УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Ратне, смт, Волинська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5660
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2806 раз.
Подякували: 1114 раз.
Стать: Жінка

Ратне, смт, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 22 жовтня 2017, 18:06

РАТНЕ – с-ще міськ. типу Волинської області, райцентр. Розташов. на р. Прип'ять. Населення 9375 осіб (2010).
За археологічними даними, Ратне виникло наприкінці 11 ст.
У договорі польс. короля Казимира III Великого із рус. і литов. князями 1366 щодо розмежування польс. та литов. володінь на Волині у переліку міст зазначається Р., яке відходило до Польщі. У 14 – 1-й половині 15 ст. Р. було центром однойменного князівства (княжив, зокрема, Федір Ольгердович, далі за королівським привілеєм 1433 представники роду Сангушків, які і після ліквідації князівства володіли містом).
У результаті литовсько-польс. боротьби за волин. землі 1432 Р. відійшло до Речі Посполитої, будучи приєднаним в адм. відношенні до Холмської землі та залишаючись на деякий час центром повіту. 1440 Р. отримало магдебурзьке право.
На поч. 16 ст. Ратненський повіт було приєднано до Холмського, відтоді і аж до часу 3-го поділу Польщі 1795 місто належало до королівських володінь та було адміністративним центром однойменного староства. Статус королівщини зумовлював наявність королів. старостинської адміністрації поряд із власне міськ. органами.
Місто в 15–16 ст. складалося з фортеці та неукріпленої частини з гарнізоном до 30-ти осіб. Разом із магдебургією Р. отримало дозвіл на проведення щорічного ярмарку, по вівторках відбувалися торги.
Після 3-го поділу Речі Посполитої 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Р. відійшло до Російської імперії і стало частиною Ковельського пов. Волинської губернії. Воно було ареною бойових дій під час Війни 1812, польського повстання 1830–1831.
Із серед. 19 ст. відбувався інтенсивний розвиток міста, не в останню чергу завдяки дорозі Ковель – Брест-Литовськ (нині м. Брест, Білорусь).
Р. зазнало відчутних матеріальних і людських втрат у результаті Першої світової війни. 1915–18 у місті перебували австро-нім. війська.
1919 – неодноразові захоплення Р. польс. та рад. військами. Остаточно територіальна приналежність Р. до Польщі була закріплена Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921. Р. отримало статус міста (у складі Волинського воєводства).
Між світ. війнами в місті діяли осередки "Просвіти", політичних партій (Українського національно-демократичного об'єднання, Комуністичної партії Західної України та ін.), читальня. Р. стало також чільним торговельним центром Волині.
Р. було зайняте частинами Червоної армії (23 вересня 1939) і відійшло до УРСР. В результаті радянських економічних та адміністративних перетворень Р. стало с-щем міськ. типу з 1940 і райцентром (1940–62 та з 1965).
Р. було окуповане гітлерівцями з 28 червня 1941 по 18 липня 1944.
Р. та його околиці стали районом дій загонів Української повстанської армії (Р. входило до військ. округи "Турів", військ. надрайону "Кодак"). Так, 1943 УПА прогнала нім. адміністрацію в місті та прилеглих районах і перевела його під кер-во своєї госп. адміністрації. Діяльність УПА користувалася значною підтримкою місц. населення і спротив тривав до серед. 1950-х рр.
Пам'ятки: городище 12–14 ст., церква Різдва Пресвятої Богородиці (1793).
Уродженцем Ратного є археолог С.Гамченко.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5660
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2806 раз.
Подякували: 1114 раз.
Стать: Жінка

Re: Ратне, смт, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 22 жовтня 2017, 18:14

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Ратне, Ратнівський район, Волинська область
Ратне — селище міського типу, центр району. Розташоване за 126 км від обласного центру Луцька і за 22 км від найближчої залізничної станції Заболоття. Через селище проходить шосейна магістраль Київ—Луцьк—Ковель—Брест. Асфальтовими та грунтовими шляхами, по яких курсують автобуси, воно сполучається з багатьма містами і селами області. Річка Прип’ять, що протікає тут, поділяє селище на дві частини — Старе і Нове Ратне. Населення —5,1 тис. чоловік. Рагнівській селищній Раді підпорядковані села Комарове, Конище, Прохід, Старостине.

Після возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР Ратне у 1940 році було віднесено до селищ міського типу і стало районним центром. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Волинської області» від 30 грудня 1962 року воно перестало бути районним центром і ввійшло до складу Камінь-Каширського району, а з 1965 року знову стало центром Ратнівського району.

Найдавніші сліди перебування людини на території Ратного сягають доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). Тут виявлено також матеріали часів Київської Русі.

Перші писемні відомості про Ратне належать до кінця XII — початку XIII століття. В давньоруських документах воно згадується під різними назвами — «Ратное», «Ратно», «Ратев», «Ратинь» В ті часи це було прикордонне місто Галицько-Волинського князівства, де постійно перебувало військо (рать). Звідси походить назва селища. В XIII столітті на території Старого Ратного був побудований монастир.

Під час татаро-монгольської навали військо Батия захопило Волинь. Один з його загонів підійшов до Ратного. Жителі міста мужньо зустріли ворога і завдали йому нищівного удару. Але нові загони татар приступом взяли Ратне і, як свідчить літописець, «вчинили багато лиха християнам».
У 1305 році після смерті митрополита Русі Максима за рекомендацією галицько-волинського князя Юрія Львовича (внука Данила Романовича) ігумен ратнівського монастиря Петро був відправлений у Константинополь для прийняття цього сану і в тому ж році призначений митрополитом Русі. Петро сприяв зміцненню Руської централізованої держави.

Грабіжницькі напади татарських загонів під час збору данини і феодальні усобиці призвели до послаблення і розпаду Галицько-Волинського князівства. На його території утворився ряд невеликих князівств, у т. ч. і Ратнівське. Щоб зміцнити своє становище, ратнівські князі на початку XIV століття збудували між Прип’яттю і Вижівкою замок. Скориставшись роздробленням і послабленням Галицько-Волинського князівства, литовські феодали в 1340 році захопили частину його земель, включаючи і Ратне.

В середині XIV століття на Волинь звертають свої погляди і польські феодали, їх особливо цікавили прикордонні міста, зокрема Ратне, яке мало важливе стратегічне та економічне значення і було ключем до всієї Волині. Його оточували непрохідні болота і лісові хащі. До того ж ця місцевість була багата на цінне хутро. Боротьба між литовськими і польськими феодалами закінчилась перемогою останніх. За договором, укладеним у 1366 році, частина волинських земель разом з Ратним відійшла до Польщі. В 1387 році Польща знову захопила Галицьку землю, тимчасово відібрану у неї Угорщиною в 70-х роках XIV століття. В цій боротьбі взяли участь і ряд волинських князів, у т. ч. Теодор Ратнівський, який зі своєю дружиною вирушив до Галича і виступив проти угорських феодалів.

У першій третині XV століття литовські феодали зробили спробу повернути втрачені ними волинські землі. В серпні 1431 року вони вторглися у Ратне, яке було однією з найважливіших королівських фортець на Прип’яті, і спалили його разом із замком. Це призвело до загострення боротьби між Польщею та Литвою. 17 жовтня 1432 року литовський князь Сигізмунд підписав у Городлі акт про відмовлення на користь Польщі від волинських земель з містами Луцьком, Олеськом, Володимиром, Ратним та іншими «на вічні часи» і дав клятву не вступати в будь-який союз без згоди польського короля. Для зміцнення своїх позицій на цих землях польські королі почали роздавати їх у повне і необмежене володіння своїм феодалам. Зокрема, Ратне король Владислав Ягелло згідно з актом від 21 серпня 1433 року передав князю О. Сангушку «як отчину його і наказав населенню… нікого іншого не слухати». Вступаючи у володіння Ратним, Сангушко зобов’язався відбудувати місто і щорічно платити королю данину медом.

В результаті феодальних усобиць і боротьби між Польщею і Литвою становище населення Ратного було надзвичайно тяжким. Місто кілька разів горіло і зазнавало великих руйнувань. Жителі його часто піднімались на боротьбу проти загарбників, але, зазнавши невдачі, розбігалися в інші землі. Щоб втихомирити їх і збільшити свої прибутки шляхом розвитку міської торгівлі, польський король Владислав у 1440 році надав місту магдебурзьке право.

Згідно з цим правом населення Ратного звільнялося від управління призначених королем каштелянів, суддів, підсудків та інших чиновників, а їхні функції передавались раді. Вона складалася з війта, бурмистра і райців (ротманів), що обиралися заможною частиною населення з свого середовища. З метою сприяння розвитку господарства у Ратному встановлювалися дні ярмарку і щотижневих торгів. Місто було виділено в окрему адміністративно-фінансову одиницю.

Діставши магдебурзьке право, міщани Ратного перестали підкорятися князю Сангушку і відбувати на його користь повинності. У відповідь князь навесні 1441 року вчинив збройний напад на місто, завдавши йому багато шкоди. За це польський король Владислав Ягеллончик того ж року відібрав Ратне у Сангушка і передав його холмському старості Дериславу. Проте навесні 1442 року король знову повернув Ратне Сангушкові.

На початку XVI століття було утворено Ратнівське староство з центром у Ратному. Воно простягалося вздовж Прип’яті на 100 км і врізувалося клином між Ковельським і Брестським староствами. Ратнівське староство входило до складу Волинської землі Литовської держави. Управляли ним старости і підстарости, що призначалися королем з числа місцевої родовитої шляхти. Ратнівське староство поділялося на 2 волості — Ратнівську і Ветельську, які об’єднували 27 сіл.

Населення Ратного відбувало тяжкі феодальні повинності і сплачувало численні податки і побори. Воно було зобов’язане обробляти поле, збирати врожай та сіно і звозити їх до замкового двору, ремонтувати замок і виконувати ряд інших робіт. Дуже важким тягарем для жителів міста була данина. Кожне дворище мало давати по 3,5 відра меду, але управителі самовільно збільшували цей податок до 5 відер, стягуючи «мед липовий», «мед осінній», «мед данний» тощо. Важкою повинністю було полюддя, яке давали підстарості, коли він приїздив сюди. Кожне дворище мало також вносити на користь старостинського двору т. зв. побір — 3 білки і 20 грошів.

У 1565 році в Ратному налічувалося 249 будинків, які сплачували 49 злотих 24 гроші чиншу на рік. Крім того, міщани вносили по 3 гроші за 20 порожніх димів, господарі яких залишили місто і пішли шукати кращої долі. 43 комірники платили щорічно по 1 грошу чиншу та півтора гроша лазебного (на утримання лазні). Власники 6 м’ясних лавок вносили по 15 грошів, а винокурні та корчми — по 120 злотих на рік. Права населення Ратного дедалі обмежувалися. В 1542 році селянам і міщанам було заборонено вільно користуватися річками, озерами і лісами. їх тяжке становище погіршувалося внаслідок частих неврожаїв, що призводили до страшного голоду, та епідемічних хвороб.

Крім соціального гніту, жителі Ратного зазнавали жорстокого національного гноблення. Польські феодали проводили політику примусового ополячування і покатоличення місцевого населення. У 1504 році в місті було збудовано католицький костьол. За ним, згідно з королівським привілеєм, закріплювалася велика кількість землі та лісів. Згодом тут спорудили другий католицький костьол.

Політика соціального і національного гноблення, яку проводили польські загарбники, викликала опір населення Ратного. 24 липня 1635 року уніатський священик М. Кульчицький наказав своїм слугам захопити худобу міських жителів, яка потрапила на церковні поля. Обурені міщани силою відібрали її, побили попівського слугу і посадили його до в’язниці. Оскільки Кульчицький не платив податків, а перекладав їх на міське населення, міщани напали на його двір, захопили кілька волів і відвели їх до бурмистра. Священик подав скаргу на бурмистра і райців. Відносини між жителями міста і католицьким духовенством дедалі погіршувалися.

Особливої гостроти боротьба проти гніту шляхетської Польщі набрала в період визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького і вступу його армії на Волинь. Тут у багатьох місцях активно діяли загони повсталого селянства і міських жителів. Населення Ратного також піднялося на боротьбу проти польської шляхти. Воно організувало загін, який чинив розправу над панами та представниками католицького духовенства і вигнав з міста польський гарнізон. Повстанці відбирали у панів майно і роздавали його бідним. Шляхтич Г. Порзницький скаржився в суд, що жителі Ратного, очолювані бурмистром і райцями, відібрали в нього майно, а його самого мало не вбили. Від народного гніву змушені були тікати представники католицького та уніатського духовенства. Жителі Ратного розгромили костьол і спалили вівтар. Ратнівський священик ледве врятувався, залишивши місто. Втікаючи, він захопив з собою чималий обоз з майном, нажитим за рахунок місцевого населення, але ратнівці зробили засідку і відбили його.

Після відступу повстанської армії під керівництвом Б. Хмельницького польська шляхта жорстоко розправилася з населенням Ратного. Всіх, хто брав участь у повстанні або співчував йому, піддавали гонінням і переслідуванням. Привілеї, надані раніше місту, були повністю скасовані, а населення закріпачене. Становище народних мас Ратного значно погіршилося. Податки, які вони мали сплачувати, невпинно зростали.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5660
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2806 раз.
Подякували: 1114 раз.
Стать: Жінка

Re: Ратне, смт, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 22 жовтня 2017, 18:45

Частина ІІ
Після третього поділу Польщі в 1795 році Ратне разом із Західною Волинню відійшло до Росії. Населення міста визволилося від ненависного польсько-шляхетського панування і возз’єдналося з основною частиною українського народу.

Під час Вітчизняної війни 1812 року Ратне було ареною воєнних дій. Біля міста стояли головні сили австрійської дивізії Зігенталя, що входила до складу наполеонівської армії. Потіснивши ворога, в липні через Ратне пройшла 3-а російська армія під командуванням генерала О. П. Тормасова, яка рушила на Кобрин і Брест. Вона оточила ворожу бригаду генерала Кленгеля і примусила її капітулювати. На початку вересня 1812 року російські війська під натиском переважаючих сил противника змушені були відступити до лінії річки Стиру. Ратне було захоплено ворогом. Проте незабаром, з’єднавшись під Луцьком, війська 3-ї російської армії і дунайська армія під командуванням П. В. Чичагова перейшли в наступ на широкому фронті і завдали ворогові нищівного удару. 18 вересня місто було визволено.

Ратне зазнало великих руйнувань, але відбудовувалось дуже повільно. Населення його в цей час становило близько 2 тис. чоловік. Більшість жителів міста працювала в сільському господарстві, частина займалася кустарними промислами, торгівлею, сплавом лісу та хліба. Після реформи 1861 року, яка дала поштовх роз витку капіталізму, в Ратному виникло кілька невеликих капіталістичних підприємств. У 1868 році тут була маслоробня, 2 шкіряні, пивоварний і цегельний заводи. Щорічно в місті відбувалося 6 ярмарків, на які привозилося товару на суму понад 200 тис. карбованців.

Швидкими темпами зростало населення Ратного. У 1910 році воно становило 4035 чоловік. З розвитком капіталізму поглибився процес класової диференціації, внаслідок чого основна частина жителів позбавлялася свого головного джерела існування — землі і розорялася, а їх земельні наділи потрапляли до рук великих землевласників. Деякі поміщики мали по 1000 і більше десятин. Так, поміщиці С. Вофташ належало 1700 га кращих земель, графині Горайській — 1800 гектарів.

Погано було в місті з медичним обслуговуванням. Лише в 1907 році тут відкрили, земську лікарню. Голод, хвороби, висока смертність були невід’ємними супутниками життя більшості населення Ратного за капіталізму.

Під час першої світової імперіалістичної війни місто було захоплено австро-німецькими військами. Частина населення загинула під час сильних боїв, які тут відбувалися, а частина евакуювалася в східні райони.

Трудящі Ратного із захопленням зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте згідно з Ризьким договором 1921 року реакційним колам Польщі при підтримці імперіалістичних держав вдалося відторгнути від Радянської України західні землі,у т. ч. і Ратне. Польська окупація, яка тривала майже два десятиліття, призвела до цілковитого занепаду господарства і розорення трудящих. Як зазначалося в тогочасній радянській пресі, «у зайнятих польськими військами областях Волині лютує страшний голод. Весь хліб польськими властями вивезений. Населення харчується березовою корою та іншими домішками».

В пошуках кращої долі значна кількість населення Ратного емігрувала в США, Канаду, Аргентіну та інші заокеанські країни. Ті, що лишилися в місті, ставали на шлях рішучої боротьби проти гнобителів, за встановлення Радянської влади і возз’єднання з Радянською Україною. Цю боротьбу очолили комуністи і комсомольці. У 1922 році тут утворилася підпільна комуністична група. Її організаторами і активними діячами були К. М. Кульбачинський, Я. О. Онисько, Г. Я. Іосип, С. К. Токарський, М. О. Купчик, Ю. А. Янцевич та інші. Підпільники підтримували зв’язок з Ковельським окружним комітетом КПЗУ. На квартирі члена КПЗУ М. В. Петровського було встановлено шапірограф, на якому друкувалися листівки.

Під керівництвом комуністів трудящі щорічно організовували демонстрації 1 Травня і в жовтневі дні. Члени комуністичного осередку розповідали населенню правду про будівництво соціалізму в Радянській Україні, розповсюджували листівки і революційну літературу. В ніч з 5 на 6 серпня 1925 року в Ратному були розклеєні листівки, випущені КПЗУ. «Польський буржуазний уряд приводить край до згуби, — вказувалося в них. — Промисловість уповільнюється, безробіття зростає, по всьому краю тягнуться зголоднілі робітники і безземельні або малоземельні селяни, шукаючи роботи…». Листівки закінчувалися закликом до населення міста: «Геть окупантів! Геть польський буржуазний уряд! Хай живуть селянські комітети! Хай живе робітничо-селянський уряд! Хай живе Комуністична партія!».

Наприкінці 1929 року в Ратному прокотилася хвиля арештів. Багато жителів міста, які брали участь у підпільному комуністичному русі, було заарештовано і кинуто до в’язниці. Незважаючи на це, 8 червня 1930 року під час виборів до польського сейму в місті відбувся двохтисячний мітинг трудящих під лозунгами: «Геть фашистський уряд Пілсудського! Геть з підготовкою війни проти Радянського Союзу! Хай живе пролетарська революція! Хай живе возз’єднання Західної України з Українською Радянською Республікою!». На початку 1934 року тяжко хворим повернувся з ув’язнення комуніст К. М. Кульбачинський і незабаром помер. Його похорон вилився у велику демонстрацію, в якій взяли участь жителі не лише Ратного, а й навколишніх сіл: Якушева, Поступеля, Видраниці, Дубечного, Лютки та інших. Похорон закінчився кривавою сутичкою з поліцією.

Революційне піднесення народних мас викликало посилення репресій з боку уряду. Значну частину членів КПЗУ міста незабаром було заарештовано. Але боротьба трудящих не припинилася. Нею керували комуністи Я. О. Онисько, Г. Я. Іосип, С. К. Токарський, П. С. Омельчук та інші, яким вдалося уникнути арештів.

Як тільки стало відомо про визвольний похід Червоної Армії у вересні 1939 року, комуністи Ратного вийшли з підпілля та обеззброїли жандармів і польський гарнізон. Населення міста урочисто, з хлібом-сіллю зустріло воїнів-визволителів.

Того ж дня відбувся багатолюдний мітинг. У місті була встановлена Радянська влада і створено тимчасовий комітет. Він прийняв рішення про конфіскацію поміщицьких земель і наділення ними безземельних і малоземельних селян. В Ратному почали здійснюватися соціалістичні перетворення. Було націоналізовано механічний млин, цегельний завод, маслозавод та інші підприємства, створено лісгосп, райпромкомбінат і МТС. Органи Радянської влади подбали про відкриття семирічної школи і лікарні. Було обрано міську Раду, яку очолив комуніст А. І. Мергес. Активну учасницю комуністичного руху А. Г. Дорощук обрали депутатом до Народних Зборів, які прийняли історичне рішення про возз’єднання Західної України з Радянською Україною. Навесні 1940 року селяни Ратного організували колгосп. На колгоспних ланах закипіла творча праця.

Але мирне будівництво ратнівців, як і всіх радянських людей, було перервано віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. 28 червня 1941 року Ратне було захоплено німецько-фашистськими загарбниками. В перший же день окупації гітлерівці розстріляли 32 радянських військовополонених і 29 мирних жителів. Понад 30 юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Протягом усього періоду німецько-фашистської окупації в Ратному було розстріляно і закатовано близько 3 тис. радянських людей. В околицях селища знаходиться чимало братських могил — німих свідків фашистських злодіянь.

Незважаючи на терор і жорстокий окупаційний режим, трудящі Ратного піднялися на рішучу боротьбу проти окупантів. Багато з місцевих жителів пішло в партизани і влилося до з’єднання О. Ф. Федорова, яке деякий час діяло на території району, та місцевого загону І. І. Редька. На початку 1944 року почалися вперті бої за визволення Ратного. Велику допомогу військам Червоної Армії подали партизани, які не раз нападали на німецько-фашистський гарнізон, що стояв там, і знищили багато живої сили противника.

22 березня 1944 року Ратне було визволено від фашистських загарбників. Під час боїв за селище розвідник 160-ї стрілецької Брестської Червонопрапорної дивізії сержант Василь Газін повторив подвиг О. М. Матросова, закривши грудьми амбразуру дзота. За героїзм, виявлений у цьому бою, він посмертно удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Нині ім’ям героя названа одна з вулиць селища.

Німецько-фашистські окупанти завдали Ратному багато шкоди. Вони зруйнували 243 житлові будинки, 234 господарські будівлі, всі адміністративні й службові приміщення, школу, лікарню, пограбували значні матеріальні цінності. Селище являло собою купи руїн.

Населення Ратного відразу приступило до залікування ран, завданих гітлерівськими розбійниками. Завдяки самовідданій праці трудящих в короткі строки були відбудовані промислові підприємства і проведені роботи по відновленню житлового фонду та впорядкуванню селища. В 1945 році вступили в дію найбільший у районі механічний млин, який обробляв понад 12 тонн зерна на добу,. цегельний . завод і місцева електростанція. Відбудовані підприємства включились у соціалістичне змагання за виконання і перевиконання виробничих планів. Так, цегельний завод у 1946 році виконав свої планові завдання на 346 проц. При селищній Раді були створені 3 земельні громади, які організували допомогу селянським господарствам. Селяни Ратного, побувавши у східних областях України і побачивши переваги колгоспного виробництва, вирішили відновити артіль, яка була створена перед війною. На кінець відбудовного періоду колгосп зміцнився і перетворився на одне із значних господарств Волинської області.

У післявоєнні роки в селищі розвинулась різногалузева промисловість, яка вносить вагомий вклад в економіку області. Одним із найбільших підприємств є лісохімічний завод, збудований у 1961 році. Він виробляє хлорофілокаротинову пасту і хвойне борошно є високовітамінними концентратами для відгодівлі тварин і птиці. У 1965 році завод виробив 10 тонн цієї пасти і 400 тонн борошна. Значними підприємствами є також смолоскипидарний завод, який виробляє смолу, скипидар і деревне вугілля, і маслозавод, що виготовляє масло, кефір, казеїн, морозиво, сик. Харчокомбінат, який існує тут з 1957 року, забезпечує населення безалкогольними напоями, винами, ковбасними та хлібобулочними виробами. Ратнівський промкомбінат випускає черепицю, столярні вироби тощо.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5660
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2806 раз.
Подякували: 1114 раз.
Стать: Жінка

Re: Ратне, смт, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 22 жовтня 2017, 18:46

Частина ІІІ
В липні 1960 року на базі об’єднання лісгоспу і ліспромгоспу було створено лісгоспзаг. На його території розташовані 7 лісництв, лісохімічний, смолоскипидарний заводи, 2 механічні майстерні, автоколона і склад. В лісгоспзагу працює 735 постійних робітників і службовців та 270 сезонних робітників. Лісгоспзаг проводить великі роботи по відновленню лісів. Так, за післявоєнний час тут було посаджено лісних культур на площі 9 тис. га. Значні роботи проведено також по осушенню заболочених площ, яких на території лісгоспзагу у 1961 році налічувалося 13,6 тис. га. На кінець 1967 року осушено близько 2 тис. га. Всі трудомісткі роботи в лісгоспзагу механізовані. Кількість механізмів постійно збільшується. У 1965 році тут налічувалися 21 автомашина, 27 тракторів, 125 бензопил «Дружба» і 8 електростанцій. Обсяг робіт, виконаних підприємством у 1965 році, становив 926,5 тис. крб. Протягом 1965—1967 рр. на новобудови країни звідси відправлено 45 тис. куб. м лісоматеріалів.

Працівники лісгоспзагу завдяки впровадженню нової технології і високій продуктивності праці систематично перевиконують свої виробничі завдання. Рік у рік збільшується число новаторів і передовиків виробництва. За високі показники в роботі лісничий І. П. Сулева, тракторист А. Н. Толовій та інші були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора, лісничому А. Л. Дмитруку присвоєно звання заслуженого лісівника УРСР. З кожним днем на підприємстві поширюється рух за звання колективу комуністичної праці. Цього високого звання удостоєно Ратнівське лісництво, а 6 бригадирів і 63 робітники стали ударниками комуністичної праці.

Значних успіхів досягли ратнівці в галузі сільськогосподарського виробництва. За роки п’ятирічок і з виконанням семирічного плану розвитку народного господарства колгосп Ратного зміцнів і зріс. За цей час у ньому створено міцну технічну базу, яка забезпечує своєчасний обробіток землі і збір врожаю. В колгоспі в 1968 році налічувалося 11 тракторів, 4 зернові комбайни, 11 вантажних автомашин та багато іншої техніки. Всі трудомісткі процеси повністю механізовано.

Потужна техніка дала змогу збільшити площі посівів сільськогосподарських культур. У 1968 році колгосп засіяв лише пшеницею 140 га. Поліпшився і догляд за посівами. На поля було вивезено понад 15 тис. тонн місцевих добрив, внаслідок чого значно збільшилась урожайність культур. Так, у 1968 році було зібрано пшениці по 20 цнт з гектара, цукрових буряків — по 260 цнт, картоплі — по 156 цнт. Зростання врожайності та кормової бази стало поштовхом до зміцнення тваринництва. В 1968 році в колгоспі налічувалось 1004 голови великої рогатої худоби.

Колгосп повністю виконав зобов’язання перед державою як по продукції рослинництва, так і тваринництва. У 1968 році значно збільшився доход колгоспу, який становив близько 252 тис. крб. Це дало змогу підвищити заробітну плату колгоспників. На один людино-день вони одержали по 2,14 карбованця.

Цих успіхів було досягнуто завдяки самовідданій праці всіх колгоспників. У колгоспі широко розгорнулося соціалістичне змагання. Його переможців матеріально і морально заохочують: нагороджують цінними подарунками, відзначають преміями, вміщують їх портрети на Дошці пошани і заносять до Книги пошани. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня 10 трудівників занесено до колгоспної Книги пошани. Артіль по праву пишається бригадиром Г. Н. Самарчуком, свинаркою У. С. Нефедюк та багатьма іншими передовиками виробництва.

У зміцненні колгоспу велику роль відіграє партійна організація, яка об’єднує у своїх рядах 36 комуністів. Всі вони є кращими виробничниками, які показують приклад самовідданої праці іншим трудівникам. Партійна організація проводить велику політико-виховну роботу, мобілізує колгоспників на виконання завдань, поставлених партією і урядом.

Значний вклад у виробництво сільськогосподарської продукції вносить радгосп «Ратнівський», який створено в 1958 році. Це одне із значних державних господарств області. Багато земель, що належали радгоспу, являли собою непрохідні . болота. У 1962 році з допомогою держави тут були проведені великі роботи і почалося будівництво Турської осушувальної системи. На десятки кілометрів стрілою проліг магістральний канал. Завдяки цьому радгосп «Ратнівський» у 1964 році одержав перші 1400 га чудових рівнинних земель, а в 1965 році — ще 2700 га. Кількість землі радгоспу, придатної для обробітку, збільшилась до 5500 гектарів.

На осушених землях вирощують зернові, кормові, технічні, городні культури, картоплю. У 1965 роді тут було зібрано по 200 цнт помідорів, 300 цнт капусти, 150 цнт картоплі, 300 цнт зеленої маси кукурудзи з гектара. У цьому році радгосп одержав лише від рослинництва 208 тис. крб. доходу. Швидко зросло і тваринництво. Якщо в 1964 році в радгоспі було 84 корови, то в 1968 році їх поголів’я збільшилося до 800. Значно підвищилась і продуктивність тваринництва. У 1964 році від кожної корови було надоєно 938 кг молока, в 1965 році —1207 кг, а у ювілейному 1967 році — вже по 1950 кг, в 1968 році — понад 2000 кілограмів.

В радгоспі є потужна техніка: 30 тракторів, 7 зернових і 2 силосозбиральні комбайни, 28 автомашин.

Працівники радгоспу на чолі з партійною організацією самовіддано борються за перетворення його в найкраще господарство області. Партія і уряд високо оцінили працю трудівників соціалістичних ланів, нагородивши ланкову У. О. Кущ орденом Леніна і ланкову О. П. Ващук — орденом Трудового Червоного Прапора. Трудящі висловили високе довір’я ланковій радгоспу К. В. Семенюк і обрали її депутатом обласної Ради депутатів трудящих.

У селищі є районне об’єднання «Сільгосптехніка», яке обслуговує машинний парк району. Його колектив зустрів 50-річчя Великого Жовтня значними трудовими досягненнями, виконавши виробниче завдання на 134 проценти.

З розвитком економіки Ратного зросли матеріальний добробут та культура його населення. Значно збільшився попит на товари широкого вжитку. Жителі селища щороку купують чимало швейних машин, телевізорів, радіоприймачів, фотоапаратів, велосипедів, мотоциклів, меблів, одягу, взуття.

Велика увага в Ратному приділяється охороні здоров’я трудящих. Тут є 10 кваліфікованих лікарів та багато працівників середнього медперсоналу. У 1957 році було закінчено будівництво лікарняного містечка, в нових корпусах якого розмістилися поліклініка, пологове, хірургічне, терапевтичне та інші відділення.

Значних успіхів досягнуто в Ратному у розвитку народної освіти. За роки Радянської влади тут здійснена культурна революція, повністю ліквідована неписьменність серед населення. На базі неповної середньої школи у 1949 році було створено середню школу. В школі добре налагоджено трудове виховання. Тут є спеціально обладнаний кабінет виробничого навчання. У 1960 році було завершено будівництво двоповерхової восьмирічної школи-інтернату. Це справжнє учнівське містечко, яке складається з кількох корпусів. У них обладнано класні кімнати, кабінети, бібліотеку, піонерську кімнату, актовий зал, а також гуртожиток, майстерню, їдальню тощо. З 40 вчителів і вихователів школи-інтернату 36 мають вищу освіту.

В 1967 році тут навчалося 350 учнів. У селищі є заочна школа, в якій у 1967 році налічувалося 1385 учнів.

До послуг трудящих Ратного кінотеатр, Будинок культури, клуб з актовим залом на 300 місць, дві бібліотеки, книжковий фонд яких становить 72 тис. примірників. Гордістю селища є стадіон.

Невпізнанно змінився зовнішній вигляд Ратного. Центральні вулиці його широкі, асфальтовані або забруковані. В селищі є кілька скверів, насаджено парк. У 1957 році тут було відкрито пам’ятник воїнам, які полягли в боях за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.

Широко розгорнулося в Ратному будівництво. Протягом 1962 — 1967 рр. тут було споруджено ряд нових адміністративних будинків, приміщень комунально-побутових та торговельних закладів. Селище прикрасили будинки райкому КП України, райвиконкому, банку, комбінату побутового обслуговування, універмагу, готелю, магазину промислових товарів та інші. Інтенсивно розгорнулося житлове будівництво. Протягом цього періоду тут введено в дію 4200 кв. м державної житлової площі. У нових будинках є водопровід, каналізація, центральне парове і газове опалення. Значного розвитку набуло також індивідуальне будівництво, якому сприяє держава, надаючи населенню довгостроковий кредит.

Селище електрифіковано, дістає електроенергію від Добротвірської ДРЕС. Тут є пошта, телеграф, телефон і радіомережа. До послуг населення лазня, готель, перукарня, ресторан, чайна, багато кіосків. Через селище проходить газопровід Дашава—Мінськ—Ленінград. Велику увагу розвиткові Ратного приділяє виконком Ратнівської селищної Ради депутатів трудящих. На його засіданнях обговорюються питання про дальший благоустрій селища, поліпшення добробуту населення, підвищення його культурного рівня.

В Ратному народився відомий український радянський археолог С. С. Гамченко, який проводив археологічні дослідження на Житомирщині, в басейні Південного Бугу (пам’ятки трипільської культури), в Києві і в районі будівництва Дніпрогесу.

З кожним роком дедалі заможнішим і культурнішим стає життя ратнівців. Як і всі трудящі Волинської області, вони впевнено крокують до комунізму.

Л. М. ПУЩИК, Я. К. СМІЯН
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5660
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2806 раз.
Подякували: 1114 раз.
Стать: Жінка

Re: Ратне, смт, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 15 серпня 2018, 18:57

РАТНО, містечко, Ковельський пов., Гірницька вол.,
 52 км. від м. Ковля, при р. Прип’яті і її притоках, над шосою Ковель-Берестя (Брест). Містечко положене в околиці заболоченій і нездоровій, в забагненій і часами недоступній долині Прип’яті. В кінці 19 ст. в містечку Ратні
 було 371 домів і 5,085 жителів, дві церкви, костел, синагога і жидівський дім молитви. Початки Ратна, як оселі,
 губляться в далекій минувшині середньовіччя, коли там
 був укріплений город над такою важливою торговою артерією, як р. Прип’ять. Потверджує велике стратегічне
 значення Р. експансія польського короля Казимира (1340-
1370 pp.), який провадив агресивну політику до Волинсько-Галицької держави і по смерті короля Юрія II, глибоко врізався т. зв. „Ратенським клином” вздовж р. Прип’яті на схід аж до города Ветли. Таким чином вузькою
 смугою малодоступних теренів відділив він воюючу тоді
 з Польщею Литву від Волині, як рівнож здобув собі доступ до водяного шляху на схід аж до Дніпра.
В 1433 р. за часів кн. Льва Свидригайла Ратно належало до кн. Сангушків (Архів Сангушків, том І, стор. 32).
 В 1441 і 1443 pp. місто і укріплене городище все належить
 до тих же Сангушків. В 16 ст. засновано там Ратенське
 староство. В 1564 р. Ратно було центром Ратенського староства, в 1635 р. згадується там „Причистенська церква”,
 крім другої т. зв. „Замкової”. В тому ж році бургомістром
 Р. був Грицько Турмин, а в містечку були тоді такі назви
 вулиць: — Занітецька, Засторонецька, а священиком був
 Михайло Кульчицький (Акти Вил. Арх. Ком. том 23, стор.
 29, вступ Пл віденського; Архів Ю.З.Р. ч. І, том 6, стор.
 657).
Від кн. Сангушків по 1537 р. Ратно перейшло до господаря — короля (Архів Сангушків, том 4, стор. 109).
 Друга церква в Р. Рождества побудована в 1614 р. Під час
 „ліквідації унії”, місцеві міщани і селяни виказали сильний опір, міцно тримаючись греко-католицького обряду.
 Серед місцевого населення заховався переказ, що колись
 перед побудованням замку була там невелика оселя рибалок і перевізників над р. Прип’яттю. Сама назва Ратна
 промовляє за тим, що був вартовий пункт на заході Прип’яті, обсаджений колись ратними людьми (військом).
В половині 16 ст. Ратно вже було містечком і платили з нього 3 гривни державного податку, від 71 ремісників платили по 4 гроші, від 17 перекупів солі по 6 грошів
 і від 3 попів по 2 флорини, від млина 12 грош., від жидів по 60 флоринів. В 16 ст., а можливо і раніше, в Р. була
 окрема православна парохія і при ній згадується „воскресенський” піп. До містечка належали села Гірники і Комарово, а до т. зв. Ратенського староства належало понад
 20 сіл з їх доходами з корчм, мостів і млинів. За переписом 1911 р. в Ратні було 5,085 жителів, міщанська управа,
 пошта, земська поштова станція, суд, земська лічниця,
 акушерка, аптека, аптечний склад, 24 крамниці, 2 ресторани, 8 ярмарків річно. В тому ж часі до великої зем. власности в Р. належало до поміщика Софії Войташ — 1,412
 десятин. Над р. Прип’яттю на високій, підсипаній горбовині, оточеній з усіх сторін непрохідними болотами заховалося старе ратенське городище, яке до цього часу
 не було досліджене. (Любомирський. Ратно. Бібліотека
 Варшавська. 1855 p., том II, стор. 209, 232; А. Бужанський.
 Прип’ять і її допливи. Праці Інституту Дослідів Волині.
 Канада, Вінніпег 1966 p., Н. Теодорович. Описаниє Церквей і приходов Волинської Єпархії. Ковельский уєзд
 Ратно). В 1933 р. Ковельське староство, не дивлячись на
 спротив міщан Ратна, забрало цінні пергаміни, що переховувались в церкві і міщанській управі. Документи ці
 підтверджували права місцевих міщан на грунти і привилеї надані їм в 15 і 16 столітті. (Мова о пергамінових
 документах старо-руських).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Р

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, АннА, Bing [Bot], Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Толстой Сергій