Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Седнів (Сновськ), смт, Чернігівський р-н, Чернігівська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4226
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2387 раз.
Подякували: 843 раз.
Стать: Жінка

Седнів (Сновськ), смт, Чернігівський р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 08 вересня 2018, 20:06

Зображення
СЕДНІВ (в 11—16 ст. — Сновськ) — с-ще міськ. типу Черніг. р-ну Чернігівської області. Розташов. на правому березі р. Снов (прит. Десни, бас. Дніпра). Населення 1,3 тис. осіб (2005).
Сновськ уперше згадується в "Повісті временних літ" під 1068, коли в його околицях черніг. кн. Святослав Ярославич переміг половців. Під 1149 в Київському літописі згадано "Сновську тисячу" — територію у складі Чернігівського князівства. Під 1234 Сновськ згадується в Галицько-Волинському літописі як один із "городів" Черніг. князівства, що їх захопили та сплюндрували війська Данила Галицького і Володимира Рюриковича. Імовірно, давньорус. місто припинило існування внаслідок монголо-татарської навали.
Давньорус. місту передував комплекс пам’яток роменської культури: городище (площа 0,4 га) в урочищі Орішня в пд. частині сучасного містечка та два супутні селища. Городище (імовірно, один із племінних центрів сіверян) припинило існування наприкінці 9 ст.
Літописний Сновськ ототожнюється з городищем в урочищі Коронний Замок (у центрі сучасного містечка), яке має два майданчики (південний — дитинець — і північний — "окольне місто") заг. площею 4,3 га. Укріплення обох частин датують поч. 10 ст. Навколо городища (на плато та в долині річки) виявлено супутні селища — посади. В околицях С. — великий курганний некрополь 9—11 ст. (у минулому — більше 300 курганів, частина похованих — дружинники), який досліджували наприкінці 19 — на поч. 20 ст. Д.Самоквасов і М.Бранденбург, 1967 — С.Ширинський.
Як село з 50 димами Сновськ згадується в "Пам’яті" 1527 у переліку населених пунктів Чернігово-Сіверщини, які 1503 перейшли від Великого князівства Литовського до Моск. д-ви. На поч. 17 ст. село Сновськ (відоме також як Княгинине) припинило існування. Після входження Чернігівщини до Речі Посполитої, між 1618 і 1620, засновано слободу Седнів, яка з 1626 була центром Седнівської волості, що належала магнатам Пацам. Під 1638 С. згадується як містечко з 80 димами. На цей час вже було споруджено замок на місці городища давньорус. Сновська.
Із 1648 — у складі Війська Запорозького, центр сотні (відома з 1654) Чернігівського полку. Із 1782 — у складі Городнянського пов. Чернігівського намісництва, із 1797 — Малоросійської губернії, із 1802 — Чернігівської губернії. На поч. 19 ст. в містечку жило 1518 осіб, у т. ч. козаків — 632, казенних селян — 128, поміщицьких — 594.
Із кінця 17 ст. землевласниками в С. були представники роду Лизогубів. На запрошення А.Лизогуба в С. двічі приїжджав Т.Шевченко. Бували тут також художники Л.Жемчужников і О.Сластіон, письменники Л.Глібов і Б.Грінченко.
У 2-й пол. 19 ст. С. перетворився на відомий центр чинбарства. 1859 в містечку налічувалося 10 чинбарень, салотопний і свічний з-ди, 11 млинів, тричі на рік відбувалися ярмарки. Кількість жителів у 1890 зросла до 2 тис. Із 1907 діяв Нар. дім. 1904 на кошти, зібрані седнівчанами, було споруджено пам’ятник Т.Шевченку.
1917—19 влада в С. не раз змінювалася. 4 листопада 1919 остаточно утвердилася рад. влада. Із березня 1923 С. — у складі Бобровицького р-ну Чернігівської округи. 1932 його було включено до складу Черніг. р-ну і зараховано до категорії сіл. Із 29 серпня 1941 по 21 вересня 1943 С. був окупований гітлерівцями. Із 1954 діє ГЕС на р. Снов. Із 1959 — с-ще міськ. типу. Із 1963 в С. діє Черніг. дослідна станція з картоплі, на базі якої 1985 створено науково-вироб. об’єднання (нині ЗАТ "Науково-виробниче об’єднання "Чернігівеліткартопля”"), із 1964 — будинок творчості Спілки художників УРСР (нині будинок творчості "Седнів").
Пам’ятки арх-ри: Свято-Воскресенська (стара назва — Різдва Богородиці) церква (1690), дерев’яна Свято-Георгіївська церква (не пізніше 1747), садиба Лизогубів із кам’яницею (1690-ті рр., 2-га чв. 19 ст.), житловим будинком (1-ша пол. 19 ст.), альтанкою Глібова (1-ша пол. 19 ст.) і парком.
У С. народився І.Шраг.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4226
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2387 раз.
Подякували: 843 раз.
Стать: Жінка

Re: Седнів (Сновськ), смт, Чернігівський р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 28 червня 2019, 10:35

Зображення
Се́днів — селище міського типу (з 1959) Чернігівського району Чернігівської області України, центр селищної ради, до складу якої входить також село Нове.
Розташований на р. Снов (прит. Десни), за 25 км від залізничної станції Чернігів.
Селище постраждало внаслідок Голодомору 1932–1933 років
Історія
Долітописна доба
За сучасними даними поселення отримало назву Седнів у VII ст. від данських колонізаторів.[2] Прототипом назви є данське поселення Seden.[3] Після завоювання сучасних чернігівських земель Рюриковичами отримав назву Сновеськ.
Навколо міста ще й тепер можна побачити багато курганів-могил. Близько ста років тому їх ще налічувалося 79 великих та близько 290 малих, а пізніше, особливо за радянського періоду, ці пам’ятки давнини були заорані. Кілька таких могил у XIX ст. розкопав археолог Д. Самоквасов, який теж віднайшов славнозвісну Чорну могилу в Чернігові і виявив у ній золоті предмети скіфських часів. Під час розкопок седнівських курганів було знайдено багато виробів із золота, срібла та бронзи, культових речей, які свідчать про давньо-слов’янське поселення в цих місцях племен полян, древлян, радимичів, сіверян, які пізніше об’єдналися у Давньоруську державу.
Київська Держава
У літописних джерелах вперше згадується як давньоруське місто-фортеця Сновськ. Поблизу нього у 1068 р. князь Святослав з трьома тисячами воїнів розбив 12-тисячне військо половців. Назва походить від річки Снов («сна» — омивати, купатись). Народна легенда розповідає інші версії походження назв містечка: "Спустошливі орди кримських татар напали на Сновськ, та не змогли взяти це місто-фортецю. Татари називали тоді оборонців Сновська «сиднями», що в перекладі з татарської мови ніби означало «злі, хоробрі». Звідси — Седнів."
У Х — ХІ ст. Сновськ був однією з фортець Київської Русі, центром окремої адміністративної одиниці — Сновської тисячі.
У 12-13 століттях Сновськ входив до складу Чернігівського князівства. Був знищений татарами 1239 року.
У 50-х рр. XIV ст. місто увійшло до складу Великого князівства Литовського.
Гетьманщина
1648—1781 — Седнів був сотенним містечком Чернігівського полку, а пізніше — волосним містечком Малоросійської, потім Чернігівської губернії. 1659 року короткий час існував Седнівський полк.

Наприкінці XVII ст. Седнів став маєтністю козацько-старшинської родини Лизогубів.

З 1782 р. — у складі Городнянського повіту Чернігівського намісництва, з 1797 р. — центр волості того ж таки повіту Малоросійської губернії, а з 1802 р. — Чернігівської губернії.

Сновськ займав вигідне положення на родючих ґрунтах, серед густих лісів, на судноплавній тоді річці. Поселення лежало на шляху до Стародуба та Смоленська, що сприяло торгівлі. А неподалік був Чернігів, тому Сновськ завжди приваблював як ворогів, які хотіли заволодіти містом, так і багатих землевласників. На початку XVI ст. Седнів разом із Стародубом, Путивлем відійшов до Московської держави під час війни її з Польським королівством. За Деулінським перемир’ям місто відійшло до Польщі. Під час Визвольної війни Богдана Хмельницького 1648-1654 років Седнів був сотенним містом Чернігівського полку. З другої половини XVII ст. місто стало осідком чернігівських полковників Лизогубів. Дістався Седнів спочатку Якову Лизогубу, канівському, а пізніше чернігівському полковнику, який 1696 року брав участь у взятті українськими та московськими військами турецької фортеці Азов, де був призначений Іваном Мазепою наказним гетьманом. Його син, Юхим Лизогуб, також був чернігівським полковником у 1698-1704 роках, брав участь в обороні Чигирина 1677 і 1678 років від турків, а також у кримських походах. Яків Юхимович Лизогуб був генеральним бунчужним та генеральним обозним у 1713-1749 роках. Саме він брав участь у створенні юридичного кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ», відомої пaм’ятки української юридичної науки.
Російська анексія

У середині XIX ст. поділявся на дві частини: Млини і Кожум'яки.
Доба УНР

1917 Седнів увійшов до складу УНР.

20 січня 1918 року у Седневі вперше з'явилися російські більшовицькі банди.

18 березня 1918 р. Седнів звільнений німецькими та українськими військами.

10 січня 1919 р. у Седневі відбувся бій між вояками армії УНР та червоним Богунським полком. 25 загиблих у тому бою бійців УНР поховані на місцевому цвинтарі.[4]
Радянська доба

У серпні 1920 р. почала діяти комуністична Седнівська сільська рада. У березні 1923 р. Седнівська волость включена до складу Городнянського району, а Седнів став центром сільської ради. Із серпня 1929 р. Седнівська сільська рада перебуває у складі Чернігівського району.

Седнів у 1932—1959 рр. мав статус села.
Голодомор 1932–1933

Місто постраждало внаслідок геноциду 1932-33, до якого вдалася влада СРСР з огляду на масовий опір населення окупованих територій УНР. 1932 у селі реєструються акції масової непокори окупантам, напади на тих, хто активно співпрацював із комуністами — комсомольців, буксирів, активістів, бо саме вони грабували і старих людей, і багатодітні родини.

З огляду на систематичний спротив[5] незаконній конфіскації продуктів, за поданням Чернігівського райкому КП(б)У, місто піддано тортурам чорною дошкою, його статус понижено до села.[6].

Седнів — один із 13-ти населених пунктів Чернігівського району, які були занесені на так звану чорну дошку[7], а відтак пережило психози на ґрунті глибокого голодування, замахи на людоїдство, масові смерті від інфекційних хвороб та голодного шоку. Основна група загиблих — діти до 15 років.
Адміністративні зміни

Нове — виникло у 1920-1930-х рр. До складу села увійшов хутір Глібівка, де знаходилась економія поміщика Яцка.

Селище входить до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України у 2001 році[8].
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4226
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2387 раз.
Подякували: 843 раз.
Стать: Жінка

Re: Седнів (Сновськ), смт, Чернігівський р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 28 червня 2019, 10:39

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Седнів — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на правому березі річки Снові, за 25 км від Чернігова. Населення 2 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане селище Нове.

Поблизу Седнева й на околицях є курганний могильник і три поселення доби бронзи, три поселення скіфських часів та два ранньослов’янські (перших століть н. е. й сіверянське VIII—IX ст.). Вчені вважають, що на території нинішнього селища існувало одне з найдавніших міст Чернігівської землі — Сновськ (Сновеск, Сновейськ). Воно являло собою міцну фортецю часів Київської Русі в Подесенні, що захищала цей край від нападів кочівників. Залишками укріплення є городище, навколо якого виявлено два поселення та три курганні могильники, досліджені відомим археологом Д. Я. Самоквасовим. Саме тут в 1068 році тритисячне військо чернігівського князя Святослава завдало поразки дванадцятитисячному війську половців. Неодноразово біля Сновська відбувалися бої між князями Київської Русі. Про них свідчать записи в літописах середини XII (1149, 1155 рр.) та початку XIII (1202—1203 рр.) століть. Внаслідок міжусобиць 1234 року Сновськ захопив князь Данило Галицький. У 1239 році місто було спустошене монголо-татарами.

Литовське феодальне князівство, скориставшись з роздробленості руських земель та послаблення їх внаслідок монголо-татарської навали, у 50-х роках XIV ст. захопило Чернігово-Сіверщину, в т. ч. й Сновськ. Місто підлягало чернігівському князю — наміснику великого князя литовського Ольгерда. В 1482 та 1497 рр. багато населених пунктів було зруйновано та спалено кримськими татарами. Будучи добре укріпленим, Сновськ витримав тривалу облогу орди. Цьому сприяло й те, що захисники його мали значні запаси продовольства, а підземний хід, що вів до річки, давав можливість діставати воду. Після цього, як пишеться в літопису, жителів міста стали називати «седнями», а в XVI ст. Сновськ почав іменуватися Седневом.

Після ряду воєн Литви з Російською державою на початку XVI ст. Седнів перейшов під владу Росії, але 1618 року за Деулінським перемир’ям відійшов до Польщі. Ним заволодів хорунжий Я. Пац.

Седнівці займалися в основному ремеслами, торгівлею, менше — землеробством. З кожним роком населення зазнавало все більшого соціального гніту. Воно обкладалося різними повинностями: здавало для війська сіно, зерно, худобу, птицю, мусило працювати на будівництві Чернігівського замку, приймати на постій жовнірів і утримувати їх. Посилилося національне гноблення. Закривалися церкви, населення насильно покатоличували.

Коли почалася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, Седнів став сотенним містечком Чернігівського полку. У січні 165% року населення його присягнуло на вірність Росії. Седнівські козаки 1695—1696 рр. брали участь в Азовських походах, 1709 року мужньо воювали проти шведських завойовників і зрадника Мазепи.

У першій половині XVIII ст. в містечку налічувалося 152 козацькі й 36 селянських дворів. Тут були володіння полковника М. Богданова, осавула С. Бутовича, значкового товариша С. Леонтовича, генерального обозного Я. Лизогуба. Вони мали, крім землі, й млини на сновській греблі. Козацька ж маса не тільки відбувала військову службу, а й виконувала різні роботи. Так, за наказом Петра І седнівські козаки насипали в 1709 році могилу під Полтавою, рили канали від Ладозького озера. Починаючи з 1764 року, підпомічники нарівні з селянами й міщанами обкладалися грошовим збором з хат замість консистенції, яку раніше вони платили на утримання полкової й сотенної канцелярій. Ще гіршим було становище селян. Вони відробляли три дні панщини, виконували багато повинностей: разом з козаками йшли погоничами в обоз, на роботи до Петербурга, постачали армії продовольство й фураж, відбували підводну земську повинність. Більшість жителів займалася ремеслом і торгівлею. Серед ремісників були кожум’яки, шевці, шаповали, бондари, клеєвари, ткачі, кушніри, кравці, ковалі, мірошники, столярі. Вони об’єднувались у цехи: шевський, ковальський, кравецький спільно з кушнірським, калачницький та ін. Розвивався-млинарський промисел.

Щоп’ятниці у Седневі проводилися базари, двічі на рік, 20 липня й 6 грудня, влаштовувалися ярмарки, на які приїжджали купці з Ніжина, Мени, Конотопа, з Дону й Криму. Тут продавалися сукна, атлас, парча, риба, сіль, ремісники збували шкіри, дерев’яний посуд та інші свої вироби.

Після скасування полкового устрою Седнів з 1782 року став центром волості Городнянського повіту Чернігівського намісництва, з 1797 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губерній. На початку XIX ст. в містечку жило 1518 чоловік населення, в т. ч. козаків — 632, казенних селян — 128, поміщицьких — 594.

Під час Вітчизняної війни 1812 року через Седнів доставлялися для армії Кутузова провіант, фураж. Селяни виділяли коней, йшли погоничами в обоз. Ополченці й козаки брали участь у Бородінській битві. Сини Лизогуба за бойові заслуги в боротьбі з полчищами Наполеона були відзначені орденами.

Як і раніше, в містечку розвивалися ремесла. Особливого поширення набуло шкіряне виробництво та млинарство. У 1859 році тут налічувалося 10 шкірзаводів, один салотопний та один свічковий. Продовжували діяти 11 млинів. Розвивалася торгівля. Ярмарки, на які іноді заїжджалося близько 5 тис. чоловік, стали проводитися три рази на рік.

Трудящим жилося тяжко. Селяни напередодні реформи працювали на поміщиків по 4—5 днів на тиждень, у багатьох дворових кріпаків зовсім не було польової землі, вони мали лише городи. Щоб прогодувати сім’ю, їм доводилося займатися виготовленням дерев’яного посуду, вичинкою шкір, які потім продавали в Чернігові, Мені та інших містах. Оскільки містечко було розташоване на поштовому тракті, населенню доводилося часто виділяти підводи, брати на постій чиновників, рекрутів.

Жителі Седнева довгий час не мали медичної допомоги. В 1710 році тут спалахнула епідемія чуми, внаслідок якої загинуло багато людей, а також худоби. Населення хворіло на туберкульоз, тиф, трахому, але лікарні в містечку не було до кінця XIX ст. Більшість селян, козаків не знали грамоти, лише наприкінці XIX ст. в Седневі відкрили земське училище.

В містечку жили чудові майстри, які славилися своїм умінням будувати. З допомогою їх у XVII ст. споруджено чотири дерев’яні та одну кам’яну церкви. Храм Благовіщення, збудований 1690 року, зберігся й досі. У ньому були зібрані прекрасні твори мистецтва: ікона «Тайна вечеря» — робота іспанського живописця XVII ст. X. Рібери, ряд ікон, виконаних італійським митцем XVII ст. К. Дольчі. Тоді ж збудовано кам’яницю Лизогубів. Вона також залишилася до наших днів і є цікавою архітектурною пам’яткою цивільного будівництва тих часів.

Історія Седнева пов’язана з іменем Т. Г. Шевченка. Як співробітник Київської археографічної комісії він їздив по Чернігівщині, неодноразово бував і в селі. В період з 1 по 13 квітня 1846 року поет жив у маєтку Лизогубів і написав картини «Коло Седнева», «В Седневі», «Чумаки серед могил», а також зробив ряд малюнків. За народними переказами, великий Кобзар намалював на вхідних дверях кам’яниці портрет козака-запорожця. В 1847 році (з початку березня по 3 квітня) Т. Г. Шевченко вдруге відвідав містечко й написав тут поему «Осика» («Відьма»), передмову до нового видання «Кобзаря», переписав в окремий зошит збірку «Три літа». У Седневі (в 1852—1856 рр.) бував український та російський художник Л. М. Жемчужников. Він намалював флігель і майстерню, де жив і працював Т. Г. Шевченко. В 1852 році містечко відвідав поет-байкар Л. І. Глібов. Досі тут зберігається альтанка Глібова.

Скасування кріпосного права не поліпшило економічного становища селян. 1861 року в містечку налічувалося 240 ревізьких душ. Седнівські селяни в основному були дворовими і тому звільнялися від кріпосної залежності без надання землі. Окремі з них одержали лише невеличкі присадибні ділянки. Так, 12 селянам поміщика В. Лизогуба виділено 27 десятин 1579 сажнів, за які вони мали сплатити 844 крб. 13 коп., 10 колишніх кріпаків Є. Лизогуба одержали 20 десятин і повинні були сплатити 470 крб. 13 коп., 4 селянам Є. Ханенка виділено 15 десятин, за які нараховано 404 крб. 40 коп. платежів. До оформлення викупу селяни залишалися тимчасовозобов’язаними і, як раніше, працювали на поміщиків. Крихітні наділи не могли прогодувати їх. Доводилося орендувати землю у заможних, йти в найми: жати за кожний п’ятий сніп, молотити за десятий. Багато селян, козаків продавали свої наділи й займалися ремеслом. Посилилося класове розшарування. Наприкінці XIX ст. у Седневі налічувалося 28 куркульських господарств, які мали 715 десятин землі. З’являлися багаті ремісники. Вони усе більше почали використовувати найману працю. Особливо великого поширення набувало шкіряне виробництво. На окремих чинбарнях працювало по З і більше чоловік і вироблялося продукції на суму 1000—3750 крб. Якщо в 60-і роки XIX ст. у Седневі було 10 чинбарень, то на початок XX ст. їх стало 562.

У 70-х роках XIX ст. в містечко проникають революційні народницькі ідеї. Тут переховувалися від переслідувань царської влади відомі народники А. І. Желябов, С. Л. Перовська, М. М. Колодкевич, бували В. А. Осінський, О. Д. Михайлов. Вони збиралися в будинку Д. А. Лизогуба — активного члена народницької організації «Земля і воля». У серпні 1879 року 29-річного Д. А. Лизогуба повісили в Одесі. У 1884 році в Петропавловській фортеці вмер М. М. Колодкевич.

Під час першої російської революції, в жовтні 1905 року, навколо Седнева палали пожежі, селяни руйнували поміщицькі економії. Через Седнів йшли каральні загони, які жорстоко придушили повстання селян. На хуторі Глібовці (селище Нове) було вбито 13 чоловік.

Серед населення містечка в цей час вели агітаційно-роз’яснювальну роботу члени Чернігівської соціал-демократичної організації. У дні ярмарків та базарів, коли в Седневі збиралося багато людей з навколишніх сіл, розповсюджувалися нелегальні газети, листівки, прокламації. В 1907 році селянин І. П. Курдюк був звинувачений у розповсюдженні революційної літератури і відданий під нагляд поліції. У роки столипінської реакції багато жителів потрапили до списків політично неблагонадійних. Посилився наступ на демократичні свободи. Так, Чернігівський губернатор у 1914 році заборонив святкувати в Седневі 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. У 1890 році в містечку налічувалося 2 тис. жителів, а побудована в 1899 році лікарня, яка обслуговувала також і прилеглі села, мала лише 4 ліжка. Наприкінці XIX ст. земство відкрило амбулаторію. Весь медичний персонал складався з лікаря, фельдшера, трьох санітарів.

Не кращим було становище і з освітою. У земському й двокласному міністерському училищах, відкритих у 1890 і 1902 рр., навчалося 120—150 дітей, переважно багатих міщан та куркулів. У 1907 році почав працювати народний будинок. Демократична молодь влаштовувала вистави, концерти, читання з чарівним ліхтарем. У зв’язку з 90-річчям з дня народження Т. Г. Шевченка в 1904 році на гроші, зібрані в населення, в парку споруджено пам’ятник великому Кобзареві. Це був один з перших пам’ятників поету-революціонеру на Україні.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4226
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2387 раз.
Подякували: 843 раз.
Стать: Жінка

Re: Седнів (Сновськ), смт, Чернігівський р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 28 червня 2019, 10:40

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІ
Своєю історією та чарівною природою містечко привертало увагу краєзнавців, істориків, художників. Відомий український письменник і етнограф Б. Д. Грінченко записав тут народну пісню «Дочка питає, де її доля». У 90-х роках у Седневі працював український художник О. Г. Сластіон.

Перша світова війна принесла седнівцям нові випробування. 60 жителів були мобілізовані в армію. Багато з них загинули на фронті та стали каліками. Скоротилися посівні площі, підвищилися ціни на сільськогосподарські продукти й товари широкого вжитку.

З поваленням самодержавства в лютому 1917 року в Седневі було ліквідовано царські органи влади, поліцію. Однак влада перейшла до ставлеників Тимчасового уряду, які обманювали народні маси, умовляли їх не вимагати розподілу поміщицьких земель, а чекати розв’язання цих питань до скликання Установчих зборів.

Трудящі містечка з радістю зустріли звістку про перемогу збройного повстання в Петрограді. Контрреволюційна Центральна рада намагалася не допустити перемоги трудящих на Україні. У січні 1918 року червоногвардійський загін Чернігівського повіту з допомогою Московського червоногвардійського загону визволили Седнів від військ Центральної ради. 20 січня на загальних зборах трудящих було обрано містечковий і волосний ревкоми які очолювали робітник Я. Ю. Пусь і селянин-бідняк І. П. Курдюк. У лютому відбулися вибори містечкової Ради й волосного виконкому, які одразу приступили до конфіскації поміщицьких маєтків і наділяли селян землею, худобою, сільськогосподарським інвентарем.

Дальшим соціалістичним перетворенням у містечку перешкодила окупація його (18 березня) кайзерівськими військами. Вони відібрали в селян землю, грабували й тероризували населення. Коли Чернігівський підпільний губком партії та губревком почали мобілізовувати трудящих на боротьбу з окупантами, седнівці створили партизанський загін, до якого увійшло 14 чоловік, зокрема І. Н. Курдюк, М. Г. Пусь, Ю. Ф. Кириченко, М. Л. Шевченко, М. Ф. Кириченко та ін. Незабаром седнівські партизани влилися до складу партизанського загону Чернігівського повіту. В грудні 1918 року він брав участь у збройному повстанні в Чернігові й визволенні в’язнів. Після краху німецької окупації на Україні Седнів зайняли петлюрівці. Наприкінці грудня 1918 року партизани напали на петлюрівський гарнізон і завдали йому великих втрат. На початку січня 1919 року з боку Городні почав наступ на Чернігів Богунський полк під командуванням М. О. Щорса. Поблизу Седнева відбувся бій, в якому богунці 10 січня наголову розбили петлюрівський загін і визволили містечко.

Обраний у середині січня ревком розподіляв конфісковану в поміщиків і куркулів землю, подавав допомогу найбіднішому населенню в придбанні сільськогосподарського інвентаря та продовольчих товарів. У квітні 1919 року седнівці зібрали значну кількість полотна та сукна для Червоної Армії, за що дістали подяку від повітового військкомату. Контрреволюційні елементи не мирилися з перемогою трудящих мас і готувалися до виступу проти Радянської влади. У квітні чекісти викрили і знешкодили змовників.

У жовтні 1913 року біля Седнева відбулися запеклі бої Червоної Армії проти денікінців. Виняткову хоробрість під час оборони містечка виявили начальник бойової дільниці Янушевський, командир кулеметного взводу Мавренко, командир батареї Грешников, спостережник Слободенюк та інші воїни 24-ї окремої стрілецької

бригади. Лише ціною значних втрат 15 жовтня білогвардійцям вдалося захопити Седнів. Почалися грабунки й погроми. Денікінці на очах в усього населення зарубали голову Городнянського ревкому X. А. Черноуса й секретаря Івашківського комбіду Велігорського. Але білогвардійці господарювали в містечку лише 19 днів. Частини 12-ї армії 4 листопада визволили його. Одразу відновив свою діяльність волосний ревком, 12 листопада — містечковий. Розпочалося навчання в трьох початкових школах, де налічувалося 264 школярі й 10 учителів. У березні 1920 року в містечку створено партійний осередок, а в травні — волпартком, який об’єднував спочатку 2, а згодом 6 осередків. У 1921 році в Седнівському партосередку налічувалося 13 комуністів. В 1920 році створений комсомольський осередок. У липні цього ж року найбідніше селянство об’єдналося в комітет незаможних селян.

Ревком, а з липня 1920 року волвиконком, КНС під керівництвом партійної організації приступили до аграрних перетворень. У результаті конфіскації поміщицької та лишків куркульської землі, селяни додатково одержали в своє користування 450 десятин угідь. Земельна комісія наділяла бідняків також сільськогосподарським знаряддям та іншим майном, конфіскованим у куркулів. Так, сім’я І. Т. Прожиги одержала близько 6 десятин землі, хату, хлів; М. Г. Пуся — 4,5 десятини, хату, хлів; М. Ф. Кириченка — 3,25 десятини і півбудинка. Поміщицькі сади передано 8 трудовим артілям, організованим у 1920 році.

З початку відбудовного періоду волвиконком взяв на облік в Седневі 56 чинбарень, 4 кузні, 6 водяних і один вітряний млини та сукновальню. З їх власників було стягнуто податок в сумі 300 тис. крб., які використали на ремонт шкіл, лікарні тощо. У січні 1921 року почало діяти споживче товариство. Воно відіграло велику роль у постачанні населення товарами й у боротьбі з спекулянтами.

З ліквідацією повітів, волостей і утворенням районів та округів у березні 1923 року Седнів увійшов до Бобровицького району Чернігівського округу.

1924 року в селі жило 2222 чоловіка. Після першого волосного з’їзду жіночих делегаток, що відбувся 30 грудня 1920 року, значно пожвавилася діяльність жінок-акти-вісток, які систематично проводили жіночі збори, вели культурно-масову роботу серед селянок. Велику активність виявляли вони в 1921—1922 рр., коли населення збирало продукти й кошти на допомогу голодуючим Поволжя. У лютому 1922 року до Седнева прибуло 30 дітей з Саратовської та інших губерній РРФСР. Жінки-активісти взяли на себе турботу про їх влаштування. З 10 но 18 червня з ініціативи делегаток проводився тиждень голодної дитини.

Сільська Рада приділяла значну увагу організації охорони здоров’я трудящих. Вже в перші післявоєнні роки почали працювати лікарня й амбулаторія. В 1925 році у них налічувалося 6 чоловік медперсоналу. В селі відкрили лазню, проводилася санітарно-профілактична робота серед населення. Дальшого розвитку набула народна освіта. Початкові школи в 1920 році були реорганізовані в семирічну. На кінець відбудовного періоду в ній навчалося 257 дітей. З перших днів Радянської влади велася робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослих. У 1924 році в селі засновано школу лікнепу з тримісячним строком навчання, в 1925 році створена шестимісячна школа малописьменних.

Центром культурно-масової роботи став народний будинок, де з січня 1920 року працювали драматичний, музичний і танцювальний гуртки, історико-краєзнавчий музей (до 1933 року) та бібліотека.

Дальше поліпшення свого життя трудове селянство бачило в реалізації ленінського кооперативного плану. У липні 1928 року було створено ТСОЗ. Він об’єднував 14 господарств, у користуванні яких було 79 десятин землі. Сільська Рада, КНС систематично допомагали колективістам, сім’ям червоноармійців у проведенні посівної кампанії. їм було видано 173 пуди гречки, 173 — вики, 48 пудів гороху. Значну роль у пропаганді досягнень колективної праці відіграли сільськогосподарські виставки. На одній з них 14—15 вересня 1928 року у Седневі демонстрували свої здобутки господарства двох районів — Бобровицького й Березнянського. 1929 року на базі ТСОЗу було створено сільськогосподарську артіль ім. Т. Г. Шевченка, яка об’єднувала 40 господарств і мала в користуванні 145 га землі. В 1930 році організовано ще два колгоспи — «Більшовик» та «Червоні лани». Партійна й комсомольська організації розгорнули роботу серед населення під лозунгом: «Жодного бідняка та середняка — поза колгоспом!». Уже в 1932 році всі 376 селянських господарств були колективізовані. Артілі мали в своєму користуванні 1008 га сільськогосподарських угідь. У наступні роки відбувалося їх економічне зміцнення. Будувалися тваринницькі приміщення, збільшувалася кількість худоби. На полях колгоспів працювали трактори Бобровицької МТС.

Сільрада, партійна організація проявляли постійне піклування про побут трудівників села. Лікарня у 1928 році була переведена в нове приміщення, на обладнання якого Чернігівський окрздороввідділ асигнував 2 тис. крб. Через два роки кількість ліжок у ній зросла до 10, відкрито пологове відділення. В 1936 році відкрито жіночу консультацію, молочну кухню, дитячі ясла на 25 місць, аптеку. Ще через два роки лікарню розширено до 35 ліжок. У ній працювало 15 чоловік медперсоналу, в т. ч. 4 лікарі. Почали діяти два колгоспні пологові будинки, З фельдшерські пункти.

Постійно збільшувалася кількість учнів у семирічній школі. 1930 року їх налічувалося 351. Через рік семирічка була перетворена на десятирічку. Напередодні війни в ній навчалося 500 учнів і працювало 30 учителів. Продовжувалася робота щодо ліквідації малописьменності серед дорослих. До 1935 року в Седневі діяло дві школи лікнепу. 1934 року відкрито районну сільськогосподарську школу, яка готувала завідуючих фермами, рахівників та інших спеціалістів для колгоспів.

У сільському клубі систематично організовувалися вистави, читалися лекції, з березня 1929 року демонструвалися кінофільми. Значно збільшилася кількість читачів бібліотеки, книжковий фонд якої напередодні війни становив понад 4 тис. томів. Широко відзначалися у селі шевченківські ювілеї. У березні 1939 року на урочисте засідання сільради, присвячене 125-річчю з дня народження великого Кобзаря, прийшли сотні трудящих. У бібліотеці, школі були проведені літературні шевченківські вечори. До Седнева влітку часто приїжджали екскурсанти з багатьох міст і сіл області й республіки, щоб полюбуватися його чудовими краєвидами, історичними пам’ятними місцями.

Мирна праця й радісне життя радянських людей було перерване навалою фашистських орд. 29 серпня 1941 року гітлерівські окупанти захопили село. Вони розгромили колгоспні приміщення, зруйнували лікарню, пам’ятник Т. Г. Шевченку, середню школу перетворили в конюшню. 50 чоловік окупанти відправили в німецьке рабство, у 93 родин відібрали худобу, майно. Збитки, заподіяні фашистами, становили близько 3,5 млн. карбованців.

Під час переможного наступу Червоної Армії 20 вересня 1943 року в районі Седнева відбувалися жорстокі бої з окупантами. 7-й гвардійський кавалерійський корпус 61-ї армії Центрального фронту оволодів Седневом. 9-й гвардійський стрілецький корпус, форсувавши річку, вийшов на шосе Седнів—Чернігів—Борки. 234-й та 237-й стрілецькі полки 76-ї гвардійської стрілецької дивізії вели запеклі бої з ворогом північніше села. Однак гітлерівці, стягнувши сили, перейшли в контратаку й на деякий час захопили Седнів. Бої не вщухали протягом усього дня. Відбивши всі атаки ворога, 21 вересня 56-й і 52-й полки 14-ї дивізії 7-го гвардійського корпусу визволили Седнів від окупантів. За виявлений героїзм в боях за село 29 чоловік було нагороджено орденами й медалями. Серед них воїни різних національностей: українці С. В. Мойсеєнко, А. В. Підгорний, росіяни В. І. Яблоков, В. М. Боков, татарин Умаркомра Санжанов, казах Акан Курманов, узбек Мустакім Мурадов, туркмен Паши Сеймамедов та інші.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4226
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2387 раз.
Подякували: 843 раз.
Стать: Жінка

Re: Седнів (Сновськ), смт, Чернігівський р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 28 червня 2019, 10:41

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІІ
У боях за село полягли смертю хоробрих 96 чоловік. 1970 року на їх честь споруджено пам’ятник. У рядах Червоної Армії билося з ворогом 456 седнівців, 350 з них нагороджені орденами й медалями. Особливо відзначився П. І. Лишафай. Батальйон, яким він командував, прорвав глибоко ешеловану оборону гітлерівців на півдні від Варшави і цим самим забезпечив для всієї армії успішне переслідування відступаючого ворога. П. І. Лишафаю було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За самовіддану працю в роки війни начальник Седнівської лінійно-технічної дільниці зв’язку К. М. Молочко удостоєний ордена Леніна. 168 воїнів-односельців віддали своє життя за Радянську Вітчизну.

Трудящі Седнева нічого не шкодували для перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Наприкінці 1943 року седнівці зібрали близько 38 тис. крб. на будівництво танкової колони. Одразу після визволення села відновили свою роботу всі колгоспи. Хлібороби переборювали багато труднощів. В артілях не вистачало робочої худоби, сільськогосподарських машин. У господарствах налічувалося лише 46 плугів і 25 борін. В 1944 році, щоб засіяти поля, колгоспники з дому приносили насіння.

Сільрада, головою якої був комуніст інвалід Великої Вітчизняної війни Ю. Ф. Кириченко, у 1943—1945 рр. розгорнула значну роботу, спрямовану на впорядкування села. Було відбудовано приміщення лікарні, середньої школи, клубу, лазні, які вже в 1943 році почали діяти, проведено ремонт колодязів, розпочато будівництво водопроводу. За успіхи, досягнуті у відбудові населеного пункту, сільрада була нагороджена грамотою облвиконкому. У ці ж роки почали працювати два магазини, сільське споживче товариство побудувало хлібопекарню, чайну.

В грудні 1945 року відновила свою діяльність територіальна партійна організація, в якій налічувалося 8 комуністів. У 1947 році були створені первинні парт-організації в колгоспах. Вони приділяли велику увагу зміцненню трудової дисципліни хліборобів, організації їх праці, підвищенню агротехніки землеробства. Це позитивно позначилося на результатах роботи артілей. Уже через два роки урожайність зернових культур з гектара у колгоспі «Червоні лани» підвищилася більш як на 6 цнт, у колгоспі ім. Шевченка — на 3 цнт. В 1950 році три артілі об’єдналися в колгосп ім. Шевченка. За ним було закріплено 1476 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1182 га орної землі. На тваринницьких фермах налічувалося 287 голів великої рогатої худоби, 287 свиней, 72 овець. Уже в наступному році доходи господарства зросли на 95 тис. карбованців.

З допомогою держави, яка за період 1943—1950 рр. виділила на відбудову Седнева 174 тис. крб., багато будівельних матеріалів село з кожним роком ставало красивішим. На кінець 1950 року було завершено будівництво водопроводу, колгоспники спорудили за сім післявоєнних років 154 будинки. Постійні комісії сільради — благоустрою й охорони здоров’я трудящих — значну увагу приділяли озелененню села й упорядкуванню парку. Лише в 1949 році посаджено близько 9 тис. декоративних дерев. Розширилася торговельна мережа. Того ж року відкрито книжковий магазин. Поліпшилося медичне обслуговування трудящих. 1950 року в нове приміщення перейшла лікарня. У ній налічувалося 30 ліжок і працювало 5 лікарів та 12 медсестер і фельдшерів. У середній школі було 254 учні, яких навчало 16 учителів. Діяла також районна школа тваринників. Культурно-масову роботу серед населення проводив клуб. Тут працювали гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми, відбувалися вечори відпочинку, цікаві зустрічі з учасниками Великої Вітчизняної війни, передовиками колгоспного виробництва. У сільській бібліотеці організовувалися літературні диспути, виставки книг, читацькі конференції.

Велике значення для економіки колгоспу мало будівництво на річці Снові гідроелектростанції потужністю 253 квт. З допомогою трудящих братніх республік, зокрема Ленінграда, Москви, Ташкента, Архангельська, які надіслали устаткування, кабель, будматеріали, в 1953 році вона стала до ладу й повністю забезпечила потреби Седнева та навколишніх сіл в електроенергії. В 1957 році колгосп ім. Шевченка подолав відставання й зміцнив свою економічну базу. Колгоспники зібрали з гектара по 10 цнт зернових та по 95 цнт картоплі й одержали на трудодень по 1 кг зерна та по 4 крб. 50 коп. За успіхи, досягнуті в сільськогосподарському виробництві, голова артілі комуніст-тридцятитисячник О. Р. Бушнєв був нагороджений орденом «Знак Пошани». Цього ж року колгосп ім. Шевченка об’єднався з радгоспом ім. Чкалова селища Нового й став другим його відділком.

1970 року в користуванні радгоспу було 5390 га землі, в т. ч. 3600 га орної. Він мав 1908 голів великої рогатої худоби, 876 голів свиней. У господарстві налічувалося 64 трактори, 13 комбайнів, 53 автомашини та багато іншої техніки. Тут працюють дві механічні майстерні, млин. У радгоспі — 706 робітників, у т. ч. 78 спеціалістів з вищою й середньою освітою. Постійно зміцнюється економіка радгоспу. За роки восьмої п’ятирічки його прибутки зросли в 3,6 раза, урожайність зернових культур підвищилася на 5,4 цнт, картоплі на 88 цнт. У ленінському ювілейному (1970) році прибуток господарства становив 780 тис. крб., урожайність зернових — 22,4 цнт, картоплі — 202 цнт з гектара. В останньому році восьмої п’ятирічки тут надоєно на корову 2882 кг молока.

За високі виробничі показники 35 робітників радгоспу відзначено орденами й медалями, у т. ч. його директор О. Р. Бушнєв в 1966 році удостоєний ордена Леніна, а в 1971 році — ордена Трудового Червоного Прапора. Орденом Леніна нагороджено ланкову Г. В. Стрик, орденом Жовтневої Революції — керуючого Седнівським відділком радгоспу Ф. В. Онищенка.

В 1963 році в Седневі створено Чернігівську дослідну станцію картоплі. Її колектив провів значну роботу щодо вивчення й виведення кращих сортів картоплі для Полісся і Лісостепу України. Заслужений агроном УРСР Я. І. Прошко з групою селекціонерів вивели тут новий високоврожайний сорт картоплі — седнівський рожевий, який відзначається підвищеним вмістом крохмалю і стійкістю проти ураження фітофторою. Свої досліди станція проводить на полях радгоспу, тут же випробовує виведені нею нові сорти картоплі перед рекомендацією їх для масового вирощування. Седнівські картоплярі своїм досвідом діляться з білоруськими колегами. За досягнуті успіхи в селекційній роботі агроном Я. І. Прошко та тракторист П. П. Майборода 1971 року нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.

Швидкими темпами ведеться житлове будівництво. За 1960—1970 рр. для працівників радгоспу збудовано 7 двоповерхових і 25 одноповерхових будинків. Усього в Седневі зараз налічується 491 будинок. 112 сімей користуються газобалонними установками, 830 мають радіоприймачі й радіоли, 166 — телевізори, у багатьох—пральні машини, холодильники. Щасливим життям живуть седнівці. Взяти хоча б сім’ю А. У. Коваленко. У 1933 році ЇЇ чоловіка вбили куркулі. Жінка залишилася з сімома дітьми. З допомогою держави, колгоспу вдова виростила й виховала своїх синів і дочок: Антон закінчив Московську військову медичну академію, Іван — Ніжинський педінститут, Олександр — Чернігівський учительський інститут, Клава й Одарка також здобули вищу освіту і вчителюють.

1969 року Седнів було віднесено до категорії селищ міського типу. Жителі його користуються послугами майстерні побутового обслуговування, перукарні, лазні. Працює пошта, телеграф, автоматична телефонна станція, ощадна каса. У селищі є хлібопекарня, цех безалкогольних напоїв. Населення купує продовольчі й промислові товари в п’яти магазинах, є також книжковий магазин, працює чайна.

Зросла мережа лікувальних закладів. 1957 року розширено лікарню до 50 ліжок. У ній добре обладнані новітньою апаратурою хірургічне, терапевтичне й пологове відділення, амбулаторія та фізкабінет, які обслуговують 74 медпрацівники, в т. ч. 12 лікарів. Цього ж року відкрито обласний кістково-туберкульозний санаторій на 150 місць. З 1963 року його передано районному відділу охорони здоров’я. У селищі є аптека, дитячі ясла.

Створені всі умови для освіти й виховання підростаючого покоління. В середній школі в 1971/72 навчальному році налічувалося 458 учнів і 32 учителі. За багаторічну сумлінну працю вчительку О. А. Стратілат нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, Н. Ф. Мглинцеву присвоєно звання заслуженого учителя УРСР.

Зросла кількість культурно-освітніх закладів. У 1971 році працювали широкоекранний кінотеатр, два клуби, 5 бібліотек, книжковий фонд яких становить 26 тис. томів. Перед трудящими часто виступають з лекціями й доповідями члени лекторської групи товариства «Знання», у якій налічується понад 20 чоловік. 14 липня 1957 року в Седневі відкрито пам’ятник Т. Г. Шевченку роботи уродженця селища скульптора Г. В. Бистревського.

Чарівна природа, мальовничі береги річки Снові, чудовий пляж площею 2,5 га влітку приваблюють сюди сотні трудящих. У 1964 році тут відкрито будинок творчості Спілки художників УРСР, у якому щомісячно відпочиває близько 50, а в літній період — до 170 чоловік. Поблизу розташовані також піонерські табори Чернігівської фабрики первинної обробки вовни ім. Петровського та комбінату хімічного волокна. У Седневі проводилися зйомки кінофільмів «Григорій Сковорода», «Вій».

Значний вклад в успіхи, досягнуті трудящими Седнева за роки Радянської влади, внесли комуністи. 1972 року в 8 первинних партійних організаціях налічувалося 105 комуністів. У чотирьох комсомольських організаціях — 200 членів ВЛКСМ. Вони завжди ведуть перед на виробництві, є ініціаторами добрих справ у житті селища. Велику роботу проводить селищна Рада. В її складі 35 депутатів. Серед них 20 робітників, 15 службовців, 18 комуністів, 7 комсомольців, 16 жінок.

Широко розгорнувши соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, трудящі Седнева добиваються все нових і нових успіхів у господарському й культурному житті, впевненою ходою йдуть уперед, до комунізму.

Д. Ю. КИСІЛЬ, Л. Я. РЕДАКОВА
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера С

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], nfs79, Titova, ukrgenealogy