Сатанів, смт (у минулому містечко), Хмельницький район (Городоцький р-н), Хмельницька обл, Україна
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Сатанів, смт (у минулому містечко), Хмельницький район (Городоцький р-н), Хмельницька обл, Україна
САТАНІВ — с-ще міськ. типу Городоцького р-ну Хмельницької області. Розташов. на лівому березі р. Збруч (прит. Дністра). Населення 2,2 тис. осіб (2001).
Назва поселення, ймовірно, походить від "sat" (молдов. — "велике село"). Поселення, вірогідно, виникло в 14 ст.: відомо, що наприкінці 14 ст. С. уже був центром деканату Кам’янецької діоцезії. Перша писемна згадка про С. датується 1404, коли король польс. і верховний кн. литов. Владислав II Ягайло надав поселення шляхтичу Петру Шафранцю. Невдовзі С. викупив вел. кн. литов. Вітовт, а 1431 поселення було надане у володіння Петрові Одровонжу на умовах несення військ. служби. 1436 поселення, що належали Одровонжам, були переведені на "німецьке право", а 1444 С. отримав магдебурзьке право. Під 1453 С. згадується в переліку приватновласницьких міст Подільської землі. 1528, 1530 і 1531 містечко зазнавало татар. нападів, у зв’язку з чим 1532 міщан С. було звільнено від податків на 8 років. Королів. привілеями 1561—66 встановлювалися чіткі обов’язки мешканців, що посприяло зростанню їх чисельності, розвиткові ремесел і торгівлі. Наприкінці 16 ст. неподалік С. виник Свято-Троїцький монастир, в якому був написаний Сатанівський літопис. На поч. 17 ст. через шлюбні зв’язки С. став власністю Адама Сенявського. 30 березня 1641 Катерина Сенявська відновила втрачений із невідомих причин статус С. як міського поселення, вдруге надавши йому магдебурзьке право. На 1629 в містечку налічувало- ся 912 димів, з яких платилися податки.
С. зазнав руйнувань у часи Національної революції 1648—1676: місто 1648 та 1651 займали козац. війська, а в грудні 1653 тут перебував Б.Хмельницький. Подимний реєстр Подільського воєводства 1661 зафіксував, що в С. податки були зібрані лише з 84 димів. Упродовж 1676—99 С. перебував під владою Османської імперії, був центром округи в Кам’янецькому ейялеті. На 1681 в містечку налічувалося 100 дворів, 696 мешканців. Власник С. коронний гетьман Адам-Миколай Сенявський 1722 заклав тут кам’яний замок із 5-ма баштами та обніс місто мурами. На поч. 18 ст. С. став одним із ремісничих і торг. осередків Поділля. У ЦДІА України збереглися актові книги Сатанівського магістрату за 1709—34. На 1720 в С. та його передмістях мешкало бл. 2 тис. осіб, працювало 6 ремісничих цехів, розміщувалися склади товарів. Королів. грамотою 1744 запроваджувався щорічний 4-тижневий ярмарок. На 1780 в С. налічувалося 549 будинків та 2,7 тис. мешканців, близько половини з яких становили євреї.
Наприкінці 18 ст. місто перейшло у володіння родини князів Чарторийських (див. Чорторийські), а згодом як посаг — до кн. Станіслава Любомирського. Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793) С. відійшов Рос. імперії: від 1796 входив до складу Проскурівського пов. Подільської губернії. На 1864 населення містечка зросло до 3199 осіб. Поселенням у цей час володіли родини Потоцьких, князів Сангушків. Наприкінці 19 ст. в С. працювало кілька пром. підпр-в, найбільшим з яких була заснована 1899 цукроварня (діяла до 2002). На 1897 в С. мешкало 4415 осіб.
У листопаді 1917 в С. вперше проголошено рад. владу. Від лютого 1918 С. був зайнятий австро-нім. військами, а згодом — армією Директорії Української Народної Республіки та польс. частинами. У січні 1921 в С. остаточно встановлено рад. владу. 1923 С. став центром Юринецького р-ну Проскурівської округи. Від 1932 — у складі Вінницької області (від 1935 — центр Сатанівського р-ну; ліквідований 1959), від 1937 — у складі Кам’янець-Подільської (від 1954 — Хмельницької) області. 1938 С. одержав статус с-ща міського типу. Окупований німецькими військами від 6 липня 1941 до 25 березня 1944. 1972 поблизу селища відкрито родовище мінеральних вод і засновано курорт "Сатанів". 1984 було закладено ландшафтний парк "Сатанівська перлина".
У С. народився М.Барг.
Пам’ятки історії та к-ри: мури та башти замку (15—16 ст., відбудований на поч. 18 ст.), синагога (16 ст.), комплекс Свято-Троїцького монастиря (16—18 ст.), єврейс. цвинтар (найдавніші поховання датуються 16 ст.), водяний млин (19 ст.).
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Сатанів, смт, Городоцький р-н, Хмельницька обл, Україна
Са́танів — селище міського типу в Україні, центр Сатанівської селищної територіальної громади Городоцького району Хмельницької області. Населення — 2609 мешканців (перепис 2001), 2413 мешканців (2011).[2]
У селищі розташований хлібозавод, консервний завод, тощо. Відоме з 1404 року. Магдебурзьке право з 1641 року. Статус селища міського типу з 1938 року.
Назва
Назва міста походить, за твердженням істориків, від слова «Сат» — велике село. За іншою версією — від римського слова «Sat an non». Археологічні знахідки (багато давньоримських монет та інших речей) дають підстави стверджувати, що місто засноване ще римлянами. За легендою, римський легіон, часів імператора Траяна, під проводом центуріона Тонілія в 105 році нашої ери, проходив на північ від Дністра. На високому березі невідомої річки полководець звернувся до своїх легіонерів «Сат ау нон?» («зупинимось, чи підемо далі»). «Сат!» — одноголосно вигукнуло стомлене військо. З тієї пори виникло тут поселення, яке назвали Сатанів.[джерело?] Але перша писемна згадка про Сатанів припадає на 1404 рік [4].
За третьою версією, турецькі яничари після невдалих спроб його завоювати, назвали густу лісну околицю, поселенням «клятого місця».
Оригінальний підхід до розшифровки топоніма «Сатанів» запропонували студент-лінгвіст Євген Палійчук і кандидат хімічних наук Юрій Палійчук. У статті «Готський шифр на карті України», опублікованій 2008 року в київському журналі «Науковий світ» (видавець — Вища атестаційна комісія України), вони пишуть: «Вийшовши в IV ст. н. е. з території нинішньої України в Західну Європу, готи стали тим субстратом, з якого в подальшому сформувалось багато народів Європи (німці, французи, англійці й інші). Звичайно, можна припустити, що їхня мова повинна мати хоч якусь спорідненість із мовою пращурів — готів. І що ж? Виявилось, що нинішні англійська і, меншою мірою, німецька можуть бути тим ключем, який легко відкриває нам значення незрозумілих для нас, нинішніх, топонімів». Щодо Сатанова автори зазначають: «ніякого сатани там не водилося, просто Збруч в тому місці плив тихо, спокійно дзюрчав — sough (sau) — шелест, дзюрчання» [5].
Дослідниця українського язичництва, доктор філософських наук Галина Лозко зауважила: «На нашу думку, і топонімічні назви Чортків і Сатанів мають язичницьку семантику, про що з незрозумілих причин не повідомляють мовознавці, намагаючись етимологізувати ці назви з іноземних мов» [6].
Оксентій Онопенко в словнику «Образи української міфології в історії і географії» виводить назву «Сатанів» від шведського «satt» (похідне від «sitta») та «satte» (похідне від «sätta») — сидіти, ладно сидіти, міцно сидіти, сидіти на правлінні, знаходитися, садовити (посадник). Назва «Сатанів» (від «satt» — «sitta») синонімічна назві «сіттичі» в списку «Баварського географа» (перша половина IX сторіччя). Синонімами назви «Сатанів» є міста Седнів (Чернігівщина) та «Saßnitz» (на Рюгені в Німеччині), назва якого у перекладі також «Седнів». Разом з тим, значення «сидіння» у топонімах має значення «розташування військового табору», як у назвах «Гродно» (швейцарсько—німецьке «gröden» — таборитися), «Ташау» (українське «ташувати» — таборити), «Мілокс» (шведське «milo» — військовий привал), «Махів» (грецьке «μαχη» — воїнь), «Ковель» (старожитнє українське «ков» — бити), «Сенаки» (санскрит «sena» — військовий табір) тощо. Важливо враховувати, що знаходження міста побіля річки Збруч може нагадувати про образ бога вітрів у назві річки Збруч, яка тече у Дністер. Латинське «satus» — віяти, сіяти. Такі двох-трьох значні образи топонімів і гідронімів притаманні старовинним назвам.
Історики минулого століття стверджували, що в околицях Сатанова на берегах Збруча в X—XI столітті був побудований Звенигород, яким з 1125 року правив Володимир — син князя Галицького.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Сатанів, смт, Городоцький р-н, Хмельницька обл, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Сатанів — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташований на лівому березі річки Збруча (притока Дністра), за 40 км від м. Городка і за 18 км від залізничної станції Закупне. Населення — 2820 чоловік.
В околицях Сатанова в урочищі Кренцилові виявлені кам’яні знаряддя праці доби міді та бронзи.
Вперше Сатанів згадується у документах початку XV ст., коли польський король Владислав II (Ягайло) у 1404 році подарував його разом з навколишніми селами шляхтичеві Петру Шафранцю. У 1443 році Сатанів дістав статус містечка.
На початку XVI ст. Сатанів належав польським магнатам з роду Одровонжів, а з середини XVI ст.— магнатам Синявським, нащадки яких володіли ним з деякою перервою майже 300 років. Крім тяжкого феодально-кріпосницького гніту й утисків, яких зазнавало населення Сатанова, йому не раз доводилося терпіти і від нападів татарських орд. Так, 1531 року татари настільки спустошили містечко, що в 1532 році король Сигізмунд II змушений був звільнити його жителів від сплати податків на вісім років. Подібні напади на Сатанів мали місце і в наступні роки.
О. Д. СТЕПЕНКО
Сатанів — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташований на лівому березі річки Збруча (притока Дністра), за 40 км від м. Городка і за 18 км від залізничної станції Закупне. Населення — 2820 чоловік.
В околицях Сатанова в урочищі Кренцилові виявлені кам’яні знаряддя праці доби міді та бронзи.
Вперше Сатанів згадується у документах початку XV ст., коли польський король Владислав II (Ягайло) у 1404 році подарував його разом з навколишніми селами шляхтичеві Петру Шафранцю. У 1443 році Сатанів дістав статус містечка.
На початку XVI ст. Сатанів належав польським магнатам з роду Одровонжів, а з середини XVI ст.— магнатам Синявським, нащадки яких володіли ним з деякою перервою майже 300 років. Крім тяжкого феодально-кріпосницького гніту й утисків, яких зазнавало населення Сатанова, йому не раз доводилося терпіти і від нападів татарських орд. Так, 1531 року татари настільки спустошили містечко, що в 1532 році король Сигізмунд II змушений був звільнити його жителів від сплати податків на вісім років. Подібні напади на Сатанів мали місце і в наступні роки.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Сатанів, смт, Хмельницький район (Городоцький р-н), Хмельницька обл, Україна
Stranger писав: ↑21 лютого 2023, 09:18Метричні книги у фондах Державного архіву Хмельницької області, Том 8, кн. 1Chornaa писав: ↑21 лютого 2023, 08:11 Привіт усім! Потрібна ваша допомога. Не можу знайти в метриках і сповідках село Олександрівка ( до нього належало ще 3 хутори: Шевченківський, Червоний і "Нове життя") Городоцького району, Хмельницької області. Я так розумію, що своєї церкви в них не було і вони ходили десь в сусідні села. Я шукала в м. Сатанів і в с. Сатанівка, с. Калинівка бо там близенько, але не знайшла. Порадьте де шукати, бо в мене таке враження, що село просто зникло ( на старих картах є, а записів 0). Може хтось працював по Проскурівському повіті і зустрічав с.Олександрівка?
1. Подільська губернія
2. Подільська духовна консисторія
3. Свято-Благовіщенська церква, м-ко Сатанів Проскурівського пов. Юринецької вол.
4. Села: Олександрівка, Юринці Проскурівського пов. Юринецької вол.
5. Народження: 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6734; 1800: ф. 315, оп. 1, спр. 6767;
1806: ф. 315, оп. 1, спр. 6861; 1825: ф. 315, оп. 1, спр. 7251; 1838: ф. 315, оп. 1,
спр. 7446; 1866: ф. 315, оп. 1, спр. 8734; 1870: ф. 315, оп. 1, спр. 11809; 1894: ф. 365,
оп. 1, спр. 32
6. Шлюб: 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6734; 1800: ф. 315, оп. 1, спр. 6767; 1806:
ф. 315, оп. 1, спр. 6861; 1825: ф. 315, оп. 1, спр. 7251; 1838: ф. 315, оп. 1, спр. 7446;
1866: ф. 315, оп. 1, спр. 8734; 1870: ф. 315, оп. 1, спр. 11809; 1894: ф. 365, оп. 1,
спр. 32
7. –
8. Смерть: 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6734; 1800: ф. 315, оп. 1, спр. 6767; 1806:
ф. 315, оп. 1, спр. 6861; 1825: ф. 315, оп. 1, спр. 7251; 1838: ф. 315, оп. 1, спр. 7446;
1866: ф. 315, оп. 1, спр. 8734; 1870: ф. 315, оп. 1, спр. 11809; 1894: ф. 365, оп. 1,
спр. 32
9. Сповідальні відомості: 1797: ф. 315, оп. 1, спр. 6713; 1827: ф. 315, оп. 1,
спр. 7300; 1861: ф. 315, оп. 1, спр. 8559
10. –
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: Сатанів, смт (у минулому містечко), Хмельницький район (Городоцький р-н), Хмельницька обл, Україна
Цікава історія трапилася в містечку Сатанів Проскурівського повіту Подільської губернії. Благочинний 3-го округу Стефан Домович написав рапорт єпископу Подільському і Брацлавському Іринарху, повідомивши про унікальну знахідку. За словами священника, 21 червня 1861 року селяни казенної юридики Адам Войцеховський і Антоній Середа, котрі добували глину, викопали стародавній дзвін.
Це сталося в 50 сажнях (приблизно 30 метрів – авт.) від Воскресенської церкви Сатанова. Вага знахідки була 10 пудів і 12 фунтів (приблизно 170 кг. – авт.). На дзвоні красувався напис латиною: «Te Deum laudamus. Te Dominum confilemur. Anno Domini 1598. 2 Septembris» («Славимо Тебе Боже, славимо Тебе Господи. Року Господнього 1598. 2 вересня»).
Подільська духовна консисторія довго не думала і ухвалила рішення: дзвін передати Воскресенській церкві, куди його відразу і перенесли. Мовляв, ніхто на знахідку не пред’явив права, а знайшли недалеко від православного храму, отже дзвін має належати духовенству.
Але історія мала продовження. 28 липня 1861 року цивільний губернатор Рудольф Брауншвейг написав листа Іринарху і делікатно натякнув, що дзвін треба повернути, бо він був знайдений на землі (у землі) сатанівського поміщика Альфреда Потоцького. Консисторія не забарилася з відповіддю і повідомила начальнику губернії, що рішення прийняте, дзвін не є власністю сатанівського вельможі, а вважається церковною приналежністю, тому питання закрите.
Інцидент набув неабиякого розголосу, і хтось повідомив київському генерал-губернатору Миколі Анненкову. Можливо, інформатором став власник сатанівського маєтку або Рудольф Брауншвейг на прохання землевласника. 28 вересня 1861 року головний начальник Правобережжя написав листа Іринарху, в якому зазначив, що «основания, на которых Подольская духовная консистория признает означенный колокол собственностью церкви, я не могу признать достаточными…». Микола Анненков наголосив, що дзвін знаходився в землі Потоцьких і має надписи латиною, що виключає його приналежність до православної церкви. Тому консисторія не може вирішувати це питання, яке належить до компетенції світської влади. Отже, на думку генерал-губернатора, дзвін треба повернути поміщику. Натомість Микола Анненков запевнив єпископа, що запропонує Альфреду Потоцькому пожертвувати знахідку православному духовенству.
Проте вказаний сценарій не був реалізований. Благочинний Стефан Домович 28 жовтня 1861 року доповів Іринарху, що дзвона у Воскресенській церкві вже немає, бо управитель маєтку Кароль Підгурський «подстрекаемый настоятелем сатановского костела хитростью и наговором сумел убедить священника Данила Судылковского в выдаче ему из церкви колокола». На той момент дзвін вже зберігався в костьолі.
Довершенням цієї історії може слугувати лист начальника губернії тому ж таки єпископу від 29 грудня 1862 року. Зокрема, Рудольф Брауншвейг повідомив Іринарху, що Потоцький не може пожертвувати дзвін Воскресенській церкві, як його просив київський генерал-губернатор, оскільки подарував реліквію Сатанівському костьолу Пресвятої Трійці. На цьому історія завершилася. Подільська духовна консисторія змирилася з цим рішенням і справу передала в архів.
Цікаво, яка подальша доля цього дзвона? Найімовірніше, за радянської влади його знищили (переплавили), як і сатанівський костьол, який повністю зруйнували в 30-х роках ХХ століття.
(ДАХмО: ф. 315, оп. 1, спр. 3235)
https://chg.in.ua/unikalna-znahidka-186 ... in-hvi-st/
Це сталося в 50 сажнях (приблизно 30 метрів – авт.) від Воскресенської церкви Сатанова. Вага знахідки була 10 пудів і 12 фунтів (приблизно 170 кг. – авт.). На дзвоні красувався напис латиною: «Te Deum laudamus. Te Dominum confilemur. Anno Domini 1598. 2 Septembris» («Славимо Тебе Боже, славимо Тебе Господи. Року Господнього 1598. 2 вересня»).
Подільська духовна консисторія довго не думала і ухвалила рішення: дзвін передати Воскресенській церкві, куди його відразу і перенесли. Мовляв, ніхто на знахідку не пред’явив права, а знайшли недалеко від православного храму, отже дзвін має належати духовенству.
Але історія мала продовження. 28 липня 1861 року цивільний губернатор Рудольф Брауншвейг написав листа Іринарху і делікатно натякнув, що дзвін треба повернути, бо він був знайдений на землі (у землі) сатанівського поміщика Альфреда Потоцького. Консисторія не забарилася з відповіддю і повідомила начальнику губернії, що рішення прийняте, дзвін не є власністю сатанівського вельможі, а вважається церковною приналежністю, тому питання закрите.
Інцидент набув неабиякого розголосу, і хтось повідомив київському генерал-губернатору Миколі Анненкову. Можливо, інформатором став власник сатанівського маєтку або Рудольф Брауншвейг на прохання землевласника. 28 вересня 1861 року головний начальник Правобережжя написав листа Іринарху, в якому зазначив, що «основания, на которых Подольская духовная консистория признает означенный колокол собственностью церкви, я не могу признать достаточными…». Микола Анненков наголосив, що дзвін знаходився в землі Потоцьких і має надписи латиною, що виключає його приналежність до православної церкви. Тому консисторія не може вирішувати це питання, яке належить до компетенції світської влади. Отже, на думку генерал-губернатора, дзвін треба повернути поміщику. Натомість Микола Анненков запевнив єпископа, що запропонує Альфреду Потоцькому пожертвувати знахідку православному духовенству.
Проте вказаний сценарій не був реалізований. Благочинний Стефан Домович 28 жовтня 1861 року доповів Іринарху, що дзвона у Воскресенській церкві вже немає, бо управитель маєтку Кароль Підгурський «подстрекаемый настоятелем сатановского костела хитростью и наговором сумел убедить священника Данила Судылковского в выдаче ему из церкви колокола». На той момент дзвін вже зберігався в костьолі.
Довершенням цієї історії може слугувати лист начальника губернії тому ж таки єпископу від 29 грудня 1862 року. Зокрема, Рудольф Брауншвейг повідомив Іринарху, що Потоцький не може пожертвувати дзвін Воскресенській церкві, як його просив київський генерал-губернатор, оскільки подарував реліквію Сатанівському костьолу Пресвятої Трійці. На цьому історія завершилася. Подільська духовна консисторія змирилася з цим рішенням і справу передала в архів.
Цікаво, яка подальша доля цього дзвона? Найімовірніше, за радянської влади його знищили (переплавили), як і сатанівський костьол, який повністю зруйнували в 30-х роках ХХ століття.
(ДАХмО: ф. 315, оп. 1, спр. 3235)
https://chg.in.ua/unikalna-znahidka-186 ... in-hvi-st/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей