ХОРОСТКІВ, місто, Гусятинський р-н, Тернопільська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

ХОРОСТКІВ, місто, Гусятинський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
ХОРОСТКІВ — місто Гусятинського р-ну Тернопільської області. Розташов. на р. Тайна (прит. Гнилої, бас. Дністра). Населення 7,1 тис. осіб (2011).
Уперше згаданий 1564 як село, передане за королів. привілеєм у власність Струсів. Пізніше належало Калиновським. У 1-й третині 17 ст. тут спорудили замок, із цього часу Х. згадується як містечко. Належав до Теребовлянського пов. Галицької землі Руського воєводства. Під час Національної революції 1648—1676 Х. зазнав спустошень. У 18 ст., коли належав князям Сангушкам, став значним осередком торгівлі. Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Х. відійшов до володінь австрійських Габсбургів (від 1867 — Австро-Угорщина), належав до Терноп. округу. 1810—15 належав Рос. імперії (у складі Тернопільського краю). Із 1816 входив до Чортківського округу, із 1867 — до Гусятинського пов. Із кінця 18 ст. Х. володіли Ю.Левицький та його нащадки. Після прокладення через Х. залізниці Тернопіль—Копичинці (1890) в містечку почала розвиватися пром-сть (переважно харчова).
Із серпня 1914 до липня 1917 окупований рос. військами. Із листопада 1918 — у складі Західноукраїнської Народної Республіки. Від липня 1919 — під владою Польщі (у складі Терноп. воєводства). Із вересня 1939 — у складі УРСР. Із 5 липня 1941 по 24 березня 1944 окупований гітлерівськими військами, входив до складу Генеральної губернії.
У рад. час розвивався як агропром. центр. Із 1977 має статус міста. 1946 засновано дослідно-селекційну станцію (із 1999 — Подільська дослідна станція), 1972 — дендропарк.
У Х. народився художник Я.Машковський.
Пам’ятка арх-ри: маєток графів Левицьких (Семенських-Левицьких) зі старим (кінець 18 ст.) і новим (кінець 19 ст.) палацами.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ХОРОСТКІВ, місто, Гусятинський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Хоростків — селище міського типу, розташоване на річці Тайні (права притока Гнилої), за 31 км від районного центру. Залізнична станція. Населення — 7515 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Карашинці.

Про заселення цієї місцевості у III та II тис. до н. е. свідчать досліджені поховання доби міді та курганні поховання доби ранньої бронзи.

Перша письмова згадка про Хоростків датується 1564 роком, коли королівським привілеєм поселення було передане у володіння магнатів Якуба і Юрія із Струсова. Родючі землі, де був розташований Хоростків, приваблювали багатьох польських феодалів. З 1578 року Хоростків вже згадується як власність кількох магнатів. Його жителі мусили відробляти на користь власників 2 дні панщини на тиждень, платити данину збіжжям, городиною, медом, птицею тощо.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. у Хоросткові, який тоді входив до складу Теребовлянського староства, набули розвитку окремі види ремесла. Найбільш поширеними були ткацтво й кравецтво. Значних розмірів досягла торгівля. Основним заняттям переважної більшості населення було землеробство. В містечку проживало близько 70 міщанських родин. їх становище мало чим відрізнялося від становища селян. Вони також відбували певні повинності на користь власників містечка, мусили сплачувати грошові податки, натуральні данини. Піддані польської національності відробляли 2 дні панщини на костьольних землях, утримували ксьондза. Українське населення зазнавало релігійних утисків. Проводячи політику покатоличення населення, ксьондз всіляко примушував українців приймати католицтво.

Дбаючи про охорону своїх маєтків та оборону від татаро-турецьких набігів, власники Хоросткова збудували тут замок. Під час численних спустошливих походів татар на Галицьку землю містечко теж зазнало руйнувань.

В роки визвольної війни 1648—1654 рр. у Хоросткові відбулися антифеодальні виступи. Разом з селянами активну участь у них брали й міщани. Після перемоги селянсько-козацького війська над шляхетськими військами під Пилявцями, бідне населення Хоросткова організовувало збройні загони, які діяли проти шляхти. Об’єднавшись з селянами навколишніх сіл і містечок, вони у жовтні 1648 року напали на маєток феодала та костьол у селі Янові, розгромили фільварок у Будзанові, зруйнували греблю, панський маєток у селі Великому Говилові. Особливо ненависним їм був власник містечка Калиновський. Повстанці вщент зруйнували його господарські будівлі, відібрали й розділили між собою панське майно. Жителі Хоросткова виступали проти феодала і в 1649 році. Не маючи достатньої сили для їх придушення, місцеві магнати зверталися по допомогу королівського війська.
Після Зборівського договору, коли селянсько-козацьке військо залишило західноукраїнські землі, польська шляхта жорстоко розправилася з повстанцями. Тяжке становище жителів містечка погіршувалося ще й тим, що татари, повертаючись з війни, вчинили грабежі, захопили багато людей у полон. У 1650 році, знову напавши на Хоростків, вони спалили понад 300 будинків і вщент пограбували містечко. Населення змушене було ховатися в лісах, тікати в інші місцевості. Після визвольної війни поміщик посилив експлуатацію залежних селян, довівши відробіткову ренту до 4 днів на тиждень. Крім того, були збільшені грошові й натуральні платежі.

Перша половина XVIII ст. позначилася дальшим розвитком ремесла. За дозвіл займатися певним ремеслом чи промислом власник містечка брав плату. Так, мірошники мали віддавати більшу частину мірчука, ткачі — частину готової продукції.

У 1772 році Хоростків підпав під владу Австрії. За даними поземельного перепису 1786—1787 рр., з 5633 моргів орної землі, 1026 моргів лук, пасовищ і городів власникові Хоросткова належало 1358 моргів орної землі та 457 моргів інших угідь, ксьондзу — 123 морги. Рештою землі користувалися 2538 селянських і міщанських господарств містечка та присілків. Селяни-кріпаки, до яких належала переважна більшість населення, відробляли 133 дні панщини на рік, а також шарварки, заорки, закоски, зажинки, обжинки тощо, відбували гужову й сторожову повинності, платили чинш, грунтове, давали данину зерном, птицею, різними продуктами.

Наприкінці XVIII ст. містечко стало значним торговим центром. Тут проводилося 2 ярмарки на рік та щотижневі базари. Торгували здебільшого хлібом, худобою, полотном, поташем та іншими товарами, які привозили землевласники навколишніх сіл, а також купці міст Галичини. Місцеві торговці, лихварі збудували у центрі Хоросткова крамниці, відкрили шинки.

З 1810 по 1815 рік Хоростків у складі Тернопільського краю входив до Російської держави. Населення доброзичливо ставилося до росіян.

За описом грошових і натуральних доходів, 1820 року в містечку налічувалося 483 двори, проживало близько 3 тис. чоловік. Як і раніше, кращі землі знаходилися в руках феодала й ксьондза. Тяжким було життя кріпаків. 102 поєдинкові двори відробляли 10 660 днів тяглової панщини, а 161 двір піших — 11 960 днів. Крім виробітків та різних повинностей, селяни сплачували ренту натурою: курми, яйцями, зерном, медом, давали поволовщину, жінки пряли пряжу тощо. Селянам забороняли навіть вхід до панського лісу. Лише раз на тиждень, у визначений день, вони могли назбирати на паливо трохи хмизу і сухого гілля. Було у містечку 10 городників та 210 дворів, що сплачували тільки грошовий чинш. Це шляхтичі, які користувалися земельним наділом, міщани — власники будинків, ремісники, мельник. Чиншова шляхта зобов’язана була ще перевозити вантажі для фільварку. Жили в містечку 100 халупників.

Населення не одержувало медичної допомоги, понад 90 проц. жителів не знали грамоти. Різні інфекційні хвороби спричинялися до високої смертності, особливо серед дітей.

За реформою 1848 року селяни стали юридично вільними. Проте становище їх не поліпшилося. Великий викуп за наділи, здебільшого за ту землю, якою селяни користувалися раніше, призводив до дальшого їх зубожіння. В магната залишилася значна кількість земельних угідь, пасовиськ, лук, лісів. Селянські господарства дедалі більше розорялися. В 60-х роках XIX ст. поміщику належало 2046 моргів кращої землі, 136 моргів лук і городів, 281 морг пасовищ та 74 морги лісу, а 4647 жителям містечка (за переписом 1857 року) — лише 4111 моргів орної землі і 445 моргів інших угідь. Як і раніше, селяни не мали права користуватися лісом, пасовиськами. Та навіть з цієї кількості землі майже половину прибрали до своїх рук куркулі, які володіли 20 і більше моргами землі. В той же час 20 проц. бідняцьких господарств мали по 5 і менше моргів.

Великим тягарем для трудящих Хоросткова були податки, різні побори й штрафи. В 1896 році жителі містечка мусили сплатити тільки одного податку 20 329 злотих. З них на потреби гміни, створеної 1866 року, відпускалося 567 злотих, а на утримання поліцейського відділку — 920 злотих. Велике поміщицьке землеволодіння та інші залишки кріпосництва, обтяжливі податки викликали протести трудящих. Посилилася боротьба селян за ліс і пасовища, проти шляхового закону, який зобов’язував кожного господаря, кожного власника хати відробити на рік 6 днів шарварку. Виступи хоростківських селян у маєтку графа Семинського-Левицького кваліфікувалися владою як «порушення публічного спокою» або пункту 81 карного кодексу. В лютому 1881 року Тернопільський окружний суд засудив кількох селян до різних строків тюремного ув’язнення.

Розвиткові економіки містечка, зокрема торгівлі, сприяло будівництво залізниці Тернопіль—Копичинці, яка пролягла через Хоростків (1890 р.). Містечко стало одним з пунктів зосередження і перепродажу сільськогосподарської сировини. Поступово зростав лихварський капітал. У 1906 році тут були відділення семи різних кредитних і страхових компаній, торгово-промислового і кредитно-комерційного банків, діяли молочарня, броварня, гуральня, невелике підприємство содової води, що належали графові Семинському-Левицькому та місцевій верхівці. На кожному з них працювало 3—10 робітників. Слабо розвинені промисловість і сільське господарство не могли забезпечити роботою людей, позбавлених землі й засобів існування. Через це значного розміру набуває еміграція в Канаду, СІЛА, Аргентіну, Бразілію. У період 1900—1910 рр. еміграція з Хоросткова перевищувала природний приріст населення.

Коли 1902 року в Східній Галичині розпочався страйк робітників, трудящі містечка підтримали його. Під впливом революційних подій 1905 року в Росії селяни виступали проти австрійської влади та землевласників, вимагали дозволу користуватися пасовищами, підвищення оплати праці на збиранні врожаю тощо. Повітовий староста з тривогою повідомляв вищим інстанціям, що селянство всього повіту дуже цікавиться подіями в Росії і готується до нового страйку. Коли в середині 1906 року в Гусятинському повіті вибухнув страйк, до нього приєдналися і селяни Хоросткова. На зборах і мітингах вони заявляли, що в Галичині повторяться російські події.

Трудяще населення жило в злиднях і темряві. Лише 1855 року в Хоросткові було відкрито тривіальну (трикласну) школу, в якій до 1871 року учнів навчав один учитель. 1896 року її реорганізовано в чотирикласну. Та скрутне матеріальне становище більшості жителів містечка не давало їм змоги вчити своїх дітей. Переважна більшість населення була неписьменною.

Багато лиха зазнало населення в роки першої світової війни. Мобілізація працездатних чоловіків до австрійської армії, реквізиції робочої худоби позбавили селян можливості вчасно обробити землю. Значна частина селянської землі лишилася незасіяною. В серпні 1914 року Хоростків зайняли російські війська, але він ще довгий час перебував у прифронтовій зоні. Під час боїв, що точилися тут між російськими та австро-угорськими військами, містечку було завдано значних руйнувань.

В листопаді 1918 року владу в Східній Галичині захопили українські буржуазні націоналісти. Трудящі виступали проти політики властей ЗУНРу, спрямованої на захист поміщицького землеволодіння.

Наприкінці липня 1919 року містечко окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. 28 липня наступного року частини 396-го полку Червоної Армії, переслідуючи розгромлені польські війська, вступили до Хоросткова. Зразу ж після визволення було створено ревком. За короткий час існування Радянської влади ревком провів велику роботу: націоналізував приватні підприємства, почав розподіл поміщицької, куркульської та церковної земель серед бідняків. На підприємствах було введено 8-годинний робочий день, встановлено робітничий контроль за виготовленням і розподілом продукції. Виконуючи декрети Галревкому, хоростківський ревком заборонив продаж спиртних напоїв. На облік взяли всіх дітей шкільного віку, вчителів.

Наприкінці серпня 1920 року в Хоросткові утворився комуністичний осередок, в якому налічувалося 26 чоловік. Однак довести до кінця соціалістичні перетворення не вдалося. 21 вересня 1920 року польські війська захопили містечко. Було відновлено старі порядки. Польські власті ліквідували всі завоювання трудящого населення.

За переписом 1921 року в містечку налічувалося 6,5 тис. мешканців, 1083 будинки. В роки панування буржуазно-поміщицької Польщі Хоростків розвивався дуже повільно. В 1930 році діяли лише кілька дрібних приватних деревообробних підприємств, цегельня, спиртозавод, млин, дві кравецькі та дві шевські майстерні, чотири пекарні, на яких працювало по 5—10 робітників. За мізерну плату вони гнули спину по 12 годин на добу. Переважна частина жителів містечка трудилася у сільському господарстві. З 1394 селянських господарств 1054 мали мізерні клаптики землі — від 0,5 до 3 моргів, 297 — по 4—7 моргів, а 4 куркульські господарства прибрали до своїх рук 230 моргів кращої землі. Поміщик і куркулі використовували дешеву робочу силу наймитів, які працювали за харчі, одяг і житло. Через нужденне життя багато жителів містечка в пошуках засобів існування були змушені емігрувати. Лише 1936 року виїхали за кордон 96 чоловік. Частина селянської бідноти, сподіваючись знайти роботу, йшла до Тернополя, Львова, Лодзі та інших міст, але здебільшого поповнювала там лави безробітних.

Трудящі були позбавлені можливості користуватися медичною допомогою. Два приватні лікарі, які жили в містечку, брали за прийом великі гроші, їхніми послугами могли користуватися лише заможні люди.

Для значної частини жителів містечка освіта була мрією. Хоч тут і працювала семирічна школа, але викладання в ній велося лише польською мовою. Через не-статки бідняки не могли посилати своїх дітей до школи. Тому більшість жителів не знала грамоти.

В містечку діяло 4 бібліотеки, в яких налічувалося 3 тис. книжок, виданих переважно польською мовою. Українському населенню з великими труднощами вдалося відкрити невелику громадську читальню, придбати на кошти читачів 150 книжок.

Трудящі не мирилися з важким соціально-економічним і політичним становищем, переслідуванням української мови й культури. Революційною боротьбою їх керували комуністи-підпільники, які 1930 року об’єдналися в партійний осередок. 1932 року тут вже діяло два осередки КПЗУ, в яких налічувалося 8 чоловік. Комуністи вели активну агітаційно-пропагандистську роботу серед трудящого населення, збирали кошти для допомоги МОДРу. В квітні 1933 року на вулицях були розкидані листівки з закликом боротися за підвищення заробітної плати, вивішено транспаранти з революційними лозунгами. Влітку того ж року утворився районний комітет, що підпорядковувався Теребовлянському повітовому комітетові КПЗУ. Комуністи підтримували тісний зв’язок з членами КПЗУ села Сухоставу (приєднане до села Яблунова), координували з ними свої дії.

На початку 30-х років у Хоросткові створено підпільний комсомольський осередок, який очолили Є. Г. Пилипів та І. Вільгуш. Спочатку в організацію входило 13 чоловік, а невдовзі до неї потяглися десятки молодих борців за свободу. Члени організації вивчали революційну літературу, зокрема твори В. І. Леніна, поширювали листівки серед селян, що приїжджали на хоростківські ярмарки. Поліція не раз натрапляла на слід підпільників, арештовувала їх. Не раз кидали до в’язниці І. Вільгуша, але, виходячи на волю, він знову продовжував роботу серед молоді. У 1935 році поліція заарештувала одного з керівників молодіжного підпілля А. Добровольського, який просидів у в’язниці аж до вересня 1939 року.

1937 року в містечку відбувся загальний сільськогосподарський страйк, яким керував райком КПЗУ. Страйкарі висунули вимоги не лише економічного, а й політичного характеру, зокрема свободи слова, створення профспілок, проведення зборів тощо. Страйкарям не вдалося добитися задоволення своїх вимог, багатьох з них було заарештовано, проте страйк продемонстрував зростання політичної свідомості робітників і селян, готовність їх до боротьби.

Давно омріяне вільне життя трудящим Хоросткова принесла Червона Армія 17 вересня 1939 року. Як рідних братів зустрічали тут радянських воїнів-визволителів. Через кілька днів після визволення був створений селянський комітет. Він здійснив конфіскацію поміщицької та куркульської землі, розподілив її між бідняцькими господарствами. Понад 2 тис. га землі перейшло тоді до рук безземельних і малоземельних селян. Селянський комітет вжив енергійних заходів для відновлення роботи спиртозаводу, млина, організував торгівлю промисловими і продовольчими товарами.

Глибокі перетворення сталися і в культурно-освітньому житті. В селищі розпочали роботу лікарня, семирічна школа з українською мовою викладання, відкрилися будинок культури, бібліотека.

У грудні 1940 року відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. Депутатом Хоростківської сільської Ради трудящі обрали також колишнього вожака молоді Є. Г. Пилипова, звільненого з тюрми Червоною Армією. Він став секретарем сільради.

Віроломний напад гітлерівської Німеччини на нашу країну перервав радянське будівництво. 5 липня 1941 року до Хоросткова вдерлися фашистські загарбники. Страшні, чорні дні настали для трудящих. Окупанти та їхні прислужники вчинили розправу над радянськими активістами. За роки тимчасової окупації вони закатували у Хоросткові понад 2 тис. чоловік. Від жорстоких знущань і тортур гітлерівців загинув у 1943 році Є. Г. Пилипів. Фашисти спалили або зруйнували близько 700 житлових будинків, майже всі адміністративні й культурно-побутові приміщення, перетворили на руїни весь центр села.

Населення не корилося гітлерівським катам, саботувало розпорядження місцевих властей, ухилялося від примусових робіт, вивезення до Німеччини, приховувало сільськогосподарські продукти. Коли у липні 1943 року під час Карпатського рейду через Хоростків проходив загін партизанського з’єднання С. А. Ковпака, мешканці села подавали йому всіляку допомогу.

24 березня 1944 року частини 40-ї гвардійської Червонопрапорної Чортківської бригади 1-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту визволили Хоростків від фашистських загарбників. У боях за село смертю хоробрих полягло понад 50 радянських воїнів — синів багатьох народів нашої Батьківщини, серед них москвич майор М. В. Єфімов. Його ім’ям названо одну з вулиць Хоросткова та піонерський загін місцевої школи.

Зразу ж після визволення села понад 500 чоловік влилося до лав Червоної Армії. 73 з них загинули в боях проти ворога, 242 воїни відзначені урядовими нагородами. На честь полеглих односельців і воїнів-визволителів 1973 року в сквері встановлено пам’ятник Слави.

З великим ентузіазмом населення приступило до ліквідації наслідків війни. Одержавши допомогу від держави, яка відпустила кошти, будівельні матеріали для ремонту житлових приміщень, підприємств, шкіл, трудящі Хоросткова зуміли в короткий строк відбудувати своє господарство. Вже через два місяці після визволення почали працювати хлібопекарський і ковбасний цехи. Незабаром видав першу продукцію спиртозавод, відкрилася лікарня. У вересні 1944 року розпочалися заняття в семирічній школі, відновили роботу клуб, бібліотека. 1946 року виникла комсомольська організація, наступного року—партійна. За ініціативою комуністів та комсомольців жителі Хоросткова в 1948 році завершили капітальний ремонт клубу, при якому розгорнули роботу гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми тощо.

Величезної шкоди завдали окупанти сільському господарству. Багато зусиль доклали хлібороби, щоб обробити посіви й зібрати врожай. У червні 1944 року було організовано радгосп «Хоростківський», за яким закріпили 2180 га землі. Радянська держава подбала про забезпечення його технікою, тяглом, насінням, коштами, направила необхідних спеціалістів. У 1946 році в селі було створено дослідно-селекційну станцію.

Одержавши від Радянської влади землю, натхненно працювали селяни, будуючи нове життя. Та скоро, переконавшись у перевагах колективного ведення господарства, вони вирішили об’єднати свої зусилля. До 1950 року в селі організувалося п’ять невеликих сільськогосподарських артілей — ім. Жданова, ім. Ковпака, ім. Ватутіна, ім. Чапаева та ім. Чкалова. 1950 року до колгоспу ім. Жданова приєднався колгосп ім. Чапаева. Згодом артілі ім. Ватутіна та ім. Чкалова злилися в колгосп «Шлях до комунізму».

Соціалістичним перетворенням намагалися перешкодити оунівські банди; вони вели антирадянську агітацію, вдавалися до терору проти партійних, радянських і комсомольських працівників та активістів. Трудящі Хоросткова повели рішучу боротьбу проти бандитів з націоналістичного охвістя. Було створено загін самооборони, до якого вступило 35 місцевих жителів, здебільшого молоді. Завдяки активній допомозі населення до 1948 року з бандитизмом було повністю покінчено.

Неухильно йшов процес економічного зміцнення радгоспу «Хоростківський». Зростала врожайність зернових культур. У 1949 році радгосп одержав по 465 цнт цукрових буряків, а ланки М. М. Гуски і Г. М. Стефанець — по 700 —800 цнт з га. Водночас підвищувалася продуктивність громадського тваринництва. У 1951 році доярка М. Салацька надоїла в середньому по 4500 літрів молока на кожну фуражну корову. Партія й Радянський уряд високо оцінили звитяжну працю трудівників, нагородивши у 1950 році ряд працівників радгоспу орденами й медалями Союзу РСР. Бригадира рільничої бригади радгоспу П. І.Єськова удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора.
Весняні роботи в саду Тернопільської обласної державної сільськогосподарської дослідної станції, смт Хоростків. 1972 р.

Весняні роботи в саду Тернопільської обласної державної сільськогосподарської дослідної станції, смт Хоростків. 1972 р.

У 1956 році дослідно-селекційну станцію було реорганізовано в Тернопільську обласну державну сільськогосподарську дослідну станцію. Згодом їй підпорядкували три насінницькі радгоспи: «Сади», центральна садиба якого розташована в однойменному селі Теребовлянського району, ім. Котовського (село Горинка Кременецького району) та ім. Мічуріна (село Теофіпілка Козівського району). Радгоспи спеціалізуються на вирощуванні високоякісного насіння зернових культур — еліти і першої репродукції; племінного молодняка великої рогатої худоби і свиней.

В 1961 році на базі радгоспу «Хоростківський», колгоспів ім. Жданова, «Шлях до комунізму» та ім. Ковпака утворився радгосп «Перемога». З 1962 року радгосп став науково-дослідним господарством Тернопільської державної обласної сільськогосподарської дослідної станції. В 1964 році при станції організовано Тернопільську зональну агрохімічну лабораторію.

Нині Тернопільська державна сільськогосподарська дослідна станція — велике комплексне господарство. За дослідним господарством станції та її насінницькими радгоспами закріплено 16 757 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 13 106 га орної землі; вони мають 83 трактори, 76 автомашин, 42 комбайни, у т. ч. 21 зерновий, великі тваринницькі ферми, де утримується 2660 голів великої рогатої худоби, 2200 свиней, багато птиці. У 8 наукових відділах станції — землеробства, селекції, насінництва, механізації, тваринництва, економіки й організації праці, захисту рослин, науково-технічної інформації та в агрохімлабораторії працюють 43 наукові працівники, в т. ч. 19 кандидатів біологічних і сільськогосподарських наук, 23 лаборанти з вищою й середньою освітою.

Колектив наукових працівників станції розробив і рекомендував для впровадження у виробництво ряд ефективних заходів, спрямованих на підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва. За успішне здійснення нової технології вирощування цукрових буряків з мінімальними затратами ручної праці станцію нагороджено дипломом 3-го ступеня ВДНГ, а ряд її працівників — срібними й бронзовими медалями. У колгоспі «Червоні Бережани» Бережанського району науковці станції протягом 10 років розробляють і впроваджують у виробництво агротехнічні заходи боротьби з водною ерозією грунтів. Лише в двох колгоспах, де запроваджено ці заходи, вони дають понад 7 тис. крб. економії на рік. На станції вивчено також ефективність кукурудзо-бобових сумішок на зелений корм і силос.

Дослідне господарство станції та її насінницькі радгоспи щорічно реалізують колгоспам і радгоспам області 20—25 тис. цнт насіння озимих і 12—15 тис. цнт насіння ярих зернових і зерно-бобових культур, а також племінний молодняк великої рогатої худоби, свиней і птиці. В 1966 році шість працівників станції нагороджені орденом «Знак Пошани», а доярка Г. С. Хромейко удостоєна високого звання Героя Соціалістичної Праці, 14 працівникам присвоєно звання ударника комуністичної праці. У 1970 році 101 чоловік одержав медаль «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

З 1958 року працює у Хоростові цукровий завод «Комсомолець». Зараз його потужність становить 30 тис. цнт переробки сировини на добу. В роки восьмої п’ятирічки завод обладнано новітнім устаткуванням, здійснено автоматичне регулювання ряду технологічних процесів, що дало можливість з кожним роком нарощувати виробничу потужність. Якщо в 1960 році було вироблено 353 тис. цнт цукру то в 1970 році — 423,7 цнт, а в 1972 році — 481 тис. цнт. Вдвічі зросте випуск продукції заводу після його реконструкції і розширення, які будуть здійснені в роки дев’ятої п’ятирічки.

За сумлінну працю 23 робітники та інженерно-технічні працівники удостоєні урядових нагород, серед них слюсар В. М. Мінцюк — ордена Трудового Червоного Прапора, начальник електроцеху С. С. Підсуха — ордена Жовтневої Революції.
Г. С. Хромейко — Герой Соціалістичної Праці, доярка Тернопільської обласної державної сільськогосподарської дослідної станції, смт Хоростків. 1971 р.

Г. С. Хромейко — Герой Соціалістичної Праці, доярка Тернопільської обласної державної сільськогосподарської дослідної станції, смт Хоростків. 1971 р.

Поряд з цукрозаводом виросли корпуси трьох відгодівельних пунктів — Гусятинського, Теребовлянського і Підволочиського районів, на яких одночасно утримується майже 3,5 тис. голів великої рогатої худоби. Лише протягом 1970 року працівники пунктів відгодували і здали державі 10 465 голів худоби. Найбільшим пунктом є Гусятинський. Основні процеси виробництва тут механізовано. Господарство має 12 автомашин і 16 тракторів. На кінець дев’ятої п’ятирічки передбачено розширення Гусятинського відгодівельного пункту, що дасть можливість відгодовувати за рік до 10 тис. голів великої рогатої худоби. Буде закінчено будівництво комбікормового заводу.

Праця скотарів-відгодівельників високо оплачується. Середній заробіток робітників Гусятинського пункту становить 120—160 крб. на місяць. За добрі виробничі показники 6 працівників удостоєні урядових нагород. Орденом Трудового Червоного Прапора у 1971 році нагороджено завідуючого Гусятинським відгодівельним пунктом П. Г. Говенка і робітницю М. Г. Керчей, яка добилася середньодобового приросту худоби 1300 грамів. Орденом «Знак Пошани» нагороджено С. С. Ворончак, що забезпечила в 1970 році середньодобовий приріст 1262 грами при нормі 700 грамів від кожної із закріплених 335 голів худоби. За рік вона здала державі 1089 цнт м’яса.

В потужне підприємство виріс спиртозавод. До 1939 року це було невелике, напівкустарне підприємство, що виробляло 40 декалітрів спирту на добу. За післявоєнні роки завод набагато розширено, обладнано новим технологічним устаткуванням. 1967 року його реорганізовано в комбінат. Тепер це найбільше підприємство у Тернопільському спиртотресті. У 1970 році він виробив спирту-ректифікату вищої якості 917,8 тис. декалітрів, 1876 тонн пекарських дріжджів та 341,6 тонни вуглекислоти. За сумлінну працю в роки восьмої п’ятирічки С. О. Калайджан, Я. С. Москаль, І. В. Притул а нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. 30 передовиків підприємства удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Самовіддано трудиться колектив у роки дев’ятої п’ятирічки. Змагаючись за гідну зустріч 50-річчя утворення Союзу РСР, спиртокомбінат достроково завершив виробничий план другого року п’ятирічки.

У 1972 році було вироблено 1113 тис. декалітрів спирту, в т. ч. 1096 тис. декалітрів ректифікату, 683 тонни вуглекислоти, 3443 тонни пекарських дріжджів.

Крім цих підприємств, у Хоросткові є комбінат хлібопродуктів, кукурудзо-калібрувальний завод, який дає колгоспам області і республіки каліброване сортове насіння кукурудзи та комбіновані корми. Наприкінці 1972 року став до ладу міжколгоспний комбікормовий завод потужністю 100 тонн кормів на добу.
Гусятинський відгодівельний пункт, смт Хоростків. 1971 р.

Гусятинський відгодівельний пункт, смт Хоростків. 1971 р.

За роки Радянської влади в селищі здійснено значне житлове й культурно-побутове будівництво. На місці вузьких, кривих завулків пролягли рівні, широкі вулиці, виросли світлі, просторі будинки — навчальний корпус і гуртожиток професійно-технічного училища, корпуси двох середніх шкіл, торговельний центр, житлові будинки. Тільки протягом 1965—1971 рр. у Хоросткові збудовано 232 індивідуальні будинки. Ряд будов зведено для дослідної станції — чотириповерховий лабораторний корпус з актовим залом на 205 місць, 4 багатоквартирні житлові будинки, приміщення для медпункту, їдальні, клубу, бібліотеки, музичної школи, дитячого садка. Гуртожиток, лазню, приміщення для перукарні збудовано для працівників відгодівельних пунктів, чотириповерховий гуртожиток — для учнів професійно-технічного училища №7.

Зростає протяжність водопроводу, 1972 року вона становила 8 км, у 760 квартирах встановлено газові плити. Жителі селища мають 98 власних легкових автомашин, 456 мотоциклів.

Багато уваги приділяється розвиткові торгівлі та громадського харчування.

1972 року в Хоросткові працювало 20 торговельних точок і 10 підприємств громадського харчування.

Значно поліпшилося медичне обслуговування трудящих. У селищі є лікарня на 50 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, рентгено- і фізіотерапевтичний кабінети, жіноча й дитяча консультації, 2 аптеки, 2 здоровпункти на підприємствах, в яких працюють 9 лікарів, 36 чоловік середнього й молодшого медичного персоналу. Для дітей дошкільного віку відкрито 2 дитячі комбінати.

Докорінні зміни сталися в галузі освіти. З 1948 року в селищі працює середня школа № 1. У 1972/73 році в ній вчилося 455 дітей. За час своєї діяльності середня школа випустила 930 чоловік, 68 з них здобули вищу освіту. 1972 року восьмирічку було реорганізовано в середню школу № 2. Для неї збудували типове чотириповерхове приміщення з спортивним та актовим залами, навчальними кабінетами. Просторі, світлі класи розраховані на 1100 учнів. У Хоросткові діє й середня школа робітничої молоді. На ниві народної освіти 1972 року працювало понад 90 вчителів. За сумлінну працю 12 учителів удостоєно ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

1968 року в селищі відкрито дитячу музичну школу. В ній вчиться 145 дітей.
Будинок культури в смт Хоросткові. 1972 р.

Будинок культури в смт Хоросткові. 1972 р.

У Хоросткові працює також професійно-технічне училище № 7. Його відкрили на базі міжобласної школи механізації, створеної 1945 року. За 25 років свого існування училище підготувало 5748 спеціалістів для народного господарства — трактористів, комбайнерів, помічників трактористів і помічників комбайнерів.

Широкого розмаху набула в селищі культосвітня робота. Її ведуть два будинки культури і три клуби, 8 бібліотек з загальним фондом 75 тис. книжок. У будинках культури і клубах працюють гуртки художньої самодіяльності. В них виступають також мистецькі колективи Тернополя, Львова, Києва, Москви. В професійно-технічному училищі добре налагоджено роботу клубу бойових і трудових традицій, ленінського залу.

Багатогранне життя трудящих Хоросткова скеровують партійні організації. 1972 року у 8 первинних партійних організаціях налічувалося 137 комуністів. Бойовими помічниками комуністів є 518 комсомольців, об’єднаних у 14 первинних комсомольських організаціях.

До Хоростківської селищної Ради депутатів трудящих обрано 103 передовики виробництва і представники інтелігенції (у т. ч. 48 комуністів, 15 комсомольців). Серед депутатів 43 жінки. Всі депутати активно працюють у постійних комісіях, дбають про добробут, благоустрій селища, розвиток усіх галузей господарства, культури та освіти.

У Хоросткові народився, жив і працював український письменник і педагог Д. Я. Макогон (1881—1961).

Радісно живуть хоростківці, своєю творчою працею множать вони багатство рідної Батьківщини.

В. М. КОЦУВА, М. О. ПЕТРИГА, Я. М. ХОЛЯВА
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: ХОРОСТКІВ, місто, Гусятинський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера Х”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей