Сатанів, смт (у минулому містечко), Хмельницький район (Городоцький р-н), Хмельницька обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
1
50%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Сатанів, смт (у минулому містечко), Хмельницький район (Городоцький р-н), Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
САТАНІВ — с-ще міськ. типу Городоцького р-ну Хмельницької області. Розташов. на лівому березі р. Збруч (прит. Дністра). Населення 2,2 тис. осіб (2001).

Назва поселення, ймовірно, походить від "sat" (молдов. — "велике село"). Поселення, вірогідно, виникло в 14 ст.: відомо, що наприкінці 14 ст. С. уже був центром деканату Кам’янецької діоцезії. Перша писемна згадка про С. датується 1404, коли король польс. і верховний кн. литов. Владислав II Ягайло надав поселення шляхтичу Петру Шафранцю. Невдовзі С. викупив вел. кн. литов. Вітовт, а 1431 поселення було надане у володіння Петрові Одровонжу на умовах несення військ. служби. 1436 поселення, що належали Одровонжам, були переведені на "німецьке право", а 1444 С. отримав магдебурзьке право. Під 1453 С. згадується в переліку приватновласницьких міст Подільської землі. 1528, 1530 і 1531 містечко зазнавало татар. нападів, у зв’язку з чим 1532 міщан С. було звільнено від податків на 8 років. Королів. привілеями 1561—66 встановлювалися чіткі обов’язки мешканців, що посприяло зростанню їх чисельності, розвиткові ремесел і торгівлі. Наприкінці 16 ст. неподалік С. виник Свято-Троїцький монастир, в якому був написаний Сатанівський літопис. На поч. 17 ст. через шлюбні зв’язки С. став власністю Адама Сенявського. 30 березня 1641 Катерина Сенявська відновила втрачений із невідомих причин статус С. як міського поселення, вдруге надавши йому магдебурзьке право. На 1629 в містечку налічувало- ся 912 димів, з яких платилися податки.

С. зазнав руйнувань у часи Національної революції 1648—1676: місто 1648 та 1651 займали козац. війська, а в грудні 1653 тут перебував Б.Хмельницький. Подимний реєстр Подільського воєводства 1661 зафіксував, що в С. податки були зібрані лише з 84 димів. Упродовж 1676—99 С. перебував під владою Османської імперії, був центром округи в Кам’янецькому ейялеті. На 1681 в містечку налічувалося 100 дворів, 696 мешканців. Власник С. коронний гетьман Адам-Миколай Сенявський 1722 заклав тут кам’яний замок із 5-ма баштами та обніс місто мурами. На поч. 18 ст. С. став одним із ремісничих і торг. осередків Поділля. У ЦДІА України збереглися актові книги Сатанівського магістрату за 1709—34. На 1720 в С. та його передмістях мешкало бл. 2 тис. осіб, працювало 6 ремісничих цехів, розміщувалися склади товарів. Королів. грамотою 1744 запроваджувався щорічний 4-тижневий ярмарок. На 1780 в С. налічувалося 549 будинків та 2,7 тис. мешканців, близько половини з яких становили євреї.

Наприкінці 18 ст. місто перейшло у володіння родини князів Чарторийських (див. Чорторийські), а згодом як посаг — до кн. Станіслава Любомирського. Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793) С. відійшов Рос. імперії: від 1796 входив до складу Проскурівського пов. Подільської губернії. На 1864 населення містечка зросло до 3199 осіб. Поселенням у цей час володіли родини Потоцьких, князів Сангушків. Наприкінці 19 ст. в С. працювало кілька пром. підпр-в, найбільшим з яких була заснована 1899 цукроварня (діяла до 2002). На 1897 в С. мешкало 4415 осіб.

У листопаді 1917 в С. вперше проголошено рад. владу. Від лютого 1918 С. був зайнятий австро-нім. військами, а згодом — армією Директорії Української Народної Республіки та польс. частинами. У січні 1921 в С. остаточно встановлено рад. владу. 1923 С. став центром Юринецького р-ну Проскурівської округи. Від 1932 — у складі Вінницької області (від 1935 — центр Сатанівського р-ну; ліквідований 1959), від 1937 — у складі Кам’янець-Подільської (від 1954 — Хмельницької) області. 1938 С. одержав статус с-ща міського типу. Окупований німецькими військами від 6 липня 1941 до 25 березня 1944. 1972 поблизу селища відкрито родовище мінеральних вод і засновано курорт "Сатанів". 1984 було закладено ландшафтний парк "Сатанівська перлина".

У С. народився М.Барг.

Пам’ятки історії та к-ри: мури та башти замку (15—16 ст., відбудований на поч. 18 ст.), синагога (16 ст.), комплекс Свято-Троїцького монастиря (16—18 ст.), єврейс. цвинтар (найдавніші поховання датуються 16 ст.), водяний млин (19 ст.).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Сатанів, смт, Городоцький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Са́танів — селище міського типу в Україні, центр Сатанівської селищної територіальної громади Городоцького району Хмельницької області. Населення — 2609 мешканців (перепис 2001), 2413 мешканців (2011).[2]
У селищі розташований хлібозавод, консервний завод, тощо. Відоме з 1404 року. Магдебурзьке право з 1641 року. Статус селища міського типу з 1938 року.
Назва
Назва міста походить, за твердженням істориків, від слова «Сат» — велике село. За іншою версією — від римського слова «Sat an non». Археологічні знахідки (багато давньоримських монет та інших речей) дають підстави стверджувати, що місто засноване ще римлянами. За легендою, римський легіон, часів імператора Траяна, під проводом центуріона Тонілія в 105 році нашої ери, проходив на північ від Дністра. На високому березі невідомої річки полководець звернувся до своїх легіонерів «Сат ау нон?» («зупинимось, чи підемо далі»). «Сат!» — одноголосно вигукнуло стомлене військо. З тієї пори виникло тут поселення, яке назвали Сатанів.[джерело?] Але перша писемна згадка про Сатанів припадає на 1404 рік [4].
За третьою версією, турецькі яничари після невдалих спроб його завоювати, назвали густу лісну околицю, поселенням «клятого місця».
Оригінальний підхід до розшифровки топоніма «Сатанів» запропонували студент-лінгвіст Євген Палійчук і кандидат хімічних наук Юрій Палійчук. У статті «Готський шифр на карті України», опублікованій 2008 року в київському журналі «Науковий світ» (видавець — Вища атестаційна комісія України), вони пишуть: «Вийшовши в IV ст. н. е. з території нинішньої України в Західну Європу, готи стали тим субстратом, з якого в подальшому сформувалось багато народів Європи (німці, французи, англійці й інші). Звичайно, можна припустити, що їхня мова повинна мати хоч якусь спорідненість із мовою пращурів — готів. І що ж? Виявилось, що нинішні англійська і, меншою мірою, німецька можуть бути тим ключем, який легко відкриває нам значення незрозумілих для нас, нинішніх, топонімів». Щодо Сатанова автори зазначають: «ніякого сатани там не водилося, просто Збруч в тому місці плив тихо, спокійно дзюрчав — sough (sau) — шелест, дзюрчання» [5].
Дослідниця українського язичництва, доктор філософських наук Галина Лозко зауважила: «На нашу думку, і топонімічні назви Чортків і Сатанів мають язичницьку семантику, про що з незрозумілих причин не повідомляють мовознавці, намагаючись етимологізувати ці назви з іноземних мов» [6].
Оксентій Онопенко в словнику «Образи української міфології в історії і географії» виводить назву «Сатанів» від шведського «satt» (похідне від «sitta») та «satte» (похідне від «sätta») — сидіти, ладно сидіти, міцно сидіти, сидіти на правлінні, знаходитися, садовити (посадник). Назва «Сатанів» (від «satt» — «sitta») синонімічна назві «сіттичі» в списку «Баварського географа» (перша половина IX сторіччя). Синонімами назви «Сатанів» є міста Седнів (Чернігівщина) та «Saßnitz» (на Рюгені в Німеччині), назва якого у перекладі також «Седнів». Разом з тим, значення «сидіння» у топонімах має значення «розташування військового табору», як у назвах «Гродно» (швейцарсько—німецьке «gröden» — таборитися), «Ташау» (українське «ташувати» — таборити), «Мілокс» (шведське «milo» — військовий привал), «Махів» (грецьке «μαχη» — воїнь), «Ковель» (старожитнє українське «ков» — бити), «Сенаки» (санскрит «sena» — військовий табір) тощо. Важливо враховувати, що знаходження міста побіля річки Збруч може нагадувати про образ бога вітрів у назві річки Збруч, яка тече у Дністер. Латинське «satus» — віяти, сіяти. Такі двох-трьох значні образи топонімів і гідронімів притаманні старовинним назвам.
Історики минулого століття стверджували, що в околицях Сатанова на берегах Збруча в X—XI столітті був побудований Звенигород, яким з 1125 року правив Володимир — син князя Галицького.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Сатанів, смт, Городоцький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Сатанів — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташований на лівому березі річки Збруча (притока Дністра), за 40 км від м. Городка і за 18 км від залізничної станції Закупне. Населення — 2820 чоловік.

В околицях Сатанова в урочищі Кренцилові виявлені кам’яні знаряддя праці доби міді та бронзи.

Вперше Сатанів згадується у документах початку XV ст., коли польський король Владислав II (Ягайло) у 1404 році подарував його разом з навколишніми селами шляхтичеві Петру Шафранцю. У 1443 році Сатанів дістав статус містечка.

На початку XVI ст. Сатанів належав польським магнатам з роду Одровонжів, а з середини XVI ст.— магнатам Синявським, нащадки яких володіли ним з деякою перервою майже 300 років. Крім тяжкого феодально-кріпосницького гніту й утисків, яких зазнавало населення Сатанова, йому не раз доводилося терпіти і від нападів татарських орд. Так, 1531 року татари настільки спустошили містечко, що в 1532 році король Сигізмунд II змушений був звільнити його жителів від сплати податків на вісім років. Подібні напади на Сатанів мали місце і в наступні роки.
Проте містечко лишалося одним із значних центрів Поділля. Серед міст і сіл Подільського воєводства за кількістю дворів, які платили подимне, Сатанів посідав шосте місце. У 1583 році в містечку налічувалося 58 ремісників 16-ти спеціальностей, об’єднаних у цехи: шевський, гончарний, ковальський, кушнірський, ткацький, ювелірний та інші. Найбільш значного розвитку набуло гончарне ремесло. Своїми виробами сатанівські майстри не тільки забезпечували потреби містечка, а й торгували ними за його межами. Славилися також вироби ткачів, ковалів, ювелірів. У березні 1641 року містечку було надано магдебурзьке право.

Ненависть широких народних мас містечка до феодального, національного і релігійного гніту та їх споконвічне прагнення до свободи з особливою силою виявилося в роки визвольної війни українського народу. Населення Сатанова брало активну участь у повстанні, яке охопило велику територію. Ще до підходу сюди козацьких загонів Сатановим оволоділи повстанці, а пізніше тут перебували селянсько-козацькі загони Максима Кривоноса. Але за Зборівським договором (1649 р.) на Поділля знову повернулася польська шляхта. Трудящі маси Сатанова не хотіли коритися шляхті. Тому, коли на початку 1651 року поблизу містечка з’явилися загони Данила Нечая, його жителі підняли повстання разом з ними визволили Сатанів від шляхти. Ці події налякали польський уряд. До Сатанова підійшли значні військові сили і повстання було придушено.

Важливим осередком боротьби проти католицизму в Сатанові і його околицях було братство, засноване у XVII ст., та відкрита ним братська школа.

У 1702 році на Поділлі з новою силою розгорнулася визвольна боротьба пригнічених мас проти панування шляхетської Польщі, за возз’єднання з Росією. Повстанську армію очолював полковник Федір Шпак. У районі Сатанова також діяли загони повстанців. Народне повстання на Поділлі було жорстоко придушене польсько-шляхетськими військами в січні—лютому 1703 року. Для покарання селян, які брали участь у повстанні, сеймик Подільського воєводства ухвалив організувати спеціальні суди. Особливо активно й жорстоко діяв католицький базиліанський орден, з ініціативи якого повстанців засуджували до страти тривалою голодною смертю. Місцем тортур і живого поховання став Сатанівський монастир.

Повертаючись з турецького походу в серпні 1711 року, Сатанів відвідав Петро І. За переказами, він зупинявся в невеликій хаті на околиці містечка.

З дальшим розвитком ремесла і пожвавленням торгівлі в містечку, починаючи з 1744 року, періодично влаштовували ярмарки, де продавали хліб, худобу, різні товари тощо. В Сатанові поселяються вірменські, грецькі і єврейські купці. Тут зосередились купецькі склади товарів багатьох країн Європи і Сходу. Містечко стає одним з великих торговельно-промислових центрів Поділля. У 1780 році в Сатанові вже було 527 будинків. Змінюється і його зовнішній вигляд, особливо після спорудження нових укріплень, залишки яких та замку XVI — початку XVII ст. збереглися й до наших днів.

Після визволення Правобережної України з-під влади шляхетської Польщі до складу Російської держави входила більша частина українських земель. Тут був збережений підкоморський суд, діяв Литовський статут. 1796 року сталися змінив адміністративному устрої, і Сатанів ввійшов до Проскурівського повіту Подільської губернії. У цей час ним володіли магнати Потоцькі. Селяни сатанівського маєтку спочатку відбували 3-денну панщину, а через деякий час їх примусили працювати протягом усього тижня.

В Сатанові розвиваються ремесла, особливо виготовлення відомих на той час килимів, розширюється внутрішня і зовнішня торгівля. З дев’яти містечок Проскурівського повіту за кількістю дворів Сатанів посідав перше, а за кількістю населення — друге місце. В 1830 році тут було 688 дворів, проживало 2756 чоловік. За участь у польському повстанні 1830—1831 рр. містечко від Потоцького одібрали і передали казні, однак незабаром повернули його спадкоємцям.

На час реформи 1861 року в Сатанові налічувалося 403 кріпаки чоловічої статі. 135 селянських дворів не одержали польового наділу і користувалися лише садибою. Розмір її був мізерний: від 0,5 до 0,7 десятини. Тільки сім селянських дворів мали по 1 десятині, один — 2 десятини, один — 3 десятини землі. Частина селян, щоб не вмерти з голоду в результаті такого «звільнення», була змушена працювати в поміщицькій економії села Турчинців або шукати заробітку в інших місцях. Серед селян дедалі поглиблювалося класове розшарування. Так, з 1225 селян Сатанова в 1906 році 222 не мали польової землі і користувалися садибами, а 38 сімей (115 чоловік) були зовсім безземельними.

Реформа 1861 року внесла зміни в становище містечка, яке стало на шлях капіталістичного розвитку. Розгорнулося будівництво нових підприємств фабрично-заводського типу. Зокрема, у 1899 році стала до ладу цукроварня, розширилось виробництво на цегельному й черепичному заводах, каменоломнях, броварні, двох шкіряних заводах, трьох водяних млинах, які існували ще до 1861 року. Цукроварня була найбільшим підприємством Сатанова. Вже першого сезону (1899—1900 рр.) було вироблено понад 195 тис. пудів цукру, від продажу якого на внутрішньому і зовнішньому ринках одержано близько 663 тис. крб. За третій сезон (1901—1902 ро.) акціонери пайового товариства мали понад 33 тис. крб. чистого прибутку. А робітникам цукроварні за виснажливу 12—14-годинну працю сплачували всього 10 крб. на місяць.

З розвитком промислових підприємств відбувалося порівняно швидке зростання містечка. Його населення збільшилося з 3199 чоловік у 1864 році до 4677 чоловік у 1873 році. У другій половині XIX ст. Сатанів був відомий як один з важливих центрів внутрішньої торгівлі на Поділлі і як ринок збуту сільськогосподарської продукції. Так, у 1876 році на ярмарках Сатанова продали тільки зерна на 52,5 тис. крб. У містечку відбувалося 9 ярмарків на рік, через кожні два тижні — базар, торгувала 81 крамниця. Інтенсивно розвивалися й кустарні промисли, якими в містечку займалося близько 100 ремісників. Частину виробів ремісники виготовляли на замовлення, значна кількість збувалася на місцевому ринку. Проте більшість міщан була зайнята в сільському господарстві і працювала як поденники у місцевого поміщика.

Тяжке економічне становище, політичне безправ’я породжували в трудящих мас невдоволення існуючим ладом, штовхали їх на рішучі виступи проти гнобителів. Селяни Сатанова у 1905 році захопили поміщицькі землі. Виступили й робітники цукроварні, вимагаючи підвищення заробітної плати. Царизм жорстоко придушив ці заворушення. Багатьох селян було заарештовано і згодом відправлено до Сибіру.

Переважна більшість сімей містечка перебувала в жахливих побутових умовах. На всю волость діяла лікарня, де працювали лікар, фельдшер та акушерка. Лише у 1911 році в Сатанові було збудовано земську лікарню.

В містечку працювала церковнопарафіяльна школа, в якій 16 учнів навчали грамоти місцевий піп і дячок. У 1908/1909 навчальному році школу відвідувало 54 учні, а дітей шкільного віку тут налічувалося 260. Переважна більшість населення лишалася неписьменною.

В роки першої світової війни Сатанів став районом жорстоких боїв. У містечку було зруйновано ряд будівель, значно погіршало економічне становище його жителів. Буржуазно-демократична революція 1917 року не вирішила земельного питання, не принесла жаданого миру.

Докорінно змінилася обстановка у містечку лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. У листопаді 1917 року в Сатанові проголосили Радянську владу. Земельний комітет приступив до здійснення ленінського Декрету про землю. Робітники Сатанівського цукрозаводу усунули власників, встановили контроль над виробництвом.

Але перші кроки вільної праці були перервані вторгненням на Україну австро-німецьких військ. Наприкінці лютого 1918 року вони захопили Сатанів, повернули поміщикові відібрані землі, сільськогосподарський реманент, а власникам — цукровий завод.

Проте загарбникам не вдалося зломити волі й рішучості трудящих до боротьби. На Поділлі розгортається очолюваний більшовиками могутній повстанський рух. На початку листопада 1918 року в Сатанові озброєні селяни разом з солдатами, що поверталися з полону, вбили начальника державної варти і двох вартових. Губернським властям довелося звертатися по термінову військову допомогу. Після вигнання кайзерівських військ сюди вдерлися петлюрівці. У лютому 1919 року на Поділлі почалося масове повстання проти Директорії, а в середині квітня частини

2-ї Української радянської дивізії визволили Сатанів. Недовгим був мирний перепочинок й цього разу, бо на кінець літа петлюрівці знову захопили містечко. У листопаді його загарбали війська панської Польщі, які з допомогою петлюрівців запроваджували жорстокі буржуазно-поміщицькі порядки, дезорганізовували господарське життя. В липні 1920 року 41-а стрілецька дивізія після впертих боїв вийшла на р. Збруч і зайняла ділянку фронту від м. Сатанова до Дністра. У листопаді 1920 року частини Червоної Армії остаточно визволили Сатанів від польських окупантів.

Незабаром було створено КНС, в січні 1921-го обрано сільську Раду. Члени КНС за активною допомогою сільради конфіскували поміщицьку землю, вилучали в куркулів нетрудові землі, тягло й реманент, здійснювали якнайшвидше проведення в життя закону наділення землею і реманентом безземельних й малоземельних селян.

За роки першої світової і громадянської воєн у містечку кількість дворів скоротилася вдвоє, зменшилася кількість населення, було зруйновано цукрозавод, виведено з ладу млини, цегельне й черепичне підприємства. Трудящі приступили до відбудови господарства. Ініціатором багатьох починань стала нечисленна спочатку група комуністів: у заготівлі хліба, допомозі бідноті тощо. 1923 року в партосередку вже налічувалося 16 комуністів. Їм активно допомагали комсомольці, об’єднані 1924 року в комсомольський осередок.

З 1923 року Сатанів — центр Юринецького району Проскурівського повіту (з 1926 року — центр Сатанівського району). Районний комітет партії та райвиконком з перших днів своєї діяльності доклали багато зусиль для піднесення економіки й культури містечка. Особливо велика увага приділялася відбудові цукрового заводу. Переборюючи великі труднощі, робітники в 1926 році закінчили його відбудову. Того року він дав країні перші 68 тис. пудів цукру. В наступні роки потужність заводу невпинно зростала.

У згуртуванні колективу заводу і мобілізації його на виконання планових завдань велику роль відіграли створені тут у листопаді 1925 року партійний та комсомольський осередки. Комуністи й комсомольці виступали застрільниками соціалістичного змагання, були його передовиками. Багато з них виконували норми на 200—214 проц. З 1926 року при осередку почала діяти партійна школа, працював гурток поточної політики. На заводі створено організацію МОДР, осередок «Безвірник», товариства «Шефство», «Охорона материнства й дитинства» тощо.

За роки довоєнних п’ятирічок завод реконструйовано. Зросла його виробнича потужність. У 1935 році він переробляв 5 тис. цнт цукрових буряків на добу, у 1938-му — 6 тис. В 1940 році завод виробив продукції на 2 млн. 789 тис. крб. У його цехах працювало 410 чоловік, в т. ч. 29 інженерно-технічних працівників.

У 1933 році дала струм Сатанівська ГЕС, запрацював млин, а наступного року — маслозавод, на якому трудилося 39 робітників. Валова продукція маслозаводу в 1938 році становила 104 тис. крб. Згодом відбудували цегельний, черепичний і шкіряний заводи. На підприємствах серед робітників ширилося соціалістичне змагання за дострокове виконання накреслених планів. Керував ним створений 1933 року районний штаб, очолюваний секретарем РК КП(б)У Д. І. Муравйовим.

У 1928 році в Сатанові засновано ТСОЗ «Колос», який мав близько 42 га землі. Обробляли її члени товариства усуспільненими знаряддями праці. У 1930 році «Колос» реорганізовано в колективне господарство «Велетень», яке наступного року об’єднувало 295 дворів. Першим головою колгоспу тоді обрали члена ВКП(б) машиніста Проскурівського депо, двадцятип’ятитисячника О. Носика. Оскільки землі колгоспу «Велетень» знаходилися за 7—8 км від Сатанова, в 1935 році колгосп було розформовано, а його землі, інвентар та реманент передано колгоспам сусідніх сіл.

Велику роль в організаційному й економічному зміцненні колгоспів Сатанівського району відіграла створена 1931 року Сатанівська МТС, в її організації активна роль належала комуністам. 5 травня 1931 року в МТС оформився партосередок. Партійний і комсомольський осередки та політвідділ, створений 1933 року, проводили велику роботу серед працівників МТС і колгоспників, спрямовану на підготовку і вчасне завершення польових робіт. З кожним роком все краще використовувалася техніка. У 1939 році за ударну працю 11 трактористів стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Серед них М. П. Білан, який виробив на тракторі У-2 471 га, П. М. Война — 571 га. Ще більшого виробітку добилися П. І. Тут та С. Г. Сухарський. Досягнення механізаторів демонструвалися на Всесоюзній сільськогосподарській виставці і в 1940 році.

Важливу роль у мобілізації трудящих на виконання накреслених завдань відіграла районна газета «Колгоспна правда», що видавалася з 1931 року.

Змінився і зовнішній вигляд Сатанова. Тут з’явилися нові будинки під черепицею та залізом, обсаджено деревами вулиці. Для задоволення потреб населення створено промартілі «Будівельник», «Прикордонник», «Червоний швейник». У містечку діяли лікарня на 75 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, аптека, де працювало 8 лікарів і понад 30 чоловік середнього медичного персоналу. Для дітей дошкільного віку відкрили два дитсадки. Робітникам цукрового заводу завком передплачував газети, вони безплатно відвідували кінотеатр, квартири передовиків виробництва було радіофіковано.

Важливі зміни сталися в культурному житті. 1921 року в містечку відкрили початкову, а в 1926-му семирічну школи. 1937 року споруджено приміщення для середньої школи. У 1940/41 навчальному році в селищі діяли середня, неповна середня й початкова школи, де здобували освіту 970 учнів і працювало 37 учителів.

Ще в лютому 1923 року розгорнув роботу районний клуб, де працювали бібліотека, політичний, драматичний, хоровий гуртки. В клубі читали лекції, проводили голосні читки газет, відзначали революційні свята.

Після нападу фашистської Німеччини на Країну Рад чоловіки призовного віку стали до лав захисників соціалістичної Вітчизни. На зміну тим, хто пішов на фронт, стали жінки, літні люди.

6 липня 1941 року фашистські війська захопили Сатанів. Гітлерівці силою зброї примушували жителів коритися «новому порядку». Грабунки й насильства тривали понад два роки. На території Сатанова за час окупації розстріляно й замучено понад 600 чоловік. Але радянські люди не скорилися ворогу. В жовтні 1941 року на цукрозаводі виникла підпільна група, яку очолили Г. С. Корецький і колишній секретар Сатанівського РК КП(б)У І. П. Кушлак. Вона стала основою районної підпільної організації. Група налагодила зв’язки з Проскурівською окружною підпільно-партизанською організацією. Її члени розповсюджували зведення Радянського інформбюро, знищували готову продукцію і гальмували ремонт цукрозаводу, збирали зброю, псували комунікації ворога тощо. Через підісланих провокаторів окупантам вдалося натрапити на сліди підпільників. У жовтні 1942 року більшість членів групи було заарештовано й розстріляно.

Але боротьба тривала. 31 січня 1944 року за наказом командира з’єднання партизанських загонів Кам’янець-Подільської області С. А. Олексенка в район Сатанова були направлені групи для здійснення диверсійних актів на залізничній магістралі Жмеринка—Проскурів—Волочиськ. На початку березня 1944 року в сатанівських лісах діяв партизанський загін ім. В. І. Леніна (командир М. І. Вощило, комісар В. А. Томашевський), який входив до складу партизанського з’єднання Героя Радянського Союзу А. 3. Одухи.

25 березня 1944 року підрозділи 11-го стрілецького корпусу 1-ої гвардійської армії 1-го Українського фронту під командуванням генерал-полковника А. А. Гречка визволили Сатанів. У боях за селище полягло 280 воїнів Червоної Армії, які поховані в братській могилі біля будинку культури.

В боях за визволення Сатанова особливо відзначився комуніст П. О. Макаров. 23 березня 1944 року 19 ворожих танків, понад 30 автомашин і бронетранспортерів з автоматниками намагалися прорватися на шосе Сатанів—Гусятин. Сержант П. О. Макаров зі своєю гарматною обслугою прийняв бій з ворогом. Дві години тривав цей нерівний поєдинок. Був підбитий «тигр», виведено з ладу кілька автомашин, вбито понад 20 гітлерівців. З гарматної обслуги залишився живим один поранений сержант П. О. Макаров. Він до останнього подиху продовжував битися з ворогом. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року йому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На гранітному постаменті в центрі селища, де височить нині бронзова постать радянського воїна, золотими літерами викарбувано: «Сержант П. О. Макаров, Герой Радянського Союзу».

Хоробро билися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни жителі селища. П’ятдесят п’ять чоловік полягли смертю хоробрих у боях за Батьківщину. За мужність і відвагу, виявлені в роки Великої Вітчизняної війни, багатьох жителів селища нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу.

Відразу після визволення трудящі Сатанова приступили до відбудови зруйнованого господарства. Відступаючи під натиском частин Червоної Армії, окупанти завдали значної шкоди господарству селища — зруйнували промислові підприємства, ГЕС, МТС, 136 будинків, поліклініку, будинок культури; пограбували лікарню, школи, бібліотеку. Збитки, заподіяні господарству Сатанова, становили 7,1 млн. карбованців.

Районна партійна організація, райвиконком, селищна Рада провели велику роботу щодо мобілізації трудящих на відбудову зруйнованого господарства. До 15 квітня 1944 року трудящі відбудували завод, який того ж року дав державі перші 10 тис. цнт цукру, маслозавод випустив 17,3 тонни масла та 30,2 тонни сиркової маси. Стала до ладу і Сатанівська МТС. До 1 січня 1945 року в селищі вже працювали промкомбінат, млин, промартіль «Перемога». На початку 1945 року дала струм Сатанівська ГЕС. Почала працювати середня школа, відновили свою діяльність медичні заклади, стали до ладу радіовузол, пошта й телеграф. Були відкриті районний будинок культури, кінотеатр, бібліотека. У травні 1944 року знову почала виходити районна газета «Колгоспна правда». З великим ентузіазмом трудящі відбудовували зруйнований житловий фонд, налагоджували торгівлю, упорядковували селище. З ініціативи партійних і громадських організацій вони щоденно виходили з лопатами на розчистку руїн та посадку дерев і відпрацювали шістдесят тисяч людино-годин.

Селищна Рада взяла на себе піклування про виховання, навчання й матеріальне забезпечення дітей-сиріт. Жителі Сатанова робили все, щоб прискорити перемогу над ворогом. За почином трудящих Волочиського району та м. Кам’янця-Подільського збиралися кошти на будівництво танкової колони «Радянське Поділля» і ескадрильї бойових літаків «Колгоспник Поділля». В лютому 1945 року танкова колона вирушила на фронт і влилася в 3-ю гвардійську танкову армію генерал-полковника П. С. Рибалка.

Самовіддано працювали трудящі над здійсненням завдань першої повоєнної п’ятирічки. Промислові підприємства селища були значно розширені, оснащені новою технікою. При комбінаті побутового обслуговування відкрили нові цехи: механічний, для ремонту годинників, розширили цехи виготовлення цегли й черепиці, переобладнали маслозавод. У 1947 році став до ладу плодоконсервний завод. В 1946 році у всесоюзному змаганні серед цукровиків колектив цукрового заводу посів третє місце. На трудову вахту стали й працівники МТС. Розгорнувши соціалістичне змагання на честь XVI з’їзду КП(б)У, вони достроково, 25 січня 1949 року, рапортували про закінчення ремонту тракторів і причіпного інвентаря. За систематичне перевиконання виробничих завдань та високу якість робіт 145 робітників цукрового заводу і 5 робітників маслозаводу було удостоєно медалі «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

Протягом 1946—1950 рр. в Сатанові відбудовано зруйновані війною житлові будинки, посаджено понад 2 тис. дерев, упорядковано площу та вулиці. В парку встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

Трудящі Сатанова не знижували темпів боротьби за виконання планів другої та третьої післявоєнних п’ятирічок. Нарощувалися виробничі потужності підприємств місцевої промисловості. У 1957 році добова переробка цукрових буряків на заводі становила 6,8 тис. цнт, а виробництво цукру — 952 цнт.

Порівняно з 1957 роком продуктивність праці в 1964-му зросла у 2,5 раза. В серпні 1962 року колектив заводу включився у боротьбу за звання підприємства комуністичної праці і завоював це звання в 1965 році. Імена 30 кращих виробничників було занесено на заводську Дошку пошани, слюсареві В. П. Миколюку — бригадиру бригади комуністичної праці— присвоєно звання «Майстер-золоті руки», 357 виробничників удостоєно звання ударника комуністичної праці. У спорудженому цукровиками на честь 50-річчя Радянської влади палаці культури є місце, повз яке ніхто не проходить байдуже. Це галерея трудової слави, де вміщено портрети передовиків — Ф. І. Адамовича, Т. І. Бондар, А. Й. Лісовика, Г. М. Вашкевич, Й. М. Гринкевича, О. Й. Герцика, П. Г. Коровенка, В. П. Миколюка.

За досягнуті успіхи у виконанні плану виробництва цукру й заслуги в розвитку цукрової промисловості бригадира слюсарів заводу Й. М. Гринкевича у 1966 році нагороджено орденом Леніна, вісім чоловік удостоєно інших нагород. Колектив цукрозаводу кілька разів виборював перехідний Червоний прапор Ради Міністрів CPСP і ВЦРПС. 28 жовтня 1967 року заводу, як переможцеві в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади, було вручено й залишено на вічне зберігання Пам’ятний прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СPCP, Ради Міністрів СPCP і ВЦРПС.

Про Сатанівський цукровий завод знають не тільки в нашій республіці, айв усій країні. Сюди їдуть з Російської Федерації і Молдавії, Білорусії і Литви, щоб побачити, як сучасна техніка поєднується з високою організацією праці, культурою виробництва.

Завжди і в усьому показують приклад понад 100 комуністів заводу. Вони працюють там, де найбільш потрібні їхня ініціатива і наполегливість. Партійне бюро проявляє постійну турботу про людей. За підсумками змагання щомісяця бригадам вручаються вимпели, цехам — прапори.

На підприємстві діє громадське конструкторське бюро. Своїми силами тут готують технічну документацію на розширення та ремонт цехів, дільниць, подають допомогу і заводським раціоналізаторам.

Колектив заводу достроково, за три роки і одинадцять місяців, виконав восьму п’ятирічку. Продуктивність праці за цей час зросла на 15,4 проц. при плані 7,6 проц. За роки п’ятирічки на заводі надійшло 522 раціоналізаторські пропозиції, переважна більшість яких впроваджена у виробництво. А це дало 736 тис. крб. економії. Указом Президії Верховної Ради СРСР в лютому 1971 року за дострокове виконання п’ятирічного плану і високі показники зростання продуктивності праці Сатанівський цукровий завод нагороджено орденом Жовтневої Революції.

На честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України колектив цукрозаводу достроково виконав план першого кварталу на 103,4 проц. і дав країні надпланової продукції на 58 тис. карбованців.

За післявоєнний час у Сатанові з’явилося ще одне сучасне підприємство — плодоконсервний завод, де працює 76 робітників. Тут виготовляють найрізноманітніші плодоовочеві консерви, компоти, джеми, варення, соки, безалкогольні напої. У 1968 році понад план випустили близько 300 тис. умовних банок консервів. Значних виробничих успіхів досягли працівники відділення «Сільгосптехніки», де трудиться 108 чоловік.

Після березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС більше уваги приділяється розвитку тваринництва, збільшенню виробництва м’яса. Організований у 1949 році Сатанівський відгодівельний пункт 1950 року мав лише 105 голів великої рогатої худоби. Щороку зростала її кількість. У 1968 році державі було продано понад тисячу голів добре відгодованої рогатої худоби, а наступного року — майже у 4,5 раза більше. Передовиками соціалістичного змагання в колективі відгодівельників стали Є. О. Рогатинська, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, Л. М. Петрівська, яка лише з січня по серпень 1968 року відгодувала і здала державі 109 голів худоби, та інші.

У мобілізації трудівників селища на піднесення промисловості і сільськогосподарського виробництва авангардна роль належить комуністам. В центрі уваги партійної організації завжди були корінні питання розвитку економіки, культури та підвищення добробуту трудящих. Активно працюють й комсомольці. Вони ведуть перед у соціалістичному змаганні, в організації культурно-виховної та спортивної роботи.

Велику роботу проводить і селищна Рада, в складі якої 25 депутатів, у т. ч. 10 жінок. У своїй діяльності вона спирається на широкий актив. Плідно працюють у селищі й громадські організації, зокрема вуличні комітети, жіноча рада, батьківський комітет, добровільна народна дружина та інші. До них залучено понад 100 чоловік. Значну увагу селищна Рада приділяє питанням розвитку промисловості, сільського господарства, благоустрою, організації торгівлі, роботі шкіл, клубів, бібліотек тощо.

Протягом 1966—1969 рр. в Сатанові звели чотири двоповерхові будинки на 45 квартир, будинок для вчителів, проклали водопровід, збудували автобусну станцію, заасфальтували й освітили центральні вулиці тощо. На кошти заводу споруджено чотири восьмиквартирні, два 16-квартирні будинки, гуртожиток, двоповерхове адміністративне приміщення, їдальню, пологовий будинок, теплофіковано школу і лікарню. Всі вулиці й шляхи селища обсаджені деревами, проведено посадку соснового бору на 2,5 га. В центрі Сатанова — гарний парк, в якому височіє на постаменті дорога кожному серцю постать Ілліча. Пам’ятник, споруджений перед війною, врятували мужні патріоти Сатанова. Після визволення селища від німецько-фашистських загарбників пам’ятник знову стоїть в його центрі, тут ніколи не в’януть квіти.

Розширюється й мережа підприємств торгівлі та громадського харчування. В системі Сатанівського селищного споживчого товариства діє 4 їдальні, 26 магазинів і буфетів. їх товарооборот в 1970 році становив понад 4 млн. карбованців.

Значно поліпшилося медичне обслуговування трудящих. У селищі є дільнична лікарня на 155 ліжок, протитуберкульозний диспансер на 50 ліжок, поліклініка, дитяча консультація, рентген- і фізіотерапевтичний кабінети. Всі вони оснащені найновішою апаратурою. Тут працюють 15 лікарів і 73 чоловіка середнього медичного персоналу.

Всі діти шкільного віку відвідують середню школу. У 1969/70 навчальному році 742 учнів навчало 50 учителів. Шість з них нагороджено значком «Відмінник народної освіти». Шкільна бібліотека налічує близько 14 тис. книжок. Постановою Ради Міністрів УРСР в лютому 1965 року Сатанівській середній школі присвоєно ім’я Героя Радянського Союзу П. О. Макарова. В місті працює також вечірня середня школа.

Створюються належні умови для поліпшення культосвітньої роботи. До послуг жителів селища дві бібліотеки: для дорослих, дітей та юнацтва. їх книжковий фонд налічує понад 54 тис. книжок. У бібліотеках відбуваються читацькі конференції, літературні й тематичні вечори тощо. Є також бібліотеки на цукрозаводі й Сатанівському відділенні «Сільгосптехніки».

Для трудящих широко розкриті двері двоповерхового палацу культури цукровиків із залом на 600 місць та селищного будинку культури із залом на 350 місць. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, влаштовуються тематичні вечори, відбуваються зустрічі з старими більшовиками та учасниками Великої Жовтневої соціалістичної революції, які проживають в Сатанові. В 1967 році при будинку культури відкрито історико-краєзнавчий музей.

Уродженцем Сатанова є доктор медичних наук М. І. Франкфурт.

Квітне й красивішає стародавній Сатанів. Щедро лине слава про його трудівників по всьому Подільському краю.
О. Д. СТЕПЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Сатанів, смт, Хмельницький район (Городоцький р-н), Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Stranger писав: 21 лютого 2023, 09:18
Chornaa писав: 21 лютого 2023, 08:11 Привіт усім! Потрібна ваша допомога. Не можу знайти в метриках і сповідках село Олександрівка ( до нього належало ще 3 хутори: Шевченківський, Червоний і "Нове життя") Городоцького району, Хмельницької області. Я так розумію, що своєї церкви в них не було і вони ходили десь в сусідні села. Я шукала в м. Сатанів і в с. Сатанівка, с. Калинівка бо там близенько, але не знайшла. Порадьте де шукати, бо в мене таке враження, що село просто зникло ( на старих картах є, а записів 0). Може хтось працював по Проскурівському повіті і зустрічав с.Олександрівка?
Метричні книги у фондах Державного архіву Хмельницької області, Том 8, кн. 1
1. Подільська губернія
2. Подільська духовна консисторія
3. Свято-Благовіщенська церква, м-ко Сатанів Проскурівського пов. Юринецької вол.
4. Села: Олександрівка, Юринці Проскурівського пов. Юринецької вол.
5. Народження: 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6734; 1800: ф. 315, оп. 1, спр. 6767;
1806: ф. 315, оп. 1, спр. 6861; 1825: ф. 315, оп. 1, спр. 7251; 1838: ф. 315, оп. 1,
спр. 7446; 1866: ф. 315, оп. 1, спр. 8734; 1870: ф. 315, оп. 1, спр. 11809; 1894: ф. 365,
оп. 1, спр. 32
6. Шлюб: 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6734; 1800: ф. 315, оп. 1, спр. 6767; 1806:
ф. 315, оп. 1, спр. 6861; 1825: ф. 315, оп. 1, спр. 7251; 1838: ф. 315, оп. 1, спр. 7446;
1866: ф. 315, оп. 1, спр. 8734; 1870: ф. 315, оп. 1, спр. 11809; 1894: ф. 365, оп. 1,
спр. 32
7. –
8. Смерть: 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6734; 1800: ф. 315, оп. 1, спр. 6767; 1806:
ф. 315, оп. 1, спр. 6861; 1825: ф. 315, оп. 1, спр. 7251; 1838: ф. 315, оп. 1, спр. 7446;
1866: ф. 315, оп. 1, спр. 8734; 1870: ф. 315, оп. 1, спр. 11809; 1894: ф. 365, оп. 1,
спр. 32
9. Сповідальні відомості: 1797: ф. 315, оп. 1, спр. 6713; 1827: ф. 315, оп. 1,
спр. 7300; 1861: ф. 315, оп. 1, спр. 8559
10. –
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Сатанів, смт (у минулому містечко), Хмельницький район (Городоцький р-н), Хмельницька обл, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Цікава історія трапилася в містечку Сатанів Проскурівського повіту Подільської губернії. Благочинний 3-го округу Стефан Домович написав рапорт єпископу Подільському і Брацлавському Іринарху, повідомивши про унікальну знахідку. За словами священника, 21 червня 1861 року селяни казенної юридики Адам Войцеховський і Антоній Середа, котрі добували глину, викопали стародавній дзвін.

Це сталося в 50 сажнях (приблизно 30 метрів – авт.) від Воскресенської церкви Сатанова. Вага знахідки була 10 пудів і 12 фунтів (приблизно 170 кг. – авт.). На дзвоні красувався напис латиною: «Te Deum laudamus. Te Dominum confilemur. Anno Domini 1598. 2 Septembris» («Славимо Тебе Боже, славимо Тебе Господи. Року Господнього 1598. 2 вересня»).

Подільська духовна консисторія довго не думала і ухвалила рішення: дзвін передати Воскресенській церкві, куди його відразу і перенесли. Мовляв, ніхто на знахідку не пред’явив права, а знайшли недалеко від православного храму, отже дзвін має належати духовенству.

Але історія мала продовження. 28 липня 1861 року цивільний губернатор Рудольф Брауншвейг написав листа Іринарху і делікатно натякнув, що дзвін треба повернути, бо він був знайдений на землі (у землі) сатанівського поміщика Альфреда Потоцького. Консисторія не забарилася з відповіддю і повідомила начальнику губернії, що рішення прийняте, дзвін не є власністю сатанівського вельможі, а вважається церковною приналежністю, тому питання закрите.

Інцидент набув неабиякого розголосу, і хтось повідомив київському генерал-губернатору Миколі Анненкову. Можливо, інформатором став власник сатанівського маєтку або Рудольф Брауншвейг на прохання землевласника. 28 вересня 1861 року головний начальник Правобережжя написав листа Іринарху, в якому зазначив, що «основания, на которых Подольская духовная консистория признает означенный колокол собственностью церкви, я не могу признать достаточными…». Микола Анненков наголосив, що дзвін знаходився в землі Потоцьких і має надписи латиною, що виключає його приналежність до православної церкви. Тому консисторія не може вирішувати це питання, яке належить до компетенції світської влади. Отже, на думку генерал-губернатора, дзвін треба повернути поміщику. Натомість Микола Анненков запевнив єпископа, що запропонує Альфреду Потоцькому пожертвувати знахідку православному духовенству.

Проте вказаний сценарій не був реалізований. Благочинний Стефан Домович 28 жовтня 1861 року доповів Іринарху, що дзвона у Воскресенській церкві вже немає, бо управитель маєтку Кароль Підгурський «подстрекаемый настоятелем сатановского костела хитростью и наговором сумел убедить священника Данила Судылковского в выдаче ему из церкви колокола». На той момент дзвін вже зберігався в костьолі.

Довершенням цієї історії може слугувати лист начальника губернії тому ж таки єпископу від 29 грудня 1862 року. Зокрема, Рудольф Брауншвейг повідомив Іринарху, що Потоцький не може пожертвувати дзвін Воскресенській церкві, як його просив київський генерал-губернатор, оскільки подарував реліквію Сатанівському костьолу Пресвятої Трійці. На цьому історія завершилася. Подільська духовна консисторія змирилася з цим рішенням і справу передала в архів.

Цікаво, яка подальша доля цього дзвона? Найімовірніше, за радянської влади його знищили (переплавили), як і сатанівський костьол, який повністю зруйнували в 30-х роках ХХ століття.

(ДАХмО: ф. 315, оп. 1, спр. 3235)

https://chg.in.ua/unikalna-znahidka-186 ... in-hvi-st/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера С”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей