Підволочиськ, смт, Підволочиський р-н, Тернопільська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Підволочиськ, смт, Підволочиський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ПІДВОЛОЧИСЬК – с-ще міськ. типу Тернопільської області, райцентр. Розташов. на правому березі р. Збруч (прит. Дністра). Населення 7700 осіб (2007).
Відомий із серед. 17 ст. як незначний населений пункт, який був розташов. навпроти м. Волочиськ. Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 П. відійшов до Австрії. 1810–15 – у складі Рос. імперії. Із 1815 – знов у складі Австрії, на російсько-австрійс. кордоні. У серед. 19 ст. П. – присілок с. Староміщина (нині село Підволочиського р-ну Терноп. обл.). 1871 через П. пройшла залізниця Тернопіль–Жмеринка, якою з 1874 здійснювалося регулярне сполучення між Австро-Угорщиною та Рос. імперією. У П. було споруджено прикордонну станцію, де відбувалася перевалка вантажів (у першу чергу збіжжя) з рос. вагонів у європейські. (Така операція була необхідна через різну ширину колії.) Завдяки цьому П. став привабливим місцем для комерсантів і швидко перетворився із села на містечко, яке інтенсивно зростало (у 1880 – 1,8 тис. мешканців, у 1914 – 5,9 тис., із них 2/3 – євреї).
На початку Першої світової війни в серпні 1914 П. був окупований рос. військами. Із листопада 1918 – у складі Західноукраїнської Народної Республіки. У липні 1919 зайнятий польс. військами. Між світ. війнами П. перебував у складі Польщі (на кордоні з СРСР). У зв'язку з незначним товарообігом між Польщею та СРСР і закритістю кордону значення П. в порівнянні з довоєнним часом упало. П. був одним із перших населених пунктів Західної України, куди (17 вересня 1939) вступили рад. війська. У січні 1940 П. надано статус с-ща міськ. типу і райцентру. Окупований нацистською Німеччиною з 5 липня 1941 до 21 березня 1944.
Збереглися поховання вояків Української Галицької армії, які загинули в червні–липні 1919.
У П. народився нім. письменник єврейс. походження Г.Кестен (1900–96).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Підволочиськ, смт, Підволочиський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Підволочиськ — селище міського типу, центр району, розташоване на правому березі річки Збруча, за 42 км від Тернополя. Залізнична станція. Через селище пролягає автошлях Київ—Львів. Населення — 7257 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Заднишівка й Мислова.

Територія Підволочиська була заселена ще в давнину. Про це свідчать могильник і поселення черняхівської культури III—VI ст., виявлені в східній частині населеного пункту.

З давніх часів через цю місцевість проходив торговий шлях, що перетинав річку Збруч. На цьому шляху на обох берегах Збруча виникло два поселення з однаковою назвою Волочище. Перша письмова згадка про одне з них, розміщене на правому березі річки, зустрічається в акті від 9 липня 1463 року, коли воно дісталося В. Збаразькому. З середини XVII ст. це поселення називали вже Підволочиськом, а розташоване на лівому березі — Волочиськом.

Основу експлуатації селян Підволочиська, який входив до Теребовлянського повіту, становила відробіткова рента. В другій половині XVI ст. розміри панщини зросли до 4—6 днів на тиждень від півланового господарства, а в першій половині XVII — і від чвертьланового. Крім цієї основної повинності, селяни під час жнив виходили на толоки, виконували різні роботи у фільварку, давали підводи для перевезення хліба на ярмарки, возили дрова до панського двору. Вони сплачували також грошовий оброк (чинш) і натуральний — хлібом, медом, десятину з овець, свиней, несли панові певну кількість гусей, курей, яєць. Кріпаки виконували й державні повинності: платили стацію — на утримання війська й подимний податок. На користь церкви сплачували десятину. Населення Підволочиська терпіло й від національного та релігійного гніту. Крім землеробства, яке було основним заняттям жителів, певного розвитку набули ремесла — ткацтво, гончарство.
Населення, не мирячись з тяжким економічним становищем, політичним і національним безправ’ям, піднімалося на боротьбу проти експлуататорів. Ця боротьба активізувалася під час визвольної війни українського народу в 1648—1654 рр. Біднота поповнювала лави селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького. Повстанські загони після перемоги під Пилявцями у вересні 1648 року діяли в районі Підволочиська. Весною наступного року польсько-шляхетські війська, захопивши село, вчинили жорстоку розправу над населенням. У червні 1650 року селянсько-козацькі війська знову визволили край. В 1653 році село спустошили татарські орди.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Підволочиськ залишився у складі Речі Посполитої. В другій половині XVII ст. він зазнав спустошливих набігів татарських орд. Після цього потрібні були десятиліття, щоб господарство його відродилося. В 1772 році Підволочиськ загарбала Австрія. 1786 року було прокладено шосейну дорогу між Тернополем і Підволочиськом. Це дещо сприяло розвиткові населеного пункту.

Протягом 1810—1815 рр. Підволочиськ входив до складу Росії. Становище населення дещо поліпшилося — зменшено податки, обмежено феодальні повинності. Але з 1815 року ця територія знову підпала під владу Австрії. Дальше посилення гноблення викликало зростання незадоволення трудящих, розгортання революційної боротьби. Австрійський уряд змушений був 1848 року скасувати кріпосне право. Селяни сплатили поміщикам двадцятикратну вартість усіх річних кріпосних повинностей. Не маючи пасовищ, лісів та інших вигод, не в змозі прогодуватися з свого наділу, селяни залишилися фактично залежними від поміщика.

До середини XIX ст. Підволочиськ входив до Староміщинської гміни Тернопільського циркулу. В 1857 році його перевели до розряду гмінних міст, хоч відповідних установ тут не було. З 60-х років XIX ст. Підволочиськ — містечко Скалатського повіту, тут діяли вже гмінні установи. Серед будівель містечка виділялися будинки — мурований панський та кількох урядовців. Навколо них тулилися невеликі селянські хатки під солом’яними стріхами.

Розвиток містечка дещо прискорився в другій половині XIX ст. Цьому сприяло насамперед будівництво 1870 року залізниці, що сполучила Тернопіль з Волочиськом. Спорудження залізничної станції та оборотного локомотивного депо завершено 1881 року. На той час у містечку проживало 1874 чоловіка, в т. ч. понад 150 ремісників і торговців. Працювали дві фабрики, де з природної сировини одержували альбуміни (прості білки), дві цегельні, пекарня. Відбувалися два річні ярмарки, діяло кілька торговельних контор. Підволочиськ був значним прикордонним торговельним пунктом між Росією та Австро-Угорщиною. Провадилася торгівля хлібом, насамперед пшеницею, килимами, які вироблялися в окрузі, та іншим.

Жодного медичного закладу в Підволочиську не було. Практикувало лише 4 приватні лікарі. Діяла початкова школа, в якій працювало два вчителі. Відвідувала її незначна частина дітей шкільного віку.

Основним заняттям жителів залишалося землеробство. Кілька багатіїв володіли понад 1,3 тис. моргів землі. Селянським господарствам належало 1,6 тис. моргів, причому 15 проц. селян не мали землі. 25 проц. дворів були безкінними. Селяни сплачували великі, часто непосильні податки, до того ж закон був таким, що селяни, землі яких відносили до вищої категорії, платили в 2—4 рази більше, ніж поміщики. За таким принципом сплачували й інші податки. За хату з однієї кімнати біднота платила більше, ніж заможний господар за свої будинки з 2—3 кімнат. Не маючи змоги прогодуватися з землі, бідняки йшли в найми до поміщицького маєтку чи куркулів або вирушали шукати щастя в СІЛА, Канаду, Аргентіну. Але й там їх чекали злидні, поневіряння.

Крім економічного гноблення, населення терпіло від політичного й національного безправ’я. І. Я. Франко, вперше відвідавши Підволочиськ в жовтні 1883 року, був вражений тяжким становищем селян. Поет написав тут два вірші, об’єднані одним заголовком «Журавлі», в яких є такі рядки:

Селища бідні, непошиті

Хатки, обдерті і пусті стодоли,

Люд темний, сумовитий, голий.

У Підволочиську І. Я. Франко написав також вірш «Беркут». В образі гірського орла поет показав хижака-експлуататора, розуміючи під ним цісарський уряд. І. Я. Франко побував у містечку і в 1897, 1898, 1913 роках.

Підволочиськ був одним з пунктів транспортування «Искры» та іншої нелегальної літератури на початку XX ст. І. Я. Франко, який мав безпосередні зв’язки з агентами «Искры», брав участь у транспортуванні нелегальної літератури, залучивши до цієї справи М. Павлика та кількох студентів Львівського університету.

Інколи окремі номери газети ховали між подвійними вікнами вагонів і ті таким чином потрапляли до Росії.

Трудящі активно включилися в революційну боротьбу. Ще 1896 року селяни Староміщини організували страйк. Учасники його вимагали збільшення оплати праці на жнивах — працювати за шостий, а не десятий сніп. Страйк тривав протягом тижня. 21 липня 1902 року відбувся страйк сільськогосподарських робітників, учасники якого теж вимагали збільшення заробітної плати, поліпшення умов праці та побуту. Боротьба особливо активізувалася в 1905—1906 рр. під впливом першої російської революції. В червні 1905 року в містечку проходив страйк робітників підприємств для виробництва котлів і малярних майстерень. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати, восьмигодинного робочого дня, поліпшення умов праці.

Напередодні першої світової війни Підволочиськ був значним центром торгівлі живою птицею. Сюди її звозили з багатьох навколишніх сіл, з містечка відправляли в країни Західної Європи. Розвивалися й кустарні промисли, зокрема гончарство й килимарство. 1910 року створено дві шестикласні школи — чоловічу й жіночу.

З початком імперіалістичної війни Підволочиськ потрапив у прифронтову смугу. Тут зосереджувалися австро-угорські війська, а після прориву фронту російською армією 6 серпня 1914 року — тилові частини 11-ї армії, 6 польових госпіталів. У липні 1917 року містечком знову оволоділи австрійські війська. Війна принесла страждання, розорення, злидні трудовому народові. Понад 200 чоловіків було мобілізовано до австро-угорської армії. Їхні родини, залишившись без годувальників, не могли звести кінці з кінцями. На початку війни для потреб армії австро-угорські власті реквізували в селян коней, худобу, фураж, продукти харчування. Так, напередодні війни жителі Підволочиська мали 75 коней, 50 голів великої рогатої худоби, 40 свиней; у грудні ж 1915 року числилося лише 30 коней, 20 голів великої рогатої худоби, 20 свиней. Населення й далі сплачувало численні податки— поземельний, прибутковий, загальнопромисловий, від будинків тощо. Все життя у містечку підпорядковувалося суворим законам воєнного часу. Обліковувалися запаси продовольства, робоча й продуктивна худоба, посіви.

Населення Підволочиська за ті роки дещо зросло, насамперед за рахунок евакуйованих з фронтових районів жителів: з 2,8 тис. у 1914 році до 3,5 тис. в 1916 році. В Підволочиській гміні 6 землевласникам належало понад 40 проц. земельних угідь, велика кількість продуктивної та робочої худоби, реманенту.

З радістю зустріли трудящі Підволочиська перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Повернувшись з російського полону, колишні солдати австрійської армії — жителі Підволочиська розповідали, що в Росії селяни безплатно одержали панську й церковну землю, що там встановилася влада трудящих. У другій половині 1918 року, в умовах розпаду Австро-Угорської імперії, відбулися виступи солдатів австрійських частин, що перебували на українських землях. У Підволочиську, зокрема, вони передавали зброю російським військовополоненим, а їх тут налічувалося кілька тисяч, і селянам, які вчиняли напади на поміщицькі економії.

В листопаді 1918 року Підволочиськ увійшов до так званої Західноукраїнської народної республіки. Політика «уряду» ЗУ HP, спрямована на захист інтересів експлуататорської верхівки, жорстокий режим, грабежі, насильства, викликали глибоке незадоволення трудящих мас, посилення революційної боротьби. Насильно мобілізовані зунрівцями до війська, селяни вже на другий день поверталися додому. З нетерпінням чекали трудящі Червону Армію, в якій вони вбачали свою визволительку. Навесні 1919 року відбулося посилення революційного руху, лише нестача зброї утримувала селян від повстання.

Але надії на визволення тоді не здійснилися — в середині липня 1919 року Підволочиськ окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. Трудящі не припиняли боротьби за визволення, проти окупаційного режиму. В березні 1920 року район Підволочиська охопило селянське повстання. Один із повстанських загонів підірвав залізничну колію, внаслідок чого польський військовий ешелон зазнав катастрофи.

Довгождане визволення прийшло до трудящих в липневі дні 1920 року. 18 липня підрозділи 8-ї кавалерійської дивізії Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова вступили до містечка, але під натиском переважаючих сил ворога червоні бійці змушені були залишити містечко. Підволочиськ визволила 180-а бригада 60-ї стрілецької дивізії 14-ї армії 24 липня. Трудящі Підволочиська радо вітали своїх визволителів, подавали їм всіляку допомогу. В резолюції загальних зборів залізничники станції Підволочиськ заявляли: «Ми… клянемося всіма силами допомагати Червоній Армії, яка увільнила нас з-під ярма капіталу. Докажемо, що так, як вона вміє боротися на фронті проти буржуазії, так ми зуміємо боротися на фронті економічної розрухи».

Розгорнув діяльність ревком, який очолив боротьбу трудящих за відбудову господарства. Крім того, діяв ревком на залізничній станції. На початку вересня 1920 року було завершено відбудову залізниці Волочиськ—Тернопіль. 10 вересня через Підволочиськ пройшов перший поїзд.

Під керівництвом ревкому здійснювалися декрети Галревкому, зокрема, проведено конфіскацію майна та земель у поміщиків і церкви. Було здійснено розподіл нетрудових земель серед біднішого селянства. Розгорнулася підготовка шкіл до навчального року. Почала працювати бібліотека. На залізничній станції відкрито клуб.

Соціалістичні перетворення були перервані наступом військ буржуазно-поміщицької Польщі, які 21 вересня 1920 року знову окупували Підволочиськ. Разом з ними повернулися капіталісти, купці, великі землевласники. В районі Підволочиська зосереджувалася значна кількість петлюрівських банд. 24 листопада 1920 року до Підволочиська прибув Г. І. Котовський, який від імені радянського командування поставив вимогу про роззброєння петлюрівців, які групувалися на Тернопільщині та грабували населення. Протягом двадцяти років у містечку панував жорстокий окупаційний режим.

В 1921 році в Підволочиську проживало 3670 чоловік. З них 10 проц. було зайнято в промисловості, на транспорті, в торгівлі. Діяла залізнична станція, а також цегельний завод, приватна пекарня, три ремісничі майстерні. В роки окупації містечка буржуазно-поміщицькою Польщею промисловість тут, як і раніше, майже не розвивалася.

Основна маса населення займалася землеробством. Чверть дворів зовсім не мала землі, половина господарств володіла наділами до 5 моргів. 15 куркулів мали по 20—25 моргів землі, понад третину всіх земельних угідь містечка — 1,5 тис. моргів — належало двом місцевим багатіям. Бідніше селянство не могло прогодуватися з мізерних земельних наділів. У Підволочиську з його нечисленними підприємствами знайти роботу було дуже важко. Тому з року в рік зростало безробіття. На кінець березня 1935 року безробітних було 115 чоловік, а через два роки їх уже налічувалося 330. В пошуках заробітків протягом 1924—1931 рр. за кордон виїхало понад 20 проц. жителів-українців, переважно бідняків. Українське населення терпіло й від політичних і національних утисків. Його фактично позбавили права працювати в державних установах, на залізниці. В Підволочиську як прикордонному населеному пункті було встановлено комендантську годину, панував особливо жорстокий поліцейський режим.

Трудящі дедалі частіше звертали свої погляди на схід, де їхні брати будували щасливе, вільне життя. Вони піднімалися на боротьбу за визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. На сприятливий грунт падала революційна агітація, яку вели в Підволочиську члени Скалатського повітового комітету КПЗУ. Одного з комуністів 19 липня 1936 року було заарештовано, коли він закликав поденних робітників, які будували дорогу, до організації страйку.

За часів окупації в Підволочиську не діяв жодний медичний заклад. Практикувало 6 приватних лікарів і 6 акушерок. Послуги їхні коштували дуже дорого, тому трудовому людові вони були недоступні. В містечку діяло дві шестикласні школи — чоловіча й жіноча, які 1934/35 навчального року відвідувало 733 учні. 1935 року тут залишалася лише одна школа — семирічна, її 1938/39 навчального року відвідувало 180 учнів. Викладання велося польською мовою.

Сонце нового життя засяяло над Підволочиськом у вересневі дні 1939 року, коли частини Червоної Армії, перейшовши Збруч, вступили на землі Західної України. З перших днів створено селянський комітет, який забезпечив охорону народного майна, подавав допомогу бідноті, підтримував революційний порядок. З великим піднесенням трудящі взяли участь у виборах до Народних Зборів Західної України. В січні 1940 року Підволочиськ став селищем міського типу, центром району. На той час у ньому проживало 3,9 тис. чоловік. Розгорнули роботу районні й селищні установи та організації.

Велика увага приділялася розвиткові економіки Підволочиська. На новій, соціалістичній основі почали працювати підприємства — макаронна фабрика, цегельний завод, пекарня. 1940 року відкрито лікеро-горілчаний завод, створено Підволочиську МТС. Ремісники об’єдналися в промислову шевсько-кравецьку артіль. Розпочалися роботи щодо перешивання залізничного полотна з західноєвропейської вузької колії на широку. На дільниці Підволочиськ—Красне раніше ходили поїзди вагою не більше 700 тонн. Тому кожен поїзд, що прибував із східних областей, доводилося розподіляти на 2—3 состави. На відбудову й розвиток транспорту в західних областях Української РСР Радянський уряд 1940 року асигнував понад 50 млн. карбованців.

Докорінні зміни сталися в сільському господарстві. Вже наприкінці 1939 року органи Радянської влади здійснили конфіскацію поміщицьких і церковних земель, які перейшли в безплатне користування трудового селянства. Почали створюватися й перші колективні господарства. В березні 1940 року 35 бідняцьких дворів села Мислової, підпорядкованого Підволочиській селищній Раді депутатів трудящих, об’єдналися в артіль, назвавши її ім’ям В. І. Леніна. Колгосп створено і в селі Заднишівці. Було налагоджено роботу державних і кооперативних торговельних закладів. У магазинах жителі мали можливість придбати товари першої потреби — тканини, взуття, сіль, мило, цукор, сірники та ін. Вперше за багаторічну історію Підволочиська населення почало одержувати безплатну медичну допомогу. Відкрилися лікарня на 30 ліжок, поліклініка, жіноча й дитяча консультації. Держава подала допомогу кадрами — до Підволочиська зі східних областей України прибули лікарі, які провадили значну профілактичну роботу.

Зі східних областей прибула і більшість з 35 учителів селища. Новостворену семирічну школу в 1940/41 навчальному році відвідувало понад 600 учнів. Навчання провадилося за новою програмою, рідною мовою. До шкільної бібліотеки надійшло багато книжок, надісланих учнями Хмельницької, Вінницької та інших областей України. З 1940 року в школі діяли піонерська та комсомольська організації. Того року почав працювати клуб, в якому демонструвалися кінофільми, працювали хоровий і драматичний гуртки.

На багатолюдному мітингу, який відбувся в селищі в день, коли почалася Велика Вітчизняна війна, трудящі висловили свою глибоку ненависть до фашизму, заявили про готовність зі зброєю в руках захищати Країну Рад. З наближенням фронту жителі евакуювали матеріальні цінності в глиб країни, причому деякі ешелони підволочиські залізничники вивели вже під обстрілом ворога. 5 липня 1941 року гітлерівці вдерлися до Підволочиська. Чорні дні терору й насильств принесли трудящим селища німецько-фашистські загарбники. За період тимчасової окупації вони знищили 3,6 тис. жителів району. 90 юнаків і дівчат з Підволочиська фашисти вивезли на примусові роботи до Німеччини. Окупанти зруйнували чи пограбували залізничну станцію, підприємства, МТС, зерносклади, державні установи, культурно-освітні заклади, забирали майно, хліб і худобу в населення, спалили 97 житлових будинків.

Трудящі Підволочиська не скорилися ворогові. Вони ухилялися від робіт на окупантів, переховували зерно, продовольство, худобу. Молодь уникала відправки на каторжні роботи до Німеччини. Селище входило в зону діяльності Проскурівської окружної підпільної організації, члени якої, зокрема, поширювали тут листівки. Населення підтримувало партизанів із з’єднань, які проходили рейдами в районі Підволочиська. В липні 1943 року тут пройшли народні месники із з’єднання С. А. Ковпака, в лютому—березні наступного року — 1-е та 2-е молдавські з’єднання й партизанський загін на чолі з Я. О. Мухіним. Протягом 1943 —- початку 1944 рр. в районі селища діяли розвідувальні та диверсійні групи із партизанського з’єднання С. А. Олексенка.

Бої на підступах до Підволочиська розпочалися 7 березня 1944 року. Вони тривали протягом двох тижнів. 21 березня частини 60-ї армії 1-го Українського фронту визволили селище від окупантів 6. У боях за селище смертю хоробрих полягли солдати й офіцери — представники багатьох братніх народів Союзу РСР. На військовому кладовищі в Підволочиську похований син татарського народу Герой Радянського Союзу рядовий В. І. Осипов. Вічний вогонь, що палає на кладовищі — символ невмирущої пам’яті народної про тих, хто віддав життя за свободу й незалежність Батьківщини. Сюди приходять юнаки перед призовом до лав Радянської Армії, тут відзначають свято Перемоги, приймають до піонерів, вручають комсомольські квитки. 335 жителів Підволочиська поповнили лави Червоної Армії. 106 з них загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни, 168 удостоєно бойових нагород.

Жителі визволеного селища робили все для того, щоб наблизити день перемоги над ненависним ворогом. Вони допомогли в організації та обслуговуванні військово-польового госпіталю. Успішно пройшла передплата 3-ї державної воєнної позики. Населення району внесло до фонду оборони понад 300 тис. крб., на будівництво танкової колони «Селянин Тернопільщини» — понад 100 тис. карбованців.

У тяжких умовах доводилося розпочинати відродження селища. Скрізь лежали руїни, жодне підприємство не працювало. До того в районі Підволочиська діяли буржуазно-націоналістичні банди, які провадили підривну антирадянську діяльність, вдавалися до диверсій і вбивств. Від їхніх рук загинуло 30 партійних і радянських працівників, військовослужбовців, у т. ч. перший секретар райкому партії І. А. Багрянцев, жінорг М. С. Свєтцова. Трудящі селища, давши рішучу відсіч оунівцям, розгорнули відбудовні роботи. Навесні 1944 року в селищі створено перші комсомольські осередки.

В жовтні 1944 вже діяло 20 комсомольських організацій, які об’єднували 300 членів ВЛКСМ. Усі вони брали активну участь у відбудові народного господарства, ліквідації націоналістичних банд.

Добре працювали залізничники. Вони швидко відбудували господарство станції. Робітники вагонного депо виготовили багато різного інструменту, запчастин, якими поділилися з вагонниками Тернополя і Коломиї. Наприкінці травня 1944 року стали до ладу електростанція, МТС, спиртозавод, макаронна фабрика, пекарня, розгорнули роботу 5 промислових артілей, 5 млинів. Почали працювати районні установи й організації, підприємства громадського харчування. Відновили діяльність лікарня, поліклініка. Почалися заняття в семирічній школі. Діяли радіовузол, бібліотека, клуб.

Успіхи у відбудові економіки стали можливими завдяки самовідданій праці трудящих, піклуванню держави, яка подала значну допомогу селищу. Шпали й рейки для залізничного полотна надходили до Підволочиська з Уралу, насіння — з Кубані, будівельні матеріали — з Вінницької, Хмельницької та інших областей. До кінця четвертої п’ятирічки господарство селища досягло довоєнного рівня.

Значного розвитку за роки післявоєнних п’ятирічок набула в Підволочиську промисловість. На велике, технічно оснащене підприємство перетворилося вагонне депо, де здійснюється ремонт залізничних контейнерів. У депо діють механічний, компресорний, електрозварювальний, ковальський, деревообробний цехи. Для забезпечення потреб залізничного транспорту кваліфікованими робітниками в 1945— 1952 рр. у селищі діяло училище союзного значення з дворічним терміном навчання, в якому готували слюсарів, лінійних бригадирів, чергових станцій та інших спеціалістів. До 1967 року було завершено реконструкцію депо. Робітники його достроково завершили виконання восьмої п’ятирічки, відремонтувавши понад план 454 контейнери. Активно працюють партійна організація депо у складі 24 комуністів і комсомольська, яка об’єднує 16 членів ВЛКСМ. Більшість їх зайнята безпосередньо на виробництві. Комуністи й комсомольці виступають ініціаторами соціалістичного змагання серед робітників підприємства. Взявши підвищені зобов’язання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, колектив виконав чотиримісячний план капітального ремонту контейнерів до 22 квітня 1970 року. Широко розгорнувся раціоналізаторський рух. За роки восьмої п’ятирічки у виробництво було впроваджено 96 раціоналізаторських пропозицій з річним економічним ефектом понад 15 тис. крб. Радянський уряд високо оцінив працю робітників депо і станції Підволочиськ, нагородивши багатьох орденами й медалями. Найвищої урядової нагороди — ордена Леніна — удостоїлися стрілочник станції П. О. Лазарев, начальник оборотного депо Є. І. Романов, черговий цього депо Г. Я. Скибін, складач поїздів П. І. Васнєв, начальник паровозного депо М. І. Кочерга.

Великим підприємством стало районне об’єднання «Сільгосптехніки», створене 1961 року. 1972 року підприємство мало 80 тракторів, 64 вантажні автомашини тощо. Об’єднання одержує трактори з Харкова, Мінська, комбайни з Ростова-на-Дону, Таганрога, Гомеля, Дніпропетровська, зерноочисні машини з Воронежа, різну апаратуру з Естонської РСР, Московської області. Колектив його об’єднує 418 робітників, службовців та інженерно-технічних працівників, з них 62 комуністи й 57 комсомольців. Працівники об’єднання досягли високих виробничих успіхів. У другому році дев’ятої п’ятирічки підприємству вручено перехідний Червоний прапор Всесоюзного об’єднання «Сільгосптехніки», його нагороджено пам’ятним дипломом обкому партії, виконкому обласної Ради депутатів трудящих і облпрофради. Шліфувальник Ф. М. Стасишин відзначений орденом Жовтневої Революції, З працівникам вручено орден Трудового Червоного Прапора, одному — «Знак Пошани».

З 1963 року в селищі діє фабрика пластмасових виробів, яка працює на привозній сировині і виготовляє речі побутового призначення. Зростають виробничі потужності підприємства. В рік заснування було вироблено продукції на 39 тис. крб., 1972 — вже на 1,9 млн. крб. Колектив підприємства налічує 300 чоловік, з них 46 комуністів і 57 комсомольців. Протягом дев’ятої п’ятирічки завершиться реконструкція та розширення фабрики. В селищі працюють маслозавод, хлібокомбінат, автопідприємство, цегельний завод, міжколгоспна будівельна організація. 1970 року вступила в дію машинно-лічильна станція.

Нових успіхів промисловість селища досягла в 1972 році. Широко розгорнувши соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення CPСP, колективи підприємств виконали річний виробничий план на 102,3 проц., підвищивши продуктивність праці порівняно з 1971 роком на 8,5 процента.

У післявоєнні роки неухильно розвивалося сільське господарство селища. Навесні 1948 року відновлено колгоспи в селах Мисловій та Заднишивці, підпорядкованих Підволочиській селищній Раді депутатів трудящих. Частина селян Під-волочиська теж вступила до Заднишівського колгоспу. Щоб допомогти господарствам зміцнитися, держава виділила їм довготермінові кредити на придбання інвентаря, худоби, насіння, добрив. Протягом 1949—1951 рр. в артілях розгорнули діяльність партійні та комсомольські організації. 1952 року ці два господарства об’єдналися в колгосп ім. Леніна. Центральна садиба його міститься в селі Мисловій. Первинна партійна організація артілі того року об’єднувала 5 комуністів. У господарстві вирощують зернові культури і цукрові буряки, розвинуто м’ясо-молочне тваринництво. За ним закріплено 1722 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1453 га орної землі. 1973 року колгосп мав 15 тракторів, 15 різних комбайнів та іншу сільськогосподарську техніку, 14 автомашин. Пересічна врожайність зернових культур за роки восьмої п’ятирічки становила 25 цнт з га, цукрових буряків — 400 цнт. У 1972 році доходи колгоспу ім. Леніна становили 1,2 млн. карбованців. У всіх господарських здобутках колгоспу велика роль належить партійній і комсомольській організаціям, які об’єднують відповідно 22 комуністи й 17 членів ВЛКСМ. За високі трудові успіхи у вирощуванні цукрових буряків ланкових Н. І. Балицьку, Б. І. Гурин, М. М. Козловську удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора.

Добре розвинута торговельна мережа Підволочиська. В 1972 році трудящих обслуговували 32 торговельні підприємства, з них 18 — громадського харчування, 14 спеціалізованих магазинів, товарооборот яких становив 5,6 млн. крб. До послуг трудящих є 3 майстерні пошиття й ремонту одягу та взуття, ремонту меблів, речей побутового вжитку, хімчистка та інші підприємства побутового обслуговування населення.

Широко провадиться будівництво. Лише за роки восьмої п’ятирічки в селищі споруджено адміністративний будинок, районний будинок зв’язку, будинок культури, готель, лікарня, критий колгоспний ринок, гастроном, 7 багатоповерхових комунальних будинків. Протягом 1960—1970 рр. у селищі споруджено 240 індивідуальних житлових будинків. Великі плани будівництва здійснюються в дев’ятій п’ятирічці В 1971 році здано в експлуатацію ще один виробничий корпус фабрики пластмасових виробів, торговельний комплекс, гуртожиток профтехучилища та ін. До кінця п’ятирічки буде введено в дію заводи для виробництва плодово-ягідних вин, сухого знежиреного молока, спортивний комплекс.

Багато зроблено й щодо благоустрою селища: розширено й озеленено вулиці, розбито нові сквери, закладено парк, впорядковано міський пляж, площу водного дзеркала озера збільшено до 8 га. З 1960 року в Підволочиську діють водогін, каналізація. До 1972 року близько 70 проц. приміщень було газифіковано, завершення газифікації планується на кінець дев’ятої п’ятирічки.

Батьківське піклування виявляють Комуністична партія та Радянський уряд про охорону здоров’я трудящих Підволочиська. Діють районна лікарня на 235 ліжок з поліклінічним відділенням, стоматологічна поліклініка, жіноча й дитяча консультації, санітарно-епідеміологічна станція, аптека, 6 медичних пунктів, 2 дошкільні дитячі заклади на 250 місць. У цих закладах працюють 52 лікарі, 183 працівники з середньою медичною освітою. Вони провадять велику роботу щодо профілактики й лікування захворювань, поліпшення санітарного стану селища. В Підволочиську працює заслужений лікар Української РСР, колишня партизанка, завідуюча пологовим відділенням, акушер-гінеколог В. С. Подлєсна. Її обирали депутатом Верховної Ради У РСР сьомого скликання. В. С. Подлєсну відзначено трьома урядовими нагородами.

Величезні зміни сталися в галузі освіти й культури. До 1950 року в селищі було в основному ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. 1944 року семирічну школу реорганізували в середню. В 1972/73 навчальному році її відвідувало 939 учнів, тут працювало 68 учителів. За заслуги у вихованні підростаючого покоління вчительку Є. П. Гуменюк нагороджено орденом «Знак Пошани». Школа має добре обладнані майстерні, кабінети. Протягом 1950—1972 рр. середню освіту здобуло 1312 юнаків і дівчат Підволочиська, середню спеціальну — 520, вищу освіту — 321. Працюють будинок піонерів, клуб старшокласників, станція юних натуралістів. Діють також середні школи — заочна та робітничої й сільської молоді, семирічна музична школа.

Наприкінці 1967 року було відкрито професійно-технічне училище для підготовки спеціалістів будівельного профілю. Училище випустило 852 кваліфікованих робітників для Тернопільського облміжколгоспбуду. Тут є 13 викладачів і 15 майстрів. У дев’ятій п’ятирічці в училищі буде введено трирічний строк навчання, тоді його учні матимуть можливість одночасно з фахом будівельника здобути й загальну середню освіту.

Значну культурно-освітню роботу провадить районний будинок культури із залом на 600 місць. При ньому працюють 8 колективів художньої самодіяльності, виступи самодіяльних митців мають успіх у трудящих селища й району. Драматичному і танцювальному колективам присвоєно звання народних. Ансамбль танцю брав участь у святі «Дружба народів СРСР», яке відбулося восени 1972 року в м. Шауляй Литовської РСР на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. Діють також кінотеатр, клуб, червоні кутки на підприємствах. У фондах двох районних бібліотек — дитячої та для дорослих — 1972 року налічувалося 67 тис. книжок. Є 7 відомчих бібліотек. Працівники бібліотек регулярно провадять читацькі конференції, літературні вечори, виставки, бесіди.

В авангарді боротьби трудящих за побудову нового життя, за дальший розвиток усіх галузей господарства, освіти, культури йдуть 685 комуністів Підволочиська, об’єднаних у 40 первинних партійних організаціях. 42 комуністи — депутати селищної Ради, 5 з них очолюють постійні комісії Ради. Активними помічниками комуністів виступають 1077 комсомольців Підволочиська, які перебувають на обліку в 30 первинних організаціях. Понад 70 проц. членів ВЛКСМ працюють на виробництві, 16 комсомольців є депутатами селищної Ради.

Всебічною є діяльність селищної Ради депутатів трудящих. У центрі уваги 101 її депутата — питання виробництва, культурно-масової роботи, житлового й комунального будівництва, впорядкування селища тощо. Голову виконкому селищної Ради депутатів трудящих Є. К. Бондарчук 1971 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. В 1972 році з бюджету Ради на впорядкування селища витрачено 85 тис. крб., на освіту — 79 тис., охорону здоров’я — 11 тис., ремонт житлового фонду — 79 тис. крб. Порівняно з 1970 роком бюджет Ради зріс на 12 процентів.

По-новому, щасливо живуть трудящі в братній сім’ї народів Союзу РСР. Самовіддано трудяться вони на благо соціалістичної Вітчизни. 557 жителів селища нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Трудящі Підволочиська разом з усім радянським народом впевнено будують нове життя.

Ф. В. ГОЛОВАЧ, М. І. ШЕВЧУК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Підволочиськ, смт, Підволочиський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера П”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 26 гостей