Українка (Пинязевичі), село, Коростенський район, Житомирська обл., Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим нас. пунктом
0
Немає голосів
Жив
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
kobcc
Повідомлень: 152
З нами з: 26 березня 2021, 20:55
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 113 разів
Подякували: 154 рази

Українка (Пинязевичі), село, Коростенський район, Житомирська обл., Україна

Повідомлення kobcc »

До 1960 року село Пинязевичі.

Розташоване за 8 км від м. Малин. На території Українки люди селилися з давніх часів. Про це свідчать знайдені тут численні кам’яні знаряддя праці. Розташування села кілька разів змінювалося протягом віків. У XV ст. на місці, де пізніше засноване село Пинязевичі, як на ймовірному шляху вторгнення турецько-татарських орд, будуються засіки, службу на яких несли «пеняжні» люди, тобто ті, хто отримував грошову винагороду з королівської казни — пеньондзи. Їхнім завданням було попередження населення про наближення ворогів та організація опору. Між селами Пинязевичі й Любовичі, як свідчення про ті часи, збереглися високі могили-курганці, де було поховано загиблих після татарського набігу.
З давніх часів жителі Пинязевичів займалися також різноманітними промислами: залізоробним, смолокурним та іншими. З середини XVI ст. село було власністю великих землевласників Немиричів. У документах, датованих вереснем 1571 року, де мова йде про масові втечі зубожілих селян, згадується як таке, що належало Київському земському судді Єсифу Немиричу. У 1648 році більша частина Пинязевичів - 25 димів належала великим землевласникам Єльцям. Однак після закінчення Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького майже всі жителі села були винищені поляками чи повтікали за Дніпро. У 1683 році в Пинязевичах залишилося лише 14 димів. У 1768 році на місці давнішньої в селі збудовано дерев’яну церкву в ім’я Архистратига Михаїла, яку існує й досі.

З 1864 року Пинязевичі перебували у власності С. Маслової. У цей час в селі проживало 1093 жителів, нараховувалося 4881 десятин землі, більшість якої належала поміщиці. Під час звільнення селян з кріпацтва на кожен з 176 дворів було виділено по 10 десятин землі. Із зростанням чисельності населення селяни все більше страждали від малоземелля, їм дошкуляли податки і викупні платежі за землю. У 1872 році на знак протесту проти утисків поміщика, жителі села здійснили потраву поміщицьких полів і сінокосів. На початку ХХ ст. в селі нараховувалося 309 дворів, в яких проживало 1727 жителів. В Пинязевичах діяли православна церква, церковно-приходська школа, водяний млин, магазин. Поміщик М.В. Маслов мав цегельно-кафельний завод продуктивністю 5 тис. штук цегли високої якості. Багато жителів села були зайняті в гранітних
каменоломнях, значна кількість яких розміщена в околицях села. Гранітні глиби переробляли в млинові жорна, точильні бруски, колодязні жолоби, бруківку і бордюрний камінь, стовпи для воріт, корита для напування худоби, могильні камені тощо. За свідченням відомого краєзнавця Л. Похилевича з гранітних плит з Пинязевичів збудовано центральний корпус Київського національного університету, комплекс споруд Печерської фортеці, головний військовий госпіталь Міністерства оборони України.
Жителі села О.Могила, Д.Онопрієнко, І.Онопрієнко, І.Романенко були організаторами виступів своїх односельців проти самодержавства в роки першої російської революції.

Джерело:
Костриця М.Ю., Кондратюк Р.Ю., Тимошенко В.І. Історико-географічний словник Малинщини.— Малин, 2005.— 72с.
села Мала Рача і Чудин, Житомирська область (Боженко, Бойко, Бойченко, Гальченко, Гонтаренко, Коваленко, Купрієнко, Мазуренко, Марченко, Ольховий, Опанасенко, Руденко)
м. Радомишль (Швець, Шевченко)
с. Пинязевичі (зараз Українка, Житомирська область) (Бойко, Бойченко, Друзь)
с. Гута Забілоцька, Житомирська область (Цалованські, Целованські, Цілуванські, Курис, Токаржевські, Токаревські, Сольські)
м. Шепетівка (Черняк)
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Українка (Пинязевичі), село, Коростенський район, Житомирська обл., Україна

Повідомлення АннА »

З вікіпедії
Украї́нка (до 5 серпня 1960 року Пинязе́вичі[2]) — село в Україні, в Коростенському районі Житомирської області, центр сільської ради. Розташоване за 57км від райцентру, за 2 км від залізничного зупинного пункту Щебзавод. Населення становить 935 осіб (2021).
Історія села
На території Українки люди селилися з давніх часів. Про це свідчать знайдені тут численні кам'яні знаряддя праці. Розташування села кілька разів змінювалося протягом віків. У XV ст. на місці, де пізніше засноване село Пинязевичі, як на ймовірному шляху вторгнення турецько-татарських орд, будуються засіки, службу на яких несли «пеняжні» люди, тобто ті, хто отримував грошову винагороду з королівської казни — пеньондзи. Їхнім завданням було попередження населення про наближення ворогів та організація опору. Між селами Пинязевичі й Любовичі, як свідчення про давні часи, збереглися високі могили-курганці.

1648 року більша частина Пинязевич — 25 димів належала великим землевласникам Єльцям. Однак після закінчення Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького майже всі жителі села були винищені поляками чи силою зігнані за Дніпро за наказом лівобережного гетьмана Івана Самойловича. У 1683 році в Пинязевичах залишилося лише 14 димів. У 1695 році місцеві жителі приєдналися до загонів козаків, що розгромили панське помістя. Справжнім будівничим села в цей період став Грицько Дубиченко.

У 1768 році в селі збудовано на місці давнішньої дерев'яну церкву в ім'я Архістратига Михаїла, яка існує й досі. На початку XX ст. в селі нараховувалося 309 дворів, в яких проживало 1727 жителів. В Пинязевичах діяли православна церква, церковноприходська школа, водяний млин, магазин. Поміщик М. В. Маслов мав цегельно-кафельний завод продуктивністю 5 тис. штук цегли високої якості. З давніх часів жителі Пинязевичів займалися також різноманітними промислами: залізоробним, смолокурним та іншими. Багато жителів села були зайняті в гранітних каменоломнях, значна кількість яких розміщена в околицях села. Гранітні брили переробляли в млинові жорна, точильні бруски, колодязні жолоби, бруківку і бордюрний камінь, стовпи для воріт, корита для напування худоби, могильні камені тощо. За свідченням відомого краєзнавця Л. Похилевича з гранітних плит з Пинязевичів збудовано центральний корпус Київського національного університету, комплекс споруд Печерської фортеці, головний військовий госпіталь МО України, головний корпус Миколаївської юнкерської школи (зараз тут розміщується Академія Збройних сил України).

Зображення
Українка (Пинязевичі) на російській мапі 1868 року

Радянську окупацію в селі встановлено в лютому 1918 року, однак вже в наступному місяці село зайняли німецькі війська. Каральний німецький загін примусив селян повернути розграбоване поміщицьке майно. Жителя села О. Друзя, який був учасником підпілля разом з відомим малинським революціонером Ф. Мельниченком, розстріляли. Однак, російські більшовики та їх прислужники таки підкорили Пинязевичі. В 1921 році виник перший комнезам, у 1922 році створено сільраду. У 1923 році селяни об'єдналися в товариство спільного обробітку землі, потім в артіль «Незаможник». Наслідком цього став Голодомор 1921-23 років. У 1931 році в селі було організовано колгосп ім. Ворошилова, до якого селян змусили віддати всю худобу та реманент. Напередодні Другої світової війни колгосп об'єднував 344 господарства, 464 колгоспники. В селі діяли електростанція, млин, клуб.

Село постраждало, як і інші поліські села, від Голодомору-геноциду та масових репресій 1937-38 років.

У роки Німецько-радянської війни в боротьбі з ворогом брало участь 253 жителів села, 173 з них не повернулися з поля бою, 164 відзначено урядовими нагородами. 12 листопада 1943 року німецько-нацистські загарбники були вигнані із села. Відступаючи з села, гітлерівці спалили 98 будівель.

У 70-80-і роки було збудовано 6 господарських приміщень, корівник, автотракторну ремонтну майстерню, гараж. Нині в Українці працює СФГ «Агроресурс» та ферма. В селі діють дитсадок, загальноосвітня школа I—III ступенів, будинок культури, бібліотека, православна церква, стадіон, лікарняна амбулаторія,4 магазини.

1989 року в Українці налічувалося 1069 мешканців; 2001 року — 931[3].
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Українка (Пинязевичі), село, Коростенський район, Житомирська обл., Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Українка, Малинський район, Житомирська область
УКРАЇНКА (до 1960 року — Пінязевичі) — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Ірші, за 8 км від районного центру, за 2 км від залізничної станції Гранітне. В селі 538 дворів, населення — 1,5 тис. чоловік. Сільраді підпорядковані села: Городище, Федорівка й селище Гранітне.
В Українці розміщена бригада колгоспу «Шлях до комунізму» (центральна садиба — в с. Малинівці).
На території сільської Ради є великі поклади граніту. Працюють два щебневі та каменедробильний заводи. У Федорівці — Поліська науково-дослідна станція ім. Засухіна Українського науково-дослідного інституту картоплярства, виводить високоврожайні сорти картоплі й люпину.
В Українці є середня школа, де 21 учитель навчає 277 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з книжковим фондом 12 тис. примірників, лікарня на 25 ліжок, медичний пункт.
За успіхи в праці 72 чоловіка нагороджені орденами й медалями.
Сільська партгрупа об’єднує 17 комуністів, комсомольська організація — 28 членів ВЛКСМ.
Село відоме з 1618 року. Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни 253 жителі села воювали з ворогом; з них загинув 121. Урядовими нагородами відзначені 162 чоловіка.
У боях за визволення села полягли смертю хоробрих: росіянин І. Г. Чернов, чуваш Ф. К. Кирилов, узбек О. Манжасов, казах М. Сахінбаєв, усього 31 воїн.
В центрі Українки споруджено обеліск на честь воїнів-визволителів села від гітлерівської окупації та односельців, які загинули в боях за незалежність Батьківщини.
На території села Городища знайдено римські монети II ст. н. е., виявлено городище та курганний могильник (X—XIII століття).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kobcc
Повідомлень: 152
З нами з: 26 березня 2021, 20:55
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 113 разів
Подякували: 154 рази

Re: Українка (Пинязевичі), село, Коростенський район, Житомирська обл., Україна

Повідомлення kobcc »

Деякі "прізвища" мешканців Пинязевичів за даними православної сповідки 1804 року.

Білий
Близнючка
Бондар
Будничок
Василенко
Весниха
Висоцький
Вихованець
Гарбар
Гончар
Гордієнко
Грабар
Грицик
Давиденко
Диняк
Диняченко
Добровольський
Дорошенко
Друзь
Єсипенко
Захарченко
Іваниченко
Іващенко
Йощенко
Канюченко
Кирилиха
Кислюк
Клапотиха
Коваленко
Коваль
Костюк
Костюченко
Крамар
Кульчицький
Курінний
Кухарець
Лавріненко
Литвин
Логвиcенко(?)
Мартиненко
Масюта
Микитенко
Михалець
Мойсієнко
Нестратенко
Омельченко
Онопрієнко
Палич
Петрик
Порохник
Ребаченко
Романенко
Романко
Руденко
Рученко
Сірошенко
Слюсар
Столяр
Сушицький
Терещук
Тишко
Ткач
Трохименко
Удовенчук
Цегельничка
Чередниченко
Чмориченко
Шутка
Яковиха
Яковишин,прий.
села Мала Рача і Чудин, Житомирська область (Боженко, Бойко, Бойченко, Гальченко, Гонтаренко, Коваленко, Купрієнко, Мазуренко, Марченко, Ольховий, Опанасенко, Руденко)
м. Радомишль (Швець, Шевченко)
с. Пинязевичі (зараз Українка, Житомирська область) (Бойко, Бойченко, Друзь)
с. Гута Забілоцька, Житомирська область (Цалованські, Целованські, Цілуванські, Курис, Токаржевські, Токаревські, Сольські)
м. Шепетівка (Черняк)
Аватар користувача
kobcc
Повідомлень: 152
З нами з: 26 березня 2021, 20:55
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 113 разів
Подякували: 154 рази

Re: Українка (Пинязевичі), село, Коростенський район, Житомирська обл., Україна

Повідомлення kobcc »

З Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Житомирська область (2008 р.):

Весненко Терешко Григорович, 1933 рік, причина смерті – голод.
Ганька, 1933 рік, причина смерті – голод.
Демченко Іван Васильович, 35 років, хлібороб, 17 травня 1933 р., смерть зареєстрована в Житомирі, причина смерті - виснаження.
Диняк Ганна Іванівна, 24 роки, 1933 рік, причина смерті – голод.
Дорошенко Іван Кузьмович, 1933 рік, причина смерті – голод.
Друзь Андрій Каленикович, 1933 рік, причина смерті – голод.
Друзь Одарка Каленкова, 1933 рік, причина смерті – голод.
Іванченко Іван Павлович, 1933 рік, причина смерті – голод.
Канюченко Адам Андрійович, 37 років, 1933 рік, причина смерті – голод.
Канюченко Андрій, 1933 рік, причина смерті – голод.
Короліна, 1933 рік, причина смерті – голод.
Крамар Михайло, 1933 рік, причина смерті – голод.
Крамар Софія, 1933 рік, причина смерті – голод.
Кухарець Андрій Григорович, приблизно 18 років, 1933 рік, причина смерті – голод.
Кухарець Ганна Григорівна, приблизно 12 років, 1933 рік, причина смерті – голод.
Кухарець Трохим Григорович, приблизно 18 років, 1933 рік, причина смерті – голод.
Марія, 1933 рік, причина смерті – голод.
Мартиненко Адам, 1933 рік, причина смерті – голод.
Мартиненко Ївга, 1933 рік, причина смерті – голод.
Мартиненко Микола, 1933 рік, причина смерті – голод.
Мартиненко Олька, 1933 рік, причина смерті – голод.
Михайло, 1933 рік, причина смерті – голод.
Могила Надя Микитівна, 1933 рік, причина смерті – голод.
Настя, 1933 рік, причина смерті – голод.
Овсій Ганна, дитина, 1933 рік, причина смерті – голод.
Овсій Пріська, дитина, 1933 рік, причина смерті – голод.
Овсій Тетяна, дитина, 1933 рік, причина смерті – голод.
Омельченко Василь Овдійович, дитина, 1933 рік, причина смерті – голод.
Омельченко Ганна, 1933 рік, причина смерті – голод.
Омельченко Дар’я Овсіївна, дитина, 1933 рік, причина смерті – голод.
Омельченко Максим Овсійович, дитина, 1933 рік, причина смерті – голод.
Омельченко Михайло Овдійович, дитина, 1933 рік, причина смерті – голод.
Омельченко Овдій, 1933 рік, причина смерті – голод.
Омельченко Одюшка, 1933 рік, причина смерті – голод.
Романенко Іван Васильович, 1933 рік, причина смерті – голод.
Цюкан Іван, 1933 рік, причина смерті – голод.

Мартиролог укладено на підставі довідки Української сільради, що базується на свідченнях очевидців Голодомору.
села Мала Рача і Чудин, Житомирська область (Боженко, Бойко, Бойченко, Гальченко, Гонтаренко, Коваленко, Купрієнко, Мазуренко, Марченко, Ольховий, Опанасенко, Руденко)
м. Радомишль (Швець, Шевченко)
с. Пинязевичі (зараз Українка, Житомирська область) (Бойко, Бойченко, Друзь)
с. Гута Забілоцька, Житомирська область (Цалованські, Целованські, Цілуванські, Курис, Токаржевські, Токаревські, Сольські)
м. Шепетівка (Черняк)
Відповісти

Повернутись до “Літера У”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей