Полтава.jpg
ПОЛТАВА — місто обласного підпорядкування Полтавської області, обласний і районний центр. Розташов. на правому березі р. Ворскла (прит. Дніпра). Населення 300,5 тис. осіб (2010).За археол. даними, з 9 ст. в істор. центрі сучасної П. (на Івановій горі) існувало поселення роменської культури — літoписних сіверян. Воно складалося з городища і великого с-ща та було, як припускають, центром одного з «малих» сіверянських племен. На поч. 11 ст. поселення було знищене — ймовірно, військом київ. або черніг. князя. На його місці в 11—12 ст. виник давньорус. «город», який мав дитинець площею до 1 га і посад площею до 40 га. Слідів руйнувань, пов’язаних із монголо-татарською навалою, не виявлено. У 2-й пол. 13 ст. припинилося життя на посаді, а наприкінці 14 ст. — на городищі. Вважають, що поселення було знищене татарами 1399 після розгрому військ вел. кн. литов. Вітовта на Ворсклі (див. Ворскла, битва на річці 1399). Населений пункт, що існував на місці П. в 9—14 ст., прийнято ототожнювати з літописною Лтавою, яку згадано в Іпатіївському літописі під 1174.
Культ. шар 15—16 ст. в П. не виявлено.
У родоводі князів Глинських, створеному в 16 ст., йдеться, що П. була серед володінь їхнього легендарного предка, подарованих йому Вітовтом. Проте ці відомості не є достовірними і можуть лише свідчити про існування топоніма «Полтава» в 16 ст.
Першим документальним свідченням про П. є грамота польс. короля Сигізмунда III Ваза, якою «пуста слобода, звана Пултава» надається корол. секретареві Б.Обалковському (1630). 1634, під час російсько-польської війни 1632—1634, біля П., яка на цей час вже мала укріплення, зазнав поразки рос. загін. Із 1636 П. належала гетьману великому коронному С.Конецпольському. Після його смерті (1646) П. захопив кн. Я.Вишневецький.
Із 2-ї пол. 17 ст. П. де-факто була самоврядним містом, хоча офіційно магдебурзького права не отримувала.
Від початку Національної революції 1648—1676 П. — центр Полтавського полку. 28 (18) червня 1658 біля її стін гетьман І.Виговський розгромив сили повстанців на чолі з першим полтав. полк. М.Пушкарем (див. також Пушкаря і Барабаша повстання 1657—1658), після чого місто спалили переможці. Полтавську фортецю одразу після цього відбудували, 1659—68 в ній стояв рос. гарнізон на чолі з воєводою. 1693 її намагалися здобути татари, яких привів П.Іваненко (Петрик). Під час Північної війни 1700—1721 в січні 1709 до міста було введено рос. гарнізон під орудою полк. О.Келіна, який у квітні—червні 1709 за підтримки місц. козаків та міщан витримав облогу швед. військ, очолюваних швед. королем Карлом XII, і їхніх укр. союзників на чолі з І.Мазепою. Полтавська битва 1709 зробила місто знаним в усій Європі і перетворила його назву на символ: для росіян — символ слави, для шведів і свідомих українців — символ драматичної поразки. (Саме завдяки «славетному минулому» П. в 1802 зробили губернським містом, хоча на цю роль більше підходили Лубни, які мали більше населення і краще геогр. положення.) Після ліквідації Полтав. полку (1775) П. — повітове місто Новоросійської губернії, 1783—96 — Катеринославського намісництва, із 1796 по 1802 — Малоросійської губернії.
Із 1802 П. — центр Полтавської губернії, 1802—37 — резиденція малорос. генерал-губернаторів (див. Малоросійське генерал-губернаторство), двоє з яких — князі О.Куракін і М.В.Рєпнін — зробили значний внесок у розвиток міста. Із 1847 в П. перебу- вали ієрархи, які очолювали Полтавсько-Переяслав. (Полтав.) єпархію.
До кінця 18 ст. П. складалася з фортеці та передмість. Важливу роль відігравав Полтавський Хрестовоздвиженський монастир, заснований 1650. У 2-й пол. 18 ст. в П. почали будувати цегляні храми (до цього всі вони були дерев’яними, за винятком монастирського Хрестовоздвиженського собору), найбільшим з яких був Успенський собор (завершено 1770). Уже в 2-й пол. 18 ст. фортеця втратила своє значення, її вали розкопали на поч. 19 ст., коли почав здійснюватися проект перепланування П., затверджений 1803. За проектом архіт. М.Амвросимова було створено новий центр міста — Круглу площу, навколо якої розташувалися адм. та громад. будівлі у стилі класицизму. 1810 відкрито будинок стаціонарного театру.
1809 виникла нім. колонія, засновниками якої були ремісники-сукнороби.
У 1-й пол. 19 ст. П. стала значним центром освіти (серед заснованих навч. закладів — г-зія (1808), інститут шляхетних дівчат (1818), кадетський корпус (1840), духовне уч-ще) та культурно-громад. життя. 1808—12 і 1817—21 тут діяв Полтав. вільний театр, що поклав початок укр. професійному театрові; до 1819 діяла масонська ложа «Любов до істини» (див. Масонство), полтавці брали участь у русі декабристів (див. Полтавська управа) та в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Наприкінці 1850-х рр. виникла Громада (див. Громади), яка налічувала бл. 60 членів. 1903 засновано Полтавську губернську вчену архівну комісію, 1906 — Полтавське товариство «Просвіта» і перше в Україні вид-во пед. літератури «Український вчитель».
Важливими подіями в житті міста були відкриття пам’ятника І.Котляревському (1903) і святкування 200-річчя Полтав. битви (1909).
Екон. піднесенню міста в 2-й пол. 19 ст. дуже посприяло переведення з Ромнів до П. одного з найбільших у Рос. імперії Іллінського ярмарку (1852) і підведення до П. залізниці (1870). 1871 відкрилися Гол. паровозні майстерні, що стали найбільшим підпр-вом міста. Збільшилася роль пром-сті, провідною галуззю якої була харчова.
1917—19 влада не раз змінювалася: більшовики (6 січня — 8 квітня 1918, 19 січня — 30 липня 1919, із 11 грудня 1919), Українська Народна Республіка (із 9 квітня 1918), Українська Держава (травень — 27 листопада 1918), Директорія УНР (27 листопада 1918 — 19 січня 1919), денікінці (30 липня — 11 грудня 1919).
1923—30 П. — центр Полтавської округи, а з 1937 — центр Полтав. обл.
Під час гітлерівської окупації (18 вересня 1941 — 23 вересня 1943) в П. були розташовані штаби групи армій «Південь», 6-ї армії, ін. великих військ. з’єднань. У місті діяло кілька підпільних орг-цій, у т. ч. група «Нескорена полтавчанка», очолювана О.Убийвовк. 1944—45 полтав. аеродром використовувався амер. важкими бомбардувальниками (див. Човникові операції ВПС США).
У повоєнний час П. перетворилася на значний індустріальний центр із розвинутими машинобудуванням, металообробкою та легкою пром-стю. Серед споруджених у цей час об’єктів — будівлі музично-драматичного (1958) і лялькового (1960) театрів. На поч. 1990-х рр. у місті діяло 5 вищих навч. закладів.
Уродженцями П. є П.Величковський, І.Котляревський, М.Ярошенко, фундатор зібрання Полтав. краєзнавчого музею П.Бобровський, економіст Л.Хінчук, А.Луначарський, С.Петлюра, 2-й президент Ізраїлю Бен-Цві Іцхак, В.Холодна, Ю.Кондратюк, патріарх Мстислав (Скрипник), М.Гришко, І.Францевич, С.Брауде, артист Ю.Тимошенко (сценічний псевд. — Тарапунька), С.Висоцький. У П. жили і працювали М.Щепкін, М.Остроградський, хірург М.Скліфосовський, О.Русов, П.Мирний, І.Павловський, В.Короленко, С.Васильківський, В.Кричевський, А.Макаренко.
Пам’ятки арх-ри: собор і дзвіниця Хрестовоздвиженського монастиря (17—18 ст.), Успенський собор (1748—70, зруйновано 1934, відтворено 2000—04) та його дзвіниця (1774—1801), Спаська церква (1705—06), ансамбль Круглої площі (1805—11), Свято-Сампсоніївська церква (1852—56), кілька громад. будівель поч. 20 ст., у т. ч. будинок земства (1908; нині Полтавський краєзнавчий музей).
Численні пам’ятники, пов’язані з Полтав. битвою, зокрема колона Слави (1811). Пам’ятники І.Котляревському, Т.Шевченку (1926), М.Гоголю (1934), М.Чурай (українській пісні; 2006) та ін.
Музеї: краєзнавчий, історії Полтав. битви (у складі заповідника «Поле Полтавської битви»), художній, авіації та космонавтики, дальньої і стратегічної авіації, меморіальні музеї І.Котляревского, В.Короленка, П.Мирного.
http://history.org.ua/?termin=Poltava_mst
Першим документальним свідченням про П. є грамота польс. короля Сигізмунда III Ваза, якою «пуста слобода, звана Пултава» надається корол. секретареві Б.Обалковському (1630). 1634, під час російсько-польської війни 1632—1634, біля П., яка на цей час вже мала укріплення, зазнав поразки рос. загін. Із 1636 П. належала гетьману великому коронному С.Конецпольському. Після його смерті (1646) П. захопив кн. Я.Вишневецький.
Із 2-ї пол. 17 ст. П. де-факто була самоврядним містом, хоча офіційно магдебурзького права не отримувала.
Від початку Національної революції 1648—1676 П. — центр Полтавського полку. 28 (18) червня 1658 біля її стін гетьман І.Виговський розгромив сили повстанців на чолі з першим полтав. полк. М.Пушкарем (див. також Пушкаря і Барабаша повстання 1657—1658), після чого місто спалили переможці. Полтавську фортецю одразу після цього відбудували, 1659—68 в ній стояв рос. гарнізон на чолі з воєводою. 1693 її намагалися здобути татари, яких привів П.Іваненко (Петрик). Під час Північної війни 1700—1721 в січні 1709 до міста було введено рос. гарнізон під орудою полк. О.Келіна, який у квітні—червні 1709 за підтримки місц. козаків та міщан витримав облогу швед. військ, очолюваних швед. королем Карлом XII, і їхніх укр. союзників на чолі з І.Мазепою. Полтавська битва 1709 зробила місто знаним в усій Європі і перетворила його назву на символ: для росіян — символ слави, для шведів і свідомих українців — символ драматичної поразки. (Саме завдяки «славетному минулому» П. в 1802 зробили губернським містом, хоча на цю роль більше підходили Лубни, які мали більше населення і краще геогр. положення.) Після ліквідації Полтав. полку (1775) П. — повітове місто Новоросійської губернії, 1783—96 — Катеринославського намісництва, із 1796 по 1802 — Малоросійської губернії.
Із 1802 П. — центр Полтавської губернії, 1802—37 — резиденція малорос. генерал-губернаторів (див. Малоросійське генерал-губернаторство), двоє з яких — князі О.Куракін і М.В.Рєпнін — зробили значний внесок у розвиток міста. Із 1847 в П. перебу- вали ієрархи, які очолювали Полтавсько-Переяслав. (Полтав.) єпархію.
До кінця 18 ст. П. складалася з фортеці та передмість. Важливу роль відігравав Полтавський Хрестовоздвиженський монастир, заснований 1650. У 2-й пол. 18 ст. в П. почали будувати цегляні храми (до цього всі вони були дерев’яними, за винятком монастирського Хрестовоздвиженського собору), найбільшим з яких був Успенський собор (завершено 1770). Уже в 2-й пол. 18 ст. фортеця втратила своє значення, її вали розкопали на поч. 19 ст., коли почав здійснюватися проект перепланування П., затверджений 1803. За проектом архіт. М.Амвросимова було створено новий центр міста — Круглу площу, навколо якої розташувалися адм. та громад. будівлі у стилі класицизму. 1810 відкрито будинок стаціонарного театру.
1809 виникла нім. колонія, засновниками якої були ремісники-сукнороби.
У 1-й пол. 19 ст. П. стала значним центром освіти (серед заснованих навч. закладів — г-зія (1808), інститут шляхетних дівчат (1818), кадетський корпус (1840), духовне уч-ще) та культурно-громад. життя. 1808—12 і 1817—21 тут діяв Полтав. вільний театр, що поклав початок укр. професійному театрові; до 1819 діяла масонська ложа «Любов до істини» (див. Масонство), полтавці брали участь у русі декабристів (див. Полтавська управа) та в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Наприкінці 1850-х рр. виникла Громада (див. Громади), яка налічувала бл. 60 членів. 1903 засновано Полтавську губернську вчену архівну комісію, 1906 — Полтавське товариство «Просвіта» і перше в Україні вид-во пед. літератури «Український вчитель».
Важливими подіями в житті міста були відкриття пам’ятника І.Котляревському (1903) і святкування 200-річчя Полтав. битви (1909).
Екон. піднесенню міста в 2-й пол. 19 ст. дуже посприяло переведення з Ромнів до П. одного з найбільших у Рос. імперії Іллінського ярмарку (1852) і підведення до П. залізниці (1870). 1871 відкрилися Гол. паровозні майстерні, що стали найбільшим підпр-вом міста. Збільшилася роль пром-сті, провідною галуззю якої була харчова.
1917—19 влада не раз змінювалася: більшовики (6 січня — 8 квітня 1918, 19 січня — 30 липня 1919, із 11 грудня 1919), Українська Народна Республіка (із 9 квітня 1918), Українська Держава (травень — 27 листопада 1918), Директорія УНР (27 листопада 1918 — 19 січня 1919), денікінці (30 липня — 11 грудня 1919).
1923—30 П. — центр Полтавської округи, а з 1937 — центр Полтав. обл.
Під час гітлерівської окупації (18 вересня 1941 — 23 вересня 1943) в П. були розташовані штаби групи армій «Південь», 6-ї армії, ін. великих військ. з’єднань. У місті діяло кілька підпільних орг-цій, у т. ч. група «Нескорена полтавчанка», очолювана О.Убийвовк. 1944—45 полтав. аеродром використовувався амер. важкими бомбардувальниками (див. Човникові операції ВПС США).
У повоєнний час П. перетворилася на значний індустріальний центр із розвинутими машинобудуванням, металообробкою та легкою пром-стю. Серед споруджених у цей час об’єктів — будівлі музично-драматичного (1958) і лялькового (1960) театрів. На поч. 1990-х рр. у місті діяло 5 вищих навч. закладів.
Уродженцями П. є П.Величковський, І.Котляревський, М.Ярошенко, фундатор зібрання Полтав. краєзнавчого музею П.Бобровський, економіст Л.Хінчук, А.Луначарський, С.Петлюра, 2-й президент Ізраїлю Бен-Цві Іцхак, В.Холодна, Ю.Кондратюк, патріарх Мстислав (Скрипник), М.Гришко, І.Францевич, С.Брауде, артист Ю.Тимошенко (сценічний псевд. — Тарапунька), С.Висоцький. У П. жили і працювали М.Щепкін, М.Остроградський, хірург М.Скліфосовський, О.Русов, П.Мирний, І.Павловський, В.Короленко, С.Васильківський, В.Кричевський, А.Макаренко.
Пам’ятки арх-ри: собор і дзвіниця Хрестовоздвиженського монастиря (17—18 ст.), Успенський собор (1748—70, зруйновано 1934, відтворено 2000—04) та його дзвіниця (1774—1801), Спаська церква (1705—06), ансамбль Круглої площі (1805—11), Свято-Сампсоніївська церква (1852—56), кілька громад. будівель поч. 20 ст., у т. ч. будинок земства (1908; нині Полтавський краєзнавчий музей).
Численні пам’ятники, пов’язані з Полтав. битвою, зокрема колона Слави (1811). Пам’ятники І.Котляревському, Т.Шевченку (1926), М.Гоголю (1934), М.Чурай (українській пісні; 2006) та ін.
Музеї: краєзнавчий, історії Полтав. битви (у складі заповідника «Поле Полтавської битви»), художній, авіації та космонавтики, дальньої і стратегічної авіації, меморіальні музеї І.Котляревского, В.Короленка, П.Мирного.
http://history.org.ua/?termin=Poltava_mst