РОЖИЩЕ, місто, Рожищенський р-н, Волинська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
100%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

РОЖИЩЕ, місто, Рожищенський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

РОЖИЩЕ – місто Волинської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Стир (прит. Прип'яті, бас. Дніпра). Залізнична станція. Населення 13,5 тис. осіб (2001).

Перша достовірна згадка про Р. як село у володінні Луцької єпископії (у Волинському воєводстві) належить до 1545. (Достовірність грамоти кн. Любарта 1322, де згадується Р., сумнівна.) 1567 король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд II Август надав луцькому єпископові Марку Жоравницькому дозвіл на локацію містечка, але перша спроба виявилася невдалою, і вже 1580 Р. згадується як село. 1598 луцький єпископ Кирило Терлецький отримав новий локаційний привілей для Р. Місту надавалися магдебурзьке право, герб, було дозволено проводити два ярмарки на рік. 1777 в Р. облаштував резиденцію греко-катол. єпископ Кипріян Стецький. Після 3-го поділу Речі Посполитої (1795) Р. відійшло до Рос. імперії. Після скасування унійного єпископату (1826) маєток належав різним світським особам.

1832 поблизу Р. оселилися нім. переселенці (ткачі), які заснували колонію Вовнянка (пізніше увійшла в межі містечка). На поч. 19 ст. тут були збудовані кілька суконних підпр-в. Розвиткові поселення посприяло буд-во поблизу Р. залізниці Київ–Варшава. На 1899 в місті проживало 3,6 тис. осіб, працювало кілька десятків дрібних пром. підпр-в.

Під час Першої світової війни Р. займали австро-нім. підрозділи (червень 1915), рос. війська (липень 1916). У жовтні 1917 встановлено рад. владу. У роки громадянської війни в Україні 1917–1921 містечко почергово займали німецькі (лютий 1918), польс. війська (весна 1919, вдруге – у вересні 1920), Червона армія (влітку 1920). Після укладення Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 Р. увійшло до складу Польщі, належало до Луцького пов. Волин. воєводства. На 1921 із 3263 мешканців містечка більшість складало єврейс. населення.

23 вересня 1939 Р. зайняли підрозділи Червоної армії, поселення отримало статус с-ща міськ. типу і стало районним центром Волин. обл. УРСР (грудень 1939). Із 26 червня 1941 до 20 березня 1944 окуповане нім. військами. 1989 Р. зараховане до категорії міст районного підпорядкування.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: РОЖИЩЕ, місто, Рожищенський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Рожи́ще — місто в Україні, центр Рожищенського району Волинської області, розташоване майже в центрі Волині, над річкою Стир. Відстань до обласного центру становить 22 км і проходить автошляхом М19, який збігається із єврошосе E85.
У місті працюють ТзОВ «Цунамі», МПП «Дельта», плодоконсервний і маслоробний заводи, коледж Львівської академії ветеринарної медицини імені С. З. Ґжицького.
Хронологія
1322 — Перша згадка — Князь Любарт Гедимінович дарує Рожище соборній церкві Іоанна Богослова[2].
Власність Луцької Єпіскопії понад 3 століття.
1567 — Сигізмунд II Август надає права містечка.
1582 (17 жовтня) — селяни спалили двір орендаря Хорковського.
1583 — оренда Яном Крашевським.
1598 (13 квітня) — Рожище отримало магдебурзьке право і власний герб — «печать міську два хрести».
1629 — у містечку 149 димів.
1648 — передання Рожища князю Четвертинському (суборенда шляхтичем Загоровським).
1795 — третій поділ Польщі, Рожище відійшло до Росії.
1833 — побудовано кілька суконних підприємств в районі Вовнянки.
1850 і 1851 — пожежа зруйнувала 16 будинків, де проживало 62 сім'ї і дві суконні фабрики. Збитки — 9500 карбованців сріблом.
кінець 50-х початок 60-х — близько 1 тис. населення, 27 напівкустарних підприємств для виробництва сукна, 2 цегельні заводи, миловарний завод і 17 крамниць.
1860-ті — землевласник Д. Голишин мав — 8557 десятин землі, паровий млин і винокурний завод, дохід на рік — 38000. Поміщик фон Менк — 8934 десятин землі. Поміщик Кемпковський — 310 десятин землі.
1871 — побудовано однокласне училище.
1892 — в училищі навчається 43 хлопців і 8 дівчат. В містечку діє німецька і єврейська школи та маленька бібліотека.
1899 — населення — 3646 осіб, 20 дрібних суконних фабрик, консервний, цегельний, пивоварний і винокурний заводи, фабрика грутих меблів і залізних ліжок, кілька кравецьких майстерень.
1907 — на винокурному заводі працюють 38 робітників.
1915 (Червень) — австро-німецькі війська захопили Рожище.
1916 (Липень) — російські війська захопили Рожище.
1919-1939 — у складі сільської ґміни Рожище Луцького повіту Волинського воєводства другої Речі Посполитої.
23 січня 1934 р. — розпорядженням міністра внутрішніх справ територія міста Рожище розширена шляхом вилучення з сільської ґміни Рожище Луцького повіту і включення до міста сіл Юридика і Жалобове та колонії Нове Жалобове і частину земель маєтку Рожище і фільварок[3].
25 червня 1941 — радянські війська з боями залишили місто.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: РОЖИЩЕ, місто, Рожищенський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Рожище — селище міського типу, центр району. Розташоване на березі річки Стиру, за 24 км на захід від Луцька. Однойменна залізнична станція на магістралі Київ—Брест, за 5 км від шосейного шляху Ковель—Луцьк. Околиці селища Вовнянка, Жалобове і Юридика, які в минулому були окремими населеними пунктами, злилися з ним. Населення — 8,6 тис. чоловік.

Перша писемна згадка про Рожище належить до 1377 року, коли литовський князь Любарт Гедімінович подарував його соборній церкві Іоанна Богослова, що містилася у Луцькому замку. Відтоді воно понад три століття було власністю Луцької єпіскопії, яка примушувала селян відробляти панщину й виконувати різні феодальні повинності. Рожище не раз зазнавало спустошень під час нападів татар на Волинь. Але, зважаючи на вигідне розташування, завжди відбудовувалося. У 1567 році польський король Сигізмунд Август надав йому права містечка.

Після Люблінської унії 1569 року Рожище було загарбано шляхетською Польщею. В адміністративному відношенні воно увійшло до складу Волинського воєводства. Луцька єпіскопія часто здавала містечко в оренду різним шляхтичам і лихварям, які у гонитві за великими прибутками самовільно збільшували панщину, грошову і натуральну ренту. Обурені жорстокістю орендаря Хорковського, жителі Рожища 17 жовтня 1582 року напали на його двір і спалили, а частина з них з сім’ями утекла до інших волостей. Це був не єдиний випадок помсти рожищенців панові. Так, селяни спустошили його маєток і в сусідньому селі Кобчому. Внаслідок цього Рожище у 1583 році було передано в оренду Янові Крашевському. На той час 25 димів міщан сплачували в казну податок у розмірі 4 грошів, 30 бідняцьких халуп і 2 шевці — по 2 гроші, 1 різник — 1 гріш. У містечку жили й селяни, які володіли 21 ланом землі.
Розвиток господарства й торгівлі на Волині наприкінці XVI — на початку XVII століття прискорив зростання Рожища. В 1629 році тут налічувалося 149 димів. Але на становищі жителів містечка тяжко позначилося свавілля орендарів. Так, шляхтич А. Закревський, який орендував Рожище, жорстоко пригноблював селян і піддавав їх жорстоким катуванням. Кріпаки гнули на нього спину не тільки вдень, а й вночі. Пан примушував рожищенців працювати і в сусідніх маєтках, відбирав у них худобу і майно, прирікаючи їх на голодне існування. Селян, які чинили опір, орендар наказував заковувати в кайдани і гнати на роботу. Зловживання і насильства шляхтича Закревського набули таких огидних форм, що Луцька єпіскопія змушена була позбавити його оренди, і навесні 1648 року Рожище було передано князю Четвертинському, який здав його в суборенду шляхтичеві Загоровському.

Новий орендар так само знущався з кріпаків, як і його попередник. Не витримавши панської сваволі, вони втікали цілими сім’ями. А коли хвиля визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького докотилась до Волині, жителі Рожища взяли в ній активну участь. Польську шляхту, яка не встигла втекти, вони перебили, а самі приєдналися до козацьких загонів. Частина жителів містечка, що брала участь у боротьбі, рушила з козацьким військом на схід. Після закінчення визвольної війни Волинь, в т. ч. і Рожище, лишилися під владою шляхетської Польщі. Польська шляхта повернулася назад і посилила експлуатацію селян. Тяжке соціальне і національно-релігійне гноблення затримувало розвиток містечка.

Після третього поділу Польщі (1795 р.) Рожище у складі Західної Волині відійшло до Росії і возз’єдналося з основною частиною України. У містечку почався швидкий розвиток ремесла і торгівлі, зростала кількість населення. У 1833 році на його околиці було збудовано кілька суконних підприємств, на яких застосовувалася праця найманих робітників. Цей район дістав назву Вовнянка. Рожище будувалося без будь-якого плану. Житлові будинки зводили поблизу підприємств, що призводило до частих пожеж. Так, у 1850 і 1851 рр. під час пожеж згоріли 16 будинків, де жило 62 сім’ї, і 2 суконні фабрики. Загальні збитки, заподіяні ними, становили 9500 крб. сріблом. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років XIX століття у містечку налічувалося близько 1 тис. жителів. Тут діяли 27 напівкустарних підприємств для виробництва сукна, 2 цегельні, миловарний завод і 17 крамниць.

Скасування кріпосного права і спорудження біля Рожища залізниці Київ—Варшава сприяли розвиткові його промисловості і зростанню населення. У 1899 році в містечку проживало 3646 чоловік. Тут діяли 20 дрібних суконних фабрик, консервний, цегельний, пивоварний і винокурний заводи, фабрики гнутих меблів і залізних ліжок, кілька кравецьких майстерень. Всі ці підприємства були невеликі за розмірами, мали незначну кількість робітників. Найбільші з них — винокурний завод, де в 1907 році працювало 38 робітників, і фабрика гнутих меблів, на якій було зайнято 16 робітників.

У пореформений час в Рожищі зростала торгівля. Тут щотижня відбувалися торги, де селяни продавали продукти сільського господарства, а натомість купували серпи, сокири та інші потрібні речі. Двічі на рік влаштовувалися великі ярмарки, куди привозили свої товари купці з Луцька, Дубна, Києва та інших міст.

Внаслідок реформи 1861 року збереглося велике поміщицьке землеволодіння і посилилося майнове розшарування селян. Так, землевласник Д. Голишин мав у містечку та його околицях 8557 десятин землі; йому належали також паровий млин і винокурний завод. Поміщик фон Менк володів 8934 десятинами землі, Кемпковський — 310 десятинами. Постійні злидні гнали до них в кабалу зубожілих селян, яких вони нещадно експлуатували.

Умови праці промислових і сільськогосподарських робітників були тяжкими. Заробітна плата лишалася дуже низькою. Навіть робітники-залізничники, які постійно працювали від сходу до заходу сонця, одержували по 40—50 копійок на день. У кравецьких і шевських майстернях робочий час не регламентувався, а тісна майстерня часто правила їм і за житло. Поміщик Голишин, визискуючи робітників млина, мав щорічно 38 тис. крб. прибутку.

Царське самодержавство, поміщики й капіталісти не приділяли уваги культурному розвиткові населення. Лише у 1871 році в Рожищі було відкрито однокласне училище, в якому у 1892 році навчалося 43 хлопчики і 8 дівчат. Крім того, тут були німецька і єврейська школи. Наприкінці XIX століття в містечку відкрили невелику бібліотеку. Населення зовсім не мало медичної допомоги. Земська лікарня почала діяти тут лише перед першою світовою імперіалістичною війною.

У відповідь на нестерпні умови життя та свавілля царських чиновників тpvдящi Рожища піднялися на боротьбу проти гнобителів. Під час революції 1905 — 1907 рр. вони виступили на знак солідарності з робітничим класом Росії. У містечку відбувалися мітинги. 11 лютого 1906 року демонстранти прийшли на привокзальну площу і влаштували мітинг, на якому виступив соціал-демократ Зеленов (Міцкевич). Але того ж дня він був заарештований поліцією і згодом засуджений до 4 років тюремного ув’язнення. Під час підготовки до скликання 1-ї Державної думи в Рожищі було розповсюджено антиурядові прокламації, які закликали до її бойкоту та повалення царського уряду. Розгорталась агітаційна робота серед трудящих. Найбільш свідомі робітники об’єдналися в «Комітет робітничого союзу», який тут активно діяв в період революції 1905—1907 рр.

Під час першої світової війни населення Рожища зазнало нових бідувань. З відступом російських військ частина жителів евакуювалася на схід. У червні 1915 року містечко захопили австро-німецькі війська. Окупанти спалили суконні фабрики, пограбували населення, розібрали чимало будинків, використавши цеглу для будівництва укріплень, або спалили їх. Вони реквізували майже всю худобу і примушували чоловіків перевозити вантажі. У липні 1916 року російські війська, здійснивши Луцький прорив, визволили Рожище. Лінія фронту пройшла по р. Стоходу, за 18—20 км на захід від Рожища. До початку 1918 року тут зосереджувалася велика кількість російських військ Південно-Західного фронту.

Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції в Рожищі у червні 1917 року виникла Рада солдатських і робітничих депутатів. При ній активно працювали різні комісії, які всіляко підтримували населення. Про авторитет Ради свідчить постанова солдатського комітету 113-го обозного батальйону, розташованого в Рожищі, від 15 червня 1917 року, яка пропонувала усім транспортним батальйонам за прикладом 661-го батальйону взяти участь у діяльності Ради, обравши до її складу потрібне число делегатів. У жовтні 1917 року делегат-більшо-вик від 502-го полку, розташованого в Рожищі, доповідав Петроградській Раді робітничих і солдатських депутатів про те, що полк готовий підтримати збройне повстання і що Тимчасовий уряд має бути повалений.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Рожищі у листопаді 1917 року було встановлено Радянську владу. В грудні створили волосний революційний комітет у складі І. К. Поліщука, Г. І. Мичика, І. П. Гнатюка, М. А. Бурика та інших. Ревком спрямовував всю свою діяльність на зміцнення Радянської влади. Треба було провести облік та забезпечити охорону народного майна, для відсічі класовим ворогам готувати зброю. У лютому 1918 року Рожище знову захопили німецькі війська. Ревком пішов у підпілля, продовжуючи мобілізовувати маси на боротьбу проти німецьких окупантів та контрреволюційної Центральної ради.

Німецькі загарбники разом з українськими буржуазними націоналістами запровадили жорстокий окупаційний режим. Підпільний ревком збирав сили, щоб відновити владу Рад, готував зброю й боєприпаси. Активну роботу проводив тут К. І. Томашевич. Йому вдалося вивезти з військових складів 178 ящиків з гвинтівками і боєприпасами, які було роздано захисникам Радянської влади. Після краху німецької окупації і революції у Німеччині ворожі війська залишили Рожище, але владу в містечку захопили петлюрівці.

Навесні 1919 року Рожище окупували війська буржуазної Польщі, яких влітку 1920 року вигнала Червона Армія. Через Рожище і навколишні села в напрямку Ковеля пройшли бійці 44-ї стрілецької дивізії 12-ї армії. Багато рожищенців вступило добровольцями до Червоної Армії. Рожищенський ревком, вийшовши з підпілля, почав впроваджувати в життя ленінський декрет про землю. Поміщицькі землі були конфісковані і передані селянській бідноті. Ревком проводив запис добровольців до Червоної Армії, організовував збір продуктів та одягу для бійців.

Проте у вересні 1920 року після відступу Червоної Армії Рожище знову окупували війська панської Польщі.

Майже два десятиріччя поневірялося населення. Буржуазно-поміщицький уряд проводив політику соціального і національного гноблення. У 1921 році у селищі налічувалося 3263 жителі.

Промисловість Рожища за часів панування буржуазної Польщі лише займалася переробкою продуктів сільського господарства. Основними підприємствами тут були млини і олійниці. Діяла також майстерня для виготовлення лемешів, де вручну працювали сільські ковалі. Суконні фабрики було відбудовано, але вони перетворилися на підприємства первинної обробки вовни. Лише одна з них виготовляла грубу пряжу. У Рожищі була розвинута кравецька кустарна промисловість. Десятки кравецьких майстерень виробляли одяг, головним чином чоловічий. їх продукцію продавали не лише на рожищенських ярмарках, а й вивозили в інші населені пункти. Польські власті проводили політику захисту буржуазії і жорстокої експлуатації трудящих. Вони запровадили державну монополію на товари першої потреби (сіль, сірники, гас, мило та інші), встановивши на них високі ціни і занадто низькі на сільськогосподарську продукцію. Так, 1 кг солі коштував 12 — 14 грошів, коробку сірників не завжди можна було купити за 1 —2 яєць, а щоб придбати 1 кг цукру, селянинові треба було продати до 20 кг пшениці. Внаслідок цього значна частина населення була позбавлена конче необхідних товарів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: РОЖИЩЕ, місто, Рожищенський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІ
Вкрай незадовільним було і медичне обслуговування населення. В Рожищі працювала примітивна лікарня на 4 ліжка, хоч проживало тут 6 тис. жителів. Медичну допомогу подавали лікар і 2 фельдшери. Правда, було 4 приватні лікарі, але вони брали непомірно високу плату, яка була недоступною для трудящих. Лише візит лікаря коштував 5 злотих, а перебування в стаціонарній лікарні — до 8 злотих на добу. Таке ставлення до здоров’я трудящих спричинялося до вимирання цілих сімей від туберкульозу, тифу та інших захворювань.

Буржуазно-поміщицький уряд Польщі провадив політику національного гноблення українського населення, душив розвиток української культури. Навчання рідною мовою було заборонено. У Рожищі працювали лише одна семирічка з польською мовою навчання і приватна початкова німецька школа. Не було жодного середнього навчального закладу. Багато дітей лишалося поза школою.

Вчитися могли переважно діти заможних батьків.

Трудящі Рожища боролися проти експлуатації і політичного безправ’я, за соціальне визволення і возз’єднання з Радянською Україною. Цю боротьбу очолювала КПЗУ.

У 1922 році в селищі виник комуністичний осередок. Його організаторами були Г. І. Мичик, Р. 3. Верба, К. І. Томашевич. Тоді ж під керівництвом комуністів тут почав діяти осередок Комуністичної спілки молоді.
Незабаром рожищенський комуністичний осередок налагодив безпосередні зв’язки з ЦК КПЗУ і комуністичними осередками міст Ковеля і Луцька. На основі настанов ЦК КПЗУ з окремих осередків і груп, що діяли в Рожищі і навколишніх селах, оформилася районна організація, яку очолив Г. І. Мичик. Проте склад районного комітету КПЗУ часто змінювався через постійні арешти і переслідування. З конспіративних міркувань комуністичні осередки були поділені на групи по 3—5 чоловік. Кожна група одержувала конкретні завдання і діяла самостійно. Партійні групи проводили агітаційно-масову роботу серед робітників і селян, готували найбільш активних з них до вступу в лави партії. Особлива увага приділялась розповсюдженню комуністичної літератури.

Рожищенський райком керував партійними осередками району. Районна партійна організація КПЗУ залучала робітників і селян до революційної боротьби за возз’єднання Західної України з Радянською Україною. В її складі наприкінці 1924 року налічувалося 8 осередків, які об’єднували понад 20 членів партії. З 1924 року в Рожищі діяв місцевий комітет МОДРу, очолений П. І. Мичиком. Комітет чимало зробив для збору коштів до фонду організації. З цією метою місцева організація «Просвіти», яка підтримувала зв’язки з комуністами, влаштовувала вечори, концерти, спектаклі тощо. Одночасно комітет збирав одяг і продукти для політв’язнів.

Під керівництвом ЦК КПЗУ райком партії вів антивоєнну пропаганду. Так, напередодні 1 серпня 1924 року в Рожищі були розклеєні комуністичні відозви антивоєнного змісту, вивішено транспаранти з лозунгами «Геть імперіалістичну війну проти СРСР!», «Хай живе робітничо-селянський уряд!»5. Зважаючи на багатонаціональний склад трудящих Рожища, райком КПЗУ приділяв чимало уваги вихованню їх у дусі пролетарського інтернаціоналізму і згуртуванню в єдиний фронт боротьби. З 1925 року в селищі систематично розповсюджувався нелегальний журнал ЦК КПЗУ «Наша правда», який пропагував ленінське вчення про класову боротьбу, про союз робітничого класу й селянства та керівну роль партії у революційній боротьбі. Це сприяло зростанню свідомості трудящих 3 жовтня 1927 року відбувся страйк 50 кравців, яким керував голова спілки кравецьких робітників А. Непомнящий. Страйк пройшов організовано, на деякий час він повністю паралізував роботу кравецьких майстерень. Страйкарі вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення житлових умов. Для його придушення власті кинули загони поліції. Було заарештовано і засуджено до різних строків ув’язнення 12 страйкарів.

У березні 1933 року кравці Рожища знову припинили роботу. Страйк охопив всі майстерні, в яких працювало 362 робітники, переважно молодь. Його очолили С. Азріль (нині директор сирзаводу), Б. Андросюк (нині секретар партійної організації промкомбінату), І. Стасюк та інші. Керовані комуністами, робітники кравецьких майстерень виробили вимоги до власників й організовано виступили проти них. Трудящі вимагали скорочення робочого дня, поліпшення умов праці і підвищення заробітної плати, повернення на роботу звільнених робітників. Внаслідок організованості і стійкості страйкарів власники підприємств змушені були частково задовольнити їх вимоги. Щоденну заробітну плату було підвищено на 50 грошів.

Революційна активність трудящих зросла в роки економічної кризи, яка охопила Польщу у 1929—1933 роках. Так, у 1932 році напередодні свята 15-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в Рожищі комуністи і комсомольці розповсюдили листівки, в яких засуджувалася ганебна пацифікація. Листівки закінчувалися закликами не сплачувати податків і посилити боротьбу проти окупантів. Польська поліція, налякана розмахом революційного руху, посилила переслідування комуністів і комсомольців, заарештовувала борців за всенародну справу і чинила над ними розправу. 13 січня 1933 року у Рожищі в будинку члена КПЗУ М. Верби був убитий член Луцького окружкому КСМЗУ О. І. Степанюк. Тепер вулиця, де він загинув, названа його ім’ям. Тут встановлено меморіальну дошку.

У застінках польської дефензиви був закатований комсомольський вожак А. Жуковський. 21 листопада 1934 року в день його похорону відбулася масова політична демонстрація трудящих Рожища і навколишніх сіл.

На могилі борця за щастя народу було влаштовано мітинг протесту проти фашистського терору в Польщі. З палкими промовами тут виступили члени райкому КПЗУ Г. І. Мичик і К. І. Томашевич. Учасники мітингу одностайно вимагали звільнити з тюрми Ернста Тельмана і всіх політичних в’язнів. У серпні і вересні 1936 року Рожищенський райком КПЗУ зібрав гроші на допомогу борцям республіканської Іспанії.

З початком нової економічної кризи погіршало становище робітників і селян. У березні 1938 року в Рожищі було зареєстровано 350 безробітних. Трудящі продовжували боротьбу за своє визволення. Вони вірили, що їм подасть руку допомоги Радянський Союз. У вересні 1939 року їх сподівання здійснилися. Ще до приходу Червоної Армії в Рожищі 17 вересня 1939 року утворився революційний комітет на чолі з комуністом Г. І. Мичиком. Першим заходом комітету була організація загону робітничої гвардії, куди вступило близько 300 чоловік. Члени загону під керівництвом ревкому роззброїли поліцію, заарештували представників польських місцевих властей і проголосили Радянську владу. Під командуванням комуніста К. І. Томашевича гвардійці успішно відбили наскоки поліції, роззброїли кілька польських військових загонів і взяли під охорону державне майно.

23 вересня 1939 року в Рожище вступили воїни Червоної Армії. Це був хвилюючий, незабутній день. Трудящі селища і навколишніх сіл зустріли своїх визволителів палкими привітаннями, хлібом-сіллю і квітами. На мітингах жителі щиро дякували Комуністичній партії і Радянському урядові за визволення.

Одразу ж був створений революційний орган влади — тимчасове управління, яке за активною участю трудящих запровадило на підприємствах робітничий контроль, здійснило розподіл поміщицької і церковної землі між сільською біднотою, провело облік державного майна. Відкрилися 3 семирічні школи з рідною мовою навчання. Збудували кінотеатр, клуб. Стали працювати школи для ліквідації неписьменності та малописьменності серед дорослого населення. Незабаром почалася підготовка до виборів у Народні Збори Західної України. Депутатом від Рожища обрали активного діяча комуністичного підпілля К. І. Томашевича. Виконуючи наказ своїх виборців, він голосував за возз’єднання Західної України з Радянською Україною.

Народні Збори проголосили на Західній Україні Радянську владу. Рожище стало районним центром. З цього часу в селищі під керівництвом райкому КП(б)У розпочалася велика робота по соціалістичному перетворенню народного господарства. Найбільші промислові підприємства — млини, суконна фабрика, олійниці були націоналізовані. Невеликі ремісничі підприємства об’єднано в артілі. Здійснено також націоналізацію банку та матеріальних цінностей. Трудящі з великим ентузіазмом почали будівництво нового життя. Активними учасниками його були секретар райкому КП(б)У А. П. Чепур, голова райвиконкому Л. І. Рябчук, колишні члени КПЗУ, активні борці проти буржуазної Польщі Г. І. Мичик, К. І. Томашевич, П. І. Мичик та інші.

26 червня 1941 року Рожище окупували німецько-фашистські загарбники. У районі селища тяжкі оборонні бої з ворогом вів 648-й стрілецький полк під командуванням майора Алесенкова 27-го стрілецького корпусу Червоної Армії.

У роки окупації гітлерівці разом зі своїми найманцями — українськими буржуазними націоналістами заподіяли величезної шкоди народному господарству. Окупанти лютували, знищували радянських людей. Переслідуванням, арештам, катуванням і розстрілам не було краю. Фашисти розстріляли й замучили в селищі та його околицях 4659 мирних жителів, 57 юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Вони зруйнували і спалили в Рожищі 307 житлових будинків і 263 інші приміщення, пограбували школи, лікарню, клуб, кінотеатр. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами народному господарству району, перевищувала 157 млн. карбованців.

Проте фашистські кати були безсилими скорити рожищенців. З перших днів окупації тут діяла антифашистська підпільна група. До її складу входили В. М. Бега, В. В. Скоробогатько, Д. П. Шинкарук, Ф. Фрід та інші. Патріоти збирали розвідувальні дані, передавали їх партизанам, які розгортали боротьбу на території Волині. В. М. Бега очолив підпілля у сусідньому селі Любчому, налагодив зв’язки з луцькими підпільниками і доросинівською та тихотинською підпільними групами, що діяли на території району, а також з групами сусідніх районів. Для більшої зручності і конспірації він влаштувався їздовим у лікаря Францішека Фріда — чеського антифашиста. Під час національно-революційної війни іспанського народу 1936—1939 рр. Фрід був військовим лікарем інтернаціональної бригади, а після поразки революційних сил переїхав до Польщі. У 1939 році він зупинився в с. Доросинях і працював там лікарем, а у 1942 році переїхав до Рожища і відкрив там невеличку поліклініку, яка стала однією з явочних квартир і місцем збирання розвідувальних даних. Крім того, Фрід влаштовував явочні квартири в селах Переспі, Доросинях та в Луцьку.

Підпільники проводили велику масово-політичну роботу серед трудящих, розповсюджували радянські газети й листівки, що надходили з партизанського з’єднання А. П. Брянського, влаштовували диверсії на залізниці Ківерці—Ковель. Рожищенська група пустила під укіс 5 ворожих поїздів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: РОЖИЩЕ, місто, Рожищенський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІІ
У лютому 1943 року частина підпільників була викрита. Багато народних месників, у т. ч. рожищенці М. Доцюк і В. Бега, перейшли до партизанського загону. Після визволення селища Червоною Армією вони приєдналися до її лав і взяли активну участь у боротьбі проти фашистських загарбників. Під час переходу до партизанів Фрід разом із зв’язковим, що супроводив його, прийняв нерівний бій, і обидва загинули від рук фашистських найманців — українських буржуазних націоналістів.

Під грізними ударами могутньої Червоної Армії загарбники котилися на захід. 1 лютого 1944 року на підступах до Рожища розгорілися бої, а 2 лютого селище було визволено. Радянські війська вийшли на лівий берег Стиру, але 23 лютого фашисти перейшли в контрнаступ. їм вдалося знову тимчасово захопити селище, та 17 березня 1944 року після артилерійської підготовки бійці Червоної Армії розпочали бій за його визволення. І того ж дня, форсувавши Стир, радянські воїни оволоділи плацдармом на лівому березі річки. 20 березня Рожище назавжди стало вільним. В його визволенні брав участь 288-й стрілецький полк 181-ї Волгоградської ордена Леніна Червонопрапорної дивізії під командуванням підполковника Пономаренка. В боях за селище смертю хоробрих полягли сержант С. І. Сергеев, рядові М. С. Гапін, С. Г. Данилевський, Ф. Й. Гречко, А. Г. Якименко, П. І. Пупій та інші.

Рожище знову стало районним центром. Відновили свою діяльність партійні і радянські органи. Під керівництвом районної партійної організації трудящі почали відбудовувати селище, зруйноване фашистськими загарбниками. За 2—3 перші післявоєнні роки було відбудовано житловий фонд, залізничну станцію, відновлено артіль. Споруджувалися нові підприємства. Збудований у 19£0 —1955 рр. ремонтний завод постійно розширюється. У 1964 році на підприємстві став до ладу потужний ливарний цех. Завод ремонтує мотори для тракторів і виготовляє кормозапарники та насоси. Рожищенське районне об’єднання «Сільгосптехніка», яке обслуговує колгоспи району, має добре обладнані майстерні для ремонту тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин. Обсяг робіт щорічно збільшується. Протягом 1957—1967 рр. він зріс з 123 тис. до 309,8 тис. карбованців.
Прядильно-ткацька фабрика створена в 1960 році на базі артілі інвалідів, перетворилася на високомеханізоване промислове підприємство, обладнане новітніми текстильними машинами. Тут є прядильний, ткацький і фарбувальний цехи. На фабриці виробляють бавовняну і лляну пряжі, ковдри тощо — на загальну суму 2700 тис. крб. щороку. Мебльова фабрика виготовляє гнуті стільці, вішалки, шафи.

Харчокомбінат, створений на базі колишнього парового млина та пекарні, в 1962 році поповнився консервним цехом для переробки фруктів і овочів. У 1964 році реконструйовано хлібопекарню, що стала виробляти 72 сорти різних хлібобулочних виробів. Комбінат також виготовляє фруктові вина, соки та безалкогольні напої. Діє сирзавод.

Енергетичною базою підприємств є Добротвірська ДРЕС, струмом якої користуються промисловість і жителі селища з 1961 року. Відмітна ознака промисловості Рожища — швидкі темпи її розвитку. Так, з 1940 по 1967 рік виробництво промислової продукції зросло більш як у 20 разів. Тільки за роки семирічки дано державі понад план промислової продукції на 3 млн. крб. Чисельність робітників на основних промислових підприємствах зросла.

Широко розгорнувся рух за комуністичну працю. На всіх підприємствах селища працюють бригади, цехи й дільниці комуністичної праці, лозунгом яких стало «Жити і працювати по-комуністичному». Першою бригадою, що завоювала це почесне звання, була бригада слюсарів ремонтного заводу, очолювана Ф. Г. Івановим. Звання ударників комуністичної праці завоювали ткалі прядильно-ткацької фабрики М. Д. Валерко, А. М. Живчук, а також робітники ремонтного заводу — слюсар С. Г. Дудко, столяр В. Й. Маковський та інші.

Міцніє народне господарство, поліпшується добробут населення. Яскравим свідченням цього є зростання купівельної спроможності трудящих, розширення товарообороту. Так, у 1966 році було продано товарів на 5517 тис. крб., тобто в 6 разів більше порівняно з 1955 роком. Особливо помітно зріс попит на меблі, культтовари, радіотовари, взуття, холодильники тощо. У 1967 році продано населенню радіотоварів у 5,5 раза, велосипедів і мотоциклів — у 7, а меблів у 14 разів більше, ніж у 1955 році.

Потреби населення в товарах забезпечує широко розвинута мережа торговельних закладів. У 1967 році в селищі працювало 44 магазини, 18 підприємств громадського харчування. Тут працюють спеціалізовані магазини «Взуття», «Трикотаж», «Тканини», «Меблі», «Посуд», «Культтовари», «Книги», «Овочі», «Продовольчі товари», «Кулінарія», «М’ясо» та інші, періодично влаштовуються виставки-продаж товарів, книжкові базари тощо.

Кращим стало і побутове обслуговування жителів, розгорнулося житлове будівництво. За післявоєнний час споруджено 182 комунальні та 2178 індивідуальних будинків.

Рік у рік збільшуються асигнування на благоустрій Рожища. Порівняно з 1959 роком вони зросли з 18,4 тис. до 70 тис. крб. у 1965 році, або майже у 4 рази. Газифіковано понад 900 квартир трудящих. Протягом 1966—1967 рр. завершено будівництво готелю, кафе, ресторану, комбінату побутового обслуговування, забруковано вулиці. Тепер селище не впізнати. Вулиці його обсаджені деревами, тротуари й центральна вулиця заасфальтовані. В 1949—1951 рр. насаджено великий парк, споруджено пам’ятник В. І. Леніну і монумент Вічної Слави. Монумент Вічної Слави було відкрито 9 травня 1963 року. На ньому викарбувані слова: «Воїнам-односельчанам, які полягли в боях за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.» і вирізьблено їх імена. На розі вулиць В. 1. Леніна і Мостової впорядковано сквер, в якому височить пам’ятник Б. Хмельницькому.

У післявоєнний час докорінно поліпшилося медичне обслуговування населення. У I960—1965 рр. додатково споруджено 2 нові лікувальні корпуси районної лікарні. Працюють туберкульозне та інфекційне відділення, жіноча й дитяча консультації, поліклініка. На початку 1964 року став до ладу просторий, з світлими палатами пологовий будинок. Лікувальні заклади селища розраховані на 150 ліжок, трудящих обслуговують 29 лікарів і 74 середні медичні працівники.

Успішно розвивається народна освіта. У 1966/67 навчальному році в Рожищі працювали середня й 2 восьмирічні загальноосвітні школи, школа робітничої молоді і консультаційний пункт заочної середньої школи, зооветеринарний технікум, медичне училище, дитяча музична й спортивна школи. У загальноосвітніх школах навчається 2050 учнів, з них у вечірній середній школі робітничої молоді — 350. В зооветтехнікумі, включаючи заочний відділ, набуває спеціальності 1000 і в медучилищі — 220 учнів. В селищі навчається кожний третій громадянин, в той час як за панської Польщі навчався лише кожний 30-й. У загальноосвітніх школах працює 125 вчителів, переважно з вищою освітою. 17 педагогів селища нагороджено значком «Відмінник народної освіти УРСР». Т. Т. Чорнобабенко — вчитель фізики середньої школи нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Починаючи з 1947 року понад 1600 юнаків і дівчат закінчили середню загальноосвітню школу. З них понад 500 уже мають дипломи вищих учбових закладів. Серед випускників школи кандидат біологічних наук А. Федоренко, кандидат педагогічних наук Л. Калапуша, кандидат сільськогосподарських наук М. Ворончук, кандидат медичних наук Р. Фірчук та інші.

За роки Радянської влади у Рожищі побудували чимало культурно-освітніх закладів — Будинок культури, кінотеатр, літній кінотеатр, 3 клуби на промислових підприємствах, бібліотеку та інше. Будинок культури звели методом народної будови в 1949—1951 рр. Тут є зал для глядачів на 600 місць, бібліотека з читальним залом і кілька кімнат для гурткової роботи. Працюють гуртки художньої самодіяльності: об’єднаний і чоловічий хори, вокальна група, танцювальний колектив, естрадний оркестр, оркестр народних інструментів та духовий, ансамбль баяністів, ляльковий театр тощо. Всього в художній самодіяльності бере участь понад 400 чоловік. У Будинку культури відбуваються також тематичні вечори, зльоти передовиків виробництва, зустрічі з старими комуністами.

Великою популярністю користується у населення драматичний гурток, заснований у 1944 році з ініціативи Б. К. Тоцького — вчителя середньої школи. Гурток став великим творчим колективом самодіяльних митців, який об’єднує понад 70 чоловік. 10 квітня 1959 року рішенням Міністерства культури УРСР гуртку присвоєно звання самодіяльного народного драматичного театру. За останні 5 років його актори показали населенню 127 вистав, які користувалися великим успіхом. Цей колектив був удостоєний права виступити на заключному республіканському конкурсі народних театрів у Києві в 1967 році. До послуг трудящих Рожища новий кінотеатр «Мир» на 350 місць, збудований у 1961 році. Протягом 1966 року його відвідало майже 250 тис. чоловік, тобто в середньому кожний дорослий житель побував тут 35 разів на рік. 9 громадських бібліотек, фонд яких становить 120 тис. книг, — свідчення культурного зростання жителів. Там відбуваються читацькі конференції, диспути.

В селищі стали традиційними нові свята й обряди, комсомольські весілля, реєстрація новонароджених, проводи до армії і на пенсію.

Провідна роль у житті Рожища належить партійній організації, яка об’єднує 656 комуністів. Її помічником є комсомольська організація, в лавах якої 1587 юнаків і дівчат.

На мітингу молодого й старшого покоління, що відбувся 1 вересня 1967 року біля Рожищенської восьмирічної школи № 1, учасники боротьби за перемогу Радянської влади комуністи К. І. Томашевич, П. І. Мичик, Н. К. Кравчук, І. А. Войтюк, Б. І. Царук та інші передали свій наказ майбутньому поколінню. Цей документ вкладено до капсули й замуровано в стіні школи. На меморіальній дошці, встановленій тут, написано: «Тут закладений Наказ комуністів — учасників боротьби за встановлення Радянської влади в західних областях України — майбутньому поколінню. Відкрити в 2017 році, в день 100-річчя Радянської влади. 1967 рік».
М. У. ВОЛЬСЬКИЙ, Р. Я. ОКСЕНЮК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Юлія Цитрицька
Повідомлень: 3
З нами з: 03 січня 2018, 17:22
Стать: Жінка

Re: РОЖИЩЕ, місто, Рожищенський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення Юлія Цитрицька »

грунтовна в надзвичайно цікава праця Козярчук Л. "Сторінки історії містечка РОЖИЩЕ". - Луцьк. - 2016.


Зображення
Відповісти

Повернутись до “Літера Р”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей