Сміле, село, Роменський район, Сумська область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Сміле, село, Роменський район, Сумська область

Повідомлення surnameindex »

Сміле, Роменський район, Сумська область
Смелое, Роменский район, Сумская область

Смелое, Смелянская волость

Антоно-Феодосиевкая церковь
1791 - священник Андрей Лебедев, священник Григорий Иванович Постоев (позже служил в Успенской церкви)

Николаевская церковь
1791 - священник Иван Васильевич Дуброва, священник Семен Федорович Каллинич

Параскиевская церковь
1791 - священник Петр Матвеевич Дичловский, священник Василий Яковлевич Кукла (по старости и болезням уволен от прихода)

Рождество-Богородицкая церковь
1791-1802 - священник Иван Павлович Рудзинский, священник Иван Петрович Щербина

Покровская церковь
1791 - священник Иван Корнеевский, священник Павел Романовский
1802 - священник Косма Никитич Ососков, священник Андрей Павлович Романовский

Успенская церковь
1802 - священник Григорий Иванович Постоев (ранее служил в Антоно-Феодосиевкой церкви), священник Семен Григорьевич Постоев

Трехсвятская церковь
1791-1802 - священник Яким Васильевич Яновский
1802 - священник Андрей Иванович Мозголевский

Некоторые фамилии жителей с. Смелое (Рождество-Богородицкая церковь, 1831):
Барыло
Близнюк
Бондаренко
Бондарченко
Боровик
Галилей
Гапненко
Глушко
Горбик
Горковый
Дедерка
Дрел
Дьяченко
Зраженый
Иващенко
Каплун
Капустян
Коваленко
Крикун, Крыкун
Кругляк
Кубрак
Кумеда
Литовченко
Любка
Мелник
Морозенко
Муха
Овчаренко
Оксак
Омельяненко
Оробец
Пасевик
Пащенко
Перепечай
Петрец
Пилипенко
Плевак
Полторак
Постол
Пучка
Рубан
Ручка
Сабадаш
Савченко
Саенко
Семеренько
Сенько
Слюсарь
Сметюх
Собачка
Спорыш
Ступак
Сумщенко
Терещенко
Хвесенко, Фесенко
Ходак
Цибулевский
Чайка
Черниш, Черныш
Шкребун
Шкуматенко
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Сміле, село, Роменський район, Сумська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Сміле — село, центр сільської Ради, розташоване за 27 км від районного центру і залізничної станції Ромни. Дворів — 1804. Населення — 4417 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Червоне.

Поблизу Смілого виявлено курганний могильник скіфських часів.

Село заснували в першій половині XVII ст. вихідці з Правобережної України, які тікали від сваволі польської шляхти. Особливо багато переселилося сюди козаків з м. Смілої. Уперше в письмових джерелах Сміле згадується в 1648 році як сотенне містечко Лубенського полку. 1653 року воно ввійшло до складу Миргородського полку, а в 1658 році — знову до Лубенського. В січні 1654 року жителі Смілого присягали на вірність союзу з Росією і лишилися вірними цьому союзу. Вони виступили проти зрадника І. Виговського, який хотів знову віддати Україну під владу шляхетської Польщі. Не визнали сміляни в 1669 році й владу турецького ставленика — гетьмана Дорошенка.

Під час шведської навали в 1708—1709 рр. Сміле стало ареною жорстоких боїв. 19 листопада 1708 року біля містечка російські війська під командуванням О. Меншикова з допомогою міщан і козаків завдали шведським загарбникам поразки. Скориставшись тим, що Меншиков з військами відійшов, шведи знову наблизилися до Смілого й отаборилися тут. Тоді жителі вночі впустили до містечка двотисячний загін російських військ, який наступного дня ранком атакував королівських драгунів. Підкріплення, прислане Карлом XII, допомогло завойовникам оволодіти Смілим, але населення там уже не було: воно відступило разом з російськими військами. Розлючені інтервенти спалили містечко.

Сміляни підтримували ватажка повстанських загонів Семена Гаркушу, який в 70—80-х роках XVIII ст. вів боротьбу проти феодально-кріпосницького гноблення. Козаки й селяни давали притулок йому та його товаришам, допомагали переправлятися в інші місця.

У зв’язку з ліквідацією полкового устрою 1782 року Сміле як центр волості ввійшло до складу Конотопського повіту Новгород-Сіверського намісництва, 1791 — 1796 рр.— Чернігівського намісництва, 1797—1802 рр.— Роменського повіту Малоросійської, з 1802 року — Полтавської губернії. Наприкінці XVII ст. у містечку налічувалося 1038 дворів, у т. ч. виборних козаків — 150, підпомічників — 559, підданих Києво-Печерської лаври — 266, державних селян — 15, різночинців і підсусідків — 45 дворів. Населення займалося переважно землеробством (вирощували зернові й тютюн), скотарством, а також ремеслами. Тут було 135 кравців і кушнірів, 100 шевців, 70 ткачів, 7 гончарів. Кравці, чинбарі й шевці об’єднувалися в цехи. Розвивався чумацький промисел. Щопонеділка збирався базар, 4 рази на рік— ярмарки.

В 1760 році в містечку відкрито парафіяльну школу, де навчалися переважно діти заможних козаків. До школи приймали тільки хлопчиків, яких дяк учив читати й писати. В 1837 році при одній із церков засновано парафіяльне училище, перетворене 1843 року на волосне.

Після скасування кріпацтва економічне становище селян мало змінилося. Вони повинні були платити оброк, а згодом викупні платежі, численні податки. До того ж, біля Смілого їм виділили по 3/4 десятини землі, решта наділів знаходилася за 17 верст від містечка. Обробляти віддалені ділянки було дуже важко. З цього користувалися місцеві багатії, які орендували у селян землю за дуже низьку плату. Безземелля змушувало бідноту вдаватися до різних ремесел, йти на відхожі промисли.
В другій половині XIX ст. у Смілівській волості було значно більше ремісників, ніж в інших волостях Роменського повіту. За подвірним переписом у 1888 році в Смілому налічувалося 260 ткачів, 35 чинбарів, 300 чоботарів, 200 кравців, 12 ковалів, 50 теслярів. Крім них, були шаповали, шорники, візники, цегельники, пічники, канатники, лудильники, позолотники.

З розвитком кустарного й промислового виробництва посилився процес соціального розшарування населення. Виділилася багата верхівка кустарів, лихварів, скупників. Більшість кустарів жила в тяжких умовах. Так, ткачі працювали по 14—15 годин на добу, а заробляли по 15—20 коп. на день. їхні хати були заставлені верстатами, постійно стояла курява, багато хворіло на туберкульоз. У 1888 році 78 сімей не мали власного кутка. Частина дрібних кустарів розорювалась і йшла в найми. Так, у господарстві Кумейка працювало 4 робітники, які щорічно виготовляли близько 500 пар чобіт, а платив він їм лише по 30—40 крб. на рік. На початку XX ст. в Смілому виникли невеликі приватні заводи: черепичний, шкірообробний, салотопний, миловарний, газованих вод, а також паровий млин, крупорушка, олійниця.

Серед населення містечка зростало невдоволення, посилювалися революційні настрої. Широкий відгук мали події революції 1905—1907 рр. 13 і 18 грудня 1905 року в містечку відбулися масові мітинги, на яких трудящі рішуче вимагали землі, поліпшення свого становища. Губернатор прислав стражників, щоб заарештувати активних учасників мітингів. Але сміляни вдарили в дзвони на сполох, сотні людей вийшли на вулиці, і власті не могли нічого вдіяти.

Напередодні першої світової війни Сміле лишалося глухим невеличким містечком. На дуже низькому рівні була народна освіта й культура. 1864 року в початковому училищі налічувалося тільки 100 учнів. На початку XX ст. кількість шкіл у містечку збільшилася: тут діяли 3 сільські училища й 4 церковнопарафіяльні школи. Але з 7,6 тис. жителів навчалося лише 530 дітей. В 1911 році створена безплатна народна бібліотека. В 1885 році в містечку була лікарня, яка обслуговувала Сміле й навколишні села.

В березні 1917 року до Смілого дійшла звістка про скинення царя. В містечку відбувся багатолюдний мітинг. Промовці, підтримані присутніми робітниками й селянами, вимагали негайного припинення війни, розподілу поміщицьких земель. Мітинги й сходки відбувались і в наступні місяці. Солдати, що почали повертатися в село, а також учителі, які підтримували більшовицькі заклики, викривали реакційну суть Тимчасового уряду й націоналістичну політику буржуазної Центральної ради, доводили трудящим, що лише влада Рад може дати мир, землю, справжню свободу.

Трудяще населення Смілого палко вітало перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. До містечка все більше поверталося солдатів, які очолили боротьбу бідноти проти ставлеників Центральної ради. На початку січня 1918 року в Смілому було встановлено Радянську владу, створено ревком, до складу якого ввійшли І. Ф. Мірошниченко (голова), В. П. Кравченко, Д. П. Бурлай та ін. 12 лютого обрано волвиконком, якому ревком передав свої повноваження. Волвиконком запровадив робітничий контроль на місцевому шкіряному заводі й зобов’язав власників негайно розпочати виробництво, заборонив порубку колишніх державних та приватних лісів, реквізував у куркулів надлишки хліба й розподілив його серед населення.

Дальше розгортання соціалістичного будівництва перервав наступ австро-німецьких загарбників. Коли наблизився фронт, у містечку, за рішенням повітової партійної організації, створено збройний загін. 24 березня 1918 року кайзерівські війська захопили Сміле. Німецькі загарбники встановили жорстокий окупаційний режим. Почалися переслідування активних учасників боротьби за Радянську владу. На початку грудня 1918 року об’єднані сили партизанських загонів Роменщини визволили від окупантів повіт, у т. ч. й Сміле. Але владу захопила буржуазно-націоналістична Директорія. 22 січня 1919 року об’єднані роменські збройні загони вигнали петлюрівців. У Смілому одразу почав діяти ревком, очолюваний І. Ф. Мірошниченком.

Ревком вживав усіх заходів, щоб швидше налагодити господарське й культурно-освітнє життя, подавав матеріальну допомогу біднякам, охороняв революційний правопорядок, допомагав здійснювати продрозверстку. Куркулі, петлюрівські недобитки вдавалися до провокацій, залякування і навіть убивств, аби перешкодити зміцненню Радянської влади. Так, по-звірячому був убитий міліціонер Н. І. Туманов, який разом з активом реквізував у куркулів надлишки зерна.

Мирний перепочинок тривав недовго — почався наступ деніківських військ. Ревком знову створив збройний загін, який очолив бідняк О. І. Романовський. Після сутички з ворогом загін відступив у ліси й вів партизанську боротьбу проти білогвардійців. 19 серпня 1919 року денікінці захопили Сміле. Почалися масові арешти й грабежі. Від рук білогвардійців загинули радянські активісти І. А. Щербань, Ф. Д. Жила, Р. І. Макаренко, Ф. Г. Сахно, І. А. Козицький, І. П. Козир. Понад З місяці вороги тероризували населення. На початку грудня 1919 року 3-я кавалерійська бригада разом з партизанами Роменщини визволила Сміле від денікінців.

Волревком, що відновив роботу, вживав заходів до нормалізації життя. Зокрема, було відкрито хату-читальню, розширено лікарню. В січні 1920 року в містечку організовано партійний осередок, який разом з волревкомом робили все можливе, щоб допомогти Червоній Армії. З 31 січня до 7 лютого проведено тиждень фронту, під час якого серед населення зібрано чимало одягу, продуктів та грошей. Багато смілян влилося до лав Червоної Армії.

Надійним помічником комуністів у проведенні соціалістичних перетворень став комсомольський осередок, створений наприкінці січня 1920 року. В березні 1921 року він налічував уже 16 членів. Комсомольці брали активну участь у ліквідації неписьменності серед дорослого населення, організували кілька гуртків художньої самодіяльності. Лише в лютому 1920 року драмгуртківці показали три нові вистави, а виручені гроші передали у фонд Червоної Армії.

На початку березня 1920 року у волості відбулися вибори до сільських Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. 15 березня волосний з’їзд Рад обрав волвиконком, який очолив О. І. Романовський. Волревком передав усю повноту влади волвиконкому. Багато допоміг у зміцненні Радянської влади волосний комітет незаможних селян, створений у грудні 1920 року. Зокрема, чимало уваги приділялося забезпеченню сільської бідноти посівним матеріалом і сільськогосподарським інвентарем, організації виробничих товариств кустарів та сільськогосподарських колективів.

Налагодженню мирного життя в Смілому перешкоджали залишки петлюрівських банд, що діяли в повіті. Щоб зберегти народне добро, комуністи, комсомольці й комнезамівці встановили нічне чергування. А коли в січні 1921 року поблизу містечка з’явилися махновські банди, був створений збройний загін. Приєднавшись до Роменського загону, він допоміг червоноармійцям розгромити махновців. Щоб якнайшвидше покінчити з бандитизмом, до району бойових дій Червоної Армії прибув командуючий збройними силами на Україні і в Криму М. В. Фрунзе. Він відвідав Сміле, зустрівся з бійцями Роменського й Смілівського загонів, висловив їм подяку за допомогу в розгромі банд.

Після закінчення громадянської війни партійний осередок, волвиконком і КНС головну увагу зосередили на подоланні розрухи. Поступово відновлювали роботу промислові підприємства. В 1923 році вже працювало 13 кузень, вальцьовий млин, 12 вітряків. Розвивався кустарний промисел, особливо шкіряне й кожушне виробництво. 1922 року організовано споживче товариство «Сокіл», сільськогосподарське кредитне товариство, а 1924 року — виробничо-побутове товариство інвалідів «Червоний селянин».

Трудящі Смілого гаряче відгукнулися на заклик Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя і степових губерній України, а також робітникам промислових центрів. Волвиконком створив комітет допомоги голодуючим, який у перші ж дні свого існування зібрав 92 пуди хліба, 6 пудів картоплі, понад мільйон карбованців грошима. В лютому 1921 року комітет успішно провів збір продовольства й одягу для робітників, що працювали на відбудові Донбасу.

У зв’язку з адміністративно-територіальною реформою з березня 1923 року Сміле віднесено до категорії сіл. Тоді ж воно стало районним центром Роменського округу. В лютому 1931 року Смілівський район ліквідовано, с. Сміле ввійшло до Недригайлівського району, а з 8 лютого 1935 року — знову стало районним центром. 1 червня 1960 року після ліквідації району село ввійшло до складу Роменського району.

Партосередок і сільська Рада важливого значення надавали політичному вихованню трудящих. 1924 року почали працювати політичні й атеїстичні гуртки. Сталися зрушення в галузі освіти й культури. У селі працювали дві початкові й семирічна школи, навчанням охоплено всіх дітей шкільного віку. Лише в семирічній школі 1925 року налічувалося 15 учителів і 631 учень. У 1919 році створено першу радянську бібліотеку, в якій було 90 книжок, а в 1925 році вона мала вже 1300 книжок і 287 читачів. Відкрито сельбуд, працювали гуртки художньої самодіяльності.

У період розгортання будівництва соціалізму успішно розвивалися кооперативні форми господарства. В серпні 1927 року організовано товариство «Кожушник», в яке об’єдналися 13 кустарів. А через рік воно налічувало вже 150 чоловік. У жовтні 1928 року шевці об’єдналися в товариство «Чоботар». Розвивалася і кооперативна торгівля. На 1 вересня 1929 року сільське споживче товариство налічувало 1200 членів. У 1929 році приватника остаточно витіснено з торгівлі.

На соціалістичний шлях розвитку ставало й сільське господарство. 1926 року в Смілому виник перший ТСОЗ «Незаможник». У листопаді — грудні 1927 року створено садівничі товариства «Червона зірка» й «Економшлях», які об’єднували 65 дворів і 44 га землі. В 1928 році організувалися ще три ТСОЗи — «Соцнезаможник», «Жовтень» і «До кращого життя», які налічували 40 дворів і понад 250 га землі. 1929 року в селі почалася масова колективізація. Партійний осередок, що налічував 16 комуністів, очолив рух за об’єднання селянських господарств. На весну 1930 року в Смілому створено 4 колгоспи: «Незаможник», «Економічний шлях», ім. Шевченка, «Допомога», що об’єднали 17 проц. дворів і 29 проц. орної землі. Першими вступили до колгоспів комуністи, комнезамівці й комсомольці.

Колективізація господарств здійснювалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі агітували селян не вступати до колгоспів, вдавалися до погроз, шантажу. Велику допомогу в організації артілей подали посланці робітничого класу з Луганська й Полтави. На кінець 1930 року в Смілому вже було 6 колгоспів, на які припадало 44,8 проц. орної землі. В 1935 році повністю завершено колективізацію. Вся орна земля була закріплена за артілями ім. Кірова, ім. Косіора, ім. Сталіна, «Червона Армія», «XVII партз’їзд» і «Життя вперед». В організаційно-господарському зміцненні колгоспів багато допомогла Протасівська МТС, створена в 1932 році. На поля вийшла потужна техніка.

Рік у рік зростала творча активність трудівників села, розгорталося соціалістичне змагання, широкого розмаху набув стахановський рух. Так, на честь 20-ї річниці Жовтня 8 ланок колгоспу «Життя вперед» зібрали рекордний у районі врожай тютюну—по 45—50 цнт з га. Ланка І. М. Білогай колгоспу ім. Сталіна виростила по 24,5 цнт ячменю з гектара. Розширилася механізація колгоспного виробництва. Якщо 1934 року було механізовано 24 проц. всіх процесів, то 1937 — 65 проц. У 1940 році Протасівська МТС мала вже 57 тракторів і 22 комбайни. Із зміцненням економіки колгоспів поліпшувався добробут хліборобів. У передвоєнні роки вони одержували на трудодень тільки зерна по 5—6 кілограмів.

У 1937 році під час збирання врожаю в Смілівський район прибув перший секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор. Він завітав до артілі ім. Косіора, яка посідала одне з перших місць у районі по врожайності зернових, зустрівся з трудівниками села, розповів про шляхи дальшого розвитку колективних господарств.

З кожним роком збільшувався обсяг виробництва промислових артілей. У 1931 році артілі «Кожушник» і «Чоботар» об’єдналися в одну — «Кожушник-чоботар», а у вересні 1937 року шевці виділились і утворили нову артіль «Коопшвейник».

Значні зміни сталися у галузі охорони здоров’я і в культурному житті Смілого. Сільська лікарня була перетворена на районну. Кількість ліжок у ній збільшилася з 35 до 50. В передвоєнні роки тут працювало 3 лікарі і 10 медсестер. Велика увага приділялася ліквідації неписьменності. В 1927 — 1928 рр. 50 культармійців навчили грамоти близько тисячі чоловік. 1933 року неписьменність в основному ліквідовано. В 1935 році на базі семирічної школи створено середню, для якої 1937 року побудовано нове двоповерхове приміщення. При сільському будинку культури працювали різні гуртки, влаштовувалися районні огляди художньої самодіяльності.

Громадськість села, вшановуючи пам’ять загиблих у боротьбі за Радянську владу, в 1929 році встановила на їх честь пам’ятник. У 1937 році напередодні святкування 20-річчя Жовтня відкрито пам’ятник В. І. Леніну.

З гнівом і обуренням зустріли трудящі Смілого повідомлення про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Чоловіки призовного віку влилися до лав Червоної Армії. їх замінили жінки, літні люди, підлітки, які працювали не покладаючи рук, щоб вчасно зібрати багатий урожай. Коли наблизився фронт, районні партійні й радянські організації почали евакуацію населення, вивезли в глиб країни частину техніки й худоби. Для боротьби з ворогом був створений партизанський загін. 10 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували село.

Вони грабували населення, забирали й вивозили хліб, худобу переслідували активістів. Від рук гітлерівських катів загинуло 46 жителів села, в т. ч. залишені для організації партизанської боротьби О. І. Романовський, П. Т. Перепльотник, Н. Ю. Циганенко, П. Г. Перепічай, М. І. В’язовченко. 285 юнаків та дівчат загарбники вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

Однак ні катування, ні розстріли не залякали смілян. Вони всіляко саботували розпорядження окупантів. Узимку 1943 року гітлерівці вирішили всі трактори, що залишилися в МТС, послати з трактористами до фронту для перевезення військового спорядження. Трактористи зіпсували в дорозі всі машини. Коли радянські війська підходили до села, окупанти зігнали в колишнє приміщення магазину близько тридцяти чоловік, щоб наступного дня вивезти їх або стратити. Але односельці вночі знешкодили варту й випустили всіх на волю.

8 вересня 1943 року 534-й стрілецький полк 121-ї стрілецької дивізії під командуванням підполковника І. Г. Ладигіна зав’язав бій за село. Нищівного удару ворогові завдали 1-й батальйон, яким командував капітан В. С. Брем, і 3-й батальйон (командир капітан Дмитрієв). На ранок 9 вересня село було повністю очищене від гітлерівців. Під час визволення його відзначилися бійці росіяни Рудников, Тяпін, Биков, Тебеньов, Городинов, білорус Ходиревський, узбек Ісмуратов та ін. 80 радянських солдатів і офіцерів, що загинули в боях за село, поховані в братських могилах, які дбайливо доглядають сміляни. 1948 року воїнам-визволителям встановлено пам’ятник. 737 жителів Смілого захищали свободу й незалежність Батьківщини на різних фронтах, з них 212 чоловік за мужність і відвагу нагороджені орденами й медалями, 375 — загинули смертю хоробрих. На їх честь у селі споруждено пам’ятник Слави.

Німецько-фашистські окупанти завдали селу великої шкоди. Вони спалили приміщення школи, будинок відділення зв’язку, 27 будинків колгоспників, дощенту знищили машинно-тракторний парк і устаткування МТС. Відступаючи, спалили хліб у копах. Збитки, заподіяні господарству села, становили 5 млн. карбованців.

Одразу ж після визволення Смілівського району відновили роботу партійні ц радянські установи. Органи влади та правління колгоспів подали велику допомогу потерпілим під час окупації, сім’ям військовослужбовців та інвалідам Великої Вітчизняної війни. 389 сім’ям у районі надано разову грошову допомогу в сумі 146 тис. крб., 6875 сімей одержали 3476 цнт харчових продуктів, 91 — безплатно корову, сотням сімей видали одяг, взуття, паливо, будівельно-ремонтний матеріал.

Долаючи труднощі воєнного часу, хлібороби села гаряче взялися за відбудову господарства. Працівники Протасівської МТС у 1945 році виробничий план виконали на 149 проц. Особливо великих успіхів добилася тракторна бригада Я. Я. Омельченка, яка вже 1944 року виконала роботи на 2 тис. га проти плану 1,4 тис. гектарів.

Значних успіхів досягли трудящі села у відбудові й дальшому розвитку господарства за роки четвертої п’ятирічки. В 1949 році колгоспи повністю освоїли довоєнні посівні площі, зросло в 2,5 раза поголів’я великої рогатої худоби, в 5 разів — поголів’я свиней. Відновили роботу харчокомбінат, вальцьовий млин. Артіль «Коопшвейник» та «Кожушник-чоботар» план 1949 року виконали на 147 процентів.

Поряд з відбудовою господарства відновлювали роботу медичні й культурно-освітні заклади. Незабаром після визволення відкрилися районна лікарня, поліклініка, дитяча консультація. На кінець 1950 року в лікувальних закладах села налічувалося 61 чоловік медперсоналу. Наприкінці вересня 1943 року сіли за парти учні середньої і двох початкових шкіл. 1950 року лише в середній школі було 36 учителів і 750 учнів. У вересні 1943 року при будинку культури почала діяти стаціонарна кіноустановка, організовано різні гуртки. Активна учасниця художньої самодіяльності О. П. Жила — нині заслужена артистка УРСР.

У 1950 році відбулося об’єднання колгоспів. На базі артілей ім. Леніна, ім. Кірова та ім. Червоної Армії створено колгосп ім. Леніна. Колгоспи «XVII парт-з’їзд», «Життя вперед» об’єдналися з колгоспом ім. Сталіна. Об’єднання дало можливість краще використати техніку, підвищити продуктивність праці.

У липні 1960 року обидва колгоспи — ім. Сталіна та ім. Леніна об’єдналися в один, якому дали назву «Прогрес», а в січні 1962 року до нього приєднався Протасівський колгосп «Жовтень». Новостворене господарство в 1972 році мало 7 тис. га землі, в т. ч. 4,9 тис га орної. Машинно-тракторний парк налічував 38 тракторів, 22 комбайни різних типів, 23 автомашини. Господарство мало 22 великі механізовані тваринницькі приміщення, цегельний завод. Усі виробничі приміщення електрифіковано.

Виконуючи рішення XXIII з’їзду КПРС, партійна організація і правління колгоспу велику увагу приділяли структурі посівних площ. Провідними культурами стали озима пшениця й кукурудза, як найбільш урожайні й прибуткові. Лише за роки восьмої п’ятирічки, прагнучи ознаменувати 100-річчя з дня народження В. І. Леніна новими досягненнями, трудівники колгоспу добилися збільшення виробництва зерна на 27 проц., цукрових буряків на 51 проц., молока й м’яса більш як на 20 проц. Продуктивність праці за цей період зросла на 78 процентів.

Включившись у змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, колгоспники, незважаючи на несприятливі кліматичні умови 1972 року, відзначили другий рік дев’ятої п’ятирічки новими успіхами. Вони зібрали по 252 цнт цукрових буряків з гектара, а бригада комуніста В. І. Лютого — по 327 цнт. Бригада П. К. Яременка виростила зернових по 26,5 цнт з гектара. Тваринники одержали по 2,4 тис. кг молока від кожної корови.

Кращі з тих, хто самовідданою працею забезпечує невпинне піднесення колгоспного виробництва, нагороджені орденами й медалями Союзу РСР. За період з 1958 до 1971 року 26 трудівників удостоєно урядових нагород, зокрема ордена Леніна — голову колишнього колгоспу ім. Сталіна Ф. П. Бабина, голову колгоспу «Прогрес» М. Г. Сарану, ордена Жовтневої Революції — секретаря парткому В. Г. Стадника, ордена Трудового Червоного Прапора — чабана М. Д. Гречку, головного зоотехніка В. І. Білоножка, телятницю Г. М. Бартиш, бригадира тракторної бригади О. Ф. Передерія, трактористку Г. С. Мануху, 99 колгоспників нагороджені Ленінськими ювілейними медалями. 11 трудівникам за багаторічну сумлінну працю в колгоспному виробництві присвоєно почесне звання заслуженого колгоспника.

В селі працює кілька державних і міжколгоспних підприємств та організацій, яким належить значна роль в економічному розвитку Смілого. Багато зробила для підвищення рівня сільськогосподарського виробництва Протасівська МТС, на базі якої 1958 року створено PTC, а 1962 року — відділення «Сільгосптехніки». Відділення має типову майстерню, 54 автомашини, 19 тракторів. Механізатори «Сільгосптехніки», включившись у змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, успішно виконали виробничі плани восьмої п’ятирічки.

Далеко за межами району відомий Смілівський маслозавод. Тут виробляють масло, різні види сиру, бринзу, казеїн. За зміну завод переробляє лише молочних вершків півтори тонни. Діють кілька підприємств побутового призначення.

1955 року промислова артіль «Кожушник-чоботар» об’єдналася з артіллю «Коопшвейник». Нове підприємство дістало назву «Дружба народів».

У 1961 році на його базі створене Смілівське відділення райпобуткомбінату, яке має два швейні, взуттєвий, шубний цехи, майстерні слюсарну й ремонту годинників, перукарню, ремонтно-будівельну бригаду. В 1958 році створено комбінат комунальних підприємств.

Велику увагу розвитку господарства, громадсько-політичного й культурного життя приділяють 6 первинних партійних організацій, які об’єднують 148 комуністів, і сільська Рада. До сільради обрано 65 депутатів, у т. ч. 10 робітників 35 колгоспників. Серед обранців народу — 28 комуністів; 28 депутатів — жінки. Рада дійово здійснює контроль за роботою колгоспу, правильним використанням земель, за дотриманням законодавства. Надійними помічниками комуністів у здійсненні накреслень партії є 7 первинних комсомольських організацій, які налічують 325 членів ВЛКСМ.

За післявоєнні роки значно змінилося Сміле, стало іншим життя його трудівників. Сільські вулиці прикрасилися новими, добротними будинками. Тільки протягом 1966—1971 рр. споруджено 220 житлових будинків. У центрі села виріс парк, посаджений учнями середньої школи. В 1967 році на честь 50-річчя Радянської влади на кошти колгоспу зведено будинок культури на 600 місць. Село повністю електрифіковане й радіофіковане. З районним центром має автобусне сполучення. 1947 року в центрі села встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

У селі працюють кілька продуктових і промтоварних магазинів, спеціалізовані магазини взуття, готового одягу, меблів, лісоматеріалів, господарчих і культтоварів, 4 їдальні обслуговують трудящих за місцем роботи. Одним з показників зростання добробуту населення є збільшення товарообороту торговельних підприємств. Якщо в 1966 році споживче товариство реалізувало товарів на 1,8 млн. крб., то в 1970 році— на 2,5 млн. карбованців.

Жителі села забезпечені висококваліфікованою медичною допомогою. Тут є лікарня, поліклініка, протитуберкульозний диспансер, дитяча консультація, бактеріологічна лабораторія, діє пункт швидкої допомоги. В медичних закладах працює 7 лікарів і 39 чоловік середнього медперсоналу. 1960 року створено інтернат для інвалідів війни та праці. Асигнування на охорону здоров’я в 1971 році становили 204,3 тис. крб., тобто на 62,2 тис. крб. більше в порівнянні з 1966 роком.

Розвивається освіта, зростає культурний рівень трудівників села. Всі діти шкільного віку вчаться в школах, яких у селі чотири: середня, 2 восьмирічні й початкова. При середній школі є інтернат на 40 учнів. З 1962 року працює вечірня школа сільської молоді. В 1971/72 навчальному році в школах налічувалося 754 учні й 60 учителів, серед них заслужений учитель УРСР В. І. Лисенко. За період з 1944 до 1971 року середню школу закінчили 1800 юнаків та дівчат.

Центром культурно-освітньої роботи став будинок культури. Тут влаштовують лекції, тематичні вечори й концерти, діють гуртки художньої самодіяльності. Працюють дві бібліотеки — для дорослих і дитяча. Книжковий фонд їх становить близько 20 тис. примірників. У багатьох смілян є власні бібліотеки. 1962 року в селі створено народний краєзнавчий музей. З 1966 року в колгоспі виходить багатотиражна газета «Прогрес».

Міцно в життя села ввійшли нові сімейно-побутові звичаї та обряди. Зокрема, традиційними стали урочиста реєстрація шлюбу, надання імені дитині. Разом із свідоцтвом про народження батькам вручають пам’ятний листок, спеціальний заповіт для дитини, який мають оголосити їй в день повноліття.

Трудящі Смілого докладають усіх зусиль, щоб достроково виконати завдання дев’ятої п’ятирічки і зробити свій внесок у побудову комунізму в нашій країні.

М. Т. МОСКАЛЕЦЬ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера С”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 27 гостей