний план реконструкції райцентру. Протягом цього часу буде збудовано механізований завод по виробництву хліба та хлібобулочних виробів. У центрі села виросте чудова споруда ресторану, а поряд — універсальний магазин на 25 робочих місць. Розшириться комбінат побутового обслуговування, з’являться механізовані пральні, нові майстерні і ательє, причому деякі з них — безпосередньо в колгоспах. Намічено відкрити широкоекранний кінотеатр на 700 місць, готель на 50 місць. На березі лиману виросте пасажирський вокзал, водна станція.

Впорядковується, з кожним роком кращає старовинне українське село Овідіополь. Волею комуністів, його чудових трудівників воно перетворюється на великий населений пункт, де органічно поєднуються високий рівень розвитку сільського господарства і промислове виробництво.

Я. М. ЄФРЕМОВ, А. В. СТАНУЛІОНІC
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Овідіополь (Хаджи-Дере), смт, Овідіопільський р-н, Одеська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Ові́діополь — селище міського типу, адміністративний центр Овідіопольського району Одеської області.
Історія
Населений пункт виник близько 1750-х рр. Вперше згаданий у документах в 1756 р. Мав назви Хаджидер, Хаджи-Дере, Аджидер. Був стаціонарним аулом одного з буджацьких родів, що мешкали в Бессарабії і випасали отари овець на лівому березі р. Дністер. В роки російсько-турецької війни 1768—1774 поселення зруйноване 11.07.1770 запорізькими козаками. На 1784 татарське містечко і порт, де мешкали також вірмени і молдовани. По закінченні російсько-турецької війни 1787—1791 біля колишнього поселення Хаджидер було закладено невелику земляну фортецю і адміралтейство. Місце під майбутню фортецю обирав бригадир Б.Б.Леццано, направлений відповідно рескрипту Катерини ІІ від 22.03.1792 р. до Дністровського лиману на 30 човнах з полком гренадерів. Будував фортецю інженер-капітан Є.Х.Ферстер під керівництвом і за проектом інженер-полковника Ф. П. де-Волана. Аджидерська, разом з Середньою (Тираспольською) і Хаджибейською фортецями стала форпостом на новому кордоні з Османською імперією, а також проміжним складом вантажів, що надходили Дністром до Одеси (Хаджибею). 27 січня 1795 р., за указом російської імп. Катерини ІІ, колишнє татарське поселення Аджидер було перейменоване в Овідіополь на честь давньоримського поета Публія Овідія Назона.

Днем народження Овідіополя вважається 15 червня 1793 р., з моменту закладення фортеці.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера О”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Tatyana_Geneo і 18 гостей