УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Рожнятів, смт, Рожнятівський район, Івано-Франківська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5660
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2806 раз.
Подякували: 1114 раз.
Стать: Жінка

Рожнятів, смт, Рожнятівський район, Івано-Франківська обл, Україна

Повідомлення АннА » 29 серпня 2018, 15:37

РОЖНЯТІВ – с-ще міськ. типу Івано-Франківської області, райцентр. Розташов. в долині р. Дуба (прит. Чечви, бас. Дністра), за 7 км від залізничної ст. Рожнятів. Населення бл. 4 тис. осіб (2010).

Уперше згадується в грамоті кн. Федора Любартовича 1411 як село в Жидачівському пов. (у складі Галицької землі), пізніше – як містечко із замком, центр Рожнятівського ключа (див. Ключ). Імовірно, ще до виникнення Р. існувало с. Стара Вісь (Старе Село), яке згодом стало передмістям Р. Восени 1648 замок здобули повстанці С.Височана. Від кінця 17 ст. і до Першої світової війни Р. – власність графів Скарбеків. Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) – у складі австрійської провінції Галичина. Наприкінці 18 ст. став значним торгово-ремісничим осередком, в околицях розвивався видобуток солі. 1785 офіційно отримав міські права. У 19 ст. з'явилися дрібні пром. підпр-ва. 1910 в Р. було 3,6 тис. мешканців. З осені 1914 до травня 1915 Р. окупований російськими військами, із листопада 1918 – у складі Західноукраїнської Народної Республіки, із травня 1919 – під контролем польс. військ, за Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 відійшов до Польщі, 1921–39 – у Долинському пов. Станіславського воєводства, 1939 у складі Західної України приєднаний до УРСР, із 1940 – с-ще міського типу, райцентр Станіславської обл. Із 1 липня 1941 до 28 липня 1944 окупований гітлерівською Німеччиною, перебував у складі дистрикту Галичина. Під час окупації була знищена єврейс. громада міста.

Істор. споруда: палац Скарбеків (18–19 ст.) на місці замку.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5660
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2806 раз.
Подякували: 1114 раз.
Стать: Жінка

Re: Рожнятів, смт, Рожнятівський район, Івано-Франківська обл, Україна

Повідомлення АннА » 18 липня 2019, 10:52

Зображення
Рожня́тів (місцеве Рожнітів, пол. Rożniatów, біл. , рос. Рожнятов) — селище міського типу, центр Рожнятівського району Івано-Франківської області України. Розташований біля підніжжя Ґорґанів, в долині річки Дуби поблизу річки Лімниці. Населення близько 4000 (3100 у 1970 р.). Лісова промисловість, замок 13 століття.
Історія
Початки
Рожнятів (варіанти назви іншими мовами, зокрема, пол. Rożniatów, біл. Рожнятов, Rozhnyatov, Rozhantov, Rozhnyatuv, Rozintov, Roznatov, Roznyatuv) відомий ще в XII ст. і є найстарішим населеним пунктом Рожнятівського району. Відомо, що поселення Стрий, Перегінськ, Рожнятів та інші виникли десь у другій половині XII століття — за князювання Ярослава Осмомисла, який зводив низку захисних укріплень проти угорських загарбницьких військ, що просувалися на Галич уздовж річки Лімниці.

Перше поселення виникло в долині річки Дуба, як невелика осада, і називалося Старим Селом. Ця назва частини міста збереглася і донині. Поселення будувалося в густих лісах, і працьовитим селянам доводилося докладати багато зусиль, щоб обробити клаптики землі. Але основним заняттям жителів було скотарство.

За одними даними в XIII ст., а за іншими в XV ст. в Рожнятові було збудовано укріплений замок. Знаходився він на високому місці і був оточений глибоким ровом з водою, мав бійниці та два підземні ходи. В приміщені колишнього замку тепер райвідділ міліції. В книзі «Рожнятів. Сторінки історії» 2005 року читаємо: «У середині XVIII ст. граф Скарбек на рожнятівській височині відбудував новий невеликий замок, який зберігається до теперішнього часу…». Хоча нинішня споруда мало нагадує замок — нема ні відповідних оборонних укріплень, ні інших неодмінних атрибутів замкової архітектури.

Точних відомостей, коли збудовано замок у Рожнятові, нема. Одні датують XIII століттям, інші - XV. Та дослідники краю, народні перекази і легенди засвідчують, що замок був добре укріплений. Р. Федоренко у своїх дослідженнях зазначає: «У Рожнятові було збудовано укріплений замок. Стояв він на високому місці і був оточений глибоким ровом з водою, мав бійниці та два підземні ходи. Один з цих ходів вів до урочища „Батин“, а другий — до костелу…» Костел не міг бути місцем тривалого сховку під час набігів ворогів, тож підземний хід скорше давав змогу переховатися в замку у скрутну годину, міг використовуватися і для господарських потреб його власниками. Інший підземний хід — в урочище «Батин» — проклали, очевидно, виключно з метою переховування під час військової загрози. До таких висновків спонукають археологічні дослідження поляка І.Коперницького, й українських вчених М.Смішка та Я.Пастернака. Сучасні археологічні дослідження могли б відкрити чимало таємниць минулого, а підземні ходи під Рожнятовом відкрили б багато таємниць. Добре відомо, що тільки з 1387 року Рожнятів опинився під владою Речі Посполитої, а всередині XVIII століття на рожнятівській височині граф Скарбек відбудував невеличкий замок тому, що на початку XVIII ст. Рожнятів став його приватним містечком.
Під владою Польщі

З 1387 до 1772 року Рожнятів був у складі Речі Посполитої. Польські королі віддавали землі разом з селами у власність великим магнатам. Протягом кількох століть Рожнятів переходив з рук у руки, доля ж його мешканців лишалася незмінною — вони стогнали в ярмі кріпосного права, жили в темряві та злиднях. Становище селян погіршувалося ще й тому, що магнати здавали свої маєтки частинами в оренду дрібній шляхті. Орендарі ж прагнули не тільки якомога більше накласти на селян повинностей, а й привласнити селянські землі. Свідченням цього є скарга мешканців Рожнятова на орендаря, що «їх власні ґрунти відняв і до двору приєднав».

В історичному документі згадується подія 29 червня 1411 р., про яку свідчив князь Теодор Любартович у Жидачеві, про розподіл між селами Рожнятів і Нижній Струтин, що підтверджує зв'язок між давнішими поселеннями цих населених пунктів. У 1464 році є знову згадка про Рожнятів у «Актах городських і земських».

В 15-16 ст. селище збільшується. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин і 5 ланів (близько 125 га) оброблюваної землі[2]. В цей період на Рожнятів, як і на інші міста і села України, здійснювали набіги татари. Відомо чимало переказів про штурм замку та спалення околиць.

В середині 17 ст. почалася визвольна війна українського народу проти панування поляків. Не обминула ця подія і наш край. Велике повстання під проводом отця Грабовського пройшло на Калущині і перекинулось на Рожнятів з околицями. Було спалено панський маєток у Сваричеві, захоплено замок у Рожнятові, а шляхту вибито. Восени 1648 року, коли селянсько-козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вступило на територію Галичини, багато жителів Рожнятова влилося в загони Семена Височана. Важливим етапом цієї боротьби було оволодіння Рожнятівським замком[3]. Рожнятівські повстанці разом з мешканцями навколишніх сіл та міщанами з Калуша, озброєні гарматами, рушницями, гаківницями, почали його штурм. Перелякані шляхтичі не встояли перед натиском повсталих, покинули замок з усім скарбом і підземним ходом вийшли до лісу Батин. Але повстанці наздогнали їх біля Велдіжа (нині с. Шевченкове) і знищили. У 1649 році між Креховичами і Раковом відбулася битва, в якій було взято в полон багато татар. За допомогу в цій війні владика Й.Шумлянський отримав від польського короля Яна III Собеського полонених татар та інші привілеї. Рожнятів розвивається, отримує право на проведення ярмарків.

Антифеодальна боротьба не припинялася і пізніше, змінювалися тільки її форми. Селяни нищили панське майно, часом вбивали шляхтичів. 1668 року галицький суд розглядав справу про вбивство шляхтича кріпаком з Рожнятова. На суді селянин зізнався, що він пана «вдарив по голові і з цього світу його згладив». Однією з форм протесту була втеча кріпаків. Щоб перешкодити цьому, поміщики домовлялися між собою про видачу втікачів. У 1694 році магнат Потоцький уклав спеціальний письмовий договір про це з власником Рожнятівського маєтку графом Скарбеком. Втікачі часто поповнювали загони опришків, які підтримували найтісніші зв'язки з селянами. Побратими в селах служили їм провідниками, надавали притулок, забезпечували харчами, переховували зброю, своєчасно повідомляли про небезпеку. Опришки мстили їх поневолювачам, роздавали селянам частину захопленого панського майна. Іван Баб'як із загону відважного ватажка Нестора подарував убогій жінці з Рожнятова 6 волів, яких він забрав у пана.

Церква Святого Архангели Михаїла з рожнятівського передмістя згадується 1684 року у реєстрі про сплату 5 злотих катедратика (столового податку)[4]. У реєстрі духовенства, церков і монастирів Львівської єпархії 1708 року згадується ще Церква Собору Пресвятої Богородиці з міста.

У 1703 році був побудований парафіяльний костел, в середині 18 століття граф Скарбек відбудував замок, яких зберігся дотепер. 1772 року в Галичину прийшла австрійська влада.
«За Австрії»

З 1772 року Галичина, за наслідками першого поділу Речі Посполитої, відійшла до Австрії. Австрійська влада ліквідувала права феодалів на міста — 14 листопада 1785 року Рожнятів офіційно отримав статус міста згідно з маґдебурзьким правом. У місті тоді було тільки 188 будинків і 1008 жителів. Цікаво прослідкувати в історичному контексті зміну чисельності населення від тих 1008 до 4000 жителів тепер. Врахування цього факту при вирішенні надання Рожнятову статусу міста а даному етапі має принципове значення. Скасування панщини у 1848 році пожвавило економічне життя міста, в якому на кінець XIX ст. вже було майже три тис. населення. Р.Федоренко у тій такі книзі про Рожнятів дає такі дані: «На початку XX ст., місто стає важливим економічним центром східної Бойківщини».

Любомир Михайлів, автор історико-краєзнавчої книжки «Рожнятів і околиці» — наводить факт, що 15 вересня 1840 року «австрійський цісар Фердинанд I надав містечку Рожнятову привілей на сім щорічних ярмаркових днів». Це при тім, що Калуш і Долина мали по шість ярмаркових днів, а Снятин і Болехів — по п'ять. Забудова рожнятівської височин була простою й органічною, творила єдиний просторово — архітектурний ансамбль. У замку-палаці Скарбка розміщувалися повітовий суд, поліція, з 1906 року з'явилося нове приміщення школи, поруч — старий парафіяльний костел. Від замку до костелу вела доглянута липова алея, чи, яку охрестили «липова вулиця». Навколо були численні єврейські крамнички. Біля підніжжя гори — обгороджений і доглянутий відпочинковий став. Став був глибокий, в пам'яті старожилів зафіксувався випадок трагічної смерті місцевого вчителя й учнів. Світлини 30-х років фотомайстра Ярослава Коваля дають можливість переконатися, що замок Скарбка на той час уже не виконував якихось захисних функцій для Рожнятова. Він був радше адміністративним панським палацом, над яким височіла шпильчаста вежа, яка завершувалася невеличким флюгером. Нижча вежа з оглядовим майданчиком вже не мала бійниць — високі зверху заокруглені вікна і зубчаті стіни фортечної конфігурації. Діяв і костел, збудований ще 1703 року і відтак зруйнований за часі СРСР. Під костелом були підвальні просторі приміщення. Десь там був і підземний хід до замку, а далі — в урочище «Батин».

У 1782 році тут відкрито солеварню, на якій працювало 6 робітників. 14 листопада 1785 року Рожнятів отримав Магдебурзьке право. На цей час в ньому налічувалося 188 будинків, проживало 1008 осіб. 1811 року граф Скарбек відкрив у місті ткацьку майстерню, де на ручних ткацьких верстатах виробляли тканини із лляної і вовняної пряжі. 1838 року в Рожнятові було вже кілька підприємств — цегельня, водяний млин, ґуральня і броварня, які належали Скарбеку. На цих підприємствах працювало від 10 до 50 робітників. Однак основним заняттям більшості жителів, як і раніше, залишалося сільське господарство. Найкращими навколишніми землями — 838 моргами орної землі та 279 моргами пасовиськ — володів поміщик. Він же був власником всіх лісових багатств (310 моргів). Міщанам належало 439 моргів землі та лише 1 морг лісу.

Після реформи 1848 року в Рожнятові спостерігалося прискорення розвитку промисловості, пожвавлення торгівлі. Багаті міщани почали вкладати капітали в промислові підприємства. В місті з'явилися ще 1 млин і тартак. Граф Скарбек розширив свою цегельню та броварню.

В 1857 році в місті налічувалося 2505 мешканців, 621 двір. Тут було багато курних хат. Міщани жили у великій тісноті.1877 року в Рожнятові засновано двокласну школу. Через злиденне матеріальне становище діти трудящих залишалися поза навчанням.

6 серпня 1888 року велика пожежа знищила 80 будинків. Та це не завадило розвитку Рожнятова, тому для культурних потреб населення було створено бібліотеку та збудовано нове приміщення школи, в якому навчання проходить дотепер. 2006 року весь Рожнятів святкував сторіччя школи. На початку XX ст. було відкрито бойню, сепараторний пункт, який згодом став маслозаводом. Становище робітників на цих підприємствах та у панському фільварку було важким — робочий день ненормований, а заробітна плата мізерна, до того ж залежала вона від примх власників. Не всі мешканці Рожнятова могли знайти роботу в місті. Доводилося найматися до поміщиків, куркулів, торговців або йти до Калуша, Долини чи на лісорозробки до Брошнева. Відчай, безробіття гнали трудящих і за океан. Десятки жителів Рожнятова, не знайшовши в Америці кращого життя, поверталися на рідну землю покаліченими і знесиленими.

В 1902 році двокласну школу перетворено на чотирикласну. Містилася вона в старій тісній халупі. Лише 1906 року збудовано шкільне приміщення.

Під час першої світової війни Рожнятів опинився в зоні воєнних дій. У 1914 році сюди вступили російські війська. В лютому 1915 року австро-угорська артилерія протягом трьох днів обстрілювала місто. Шалені атаки австрійців не принесли їм успіху. Лише за 2 дні росіяни взяли в полон 2625 солдатів і офіцерів противника. Внаслідок обстрілів багато будинків було зруйновано. Люди гинули не тільки від куль, а й від голоду, епідемії тифу. Частина мобілізованих не повернулася додому, решта — стала інвалідами.
Церква Різдва Христового
«За Польщі»

В 1920 році Рожнятів окупували поляки. Хоч влада змінилася, становище населення не поліпшилося. Робітники терпіли від безробіття, а міщани, що були хліборобами, — від безземелля. Їм належало лише 670 га землі та 9 га лісу. В приватній власності були ліс, луки, пасовища і найкращі землі. Міщани мусили відробляти на фільварку за користування пасовищем — зібрати морг збіжжя або викопати 20 цнт картоплі. За право косити сіно — корчували ліс. Робочий день на фільварку тривав 12—13 годин, а заробіток становив 30—50 грошів.

У 1921 році в Рожнятові налічувалося 3266 жителів, через десять років їх було приблизно стільки ж — 3650 осіб, а дворів — 667.

Не краще жилося також робітникам і ремісникам. У Рожнятові в 30-х роках діяли 3 лісопильні, цегельня, 3 водяні млини, які належали фірмі «Ґлезінгер», тут працювали маслозавод і броварня. В місті налічувалося 183 приватні крамнички, що належали в основному багатим міщанам. Торгували своїми виробами і ремісники — шевці, кравці, кушніри. У 1939 році в Рожнятові були 2 бондарі, 3 стельмахи та килимар.

В 1934 року початкову школу реорганізовано в семирічку, в якій навчалося 570 учнів. Ніхто з учителів не мав вищої освіти. Навчання провадилося польською мовою. Учнів карали. Саме навчання вимагало значних матеріальних витрат — зошит коштував 10—12 грошів, а підручник — 1—2 злоті. Батьки, які мали скромні достатки, могли навчати своїх дітей щонайбільше протягом 1—2 років, бідніші — зовсім не посилали дітей до школи. Середня або вища освіта була доступною хіба тільки дітям багатіїв. У 1939 році лише 2 особи навчалися у вишах. З культурно-освітніх закладів у Рожнятові були бібліотека та кілька національних клубів. У 1939 році бібліотека мала кілька сотень бульварних романів та детективів Відвідували бібліотеку лише представники місцевої «еліти». Діяли також польський напіввійськовий клуб «Сокіл» та український клуб «Бесіда». Не кращою була ситуація у сфері охорони здоров'я. Виклик приватного лікаря (а їх у Рожнятові було 2) коштував дорого. Профілактична робота не провадилася зовсім.

На початку 1939 року в Рожнятові проживало 3726 чоловік. Близько 32% мешканців було зайнято в сільському господарстві, понад 42% — в торгівлі, 19% становили робітники, понад 6% — урядовці. Урядовцями були виключно поляки. Українців не допускали не тільки до роботи в урядових установах, навіть вчителями їм було важко влаштуватися. За історичними джерелами, напередодні 1939 року в Рожнятові нараховувалося до 200(!) приватних крамничок.

З 1928 року в Рожнятові діяла організація «Сельроб», вона згуртовувала робітників і селян усіх національностей. Одним з керівників цієї організації був В.Й.Шлапак. У 1931 році в місті було створено осередок КПЗУ. В КПЗУ Вступати особливої охоти ніхто не мав, тому на початку в осередку налічувалося 15 членів. Активними діячами були Д.Г.Ланцман, І.В.Котурбаш, Е.Л.Геллер. Комуністи звертали пильну увагу на роботу із молоддю, пропаганду, нав'язування утопічних комуністичних ідей. У 1934 році в місті було створено комсомольську організацію. Серед комсомольців активністю відзначалися В.Котурбаш, М.Гаутман, О.В.Юречко, І.О.Пришлякевич. Члени КПЗУ та КСМЗУ нав'язували населенню політику Радянського Союзу, розповідали про економічні, культурні та політичні «успіхи» Радянської України, відзначали революційні свята, розповсюджували політичну літературу, тим самим ламаючи віковічні традиції та усталені погляди бойків. В ніч на 7 листопада 1934 року в Рожнятові були розклеєні комуністичні листівки польською мовою. Більшість з них мали абсолютно абсурдний зміст, плямували честь українських націоналістичних організацій. Приміром, в одній з них було сказано: «Слава пам'яті революційних борців, жертв кривавої пацифікації на Волині Адама і Степана Васютів і 7 селян з Холмщини, закатованих окупантами в тюрмі Янівській. Геть з фашистським зборищем ОУН». В іншій — проголошувалася політична програма: «Хай живе 7 листопада, річниця Жовтневої революції, хай живе Жовтень цілого світу, хай живе загальний страйк у Польщі! Хай живе збройне повстання робітників та робітниць проти фашизму та окупації, хай живе право Західної України на самовизначення аж до відірвання!». Як зрозуміло з тексту, листівка носила не лише заклик до революційних дій, повалення влади, але й ламання всього усталеного життя і приєднання до окупованої більшовиками Радянської України. На багатьох будинках було вивішено червоні прапори.

У 1939 році в місті проживало 3950 мешканців (1500 українців, 250 поляків, 550 латинників, 1650 євреїв)[5].
Друга світова війна

У день вступу частин Червоної Армії до Рожнятова створено тимчасове управління, до складу його ввійшли все ті ж самі І.В.Котурбаш, Д.Г.Ланцман, О.В.Юречко. Очолив управління І.А.Юречко. Управління закликами і погрозами змушувало місцеве населення підтримувати «порядок», сумлінно працювати на Радянську владу, викривати борців за волю Батьківщини. Тимчасове управління організувало тотальний контроль над виробництвом, розподілом і споживанням промислових і продовольчих товарів. Це був етап на шляху до повного контролю радянської влади над місцевою промисловістю і приватними торговельними підприємствами. Провадилася боротьба із приватною торгівлею. Від Рожнятова депутатом Народних Зборів було делеговано С.В.Котурбаша. У листопаді в Рожнятові створено комісію націоналізації (голова — М.І.Турків), яка з 1 грудня почала роботу. Питання про націоналізацію підприємств обговорювалося на зборах робітників. Позитивним моментом було лише запровадження заходів щодо розширення підприємств, було налагоджено виробництво возів, створено артіль шевців і кравців. Тимчасове управління також ліквідувало безробіття, але за заробітну плату через відсутність товарів у торгівлі практично нічого неможливо було купити.

Наприкінці 1939 року в Рожнятові вже діяли семирічна школа, поліклініка. Відкрився клуб, де демонструвалися кінофільми, здебільшого агітаційні й історико-революційні. Були створені гуртки художньої самодіяльності. 17 січня 1940 року Рожнятів став районним центром, незабаром отримав статус селища міського типу. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення організувалися гуртки і школа, де навчалися сотні осіб. Через кілька місяців у селищі діяло вже 5 партійних організацій, колектив агітаторів і лекторів налічував близько 70 осіб. Вони «роз'яснювали» політику Радянського уряду, намагалися «виховувати» місцеве населення в дусі відданості комуністичним ідеалам, боролися проти українського визвольного руху і націоналізму. На початку 1940 року створено ліспромгосп, де працювало 860 робітників. Для лісорубів було збудовано 3 барачні гуртожитки.

22 червня 1941 року в селищі відбувся масовий мітинг, на ньому виступив голова виконкому селищної Ради М.В.Котурбаш. Він закликав рожнятівців готуватися до боротьби фашизмом. 1 липня 1941 року гітлерівські загони захопили Рожнятів. Окупаційний уряд приніс розруху і руйнування містечка, горе в родини містян. Так, з Рожнятова було відправлено на німецьку каторгу понад 120 юнаків і дівчат. Багато з них там і загинули. Гестапівці закатували комуністів братів І.В. і С.В.Котурбашів, І.О.Пришлякевича, знищили близько 2 тис. осіб єврейського населення. Загалом нова влада не принесла жаданого звільнення з-під ярма радянської влади, позаяк Україна потрапила до інших окупантів. Свідченням тому слова з пісні того часу:

«А як прийшов ляндвірд грубий, То за жорна вибив зуби».

20 липня 1944 року 237-а стрілецька дивізія перейшла в наступ у напрямі на місто Ужгород і Карпати. Біля містечка Рожнятів 1 серпня 1944 року великі сили гітлерівців зробили фланговий удар по дивізії, що вирвалася вперед. Відбиваючи танкову контратаку, молодший лейтенант Цаплін підпалив 2 німецькі танки, але був смертельно поранений уламком снаряда, що розірвався, і помер цього ж дня на руках товаришів. 14 серпня 1944 року він був посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, який був переданий разом з Грамотою Героя Радянського Союзу його матері.

Чоловіки призовного віку були відправлені на фронт, старіші — відбудовували шляхи і мости, підірвані німцями. У фонд оборони в 1944 році з району реквізовано понад 1300 цнт м'яса, 890 цнт картоплі, 100 цнт овочів. Рожнятів зазнав значних руйнувань. Близько 100 будинків було зруйновано зовсім, виведено з ладу мости, зокрема залізничний, зруйновано шляхи до лісорозробок.
«Радянський час»

Величезний ресурс деревини став об’єктом негайної розробки. Швидкими темпами відбудовувався ліспромгосп. Уже у вересні на лісорозробках працювало 326 робітників. Протягом одного року збудовано 18 мостів для вузькоколійки, що дало можливість виконувати планові завдання. Звідусіль до ліспромгоспу надходили потрібне устаткування, матеріали. Чимало заготовленої деревини йшло для потреб гірників Донбасу. Для відбудови народного господарства випускав продукцію райпромкомбінат — черепицю, цеглу, пиломатеріали, дранку, ґонту, а також меблі. З 1944 року діяв у селищі пункт первинної переробки молока, який поступово перетворено на сироварний завод. 1945 року в Рожнятові відкрито районну лікарню на 175 ліжок з хірургічним, терапевтичним, дитячим, інфекційним, туберкульозним та пологовим відділеннями.

Сільське господарство в той момент базувалося здебільшого на одноосібних господарствах і розвивалося дуже повільно. Рожнятівські комуністи за вказівкою начальства силою домоглися створення колективного господарства. У 1948 році організовано колгосп «Нове життя». Спочатку включили 9 господарств, але вже 1949 року в колгосп були насильно приєднані 115 господарств — всі рожнятівські селяни. Колгоспу передано 200 га орної землі, 100 га сінокосу, 200 га пасовищ. Одними з перших організаторів колгоспу були М.В.Юречко та І.А.Юречко. Тоді ж при колгоспі створено партійну організацію. У 1951 році колгосп «Нове життя» об'єднали з колгоспом «Радянська Україна» (с.Сваричів). Оплата праці в колгоспі була настільки мізерною, що для фізичного виживання селяни змушені були навчитися красти харчі з колгоспів. Згадувана пісня підсумувала зміни:

«А як прийшли «Да, да», То настала зовсім біда».

З метою більш раціонального використання лісових багатств 1955 року Рожнятівський ліспромгосп об'єднано з Рожнятівським лісокомбінатом, що був розміщений у Брошнів-Осаді. Укрупнення підприємств лісової промисловості відбувалося і пізніше. Зокрема, 1964 року до цього лісокомбінату ввійшов промкомбінат як спеціалізований цех по випуску меблів. А через 4 роки на базі його виникла Рожнятівська меблева фабрика. В той час було проведено певну механізацію процесів виробництва — замість рубанків і фуганків, впроваджували рейсмусні, фрезерні, токарні, свердлильні, циркулярні верстати. Звичайно, обладнання було далеке від передових зразків світової деревообробної техніки, але це був значний крок вперед. Для виготовлення меблів все більше використовувалися деревно-стружкові плити.

1945 року семирічну школу реорганізовано в середню. Вперше з 1919 року діти робітників і селян дістали можливість здобувати середню освіту рідною мовою. При школі був гуртожиток для учнів з віддалених сіл, створені навчальні кабінети: фізичний, біологічний, хімічний, історичний, слюсарна та столярна майстерні. На ознаменування «25-річчя визволення Рожнятова від німецько-фашистських загарбників» при вході до школи було встановлено меморіальну дошку.

1961 року збудовано нове приміщення лікарні, обладнане сучасною тоді медичною апаратурою. В селищі відкрито поліклініку та пункт медичної допомоги.

Рожнятів перетворився у велике квітуче селище. В селищі налічувалося понад 600 будинків, з них 160 — комунальних. За післявоєнні роки виросли нові вулиці — Нафтовиків, Андрія Цапліна, Юрія Гагаріна. У центрі селища в 1950 році був відкритий пам'ятник: солдат, що схилився над братською могилою, де поховані ті, що полягли в бою за Рожнятів. В 1967 році було розбито новий сквер, посаджено 600 метрів живої огорожі, висаджено 10 тис. декоративних кущів. У 1969 році розпочато газифікацію Рожнятова.

У 1963 році на західній околиці Рожнятова почалося будівництво водосховища для забезпечення Калуського хіміко-металургійного комбінату водою. На захід від містечка простягається велике водосховище на ріці Чечві. Довжина дамби 3 км, висота 11-17 м, максимальна глибина 7 м, але останнім часом озеро потрібно поглиблювати, щоб збільшити постачання води до калуських підприємств.

(Забудова Рожнятова 60-х років. З колекції п. Богдана Котурбаша. Фото з сайту «Райштоки» www.rajtshtoky.iatp.org.ua)

У 60-70-х роках було збудовано універмаг, побуткомбінат, лазню, кінотеатр, готель, хлібозавод, споруджено 60-ти квартирні будинки та інші будівлі. Але не всі зміни були позитивними. Зруйновано давній костел. Знову ж таки спогади старожилів відтворюють події того часу — в підземних ходах були 4 труни (в т.ч. священика й органіста), а місцева дітлашня бавилася рештками органу. Переказують, що після руйнації костелу дзвін «Адам» закопали десь неподалік і що він досі ще під землею. Кований з металевих смужок костельний хрест нині зберігається і чекає свого часу в рожнятівському музеї «Бойківщина». Старожили пам'ятають замкові вали ще й у післявоєнний час. Енкаведисти часто виводили з підземних казематів оунівців чи упівців і змордованих припирали сидячки до валів — наганяли страх на інших.

Влада СРСР заподіяла великої шкоди історико-культурним пам'яткам Рожнятова — було знесено замкові вежі, зруйновано костел, захаращено став, знищено синагогу тощо. Варто згадати, що саме з часу заснування замку бере свій початок герб Рожнятова. У XVIII–XIX століттях функції герба міста (зображення на міській печатці тощо) виконував родовий герб Скарбків «Абданк»: «На червленому полі срібний укорочений, двічі переламаний пояс» (польські гербовники традиційно тлумачили цей архаїчний символ як сполучення чотирьох латинських літер «V» — нібито скорочений девіз «Veritas, Victoria, Virtus, Vita», тобто «істина, перемога, чеснота, життя»).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5660
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2806 раз.
Подякували: 1114 раз.
Стать: Жінка

Re: Рожнятів, смт, Рожнятівський район, Івано-Франківська обл, Україна

Повідомлення АннА » 18 липня 2019, 10:54

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Рожнятів — селище міського типу (з 1940 р.), центр селищної Ради. Розташований на річках Дубі та Чечві, за 63 км від обласного центру, за 7 км від залізничної станції Рожнятів. Через селище проходить автомагістраль. Населення — 3130 чоловік.

Рожнятів — центр району, площа якого — 1,3 тис. кв. км, населення — 70 180 чоловік (у т. ч. міського — 18,08 тис., сільського — 52,1 тис. чоловік). У районі 49 населених пунктів, підпорядкованих 3 селищним та 22 сільським Радам; 9 колгоспів та 3 радгоспи, які мають 38,2 тис. га земельних угідь (з них 8,8 тис. га орної землі та 15,6 тис. га лук і пасовиськ). Лісові масиви займають 67,9 тис. га. У районі 9 промислових підприємств, 51 школа, 6 будинків культури, 36 клубів, 54 бібліотеки.

Рожнятів відомий з XII ст. Перше поселення виникло в долині річки Дуби як невеличка осада, яка називалася Старим селом. Ця назва збереглася за частиною селища і дотепер. Існують кілька переказів про виникнення назви селища. Одні вважають, що назва ця походить від прізвища Рожнятовський, інші — від слова «різня». Поселення будувалося в густих лісах, і працьовитим селянам доводилося докладати багато зусиль, щоб обробити клаптики землі. Але основним заняттям жителів було скотарство.

З кінця XIV ст. Рожнятів став власністю польської корони. Щоб тримати завойовані землі в покорі, на початку XV ст. в Рожнятові збудовано добре укріплений замок. Він мав бійниці для кругового обстрілу, 2 підземні ходи, був оточений глибоким ровом з водою. Замок значно реконструйований, зберігся до наших днів.

Польські королі віддавали землі разом з селами у власність великим магнатам. Протягом кількох століть Рожнятів переходив з рук у руки, доля ж його мешканців лишалася незмінною — вони стогнали в ярмі кріпосного права, жили в темряві та злиднях. Становище селян погіршувалося ще й тому, що магнати здавали свої маєтки частинами в оренду дрібній шляхті. Орендарі ж прагнули не тільки якомога більше накласти на селян повинностей, а й привласнити селянські землі. Свідченням цього є скарга мешканців Рожнятова на орендаря, що «їх власні грунти відняв і до двору приєднав».

Восени 1648 року, коли селянсько-козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вступило на територію Галичини, багато жителів Рожнятова влилося в загони Семена Височана. Важливим етапом цієї боротьби було оволодіння Рожнятівським замком. Рожнятівські повстанці разом з мешканцями навколишніх сіл та міщанами з Калуша, озброєні гарматами, рушницями, гаківницями, почали його штурм. Перелякані шляхтичі не встояли перед натиском повсталих, покинули замок з усім скарбом і підземним ходом вийшли до лісу Ватин. Але повстанці наздогнали їх біля с. Велдіжа (нині с. Шевченкове) і знищили.

Антифеодальна боротьба не припинялася і пізніше, змінювалися тільки її форми. Селяни нищили панське майно, часом вбивали шляхтичів. 1668 року галицький суд розглядав справу про вбивство шляхтича кріпаком з Рожнятова. На суді селянин зізнався, що він пана «вдарив по голові і з цього світу його згладив». Однією з форм протесту була втеча кріпаків. Щоб перешкодити цьому, поміщики домовлялися між собою про видачу втікачів. У 1694 році магнат Потоцький уклав спеціальний письмовий договір про це з власником Рожнятівського маєтку графом Скарбеком. Втікачі часто поповнювали загони опришків, які підтримували найтісніші зв’язки з селянами. Побратими в селах служили їм провідниками, надавали притулок, забезпечували харчами, переховували зброю, своєчасно повідомляли про небезпеку. Опришки мстили їх поневолювачам, роздавали селянам частину захопленого панського майна. Іван Баб’як із загону відважного ватажка Нестора подарував убогій жінці з Рожнятова 6 волів, яких він забрав у пана.

В кінці XVIII ст. в Рожнятові значного розвитку набуло ремесло. На ринку йшла жвава торгівля виробами шевців, кравців, кушнірів, бондарів. У 1782 році тут відкрито солеварню, на якій працювало 6 робітників.

За декретом від 14 листопада А 785 року Рожнятів став містом. На цей час в ньому налічувалося 188 будинків, проживало 1008 чоловік. 1811 року граф Скарбек відкрив у місті ткацьку майстерню, де на ручних ткацьких верстатах виробляли тканини із лляної і вовняної пряжі. 1838 року в Рожнятові було вже кілька підприємств —цегельня, водяний млин, гуральня і броварня, які належали Скарбеку. На цих підприємствах працювало від 10 до 50 робітників. Однак основним заняттям більшості жителів, як і раніше, залишалося сільське господарство. Найкращими навколишніми землями — 838 моргами орної землі та 279 моргами пасовиськ — володів поміщик. Він же був власником всіх лісових багатств (310 моргів). Міщанам належало 439 моргів землі та лише 1 морг лісу.

Після реформи 1848 року в Рожнятові спостерігалося прискорення розвитку промисловості, пожвавлення торгівлі. Багаті міщани почали вкладати капітали в промислові підприємства. В місті з’явилися ще 1 млин і лісопилка. Граф Скарбек розширив свою цегельню та броварню.

В 1857 році в місті налічувалося 2505 чоловік, 621 двір. Тут було багато курних хат. Міщани жили у великій тісноті.

1877 року в Рожнятові засновано двокласну школу. Через злиденне матеріальне становище діти трудящих залишалися поза навчанням.

В серпні 1888 року в місті сталася велика пожежа — згоріло 80 будинків. Але зростання міста тривало. На початку XX ст. відкрито бойню, сепараторний пункт, який згодом став маслозаводом. Становище робітників на цих підприємствах та у панському фільварку було важким — робочий день ненормований, а заробітна плата мізерна, до того ж залежала вона від примх власників. Не всі мешканці Рожнятова могли знайти роботу в місті. Доводилося найматися до поміщиків, куркулів, торговців або йти до Калуша, Долини чи на лісорозробки до Брошнева. Відчай, безробіття гнали трудящих і за океан. Десятки жителів Рожнятова, не знайшовши в Америці кращого життя, поверталися на рідну землю покаліченими і знесиленими.

В 1902 році двокласну школу перетворено на чотирикласну. Містилася вона в старій тісній халупі. Лише 1906 року збудовано шкільне приміщення.

Під час першої світової війни Рожнятів опинився в зоні, воєнних дій. У 1914 році сюди вступили російські війська. В лютому 1915 року австро-угорська артилерія протягом трьох днів обстрілювала місто. Шалені атаки австрійців не принесли їм успіху. Лише за 2 дні росіяни взяли в полон 2625 солдатів і офіцерів ворога. Внаслідок обстрілів багато будинків було зруйновано. Люди гинули не тільки від куль, а й від голоду, епідемії тифу. Частина мобілізованих не повернулася додому, решта — стала інвалідами.

В 1920 році Рожнятів окупували білополяки. Хоч влада змінилася, становище трудящих не поліпшилося. Робітники терпіли від утисків підприємців та безробіття, а міщани, що були хліборобами, — від безземелля. їм належало всього 670 га землі та 9 га лісу. Поміщик загарбав ліс, луки, пасовища і кращі землі. Міщани мусили відробляти на фільварку за користування пасовищем —зібрати морг збіжжя або викопати 20 цнт картоплі. За право косити сіно — корчували ліс. Робочий день на фільварку тривав 12—13 годин, а заробіток становив 30—50 грошів.

У 1921 році в Рожнятові налічувалося 3266 жителів, через десять років їх було приблизно стільки ж — 3650 чоловік, а дворів — 667.

Не краще жилося також робітникам і ремісникам. У Рожнятові в 30-х роках діяли 3 лісопилки, цегельня, 3 водяні млини, які належали фірмі «Глезінгер», тут працювали маслозавод і броварня. В місті налічувалося 183 приватні крамнички, що належали в основному багатим міщанам. Торгували своїми виробами і ремісники — шевці, кравці, кушніри. У 1939 році в Рожнятові були 2 бондарі, 3 стельмахи та килимар.

1934 року початкову школу реорганізовано в семирічку, в якій навчалося 570 учнів. Ніхто з учителів не мав вищої освіти. Навчання провадилося польською мовою. Учнів карали. Саме навчання вимагало значних матеріальних витрат — зошит коштував 10—12 грошів, а підручник — 1—2 злоті. Батьки, які мали скромні достатки, могли навчати своїх дітей щонайбільше протягом 1—2 років, бідніші — зовсім не посилали дітей до школи. Середня або вища освіта була доступною хіба тільки дітям багатіїв. У 1939 році лише 2 чоловіка навчалися у вузах. З культурно-освітніх закладів у Рожнятові були бібліотека та кілька національних клубів.

У 1939 році бібліотека мала кілька сотень бульварних романів та детективів про «подвиги» польської дефензиви. Відвідували бібліотеку лише представники місцевого панства. Польський напіввійськовий клуб «Сокіл» та український клуб «Бесіда» використовувалися часто для розпалювання національної ворожнечі.

Про державну медичну допомогу не було й мови. Виклик приватного лікаря, а їх у Рожнятові було 2, коштував дорого. Профілактична робота не провадилася зовсім.

На початку 1939 року в Рожнятові проживало 3726 чоловік. Близько 32 проц. мешканців було зайнято в сільському господарстві, понад 42 проц. — в торгівлі, 19 проц. становили робітники, понад 6 проц. — урядовці. Урядовцями були виключно поляки. Українців не допускали не тільки до роботи в урядових установах, навіть вчителями їм було важко влаштуватися. Г. С. Сех після закінчення учительської семінарії була безробітною. Тільки в радянській школі вона знайшла застосування своїм знанням. Г. С. Сех і досі працює в Рожнятівській школі.

Не мирячись з соціальним та національним гнітом, трудящі Рожнятова виступали на боротьбу проти окупації краю. З 1928 року в Рожнятові діяла організація «Сельроб», вона згуртовувала тісний союз робітників і селян усіх національностей. Одним з керівників цієї організації був В. Й. Шлапак. У 1931 році в місті створено осередок КПЗУ, у ньому налічувалося 15 членів. Активними діячами були Д. Г. Ланцман, І. В. Котурбаш, Е. Л. Геллер. Комуністи приділяли пильну увагу роботі з молоддю. У 1934 році в місті було створено комсомольську організацію. Серед комсомольців активністю відзначалися В. Котурбаш, М. Гаутман, О. В. Юречко, І. О. Пришлякевич. Члени КПЗУ та КСМЗУ роз’яснювали населенню політику Радянського Союзу, розповідали про економічні, культурні та політичні успіхи Радянської України, викривали антинародну політику польського буржуазного уряду, відзначали революційні свята, розповсюджували політичну літературу. В ніч на 7 листопада 1934 року в Рожнятові були розклеєні комуністичні листівки польською мовою. В одній з них сказано: «Слава пам’яті революційних борців, жертв кривавої пацифікації на Волині Адама і Степана Васютів і 7 селян з Холмщини, закатованих окупантами в тюрмі Янівській. Геть з фашистським зборищем ОУН». В іншій — проголошувалася політична програма: «Хай живе 7 листопада, річниця Жовтневої революції, хай живе Жовтень цілого світу, хай живе загальний страйк у Польщі! Хай живе збройне повстання робітників та робітниць проти фашизму та окупації, хай живе право Західної України на самовизначення аж до відірвання!». На багатьох будинках було вивішено червоні прапори. Листівка, написана комсомольцями в 1935 році, закликала трудящих до боротьби за єдиний фронт.

У день вступу частин Червоної Армії до Рожнятова створено тимчасове управління, до складу його ввійшли І. В. Котурбаш, Д. Г. Ланцман, О. В. Юречко. Очолив управління І. А. Юречко. Управління закликало всіх громадян підтримувати порядок, сумлінно працювати на своїх місцях, зміцнювати трудову дисципліну, викривати усіх, хто намагався сіяти паніку та вести ворожу пропаганду. Тимчасове управління дбало про налагодження нормального життя, роботу промислових підприємств, забезпечення трудящих необхідними товарами, навчання в школі. На підприємствах воно запровадило 8-годинний робочий день, організувало робітничий контроль над виробництвом, розподілом і споживанням промислових і продовольчих товарів. Це був важливий етап на шляху до націоналізації місцевої промисловості, приватних торговельних підприємств. Провадилася боротьба із спекуляцією та саботажем у торгівлі. В місті проходили мітинги і збори. Промовці висловлювали свою щиру подяку Червоній Армії, яка визволила їх з-під панського гніту. Від трудящих Рожнятова депутатом Народних Зборів обрано бідняка С. В. Котурбаша. У листопаді в Рожнятові створено комісію націоналізації (голова — М. І. Турків), яка з 1 грудня почала роботу. Питання про націоналізацію підприємств обговорювалося на зборах робітників. Трудящі з гнівом розповідали про непосильну працю на експлуататорів, про злиденний заробіток, одностайно висловлювалися за націоналізацію підприємств. Тоді ж вживали заходів щодо розширення підприємств, налагодили виробництво возів, створили артіль шевців і кравців. Насамперед тимчасове управління ліквідувало безробіття.

Наприкінці 1939 року в Рожнятові вже діяли семирічна школа, поліклініка. Відкрився клуб, де демонструвалися кінофільми, зокрема історико-революційні, які з захопленням переглядали місцеві жителі. Були створені гуртки художньої самодіяльності. З грудня 1939 року Рожнятів став районним центром, незабаром перетворений в селище міського типу. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення організувалися гуртки і школа, де навчалися сотні чоловік. Через кілька місяців у селищі діяло вже 5 партійних організацій, колектив агітаторів і лекторів налічував близько 70 чоловік. Вони роз’яснювали політику Радянського уряду, виховували трудящих у дусі відданості комуністичним ідеалам, боролися проти українського буржуазного націоналізму.

На початку 1940 року створено ліспромгосп, де працювало 860 робітників. Для лісорубів збудовано 3 гуртожитки. Неухильно підвищувалися матеріальний добробут і культурний рівень трудящих. Державні та кооперативні магазини в достатній кількості забезпечували мешканців предметами широкого вжитку та продуктами харчування.

22 червня 1941 року в селищі відбувся масовий мітинг, на ньому виступив голова виконкому селищної Ради М. В. Котурбаш. Він закликав рожнятівців готуватися до боротьби з ворогом, який розпочав війну проти Радянського Союзу.

1 липня 1941 року гітлерівські орди захопили Рожнятів. Там, де ступив кований чобіт загарбників, виростали могили замордованих жителів селища. З фашистами співробітничали українські буржуазні націоналісти. Саме за їх допомогою відправлено на німецьку каторгу понад 120 юнаків і дівчат. Багато з них там і загинули. Гестапівці закатували активістів братів І. В. і С. В. Котурбашів, І. О. Пришлякевича, знищили близько 2 тис. чоловік єврейського населення.

Окупанти зобов’язали місцеве населення працювати на вивезенні лісу, забирали молоко, м’ясо, зерно. Щоб зберегти продукти для себе, вони суворо заборонили різати худобу, молоти зерно на жорнах. В одній з народних пісень того часу є такі слова:

А як прийшов ляндвірд грубий,
То за жорна вибив зуби.

Внаслідок пограбування 1942—1943 рр. у Рожнятові настав голод.

Але навіть тут, в невеличкому селищі, де залишились переважно жінки, діти і старики, люди ставали на боротьбу з коричневою чумою. І досі пам’ятають у Рожнятові, як невідомі сміливці здійснили напад на приміщення фашистської поліції. Місцеві активісти на чолі з О. Г. Юречком слухали голос Москви, розповідали людям правду про становище на фронтах, закликали до боротьби з окупантами та українськими буржуазними націоналістами. Директор школи О. Д. Гапанович зберігав у школі прапор районної комсомольської організації і 20 примірників книги «Історія ВКП(б). Короткий курс». Після визволення селища прапор і книги передано районному комітету партії1.

28 липня 1944 року до селища з боями вступили частини 237-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. В боях за Рожнятів загинув 171 воїн, серед них Герой Радянського Союзу А. П. Цаплін. Вдячні за визволення з-під гітлерівського ярма мешканці Рожнятова прагнули допомогти воїнам Червоної Армії добити ворога. Чоловіки призовного віку пішли на фронт, старіші — відбудовували шляхи і мости, зірвані фашистами. У фонд оборони в 1944 році здали понад 1300 цнт м’яса, 890 цнт картоплі. 100 цнт овочів. Рожнятів зазнав значної розрухи. Близько 100 будинків було зруйновано зовсім, виведено з ладу мости, зокрема залізничний, зруйновано шляхи до лісорозробок.

Партійні та радянські органи підняли все населення на боротьбу за відбудову. Однією з вирішальних ділянок в цей час стала лісозаготівля. Швидкими темпами відбудовувався ліспромгосп. Уже у вересні на лісорозробках працювало 326 робітників. Протягом одного року збудовано 18 мостів для вузькоколійки, що дало можливість виконувати планові завдання. Звідусіль до ліспромгоспу надходили потрібне устаткування, матеріали. Чимало заготовленої деревини йшло для потреб гірників Донбасу.

Для відбудови народного господарства випускав продукцію райпромкомбінат — черепицю, цеглу, пиломатеріали, дранку, гонту, а також меблі. З 1944 року діяв у селищі пункт первинної переробки молока, який поступово перетворено на сироварний завод. 1945 року в Рожнятові відкрито районну лікарню на 175 ліжок з хірургічним, терапевтичним, дитячим, інфекційним, туберкульозним та пологовим відділеннями.

В той час, коли промисловість досягла значних успіхів, сільське господарство, яке базувалося на одноосібних господарствах, розвивалося дуже повільно. Щоб забезпечити державну допомогу сільськогосподарською технікою та відповідними спеціалістами. 1947 року в колишньому фільварку відкрито MTG. Одночасно роз’яснювали одноосібникам, що на маленьких клаптях землі неможливо повністю використати потужну техніку, застосовувати досягнення агрономічної науки. Рожнятівські комуністи агітували трудівників полів за створення колективного господарства. За їх ініціативою у 1948 році організовано колгосп «Нове життя». Спочатку об’єдналися 9 господарств, але вже 1949 року в колгосп вступили 115 господарств — всі рожнятівські селяни. Колгоспу передано 200 га орної землі, 100 га сінокосу, 200 га пасовищ. Одними з перших організаторів колгоспу були М. В. Юречко та І. А. Юречко. Тоді ж при колгоспі створено партійну організацію. Для її зміцнення районний комітет партії направив чотирьох комуністів. У 1951 році колгосп «Нове життя» об’єднався з колгоспом «Радянська Україна» (с. Сваричів).

З метою більш раціонального використання лісових багатств 1955 року Рожнятівський ліспромгосп об’єднано з Рожнятівським лісокомбінатом, що був розміщений у Брошнів-Осаді. Укрупнення підприємств лісової промисловості відбувалося і пізніше. Зокрема, 1964 року до цього лісокомбінату ввійшов промкомбінат як спеціалізований цех по випуску меблів. А через 4 роки на базі його виникла Рожнятівська меблева фабрика. Нині це одне з великих підприємств селища, яке виробляє в 10 разів більше меблів, ніж їх виготовляв промкомбінат у 1944 році. Цьому в значній мірі сприяла механізація. Замість рубанків і фуганків, впроваджували рейсмусні, фрезерні, токарні, свердлильні, циркулярні верстати. Для виготовлення меблів все більше використовуються деревно-стружкові плити. На фабриці трудяться 272 робітники, з яких основна частина має середню та незакінчену середню освіту. Меблі, виготовлені в Рожнятові, прикрашають квартири трудящих Харкова й Одеси, Вінниці й Хмельницького, Львова й Ровно.

Геологи знайшли поблизу Рожнятова чималі запаси нафти і газу. 1958 року в західній частині селища виросла Рожнятівська дільниця Калуської контори розвідувального буріння. Це підприємство швидко розвивалося, зростало число робітників, для яких споруджено житловий масив. Десятки пробурених свердловин дали вже нафту і газ. Рожнятів стає нафтовим районом.

1958 року MTС реорганізовано в PTC, а згодом — у відділення «Сільгосптехніки». Щороку відділення ремонтує колгоспам і радгоспам району близько 100 тракторів і 70 автомашин, перевозить десятки тисяч тонн різних вантажів.

Розвиток у колгоспах і радгоспах району молочного тваринництва зумовив докорінну реконструкцію сироварного заводу. Тепер всі виробничі процеси механізовано, підприємство значно розширено. Воно випускає 15 видів молочної продукції. Освоєно нові сорти сиру, зокрема «Карпатський». Цей сир відзначено дипломом на Міжнародній виставці в Марселі.

В 1963 році на західній околиці Рожнятова розпочалося будівництво великого водосховища, яке забезпечує водою Калуський хіміко-металургійний комбінат. Гідровузол на Чечві має не лише промислове значення, а й прикрашає селище, дає можливість створити зону відпочинку не тільки для мешканців Рожнятова, а й Брошнів-Осади, Долини, Калуша.

З встановленням Радянської влади почався у селищі справжній похід за освіту трудящих. Більшість жителів була малописьменною, а близько 20 проц. дорослого населення зовсім не знали грамоти. Десятки культармійців навчали людей середнього і старшого віку грамоти, завдяки їм повністю ліквідовано неписьменність.

1945 року семирічну школу реорганізовано в середню. Вперше діти робітників і селян дістали можливість здобувати середню освіту рідною мовою. При школі є гуртожиток для учнів з віддалених сіл, створені навчальні кабінети: фізичний, біологічний, хімічний, історичний, слюсарна та столярна майстерні. До 50-річчя Великого Жовтня за рахунок місцевих коштів прибудовано 6 класних кімнат на 240 учнівських місць, їдальню, типовий спортивний зал. Силами учнів при школі створено зал бойової і трудової слави. Ведеться листування з рідними воїнів, що полягли, визволяючи селище.

Особливо цікавий матеріал зібрано про Героя Радянського Союзу молодшого лейтенанта Андрія Павловича Цапліна. На ознаменування 25-річчя визволення Рожнятова від німецько-фашистських загарбників тут встановлено меморіальну дошку, Рожнятівській середній школі присвоєно ім’я А. П. Цапліна. В селищі працює районна заочна середня школа, в якій навчається 972 чоловіка. 742 мешканці Рожнятова здобули вже середню освіту. Значна частина випускників продовжує навчання у вузах. Тільки 1968 року з 76 чоловік, що одержали атестат зрілості, 26 вступили до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

1961 року збудовано нове приміщення лікарні, обладнане сучасною медичною апаратурою. В селищі відкрито поліклініку та пункт медичної допомоги. В Рожнятові працює 25 лікарів та 96 медпрацівників із середньою освітою. Медичні працівники приділяють багато уваги профілактиці.

Рожнятів перетворився у велике квітуче селище. Замість напівгнилих хат під соломою та дранкою, зведено нові добротні будинки під шифером та залізом. В селищі налічується понад 600 будинків, з них 160 — комунальних. За післявоєнні роки виросли нові вулиці — Нафтовиків, Андрія Цапліна, Юрія Гагаріна. Замість брудних розбитих доріг, побудовано асфальтовані, добре впорядковані, прокладено тротуари. Дерев’яні мости замінено залізобетонними. Лише за останні два-три роки споруджено великий продовольчий магазин, універмаг, побуткомбінат, лазню, чайну, готель, хлібозавод, 16 двоповерхових будинків. У центрі селища височить пам’ятник, відкритий в 1950 році: схилився солдат над братською могилою, де поховані ті, що полягли за визволення Рожнятова. На центральній площі стоїть пам’ятник В. І. Леніну. В 1967 році було розбито новий сквер, посаджено 600 метрів живої огорожі, висаджено 10 тис. декоративних кущів. У 1969 році розпочато газифікацію Рожнятова.

Різноманітні послуги населенню робить комбінат побутового обслуговування, який працює в селищі з 1959 року. Тут є майстерні: кравецька, в’язальна, шевська, по ремонту годинників, телевізорів і радіоприймачів, а також фотографія і перукарня.

40 торговельних точок Рожнятова постачають його мешканцям все потрібне — продукти харчування, одяг, взуття, господарські товари, меблі, книги.

Є в селищі де культурно відпочити. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, 1961 року став до ладу широкоекранний кінотеатр, споруджено стадіон, баскетбольні і волейбольні майданчики. Культурно-масову та спортивну роботу серед школярів проводить будинок піонерів. У Рожнятові є 3 бібліотеки, книжковий фонд їх понад 45 тис. примірників. Виходить районна газета «Нові горизонти». Районна організація товариства «Знання» об’єднує 733 лектори, які читають цікаві й змістовні лекції.

Все ширше в побут трудящих входять нові обряди. Новорічної ночі учасники художньої самодіяльності щедрують в селищі, поздоровляють його мешканців з святом. 24 травня в школі урочисто відзначається повноліття юнаків та дівчат. На центральній площі біля пам’ятника В. І. Леніну райком комсомолу вручає юнакам комсомольські квитки, тут же приймають школярів у жовтенята та піонери.

Докорінно змінився не тільки побут, а й соціальний склад населення. Не стало селян-одноосібників, кустарів-ремісників, приватних торговців. Нині в Рожнятові мешкають 1160 робітників і службовців. Серед них 242 комуністи та 488 комсомольців. Гордістю Рожнятова є передовики виробництва, культури, освіти, охорони здоров’я. Це полірувальниця меблевої фабрики І. Д. Кузьма, майстер столярного цеху фабрики І. А. Купчак, слюсар відділення «Сільгосптехніки» В. Ф. Пилипів, лікар 3. С. Касян, директор будинку культури Б. І. Масник та десятки ін. З селища вийшов доцент Івано-Франківського медичного інституту, кандидат медичних наук Т. В. Котурбаш.

Розроблено план розвитку Рожнятова до 1975 року. За цей період передбачено реконструювати центр селища, розширити приміщення багатьох установ, звести 20 багатоквартирних будинків, завершити газифікацію та розпочати спорудження водопроводу і каналізації. На місці колишнього озера будують дитячий басейн та сквер. По обидва боки селища проляжуть об’їзні шляхи.

Щасливим життям живе сьогодні оновлене працею радянських людей селище. Ще більш прекрасним стане воно в майбутньому.

Й. Ф. ПОДОБАНИЙ, П. С. СИНЕНКО, А. Л. ЯСІНСЬКИЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Р

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], Dobryn, Google [Bot], Google Adsense [Bot], kbg_dnepr