Царича́нка, смт (у минулому містечко) Дніпровського р. Дніпропетровської обл. / Царичанка, пгт

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим нас. пунктом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Царича́нка, смт (у минулому містечко) Дніпровського р. Дніпропетровської обл. / Царичанка, пгт

Повідомлення kbg_dnepr »

Царича́нка, смт Дніпровського р. Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 року становить 7 839 особи.
Селищній Раді підпорядковані також населені пункти: Драгівка, Дубове, Калинівка, Лисківка, Пилипівка, Селянівка, Тарасівка, Турове.

Селище міського типу Царичанка розташоване на правому березі річки Оріль, вище за течією на відстані 0,5 км розташовані села Турове та Дубове, нижче за течією на відстані 0,5 км розташоване село Китайгород, на протилежному березі — села Івано-Яризівка, Драгівка і Могилів. На території селища велике озеро. Через Царичанку проходять автомобільні дороги Т 0413 і Т 0441.

Розташоване за 78 км від обласного центру і за 42 км від залізничної станції Кобеляки.

Стосовно походження назви Царичанка існує дві версії.

Перша говорить, що назва «Царичанка» походить від назви річки Царичанка, яку тюркомовні племена кочівників так називали за жовтий колір води. Жовтою вода ставала від розмивання глиняних схилів гори Калитви.

Друга версія дає «Топонімічний словник — довідник Української РСР» (автор Микола Янко), що назву Царичанки виводить від молдавського «царицина».

Перша згадка в 1604 році.
Біля Царичанки за часів гетьмана Самойловича були зимівники запорозьких козаків Гаврила Сала і Олексія Кочерги. У 1673–1674 роках до них приєдналися переселенці з Умані та інших місцевостей Правобережжя.

У 1677 році Царичанка згадується, як сотенне містечко Полтавського полку. І дотепер зберігає назву Замок нагірна частина Царичанки, що була обнесена земляними валами, спорудженими для захисту від кримських татар (розорили басейн річки Оріль у 1696 роцi).

Під час походу Карла XII на Полтаву в 1709 році у містечку стояв російський гарнізон.

Переважну більшість населення Царичанки становили реєстрові козаки. У вільний від військової служби час вони займалися землеробством, вирощуванням тютюну, бджільництвом, рибальством, торгівлею. У 1722 році царичанський сотник Федір Бабанський повідомляв канцелярію Полтавського полку, що козаки Грицько Бондаренко, Іван Коломийченко та інші сіють тютюн на продаж, за що й сплачують податок. Взимку 1722 року городовий отаман Михайло Мацько залишив зимувати 120 бджолиних сімей, козак Іван Гниря — 127, посполитий Федір Моня — 624. В Царичанці була броварня Григора Луценка, солодовня Данила Жданенка та Василя Палагути, які сплачували податок пивом та солодом Переволочнянській фортеці.

З 1731 року Царичанка ввійшла до Української укріпленої лінії, як одна з її фортець. У квітні 1736 року тут розмістилася головна квартира російсько-української армії під командуванням графа Мініха, яка готувалась до походу проти татар.

Щорічно влітку в містечку збирався ярмарок, на якому торгували хлібом, худобою, шкірою, салом. Ярмарковий збір йшов «на пана полковника» і по копійці на місцеву старшину. З розвитком промислів та торгівлі збільшувалася кількість міщан, які селилися на Подолі — торговельній слобідці Царичанки.

У 1765 році Царичанка ввійшла до складу Новоросійської губернії.

Створені 1764 року в південних районах Лівобережжя з частин гетьманських козаків Донецький і Дніпровський (до складу якого входила Царичанка) пікінерські полки повстали у жовтні 1769 року. Позбавлення козацьких прав, жорстоке знущання, тяжка військова служба були головними причинами виступу колишніх українських козаків. Московський уряд боявся об'єднання пікінерів із запорожцями і розрізненими повстанськими загонами, які діяли на Слобідській та Лівобережній Україні, в 1770 році кинув проти них російські війська, які придушили повстання. Згадки про пікінерське повстання довго жили у пам'яті народній, у переказах і піснях.

В кінці XVIII сторіччя в Царичанці мешкало багато російських військових. У 1780 році у секунд-майора Матвія Тимковського гостював і лікувався після поранення під Очаковим Олександр Суворов.

З 1775 року до 1784 року Царичанка була центром Царичанського повіту з воєводською канцелярією у складі Азовської губернії. З 1784 до 1797 року Царичанка називалася Олексопіль.

За наказом Катерини II в 1794 році Царичанка підпорядкована Катеринославському намісництву.

У 1797 році Царичанку, у зв'язку з винесенням за штат повітових міст, названо посадом. Населення містечка становило тоді 4000 осіб. У земляній фортеці стояв невеличкий гарнізон.

У 1802 році Царичанка ввійшла до Полтавської губернії як містечко Кобеляцького повіту. З 1817 року Царичанку московський уряд перевів на становище військового поселення.

В 1846 році в містечку налічувалось 1376 військових поселенців, 37 козаків, 4 казенних і 15 поміщицьких селян, і, крім того, купці та міщани, які торгували хлібом, великою рогатою худобою і вівцями. Щорічно тут відбувалися 4 ярмарки, на які привозили товари з Полтавської, Харківської, Катеринославської губерній.

За даними на 1859 рік у містечку Кобеляцького повіту Полтавської губернії існувало 398 дворів, в яких мешкало 4011 осіб (1231 чоловічої статі та 1340 — жіночої), існували 4 православні церкви, сільське приходське училище, богодільня, сільська розправа, 5 воскобійних заводи, відбувалось 4 ярмарки на рік.

Напередодні селянської реформи 1861 року майже все населення містечка фактично перебувало на становищі державних селян. У 1863 році подушний податок з державних селян Царичанки становив 1 карбованець, з козаків — 1 крб. 52 коп. Згідно з указами 1866- 1867 років про поземельний устрій державних селян, жителі Царичанки одержали наділи розміром до 5 десятин. За них треба було платити в казну по 2 крб. з десятини. Користування землею залишалося общинним.

Станом на 1885 рік у колишньому державному містечку, центрі Царичанської волості, мешкало 3200 осіб, налічувалось 591 дворове господарство, існували 4 православні церкви, богодільня, постоялий двір, трактир, 22 лавки, 31 вітряний млин, маслобійний завод, відбувалось 4 ярмарки на рік.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 5496 осіб (2649 чоловічої статі та 2847 — жіночої), з яких 5259 — православної віри.

За даними 1902 року у містечку мешкало близько 4500 осіб, існувало 4 православні церкви, більше 30 вітряних млинів, маслобійний завод, відбувалось 4 щорічних ярмарки.

Вікі
Востаннє редагувалось 19 травня 2021, 15:21 користувачем kbg_dnepr, всього редагувалось 1 раз.
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ц

Повідомлення kbg_dnepr »

чергове засідання клубу «Ріднокрай» (Дніпро).

Тема засідання – Академік із Царичанки (до 145-річчя К.Г. Воблого).
Доповідач – Марія Шевченко.
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Царича́нка, смт Дніпровського р. Дніпропетровської обл. / Царичанка, пгт

Повідомлення kbg_dnepr »

Катеринославське намісницьке правління 1781-1796. ЦДІАК фонд 209 оп. 2 спр. 148

Дозвіл удові Ольховській на продаж вина в Царичанці

Зображення
Востаннє редагувалось 02 вересня 2021, 09:41 користувачем kbg_dnepr, всього редагувалось 1 раз.
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5313
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: Царича́нка, смт Дніпровського р. Дніпропетровської обл. / Царичанка, пгт

Повідомлення DVK_Dmitriy »

ЦДІАК, м-ко Царичанка

Сповідний розпис:
127-1017
Покрова Пресвятої Богородиці - 13(1771); Успіння Пресвятої Богородиці - 13(1771); св. Миколая - 13(1771); св. Михаїла - 13(1771)

Сповідний розпис:
990-2
Успіння Пресвятої Богородиці - 15(1754); 34(1775); св. Миколая - 15(1754); 34(1775); св. Михаїла - 15(1754); 34(1775)

https://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog ... ar_002.xml
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Царича́нка, смт Дніпровського р. Дніпропетровської обл. / Царичанка, пгт

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Царичанка, Царичанський район, Дніпропетровська область
Царичанка (з 1784 до 1797 року — Алексополь) — селище міського типу, центр району. Розташована на правому березі річки Орелі — лівої притоки Дніпра, за 78 км від обласного центру і за 42 км від залізничної станції Кобеляки. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Драгівка, Дубове, Калинівка, Лисківка, Пилипівка, Селянівка, Тарасівка, Турове. Населення — 8200 чоловік.

Про заселення цих земель у давні часи свідчить відкрита в урочищі Паращина Гребля стоянка нового кам’яного віку (близько IV тисячоліття до н. е.).На території селища розкопано також кілька курганів доби бронзи (III—II тисячоліття до н. е.).
Виникла Царичанка у XVII столітті. За часів гетьмана Самойловича тут оселилися козаки Гаврило Сало та Олексій Кочерга. В 1673—1674 рр. до них приєдналися переселенці з Умані та інших місцевостей Правобережжя, які терпіли від нападів кримських татар. Уже в 1677 році Царичанка згадується як сотенне містечко Полтавського полку. І досі зберігає назву Замка горішня частина Царичанки, яка була обнесена земляними валами. Не раз на цих укріпленнях точилися запеклі бої з татарами. У 1696 році Царичанка, як і інші містечка по річці Орелі, зазнала нападу орди. Її вщент зруйнували і спалили.

Під час походу Карла XII на Полтаву в 1709 році у містечку стояв російський гарнізон. З 1731 року Царичанка ввійшла до Української укріпленої лінії, як одна з її фортець. У квітні 1736 року тут розмістилася головна квартира російсько-української армії під командуванням графа Мініха, яка готувалась до походу проти татар.

До 1764 року Царичанка залишалася сотенним містечком Полтавського полку. Переважну більшість його населення становили реєстрові козаки. У вільний від військової служби час вони займалися землеробством, вирощуванням тютюну, бджільництвом, рибальством, торгівлею. Так, у 1722 році царичанський сотник Федір Бабанський повідомляв канцелярію Полтавського полку, що козаки Грицько Бондаренко, Іван Коломийченко та інші сіють тютюн на продаж, за що й сплачують податок 3. А взимку 1722 року городовий отаман Михайло Мацько залишив зимувати 120 бджолиних сімей, козак Іван Гниря — 127, посполитий Федір Моня— 624. В Царичанці була броварня Григора Луценка, солодовня Данила Жданенка та Василя Палагути, які сплачували податок пивом та солодом Переволочнянській фортеці.

Щорічно влітку в містечку збирався ярмарок, на якому торгували хлібом, худобою, шкірою, салом. Ярмарковий збір йшов «на пана полковника» і по копійці на місцеву старшину. З розвитком промислів та торгівлі збільшувалася кількість міщан, які селилися на т. зв. Подолі — торговельній слобідці Царичанки. Наприкінці XVIII століття в Царичанці жило багато військових. У 1780 році в секунд-майора Матвія Тимковського гостював і лікувався після поранення під Очаковом О. В. Суворов.

Розвиток феодально-кріпосницьких відносин, зростання гноблення рядового козацтва з боку старшини загострювали соціальні суперечності і викликали народні повстання. Ще у 1692 році населення Царичанки та слобід, розташованих по Орелі, брало участь у повстанні, яке швидко поширилося на всьому правобережжі Ворскли і супроводилося вбивством гетьманських та царських урядовців.

Однією з яскравих сторінок антифеодальної боротьби на Лівобережній Україні у 2-й половині XVIII століття було повстання пікінерських полків, створених у 1764 році в південних районах Лівобережжя з частин лівобережних козаків. Позбавлення козацьких прав, жорстоке знущання, тяжка військова служба викликали збройний виступ пікінерів. У жовтні 1769 року повстали пікінерські полки — Донецький і Дніпровський (до складу якого входила Царичанка). Уряд, що боявся об’єднання пікінерів із запорожцями і розрізненими повстанськими загонами, які діяли на Слобідській та Лівобережній Україні, в 1770 році кинув проти них регулярні війська, які придушили повстання. Згадки про пікінерське повстання довго жили у пам’яті народній, у переказах і піснях.

У 1765 році Царичанка відійшла до Новоросійської губернії, з 1775 до 1784 року вона була центром повіту з воєводською канцелярією в складі Азовської губернії. За наказом Катерини II в 1794 році містечко було підпорядковане Катеринославському намісництву. У 1797 році Царичанку, у зв’язку з винесенням за штат повітових міст, названо посадом. Населення містечка становило тоді 4000 чоловік. У земляній фортеці стояв невеличкий гарнізон. У 1802 році Царичанка ввійшла до Полтавської губернії як містечко Кобеляцького повіту п; з 1816 року її перевели на становище військового поселення. В 1846 році в містечку налічувалось 1376 військових поселенців, 37 козаків, 4 казенних і 15 поміщицьких селян, і, крім того, кунці та міщани, які торгували хлібом, великою рогатою худобою і вівцями. Щорічно тут відбувалися 4 ярмарки, на які привозили товари з Полтавської, Харківської, Катеринославської губерній.

Напередодні реформи 1861 року майже все населення містечка фактично перебувало на становищі державних селян. У 1863 році подушний податок з державних селян Царичанки становив 1 крб., з козаків — 1 крб. 52 коп. Згідно з указами 1866—1867 рр. про поземельний устрій державних селян, жителі Царичанки одержали наділи розміром до 5 десятин. За них треба було платити в казну по 2 крб. з десятини. Користування землею залишалося общинним.

Перший після реформи переділ землі проводився у 1879—1881 рр. 3. Землю ділили відповідно до мешканців чоловічої статі, вдови наділів не одержували, садиби також входили в наділ і давалися не на душу населення, а на домовласника. Найбільший розмір садиби не перевищував 1200 кв. сажнів. Близько 100 десятин землі — виморочні наділи та наділи тих, хто йшов на заробітки в Таврію,— оброблялися всією громадою. Громаді також належав сад, що здавався в оренду і від якого вона мала на рік 5—7 карбованців прибутку. Ще одним джерелом поповнення громадського фонду були ярмарки, які давали близько 300 карбованців щорічного прибутку (містове).

Для випасу худоби було виділено 780 десятин піщаних і солонцюватих земель. Тому селяни віддавали худобу на випас в економії Катеринославської губернії, бо віддалені пасовиська були дешевші. За випас пари волів протягом 2,5 місяця платили 10 крб. або скошували хліб і складали його в копи з площі у 3 десятини 120 кв. сажнів. Звичайно, бідні господарі не мали змоги віддавати худобу навіть і на дальні пасовиська, і тому влітку годували її соломою.

Статистичні відомості про стан землеволодіння в селі в 90-х рр. засвідчують поглиблення диференціації селянства у пореформений період. У 1890 році тут проживало 3664 чоловіка. З 731 господарства 138 володіли тільки садибами або зовсім не мали землі, 153 належало менш як по 3 десятини, 186 — менш ніж 6 десятин, а 186 — понад 6, але менш як 9 десятин. 50 господарств володіли по 15 десятин і лише 2 господарства мали по 50. Отже, основну масу становили дрібні господарства (291) та середні (186), які працювали супрягою або наймали тягло. Безземельні та малоземельні селяни йшли на заробітки до Таврії. Так у 1890 році на далекі заробітки ходило 338 чол., наймитувало 1505.

Під впливом робітничого руху селянство ставало на шлях відкритої боротьби проти своїх гнобителів. У 1902 році, коли в Харківській і Полтавській губерніях прокотилися могутні селянські виступи, царичанські селяни захопили випаси, які належали поміщикам. Нова революційна хвиля прокотилась по селах у 1905 році. Серед селян поширювалися відозви і листівки Катеринославського і Полтавського комітетів РСДРП, які закликали до боротьби. Одним з перших у березні 1905 року виступили жителі Царичанської та Кишеньківської волостей. Повстанці вирубували поміщицькі ліси, захоплювали випаси, самі встановлювали ціну за оренду землі.

Наслідком .столипінської аграрної політики у Царичанці було загальне змент шення господарств. Через віддаленість наділів від села і черезсмужжя бідняки мусили за безцінь продавати землю і йти на заробітки до міста. В 1910 році 160 господарств Царичанки мали більше ніж но 15 десятин землі. Куркулям належала майже вся робоча худоба, сільськогосподарський реманент. Молотарками користувалися 84 господарства, сівалками — 4.

Розвиток капіталістичних відносин супроводився зростанням місцевої промисловості. В селі працювали 6 салотопних заводів, одна воскобійня, 14 олійниць, 63 вітряні та 6 водяних млинів, 15 кузень. Працювали бондарі, бричечники, ковалі, шевці, ткачі, теслярі та ін. У 1913 році в Царичанці були парові млини, маслоробні, просорушки, кузні. Велася жвава торгівля скоб’яними товарами, хлібом, сіллю. З рук торгували пряниками, бубликами та квасом.

Деяке економічне пожвавлення майже не відбилося на зовнішньому вигляді села. Тут було тільки 42 будинки з залізними і черепичними дахами, решта —вкрита соломою та очеретом.

Медичну допомогу населенню подавали фельдшер і повитуха в т. зв. лікарському околотку, а тяжко хворих відправляли до повітового міста. Перший навчальний заклад — однокласне народне училище — відкрився у 1844 році. До нього було прийнято тоді тільки 22 учні 3. З 1860 року в Царичанці працювало сільське училище міністерства державних маетностей. У 1866 році його ліквідували через відсутність учителя. Працювали 4 церковнопарафіальні школи, де навчали дітей священики місцевих церков. Наприкінці XIX століття майже на 4 тис. мешканців налічувалося 224 письменних чоловіків та 49 жінок.

Звістка про повалення царизму викликала велику політичну активність жителів села. 4 квітня 1917 року відбувся багатолюдний мітинг, у якому взяло участь З тис. чоловік. Вони прийняли резолюцію, в якій говорилося, що до старого ладу, заснованого на сваволі, не може бути вороття, що кожний громадянин Царичанки повинен до останньої краплини крові боротися з контрреволюцією. Учасники мітингу вимагали припинення війни, передачі землі селянам. Важливе місце в резолюції відводилося національному питанню. В ній зазначалося, що «…всі громадяни повинні бути рівними перед законом; будь-які національні і станові обмеження не можуть мати місця в демократичній державі. Кожна нація має право на культурне і національне самовизначення».

Згодом у селі обрали земельний комітет, на чолі з уродженцем Царичанки А. П. Багничем, який працював залізничником Катерининської дороги. За дорученням Катеринославської організації РСДРП(б) він разом з односельчанами — робітниками катеринославських заводів М. Ю. Сірком, О. К. Лисенком та Д. П. Морозом повернувся до Царичанки для роботи серед селянства. Земельний комітет розподілив серед найбіднішого селянства землі Успенської церкви. Влітку 1917 року землевласники Кобеляцького повіту не раз надсилали Тимчасовому уряду телеграми, в яких скаржилися на «самоуправство» селян і вимагали захисту своєї власності.

З радістю зустріло трудове селянство Царичанки звістку про перемогу Жовтневої революції. На загальному мітингу в грудні 1917 року створено революційний комітет, до складу якого ввійшли М. Ю. Сірко (голова), Д. П. Мороз, О. К. Лисенко, А. П. Багнич. Ревком оголосив себе від імені народу єдиною владою в містечку г. Обрано було комісію по розподілу землі на чолі з Андрієм Багничем, до якої ввійшли також М. Каніболоцький, І. Хархота, М. Бондаренко. Комісія наділила бідняків землею, відібраною у поміщиків, розподілила поміщицький реманент, худобу, насіння. Провадилась підготовка до виборів Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів.

Але ця робота не була завершена. Наприкінці березня 1918 року Царичанку, як і інші населені пункти Полтавської губернії, окупували німецько-австрійські війська. Повернулися місцеві багатії. Гетьманська варта, до якої ввійшли царичанські куркулі, нещадно розправлялася з селянами, які керували перерозподілом земель, з прихильниками Радянської влади. Вони вбили братів Галаганів, на сільській площі розстріляли 35 чол. з тих, хто одержав від Радянської влади землю. Восени 1918 року окупанти сформували каральні загони на чолі з колишніми царськими офіцерами. Загін чорносотенця Чернова вдерся до Царичанки і вчинив жорстоку розправу, над її жителями.

Радянську владу в селі відновлено в січні 1919 року. Вже в березні трудящі обрали Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. В центрі уваги виконавчого комітету Ради і партійного осередку, який оформився навесні того ж року, стояло питання про дальший розподіл землі. Було встановлено вищу норму земельних наділів — 12 десятин. Проводився збір продуктів для голодуючих північних районів.

У червні 1919 року Царичанку захопили денікінці. В селах повіту господарство занепало, населення голодувало, почалася епідемія висипного тифу. Білогвардійці стратили попад 30 чол. бідняцько-середняцького активу. Від їх рук загинув А. П. Багнич. Після допиту і катувань його прив’язали до хвоста коня і протягли від Царичанки до Кобеляк.

Трудящі села чинили рішучий опір білогвардійцям. М. Дрелевський брав активну участь у роботі штабу повстанських військ Лозово-Синельниківського напряму, створеного в червні 1919 року згідно з рішенням Зафронтбюро ЦК КП(б)У в селі Туровому (за 4 км від Царичанки). Вже у жовтні повстанські війська вели бойові дії в Приоріллі. Вони ліквідували денікінські стани у Царичанці, Бабайківці, Юр’ївці та інших селах, визволили з-під арешту сільських активістів. У партизанських загонах перебувало понад 50 жителів Царичанки, серед них О. К. Мостовий, К. В. Кузьмін, І. Ульченко та інші. З часом царичанські загони увійшли до складу 1-ї партизанської дивізії.

15 грудня 1919 року частини Червоної Армії і партизани визволили Царичанку від денікінців. Радянська влада в селі була відновлена. Потерпілим від денікінців видавали допомогу, вилучені в куркулів лишки хліба передавалися голодуючим, армії. Жителі збирали речі і продукти для поранених і хворих червоноармійців.

Наприкінці лютого 1920 року відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. У травні під керівництвом партійного осередку та виконкому успішно проведено «тиждень фронту», під час якого багато царичанців влилося до лав Червоної Армії і вирушило на боротьбу проти білополяків. 5 липня в селі відбувся мітинг, на якому селяни ухвалили всіляко підтримувати Радянську владу в боротьбі проти барона Врангеля. 12 липня 1920 року в Царичанці відбувся огляд військ 14-ї кавдивізії, яка вирушала на фронт. Командував парадом О. Я. Пархоменко, приймав його — С. М. Будьонний. Потім відбувся мітинг. Багато добровольців вступило тоді до лав Першої Кінної армії.

Велику роботу проводили партійні і радянські органи села по відродженню господарства. До осені 1920 року всі бідняцькі господарства одержали землю, в її розподілі брали активну участь члени КНС, якого очолював О. Д. Чуб. Комнезамівці стали ядром загону в боротьбі з бандитизмом. Влітку 1921 року цей загін, створений з найбіднішого селянства, разом з бійцями 3-го Українського полку самовіддано боровся проти махновських банд, що вдерлися на територію Кобеляцького повіту.

КНС разом з Радою провели серед населення значну роботу, роз’яснюючи нову економічну політику. Багато зусиль докладали трудящі села, щоб відродити сільське господарство. У зверненні Кобеляцького повітового комітету КП(б)У говорилося, що, замість лозунга часів громадянської війни «Берись за гвинтівку!», повинен стати інший — «Берись за плуга!». Трудове селянство Царичанки гаряче підхопило цей лозунг. Сільськогосподарський реманент, відібраний у куркулів, було сконцентровано на прокатній станції. Для обробітку землі найбідніших селян використовували куркульське тягло. У 1924 році бідняки одержали для сівби 234 пуди насіння. Але продуктивність сільського господарства була дуже низькою, врожаї не перевищували 30—40 пудів зерна з десятини.

5 жовтня 1923 року Царичанка стала районним центром Полтавської губернії. У червні 1925 року Царичанський район увійшов до Катеринославської губернії.

Велику роботу серед трудящих села й району проводили районний партійний комітет та виконком районної Ради депутатів трудящих. Першим секретарем Царичанського райкому партії працював А. Л. Мороз (нині пенсіонер, живе у Царичанці). 12 членів та 4 кандидати у члени партії об’єднувала у 1923 році партійна організація. У 1927 році в ній налічувалося 84 чол., з них 15 членів і 69 кандидатів у члени партії. Надійним помічником партійної організації були комсомольці. На основі Царичанського, Ляшківського та Китайгородського осередків (вони виникли ще в грудні 1919 року) у 1923 році утворилась районна комсомольська організація. До її активу входили І. К. Лисенко (секретар РК ЛКСМУ), І. Д. Циганенко, А. Ведмеденко та інші.

Активну участь у громадському житті брали жінки. 20 грудня 1925 року відбулася конференція дівчат Царичанського району, на якій вони зобов’язалися розгорнути роботу по комуністичному вихованню молоді. Жіноча рада налічувала 80 чоловік. Вона гаряче підтримала соціалістичні перетворення в селі. 23 травня 1926 року відбулися збори жінок, які постановили проводити агітацію серед населення про вступ до кооперації. У 1926 році царичанське споживче товариство налічувало 307 членів, а сільськогосподарське кредитне товариство — 496. Різними видами кооперації було охоплено 80—90 проц. населення села. Сільськогосподарське кредитне товариство об’єднувало 630 чоловік.

Особливу увагу приділяли комуністи села залученню бідноти та середняків до різних форм виробничої кооперації. На 2-у районному з’їзді Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, що відбувся 23—24 листопада 1924 року, прийнято рішення, в якому незаможному селянству рекомендувалося організувати товариства спільного обробітку землі. Навесні 1926 року в Царичанці створено ТСОЗ «Шлях до кращого життя», а в 1928—1929 рр.— ще кілька ТСОЗів: «Серп і Молот», «Певний шлях», «Визволення», «Незаможник». Згодом в селі виникла комуна ім. 12-річчя Жовтня, яка об’єднала 40 сімей (голова П. Я. Щербань). Протягом 1931—1933 рр. усі ці товариства та окремі селянські господарства об’єдналися у 5 сільськогосподарських артілей: «Певний шлях», «Пам’яті Леніна», «Комсомолець», «III Інтернаціонал», ім. Петровського.

Високопродуктивною галуззю господарства в усіх 5 артілях Царичанки стало зернове господарство. Колгоспи обслуговувала машинно-тракторна станція, створена у 1932 році. Добре оброблена земля давала до 18—20 цнт зерна колоскових і до 30—37 цнт зерна кукурудзи з гектара. Розвивалось і тваринництво — вівчарство, свинарство тощо. За високі показники у сільськогосподарському виробництві та тваринництві до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки було занесено колгоспи «Певний шлях», «Пам’ять Леніна», «Комсомолець», свиноферму і вівцеферму колгоспу «III Інтернаціонал». У Книзі пошани записано імена завідуючого свинофермою, орденоносця Л. П. Лабунця, свинарки В. Є. Кузнецової, ланкової М. Д. Рябої та багатьох інших.

У селі розвивалася місцева переробна промисловість. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут працювали механічні млини, олійниці, маслозавод. Розгорталася робота по благоустрою села. Виросли нові добротні житлові і громадські будинки, споруджено клуб, стадіон і водну станцію.

Ще у 30-х рр. в Царичанці відкрили лікарню, при якій діяли дитяча та жіноча консультації. Працювали аптека, санепідстанція.

Всі діти навчалися в середній і двох початкових школах. Багато випускників середньої школи здобули освіту у вищих учбових закладах.

Вже у 1927 році в приміщенні райсільбудинку було встановлено кіноапарат. Працювали гурток політосвіти, а також атеїстичний, драматичний і хоровий. У 1937 році відкрився новий районний Будинок культури ім. 18-річчя Жовтня, який мав зал на 450 місць. Дійовою зброєю по вихованню трудящих у соціалістичному дусі була газета «Колгоспник» — орган райкому КП(б)У та виконкому районної Ради депутатів трудящих. Книжковий фонд сільської бібліотеки у передвоєнний час зріс до 9500 примірників.

Напад гітлерівців на нашу Батьківщину перервав мирну працю трудівників. Більшість чоловіків пішла до лав Червоної Армії. З наближенням ворога до Дніпропетровщини царичанці почали евакуювати на Схід колгоспну худобу, хліб, машини та інші цінності. Ще на початку вересня Царичанський РК КП(б)У з метою розгортання партизанської боротьби в тилу ворога створив партизанський загін у складі 52 чол. (командир — комуніст П. К. Мостовий) і підпільну партійну групу в складі 8 комуністів.

18 вересня 1941 року під тиском переважаючих сил німецько-фашистських військ частини Червоної Армії залишили Царичанку. Того ж дня партизани вступили в запеклий бій з ворогом. В цьому бою загинув командир загону П. К. Мостовий. Згодом гестапівцям вдалося схопити і розстріляти 21 чоловіка з партизанського загону та підпільної партійної груди: комуністів Ф. Є. Макатуху, А. В. Календюка, Ф. Я. Паська та інших. Але боротьба проти окупантів не припинялася. Поблизу села діяла партизанська група на чолі з М. М. Макаровим-Нікітіним. Партизани висадили в повітря міст через Оріль, потопили моторний човен з фашистськими солдатами. В 1943 році, коли частини Червоної Армії підходили до Царичанки, жителі села І. К. Лутай, Г. С. Павелко з товаришами захопили 4 німецькі автомашини і, ризикуючи життям, перегнали їх через лінію фронту.

24вересня 1943 року Царичанку визволено від фашистських окупантів. В боях за неї брали участь частини 48 стрілецької дивізії. Першим вступив у село 1-й стрілецький батальйон 143-го стрілецького полку, яким командував капітан О. Гуров. Начальник штабу цього батальйону, старший лейтенант Н. Л. Полтавець працює тепер у Царичанській райспоживспілці.

При відступі гітлерівці спалили село: із 1300 житлових і громадських будинків уціліло лише 62. Були зруйновані приміщення шкіл, лікарні, Будинку культури, районних організацій. Фашистські загарбники вщент зруйнували колгоспне господарство, реквізували у населення майже всю худобу, хліб, зимовий одяг, цінні речі. Двигуни та машини, кінське поголів’я гітлерівці вивезли до Німеччини. Вони пограбували майно лікарні, амбулаторії, аптеки. Збитки колгоспу «Комсомолець» становили 5 476 733 крб., артілі «Пам’ять Леніна» — 5 526 887 крб. За два роки окупації фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини 293 юнаків і дівчат, розстріляли 88 чол., понад 50 було кинуто до в’язниці.

В перші дні після визволення велику роботу розгорнула районна Рада депутатів трудящих. На 1 січня 1944 року під її керівництвом відновлено вже 15 сільських Рад. Невтомно працювала Царичанська сільська Рада (голова С. М. Бокатий). Комуністи (у 1945 році їх було 95 чол.) очолювали найважливіші ділянки роботи. До 1 січня 1945 року в Царичанці працювало 14 комсомольських організацій, що об’єднували 107 комсомольців.

Велику роль у мобілізації трудящих на відбудову зруйнованого господарства відіграла газета «Прапор перемоги» — орган райкому КП(б)У та виконкому районної Ради депутатів трудящих, яка виходила з кінця 1943 року.

У надзвичайно тяжких умовах піднімалося з руїн господарство — не вистачало робочих рук, тягла, машин, будівельних матеріалів. За станом на 1 січня 1944 року в колгоспі «Певний шлях» було всього 375 чол., з них працездатних чоловіків — 12, жінок — 94. Колгоспи одержали від держави посівне зерно, племінну худобу, будівельні матеріали. Восени колгосп «Комсомолець» засіяв 152 га озимою пшеницею і влітку 1944 року зібрав 3139 цнт хліба. Трудовий героїзм жінок-колгоспниць, підлітків, літніх чоловіків дав чудові наслідки — при плані 15 цнт з га фактично було зібрано по 20,6 цнт. План поставок у державний фонд колгоспники села виконали на 100 процентів 3. За почином колгоспника X. Лободи, який вніс із власних заощаджень 35 тис. крб. на будівництво танкової колони «Визволена Україна», колгоспники району зібрали 4 млн. карбованців.

Партійні і радянські органи вживали заходів до відбудови села. У 1944— 1945 рр. з допомогою держави для сімей фронтовиків та інвалідів війни було побудовано 120 і відремонтовано 411 будинків. Протягом 1946 року повністю відбудовано МТС, електростанцію, автогараж.

У 1949 році колгоспи Царичанки досягли довоєнного рівня виробництва. Трудівники артілі «Пам’ять Леніна» зібрали озимої пшениці по 23 цнт з га, кукурудзи — по 37,4 цнт. У середньому від однієї корови надоювали по 1182 кг молока. В колгоспі ім. Петровського, який спеціалізувався на садівництві і городництві, збирали по 120 цнт помідорів з га. Свинарка О. Огій та ін. одержували по 12 поросят від свиноматки.

Протягом 1950—1954 рр. 5 царичанських колгоспів об’єднались в один — ім. Леніна. Сільськогосподарські угіддя колгоспу в 1958 році становили 5600 га, з них — 4236 га орної землі. На фермах колгоспу утримувалося 1200 голів великої рогатої худоби, свиней і овець — 1785 голів, птиці — 6400 штук. Від однієї корови надоювали 1780 кг молока. Артіль мала 4750 тис. крб. прибутку. У 1965 році колгоспники виробили по 100 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь. Середній надій молока від кожної корови становив 2800 кг. Молочно-товарна ферма № 1 колгоспу зайняла одне з перших місць у районі. Особливо високих показників досягли доярки А. К. Сабарня, К. П. Гавриш. Телятниця Н. О. Молодан добилася найвищого у районі середньодобового приросту телят — 920 грамів.

План продажу державі молока колгоспники перевиконали на 127 проц., м’яса — на 121 проц., яєць — на 114 процентів.

Сумлінна праця передовиків колгоспного виробництва в 1966 році була відзначена високими урядовими нагородами: телятниця Н. О. Молодан нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, доярки А. К. Сабарня і К. П. Гавриш — орденом «Знак Пошани».

В усі галузі колгоспного виробництва широко впроваджуються механізація та електрифікація. На 1 січня 1968 року машинно-тракторний парк колгоспу ім. Леніна налічував 34 трактори, 8 зернових комбайнів, 17 вантажних автомашин. Тут було 64 електромотори загальною потужністю 395 квт. В артілі працюють досвідчені спеціалісти, серед них голова колгоспу В. Т. Приходько, помічник бригадира комплексної бригади № 1 механізатор А. Т. Кавунник. Колгоспники підвищують свою кваліфікацію в школах передового досвіду. Частина жителів Царичанки працює на підприємствах місцевої промисловості — державному млині, маслозаводі, консервному та цегельному заводах.

Зростає матеріальний добробут трудівників. В колгоспі ім. Леніна оплата одного людино-дня в 1967 році становила 3 крб. 11 коп. порівняно з 0,83 крб. у 1958 році. Ветерани праці одержують пенсію. У Царичанці працює один з кращих в області райунівермагів, 7 промтоварних і продовольчих магазинів, магазин культтоварів. їх загальний товарообіг становив у 1967 році майже 23 млн. карбованців. Збільшився продаж телевізорів, радіоприймачів, пральних машин, холодильників, меблів. Значно розширилася сітка підприємств громадського харчування, працюють ресторан «Оріль», 2 їдальні, варенична, хлібозавод з кондитерським цехом.

Царичанка — центр сільськогосподарського району. З серпня 1957 року вона стала селищем міського типу. Чимало зроблено виконкомом селищної Ради по перебудові і впорядкуванню селища. З 1947 року забудова Царичанки провадиться тільки за планом, затвердженим селищною Радою. Всі будинки споруджуються з добротного матеріалу місцевого виробництва, дахи залізні або черепичні. За післявоєнний період побудовано 184 комунальні квартири загальною площею 5872 кв. метри. За останні 5 років 740 сімей справили новосілля. Вулиці селища впорядковані, з них 14 км мають тверде покриття. 2 тисячі будинків селища потопають у садах, ягідниках і декоративних насадженнях. На площі 7 га закладено лісопарк «Діброва».

Медичну допомогу населенню селища і району подають працівники районної поліклініки та лікарні. В Царичанці працюють дитяча консультація, пологовий будинок, санепідстанція, аптека. Університет здоров’я при районному Будинку культури проводить велику роботу по поширенню медичних знань серед населення. Лекції тут читають професори та викладачі Дніпропетровського медичного інституту, місцеві медичні працівники.

У громадському та культурному житті активну участь бере великий загін інтелігенції. В його складі 46 спеціалістів сільського господарства з вищою освітою, 50 учителів, 34 лікарі, 4 фармацевти, 6 інженерів-будівельників. 37 чоловік з них обрано депутатами Царичанської селищної Ради, 11 працюють у культурно-освітній комісії.

За післявоєнні роки було не тільки відновлено зруйноване фашистами шкільне господарство, а й побудовано три сучасні шкільні приміщення. На 1 січня 1968 року у восьмирічній та середній школах набували знань 1128 учнів, у заочній середній шкоді навчається 1033 учні, у вечірній — 174 учні. З 1958 року працює музична школа з двома відділеннями — фортепіанним і народних інструментів. Дошкільнята виховуються в дитячих садках і яслах. Є районний Будинок піонерів, дитяча бібліотека з книжковим фондом 21 219 примірників. Своє дозвілля учні проводять у мальовничому піонерському парку, в піонерських таборах на березі Орелі.

Значну роботу по піднесенню культурного рівня населення провадить районна бібліотека. В 1967 році в ній було понад 33 тис. книг.

При Будинку культури працюють постійний лекторій товариства «Знання», гуртки художньої самодіяльності, в яких беруть участь 120 чоловік. Великий успіх серед населення мають виступи хору Будинку культури. У 1960 році цьому колективу присвоєно звання «Народної хорової капели». На республіканському огляді, присвяченому 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка, царичанська хорова капела зайняла друге місце.

У 1960 році за ініціативою місцевих краєзнавців та з допомогою співробітників Дніпропетровського історичного музею в селищі створено народний історико-краєзнавчий музей. В 1967 році його відвідало 5700 чоловік. В музеї проведено 44 екскурсії та прочитано 28 лекцій, присвячених 50-річчю встановлення Радянської влади.

Сучасна Царичанка — живий приклад величезних змін, які сталися в житті українського народу за роки Радянської влади.
І. Ф. КОВАЛЬОВА, В. Ф. ЛАВРЕНЮК, Д. 3. ШУЛЬГА.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Царича́нка, смт Дніпровського р. Дніпропетровської обл. / Царичанка, пгт

Повідомлення kbg_dnepr »

В Метрической книге о рождении Николаевской церкви с. Бабайковка Новомосковского уезда за 1875 г. (ГАДО ф. 193, оп. 4, д. 21)

жители Полтавской Губернии, Кобелякского уезда, местечка Царичанки Помазановских хуторов:
воинский поселянин Евстафий Кодратов Тютюнник,
воинский поселянин Евстафий Никифоров Тютюнник,
козак Лукьян Васильев Киприч, козак Василий Василиев Киприч
воинский поселянин Лев Прокофиев Рудас, Александр Прокофиев Рудас

1876 г.
поселянин Димитрий Денисов Рудас, поселянин Гавриил Павлов Рудас

1882
козак Василий Василиев Киприч
Александр Прокофиев Рудас, Петр Даниилов Рудас, Алексий Антониев Рудас, Димитрий Даниилов Рудас
Евстафий Никифоров Тютюнник, Евстафий Кодратов Тютюнник
Савва Иванов Хребто,

Информация с ВГД (loraperm)
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5313
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: Царича́нка, смт Дніпровського р. Дніпропетровської обл. / Царичанка, пгт

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Василенко, В.
Містечко Царичанка Кобелякского уезда, Полтавской губернии : историко-статистический очерк / В. Василенко. – Полтава: тип. Губернского правления, 1894. – 42 с.

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_ ... T=fullwebr
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Царича́нка, смт (у минулому містечко) Дніпровського р. Дніпропетровської обл. / Царичанка, пгт

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Царичанка, м-ко Російська назва Царичанка, м.
Назва на 2009 рік Царичанка, смт.
Приписні села
Адмін поділ за документами Сотенне м-ко Полтавського п.
За адмін. поділом XIX ст. Кобеляцького пов. Полтавської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Царичанського р-ну Дніпропетровської обл.
Церкви Покрова Пресвятої Богородиці, Успіння Пресвятої Богородиці, св. Миколая, св. Михаїла
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
cповідний розпис 127 1017 Покрова Пресвятої Богородиці - 13(1771); Успіння Пресвятої Богородиці - 13(1771); св. Миколая - 13(1771); св. Михаїла - 13(1771)
сповідний розпис 990 2 Успіння Пресвятої Богородиці - 15(1754); 34(1775); св. Миколая - 15(1754); 34(1775); св. Михаїла - 15(1754); 34(1775)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Ц”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 7 гостей