Турійськ, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Турійськ, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ТУРІЙСЬК — с-ще міськ. типу Волинської області, райцентр. Розташов. на р. Турія (прит. Прип’яті, бас. Дніпра). Населення 5,7 тис. осіб (2011).
Уперше згаданий у "Повісті временних літ" при описі подій 1098. Археол. дані свідчать, що поселення на місці Т. виникло в 2-й пол. 10 — на поч. 11 ст.: на лівому березі Турії збереглося унікальне городище — круглий майданчик діаметром 100 м, без валів, захищений з усіх сторін болотом, з культ. шаром кінця 10 — 15 ст. У 11—13 ст. Т. належав до Волинського князівства. Десь 1207—09 Т. спустошили литовці та ятвяги.
Від 1340 Т. у складі Волинської землі входив до Великого князівства Литовського. 1504 Т. дістав право раз на тиждень проводити торги. У цей час в Т. були митниця і невелике укріплення.
1507 разом із Володимирським замком (до якого належав із 14 ст.) та Луцьким староством "двор Туреиск" із селами, що до нього належали, був наданий у володіння королів. писарю Федору Янушевичу, а після його смерті (1508) викуплений кн. Андрієм Олександровичем Сангушком. Із того часу м-ко перебувало у власності князів Сангушків, Заславських, Вишневецьких та ін. шляхетських родів. Т. залишався приватновласницьким поселенням аж до поч. 20 ст.
1652 в Т. відбувся сеймик шляхти Волинського воєводства. Т. як "містечко із садибою і фортом посеред боліт" згадує у своєму щоденнику П.Гордон, який побував тут 1659.
1759 Т. надано магдебурзьке право.
Після 3-го поділу Речі Посполитої 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) м-ко відійшло до Рос. імперії і належало до Ковельського пов. Волинської губернії.
Місто опинилося в зоні воєнних дій під час Війни 1812. У вересні 1812 поблизу Т. відбулися сутички між рос. військами та підрозділами армії франц. імп. Наполеона I Бонапарта.
За даними перепису 1897, Т. був заштатним м-ком Ковельського пов. з населенням 2938 осіб, з яких 1713 складали євреї. У м-ку діяли 3 церкви (найдавніша з них відома з 1503), костьол (заснований 1700), 2 єврейс. молитовні будинки, поштова станція, 30 крамниць, 4 вітряні млини; працювали 24 ремісники та відбувалися 4 ярмарки щороку.
На 1913 в Т. мешкали 3383 особи, діяло двокласне сільс. уч-ще.
Під час Першої світової війни м-ко було окуповане нім. військами (від серпня 1915 до літа 1916 та з літа 1917 до кінця 1918), а з травня 1919 до серпня 1920 — польс. армією. За Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 м-ко відійшло до Польщі. Належало до Ковельського пов. Волинського воєводства.
1939 Т. увійшов до складу УРСР. Від січня 1940 — райцентр Волин. обл.
Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 Т. окупований гітлерівськими військами (кінець червня 1941 — липень 1944). У м-ку існувало гетто (ліквідоване 10 вересня 1942). С-ще зазнало великих руйнувань під час відступу гітлерівських військ.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Турійськ, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Турі́йськ — селище міського типу[2], розташоване на Волинському Поліссі над р. Турією, центр Турійського району Волинської області. Населення 5 866 меш. (2001). Містечко вважається найдавнішою заселеною територією на Волині. Перша писемна згадка про нього в «Повісті минулих літ» належить до 1097 року.[3]
Історія
Турійщина заселялась у період пізнього палеоліту. Згодом тут, окрім східнослов'янських, з'явились і племена тюркського походження, про що свідчать пам'ятки старовини і топографічні назви деяких населених пунктів, як от: Дуліби, Туричани, Оса. Час заснування самого Турійська достеменно не відомий. Проте археологічні знахідки дають підстави твердити, що люди поселилися тут вже у VI—VII століттях. Як і на територіях ряду сіл, де були виявлені древні городища. А перша писемна згадка про містечко датується 1097 роком у несторівському літописі «Повість врем'яних літ».
У ХІ-ХІІ століттях територія сучасного району як частина земель історичної Волині входила до складу Волинського, а згодом — до Галицько-Волинського князівства. В 1205 р. був взятий литвинами. В 1515 р. Турійськ подарований королем Сигізмундом I-м князю Сангушку.

З історичних джерел відомо, що на старому замковищі серед багон над річкою Турія ще у XI—XV століттях був замок з цілою мережею підземних ходів. Спочатку дерев'яний, а потім — мурований. У литовсько-руську добу князь Роман Сангушко — володар Турійська — відбудував замок і зробив його неприступним для нападників. Він облаштував шпиталь-богадільню при церкві Святого Спаса. Турійськ був тоді одним з найбільших центрів ремісництва і торгівлі на Волині.

У 1569 році була прийнята Люблінська унія. Турійський князь Іван Заславський першим із староруського роду князів перейшов з віри своїх предків у римо-католицизм. Після його смерті полонізацію продовжував син — князь Владислав Домінік Заславський. Саме при ньому 1652 року в Турійську відбувся сеймик дворян Волинського воєводства. У цей час в околицях містечка з'явилися загони Богдана Хмельницького, у які масово вливалися міщани і селяни. Після смерті князя Владислава Домініка турійський маєток дістався у спадок його дочці Теофілії, котра через деякий час вийшла заміж за великого коронного маршалка князя Юзефа-Карла Любомирського. Ставши княгинею, побудувала в містечку величний римо-католицький костел Святого Франциска Селезія. Як і Преображенська церква, він був окрасою Турійська, сюди з'їжджалися віруючі з усієї округи.

4 лютого 1731 року в Турійську уклав шлюб з Teрeзою зі Жмiгрoду Стадніцкою Юзеф Кантій Оссолінський — син великого коронного підскарбія Францішека Максиміліяна. В середині 18 століття коштом власника — волинсього воєводи Юзефа Кантія Оссолінського — було побудовано приміщення палацу на території сучасного містечка.[4] В 1759 р. містечко отримало магдебурзьке право від короля Августа III на прохання власника.

У 1793 році Турійщина у складі Волинського намісництва (з 1795 — губернії) ввійшла до Російської імперії. Швидкий плин часу приніс нові зміни в життя краю. Внаслідок подій революції в Росії і її фатальних наслідків він потрапив під владу Польщі.

Національні та соціальні утиски польських властей супроводжувалися зростанням політичної активності та патріотичної свідомості населення, з'явою комуністичних, згодом — націоналістичних організацій (зокрема ОУН). Підпільний комуністичний осередок в містечку очолювала молода вчителька Ганна Жежко. Під її керівництвом у 1923 році відбулася перша на Волині першотравнева демонстрація трудящих під червоними прапорами. Разом з іншими її учасниками була заарештована і Ганна Жежко. Але і в Ковельській в'язниці вона написала і передала на волю цикл віршів, які за радянської доби вийшли окремою збіркою «Троянди за ґратами».

У вересні 1939 року частина мешканців Турійська зустрічала Червону Армію. 20 січня 1940 року Турійськ став районним центром. 20 квітня 1941 року вийшов перший номер районної газети «Радянський селянин».
Меморіал, присвячений містянам-жертвам Голокосту (Холон, Ізраїль)

Найтрагічніші сторінки історії Турійська припадають на Другу світову війну. Окупація тривала з 30 червня 1941 року по 20 липня 1944-го. У цей період фашисти вчинили жорстоку розправу над єврейським населенням, знищивши понад 9 тисяч осіб. Тисячі людей були вивезені на примусові роботи до Німеччини.
Маловідомі сторінки історії Турійська

На початку серпня 1659 року з боку Володимира—Волинського до Турійська увійшла лейб—рота коронного гетьмана польського під командуванням Патріка Леопольда Гордона, майбутнього військового наставника Петра І та засновника Преображенського полку. У ті часи, за словами відважного шотландця, Турійськ «являв собою містечко з садибою і фортом посеред боліт» і належав князю Домініку Заславському. За примхою долі майбутній організатор російської регулярної армії відвідав турійську землю під час підготовки до походу проти москвинів польського коронного війська спільно з козаками гетьмана Виговського та татарським військом під командуванням Нурадин-султана.

У середині 18 століття містечко Турійськ стало власністю Оссолінських — відомого і заможного польського графського роду. Серед графів Оссолінських були полководці — воєводи, сановники — старости, навіть коронний канцлер (граф Юрій Оссолінський) часів королювання Яна ІІ Казимира і визвольної боротьби українського народу (1648—1654 рр). За господарювання Оссолінських у 1759 році містечку польським королем Августом ІІІ Фрідріхом було надане Магдебурзьке право, згодом, в 1773 році, на прохання власника, надано право проведення двох чотиритижневих ярмарків.

З іменем останнього дідича Турійська з родини Оссолінських пов'язана легенда про ікону «Найсвятішої Панни», яка знаходилась в місцевому костелі Францішека Селезія. На іконі була зображена Діва Марія з маленьким Ісусом, котрий сидів спершись на глобус. Прообразами Святої Діви і Божественного Дитяти стали дружина і син графа, які трагічно пішли з життя. Справа у тому, що вже одружений граф Оссолінський закохався в молоду селянку з турійського передмістя Липа, знехтував думкою своїх батьків та оточення, розірвав шлюб з «уродзоною» першою дружиною і одружився на простолюдинці. Через деякий час в подружжя з'явився первісток. Щасливий вельможа, котрий бажав бачити образ коханих людей навіть у храмі замовив ікону Богоматері французькому живописцю Жеррару. Та щастя було недовгим. Графська родина, яка не змирилась зі своїм приниженням, найняла вбивць і отруїла осоружну невістку з дитиною. Молодий граф хоча і витримав удар долі, але зрікся світу й подався у монастир. Невдовзі Оссолінські продали свої турійські землі графам Мошинським, і тільки ікона в костелі нагадувала про короткочасне щастя нерівної любові багатія і селянки.

Цю легенду описала в своїх «Записках кавалерст — дівиці» перша жінка — офіцер у світовій військовій історії Надія Дурова (1783—1886), котра у 1808 році під час проходження військової служби у Маріупольському гусарському полку[ru] деякий час проживала в Турійську. Ескадрони цього полку дислокувались у Ковелі, Турійську, Голобах. На час перебування в нашому селищі про справжнє ім'я корнета Олександрова вже було відомо як військовому командуванню так і однополчанам сміливої жінки, а на її грудях вже виблискував Георгіївський хрест, особисто вручений царем Олександром І за врятування Надією на полі бою старшого офіцера. До речі Надія Дурова — єдина жінка, нагороджена цією найвищою військовою нагородою Російської імперії.

Влітку 1812 року на турійську землю вкотре прийшла війна. Цього разу між Російською імперією та наполеонівською Францією з союзниками. У липні через Турійськ у напрямку Ковеля йшли війська російської 3-ї Західної армії, які готувались до бою з австрійсько—французькими військами (наступали з Бреста на Кобрин). У середині вересня (11-12 числа) турійчани знову побачили російські війська, але вже добряче потріпані саксонцями генерала Реньє — засновника княжої династії сучасного Монако. Через Турійськ у напрямку на Туропин, Киселин, Торчин, Луцьк відступали частини під командуванням графа Ламберта, французького емігранта, який втік від революції до Росії і вступив на військову службу. Учня Суворова, героя битви при Чарново (Східна Прусія)[en] генерала Ламберта сучасники називали найкращим кавалерійським воєначальником епохи наполеонівських війн. В середині серпня між Турійськом і Володимиром—Волинським були зосереджені корпуси Реньє[fr] (французи і саксонці), Шварценберга (австрійці) та до 10 тисяч польських конфедератів під командуванням генерала дивізії Антонія Косинського. В ході вересневого контрнаступу російської армії 12 вересня 1812 року французькі війська були вибиті з Турійська військами корпусу, яким командував генерал-майор Ламберт. В ході бою за Турійськ і форсуванні Турії відзначився підполковник князь Валеріан Григорович Мадатов. Молодого командира Олександрійського гусарського полку називали російським Мюратом (головнокомандувач французької кавалерії при Наполеоні). Командуючи авангардом корпусу генерал — ад'ютанта Ламберта князь Мадатов не тільки вибив французів з Турійська, але й гнав їх без зупинки до самого Бреста. До військової історії Валеріан Мадатов увійшов як герой Російсько—турецької (з двома сотнями стрільців під Батинськом розгромив 4-х тисячну колону турків) та Російсько—французької воєн, сподвижник генерала Єрмолова періоду російських завоювань на Кавказі, завойовник і намісник Шехінського, Ширванського і Карабаського ханств, генерала, який з двома стрілецькими батальйонами розбив ущент десятитисячну перську армію під Шамхором.

Поряд з військовими подіями XIX століття для Турійська знаменувалось і виникненням Тріської династії євреїв — хасидів. Засновником цієї династій став равін Аврахам (1806—1889), який більше відомий під іменем Магіда з Тріска (Турійська). До нього в Турійськ стікалися тисячі прихильників (серед них талмудисти, багаті євреї, рабини і навіть цадики інших, старіших династій). Магід приймав усіх як гостей і розміщав та годував за свій рахунок. Його проповідітбули сумішшю хасидського учення і каббали з нумерологією та гематрією[en]. Перу Магіда із Тріска належать праці «Маген Аврахам» («Щит Аврахама», 1887) і) і «Шалош хадрахот ієшарот лі-зманім шонім» («Три праведні повчання на різні часи»). Раббі Аврахам користувався великим впливом серед хасидів і в період правління Миколи I був навіть заарештований за підозрою в підбурюванні до непокори уряду. Справу батька продовжили його сини Менахем Нахум з Бріська (Бреста), Мордехай з Кужміра та Яків Лейба з Тріська (Турійська), а згодом і онуки.

На початку XX століття Турійськ за словником Брокгауза і Ефрона являв собою «…бедное, захудалое местечко с 2872 жит.; 2 православных церкви, церковано-приходская школа, 2 водяных мельницы, 4 ярмарки. Посреди местечка развалины большого каменного замка. В 1890 г. здесь найден монетный клад. Из церквей одна (Преображенская) построена в XVI ст…». Але саме того часу до Турійська дійшла цивілізація. Влітку 1900 року вже повним ходом функціонувала новозбудована залізнична станція. Перша письмова згадка про неї пов'язана з відбудовою Мстиславого храму Успіння Божої Матері у місті Володимирі—Волинському і пов'язана з отриманням 18 вересня (1 жовтня) 1900 року саме на станції Турійськ Великим князем Костянтином Костянтиновичем Романовим вітальної телеграми від російського царя Миколи ІІ.

У серпні 1920 року турійчани мали змогу побачити бійців 25-ї стрілецької (Чапаєвської) дивізії, які гнали польське військо до Західного Бугу. В ніч з 3 на 4 серпня частини цієї дивізії оволоділи Ковелем, а наступного дня разом з підрозділами 7-ї стрілецької (Фрунзенської) дивізії[ru] увійшли до Турійська.

Вдруге червоноармійців турійчани побачили 22 вересня 1939 року, коли до Турійська увійшов розвідувальний підрозділ 45-ї стрілецької дивізії[ru]. Тієї самої дивізії, яка у червні 1941 року громила гітлерівців в районі Любомля, Ковеля, а в липні 1944 року, вже як 74-та гвардійська стрілецька дивізія відбивала північ нашого району від німецьких загарбників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. N 878 смт. Турійськ віднесено до Списку історичних населених місць України.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Турійськ, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Турійськ — селище міського типу, центр Турійського району, розташоване по обидва береги р. Турії (притоки Прип’яті), за 108 км на північний захід від обласного центру. Через селище проходить залізниця Ковель—Львів і шосе Ковел —Володимир-Волинський. Населення — 4 тис. чоловік.

В історичних документах селище іменується: Турейськ, Туржиськ, Турейско, Торійськ, Тураск, Турійськ. За існуючою легендою, всі назви, як і назва річки Турії, походять від того, що в стародавні часи в цьому районі були непрохідні ліси, де водилося багато турів.

Перша згадка про Турійськ належить до 1097 року, коли на Любецькому з’їзді князів-феодалів були визначені кордони окремих князівств Давньоруської держави. Рішення з’їзду не припинили жорстокої міжусобної боротьби, яка привела до послаблення і розчленування Волині. Уже в 1340 році Турійськ захопила Литва. Щоб зміцнити свій вплив, литовські власті надали місту певних привілеїв. Так, 6 січня 1504 року Турійськ дістав право раз на тиждень, у день, який визначать самі міщани, проводити торг (базар). Населенню навколишніх сіл дозволялося везти на торг різні товари і сільськогосподарські продукти. Торгові (митні) комори сприяли розвитку економіки міста, оскільки частина грошей, яка надходила у формі мита, витрачалась на його потреби. Привілеями, наданими Турійську, скористалася насамперед міщанська верхівка, яка завдяки торгам збільшила свої прибутки. Становище нижчих верств населення не змінилося.

Основною формою експлуатації була рента. Підлеглі сплачували на користь замку численні грошові й натуральні чинші. Крім того, жителі міста повинні були по черзі давати підводи для потреб луцького старости, для доставки в Турійськ і з Турійська королівських послів і гонців. Доведені до розпачу міщани не раз скаржилися королю на своє тяжке становище. Побоюючись вибуху народного гніву, польський король і великий князь литовський Сигізмунд І указом від 30 грудня 1518 року звільнив жителів Турійська від цієї повинності.
В 1540 році Турійськ був пожалуваний князеві Р. Сангушку, який потім передав його дочці Олександрі й зятю І. Заславському. В період, коли Турійськ належав їм, жителі платили податки з 18 димів ланових і 12 напівланових. У 1589 році вони платили шляховий податок 10 флоринів і 2 гроші, земельний з 25,5 лана — 25 флоринів 12 грошів, чопового (горілчаного) — 50 флоринів. З різників, солеварів, пекарів та інших ремісників стягувався податок в сумі 20 флоринів і 22 гроші 2. Надзвичайно тяжке соціально-економічне гноблення, що його терпіло населення Турійська, поєднувалося з національно-релігійним, яке особливо посилилось після 1594 року, коли Заславський прийняв католицьку віру.

Власник маєтку князь В. Заславський у 1629 році передав Турійськ в оренду шляхтичеві Фалібовському, який ще більше експлуатував жителів, ніж феодали. Щоб не тільки повернути собі гроші, сплачені за оренду, а й добре заробити, Фалібовський збільшив різні побори й повинності, силоміць забирав у населення худобу і все, що було йому до вподоби. Крім того, орендар примушував населення приймати унію, а тих, хто не хотів, наказував бити прилюдно, а то й просто вбивати. Тому коли почалася визвольна війна українського народу 1648—1654 років, населення Турійська і навколишніх сіл взяло в ній найактивнішу участь. Повсталі міщани й селяни вливалися в козацькі загони, які посилав Хмельницький на Волинь, нападали на шляхту і ксьондзів, палили маєтки, а панське майно роздавали біднякам. Боротьба проти шляхти не припинялася й після відступу козацьких військ. Селяни й міщани не хотіли коритися панам, відмовлялися виконувати феодальні повинності. В 1652 році в Турійську відбувся сеймик шляхти Волинського воєводства, на якому обговорювалося питання про консолідацію сил на випадок повторної появи на Волині військ Хмельницького і нового виступу місцевого населення.

В 1673 році Турійськ стає власністю князя Вишневецького, а потім — коронного маршалка князя Й. К. Любомирського. Останній, щоб зміцнити позиції католицизму, в 1700 році наказав побудувати в Турійську католицький костьол, але освятили його лише в 1818 році (під час Великої Вітчизняної війни він був зруйнований). Понад 200 років населення Турійська боролося проти насадження католицизму на Волині, і, зокрема, в своєму місті. Православні міщани не ходили до католицької церкви, бойкотували католицькі обряди, довго чинили опір спорудженню, а потім освяченню латинського костьолу. Тільки під сильним натиском феодалів вони змушені були відступити. Польська шляхта, щоб примусити населення і православне духовенство прийняти унію, знущалася над ними, а найбільш непокірних мордувала. Жертвою такого свавілля на початку XVIII століття став православний священик з Турійська — Лупович.

У другій половині XVIII століття Турійськ був досить великим населеним пунктом. Тут розвивалися ремесла й торгівля. В 1759 році Турійську надано магдебурзьке право, за яким ремісники й торговці могли обирати органи самоврядування. В 1773 році місто дістало дозвіл влаштовувати 2 великі ярмарки на рік, причому кожен з них тривав по 4 тижні (один влітку, а другий взимку). Фактично ж магдебурзьким правом користувалася реміснича й купецько-лихварська верхівка.

Після третього поділу Польщі в 1795 році Турійськ відійшов до Росії. Послабився національно-релігійний гніт, але соціально-економічне становище нижчих

верств населення не поліпшилось. Як і раніше, всі кращі землі навколо міста належали феодалам. Найбільшими з них були графи Мошинські. Великим землевласником була й церква. Так, Преображенська церква мала понад 150 десятин землі, Миколаївська — понад 100, церква Євстафія — близько 100 десятин землі.

Тяжким випробуванням для жителів Турійська була наполеонівська навала 1812 року. Місто опинилося в зоні воєнних дій, від чого терпіло насамперед трудове населення. 14 вересня 1812 року поблизу Турійська воїни 3-ї російської армії під командуванням генерала Тормасова зав’язали бій з корпусами Шварценберга і Реньє. 15 вересня російські війська форсували р. Турію і відкинули окупантів до Кобрина. Прагнення Наполеона підкорити й поневолити народи Росії викликало хвилю народного обурення. Жителі Турійська, як і все населення України, допомагали російським воїнам продуктами, одягом, кіньми тощо.

Сподівання міщан і селян, що після розгрому наполеонівських військ їх звільнять від кріпосницької залежності, були марними. Вони вшюнували й далі різні повинності, терпіли знущання і сваволю поміщиків та їх прислужників. Наприклад, у 1844 році за спізнення на роботу вагітну селянку Є. Слободковську так побили, що вона народила двох мертвих дітей. Кріпакам, які насмілювалися скаржитись на феодала до земського суду, загрожували солдатчина й заслання до Сибіру. Жорстокий кріпосницький гніт зумовив посилення антифеодального руху, який охопив майже весь Ковельський повіт. Виступили проти поміщиків і жителі Турійська. Так, у 1846 році вони спочатку відмовились виконувати панщину, а потім напали на маєток і підпалили його. Економ маєтку просив ковельського земського справника прислати поліцію, оскільки місцеві власті не спроможні заспокоїти селян, які стали на шлях «безчинства, ненослушності й брутальності». У подальших донесеннях економа на ім’я справника вказувалось, що організаторами «безчинств», спрямованих проти турійських землевласників, були селяни Турійська — Ф. Базилицький і Л. Супрунович. Вони є першими призвідниками «бешкетів і неспокою», які не вдалося припинити. Частина непокірних селян без відома економа залишила місто і зникла. Розшуки не дали нічого.

Царський уряд послав війська, які жорстоко придушили виступи селян. Однак, щоб уникнути їх у майбутньому, феодали змушені були піти на деякі поступки. Так, власник Турійська Ю. Оржешко 28 лютого 1851 року звільнив жителів від кріпосницької залежності і надав їм міщанських прав. Але феодалові підлягав суд, який за найменшу провину жорстоко карав міщан. Дуже тяжкою була і рекрутська повинність. Жителі міста уникали її різними способами, головним з них була втеча. Втікачів карали, позбавляли майна. Населення скаржилось на сваволю властей до Ковельського повітового суду і Волинської палати кримінального суду. Але обидві судові інстанції відмовили у позовах. Так, 3 квітня 1857 року Волинська палата кримінального суду на одну із скарг винесла рішення: «Нікого у цій справі не обвинувачувати, оскільки іншими заходами нема можливості попередити втечі й переховування молодих людей під час проведення рекрутських наборів»4.

Після селянської реформи 1861 року більша частина землі, що прилягала до Турійська, лишилася власністю поміщиці Е. Оржешко. Вона мала 3515 десятин землі і 4542 десятини лісу. Селянам були наділені заболочені, неродючі землі, до того ж селянські ділянки були розкидані в різних місцях, за межами володінь поміщиці5. Реформа не поліпшила істотно становища колишніх кріпаків, але сприяла капіталістичному розвитку Турійська. Тут почали діяти шкіряний завод, 2 водяні й паровий млин, який щорічно переробляв 65 тис. пудів зерна. Всі вони належали іноземним капіталістам. Значного розвитку набула торгівля. Місцеві купці відкрили бакалійну і винну крамниці, буфет на станції, гасовий склад, магазин залізоскоб’яних товарів та інші. Було споруджено кілька кам’яних будинків, тут містилися волосне управління, міська управа, поштово-телеграфне відділення і залізнична станція.

За розпорядженням волинського губернатора з березня 1895 року в Турійську запроваджено 12 одноденних ярмарків на рік, які відбувалися 16 числа кожного місяця. Це сприяло дальшому зростанню економіки містечка. Сталися певні зрушення в розвитку культури й охорони здоров’я. Ще в 1875 році власті відкрили двокласне училище. Тоді ж почала працювати аптека, в 1900 році — прийомний покій, який у 1906 році перетворено на лікарню.

З розвитком промисловості й торгівлі швидко зростала кількість населення. Якщо в 1899 році в Турійську жило 2872 чоловіка, то в 1910 році вже 3383. Збільшувалась кількість населення головним чином за рахунок безземельних селян з навколишніх сіл, що приходили сюди шукати роботи.

Зростання капіталістичної промисловості, збагачення міської верхівки супроводжувалися зубожінням і розоренням дрібних ремісників і крамарів, які, щоб прогодувати сім’ю, змушені були найматися до поміщицької економії або на місцеві підприємства. Але кількість безробітних набагато перевищувала попит на робочу силу, що значно погіршувало й без того тяжке життя міської бідноти.

Хижацька експлуатація, політичне безправ’я викликали обурення робітників, зміцнювали їх солідарність у боротьбі за поліпшення свого становища. Тому революційні події, які розгорнулися в центральних районах Росії на початку XX століття, знайшли відгук і серед трудящих Турійська. У вересні 1904 року поліція знайшла в містечку прокламації з гаслами: «Геть російсько-японську війну!», «Геть самодержавство!». У вересні 1906 року була арештована група жителів Турійська. Після кількамісячного слідства з’ясувалося, що всі арештовані — С. Жданевич, П. Грушевич, В. Кононович, Д. Шарунович та інші — організовували мітинги» агітували селян не платити податків, не віддавати своїх синів на військову службу. Ковельський повітовий суд засудив усіх до різних строків ув’язнення. В 1908 році поліція арештувала і кинула за грати багато жителів за порубку лісу в поміщиці Трембіцької.

Багато страждань завдала населенню Турійська перша світова війна. В серпні 1915 року після відступу російських військ містечко захопили австро-німецькі війська. Значна частина жителів евакуювалася в центральні райони Росії. У тих, хто залишився, окупанти реквізували худобу, хліб, фураж.

Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції принесли в Турійськ солдати і селяни, що повернулися додому після укладення Брестського миру. Але містечко ще до кінця 1918 року перебувало під владою австро-німецьких окупантів. Після їх відходу Турійськ захопила буржуазно-поміщицька Польща. Пілсудчики запровадили жорстокий режим насильства і терору. За будь-які дії, спрямовані проти загарбників, розстрілювали й вішали. Численні реквізиції остаточно зруйнували економіку містечка.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Турійськ, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІ
У серпні 1920 року під ударами радянських військ білопольська армія котилася все далі на захід. 6 серпня після запеклих боїв Турійськ став вільним. Трудящі під керівництвом щойно створеного революційного комітету взялися відбудовувати зруйноване господарство. Населення подавало велику допомогу своїм визволителям продуктами харчування, фуражем тощо. Та радість була недовгою — під натиском міжнародних сил контрреволюції у вересні 1920 року радянські війська

відступили. Разом з ними пішло на схід багато турійців. За Ризьким договором, укладеним у березні 1921 року, містечко знову опинилося під владою буржуазно-поміщицької Польщі.

«Мирні» часи розпочалися диким знущанням з українського населення. Весь хліб польські власті вивезли. На окупованих землях, у тому числі і в Турійську, почався голод. Жителі харчувалися березовою корою та іншими домішками. Жорстокий соціально-економічний гніт переплітався з національним гнобленням. 21 травня 1921 року польський уряд видав наказ про заборону української мови в навчальних закладах і установах. Тих, хто не виконував цього наказу, переслідували як злочинців.

Рятуючись від голоду, злиднів, насильства, багато жителів містечка виїздили за океан — до США, Канади, Аргентіни. На дорогу були потрібні гроші; щоб їх зібрати, біднота продавала за безцінь весь свій убогий скарб лихварям і місцевим багатіям.

Трудящі Турійська дедалі рішучіше повставали на боротьбу за своє соціальне й національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. Цією боротьбою керував комуністичний осередок, створений у 1921 році. Організатором його була місцева вчителька поетеса Г. Ю. Жежко (нині персональний пенсіонер, живе в м. Києві). У спогадах про перші дні діяльності комуністичного осередку вона писала: «Була у нас більшовицька політична нелегальна література, що залишилась з 1920 року після приходу червоноармійців, твори Маркса і Енгельса, Леніна. Цю літературу розповсюджували серед населення. Вчились ми на цій літературі і вчили інших».
В 1921 —1922 рр. за ініціативою комуністів відбувалися Першотравневі мітинги і демонстрації. Зокрема, велику першотравневу демонстрацію організували жителі Турійська й селяни навколишніх сіл у 1923 році. Близько 400 чоловік зібрались у сосняку біля залізничної станції. Демонстранти йшли з червоними прапорами, лозунгами, співали «Варшав’янку», «Інтернаціонал». У центрі міста відбувся мітинг. Перелякана поліція не наважувалася стріляти. Виступаючи на мітингу, Г. Ю. Жежко, В. Й. Шарунович, В. Ю. Жежко, А. П. Полончевський та інші говорили про нестерпний визиск, про безправ’я і зубожіння трудящих, закликали їх стати до лав борців за своє визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. Після мітингу демонстранти знову пройшли центральною вулицею. 2 травня 1923 року всіх організаторів та багатьох учасників демонстрації і мітингу арештували й кинули до ковельської в’язниці. Про жахливі умови в’язнів газета «Комуніст» на початку січня 1924 року писала, що багато з них сидять тут близько року без усякого обвинувачення, їжу видають їм один раз на день. У в’язниці сьомий місяць мучиться хвора на туберкульоз українська поетеса Ганна Жежко. І за гратами молода поетеса не припиняла боротьби з ворогом, зброєю її стало перо. Ганна складала вірші, присвячені поневоленому рідному краю.

Розправа над арештованими ставала дедалі жорстокішою. Так, 2 лютого 1924 року поліція без будь-яких підстав арештувала 62-річного О. Шаруновича і його сина Дмитра, одвезла їх у кайданах до сусіднього села Мокреця, де в стодолі одного з господарів почала допит. їх били по обличчю, катували. Того самого дня поліція в Турійську побила хворого С. Кокайловича і його дружину.

Незважаючи на переслідування і терор, трудящі Турійська не припиняли політичної боротьби. Когорту сміливих поповнили згодом молоді, зокрема В. Я. Леончук, Ф. Н. Набатич, І. Д. Царик та інші. Комуністи й комсомольці збиралися на таємні збори, згуртовували свої ряди для дальшої боротьби проти поневолювачів. Місцем зустрічі були так звані «вечорниці», що перетворилися на засіб революційної пропаганди серед молоді. Тут читали заборонені книжки, співали революційних пісень, вели дискусії.

Турійськ на той час став центром досить міцної комуністичної організації, яка поширювала свій вплив на навколишні села Ставок, Клюськ, Обенижі, Грушівку та інші. Багато селян старанно виконували всі доручення комуністів. Найбільш активними були Ф. Климович, П. Луцюк, К. Полончевський. У січні 1925 року в Турійську створено райком КПЗУ, який багато зробив для згуртування мас. Під його керівництвом трудящі Турійська щороку відзначали річницю Великого Жовтня, день народження В. L Леніна, накреслювали плани підготовки збройної боротьби, постійно дбали про поповнення комуністичних рядів. У 1932 році Турійська організація налічувала 150 чоловік.

Починаючи з 1925 року турійським комуністам багато допомагали пропагувати революційні ідеї члени Комуністичної спілки молоді Західної України, зокрема С. Ф. Денисюк, Я. М. Лопушевський, М. Ю. Жежко, О. А. Муравський, О. І. Муравська, П. Н. Дутик, М. Ф. Денисюк, Л. Я. Гурський, Н. К. Полончевський, В. Б. Троць та інші. Під керівництвом партійної організації вони провели в Турійську в 1933 році першотравневу демонстрацію під лозунгами: «Геть фашизм!», «Хай живе СРСР!», «Хай живе возз’єднання з Радянською Україною!».

У 30-х роках Польщу охопила економічна криза, яка почалася на основі загальної кризи капіталізму. Ціни на сільськогосподарські продукти падали, набагато випереджаючи падіння цін на промислові товари, що зменшувало грошові прибутки селян. Щоб сплатити податки, вони мусили продавати не тільки лишки, але й ту частину продуктів, яка призначалася для мінімального забезпечення сім’ї. Середнє господарство тоді платило податки до 100 злотих на рік, що дорівнювало вартості корови чи коня. У січні 1934 року Ковельський окружком КПЗУ, очолюваний І. Н. Тишиком («Тихий»), випустив листівку «До трудового селянства». В ній говорилося: «Не заплатимо ні гроша за рогатки і ярмарки, не дамо ні гроша податку. Не поїдемо до міста. Не повеземо збіжжя та інших продуктів до часу збільшення цін на сільськогосподарські продукти». Листівка закликала до боротьби за поділ поміщицьких земель, за створення народної влади. У відповідь на цей заклик 11 січня 1934 року в Турійську розпочався страйк. Газета «Праця» писала: «Селяни Турійська завертали селянські підводи, що їхали на базар до Ковеля. На головних дорогах, що ведуть до Ковеля, всюди стоять застави селян, які зупиняють кожну підводу. Пропускають лише хворих до лікаря». За кілька днів страйк перетворився на демонстрацію, яка пройшла під лозунгом «Геть польську шляхту з української землі!». Багато промовців закликали приєднати Західну Україну до Радянського Союзу, до східних кровних братів-українців. Агенти польської охранки доклали багато зусиль, щоб натрапити на слід комуністичної і комсомольської організацій, які очолювали народний рух, керували ним. 5 квітня 1934 року поліції вдалось розгромити райкоми КПЗУ і КСМЗУ в Турійську.

Перейшовши в глибоке підпілля, комуністи і комсомольці викривали демагогію польської шляхти, яка готувалася до війни проти СРСР. У ніч на 7 листопада 1934 року по всьому містечку були вивішені червоні транспаранти, відозви й листівки із закликами: «Геть фашизм!», «Геть криваві руки від Радянського Союзу!», «Хай живе Радянський Союз!». Восени 1936 року в Турійську знову почався масовий сільськогосподарський страйк, який тривав 2 місяці. Страйкарі вимагали зниження цін на промислові товари, скасування податків, зменшення ринкових зборів.

Намагаючись придушити антиурядовий рух, польська охранка вдавалася до вбивств з-за рогу членів КПЗУ. Так, 5 січня 1937 року загинув М. А. Муравський. Це призвело до нових виступів трудящих. У ніч на 10 січня в Турійську були вивішені 2 червоні транспаранти з чорною стрічкою і написом: «Честь товаришеві, який поліг від фашистської кулі, М. Муравському!», «Геть терор, хай живе революція!». Подібні лозунги вивішували на вулицях і члени підпільного РК КСМЗУ, який з 1938 року знову широко розгорнув свою діяльність.

Ведучи тяжку і нерівну боротьбу за своє соціальне і національне визволення, трудящі Турійська всі надії, всі помисли звертали до своїх братів на Сході, від яких чекали допомоги. І день визволення настав.

До кінця дня 17 вересня 1939 року повідомлення про перехід Червоної Армії через кордон знали в кожній хаті. В. Жежко слухав це повідомлення по радіо, записав його і розмножив у кількох примірниках. Комуністи й комсомольці Турійська 18 вересня скликали збори, потім обеззброїли поліцію, взяли під свій контроль роботу пошти, залізничної станції. З числа найактивніших створили тимчасовий орган влади — революційний виконавчий комітет. До його складу ввійшли Ф. М. Климович, Я. М. Лопушевський, О. Б. Троць, В. Я. Леончук, Л. О. Денисюк та інші. Комітет організував і озброїв народну дружину, стежив за роботою торгівлі, школи, не допускав руйнування та грабежу будинків, з яких тікало польське панство.

19 вересня 1939 року жителі Турійська і навколишніх сіл з червоними прапорами й транспарантами, на яких полум’яніло «Хай живе СРСР!», «Хай живе Червона Армія!», з букетами квітів вийшли зустрічати радянських воїнів. Після визволення ревком перетворили на тимчасовий комітет, який допомагав налагоджувати роботу установ, громадських організацій, дбав про добробут трудящих. Комітет розгорнув серед населення широку масово-політичну роботу, в ході якої знайомив жителів міста з радянським законодавством, Конституцією УРСР та СРСР, вів підготовку до виборів депутатів до Народних Зборів, які відбулися 22 жовтня 1939 року. Турійці одностайно обрали депутатом В. Я. Леончука.

На підставі рішення Народних Зборів Західної України в Турійську конфіскували житлові будинки, які належали поміщикам, купцям і польським урядовцям, націоналізували поміщицьку та церковну землю і безплатно передали її селянам. У селищі налагоджувалося нове життя. Почала працювати лікарня на 60 ліжок, де населенню подавалася безплатно медична допомога; відкрили середню школу, бібліотеку, яка на той час налічувала 6 тис. примірників книжок, і кінотеатр.

Відповідно до нового адміністративного поділу Волинської області в січні 1940 року Турійськ став центром новоутвореного району. Того ж року вперше трудящі селища на основі загального, прямого, рівного виборчого права при таємному голосуванні обрали депутатів до Верховної Ради СРСР і УРСР і до місцевих Рад депутатів трудящих. 4315 виборців Турійського виборчого округу обрали депутатами до Верховної Ради СРСР М. А. Васюту і П. І. Таценка, а до Верховної Ради УРСР — секретаря райкому ЛКСМУ 3. В. Бешту.

Під керівництвом партійних і радянських органів у Турійську сталися докорінні соціально-економічні зміни. На новій, соціалістичній основі перебудовувалися господарство й культура. Стали до ладу будівельний комбінат, машинно-тракторна станція. За ініціативою колишніх наймитів та бідняків засновано колгоспи ім. Чкалова та ім. Щорса.

Після визволення в Турійську були створені всі умови для розвитку національної, справді народної культури. Особливо широкого розвитку набула художня самодіяльність. У квітні 1941 року вийшов перший номер районної газети «Радянський селянин».

Мирне творче життя тривало недовго, його перервав віроломний напад фашистських орд на CPСP. 29 червня 1941 року гітлерівці окупували Турійськ і встановили жорстокий режим насильства і терору. Радянських активістів і всіх жителів, які підтримували Радянську владу, фашисти арештували й розстріляли без суду. Вони грабували в населення майно, влаштовували облави, вивозили на каторгу до Німеччини молодь.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Турійськ, смт, Турійський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІІ
За час свого хазяйнування в Турійську окупанти закатували й розстріляли 1540 чоловік, знищили 165 жилих будинків і 181 господарську будівлю. Забираючи хліб та інші продукти, фашисти прирікали населення на голод і вимирання.

Проте радянські люди не мирилися з фашистською неволею. У рядах народних месників боролися проти фашистів десятки турійців, серед них О. С. Данилевич, П. С Данилевич, С. І. Жданевич, Г. П. Нечеговський, М. Ю. Жежко та інші. Через Турійський район проходило партизанське з’єднання С. А. Ковпака. За допомогою жителів селища, що поповнили його лави, ковпаківці в другій половині 1943 року розбили недалеко від Турійська велику банду українських буржуазних націоналістів.

Відступаючи під ударами Червоної Армії, в 1944 році гітлерівські окупанти майже повністю зруйнували й спалили Турійськ. 4 липня 1944 року бійці 317-ї і 17-ї стрілецьких дивізій 69-ї армії 1-го Білоруського фронту визволили селище від німецько-фашистських загарбників. їм допомогли партизани з’єднання О. Ф. Федорова. Під час боїв великий героїзм виявили підполковник В. В. Козіно, командир партизанського загону Лашков та інші. Всі вони були відзначені урядовими нагородами. Жителі Турійська свято шанують пам’ять про воїнів, що загинули, визволяючи селище від німецько-фашистських загарбників. У центрі Турійська встановлено монумент Слави, біля якого горить Вічний вогонь.

Після вигнання окупантів турійці під керівництвом відновлених партійних, радянських і профспілкових органів енергійно взялися відбудовувати рідне селище. Велику допомогу їм подали частини Червоної Армії, що тимчасово розташовувалися тут. Бійці розмінували навколишні поля, допомогли транспортом, у відбудові деяких будинків, налагодили телефонний зв’язок тощо. Жителі Турійська теж всіляко допомагали рідній армії добити ворога. В 1944—1945 рр. вони брали активну участь у збиранні коштів на танкову колону, розповсюдженні 3-ї воєнної державної позики, здавали державі лишки хліба, молока, сіна. 175 чоловік поповнили ряди воїнів Червоної Армії.
Ще точилися запеклі бої з ворогом, а Радянський уряд приділяв велику увагу нормалізації життя, дбав про відбудову зруйнованого господарства у визволених від окупантів містах і селах. Лише на відбудову Турійська держава асигнувала 240 тис. крб. Крім того, кожен громадянин одержав по 12 кубометрів лісу. 1945 року стала до ладу місцева електростанція, що подавала струм не тільки в установи і на підприємства, а й в значну частину жител. У тому ж році пустили промкомбінат, що мав столярно-меблевий, черепично-блоковий і лісорозпилювальний цехи, харчокомбінат, майстерні машинно-тракторної станції, цегельний завод. Районні комітети партії та комсомолу і райвиконком організбвували суботники по благоустрою селища, під час яких розчистили завали, вирівняли дороги, насадили алеї, сквери.

До 40-х роковин Жовтня Турійськ повністю відбудували. Тут виросли нові житлові будинки, було завершено спорудження моста через р. Турію, який з’єднав центр з околицею, зведено середню» школу, Будинок культури, кілька спеціалізованих магазинів.

Одразу ж після визволення В Турійську, як і по всій Волині, були проведені роботи по впорядкуванню-землекористування і повернення землі трудящим селянам. Навесні 1947 року були відновлені колгоспи ім. Щорса та ім. Чкалова. 1949 року колгосп ім. Чкалова об’єднався з колгоспом «Здобуток Жовтня» (с. Селець), а колгосп ім. Щорса в 1956» році був приєднаний до артілі «Радянська Україна», центральна садиба якої знаходиться в с. Обенижах.

Під час післявоєнної відбудови господарства велику масово-політичну і агітаційну роботу серед жителів селища й району провадили районний комітет партії і первинні партійні організації. Все більшого розмаху набирало соціалістичне змагання за дострокове виконання планових завдань, підвищення продуктивності праці і культури виробництва.

Рік у рік зміцнювалася економіка селища, розширювалися промислові підприємства, збільшувався випуск продукції. Так, у 1945 році до складу харчокомбінату входили тільки 2 млини і цех безалкогольних напоїв, у 1959 році став до ладу ще один цех безалкогольних напоїв і плодоконсервний цех, який за зміну випускав 1000 банок консервів. У 1962 році здійснено реконструкцію харчокомбінату. Цехи обладнано сучасними машинами, встановлено потокові лінії, розширено виробничі площі. Все це забезпечило зростання випуску продукції.

Розвивався і промкомбінат. Завдяки механізації основних процесів і впровадженню в життя раціоналізаторських пропозицій продуктивність праці в цехах зросла в 1965 році порівняно з 1954 роком на 53 проц. Робітники успішно виконали семирічний план випуску продукції. На підприємстві працює близько 150 робітників. Продукція промкомбінату йде на будівництво в села Турійського, Ковельського та багатьох інших районів області.

Великим підприємством у Турійську стали майстерні відділення «Сільгосптехніки». За роки семирічки їх обладнали найновішим устаткуванням. Відділення має 72 автомашини і 26 тракторів. Тут понад 260 робітників. Освоєння нової техніки, підвищення кваліфікації робітників сприяли зростанню продуктивності праці Колектив «Сільгосптехніки» виконує щорічно виробничий план на 110—115 процентів.

За ініціативою райкому КП України, райвиконкому та правлінь колгоспів у 1959 році в селищі створена будівельна організація «Міжколгоспбуд», де працює 200 робітників. Він об’єднує цегельний завод, який випускає щорічно 1800 тис, штук цегли, столярний, лісопильний та інші цехи. Силами «Міжколгоспбуду» тільки в 1965 році споруджено 16 тваринницьких приміщень і кілька культурно-побутових закладів.

Селище повністю електрифіковане. У квітні 1966 року стала до ладу нова підстанція, яка подає струм від Добротвірської ДРЕС. У Турійську працюють заготконтора, хлібоприймальний пункт, заготльон, бурякопункт, олійниця, де щорічно заготовляють і перероблюють тисячі тони цінної сільськогосподарської продукції.

Важливе значення для розвитку народного господарства селища мали рішення XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України. Боротьбу за успішне здійснення цих рішень очолили партійні організації підприємств і установ. Вони широко ознайомили населення Турійська з матеріалами з’їздів. На цю тему члени місцевої організації товариства «Знання» прочитали десятки лекцій і доповідей. Рішення і матеріали з’їздів вивчалися в школах системи політичної освіти. Мобілізуючи трудящих на виконання нового п’ятирічного плану, районний комітет партії, бюро партійних організацій велику увагу приділяли розвитку активності і творчої самодіяльності комуністів. На 1 січня 1969 року 24 партійні організації Турійська налічували 400 членів і кандидатів у члени КПРС.

З кожним роком росте і впорядковується Турійськ. У центрі селища побудовано нове двоповерхове приміщення районної Ради депутатів трудящих, перед ним височить скульптура В. І. Леніна, в міському сквері — монумент дружби народів. Десятки нових будинків споруджено на вулицях Леніна, Кірова, Новій, Парковій, Спортивній, Радянській, Лесі Українки та інших. Держава щорічно асигнує на благоустрій Турійська 50—60 тис. карбованців.

У 1963 році в селищі відкрито комбінат побутового обслуговування, який мас кравецьку, шевську, годинникарську, столярну та художню майстерні. Дедалі розширюється мережа підприємств громадського харчування. У селищі є ресторан, 2 їдальні, 5 буфетів. До послуг жителів багато продовольчих магазинів, 2 промтоварні, 2 господарські, взуттєвий, трикотажних виробів, меблевий, культмаг і книжковий магазин. Купівельна спроможність населення в 1969 році порівняно з 1958 роком зросла більш як на 80 процентів.

До встановлення Радянської влади в Турійську від масових захворювань умирали десятки людей, а під час епідемій — цілі сім’ї. Особливо висока була дитяча смертність — умирала кожна четверта дитина, не досягши шкільного віку. Тепер у селищі працює лікарня на 125 ліжок, яка має терапевтичне, хірургічне, пологове і дитяче відділення, є протитуберкульозний диспансер і амбулаторія. Всі відділення лікарні і кабінети амбулаторії обладнані найновішою апаратурою. Провадиться велика лікувально-профілактична робота. Завдяки докорінному поліпшенню медичного обслуговування різко скоротилася смертність населення, зокрема дитяча. В 1963 році згідно з наказом міністра охорони здоров’я СРСР і постановою Волинського обкому КП України та облвиконкому турійська лікарня стала базою вивчення досвіду лікарів щодо зниження дитячої смертності. Лікарню відвідали делегації з Білорусії, Азербайджанської РСР та з інших братніх республік.

У медичних закладах Турійська працюють 22 лікарі і 67 чоловік середнього-медичного персоналу. Загальну повагу заслужила дитячий лікар У. С. Сяркевич, яка за сумлінну працю нагороджена почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР, Волинського обкому КП України та облвиконкому.

У селищі 2 школи — середня і восьмирічна, в яких навчаються 834 учні. При середній школі є інтернат. 1947 року відкрили вечірню середню школу, на початку 1966 року — музичну і заочну середню школи. 57 випускників середньої школи здобули вищу освіту, з них 17 працюють у Турійську.

За успіхи в комуністичному вихованні підростаючого покоління вчителя Й. В. Голуба нагороджено орденом Леніна, вчительку 3. М. Завадську — орденом Трудового Червоного Прапора, а вчительку А. Й. Шарунович — орденом «Знак Пошани».

Велику культурно-масову й виховну роботу провадять бібліотеки Турійська — районна бібліотека для дорослих, книжковий фонд якої становить 25 тис. примірників, і дитяча з книжковим фондом 17 тис. примірників. 2 тис. читачів налічують бібліотеки. Крім видачі книжок, вони організовують читацькі конференції за творами класиків і сучасних авторів, влаштовують виставки до ювілейних дат, усні журнали, зустрічі з учасниками Великої Вітчизняної війни, передовиками виробництва тощо.

Улюбленим місцем відпочинку жителів селища є Будинок культури. Тут завжди людно. Сюди приходять не тільки подивитися новий кінофільм, а й послухати цікаву лекцію, виступ самодіяльних артистів. При Будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності — драматичний, хоровий, танцювальний, музичний і художнього слова. Агіткультбригада, вокальні групи Будинку культури брали участь у республіканському огляді-конкурсі, присвяченому 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції, виступали в Жовтневому палаці культури і в Будинку вчених у Києві. їм надано звання лауреата конкурсу і нагороджено срібною медаллю.

Рік у рік міцніє дружба жителів селища і району з трудящими Іванівського району Білоруської РСР і Янувського повіту Люблінського воєводства Польської Народної Республіки. Доброю традицією став взаємний обмін мистецькими колективами і делегаціями на відзначення революційних свят, спеціальними радіопередачами тощо. Так, у Турійську були прочитані лекції на тему «Дружба СРСР і ПНР —навіки», «У сузір’ї республік-сестер» та інші.

Невпізнанним стало колись глухе поліське містечко. Вулиці, де раніше в суху погоду стояли хмари куряви, тепер забруковані, частина — заасфальтована, обсаджені деревами. До 50-річчя Радянської влади в селищі споруджено нову лікарню за типовим проектом, двоповерхове приміщення комбінату побутового обслуговування, нові приміщення для інтернату, середньої школи, обох бібліотек, медичного пункту, продмагу тощо.

Мине небагато часу і Турійськ стане одним з кращих міст Волині.
Я. Я. СМІЯН, Я. С. ТРОЦЬ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Т”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 10 гостей