ЧЕРНІГІВ, місто, Україна
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Чернігів, місто, Україна
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Історія виникнення та заселення Чернігова
Чернігів — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр області. Розташований на правому березі Десни. Важливий вузол залізничних і автомобільних шляхів, річковий порт, аеропорт. Територія міста становить 58,6 кв. км. Населення — 168 тис. чоловік.
Територія Чернігова була заселена уже в II тис. до н. е. На його околицях в урочищах Яловщині і Татарській Гірці виявлено поселення доби бронзи. У І тис. н. е. на крутих берегах Десни, порізаних глибокими ярами, існувало кілька слов’янських поселень сіверян: в межах давньої центральної частини Чернігова на Валу, на Єлецьких і Болдиних висотах тощо. Вчені вважають, що вони у VIII—IX ст. поклали початок Чернігову.
Займаючи вигідне географічне положення в басейні Десни та її приток Сейму і Снові, місто швидко зростало. Десною і Дніпром воно було зв’язане з Києвом.
Перша писемна згадка про Чернігів належить до 907 року, коли київський князь Олег після переможного походу на Візантію зобов’язав греків «даяти уклады на руськиє грады: первое на Киев, та ж на Чернигов, на Переяславль, на Полтеск, на Ростов, на Любеч и на прочая грады: по тем бо городам седяху велиций князья под Олгом суще».
Другим по порядку був названий Чернігів в цьому договорі і там, де йшла мова про одержання місячного утримання руськими купцями, які прибували до Константинополя. В договорі 944 року, укладеному з візантійцями наступником Олега Ігорем, теж фігурує Чернігів і знову — на другому місці. Отже, на початку X ст. Чернігів був центром князівства і одним з найбільших міст Київської Русі. Візантійський імператор Константин Багрянородний серед найважливіших міст Русі, що в середині X ст. вели торгівлю з Константинополем, також згадує Чернігів.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Чернігів у період боротьби з Ордою та польською шляхтою
18 жовтня 1239 року ординці появилися під стінами Чернігова, який вважався на той час містом «багатим воїнами», «славним мужністю городян», «міцним і багатолюдним». Вороги оточили його з усіх боків. Двоюрідний брат Михайла Чернігівського — князь Мстислав Глібович привів своє військо на виручку обложеним. Розгорівся запеклий бій. Обложені намагалися допомогти воїнам Мстислава Глібовича, почали обстрілювати нападників з метальних знарядь. «Лют бе бой у Чернигова, оте й тараны на нь ставиша и меташе на нь камением полтора перестрела, а камень яко можаху четыри мужи силнии подья-ти его» — занотував літописець. Однак воїни Мстислава не змогли прогнати ворога і врятувати місто: «побежен бысть Мстислав и множество от вой его избиено бысть и град взя и запалиша его огнем».
Після навали Чернігів втрачає значення політичного центру Чернігово-Сіверщини, поступившись перед Брянськом. Занепали торгівля й ремесла, деякі з них зникли зовсім. Над чорним шаром пожарища, залишеного монголо-татарами, археологи знаходять здебільшого тільки рештки кераміки. Руйнування, заподіяні місту, були дуже великі.
Уціліле населення завойовники поділили на десятки, сотні, тисячі й десятки тисяч («тьми»), обклали тяжким податком. В історичних документах тих часів трапляється й «Черниговская тьма со всими выходы и даньми». В місті появився татарський збирач данини — баскак, якому рязанський князь змушений був навіть дарувати землі: «отвести поле по реке Прони». Через деякий час повернувся з Польщі князь Михайло. 1246 року він поїхав до Батия просити «ярлик» на княжіння. Тут намагалися примусити його виконати принизливий обряд: повернутися на південь і вклонитися зображенню Чінгісхана. Гордий князь відповів, що християнину не личить вклонятися зображенню мертвої людини. Як не вмовляли його наближені, він лишився непохитним і був убитий татарами.
Дуже повільно гоїлися рани, завдані нашестям. Ослабленням Русі скористалися литовські феодали, які ще 1220 року зазіхали на її землі. На початку 60-х років XIII століття вони під проводом Міндовга знову спробували захопити Чернігово-Сіверщину. 1355 року литовські війська ще раз з’являються на чернігівських землях. Протягом 1355—1356 рр. вся Чернігівщина, в т. ч. й Чернігів, потрапили під їх владу.
Чернігів у період боротьби з Ордою та польською шляхтою
18 жовтня 1239 року ординці появилися під стінами Чернігова, який вважався на той час містом «багатим воїнами», «славним мужністю городян», «міцним і багатолюдним». Вороги оточили його з усіх боків. Двоюрідний брат Михайла Чернігівського — князь Мстислав Глібович привів своє військо на виручку обложеним. Розгорівся запеклий бій. Обложені намагалися допомогти воїнам Мстислава Глібовича, почали обстрілювати нападників з метальних знарядь. «Лют бе бой у Чернигова, оте й тараны на нь ставиша и меташе на нь камением полтора перестрела, а камень яко можаху четыри мужи силнии подья-ти его» — занотував літописець. Однак воїни Мстислава не змогли прогнати ворога і врятувати місто: «побежен бысть Мстислав и множество от вой его избиено бысть и град взя и запалиша его огнем».
Після навали Чернігів втрачає значення політичного центру Чернігово-Сіверщини, поступившись перед Брянськом. Занепали торгівля й ремесла, деякі з них зникли зовсім. Над чорним шаром пожарища, залишеного монголо-татарами, археологи знаходять здебільшого тільки рештки кераміки. Руйнування, заподіяні місту, були дуже великі.
Уціліле населення завойовники поділили на десятки, сотні, тисячі й десятки тисяч («тьми»), обклали тяжким податком. В історичних документах тих часів трапляється й «Черниговская тьма со всими выходы и даньми». В місті появився татарський збирач данини — баскак, якому рязанський князь змушений був навіть дарувати землі: «отвести поле по реке Прони». Через деякий час повернувся з Польщі князь Михайло. 1246 року він поїхав до Батия просити «ярлик» на княжіння. Тут намагалися примусити його виконати принизливий обряд: повернутися на південь і вклонитися зображенню Чінгісхана. Гордий князь відповів, що християнину не личить вклонятися зображенню мертвої людини. Як не вмовляли його наближені, він лишився непохитним і був убитий татарами.
Дуже повільно гоїлися рани, завдані нашестям. Ослабленням Русі скористалися литовські феодали, які ще 1220 року зазіхали на її землі. На початку 60-х років XIII століття вони під проводом Міндовга знову спробували захопити Чернігово-Сіверщину. 1355 року литовські війська ще раз з’являються на чернігівських землях. Протягом 1355—1356 рр. вся Чернігівщина, в т. ч. й Чернігів, потрапили під їх владу.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Возз’єднання України з Росією. Економічний розвиток Чернігова
Радісно зустріли чернігівці рішення Переяславської ради. 28 січня 1654 року вони врочисто вітали російське посольство В. Бутурліна і в Спасо-Преображенському соборі поклялися бути вірними союзу з російським народом. Присутніх під час церемонії було 1105 чоловік. Союзові з російським народом чернігівці, як і весь український народ, залишилися вірними навіки. Коли 1658 року на Україні спалахнуло повстання проти зрадницької політики шляхетсько-старшинської верхівки, І. Виговський відрядив проти повстанців Чернігівський і Ніжинський полки. Але рядові козаки не схотіли піднімати зброю проти своїх братів. Дізнавшись, що Виговський і його прихильники розпочали переговори з Туреччиною про перехід України в її підданство, чернігівці влітку 1659 року знищили гетьманську залогу в місті. Козаки Чернігівського полку допомагали жителям і козакам Стародубського полку захищати Стародуб від шведських загарбників, брали участь у Полтавській битві 1709 року.
Возз’єднання України з Росією сприяло дальшому розвиткові господарства й культури міста. Розширюються і зміцнюються його зв’язки з російськими містами. Ще під час визвольної війни до Чернігова приїздили севські торгові люди, купці з Чернігова їздили торгувати в Брянськ та інші міста. Після війни Чернігів знову стає важливим центром торгівлі — через нього проходив один з торгових шляхів з Москви до Києва. Чернігівські купці закуповували у великій кількості поташ на будах Полісся й везли його в Росію. Через Лоїв, Річицю, Несвіж, Гродно, Августово вони діставалися до Кенігсберга. Тричі на рік у місті відбувалися ярмарки, кожен з них по два тижні тривалістю. Особливим попитом тут користувалися різний дерев’яний посуд, вози колеса. Розвивалося ремесло. Чернігівські ремісники об’єднувалися в цехи: теслярський, шевський, рибальський, кравецький.
Крім них, існував ковальський цех, який об’єднував ковалів, слюсарів, димарів, мечників, колісників, золотників, конвісарів, римарів, токарів, склярів, стельмахів, теслярів, колодіїв, шитників та інших «молотом працюючих». До нього входили й млинарі.
Возз’єднання України з Росією. Економічний розвиток Чернігова
Радісно зустріли чернігівці рішення Переяславської ради. 28 січня 1654 року вони врочисто вітали російське посольство В. Бутурліна і в Спасо-Преображенському соборі поклялися бути вірними союзу з російським народом. Присутніх під час церемонії було 1105 чоловік. Союзові з російським народом чернігівці, як і весь український народ, залишилися вірними навіки. Коли 1658 року на Україні спалахнуло повстання проти зрадницької політики шляхетсько-старшинської верхівки, І. Виговський відрядив проти повстанців Чернігівський і Ніжинський полки. Але рядові козаки не схотіли піднімати зброю проти своїх братів. Дізнавшись, що Виговський і його прихильники розпочали переговори з Туреччиною про перехід України в її підданство, чернігівці влітку 1659 року знищили гетьманську залогу в місті. Козаки Чернігівського полку допомагали жителям і козакам Стародубського полку захищати Стародуб від шведських загарбників, брали участь у Полтавській битві 1709 року.
Возз’єднання України з Росією сприяло дальшому розвиткові господарства й культури міста. Розширюються і зміцнюються його зв’язки з російськими містами. Ще під час визвольної війни до Чернігова приїздили севські торгові люди, купці з Чернігова їздили торгувати в Брянськ та інші міста. Після війни Чернігів знову стає важливим центром торгівлі — через нього проходив один з торгових шляхів з Москви до Києва. Чернігівські купці закуповували у великій кількості поташ на будах Полісся й везли його в Росію. Через Лоїв, Річицю, Несвіж, Гродно, Августово вони діставалися до Кенігсберга. Тричі на рік у місті відбувалися ярмарки, кожен з них по два тижні тривалістю. Особливим попитом тут користувалися різний дерев’яний посуд, вози колеса. Розвивалося ремесло. Чернігівські ремісники об’єднувалися в цехи: теслярський, шевський, рибальський, кравецький.
Крім них, існував ковальський цех, який об’єднував ковалів, слюсарів, димарів, мечників, колісників, золотників, конвісарів, римарів, токарів, склярів, стельмахів, теслярів, колодіїв, шитників та інших «молотом працюючих». До нього входили й млинарі.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Розвиток Чернігова в XVIII — XIX столітті
Під час Вітчизняної війни 1812 року жителі Чернігова виявили високий патріотизм. Багато з них вступало в козацькі полки і ополчення, мужньо бились з ворожими військами. Чернігівський драгунський полк відзначився в Бородінській битві. Жителі Чернігова прийняли на себе турботи про евакуйоване білоруське населення. В Чернігові розміщалися установи Білостока, Рогачова, Могильова.
У першій половині XIX століття у місті розвивалася промисловість. 1859 року тут було 5 цегельних, 2 свічкові, шкіряний заводи, тютюнова фабрика. На них працювало 175 робітників. Більшість цих дрібних підприємств належала купцям. Міщани головним чином займались кустарним промислом, або торгівлею і тільки 10 з них — хліборобством. Переважаючим залишалось кустарно-ремісниче виробництво. В 1860 році було 12 цехів, які об’єднували 777 ремісників, в т. ч. 224 майстрів, 244 робітників і 309 учнів. Серед ремісників найбільше було кравців, столярів, м’ясників. На підприємствах і в ремісничих цехах застосовувалась ручна праця. Робочий день тривав по 14—16 годин. Заробітна плата була мізерною.
Важливе значення в економічному житті Чернігова відігравала пристань на р. Десні, сюди прибували і звідси відправляли різні вантажі. В 1860 році тут розвантажили 62 150 пудів вантажів, в т. ч. 14 635 пудів хліба. Частина вантажів прибувала гужовим транспортом. Через місто проходив такий важливий тракт як Петербург—Київ. Це сприяло пожвавленню торгівлі. В Чернігові щороку відбувалось 4 ярмарки, оборот яких становив 135 тис. крб. Значна частина населення займалася торгівлею. В 1847 році в місті налічувалось 196 крамниць, річний торговий оборот яких становив 186,5 тис. карбованців.
Після возз’єднання України з Росією зростає роль Чернігова як одного з центрів розвитку культури. Ще наприкінці XVII століття у Чернігові відкрилася парафіяльна школа. 1786 року таких шкіл вже було 6. 1700 року почав працювати середній навчальний заклад — колегіум, створений на основі слов’яно-латинської школи, яку сюди перевели з Новгорода-Сіверського. Спочатку в ньому було чотири класи: інфіма, синтаксима, поетика, риторика. В 1748 році відкрили п’ятий клас — філософію. Тут вивчали граматику, історію, географію, математику, філософію, латинську й грецьку мови, однак рівень викладання був невисоким через недостатню підготовку викладачів. Нужденні студенти жили в бурсі, для якої за наказом архієрея видавалися дрова й кілька разів на тиждень житній хліб та крупа на кашу. Ця видача була такою жалюгідною, що бурсакам кожного дня доводилося після уроків ходити по місту попід вікнами, співати релігійних пісень й просити милостиню. Строк навчання в колегіумі був сім років. 1776 року його реорганізували в духовну семінарію. Працювало в Чернігові також перше народне училище (головна народна школа), яка складалася з чотирьох класів. Було відкрито в Чернігові й т. зв. вільний пансіон, де вчилися дворянські діти чоловічої статі.
Розвиток Чернігова в XVIII — XIX столітті
Під час Вітчизняної війни 1812 року жителі Чернігова виявили високий патріотизм. Багато з них вступало в козацькі полки і ополчення, мужньо бились з ворожими військами. Чернігівський драгунський полк відзначився в Бородінській битві. Жителі Чернігова прийняли на себе турботи про евакуйоване білоруське населення. В Чернігові розміщалися установи Білостока, Рогачова, Могильова.
У першій половині XIX століття у місті розвивалася промисловість. 1859 року тут було 5 цегельних, 2 свічкові, шкіряний заводи, тютюнова фабрика. На них працювало 175 робітників. Більшість цих дрібних підприємств належала купцям. Міщани головним чином займались кустарним промислом, або торгівлею і тільки 10 з них — хліборобством. Переважаючим залишалось кустарно-ремісниче виробництво. В 1860 році було 12 цехів, які об’єднували 777 ремісників, в т. ч. 224 майстрів, 244 робітників і 309 учнів. Серед ремісників найбільше було кравців, столярів, м’ясників. На підприємствах і в ремісничих цехах застосовувалась ручна праця. Робочий день тривав по 14—16 годин. Заробітна плата була мізерною.
Важливе значення в економічному житті Чернігова відігравала пристань на р. Десні, сюди прибували і звідси відправляли різні вантажі. В 1860 році тут розвантажили 62 150 пудів вантажів, в т. ч. 14 635 пудів хліба. Частина вантажів прибувала гужовим транспортом. Через місто проходив такий важливий тракт як Петербург—Київ. Це сприяло пожвавленню торгівлі. В Чернігові щороку відбувалось 4 ярмарки, оборот яких становив 135 тис. крб. Значна частина населення займалася торгівлею. В 1847 році в місті налічувалось 196 крамниць, річний торговий оборот яких становив 186,5 тис. карбованців.
Після возз’єднання України з Росією зростає роль Чернігова як одного з центрів розвитку культури. Ще наприкінці XVII століття у Чернігові відкрилася парафіяльна школа. 1786 року таких шкіл вже було 6. 1700 року почав працювати середній навчальний заклад — колегіум, створений на основі слов’яно-латинської школи, яку сюди перевели з Новгорода-Сіверського. Спочатку в ньому було чотири класи: інфіма, синтаксима, поетика, риторика. В 1748 році відкрили п’ятий клас — філософію. Тут вивчали граматику, історію, географію, математику, філософію, латинську й грецьку мови, однак рівень викладання був невисоким через недостатню підготовку викладачів. Нужденні студенти жили в бурсі, для якої за наказом архієрея видавалися дрова й кілька разів на тиждень житній хліб та крупа на кашу. Ця видача була такою жалюгідною, що бурсакам кожного дня доводилося після уроків ходити по місту попід вікнами, співати релігійних пісень й просити милостиню. Строк навчання в колегіумі був сім років. 1776 року його реорганізували в духовну семінарію. Працювало в Чернігові також перше народне училище (головна народна школа), яка складалася з чотирьох класів. Було відкрито в Чернігові й т. зв. вільний пансіон, де вчилися дворянські діти чоловічої статі.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Чернігів на початку XX століття
На початку XX століття соціал-демократичний рух в Чернігові особливо посилився під впливом ленінської газети «Искра», яку читали передові робітники й прогресивна інтелігенція. Були у Чернігові й кореспонденти газети. 3 «Искры» дізнаємося, що місцева соціал-демократична група провадила роботу серед шевців, малярів, учнівської молоді, що вона мала підпільну друкарню, де розмножували і розповсюджували марксистську літературу, виготовляли листівки. В грудні 1902 року друкарню було розгромлено поліцією, а чотирьох робітників, які працювали у ній, заарештовано. Однак соціал-демократична група продовжувала свою діяльність. У квітні 1903 року вона очолила загальний страйк ремісників-кравців, у якому брало участь 150 чоловік.
Напередодні II з’їзду РСДРП в Чернігові існували дві соціал-демократичні групи. Одна з них об’єднувала в основному робітників і ремісників, друга — службовців губернського статистичного бюро В 1904 році обидві групи об’єдналися в одну соціал-демократичну організацію. Це сприяло дальшому розгортанню революційного руху серед трудящих.
Після подій 9 січня 1905 року у Петербурзі революційні заворушення в Чернігові спочатку охопили учнівську молодь. 27 січня припинили навчання учні чоловічої гімназії. 19 лютого на знак солідарності з пролетарями Петербурга відбулась політична демонстрація робітників, ремісників і учнівської молоді. 12 учасників демонстрації було заарештовано поліцією. Робітники, ремісники й учні брали також участь в першотравневій демонстрації. В умовах зростання революційного руху більшовики розповсюджували серед трудящих твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна та іншу марксистську літературу, випускали листівки, в яких закликали робітників, солдатів на боротьбу за визволення від царизму. Більшовики були і безпосередніми організаторами страйків. Однак в розгортанні революційної роботи їм заважали меншовики, що перебували з ними в одній організації.
Чернігів на початку XX століття
На початку XX століття соціал-демократичний рух в Чернігові особливо посилився під впливом ленінської газети «Искра», яку читали передові робітники й прогресивна інтелігенція. Були у Чернігові й кореспонденти газети. 3 «Искры» дізнаємося, що місцева соціал-демократична група провадила роботу серед шевців, малярів, учнівської молоді, що вона мала підпільну друкарню, де розмножували і розповсюджували марксистську літературу, виготовляли листівки. В грудні 1902 року друкарню було розгромлено поліцією, а чотирьох робітників, які працювали у ній, заарештовано. Однак соціал-демократична група продовжувала свою діяльність. У квітні 1903 року вона очолила загальний страйк ремісників-кравців, у якому брало участь 150 чоловік.
Напередодні II з’їзду РСДРП в Чернігові існували дві соціал-демократичні групи. Одна з них об’єднувала в основному робітників і ремісників, друга — службовців губернського статистичного бюро В 1904 році обидві групи об’єдналися в одну соціал-демократичну організацію. Це сприяло дальшому розгортанню революційного руху серед трудящих.
Після подій 9 січня 1905 року у Петербурзі революційні заворушення в Чернігові спочатку охопили учнівську молодь. 27 січня припинили навчання учні чоловічої гімназії. 19 лютого на знак солідарності з пролетарями Петербурга відбулась політична демонстрація робітників, ремісників і учнівської молоді. 12 учасників демонстрації було заарештовано поліцією. Робітники, ремісники й учні брали також участь в першотравневій демонстрації. В умовах зростання революційного руху більшовики розповсюджували серед трудящих твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна та іншу марксистську літературу, випускали листівки, в яких закликали робітників, солдатів на боротьбу за визволення від царизму. Більшовики були і безпосередніми організаторами страйків. Однак в розгортанні революційної роботи їм заважали меншовики, що перебували з ними в одній організації.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Чернігів у рокі Жовтневої революції і громадянської війни
На початку першої світової війни у Чернігові проводилася мобілізація. Багато сімей трудящих залишилося без годувальників. З закриттям багатьох підприємств зросло безробіття. Війна підняла ціни на продовольство. Вже у 1915 році вдвоє подорожчали хліб, цукор, масло. Місто було переповнене новобранцями, госпіталями, біженцями з прифронтових західних губерній.
З перших днів війни більшовицька організація розгорнула діяльність. Багато більшовиків за розповсюдження листівок були заарештовані і засуджені на заслання до Сибіру. Незважаючи на це, більшовики, що залишалися у Чернігові, продовжували свою діяльність. В червні 1915 року вони брали участь в нелегальній більшовицькій нараді в Києві, яка закликала робітників, солдатів і селян готуватись до революції. В 1916 році чернігівські більшовики організували першотравневу маївку за Десною. Того ж року, щоб посилити антивоєнну роботу серед солдат, в Чернігові була створена «Південна військова організація» у складі Ю. Коцюбинського, С. Соколовської, Р. Гордон та інших. Під впливом більшовиків робітники ставали на шлях страйкової боротьби. В грудні 1916 року в Чернігові відбувся страйк друкарів. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати. Робітничий виступ тривав два тижні і закінчився перемогою.
Початок 1917 року ознаменувався дальшим зростанням революційного руху в країні, який привів до повалення самодержавства. Коли стало відомо про перемогу Лютневої революції, в Чернігові відбулися мітинги і демонстрації. 16 березня була створена Рада робітничих депутатів в складі 70 чол. Одночасно виникла Рада солдатських депутатів. На початку квітня відбулося об’єднання обох Рад. Обдуривши демагогічними промовами значну частину трудящих і солдатів, більшість місць у Раді робітничих і солдатських депутатів захопили меншовики й есери та представники інших дрібнобуржуазних партій, які підтримували Тимчасовий уряд.
Чернігів у рокі Жовтневої революції і громадянської війни
На початку першої світової війни у Чернігові проводилася мобілізація. Багато сімей трудящих залишилося без годувальників. З закриттям багатьох підприємств зросло безробіття. Війна підняла ціни на продовольство. Вже у 1915 році вдвоє подорожчали хліб, цукор, масло. Місто було переповнене новобранцями, госпіталями, біженцями з прифронтових західних губерній.
З перших днів війни більшовицька організація розгорнула діяльність. Багато більшовиків за розповсюдження листівок були заарештовані і засуджені на заслання до Сибіру. Незважаючи на це, більшовики, що залишалися у Чернігові, продовжували свою діяльність. В червні 1915 року вони брали участь в нелегальній більшовицькій нараді в Києві, яка закликала робітників, солдатів і селян готуватись до революції. В 1916 році чернігівські більшовики організували першотравневу маївку за Десною. Того ж року, щоб посилити антивоєнну роботу серед солдат, в Чернігові була створена «Південна військова організація» у складі Ю. Коцюбинського, С. Соколовської, Р. Гордон та інших. Під впливом більшовиків робітники ставали на шлях страйкової боротьби. В грудні 1916 року в Чернігові відбувся страйк друкарів. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати. Робітничий виступ тривав два тижні і закінчився перемогою.
Початок 1917 року ознаменувався дальшим зростанням революційного руху в країні, який привів до повалення самодержавства. Коли стало відомо про перемогу Лютневої революції, в Чернігові відбулися мітинги і демонстрації. 16 березня була створена Рада робітничих депутатів в складі 70 чол. Одночасно виникла Рада солдатських депутатів. На початку квітня відбулося об’єднання обох Рад. Обдуривши демагогічними промовами значну частину трудящих і солдатів, більшість місць у Раді робітничих і солдатських депутатів захопили меншовики й есери та представники інших дрібнобуржуазних партій, які підтримували Тимчасовий уряд.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна
Частина ІІ
12 січня 1919 року на світанку Богунський полк 1-ї Української радянської дивізії почав наступ на Чернігів. Його 2-й і 3-й батальйони, що наступали зі сходу захопили пристань на р. Десні і з боями просувались до центру. Щоб відбити наступ червоноармійських підрозділів, петлюрівське командування з району казарм, перекинуло сюди частину своїх військ. Скориставшись цим, 1-й батальйон богунців увірвався в місто з півночі. На вулицях розгорівся бій. З тилу по петлюрівцях за наказом підпільного губревкому вдарили загони повстанців і робітничі озброєні дружини. Петлюрівці були розгромлені. О 12 годині дня командир Богунського полку М. О. Щорс доповів штабу 1-ї Української радянської дивізії: «1-им Богунським полком з боєм взятий Чернігів. Захоплені 2 трьохдюймові гармати, багато кулеметів, гвинтівок та ін. Крім того, взята автомобільна колона і панцерний та бойовий дивізіон.. .».
Надвечір 12 січня населення міста зібралося на мітинг. Весь трудовий Чернігів прийшов вітати воїнів Червоної Армії з перемогою. На мітингу М. О. Щорсу урочисто вручили червону стрічку — на знак його мужності і хоробрості в бою. Червоний командир сердечно подякував за червону стрічку і закликав трудящих активно допомагати Червоній Армії, всемірно зміцнювати Радянську владу. Того ж дня було утворено тимчасовий військово-революційний комітет (голова Є. І. Петровський). ВРК почав видавати газету «Известия». 14 січня відбулися збори міської партійної організації. У той час вона нараховувала 70 комуністів. На зборах обрано міський комітет КП(б)У.
Тимчасовий військово-революційний комітет діяв до 23 лютого, до обрання міської Ради робітничих і червоноармійських депутатів. Під керівництвом партійної організації спочатку військово-революційний комітет, а потім міськрада вживали невідкладні заходи щодо наведення революційного порядку в місті, допомоги Червоній Армії, втілення в життя декретів Радянської влади. В подарунок бійцям Богунського полку — визволителям Чернігова — на підприємствах виготовляли обмундирування. Для охорони міста і боротьби з контрреволюцією був сформований Чернігівський караульний батальйон. До його складу входили комуністи, безпартійні робітники, молодь. Із числа робітників було утворено продзагін, який на селах разом з комбідами реквізував у куркулів лишки хліба для Червоної Армії та міського населення. Наприкінці лютого було проведено націоналізацію чавуноливарного, крохмалевого, цегельного заводів та інших підприємств, пристані на р. Десні. Проте забезпечити усіх роботою ще не було можливості. Влітку 1919 року у місті налічувалося до 4,5 тис. безробітних.
12 січня 1919 року на світанку Богунський полк 1-ї Української радянської дивізії почав наступ на Чернігів. Його 2-й і 3-й батальйони, що наступали зі сходу захопили пристань на р. Десні і з боями просувались до центру. Щоб відбити наступ червоноармійських підрозділів, петлюрівське командування з району казарм, перекинуло сюди частину своїх військ. Скориставшись цим, 1-й батальйон богунців увірвався в місто з півночі. На вулицях розгорівся бій. З тилу по петлюрівцях за наказом підпільного губревкому вдарили загони повстанців і робітничі озброєні дружини. Петлюрівці були розгромлені. О 12 годині дня командир Богунського полку М. О. Щорс доповів штабу 1-ї Української радянської дивізії: «1-им Богунським полком з боєм взятий Чернігів. Захоплені 2 трьохдюймові гармати, багато кулеметів, гвинтівок та ін. Крім того, взята автомобільна колона і панцерний та бойовий дивізіон.. .».
Надвечір 12 січня населення міста зібралося на мітинг. Весь трудовий Чернігів прийшов вітати воїнів Червоної Армії з перемогою. На мітингу М. О. Щорсу урочисто вручили червону стрічку — на знак його мужності і хоробрості в бою. Червоний командир сердечно подякував за червону стрічку і закликав трудящих активно допомагати Червоній Армії, всемірно зміцнювати Радянську владу. Того ж дня було утворено тимчасовий військово-революційний комітет (голова Є. І. Петровський). ВРК почав видавати газету «Известия». 14 січня відбулися збори міської партійної організації. У той час вона нараховувала 70 комуністів. На зборах обрано міський комітет КП(б)У.
Тимчасовий військово-революційний комітет діяв до 23 лютого, до обрання міської Ради робітничих і червоноармійських депутатів. Під керівництвом партійної організації спочатку військово-революційний комітет, а потім міськрада вживали невідкладні заходи щодо наведення революційного порядку в місті, допомоги Червоній Армії, втілення в життя декретів Радянської влади. В подарунок бійцям Богунського полку — визволителям Чернігова — на підприємствах виготовляли обмундирування. Для охорони міста і боротьби з контрреволюцією був сформований Чернігівський караульний батальйон. До його складу входили комуністи, безпартійні робітники, молодь. Із числа робітників було утворено продзагін, який на селах разом з комбідами реквізував у куркулів лишки хліба для Червоної Армії та міського населення. Наприкінці лютого було проведено націоналізацію чавуноливарного, крохмалевого, цегельного заводів та інших підприємств, пристані на р. Десні. Проте забезпечити усіх роботою ще не було можливості. Влітку 1919 року у місті налічувалося до 4,5 тис. безробітних.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ЧЕРНІГІВ, місто, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Чернігів у роки мирного будівництва (до 1941 р.)
Після громадянської війни чернігівцям довелося переборювати величезні труднощі. Катастрофічних розмірів у місті досягла господарська розруха. Більшість підприємств зазнали руйнувань, а вцілілі не працювали за браком палива й сировини. З перебоями давала струм електростанція. Не вистачало продовольства. Навколо міста лютували банди. Час від часу вони нападали на робітничі околиці, грабуючи і вбиваючи жителів.
Боротьбу трудящих за відродження фабрик і заводів, проти голоду, холоду, епідемій та бандитизму очолювала міська партійна організація. Вже навесні 1921 року, щоб забезпечити трудящих хлібом та іншими продуктами, було взято на облік та встановлено суворий контроль за використанням продовольства. Нещадна боротьба велася з спекуляцією. Для голодуючих сімей відкривали спеціальні їдальні, дітям у школах видавали безкоштовні сніданки. Це поліпшило продовольчий стан сімей робітників і кустарів. На заклик губкому партії комуністи й безпартійні робітники виїжджали на села, щоб допомогти селянам виконати продподаток. З Чернігова в 1921 році нащо роботу було мобілізовано 205 комуністів і 176 членів профспілок.
Для боротьби з бандитизмом створювалися частини особливого призначення (ЧОП), до яких у повному складі входили партійна і комсомольська організації. До ЧОП вступали і безпартійні. Коли не було загрози, чопівці працювали на своїх робочих місцях, а в разі потреби бралися до зброї і вирушали в похід. Комуністи й комсомольці тижнями перебували на казарменому становищі. За участю чернігівських чопівців було розгромлено кілька банд, які орудували на території губернії.
Вживалося невідкладних заходів щодо ліквідації епідемій. Під лікарні переобладнали приміщення ряду установ, що дозволило збільшити кількість ліжок для хворих. Жителям робили щеплення. Щоб очистити вулиці й двори від бруду, запровадили трудову повинність.
Чернігів у роки мирного будівництва (до 1941 р.)
Після громадянської війни чернігівцям довелося переборювати величезні труднощі. Катастрофічних розмірів у місті досягла господарська розруха. Більшість підприємств зазнали руйнувань, а вцілілі не працювали за браком палива й сировини. З перебоями давала струм електростанція. Не вистачало продовольства. Навколо міста лютували банди. Час від часу вони нападали на робітничі околиці, грабуючи і вбиваючи жителів.
Боротьбу трудящих за відродження фабрик і заводів, проти голоду, холоду, епідемій та бандитизму очолювала міська партійна організація. Вже навесні 1921 року, щоб забезпечити трудящих хлібом та іншими продуктами, було взято на облік та встановлено суворий контроль за використанням продовольства. Нещадна боротьба велася з спекуляцією. Для голодуючих сімей відкривали спеціальні їдальні, дітям у школах видавали безкоштовні сніданки. Це поліпшило продовольчий стан сімей робітників і кустарів. На заклик губкому партії комуністи й безпартійні робітники виїжджали на села, щоб допомогти селянам виконати продподаток. З Чернігова в 1921 році нащо роботу було мобілізовано 205 комуністів і 176 членів профспілок.
Для боротьби з бандитизмом створювалися частини особливого призначення (ЧОП), до яких у повному складі входили партійна і комсомольська організації. До ЧОП вступали і безпартійні. Коли не було загрози, чопівці працювали на своїх робочих місцях, а в разі потреби бралися до зброї і вирушали в похід. Комуністи й комсомольці тижнями перебували на казарменому становищі. За участю чернігівських чопівців було розгромлено кілька банд, які орудували на території губернії.
Вживалося невідкладних заходів щодо ліквідації епідемій. Під лікарні переобладнали приміщення ряду установ, що дозволило збільшити кількість ліжок для хворих. Жителям робили щеплення. Щоб очистити вулиці й двори від бруду, запровадили трудову повинність.
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 10 гостей