Підгірці, село, Бродівський р-н, Львівська обл, Україна
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3562 рази
- Подякували: 2154 рази
Підгірці, село, Бродівський р-н, Львівська обл, Україна
ПІДГІРЦІ – село Бродівського р-ну Львівської області, центр сільс. ради. Населення 1,0 тис. осіб (2001).
Уперше згадуються 1431. 1440 польс. король Владислав III надав привілей на володіння селами П. і Загірці Івану Подгорецькому. Відтоді й до 1633 поселення перебувало у власності родини Подгорецьких. Із 1441 до кін. 18 ст. П. входили до складу маєтку Олесько, адміністративно належали до Львів. землі Руського воєводства.
1633 власником поселення став С.Конецпольський, котрий на місці старого укріплення (згадується під 1530) розпочав спорудження фортифікованої резиденції, взірцем для якої слугували франц. ренесансові замки-палаци. Імовірно, буд-во велося 1635–40 під кер-вом інж. Г. де Боплана та архіт. Андре дель Аква. Замок квадратний у плані, із наріжними бастіонами та внутр. двором, пн. сторону якого утворює палац, а інші – каземати (використовувалися як службові приміщення). Плоскі перекриття казематів утворюють терасу, обгороджену балюстрадою. Роги бастіонів увінчано кавальєрами (башточками). В'їзд влаштовано з пд. боку.
Замок зазнав руйнувань 1648–51, 1672 та 1688. 1682 С.Конецпольський передав свої бродівські володіння разом із П. королевичу Якубові Собеському, а згодом вони перейшли у власність молодшого сина короля Яна III Собеського – Костянтина Собеського. 1720 П. із замком та ін. селами придбав Станіслав Жевуський (замок перебував у власності родини до 1865). 1728–79 було добудовано третій поверх палацу, збудовано корчму-заїзд із сонячним годинником, облаштовано парк. Власник палацу Вацлав Жевуський зібрав у палаці велику колекцію картин, старовинної зброї, найцінніші речі з Олеського замку, організував оркестр і театр.
1752–63 в П. навпроти палацу на замовлення В.Жевуського побудовано костьол Воздвиження і св. Йосифа (освячений 1766), який мав слугувати особистою усипальнею господаря. Цегляний храм, споруджений за проектом інж. Ц.Романуса в стилі бароко, має вигляд ротонди діаметром 12 м. Гол. фасад акцентований 14-колонним портиком коринфського ордеру. Портик увінчаний аттиком, на якому стоять 8 скульптур святих. Перед храмом стоять колони, увінчані фігурами Богоматері та св. Йосифа. Із 1861 костьол був парафіяльним храмом. 1945 костьол був закритий, 1976–79 відреставрований. Храм належить місц. греко-катол. громаді.
1787 власником П. став син Вацлава Жевуського – Северин, який придбав поселення на аукціоні з розпродажу Олеського маєтку. В цей час замок поступово приходив до занепаду, безслідно зникло багато цінних творів мист-ва.
1833 в П. оселився Леон Жевуський, який спробував відреставрувати комплекс. 1865 замок став власністю кн. Євстафія Сангушка на умовах продовження реставрації. Упродовж 1867–1903 тут були проведені ґрунтовні реставраційні роботи, відкрито музей. Родина князів Сангушків залишалася власниками замку до початку Другої світової війни. Перед початком війни кн. Роман Сангушко евакуював найцінніші твори мист-ва, які зберігалися в палаці. Згодом вони потрапили до Бразилії, де на основі колекції було засновано мистецьку фундацію в Сан-Пауло.
Після входження західноукр. земель до складу УРСР замок було передано Львівському історичному музею (1940). Під час II світ. війни споруда сильно постраждала. У жовтні 1945 палац, в якому діяла філія Львів. істор. музею, був розграбований рад. військовослужбовцями. 1947 музей у палаці було ліквідовано, 1949 тут відкрито санаторій для хворих туберкульозом. 1956 в замку сталася нищівна пожежа. 1957–70 проведено реставраційні роботи. 1996 ліквідовано санаторій, 1997 замок передано Львівській галереї мистецтв і розпочато чергові реставраційні роботи.
Біля села розташов. унікальна пам'ятка археології – Пліснеськ (Пліснеський археол. комплекс) і Підгорецький Благовіщенський монастир.
Уперше згадуються 1431. 1440 польс. король Владислав III надав привілей на володіння селами П. і Загірці Івану Подгорецькому. Відтоді й до 1633 поселення перебувало у власності родини Подгорецьких. Із 1441 до кін. 18 ст. П. входили до складу маєтку Олесько, адміністративно належали до Львів. землі Руського воєводства.
1633 власником поселення став С.Конецпольський, котрий на місці старого укріплення (згадується під 1530) розпочав спорудження фортифікованої резиденції, взірцем для якої слугували франц. ренесансові замки-палаци. Імовірно, буд-во велося 1635–40 під кер-вом інж. Г. де Боплана та архіт. Андре дель Аква. Замок квадратний у плані, із наріжними бастіонами та внутр. двором, пн. сторону якого утворює палац, а інші – каземати (використовувалися як службові приміщення). Плоскі перекриття казематів утворюють терасу, обгороджену балюстрадою. Роги бастіонів увінчано кавальєрами (башточками). В'їзд влаштовано з пд. боку.
Замок зазнав руйнувань 1648–51, 1672 та 1688. 1682 С.Конецпольський передав свої бродівські володіння разом із П. королевичу Якубові Собеському, а згодом вони перейшли у власність молодшого сина короля Яна III Собеського – Костянтина Собеського. 1720 П. із замком та ін. селами придбав Станіслав Жевуський (замок перебував у власності родини до 1865). 1728–79 було добудовано третій поверх палацу, збудовано корчму-заїзд із сонячним годинником, облаштовано парк. Власник палацу Вацлав Жевуський зібрав у палаці велику колекцію картин, старовинної зброї, найцінніші речі з Олеського замку, організував оркестр і театр.
1752–63 в П. навпроти палацу на замовлення В.Жевуського побудовано костьол Воздвиження і св. Йосифа (освячений 1766), який мав слугувати особистою усипальнею господаря. Цегляний храм, споруджений за проектом інж. Ц.Романуса в стилі бароко, має вигляд ротонди діаметром 12 м. Гол. фасад акцентований 14-колонним портиком коринфського ордеру. Портик увінчаний аттиком, на якому стоять 8 скульптур святих. Перед храмом стоять колони, увінчані фігурами Богоматері та св. Йосифа. Із 1861 костьол був парафіяльним храмом. 1945 костьол був закритий, 1976–79 відреставрований. Храм належить місц. греко-катол. громаді.
1787 власником П. став син Вацлава Жевуського – Северин, який придбав поселення на аукціоні з розпродажу Олеського маєтку. В цей час замок поступово приходив до занепаду, безслідно зникло багато цінних творів мист-ва.
1833 в П. оселився Леон Жевуський, який спробував відреставрувати комплекс. 1865 замок став власністю кн. Євстафія Сангушка на умовах продовження реставрації. Упродовж 1867–1903 тут були проведені ґрунтовні реставраційні роботи, відкрито музей. Родина князів Сангушків залишалася власниками замку до початку Другої світової війни. Перед початком війни кн. Роман Сангушко евакуював найцінніші твори мист-ва, які зберігалися в палаці. Згодом вони потрапили до Бразилії, де на основі колекції було засновано мистецьку фундацію в Сан-Пауло.
Після входження західноукр. земель до складу УРСР замок було передано Львівському історичному музею (1940). Під час II світ. війни споруда сильно постраждала. У жовтні 1945 палац, в якому діяла філія Львів. істор. музею, був розграбований рад. військовослужбовцями. 1947 музей у палаці було ліквідовано, 1949 тут відкрито санаторій для хворих туберкульозом. 1956 в замку сталася нищівна пожежа. 1957–70 проведено реставраційні роботи. 1996 ліквідовано санаторій, 1997 замок передано Львівській галереї мистецтв і розпочато чергові реставраційні роботи.
Біля села розташов. унікальна пам'ятка археології – Пліснеськ (Пліснеський археол. комплекс) і Підгорецький Благовіщенський монастир.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3562 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Підгірці, село, Бродівський р-н, Львівська обл, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Підгірці — село, центр сільської Ради. Розташовані понад шосе Золочів— Броди, за 1,7 км від траси Київ—Львів на схилах гір Вороняків, що піднімаються тут до 403 м над рівнем моря. Віддаль до районного центру — 24 км. Населення — 1396 чоловік. Сільраді підпорядковане також село Загірці.
Околиці Підгорець здавна приваблювали людей. Вже у VII—XIV століттях тут на одній з гір на вигідному для оборони місці існувало давньоруське укріплене поселення Пліснесько.
Під назвами «ПлѢсньск», «ПлѢеснеск», «Преснеск» воно згадується в літописах за 1188 і 1233 рр. та в «Слові о полку Ігоревім». Перша літописна згадка пов’язана з невдалою спробою князя Романа Галицького вигнати з Пліснеська галицьких бояр і їх союзників — угорських феодалів. Друга — повідомляє про перемогу в Пліснеську князя Данила Романовича над боярами Арбузовичами. Збереглись рештки стародавнього міста — городище, площею близько 160 га, оточене системою земляних валів і ровів, загальна довжина яких становить близько 7 км. Це найбільша і найкраща пам’ятка давньоруських фортифікаційних споруд. Городище ділиться на дві частини — міцну, укріплену зовнішніми і внутрішніми валами верхню частину, розташовану на високому плато, та нижню — на схилах і підніжжі цього підвищення. На валах були дерев’яні стіни (т. зв. заборони) та оборонні вежі. Зовнішні схили окремих валів до 5 м заввишки були облицьовані кам’яними плитами (збереглися до сьогодні).
До північної частини городища прилягає територія стародавнього кладовища, на якому збереглось кількасот курганів X—XI століть. З західної сторони городище межує з місцем, де був монастир, заснований нібито близько 1180 року Оленою — дочкою князя Всеволода Белзького. В 1706 році старі монастирські будинки розібрано і побудовано муровані приміщення з південно-західної сторони городища.
Перші археологічні розкопки розпочато в Пліснеську 1810 року, широкі планові дослідження проведено в 1946—1954 роках. Розкопано понад 70 житлових і господарських споруд, рештки міських укріплень, поховання рядових жителів і княжих дружинників X—XI століть та зібрано величезний речовий матеріал, який ілюструє поступовий розвиток Пліснеська від поселення сільського типу до великого феодального міста — одного з найбільших осередків давньоруського ремесла і торгівлі. Наслідки археологічного вивчення Пліснеська дають змогу виділити в його історії 4 періоди, що датуються VII—VIII, ІХ-Х, XI та ХІІ-ХІІІ століттями. В першому періоді територія цього неукріпленого ще поселення східнослов’янських племен дулібів не перевищувала 10—12 га. Ряд даних свідчить про те, що у тодішнього населення Пліснеська завершився вже процес другого суспільного поділу праці і виникли окремі галузі ремесла (залізо-обробне, гончарне). Другий період характеризується укладом, в якому основною виробничою одиницею була невелика індивідуальна сім’я і зароджувалась феодальна верхівка кількох поселень сільського типу, що існували на місці майбутнього міста і займали площу близько 150 га. Третій період історії Пліснеська позначається дальшим розвитком феодальних відносин. Територія поселення зменшилась до відносно невеликої укріпленої частини, де жила феодальна знать з добре озброєною дружиною. При дворі феодала появились вотчинні ремісники. Серед населення Пліснеська розповсюдилась християнська релігія. Протягом четвертого періоду Пліснеськ стає одним з найбільших міст Галицького, а згодом Галицько-Волинського князівства. В цей час закінчено складну систему оборонних споруд міста; ремесло (ковальське, гончарне, ливарське, косторізне, деревообробне, ювелірне тощо) стає основою господарської діяльності населення. Пліснеськ, розташований на схрещенні торгових шляхів, перетворюється у великий центр ремесла і торгівлі стародавньої Русі. Дальший розвиток міста був перерваний татаро-монгольським нашестям. У 1241 році Пліснеськ, як і більшість давньоруських міст, був знищений Батиєм. У другій половині XIII і в XIV століттях невелика частина городища була ще заселеною, але основна територія колишнього міста пустувала (частково перетворена на кладовище). Документи середини XV століття про Пліснеськ уже не згадують.
Підгірці — село, центр сільської Ради. Розташовані понад шосе Золочів— Броди, за 1,7 км від траси Київ—Львів на схилах гір Вороняків, що піднімаються тут до 403 м над рівнем моря. Віддаль до районного центру — 24 км. Населення — 1396 чоловік. Сільраді підпорядковане також село Загірці.
Околиці Підгорець здавна приваблювали людей. Вже у VII—XIV століттях тут на одній з гір на вигідному для оборони місці існувало давньоруське укріплене поселення Пліснесько.
Під назвами «ПлѢсньск», «ПлѢеснеск», «Преснеск» воно згадується в літописах за 1188 і 1233 рр. та в «Слові о полку Ігоревім». Перша літописна згадка пов’язана з невдалою спробою князя Романа Галицького вигнати з Пліснеська галицьких бояр і їх союзників — угорських феодалів. Друга — повідомляє про перемогу в Пліснеську князя Данила Романовича над боярами Арбузовичами. Збереглись рештки стародавнього міста — городище, площею близько 160 га, оточене системою земляних валів і ровів, загальна довжина яких становить близько 7 км. Це найбільша і найкраща пам’ятка давньоруських фортифікаційних споруд. Городище ділиться на дві частини — міцну, укріплену зовнішніми і внутрішніми валами верхню частину, розташовану на високому плато, та нижню — на схилах і підніжжі цього підвищення. На валах були дерев’яні стіни (т. зв. заборони) та оборонні вежі. Зовнішні схили окремих валів до 5 м заввишки були облицьовані кам’яними плитами (збереглися до сьогодні).
До північної частини городища прилягає територія стародавнього кладовища, на якому збереглось кількасот курганів X—XI століть. З західної сторони городище межує з місцем, де був монастир, заснований нібито близько 1180 року Оленою — дочкою князя Всеволода Белзького. В 1706 році старі монастирські будинки розібрано і побудовано муровані приміщення з південно-західної сторони городища.
Перші археологічні розкопки розпочато в Пліснеську 1810 року, широкі планові дослідження проведено в 1946—1954 роках. Розкопано понад 70 житлових і господарських споруд, рештки міських укріплень, поховання рядових жителів і княжих дружинників X—XI століть та зібрано величезний речовий матеріал, який ілюструє поступовий розвиток Пліснеська від поселення сільського типу до великого феодального міста — одного з найбільших осередків давньоруського ремесла і торгівлі. Наслідки археологічного вивчення Пліснеська дають змогу виділити в його історії 4 періоди, що датуються VII—VIII, ІХ-Х, XI та ХІІ-ХІІІ століттями. В першому періоді територія цього неукріпленого ще поселення східнослов’янських племен дулібів не перевищувала 10—12 га. Ряд даних свідчить про те, що у тодішнього населення Пліснеська завершився вже процес другого суспільного поділу праці і виникли окремі галузі ремесла (залізо-обробне, гончарне). Другий період характеризується укладом, в якому основною виробничою одиницею була невелика індивідуальна сім’я і зароджувалась феодальна верхівка кількох поселень сільського типу, що існували на місці майбутнього міста і займали площу близько 150 га. Третій період історії Пліснеська позначається дальшим розвитком феодальних відносин. Територія поселення зменшилась до відносно невеликої укріпленої частини, де жила феодальна знать з добре озброєною дружиною. При дворі феодала появились вотчинні ремісники. Серед населення Пліснеська розповсюдилась християнська релігія. Протягом четвертого періоду Пліснеськ стає одним з найбільших міст Галицького, а згодом Галицько-Волинського князівства. В цей час закінчено складну систему оборонних споруд міста; ремесло (ковальське, гончарне, ливарське, косторізне, деревообробне, ювелірне тощо) стає основою господарської діяльності населення. Пліснеськ, розташований на схрещенні торгових шляхів, перетворюється у великий центр ремесла і торгівлі стародавньої Русі. Дальший розвиток міста був перерваний татаро-монгольським нашестям. У 1241 році Пліснеськ, як і більшість давньоруських міст, був знищений Батиєм. У другій половині XIII і в XIV століттях невелика частина городища була ще заселеною, але основна територія колишнього міста пустувала (частково перетворена на кладовище). Документи середини XV століття про Пліснеськ уже не згадують.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3562 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Підгірці, село, Бродівський р-н, Львівська обл, Україна
ПЛІСНЕСЬК. Пліснеський археологічний комплекс – група археол. пам'яток біля х. Пліснесько (входить до складу с. Підгірці Бродівського р-ну Львів. обл.), біля витоків р. Бужок (права прит. Зх. Бугу, бас. Вісли), що бере початок на пд. схилі Вороняків (пасмо, яке є частиною Гологоро-Кременецького кряжу). Вивчення комплексу почали аматори на поч. 19 ст., пізніше його досліджували Т.Земецький, К.Гадачек, Я.Пастернак, І.Старчук, В.Гончаров, М.Кучера, Р.Багрій, М.Филипчук, які відкрили десятки жител, сотні поховань, конструкції оборонних споруд. Комплекс складається з таких гол. пам'яток слов'ян. і давньорус. часу: культове місце кінця 7 – 10 ст.; городище 9–10 ст.; городище 11–13 ст. (літописний Пліснеськ); курганний могильник 11 – поч. 12 ст. На території комплексу також розташовані Підгорецький (Пліснеський) Благовіщенський монастир і броварня, заснована в серед. 18 ст.
Культове місце в урочищі Оленин Парк представлене залишками "сакральної межі", громад. будинків та язичницького храму, де виявлено керамічний посуд, прикраси, ливарні формочки, скрамасакс (короткий односічний меч) і окремі поховання людських черепів.
Городище 9–10 ст. площею бл.400 гаскладається із 2-х частин – верхньої (на плато) і нижньої (у навколишніх долинах). Городище має кілька рядів земляних укріплень. Разом із синхронними селищами в долині Бужка воно утворювало складну систему поселень, яку можна інтерпретувати як один із ранньодерж. центрів літописних хорватів. Городище було спалене, імовірно, під час походу київ. кн. Володимира Святославича на хорватів (датований у "Повісті временних літ" 992–93). На думку М.Филипчука, Пліснеськ 9–10 ст. був полісом, тобто створеним зусиллями кількох громад центром, найближчим відповідником якому можна вважати античну полісну структуру.
Городище 11–13 ст. займає пд. виступ плато (урочища Оленин Парк та Замчисько) і має площу2,8 га. Виявлено рештки дерев'яно-земляних фортифікацій, заглиблених і наземних жител, християн. храмів, ґрунтові інгумаційні могильники. Городище є центр. частиною (дитинцем) давньоруського міста, до якого входять також посад в урочищі Середгороддя та супутні селища в долині Бужка. Місто припинило існування внаслідок монголо-татарської навали. У 2-й пол. 13 – 14 ст. невелика частина городища була ще заселеною, але осн. територія колиш. міста спорожніла (частково перетворена на кладовище). Пам'ятка ототожнюється з "городом" Пліснеськом, який згадується в Іпатіївському літописі при описі подій 1188–89 (тоді загін, посланий волин. кн. Романом Мстиславичем, зазнав біля Пліснеська поразки від галицько-угор. війська) і 1233 (тоді волин. кн. Данило Романович (див. Данило Галицький) захопив П., яким володіли галицькі бояри Арбузовичі), а також у "Слові о полку Ігоревім". Із літописних згадок видно, що Пліснеськ був розташований у Галицькому князівстві, біля його кордону з Волинським князівством.
Курганний могильник 11–12 ст. розташований у пн. частині комплексу і виходить за межі зовн. валу городища. Пн. частина могильника зруйнована кар'єром, південна – розкопками 19–20 ст. та оранкою. У лісі та на пасовищі в урочищі Погреби збереглося 142 кургани. Серед розкопаних поховань – як кремаційні, так й інгумаційні. Частина поховань належала дружинникам, які могли складати залогу давньорус. Пліснеська на 1-й стадії його розвитку.
Культове місце в урочищі Оленин Парк представлене залишками "сакральної межі", громад. будинків та язичницького храму, де виявлено керамічний посуд, прикраси, ливарні формочки, скрамасакс (короткий односічний меч) і окремі поховання людських черепів.
Городище 9–10 ст. площею бл.400 гаскладається із 2-х частин – верхньої (на плато) і нижньої (у навколишніх долинах). Городище має кілька рядів земляних укріплень. Разом із синхронними селищами в долині Бужка воно утворювало складну систему поселень, яку можна інтерпретувати як один із ранньодерж. центрів літописних хорватів. Городище було спалене, імовірно, під час походу київ. кн. Володимира Святославича на хорватів (датований у "Повісті временних літ" 992–93). На думку М.Филипчука, Пліснеськ 9–10 ст. був полісом, тобто створеним зусиллями кількох громад центром, найближчим відповідником якому можна вважати античну полісну структуру.
Городище 11–13 ст. займає пд. виступ плато (урочища Оленин Парк та Замчисько) і має площу2,8 га. Виявлено рештки дерев'яно-земляних фортифікацій, заглиблених і наземних жител, християн. храмів, ґрунтові інгумаційні могильники. Городище є центр. частиною (дитинцем) давньоруського міста, до якого входять також посад в урочищі Середгороддя та супутні селища в долині Бужка. Місто припинило існування внаслідок монголо-татарської навали. У 2-й пол. 13 – 14 ст. невелика частина городища була ще заселеною, але осн. територія колиш. міста спорожніла (частково перетворена на кладовище). Пам'ятка ототожнюється з "городом" Пліснеськом, який згадується в Іпатіївському літописі при описі подій 1188–89 (тоді загін, посланий волин. кн. Романом Мстиславичем, зазнав біля Пліснеська поразки від галицько-угор. війська) і 1233 (тоді волин. кн. Данило Романович (див. Данило Галицький) захопив П., яким володіли галицькі бояри Арбузовичі), а також у "Слові о полку Ігоревім". Із літописних згадок видно, що Пліснеськ був розташований у Галицькому князівстві, біля його кордону з Волинським князівством.
Курганний могильник 11–12 ст. розташований у пн. частині комплексу і виходить за межі зовн. валу городища. Пн. частина могильника зруйнована кар'єром, південна – розкопками 19–20 ст. та оранкою. У лісі та на пасовищі в урочищі Погреби збереглося 142 кургани. Серед розкопаних поховань – як кремаційні, так й інгумаційні. Частина поховань належала дружинникам, які могли складати залогу давньорус. Пліснеська на 1-й стадії його розвитку.
Re: Підгірці, село, Бродівський р-н, Львівська обл, Україна
Кто-то может подсказать контакты ЗАГС и Архива
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей