СКАЛАТ, місто, Підволочиський р-н, Тернопільська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

СКАЛАТ, місто, Підволочиський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

СКАЛАТ — місто Підволочиського р-ну Тернопільської області. Розташов. на лівому березі р. Гнила (прит. Збруча, бас. Дністра). Населення 4 тис. осіб (2006).

Село С. у Теребовлянському пов. Галицької землі Руського воєводства відоме з 1512 (за ін. даними, із 1564). Бл. 1600 власники села магнати Сененські заснували замок і місто на магдебурзькому праві. Назва міста Дембно (за гербом засновників) не прижилася. Протягом 17—18 ст. С. змінив багатьох власників, один з яких, К.Вихровський, 1630 перебудував замок. 1648, 1649 і 1651 С. захоплювали козацько-повстанські загони, а 1672 і 1675 — осман. війська. Під час воєнних дій замок був зруйнований. Із 1772 С. — у складі володінь австрійс. Габсбургів (із 1867 — Австро-Угорщина). 1810—15 належав Рос. імперії (у складі Терноп. округу). Із 1867 — центр повіту. 1897 С. був сполучений залізницею з Тернополем. Із серпня 1914 до липня 1917 окупований рос. військами. Із середини листопада 1918 до середини липня 1919 — під владою Західноукраїнської Народної Республіки. Із середини липня 1919 — під владою Польщі (у складі Терноп. воєводства). Із вересня 1939 — у складі УРСР (із січня 1940 до 1962 — центр району). Із 7 липня 1941 до 22 березня 1944 окупований гітлерівцями, входив до складу Генеральної губернії.

Пам’ятка арх-ри: замок (17—19 ст.).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: СКАЛАТ, місто, Підволочиський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Ска́лат — місто районного значення у Тернопільській області, другий за величиною населений пункт у Підволочиському районі. В підпорядкування Скалатської міської ради входять м. Скалат і село Поплави. Місто розташоване за 30 км від обласного центру. Назва міста походить від слова «скеля».
Від вересня 2015 року — центр Скалатської міської громади.
Історична довідка
Давні скалатські поселенці знайшли притулок на березі річки Гнила (правої притоки Збруча) поблизу трьох скель, які відносяться до Подільських Товтрів — унікальних творів молюсків близько 15 мільйонів років тому, які мають неповторний рослинний і тваринний світ.
Скалатчина входила до складу Галицько-Волинського князівства Київської Русі, а з середини XIV століття до майже середини другої половини ХVIII століття перебувала під польською владою. Більш ранні свідоцтва про територію невідомі, але в цілому вона поділяла долю інших частин Східної Галичини.
Перша згадка про Скалат як село зустрічається в письмових джерелах, датованих 1512 роком, коли він входив до Теребовлянського повіту Руського воєводства. На межі XVI—XVII століть від короля Сигізмунда ІІІ Вази містечко одержало магдебурзьке право і у 1600 р. і вже почало вважатися самоврядним містом. Міське управління самостійно встановлювало початок виборів і функції самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. В органи самоврядування вибиралися ті, хто мав бодай якусь власність у місті. Історичні нариси свідчать, що Скалат був не дуже багатим населеним пунктом, хоча Магдебурзьке право дуже високо цінувалося в ті часи і надавалося відносно великим містам (1356 — Львів, в 1374 — Кам'янець-Подільський, 1497 — Київ), і обмежувало, таким чином, втручання з боку королів чи княжих чиновників. З часом це зробило Скалат вельми заможним містом. 1602 року в місті діяв магістрат, існувала ратуша. Незважаючи на певний розвиток ремесел, основним заняттям населення було землеробство. Станом на 1628 рік місту належало сім ланів землі.
Власниками Скалата за часів Речі Посполитої були шляхтичі Калиновські гербу калинова, згодом — Тарли, а наприкінці XVIII століття — Понятовські гербу «Цьолек». У 1766 р. права міста на магдебурію були підтверджені грамотою короля Польщі Станіслава-Августа Понятовського.
Великого лиха жителям Скалата завдавали часті напади турецько-татарських орд, регулярного війська Оттоманської Порти. 1675 року війська паші Ібрагіма Шишмана вщент зруйнували місто. Тоді фортецю міста намагалися взяти також, але безуспішно, коронні війська під командуванням короля Яна ІІІ Собеського.
1734 року за ініціативою Анни Каліновської з Лянцкоронських було засновано шпиталь для кількох убогих в місті.
1772 року з Першим поділом Речі Посполитої, Скалат, як і Галичина, підпав під владу монархії Габсбургів, і його було зараховано до Тернопільської округи.
За даними польського географа Куропатніцького, останній власник маєтку в місті за австрійських часів постійно проживав в ІталіЇ, продав його ізраеліту Свесскінду Розенштоку, сини якого були власниками маєтку на момент написання статті про місто в «Географічному словнику Королівства Польського…».
З 1867 р. він став повітовим містом.
Це позитивно вплинуло на економічний розвиток міста, на збільшення кількості населення. У 1897 році через Скалат пройшла залізниця Тернопіль — Гримайлів. Розвиток економіки зумовив зростання кількості населення. Якщо у 1866 році населення міста становило 4247 осіб, то у 1910 — 6228.
Протягом 1940—1962 років Скалат був адміністративним центром Скалатського району.
Герб міста досить простий, але з цікавою символікою: на срібному тлі — блакитна восьмикутна зірка. Він зафіксований на міській печатці 1785 з написом «SIGILLUM CIVITATIS SKALAT». Майже аналогічне зображення восьмикутної зірки міститься на польському шляхетському гербі чеського походження «Штернберг», який відрізняється від герба Скалата тільки кольором (золота зірка на блакитному фоні). Проте зв'язок цього герба з історією Скалата залишається невідомою.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: СКАЛАТ, місто, Підволочиський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Скалат — місто районного підпорядкування, центр міської Ради. Розташований на березі річки Гнилої, правої притоки Збруча, за 20 км від районного центру. Залізнична станція на лінії Тернопіль—Гримайлів. Населення 4262 чоловіка. Міській Раді підпорядковані села Криве і Поплави.

Перші згадки про Скалат зустрічаються в письмових джерелах, датованих 1564 роком, коли він входив до Теребовлянського повіту Руського воєводства. У 1600 році Скалат вже вважався містом.

Основним заняттям населення було землеробство. 1628 року місту належало сім ланів землі. Селяни-кріпаки мусили відробляти на користь феодала 3—4 дні панщини на тиждень від півланового господарства. Крім того, сплачувався грошовий чинш, а також податок натурою.

Населення Скалата зазнавало жорстокого економічного і національного гноблення з боку польської шляхти. Незадоволення трудового люду переростало у відкриті виступи проти експлуататорів. Так, 1602 року «робітні» люди — Лукаш та його помічники Андрій і Матвій вночі підпалили загороду і ратушу. За це їх ув’язнили. 1630 року власники міста спорудили замок. 1632 року засновано римсько-католицьку парафію.

Селяни і міщани Скалата взяли активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. На початку вересня 1648 року великий загін повстанців за активною підтримкою місцевого населення оволодів Скалатським замком. Селявсько-козацькі війська вступали до міста в 1649 і 1651 роках. В ході боїв замок було зруйновано.

В другій половині XVII ст. становище трудового населення Скалата, який залишився під владою польсько-шляхетського уряду, значно погіршилося. Зросла панщина. Посилилася залежність міщан від феодала, зокрема обмежувалися їхні права на торгівлю. Поступово місто перетворювалося на придаток фільварку, що негативно відбивалося на його розвиткові.
Великого лиха завдавали жителям часті напади турецько-татарських орд. 1672 року вони зруйнували Скалат. Місто зазнавало збитків і від наскоків військових загонів феодалів. Так, 1687 року населення пограбував загін власника сусідніх маєтків Баворовського, який забрав зерна і сіна на суму 500 злотих. Напади повторювалися в 1714, а також в 1716 році, коли місту завдали збитків на 7,5 тис. злотих. Жорстоким експлуататором трудящих виступала католицька церква. 1728 року жителі на знак протесту розкопали греблі ставу, що належав костьолові. З 30-х років XVIII ст. дещо пожвавилося економічне життя міста. Зросла кількість населення. Почали працювати млин, кілька торговельних закладів.

У 1772 році Скалат підпав під владу Австрії. За «Йосифинською метрикою» 1786 року поміщикові належав 2251 морг орної землі, 8 моргів городу, 624 морги лук і пасовиськ, 24 — ставу і 720 — лісу. Ще два місцеві пани мали 160 моргів орної землі, 9 моргів лук і городів. У селянському користуванні було 1146 моргів орної землі, 426 моргів лук і пасовиськ.

Скалат у складі Тернопільського краю 1810 року перейшов до Росії. Російський уряд знизив податки, зменшив панщину. В 1815 році, коли Тернопільщина знову потрапила під владу Австрії, було відновлено старі порядки.

В 1817 році засновано фабрику для переробки тютюну. З ростом товаризації поміщицького господарства посилився процес захоплення поміщиком селянських земель. Наділи відбиралися після смерті господаря і в родин рекрутів під тим приводом, що нікому відбувати панщину. В селян часто забирали кращі землі, відводячи їм гірші. У Скалатській домінії за рахунок селянських земель у середині XIX ст. було створено два нові фільварки площею 1600 моргів.

Після скасування кріпосного права в Галичині 1848 року селяни були позбавлені права користуватися лісами, пасовиськами, луками, які залишилися у власності поміщика. Колишні кріпаки повинні були відшкодувати на користь поміщика 20-кратну вартість усіх річних кріпосних повинностей. Сума цих платежів власникам Скалата графам Понятовським становила 16,5 тис. флоринів.

Основна частина населення займалася землеробством. Селяни обробляли 2207 моргів землі. Власники фільварку мали 1459 моргів. У фільварку працювало близько 200 найманих робітників, більшість селянських господарств залишилася в залежності від поміщика. Селяни змушені були відробляти за користування луками, пасовиськами, лісами, а також за борги. В Скалаті за випас однієї голови худоби селянин мусив відбути 12 річних піших днів або 3 тяглі. На початку 80-х років у місті працювало 180 ремісників.

У 1897 році Скалат зв’язали залізницею з Тернополем. Де сприяло дальшому розвиткові міста. Наприкінці XIX — на початку XX ст. почали діяти нові підприємства — винокурний, пивоварний, цегельний, гіпсовий заводи, водяний і паровий млини. Розвиток економіки зумовив зростання кількості населення. Якщо 1866 року населення міста становило 4247 чоловік, то 1910 — 6228.

Тяжке економічне становище, політичне й національне безправ’я викликали піднесення революційної боротьби трудящих. Улітку 1902 року хвиля страйкового руху охопила весь Скалатський повіт. 25 сільськогосподарських робітників Скалата взяли участь в аграрному страйку. Вони вимагали збільшення заробітної плати, скорочення робочого дня, права користуватися поміщицькими лісами, луками, пасовиськами. У вересні на боротьбу піднялися робітники ‘швейних підприємств. Незабаром страйк поширився не лише на Скалат, але й на навколишні села. 25 липня галицький намісник доповідав про страйк прем’єр-міністрові Австро-Угорщини, зазначивши, що селяни відмовляються працювати на жнивах, не допускають до роботи штрейкбрехерів.

Австрійський уряд за допомогою зброї та судового терору розправився з учасниками селянського руху 1902 року. Активну участь у придушенні виступів взяли католицька й уніатська церкви. Ксьондзи й попи закликали до припинення боротьби, загрожуючи селянам усіма карами божими. В Скалаті ксьондз говорив з амвона, що той s селян, хто не вийде на роботу до поміщика, обов’язково потрапить у пекло.

Дальшого розмаху боротьба трудящих Скалата набула під впливом першої російської революції 1905—1907 рр. Збираючись на численні віча, селяни вимагали підвищення плати за роботу на поміщицьких землях, скасування шляхових повинностей, введення загального виборчого права, свободи слова. Староста Скалатського повіту дістав наказ посилити репресії, виселити всіх підозрілих осіб, насамперед переселенців з-за Збруча. Але всі ці заходи не дали бажаних наслідків, боротьба тривала. В квітні 1906 року в місті відбувся великий селянський страйк під лозунгом «Ми підемо в Галичині російським шляхом!».

З 1867 року Скалат став повітовим центром. Місто залишалося занедбаним, брудним. Небруковані вулиці в негоду потопали в багнюці, влітку вкривалися пилом. Лише кілька з 563 будинків були зведені з каменю, решта — це звичайні селянські хати з глини, під солом’яними стріхами. В багатьох з них тулилося по кілька родин. У 1896 році в місті сталася велика пожежа, під час якої згоріло багато будинків.

В місті діяла лікарня на 40 ліжок, практикувало 4 приватні лікарі та 4 акушерки, була аптека. Але через високу вартість лікування до них зверталася головним чином заможна частина населення. Біднота Скалата та багатьох навколишніх сіл «лікувалася» в знахарів і шептух.

В навчальних закладах викладання велося польською мовою. 1829 року організовано чотирикласну чоловічу школу. В 1901 році її реорганізували, створивши дві п’ятикласні — чоловічу й жіночу (з 1910 — шестикласні) школи. 1901 року відкрито приватну реальну гімназію, її відвідувало понад 100 учнів. У навчальних закладах училися переважно діти з заможних родин. Біднота не те що вчити, ледве прогодувати своїх дітей могла. Тому не дивно, що 1910 року 45,6 проц. населення було неписьменним.

Незважаючи на несприятливі умови, розвивалася народна культура, зокрема прикладне мистецтво. Скалат славився своїми гончарними виробами і художньою керамікою. Високі глечики з вузькими шийками, бочілки, глеки з широкими розхилами, куманці, миски, свічники, дитячі іграшки виконувалися з великою майстерністю.

В перші дні після початку імперіалістичної війни понад 300 чоловіків — жителів Скалата було мобілізовано до австро-угорської армії. 6 серпня 1914 року до міста вступили частини 11-ї російської армії. Тут розмістилися штаби 419-ї Подільської та 430-ї Полтавської піхотних дружин, 16-а й 18-а робочі роти, конвойна команда, 130-й, 239-й, 240-й польові запасні госпіталі, евакопункт. Російська адміністрація призначила новий склад суду, але керувався він австрійськими законами. Лишилася без змін і податкова політика, за якою населення міста платило 8 прямих і декілька непрямих податків.

Під час війни місто довгий час перебувало в тилу російської армії. Тому тут зосередилося багато переселенців з населених пунктів, які опинились у прифронтовій смузі. Якщо наприкінці 1914 року в Скалаті проживало 5,6 тис. жителів, то в квітні 1916 — 7500. В середині липня 1917 року фронт знову наблизився до міста, незабаром його захопили австро-угорські війська.

Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції й революційні перетворення в Росії трудящі Скалата дізналися від місцевих жителів — солдатів австрійської армії, які поверталися з російського полону. Вони розповідали, що в Росії влада перейшла до трудящих, селян безплатно наділяють землею. Надією сповнилися серця скалатської бідноти. Але сподіванням їхнім у той час не довелося здійснитися: після розпаду Австро-Угорської імперії, з середини листопада 1918 року до середини липня 1919 року Скалат підпав під владу буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР, антинародна політика якого викликала гостре незадоволення і протест трудящих міста. В травні 1919 року, коли Червона Армія наблизилася до Збруча, боротьба в місті особливо загострилася. Трудящі з нетерпінням чекали приходу Червоної Армії, готувалися до збройного виступу. «Уряд» ЗУНР оголосив у місті стан облоги, жорстоко переслідував тих, хто висловлював невдоволення його політикою.

В середині липня 1919 року Скалат окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. Протягом року загарбники тероризували населення, грабували його, придушували найменші прояви невдоволення, протесту. Всі ці заходи не могли припинити боротьбу трудящих, яка набирала все більшої сили. В жовтні 1919 року революційний рух охопив увесь Скалатський повіт.

В кінці липня наступного року червоноармійські частини 60-ї дивізії 14-ї армії, форсувавши Збруч, визволили Скалат від польських окупантів. Радянську владу в місті встановлено на початку серпня 1920 року. Розгорнув роботу повітовий ревком, головою якого став місцевий бідняк К. Матковський. Невдовзі було створено повітовий партійний комітет.

Ревком та повітпартком КПСГ провели велику роботу щодо здійснення декретів Галревкому, налагодження господарського життя в місті й повіті, встановленню революційного порядку. На основі декрету Галревкому від 1 серпня 1920 року в повіті проведено конфіскацію поміщицьких і церковних земель, почався розподіл їх серед безземельного та малоземельного селянства. В повіті виникло дві сільськогосподарські комуни. 18 серпня 1920 року в Скалаті організовано спілку молоді в складі 7 членів і 15 кандидатів. Комсомольці були в числі перших серед молоді повіту, яка в ті серпневі дні добровільно вступала до лав Червоної Армії. Вітання армії-визволительці надіслали учасники повітової конференції селян, яка проходила в серпні за участю 130 делегатів — представників 60 населених пунктів повіту. На повітовому з’їзді вчителів, який відбувся 19 серпня, створено вчительську спілку.

Але радянське будівництво було на довгий час перерване окупацією міста у вересні 1920 року буржуазно-поміщицькою Польщею. В час окупації Скалат залишався порівняно невеликим містом з слаборозвинутою промисловістю. 1930 року в ньому жило 5,9 тис. чоловік. Діяло 3 цегельні, млин, друкарня, три . пекарні, цех безалкогольних напоїв. У них працювала зовсім незначна кількість робітників. Знайти роботу було дуже тяжко. Загін безробітних до того ж поповнювався розореними селянами навколишніх сіл. У грудні 1934 року в Скалаті зареєстрували 305 безробітних.

Населення Скалата й багатьох навколишніх сіл обслуговувала невелика лікарня, діяла аптека. 1930 року працювало 8 приватних лікарів і 4 акушерки. Провадячи колонізаторську політику на загарбаних західноукраїнських землях, польський уряд гальмував розвиток української культури, намагався полонізувати українське населення. В двох шестикласних школах, реорганізованих 1935 року на семикласні, навчання велося польською мовою. Діяла приватна реальна чотирикласна гімназія. Доступ трудящих до освіти був обмеженим. За час польської окупації середню освіту здобуло 6 українців — жителів Скалата, вищу — 53. Кожна з кількох невеликих платних бібліотек, де загалом налічувалося близько двох тисяч книг, працювала лише кілька годин на тиждень.

Боротьба проти соціального й національного гноблення не припинялася протягом усього часу окупації міста буржуазно-поміщицькою Польщею. Організаторами й керівниками боротьби трудящих мас виступали комуністи. Уже в грудні 1920 року в Скалаті була поширена листівка, випущена під гаслом: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», в якій надрукували т. зв. пролетарські заповіді. 1923 року організовано міський осередок КПЗУ. Члени КПЗУ провадили велику роботу серед трудящих через профспілки, створені в 1924—1925 рр., осередки «Сельробу». Вплив комуністів на маси зростав. 1927 року, під час виборів до місцевого самоуправління, незважаючи на терор і залякування, комуністи дістали 401 голос, а всі угодовські партії — 6005.

Під керівництвом комуністів проходили всі революційні виступи трудящих. 26 серпня 1926 року учасники загальноміського страйку засудили свавілля польських окупантів, закликали до боротьби проти них. 5 травня 1929 року страйкували робітники цегельних заводів, а через рік — сезонні сільськогосподарські робітники фільварку. В січні 1931 року виступили робітники пекарень. Вони вимагали збільшення заробітної плати, закликали трудящих боротися за возз’єднання в єдиній Українській Радянській державі. В донесенні повітового староства від 5 березня 1934 року повідомлялося про те, що в Скалаті було знайдено комуністичні листівки з закликом страйкувати на знак протесту проти арешту Георгія Димитрова. Під керівництвом комуністів у місті відбувалися Першотравневі маніфестації, які проходили під лозунгами: «Геть окупантів і безробіття!», «Геть фашистську диктатуру Пілсудського!», «Ні одного гроша на податки!», «Хай живе КПЗУ!».

Переслідування, арешти, гоніння чекали на тих, хто зв’язував свою долю з Комуністичною партією Західної України. Так, обшуки на квартирах комуністів поліція провела в серпні, вересні 1932, квітні 1933 років, масові арешти відбулися в квітні 1925 року, в 1930, 1932 і 1934 роках, у квітні 1936. Але все більше трудящих переконувалося, що справа, за яку борються комуністи, переможе. Лави КПЗУ зростали. В другій половині 1933 року тут діяли повітовий комітет КПЗУ, який об’єднував 40 комуністів, районний комітет (близько 20 членів КПЗУ), міський осередок. Діяли також повітовий комітет КСМЗУ, що об’єднував близько 30 членів, міський комітет і 3 осередки КСМЗУ, до яких входило 20 комсомольців. Розгорнув роботу повітовий комітет МОДРу.

Боротьба трудящих за возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною посилювалася, набирала дедалі більшого розмаху. Радісною для трудящих краю перемогою закінчилася вона 17 вересня 1939 року, коли Червона Армія, перейшовши Збруч, взяла під свій захист населення Західної України. Влада в місті перейшла до створеного в перші дні визволення тимчасового управління. Очолив його місцевий житель бідняк М. В. Дем’янчук. 22 жовтня 1939 року в місті з величезним політичним піднесенням пройшли вибори до Народних Зборів Західної України. Високе довір’я виявили трудящі міста М. В. Дем’янчукові, обравши його депутатом Зборів.

У січні 1940 року Скалат став містом районного підпорядкування, центром району (Скалатський район існував до грудня 1962 року, коли місто увійшло до Під-волочиського району). Працювали райком партії, районний і міський виконкоми та інші районні та міські установи й організації. Зусиллями партійних і радянських органів, усіх трудящих, за допомогою держави швидко налагоджувалося господарське життя. Почали діяти кілька промислових артілей, розгорнулася державна й кооперативна торгівля. Безробітні дістали роботу. 581 незаможній родині міста виділено допомогу грішми й продуктами харчування. Було здійснено конфіскацію майна та земель нетрудових господарств, церкви. Серед безземельних і малоземельних господарств міста розподілили 500 га землі. На початку 1940 року в місті було створено МТС. В лютому наступного року частина селян Скалата об’єдналася в сільськогосподарську артіль ім. Ворошилова. Очолив господарство колишній селянин-бідняк Й. Д. Савич. Організовано пройшла в колгоспі весняна посівна кампанія. До Скалата зі східних областей України прибули лікарі, вчителі, досвідчені партійні та радянські працівники. Розгорнулася підготовка спеціалістів з числа місцевих жителів. Відкрилася поліклініка і лікарня, в яких працювало 9 лікарів. Почав діяти будинок для безпритульних дітей. Розпочалося навчання в семирічній школі, яку відвідувало 118 учнів. У вересні 1940 року створено середню школу, яка працювала за новою програмою. Викладання провадилося рідною мовою. В ній вчилися 780 учнів, було 32 вчителі. В школі діти бідноти одержували безплатні сніданки. В жовтні 1939 року вийшов перший номер газети «Червоний Скалат». Велику культурно-масову роботу серед населення провадили будинок культури, кінотеатр, дві бібліотеки.

На перешкоді будівництва нового життя став напад німецько-фашистських загарбників на Радянський Союз. 7 липня 1941 року гітлерівські окупанти захопили Скалат. Тридцять три місяці хазяйнували фашистські головорізи в місті. Вершити чорні справи їм допомагали українські буржуазні націоналісти. За час тимчасової окупації міста гітлерівці зруйнували 125 житлових будинків. На каторжні роботи до Німеччини вони вивезли з району 723 юнаків і дівчат, розстріляли 3500 мирних жителів Скалата і навколишніх сіл.

Трудящі міста не мирилися з окупаційним режимом, вони саботували розпорядження фашистських військових властей, зривали відправку молоді до Німеччини, переховували радянських військовополонених. Радо вітало населення партизанів із з’єднання С. А. Ковпака, які, здійснюючи Карпатський рейд, у ніч з 7 на 8 липня 1943 року зав’язали бій за Скалат. Партизани сміливо атакували фашистський гарнізон і у вуличних боях знищили близько 100 фашистів і поліцаїв. Частину здобутих трофеїв, у т. ч. сіль, цукор, борошно партизани роздали місцевому населенню. Серед народних месників, які визволили тоді Скалат, був і П. М. Воронько, згодом відомий український радянський поет. Про бій ковпаківців за місто він розповів у своїй «Скалатській баладі». Дехто з жителів приєднався до партизанів і в їхніх лавах зі зброєю в руках мужньо боровся проти фашистів.

Німецько-фашистські окупанти жорстоко помстилися населенню Скалата за подану партизанам підтримку й допомогу. До гестапівських катівень було кинуто десятки жителів міста. Та залякати трудящих репресіями їм не вдалося: коли в лютому—березні 1944 року в районі Скалата проходило рейдом 1-е Молдавське партизанське з’єднання, жителі міста знову активно допомагали партизанам.

Бої за Скалат зав’язалися 11 березня 1944 року. Десять днів тривали вони. 22 березня частини 60-ї армії 1-го Українського фронту назавжди визволили місто від фашистських окупантів. У післявоєнні роки в центрі Скалата виріс невеликий скверик. Молоді клени задумливо похилили віти над священими могилами. На гранітних плитах увіковічнені імена старших лейтенантів С. Д. Владикіна та І. І. Сипанова, лейтенантів Ф. Є. Макарова, Н. І. Корєєва, О. Н. Самиякіна, сержанта Ф. С. Смикала, єфрейтора І. М. Шиянова, рядового Н. Є. Денисова та інших, які віддали своє життя за визволення Скалата. У братській могилі поховано 305 радянських воїнів. Жителі міста свято шанують пам’ять загиблих.

Протягом першого місяця після визволення до лав Червоної Армії пішло 389 місцевих жителів. 75 а них загинули на фронтах війни. За мужність і відвагу 123 воїнів нагороджено орденами і медалями Союзу РСР.

Тяжко доводилося у перший після визволення час. Скрізь лежали руїни. Підприємства не діяли. Серед населення поширювалися хвороби. Але на допомогу трудящим визволеного міста прийшла Радянська держава, народи братніх республік. З багатьох районів країни до Скалата надходили устаткування для підприємств, сільськогосподарські машини, будівельні матеріали, насіння, товари першої потреби. Допомогла держава й кадрами.

У Скалаті відновили роботу партійні й радянські районні та міські установи і організації. До літа 1944 року почали працювати промислові артілі, підприємства громадського харчування, торгівлі. Селяни вчасно провели весняну посівну кампанію 1944 року. Успішно виконувалися плани поставок державі сільськогосподарської продукції. 1945 року розгорнула роботу МТС.

Невідкладним завданням органів охорони здоров’я була боротьба з епідемією тифу. Медичні працівники лише за перші три дні після визволення виявили понад 200 хворих на висипний тиф. їх розміщували й лікували в лікарні й спеціально створених інфекційних бараках. До кінця 1944 року відновили роботу поліклініка, аптека, наступного року — районна лікарня на 85 ліжок.

Навчання в середній школі почалося ще в квітні 1944 року. Її відвідувало 687 учнів, працював 31 учитель. Розгорнув роботу будинок культури.

На новій, соціалістичній основі розвивалося сільське господарство. В жовтні 1947 року створено колгосп «Перемога». За ним закріпили 1,6 тис. га землі. Господарство мало 119 голів великої рогатої худоби, 210 коней, 133 свині, 100 овець. Уже першого року колективного господарювання артіль досягла значних успіхів. Колгоспники зібрали по 14,7 цнт зернових і по 198 цнт цукрових буряків з кожного га. В одноосібних господарствах такого врожаю не знали.

Трудящі під керівництвом партійної організації успішно завершували відбудову господарства. В 1947 році стали до ладу промисловий комбінат з меблевим, черепичним, кахельним і вапняним цехами, шевська й кравецька майстерні. 1950 року Скалат повністю електрифіковано та радіофіковано. Того року в місті не залишилося жодного одноосібного господарства, а промислове виробництво перевищило рівень 1940 року.

За роки наступних п’ятирічок у Скалаті добре розвинулася промисловість. 1954 року став до ладу харчокомбінат, на якому виготовлялися хлібобулочні й кондитерські вироби, соки, безалкогольні напої. В 1963 році після реконструкції та розширення його перетворено на хлібокомбінат. З 1960 року в місті діє хлібоприймальний пункт. На велике підприємство перетворилося Скалатське відділення Підволочиського районного об’єднання «Сільгосптехніки», створене 1961 року на базі Колодіївської ремонтно-тракторної станції. Підприємство має хороші виробничі приміщення, сучасне обладнання, що дає змогу провадити найскладніший ремонт сільськогосподарської техніки на промисловій основі. В 1972 році відділення мало 102 автомашини і 45 тракторів, які обслуговували дев’ять навколишніх колгоспів. Тут працювало 282 робітники, інженерно-технічні працівники й службовці. 1963 року на базі промислового комбінату засновано фабрику побутової хімії.

Великі зміни сталися в промисловому розвиткові Скалата за роки восьмої п’ятирічки. За цей час одним з найбільших підприємств міста стала фабрика побутової хімії. Після докорінної реконструкції, здійсненої протягом 1969—1970 рр., фабрика значно розширила асортимент продукції. Тепер вона випускає миючі засоби, пасту для підлоги, машинне масло, крем для взуття тощо. Колектив підприємства достроково — за три роки і дев’ять місяців — виконав план восьмої п’ятирічки, виготовивши надпланової продукції на 2,8 млн. крб. Робітники хлібокомбінату рапортували про виконання завдань п’ятирічки 13 грудня 1970 року, а до кінця року виготовили понад план продукції на 155 тис. карбованців.

У травні 1971 року став до ладу комбікормовий завод первенець дев’ятої п’ятирічки. На підприємстві щодоби виготовляється 60 тонн комбікорму, щороку— тисяча тонн вітамінізованого борошна. Протягом п’ятиріччя передбачається збільшити випуск валової продукції на хлібокомбінаті на 37 проц., фабриці побутової хімії — на 24 проц. Цього буде досягнуто завдяки дальшій модернізації обладнання, підвищенню продуктивності й поліпшенню організації праці.

Загін робітників міста 1972 року налічував 859 чоловік. Великого поширення набули соціалістичне змагання, раціоналізаторський рух. Лише 1971 року від запровадження раціоналізаторських пропозицій на хлібокомбінаті одержано 5,5 тис. крб. економії. Широко розгорнулося соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. На 104 проц. виконали річну виробничу програму робітники Скалатської фабрики побутової хімії. Порівняно з 1971 роком продуктивність праці на фабриці підвищилася на 7,6 проц. Бригада цього підприємства, яку очолює депутат міськради, комсомолець В. Ю. Юрик, виконала річні виробничі норми на 136 проц. Високої урядової нагороди — ордена Трудового Червоного Прапора— удостоєні передові робітники відділення «Сільгосптехніки» — електрозварювальний В. І. Гринюк і бульдозерист В. С. Миськів.

252 трудівникам Скалата вручено ювілейну ленінську медаль «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Хороших успіхів домоглися працівники сільського господарства Скалата. 1950 року до колгоспу «Перемога» приєдналася артіль «Зоря» сусіднього села Поплавів. Значний вклад у піднесення артільного господарства, його організаційне зміцнення внесла створена 1953 року колгоспна партійна організація. Комуністи подбали про добір і розстановку кадрів, їхнє навчання, розгортання змагання серед ланок і бригад. Того року колгоспники одержали високий урожай зернових, що дало можливість видати на трудодень по 3 кг зерна і 3 крб. грішми. Артіль одна з пертих у районі одержала мільйонний прибуток. 1954 року колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, де його преміювали легковою і вантажною автомашинами. Ланкову М. І. Довгань нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.

В 1959 році до колгоспу «Перемога» приєдналася артіль ім. 8 березня села Городниці. 1963 року господарство названо ім’ям О. Я. Пархоменка. За ним закріплено 2680 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 2379 га орної землі. Колгосп спеціалізується на виробництві зерна і цукрових буряків, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Більшість виробничих процесів у колгоспі механізовано. Наприкінці 1972 року він мав 33 трактори, 22 різні комбайни, 40 вантажних автомашин, 22 тракторні сівалки та іншу техніку. Високих показників домоглися трудівники за восьму та перші роки дев’ятої п’ятирічок. 1972 року вони зібрали 34,5 цнт зернових з кожного га, 645 цнт цукрових буряків, 208 цнт картоплі, 289 цнт овочів. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 516 цнт молока, 125 цнт м’яса, 92 кг вовни. Щорік зростають грошові доходи господарства, що дає змогу збільшувати оплату людино-дня, розгортати будівництво. Лише за восьме п’ятиріччя колгосп спорудив 15 виробничих і господарських приміщень.

За високі виробничі показники, здобуті в соціалістичному змаганні, 1969 року колгосп удостоївся перехідного Червоного прапора ЦК КП України, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. Наступного року його нагородили Ленінською ювілейною Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Розгорнувши соціалістичне змагання до 50-річчя утворення Союзу РСР, колгоспники добилися значних виробничих успіхів. Господарству вручено Ювілейний Почесний знак ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.

Комуністична партія і Радянський уряд гідно оцінили працю передовиків колгоспного виробництва, відзначивши їх високими урядовими нагородами. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно голову колгоспу Л. І. Якушкіну, яка також двічі нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (в червні 1973 року її обрано головою виконкому районної Ради депутатів трудящих).

Орденом Леніна відзначені колишній голова колгоспу В. А. Цетнар, колгоспниця І. О. Різ-ничок, орденом Жовтневої Революції — керівник городньої бригади Г. В. Щебивовк (удостоєна також ордена Трудового Червоного Прапора) і бригадир рільничої бригади М. А. Макоїд. Керівникові рільничої бригади П. І. Параховському вручено два ордени — Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани». Усього урядовими нагородами відзначено 34 колгоспники. 30 трудівників удостоєно ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Значна увага приділяється поліпшенню побутових і житлових умов трудящих. У місті діє 37 торговельних підприємств, у т. ч. 16 спеціалізованих магазинів, 13 підприємств громадського харчування. В торговельній мережі Скалата зайнято 259 працівників. Широко застосовуються такі методи торгівлі, як відкрита викладка товарів, продаж харчових продуктів у розфасованому вигляді, доставка товарів додому. До послуг жителів є комбінат побутового обслуговування, на якому зайнято 78 працівників. Розгорнулося житлове будівництво. Протягом 1966—1972 рр. споруджено 347 будинків. Прокладено 3,5 км водопроводу. Встановлено близько 250 газобалонних установок.

Добре поставлена охорона здоров’я трудящих. У місті працює лікарня на 125 ліжок з поліклінічним відділенням, жіноча та дитяча консультації, протитуберкульозний диспансер обласного значення на 50 ліжок, 4 фельдшерсько-акушерські пункти, аптека. Діє дошкільний дитячий заклад. У медичних закладах міста працюють 15 лікарів і 70 працівників з середньою медичною освітою. Вони провадять велику профілактичну роботу — систематичні огляди трудящих, контроль за санітарним станом дворів, вулиць, громадських місць, виступають з доповідями й лекціями.

Протягом 1945—1972 рр. середню освіту здобуло 700 жителів Скалата. В школі вчиться 883 учні, працюють 52 вчителі. З 1945 року діє школа робітничої молоді, яку відвідує 120—150 юнаків і дівчат. 14 досвідчених педагогів вчать 150 учнів у музичній школі (філіал Тернопільської). Діє професійно-технічне училище, яке з часу заснування, протягом 1963—1971 рр. підготувало 3 тис. трактористів, машиністів, слюсарів, електро- і газозварювальників.

Центром культурно-масової роботи стали міський і колгоспний будинки культури. Популярні серед населення виступи учасників художньої самодіяльності, які беруть участь у гуртках — вокальному, хоровому, танцювальному, драматичному та ін. Є в місті два кінотеатри. В фондах двох бібліотек — для дорослих і дітей та юнацтва — налічується близько 60 тис. книжок.

Велика роль у житті міста належить 19 партійним і 16 комсомольським організаціям, які об’єднують відповідно 138 і 1123 чоловіка. Більшість з 50 депутатів міськради — комуністи й комсомольці.

Бюджет Ради на 1972 рік становив 164,7 тис. крб., з них на розвиток народного господарства витрачено 100,9 тис., на дошкільні дитячі заклади — 44,5 тис. крб. Крім того, з районного бюджету на охорону здоров’я виділено 276,8 тис. крб., на розвиток освіти — 112,1 тис. крб. При Раді створено 7 постійних депутатських комісій, 15 депутатських груп і постів, які своєю діяльністю охоплюють всі сфери виробничого і культурного життя міста. Так, сільськогосподарська комісія підготувала і винесла на розгляд сесії міськради питання про підвищення ефективності використання засобів механізації в колгоспі ім. Пархоменка. Депутати, відвідуючи семінарські заняття, мають можливість обмінятися досвідом роботи. Практикується проведення «Дня депутата», під час якого відбувається обмін думками, вирішення практичних питань роботи з виборцями.

Депутати Ради виступають ініціаторами впорядкування міста. Лише 1972 року проведено 4 суботники, під час яких упорядковано 2 скалатські парки, посаджено понад 15 тис. фруктових і декоративних дерев. Все ширшого розмаху набуває робота на громадських засадах. В місті діють групи сприяння органам громадського порядку, кабінет політичної освіти, шкільний методичний кабінет, групи і пости сприяння органам народного контролю, громадські інспектори та інструктори, консультанти, лектори, пропагандисти, агітатори.

Невпізнанно змінилося обличчя Скалата. Вулиці міста прикрасили нові будинки, сквери. В центрі його височить пам’ятник В. І. Леніну, відкритий 22 січня 1949 року. В дні святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією споруджено пам’ятник Богдану Хмельницькому.

Багата подіями історія Скалата. Але найзначніші сторінки її написані за Радянської влади. Трудящі міста сповнені рішимості й далі прославляти рідне місто новими трудовими звершеннями в ім’я торжества комунізму.
Ф. В. ГОЛОВАЧ, А. Д. ДЕРЕШ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера С”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей