РУДКИ, місто, Самбірський р-н, Львівська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

РУДКИ, місто, Самбірський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

РУДКИ – місто районного значення Самбірського р-ну Львівської області. Розташов. при впадінні р. Вишенька в р. Вишня (прит. Сяну, бас. Вісли). Залізнична станція. Населення 5,4 тис. осіб (2011).

Археол. розвідками на місці Р. та в його околицях виявлено кілька поселень 12–17 ст. Із 14 ст. Р. були присілком Бенькової Вишні (нині с. Вишня Самбірського р-ну). Як окреме село Р. вперше згадуються 1472, а як приватновласницьке містечко – 1645. У роки Національної революції 1648–1676 були спустошені воєнними діями. У 1-й пол. 18 ст. отримали магдебурзьке право. Входили до Руського воєводства (спочатку – до Перемишльської землі, потім – до Львів. землі).

Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшли до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). За адм. поділом 1782 увійшли до складу Самбірського округу. Із 1867 – центр повіту. 1903 через Р. пройшла залізниця Львів–Самбір, що сприяло екон. розвиткові містечка: 1904 тут побудували цегельно-черепичний з-д, тартак (лісопильню) та бійню. У 2-й пол. 19 ст. помітно зросла кількість населення Р.: якщо 1860 воно становило 1,7 тис. осіб, то на поч. 20 ст. – 3,7 тис. осіб. На 1914 бл. 50 % населення складали євреї, 40 % – поляки, 10 % – українці.

Із середини вересня 1914 до середини червня 1915 Р. окуповані рос. військами. Після розпаду Австро-Угорщини (1918) Р. увійшли до Західноукраїнської Народної Республіки. 15 травня 1919 зайняті польс. військами. Із 1921 – у складі Польщі (центр повіту у складі Львів. воєводства). Працювали маслозавод, млин, ф-ка лікерів, цегельня.

У вересні 1939 зайняті Червоною армією. Від 1939 – у складі Дрогобицької області (1959 приєднана до Львівської) УРСР. 1939–62 – райцентр. Місто районного значення від 1939.

У період гітлерівської окупації (29 червня 1941 – 27 липня 1944) Р. були у складі Генеральної губернії. 1941 в Р. проводилися засідання ради юденратів дистрикту "Галичина". Унаслідок знищення євреїв гітлерівцями та повоєнного обміну населенням між Польщею та УРСР на кінець 1940-х рр. абсолютну більшість мешканців Р. становили українці.

1963–64 Р. – у складі Городоцького р-ну, із 1965 – Самбірського р-ну Львів. обл.

Пам'ятка арх-ри: костьол Успіння (Вознесіння) Діви Марії (1728) із дзвіницею (17–19 ст.). У костьолі, у родинній крипті, похований А.Фредро. У пд. частині міста, в урочищі Журавник – Рудківський дендрологічний парк (закладений 1967).

У Р. народився І.Карпинець.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: РУДКИ, місто, Самбірський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Ру́дки — місто районного значення Самбірського району Львівської області. Розташоване на Самбірсько-Дністровській височині, над річками Вишенькою і Вишнею (притока Сяну). Станція на залізничній лінії Львів — Самбір. Через місто проходить автошлях Н13 (Львів — Самбір — Ужгород — Чоп).
Історія
Курганне поховання, що належало до культури шнурової кераміки бронзової доби, свідчить про існування тут поселення в III тисячолітті до н. е.
Сучасне поселення відоме з XIV століття як хутір біля села Бенькова Вишня (тепер Городоцький район).
Вигідне розташування на торговому шляху зі Львова до Самбора і родючість ґрунту сприяли зростанню Рудок. З 11 січня 1645 року Рудки згадують як місто.
У 1-й половині XVIII століття Рудки отримали маґдебурзьке право, що остаточно узаконило їхній статус як міста.
За австрійським адміністративним поділом 1782 року Рудки ввійшли до складу Самбірського округу (циркулу), а згідно з класифікацією населених пунктів 1784—1785 рр. були іменовані містечком. За адміністративним поділом Галичини, запровадженим австрійською владою 28 лютого 1867 року (введення замість циркулів-округ менших одиниць — повітів), Рудки стали центром Рудківського повіту.
У 2-й половині XIX століття населення Рудок помітно зросло. У 1880 році з 2582 мешканців міста 1352 були євреями, а 945 — поляками.
Період Західно-Української Народної Республіки
Одна з груп Галицької Армії на початках її формування (у листопаді 1918 р.[2]) мала назву Рудки (також «Група Гофмана») через місце дислокації (командант — отаман Карл Гофман; утворилась в ході боїв з польським частинами, які наступали з Перемишля вздовж залізниці на Львів[3]).
Період II-ї Речі Посполитої
1938 р. — у місті було близько 3500 мешканців. Діяли римо-католицький костел, греко-католицька церква та синагога.
Перші «совіти»
У вересня 1939 році разом із рештою Галичини місто перейшло до СРСР (у складі УРСР).
Період гітлерівської окупації
1941 р. — на початку німецької окупації в містечках Галичини були створені «єврейські ради» («юденрати»), які мали стежити за виконанням розпоряджень німецької влади щодо євреїв. Німецька влада зобов'язала створити об'єднану раду всіх юденратов, яка збиралась декілька разів саме в Рудках. Останнє засідання відбулося 21 грудня 1941. У листопаді 1942 року 800 рудківських євреїв були вивезені до табору смерті в Белжцю. 28 липня 1944 року нацистські війська вибиті 16-ю бригадою полковника Всеволода Ривжа.
Рудки — районний центр УСРР, УРСР
У 1940–1941 рр. та 1944–1962 рр. місто було центром Рудківського району. 1963–1964 рр. — Рудки входили до складу Городоцького району Львівської області, відтак були долучені до Самбірського.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: РУДКИ, місто, Самбірський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Рудки — місто районного підпорядкування, розташоване на автошляху і залізниці Львів—Самбір—Ужгород—Чоп. До 1963 року Рудки були центром Рудківського району, а в 1963—1964 рр. входили до складу Городоцького району. Населення — 2,9 тис. чол. Місто розкинулось на Самбірсько-Дністровській височині, у північній частині долини р. Вишеньки, притоки Сану.

За деякими науково-довідковими джерелами, назва Рудки є зменшеною формою від поширених у слов’янських племен назв боліт, в грунті яких виступала рудувата або червонувата глина,— рудава, руда. Подібна болотяниста смуга утворилась вздовж південного краю колишнього Рудківського повіту, що, очевидно, вплинуло на виникнення назви Рудки.

Сліди заселення біля Рудок сягають кінця III тисячоліття до н. е., про що свідчить виявлене тут курганне поховання шнурової кераміки (бронзова доба). Тут виявлено поховання пшеворської культури (II—III ст. н. е.), яке дозволяє припустити існування в районі сучасного міста Рудок стародавнього поселення.

У XIV столітті Рудки були хутором с. Бенькової Вишні (тепер с. Вишня). Як окреме село згадуються вперше в джерелах з 1472 року.

Із створенням у XIV столітті польською державою Руського воєводства Рудки ввійшли до Перемишльського повіту Перемишльської землі. На початку XVI століття вони перебували у складі Комарнівського ключа, пізніше входили до Підгайчицької волості.

Численні власники Рудок жорстоко експлуатували трудящих. За користування землею жителі сплачували власникам грошовий чинш і різноманітні податки натурою, несли численні особисті повинності, а з розвитком у XVI столітті фільваркової системи господарства — відробляли панщину на поміщицькому фільварку. Населення сплачувало також земельний податок феодальній державі, т. зв. поволове, а з XVII ст.— «подимне», давало десятину костьолу.
Світські і духовні феодали, яким належали Рудки, заставляли їх за борги, передавали в тимчасове користування своїм кредиторам, давали в посаг за дочками і сестрами. Часті зміни постійних власників села і передача його в тимчасове користування за борги значно погіршували економічне становище селян.

Значних збитків селянам завдавали феодальні суперечки. Великих пограбувань зазнавали Рудки від польських і іноземних військ під час воєн, що їх провадила феодальна Річ Посполита протягом всього свого існування, а також від численних набігів татарських завойовників.

Вперше татари спалили Рудки у 1450 році. Спустошливий набіг зробили вони після поразки польських військ під Цецорою у 1620 році.

Вигідне розташування на торговому шляху Львів — Самбір і родючість грунту сприяли заселенню і розвитку Рудок. Тут зупинялися проїжджі купці, збиралися селяни з навколишніх сіл і мандруючі ремісники для обміну і продажу продуктів сільського господарства і ремісничих виробів. Ті, що селились біля шляху, все більше віддавали перевагу заняттю торгівлею і ремеслом. Далі від шляху оселялись жителі, які займались хліборобством і видобуванням глини в кар’єрі, створеному на місці колишнього болота.

Протягом першої половини XVII століття в соціально-економічному становищі Рудок сталися значні зміни, розвинулось ремесло, зросло населення. Сеймики перемиської шляхти у м. Вишні в інструкціях своїм послам на загальнодержавний сейм від 11 січня 1645 року і 13 вересня 1646 року іменують Рудки містом і ставлять їх в число декількох міст, яким пропонують надати право винного складу.

Під час визвольної війни 1648—1654 рр. Рудки були розорені польськими військами і татарами. Певну частину населення татари забрали у неволю, частина жителів вимерла від епідемій.

Під час нової польсько-турецької війни, а саме 1675 року, Рудки знову зазнали набігу татар. Важким тягарем на плечі населення ліг обов’язок утримання польських військ. Постої їх були тут і після укладення миру між Польщею і Туреччиною (1699 рік). Про пограбування її військами скаржилась у 1714 році навіть рудківська католицька парафія.

Незважаючи на все це, Рудки наприкінці XVII століття були досить значним, як на ті часи, населеним пунктом.

У першій половині XVIII століття вони отримали магдебурзьке право, що остаточно узаконило їх становище як міста.

Занепад торгівлі і промисловості у феодальній Речі Посполитій у другій половині XVII — першій половині XVIII століття позначився і на Рудках. На час загарбання в 1772 році Галичини Австрією вони мало чим відрізнялись від села. Значна частина рудківського населення займалась виключно сільським господарством. Ним займались також торгівці і ремісники на прилеглих до їхніх хат садибах і земельних ділянках у передмісті. Торгівля мала переважно дрібний характер. Вузько локальний характер мало і ремесло, що обслуговувало побутові потреби жителів міста, селян з підміського маєтку і, частково, навколишніх сіл.

Найбільше було в цей час у Рудках шевців, за ними йшли ткачі, ковалі, лимарі, гончарі, колодії тощо.

Більша частина підміських земель належала польській шляхетській родині Фредрів (з 1753 року) і католицькому ксьондзу. Селяни-загородники, що сиділи на цих землях на половині чи чверті повного наділу, відробляли щорічно на користь власників 156 днів тяглої панщини, а позбавлені землі халупники — 5—6 днів пішої панщини і платили чинш від 4 до 20 злотих. Крім того, селяни були зобов’язані давати власникам натуральний податок пряжею і птицею.

Земельними ділянками, що належали поміщику, користувались також рудківські торгівці і ремісники. За це вони сплачували Фредрам від 15 до 70 злотих чиншу. В останніх, в свою чергу, проживали і працювали комірники, що платили поміщику по 4 злотих.

До економічного гніту, що тяжів над жителями Рудок в епоху панування польських феодалів, додавалось національне гноблення українського населення шляхетською державою і католицькою церквою.

Вже у XIV столітті була заснована в Рудках католицька парафія. Під час реформації в Польщі 1550 року протестанти ліквідували її, але з перемогою реакції вона була відновлена. Після Брестської унії тут створили також філіал вишнянської уніатської парафії.

Побоюючись розгортання національно-визвольної боротьби під впливом визвольної війни українського народу і возз’єднання України з Росією, польські феодали з другої половини XVII століття приділяли особливу увагу зміцненню на окупованих ними західноукраїнських землях костьолів — твердинь католицької реакції, серед яких одне з перших місць посідав рудківський костьол. У 1660 році власник Рудок Грудовський передав йому десятину із своїх маєтків, право вільного вирубу в них лісу і риболовства. У другій половині XVII століття татари спалили костьол. Під час польсько-турецьких воєн 1666—1699 рр. вишенські шляхетські сеймики, незважаючи на важке фінансове становище Речі Посполитої, неодноразово надавали значну допомогу йому за рахунок державних податків.

Шляхетські сеймики нічого не робили для розвитку народної освіти в Рудках. З Ц представників від Рудок, які підписали в 1787 році Йосифінську метрику, жодний не був письменним. Замість підписів вони поставили проти своїх прізвищ хрестики.

За австрійським адміністративним поділом 1782 року Рудки ввійшли до складу Самбірського округу, а згідно з класифікацією населених пунктів 1784—1785 рр. були іменовані містечком.

Наприкінці XVIII століття містечко було розташоване на площі 298 га і складалось з невеличкої території власне містечка (біля 15 га) і прилягаючих до неї полів і лук передмістя.

На території власне містечка знаходилось 76 житлових будівель, ринкова площа, броварня, костьол і кладовище. Невеличких будинків у сучасному розумінні цього слова тут було 18. Решту складали 58 «халуп».

Сільське господарство відігравало ще в економічному житті Рудок чималу роль і в багатьох випадках становило головне джерело існування міщан.

78,5 га землі належало поміщикові. У нього ж в містечку був бровар. Ксьондз мав близько 30 гектарів.

Ріст дрібних промислів, що являє собою початкові кроки розвитку капіталізму, в Рудках був ще незначним, хоча наприкінці XVIII — початку XIX століття елементи капіталістичних відносин помічались тут у ткацькому і частково у шевському промислах. Торгівці-відкупники постачали пряжею і шкірою міських ремісників, а потім відкуповували по продиктованих ними ж цінах готову продукцію. Такі відносини поряд з обмеженістю місцевого ринку обумовлювали низький рівень ремісничого виробництва, примітивний характер його виробів.

Однак торгівля і ремесло тут хоч і повільно, але розвивалось. Про це свідчить, наприклад, наявність в 20-х роках XIX століття чотирьох заїжджих дворів, два з яких містилися біля ринкової площі, збільшення кількості будинків і халуп, яких налічувалось вже 92. Власнику підміського маєтку належало два заїжджі двори.

Народна освіта в Рудках у першій половині XIX століття перебувала в занедбаному стані. Лише у 1817 році тут була відкрита початкова трикласна школа, викладання в якій провадилось польською мовою і обмежувалось навчанням дітей читати, писати, рахувати та основ німецької мови. Головна ж увага приділялась вихованню їх в католицькому дусі. В школі працював один вчитель; закон божий викладав місцевий ксьондз.

Нагляд за школою здійснювали католицькі духовні власті, для яких вона служила знаряддям ополячування і онімечування української молоді.

Бібліотеки в місті не було. Духовні потреби жителів Рудок закликані були задовольнити… костьол і корчма.

Загострення кризи феодальних відносин на захоплених Австрією польських і українських землях і революційні події 1846—1848 рр. знайшли свій вияв і в Рудках.

Під час антифеодального руху 1846 року в підміському маєтку велась революційно-демократична агітація. Тут було виявлено спрямовану проти поміщиків відозву українською мовою.

З початком революції 1848 року в Австрії і заснуванням у Львові Центральної польської національної ради в Рудках створюється окружна національна рада. Вона складалась з навколишніх поміщиків-поляків і, в незначній мірі, з верхівки польського міщанства. Її головою був, зокрема, власник підміського маєтку граф О. Фредро (1793—1876), видатний польський драматург. Рудківська окружна національна рада, як і Львівська Центральна рада, ігнорувала національні інтереси українського населення. Вона побоювалась революційної енергії народних мас і перш за все турбувалась про охорону «громадського порядку», тобто охорону поміщицької власності і майна заможних міщан. З цією метою було організовано в Рудках загін національної гвардії, що складався переважно з навколишньої землевласницької шляхти та її службовців. Не бажаючи звертатись до мас і побоюючись їх, національна рада сприяла, однак, рухові допомоги революційній Угорщині, що особливо поширився в Галичині восени 1848 року. З перемогою угорської революції рудківська національна рада, як і інші національні ради, пов’язувала надії на збереження своїх керівних позицій в Рудках і включення їх до складу майбутньої шляхетсько-буржуазної незалежної Польщі. Після розгрому австрійськими властями листопадового повстання у Львові й перемоги реакції рудківська національна рада припинила своє існування.

Після скасування панщини за власником рудківського маєтку О. Фредром залишилось 164,16 га підміських земель, ксьондзу належало біля 37 га. Що ж до 234 селян і міщан, то лише 18 з них мали наділи площею понад 5 га і 16 — від 0,5 до 5 га. 86 селян і міщан мали наділи менше половини га, а 114 — халупники — зовсім були позбавлені землі.

За новим адміністративним поділом Галичини, запровадженим австрійськими властями 28 лютого 1867 року, Рудки стали центром Рудківського повіту. Тут містилися повітове управління (староство), повітовий суд, пошта і телеграф, а з 1888 року— шкільна рада.

У другій половині XIX століття, особливо в 60-х і 90-х роках, помітно збільшується населення Рудок. Якщо в 1860 році воно становило 1695 чол., то наприкінці 60-х років — 2140. На початку 90-х років тут проживало 2695 чол., а в 1900 році жителів збільшилось до 3268 чол. Відповідно зростала і кількість дворів — з 249 наприкінці 60-х років до 382 — на початку 900-х років.

В економіці Рудок цих часів все більше місце посідає торгівля. У місті розташовується декілька десятків торговельних підприємств. Але лише поодинокі з них провадили гуртову торгівлю. Переважну більшість становили дрібні крамнички, що торгували змішаними побутовими і продовольчими товарами.

Промисловість мала кустарний ремісничий характер, обслуговувала, як і торгівля, головним чином побутові потреби населення міста і навколишніх сіл.

На кожному з підприємств працювало звичайно 1—2 чол. Кількість найманих робітників була незначною. Часто ремісникам допомагали члени їх сімей. Багато з них мали земельні ділянки, займались городництвом і тваринництвом.

Близько 20 проц. населення міста жило виключно з сільського господарства. У 1898 році 397 га підміських земель розподілялось так: 158 га належало поміщику, 62,5 га — ксьондзу, 176,5 га — селянам і міському населенню. Незначний розмір земельних ділянок, що ними користувались міщани, часто не забезпечував мінімальних життєвих потреб. Тому в 1894 році «з метою створення можливостей для додаткових заробітків» у Рудках була відкрита реміснича школа, яка готувала фахівців по виробництву лозових кошиків.

Про побутовий характер рудківської промисловості і низьку якість виробів свідчить і те, що на місцевій промисловій виставці в Самборі у 1904 році Рудки були представлені лише виробами кошикарської школи.

Певна частина міського населення жила із здачі в оренду помешкань. Незначна кількість жителів була зайнята на службі в повітових установах, у заможніших торгівців, міщан і австрійських службовців.

Дальшому розвитку торгівлі і промисловості в місті сприяла побудова в 1903 році залізниці Львів—Самбір і залізничної станції Рудки.

У 1904 році тут були побудовані цегельно-черепичний завод і тартак, що належали власниці підміського маєтку Ф. Скарбек. Створено міську бійню. Дещо зросло ремесло. Напередодні першої світової війни в Рудках існували кравецькі, ткацькі, шевські, столярні, ковальські, будівельні, бляхарські, бондарні, лимарські, годинникарські та деякі інші підприємства і майстерні.

Збільшилась кількість крамниць — їх стало понад 50. 2—3 торговельні підприємства провадили гуртову торгівлю пшеницею і худобою.

Про розвиток економіки міста на початку XX століття свідчило зростання доходів міської управи. Якщо в 1880 році вони становили лише 1900 золотих, то в 1892 році вже 3997, а в 1910 році збільшились до 23 тис. золотих.

Народна освіта залишалась на дуже низькому рівні. Лише у другій половині XIX століття до трьох класів рудківської школи був доданий четвертий. В ній працювало 4 вчителі. У 900-х роках тут запровадили 6-класне навчання, і працювали 4 штатних вчителі, яким допомагало 2 тимчасових помічники. Дві штатні посади вчителів займали представники місцевого католицького духовенства. Навчання провадилось польською мовою.

Недостатньою була і медична допомога населенню. До першої світової війни в Рудках було лише 3 лікарі, в т. ч. один повітовий. На ціле місто була одна акушерка.

Жорстока експлуатація населення посилилася запровадженням у 1885 році закону про шляхову повинність, проти якого виступили жителі Рудківського повіту. Влітку 1887 року у багатьох селах відбулися криваві сутички селян з жандармами, які примушували їх відробляти повинність. У зв’язку із селянськими заворушеннями власті викликали з Праги до Рудок великий загін жандармів. Після придушення селянського руху в місті відбувся суд над його 49 учасниками — українськими і польськими селянами-бідняками.

Під час виборів 1897 року до австрійського парламенту у виборчій окрузі, до якої входили Рудки, балотувався від радикальної партії Іван Франко. 27 січня 1897 року письменник брав участь у передвиборному мітингу в Рудках. У своїй промові Франко виступив проти шляхової повинності і закликав селян обирати депутатів, які б боронили їхні інтереси, а не панські. Рудки були одним з двох міст, де він одержав перемогу на виборах (70 голосів проти 43).

Після розпаду в 1918 році австро-угорської монархії Рудки перебували під владою ЗУНР, а в травні 1919 року були окуповані буржуазно-поміщицькою Польщею. За окупаційним адміністративним поділом вони залишились центром Рудківського повіту, що ввійшов у Львівське воєводство. У 1919 році в місті налічувалось 3755 жителів.

Війна негативно відбилась на економіці Рудок. Помітно зменшилась в ній питома вага ремесла і торгівлі. В сільському господарстві було зайнято тепер більше жителів, ніж у промисловості і торгівлі разом взятих. Збільшилась кількість найманих робітників у сільському господарстві.

Серед ремісників і робітників поширювалось безробіття; торгівля скорочувалась. Частина безробітних була змушена залишити Рудки і шукати праці в інших місцевостях.

Деяке пожвавлення торгівлі і промисловості в Рудках спостерігалось під час тимчасової стабілізації капіталізму. За даними на кінець 1928 року, тут існувало біля 70 торгових лавок. Рудківська промисловість, як і раніше, була представлена численними дрібними підприємствами і майстернями. В місті було 29 майстерень, що застосовували в тій чи іншій мірі найману працю — кравецькі (8), ковальські, шевські, столярні, залізоскоб’яних виробів (по 3), годинникарські (2), теслярська, слюсарна, мулярська та інші.

У Рудках працювали маслозавод, що належав акціонерному товариству «Масло-союз», приватний млин, фабрика лікерів і цегельня.

Умови праці робітників, зайнятих в рудківських майстернях і підприємствах, були важкими, заробітна плата — низькою.

Так, в цегельні майже всі роботи виконувались вручну. Робочий день тривав 13 годин — від 5-ї години ранку до 7-ї вечора. В той час, коли навіть за офіційною статистикою мінімальний життєвий рівень робітника становив 43,76 злотого на місяць, переважна більшість робітників цегельні одержувала по 40 злотих.

Дуже важкими були також житлові умови трудящих. За офіційними даними на 10 січня 1922 року, багато з них тулилось у напівзруйнованих маленьких будинках, в антигігієнічних умовах, нерідко по 6—8 осіб в одній кімнаті. Не кращу картину показав і перепис 1931 року.

Діти українських трудящих не мали змоги навчатися рідною мовою. У Рудках було дві семирічні польські школи (чоловіча і жіноча) і жодної української. Існувала лише читальня «Просвіта».

Медична допомога була дорогою і майже недоступною трудящим. Лікарні в Рудках, як і сто років тому, не було, хоча кількість лікарів дещо збільшилась. У місті працювало вже 3 терапевти (в т. ч. один повітовий і один міський), хірург і стоматолог. Число акушерок збільшилось до трьох. Функціонувала одна аптека.

Важке становище постійно викликало серед трудящих незадоволення.

Великий вплив на зростання класової свідомості трудящих міста мала Велика Жовтнева соціалістична революція. Її ідеї несли в Рудки колишні полонені українці-солдати австро-угорської армії, які перебували в Росії під час революційних подій 1917—1918 рр. Повернувшись додому, багато з них стало пропагандистами ідей Великого Жовтня.

Вперше згадується в джерелах про рудківський осередок КПЗУ у 1927 році. Тоді він налічував 8 членів і підпорядковувався повітовому комітету, що містився у м. Комарному. Як свідчить лист Львівського воєводського управління міністерства внутрішніх справ до департаменту поліції від 31 грудня 1927 року, окупаційні власті вважали рудківський осередок КПЗУ поруч з самбірським одним з найсильніших на території воєводства. Комуністи провадили серед жителів велику пропагандистську роботу, організовували робітничі виступи і страйки. До складу міського комітету КПЗУ в Рудках входили М. Романяк, В. Чайківський, Б. Фризіль, Тель, Кульчицький, Шварц. Згодом в Рудках створено повітовий комітет КПЗУ, що охоплював Рудки, Комарно, Городок і частину Судової Вишні.

У місті діяла також організація «Сельробу». 15 травня 1927 року тут відбулась її перша повітова конференція. В роботі конференції взяло участь 27 членів організації. З доповіддю виступив Кузьма Пелехатий, який прибув до Рудок зі Львова. Конференція обрала повітовий комітет «Сельробу» і накреслила план організаційних заходів у зв’язку з виборами до гмінних рад.

Незважаючи на вороже ставлення до організації місцевих властей, українських буржуазних націоналістів і уніатського духовенства, яке на своїх зборах ухвалило боротися з нею «всіма способами», «Сельроб» скоро завоював значний авторитет серед жителів міста і селян повіту. У 1928 році сельробівці організували в Рудках першо-травневу демонстрацію. Урочисті збори на честь 1-го Травня з доповіддю і художньою частиною були зірвані властями.

8 грудня 1929 року в місті відбувся повітовий з’їзд «Сельробу-Єдності», що мав обрати делегатів на конгрес у Львові. У роботі з’їзду взяли участь близько 60 членів повітової організації. Поліція перервала роботу з’їзду і розігнала його.

Особливо посилився страйковий і революційний рух у Рудках під час економічної кризи 1929—1932 рр. Вже у вересні 1929 року тут відбувся страйк будівельних робітників, в якому взяло участь 80 чоловік.

У 1930 році в організованій «Сельробом» першотравневій демонстрації взяло участь 3 тис. селян з 12 сіл повіту, які з червоними прапорами і транспарантами, співаючи «Інтернаціонал», прибули до Рудок. Біля будинку старости відбувся мітинг, на якому була проголошена промова про значення міжнародного свята трудящих. Демонстрантів розігнала поліція, деяких — заарештували. Посилились репресії, організація «Сельроб» була заборонена. Восени власті послали в повіт ескадрон кавалерії для «заспокоєння» селян.

На початку жовтня 1934 року під керівництвом рудківських комуністів страйкували робітники, які працювали на впорядкуванні русла р. Верещиці. У страйку взяло участь понад 80 чол. Через рік у зв’язку з тримісячною затримкою зарплати застрайкували робітники міської бойні. В травні 1936 року робітники, що працювали по врегулюванню р. Верещиці, двічі страйкували. В обох страйках взяло участь 167 робітників, було втрачено 1115 робочих днів.

Виступи робітників у місті активізували рух сільськогосподарських робітників, який влітку 1936 року охопив весь Рудківський повіт. Страйк, на чолі якого стояли комуністи, почався 14 червня і тривав до 6 липня. У ньому взяло участь 567 робітників різних поміщицьких маєтків, до яких приєднались малоземельні селяни, що відробляли у поміщиків кабальні позики. Страйкуючі вимагали підвищення зарплати на 100 проц., скорочення робочого дня, укладення колективних договорів. На зборах і демонстраціях вони висували вимоги експропріації поміщицької власності, передачі селянам землі без викупу. Повсюди мали місце факти кривавої розправи поліції над страйкуючими, жандарми стріляли в селян.

Криваві події в Рудківському повіті викликали велике обурення селянства всієї Західної України. У зв’язку з цим у Рудки прибули прем’єр-міністр польського буржуазно-поміщицького уряду Славой-Складковський, міністр сільського господарства Понятовський, львівський воєвода і лідери партії «Стронніцтво льодове», які були змушені вплинути на поміщиків і задовольнити вимоги страйкуючих. Але разом з тим власті почали репресії. До судової відповідальності було притягнуто 143 учасники страйку, з яких 103 засуджено на різні строки ув’язнення.

Особливо ж власті переслідували комуністів. Був заарештований активний член повітового комітету КПЗУ М. Туринський, який готував матеріал для підпільної друкарні окружної організації.

Незважаючи на переслідування, рудківські комуністи весною 1937 року організували кампанію солідарності з іспанським народом, що боровся проти фашизму. В місті і по селах поширювалися листівки з зображенням Долорес Ібаррурі, а зібрані від продажу кошти передавались у фонд МОДРу. Як свідчить звіт рудківського старости від 8 травня 1937 року, комуністи і населення дуже цікавились ходом подій в Іспанії, співчували народному іспанському урядові.

11 травня 1937 року застрайкували робітники цегельні, які вимагали підвищення заробітної плати. Страйк закінчився 13 травня перемогою страйкуючих, які домоглися підвищення денної заробітної плати. В травні 1938 року страйк повторився, але підприємці лише частково задовольнили вимоги робітників. Лише після страйку 6—8 липня робітники цегельні примусили адміністрацію повністю задовольнити їх вимоги.

Під час нападу гітлерівської Німеччини 1939 року на Польщу Рудки були спалені наполовину, пограбовано велику кількість продовольчих і промислових товарів з крамниць і складів. У ці важкі дні жителі міста виявили політичну зрілість і активність. Комуністи Рудок скинули з ратуші польський герб і прапор, усунули від влади польських чиновників і створили Тимчасовий революційний комітет. Рішуча позиція рудківських трудящих і наближення до міста Червоної Армії, що поспішала на допомогу братньому народові Західної України, кинутому напризволяще польськими правителями, змусили гітлерівців відступити.

26 вересня 1939 року радянські війська вступили в Рудки. Населення міста палко вітало воїнів-визволителів. Воно вийшло їм назустріч з хлібом-сіллю, квітами, червоними прапорами і транспарантами, на яких було написано: «Хай живе Червона Армія!», «Хай живе Всесоюзна Комуністична партія більшовиків!».

На мітингу, що відбувся на міській площі, жителі розповідали про поневіряння, яких вони зазнавали від польських буржуазно-поміщицьких властей, висловлювали гарячу подяку радянським братам, що назавжди поклали край пануванню в Рудках іноземних окупантів.

Трудящі міста створили Тимчасове управління, обравши головою члена ВКП(б) Ю. Г. Волошина. До складу управління ввійшли від робітників П. Брунерграбер, колишній член КПП і КПЗУ, від селян — С. Когут, а також член ВКП(б) С. В. Оверіднов.

Тимчасове управління надало допомогу селянам сіл повіту в організації сільських комітетів. Воно скликало в Рудках збори голів сільських комітетів (4 жовтня) і затвердило їх склад. У місті була створена Робітнича гвардія з 36 чол. Тимчасове управління вжило заходів для налагодження роботи підприємств, забезпечення їх необхідною сировиною. Відновилась робота залізничної станції. Були також вжиті заходи для нормалізації цін на продовольчі і промислові товари і забезпечення міста хлібом і іншими предметами першої необхідності.

Член Рудківського повітового комітету КПЗУ селянин І. Богоніс був обраний депутатом Народних Зборів Західної України і членом їх Повноважної комісії.

Після возз’єднання відповідно до указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 року м. Рудки ввійшло до складу Дрогобицької області УРСР і стало центром Рудківського району.

Вже в другій половині листопада в місті були створені районні і міські партійні, комсомольські і радянські органи, а також районний народний суд, до складу якого як народні засідателі ввійшли селяни-бідняки з Коропужа, Дубаневичів, Купновичів та інших сіл.

Радянська влада здійснила націоналізацію промислових підприємств — цегельного заводу, маслозаводу, млина і будинків, що належали установам панської Польщі і багатіям. Вже наприкінці 1939 року націоналізовані підприємства стали до ладу. Дрібні кустарні майстерні об’єднались в кравецьку, шевську і теслярську артілі промкооперації. У 1940 році в Рудках засновано торфопідприємство, а в 1941 році — райпромкомбінат. У 1940—1941 рр. почались роботи по розвідуванню в районі Рудок газового родовища.

В перший же рік після возз’єднання в місті були відкриті середня школа, дитячий садок і поліклініка, які розміщено в націоналізованих будинках.

Було відкрито клуб і бібліотеку. Видавалась районна газета «Більшовицьке слово».

Весною 1940 року організувався колгосп «Нове життя», за яким було закріплено 150 га землі. Він об’єднував близько 35 господарств.

Процес соціалістичних перетворень у Рудках був перерваний віроломним нападом фашистської Німеччини на СРСР. Окупувавши 26 червня 1941 року місто, гітлерівці з допомогою українських буржуазних націоналістів встановили в ньому режим кривавого терору і насильства. Вони створили на території міста гетто, зігнали туди багато радянських людей з Рудок і навколишніх сіл, пограбували їх, потім вивезли в ліс біля с. Гошани і там розстріляли. Німецько-фашистські кати вішали людей за найменший опір окупаційним властям — на базарній площі (тепер міський парк) виросли шибениці. Гітлерівці проводили в місті масові облави, під час яких хапали молодь і відправляли її на каторжні роботи до Німеччини. Вони створювали робочі батальйони з підлітків, примушуючи їх вантажити на залізничні ешелони рейки, рити окопи тощо.

Населення Рудок не скорилось фашистам. У місті діяла підпільна організація. Активну бойову діяльність розгорнула в Рудківському районі група партизан із з’єднання двічі Героя Радянського Союзу О. Федорова. І. Богоніс, Озимко та багато інших радянських патріотів віддали своє життя у боротьбі з гітлерівськими загарбниками та українськими буржуазними націоналістами. В Рудках діяли також месники з підпільної антифашистської організації «Народна гвардія ім. Ів. Франка».

У боях за Львів радянські війська під час здійснення обхідного маневру 25 липня визволили Рудки.

Окупанти завдали значних збитків трудящим і господарству Рудок — зруйнували цегельний завод, знищили багато житлових будинків. Населення міста зменшилось проти довоєнного наполовину.

Відбудова господарства відразу стала головним питанням, якому була присвячена діяльність відновлених у Рудках партійних і радянських органів.

На скликаній 30 липня за ініціативою райкому КП України першій нараді радянських працівників йшлося про приведення міста в порядок, відновлення нормальної роботи всіх міських установ. Розпочала свою роботу міськрада. В серпні— вересні 1944 року райвиконком і міськрада здійснили цілу низку важливих заходів для налагодження нормального життя в місті і районі.

Велику увагу вони приділили боротьбі з епідемічними захворюваннями — наслідком фашистської окупації, відновленню нормальної роботи шкіл, закладів до шкільного виховання, культосвітніх і медичних закладів. У вересні 1944 року розпочала свою роботу середня школа, в якій в 1944/45 навчальному році працювало вже 18 вчителів і навчалось 505 учнів. На початку жовтня відкрито лікарню, почав діяти дитячий садок. В цьому ж році відкрито Будинок культури, в наступному — бібліотеку. У 1947 році в Рудках відкрилась школа робітничої молоді.

Ще в липні 1944 року став до дії маслозавод. В наступному році почалась відбудова цегельно-черепичного заводу, на яку урядом було виділено близько 100 тис. і додатково — в 1948 році — ще 17,9 тис. крб. Внаслідок самовідданої праці робітників і постійного піклування радянських і партійних органів план відбудовних робіт на 1947 рік був виконаний на 301 проц., а по випуску валової продукції — на 146 проц. Відновив роботу райпромкомбінат, в складі якого працювало 7 цехів: бляхарський, деревообробний, шевський, кравецький, ковальський та інші.

Відбудові народного господарства, розвитку культури і освіти в місті і районі намагались чинити перешкоди українські буржуазні націоналісти. Ці вороги українського народу вбили в 1946 році активного борця за возз’єднання з-Радянською Україною, а згодом депутата Верховної Ради УРСР В. Музику.

Широкі маси населення на чолі з партійними і радянськими органами дали рішучу відсіч бандитським діям гітлерівських прислужників.

Робітники рудківських підприємств з ентузіазмом брали участь в їх відбудові і реконструкції, боролися за виконання і перевиконання виробничих планів.

Механізація ряду виробничих процесів на цегельно-черепичному заводі, які раніше виконувались вручну, мала велике значення для збільшення продукції та її асортименту. Якщо в перші роки після відбудови завод випускав лише цеглу, то в 1953 році поруч з нею виробляв черепицю, а з 1960 — дренажні труби. У 1958—1959 рр. тут завершено будівництво тунельної сушарні і печі, а в 1960— 1961 рр.- побудовано новий формувальний цех.

Завод підтримує зв’язки з районами Львівської області, Закарпаття, Латвійської PGP та іншими республіками і областями, з якими він широко обмінюється досвідом.

Збільшення продукції заводу та її асортименту обумовлено самовідданою працею робітничого колективу, заводських партійної і комсомольської організацій, розгортанням на підприємстві соціалістичного змагання, руху раціоналізаторів і винахідників. Дві бригади формувальників, що об’єднують по 17 робітників кожна, борються за почесне звання бригад комуністичної праці. Серед них 2 члени КПРС і 6 комсомольців. Передовиками виробництва є черговий слюсар І. Г. Сивак і укладчиця рамок на вагонетки М. П. Косар, які виконали річний план 1965 року на 105 проц.

На заводі дбають про культосвітню і масову роботу. Побудовано клуб, в якому працюють драматичний і хоровий гуртки художньої самодіяльності. Є футбольна і волейбольна секції.

Чималих трудових успіхів домігся колектив рудківського маслозаводу.

За роки Радянської влади підприємство повністю реконструйовано. Встановлено сучасне обладнання. Є загальна, хімічна і бактеріологічна лабораторії з новим устаткуванням.

З липня 1962 року завод став маслосироробного філією львівської фірми «Верховина». Продукція заводу з 1962 по 1966 рік збільшилась: сиру з 42,4 до 178 тонн; масла з 78,6 до 422 тонн.

Колектив заводу змагається з самбірською філією «Верховини». Бригада М. Ю. Гаванчака з сироробного цеху бореться за звання бригади комуністичної праці. Бригадир Михайло Гаванчак систематично виконує план на 120 проц., а також

подає своїй бригаді приклад активної участі в громадському житті міста. Він є депутатом міської Ради депутатів трудящих, членом Народної дружини міста. Передовиками змагання, які засвоїли новий метод виробництва сиру — естонський, є С. С. Варна і Є. М. Рак.

Значно розширився створений на базі колишнього промкомбінату павільйон побутового обслуговування. Цехи масового і індивідуального пошиву одягу, шевський і меблевий розташовані у світлих просторих приміщеннях новозбудованого двоповерхового будинку. Працівники павільйону змагаються за відмінне обслуговування трудящих.

Заслуженою пошаною користуються шевці Р. В. Отчич, Й. М. Хамуляк, мебляр Ф. І. Пилип’як, які систематично перевиконують виробничі плани.

Давня дружба існує між робітниками павільйону і колгоспниками артілі «Комунар». У 1963 році, наприклад, робітники у вільний час із заощаджених матеріалів зробили 20 годівниць для свиней, побудували навіс для приготування кормів, виготовили 80 щитів для зберігання кукурудзи. Для колгоспників читаються лекції, провадяться зустрічі передовиків виробництва і колгоспу.

За роки Радянської влади в районі Рудок і в самому місті створено газопромисел, відділення «Сільгосптехніки» і «Міжколгоспбуду» та хлібозавод.

Розвідування в районі міста газового родовища закінчено у 1956 році. Рудківське родовище є найкрупнішим в західних областях УРСР і другим на Україні за потужністю після Шебелинського.

Промислова експлуатація рудківського родовища почалась у 1957 році. Проведено газопровід Рудки—Більче—Волиця. Чудове паливо йде з рудківського газо-промислу по стальних магістралях у різні кінці країни і в братню Польщу. Промисел механізовано і автоматизовано. Встановлення автоматів на продувних лініях сепараторів сприяло значному росту потужності газопромислу. Рудківські газовики відправляють на хімічні заводи країни сотні тисяч куб. м цінної сировини — конденсату, який переробляється на добрива і засоби хімічного захисту рослин.

У квітні 1961 року в Рудках створено відділення «Сільгосптехніки». Рудківське відділення є одним із 6 опірнопоказових відділень «Сільгосптехніка» Львівської області. Воно оснащене новим технологічним обладнанням по ремонту гусеничних тракторів і тракторних двигунів. Відділення обслуговує 24 організації, в т. ч. 15 колгоспів.

У червні 1964 року у відділенні «Сільгосптехніка» створено групу спеціалістів, на яку покладено завдання забезпечування колгоспів мінеральними добривами, отрутохімікатами та іншими хімічними продуктами, проведення різних робіт по захисту рослин від шкідників, боротьби з ерозією грунтів тощо. Велику роботу проводить відділення по механізації трудомістких процесів у сільському господарстві.

У 1964 році колектив робітників «Міжколгоспбуду» зайняв перше місце серед сільських будівельників області і одержав перехідний Червоний прапор облвиконкому та облпрофради.

а роки Радянської влади великий поступ зробили в Рудках народна освіта, культура і медобслуговування населення. Канули в минуле часи, коли в місті були неписьменні, коли діти українців позбавлялись права навчатись рідною мовою, а доступ їх до двох існуючих тут польських шкіл був дуже обмеженим.

Значно збільшилось число учнів і вчителів у відкритій в Рудках у 1940 і відновленій у 1944 році середній школі. У 1965/1966 навчальному році в середній загальноосвітній трудовій політехнічній школі навчалось 667 учнів. Створену в 1947 році вечірню школу робітничої молоді відвідують 105 робітників і службовців. Вчительський колектив у Рудках складається з 47 вчителів (проти 18 в 1946 році), з яких 27 мають вищу освіту.

Заняття в школі провадяться на високому методичному рівні. Прикладом цього є праця вчительки хімії Є. С. Смаженюк, яка вміло пов’язує викладання теоретичних положень свого предмету з закріпленням їх на практичних заняттях у шкільній лабораторії, в майстерні «Сільгосптехніки» і цеху Вишенського плодоконсервного заводу.

Партія і Уряд високо оцінили працю вчительки рудківської середньої школи Н. П. Білан — її нагороджено орденом Леніна.

Перебуваючи тепер на пенсії, Наталія Петрівна продовжує брати активну участь у шкільному і громадському житті. Вона виступає на районних і міських нарадах, ділиться з молодими вчителями своїм багатим педагогічним досвідом, є частим гостем в дитячій кімнаті м. Рудок, дитячому садку і бібліотеці, де провадить багато виховних бесід з дітьми, заслужено користуючись у них великою популярністю і авторитетом.

З 1947 по 1966 рік рудківську середню школу закінчили понад 1500 учнів. Багато з них після закінчення школи отримали вищу освіту і працюють в різних галузях народного господарства, освіти, культури. Випускник школи М. І. Даниляк — заступник міністра харчової промисловості УРСР, Г. М. Береський працює директором Великолюбенської середньої школи, Л. І. Солуцька — артистка Львівського театру юного глядача.

Піклуванням про людину просякнута діяльність партійних і радянських органів по розширенню існуючих і створенню нових медичних установ, забезпеченню їх висококваліфікованими кадрами і сучасним обладнанням.

Значно розширено поліклініку. Прийом хворих провадиться в ній у 11 кабінетах: терапевтичному, хірургічному, невропатологічному, фізіотерапевтичному, рентгенкабінеті тощо. Нещодавно відкрито кабінет електрокардіографії. При поліклініці є клініко-діагностична лабораторія, функціонують дитяча і жіноча консультації.

Якщо до возз’єднання у Рудках внаслідок поганих санітарно-гігієнічних і соціально-побутових умов близько 40 проц. новонароджених вмирало, то тепер дитяча смертність — рідке явище.

У рудківській райлікарні 100 ліжок. При ній — санепідемстанція і пологовий будинок. Відкрито туберкульозний диспансер на 50 ліжок, в якому працюють 4 лікарі, 11 чол. середнього медичного персоналу. Високо цінують і поважають трудящі міста працю головного лікаря хірурга М. Д. Гнипа, який зробив близько тисячі операцій, багато з них найскладніших, лікарів В. І. Кравцової і Н. І. Лунько, медичної сестри В. П. Турчиної.

Усього в медустановах міста налічується 19 лікарів і 51 чол. середнього медичного персоналу.

До невпізнання змінилось культурне обличчя Рудок. У місті є кінотеатр «Комсомолець» на 200 місць. У 10 гуртках художньої самодіяльності — музичному, хоровому, драматичному, танцювальному тощо беруть участь 155 чол. У Будинку культури — зал на 288 місць, стаціонарна кіноустановка.

У місті дві бібліотеки — для дорослих і для дітей. Бібліотека для дорослих збільшила свій книжковий фонд у порівнянні з 1945 роком більше як в 16 разів. Він становить тепер 16 295 книжок. Для читачів, а їх понад 1260, провадяться читацькі вечори, літературні конференції тощо. При бібліотеці працює актив з 25 читачів. Дитяча бібліотека має книжковий фонд в 11,1 тис, примірників і охоплює 575 дітей.

Трудящі Рудок передплачують 1684 газети і 823 журнали.

З нагоди 39-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції в місті встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

Багато зробили міськвиконком і жителі для благоустрою свого міста. Заасфальтовано шосе Львів — Чоп. Викладені тротуари. Побудований стадіон. Повністю перебудовано раймаг і продмаг. Рудки електрифіковані, радіофіковані і газифіковані.

Зростають з кожним роком капіталовкладення у житлове будівництво. Виникли нові вулиці — ім. Стефаника, Коцюбинського, Шевченка, Радянська, Піонерська. Розширені вулиці Садова, ім. Ів. Франка. Ще недавно по вул. 1-го Травня було нелегко проїхати автомашиною, а пішоходи розминались на вузькій нерівній стежині. Тепер асфальтованою стрічкою тягнеться її проїжджа частина. Обабіч прокладені просторі тротуари. Капітально відремонтовано в цьому році мости через р. Вишеньку і на шляху до м. Комарного.

Улюбленим місцем відпочинку трудящих є центральний міський сквер, де розташовані дитячі майданчики і Будинок піонерів.

Населення міста бере активну участь у громадському житті. На громадських засадах в Рудках працюють дитяча кімната, батьківський суд честі, міський комітет ЛКСМУ, кореспондентський пункт обласної газети «Вільна Україна», міська жіноча рада, кабінет політосвіти. У міському громадському активі більш як 300 робітників і службовців.

Рудківська жіноча рада (в складі її близько 30 чол.) працює в тісному контакті з міською Радою депутатів трудящих, з партійними, профспілковими організаціями підприємств і установ, з батьківським шкільним комітетом та іншими організаціями. Члени жіночої ради приділяють велику увагу діяльності дошкільних дитячих закладів і позашкільному вихованню учнів, роботі торговельних точок і підприємств громадського харчування, провадять масові заходи, спрямовані на прищеплення комуністичних відносин між людьми. Рада активно допомагає районному комітетові народного контролю, виявляє і допомагає викорінювати всі випадки нечесного або несумлінного ставлення до праці.

Широкою популярністю у жінок міста користуються організовані жіночою радою «голубі вогники». На «вогниках» за чашкою кави зустрічаються з жінками передовики виробництва, провадять бесіди лікарі, вчителі, показують нові моделі сезону львівські модельєри, навчають мистецтву робити модні і гарні зачіски досвідчені перукарі. Таких «вогників» провадиться 5—6 на рік.

За роки Радянської влади різко змінився склад міського населення. Якщо за час панування на західноукраїнських землях польських поміщиків і капіталістів значний прошарок його займався сільським господарством, а решту становили дрібні торговці і ремісники, яких експлу ату вали підприємці та спекулянти, то тепер у місті проживають 534 робітники і службовці, 158 представників інтелігенції і 25 колгоспників.

Прекрасне майбутнє Рудок. Тут виростуть нові підприємства, нові квартали і вулиці. Покращиться добробут трудящих.
О. А. КІРСАНОВА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Р”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей