УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
1
100%
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 1

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5177
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 01 липня 2016, 19:02

Перейменовано низку вулиць міста Чернівців.

Зокрема, повернено історичні назви вулицям та провулку:

– Вулиці Халтуріна Степана – вулиця Кобринської Наталії.
– Провулку Халтуріна Степана – провулок Кобринської Наталії.
– Вулиці Штерна Манфреда – вулиця Банкова.
– Вулиці Стеф’юка Євгена – вулиця Фізкультурна.
– Вулиці Новоросійській – вулиця Арадська.
– Вулиці Гаврилюка Володимира – провулок Шпитальний.
– Вулиці Анрі Барбюса – вулиця Синагоги.

Перейменовано вулиці та провулки:

– Вулицю Бабушкіна Івана – на вулицю Бесарабську.
– Вулицю Благоєва Дмитра – на вулицю Мазепи Івана.
– Провулок Благоєва Дмитра – на провулок Мазепи Івана.
– Вулицю Галицького Семена – на вулицю Галицького Данила.
– 1 провулок Галицького Семена – на 1 провулок Галицького Данила.
– 2 провулок Галицького Семена – на 2 провулок Галицького Данила.
– 1 завулок Галицького Семена – на 1 завулок Галицького Данила.
– 2 завулок Галицького Семена – на 2 завулок Галицького Данила.
– 3 завулок Галицького Семена – на 3 завулок Галицького Данила.
– 4 завулок Галицького Семена – на 4 завулок Галицького Данила.
– Вулицю Джамбула Джабаєва – на вулицю Чубинського Павла.
– Вулицю Димитрова Георгія – на вулицю Окуневської Софії.
– Вулицю Дундича Олеко – на вулицю Лемківську.
– Вулицю Лазо Сергія – на вулицю Бойківську.
– Вулицю Лібкнехта Карла – на вулицю Мікулі Кароля.
– Вулицю Люксембург Рози – на вулицю Дудича Івана. – Вулицю Пархоменка Олександра – на вулицю Букшованого Осипа.
– 1 провулок Пархоменка Олександра – на 1 провулок Букшованого Осипа.
– 2 провулок Пархоменка Олександра – на 2 провулок Букшованого Осипа.
– 3 провулок Пархоменка Олександра – на 3 провулок Букшованого Осипа.
– Вулицю Фабріціуса Яна – на вулицю Сіретську.
– Провулок Фабріціуса Яна – на провулок Сіретський.
– Вулицю Аркадія Гайдара – на вулицю Орлика Пилипа.
– Вулицю Хотинських комсомольців – на вулицю Томащука Костянтина.
– Вулицю Червонофлотську – на вулицю Спаську.
– Вулицю Артема – на вулицю Кривоноса Максима.
– Вулицю Ворошиловградську – на вулицю Стуса Василя.
– Провулок Ворошиловградський – на провулок Стуса Василя.
– Вулицю Кецховелі Ладо – на вулицю Гурамішвілі Давида.
– Вулицю Кіровоградську – на вулицю Вишиваного Василя.
– Вулицю Тореза Моріса – на вулицю Ярослава Мудрого.
– 1 провулок Тореза Моріса – на 1 провулок Ярослава Мудрого.
– 2 провулок Тореза Моріса – на 2 провулок Ярослава Мудрого.
– 3 провулок Тореза Моріса – на 3 провулок Ярослава Мудрого.
– Вулицю Красіна Леоніда – на вулицю Гетьмана Дорошенка,
– Провулок Красіна Леоніда – на провулок Гетьмана Дорошенка.
– Вулицю Петровського Григорія – на вулицю Міхновського Миколи.
– Вулицю Цулукідзе Олександра – на вулицю Липковської Лідії.
– Вулицю Ковальчука Миколи – на вулицю Ясську.
– Вулицю Кузнєцова Миколи – на вулицю Крижанівського Богдана.
– Провулок Кузнєцова Миколи – на провулок Крижанівського Богдана.
– Вулицю Московську – на вулицю Северина Івана.
– Вулицю Алєксєєва Петра – на вулицю Янушевич Ганни.
– Вулицю Полянського Анатолія – на вулицю Францоза Карла Еміля.
– Провулок Полянського Анатолія – на провулок Францоза Карла Еміля.
– Вулицю Канюка Сергія – на вулицю Канюк Зіновії.
– 2 провулок Чапаєва Василя – на провулок Щербанюка Олександра
http://bukpravda.cv.ua/news/chernovtsy/ ... 3ahfzXj8gg
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5177
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 11 квітня 2017, 15:16

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Стародавні Чернівці
Чернівці — місто обласного підпорядкування, центр Чернівецької області, один з великих промислових і культурних центрів Радянської України. Вузол залізничних, автомобільних шляхів та авіаліній. Розташовані на обох берегах ріки Прут, поблизу Карпатських гір. Відстань від Чернівців до Києва — 600 км. Територія сучасного міста 9940 га. Населення — 177,5 тис. чоловік. Адміністративно поділяється на три райони: Ленінський, Першотравневий і Садгірський.

Територія, на якій розміщені Чернівці, була заселена вже в добу пізнього палеоліту (40—13 тис. років тому). Про це свідчать стоянки мисливців на мамонта, виявлені на околицях міста — Садгорі (урочище Козацька Гора) та Червоному.

В передмістях Чернівців — Горечі, Рогатці, Рогізній, Червоному та на Сторожинецькій вулиці виявлено поселення трипільської культури (IV—III тисячоліття до н. е.). У Червоному (урочище Могила) розкопано ще поховання доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). В добу раннього заліза (І тисячоліття до н. е.) існували поселення на Горечі, Каличанці і Рогізній та городища на Винній горі (вулиця Декабристів) і на Новій Жучці (урочище Шанці).

З давніх-давен на території міста жили слов’янські племена. Рештки ранньо-слов’янських поселень рубежу нашої ери виявлені в Рогізній і Горечі. Ранньо-слов’янські пам’ятки II—V століть н. е. (черняхівська культура) знайдено на обох берегах річки Клокучки (передмістя Червоне), на правому березі річки Рудої (Руська вулиця) та на Рогатці. Про те, що тут жили слов’яни і в період Київської Русі, свідчать поселення IX—XI століть у Горечі, Садгорі і на горі Цецино.

За народними переказами Чернівці засновано в долині лівого берега ріки Прут. Там збереглися і руїни давнього міста, вивчення яких показало, що Чернівці почали свій розвиток з древньоруської фортеці, збудованої галицькими князями в II половині XII століття. Рештки цієї фортеці — земляний вал і рови — знаходяться в північно-західній околиці міста — Ленківцях.

Стародавні Чернівці (XII—XIII століття) складалися з трьох частин: дерев’яно-земляної фортеці, в якій жила військово-торговельна знать, укріпленого посаду, де зосереджувалась основна маса міського населення, і неукріплених селищ (Ленківці, Совиця), що примикали до міста.

Міську цитадель оточував високий земляний вал, поверх якого йшла, захищена дерев’яною стіною, бойова площадка. Остання використовувалась для спостереження та обстрілу ворога під час оборони. Навколо оборонного валу проходив рів завширшки 14 м, наповнений водою. У внутрішньому дворі фортеці розкопано рештки жител воїнів і феодальної знаті. У цих житлах знайдено залізні стріли, шпори, глиняний посуд місцевого виробництва за зразками східного походження, жіночі прикраси (намисто, браслети, підвіски), зроблені з скла, срібла, бронзи і янтарю, інструменти для письма, численні побутові та інші речі XII—XIII століть.

На території посаду, площею понад 30 га, виявлено рештки залізоробного й гончарного ремесла, розкопано останки дерев’яних будинків, знайдено інструменти ковалів і теслярів.

Є припущення, що назва «Чернівці» походить від старослов’янського слова «черн», тобто «чорного города» (Чорнограда). Це, очевидно, пов’язано з тим, що оборонні стіни були споруджені із землі та дубового дерева і мали чорний вигляд.

Чернівецька фортеця перестала існувати в середині XIII століття. Деякі дослідники твердять, що вона була спалена в 1259 році, коли татарський воєвода Бурундай зажадав від князя Данила Романовича зруйнувати всі фортеці Галицької Русі. Після цього місто поступово спустіло.

Мешканці зруйнованого міста в долині Пруту заснували нове місто — на протилежному правому березі ріки. Це підтверджується археологічними дослідженнями. На високому правому березі Пруту, де зараз розташована Волгоградська вулиця, виявлено рештки поселення XIV—XV століть. Вперше назва міста згадується у феодальній грамоті від 8 жовтня 1408 року.

З середини XIV століття до 1774 року Чернівці входили до складу Молдавської держави. В XIV—XVI століттях через місто проходив важливий торговий шлях із Львова (Польща) в Сучаву (Молдавія). Він зв’язував Північно-Західну Європу з південними та східними країнами. У Чернівцях знаходилась таможня по збору мита з товарів, які ввозились або вивозились з Молдавії. Тут кожен купець мав сплачувати «черновское мыто», брати «печать» від митника, тобто розписку, яка б підтверджувала, що з ним немає «заповедных товаров» (заборонених до вивозу). Львівські купці через Чернівці везли в Молдавію західноєвропейські товари (сукно, шовк, прикраси, зброю), а вивозили звідти худобу, шкіру тощо.

Чернівці вважались власністю молдавського господаря і були центром Чернівецького повіту. На чолі міста й повіту стояв староста, який підтримував дипломатичні відносини з Польщею, мав судейську владу, завідував стягненням податків.

Старостами призначались лише знатні бояри. В разі відсутності старости його функції виконував митник. У Чернівцях жила прикордонна варта — калараші, яка несла службу по охороні кордону з Польщею.

Завдяки вигідному розташуванню Чернівців на шляху Львів — Сучава і недалеко від кордону місто в XV—XVI століттях стає важливим торговельним центром. Чернівецький ярмарок збирав велику кількість купців з різних країн. Вони купували тут худобу і продукти тваринництва. В 1587 році в Чернівцях було продано 30 тис. голів великої рогатої худоби. Ярмаркова площа міста за традицією розташовувалась на лівому березі Пруту, в Ленківцях.

Чернівці довго залишались великим митним пунктом. Мита орендували купці і бояри, які від цього одержували чималі прибутки.

Ремесла в місті розвивалися слабо. В 1618 році згадується лише 5 ремісників. Значні площі міської землі були зайняті під пасовиськами, вигонами, левадами. Вони використовувалися для ведення тваринництва,’ городництва, садівництва та інших галузей сільського господарства.

Основним населенням міста були українці. Про це писав у своєму щоденнику двірський секретар трансільванського князя Лестар Дьюлафі, який проїжджав через Чернівці у 1577 році.

У XVII столітті економічний розвиток Чернівців занепадає. Молдавія опинилася під владою султанської Туреччини (в 30-х роках XVI століття). Місто зазнавало постійних спустошень під час феодальних воєн. У 1497, 1509, 1531 і 1688 роках його палили й грабували польські війська, в 1476 і 1714 роках — турецькі і в 1626, 1646, 1650, 1672 роках — татарські орди. Тому й закономірно, що в XVII і першій половині XVIII століття Чернівці являли собою невеликий населений пункт, який мало чим відрізнявся від села. В 1762 році єзуїт Йосип Боскович, відвідавши місто, писав, що в ньому нараховувалось менше 200 дерев’яних будинків, вкритих соломою та очеретом. З цього можна зробити висновок, що в Чернівцях тоді проживало не більше тисячі чоловік населення. Будівлі розташовувались навколо природного джерела, відомого під назвою Турецька криниця, вздовж берега невеличкої річки, яка протікала на місці нинішньої вулиці Богдана Хмельницького.

До Чернівців належали навколишні села: Гореча, Каличанка, Клокучка, Роша. Їх мешканці відробляли панщину на користь міста, платили десятину, несли сторожову службу.

За своїм соціальним складом жителі міста поділялися на кілька груп. Купці, лихварі, бояри належали до міської знаті. Найбільш безправною частиною населення була міська біднота. На неї лягав основний тягар податків.

Міщани зобов’язані були утримувати адміністрацію, армію, церкву, вносити соляний і сімейний податки, платили за ввіз і вивіз товарів, виділяли коней для поштових перевозок тощо. Вони також сплачували десятину від свиней і бджіл.

Не витримуючи жорстокої експлуатації, бідняки міста тікали в буковинські ліси і Карпатські гори, де вливалися в загони опришків. В Чернівецькому повіті особливо прославився загін опришків під керівництвом Детинки, який діяв у 50-х роках XVII століття.

Посиленню антифеодальної боротьби в Чернівцях сприяли українські козаки. В роки визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького проти польської шляхти запорізькі козаки були в місті двічі: в 1650 і 1653 роках. Під час першого молдавського походу в 1650 році козаки разом з міщанами знищили двори чернівецьких феодалів Стефана Моргулецу і Мирона Чоголі.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5177
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 11 квітня 2017, 15:30

Чернівці у XVIII столітті
У XVIII столітті чернівчани не раз зустрічали російських воїнів як визволителів. Вони вперше тут побували у 1709 році, після розгрому шведів під Полтавою. Переслідуючи ворога, російські воїни підійшли до кордонів Молдавії, по Дністру і Черемошу зайняли оборону, щоб не допустити шведського короля Карла XII в Польщу. Недобиті шведські загони з дозволу турків розташувалися на околиці Чернівців, грабували населення, відбирали хліб, худобу, коней, запровадили нові податки. Буковинці звернулися тоді по допомогу до росіян. Місцеві провідники привели з Кут до Чернівців близько 4 тис. російських солдатів, які розгромили шведські загони біля села Михальча і гори Цецино.

В 1739 році російські війська завдали поразки турецькій армії у Ставчанській битві під Хотином і визволили Чернівці. Однак тільки в 1769 році, завдяки перемозі російської армії у війні з Туреччиною (1768—1774 рр.), турецькі поневолювачі були остаточно вигнані з Буковини.

Скориставшись тим, що, згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договором, російські війська в 1774 році були виведені з Буковини, край загарбала австрійська монархія.

Життя трудящих Чернівців, як і всієї Буковини, за часів панування австрійських окупантів не поліпшилось, а дедалі погіршувалось. Хоч австрійська монархія обіцяла вжити заходів щодо обмеження панщини, дати привілеї міському населенню, але це були пусті балачки. Соціальний і національний гніт з роками посилювався, міська біднота терпіла від голоду й нужди.

За своїм соціальним складом населення Чернівців було різнорідним. Тут жили ремісники, селяни, купці, духовенство, бояри, чиновники. В 1775 році в місті нараховувалось 48 селянських і 6 боярських сімей, 114 чиновників і 10 священиків. Згідно з переписом 1779 року, в Чернівцях було 24 кравці, 24 хутровики, 22 шевці, 6 гончарів, 5 пекарів, 7 м’ясників, 3 пивовари, 4 годинникарі, 3 столяри, 3 теслярі, 2 зброярі, 2 ткачі, 1 ювелір, 1 слюсар, 1 будівельник, 1 скляр, 1 трубочист, 2 шкіряники, 63 торговці. Ремісники обслуговували потреби не лише міста, а й навколишніх сіл. Вони виробляли одяг, взуття, будівельні матеріали, харчові продукти.

З 1783 року почали створюватись ремісничі цехи. Через 20 років їх у Чернівцях було 12. Тринадцятий цех об’єднував художників, годинникарів, малярів, друкарів, ювелірів і токарів по дереву.

В II половині XVIII століття інтенсивніше зростає промисловість. На Пруті будуються водяні млини, виникають цегельні заводи. Ці заводи розміщалися, переважно там, де тепер проходить Руська вулиця і міститься філармонія.

Пожвавлювалась і торгівля. З 1786 року в Чернівцях, на території нинішньої Радянської площі, щороку влаштовувався Петрівський ярмарок, який тривав два тижні. На ньому продавали овець, коней, велику рогату худобу, різноманітні коштовні речі. Сюди приїжджали купці з різних країн Європи. В 1788 році в Чернівцях налічувалось 20 корчем і 15 пивних.

Економічному зростанню Чернівців сприяло перетворення їх в адміністративний центр краю. В 1786—1849 роках місто було центром Чернівецької округи, що входила до складу провінції Галичини. Коли в 1849 році Буковину виділили в окрему провінцію, то Чернівці стали крайовим містом. Проте воно залишалось невпорядкованим, тут не вистачало води, яку доводилось привозити з Пруту.

Лише наприкінці XVIII століття в місті почали зводити перші кам’яні будинки, їх споруджували у південній частині Чернівців, що дістала назву «Верхнього міста». В 1855 році відкрито телеграф.

Хоч Чернівці розросталися, але вони довго залишалися невпорядкованими. Через недостатню кількість водосточних канав під час великого дощу територія старого міста затоплювалась. В долині Пруту, де тепер розкинулись корпуси машинобудівного заводу й будівлі залізничного вокзалу, були непролазні болота з хащами низького чагарники. А на місці нинішнього драматичного театру шумів густий ліс, і в зимові ночі звідти доносилось виття вовків. Люди ходили по дрова зі зброєю в руках. Першу лазню в місті відкрили лише в 1830 році.

Значна частина міського населення була неписьменною. Під документом за 1741 рік знатні люди міста замість підписів ставили відбитки пальців. В іншому документі, датованому 1762 роком, стоять відбитки пальців старости. В 1780 році на все місто працювала лише одна початкова школа, в якій вчили писати й читати за молдавським псалтирем. У 1783 році відкрито тривіальну школу, в ній навчали читати, писати й рахувати німецькою та молдавською мовами. Згодом відкрились школи з німецькою і польською мовами викладання. В 1869 році на 34 тис. жителів припадало 6 шкіл і 26 учителів. З 1808 року в Чернівцях почала діяти гімназія.

В Чернівцях збереглося кілька архітектурних пам’яток часів феодалізму. Найдавнішою з них є дерев’яна Миколаївська церква, побудована в 1607 році. Вона складена з дубових брусів і вкрита шатровим гонтовим дахом. Церква дуже нагадує селянські хати, і тільки маківки з хрестами вказують на її справжнє призначення. В Чернівцях є також дерев’яна церква XVIII століття. На околиці міста Горечі розташована Георгіївська церква, споруджена в 1766 році. Її внутрішні стіни вкриті давніми фресками. Самі стіни дуже товсті (1,0—1,4 м) і мають елементи оборонного характеру — маленькі вікна-бійниці.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5177
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 11 квітня 2017, 15:31

Чернівці у XІХ столітті
В першій половині XIX століття місто забудовується значно швидше. Більше з’являється громадських та адміністративних будинків. У 1813—1817 рр. споруджено приміщення гімназії (сучасна школа № 1). В 1830 році відкрито народний сад (нині парк культури і відпочинку ім. Калініна). За проектом архітектора Андрія Микулича в 1843—1847 роках збудовано міську ратушу. Головний фасад споруди — зразок використання класичних форм. На фоні стіни виступають плоскі пілястри, які підкреслюють головний вхід. Будівля завершується високою стрункою баштою з шпилем.

Звістку про революцію 1848 року чернівчани зустріли з великою радістю. З цієї нагоди 22 березня в місті відбулась народна маніфестація. Під звуки музики сотні людей, прикріпивши до капелюхів синьо-червоні стрічки свободи, пройшли вулицями міста.

Демонстрації відбулись і в наступні дні. Вони часто супроводжувались биттям вікон в будинках реакціонерів. Була створена національна гвардія. У жовтні 1848 року демократична частина жителів міста послала групу добровольців на допомогу повсталим робітникам Відня.

Революція 1848 року ліквідувала в Австрії кріпосне право і відкрила шлях для розвитку капіталізму. В Чернівцях у II половині XIX століття з’являється кілька підприємств по переробці сільськогосподарської продукції: пивзавод, паровий млин, спиртозавод. В цей же час були збудовані тартак, кафельна фабрика, електростанція. Як і раніше в економіці міста основна роль належала кустарним промислам. За даними перепису 1895 року у Чернівцях налічувалось багато дрібних підприємств, на яких працювало 2566 робітників.

Але поступово відбувалась концентрація виробництва. В 1902 році в місті вже було 17 підприємств, на кожному з яких працювало понад 20 робітників. Найбільшими вважалися: цегельний завод (122 робітники), пивзавод (91 робітник), два млини (55; 70 робітників).

В 1910 році в місті було 2140 ремісників, в т. ч. 346 кравців, 193 шевця, 106 ковалів, 30 слюсарів, 25 електротехніків, 14 ювелірів.

Важлива роль в економіці міста належала торгівлі. В 1910 році тут жило 1402 торговці. Крім Петровського ярмарку (тривав 2 тижні), щопонеділка, середи і п’ятниці відбувалися базари. З Чернівців до різних країн світу щороку вивозилося близько 18 тис. вагонів лісоматеріалів. На експорт ішли ще хліб, худоба, продукти тваринництва, фрукти.

В кінці XIX століття в Чернівцях створюються монополістичні об’єднання і торгово-фінансові банки — філіали австрійських та іноземних капіталістичних об’єднань. Найбільшими були філіали Англо-Австрійського банку (створений у 1863 році), Віденського банківського союзу (1904 р.), Галицького іпотечного банку у Львові (1867 р.). Вони зосередили в своїх руках основні ланки економіки й торгівлі краю.

В 1850 році створюється Чернівецька торговельна палата, а в 1877 році — Чернівецька торговельна біржа. Вони здійснювали внутрішні і зовнішні торговельні операції Буковини.

Відповідно до розширення промисловості й торгівлі зростає кількість населення. Якщо в середині XIX століття в місті жило трохи більше як 20 тис. чоловік, то в 1900 році — 67 622 чоловіка. Зростання населення в основному відбувалося за рахунок напливу німецьких, польських і румунських колоністів. Крім того, сюди переселялися євреї, переважно торговці. Процент українського населення постійно зменшувався. В 1910 році з 86 тисяч жителів міста українців було лише 11 тисяч, або менше 13 процентів.

З розвитком господарства і збільшенням населення в місті зводилися нові квартали, споруджувалися будинки. Щоб зосередити на невеликих клаптиках землі якнайбільше жителів і одержати від них якнайбільше прибутків, капіталісти будували 4—5-поверхові будинки з маленькими двориками-колодязями, без зелені й сонця. При цьому ігнорувалися вимоги санітарії і гігієни. Протягом 1895—1912 рр. було побудовано водогінну та водозабірні споруди, а в 1897 році прокладено трамвайну колію.

Поряд з житловими будинками з’являлися визначні споруди. Серед них: резиденція буковинських митрополітів (збудована в 1862—1882 рр. за проектом архітектора Иосифа Главки), кафедральний собор (1844—1864 рр., архітектор Рояль), вірмено-католицька церква (1869—1875 рр., архітектор И. Главка), залізничний вокзал (1905—1908 рр.), вчительська семінарія (1882—1883 рр.), міський театр (1904—1905 рр., архітектори Ф. Фелькнер і Г. Гель-мер), концертний зал музичного товариства (1876—1877 рр.) та інші.

Центр Чернівців поступово набував вигляду впорядкованого європейського міста. Але на околицях переважали одноповерхові кам’яні і дерев’яні будинки. Зовсім невпорядкованими лишалися робітничі квартали (Каличанка, Клокучка). Тут антисанітарні умови вели до поширення різних захворювань, до виникнення епідемії чуми і холери. В 1849 році від холери померло 578 чоловік, в 1868 році — 2300 чоловік. Медичне обслуговування було недостатнім. У 1910 році на 86 тис. населення припадало лише 2 лікарні на 25 ліжок.

У тяжких умовах доводилося працювати чернівецьким робітникам. Незважаючи на те, що в 1885 році австрійський уряд прийняв закон про 11-годинний робочий день, він фактично тривав 12—15 годин. Щоденний заробіток становив 20—30 крейцерів. Це в 2—3 рази менше, ніж у центральних провінціях Австрії. Місцеві робітники за одну й ту ж роботу одержували плату набагато нижчу за іноземців, які приїздили сюди на підприємства.

Крім соціального, трудящі міста зазнавали й національного гніту. Австрійський уряд перетворив Чернівці в центр онімечування українського населення всього краю. З цією метою в Чернівцях було відкрито кілька німецьких учбових закладів. Середню освіту давали три гімназії: німецька, німецько-українська і німецько-румунська. В них навчалися діти дворян, духовенства, купців і заможних міщан. Навіть у т. зв. німецько-українській гімназії основні предмети викладались німецькою мовою, а українською — лише закон божий та математика. В 1905 році у Чернівцях налічувалось 15 державних і 6 приватних шкіл, але ні в одній з них навчання не провадилось українською мовою. Працювали й фахові школи: акушерська, агрономічна, ткацька та ремісниче училище. В 1870 році засновано учительську семінарію. Найбільшим навчальним закладом став німецький університет, відкритий в 1875 році. Перед ним ставилося завдання онімечувати український та інші слов’янські народи, протистояти зростанню їх національної самосвідомості. Австрійські власті чинили всілякі перешкоди українській молоді, яка прагнула вчитися в університеті. В 1900 році вона складала лише 8 проц. (35 чол.) від загального числа студентів.

На той час у Чернівецькому університеті працювали і передові вчені, такі, як Г. Онишкевич (1843—1883), який пропагував і видавав «Руську бібліотеку», О. Колужняцький (1845—1914) — відомий філолог-славіст, обраний у 1891 році членом-кореспондентом Петербурзької академії наук.

Студентами Чернівецького університету в різні роки були І. Франко, Л. Мартович, Д. Лукіянович, український лексиколог Ю. Кобилянський, автор латинсько-українського словника, С. Шпойнаровський — перекладач творів Т.Шевченка німецькою мовою та інші.

Проти соціального й національного гніту трудящі Чернівців піднімалися на революційну боротьбу. Цей рух активізувався в 90-х роках ХЇХ століття. Тоді відбулося 12 страйків, а число страйкуючих досягло 2562 чол. Будівельники міста в 1897 році домагалися, зокрема, підвищення заробітної плати і встановлення 10-го-динного робочого дня. Проти них були кинуті війська і жандармерія. Але страйк все ж закінчився успішно.

Починаючи з 1890 року в Чернівцях трудящі виходили щороку на вулиці, відзначали Перше травня. В цей день вони вимагали поліпшити умови свого життя.

Розвитку робітничого руху на Буковині сприяло широке розповсюдження революційної літератури, яка допомагала зростанню політичної свідомості робітників. Соціал-демократичні гуртки, що існували в місті з 1893 року, поширювали серед робітників твори К. Маркса і Ф. Енгельса, які надходили в Чернівці з Відня і Львова. Соціалістичні ідеї пропагувалися також на сторінках прогресивної літератури, яка видавалася в Чернівцях.

Твори К. Маркса і Ф. Енгельса, зокрема «Маніфест Комуністичної партії», примірники газети «Искра» читали в робітничих і студентських гуртках міста. Під впливом ідей марксизму робітники наполегливіше добивалися задоволення економічних і політичних вимог. Вони боролися за 8-годинний робочий день, за право вільно святкувати Перше травня, за загальне і рівне виборче право.

Місцеві органи влади всіляко перешкоджали розповсюдженню революційної літератури. В 1903 році чернівецька поліція конфіскувала в робітників твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Лібкнехта, А. Бебеля, Г. Плеханова, Ф. Лассаля. Та незважаючи на відчайдушні зусилля поліції, заборонена література і далі проникала в Чернівці.

На початку XX століття робітничий рух стає більш масовим, набирає політичного характеру. Великий страйк будівельників Чернівців відбувся в серпні 1904 року. Вони організували на вулицях масову демонстрацію. В ній взяло участь 1,5 тис. чоловік. Під впливом Російської революції 1905-1907 рр. страйки чернівецьких робітників носили бойовий характер і супроводжувалися політичними мітингами та демонстраціями. В 1905 році число підприємств, охоплених страйками, збільшилося порівняно з 1901 роком майже в 20 разів, а кількість страйкарів — в 4 рази. 29 січня 1905 року в міській ратуші відбулися збори солідарності, на яких трудящі вітали революцію в Росії. Тоді ж було обрано комітет допомоги російським революціонерам. Від ратуші тисячі людей рушили до будинку російського консульства (на нинішній вул. Маяковського), щоб висловити свою солідарність з російським пролетаріатом. Проте поліція розігнала демонстрацію.

Боротьба трудящих Чернівців досягла найбільшого піднесення 28 листопада 1905 року, в день загального політичного страйку. Понад 15 тис. чоловік зібралося в центрі міста, вимагаючи загального і прямого виборчого права, запровадження 8-годинного робочого дня, вільного святкування Першого травня.

Виступи трудящих не раз закінчувалися кривавими сутичками з поліцією та військами. 17 травня 1906 року застрайкували робітники семи цегельних заводів.

Страйкарі щодня влаштовували демонстрації на вулицях міста. Під час однієї з таких демонстрацій проти робітників виступила поліція, підтримана військами. Поліцаї і солдати оточили страйкарів і почали тіснити їх до мосту на Руській вулиці. Карателі били людей нагаями, рубали шаблями, топтали їх кіньми. Рятуючись від побоїв, робітники через перила моста стрибали вниз, калічились. Серед демонстрантів було чимало тяжко поранених. 22 травня на Центральній площі сталася нова сутичка, яка набрала ще гострішого характеру. Коли поліція розганяла мітинг, робітники відбили її напад. Поліцаї захопили 2-х робітників і забарикадувалися за високою брамою одного з будинків. Страйкарі почали штурмувати браму, вимагаючи звільнити заарештованих товаришів. Незабаром прибули нові загони поліції і розігнали робітників, вчинивши масові арешти.

Одночасно з соціальною боротьбою трудящі маси відстоювали свої національні права. В жовтні 1908 року на зборах українського громадянства засуджувались національні утиски. Того ж року українські студенти Чернівецького університету добивалися, щоб українська мова була запроваджена в школах, судах та адміністративних органах.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5177
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 11 квітня 2017, 15:32

Розвиток культури у Чернівцях на рубежі XIX — XX століть
В розвитку української культури Чернівці відігравали визначну роль. Тут сформувався як поет-демократ і написав багато своїх творів Юрій Федькович. Понад 50 років жила і творила письменниця О. Ю. Кобилянська. В Чернівцях вона закінчила найвизначніший свій твір «Земля», написала повісті «У неділю рано зілля копала», «Через кладку», «За ситуаціями» та інші твори. Письменниця брала участь в організації товариства руських жінок на Буковині.

Вагомим був внесок у пожвавлення культурного життя міста й краю письменника і педагога Осипа Маковея. З 1895 року він був редактором газети «Буковина», в 1899—1910 рр. викладав українську мову й літературу в учительській семінарії. В Чернівцях він написав історичну повість про Хотинську війну 1621 року «Ярошенко».

В стінах Чернівецької учительської семінарії в різний час здобували освіту письменники І. М. Бажанський, І. І. Синюк, С. І. Канюк, Д. Ю. Харов’юк, Іван Діброва (Г. В. Гордий), В. О. Кобилянський, М. І. Марфієвич, відомий оперний співак О. М Руснак та інші.

В літературно-мистецькому житті міста визначними подіями були приїзди сюди передових діячів української і російської культури. В 1890 році в Чернівецькому університеті слухав лекції І. Я. Франко. А коли він у травні 1913 року приїздив до Чернівців читати свої твори, його тріумфально зустрічало населення, молодь несла на руках свого улюбленого письменника. В Народному домі Каменяр читав поему «Мойсей», гаряче сприйняту всіма присутніми. В Чернівцях уперше побачили світ його твори «Русько-українська література», «Ліси і пасовиська», «Петрії і Довбущуки».

В 1892 році до Чернівців приїздив М. Павлик, коли за пропаганду ідей соціалізму тут була ув’язнена його рідна сестра Ганна.

Двічі до Чернівців приїздила Леся Українка: в 1901 і 1903 рр. Звідси в листі до родини вона писала: «Місто симпатичне і чистеньке, ціле на горі, околиця дуже гарна, якась ідилічна: гори ще не дуже високі. Прут під самими Чернівцями тихий, в зелених берегах, в’ється собі поміж гаями по широких зарінках».

В Чернівцях побували письменники М. М. Коцюбинський (1909 р.), В. І. Самійленко, Г. М. Хоткевич (1905 р.), В. Г. Короленко (1907 р.), В. С. Стефаник, Марко Черемшина, Н. І. Кобринська, Лесь Мартович, Д. Я. Лукіянович.

З розвитком поліграфії Чернівці стають одним з важливих видавничих центрів України. Тут друкувалися твори українських письменників, переклади з російської літератури, видавалася марксистська література. В 1903 році в Чернівцях побачила світ праця Ф. Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до науки», вийшло кілька брошур з серії «Бібліотека політична», яку видавав Д. Я. Лукіянович. Крім газети «Буковина», виходили періодичні видання «Руська Рада» (додаток до «Буковини»), «Земля і воля», «Нова Буковина», «Хлібороб» та інші. Протягом 1885-1893 рр. видавалася «Бібліотека для молодіжі».

Пожвавленню мистецького життя Чернівців мали сприяти товариства «Руська бесіда», «Руське літературно-драматичне товариство». Проте вони виявилися нежиттєздатними. Постійного театрального колективу в місті так і не вдалося створити. Українське театральне мистецтво пропагувалося театром Львівської «Руської бесіди», який з часу свого існування і до першої світової війни систематично приїжджав до Чернівців на гастролі. Театр знайомив населення з творами української, російської та світової класики. На чернівецькій сцені в 1910 році вперше українською мовою зазвучав «Євгеній Онєгін» у постановці Й. Стадника. Чернівчани також дивилися п’єси М. Горького.

Перший напівпрофесійний театр в Чернівцях засновано в 1905 році І. Захарком. З 1907 року він називався Буковинським народним театром, але проіснував лише до 1910 року.

В 1862 році в Чернівцях було засноване музичне товариство. Воно складалося з вузького кола музик-аматорів. У пропаганді музичної освіти і культури провідне місце належить композитору й письменнику С. І. Воробкевичу. Він тут народився, закінчив гімназію, працював викладачем музики і співів. Воробкевич — автор підручників співів для шкіл, упорядник співаників. До багатьох віршів українських і молдавських поетів та театральних вистав Львівського театру він написав музику.

Розвиткові музичної культури сприяли також створені співацьке товариство «Буковинський Бонн» та «Міщанський хор», метою яких було «плекати руську пісню, музику і штуку драматичну». Визначною подією в музичному житті Чернівців був приїзд і виступи Миколи Лисенка у 1903 і 1904 рр. та заснування в місті музичної школи ім. Лисенка.

Протягом 1899-1908 років у Чернівцях працювала рисувальна школа для «талановитої та бідної молодіжі», заснована художниками Ю. Пігуляком та М. Івасюком. У місті жили й працювали художники А. Кохановська, Є. Максимович, Е. Бучевський, О. Курилас, Я. Петрак та інші.

Періодично влаштовувалися в Чернівцях виставки творів народних умільців: килими, горбатки, тайстри, пояси, сардаки, прикрашені буковинським орнаментом. Це була популяризація народного мистецтва.

У Чернівцях жив класик молдавської і румунської літератури Васіле Александрі (1821 —1890). Йому належить чудова поетична обробка сюжету української народної пісні «Дунаю, Дунаю…». Тут писав Костянтин Стаматі-Чуря (1828—1898), що своє найкраще оповідання «Лісова квітонька» присвятив зображенню важкого життя українського народу. Учнями Чернівецької гімназії були класик молдавської і румунської літератури Михаїл Емінеску (1850—1889), австрійський письменник Карл-Еміль Францоз (1818—1904) та інші. У Чернівцях виступав видатний угорський композитор, піаніст Ференц Ліст.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5177
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 11 квітня 2017, 15:34

Чернівці на початку ХХ століття
В роки першої світової війни Чернівці перебували в смузі воєнних дій. На початку війни — 21 вересня 1914 року — російська армія визволила місто від австро-угорських військ, але через місяць залишила його. Після контрудару 28 листопада сюди знову вступили російські частини. Цього разу вони утримувалися тут до 17 лютого 1915 року. Нарешті 18 червня 1916 року російські війська втретє визволили Чернівці і залишалися в місті до серпня 1917 року.

Війна завдала руйнувань і злиднів. В результаті примусової евакуації, яку проводило австрійське командування, населення Чернівців скоротилось майже вдвоє.

Становище трудящих виявилось настільки тяжким, що російське командування змушене було в 1916 році відкрити роздавальні пункти, де населення могло по доступних цінах одержувати продукти. Для голодних дітей-же-браків, які цілими групами ходили по вулицях, були організовані дитячі будинки. В них харчувалося 5— 6 тис. дітей.

Серед трудящих міста все більше посилювалось невдоволення війною, загострювались класові суперечності між робітниками й капіталістами. Від революційних солдатів-більшовиків 8-ї російської армії жителі чули, що вихід з нестерпного становища один — перетворити імперіалістичну війну в громадянську, спрямувати зброю проти буржуазії, добитися справедливого миру.

Тому, незважаючи на суворий військовий режим, робітники піднімалися на визвольну боротьбу, яка особливо посилилась після Лютневої революції в Росії.

Вже 23 березня в Чернівцях проходили мітинги з нагоди повалення царизму. На багатьох будинках з’явились червоні прапори. Трудящі міста надіслали палке вітання Петроградській Раді робітничих і солдатських депутатів.

Тим часом ліберальні елементи російської адміністрації та офіцери штабу 8-ї армії сформували Виконавчий комітет військових і громадських організацій Чернівців і Буковини — буржуазний орган, який намагався загальмувати піднесення революційного руху. 19 березня в місті почала виходити газета «Русский вестник», що пропагувала політику Тимчасового уряду. Однак революційні виступи трудящих не припинялися.

28 березня було обрано Чернівецьку гарнізонну Раду військових депутатів. Згодом була створена Рада робітничих депутатів на Чернівецькому залізничному вузлі.

Першого травня 1917 року вулицями міста пройшло понад 10 тисяч демонстрантів. Вони крокували з оркестром і революційними піснями, з червоними прапорами і гаслами: «Геть війну!», «Хай живе мир між народами без анексій і контрибуцій!», «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Під лозунгами боротьби проти війни пройшла багатотисячна демонстрація і 18 червня 1917 року.

На початку серпня 1917 року російська армія, після провалу червневого наступу, залишила Чернівці. До міста вступили австро-угорські війська, які ліквідували Ради та інші революційні завоювання трудящих. Та все ж під впливом подій Великого Жовтня у Чернівцях революційна боротьба продовжувалась. 27 листопада чернівчани гаряче вітали посланців Радянської держави — військових парламентаріїв, які прибули сюди для укладання перемир’я з австро-угорським військовим командуванням. Як тільки на вулицях з’явилися з білими прапорцями автомашини, в яких сиділи солдати з червоними стрічками на кашкетах, місто блискавично облетіла радісна звістка. Незабаром Театральна площа, де зупинилися машини, була переповнена людьми. Вигуками «Хай живе мир!» чернівчани вітали посланців Радянської держави. В січні 1918 року робітники міста приєднались до загального політичного страйку трудящих Австро-Угорщини і вимагали укласти справедливий договір з Радянською Росією — без анексій і контрибуцій.

Незабаром завдяки революційній боротьбі трудящих Австро-Угорщина розпалась. Створилися сприятливі умови для визволення народних мас Буковини. З листопада 1918 року в Чернівцях відбулося багатотисячне народне віче трудящих Північної Буковини, яке прийняло рішення про «приєднання австрійської частини української землі до України». Невдовзі в Народному домі відбулась нарада, її учасники вирішили «взяти владу на місцях, обеззброїти жандармів, утворити земельні комітети, розділити маєтки дідичів». Того ж дня в місті проходила численна демонстрація трудящих, було створено ЦК буковинських комуністів, який очолив С. Канюк. Австрійський намісник на Буковині змушений був через кілька днів зректися влади.

Налякані розмахом революційної боротьби, буржуазно-поміщицькі кола запросили на допомогу війська боярської Румунії, які 11 листопада 1918 року окупували Чернівці, але революційний рух у місті тривав. На початку 1919 року в Чернівцях страйкували залізничники, деревообробники, робітники електростанції, трамвая, водогону. Перше травня трудящі відзначили 10-тисячною демонстрацією.

В ніч з 17 на 18 листопада 1919 року в Чернівцях повстали солдати 113-го стрілецького полку, який складався переважно з буковинців — колишніх австрійських солдатів. Повстання очолили комуністи. За сигналом пострілу з гвинтівки понад 2000 солдатів вийшли з казарм, обеззброїли пости, розігнали офіцерів, розгромили військовий склад і розібрали зброю. Тоді трьома колонами розійшлися по вулицях міста. Одна з них відправилась на станцію Чернівці, де захопила бухарестський поїзд, обеззброїла військові пости на мостах через Прут і захопила станцію Моші. Друга колона повстанців оволоділа вокзалом Градіна-Публіке і знищила там документацію. Третя колона вирушила до інших військових казарм, але була обеззброєна і арештована. Румунські окупанти придушили це повстання.

Ще більше посилився революційний рух у 1920 році. В лютому чернівецькі робітники активно виступили з протестом проти кривавої розправи румунського уряду над робітниками Бухареста. В серпні у місті відбувся 6-тисячний мітинг, учасники якого вимагали возз’єднання з Радянською Україною.

21 жовтня 1920 року робітники Чернівців провели загальний політичний страйк. Зранку на площі біля Робітничого будинку зібралося кілька тисяч людей. Страйкарі заявили, що вони не поновлять роботи, поки триватиме страйк у Румунії. Перелякані власті привели в бойову готовність війська, виставили на вулицях посилені озброєні загони. Багатьох учасників страйку було заарештовано і кинуто до в’язниці.

Протягом 20—30-х років у Чернівцях виникають нові промислові підприємства. Були збудовані меблева, взуттєва, гудзикова, панчішно-трикотажні і текстильні фабрики, металоштампувальний, сільськогосподарських машин, емалевого посуду, гумовий заводи та ряд інших підприємств. Більшість їх мала напівкустарний характер. Поряд існували кустарні майстерні. Промислових і кустарних підприємств у 1930 році в місті налічувалось 1672. З них 604 — належали кустарям-одинакам, 842 — мали від 2 до 5 робітників, 170 — від 6 до 20, 51 — понад 20,5 — понад 200 робітників. Промисловим виробництвом було зайнято 8390 робітників і службовців. А всього в Чернівцях у 1930 році проживало 111 470 чоловік.

У місті споруджували будинки, широко застосовуючи металеві й залізобетонні конструкції. До найбільших з них відносяться: будинок румунської культури (нині Будинок офіцерів), аеровокзал, поліклініка по Шкільній (нині Боженка) вулиці. В південній частині міста виросли цілі квартали добре обладнаних особняків, де жили багатії.

В Чернівцях відкривалися численні філіали румунських та іноземних банків. У 1924 році засновано філіал Румунського кредитного акціонерного банку. Найбільша частина його акцій зосереджувалась у Паризькому банку. Це створювало сприятливі умови для проникнення французького капіталу в економіку Буковини. Філіал банку «Мармарош банк і К°» контролював майже всю харчову й лісову промисловість краю. Національно-торговий, Східний акціонерний, Північнобуковинський та інші банки мали свої підприємства, склади, контролювали промисловість міста і сільськогосподарське виробництво всієї Буковини. Питома вага Чернівців у зовнішній торгівлі Румунії становила 12—15 процентів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5177
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 11 квітня 2017, 15:35

Частина ІІ
Становище чернівецьких робітників було набагато гіршим, ніж у централь них провінціях Румунії. Робочий день на промислових підприємствах тривав від 10 до 14 годин, а заробітна плата весь час зменшувалась. У 1929 році, порівнюючи з 1913 роком, вона становила 65 проц. Особливо згубно на становищі робітничого класу позначилась світова економічна криза 1929-1933 рр. Майже половина підприємств повністю або частково не працювала. Обсяг промислового виробництва скоротився в 3 рази, а кількість робітників — майже у 2 рази. За офіційними даними румунської статистики, за 1927-1935 рр. зарплата робітників знизилась на 42 проц., а робочий день на більшості підприємств збільшився до 16 годин. У зв’язку з скороченням виробництва тисячі робітників були викинуті на вулицю. В 1930 році в Чернівцях нараховувалось тисячі безробітних.

Трудящі фактично були позбавлені медичного обслуговування. В 1934—1937 рр. у місті на 140 тис. населення налічувалось 5 лікарень. Швидка допомога мала лише одну машину. В місті не було санепідемслужби. Приватна практика і висока плата за утримання хворих у лікарнях зробили неможливим лікування робітників і селян.

Окупація Буковини супроводжувалась примусовою румунізацією. В усіх народних школах, вищих та середніх учбових закладах навчання велося румунською мовою. До того, за навчання в університеті слід було платити 10 000 лей за рік, а денний заробіток робітника-поденщика становив 27—40 лей.

Трудящі Чернівців не мирилися з соціальним і національним гнітом, під керівництвом комуністичної організації вони боролися за своє визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. В місті не припинялася страйкова боротьба. Великі страйки відбулися в 1924—1925 рр. Страйкарі вимагали підвищення зарплати, поліпшення умов життя, надання політичних прав. Першого травня 1926 року в Чернівцях пройшли масові збори, в яких взяли участь понад 10 тис. робітників і селян з навколишніх сіл. 9 і 10 травня на багатолюдних зборах, приурочених виборам до румунського парламенту, трудящі вимагали самоврядування для Буковини, укладання миру з Радянським Союзом, припинення терору, надання демократичних свобод, передачі поміщицької землі селянам без викупу. В 1928 році в Чернівцях відбулися мітинги під лозунгами передачі влади трудящим і приєднання Буковини до Радянської України.

Ще більшого розмаху набрала революційна боротьба трудящих в роки світової економічної кризи. Більшість промислових підприємств міста була охоплена страйковим рухом. У перших рядах борців проти гнобителів ішли комуністи. Під їх керівництвом 8 січня 1930 року робітники зібралися і попрямували до палати юристів, де йшов судовий процес над керівниками революційних профспілок. Комуніст друкар Є. Стефюк ніс червоний прапор з написом: «Ми вимагаємо звільнення наших заарештованих товаришів! Хліба для безробітних! Припинити підготовку війни проти Радянського Союзу!». Демонстрацію розігнали, а багатьох її учасників заарештували.

Грандіозна демонстрація відбулася в Чернівцях 21 березня 1932 року. Людському потокові не було кінця-краю. Всюди лунали вигуки: «Хліба! Роботи! Свободи!» Над колонами майорів червоний прапор.

З 1931 року в Чернівцях діяла революційна організація студентів. Її учасники розповсюджували комуністичні листівки, організовували вечори молоді та гуртки по вивченню творів класиків марксизму-ленінізму.

Трудящі Чернівців вели невпинну боротьбу проти фашизму і війни. В 1934 році у місті створюється Антифашистська ліга. В травні 1936 року з ініціативи Буковинської комуністичної організації тут відбувся антифашистський мітинг, в якому взяло участь 20 тисяч робітників і селян. Його учасники проголошували гасла: «Геть фашизм!», «Геть війну!», «Ми хочемо миру!».

Чернівці були центром революційного руху на Буковині. Тут перебували підпільні обласний і міський комітети Комуністичної партії Румунії. Обком видавав газету «Червона Буковина» (1932—1933 рр.). Буковинський обласний комітет комуністичної спілки молоді Румунії теж підпільно видавав газети «Молодий комуніст» (1926—1940 рр.), «Молода гвардія» (30-ті роки). В Чернівцях перебував секретаріат революційної партії «Визволення» (1929—1930 рр.)» діяв об’єднаний комітет унітарних профспілок.

Протягом 1918—1922 рр. у Чернівцях жив і брав активну участь у комуністичному русі талановитий публіцист, вчитель С. І. Канюк (1880—1944). Він редагував прогресивні газети «Воля народу» (1919—1920 рр.), «Громада» (перша половина 1921 року), був одним із засновників комуністичної організації Буковини.

У Чернівецькій партійній організації виріс і змужнів визначний діяч комуністичного руху Румунії С. Г. Галицький (1889—1954). Він — син сільського шевця, після закінчення Празького університету з 1924 року працював у Чернівцях, брав активну участь у революційній боротьбі. В 1927 році його обирають секретарем підпільного обкому партії, а в 1931 році — членом Політбюро Комуністичної партії Румунії. В 1933—1935 рр. С. Г. Галицький був представником від КПР, а в 1935— 1936 рр.— федерації бал камських компартій у Комінтерні.

На нелегальній партійній роботі в Чернівцях працював також талановитий публіцист і оратор І. Д. Стасюк (1896—1945), член підпільного обкому КПР (1926— 1930 рр.), редактор газет «Боротьба» (1925—1928 рр.) і «Борець» (1929—1930 рр.).

Діяча комуністичного руху В. В. Гаврилюка знали як здібного керівника студентських революційних гуртків. Водночас він підтримував тісні зв’язки з керівниками підпільних груп на селі. З 1925 року В. В. Гаврилюк очолював комуністичну організацію Буковини.

Комуністи Буковини разом з прогресивними діячами краю відстоювали здобутки української культури від нищення її завойовниками, докладали всіх зусиль, щоб вона розвивалася й далі. Прогресивна чернівецька преса — газети «Громада», «Борець», частково «Воля народу» та «Боротьба», коли їх редагували С. Канюк та І. Стасюк — обстоювали соціальні й національні права трудящих Буковини.

С. Канюк на гектографі в 1920 році випустив збірку «Співаник робочих». Ця збірка швидко поширилась серед трудящих міста. С. Канюк та І. Стасюк брали активну участь у роботі літературно-громадського журналу «Промінь», що виходив у Чернівцях в 1922—1923 рр. і згуртовував навколо себе літературні сили, переважно молоді. За друкування творів українських поетів (П. Тичини, Д. Загула), статей про Країну Рад та революційну боротьбу трудящих Буковини журнал зазнавав неодноразових цензурних утисків і переслідувань. І. Стасюк виступав з промовами на шевченківських вечорах, викриваючи націоналістичних фальсифікаторів творчості Кобзаря. Революційній пропаганді сприяли й театральні вистави.

Серед чернівецької літературної молоді початку 20-х років особливо відзначався О. Вільшина (1899—1924). Великої популярності набув цикл його революційних віршів «Веснянки». Він виступав ще як критик, полум’яний пропагандист української радянської літератури.

Постійні переслідування сигуранци перешкоджали розгортанню . культурної роботи. Забороняючи навіть користуватися українською мовою на вулицях міста, окупанти водночас підтримували різні антирадянські націоналістичні видання.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 193
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 19 раз.
Подякували: 43 раз.

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення Ярина » 07 травня 2017, 19:49

phpBB [video]

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5177
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 09 грудня 2017, 13:07

КОДИН, археологічна пам'ятка – залишки двох поселень (К. I і К. II) 5–7 ст. н. е., розташов. на тер. сучасного м. Чернівці.
Розкопки велися 1977–79. На поселенні К. I відкрито 30 житлових і госп. споруд, на поселенні К. II – 46 (дослідники вирізняють тут до 6 послідовних хронологічних періодів забудов). Обидва поселення належать до празької культури, її носіями були племена склавінів. Житла – квадратні напівземлянки з печами-кам'янками. Кераміка ліпна. В найбільш ранніх житлах (5 ст.) виявлено по кілька уламків сіроглиняної гончарної кераміки черняхівської культури. Дві залізні фібули з поселення К. I датовані 5 ст. (вонимають велике значення для встановлення часу виникнення празької к-ри). Знайдено металеві й кістяні знаряддя праці, бронз. прикраси. На поселенні К. II відкрито кілька жител карпатських курганів культури.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5177
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2567 раз.
Подякували: 925 раз.
Стать: Жінка

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА » 10 серпня 2018, 11:19

Чернівецька чудотворна ікона отримала особливий статус від Папи

Зображення
10 серпня 2018, 11:49
Наталія ФЕЩУК

Чудотворна ікона Матері Божої «Надія Безнадійним» вже давно відома далеко за межами Чернівців. Вона перебуває у катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ, що на вулиці Руській. З липня ікона отримала ще й особливий статус: Папа Римський Франциск надав їй повний відпуст. Тобто, з цього часу всі, хто молиться перед Матір’ю Божою Чернівецькою, отримуватимуть прощення гріхів. Але для цього є кілька умов.
Як відомо, впродовж дуже багатьох років до цієї ікони приїжджають люди з різних міст, сіл і навіть країн, прибувають паломники. Також туристи, які відвідують Чернівці, не оминають катедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці. Ікона «Надія Безнадійним» прославилася завдяки тому, що допомагає жінкам, які не можуть народити дітей. Вона ощасливила не одне подружжя народженням довгоочікуваної дитини. Після молитви перед Богородицею у Чернівцях, за свідченнями, багато пар отримують зцілення від безпліддя.

З огляду на ці та інші чудесні приклади – радість материнства, оздоровлення, інші дари та благодаті — у березні цього року єпископ Чернівецької єпархії УГКЦ Йосафат (Мощич) надіслав спеціального листа-прохання у Ватикан. А на початку липня прийшла відповідь.

У листі з Риму, зокрема, йдеться:

«Для збільшення релігійності вірних та для спасіння душ, силою повноважень, наданих їй Святішим Отцем Франциском за Божим провидінням Папою, на уважні прохання, представлені Його Преосвященством Йосафатом (Мощичем), єпископом Чернівецьким, з небесних скарбів Церкви милостиво уділяється та надається можливість отримати всім вірним та кожному зокрема повний відпуст та прощення усіх гріхів у катедральному храмі Чернівців Успіння Пресвятої Богородиці. Відпуст також можна жертвувати як надолуження за душі вірних, що перебувають в чистилищі…».

Зображення
Із повагою, Ганна

Далі

Повернутись до Літера Ч

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Bing [Bot], Сандрак, D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot]