РОВЕНЬКИ, місто, Луганська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

РОВЕНЬКИ, місто, Луганська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Ровеньки́ — місто обласного підпорядкування у Луганській області.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: РОВЕНЬКИ, місто, Луганська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Ровеньки — місто обласного підпорядкування. Розташоване за 60 км на південний схід від Луганська. Через місто проходить залізнична лінія Дебальцеве—Звереве, за 10 км — автомагістраль союзного значення Харків—Ростов. Асфальтованими шосейними шляхами Ровеньки зв’язані з Луганськом, Краснодоном, Антрацитом. Адміністративно місту підпорядковані селища: Кленовий, Михайлівка, Нагольно-Тарасівка, Новодар’ївка, Ясинівський. Населення — 60 тис. чоловік.

Перша згадка про Ровеньки зустрічається в документах початку XVIII століття. Прагнучи до централізації і зміцнення своєї влади, Петро І обмежив вольності донського козацтва, заборонив козакам самочинно займати землі по Дінцю. У травні 1705 року цар наказав ліквідувати всі поселення, які незаконно заснували козаки після 1695 року, а жителів їх перевести на лівий бік Дінця; біглих людей, які перебували в цих поселеннях, вислати в Росію і надалі до виходу спеціального наказу не заселяти згадані місця. Козаки не поспішали виконувати цей наказ, просили государя не чіпати поселення. Але їм було відмовлено в проханні. Для найшвидшого виконання царської волі в липні 1707 року на Дон було послано стольника Леонтія Шеншина. В його донесенні і називається «городок Ровенёк», що також входив до числа самочинно заселених місць.

Назва міста походить від річки Ровенька і балки, в районі яких воно розташоване.

У 30-х рр. XVIII століття поселення було одним з опорних пунктів укріпленої української лінії, збудованої для захисту південних кордонів Російської держави від султанської Туреччини і Кримського ханства. З метою колонізації і найшвидшого заселення Донецького степу уряд охоче роздавав великі ділянки землі дворянам. Особливо щедро, у великій кількості він дарував їх своїм прихильникам після знищення Запорізької Січі (1775 р.). На Донеччині діставали землю найчастіше офіцери Бахмутського полку. Слобода Ровенецька стала центром величезного маєтку

бригадир-майора графа Василя Орлова і почала називатися Орлово-Ровенецькою. Вона заселялася переважно селянами-втікачами з Правобережної України і центральних губерній Росії. Поміщицькі прикажчики переманювали втікачів, переконуючи їх залишатися в новій слободі. Новоприбулим дозволялося вирубувати ліс, будувати хати, сіяти хліб, косити сіно. На три роки вони звільнялися від податків і панщини.

Люди, що оселилися в слободі, спочатку були вільними. Але в 1796 році спеціальним царським указом вони були покріпачені, як і всі селяни степової частини України. Звичайним явищем стали продаж і обмін кріпаків.
Як свідчать документи, що збереглися, на початку XIX століття поміщиця Орлова заселила цілу вулицю Ровеньок російськими майстровими з села Нікольського Саратовської губернії, яких вона купила у поміщика Сердобського повіту князя Голіцина.

Кріпаки зазнавали жорстокої експлуатації — до шести днів на тиждень працювали на панщині. І коли в 1820 році в Міуському округу області Війська Донського, куди входила слобода, і в частині Катеринославської губернії вибухнуло селянське повстання, ровенецькі кріпаки також приєдналися до нього.

Тяжке становище селян, які належали поміщикам Орловим, мало в чому поліпшилося і після реформи 1861 року. Відповідно до положення про викуп жителі Ровенецької слободи одержали 4460 десятин землі, що становило по 3,1 десятини на ревізьку душу. Селянам, як правило, виділялися гірші ділянки, порізані балками або вкриті горбами чи могилами. Пасовища, ліс, вигін для худоби, ярмарковий і базарний майдани лишалися панськими. За користування ними селяни відробляли поміщикові.

В умовах натурального господарства і відсутності поблизу промислових підприємств малоземельний ровенецький селянин змушений був наймитувати, йти на сезонні роботи. Невеликого заробітку часто не вистачало на утримання сім’ї. Ровенецька біднота продавала свої хати в центрі слободи і відходила на гірші, але дешевші садиби. Так заселялися Крейдянка, Кабарда, Кривий Ярок та інші околиці. В центрі слободи лишалися заможні сім’ї.

У статистичних відомостях про заселення земель області Війська Донського за 1866 рік говориться, що Орлово-Ровенецька слобода входила до Міуського округу і була волосним центром. До Ровенецької волості належали селища Грибоватське, Карпове-Вишневецьке і Номікосове-Козабілівське, а також селища теперішнього сусіднього міста Свердловська — Кондрючевське, Довжинське і Куряче.

На початку XX століття на території слободи Ровенецької починаються роботи по виявленню місцевих корисних копалин. У 1820 році з Луганського заводу за розпорядженням міністра фінансів був командирований маркшейдер 9-го класу Козін для дослідження в землях Війська Донського різних викопних руд, переважно залізних.

У поданому Козіним описі «Про мінеральності при землі Війська Донського» зазначалося, що в районі балки Ровеньки, в околицях села Дар’ївки і по річці Малій Кам’янці виявлено поклади кам’яного вугілля. По річці Ровенька трапляється сланець, а від Кам’янки до річки Кріпенької і по течії річки Нагольної до Міусу — металоносні слюдисті сланці. Згодом, у 1837—1839 рр., матеріали ці було доповнено дослідженнями експедиції Демидова під керівництвом французького інженера Лепле.

У 1839 році уряд видав постанову, за якою всі урочища, що містили в собі кам’яне вугілля, вимежовувалися у військову власність, а власникам їх давалися землі з вільних військових запасів. Для виконання цієї постанови з Луганського заводу виїхали два гірничі інженери — штабс-капітан Соколов і поручик Анісімов, згодом замість штабс-капітана був призначений поручик Томілов. Цим інженерам було наказано оглянути землю Війська Донського і вказати такі родовища викопного вугілля, які за їх надійністю слід відмежувати у військову власність. Проте лише через 50 років починається освоєння родовищ кам’яного вугілля, виявлених у районі річки і балки Ровеньки.

Відкриття ровенецьких шахт належить до 70-х років XIX століття і зв’язане з будівництвом Катерининської залізниці. Перша примітивна шахта давала вугілля залізничному посту Козабілівка. Надшахтних споруд вона не мала. На поверхні було встановлено лише коловорот-барабан, який обертали двоє робітників. Таким чином вони спускали робітників у шахту і піднімали на поверхню баддю з вугіллям. Тут же біля шахти вугілля складали, а потім вивозили на станцію.

Люди працювали під землею в жахливих умовах. Вибійники відколювали вугілля кайлами і клинками, лежачи у воді, при світлі каганця. До штреку вугілля вивозили дерев’яними саньми саночники, які впрягалися в лямку з брезенту або залізного ланцюга.

Умови життя були не кращими. Робітники тулилися у вогких і душних землянках, викопаних на схилі балки, недалеко від шахти. Піл, стіл з двох дощок, дві лави— такі були меблі шахтарського житла. В кутку проти дверей — кам’яна піч.

Через 10 років після відкриття першої шахти в Ровеньках було вже чотири діючі вугільні підприємства, на яких працювало 46 робітників. За 1887 рік на цих шахтах було видобуто 12 тис. пудів антрациту.

На початку XX століття в економічному житті слободи спостерігається піднесення. Річна продуктивність окремих шахт на цей час більш як у 8 раз перевищила загальний видобуток вугілля на всіх копальнях Ровеньок у 1887 році. Так, наприклад, на руднику Н. Д. Стахєєва і К°, розташованому в околицях селища Козабілівки, щороку видобували вже до 1 млн. пудів антрациту. Поблизу слободи розроблялися також пласти покрівельного, шиферного і рисувального сланців. Камінь-плитняк відправляли в Новочеркаськ.

Наприкінці 80-х рр. XIX століття в слободі з’являються підприємства по переробці сільськогосподарської сировини та виробництву будівельних матеріалів, розвиваються промисли. У Ровеньках жили чинбарі, шевці, бондарі, кустарі, що виготовляли дерев’яний посуд, столяри, кравці; останніх було в слободі чимало, і заселяли вони вулицю Кравцівку. Існували тут також дрібні підприємства по виготовленню солодощів — маківок, леденців.

Крупніше виробництво було представлене винокурним, шкіряним і цегельним заводами, чотирма водяними млинами.

За даними 1897 року, в Ровеньках проживало 3851 чол., що займалися хліборобством, 264 ремісники, 104 торгівці. Гірничі робітники іще не відокремлювалися. У слободі налічувалось 4487 жителів і 774 господарства.

Слобода була відома в округу і як великий торговельний центр. Щороку в ній відбувалося чотири ярмарки з загальним обігом до 300 тис. крб. Цілий рік торгувало понад 40 яток і магазинів. З 1820 року в слободі була корчма. В Ровеньках часто спинялися чумаки, які везли рибу з Таганрога і Ростова. Вулиця, на якій вони ночували, називалася Рибною.

Слобода була однією з впорядкованих у Міуському округу. В центрі її були широкі прямі вулиці, кілька поміщицьких садиб з фруктовими садами і високими парканами, хати заможних селян, рублені з колод. А ровенькіьські бідняки тулилися на околицях, як і сто років тому, в низеньких хатинках з глини і хворосту, з солом’яними або очеретяними дахами. Всередині цих убогих жител стояв закопаний у землю стіл, дерев’яні лави, піл з дощок, вкритих рядниною, яка правила за постіль.

Доходи селян, навіть тих, хто вже постійно працював на шахтах, були низькі. Особливо тяжким був неврожайний 1901 рік. Ціни на хліб різко підвищилися, не було кормів. Селянська біднота змушена була продавати за безцінь свою худобу.

На початку XX століття на шахтах слободи починають поширюватися революційні ідеї. Першими пропагандистами марксистської теорії в Ровеньках були робітники-залізничники М. С. Фоменко та І. С. Клименко. М. Фоменко, син місцевого селянина-бідняка, працював у Дебальцевому помічником машиніста. Там він став членом РСДРП. Приїжджаючи в гості до рідних, він завжди привозив у Ровеньки соціал-демократичну літературу, листівки.

У 1904—1905 рр. у Ровеньках засновується гурток по вивченню праць В. 1. Леніна. Читати їх робітники збиралися в Гримучому лісі Читав літературу один з найактивніших членів гуртка В. І. Кирилов, телеграфіст за професією. Потрапляли в слободу і листівки з Катеринослава та Луганська.

Восени 1905 року революційний рух, що зростав у країні, захопив і Ровеньки. Робітники слободи, інформовані М. С. Фоменком про триденний жовтневий страйк залізничників на станції Дебальцеве і підготовлюване повстання в Горлівці, протягом кількох ночей кували списи і кинджали для дружинників. Саморобну холодну зброю доставили в Горлівку І. С. Клименко і М. С. Фоменко. Обидва вони брали участь у горлівському повстанні в грудні 1905 року. І. С. Клименко був поранений і в тяжкому стані доставлений в Ровеньки, тут він переховувався від поліції. М. С. Фоменко за революційну діяльність і участь у горлівському повстанні був засуджений до каторжних робіт.

У першому десятиріччі XX століття тривав економічний розвиток слободи. Було закінчено спорудження п’яти нових шахт: Валентинівки, Михайлівни, Любимівської, Прищепинської, Благовєщенської. З різних районів Росії і України сходяться на ці шахти зубожілі селяни. Населення Ровеньок зросло на той час уже до 8 тис. чол. У 1906 році в слободі відкривається пивоварний завод поміщика Рутченкова, а в 1911 році — паровий млин, що належав поміщикові Деркачу.

З початком першої світової війни становище ровеньківських гірників ще погіршало. І без того низькі розцінки оплати було урізано. У підземних робітників заробіток становив не більше «30—«35 крб. на місяць, у тих, хто працював на поверхні,— 12—18 крб.. В той же час ціни на хліб, м’ясо, масло збільшилися на 11—44 проц. У зв’язку з тим, що багато гірників було мобілізовано до царської армії, підприємці почали ширше використовувати працю жінок і підлітків, яким платили за ту саму роботу на 25—50 проц. менше, ніж чоловікам.

Ровеньківський старожил О. А. Ступаков згадує: «Мене забрали в солдати, а дружина Ганна Олександрівна, щоб прогодувати сім’ю, пішла на шахту вагонницею. Сама по собі ця праця дуже тяжка, а для жінки, яка незабаром мала стати матір’ю, втроє важча. Ганна Олександрівна почувала себе погано, робітники вимагали, щоб роділлю відправили додому, але адміністрація не подала допомоги. Дружина народила сина прямо між вагончиками, загорнула його в лахміття і ледве пішла додому. А через шість днів треба було знову виходити на роботу».

У таких тяжких умовах доводилося працювати до революції жителям слободи. Місцеві власті крізь пальці дивилися на охорону здоров’я ровеньківців. У Ровеньках був усього один приймальний покій на п’ять ліжок, в якому працював один лікар. Ця невелика лікарня мала обслуговувати населення 10 волостей.

Першу школу було відкрито в Ровеньках наприкінці 70-х років XIX століття.

Це було двокласне міністерське училище на 120 місць, при якому були майстерні і добре обладнаний спортивний майданчик. У листопаді 1891 року було відкрито ровеньківську церковнопарафіальну школу, в якій вчилося 100 хлопців і дівчат. Дві третини дітей шкільного віку не мали можливості вчитися. Тому в 1910 році на селянському волосному сході було прийнято рішення про будівництво двоповерхового будинку в слободі на кошти самооподаткування. Але місцеві церковники заперечували проти цього, і школа не була збудована.

У 1904—1905 роках у Ровеньках було відкрито приватний кінотеатр «Синема» на 100 глядачів. Одночасно з цим на вулицях біля будинків багачів з’явилися електричні ліхтарі. На рік раніше в слободі було відкрито бібліотеку, а в 1906 році — книгарню, в якій продавали літературу тільки релігійного змісту. Щоб якось пожвавити одноманітне життя слободи, місцева, інтелігенція влаштовувала аматорські спектаклі, організовувала голосні читання книжок, на які запрошувалися всі бажаючі.

Лютнева революція викликала нове революційне піднесення в містах і шахтарських селищах Донбасу. Скрізь відбулися мітинги і демонстрації солідарності з петроградськими робітниками, солдатами і матросами, які скинули царське самодержавство. На мітингу в Ровеньках після повідомлення М. С. Фоменка, який повернувся з заслання, про повалення царя жителі скинули з п’єдесталу монумент Миколи І.

На початку березня 1917 року в Ровеньках було обрано Раду робітничих і селянських депутатів. Очолив її більшовик Д. А. Ступаков. Рада боролася проти саботажу капіталістів, розглядала конфлікти між робітниками і адміністрацією, регулювала ціни на продукти.

Важливою подією цих днів було створення профспілки гірників. Першим головою профспілки став кадровий шахтар В. П. Скалозубов.

Починаючи з липневих днів 1917 року, після переходу контрреволюції у відкритий наступ, загони донських козаків-каледінців чинили бандитські нальоти на райони Донбасу з метою придушення робітничого руху, розгрому Рад і більшовицьких організацій. 21 вересня Каледін запровадив на залізничних станціях охорону. Ці поліцейські дії зустріли різку відсіч з боку шахтарів Донбасу. Солідаризуючись з гірниками ряду промислових районів, робітники і службовці ровеньківських шахт №№ 1, 2 і 5, що належали Дар’ївському акціонерному товариству, на об’єднаних зборах ,30 вересня разом з представниками Колачівського і Боківського рудників прийняли постанову приєднатися до резолюції трудящих Макіївського, Боково-Хрустальського і Щотово-Картушинського гірничих районів, які вимагали виведення козаків не пізніше 10 жовтня з усього Донбасу. В противному разі, заявляли ровеньківці, ми приєднаємося до загального страйку і боротимемося проти козаків усіма засобами, аж до застосування терору.

З’їзд представників робітничих депутатів, профспілок, гірничих комітетів, робітничої міліції та інших організацій Донбасу, що зібрався 21 жовтня в Харкові, висловився за загальний страйк Донецького і Криворізького басейнів. З’їзд застерігав робітників від поодиноких виступів, які «гратимуть на руку донецьким промисловцям». Цією вказівкою керувалися більшовики Ровеньок та інших гірничорудних районів. За прикладом макіївців з членів Рад депутатів Боківського, Хрустальського, Довжанського, Щотово-Картушинського і Ровенецького гірничорудних районів було створено загальний страйковий комітет. Він очолив підготовку до загального страйку проти провокаційних дій козачих військ. На місцях, під безпосереднім керівництвом Рад, створювалися загони Червоної гвардії, озброювалися робітники, збиралися кошти і продовольство. В ці дні в слободі колишній коваль К. В. Бабичев і шахтар А. О. Мухін, що повернулись з фронтів імперіалістичної війни, організували загін Червоної гвардії. Спочатку він налічував 100 чол. Командиром загону став більшовик К. В. Бабичев, а начальником штабу — А. О. Мухін. Загін поповнювався щодня. Велику допомогу в його озброєнні подали луганські більшовики і штаб Червоної гвардії, начальником якого був О. Я. Пархоменко. В Ровеньки з Луганська було привезено 600 гвинтівок і 40 тис. патронів.

Робітники і селяни Ровеньок палко вітали Жовтневе збройне повстання в Петрограді, схвалили рішення 2-го Всеросійського з’їзду Рад і утворення першого Радянського уряду, очоленого В. І. Леніним. Про непохитну віру ровеньківців у свій уряд переконливо говорить одна з резолюцій: «Сход селян, селянок і солдатів слободи Ровеньки, заслухавши… промовців різних партій з поточного моменту…, постановив одноголосно висловити привітання і повне довір’я Раді комісарів, на чолі якої стоїть партія більшовиків, яку ми вважаємо єдиною революційною партією з усіх соціалістичних партій, обіцяємо їй всемірну підтримку».

У грудні 1917 року в Ровеньках створюється ревком. Першим головою його був більшовик М. С. Фоменко. Поряд з воєнними заходами проти Каледіна ровеньківські більшовики розгорнули велику роз’яснювальну роботу серед козаків, в результаті якої окремі козачі частини рішуче виступили проти свого командування. Так, козаки 39-го полку відмовилися нести військово-польову службу на рудниках Ровенецького гірничого району.

У ці дні значно активізує свою діяльність і Ровеньківська Рада, очолювана більшовиком С. А. Паталахою. Рада почала рішуче проводити в життя перші декрети Радянської влади. В слободі було організовано продовольчу комісію для налагодження постачання населення, конфісковано майно ряду поміщицьких економій. Конфісковане майно, хліб, худобу, реманент роздавали біднішому населенню.

У відповідь на це меншовики і есери разом з шахтовласниками організували в Ровеньках свої збори, на яких прийняли рішення не визнавати постанов Радянської влади і дій ревкому. Ровеньківські червоногвардійці розігнали це зборище контрреволюції. Проте через кілька тижнів шахтовласники разом з куркулями сусідніх сіл знову зібралися на збори. Вони намагалися розгромити Раду і жорстоко побили більшовика, члена Ради С. С. Одинцова. Як пише в своїх спогадах Д. А. Ступаков, «червоногвардійці-шахтарі по-своєму покарали організаторів цього контрреволюційного виступу. Вони послали їх працювати в шахти на два тижні без вихідного дня. Всіх місцевих буржуїв і куркулів червоногвардійці примусили внести штраф 40 тисяч карбованців».

Червоногвардійці дали дружну відсіч і козакам сотні хорунжого Борисова, яку було введено в слободу.

У січні 1918 року влада в Ровеньках цілком перейшла до рук Ради. Тоді ж створюється партійний осередок. У числі перших комуністів були С. С. Одинцов, М. С. Фоменко, С. А. Паталаха та інші. Але ровеньківців чекали нові серйозні випробування — у квітні 1918 року в Донбас прийшли австро-німецькі окупанти. Ровеньківські більшовики пішли в підпілля. Вони проводять свою роботу через різні легальні організації, наприклад, через «Союз покалічених воїнів», головою якого був Д. А. Ступаков. Важливим успіхом було обладнання підпільної друкарні. В листівках до робітників більшовики викривали дії німецьких окупантів. Під впливом комуністів селяни Ровенецької слободи відмовилися повернути відібрані у поміщиків землю, реманент і коней, саботували поставку продуктів для німецької армії, ухилялися від призову до білокозачих частин. Так, на сході в селищі Дар’ївці було вирішено до козачої армії нікого не відпускати.

На кінець 1918 року кайзерівські війська було вигнано з Донбасу. Проте мирний період тривав недовго. Денікінські полчища, що наступали з півдня, в травні 1919 року зайняли Ровеньки. Почалися переслідування і арешти не тільки радянських працівників, але й усіх, хто брав участь у революції. В слободі розташувався каральний загін. Карателі-білогвардійці без суду і слідства стягували з селян плату за поміщицьке майно. Білогвардійці мстилися сім’ям радянських активістів, які пішли до Червоної Армії. З непокірними жорстоко розправлялися. В слободі було встановлено кілька шибениць. Дочка колишнього голови волосної Ради Г. С. Паталаха згадує: «У мене в пам’яті збереглися ті чорні дні. На світанку в нашу землянку вдерлися денікінці. Карателі озвіріло допитували про батька, матір, потім її катували, стару бабусю били шомполами. Мати, не витримавши катувань, надвечір померла, а нас, трьох дітей (четвертому було близько року), поставили біля шибениці. Перед моїми очима гойдалися трупи повішених старої жінки та її внука-партизана. Я бачила, як вона лівою рукою накидала собі на шию петлю, праву підняла, щоб перехреститися. Козак одним ударом шаблі відрубав їй пальці. Стара жінка ще раз підняла скривавлену праву руку, обличчя її залилося кров’ю. Палач у цей час вибив з-під її ніг стільчик».

Робітники і селяни слободи мужньо билися на фронтах громадянської війни. Серед них — ровеньківці С. А. Паталаха, Т. І. Молотов, А. С. Головченко, М. П. Степаненко, М. І. Кондратенко та інші.

Під ударами Першої Кінної армії напередодні нового, 1920, року денікінці втекли з Ровеньок. У слободі відновилася Радянська влада. Ревком узяв на облік поміщицьке майно, організував допомогу фронту продовольством і фуражем, допомагав червоноармійським сім’ям.

Шахтарі розпочали бій з розрухою. Напівголодні, погано одягнені, вони самовіддано працювали в ім’я нового життя. Доводилося одночасно відбудовувати захоплені шахти і відбивати бандитські нальоти. В цій боротьбі загартовувався і мужнів комсомол. Перший комсомольський осередок у Ровеньках виник у перших числах березня 1920 року. На початок квітня в слободі налічувалося вже сорок комсомольців. Комсомолець 20-х років, член партії ленінського призову М. Д. Слесарєв згадує: «Перша комсомольська організація була створена в слободі, друга — в селищі

Козабілівці. В Козабілівську організацію входила молодь шахт «Алмазної», «Сив’яківки» і «Благовєщенської». Нелегко було першим комсомольцям Олександру Мартиненкові, Івану Князеву, братам Івану і Митрофану Грищенкам, Максиму Мельникову. Вдень вони працювали в шахті, а після роботи несли вартову службу в дозорі частин особливого призначення. Всі комсомольці шахти входили в загін, командиром якого був комуніст Ф. Д. Слесарєв. їх характеризувала висока дисципліна, мужність і відданість Батьківщині».

Велику допомогу подав Донбасові братній російський народ. Січень 1921 року було оголошено місяцем сприяння Донбасові. На роботу в Ровеньки приїхали трудящі з різних міст Радянської країни. Тамбовський комуніст І. В. Кочегаров, колишній моряк-балтієць, у 1921 році очолив партійну організацію Ровеньок. Комуністи вживали найдійовіших заходів для ліквідації паливного голоду. Організовувалися масові недільники для впорядкування рудникових дворів і залізниці. Силами громадськості було прокладено залізничну колію до Любимівської шахти. Однією з перших в Ровеньках вугілля дала шахта «Валентинівська». В 1922 році, до п’ятиріччя Великої Жовтневої соціалистичної революції, робітники і селяни Ровенецької волості з радістю телеграфували В. І. Леніну про відкриття електричної станції. Самовіддано працювали гірники Ровеньок. На початок 1923 року на території Ровенецької волості вже діяло сім вугільних підприємств.

Тяжким жалем у серцях ровеньківців відгукнулася звістка про смерть вождя. На траурних мітингах у слободі і на шахтах трудящі клялися до кінця бути вірними справі Леніна. В протоколі траурного мітингу станції Дар’ївки Ровенецької волості записано: «Ми даємо слово ще тісніше згуртуватися навколо партії більшовиків. Дружною і спільною роботою ми проведемо в життя всі ті лозунги, які висунув В. І. Ленін, і найголовніший з них — союз робітників і селян, і що б там не казали вороги трудового класу, ми знаємо, що в усьому світі переможе нове суспільство, основане на тісному союзі робітників і селян».

У траурні січневі дні на мітингу було вирішено зробити вінок з антрацитових вуглин і покласти його біля труни В. І. Леніна. Делегація гірників, очолена Д. І. Хованським, доставила вінок у Москву. Тепер він зберігається у філіалі музею В. І. Леніна в Києві.

Ще з більшою енергією ровеньківці взялися виконувати заповіти Ілліча. Значно поповнила свої ряди районна партійна організація. На початок 1926 року вона налічувала 1380 членів і кандидатів партії. В центрі уваги комуністів стояли питання найшвидшого розвитку вугільної промисловості. Так, на XI районній партійній конференції, що відбулася в січні 1927 року, головну увагу було зосереджено на аналізі темпів зростання видобутку вугілля на шахтах Ровеньківського рудоуправління, яке об’єднувало сім шахт. На конференції відзначалося, що протягом 1926 року в порівнянні з попереднім роком видобуток антрациту зріс на 22 проц. Партійна організація брала курс на підвищення продуктивності праці. В результаті ряду вжитих заходів продуктивність праці на шахтах на початок 1928 року зросла на 18 проц. Цьому великою мірою сприяли розвиток раціоналізаторської роботи, підвищення кваліфікації і навчання кадрів. У січні 1927 року у Ровеньках було відкрито робітфак.

Найважливішим завданням культурної революції була ліквідація неписьменності, запровадження загальної початкової освіти. З ініціативи ровеньківських комуністів почала працювати мережа гуртків по ліквідації неписьменності (лікнепи). До них залучалися трудящі від 16 до 50 років. У 1926 році в пунктах лікнепу Ровеньок навчалося 658 чоловік.

Багато уваги приділялось загальному навчанню дітей. Працювали семирічна та початкові школи, які охоплювали навчанням усіх дітей шкільного віку.

У боротьбі за ліквідацію культурної відсталості величезне значення мало створення сільбудів, хат-читалень, робітничих клубів, політшкіл. У 20-х роках у Ровеньках було відкрито сім сільбудів і 13 хат-читалень, шість спеціально обладнаних військових кутків. У шахтних селищах з’явилися перші кінопересувки. Ровеньківці встановлюють культурні зв’язки з найвідомішими письменниками України. В 1928 році в слободі побували Петро Панч, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Іван Микитенко, які виступали перед робітниками.

У роки передвоєнних п’ятирічок далі розвивалися вугільні підприємства Ровеньок. Дбаючи про зростання видобутку, партійна організація брала курс на реконструкцію шахт і впровадження механізації. У 1932 році було закінчено роботи по реконструкції шахти № 2—3 ім. Ф. Е. Дзержинського, яка раніше давала лише 80 тонн вугілля на добу. Дореволюційні «пастки» перетворилися у вугільні підприємства з новими надшахтними спорудами, скіповим підйомом, сортувалкою, бункерами, ширококолійною залізницею.

В шахті № 2—3 ім. Ф. Е. Дзержинського в цей час уже працювало 8 електровозів, 15 врубових машин, гірничий комбайн, механічні навантажувачі породи. Замість обушка і кайла почали застосовувати відбійні молотки і електросвердла. Середньодобовий видобуток цієї шахти досяг 2500 тонн.

Проводилися роботи по реконструкції і на інших шахтах тресту «Фрунзевугілля». В результаті значно зріс видобуток вугілля. Так, наприклад, на шахті № 30 «Михайлівка» в 1935 році він збільшився вдвоє проти 1925 року.

В роки соціалістичної реконструкції Донбасу всенародного характеру набуває соціалістичне змагання. В боротьбі за вугілля на ровеньківських шахтах виросло чимало чудових гірників. Кадрові шахтарі-ударники Ф. Д. Розвязєв, П. М. Барабанщиков, С. Д. Антипов, М. С. Сочава, О. Т. Мартиненко досягли великих успіхів у першій п’ятирічці.

У роки другої п’ятирічки (1932—1937 рр.) серед шахтарів розгорнувся стахановський рух — найвищий на той час етап соціалістичного змагання. Ровеньківці пишалися знатними людьми з шахти № 28 «Венгерівка» М. О. Стежииковим, А. Я. Сасуновим, Є. Є. Петченком, П. В. Бєліковим та багатьма іншими.

У роки передвоєнних п’ятирічок змінює своє обличчя і стара слобода. В 1934 році її було перетворено в місто. На вулицях міста прокладено тротуари з каменю-плитняку, шосейні шляхи, проведено освітлення, водопровід. У 1939 році населення Ровеньок становило 20 904 чоловіка.

Велику увагу органи Радянської влади приділяли розвиткові охорони здоров’я. 1925 року в Ровеньках було збудовано нову лікарню на 150 ліжок, оснащену найновішим медичним обладнанням. На початок 1940 року в місті, крім лікарні, працювали поліклініка, жіноча і дитяча консультації, дитяча молочна кухня, санітарно-епідемічна станція. В медичних закладах налічувалося 30 лікарів і близько 300 середніх медичних працівників. Для забезпечення лікувальних закладів медичними кадрами в 1936 році в місті було відкрито медичну школу.

За роки довоєнних п’ятирічок далі розвивалася народна освіта. В 1940 році на території міста, включаючи і шахтні селища, було 11 шкіл. Особливо хороші були новозбудовані середні школи № 1, 2 і 5 та семирічна школа № 3. В численних лабораторіях учні провадили дослідну роботу, підтримуючи зв’язки з науково-дослідними установами різних міст. Так, агробіологічний гурток середньої школи №1 під керівництвом І. Г. Тоглієвої мав зв’язки з науково-дослідними інститутами Москви, Києва, Харкова, Свердловська, одержував від них насіння і рекомендації. А в інститути повідомлялися результати спостережень на дослідних ділянках.

Великою популярністю серед населення користувалися вчителі Г. О. Карасьова, В. Д. Погрібна, П. Ф. Матяш. Ім’я Єлизавети Михайлівни Бирюкової було добре відоме не тільки дітям, але й людям старшого покоління, які навчалися у неї письма. В 1938 році ровеньківці виявили їй велике довір’я, обравши депутатом Верховної Ради УРСР.

Значна увага в роки п’ятирічок приділялася підготовці технічно грамотних кадрів. У 1929 році в Ровеньках відкрився філіал Краснолуцького гірничого технікуму, а потім — вищі інженерні курси по підготовці спеціалістів.

Тисячі гірників пройшли складний шлях від малописьменного робітника до інженерно-технічного працівника, керівника виробництва.

Так, П. М. Барабанщиков до революції був неписьменним. Працював у шахті з 1913 року. Радянська влада дала можливість робітникові вчитися. Спочатку навчався в лікнепі, потім на курсах по підготовці спеціалістів. Ударник першої п’ятирічки П. М. Барабанщиков у 1930 році був висунутий на посаду начальника шахти, закінчив Промакадемію. Такий шлях пройшло багато шахтарів-ровеньківців.

У 1940 році в місті було відкрито гірничий технікум.

Центром культурно-освітньої роботи серед населення став збудований у 1934 році міський Будинок культури. Широкого розмаху набирає художня самодіяльність. Тільки в місті працювало понад 50 гуртків. Одним із кращих був ансамбль пісні і танцю середньої школи № 1. У місті було відкрито також клуб піонерів. Працював кінотеатр. Було організовано редакцію місцевого радіомовлення. В 1941 році районна газета «Вперед» відзначила 12-у річницю з дня виходу першого номера. Широко пропагували твори радянських письменників бібліотеки при Будинку культури і червоних кутках на підприємствах.

Піклування партії і уряду окрилювало гірників, запалювало їх на нові трудові перемоги. В 1940 році ровеньківські шахтарі видобули 2100 тис. тонн антрациту. Це був чималий вклад у справу зміцнення економіки країни.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: РОВЕНЬКИ, місто, Луганська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Продовження
З першого дня Великої Вітчизняної війни лозунг «Все для фронту, все для перемоги!» став основним законом життя трудівників міста.

У липневі дні 1941 року в міському парку культури і відпочинку відбулися багатолюдні мітинги, присвячені проводам ровеньківців на фронт. Відразу після мітингів майбутні захисники Батьківщини йшли в Луганськ, де формувалася шахтарська дивізія. Понад 60 проц. комуністів і комсомольців Ровеньок взялися за зброю в перші дні війни. Серед них були гірники І. Є. Довженко, К. І. Сереженко, майстер зв’язку Д. X. Друпов, учитель П. А. Семенко, бухгалтер П. П. Клименко і багато інших.

В місті створювалося народне ополчення. Незабаром в його рядах налічувалося 6500 чол. У шахтах Ровеньок, ставши на зміну гірникам, які пішли на фронт, працювали ветерани праці, жінки, підлітки. Незважаючи на труднощі воєнного часу, шахти не знижували темпів роботи. В липні 1941 року середньодобовий видобуток вугілля по тресту «Фрунзевугілля» зріс проти травня того самого року на 500 тонн.

«У моїй бригаді,— згадує кадровий робітник бригадир А. М. Скляров,— працювало п’ять чоловіків, дев’ять жінок і підлітків. Середньозмінний наряд становив 65 тонн. Він був розрахований на бригаду професійних гірників. Проте я не пам’ятаю такого дня, щоб ми не виконали завдання. Жінки і підлітки в роботі не відставали від кадрових шахтарів. Ні артилерійські обстріли, що почалися, коли фронт наблизився до міста, ні нальоти ворожої авіації не зломили бойового духу шахтарів і шахтарок».

Для потреб фронту працювали й інші промислові підприємства міста. Робітники центральних електромеханічних майстерень і Ровеньківської МТС почали виготовляти корпуси мін і організували ремонт стрілецької зброї. Вже за перший рік війни вони виготовили 14 тис. корпусів мін і відремонтували понад 100 тис. гвинтівок. Робітники Ровеньківської МТС виявили велику винахідливість, пристосувавши верстати для виготовлення окремих частин стрілецької зброї. Ровеньківський хлібозавод щодня давав для фронту 3 тонни сухарів.

Виявляючи високе почуття любові до Батьківщини і героїчної Червоної Армії, комсомольські організації району зібрали протягом першого року війни на будівництво танкової колони ім. Ленінського комсомолу 242 тис. крб. Понад 100 тис. крб. було внесено на будівництво авіаескадрильї. Всього ж за роки війни трудящі Ровеньок з своїх особистих заощаджень внесли в фонд нашої перемоги 30 млн. крб. Тисячі ровеньківців брали участь у спорудженні оборонних рубежів на річці Міус і в інших районах.

У серпні 1941 року фашистські війська наблизилися до Донецького басейну. Почалася евакуація всього цінного устаткування. Верстати, підйомні машини, насоси, мотори вантажили на залізничні платформи і вивозили вглиб країни. Проте ворога було спинено біля воріт Донбасу, і підприємства міста працювали далі у важких умовах прифронтової смуги.
У ці грізні дні в Ровеньківський райком партії і райком комсомолу надходили щодня сотні заяв від трудівників з проханням послати їх на фронт. Удень і вночі тривали роботи на будівництві оборонних рубежів навколо міста. Комсомольці обслуговували військові госпіталі. Молоді патріоти — Клара Стрюк, Зіна Филипенко, Анатолій Пушкаренко —ходили в розвідку, доставляючи радянському командуванню цінні відомості. Валя Фартушна, яка кілька разів переходила лінію фронту, загинула смертю хоробрих.

Але гітлерівцям вдалося прорвати нашу оборону. 18 липня 1942 року фашисти зайняли Ровеньки. Напередодні окупації ворожі бомбардувальники протягом чотирьох днів бомбили місто. Під час нальотів загинуло понад дві тисячі мирних громадян.

З приходом окупантів у місті почалися арешти і розстріли. Було по-звірячому замучено залишених для підпільної роботи комуністів П. К. Анащенка, В. Д. Луганського, І. П. Родіонова, А. Я. Проценка і командира партизанської групи С. Я. Яковлева.

Проте ровеньківців не зломили розстріли і арешти. На шахті «Михайлівна» Р. А. Долголенко та його син Петро організували саботаж виконання розпоряджень німецького командування. Населення міста уперто зривало наказ бургомістра про відновлення робіт на шахтах. За це у вересні 1942 року було заарештовано близько 150 ровеньківських гірників.

На шахті № 5 патріоти зірвали пуск підстанції. Ризикуючи життям, робітники заховали від гітлерівців 15 електромоторів, кабель, трансформатори та інше електроустаткування.

Розлючені фашисти і далі жорстоко розправлялися з населенням. За час окупації Ровеньок вони розстріляли і замучили 832 чоловіка, вигнали на каторгу в Німеччину сотні людей. В самому лише Михайлівському таборі (за 6 км на захід від Ровеньок) за півмісяця до визволення міста гітлерівці вбили 117 полонених червоно-армійців. Багато ув’язнених померло від хвороб і виснаження.

6 лютого 1943 року в одну з камер гестапівської тюрми, що містилася в підвалі Ровеньківської районної лікарні, штовхнули змучених катуваннями юнаків і дівчат. Серед них були члени краснодонської підпільної комсомольської організації

«Молода гвардія» Люба Шевцова, Олег Кошовий, Семен Остапенко, Віктор Суботін, Дмитро Огурцов. Молодогвардійці стійко трималися до останніх хвилин життя, зберігаючи віру в перемогу свого народу. Олег Кошовий на допиті у шефа ровеньківської польової жандармерії Вернера під час жорстокого катування вигукнув: «Однаково ви загинете, фашистські гади! Крах приходить вам, а наші вже близько!». Побитих, змучених під час допитів членів «Молодої гвардії» гітлерівські кати розстріляли в Гримучому лісі напередодні визволення міста.

17 лютого 1943 року війська Південно-Західного фронту визволили Ровеньки від німецько-фашистських загарбників. У боях за місто брали участь частини 203-ї стрілецької дивізії (командир полковник Г. С. Зданович), 333-ї стрілецької дивізії (командир полковник М. І. Матвеев), а також 39-а танкова бригада (командир полковник Ф. В. Румянцев) і 56-а мотострілецька бригада (командир підполковник О. Я. Кравцов). На міській площі відбувся мітинг, присвячений зустрічі з воїнами-визволителями. Після мітингу населення міста і воїни Радянської Армії взяли участь у похороні патріотів, розстріляних у Гримучому лісі. їх останки було перенесено у сквер, названий пізніше Молодогвардійським.

Величезної шкоди завдали гітлерівські загарбники Ровенькам. Центр міста було перетворено в руїни. Спалено будинки трьох шкіл, Держбанку, Будинку політичної освіти, десятків магазинів. Відступаючи, гітлерівці висадили в повітря залізничний вокзал, маслозавод, елеватор, будинок пункту «Заготзерно», цілком знищили державний борошномельний завод. Було виведено з ладу всі вугільні підприємства. Загальна сума шкоди тільки по тресту «Фрунзевугілля» становила 50 млн. карбованців.

У перші дні після визволення міста комуністи організують трудящих на ліквідацію наслідків окупації. Життя в місті набуває нормального ритму. Буквально другого дня після визволення міста учні прийшли на подвір’я своїх зруйнованих шкіл. Відбудовні роботи проходили вдень і вночі. Восени 1943 року почалося навчання в загальноосвітніх школах міста, гірничому технікумі, школі ФЗН. Через кілька днів після визволення Ровеньок почали працювати районна лікарня, магазини, клуб. 19 лютого вийшов перший після вигнання окупантів номер газети «Вперед». Почав працювати радіовузол. У березні 1943 року однією з перших в Ровеньках була пущена шахта № 10 «Роза». Потім до ладу діючих стала шахта № 59. Наприкінці 1943 року на цій шахті вперше в районі після визволення було освоєно врубову машину. Її повів комсомолець Г. Бєляєв. Юнак виконував по дві норми за зміну. За десять місяців він нарубав 67 тис. тонн вугілля і навчив водити врубову машину більш як 20 своїх товаришів.

Над шахтами взяла шефство комсомольська організація міста, очолювана колишнім учасником Краснодонського підпілля М. Т. Щищенком. В Ровеньки за комсомольськими путівками прибували сотні ентузіастів, випускників ремісничих училищ і шкіл ФЗН. У 1944 році в Ровеньках уже працювало 50 комсомольсько-молодіжних бригад. За рік після визволення міста вони видобули понад план більше 24 ешелонів вугілля. За ударну працю і перевиконання плану видобутку вугілля в 1944 році дев’ять комсомольсько-молодіжних бригад було нагороджено почесними грамотами ЦК ВЛКСМ4, а комсомольці Б. Бєліков і М. Стежников з шахти № 28 «Венгерівка» удостоєні ордена Трудового Червоного Прапора.

Активну участь у відбудовних роботах брали жінки. Вони успішно оволодівали шахтарськими професіями. Робітниці В. Цупко, М. Буравко, Є. Филипенко виконували по півтори норми.

Старий гірник Лобівського шахтоуправління Т. Р. Ковтун звернувся з закликом до пенсіонерів стати на трудову вахту. «Я пропрацював на шахті тридцять років,— писав він у своїй заяві на ім’я начальника шахтоуправління.— Держава мене добре забезпечила. Але тепер я не можу сидіти, склавши руки». Слідом за Т. Р. Ковтуном у вибій пішли десятки літніх шахтарів.

Про ровеньківських новаторів заговорили в Донбасі. Зарубник шахти № 28 «Венгерівка» Л. Т. Голоколосов розробив і впровадив новий метод нарізування лав. Працюючи по-новому, Л. Т. Голоколосов за 1944 рік виконав п’ять річних норм. Він був удостоєний Державної премії.

Про темпи відбудовних робіт можна судити з того, що в тресті «Фрунзевугілля» на кінець війни вже діяло 13 вугільних підприємств з середньодобовим видобутком 2600 тонн. Значних успіхів було досягнуто в справі механізації цього процесу і підвищення продуктивності врубових машин. У 1945 році механізований видобуток по тресту становив 82,6 проц., а продуктивність врубових машин перевищила планову на 34,5 процента.

Поряд з вугільними відбудовувалися і інші промислові підприємства. Після визволення від окупантів було створено і пущено цехи: паперовий, гвоздильний та інші. Став до ладу також шкіряний завод.

Мужньо билися ровеньківці на фронтах Великої Вітчизняної війни. Безсмертний подвиг учинив на Житомирщині колишній ровеньківський робітник, командир 64-ї гвардійської танкової бригади, комуніст О. Ф. Бурда. До призову в Червону Армію О. Бурда працював слюсарем на шахті № 15 «Ударник». Потім він закінчив танкове училище і в перший день Великої Вітчизняної війни вже воював з ворогом. Його танкісти билися під Москвою, на Орловсько-Курській дузі, визволяли Україну. 24 квітня 1944 року в районі населеного пункту Цибулевого Житомирської області штаб його танкової бригади був оточений гітлерівцями. В руки ворога могли потрапити цінні документи.

І тоді командир бригади О. Ф. Бурда в своєму танку Т-34 вступив у бій з дванадцятьма ворожими «тиграми». Бій був нерівний. Увесь радянський екіпаж загинув, але зате штабні машини вирвалися з вогневого кільця.

Посмертно О. Ф. Бурді було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Колишній вибійник В. А. Трушин командував 61-м гвардійським стрілецьким полком. Беручи участь у прориві оборони противника біля села Калнуяй Литовської РСР, 6 жовтня 1944 року полк під командуванням В. А. Трушина завдав ворогові великих втрат у живій силі і техніці. Указом Президії Верховної Ради СРСР В. А. Трушину було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, проте повідомлення про це не застало вже героя живим. З великими почестями його було поховано в Кудіркос-Науместіс Литовської РСР.

Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні також вихованці партійної і комсомольської організацій Ровеньок підполковник С. І. Титаренко, майори М. М. Покачалов, А. А. Мален, П. В. Бєліков, старший лейтенант В. Є. Ярцев.

На ознаменування річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників вибійник шахти № 28 «Венгерівка» Л. Т. Голоколосов виконав змінне завдання на 3500 проц. 16 вересня 1945 року обласна газета «Ворошиловградская правда» повідомила про те, що вибійник шахти ім. М. Щорса Михайлівського шахтоуправління Є. Є. Петченко цілий тиждень виробляв по 5—6 норм за зміну. В 1947 році Є. Є. Петченкові було присвоєно звання почесного шахтаря, а через рік — Героя Соціалістичної Праці. Протягом двох років він виконав вісім річних норм.

Серед передових шахтарів був і врубмашиніст шахти № 3 ім. Ф. Е. Дзержинського Іван Пилипович Ізотов. Його, представника шахтарської гвардії, трудящі Ровеньківського виборчого округу в 1946 році обрали депутатом Верховної Ради СРСР.

Вступаючи в післявоєнну п’ятирічку, творчо підходили до розв’язання поставлених перед ними завдань ровеньківські шахтарі. Гірники-новатори Є. Є. Петченко з Михайлівського шахтоуправління і А. Я. Сасунов шахти № 28 «Венгерівка» внесли чималий вклад в удосконалення організації праці у вибої. В результаті цього бригадир прохідників А. Я. Сасунов почав проходити з своєю бригадою за місяць 65— 90 погінних метрів штреку при плановому завданні 30 погонних метрів.

Починання новаторів Є. Петченка і А. Сасунова швидко поширилося по всіх шахтах Донбасу.

Велику роль в удосконаленні форм організації праці відіграла постанова Ради Міністрів СРСР від 12 липня 1950 року «Про підвищення продуктивності праці, поліпшення організації виробництва і зміцнення технічного керівництва на шахтах Донбасу». Уряд запропонував вести роботи в лавах за графіком — один цикл на добу. Запроваджувалися змінні комплексні бригади.

Переведення лав на циклічну роботу дало добрі результати. Наприклад, 13-а лава шахти № 54 в серпні 1952 року за 31 день виконала 31 цикл. З лави завдовжки 78 метрів щодоби виймали 245—250 тонн вугілля замість 180—200 тонн. Уже в 1952 році на шахтах тресту «Фрунзевугілля» окремі лави замість одного циклу виконували за добу півтора-два цикли.

У місті тривало будівництво нових вугільних підприємств. Першою новобудовою післявоєнних років стала пущена в 1955 році шахта № 1—2 «Ровеньківська», найбільш механізована в тресті «Фрунзевугілля».

Важливими історичними віхами в житті ровеньківців, як і всього радянського народу, були XX—XXII з’їзди КПРС. Гірники тресту «Фрунзевугілля» одними з перших у Луганській області включилися в соціалістичне змагання за гідну зустріч XX з’їзду КПРС. У дні, коли вся країна готувала трудові подарунки з’їздові, в Ровеньках закінчували будівництво семи капітальних шахт. До ладу діючих вступили нові вугільні підприємства.

П’ятдесяті роки невпізнанно перетворили Ровеньки. Розширилися межі міста. В південно-західній його частині виросли сучасні багатоквартирні будинки селища Чернігівського, а з півночі приєдналося селище Київське. Біографія міських окраїн розпочалася в 1956 році, коли на заклик партії і по велінню своїх сердець сюди прибула молодь з різних областей України. У будівництві комсомольських шахт у Ровеньках взяло участь 6 тис. комсомольців і молоді, посланців Києва, Херсона, Чернігова і Луганська. їхніми руками поблизу міста було споруджено п’ять комсомольських шахт: «Київські-комсомольські» № 1 і № 2, «Чернігівська-комсомольська», «Херсонська-комсомольська» і «Луганська-комсомольська».

Серед молодих будівників розгорнулося соціалістичне змагання. Прохідницька бригада А. Малуша на будівництві шахти «Київської-комсомольської» № 1 за місяць виконала обсяг робіт, розрахований на два місяці. Перший успіх окрилив, і посланці Києва звернулися з закликом почати змагання за дострокове завершення будівництва комсомольських шахт.

Несприятлива осінь 1956 року ставила перед молодими будівниками шахт одну перешкоду по одній. Тільки прохідники шахти «Київська-комсомольська» № 1 заклали шийку ствола, линула злива. Два дні бушувала стихія. Каламутні потоки води затопили ствол. Коли дощ перестав, прохідники бригади А. Мовчанюка мали вирішити, що робити далі. Час не чекав. Треба було відкачувати воду, але близько не було насосів. І. Кравченко запропонував вичерпувати воду відрами.

Холодний вітер пронизував до кісток. Промок одяг. Зціпивши зуби, працювали хлопці. Понад тисячу відер води вичерпали вони з ствола. Шлях до підземних глибин було відкрито. Так було здобуто перемогу, і в ній велика заслуга належала шахтареві І. Кравченку, демобілізованому матросу Балтійського флоту, який прибув у Донбас за путівкою Київського обкому комсомолу. 16 лютого будівництво облетіла радісна звістка: на 130-му метрі прохідники натрапили на вугілля.

Трудовий ентузіазм зростав. Дружно працювала бригада, в якій тон задавали І. Кравченко і М. Невідомський. За добу бригада проходила по 5 погонних метрів ствола при плані 1,7 погонного метра. Три цикли за день стали законом для молодих будівників шахт.

Радісним був день 22 квітня 1957 року. Комсомольці закінчили проходження першого ствола. А в День шахтаря, 25 серпня 1957 року, колектив шахти «Київська-комсомольська» № 1 достроково рапортував про здачу її в експлуатацію. Посланці комсомолу додержали свого слова.

За швидкісне будівництво і введення в дію вугільних шахт комсомол України було нагороджено орденом Леніна. Серед кращих орденами і медалями було відзначено і будівників ровеньківських шахт. Бригадир передової комсомольської бригади шахтопрохідників І. Кравченко був удостоєний ордена Леніна, бригадир прохідників В. Бережний, бригадир штукатурів Н. Задоєнко, прохідник М. Невідомський і багато інших були нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани» і медалями СРСР.

Роки семирічки — роки бурхливого зростання вугільної промисловості Ровеньок. Знання, праця і вміння шахтарів були спрямовані на те, щоб добитися дальшого зростання середньодобового видобутку, поліпшити всі техніко-економічні показники в роботі вугільних підприємств і тресту в цілому.

Починаючи з 1958 року, в Ровеньках проводяться роботи по реконструкції вугільних підприємств, що передбачають об’єднання дрібних шахт, будівництво нових поверхневих комплексів, а також механізацію і автоматизацію виробничих процесів.

Лише за роки семирічки на ровеньківських шахтах більш як у три рази зросло число вугільних комбайнів, врубових машин і важких електровозів. У виробництво впроваджено потужні вугільні струги УСБ-1, застосовуються найновіші досягнення автоматики і телемеханіки. Все це позитивно позначилося на роботі вугільних підприємств. Ось лише деякі цифри, що характеризують досягнення гірників тресту «Фрунзевугілля» за семирічку. Середньодобовий видобуток зріс на 7051 тонну, темпи підготовчих робіт за цей час зросли більш як у три рази. План по продуктивності праці виконано в 1963 році, план по видобутку — на два місяці раніше строку, видобуто понад план більше мільйона тонн антрациту.

З початку семирічки серед промислових підприємств міста немає відстаючих. У ці роки народилися нові вищі рекорди. Відзначаючи 93-ю річницю з дня народження В. І. Леніна, бригада прохідників шахти № 1—2 «Ровеньківська» А. О. Оверченка пройшла за місяць 320 погонних метрів штреку. Таких темпів у тресті «Фрунзевугілля» раніше не досягала ні одна бригада. Через рік, у квітні 1964 року, бригада швидкісника А. О. Оверченка пройшла 402 погонні метри. На шахту № 1—2 «Ровеньківська» приїздили вчитися з інших шахт. Досвід бригади А. О. Оверченка допоміг бригаді комуніста А. Г. Свистова з шахтоуправління № 6—7 «Дар’ївського» добитися найвищої продуктивності по комбінату «Донбасантрацит». У листопаді 1964 року ця бригада пройшла 805 погонних метрів двоколійного відкаточного штреку.

1 вересня 1965 року стало відомо про нові виробничі досягнення бригади прохідників М. Є. Проніна з шахти № 1—2 «Ровеньківська». За місяць вона пройшла 550 метрів квершлагу. Цим було перевершено всесоюзний рекорд прохідників бригади В. І. Хренова з шахти ім. XXII з’їзду КПРС тресту «Кадіїввугілля».

У 1966 році в місті працювали вже 120 бригад і 5759 ударників комуністичної праці. Трудові успіхи гірників високо оцінили Комуністична партія і Радянський уряд. За видатні заслуги у виконанні завдань семирічного плану і досягнення високих техніко-економічних показників у роботі Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Соціалістичної Праці бригадирові робітників очисного вибою шахтоуправління № 4—5 «Дар’ївське» М. П. Третьякову, 150 робітників та інженерно-технічних працівників тресту «Фрунзевугілля» було нагороджено орденами і медалями.

Шахтарі міста підтримують дружні відносини з колегами по професії за рубежем. Одним з характерних прикладів є дружба гірників другої дільниці шахтоуправління № 4—5 «Дар’ївське» тресту «Фрунзевугілля» з болгарськими шахтарями дільниці № 4 рудника «Мерічлері». Машиніст врубової машини шахтоуправління №4—5 «Дар’ївське» В. І. Буйновський у складі радянської делегації, на запрошення ЦК профспілки шахтарів і металургів Болгарії, побував у цій країні. Мета поїздки — обмін досвідом роботи.

В. І. Буйновському було про що розповісти болгарським шахтарям. Він працює на дільниці, якій присвоєно звання комуністичної праці. Болгарські гірники вирішили також боротися за почесне звання. Тепер радянські і болгарські друзі часто обмінюються листами, телеграмами, діляться своїми успіхами, розповідають про трудові будні.

Новими трудовими успіхами зустріли трудівники Ровеньок XXIII з’їзд КПРС. На форумі комуністів України були посланці міської партійної організації — про-хідник-швидкісник А. Г. Свистов, заслужений лікар республіки А. Г. Вороніна і перший секретар міського комітету КП України В. П. Мішин. У роботі XXIII з’їзду КПРС брав участь керуючий трестом «Фрунзевугілля» М. К. Косарев.

З великим піднесенням трудяться гірники Ровеньок у новій п’ятирічці (1966— 1970 рр.). Шахтарі тресту «Фрунзевугілля» достроково, 22 грудня, завершили план ювілейного року. За два роки вони видали понад план близько 400 тис. тонн палива.

Ставши на трудову вахту на честь 50-річчя Великого Жовтня, бригада комуністичної праці, очолювана Г. І. Моцаком (шахта № 3 «Дар’ївська») за 31 робочий день (з 1 по 5 вересня 1967 р.) комплексом «КМ-87С» нарубала по 1283 тонни на робітника по забою.

ЦК КП України, Рада Міністрів УРСР поздоровили гірників з досягненням визначного виробничого успіху. Колективу шахти № З «Дар’ївська» було присуджено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Міністерства вугільної промисловості УРСР, а бригаді комуніста Г. І. Моцака — перехідний Червоний прапор Міністерства вугільної промисловості СРСР.

Натхненні рішеннями XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, ровеньківці зосереджують свою увагу на дальшому піднесенні економіки, культури, зростанні добробуту радянських людей.

Невпізнанно змінилися Ровеньки за післявоєнні роки. В 1963 році вони стали містом обласного підпорядкування. Територія міста становить 60 кв. км, житловий фонд — 709,521 тис. кв. метрів (у т. ч. громадський — 298,865 тис. кв. метрів). Тільки в роки семирічки ровеньківці дістали від держави понад 160 тис. кв. метрів житла. Там, де до революції були низенькі, вкриті соломою хатки і землянки, піднеслися красиві багатоповерхові будинки.

Багато зроблено по впорядкуванню і озелененню вулиць робітничих селищ. Гордістю ровеньківців став красень-сквер на вулиці В. І. Леніна. Вирощені на штучному грунті, в ньому щовесни надягають біле вбрання каштани.

Улюбленим місцем відпочинку трудівників став також лісопарк з двома мальовничими ставками. В глибині лісу, серед високих дубів і кучерявих кленів, розташоване маленьке містечко з фонтанами, водним басейном. Це — піонерський табір міськкому профспілки працівників вугільної промисловості. А до 50-річчя Радянської влади в південно-західній частині міста, недалеко від шахти № 71, закладено фруктовий сад площею 200 га, споруджується ставок з дзеркальною поверхнею 10 га.

Місто має розвинуту водопровідну і каналізаційну сітки. Триває його газифікація.

Поліпшення матеріального добробуту трудящих супроводилося в роки семирічки зростанням товарообороту і розширенням сфери побутового обслуговування населення.

Якщо в 1963 році товарооборот магазинів міста становив 46,6 млн. крб., то в 1967 році він збільшився до 51,1 млн. крб. За два роки п’ятирічки ровеньківцям було продано 2192 холодильники, 3666 телевізорів, 195 піаніно, 62 автомашини, 5383 пральні машини.

Партія і уряд виявляють велике піклування про зміцнення здоров’я трудящих. Про це свідчать і приклади з життя шахтарського міста Ровеньок. 180 лікарів і 784 середні медичні працівники обслуговували в 1966 році 9 лікарень, поліклініку на 550 щоденних прийомів, родильний будинок, кістковотуберкульозний санаторій і грязеводолікарню. До послуг трудящих також 9 аптек, станція переливання крові і станція «Швидкої допомоги». Для наймолодших жителів міста відкрито 13 дитячих садків і 6 ясел на 2005 тис. дітей.

Відзначаючи великі заслуги в розвитку охорони здоров’я, Президія Верховної Ради УРСР присвоїла почесне звання заслуженого лікаря УРСР завідуючим відділеннями лікарень А. Г. Вороніній і Я. У. Лобковій. Великою повагою в місті користується і найстаріший лікар У. Г. Пащук, який присвятив 40 років свого життя охороні здоров’я шахтарів. В ювілейні дні 1967 року йому також присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.

Великих успіхів досягнуто в розвитку народної освіти. В 1966 році в місті працювали 13 загальноосвітніх і 5 шкіл робітничої молоді, школа-інтернат, гірничий технікум, 2 професійно-технічні училища, дитяча музична школа.

В Ровеньках працює понад 600 учителів. Кращі з них удостоєні звання відмінників народної освіти. Це хімік Н. П. Свистунова, історик К. П. Бойко, географ О. П. Черненко, філолог О. В. Білоусов, учителька молодших класів Л. М. Котенко та ін.

Понад 30 років присвятив школі комуніст К. Г. Забранюк. Він відомий і як чудовий пропагандист, депутат міської Ради депутатів трудящих, учасник художньої самодіяльності. К. Г. Забранюк — перший почесний громадянин міста. Це високе звання було присвоєно йому 3 жовтня 1965 року, коли наша країна вперше відзначала День учителя. 42 роки пропрацював учитель М. Г. Любченко. Свою багаторічну працю географа він узагальнив у книзі «Метеорологічні спостереження в школі», виданій у Києві в 1962 році.

У системі заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я трудящих, розвиток їх фізичних здатностей, важливе місце займає спорт. У 1966 році в Ровеньках було 18 тис. фізкультурників, об’єднаних у 56 колективів спортивних товариств «Спартак» і «Авангард». Працюють 2 спортивні школи. З 20 видів спорту, що культивуються в Ровеньках, особливу популярність здобули легка атлетика, футбол, баскетбол і гімнастика.

У 1967 році міська футбольна команда стала чемпіоном області і золотим призером України. їй надано право виступати на першість СРСР серед команд — майстрів класу «Б».

У місті є 5870 спортсменів-розрядників. За межами Луганщини відомі імена майстрів спорту СРСР гімнаста Ю. С. Мойсеева, важкоатлетів призера країни Г. М. Дяченка і Б. І. Прусса.

Спортивна база міста складається з стадіону, 16 спортивних залів, 95 волейбольних і 40 баскетбольних майданчиків, 26 футбольних полів.

Велику культурно-масову роботу серед трудящих проводять культурно-освітні установи. В місті працюють Палац культури ім. М. Горького, два кінотеатри, вісім клубів, 15 бібліотек і 20 літніх агітмайданчиків. Особливою популярністю жителів міста користується Палац культури. В ньому часто відбуваються тематичні вечори, вшановування новаторів виробництва, молодіжні бали, кінофестивалі, огляди художньої самодіяльності.

За післявоєнні роки місто Ровеньки значно розширило культурні зв’язки. На гастролі до шахтарів приїздять артисти майже всіх союзних республік.

Тісні зв’язки підтримують ровеньківці із спілкою письменників України, багатьох письменників радо приймали у своєму місті, а Миколу Бажана двічі обирали депутатом Верховної Ради УРСР.

Колективи художньої самодіяльності Палацу культури — неодноразові учасники республіканських оглядів народних талантів. Успішно виступав на обласному огляді «Театральна весна 1966 року» драматичний гурток. В його репертуарі — «Барабанщиця» А. Салииського, «Чужа дитина» В. Шкваркіна, «П’ять вечорів» А. Володіна, «Втрачений син» Г. Арбузова та інші п’єси радянських драматургів. Серед учасників колективу чимало ветеранів самодіяльної сцени. Так, 45 років бере участь у спектаклях старий робітник П. В. Білоусов.

У місті 7,5 тис. чол. присвячують вільний час самодіяльному мистецтву.

Серед ровеньківців — любителів мистецтва — відомий самодіяльний художник і скульптор учитель С. Ф. Пирогов. Його роботи не раз експонувалися на обласних, республіканських, союзних і всесвітніх виставках самодіяльних художників, а за картину «Зайшов додому» він одержав у 1948 році першу Всесоюзну премію. У 1960 році роботи С. Ф. Пирогова були представлені в місті Сосновиці (Польща) і відзначені Дипломом 2-го ступеня. У травні 1965 року в Ровеньках були організовані виставки робіт цього цікавого майстра, присвячені 20-річчю перемоги над фашистською Німеччиною і 50-річчю Радянської влади. У художника чимало послідовників.

У місті працює любительська студія образотворчого мистецтва, художники-любителі відображають у своїх творах революційне минуле Ровеньок. Члени любительської кіностудії готують кінонариси про сучасне місто, його людей.

Міцно ввійшов у життя трудівників міста народний університет культури з двома факультетами — літературним і мистецтвознавчим, який працює вже майже 10 років.

Крім того, функціонують народна музична школа, університет педагогічних знань для батьків і спеціальний університет з питань культури для юнацтва.

Виховання нової людини на кращих зразках трудового героїзму лягло в основу нових традицій. Однією з них стало свято трудової слави. На міській площі на честь переможців соціалістичного змагання підносяться прапори, засвічуються зірки пошани. Трудівникам, які найбільше відзначилися, присвоюється почесне звання «Героя праці нашого міста». На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції засновано Книгу трудової слави. До неї записуються імена переможців змагання. У листопаді 1965 року у місті відкрито історико-краєзнавчий музей, якому присвоєно звання народного, у 1967 — музей пам’яті загиблих молодогвардійців.

Доброю традицією стало також урочисте вручення юнакам і дівчатам комсомольських квитків у сквері Молодогвардійців. Тут же біля пам’ятника-обеліска зустрічають світанок після шкільного балу випускники.

Свято оберігають ровеньківці пам’ятні місця свого міста. В 1965 році в день 20-річчя перемоги над гітлерівською Німеччиною в Гримучому лісі на місці страти героїв-молодогвардійців було встановлено гранітний монумент, а в Молодогвардійському сквері — гранітний обеліск, біля підніжжя якого запалено вічний вогонь.

Зростає, набирає сили шахтарське місто. Його майбутнє зв’язане з дальшим розвитком підприємств вугільної промисловості Донбасу. На кінець п’ятирічки виробнича потужність тресту «Фрунзевугілля» зросте до 27 тис. тонн антрациту на добу. В роки п’ятирічки буде збудовано нові потужні вугільні підприємства. Стане до ладу взуттєва фабрика потужністю понад 3 млн. пар взуття на рік. Далі розвиватимуться початі наприкінці семирічки роботи по газифікації і поліпшенню водопостачання.

Ровеньківці славлять своє місто ділами, звіряючи їх з рухом країни вперед. Вони сповнені сил і рішимості під керівництвом ленінської партії внести свій вклад у будівництво комунізму.

Я. П. ГРИЦАЄНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: РОВЕНЬКИ, місто, Луганська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З другої теми
Марья Сергевна писав:Приветствую!
Помогите найти населенный пункт Козабеловка. Это где-то в промышленной части Украины.
Буду благодарна за любую информацию и об истории поселения.
Благодарю.
DVK_Dmitriy писав:Задайте поиск Поселок Козабеловский и всё найдёте.
Поселок Козабеловский (почтовый адрес: Ровеньки-8) входит в состав Ровеньковского горсовета, он расположен между балками: Бирючьей (начинается около нефтебазы ГП «Ровенькиантрацит»), Медвежьей (Благовещенской) и Вишневецкой (Козабеловка).
Согласно заметкам Ивана Сулина, поселок основан в 1854 году («Сборник области Войска Донского Статистического комитета». Выпуск 7, 1907 г., г.Новочеркасск). В книге В.И.Высоцкого «Исторические аспекты топонимов Луганщины» (Луганск. Шлях. 1999 г.) на стр. 59 читаем: «В состав города сегодня входит с. Козабеловка. Поселение расположено на р.Вишневецкой. Оно создано в 1854 году итальянским купцом Козабелло. Позднее оно было куплено известным краеведом, автором 5-ти томного труда „Область войска Донского по переписи 1879 г.“ Семеном Филипповичем Номикосовым.» Во втором издании книги (2003) информации о поселке не содержится.
На чем основывается информация о покупке итальянским купцом Козабелло войсковых земель и об основании поселка, неизвестно, однако «итальянский» след прослеживается в книге «По Екатерининской железной дороге» (Выпуск 11, г.Екатеринослав, 1912г., стр. 301): «На расстоянии 5 верст от п. (поста) Стахеево находится пост Козабеловка, получивший название от находящегося вблизи поселка того же имени, представляющего искажение итальянских слов casa bella (прекрасный дом)» (орфография оригинала). Как появилась «итальянская» версия происхождения названия, непонятно.
В Ростовском государственном архиве обнаружен «Геометрический специальный план Войска Донского Миусского округа», в котором читаем: «Дачи поселка Козабелово, со всеми землями, отведенными к нему по проекту Межевой комиссии, утвержденному Военным Советом в 11-й день июня 1855 года из общих Войсковых земель во владение Гундоровской станицы подполковника Филиппа Мануйлова, сына Номикосова, а за смертью его ныне наступившей вдовы его Марии Павловой дочери и несовершеннолетнему сыну Семену Филиппову Номикосовым». Таким образом, из документа следует, что ни у какого итальянского купца С.Ф.Номикосов поместье не покупал. Земля была выделена из общих Войсковых земель казачьему подполковнику Ф.М.Номикосову, а после его смерти была унаследована вдовой и сыном.
Поместье было обмежовано 31 августа 1856 года младшим землемером — хорунжим Яковом Рудаковым. Размер владения был следующий: пашенной земли — 58 десятин, степь — 120 десятин, сенокосы — 526 десятин, лес дровяной и кустарный — 45 десятин; под домостроениями и огородами — 11 десятин, каменистой — 14 десятин и 400 саженей, под балками — 18 десятин и 620 саженей. Всего 792 десятины и 2.020 квадратных саженей. (Десятина — русская поземельная мера, равнялась 2.400 кв. саженей, или 1,0925 га.)
Неудобной земли (каменистой и под балками) было 32 десятины и 2.020 кв. саженей, остальные 760 десятин были выделены из расчета 20 десятин на одну душу мужского пола, принадлежащую владельцу. Подполковнику Ф.М.Номикосову принадлежали 38 душ мужского пола в хуторе Березовском Гундоровской станицы, они и были переселены в поселок Козабеловский. На них помещику выделили 760 десятин войсковой земли.
Таким образом, первыми жителями поселка были крепостные крестьяне хутора Березовского Гундоровской станицы. Более точную дату основания поселка еще предстоит уточнить. Сегодня же предлагается считать днем рождения поселка 11 июня (по старому стилю) 1855 года (именно в тот день был утвержден проект на выделение земли).
Еще одним аргументом против основания поселка итальянским купцом является порядок землевладения в Области Войска Донского. Земля в Войске Донском была неприкосновенна и находилась в общественной собственности, поэтому принадлежать кому бы то ни было со стороны она не могла. До издания в 1835 году положения о Войске Донском в области не существовало наследования права собственности на землю. Она переходила от отца к сыну на том основании, на каком при общинном владении участок, обрабатываемый тем или иным лицом, после его смерти оставался в пользовании его семьи. По положению, продажа земли разрешалась только лицам казачьего происхождения. Продать участок итальянцу могли только в том случае, если он был казаком. Продавать войсковые земли в «посторонние руки» было разрешено только в 1868 году.
Жители поселка до 1861 года были крепостными крестьянами. Они занимались сельским хозяйством. С открытием залежей антрацита и началом его добычи в поселке открылись угольные шахты. В книге «Полное географическое описание нашего отечества» под редакцией В.П.Семенова-Тянь-Шанского (С.-Петербург, 1910г.) находим такие сведения: «Верстах в 5 к юго-западу от села Ровенек, на рч. (речке) В.Вишневецкой расположен поселок Козабеловский, в окрестностях которого на руднике "Н.Д.Стахеева и К" добывается ежегодно до 1 млн. п. (пудов) антрацита; верстах в 2-х ниже Козабеловского, близ поселка Кашино-Вишневецкого, лежит рудник М.А.Шульгина, на котором добывается ежегодно до 160 т.п. антрацита».
Из «Памятной книжки Области Войска Донского» за 1868 год следует, что «к Ровенецкой волости принадлежат поселки: Номикосово-Козабеловский при балке Вишневецкой, от окружной станицы — 157 верст, дворов — 22, жителей — 57 мужскаго, 63 женскаго пола».
Согласно Клировой ведомости Николаевской церкви Донской епархии, Миусского округа, Ровеньковского благочиния, слободы Орлово-Ровенецкой за 1871 год, в поселке Номикосовом на речке Вишневецкой проживал коллежский секретарь Семен Филиппович Номикосов с семейством (всего 6 человек — 3 м.п., 3 ж.п.) в собственном доме. Крестьян-собственников проживало 98 человек (53 м.п., 35 ж.п.) в 17 дворах; временно проживающих 1 двор — 5 человек (3 м.п., 2 ж.п.). Всего в поселке было 19 дворов и проживало 109 человек — 59 мужского и 50 женского пола.
В 1873 году в поселке было дворов — 21, жителей: 76 — мужского, 68 — женского пола; плугов — 17, лошадей — 56, пар быков — 70, прочего рогатого скота — 183 головы, овец простых (грубошерстных) — 490 голов.
По данным Всероссийской переписи населения, в 1897 году в поселке Козабеловском (Номикосовом) было 26 дворов. В нем проживало 213 человек, в том числе 109 — мужского и 104 — женского пола. Из 213 человек 197 были жителями Донской области, а 16 человек — жители других губерний. Все они принадлежали не к войсковому сословию и были крестьянами. Православного вероисповедания — 209 человек, четверо принадлежали к другим конфессиям.
По языковой принадлежности: 209 человек были великороссами, 4 — прочих языков.
По возрасту жители поселка распределялись следующим образом: дети моложе года — 10 чел., от 1 до 7 лет — 52, от 13 до 15 лет включительно — 12, 16 лет — 2, от 17 до 20 лет включительно — 10 чел., от 21 до 25 лет — 19, от 26 до 32 лет — 17, от 33 до 38 лет — 14, от 39 до 50 лет — 20, от 51 до 60 лет — 9, от 71 до 80 лет — 4 человека.
Грамотных было 16 человек (11 мужчин и 5 женщин), соответственно неграмотных — 197 человек. Из числа грамотных 15 человек получили домашнее образование, один — низшее.
Земледелием занимались 197 человек, работали на заводах и промыслах — 6 чел., на частной службе было занято 5 чел., на других занятиях — 5 чел.
По семейному положению взрослое население распределялось таким образом: холостых — 7 чел., девиц — 3 чел., замужних — 44 чел., женатых — 41 чел., вдовцов — 3 чел., вдов — 5 чел.
Теперь расскажем о владельце имения.
Семен Филиппович Номикосов родился 27 апреля 1837 года в станице Гундоровской, в дворянской семье. В 1842 году в пятилетнем возрасте он был отдан в частный пансион Зощенко, в г.Новочеркасск, где подготовился к поступлению в Первую Харьковскую гимназию. По окончании гимназии, в 1854 году, поступил на медицинский факультет Харьковского университета, но вскоре перешел на естественное отделение физико-математического факультета. Курс окончил со степенью кандидата. В 1859 году возвратился на Дон и был назначен учителем физики, минералогии и зоологии в Донской Мариинский институт, а с 1860 по 1862 гг. работал в Новочеркасской мужской гимназии. Здесь он читал естествоведение и сельское хозяйство. В этот же период преподавал естественные науки в Новочеркасском женском училище (позднее — гимназии). В 1862 году по болезни С.Ф.Номикосов прекратил работу во всех трех учебных заведениях.
К этому времени Семен Филиппович был довольно известным ученым в своей области. В 1865 году его избирают действительным членом Донского областного статистического комитета. С августа 1875 по 1886 гг. он является секретарем этого комитета. С 1875 года С.Ф.Номикосов редактирует неофициальную часть «Донских областных ведомостей» и сотрудничает с ними до самого прекращения издания газеты, то есть до 1882 года.
Продолжение общественной деятельности Семена Филипповича — юридическое поприще. В 1867 году он был назначен судебным следователем 2-го участка Миусского округа, а с 1871 по 1874 гг. был мировым судьей 2-го участка того же округа.
Все это время он жил в своем имении Козабеловке или в слободе Дьяковой.
В 1875 году вернулся в Новочеркасск, где его избрали в почетные мировые судьи по Черкасскому округу (1877—1893 гг.). Одновременно он занимается вопросами крестьянского и дворянского земельных банков в Новочеркасске, а 1895—1896 гг. — в Таганроге.
В течение многих лет С.Ф.Номикосов был депутатом донского дворянского собрания, а в 1892 году его избрали секретарем дворянства.
Он оставил большое научно-литературное наследие. Круг его интересов широк: экономика, сельское хозяйство, страхование, виноградарство и виноделие, природоведение и т.д. С.Номикосов сотрудничал со многими журналами и газетами, редактировал «Памятные книжки Области Войска Донского», издаваемые статистическим комитетом.
Умер Семен Филиппович Номикосов 19 мая 1900 года.
В 50—60-е годы ХХ века, когда строились шахты — №1—2 «Ровеньковская», №82 «Черниговская», поселок развивался и рос. Строились новые дома, работали клуб, два магазина, школа, был проведен водопровод. Но шло время, ситуация изменилась: магазины закрыли и разобрали, клуб развалился (бывший помещичий дом в «панском саду»). Осталась только библиотека.

Живут в поселке в основном пенсионеры, но жизнь продолжается, и кто знает, какое будущее у поселка, которому исполнилось 150 лет.

Константин КРАВЧЕНКО, «Ровеньковские вести»
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Р”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Bing [Bot] і 21 гість