ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
1
100%
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

ЦЕЦИН — фортеця й адмінистративний осередок, один із попередників м. Чернівці.
Не раз згадується в актових джерелах Молдавського князівства як центр "Цецинської держави" — однієї з 3-х волостей Шипинської землі (уперше — під 1395, востаннє — під 1456), а також (у формі "Чечунь") у "Списку руських міст далеких і близьких".
Рештки Цецина — городище /замчище на г. Цецин (нині в межах Чернівців, на зх. околиці міста), яке займає сильно видовжений майданчик площею до 1 га. 1839 на городищі знайшли скарб давньоруських срібних прикрас кінця 12 — серед. 13 ст.
Дослідження тут проводили В.Милькович (1908), Т.Балан (1929) та Б.Тимощук (1956, 1976).
Присутність слов’янських та давньоруських матеріалів і особливості топографії дають підстави припускати, що на горі в 10— 13 ст. існували дерев’яно-земляні укріплення.
На 2-му етапі (14—15 ст.) в центрі городища побудували круглу муровану башту-донжон діаметром 20 м, підходи до якої захищала система валів і ровів. Найбільш імовірний час спорудження башти — остання чв. 14 ст.
Фортецю зруйнували в серед. 15 ст. Руїни башти зберігалися до 1959, коли їх розібрали у зв’язку зі спорудженням телевежі.
дата публікації: 2013 р.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

ЧЕРНІВЦІ — місто обласного підпорядкування, центр Чернівецької області. Розташов. по обидва береги р. Прут (прит. Дунаю). Населення 256 тис. осіб (2012).
На території сучасних Ч. і околиць виявлено і значною мірою досліджено бл. 90 археол. пам’яток — від пізнього палеоліту до слов’ян. райковецької культури. Після приєднання цього регіону до Київської Русі на території сучасних Ч. продовжувало існувати кілька поселень, зокрема в районі г. Цецина. У 2-й пол. 12 ст. на лівому березі Пруту біля с. Ленківці (нині у складі Ч.) виникло велике поселення (заг. площа понад 50 га), що складалося з фортеці (Ленківецьке городище), посаду та прилеглих селищ. Припускають, що вціліле населення зруйнованого в 13 ст. Ленковецького городища переселилося на високий правий берег Пруту, де теж існувало давньорус. поселення (в районі сучасної вул. П.Сагайдачного), а функцію адм. центру перебрала на себе Цецинська фортеця (див. Цецин). Поселення на правому березі Пруту стало зародком нового міста — Ч. Тривалий час була поширена думка, що назва "Чернівці" походить від "Черн" (згадується у "Списку руських міст далеких і близьких"); в останні роки науковці пов’язують назву міста з боярським родом Чорних (власником цих земель), представники якого згадуються в грамотах 15 ст.
Після занепаду Галицько-Волин. д-ви Буковина (а, отже, і поселення — майбутні Ч.) була захоплена спочатку Угор. королівством, а з 2-ї пол. 14 ст. ввійшла до складу Молдавського князівства. На контрольованій цією новоствореною д-вою ділянці Молдовського торгового шляху (Via valahica) виник ряд митних пунктів, у т. ч. Ч., про які вперше письмово згадується в "Уставицтві о митах", яке молдов. господар Олександр Добрий 8 жовтня 1408 видав львів. купцям. 1457 Ч. стали центром цинуту (округи). Як місто (власне "торг") з двома правосл. церквами вперше згадуються 1490. Однак упродовж майже 400 років Ч. залишалися невеликим аграрним містечком, бо під час численних війн суміжних д-в не раз (1497, 1509, 1531, 1537, 1538 та ін. роки) його спалювали, руйнували, грабували, мешканців убивали. Під час польсько-турец. війни 1683—99 місто займали польс. війська, а під час російсько-турецької війни 1735—1739 і російсько-турецької війни 1768—1774 — рос. війська. 1771 неподалік Ч. барон П.-Н.Гартенберг (Садогурський), найнятий рос. адміністрацією, заснував монетний двір і поселення Садгора (із 1965 — у складі Ч.; див. також Садогурська монета). У місті проживали русини (українці), волохи, турки, греки, татари, вірмени, поляки.

1774 Ч. увійшли до складу д-ви австрійс. Габсбургів (із 1867 — Австро-Угорщина) як гол. місто Буковини (із 1786 — центр Буковинського округу; із 1849 — центр автономного краю Буковина). 1781 до Ч. перенесено єпископську кафедру. 1774 запрацювала пошта. 1808 відкрито г-зію. У жовтні 1823 в Ч. між рос. імп. Олександром I і австрійс. імп. Францом I велися переговори з питань грец. повстання проти Османської імперії.

Революц. події 1848—49 (див. Революції в Європі 1848—1849 років) привели до зняття нац. обмежень в імперії Габсбургів. Для Ч. це знаменувалося підвищенням впливу укр. та румун. загалу і різким зростанням чисельності єврейс. населення, що, у свою чергу, спричинилося до формування унікального міськ. культ. простору як симбіозу чотирьох етнічних елементів (австрійс., укр., румун. і єврейського). 1864 Ч. отримали повне міське самоврядування. 1873 утворено Буковинську митрополію (див. Буковинська православна церква).

У 2-й пол. 19 ст. відбувався стрімкий розвиток Ч. З’явилися телеграф (1855), залізничне сполучення (1866), телефон (1883), водогін і каналізація (1895), електричне освітлення (1896), електричний трамвай (1897), автомобільні перевезення (1906). Ч. стали центром не лише політ., а й громад. та культ. життя. Відкрито ун-т (1875; див. Чернівецький національний університет), десятки шкіл, театр, Укр. (1884), Єврейс. (1908) та Нім. (1909) народні доми, зведено величні споруди в різних архіт. стилях; зокрема, на рубежі 19—20 ст. Ч. збагатилися численними будівлями у стилі модерну (віденського сецесіону).

Перебування міста у складі імперії Габсбургів мало своїм наслідком припинення тут на 140 років воєнних дій, зростання числа населення (із 2,7 тис. у 1787 до 100 тис. у 1914), яке 1910 за етнічним складом становило: євреї — 34 %, українці — 18, поляки — 17, румуни — 16, німці — 15 %. 1902 в Ч. діяло понад 3 тис. госп. закладів, у т. ч. 1,7 тис. виробничих, 1,3 тис. транспортних і торговельних. Більшість були дрібними, але діяли й великі, з паровими двигунами: 4 млини, цукровий, пивоварні, лісопильний, нафтопереробні, кахельні, цегельні з-ди, електростанція, друкарні, численні дрібні текстильні, швейні, хлібопекарські, м’ясо-молочні підпр-ва.

У ході Першої світової війни Ч. тричі займали рос. війська (30 серпня 1914 — 21 жовтня 1914; 26 листопада 1914 — 18 лютого 1915; 18 червня 1916 — 2 серпня 1917). Внаслідок постійних змін влади, авіабомбардувань, артобстрілів, реквізицій та пограбувань місто зазнало значних втрат, зокрема, населення скоротилося до 37 тис. осіб.

При розпаді Австро-Угорщини в Ч. відбулося Буковинське народне віче 1918, на якому укр. населення міста і краю 3 листопада 1918 ухвалило рішення про входження української, північної, частини Буковини разом із Ч., до Західноукраїнської Народної Республіки і висловило бажання приєднатися до України. Одночасно Румун. установчі збори 27 жовтня 1918 ухвалили рішення про входження Буковини до Румунії. 6 листопада 1918 Ч. були проголошені українсько-румун. кондомініумом, але вже 11 листопада 1918 до міста ввійшли румун. війська. 28 листопада 1918 румун. Ген. конгрес Буковини проголосив приєднання Буковини і Ч. до Румунії.

У міжвоєнний період королів. Румунія провадила в Ч. послідовну політику румунізації в усіх сферах життя, яка, втім, не заважала розбудові міста. Із 1920 почалося відновлення пром-сті та створення нових підпр-в (легка пром-сть, металообробка, деревообробка); з поч. 1930-х рр. велося інтенсивне житлове буд-во. Запроваджено міське автобусне сполучення (1926), авіасполучення (із 1928; 1933 відкрито аеропорт), пущено тролейбус (1939). Чисельність населення зросла до 140 тис. (за цим показником Ч. ввійшли до провідної трійки міст Румунії). 1918—38 Ч. були центром жудеца (повіту), 1938—40 — центром цинуту (округи) "Сучава".

Після приєднання Буковини Північної 28 червня 1940 до УРСР у складі СРСР Ч. 7 серпня 1940 стали обласним центром. Тут працювала радянсько-нім. комісія з репатріації нім. населення до Німеччини (виїхало 45 тис. осіб). Були поліпшення у сфері освіти, охорони здоров’я, зайнятості населення, але водночас здійснювалася грабіжницька націоналізація, вводилися різні заборони і контроль над усіма сферами життя, проводилися арешти, депортація населення у віддалені райони СРСР.

На початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 місто було захоплене румун. військами (5 липня 1940) і разом з усією Пн. Буковиною включено до складу Румунії (було центром жудеца). За наказами румун. влади тисячі городян, зокрема євреїв, були розстріляні й депортовані, здійснювалися румунізація, вивіз матеріальних цінностей. Місто здобуте рад. військами 29 березня 1944 в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції 1944.

У повоєнні роки і наступні десятиліття Ч. стали значним індустріальним центром з розвинутим машинобудуванням, приладобудуванням, металообробкою, хімічною, деревообробною, легкою, харчовою пром-стю. Були здобутки в галузі к-ри, житлового буд-ва. Але переслідувалося інакомислення, закривалися церкви. Етнічний склад населення кардинально змінився за рахунок масового виїзду євреїв. Перша хвиля єврейс. еміграції 1944—46 компенсувалася переїздом до Ч. євреїв з ін. місцевостей УРСР, але, починаючи з кінця 1950-х рр., єврейс. населення Ч. невпинно скорочувалося, склавши за станом на 1998 лише 4 тис. осіб (1,6 % заг. населення міста). За даними перепису 2001, гол. етнічною групою Ч. були українці (79,9 %), далі йшли росіяни (11,3 %), румуни (4,5 %), молдовани (1,6 %).

За роки незалежності України в місті у всіх сферах життя відбулися значні зміни. Скоротилися або припинили діяльність підпр-ва ВПК, деякі машинобудівні, деревообробні, текстильні, м’ясо-молочні, цукрові та ін. підпр-ва (звідси безробіття), зате технічно переоснащені діють успішно: машзавод, хімзавод, швейне т-во "Трембіта", гумовзуттєве "Розма", трикотажне "Арніка", цегельний з-д та ін. — усього понад 60 великих підпр-в.

У червні 2003 в Ч. відбулися переговори між президентами України і Румунії, підписано важливі міждерж. угоди.

Уродженцями Ч. були: перший ректор Чернів. ун-ту К.Томащук, письменники С.Воробкевич, П.Целан, Г.Реццорі, Е.Штейнбарг, історики Р.-Ф.Кайндль, А.Жуковський, учений-біохімік, творець науки про ДНК Е.Чаргафф.

У Чернівцях навчалися, працювали відомі діячі: архітектор Й.Главка, лікар В.Золозецький, учені-філологи С.Смаль-Стоцький, В.Сімович, К.Попович, економіст Й.Шумпетер, юрист Є.Ерліх, біолог М.Вавілов, історики М.Кордуба, Й.-Я.Ністор, Б.Тимощук; письменники Ю.Федькович, О.Кобилянська, М.Емінеску, О.Маковей, Д.Загул, М.Г.Івасюк, М.Ткач, Й.Бург; композитори Ч.Порумблеску, С.Воробкевич, А.Гржімалі, К.Мікулі, Б.Крижанівський, В.Івасюк, С.Сабадаш, А.Кушніренко. Із Чернівців вийшли в широкий світ пісенного мист-ва Й.Шмідт, Д.Гнатюк, С.Ротару, Н.Яремчук, В.Зінкевич, Я.Табачник, І.Бобул, Л.Сандуляк, П.Дворський, Ані Лорак, К.Бужинська, І.Дерда, кіномистецтва — кіномитець І.Миколайчук; художники А.Кохановська, М.І.Івасюк, Ю.Пігуляк, І.Холоменюк та ін.

Пам’ятки арх-ри: резиденція буковинських митрополитів (1862—82, внесена до Списку всесвітньої культ. спадщини ЮНЕСКО, нині тут Чернів. нац. ун-т), міська ратуша (1843—47, нині міська рада), греко-катол. церква (1820, нині Свято-Успенський собор), кафедральний правосл. собор Святого Духа (1844—64), правосл. церква Святої Параскеви (1844—62), вірмено-катол. Петропавлівська церква (1871—75), Хрестовоздвиженський костьол (1788—1813), єзуїтський костьол Серця Ісусового (1891—94), головпоштамт (1889), крайове управління (1869—73, нині тут ф-ти Чернів. нац. ун-ту та обласна рада профспілок), муз. т-во (1876—77, нині обласна філармонія), ощадна каса (1900—01, нині тут худож. музей), міський театр (1904—05), торгово-пром. палата (1904—09, нині тут мед. ун-т), Єврейс. нар. дім (1907—08, нині Центр. міський палац к-ри) та ін. Пам’яткою містобудування є також весь центр міста.

Пам’ятники: "Харитська група" (1910), архітектору Й.Главці (1937), обеліск "Перемога" (1946), О.Кобилянській (1980), М.Емінеску (1990, 2000), П.Целану (1994), героям Буковинського куреня (1995), Ю.Федьковичу (1995), загиблим в Афганістані воїнам-буковинцям (1999), Т.Шевченку (1999), "Енеїді" І.Котляревського (2004), митрополиту Є.Гакману (2006), імп. Францу-Йосифу I (2009) та ін.
Ботушанський В.Ф.
дата публікації: 2013 р.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: ЧЕРНІВЦІ, місто, Україна

Повідомлення D_i_V_a »

На 150 років давніша: що відкрили реставратори про Чернівецьку чудотворну ікону
Автор: Наталя Фещук
Список коронованих чудотворних ікон в Україні поповнить ікона Матері Божої Чернівецької.

У неділю, 30 травня, у Чернівцях відбудеться історична подія: Блаженніший Святослав у катедральному соборі УГКЦ Успіння Пресвятої Богородиці здійснить чин коронації чудотворної ікони Матері Божої Чернівецької «Надія безнадійних». Корони вже поблагословив Папа Римський Франциск.

До сьогодні не відомо, звідки походить ікона, хто її створив і як вона опинилася у церкві у Чернівцях. Отож, дослідницька робота ще попереду. А ось реставратори рік тому відкрили нові відомості про Чернівецьку ікону. Образ майже рік перебував на реставрації у Львові. Там його наново позолотили, а головне, реставратори відкрили автентичне обличчя Божої Матері, яке колись зобразили художники, а з часом воно було перемальоване.

З точки зору фахівців, ікона не має особливої мистецької цінності, але має велику цінність духовну та історичну. Два роки тому ікона Матері Божої Чернівецької отримала особливий статус: Папа Римський Франциск надав їй повний відпуст. Три роки тому, перебуваючи у Чернівцях, Глава УГКЦ Святослав Шевчук озвучив, що мріє, аби Чернівецька Богородиця була коронована Понтифіком.
Подібна на Ченстоховську ікону

Ірина Гірна, художниця-реставраторка майстерні при меморіальному музеї митрополита Андрея Шептицького у Львові, розповідає:
— Коли владика Йосафат Мощич, правлячий єпископ Чернівецької єпархії УГКЦ, передав нам ікону на реставрацію, все, що було про неї відомо, то це те, що ікона – чудотворна і що у 90-х роках минулого століття вона була поновлена. Образ був потертий, золото в більшості втрачене. Коли я вперше побачила ікону, то зрозуміла, що її покривали фарбою не раз. І особливо це було видно на обличчі Богородиці, воно він тих фарб було трішки горбистим. Нам, професіоналам, то не важко було визначити. І ми домовилися із владикою, що я проведу рентген-дослідження і невеликі зондажі, щоб подивитися, чи там, під низом, є фарбовий шар. Зондаж – це коли знімається верхня фарба і відкривається основа, тобто авторський фарбовий шар. Ми робимо це під мікроскопом, спеціальними скальпелями. Беруться спеціальні розчинники, якими краще пом’якшується верхній шар фарби, скальпелями вона знімається, щоб не пошкодити нижній шар. Це все робиться під мікроскопом і лупою. І ось по зображенню, по манері власне малювання, по іконографічних моментах, мені стало зрозуміло, що ікона, яка є під низом, набагато давніша.
Чернівецька чудотворна ікона Матері Божої «Надія безнадійним» складається з двох частин: сам образ Божої Матері з Дитятком на руках та ангелів навколо, які наче огортають Діву Марію.

Реставраторка каже, що під час дослідження ікони виявила, що ангели біля Богородиці зовсім інакші.

А точніше, зображені на іконі Богородиця та ангели відносяться до різних часових періодів.

— Чернівецька чудотворна ікона, — каже реставраторка, — дуже подібна на Ченстоховську ікону. Вважалося, що іконі 200 років, а ми їй ще 150 років прибавили. Тобто, можемо сказати що ікона десь із середини XVII століття. Тоді Ченстоховська ікона була дуже популярна, у Франківську є подібна – Станіславівська. В той період Богородиць зображали з витягнутим обличчям, і техніка виконання темпора. Такий стиль малювання був на той період, що дозволяє коли її створили. Темпора – це коли фарби розведені на яєчному жовтку, і цю техніку використовували до початку XVIII ст. Потім тою технікою вже ніхто не малював, бо олійні фарби були дешевші і простіші у малюванні. І ось олійними фарбами намальовані ангели навколо Чернівецької Богородиці. Різниця між Борогодицею і ангелами — 150 років. Отож питання, а як Богородиця посередині опинилася?.. Є спогади про Чернівецьку ікону від початку ХХ століття, що вона була чудотворна, що до неї багато молилися. Під неї у церкві був зроблений спеціально вівтар, тобто ікона була у великому пошанівку. А мальована досить просто: ми це називаємо хатньою іконою, виконаною на домотканому полотні. Була намальована не надто претензійно з точки зору живопису. Ми собі так припустили, що можливо, ікона була у когось вдома, можливо для якоїсь невеликої каплиці намальована. І напевно люди до неї молилися і завдяки молитві до Богородиці ставалися чуда. А коли збудували церкву, зробили під неї ангелів і її туди помістили, зробили навколо золочене тло, згодом зробили на неї ризи.
Зображення
Відкривати чи не відкривати автентичне обличчя?

Ірина зауважує, що у своїй 20-річній реставроторській практиці вперше бачить, що у дошці було вирізано місце і туди було вмонтовано власне Богородицю, раніше намальовану. Тобто, Богородиця була намальована на домотканому полотні темпорними фарбами і вклеєна у середину у спеціально зроблене під неї місце на дошці. Ангели були спеціально під ікону мальовані. Богородицю приклеїли на дошку клеєм на основі живиці, каніфольної смоли та воску.

— Найскладніший момент у реставрації чернівецької чудотворної інони Матері Божої «Надія безнадійним» — це було тоді, коли ми зрозуміли, що відкриваємо первородне обличчя Богородиці, те, яке намалював художник, і воно буде іншим, до якого люди звикли впродовж десятиліть, — зізнається художниця. – Я радилася з іншими реставраторами, відкривати шар фарби чи ні. І також постійно спілкувалася з владикою, надсилала йому фото. Ми точно розуміли, що лик — обличчя Богородиці, стане іншим. І не так нам було страшно, що ми там щось погане зробимо, бо ми у своїй роботі впевнені. А було страшно, як люди, парафіяни сприймуть. Ми довго думали з точки зору психології людей. Бо якщо б це була ікона музейна, то питань навіть би не було — відновлювався б автентичний вигляд. Бо у нас був досвід, коли люди нам казали: ні, не така ікона у нас була раніше… Отож ми отримали благословення владики, він сказав очищувати обличчя Богородиці від тих трьох шарів фарби. І якщо ви подивитеся вже на відреставровану ікону, то на ній обличчя Борородиці витягнуте, а коли його перемальовували, то робили трохи круглішим і навіть світлішим. На фотографіях ікони початку ХХ століття вона вже була перемальована. Можливо, поновлювали тоді, коли ангелів домальовували.

Ангели на іконі – на золотому фоні. Оригінальне золото втрачене. Реставраторка перезолочувала наново. Це сусальне золото, 23 карати. Це найкраще золото, з яким працюють художники.

Ірина Гірна також зауважує, що полотно, на якому зображена Богородиця, у доброму стані. Вона каже, що ікону загалом добре зберігали. Єдине, ікона пережила період, коли вона сильно замокала і тріснула зі звороту. Реставраційні матеріали зараз дозволяють відновити деревину.

— Богородиця мальована посередньо, ангели вже — якісніше і фаховіше, — додає художниця. — Але цінність цієї Богородиці не мистецька, вона духовна та історична.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Літера Ч”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей