Було центром Трибухівської сільської ради. Від вересня 2016 — центр Трибухівської сільської громади.
У 1961—1991 рр. називалося Дружба. Біля Трибухівців є хутори Заниво та Поперечки, до села приєднано хутір Завадина; хутори Верховина, Довговина, Кут виведені з облікових даних у зв'язку з переселенням мешканців.
Історія
Перша письмова згадка[3] описує село як власність Бучацьких гербу Абданк.
У 1611 році власником, чи посідачем, села став Станіслав Гольський, який набув маєтність від представника роду Бучацьких-Творовських гербу Пилява.[4]
У 1672 році село згадується в щоденнику Ульріха фон Вердума.
У 1680 р. після демаркації польсько-турецького кордону Трибухівці залишилися у складі Речі Посполитої.
12 вересня 1702 р. дідичем був Стефан Александер Потоцький — фундатор монастиря оо. василіян у Бучачі[5]
У 1810 році дідич села — Ігнацій Красіцький (пом. 20 жовтня 1844; братанок примаса Королівства Польського і Великого князівства Литовського Ігнація Красицького, проживав у Стратині[6]), від якого перейшли в руки доньки Ружі — дружини Адама Орловського (вказаний власником у 1832 р.).
З кінця 1840-х до початку 1870-х дідичами були вірмени Захаріяш та Францішек Криштофовичі, в другій половині 1870-х — граф Теодор Лянцкоронський[7].
Найпізніше з 1886 року до початку другої світової війни дідичами були Корнель (пом. 1898), Францішек (1871—1935, портретист, батько Ядвіги Городиської), Корнель (1904—1940).
У селі діяли українські товариства «Просвіта», «Луг», «Сокіл», «Сільський господар» та інші.
15 червня 1934 р. частину земель села[8] площею 291,5499 га передали селу Слобідка Джуринська Чортківського повіту[9].
Перший колгосп створили у квітні 1940 року.
1941 року в селі поблизу цвинтаря біля центральної дороги насипали 6-кутну символічну могилу, обклали насип камінними цоколями висотою 80 см, поверхню — дерном. В середину помістили землю, политу кров'ю в'язнів Чортківської тюрми, на вершині встановили березовий хрест. Знизу поставили плиту, на якій викарбували 2 шаблі, тризуб, надпис: «Спіть, хлопці, спіть. Про кращу долю і волю України сніть.» Плиту червоні окупанти знищили 1944 року, насип розгорнули 1950-го.[10]
Чимало хлопців воювали в лавах УПА. Під час однієї з облав, в якій, за спогадами Ганни Семирозум, брали участь ковпаквці, у січні 1945 відбулась перестрілка між упівцями та ними. Кілька ковпаківців вбили, зокрема, «їх старшого» — у відповідь «визволителі» підпалили хату, де виявили повстанців. Згоріла заживо худоба, все майно.[11]
Бучацький аграрний коледж на початку ХХІ століття змінив «місце прописки» на село.
Релігія
1762 року в Пишківцях відкрито експозитуру греко-католицької парафії у Трибухівцях.[12]
До Львівського псевдособору 1946 всі храми в селі належали вірним УГКЦ.
Церква Преподобної Параскеви (1847 р., відбудована 1994 р., кам'яна; Церква на Отинівці, УГКЦ); добудована в 1990-х);
Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (XVI—XVII ст., дерев'яна, також відома як Церква на Борщівці, УПЦ МП);
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1926 р., мурована, відома як Церква на Завадині, УПЦ КП);
Костел Неустанної Помочі Божої Матері (земельну ділянку, кошти надав Францішек Городиський, проект безкоштовно виконав Ян Тарчалович[13] (з 1912 року — директор школи будівельних ремесел у місті Бучачі[14]) 1903—1936;[15];
5 капличок.
Пам'ятки
Втрачені
Костел Неустанної Помочі Божої Матері (1936)
палац Городиських у неоготичному стилі[16] (тепер на цьому місці — залишки господарських приміщень виробничої частини колишнього Бучацького радгоспу-технікуму — тепер Бучацький агроколедж Подільського ДАТУ), але в 1944 р. його було підірвано. В 1957 році рештки споруди повністю розібрали.
Пам'ятники
пам'ятний хрест на честь скасування панщини 1848 року (відновлено 1991);
воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1970, реконструйовано 1984);
на могилі воїна ЧА В. Грамоти (1979).
У 1672 році село згадується в щоденнику Ульріха фон Вердума.
У 1680 р. після демаркації польсько-турецького кордону Трибухівці залишилися у складі Речі Посполитої.
12 вересня 1702 р. дідичем був Стефан Александер Потоцький — фундатор монастиря оо. василіян у Бучачі[5]
У 1810 році дідич села — Ігнацій Красіцький (пом. 20 жовтня 1844; братанок примаса Королівства Польського і Великого князівства Литовського Ігнація Красицького, проживав у Стратині[6]), від якого перейшли в руки доньки Ружі — дружини Адама Орловського (вказаний власником у 1832 р.).
З кінця 1840-х до початку 1870-х дідичами були вірмени Захаріяш та Францішек Криштофовичі, в другій половині 1870-х — граф Теодор Лянцкоронський[7].
Найпізніше з 1886 року до початку другої світової війни дідичами були Корнель (пом. 1898), Францішек (1871—1935, портретист, батько Ядвіги Городиської), Корнель (1904—1940).
У селі діяли українські товариства «Просвіта», «Луг», «Сокіл», «Сільський господар» та інші.
15 червня 1934 р. частину земель села[8] площею 291,5499 га передали селу Слобідка Джуринська Чортківського повіту[9].
Перший колгосп створили у квітні 1940 року.
1941 року в селі поблизу цвинтаря біля центральної дороги насипали 6-кутну символічну могилу, обклали насип камінними цоколями висотою 80 см, поверхню — дерном. В середину помістили землю, политу кров'ю в'язнів Чортківської тюрми, на вершині встановили березовий хрест. Знизу поставили плиту, на якій викарбували 2 шаблі, тризуб, надпис: «Спіть, хлопці, спіть. Про кращу долю і волю України сніть.» Плиту червоні окупанти знищили 1944 року, насип розгорнули 1950-го.[10]
Чимало хлопців воювали в лавах УПА. Під час однієї з облав, в якій, за спогадами Ганни Семирозум, брали участь ковпаквці, у січні 1945 відбулась перестрілка між упівцями та ними. Кілька ковпаківців вбили, зокрема, «їх старшого» — у відповідь «визволителі» підпалили хату, де виявили повстанців. Згоріла заживо худоба, все майно.[11]
Бучацький аграрний коледж на початку ХХІ століття змінив «місце прописки» на село.
Релігія
1762 року в Пишківцях відкрито експозитуру греко-католицької парафії у Трибухівцях.[12]
До Львівського псевдособору 1946 всі храми в селі належали вірним УГКЦ.
Церква Преподобної Параскеви (1847 р., відбудована 1994 р., кам'яна; Церква на Отинівці, УГКЦ); добудована в 1990-х);
Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (XVI—XVII ст., дерев'яна, також відома як Церква на Борщівці, УПЦ МП);
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1926 р., мурована, відома як Церква на Завадині, УПЦ КП);
Костел Неустанної Помочі Божої Матері (земельну ділянку, кошти надав Францішек Городиський, проект безкоштовно виконав Ян Тарчалович[13] (з 1912 року — директор школи будівельних ремесел у місті Бучачі[14]) 1903—1936;[15];
5 капличок.
Пам'ятки
Втрачені
Костел Неустанної Помочі Божої Матері (1936)
палац Городиських у неоготичному стилі[16] (тепер на цьому місці — залишки господарських приміщень виробничої частини колишнього Бучацького радгоспу-технікуму — тепер Бучацький агроколедж Подільського ДАТУ), але в 1944 р. його було підірвано. В 1957 році рештки споруди повністю розібрали.
Пам'ятники
пам'ятний хрест на честь скасування панщини 1848 року (відновлено 1991);
воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1970, реконструйовано 1984);
на могилі воїна ЧА В. Грамоти (1979).