Терпі́ння, село, Мелітопільський р-н, Запорізька обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
1
100%
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Терпі́ння, село, Мелітопільський р-н, Запорізька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Терпі́ння — село в Україні, в Мелітопольському районі Запорізької області. Центр Терпіннівської сільської ради. Населення становить 4854 осіб.
Історичні відомості
На території, де розташоване село, людина жила з давніх часів. Про це свідчать залишки поселення доби неоліту, яке існувало і в період бронзи (V та II—І тисячоліття до н. е.). Поблизу поселення — визначна археологічна пам'ятка Кам'яна могила — святилище V—І тисячоліть до н. е..
Село Терпіння засноване 1802 року. Тут поселилися державні селяни з Тамбовської та Воронезької губерній, сектанти-духобори, виселені сюди примусово.
Станом на 1886 рік в селі, центрі Терпіннівської волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії, мешкало 2548 осіб, налічувалось 354 дворових господарства, існували православна церква, 3 школи та 5 лавок, відбувалось 2 ярмарки на рік: 24 лютого та 23 листопада[1]. За 16 верст — пороховий склад.
У 1913 році в селі було вже 5 954 чол. приписного населення і 651 - стороннього. Землі було 8224 десятини, дворів - 698. У роки Громадянської війни Терпіння сильно постраждало від австро-німецької окупації 1918 року.
14 січня 1929 шляхом злиття колгоспів «П'ятирічка» та ім. Сталіна в селі було створено колгосп ім. 21-го з'їзду КПРС (???). [2]
У 1924-1933 роках Терпіння було центром Терпіннівського району у складі спочатку Мелітопольського округу, а з 1930 року - Дніпропетровської області [3].
Після розпаду СРСР колгосп ім. 21-го з'їзду КПРС був перетворений в багатофункціональний кооператив «Дружба». [2]

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терпі́ння, село, Мелітопільський р-н, Запорізька обл, УКраїна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Терпіння — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Молочної, за 20 км на північ від районного центру. Населення — 5,6 тис. чоловік. Сільській раді підпорядковані населені пункти Зарічне, Лугове, Мирне, Північне, Спаське, Федорівка.

На території, де розташоване село, людина жила з давніх часів. Про це свідчать залишки поселення доби неоліту, яке існувало і в період бронзи (V та II—І тисячоліття до н. е.). Поблизу поселення — визначна археологічна пам’ятка Кам’яна могила — святилище V—І тисячоліть до н. е., нині заповідник Інституту археології АН УРСР. Кам’яна могила, що міститься в широкій степовий долині, являє собою пагорб з пісковикових брил площею близько 3 га:. Під навісами брил та на стелях гротів збереглися вибиті зображення чаклуна, тварин (зокрема биків і коней), риболовецьких сіток, ступні людських ніг тощо. На деяких брилах збереглися позначки, які, можливо, фіксують зародження писемності. Подекуди на поверхні зустрічаються шліфувадла для обробки кам’яних знарядь праці.

Село Терпіння засноване 1802 року. Тут поселилися державні селяни з Тамбовської та Воронезької губерній, сектанти-духобори, виселені сюди примусово. Для переселенців уряд виділив землі вздовж правого берега річки Молочної. Вони одержали наділи по 15 десятин на ревізьку душу та грошову позичку в розмірі 100 крб. на сім’ю. 3 шести духоборських поселень, які виникли тут, верхівка секти визначила центром і місцем молільні саме це село, розташоване на мальовничих схилах річки. «Апостоли» секти назвали його Терпінням, підкресливши цим всетерплячу покору насильству. Насправді духобори терпіли від царизму менше, ніж православні селяни, які не одержали ні грошової допомоги, ні пільг для переселення до Таврії.

З розширенням колонізації Таврії зростала й можливість впливу духоборів на православних переселенців сусідніх сіл, що викликало протест православного духівництва. Тому протягом 1843— 1845 рр. за рішенням царського уряду сектантів-духоборів (понад 900 чоловік) переселили на Кавказ. У 1845 році тут поселилися державні селяни з північних районів Мелітопольського повіту (Михайлівни, Балок та ін.), пізніше —з Катеринославської, Курської, Орловської і Тамбовської губерній. Українці становили 63 проц. жителів, решту — росіяни. Заселення йшло повільно, уряд ніяких пільг переселенцям не надавав. Через п’ять років після виселення духоборів тут осіло всього 112 сімей.
До 60-х років XIX ст. селяни займалися переважно скотарством, використовуючи під пасовиська цілинні землі.

М’ясо і вовну вони збували в Мелітополі. Цілину освоювали під посіви повільно — не вистачало тягла та реманенту. Починаючи з 1849 року землю поділено на т. зв. подвірні круги — по 15,5 десятини на двір. У 1858 році, згідно з проведеною тоді X ревізією, відбувся переділ землі з розрахунку 15 десятин на ревізьку Душу.

Проте такі наділи були нарізані далеко не всім. Переселенці з Курської та Орловської губерній, що становили понад третину населення і переїхали сюди за власним бажанням, одержали замість 15 обіцяних лише по 8 десятин на ревізьку душу. На цей час у селі налічувалося 260 дворів, проживало 2,2 тис. жителів. Крім того, тут мешкало близько 80 сімей, що не мали ні землі, ні власної оселі і змушені були наймитувати.

Село забудовувалося невеликими хатами-мазанками та землянками вздовж вулиць, що тяглися по стрімкому узбережжі річки Молочної. В селі часто виникали епідемічні хвороби, оскільки медичної допомоги селяни не мали. Першу початкову школу тут відкрило відомство державних маетностей у березні 1845 року. Для неї найняли селянську хату, де вчилося близько 30 учнів. Єдиним учителем до 1867 року був сільський священик.

Після реформи 1861 року селяни сплачували за надільну землю оброк, який з 1-го січня 1887 року замінили викупом, розрахованим майже на півстоліття. У зв’язку зі збільшенням попиту на хліб, особливо пшеницю, зернове господарство ставало прибутковішим. Земля набувала великої цінності. Це впливало на напрям сільського господарства в Терпінні — на зміну скотарству прийшло землеробство.

Посіви зернових займали 95 проц. орної землі. У першому десятилітті XX ст. значної ваги набуло також м’ясо-молочне тваринництво.

Швидке зростання населення Терпіння призводило до зменшення наділів, оскільки загальна кількість приписаної до сільської общини землі — 7,9 тис. десятин — лишалася незмінною. При останньому переділі, проведеному 1906 року, на наявну чоловічу душу припало тільки 2,6 десятини.

Малоземелля, непосильні податки, низька культура землеробства, часті посухи знекровлювали більшу частину господарств, поглиблювали класове розшарування селянства. Так, за даними подвірного перепису 1884 року, з 434 дворів 44 права на надільну землю не мали. 42,3 проц. господарств села були бідняцькими, в т. ч. 27 дворів — безпосівними; свої наділи вони здавали в оренду заможним селянам і йшли до них же на заробітки. Близько 60 проц. бідняків не мали робочої худоби, тільки шоста частина мала деякий інвентар. Становище 158 середняцьких господарств було нестійким, оскільки лише 41 господарство могло самостійно обробляти свої наділи, решта вдавалася до супряги та найму тягла і реманенту. 67 родин належали до заможної групи селян. Вже 1884 року в руках сільських мироїдів зосередилось 40,6 проц. всієї землі, 48 проц. посівів і 42 проц. великої рогатої худоби. Багатими землевласниками були також німецькі колоністи, що володіли надільною землею подвірно, спадкоємно. Вони скупили в окрузі великі земельні ділянки і фактично стали власниками поміщицьких економій. Злиденне становище основної маси селян, особливо бідноти, посилювалося частими посухами та неврожаями.

Вчителі І. Аврутін і О. Бражников 1905 року організували в Терпінні селянську спілку, яка розповсюджувала відозви й літературу, що надходили з Мелітополя. У 1906 році в селі відбулися три сходки, на яких місцеві вчителі та мелітопольські соціал-демократи читали «Відозву» про скликання Установчих зборів на підставі загального, рівного, прямого і таємного голосування, про передачу селянам поміщицьких земель, ліквідацію викупних платежів за землю тощо. За допомогою мелітопольських робітників терпіннівська біднота восени 1906 року силоміць захопила церковні землі.

Внаслідок столипінської аграрної реформи 75 проц. дворів у Терпінні закріпили за собою землю. Але 114 бідняцьких господарств і шоста частина середняків змушені були продати землю глитаям. Сьома частина всіх господарств, позбувшись земельних наділів, виїхала з села. Водночас 108 куркулів збільшили наділи в 1,5— 2 рази.

У 1914 році з 781 приписаних до Терпіннівської общини господарств 28 були безземельними, 395 не мали реманенту. Куркулі мали жатки, снопов’язалки, молотарки та інші машини і реманент. За 1906—1914 рр. на чверть зменшилася кількість робочої худоби у бідноти і середняків.

Довгий час піщані береги річки Молочної вважалися непридатними для господарського використання.

Але насадження червоної лози-шелюги, проведене місцевим учителем О. І. Сергєєвим, дало позитивні наслідки. Це наштовхнуло на думку про можливість посадки тут фруктових дерев. Незабаром на піщаних землях почали вирощувати фруктові та плодоягідні насадження. У 1912 році в селі вже було понад 40 десятин садів і виноградників. Культивувались абрикоси, сливи, черешні, вишні, груші, яблуні, а також шовковиця, малина, смородина, агрус.

Напередодні першої світової війни село, що було центром Терпіннівської волості, мало 6,6 тис. жителів. Забудовувалося воно вздовж двох поздовжніх і шести поперечних вулиць — здебільшого невеликими хатами-мазанками, критими соломою. В центрі села, на великому ярмарковому майдані, височіла кам’яна церква, поряд розмістилося близько шести десятків крамниць, ремісничих майстерень (кравецьких, шевських, столярних, бондарня, чимбарня тощо), а також шинків та монопольок. Два рази на рік — у березні і листопаді — в селі збиралися кількаденні ярмарки, на яких торгували зерном, городиною, худобою, мануфактурою, бакалією, посудом та різними ремісничими виробами.

У дореволюційний час у Терпінні функціонувала тільки дільнична амбулаторія та аптека, у яких працювали лікар, два фельдшери й аптекар. Вони обслуговували жителів десяти сіл волості — понад 21 тис. чоловік.

Дещо краще було з народною освітою. У 1875 році для Терпіннівської школи спорудили кам’яне приміщення. У 1881 році цю школу перетворено в однокласне міністерське училище (з дворічним навчанням), де навчалося 80 учнів. З 1873 року в селі почало працювати перше земське однокласне училище, а через 11 років відкрилося ще одне земське училище. В усіх цих школах навчалося 220 школярів, що становило 42,2 проц. дітей шкільного віку. На початку XX ст. в селі відкрито ще чотири земські однокласні училища. Крім того, тут працювало п’ять шкіл грамоти, міністерське училище стало двокласним з чотирирічним строком навчання. 1916 року в селі вчилося 47 проц. дітей. Але закінчувала навчання лише шоста-сьома частина. За вимогою місцевих учителів 1898 року відкрили тут невеличку бібліотеку, в якій налічувалось кількасот книжок. Недоступною для селянства була періодична преса: газети передплачували лише піп, кілька вчителів.

Здавна в селі розвивалося ужиткове мистецтво: різьблення по дереву, художня кераміка. Побутовий посуд, виготовлений народними умільцями, відзначався самобутністю оздоби та закінченністю форм. Великі полив’яні глеки, макітри, корчаги були чудовими зразками художньої кераміки. Славилися також різьблені тарелі, меблі та інші речі домашнього вжитку.

Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції кількість малоземельних господарств зросла до 52 проц., 77 проц. бідняків не мали тягла. Куркулі засівали 45 проц. всієї землі, що була в селі; крім того, вони скупили продані біднотою наділи. Понад половина всіх селянських дворів мала лише 9 проц. посівних площ, 10 проц. інвентаря і стільки ж робочої худоби.

З великими сподіваннями зустріло терпіннівське селянство звістку про повалення царизму. Під впливом більшовицької агітації влітку 1917 року в селі виникла група співчуваючих більшовикам, якою керували Ф. П. Хімич та Т. В. Пузанов. Після перемоги Великого Жовтня тут утворюється партійна група в складі місцевих селян — колишніх солдатів-фронтовиків братів С. Ф. і Т. Ф. Луценків, П. П. Шеховцова, І. Т. Бабаніна, С. В. Андрющенка та інших. 28 жовтня вони скликали мітинг і розповіли про перемогу збройного повстання в Петрограді.

На початку січня 1918 року в селі створено ревком, а наприкінці того ж місяця обирається волосна Рада селянських і солдатських депутатів. Першим її головою став місцевий селянин-бідняк Р. К. Стрюков. Рада розпустила земську управу і приступила до обліку нетрудових земель у куркулів і колоністів, робочої худоби й реманенту, а також розподілу землі між безземельними і малоземельними селянами.

Під час австро-німецької окупації комуністам та активістам села довелося перейти на підпільне становище. Окупанти пограбували село: вивезли звідси близько 5 тис. возів хліба, понад 400 голів великої рогатої худоби, 500 кращих коней, майже всіх овець. У селян відібрали землю, якою Радянська влада наділила бідноту. Було залишено тільки по 1—2 десятини на двір.

Наприкінці листопада 1918 року, як тільки окупанти залишили село, відновили роботу волосна Рада, ревком. Було створено партосередок на чолі з Ф. П. Хімичем. Але наприкінці року село захопили білогвардійці з корпусу генерала Тілло. Вони оголосили мобілізацію до білої армії, але з цього нічого не вийшло, бо волосний партосередок та представники підпільної партійної організації Мелітопольської залізничної станції приступили до формування партизанського загону. На початку січня 1919 року загін налічував 150 бійців. Очолив його місцевий комуніст-фронтовик П. П. Шеховцов, якого згодом було обрано командиром з’єднання, що мало близько

3-х тис. бійців, понад 2 тис. гвинтівок. Значну частину зброї партизанам передали підпільники Мелітополя. Партизанський штаб, до якого входили комуніст М. М. Павленко (Терпіння), В. Полянський і Шипов, розробили план визволення сіл волості.

У першому бою партизани змусили білогвардійців відступити. Перегрупувавши сили і підтягнувши резерви, білогвардійці розпочали широкий наступ проти повстанців. 6-го січня 1919 року ворог кинув у бій козачу кінноту та піхотні частини, їх підтримувала артилерія трьох бронепоїздів. На допомогу партизанським загонам піднялося майже все населення Терпіння і навколишніх сіл. Озброївшись дробовиками, списами, вилами та кілками, селяни разом з партизанськими загонами того ж дня розгромили білогвардійців.

Денікінці стягнули сюди нові, добре озброєні каральні частини. Після запеклих кровопролитних боїв повстання придушили. Партизани з боями відступили до села Михайлівни і майже протягом місяця утримували його. З підходом червоних частин групи П. Ю. Дибенка та партизанських загонів Михайлівської, Білозерської, Терпіннівської й інших волостей створено 5-й Задніпровський полк 2-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії Червоної Армії. 11 березня 1919 року частини цієї бригади визволили Терпіння від білогвардійців. Волвиконком, очолений місцевим селянином-активістом Ф. О. Хребтовим, і партосередок провели ряд заходів по зміцненню органів Радянської влади в Терпінні і селах волості. Тут формувалось поповнення до лав Червоної Армії, подавалась всебічна допомога посланцям пітерських робітників, які прибули до села, щоб одержати допомогу продовольством. Та наприкінці червня Терпіння знову захопили денікінці. Почалися грабежі і розправи над трудовим селянством.

11 січня 1920 року частини 46-ї стрілецької дивізії 13-ї армії визволили Терпіння від ворога. Волревком на чолі з місцевим селянином, комуністом Т. В. Пузановим організував допомогу родинам червоноармійців, вживав рішучих заходів щодо виконання продрозверстки. Протягом січня терпіннівські селяни вивезли на державний заготівельний пункт понад 7,3 тис. пудів пшениці, ячменю і проса.

Наприкінці травня в селі розпочав роботу волосний комітет незаможних селян, на чолі якого став С. А. Панков. КНС здійснив ряд заходів, спрямованих на зміцнення Радянської влади в Терпінні та інших селах волості. Зокрема, було взято на облік землю поміщика Классена, щоб розподілити її серед бідноти. Але в середині червня 1920 року село захопили врангелівці. Розпочалися грабунки, гвалтування жінок і дівчат, знущання над членами родин комуністів і червоноармійців.

Боротьба продовжувалась. 30 жовтня 1920 року частини 1-ї бригади 5-ї кавалерійської дивізії 13-ї Армії вигнали з Терпіння білогвардійців. 9 листопада в селі відновив роботу волревком, працював місцевий партосередок, який об’єднав 18 комуністів; секретарем його став місцевий комуніст М. Ю. Стреляєв. Відновили діяльність волосний і сільський комітети незаможних селян, які організували збирання продовольства і фуражу для 8-ї і 90-ї стрілецьких бригад та інших частин 3-ї стрілецької дивізії, що перебувала в селі.

Незважаючи на труднощі воєнного часу, в селі діяло кілька шкіл. У 1920 році тут було 7 початкових та семирічна школи, в яких працювало 18 вчителів. Весною 1919 року в селі відкрилась хата-читальня, де влаштовувалися голосні читання політичної літератури; армійські агіткультбригади виступали з доповідями та концертами художньої самодіяльності.

На початку 20-х років на Мелітопольщині ще діяли махновські та інші банди, які тероризували населення. Тому наприкінці листопада 1920 року було утворено Надзвичайну районну нараду у складі уповноваженого повітової Надзвичайної комісії, голови Терпіннівського волвиконкому, секретаря партосередку, начальника волосної міліції, завідуючого агітпропом та інших. В січні 1921 року Надзвичайна нарада, розміщена у с. Терпінні, організувала загін самооборони, до якого ввійшло 156 комуністів та членів КНС. Загін, очолений А. К. Філіп’євим, боровся проти бандитських зграй.

Наприкінці 1920 та на початку 1921 року волвиконком і волкомнезам конфіскували землі та маєток Классена, відібрали нетрудові землі і реманент у куркулів. 19 січня 1921 року на загальних зборах жителів села було вирішено негайно виконати продрозверстку та організувати додаткове збирання хліба до фонду допомоги робітникам Донбасу. Тоді ж терпіннівці обрали сільську Раду, а в лютому — волосну Раду депутатів трудящих. Волвиконком очолив комуніст, член колегії Мелітопольського повітового земвідділу К. П. Лисяк.

Розгортали свою роботу партійні організації. На початку березня 1921 року секретарем сільського партосередку обрано А. Лідіна, новостворене бюро волосного партосередку очолив М. Ю. Стреляєв. У травні того ж року в селі виник комсомольський осередок, секретарем якого обрали І. Я. Семенова. Згуртувавши навколо себе молодь села, комсомольці допомагали комуністам у боротьбі проти куркульського бандитизму, у виконанні продрозверстки, провадили антирелігійну роботу і політичні заняття з молоддю, створили гурток художньої самодіяльності. Партосередок широко залучав жінок до громадського життя.

У березні 1921 року волземвідділ організував сівбу на ділянках, що належали родинам червоноармійців, а також супрягу бідняцьких господарств. Була засіяна вся площа орних земель. 338 червоноармійських родин одержали пайки. Та внаслідок посухи посіви на полях загинули. Насувався голод. Сільська Рада і партосередок ввели спеціальний продовольчий податок на користь голодуючих, вилучили церковні цінності, провели реквізицію прихованого куркулями хліба. Значну грошову допомогу подали робітники Мелітополя. Наприкінці грудня 1921 року надійшла державна допомога — понад 230 пудів борошна; з першого січня 1922 року на кожного їдця видавалося по чверті фунта хліба. У березні село додатково одержало близько тисячі пудів зерна, крупи та макухи. Крім допомоги продовольством та посівним матеріалом, надісланим з центру, багатьох голодуючих сільрада прикріпила для харчування до заможних господарів. В селі відкрилось дві їдальні, кілька пекарень і пунктів харчування, дитячий будинок на 50 дітей. І все ж наслідки голоду виявились досить відчутними. Повесні 1922 року, навіть після одержання насіннєвої позички від держави, селяни змогли засіяти лише шосту частину орної землі. В на-

ступні роки допомога подавалася переважно грішми, через кредитну, а також і споживчу кооперацію. Крім того, маломіцні господарства і середняки користувалися значними податковими пільгами.

В червні 1924 року утворено Терпіннівський район, до якого належало сім сільрад, що об’єднували 20 населених пунктів (проіснував до червня 1933 року). Створення в селі районних державних і громадських установ та організацій сприяло значному піднесенню діяльності партосередку, сільради, КНС, зростанню та впорядкуванню села.

Внаслідок здійснення ряду заходів, спрямованих на обмеження куркулів і всебічну допомогу бідняцько-середняцьким господарствам, відбувалося поступове піднесення економіки села. У 1925 році в Терпінні досягнуто довоєнного рівня поголів’я великої рогатої худоби, а у 1927 році — посівних площ. Було повністю ліквідоване безземелля селян. Значного розвитку набуло садівництво. Цьому сприяв спеціалізований радгосп «Садове», який тільки в 1926 році відпустив 21,4 тис. саджанців. Селяни заклали кілька колективних садів, а 1925 року організували кооперативне товариство садоводів «Вишневе», яке постачало своїм членам необхідний реманент, організовувало переробку та збут продуктів садівництва, кредитування пайовиків тощо. Та, незважаючи на ліквідацію безземелля, все ще була велика різниця в господарському стані окремих груп селян.

Шлях до піднесення сільськогосподарського виробництва лежав через здійснення ленінського кооперативного плану. Ще в перші роки Радянської влади значного поширення набули тут прості форми кооперування — кредитні і споживчі товариства. На початку жовтня 1921 року відновило свою роботу кредитне товариство. Наприкінці 1929 року воно охоплювало понад дві третини всіх господарств. Товариство мало великий вальцювальний млин, олійницю та підприємство по випалюванню вапна. Розширило діяльність і сільськогосподарське кооперативне товариство, створене в 1923 році. Споживче товариство, яке в червні 1924 року об’єднувало 16 проц. селян, у загальному товарообороті сільських торговельних підприємств становило 53 проценти.

Водночас розвивалося і сільськогосподарське кооперування. У 1922 році кілька десятків бідняцьких господарств об’єдналися в комуну «Червоний воїн». Її землі, близько 300 десятин, у 1923 році зведено в єдиний клин. Комуна одержувала державні кредити і допомогу прокатного пункту, і вже 1924 року добилася успіхів у своєму господарюванні. Якщо одноосібні господарства одержували по 4,5—6 цнт хліба з десятини, то в комуні — 13,8 цнт. За ударну працю Раднарком УРСР присудив комуні премію розміром 1 тис. крб.

З ініціативи партосередку, КНС та сільради 1927 року організувалось перше товариство спільного обробітку землі — «Пробудження», куди вступило 17 бідняцьких родин. Першим його головою став місцевий бідняк, голова сільського КНС комуніст І. В. Преліпов. Того ж року виникли ТСОЗи: «Новий світ», «Соцземлеробство» та «8-е Березня».

В період весняної сівби 1929 року КНС під керівництвом партосередку організував у селі колгосп ім. Сталіна. Фундатори його—члени комуни «Червоний воїн» і ТСОЗів «Пробудження» та «8-е Березня» І. Т. Махонько, М. К. Калашников і М. М. Павленко. Очолив артіль донецький шахтар двадцятип’ятитисячний П. Д. Руднєв. В артілі створили партійну організацію, секретарем якої обрали місцевого бідняка П. М. Лихачова. Протягом 1930—1931 рр. було організовано колгоспи «П’ятирічка» і «Червоний садовод». Діяльність їх спрямовувала сільська парторганізація, яку з 1930 року очолював С. А. Панков.

Колективізація відбувалася в умовах запеклої класової боротьби. Куркулі розгорнули шалену антирадянську агітацію, погрожували членам комнезаму, комуністам і комсомольцям розправою, відмовлялися здавати хліб державі. Взимку 1930 року місцевих глитаїв було розкуркулено і вислано за межі села.

У 1931 році в селі розгорнула роботу Терпіннівська МТС, яка протягом першого року свого існування мала лише 20 малопотужних тракторів. Згодом політвідділ Терпіннівської МТС, широко використовуючи районну газету «Вперед» та багатотиражну газету «За більшовицький колгосп», провадив велику пропагандистську роботу серед селян. У 1933 році вперше на колгоспних ланах з’явилися комбайни, молотарки, локомобілі тощо. Зростання технічної озброєності колгоспного виробництва та поліпшення організації праці сприяли підвищенню культури землеробства, врожайності зернових і технічних культур. Протягом 1933—1939 рр. площа під чистими парами зросла втроє, 85 проц. посівних площ озимих культур було засіяно здебільшого сортовим, протруєним насінням. Широко застосовувалося підживлення озимини. Завдяки цьому 1940 року всі колгоспи села зібрали пересічно по 18 цнт зернових.

Разом з тим інтенсивно розвивалось садівництво, баштанництво і тваринництво. На базі садових масивів, які з 1921 року належали плодоягідному радгоспові «Садове», у 1934 році утворився садовий радгосп «Терпіннівський», що мав 1080 га землі. Тут щороку на десятках гектарів висаджувалися саджанці черешні, абрикоса, яблуні, вишні, сливи тощо. Порівняно з 1914 роком площа під садами зросла більше як у 5 разів. У 1940 році вона займала 600 га, в т. ч. черешня — близько половини. У передвоєнні роки колгоспи села приділяли чимало уваги баштанництву й овочівництву, що давали 10 проц. прибутку. З року в рік зростала продуктивність громадського тваринництва. Були створені молочнотоварні, свино- і вівцеферми. Середній надій від корови в усіх колгоспах у 1940 році становив 2500 кг.

Колгоспи села стали багатогалузевими господарствами з високим рівнем механізації виробничих процесів у рільництві і тваринництві. За високі показники у виробництві зернових і технічних культур та визначні успіхи в розвитку садівництва, баштанництва і громадського тваринництва колгоспи і радгосп «Терпіннівський» в 1939—1940 рр. були учасниками ВСГВ. Учасниками виставки стали також окремі бригади, ланки, ферми, десятки передовиків колгоспного і радгоспного виробництва.

Колгоспний лад забезпечив неухильне зростання добробуту трудящих. У 1938 році на трудодень видано по 3—5 кг зерна і 3—6 крб. грішми. Напередодні Великої Вітчизняної війни два колгоспи села спорудили електростанції. Лампочки Ілліча спалахнули в багатьох хатах трудівників. Виростали нові добротні будинки. Вулиці обсаджувались декоративними деревами.

Поліпшилось медичне обслуговування населення. На початку 1929 року в селі відкрилась лікарня на 25 ліжок, у якій працювали лікар і три фельдшери. В 1938 році її розширили ще на 17 ліжок. Лікарня мала добре обладнане хірургічне відділення, де робилися складні операції, пологове відділення, рентгенівський кабінет, клінічну лабораторію, пункт швидкої допомоги, діяли також протитуберкульозний диспансер і протималярійна станція, працівники яких провадили профілактичні огляди населення. Кожний колгосп мав дитячі ясла, садок, а на період польових робіт — сезонні ясла.

Докорінно змінився освітній і культурний рівень трудівників села. До 1936 року ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Крім діючих шести початкових шкіл, у 1932 році почала працювати середня школа, створена на базі семирічки. Водночас одну з початкових шкіл реорганізували на семирічну. Взимку 1936 року тут відкрито першу в районі вечірню середню школу сільської молоді.

Ще 1924 року комсомольці переобладнали сільську церкву на клуб, організували драматичний і музичний гуртки. У 1926 році молодь села власними силами спорудила клуб із залом на 300 глядачів. При клубі працювали драматичний гурток, хорова капела, струнний і духовий оркестри, читались лекції, проводились доповіді. Сільська бібліотека налічувала близько 30 тис. книжок. Рік у рік зростали витрати колгоспів на культурні потреби. В 1936 році вони становили 5 проц. від загальних прибутків. Того ж року в селі спорудили стаціонарний кінотеатр.

Значного розвитку набули в селі художні промисли. До 1927 року гончарним промислом займалися кустарі, які потім організували промислову артіль «Вапно». Тут виготовляли полив’яний посуд, банки для соління, декоративні речі тощо. Артіль об’єднала всіх майстрів гончарного та керамічного промислів. Серед них був і відомий гончар X. І. Пацюк, який навчив багатьох односельчан свого ремесла. Його учень Я. М. Зікрань став досвідченим майстром і викладачем організованої при артілі спеціальної ніколи.

Більш поширеним, ніж у дореволюційний час, стало різьблення по дереву та деякі інші художні промисли.

Одним з найтяжчих періодів в історії села, що тривав понад два роки, був час фашистської окупації, яка почалась 6 жовтня 1941 року. Жителі села не корились окупантам. Через місяць тут з’явилися листівки, в яких викривалась суть т. зв. «нового порядку». Жінки-патріотки передавали продукти і медикаменти військовополоненим концтабору, розташованого на території колишньої промартілі «Вапно». В роки окупації гітлерівці розстріляли в Терпінні шість мирних громадян, у т. ч. найстарішого сільського вчителя О. А. Куракова — за відмову виховувати дітей в дусі гітлерівського «нового порядку». Окупанти вивезли на каторжні роботи до Німеччини 183 мешканці села.

Відступаючи під ударами Червоної Армії, фашистські загарбники знищили приміщення МТС, електростанцій, олійниці, двоповерхового державного та трьох колгоспних млинів, а також школи, лікарні, аптеки, клуби, 200 хат колгоспників. Вони вивезли до Німеччини 2,2 тис. голів худоби, вирубали більшу частину колгоспних садів. Збитки, заподіяні колгоспам, радгоспам і мешканцям села, становили 45,6 млн. карбованців. Гітлерівське командування створило вздовж річки Молочної укріплену оборонну лінію, одним з опорних пунктів якої виявилось Терпіння. Всіх жителів фашисти виселили; протягом місяця вони ховалися в ярах та полезахисних лісосмугах.

Бої за село точилися з середини вересня до другої половини жовтня 1943 року. 23 жовтня частини 44-ї армії генерал-майора В. А. Хоменка визволили Терпіння. В боях за визволення Терпіння та навколишніх сіл загинуло близько 300 радянських воїнів, похованих у братській могилі в центрі села. На ній встановлено пам’ятник. Червоні слідопити восьмирічної школи встановили імена 44 воїнів.

Воїни з Терпіння внесли гідний вклад у справу перемоги над ворогом. Багато їх уславилося бойовими подвигами. Серед них Герой Радянського Союзу П. І. Сизов. 21 жовтня 1944 року в бою на річці Німані капітан П. І. Сизов особисто знищив кілька десятків ворожих солдатів і офіцерів, але й сам загинув. Звання Героя Радянського Союзу йому присвоєно посмертно. Ім’ям П. І. Сизова названо Терпіннівську середню школу та одну з головних вулиць села. Звання Героя Радянського Союзу (також посмертно) присвоєно старшому сержантові Є. М. Гребенюку — у передвоєнні роки голові колгоспу з села Федорівки. 20 серпня 1944 року під час напруженого бою з ворожими танками він із зв’язкою гранат кинувся під «тигра» і підірвав його.

Після визволення села герпіннівці приступили до відбудови колгоспів, підприємств, громадських установ і житла. Головою колгоспу ім.Сталіна став комуніст С. Г. Бесєдін, секретарем партійної організації — С. А. Кушнирьов.

Майже всі польові роботи виконувалися вручну, як тягло використовували також корів. Колгоспники віддавали всі сили, щоб якомога більше допомогти фронтові. До фонду оборони вони здали кілька десятків тисяч карбованців, надіслали фронтовикам багато посилок-подарунків.

Відновила свою діяльність МТС. Механізатори склали з деталей старих тракторів кілька машин, які вийшли на колгоспні лани. Держава надавала артілям кредити, надходила допомога від колгоспів РРФСР, Казахстану та інших республік країни. Завдяки цьому вже 1948 року колгосп ім. Сталіна досяг довоєнного рівня виробництва: тут зібрали по 17 цнт зернових з га на всій площі посіву, в т. ч. по 23,6 цнт озимої пшениці. Ланки О. Жабкіної і П. Беркут виростили по 26—30,6 цнт озимої пшениці, а ланки Н. Плехової, К. Шеховцової, М. Пасічної — по 28—31 цнт зерна кукурудзи з гектара. 1950 року всі колгоспи досягли рівня виробництва 1940 року. Того ж року артілі «П’ятирічка» та ім. Сталіна об’єдналися в одну — ім. Сталіна, а «Новий світ» і «Червоний садовод» — в «Новий світ».

У 1951 році відбулося подальше укрупнення колективних господарств: артілі села об’єдналися в єдиний колгосп ім. Сталіна, що сприяло зростанню сільськогосподарського виробництва. З року в рік ланки ветеранів колгоспного руху Р. Т. Буцького та О. І. Погожого одержували пересічно по 70 цнт зерна кукурудзи з га, ланка М. Т. Пузанової — до 250 цнт городніх культур, садова бригада В. І. Куртова — до 55 цнт черешні. Більш ніж подвоїлись врожаї основної технічної культури — соняшнику, що в 1955 році становили близько 20 цнт з гектара.

У січні 1952 року механізаторів Терпіннівської МТС відзначено високими урядовими нагородами. Ордена Леніна удостоєно комбайнера В. Т. Жданова, який зчепом двох комбайнів «С-6» за 24 робочі дні зібрав понад тисячу тонн хліба, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено комбайнера І. Р. Чуприну, який комбайном «С-6» намолотив 515 тонн зерна.

За роки п’ятої п’ятирічки значно зросло поголів’я худоби. Наприкінці 1955 року артіль мала понад тисячу голів великої рогатої худоби, 1,6 тис. овець тощо. Загальний прибуток артілі збільшився до 6,6 млн. карбованців. У 1956 році колгосп дістав назву — «Новий світ». Внаслідок поліпшення організації праці та впровадження передової агротехніки, середній урожай озимої пшениці становив 17 цнт з га, зерна кукурудзи по 27,7 цнт, соняшнику — 23,1. Вдвоє збільшилося виробництво молока, м’яса, вовни. Площа плодоносного саду зросла до 360 га. У 1959 році колгоспи, що входили до Терпіннівської сільської Ради, об’єдналися в один під назвою ім. XXI з’їзду КПРС. За ним закріплено понад 12 тис. га угідь, у т. ч. 8 тис. га орної землі, 833 га фруктового саду. Колгосп і село підключені до державної енергосистеми.

Визначних успіхів добилися колгоспники в 1966 році, першому році поточної п’ятирічки. На всій площі посіву артіль зібрала пересічно по 27 цнт зернових з га, в т. ч. по 29,3 — озимої пшениці. У 1969 році, незважаючи на несприятливі погодні умови, терпіннівці зібрали по 24,3 цнт зернових з га, в т. ч. по 34,2 цнт зерна кукурудзи. Добре вродив і соняшник.

Славиться Терпіння своїми садами і баштанами. Колгоспний сад розкинувся на 840 га. Третину саду займає черешня, вишня, абрикос, слива. У 1966—1969 рр. сад дав колгоспові близько 600 тис. крб. прибутку, близько 300 тис. крб. щорічно має колгосп від баштанництва і городництва. Високопродуктивними галузями сільськогосподарського виробництва стали також шовківництво і бджільництво.

Велика увага приділяється розвиткові громадського тваринництва. На початку 1969 року колгосп мав 11 тваринницьких ферм, де утримувалося понад 10 тис. голів худоби.

Невпинне зростання прибутків колгоспу обумовлене великим рівнем механізації трудомістких робіт, яка в рослинництві становить 99,5, а в тваринництві — близько 75 процентів.

У колгоспі працює понад 30 спеціалістів сільського господарства, серед них 6 агрономів, 4 інженери і техніки, 4 ветеринари та зоотехнік. Широко розгорнувся рух за комуністичне ставлення до праці. Близько 120 чоловік вибороли звання ударника комуністичної праці. З 1957 року тут виходить багатотиражна газета «Колгоспна правда».

Виробниче і громадське життя спрямовують партком та 7 партійних організацій, в яких на обліку перебуває 189 чоловік. Дві третини комуністів безпосередньо працює на вирішальних ділянках виробництва: механізаторами, тваринниками, рільниками тощо.

Багато передовиків виробництва за багаторічну самовіддану працю удостоєно високих урядових нагород. Орденом Леніна нагороджено комбайнера Б. Б. Хімича, який кілька років очолює тракторну бригаду, та колгоспницю, ветерана колгоспу О. Я. Маринову. Орденом «Знак Пошани» нагороджені голова колгоспу А. Ю. Сушко, головний агроном В. Н. Позняков, бригадир городньої бригади Я. В. Мартинова, ветерани артілі шофер М. С. Рязанов та коваль І. І. Бойко.

Зміцнення колгоспної економіки стало основою постійного зростання добробуту трудівників села. Так, середня оплата людино-дня становить 4 крб. Колгоспники мають забезпечену старість: літні люди одержують пенсії.

У післявоєнні роки в Терпінні споруджено сотні нових кам’яних, критих шифером, залізом або черепицею будинків, які потопають у зелені садів. Вздовж широких вулиць посаджено декоративні дерева. Центральні вулиці — ім. Леніна та ім. Сизова — є продовженням асфальтованого шосе, що зв’язує село з Мелітополем. Більшість вулиць забруковано.

Велику роботу по впорядкуванню села проводить сільська Рада. В центрі уваги її постійних комісій — робота шкіл, культурно-освітніх і медичних закладів, торговельних підприємств тощо. Значно поліпшилося побутове обслуговування трудівників села. Тут працює хлібозавод, поштово-телеграфне відділення, побуткомбінат з кравецькою і шевською майстернями, 24 магазини споживчого товариства.

Поліпшилось медичне обслуговування трудящих. В селі є лікарня на 130 ліжок у нові корпуси якої стали до ладу в 1955—1960 рр. При лікарні є амбулаторія, що має 12 добре обладнаних кабінетів: рентгенівський, хірургічний, терапевтичний тощо. Поруч розташовані аптека, пологовий будинок і дитяча консультація. Лікарняну та профілактичну допомогу населенню подають 30 лікарів і 80 чоловік середнього медперсоналу. На фермах для тваринників створено профілакторії. Чимало колгоспників щороку відпочиває у міжколгоспному санаторії «Колос» на узбережжі Чорного моря та в інших оздоровчих закладах, а діти — в міжколгоспному піонерському таборі.

У Терпінні дві середні, дві восьмирічні (одна — інтернат) та дві початкові школи. В них працює 102 вчителі, з яких 80 — уродженці села.

В селі є будинок культури із залом на 600 місць та кімнатами для роботи гуртків художньої самодіяльності, чотири бригадних клуби і літній кінотеатр. Тут демонструються художні і науково-популярні кінофільми, влаштовуються вистави й концерти самодіяльних митців, виступають приїжджі артисти. Відкрито історико-краєзнавчий музей. Будується колгоспний палац культури з залом на 600 глядачів та спортивним залом. Діє філіал музичної школи.

При будинку культури, клубах та школах працюють бібліотеки, що мають загальний книжковий фонд понад 30 тис. примірників. У Терпінні знаходиться районна бібліотека, де зосереджено 20 тис. книжок.

В селі дедалі більше утверджуються нові радянські свята, звичаї і традиції. Крім революційних свят, тут урочисто відзначаються свята врожаю, дні тваринника і механізатора, вечори трудової слави, зустрічі поколінь, комсомольські весілля, проводи до Радянської Армії, посвячення в хлібороби тощо.

Високий рівень розвитку колгоспного виробництва, самовіддана праця трудівників оновленого села є надійною основою його дальшого економічного і культурного зростання на шляху будівництва комуністичного суспільства.

Л. Ю. НЕЧАЄНКО, І. І. ХРЕБТОВ
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терпі́ння, село, Мелітопільський р-н, Запорізька обл, УКраїна

Повідомлення АннА »

КАМ'ЯНА МОГИЛА – унікальна пам'ятка природи (утворилася бл. 14–12 млн років тому в результаті трансформацій дна колиш. Сарматського моря і нині є пісковиковим пагорбом заввишки 12 м з площею основи бл. 3 га з печерами і гротами) та пам'ятка історії (у гротах і печерах є наскельні малюнки різних епох: від палеоліту пізнього – 22–20 тис. до н. е. до бронзового віку – кін. 2 – поч. 1 тис. до н. е. і більш пізнього часу). Розташов. в заплаві р. Молочна, поблизу с. Терпіння Мелітопольського р-ну Запоріз. обл. Біля пагорба на правому березі стариці Молочна виявлена стоянка тутешніх мешканців епохи пізнього мезоліту – Червоне Озеро.

Перша з відомих писемних згадок про К.М. датується 1778. Тоді тут було розміщено військ. пост з 14 козаків. 1837 акад. П.Кьоппен провів тут перші наук. дослідження; 1889–90 їх продовжив М.Веселовський. Він обстежив 2 печери (одна з них нині відома як грот "Бика"). Подальші розвідки К.М. пов'язані з іменами О.Бадера та В.Даниленка: 1936 і 1938 вони відкрили 37 нових гротів і печер з наскельними малюнками (серед них, зокрема, лінійно-геометричні креслення, "плити стоп", "кінські плити"). 1951–57 на К.М. М.Рудинський провів фіксацію печер з малюнками і за результатами досліджень опублікував монографію "Кам'яна Могила" (Київ, 1961). 1961 печери та гроти К.М. обстежували В.Гладилін і Б.Михайлов, які відкрили нові малюнки в гроті "Бика" та в гротах 37 і 48. 1971 та 1973 В.Даниленко відкрив 2 нові печери, т. зв. Чаклуна та Чуринг, на стелях яких є зображення мамонтів, бізонів, коней, антропоморфних фігур тощо. Результатом цих досліджень стало видання посмертної монографії В.Даниленка "Кам'яна Могила" (Київ, 1986). 1983–2001 Б.Михайлов відкрив та дослідив у К.М. 15 нових гротів і печер з малюнками (особливий інтерес становлять зображення людських стіп у сусідстві з нерозбірливим підковоподібним малюнком жінки та тварин, голови скульптури зооморфної рибоподібної істоти (вішап), мамонтів, носорогів, бізонів, композиція з трьох качок), а також (уперше на тер. Євразії) ранньонеолітичне (6–5 тис. до н.е.) культово-обрядове місце, супроводжуване скульптурою риби, птахоподібним і фалоїдним менгірами, серед яких лежали плитки-конкреції з "письменами". Результатом цих досліджень стала його монографія "Петрогліфи Кам'яної Могили" (Київ, 1994, 1999, 2005).

1954 РМ УРСР своїм розпорядженням оголосила тер. (15 га) навколо пісковикового пагорба К.М. заповідною. Від 21 лип. 1965, згідно з постановою РМ УРСР, К.М. є пам'яткою природи та археології респ. значення й охороняється д-вою. За дорученням РМ УРСР 1986 Мін-во к-ри УРСР разом із Запоріз. обласнимуправлінням к-ри створило Держ. історико-археол. заповідник "Кам'яна Могила", до складу якого входять 3 структурних підрозділи: експозиційний відділ (музей "Первісне мистецтво Кам'яної Могили"); лапідарій (лат. lapidarius, від lapis – камінь; те, що стосується написів на кам'яних пам'ятках) пісковикового пагорба К.М.; лапідарій стародавньої кам'яної скульптури.

Постановою КМ України від 27 груд. 2001 Держ. історико-археол. заповідник "Кам'яна Могила" визнано об'єктом культурної спадщини і внесено до Держ. реєстру нерухомих пам'яток України.
Михайлов Б.Д.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Т”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей