УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Тиврів, смт, Тиврівський р-н, Вінницька обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6444
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 3051 раз.
Подякували: 1604 раз.
Стать: Жінка

Тиврів, смт, Тиврівський р-н, Вінницька обл, Україна

Повідомлення АннА » 12 жовтня 2018, 15:05

Зображення

ТИВРІВ — с-ще міськ. типу Вінницької області, райцентр. Розташов. на правому березі р. Пд. Буг. Населення 4,3 тис. осіб (2011).
Уперше згадується під 1505, коли брацлавський зем’янин Федько Дашкевич стверджував, що його дід Герман отримав Т. від вел. кн. литов. Вітовта. Із 1566 — у складі Брацлавського воєводства. Наприкінці 16 ст. належав Ярошинським, від яких бл. 1590 перейшов до Калітинських. 1648—76, 1685—1712 — у складі Брацлавського полку. Спустошений під час Руїни. 1742 власник Т. Міхал Калітинський заснував домініканський монастир із мурованим костьолом Архангела Михаїла (монастир діяв до 1832, після чого костьол став парафіяльним), а 1744 виклопотав для Т. статус містечка з 3-ма щорічними ярмарками. 1750 на Т. напали гайдамаки (див. Гайдамацький рух). У серед. 18 ст. за право володіти Т. з Калітинськими змагалися Ярошинські (1756 в ході цієї боротьби містечко спалив Захарій Ярошинський), які врешті перемогли і залишалися власниками Т. до 1860-х рр.
Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793; див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Т. перейшов під владу Рос. імперії. Із 1797 належав до Він. пов. Подільської губернії. У 19 ст. в м-ку з’явилися невеликі пром. підпр-ва (у т. ч. броварня, суконна ф-ка, цегельня), 1907 тут ввели в дію першу в Україні гідроелектростанцію. На 1897 Т. мав 3153 мешканці (із них 1051 — єврей).
Рад. владу остаточно встановлено в червні 1921. 1923 Т. став центром р-ну. В роки Другої світової війни із 18 липня 1941 до 16 березня 1944 Т. входив до зони румун. окупації, у містечку було створено гетто для євреїв. 1965 Т. дістав статус с-ща міськ. типу.
Істор. споруди (збереглися у спотвореному вигляді): костьол Архангела Михаїла з келіями (1742—60), палац Ярошинських (1778—84) з парком.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6444
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 3051 раз.
Подякували: 1604 раз.
Стать: Жінка

Re: Тиврів, смт, Тиврівський р-н, Вінницька обл, Україна

Повідомлення АннА » 19 листопада 2018, 15:24

Зображення

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Тиврів — селище міського типу (з 1965 року). Розташований на мальовничому узгір’ї правого берега Південного Бугу, за 25 км на південь від Вінниці, за 16 км від залізничної станції Гнівань. Через селище проходить автодорога Вінниця—Могилів-Подільський. Населення — 3980 чоловік.

Тиврів — центр району, територія якого становить 882 кв. км, населення — 60,3 тис. чоловік, у т. ч. міського 10,9 тис. чоловік. У районі — 59 населених пунктів, підпорядкованих 2 селищним і 20 сільським Радам. Усієї землі — 88,2 тис. га, у т. ч. 56,3 тис. га орної, 1,5 тис. га сіножатей, 3,5 тис. га пасовиськ, 9,8 тис. га лісів. Працюють 22 колгоспи, один радгосп; 13 промислових підприємств, 180 магазинів і кіосків, 61 підприємство громадського харчування; 6 лікарень, 54 медичні пункти, 15 колгоспних пологових будинків, 14 профілакторіїв, 6 аптек, санепідстанція; 53 школи, вечірній машинобудівний технікум, будинок культури, 53 клуби, 51 бібліотека, 5 кінотеатрів, 55 кіноустановок.

Територія села освоєна в сиву давнину. В центрі Тиврова, на березі Південного Бугу, трапляються кремінні знаряддя праці доби неоліту, що існував на Побужжі між VI і IV тисячоліттям до нашої ери.

Перша письмова згадка про Тиврів належить до початку XVI ст. В 1505 році брацлавський зем’янин Федько Дашкевич «бив чолом» і пред’явив відповідні документи великому князю Литовському Олександрові про те, що Тиврів в числі інших населених пунктів був дарований «за службу» великим князем Вітовтом його дідові Герману Дашкевичу. Князь підтвердив право Дашкевичів на володіння Тивровом. 1629 року Тиврів згадується також в списках подимного податку Брацлавського воєводства.

Тиврів був прикордонним оборонним пунктом феодальної Литовської держави і кілька разів спустошувався татарами. Недалеко проходив Кучманський шлях, яким сунули татарські орди на Галичину, Волинь, Польщу. Час від часу частина татарського війська відокремлювалася від головних сил, біля Тиврова переправлялася через Південний Буг, щоб зненацька з тилу вчинити напад на якесь місто чи село. Тиврів, звичайно, був першою жертвою на шляху степових розбійників. Ще й досі побутують у народі легенди про страшне татарське лихоліття, розповіді про підземні ходи, що тягнуться від центра селища до протилежного берега Південного Бугу. Ними тікали до лісу жителі Тиврова, рятуючись від нападу. Один з бродів поблизу селища й досі називають татарським. Після кожного ворожого нападу поселення знову й знову відроджувалося з попелу, поповнювалося новими поселенцями, зростало. В середині XVI ст. у Тиврові, шукаючи захисту від панського гніту, оселилося чимало втікачів із Західного Поділля, Галичини, Волині. Внаслідок Люблінської унії 1569 року Тиврів відійшов до шляхетської Польщі — до складу Вінницького повіту Брацлавського воєводства.

Місцеві феодали Кліщівські зразу ж перейшли в католицизм, побудували костьол. Крім існуючої натуральної ренти, вони запровадили відробіткову — панщину, яка дедалі зростала. Поступово селяни втрачали рештки особистої свободи, право вільного переходу. В кінці XVI ст. через посилення поміщицького гноблення Тиврів перестав бути притулком для втікачів. Тепер уже тиврівські селяни рятувалися від панської сваволі на півдні Брацлавшини, на кордоні з Диким полем. У списках подимного податку за 1629 рік у Тиврові налічувалося 347 димів.

У червні 1648 року селянсько-козацькі загони Максима Кривоноса визволили Тиврів від польсько-шляхетського панування. 1654 року він увійшов до складу возз’єднаних з Росією земель. Проте за Андрусівським договором містечко знову опинилося під владою польсько-шляхетської держави. З 1672 по 1699 рік ним володіли турецькі поневолювачі. Тиврівці брали активну участь у повстанні С. Палія, А. Абазина, 3. Іскри, боролися проти чужоземного гніту, за возз’єднання з братнім російським народом. Жителі містечка на деякий час вигнали польських панів з свого поселення. Лише з 1715 року шляхта почала поволі повертатися до Тиврова, поновлювати порядки, скасовані повсталим народом. Ще важчою стала панщина, зростали повинності, силоміць насаджувалося католицтво. Один з власників Тиврова — М. Калитинський у 1742 році побудував новий костьол, привіз у Тиврів монахів-домініканців.

Власники тиврівських маєтків зав’язали прямі торговельні стосунки з містами Прибалтики. У 1758 році 3. Ярошинський відправив у Данціг перший транспорт жита і пшениці. Відтоді протягом двадцяти років таких транспортів вирушало 6—8 на рік. Почалася грошова лихоманка. Пани жорстоко експлуатували кріпаків, заводили в маєтках промисли, грабували, нищили природні багатства. Той же 3. Ярошинський за чотири роки продав данцігським купцям на 200 тис. злотих поташу, для чого було знищено весь ліс навколо Тиврова й сусідніх сіл. М. Калитинський з метою реалізації на місці продуктів сільського господарства і виробів ремісників-кріпаків добився 1744 року для Тиврова статусу містечка, права влаштовувати щотижневі торги (кожний четвер) і три ярмарки на рік. У цей час у Тиврові проживала 171 сім’я міщан, 72 селянські (крім тих, що відробляли панщину або давали грошову ренту), 61 ремісник і 24 сім’ї «вільних від дані». Панські палаци скидалися на військові фортеці. Високі кам’яні стіни, бойові башти, гармати, чисельні залоги робили їх неприступними.

Селяни терпіли не тільки від нелюдської експлуатації, але й від сваволі шляхти. Місцеві феодали часто ворогували між собою, нападали на маєтки один одного. При цьому, звичайно, найбільше терпіли селяни, для яких панські наїзди мало чим різнилися від татарських набігів. У 1756 році 3. Ярошинський з військовим загоном у 200 чоловік напав на маєток М. Калитинського. Як розповідає сучасник, у містечку розгорівся справжній бій: стріляли гармати, палали будинки, людей мордували — палили бороди, вуса, чуприни, підсмажували п’яти. «Тиврів спалений, залишилися тільки ратуша і чотири будинки біля костьол а. Убиті, поранені… мало залишилося жителів у Тиврові…». У відповідь пані Калитинська спалила «без останку…» Василівку і Шершні — села 3. Ярошинського.

Тиврівці не корилися польській шляхті. В 1734 році повсталі селяни тиврів-ських маєтків під проводом сотника Антона Притиченка напали на маєток Таганчу, вбили управляючого, панського племінника, і оволоділи замком. У середині XVIII ст. в околицях Тиврова діяли гайдамаки. Брацлавський хорунжий М. Калитинський, який очолював каральні експедиції в 1750 році і знищував цілі села, хутори, повідомляв старосту, що він не може добратися до Вінниці, бо гайдамаки обложили його у Тиврові. Гайдамаки тоді захопили містечко. Не встиг Тиврів піднятися з руїн, як у 1772 році тут спалахнула чума. Тиврівські пани втекли на Волинь, люди ховалися в лісах, але голод повертав їх додому. «Немає дня, щоб у Тиврові хтось не вмер від чуми»,— сповіщав пана його управляючий. На Чорній горі, в центрі містечка, збереглися старовинні кам’яні хрести, які ставили тут як «чудодійний захист» від чуми.

З возз’єднанням Правобережної України з Росією Тиврів став волосним центром Вінницького повіту Подільської губернії. 1795 року в ньому мешкало 810 жителів. 1811 року тут було 20 ремісників — бондарів, ковалів, кравців, шевців, два перукарі. В 40-х роках XIX ст. намітилось деяке пожвавлення в розвитку торгівлі. Запрацювала суконна фабрика, винокурня, пивоварний завод, млини. Тодішнє тиврівське пиво славилось далеко за межами містечка. Продукцію підприємств збували в різних місцях Подільської губернії.

Головним заняттям жителів містечка було сільське господарство. Напередодні реформи 1861 року майже вся земля (3141 десятина) в Тиврові і присілку Гуті належала поміщику Ярошинському. На нього працювало 963 кріпаки. Селяни користувались 840 десятинами землі, причому робочу худобу мали лише 36 селянських господарств. Скасування кріпаччини не поліпшило економічного становища селян. За «введення у володіння» своєю ж землею вони мали сплатити в казну 33 432 крб. Селяни не припиняли боротьби за землю. Особливо запеклими були їх сутички з князем Кочубеєм, який 1867 року купив маєток. Хлібороби відстоювали кожен клаптик землі, лісу, пасовиська. Коли 1887 року поміщик продав купцям на вируб ліс, в якому селяни косили сіно для власної худоби, вони прогнали лісорубів. Так повторювалось кілька разів. Кочубей був змушений поступитися.

Селянське землеволодіння Тиврова характеризувалося високим процентом дворів на чиншовому праві. На селян накладали багато різних податків — губернські повинності, земський, волосний, сільський збори, викупні платежі. В середньому вони сплачували 2 крб. 55 коп. з десятини, поміщик — лише 27 коп. різних зборів. У Тиврові на початку XX ст. на селянський двір припадало в середньому

6 чоловік, тобто стільки ж, як у 1861 році. Але оскільки дворів за цей час стало у два рази більше, то і кількість землі на селянський двір скоротилась удвічі. Навіть тиврівський поміщик Д. Гейден визнавав, що 8 проц. селянських господарств мали тільки власну садибу з городом, дві третини селян не мали навіть садиби, жили на чужій землі, у 47 проц. селян не було робочої худоби. Погано оброблена селянська земля й родила скупо.

Наявність великої кількості дешевих робочих рук сприяла виникненню промислових підприємств. 1907 року у Тиврові засновано новий пивоварний завод. 1912 року він виробив 180 тис. відер пива. Діяли суконна фабрика, винокурний і цегельний заводи, млин, стала до ладу перша на Україні гідроелектростанція потужністю 50 квт. Тиврів був тоді містечком з вузькими й кривими вуличками без тротуарів, лише одну — від центру до мосту через Південний Буг — забрукували. З 280 будівель близько 40 були з цегли, решта — дерев’яні й глинобитні.

Соціальний і національний гніт гальмував розвиток культури. Лише 1864 року у Тиврові відкрили однокласне початкове народне училище, на утримання якого казна асигновувала 176 крб. на рік, 395 крб. збирала община. Училище відвідувало 98 хлопчиків і 39 дівчаток. 1893 року в містечку засновано училище для дітей православного духовенства.

В 1910—1911 рр. у Тиврівському духовному училищі на посаді викладача співів працював видатний український композитор К. Г. Стеценко (він приїхав сюди з Києва за порадою лікарів). Композитор організував позакласну роботу з учнями, поставив дитячу оперу «Король іменитий — ялинова шишка». Тиврів сподобався композиторові. «Взагалі природа тут надзвичайно красива і розкішна,— писав він.— Настрій увесь час бадьорий, бойовий. Хочеться щось здорове, велике утворити». Тиврівський період був одним з найінтенсивніших у житті композитора. Тут К. Г. Стеценко написав майже всю оперу «Івасик-телесик», дитячу оперу «Лисичка», такі полум’яні революційні кантати, як «Єднаймося», «Шевченкові», десятки колядок, хори, романси та інші твори.

Під час першої світової війни у Тиврові розташовувався ветеринарний лазарет 11-ї армії, у навколишніх селах — військові госпіталі. Після Лютневої революції під впливом солдатів-фронтовиків, серед яких були робітники промислових центрів, зростала класова свідомість трудящих. У Тиврові було створено Раду солдатських депутатів.

Радісно вітали трудящі Тиврова перемогу Жовтневої соціалістичної революції. На початку січня 1918 року в містечку встановилася Радянська влада. Про ці незабутні дні писав їх свідок — тиврівець, український поет Кесар Андрійчук:

Сонце сяє з Петрограда —

Справедливий лад,

Проголошується влада Більшовицьких Рад?.

Та не встигли закінчити розподіл поміщицької землі, як на початку березня містечко зайняли австро-німецькі окупанти. Тиврівська більшовицька група, очолювана І. Таранюком, підняла трудящих Гніванської і Тиврівської волостей на боротьбу з окупантами. Після вигнання австро-німецьких загарбників владу захопили петлюрівці. У березні 1919 року бійці Богунського і Таращанського полків визволили Тиврів від гніту буржуазно-націоналістичної Директорії. Було обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, комітет бідноти. Цього разу вся земля поміщиків, а також деяких куркулів була розподілена між селянами.

Скористатись плодами своєї праці трудящі не встигли. В липні у Тиврів увірвалися петлюрівці, а за ними денікінці. Вони запровадили режим військової диктатури, поновили владу поміщиків, закрили українські школи, культурні заклади. На початку січня 1920 року Червона Армія визволила Тиврів. Тоді ж відбувся мітинг трудящих, на якому вони обговорили питання зовнішньої політики Радянського уряду, а також земельне питання.

У березні почав діяти ревком з трьох членів. Він займався наділенням землею бідняків, збором продовольства для Червоної Армії.

Та мирному радянському життю перешкодили війська буржуазно-поміщицької. Польщі. Тиврівські більшовики пішли в підпілля. В червні 1920 року частини Червоної Армії вигнали білополяків з містечка. В кінці 1921 року була ліквідована остання петлюрівська банда, яка не раз вривалася сюди, грабувала населення.

Трудящі Тиврова приступили до відбудови господарства. Невдовзі після, вигнання окупантів у Тиврові створили комітет незаможних селян на чолі з бідняком Ф. Т. Касянчуком. Комнезам до виборів Рад фактично виконував обов’язки органу Радянської влади. Комнезамівці забезпечували виконання продрозкладки, проводили збір для Червоної Армії одягу, брали участь у боротьбі з бандитизмом, у розподілі землі, в організації допомоги голодуючим. Активно працював жінвідділ, очолюваний тиврівською селянкою Гарбик. У грудні 1920 року створено перший осередок комсомолу, який об’єднав 15 юнаків і дівчат.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6444
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 3051 раз.
Подякували: 1604 раз.
Стать: Жінка

Re: Тиврів, смт, Тиврівський р-н, Вінницька обл, Україна

Повідомлення АннА » 19 листопада 2018, 15:25

АннА написав:З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Тиврів — селище міського типу (з 1965 року).
Продовження
У 1921 році стали до ладу гідроелектростанція, пивоварний завод, млин. Були створені кооперативні товариства — кредитне «Трактор», споживче, садівниче, бурякосіяння, бджільництва, які постачали населення промисловими товарами, збували державі сільськогосподарську продукцію. 1925 року електрокооперативи, які використовували енергію Тиврівської електростанції, збудували першу на Поділлі високовольтну лінію протяжністю 17 км і низьковольтну — 13 км, в результаті чого одержали світло 600 хат у Качанівці, Швачівці, Новому Місті, Росоші, Красному, Черемошному.

У квітні 1922 року в Тиврові відбувся волосний з’їзд комнезамів, який особливу увагу приділив розвитку народної освіти. Виконкомам пропонувалося подбати про забезпечення шкіл землею, паливом, про надання вчителям безкоштовних квартир. На цей час у містечку працювали створені Радянською владою трудова школа, механічна профшкола, музична школа, трирічні педагогічні курси, дитячий будинок, гуртки лікнепу. 1922 року тут організували трудову колонію. їй виділили 65 га орної землі, 4 га городу, 20 га саду, худобу, реманент. Учні в ній жили, працювали в господарстві, а також на відбудові містечка. Вони відбудували насосну станцію, водогін, на кошти колонії спорудили пам’ятник героям громадянської війни — пірамідальний стовп з червоною зіркою на вершку,— він і зараз стоїть на території Тиврівської восьмирічної школи-інтернату. Керував колонією М. О. Шестоперов. Тут була створена друга в містечку комсомольська організація, яка об’єднувала молодь навчальних закладів. Комсомольці брали активну участь у боротьбі з бандитизмом, охороняли склади, збирали кошти для бідноти і червоноармійців, допомагали продзагонам тощо. Тоді ж у Тиврові оформився волосний комуністичний осередок, до якого входили 10 комуністів. 1923 року містечко стало районним центром. У жовтні був створений райком партії.

Трудящі Тиврова як своє особисте горе зустріли, повідомлення про смерть В. І. Леніна. Було проведено збір коштів на пам’ятник вождеві. Проект пам’ятника розробили самі робітники. 1 травня 1925 року на площі перед Тиврівською семирічною школою встановили гранітний триметровий обеліск, який нагадує стовбур дуба. У верхній частині його висічено сувій паперу із зображенням В. І. Леніна, обрамленого вінком. На одній із зрізаних гілок гранітного дуба напис «Працюючі Тиврівщини на смерть незабутньому вождю».

На початку 1925 року в містечку відкрили стаціонарний кінотеатр. Його організатором був завідуючий Тиврівською електростанцією Я. П. Бахін. Кінотеатр містився в залі райвиконкому, електроенергію давала гідростанція. Щодня відбувалося 3—4 сеанси, які відвідувало 100—200 глядачів.

У жовтні 1929 року в Тиврові відбулася районна конференція наймитів та бідняків, яка звернулася із закликом до селянства району розгорнути масову колективізацію. Цього ж року засновано ТСОЗ, куди ввійшло 20 селянських господарств. Головою його обрали селянина-бідняка комуніста К. П. Дзюня. В перші роки колективної праці тяжко було, бо не вистачало робочої худоби, реманенту. Поступово ці труднощі переборювалися. 1930 року на базі ТСОЗу організували колгосп «Перемога». Держава подала йому значну матеріальну допомогу. Основні роботи виконувала Тиврівська МТС. У 1933 році колгосп одержав добрий урожай, зміг видати на трудодень по 3 кг зерна. Артіль почала капітальне будівництво. У 1936 році колгосп «Перемога» поділився на два — ім. РСЧА та ім. Ворошилова. Обидва колективні господарства вирощували в середньому по 16—20 цнт зернових на гектарі.

Зростали й промислові підприємства Тиврова. Напередодні Великої Вітчизняної війни пивоварний завод випускав продукції на 650 тис. крб. щорічно, водяний млин переробляв за рік понад 7 тис. цнт зерна. В промисловій артілі працювало 80 робітників. Потужною стала Тиврівська гідроелектростанція. Вона забезпечувала електроенергією Тиврів і ряд сіл, що знаходились поблизу його. Було здійснено також радіофікацію села. В 1940 році колектив гідроелектростанції за відмінну працю занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Великі зміни відбулися в культурному житті містечка. Тиврівці оволоділи грамотою, зріс їх інтерес до книги. В містечку, де колись майже ніхто не читав газет, більшість населення передплачувала періодичні видання, працювали дві бібліотеки, районний клуб, друкарня, виходила районна газета «Ударник соціалістичного будівництва». Діяла середня школа, створена 1934 року на базі семирічної. В ній налічувалося 300 учнів, яких навчало 24 вчителі. Тиврівська молодь здобувала освіту у вузах.

Коли настала Велика Вітчизняна війна, сотні комуністів, комсомольців і безпартійних Тиврова пішли до лав Червоної Армії. 18 липня 1941 року гітлерівські війська вдерлися у Тиврів. Через три місяці німецькі й румунські загарбники поділили між собою район, і Тиврів відійшов до Румунії. Масові вбивства хоч і припинилися, але терор і грабунки тривали. Третина довоєнного населення Тиврова була знищена фашистськими окупантами.

16 березня 1944 року частини 38-ї армії 2-го Українського фронту під командуванням К. С. Москаленка визволили Тиврів від фашистського поневолення. Населення містечка радо зустріло воїнів Червоної Армії, і, спорудивши міст, допомогло їм швидко перебратися через Південний Буг.

Втікаючи, фашисти не встигли зруйнувати електростанцію — вона продовжувала працювати. Уціліли пивоварний завод, МТС, машини і майстерні. Проте труднощі були великі. Все уціліле потребувало ремонту. Містечко обезлюдніло. 40 проц. складу парторганізації Тиврова пішло в перші дні на фронт; кожен третій комуніст села поліг на полі бою.

Населення містечка активно включилося у відбудову народного господарства. Зразу ж після визволення почалося навчання у середній школі. Відновили роботу клуби, лікарні. Вже в першу повоєнну весну колгоспники зуміли перевиконати план сівби зернових і цукрових буряків. Одночасно тиврівці допомагали Червоній Армії продовольством, вони зібрали на танкову колону «Колгоспник Вінниччини» 1,2 млн. крб. Гроші було передано військам 3-го Українського фронту, яким командував земляк Р. Я. Малиновський. Жителі містечка збирали кошти також на ескадрилью літаків «Прапор перемоги», здавали продукти у фонд оздоровлення бійців Червоної Армії і для підшефного госпіталю.

Самовіддано працювали на колгоспних ланах дівчата-трактористки і літні колгоспники, зокрема трактористка Ганна Писарчук, конюх Олександр Шиночка. Значні масиви поля люди скопали лопатами. Врожай збирали в рядна і носили до молотарок. Згодом було здійснено технічне переобладнання пивоварного заводу, створено і відновлено роботу ряду комунальних підприємств, відремонтовано 30 квартир. Відкрилася лікарня на 50 ліжок. Районне лісництво організувало в містечку пункт переробки дерева, де виготовлялись предмети першої потреби: будівельні деталі, інвентар для колгоспів. Чимало зробили працівники лісництва для відновлення лісів, залісення ярів та балок. Було посаджено 250 га захисних лісосмуг, висаджено лісу на площі понад 500 гектарів.

У великому корпусі дитячого будинку після вигнання німецьких та румунських загарбників майже зовсім не було підлоги, дверей, постільних речей. Радянські органи зразу ж виділили будівельні матеріали, ліжка, меблі, продукти харчування. Восени 1944 року в Тиврівському дитячому будинку виховувалось понад 500 дітей. Часто їм самим доводилось заготовляти паливо. І навіть за таких важких умов, коли не було зошитів, підручників, всі діти навчались у середній школі. Поступово зміцнювалась матеріальна база дитячого будинку, кращим ставало’ харчування дітей та їх життя.

Однак трудовому ентузіазму тиврівців перешкодила посуха 1946 року. Радянські органи вжили ряд заходів для ліквідації наслідків посухи. З державних запасів було виділено зерно. Людей безплатно харчували в їдальнях.

У 1961 році були ліквідовані тиврівські колгоспи ім. Ворошилова та ім. РСЧА. їх землі передали сусіднім господарствам. У Тиврові залишилася тільки комплексна бригада колгоспу «Росія» села Дзвонихи. 1 січня 1965 року Тиврів знову став районним центром, а в червні того ж року його перетворили у селище міського типу.

50—60-і роки були для Тиврова періодом дальшого розвитку промисловості, сільського господарства, культури й освіти. В 1958 році на 8 тиврівських підприємствах працювало близько 3 тис. робітників. Цього року в селищі створили

«Міжколгоспбуд», який істотно змінив вигляд не лише самого Тиврова, а й сіл району. Почавши з будівництва підсобних приміщень для дитячого садка, 1964 року «Міжколгоспбуд» здав в експлуатацію районну лікарню на 100 ліжок, спорудив 67 культурно-побутових і тваринницьких приміщень. «Міжколгоспшляхбуд» проклав у 1966—1968 рр. 36 км доріг з твердим покриттям і 1,7 км на фермах.

Успішно працюють автотранспортне підприємство, цегельний завод, райпромкомбінат. 1970 року промкомбінат виріс у завод пластмасових виробів, де працює 300 робітників. На пивоварному заводі відкрили новий цех розливу, який дає З тис. пляшок за годину, введено в дію нову компресорну установку для охолодження пива, механізовано виробничі процеси у варочному відділенні. На підприємстві виросла справжня робітнича гвардія. Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора розливальниця М. В. Сопінська за 23 роки виробничої діяльності навчила багатьох робітників своєї професії. 30 років свого життя віддала заводові Н. В. Гончарук та інші робітники. На їх прикладі на заводі виховується молода зміна всебічно розвинених, технічно грамотних робітників. Серед них комсомольці Є. Брижевата, 3. Дроздюк, М. Мокренко, які систематично перевиконують виробничі норми. Саме завдяки таким людям завод за роки Радянської влади збільшив випуск продукції у 12 разів. У дев’ятій п’ятирічці виробництво пива намічається довести з 600 тис. до 1 млн. декалітрів на рік. Завод вироблятиме 6 сортів цього напою. Передбачається механізувати всі трудомісткі процеси і повністю ліквідувати ручну працю.

Змінився і зовнішній вигляд Тиврова. Колись крива і вузенька центральна вуличка зникла. Тут простяглася пряма, широка асфальтована вулиця з тротуарами, липовими алеями. Узбіч неї виріс торговельний комплекс. Стали до ладу нові лінії водогону, дві водокачки, газозаправна станція. З’явилось багато інших новобудов. Лише в 1967—1969 рр. зведено 11 двоповерхових будинків.

В тиврівських середній та восьмирічній школах у 1970/71 навчальному році навчалося 950 учнів, працювало 88 педагогів. Більш досконалою стала система навчання й виховання у Тиврівському дитячому будинку. Тут працює 5 різних гуртків по 25—30 вихованців. Члени технічного гуртка змонтували діючий макет села площею 30 кв. м, за що в 1955 році були нагороджені медалями ВСГВ. Наступного року таку нагороду одержали ще 30 вихованців. Неодноразово здобували перші місця на обласних олімпіадах духовий оркестр та хоровий гурток. Дитячий будинок дав путівку в життя більш як 5 тис. дітей. Багато з них мають вищу освіту. Так, Люба Басиста стала вчителькою, Юзефа Клиновська — інженером, Василь Штрикун — лікарем, а Віктор Співак — художником. Урочисто відзначив колектив дитячого будинку 35-річчя з дня його заснування. Вихованці одержали від гостей багато подарунків — велосипеди, баяни, радіоли, швейні машинки тощо.

В 1959 році дитячий будинок перетворено в школу-інтернат. Його гордістю є добрі навчальні кабінети: фізичний, хіміко-біологічний, математичний, англійської мови, кімнати образотворчого мистецтва, казок, бібліотека й читальний зал, виробничі майстерні. В шкільному музеї В. І. Леніна зберігаються листи від Генерального секретаря Комуністичної партії Великобританії Джона Голлана, з яким учні вели тривале дружнє листування.

На вищу сходинку піднялась і культура. У роботі 8 гуртків районного будинку культури беруть участь 176 чоловік. Велику популярність завоювали жіночий вокальний ансамбль, ансамбль бандуристів, танцювальний ансамбль «Дівочий хоровод». Добре відомі в районі імена солістів — лаборантки Марії Шеремети, телефоністки Надії Синявської, медсестри Лариси Огородник, бандуристки, інспектора фінвідділу Ніли Лаути та багатьох інших. У Тиврові люблять хорове мистецтво. У школі-інтернаті створено хор учнів з 250 чоловік, працюють також хори у середній школі, будинку культури. Періодично виступає зведений хор кращих солістів Тиврова з 80 чоловік.

У двох бібліотеках селища — для дорослих і дітей — кількість читачів становить 3300 чоловік, а книжковий фонд — понад 32 тис. томів. У селищі виходить районна газета «Маяк».

Великі перспективи відкриває перед селищем дев’ята п’ятирічка. Заплановано здійснити реконструкцію пивоварного заводу, що значно збільшить його потужність, значно розшириться автопідприємство, будуть збудовані цегельний завод, приміщення для адміністративних установ, автовокзалу, поштамту, лікарні, широкоекранний кінотеатр, будинок селищної Ради, дитячий садок на 140 місць, будинок відпочинку для Побузької геологічної експедиції. Нові підприємства й будови Тиврова перетворять його на промислове місто. Запорукою цьому є творча праця трудящих Тиврова, їх прагнення втілити в життя історичні накреслення XXIV з’їзду КПРС.

М. Г. ГОРОВЧУК, К. П. КРИЖАНІВСЬКИЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6444
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 3051 раз.
Подякували: 1604 раз.
Стать: Жінка

Re: Тиврів, смт, Тиврівський р-н, Вінницька обл, Україна

Повідомлення АннА » 19 листопада 2018, 15:31

ДАВіО, православні
1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Вознесенська церква м-ка Тиврів Вінницького повіту Подільської губернії
4. м-ко Тиврів
5. Народження: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а; 6. Шлюб: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а;
7.
8. Смерть: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а; 9.
10.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6444
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 3051 раз.
Подякували: 1604 раз.
Стать: Жінка

Re: Тиврів, смт, Тиврівський р-н, Вінницька обл, Україна

Повідомлення АннА » 19 листопада 2018, 15:32

ДАВіО, православні
1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Миколаївська церква м-ка Тиврів Вінницького повіту Подільської губернії
4. м-ко Тиврів
5. Народження: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а; 6. Шлюб: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а;
7.
8. Смерть: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а; 9.
10.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6444
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 3051 раз.
Подякували: 1604 раз.
Стать: Жінка

Re: Тиврів, смт, Тиврівський р-н, Вінницька обл, Україна

Повідомлення АннА » 19 листопада 2018, 15:34

ДАВіО, католики
1. Подільська губернія
2. Вінницький деканат
3. Римсько-католицька церква Святого Михаїла м-ка Тиврів
Вінницького повіту Подільської губернії
4. м-ко Тиврів, сс. Василівка, Гута, Дзвониха, Кліщів, Колюхів, Курники, Михайлівка, Пилява, Онитківці, Потуш, Соколинці, Шершні, Янків, прис. Гута, Зарванка та ін.
5. Народження: 1859: ф.904, оп.31, спр.9; 1861: ф.904, оп.31, спр.7; 1873: ф.904, оп.31, спр.6; 1874: ф.904, оп.31, спр.8; 1875: ф.904, оп.31, спр.10; 1878: ф.904, оп.31, спр.11; 1879: ф.904, оп.31, спр.12; 1880: ф.904, оп.4, спр.1; 1881: ф.904, оп.4, спр.2; 1882: ф.904, оп.2,
спр.3; 1883: ф.904, оп.4, спр.4; 1884: ф.904,оп.4, спр.5; 1885: ф.904,
оп.4, спр.6; 1886: ф.904, оп.4, спр.7; 1887: ф.904, оп.4, спр.8; 1888:
ф.904, оп.4, спр9; 1889: ф.904, оп.4, спр.10; 1890: ф.904, оп.4, спр.11;
1891: ф.904, оп.4, спр.12; 1892: ф.904, оп.4, спр.13; 1893: ф.904, оп.4, спр.14; 1894: ф.904, оп.4, спр.15; 1895: ф.904, оп.4, спр.16; 1896: ф.904, оп.4, спр.17; 1897: ф.904, оп.4, спр.18; 1898: ф.904, оп.4, спр.19; 1899: ф.904, оп.4, спр.20; 1900: ф.904, оп.4, спр.21; 1901: ф.904, оп.4, спр.22; 1902: ф.904, оп.11, спр.1; 1903: ф.904, оп.11, спр.5; 1904: ф.904, оп.11, спр.10; 1905: ф.904, оп.11, спр.14; 1906: ф.904, оп.11, спр.19; 1907: ф.904, оп.11, спр.24; 1908: ф.904, оп.11, спр.29; 1909: ф.904, оп.11, спр.34; 1910: ф.904,оп.11, спр.39; 1911: ф.904, оп.11, спр.44; 1912: ф.904, оп.11, спр.49; 1914: ф.904, оп.11, спр.58; 1915: ф.904, оп.11, спр.63; 1916: ф.904, оп.11, спр.68; 1917:
ф.904, оп.11, спр.73;
6. Шлюб: 1859: ф.904, оп.31, спр.9; 1861: ф.904, оп.31, спр.7; 1873: ф.904, оп.31, спр.6; 1874: ф.904, оп.31, спр.8; 1875: ф.904, оп.31, спр.10; 1878: ф.904, оп.31, спр.11; 1879: ф.904, оп.31, спр.12; 1880: ф.904, оп.4, спр.1; 1881: ф.904, оп.4, спр.2; 1882: ф.904, оп.2, спр.3;
1883: ф.904, оп.4, спр.4; 1884: ф.904,оп.4, спр.5; 1885: ф.904, оп.4,
спр.6; 1886: ф.904, оп.4, спр.7; 1887: ф.904, оп.4, спр.8; 1888: ф.904, оп.4, спр9; 1889: ф.904, оп.4, спр.10; 1890: ф.904, оп.4, спр.11; 1891: ф.904, оп.4, спр.12; 1892: ф.904, оп.4, спр.13; 1893: ф.904, оп.4, спр.14; 1894: ф.904, оп.4, спр.15; 1895: ф.904, оп.4, спр.16; 1896: ф.904, оп.4, спр.17; 1897: ф.904, оп.4, спр.18; 1898: ф.904, оп.4, спр.19; 1899: ф.904, оп.4, спр.20; 1900: ф.904, оп.4, спр.21; 1901: ф.904, оп.4, спр.22; 1902: ф.904, оп.11, спр.1; 1903: ф.904, оп.11, спр.5; 1904: ф.904, оп.11, спр.10; 1905: ф.904, оп.11, спр.14; 1906: ф.904, оп.11, спр.19; 1907: ф.904, оп.11, спр.24; 1908: ф.904, оп.11, спр.29; 1909: ф.904, оп.11, спр.34; 1910: ф.904,оп.11, спр.39; 1911: ф.904, оп.11, спр.44; 1912: ф.904, оп.11, спр.49; 1914: ф.904, оп.11, спр.58; 1915: ф.904, оп.11, спр.63; 1916: ф.904, оп.11, спр.68; 1917:
ф.904, оп.11, спр.73; 7. –
8. Смерть: 1859: ф.904, оп.31, спр.9; 1861: ф.904, оп.31, спр.7; 1873: ф.904, оп.31, спр.6; 1874: ф.904, оп.31, спр.8; 1875: ф.904, оп.31, спр.10; 1878: ф.904, оп.31, спр.11; 1879: ф.904, оп.31, спр.12; 1880: ф.904, оп.4, спр.1; 1881: ф.904, оп.4, спр.2; 1882: ф.904, оп.2, спр.3;
1883: ф.904, оп.4, спр.4; 1884: ф.904,оп.4, спр.5; 1885: ф.904, оп.4,
спр.6; 1886: ф.904, оп.4, спр.7; 1887: ф.904, оп.4, спр.8; 1888: ф.904, оп.4, спр9; 1889: ф.904, оп.4, спр.10; 1890: ф.904, оп.4, спр.11; 1891: ф.904, оп.4, спр.12; 1892: ф.904, оп.4, спр.13; 1893: ф.904, оп.4, спр.14; 1894: ф.904, оп.4, спр.15; 1895: ф.904, оп.4, спр.16; 1896: ф.904, оп.4, спр.17; 1897: ф.904, оп.4, спр.18; 1898: ф.904, оп.4, спр.19; 1899: ф.904, оп.4, спр.20; 1900: ф.904, оп.4, спр.21; 1901: ф.904, оп.4, спр.22; 1902: ф.904, оп.11, спр.1; 1903: ф.904, оп.11, спр.5; 1904: ф.904, оп.11, спр.10; 1905: ф.904, оп.11, спр.14; 1906: ф.904, оп.11, спр.19; 1907: ф.904, оп.11, спр.24; 1908: ф.904, оп.11, спр.29; 1909: ф.904, оп.11, спр.34; 1910: ф.904,оп.11, спр.39; 1911: ф.904, оп.11, спр.44; 1912: ф.904, оп.11, спр.49; 1914: ф.904, оп.11, спр.58; 1915: ф.904, оп.11, спр.63; 1916: ф.904, оп.11, спр.68; 1917:
ф.904, оп.11, спр.73; 9. –
10. –
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6444
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 3051 раз.
Подякували: 1604 раз.
Стать: Жінка

Re: Тиврів, смт, Тиврівський р-н, Вінницька обл, Україна

Повідомлення АннА » 19 листопада 2018, 15:37

ЦДІАК, православні, м-ко Тиврів
Адмін поділ за документами Вінницького пов. Подільської губ.
За адмін. поділом XIX ст. Вінницького пов. Подільської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Тиврівського р-ну Вінницької обл.
Церкви св. Миколая
метричні книги ф.224 о.1 сп.1295(1777-1808); 1296(1760-1807)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 186
З нами з: 06 грудня 2017, 21:38
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 143 раз.
Подякували: 153 раз.
Стать: Жінка

Re: Тиврів, смт, Тиврівський р-н, Вінницька обл, Україна

Повідомлення Kasia » 08 червня 2019, 12:29

1893 року в містечку засновано Тиврівське духовне училище
Дані з ПЄВ за 1905 рік (№ 43)

Списокъ учениковъ Тывровскаго духовнаго училища, принятыхъ на церковно-коштное содержаніе

А) На полное церковно-коштное содержаніе.

Классъ ІѴ-й.
Гримайло Терентій, Кулацкій Тихонъ, Матковскій Веніаминъ, Крыжановскій Владиміръ, Гаврисѣвичъ Ѳома, Звойницкій Николай,
Билинскій Леонтій, Козубовскій Леонтій. Сулима Николай, Вещеревичъ Димитрій.

Классъ ІІІ-й.
Гарнишевскій Владиміръ, Волошановскій Симеонъ, Лозинскій Ѳеофанъ, Никольскій Николай.

Классъ ІІ-й.
Шпачинскій Гавріилъ, Базилевичъ Димитрій, Желиховскій Викторъ, Лондкевичъ Арсеній.

Классъ І-й.
Окаринскій Аѳанасій, Добротворскій Алексѣй, Смеречинскій Алипій, Волошановскій Константинъ, Бафталовскій Всеволодъ,
Крыжановскій Михаилъ, Миховскій Иліодоръ.

Классъ приготовительный.
Смеречинскій Иванъ, Голинкевичъ Димитрій. Желиховскій Николай, Явтушинскій Владиміръ, Лазаркевичъ Николаи, Яновскій
Ѳеодоръ, Данилькевичъ Димитрій.

Б) На половинное церковно-коштное содержаніе.


Классъ ІѴ-й.
Бѣлобржицкій Ѳеодоръ, Фамулевичъ Никодимъ, Лисовскій Николай, Бѣлигродскій Ипполитъ, Вольскій Николай, Симоновичъ
Василій, Сувчинскій Николай.

Классъ ІІІ-й.
Шостацкій Гавріилъ, Левицкій Николай, Лосятынскій Александръ, Зубрицкій Сергій, Сумнѣвичъ Константинъ, Чирскій
Иванъ, Жолткевичъ Константинъ.

Классъ ІІ-й.
Ставинскій Евгеній, Сухоставскій Михаилъ, Харжѳвскій Иннокентій, Лукашевичъ Всеволодъ, Викулъ Василій, Мельникъ Александръ, Раинскій Василій, Сенчиневичъ Михаилъ, Прокоповичъ Виталій.

Классъ І-й
Когутовскій Димитрій, Сѳредовичъ Михаилъ, Зиньковскій Константинъ, Смеречинскій Ѳеодоръ, Шииновичъ Виталій, Широцкій
Константинъ, Баворовскій Дометій.

Настоящій списокъ печатается на основаніи постановленія Правленія училища отъ 27/31 августа
Бердичівський повіт: Барановський, Марковський, Яблонський, Павінський, Розборський, Кузьмінський, Величко, Покотилюк, Сливка, Білик
Брацлавський повіт: Дудник, Цурман, Маняк, Лановий


Повернутись до Літера Т

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]