Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

СВАТОВЕ (Сватова Лучка), місто, Луганська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4221
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2386 раз.
Подякували: 842 раз.
Стать: Жінка

СВАТОВЕ (Сватова Лучка), місто, Луганська обл, Україна

Повідомлення АннА » 08 вересня 2018, 18:56

Зображення
СВАТОВЕ (до 1923 — Сватова Лучка) — місто Луганської області, райцентр. Розташов. на р. Красна (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону). Населення 18,4 тис. осіб (2011).
Засноване в 1660-х рр. укр. переселенцями як слобода на теренах Слобідської України. Первісно мало назву Сватова Лучка (іноді Сватова Пристень), принаймні з 1700—04 — у складі Ізюмського полку, центр сотні. Мешканці брали участь у Булавінському повстанні 1707—1709. На 1732 у Сватовій Лучці налічувалось 133 козаки і 514 підпомічників та підсусідків.
Із ліквідацією Ізюмського полку 1765 його козаки перетворені на "військових обивателів", а територія С. увійшла до складу Куп’янського пов. Слобідсько-Української губернії. У 2-й пол. 18 ст. в населеному пункті відкрилися 2 (а згодом 4) щорічних ярмарки, які, втім, не набули широкої популярності в регіоні. У 2-й пол. 19 ст. число місц. ярмарків сягнуло 6.
Із 1825, за часів "аракчеєвщини", Сватова Лучка стала військовим поселенням, де квартирував Катериносл. полк 2-ї кірасирської д-зії. Тоді ж перейменована на Новокатеринослав. 1857 з ліквідацією військ. поселень повернута стара назва. 1895 через Сватову Лучку пройшла залізниця, що сприяло екон. розвиткові поселення. Напередодні Першої світової війни тут було 14 877 жителів (1911).
За часів Української революції 1917—1921 тут відбувалися зіткнення укр. військ із більшовиками (19 листопада 1918), бої червоноармійців із денікінцями (середина грудня 1919). 1923 поселення стало райцентром і перейменоване на С.
Статус міста С. отримало 1938 (тоді тут мешкало вже 20,7 тис. осіб). У період Другої світової війни окуповане гітлерівцями (9 липня 1942 — 31 січня 1943).
Місто стоїть на автошляху Харків—Луганськ у с.-г. зоні Луганщини.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4221
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2386 раз.
Подякували: 842 раз.
Стать: Жінка

Re: СВАТОВЕ (Сватова Лучка), місто, Луганська обл, Україна

Повідомлення АннА » 26 серпня 2019, 17:20

Зображення
Сва́тове — місто на Слобожанщині. Розташоване на Дніпровсько-Донецькій западині над річкою Красною, районний центр Луганської області. Населення становить 17 134 мешканця (станом на 2018 рік). Харчова промисловість, авторемонтний завод, підприємства для обслуговування залізничного транспорту. Сватове засноване у 1660-х роках українськими козаками-переселенцями (як поселення Сватова Лучка), 1938 року перетворене на місто. Відстань до облцентру становить 154 км і проходить автошляхом Н26, який згодом переходить в Н21.
Історія
Станом на 1911 рік у Сватовій Лучці мешкало 14'877 жителів, було 2'135 житлових будинків.
У 1923 році Сватова Лучка змінює свій статус — стає районним центром Харківської губернії. Одночасно її переіменовують на Сватове. А у 1938 році населення Сватового досягло 20,7 тисяч чоловік, селище отримує статус міста районного підпорядкування.[2]
Місто Сватове, як і багато інших в Україні, постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 1296 людей[3].
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4221
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2386 раз.
Подякували: 842 раз.
Стать: Жінка

Re: СВАТОВЕ (Сватова Лучка), місто, Луганська обл, Україна

Повідомлення АннА » 26 серпня 2019, 17:22

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Сватове (до 1923 року — Сватова Лучка) — місто районного підпорядкування, центр однойменного району. Розташоване на берегах річки Красної, притоки Сіверського Дінця. Відстань від обласного центру — 160 км. Через місто проходять Донецька залізниця (залізнична станція — Сватове), автошлях Харків—Луганськ. Населення — 23,2 тис. чоловік. Сватівській міській Раді підпорядковані населені пункти Дачне, Зміївка, Нестукаївка, Сосновий.

Територія, на якій розташоване Сватове, була заселена ще в давні часи. Тут виявлено кургани бронзового віку (кінець III — початок І тисячоліття до н. е.), пам’ятки сарматської культури (І століття н. е.), кочівницькі поховання (XII століття н. е.) г.

Точної дати заснування Сватової Лучки, або, як її ще називали, Сватової При-стені, не встановлено. Проте в грамоті Петра І за 1704 рік вказувалося, що ці землі почали освоюватися ще в 60-х рр. XVII століття. Тоді ж, мабуть, засноване і поселення. Щодо виникнення його назви є кілька легенд. За однією — родини перших поселенців були між собою сватами, що і дало назву поселення. Інша — пов’язує її з річкою Свахою, на берегах якої козаки і збудували свої оселі. Ця легенда, мабуть, ближча до істини, бо на плані Сватової Лучки 1763 року зазначена річка Сваха, що впадала в Красну.

Перші поселенці мусили вести постійну боротьбу проти татарських грабіжників. Захист поселень забирав чимало сил, заважав займатися хліборобством. Протягом багатьох десятиліть поселенці отримували від російського уряду хліб, насіння, гроші й ліс для будівництва оборонних споруд і жител, а також людей і зброю.

Завдяки цій допомозі населені пункти, що виникали на Слобідській Україні, і, зокрема, Сватова Лучка могли існувати й розвиватися.

На початку XVIII століття (не раніше 1704 року) Сватова Лучка ввійшла до складу Ізюмського слобідського полку. На тодішніх картах вона позначена як сотенне містечко, що має укріплення. Навколо неї було викопано рів, споруджено частокол і дерев’яний паркан. Основну масу населення тут становили козаки, які, залежно від свого економічного стану, ділилися на 3 групи: полкових козаків, помічників й підсусідків. Жителі Сватоволуцької сотні у складі Ізюмського полку брали участь в Азовському поході, а в червні 1709 року — в Полтавській битві.

У 1765 році слобідські полки були розформовані. Замість них на Слобідській Україні створюються комісарські управління. Сватова Лучка стала центром одного з них. Її мешканців було позбавлено козацьких привілеїв, переведено в розряд військових обивателів і обкладено податком — 95 коп. на душу чоловічої статі. Це викликало невдоволення населення, яке розпочало боротьбу за повернення своїх привілеїв. Однією з форм цієї боротьби була гайдамаччина. У Сватовій Лучці гайдамаки діяли в 1770—1771 рр. їх невеликі рухливі загони, що переховувалися в лісах і степах, уночі нападали на комісарське управління, місцевих багатіїв, купців.

Про соціальний склад населення Сватової Лучки свідчать такі дані. У 1773 році із загальної кількості 2928 жителів військових обивателів було 2664, селян — 96, військових — 35, чиновників — 33, купців — 3 тощо. Основним заняттям мешканців Сватової Лучки було рільництво й скотарство. Наприкінці XVI11 століття середній розмір земельного наділу на ревізьку душу становив 6,7 десятини. Були досить широко розвинуті і ремесла, особливо швацьке та кравецьке. Крім того, сватоволучани займалися гуральництвом, виготовляли вози, колеса, плуги, гнали дьоготь. Жінки ткали полотно й сукно для власних потреб, а також на продаж.

Розвитку торгівлі сприяли ярмарки, що бували тут 4 рази на рік і тривали по кілька днів. Сюди приїздили купці з різних кінців України й Росії. Вони торгували шовковими тканинами, китайським ситцем, лисячим та заячим хутром, килимами, посудом, вином. Місцеві жителі продавали на ярмарках хліб, солону рибу, горшки, дьоготь, мило, а також коней. У 1785 році в слободі постійно торгували 15 лавок і 12 шинків. Були тут і млини.

У 1-й чверті XIX століття Сватова Лучка була перетворена на одне з аракчеєвських військових поселень. У 1825 році в слободі і навколишніх селах було розквартировано Катеринославський полк 2-ї кірасирської дивізії. Сватова Лучка, де містився штаб полку й штаб дивізії, почала називатися Новокатеринославом.

Життя сватоволучан перетворилося на пекло. Всіх придатних до військової служби жителів віком від 18 до 45 років фактично зробили довічними солдатами з обов’язковою землеробською працею. Військові поселенці поділялися на господарів та їх помічників. З перших комплектувалися військові підрозділи Катеринославського полку, з других — резервні частини. Кожний господар утримував 3 постояльців-кірасирів. Для військових поселенців було встановлено суворий режим, що регламентував усе їхнє життя. Вони носили форму, 2 дні на тиждень займалися військовим навчанням. Будь-які роботи, у і. ч. і сільськогосподарські, виконували по команді, під наглядом начальника. Ці бідаки були позбавлені найелементарніших людських прав. Вони не могли без дозволу командирів ні одружуватися, ні хрестити дітей, ні вийти за межі села тощо. За найменшу провину їх карали шпіцрутенами, по кілька разів проганяючи вздовж шеренги солдатів, забиваючи часто до смерті.

З 45 років поселенці виходили у відставку, але повинні були продовжувати службу в військовому господарстві. Не лишили у спокої навіть дітей. Семирічних хлопчиків зараховували до т. зв. кантоністів, а коли їм минало 18 років, переводили в солдати.

У 1857 році, після неодноразових повстань військових поселенців у різних частинах імперії, царизм змушений був скасувати цю найважчу форму військового кріпосництва. Населення Сватової Лучки (вона отримала свою стару назву) зітхнуло з полегшенням. Колишніх військових поселенців було переведено до розряду державних селян.

У пореформений період почався досить швидкий розвиток слободи. В 1862 році тут було 1103 будинки, мешкало понад 7 тис. чоловік. За своїм торговим значенням Сватова Лучка посідала одне з перших місць серед слобід Куп’янського й Старобільського повітів Харківської губернії. Якщо наприкінці XVIII століття тут щороку відбувалися 4 ярмарки, то у 2-й половині XIX століття — 6. Сюди приїздили купці навіть з віддалених губерній, які закуповували пшеницю, худобу, ремісничі вироби. У 1879 році в Сватовій Лучці було закуплено й вивезено великими партіями 154 тис. пудів пшениці.

Слобода славилася своїми ремісниками — слюсарями, ковалями, гончарами та ін., яких у 1904 році налічувалося 142 чоловіка. У Сватовій Лучці ремісників було більше, ніж у повітовому місті Куп’янську.

Розвитку слободи сприяло будівництво в 1895 році залізничної лінії Куп’янськ— Лисичанськ і станції Сватове. Вигідно розташована в центрі великого сільськогосподарського району, на перехресті кількох торгових шляхів, станція швидко вийшла в число перших на Катерининській залізниці щодо відправки й отримання вантажів, особливо хліба й худоби. Так, у 1898 році з неї було відправлено 1,9 млн. пудів різних вантажів, зокрема 1,7 млн. пудів хліба, а також 1,2 тис. голів великої рогатої худоби. Водночас із залізничною станцією було споруджено паровозне депо, а також майстерні малого ремонту. Тут працювало понад 200 робітників. Основні роботи виконувалися вручну. Приміщення не опалювалось, що призводило до частих захворювань ремонтників. Робочий день тривав 10—12 годин. Було в слободі і 10 дрібних промислових підприємств, що переважно переробляли сільськогосподарську сировину,— 2 млини, олійниця, а також невеликий цегельний завод та ін. У 1904 році на них працювало 43 робітники, які виготовляли продукції на 30 тис. карбованців.

Залізничники та інші робітники активно включилися в революційну боротьбу. Найбільші виступи припадають на роки першої російської революції. У 1905 році в депо вже діяла більшовицька група, яку очолювали П. І. Рябченко і П. К. Дубина. Вони підтримували тісний зв’язок з більшовиками Катеринослава, разом з ними готували загальний страйк робітників Катерининської залізниці. Страйк у Сватівському депо почався 9 грудня 1905 року. На мітингу, що відбувся того ж дня, робітники зажадали встановлення 8-годинного робочого дня, збільшення заробітної плати, політичних свобод. Прагнучи залучити до політичної боротьби й селян, більшовики 11 грудня скликали у Сватовій Лучці другий мітинг, в якому взяло участь 2 тис. чоловік. У своїх виступах П. І. Рябченко та П. К. Дубина запропонували селянам приєднатися до страйку й спільно добиватися своїх прав. На мітингу було обрано страйковий комітет на чолі з М. С. Немцем.

У середині грудня Катеринославський комітет РСДРП доручив сватівським залізничникам будь-що затримати поїзд з козаками-карателями, яких уряд направив у Донбас придушувати революційні виступи робітників. Це завдання було виконано. Черговий по станції К. І. Дзюба, машиніст І. М. Фомін, стрілочник Є. А. Красій та робітник Л. П. Волох пустили поїзд під укіс.

У другій половині грудня для придушення страйків на Катерининській залізниці власті кинули Сімферопольський полк. 20—22 грудня після відчайдушного опору робітники Сватівського депо змушені були припинити боротьбу.

У наступному році сватівська більшовицька група, врахувавши досвід грудневих класових боїв, посилила агітаційну роботу серед солдатів, які все частіше ставали на сторону більшовиків. Так, у жовтні 1906 року на станції Сватове сталася збройна сутичка між новобранцями і поліцією, що намагалася заарештувати П. І. Рябченка. Спільними зусиллями солдатів і залізничників його було визволено. Того ж року сватівська більшовицька група увійшла до складу Катеринославської вузлової залізничної організації РСДРП.

Після поразки революції 1905—1907 рр. сватівські більшовики пішли в підпілля, проте зброї не склали. Уже в 1910 році під їх керівництвом розгорнулася гостра боротьба селян проти столипінської аграрної реформи, яка зруйнувала общинне землеволодіння. Куркулі захоплювали кращі общинні землі, а значно гірші лишали середнякам і біднякам. Так, жителю Сватової Лучки Федору Іщенку було виділено 4 десятини 180 кв. саженів малопридатної землі у 12 далеких одна від одної ділянках. Позбавлені підтримки общини, багато сватоволучан розорялися, і їх наділи потрапляли до куркулів. Так, у 1911 —1912 рр. багатій Підкуйко скупив більш як 200 десятин землі.

Більшовики викривали справжні цілі аграрної реформи — створити з куркулів соціальну опору царизму на селі. Під впливом революційної агітації сватово лучани на своєму сході відкрито висловили незадоволення реформою. У квітні 1911 року селяни кілька разів били відрубників, які виходили в поле з землемірами.

Напередодні першої світової війни Сватова Лучка була волосною слободою Кубинського повіту і мала 14 877 жителів. Із загальної кількості 2135 житлових будинків тільки 245, що належали заможній частині населення, були кам’яні, всі інші — дерев’яні або глиняні, криті соломою і очеретом. Курні, не забруковані, без дерев і кущів вулиці не освітлювалися.

У слободі налічувалося кілька навчальних закладів. Першу школу тут було відкрито ще напередодні реформи — у 1860 році. Через 7 років її перетворено на двокласне училище з 5-річним строком навчання. У 1904 році в Сватовій Лучці було вже 7 шкіл і училищ, зокрема 2 жіночі. В них працювало всього 13 учителів, які навчали 543 хлопчики і 115 дівчаток. Однак для майже 15 тис. населення — це замало. Земську змішану школу напередодні Лютневої революції відвідувало 104 учні, 59 дітям через нестачу місць відмовили в прийомі. До жіночого училища з тієї ж причини не прийняли 40 дівчаток (навчалось у ньому тільки 90). Аналогічна картина спостерігалася й в інших школах. Таким чином, чимало дітей не вчилося внаслідок нестачі класних кімнат. Але ще більше — не відвідували школу через скрутне матеріальне становище батьків, необхідність змалку працювати, відсутність одягу і т. д.

Однак потяг населення до знань, до культури був величезний. Передова частина сватівської інтелігенції намагалася допомогти в цьому трудящим. У 1913 році було організовано вечірні заняття для дорослих, відкрито маленьку бібліотеку-читальню.

Великою подією в культурному житті слободи були гастролі (1912 р.) трупи корифеїв українського театру М. К. Заньковецької й П. К. Саксаганського. Сватоволучани побачили тоді п’єси «Циганка Аза», «Наймичка», «Борці за мрію», «Ніч під Івана Купала» та ін. Приїзд славнозвісних акторів став поштовхом для створення в слободі самодіяльних драматичних гуртків. Один з них був організований механіком залізничного депо О. М. Ферхминим. Вчителі створили драматичний колектив при Народному домі.

На рубежі XX століття було дещо зроблено для поліпшення медичного обслуговування населення. У Сватовій Лучці діяла волосна лікарня на 20 ліжок і працювало 2 лікарі. Крім того, на залізничній станції була приймальна палата на 2 ліжка з одним лікарем. Проте, звичайно, 3 лікарі при всьому бажанні не могли обслужити всіх хворих слободи і волості. А їх було дуже багато. В 1901 році, наприклад, 4,3 проц. слобожан хворіли на дизентерію, 3,1 проц.— на черевний тиф. Того року було багато випадків захворювання на дифтерію й скарлатину. Особливо збільшилося роботи у лікарів, коли спалахнула світова імперіалістична бойня і з фронту почали повертатися поранені і покалічені солдати — жителі слободи і волості. Через нестачу продовольства поширилися епідемії тифу. Люди проклинали війну, проклинали царський уряд, який її розпочав, і звістку про його повалення в лютому 1917 року вони зустріли з великою радістю.

На початку березня 1917 року залізничники станції Сватове обрали Раду робітничих і солдатських депутатів. Однак більшість в ній захопили меншовики і есери. У червні в Раді виникає більшовицька група на чолі з робітником депо Ф. X. Водоп’яновим. На час перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді авторитет більшовиків у Раді вже був міцний. Наприкінці жовтня на станції було створено ревком, який проголосив у волості Радянську владу. Головою ревкому став Ф. X. Водоп’янов, секретарем та комісаром залізничної дільниці — Я. С. Блудов, членами — І. К. Григор’єв (командир залізничного загону Червоної гвардії і комісар станції), матрос М. Жилкин (комісар депо й начальник штабу червоногвардійського загону), робітник Я. П. Свистун.

Залізничний ревком встановлював революційний порядок на станції, боровся з спекуляцією та саботажем, зловмисною затримкою вантажів, розкраданням державного майна і т. д. Одночасно з ревкомом утворилася волосна Рада селянських депутатів. Навесні 1918 року вона почала розподіл поміщицьких земель між безземельними і малоземельними селянами.

Сватівські червоно гвардійці брали участь у боротьбі проти каледінців. У листопаді 1917 року на прохання Старобільського ревкому вони допомогли розгромити загін білокозаків, що лютував у районі Біловодська. Було захоплено чимало зброї, якої так не вистачало бійцям загону.

У січні 1918 року, після налагодження зв’язку з Центральним штабом Червоної гвардії Харкова, сватівський загін одержав 300 гвинтівок, 2 кулемети, 7 револьверів та необхідну кількість патронів5. Ця зброя знадобилася для боротьби з австро-німецькими загарбниками, які в лютому 1918 року вторглися на Україну. В боях під Сватовою Лучкою у квітні того ж року велику допомогу червоногвардійському загонові подав бронепоїзд «Грім», збудований робітниками депо. Пізніше сватівські червоногвардійці в складі 5-ї Української армії К. Є. Ворошилова здійснили героїчний похід від Луганська до Царицина.

В середині листопада 1918 року Сватову Лучку захопив петлюрівський полк. 19 листопада валуйський партизанський загін під командуванням М. Крюкова та місцеві партизани завдали поразки петлюрівцям і відновили в слободі Радянську владу. Сватівський ревком (голова М. Д. Седашенко) почав налагоджувати роботу депо і залізничної станції. Робітники відбудовували зруйновані ділянки залізничної колії, ремонтували паровози, щоб забезпечити перевезення необхідного країні вугілля та інших вантажів. Однак мирне будівництво було перервано денікінцями, які в липні 1919 року вдерлися у Сватову Лучку. Майже півроку лютували вони в слободі — розстрілювали, вішали, катували.

У середині грудня 4-а й 11-а кавалерійські дивізії Першої Кінної армії завдали нищівного удару білогвардійцям у районі Покровського, а 16 грудня вибили їх із Сватової Лучки. Денікінське командування знову кинуло сюди великі сили. На околицях слободи почалися запеклі бої. Рішучі дії Реввійськради 1 Кінної армії дали можливість відстояти Сватову Лучку. Серед червоних кіннотників, що визволяли слободу від ворога, був і місцевий житель І. І. Столбовой, який служив у Першій кінній заступником командира полку. За героїзм його нагороджено двома орденами бойового Червоного Прапора. Чимало сватоволучан із зброєю в руках відстоювали Радянську владу. Так, комісар бронепоїзда «Вперед» Г. І. Дмитрієв воював на східному фронті, Г. П. Чертовський був старшим кулеметником на бронепоїзді «Грім».

Після розгрому денікінців жителям Сватової Лучки тривалий час довелося вести боротьбу з куркульськими бандами. У боях з ними загинули командир загону самооборони Олександр Чуєв, міліціонери Яків Каплун, Павло Оболенський та багато інших.

Велику роль в ліквідації бандитизму відіграли партійна організація, що налічувала в своїх рядах близько 50 чоловік, і комсомольський осередок, який виник у Сватовій Лучці в 1919 році. Того ж року комсомольський осередок було створено і на залізничній станції. Його очолювали Ганна Свистунова й Петро Лазарев.

Комуністи і комсомольці взялися за вирішення складних питань відбудови зруйнованих підприємств — депо, олійниці, млинів. Необхідно було також піднімати селянські господарства, які в роки імперіалістичної і громадянської воєн зовсім занепали. У більшості селян не було посівного матеріалу, тягла і реманенту. Щоб допомогти їм обробити і засіяти свої поля, треба було реквізувати у місцевих багатіїв запаси зерна, сільськогосподарські знаряддя. Куркулі чинили шалений опір проведенню цих заходів, вдаючись навіть до терористичних актів. Так, вони по-звірячому вбили секретаря комсомольського осередку В. Бортникова, уповноваженого по збиранню продрозверстки Корчагіна. Від їх рук загинув і селянин-бідняк Бритиков. Ламаючи опір класових ворогів, переборюючи величезні труднощі — голод, холод, епідемії,— трудящі Сватової Лучки під керівництвом комуністів поступово відроджували господарство. Великий ентузіазм викликав у сватоволучан приїзд в слободу у 1923 році Г. І. Петровського. Він виступив перед жителями з промовою, в якій розповів про шляхи подолання труднощів відбудовного періоду і перспективи соціалістичного будівництва в країні.

У 1923 році відбулися зміни в адміністративному становищі Сватової Лучки. Її було перетворено на районний центр Харківської губернії і перейменовано у Сватове.

Зусиллями робітників у відбудовний період було відроджено й розширено депо, млин, олійницю. Протягом 1924—1925 рр. споруджено електростанцію потужністю 120 квт і електромлин. На олійниці встановлено 2 двигуни потужністю 80 кінських сил, проведено її реконструкцію.

Успіхи сватівчан у відбудові промисловості відзначила XII Кун’янська окружна партійна конференція. Рік у рік зміцнювалися селянські господарства. Однак їх продуктивність лишалася дуже низькою. Селяни дедалі більше переконувалися, що тільки колективне господарювання може полегшити їх працю, дати їм справжній достаток.

Перший ТСОЗ був організований у Сватові в жовтні 1925 року. Він називався «Селянська спілка» і об’єднував 5 родин бідняків. Товариство мало 3 коней і дрібний реманент. Держава виділила йому трактор «Фордзон». Навесні 1926 року члени «Селянської спілки» зорали свою землю і землю незаможників 1 2. Восени 1927 року товариство, яке було перейменоване на «Ниву», вже об’єднувало 23 родини. Протягом 1927—1929 рр. виникли ТСОЗи «Освіта», «Україна», «Змагання» та ін. У 1930 році кілька товариств об’єдналися в колгосп ім. Будьонного. Того ж року створюються сільгоспартілі «Перемога», «Нове життя», «Маяк» та ін. До січня 1931 року у Сватівському районі в колгоспи вступило 62 проц. господарств.

Разом з партійними та радянськими органами велику роботу по колективізації селянських господарств проводив комнезам, що виник у селі ще влітку 1920 року. Важливу роль в організації і зміцненні сільгоспартілей відіграла створена в 1931 році Сватівська машинно-тракторна станція4. Молоді, ще слабкі колгоспи отримували від неї допомогу під час проведення сільськогосподарських робіт. Вона мала 16 тракторів та інші машини і знаряддя.

Колективізація селянських господарств у Сватовому і районі проходила в умовах гострої класової боротьби. Куркулі чинили шалений опір створенню колгоспів, вбивали їх організаторів, партійних і радянських активістів. Так, у травні 1932 року від їх рук загинув В. К. Розумний, який протягом 7 років очолював комітет незаможних селян. Та, незважаючи на всі перешкоди, на кінець 1932 року колективізацію в Сватовому було завершено.

Одночасно з переведенням сільського господарства на соціалістичні рейки партійні й радянські організації Сватового займалися питаннями розвитку промисловості й транспорту. До 1936 року значно розширилося паровозне депо. Багато трудомістких процесів було механізовано. Це полегшило умови праці робітників, підвищило її продуктивність. Вже в 1940 році депо відремонтовувало 20—22 паровози, замість 8—10 у 1935 році. Розширення та реконструкції зазнала і олійниця, яку було перетворено на олійний завод. Напередодні війни він виробляв за добу 30—33 т олії.

У 1932 році став до ладу маслосирзавод. На базі млину було споруджено борошномельний завод.

У передвоєнні роки значно зміцніла матеріально-технічна база МТС. У 1940 році вона мала 62 трактори, 32 комбайни та багато іншої техніки.

Помітних успіхів досяг колгосп ім. Будьонного. У 1939 році урожайність зернових становила тут 15 цнт з га, соняшника — 15,3 цнт. Передові трудівники артілі— І. М. Козьменко, А. М. Харченко і М. П. Муравка виростили по 300—330 цнт цукрових буряків з гектара.

Соціалістичні перетворення в промисловості й сільському господарстві супроводилися великим культурним будівництвом. Уже в 30-х рр. у Сватовому було повністю ліквідовано неписьменність. Всі діти шкільного віку навчалися в 4 середніх і 4 семирічних школах. Створене в 1928 році професійно-технічне училище у 1933 році було реорганізоване в сільськогосподарську школу.

Велика культурна робота провадилася в районному Будинку культури й клубі залізничників (збудований у 1935 р.). У Будинку культури був чудовий хор. Великий успіх у глядачів мали вистави драматичного колективу — «На бойком месте» О. Островського, «Дай серцю волю…» М. Кропивницького, «Земля» М. Вірти та ін. У Будинку культури і клубі регулярно демонструвались кінофільми. До послуг жителів були 3 бібліотеки — для дорослих, дитяча й при клубі залізничників.

Значно поліпшилось медичне обслуговування трудящих. У Сватовому було 2 лікарні на 60 ліжок — районна і залізнична, пологовий будинок на 25 ліжок. Тут працювало 16 лікарів та 60 чоловік середнього медичного персоналу.

У 1938 році Сватове було віднесено до категорії міст. Того ж року воно стало районним центром Луганської області. В ньому проживало 20 741 чоловік. Жителі не шкодували сил для впорядкування міста. Вони заклали великий парк, вздовж центральних вулиць посадили дерева і кущі. Зеленим і затишним стало Сватове.

У червні 1941 року сватівчанам, як і всьому радянському народу, довелося взятися за зброю. З перших днів Великої Вітчизняної війни близько 2 тис. трудящих міста пішли на фронт. Протягом липня — грудня в Сватовому створюється полк народного ополчення, Серед 2,5 тис. його бійців, крім сватівчан, були й жителі багатьох сіл району. 5 тис. чоловік брали участь у спорудженні оборонних укріплень у Луганській, Харківській, Запорізькій областях. Трудящі подвоїли свої зусилля для забезпечення безперебійної роботи промислових підприємств, що давали продукцію фронту. Робітники депо налагодили ремонт військової техніки. На оборону працювала машиннотехнічна майстерня, робітники якої разом із залізничниками відремонтували 152 бойові й транспортні машини.

Свій вклад у справу розгрому ворога вносили й трудівники підприємств місцевої промисловості. Протягом першого воєнного року борошномельний завод переробив для армії 200 тис. т зерна. Промислові артілі виготовили 1500 комплектів військового обмундирування. При наближенні німецьких загарбників до Сватівського району чимало людей і цінного устаткування було евакуйовано на схід.

9 липня 1942 року фашисти захопили Сватове. Багато жителів, які залишилися в місті, активно включились у боротьбу проти окупантів. 13 сватівчан вступили до партизанського загону під командуванням Я. І. Сиворонова, що діяв на території Донецької і Луганської областей. З цим загоном мала тісний зв’язок підпільна група, створена в місті комуністом Я. Г. Кривоносом. На квартирі підпільника М. С. Гайдидея оселився залишений для роботи в тилу у ворога радист-розвідник М. Г. Бабаджанян. Він налагодив радіозв’язок з командуванням Червоної Армії і передавав йому розвідувальні дані, зібрані підпільниками. Багатьох юнаків і дівчат врятувала від фашистської каторги підпільниця Г. М. Фесенко. Працюючи в лікарні, вона видавала їм довідки про інфекційні захворювання. Велику допомогу радянським воїнам, що потрапили в оточення або втекли з полону, подавало місцеве населення. Так, І. П. Зубко переховував 11 поранених бійців.

Славний подвиг у тимчасово окупованому Сватові здійснив уродженець с. Софіївки комуніст І. П. Кузьмин. У вересні 1941 року в боях між Дарницею й Борисполем він потрапив у полон, але незабаром йому вдалося втекти. Пробравшись до Сватового, Кузьмин влаштувався чорноробом на воєнізованій німецькій фірмі. Вночі 7 січня 1943 року він підпалив склад з пальним, що містився на території автопарку. У полум’ї загинуло багато німецьких машин.

У січні 1943 року, коли радянські війська вступили в межі Луганської області, підпільна група Я. Г. Кривоноса послала через лінію фронту П. С. Рикова з розвідувальними даними про розташування в місті німецьких укріплень. Ці дані стали в пригоді нашому командуванню при визволенні Сватового від німецьких окупантів. 31 січня 1943 року, розвиваючи наступ, 267-а стрілецька дивізія під командуванням полковника В. О. Герасимова вибила фашистів з міста. В цих боях загинуло чимало радянських воїнів. Вони поховані в братській могилі на площі ім. 1 Травня. Жителі дбайливо її доглядають. Завжди багато квітів і на могилі Героя Радянського Союзу льотчика Петра Кударя, який загинув у повітряному бою, захищаючи місто від гітлерівських стерв’ятників (1944 р.).

Мужньо билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни воїни-сватів-чани. За бойові подвиги при форсуванні Дніпра високого звання Героя Радянського Союзу удостоєний М. І. Почтарьов (нині він працює заступником директора Сватівського олійно-екстракційного заводу). Золотою Зіркою Героя був нагороджений і сватівчанин П. Л. Рогалев. Командир 37-го гвардійського кавалерійського полку М. Ф. Неделевич брав участь в боях за Львів, захищав Ростов і закінчив свій бойовий шлях на Одері. За вміле командування, мужність і відвагу підполковник М. Ф. Неделевич нагороджений 2 орденами Червоного Прапора, орденом Кутузова, багатьма медалями. Житель Сватового М. М. Гайдидей за плодотворну роботу у представництві Радянського командування при штабі Польської армії відзначений польським орденом «Хрест за заслуги на полі бою». Всього бойовими орденами і медалями нагороджено 1500 сватівчан.

Після визволення Сватового партійна організація мобілізувала трудящих на відбудову господарства. Фашистські загарбники завдали місту великої матеріальної шкоди. Особливо потерпіло депо. Були зруйновані основні виробничі приміщення, розбито 23 паровози. Збитки становили 1,2 млн. крб. Були перетворені на руїни олійний завод, машинно-технічна майстерня, елеватор. Окупанти вщент розграбували колгоспи. Загальні збитки, заподіяні місту німецько-фашистськими загарбниками, перевищували 9,6 млн. карбованців.

Не шкодуючи сил, працювали робітники й колгоспники, щоб наблизити перемогу над ворогом. Члени артілі ім. Бульонного внесли у фонд оборони 40 цнт зерна, 297 кг м’яса й сала, 23 кг вовни. Колгоспник М. І. Клименко вніс у фонд оборони 100 тис. крб. Збудований на ці гроші бойовий літак за його проханням було передано прославленому земляку, двічі Герою Радянського Союзу О. Г. Молодчому. Колектив зруйнованого фашистами олійного заводу своїми силами спорудив олійницю і крупорушку, налагодив виробництво жирів і крупи для армії. За 4—5 місяців було відбудовано головний корпус, змонтовано технологічне устаткування, прокладено залізничну вітку. До кінця 1943 року завод уже досяг половини довоєнної потужності.

На очах піднімалося з руїн паровозне депо. Зусиллями робітників, інженерно-технічних працівників, службовців були відбудовані механічний, промивний, електрозварювальний цехи, котельня, ацетилено-генераторна, антинакипна та інші служби.

Успішно відроджувалося й сільське господарство. Працівники машинно-тракторної станції своїми силами зібрали з окремих уцілілих деталей два десятки тракторів і комбайнів. Улітку 1943 року з Уралу надійшло 14 тракторів. З допомогою МТС багато колгоспів до 1950 року не тільки відновили свої довоєнні посівні площі, але й досягли значного підвищення врожайності. Особливо помітних успіхів добилися члени артілі ім. Будьонного. У 1948 році вони зібрали по 20 цнт озимої пшениці з га, а ланкові А. М. Попова й Г. О. Бакай — понад 30 цнт. Обидві ланкові були удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці. Поступово відроджувалося і тваринництво. На час визволення колгосп ім. Будьонного мав тільки 16 голів великої рогатої худоби, а в 1948 році — вже 250 голів.

У 1950 році члени 4 сільгоспартілей — «Перемога», «Маяк», «Комунар» та ім. 20-річчя Жовтня — вирішили об’єднатися в один колгосп — «Заповіт Ілліча». А в 1958 році артілі ім. Будьонного та ім. Жданова об’єдналися в колгосп «Дружба».

Для післявоєнного розвитку економіки міста показовим є розширення існуючих промислових підприємств і будівництво нових. У 1947 році почалася реконструкція олійного заводу, а наступного року він уже мав 202,8 тис. крб. надпланових нагромаджень. У 1956—1963 рр. було проведено нове технічне переозброєння підприємства. Велику роль в цій важливій справі відіграла первинна партійна організація, що налічувала у своїх рядах понад 50 комуністів. Члени КПРС очолили боротьбу колективу підприємства за успішне проведення реконструкції заводу, взяли під свій контроль своєчасне введення в дію найважливіших агрегатів. Це сприяло швидкому освоєнню підприємством найновішого способу виробництва олії — екстракційного. Завдяки технічному переоснащенню заводу продуктивність праці у 1963 році зросла на 38,9 проц., замість 32,5 проц., запланованих на кінець семирічки. Порівняно з 1959 роком випуск олії подвоївся і в 1965 році становив 45,7 тис. т. У першому році нової п’ятирічки її вироблено на 37 млн. 98 тис. карбованців.

Було значно розширено машинно-технічні майстерні. У 1959 році на їх базі створено авторемонтний завод, валова продукція якого за роки семирічки збільшилась утроє, а основні фонди — більш як удвоє. У березні 1962 року в місті почалося будівництво заводу торговельного й підйомно-транспортного устаткування, який уже у вересні дав першу продукцію. Завод випускає кіоски, підйомники, контейнери, роликові доріжки та ін. За 3 роки (1962—1965) його валова продукція виросла майже в 12 разів. У першому році нової п’ятирічки завод дав продукції на 1 млн. 125 тис. карбованців.

Підприємства по переробці зерна об’єднані в комбінат хлібопродуктів, що виробляє борошно, комбікорми й калібрує кукурудзу. За роки семирічки на комбінаті збудовано цех вітамінізації висівок, калібрувальний і комбікормовий цехи. Це дало змогу на 44 проц. збільшити випуск валової продукції. У 1965 році вона становила близько 48 тис. т. Наступного року комбінат виробив хлібопродуктів на 5 млн. 128 тис. карбованців.

У післявоєнний період великих успіхів добився колектив Сватівського паровозного депо. Він вивів його в число передових депо на Донецькій залізниці. У 1965 році йому двічі — в третьому й четвертому кварталах — присуджувався перехідний Червоний прапор управління залізниці та профспілки залізничників, а в першому півріччі 1966 року — перехідний Червоний прапор райкому партії і райвиконкому. У цьому ж році колектив депо відремонтував 105 паровозів, замість 86 — за планом.

Великою силою на підприємстві є партійна організація, яка налічує 222 комуністи. Вона приділяє багато уваги впровадженню передового досвіду, організації роботи депо в умовах переходу на новий порядок планування і економічного стимулювання. За ініціативою комуністів у вересні 1966 року тут створено економічну школу, слухачі якої оволодівають науковими методами організації виробництва.

В депо виросли чудові люди, чия самовіддана праця відзначена урядовими нагородами. За високі показники по ремонту паровозів майстру В. Я. Кравцову в 1959 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. 52 трудівників депо нагороджено орденами й медалями.

Всього в Сватовому діє 17 промислових підприємств, на яких працює понад 4,7 тис. чоловік. Валова продукція всіх підприємств становила в 1966 році 54,7 млн. карбованців.

За роки семирічки великі зміни сталися в сільськогосподарському виробництві. У квітні 1960 року на базі 2 колгоспів було створено радгосп «Дружба» — велике спеціалізоване підприємство молочно-м’ясного напряму. Площа сільськогосподарських угідь радгоспу становить 10,4 тис. га, з яких близько 8 тис. га ріллі. Господарство має близько 3,5 тис. голів великої рогатої худоби. Завдяки спеціалізації радгосп за 5 років збільшив виробництво молока в 1,7 раза і м’яса — майже в 1,4 раза. У 1966 році тут було вироблено 2221 т молока і 378 т м’яса. Значне місце в економіці радгоспу посідає також рільництво. У 1966 році валовий збір зерна зріс проти 1960 року майже в 5 разів.

Гордість радгоспу — його трудівники. Праця кращих з них відзначена високими урядовими нагородами. У 1966 році орденами і медалями Радянського Союзу нагороджено 8 передовиків-тваринників, а майстру механічного доїння Д. І. Фоменку, який обслуговує 100 корів, присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. За успіхи, досягнуті в збільшенні виробництва зернових та кормових культур, того ж року звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно трактористу І. С. Рибальченку. Золоту Зірку Героя має і заступник директора радгоспу Й. Я. Палійов.

Боротьбу трудівників міста за перетворення в життя накреслень партії, виконання виробничих планів нової п’ятирічки очолює міська партійна організація, що налічує 1490 членів КПРС. Її помічником є комсомольська організація, яка об’єднує 2 тис. юнаків і дівчат.

Важливу роль у житті Сватового відіграє міська Рада депутатів трудящих. Серед 77 її депутатів, обраних 12 березня 1967 року, є 36 робітників. Особливо багато уваги Рада і її комісії приділяють упорядкуванню міста й розвитку міського господарства. Тільки за роки семирічки здано в експлуатацію 17,6 тис. кв. м житлової площі. Крім того, трудящі на власні кошти, з допомогою державного кредиту, збудували 1924 будинки. У 1966 році житловий фонд міста збільшився на 4 тис. кв. м і становить 306,1 тис. кв. м. Дореволюційна Сватова Лучка була одноповерховою, а нині виростають багатоповерхові будинки. Зокрема, такими будинками забудований новий мікрорайон, що розкинувся в південно-східній частині міста. За семирічку прокладено 11,5 км шосейних та 4 км асфальтованих шляхів, 6,7 км тротуарів.

Багато сил докладають сватівчани, щоб зробити своє місто красивим і затишним. У 1965 році за активною участю громадськості закладено парк Перемоги площею 4 га. Тільки за семирічку на вулицях і площах висаджено 9 тис. фруктових та декоративних дерев, 28 тис. кущів.

Рік у рік розширюється мережа торговельних і побутових закладів міста. Вона налічує 76 магазинів, 3 їдальні, 2 чайні, 22 майстерні і ательє. За семирічку загальна сума товарообороту Сватівської міської споживспілки зросла на 42 проц. і становила у 1965 році понад 10 млн. крб. Наступного року вона збільшилася до 14,2 млн. крб. Заможно і культурно живуть трудівники міста. Вони мають 80 легкових автомашин, понад 2 тис. телевізорів, передплачують 20,4 тис. примірників газет та журналів.

Добре налагоджено в Сватовому медично обслуговування населення. Тут працюють міська лікарня з поліклінікою, залізнична лікарня, протитуберкульозний диспансер. Населення обслуговують 8 машин швидкої допомоги. За післявоєнні роки загальна кількість лікарняних ліжок збільшилась з 50 до 270. Завершується спорудження нової лікарні на 120 ліжок. Сума асигнувань на потреби охорони здоров’я жителів міста за семирічку зросла більш як удвоє і в 1965 році становила 732,8 тис. крб.

За роки Радянської влади Сватове стало містом суцільної письменності. Тут налічується 13 шкіл: 4 середні, 4 восьмирічні, 2 початкові, восьмирічна школа-інтернат, вечірня і заочна середні школи. В 1966/67 році в них навчалося 5318 учнів. 189 дітей відвідують музичну школу, відкриту в 1957 році.

Чимало сватівчан навчається у спеціальних і вищих учбових закладах. Щороку збільшується загін інтелігенції. Так, у 1966 році в місті працювало 386 чоловік з вищою освітою, в т. ч. 72 лікарі, 258 вчителів, 25 інженерів, близько 30 спеціалістів сільського господарства.

Після напруженого робочого дня сватівчанам є де провести своє дозвілля. До їх послуг — Будинок культури, 5 клубів, широкоекранний кінотеатр. Широкого розмаху набрала в місті художня самодіяльність. Понад 500 сватівчан розвивають свої таланти і естетичні смаки в самодіяльних колективах.

Особливо плідно працює драматичний колектив районного Будинку культури. У березні 1964 року на обласному огляді художньої самодіяльності він показав п’єсу О. М. Островського «Без вини винні». Громадськість високо оцінила виконавську майстерність самодіяльних акторів. Того ж року Міністерство культури УPGP присвоїло драматичному колективу звання Народного самодіяльного театру. Творчу допомогу йому подають режисери, актори, художники Луганського обласного драматичного театру. Так, у 1965 році заслужений артист УРСР Р. Д. Єфименко поставив з артистами-аматорами п’єсу Ю. Мокрієва «Продана дитина».

Добре відомий на Луганщині і Сватівський самодіяльний ансамбль «Пролісок». У грудні 1964 року він успішно виступив на республіканському огляді художньої самодіяльності в Києві. В серпні наступного року побував і в столиці нашої Батьківщини Москві. Самодіяльні артисти показали своє мистецтво на Виставці досягнень народного господарства СРСР, на заводі «Красная Пресня» тощо. У жовтні того ж року «Пролісок» знову виступав у Києві і був нагороджений Дипломом II ступеня. До відкриття XXIII з’їзду КПРС ансамбль показав композицію «Тобі, наша партіє, пісні сердець».

Громадськість міста дбає про вдосконалення форм і методів культосвітньої роботи. Велику популярність у трудящих завоювали т. зв. «вечірні вогники», засідання клубу веселих і дотепних, що проводяться в Будинку культури та на літній естраді. Цікаво пройшов улітку 1966 року в міському парку «вечірній вогник» на тему «По-комуністичному жити і працювати».

У 1962 році райком партії і міськвиконком організували кілька зустрічей трудівників міста з космонавтом Г. С. Титовим, який приїздив у Сватове до батьків своєї дружини. Тоді ж виконком міськради присвоїв Герману Степановичу звання почесного громадянина міста. Його іменем названо парк культури і відпочинку.

За радянського часу народилися в місті нові традиції, обряди, свята. Щороку сватівчани урочисто зустрічають весну. Організовуються карнавальні процесії, масові гуляння, виступи художньої самодіяльності. Щороку мешканці міста проводжають до Радянської Армії призовників. Весілля, реєстрація новонароджених також відбуваються в урочистій обстановці.

З кожним роком стає багатшим духовне життя трудівників міста. Вони цікавляться літературою, музикою, образотворчим мистецтвом. Протягом тривалого часу в Сватові діє літературне об’єднання, до складу якого входить 15 чоловік. Члени літоб’єднання — часті гості на літературних «четвергах», які організує редакція районної газети «Ленінським шляхом». Вони виступають і на читацьких конференціях та диспутах, що проводяться при бібліотеках, яких у місті 6, з книжковим фондом 87,8 тис. примірників. Кожний третій житель Сватового є постійним читачем бібліотек.

1961 року в місті відкрито краєзнавчий музей, створений на громадських засадах. У ньому представлено близько 500 експонатів з різних періодів історії Сватового — від найдавнішого часу до наших днів. Тут є цікаві матеріали про зв’язки сватівської інтелігенції, і зокрема Петра Кончаловського, з революційними діячами Росії.

Він листувався з M. Г. Чернишевським, підтримував стосунки з Вірою Фігнер і Софією Перовською, які бували у нього в домі. За ці зв’язки Кончаловського у 80-х рр. було заарештовано й вислано. Чимало стендів присвячено боротьбі сватівчан за встановлення в слободі Радянської влади. Тут експонуються історичні документи, спогади учасників революційних подій тощо.

Трудівники Сватового свято бережуть і примножують революційні традиції славного минулого і роблять усе для того, щоб швидше здійснилися високі ідеали, за які віддали своє життя багато кращих представників народу.

В. Й. ГУРЕВИЧ, Г. Я. ПИНЯКОВ
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера С

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: alex1952, Bing [Bot], Chirynas, gonopolsky, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Vitaly Savitar